Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Марк Твен. ПРИНЦ І ЗЛИДАР
Розділ XI. У РАТУШІ
Королівська барка в супроводі пишної флотилії велично посувалася по Темзі поміж безліччю ілюмінованих човнів. Повітря дзвеніло музикою. Вздовж берегів маяло полум'я святкових смолоскипів. А вдалині у м'якому сяйві від незліченних багать тонуло місто. Над ним стриміли обсипані іскристими вогнями стрункі шпилі, і здалеку видавалось, наче то здіймаються до неба прикрашені самоцвітами
1 Див. примітку 6 у кінці книжки. (Прим, автора).
списи. Флотилія повільно пливла далі, а з берегів її вітали неугавними криками й безупинним гуркотом гармат.
Том Кенті, утопаючи в шовкових подушках, упивався нечуваними досі звуками й величним, надзвичайним для його очей видовищем. А його юні супутниці — принцеса Елізабет і леді Джейн Грей, що сиділи поруч, — не бачили навколо себе нічого надзвичайного.
Прибувши до Даугейта, флотилія попливла по прозорому Уолбруку (річище його вже двісті років як засипане й сховане під суцільною забудовою) до Баклерзбері — повз будинки, попід яскраво освітленими мостами, де гульма гуляв народ. Нарешті човни спинились у басейні, що був там, де тепер Бардж-Ярд, — у центрі старого Лондона. Том зійшов на берег і, минувши зі своїм пишним почтом Чіпсайд, рушив по Старій Джурі та Бейзінгольській вулиці до ратуші.
Лорд-мер і батьки міста у багряних мантіях і з золотими ланцюгами на шиї врочисто привітали Тома та його маленьких дам і повели їх до великої зали на королівські місця під розкішним балдахіном. Попереду несли булаву та меч Лондона і йшли герольди, що оповіщали про наближення принца Уельського. Лорди й леді, які мали прислуговувати Томові та його супутницям, стали за їхніми кріслами.
Коло другого столу сіли придворні вельможі та інші високі особи поруч міських старшин. Члени палати громад розмістилися за маленькими столиками, розставленими посередині зали. Мармурові велетні Гог і Магог, стародавні охоронці міста, байдуже дивилися з висоти своїх п'єдесталів на церемонію, знайому їм ще з давніх-давен: багато забутих поколінь пройшло у них перед очима. Засурмили сурми, герольд оголосив, що бенкет починається, і на високому помості під лівою стіною з'явився огрядний дворецький у супроводі слуг, які урочисто несли димучий королівський ростбіф, що так і просився під ніж.
Після молитви Том підвівся (його вже навчили), а за ним і всі інші. Він випив з великої чаші любові й передав її принцесі Елізабет; тоді чаша перейшла до леді Джейн, а далі обійшла всю залу. Так почався бенкет.
Опівночі, коли бенкет був у розпалі, почалась одна з тих мальовничих сцен, якими так захоплювалися в ті часи. Це видовище майстерно описує літописець, що сам був на святі.
«Звільнили місце, і на середину вийшли два царедворці, барон та граф, убрані по-турецькому. На них були довгі парчеві халати, всіяні золотими блискітками, червоні оксамитні чалми, повиті золотим шнуром; у кожного на золотих перев'язах висіли при поясі дві криві шаблі, звані ятаганами. Потім з'явилася друга пара, — знов барон та граф, одягнені за російським звичаєм у довгополі каптани з жовтого атласу з поперечними білими смугами, а на кожній білій була ще червона смужка. На головах вони мали сірі хутряні шапки, в руках невеличкі сокирки, а на ногах чоботи з загнутими на цілий фут угору носаками. Після них вийшов ще один рицар, далі лорд-адмірал і з ним п'ятеро вельмож у малинових оксамитових камзолах з глибокими вирізами спереду та ззаду, зашнурованих на грудях срібними ланцюжками. Поверх камзолів були накинуті короткі плащі з малинового атласу, а на головах красувалися капелюхи з фазанячими перами, немов у танцюристів. Ці були вбрані на прусський лад. За ними сунуло душ зо сто смолоскипоносців з чорними обличчями, одягнених, як маври, у червоний та зелений атлас. А далі ринула ціла юрма ряджених. Наприкінці з'явилися по-маскарадному убрані менестрелі, і почалися танці. Лорди й леді теж пішли в танець, такий шалений, що на них любо було дивитися». Тим часом, як Том з висоти королівського крісла захоплювався «шаленими» танцями й милувався блискучим калейдоскопом ошатних постатей, що, граючи багатством барв, вихором пролітали перед його очима, обшарпаний, але справжній принц Уельський проголошував свої права і кривди, викривав самозванця і вимагав, щоб його впустили у браму ратуші. Юрба тішилася цікавою подією, пхалася вперед, і люди просто вивертали собі в'язи, щоб тільки поглянути на маленького бунтаря. Потім вони почали дражнити хлопця, знущатися з нього, навмисне, собі на сміх, роз'ятрюючи його гнів. Сльози смертельної образи навернулися на очі принцові, але він стояв на своєму і з царственою зневагою дивився на бездушний натовп. А злі, глузливі слова все сипались на нього, і врешті він вигукнув:
— Гей, ви, зграє невчених псів! Ще раз кажу вам, що я принц Уельський! Дарма що зараз я самотній і нема у мене друзів, які пожаліли б мене або допомогли мені в біді, однаково я добиватимуся свого!
— Принц ти чи не принц, але хлопчина з тебе бравий і друзі в тебе є, — пролунав чийсь голос коло принца. — Ось один уже стоїть біля тебе. Та кращого друга, як Майлз Гендон, ти, певно, і не знайдеш, марно тільки ноги битимеш. Не надривай собі горла, синку. Я зараз побалакаю з цими смердючими пацюками по-їхньому. Незнайомець і вбранням, і поведінкою, і всім виглядом нагадував дона Сезара де Базана: високий на зріст, гарної статури, м'язистий. Камзол і штани на ньому були з дорогої матерії, але вже полинялі й витерті, а золоті позументи на них геть почорніли. Плоєний комір — пом'ятий і обтріпаний, пір'їна на крислатому капелюсі поламана й брудна. При боці в нього висіла довга шпага в залізних поіржавілих піхвах. Весь його войовничий вигляд свідчив, що це бувалий забіяка. Слова цієї фантастичної постаті викликали вибух реготу й глузів: «Диви! Ще один ряджений принц!» — «Ану, друже, припни язика! Бач, який грізний!» — «А й справді — глянь, як люто дивиться!» — «Відтягніть від нього хлопця... у ставок щеня.»
Під впливом цієї щасливої думки хтось і справді вмить ухопив принца за плечі, але незнайомець висмикнув з піхов свою шпагу і збив напасника на землю. Навколо закричали: «Вбийте собаку! Бий його! Бий!» Юрба кинулась на воїна, а він, притулившись до стіни, шалено вимахував своєю довжелезною шпагою. Його жертви так і падали направо й . наліво, але хвиля натовпу бігла по їхніх розпростертих тілах і з неослабною люттю кидалася на бійця. Здавалося, хвилини його злічені і йому не минути смерті, як раптом засурмила сурма, пролунав гучний оклик: «Дорогу королівському гінцеві!» — і в натовп урізався загін вершників. Усі щодуху кинулися врозтіч, а відважний незнайомець схопив принца на руки і за хвилину опинився у безпечному місці, далеко від юрби.
Та вернімося до ратуші. Несподівано, покриваючи веселий гамір бенкету, розітнулись ясні звуки сурми. І вмить запанувала мертва тиша. А потім пролунав один голос. Це вісник з палацу почав читати оповіщення. Всі повставали й безмовно слухали. Останні слова вісник вимовив повільно й урочисто:
— Король помер!
Усі, мов на команду, схилили голови на груди й на хвильку завмерли в мовчанні. А потім стали на коліна і, простягаючи до Тома руки, вигукнули хором так, що здригнулися стіни:
— Хай живе король!
Бідолашний Том розгублено дивився на закляклу перед ним юрбу, потім, наче крізь сон, побачив принцес, що стояли коло нього навколішки, глянув на лорда Гертфорда. І раптом у його очах блиснула якась думка. Він шепнув на вухо Гертфордові: — Скажи мені по честі й совісті! Коли я зараз віддам наказ, який лише король має право віддати, чи буде він виконаний і чи ніхто мені не заперечить?
— Ні, володарю мій, ніхто в усьому королівстві. Вашими вустами повеліває його величність король Англії. Ви — король, ваше слово — закон.
Тоді Том твердим, рішучим голосом урочисто промовив:
— Хай віднині закон короля буде законом милосердним, а не кривавим! Устань, мілорде, і поспішай до Тауера. Оголоси, що волею короля герцогові Норфолькському дарується життя.
Ці слова, переходячи з уст в уста, вмить облетіли всю залу, і, коли лорд Гертфорд вийшов, гримнув новий вигук:
— Кінець кривавій владі! Хай живе Едуард, король Англії!
Книга: Марк Твен. ПРИНЦ І ЗЛИДАР
ЗМІСТ
На попередню
|
|
