Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Марк Твен. ПРИНЦ І ЗЛИДАР
Розділ XIII. ПРИНЦ ЗНИК
Після їди обох друзів опанувала важка дрімота.
— Скинь з мене оце лахміття! — сказав король. Гендон без заперечень роздягнув хлопця й поклав його в постіль. Потім, озирнувшись по кімнаті, сумно прошепотів:
— Він знов спатиме на моєму ліжку, а де ж я примощуся? Маленький король помітив його збентеження й пробубонів спросоння:
— А ти лягай на порозі й охороняй мене.
І за хвилину він уже забув усі свої турботи, поринувши в глибокий сон.
— Сердега! Йому й справді треба було б народитися королем! — у захваті промурмотів Гендон. — Він напрочуд гарно грає свою роль.
Потім він ліг на голій підлозі коло дверей і задоволено промовив:
— За ці сім років мені доводилося терпіти й більші невигоди. А це пусте, і нема чого нарікати на долю.
Він заснув удосвіта, а опівдні встав, обережно відгорнув укривало зі свого сонного підопічного і уривком шворки зняв з нього мірку. Король прокинувся, поскаржився на холод і спитав Гендона, що той робить.
— Уже готово, ваша величність, — відповів Гендон. — Я зараз збігаю до міста в одній невеличкій справі й скоро повернуся. А ви спіть. Вам треба як слід відпочити. Дайте, я укрию вас із головою. Так буде тепліше.
Не встиг він договорити, як король уже вернувся до царства сну. Майлз тихенько вислизнув з кімнати і хвилин через сорок так само нечутно вернувся — з убранням для хлопця. Вбрання було з дешевої тканини, приношене, але чистеньке і тепле. Майлз сів і почав розглядати куплене, мурмочучи собі під ніс:
— Якби в мене був грубший гаманець, можна б дістати щось краще. А коли в кишені гуде, треба задовольнятись і тим, що маєш...
Красуня жила в містечку у нас, В містечку у нас жила...
Здається, він ворухнувся... треба співати трохи тихше. Хай виспиться як слід. Адже ж нам треба збиратися в дорогу, а бідолаха такий зморений... Камзол ще досить добрий, де-не-де доведеться підшити, і буде якраз. Штани ще кращі, хоч не завадить і їх трохи вшити. Черевики хоч куди, бідним ноженятам буде сухо й тепло. Це для нього буде новина. Мабуть, і влітку, і взимку бігав босоніж. От якби хліб діставався так дешево, як нитки! За якийсь фартинг я запасся ними на цілий рік. Та ще яку здорову голку дали задарма, просто за спасибі. От тільки як засилити в неї нитку? Це достобіса важко.
І справді, це було йому дуже важко. Майлз робив це, як роблять усі чоловіки і, мабуть, робитимуть довіку. Він непорушно тримав перед собою голку і силкувався встромити у вушко нитку; жінки завжди роблять навпаки. Нитка то сковзала повз голку праворуч і ліворуч, то складалася вдвоє, але рицар був досить терплячий. Він набрався досвіду в такій роботі, ще як був солдатом. Нарешті йому пощастило вцілити. Він узяв убрання, що лежало в нього на колінах, і заходився шити.
— За нічліг заплачено, навіть за той сніданок, що нам незабаром подадуть. І в мене ще вистачить на те, щоб купити пару віслюків та прохарчуватися вдвох два-три дні. А там уже розкошуватимемо в Гендон-Холі.
Любила вона чолові...
Ой! Загнав-таки голку під ніготь. Ну, дарма, це мені не первина, хоч воно й не дуже приємно... Ах, серденько, там ми заживемо на всю губу. Там забудуться твої турботи і журба минеться...
Любила вона чоловіка свого, А інший її...
Які чудові широкі стібки! — захоплено вигукнув він, милуючись на свою роботу. — В них відчувається щось горде й величне. Якими жалюгідними й простацькими здаються проти них дрібні несміливі стібки кравця...
Любила вона чоловіка свого, А інший її любив...
Ну, от і готово! Чудово зроблено, а головне — швидко. Ну, тепер я розбуджу його, вдягну, дам умитися, нагодую, а тоді ми подамося до Саутворка на базар, що біля заїзду Табарда. Вибачте, ваша величність, пора вставати! Мовчить. Агов, ваша величність!.. Слово честі, мені доведеться образити його священну особу доторком, коли він у сні глухий до людської мови. Що таке?
Він відкинув укривало — ліжко було порожнє. На хвилину Гендон застиг у безмовному подиві, потім озирнувся навколо і тоді тільки помітив, що лахміття хлопцеве теж зникло. Він ураз скипів, розлютився, почав гукати хазяїна заїзду. Ту мить увійшов служник зі сніданком.
— Кажи всю правду, бісів сину, а то вмить розпрощаєшся з життям! — гримнув вояк і з таким грізним виглядом підскочив до служника, що той з несподіванки й страху не міг вимовити й слова. — Де хлопець?
Плутано, тремтячим голосом служник став пояснювати:
— Тільки-но ви пішли звідси, ваша милість, як прибіг якийсь парубійко і сказав, що ви кличете хлопця, що він мусить іти негайно до саутворкського кінця мосту. Я провів його сюди. Він розбудив хлопця й передав йому ваше доручення. Хлопець побурчав трохи, що його так рано потурбували, але відразу вдягся в своє лахміття й пішов за парубійком. Він тільки сказав, що ваша милість зробили б увічливіше, якби самі прийшли по нього, а не посилали якогось незнайомця, а то виходить...
— А то виходить, що ти йолоп і обдурити тебе може будь-хто, кому не ліньки. Бодай ти пропав з усім своїм родом! А може, ще нічого лихого не трапилось. Може, хлопцеві не заподіяно ніякої шкоди. Я зараз приведу його. Накрий на стіл. Стривай! Укривало на ліжку розстелене так, ніби під ним хтось лежить. Це що, навмисно?
— Не знаю, ваша милість. Тільки бачив, що той парубійко, котрий приходив по хлопця, чогось порався коло ліжка...
— Стонадцять чортів! Це ж було зроблено, щоб одурити мене, щоб виграти час! Парубійко приходив сам?
— Сам-один, ваша милість.
— Знаєш напевне? — Напевне, ваша милість.
— Ану, подумай краще, не поспішай. Промовчавши з хвилину, слуга сказав:
— Приходив-то він сам, але тепер я пригадую, що, коли вони замішались у юрбу на мосту, звідкись вискочив якийсь страшний, наче розбійник, чоловік. І як тільки він підбіг до них...
— Ну, ну? Кажи! — нетерпляче крикнув Гендон.
— Вони зникли в натовпі, і я їх більше не бачив, бо мене якраз покликав хазяїн. Він розгнівався за те, що судді не подали замовлену печеню, хоча, присягаюся всіма святими, я тут ні до чого. Це все одно, що винуватити ненароджену дитину в її гріхах...
— Геть з очей моїх, бовдуре! Від твого патякання можна з глузду зсунутись. Стривай! Куди тікаєш? Не можеш і хвилини постояти спокійно? Що ж — вони справді пішли до Саутворка?
— Атож, ваша милість. А щодо тої клятої печені, то я тут так само винен, як ненароджена дитина в...
— А, ти ще тут? І все плетеш казна-що? Щезни, поки я не задушив тебе!
Служник вибіг. Гендон кинувся слідом за ним, випередив його, перестрибуючи через два східці, і вибіг на вулицю.
— Це той самий негідник, що називав його своїм сином, — бурмотів він. — Я втратив тебе, мій маленький дурненький повелителю. Гірко й подумати — я ж так тебе полюбив. Ні, присягаюсь життям, я не втратив тебе! Не втратив, бо я переверну всю Англію, а таки розшукаю тебе! Бідне хлоп'ятко! Там лишився його сніданок і мій, але хай їдять його щури. Швидше, швидше! Треба поспішати!
Пробираючись крізь галасливу юрбу на мосту, він кілька разів, неначе це було йому дуже приємно, повторив:
— Він бурчав, але пішов, бо думав, що це Майлз Гендон кличе його. Сердешне хлоп'я! Він ні для кого іншого не зробив би цього, я знаю.
Книга: Марк Твен. ПРИНЦ І ЗЛИДАР
ЗМІСТ
На попередню
|
|
