Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Марк Твен. ПРИНЦ І ЗЛИДАР
Розділ XX. ПРИНЦ І ПУСТЕЛЬНИК
За високим живоплотом його не видно було з ферми. Охоплений смертельним страхом, він напружив усі сили й помчав до лісу, що бовванів удалині. Він ні разу не озирнувся, аж поки добіг до узлісся. Тоді вій глянув назад і побачив віддалеки двох людей. Цього було досить; він не став їх розглядати, а побіг далі. Він біг і біг, аж поки опинився в сутіні лісової гущавини. Тут він зупинився, почувши себе більш-менш у безпеці. Він пильно прислухався, але навколо панувала глибока, урочиста тиша — аж грізна, аж гнітюча. Зрідка його напружений слух ловив якісь звуки, але такі віддалені, глухі й таємничі, наче то були не справжні звуки, а тільки стогони їхніх примар. Ці звуки були ще страшніші, ніж сама грізна тиша, яку вони порушували.
Спочатку він думав лишатися тут аж до вечора. Але незабаром холод пройняв його розігріте від бігу тіло, і він змушений був рушити далі, щоб зігрітися. Він подався навпростець через ліс, сподіваючись вийти на дорогу; але його спіткало розчарування. Він ішов та йшов, а ліс дедалі густішав. Почало смеркати, і король зрозумів, що наближається ніч. Він аж здригнувся від думки, що доведеться ночувати в такому страшному місці. Він піддав ходу, але від того, навпаки, тільки загаювався, бо в присмерку раз у раз перечіпався об коріння й плутався в чагарнику.
Як він зрадів, коли побачив, нарешті, невиразне світельце! Він сторожко пішов на те світло, раз у раз зупиняючись, озираючись навколо й прислухаючись. Вогник блимав у незаскленому віконці вбогої маленької хатинки. Король почув якийсь голос і в першу мить хотів утекти й сховатися, але передумав, бо зрозумів, що це хтось молиться. Він підкрався до віконця, став навшпиньки, зазирнув усередину й побачив маленьку кімнатку з утоптаною земляною долівкою. В кутку було настелено постіль з трави, накриту подертою ковдрою. Тут-таки стояли відро, кухоль, миска й кілька горщиків, а поруч невелика лавка й стільчик на трьох ніжках.
В коминку чадів, догоряючи, хмиз. Перед розп'яттям, освітленим одною лише свічкою, стояв навколішки старий чоловік, а коло нього на старій дерев'яній скрині лежали розгорнута книжка і людський череп. Чоловік був високий на зріст і ширококостий. Волосся й борода в нього були дуже довгі й білі як сніг. Одягнений він був у овечі шкури, що спадали від шиї до п'ят. «Святий пустельник! — сказав собі король. — На цей раз мені пощастило».
Пустельник підвівся з колін. Король постукав у двері. Густий голос відповів:
— Увійди, але залиш гріхи свої за порогом, бо земля, на яку ти ступиш, священна.
Король увійшов і став біля порога. Пустельник утупив .у нього блискучі, неспокійні очі і спитав: ,, ,.: — Хто ти такий? ■ ', — Я король, — спокійно й просто відповів хлопець.
— Вітаю тебе, королю! — в захваті вигукнув пустельник. Він гарячково заметушився і, безнастанно повторюючи
«Вітаю тебе, вітаю!», присунув лавку до вогнища, посадив на неї короля, підкинув у вогонь хмизу і схвильовано забігав по хатині.
— Вітаю тебе! Багато хто шукав притулку в цьому святому місці, та всі вони були негідні, і їх вигнано звідси. Але король, що зрікся корони й марного блиску, що одягнувся в лахміття, аби присвятити своє життя благочестю й умертвлінню плоті, — він достойний, він тут бажаний! Він житиме тут до кінця днів своїх.
Король спробував перебити пустельника і все пояснити, але той не слухав його, — очевидячки, навіть не чув. Він говорив щодалі голосніше, з усе більшим запалом:
— Тут ти знайдеш спокій душі. Ніхто не відшукає тебе в цьому захистку, ніхто не потурбує закликом вернутися до пустого, безглуздого життя, яке Господь спонукав тебе покинути. Тут ти молитимешся, тут вивчатимеш святе письмо. Тут міркуватимеш про безумства цього світу і про високе блаженство майбутнього життя. Ти їстимеш сухарі й трави і щодня мордуватимеш батогом своє тіло, щоб очистити душу. Ти носитимеш волосяницю на голому тілі й питимеш саму лише воду. Тут знайдеш ти мир і спокій, так, цілковитий мир і спокій, бо всяк, хто прийде по тебе, повернеться назад ні з чим. Ніхто не знайде тебе, ніхто не збентежить.
Старий усе бігав з кутка в куток, тільки говорив уже не вголос, а стиха мурмотів. Король скористався з нагоди, щоб розповісти йому про свої нещастя. Під впливом тривоги й страху він говорив дуже красномовно. Але пустельник щось бубонів собі і не звертав на нього уваги. Раптом він підступив до короля й багатозначно промовив:
— Тсс! Я відкрию тобі таємницю!
Він нахилився до хлопця, але враз відсахнувся від нього й прислухався. Через хвильку він підійшов навшпиньки до вікна, вистромив надвір голову, вдивляючись у пітьму, потім так само навшпиньки повернувся і, нахилившись аж до обличчя короля, прошепотів:
— Я архангел!
Король здригнувся і подумав: «Краще б мені знов попасти до волоцюг, ніж у полон до божевільного!»
Його страх спалахнув ще сильніше й проступив на обличчі. А пустельник сказав тихим збудженим голосом:
— Я бачу, ти почуваєш мою святість. В очах твоїх побожний страх! Моя святість так вражає кожного, бо це святість небесна. Я здіймаюсь на небо і за мить повертаюсь назад. П'ять років тому послані Богом ангели на цьому самому місці піднесли мене до гідності архангела. Вони випромінювали сліпуче світло. І вони схилились передо мною на коліна, королю! Так, схилились передо мною, бо я вищий від них. Я гуляв по небесних кущах і розмовляв з патріархами. Дай мені руку, не бійся, дай мені руку. Знай, що ти торкаєшся руки яку потискували Авраам, Ісаак, Іаков. Я був у золотих чертогах і лицезрів самого Господа!
Він помовчав для більшого враження. Але, враз обличчя його перемінилося, він схопився на ноги й сердито вигукнув:
— Так, я архангел, лише архангел! А я міг би стати папою. Це щира правда! Мені сказав це голос із неба у сні, двадцять років тому. Так, я мав стати папою. І я був би папою, бо така була воля неба. Але король закрив мій монастир, і я, бідний, безвісний чернець, не маючи нікого в світі, лишився без притулку, назавжди позбавлений тієї величної долі, яку призначило мені небо!
Він знову забубонів, б'ючи себе кулаком по лобі в безсилій люті. А зрідка вигукував злісне прокляття або жалісні слова:
— Ось чому я тільки архангел, хоч мені призначено бути папою!
Так він біснувався цілу годину, а маленький король сидів і мучився. Раптом старий заспокоївся і став дуже лагідний. Голос у нього пом'якшав, він спустився з хмар на землю й почав говорити так просто й добродушно, що незабаром зовсім скорив серце короля. Старий посадив хлопця ближче до вогню, силкуючись улаштувати його якнайзручніше; умілою й ласкавою рукою полікував його виразки; потім заходився готувати вечерю, весело балакаючи й гладячи хлопця то по щоці, то по голові так ніжно й пестливо, що весь страх і відраза, навіяні «архангелом», скоро перейшли в прихильність і пошану.
В такому щасливому настрої минула й вечеря. Потім, помолившись перед розп'яттям, пустельник поклав хлопця спати в маленькій сусідній комірчині, закутавши його так дбайливо й любовно, наче мати. Приголубивши його на прощання, він сів коло вогнища, в задумі перегортаючи жар. Раптом він випростався й постукав себе пальцем по лобі, наче силкувався щось згадати, але ніяк не міг. Потім схопився, ввійшов до кімнати гостя й спитав:
— Ти король?
— Так, — крізь сон відповів хлопець.
— Який король?
— Англійський.
— Англійський? Значить, Генріх помер?
— Так, на жаль, він помер. Я його син.
На обличчя пустельника набігла похмура тінь, і він люто стиснув кістляві руки. Постояв трохи, важко дихаючи й ковтаючи слину, потім прохрипів:
— Ти знаєш, що це він зробив нас бездомними й беззахисними?
Відповіді не було. Старий нахилився, вдивляючись у спокійне обличчя хлопця й прислухаючись до його рівного віддиху.
— Спить, міцно спить, — прошепотів він, і обличчя його освітилося зловтіхою. — Серце його повне щастя, — сказав він і відвернувся.
Пустельник почав нечутно ходити по кімнаті, чогось шукаючи. Він то спинявся, прислухаючись, то озирався й кидав погляд на хлопця; і все бурмотів, усе мимрив щось собі під ніс. Нарешті він знайшов те, чого шукав, — старий, заіржавілий кухонний ніж і брусок. А потім підійшов до вогню, сів і почав тихенько гострити ніж, щось бурмочучи, мимрячи, а то вигукуючи вголос. Вітер завивав навколо самотньої халупки, звідкись долинали таємничі нічні голоси, з усіх щілин дивились на старого блискучі оченята відважних мишей та щурів, але він так захопився своїм ділом, що нічого не помічав.
Час від часу він проводив великим пальцем по лезу ножа й задоволено кивав головою.
— Ага, вже гостріший, — казав він, — куди гостріший. Він не помічав, як летить час, і спокійно працював, поринувши в свої думки, які часом висловлював уголос:
— Його батько заподіяв нам лихо, вкрай розорив нас і тепер горітиме в пеклі на вічному вогні! Так, горітиме на вічному вогні. Він уникнув нашої помсти, на те була воля божа, так, воля божа, і ми не сміємо нарікати. Але він не уникнув невблаганного, безжального, жерущого пекельного вогню, що горітиме довіку.
Він усе гострив і гострив, то щось бурмочучи, то хихотячи стиха, то знов вигукуючи вголос:
— Все це накоїв його батько. Тепер я тільки архангел, а якби не він, я став би папою!
Король ворухнувся уві сні. Пустельник нечутно підскочив до його постелі, став на коліна й підняв над хлопцем ніж. Король знов поворухнувся й розплющив очі; але в них не було й проблиску свідомості, вони нічого не бачили. За мить його рівне дихання засвідчило, що він знову міцно заснув.
З хвилину пустельник нерухомо прислухався, затамувавши дух. Потім поволі опустив руку й нечутно відійшов.
— Уже далеко за північ, — промимрив він. — Не дай боже закричить, а хтось нагодиться та почує.
Він тинявся по своїй норі, підбираючи ганчірки й уривки мотузків. Потім знову підкрався до хлопця і обережно, щоб не розбудити, зв'язав йому ноги. Він хотів зв'язати й руки; кілька разів він пробував схрестити їх, але хлопець виривав у сні то одну, то другу. Нарешті, коли «архангел» уже впав у розпач, хлопець сам схрестив руки на грудях, і вмить вони були зв'язані. Далі пустельник просунув йому зав'язку під бороду і стяг ЇЇ вузлом на голові — так тихо, так обережно, що хлопець не прокинувся і навіть не ворухнувся.
Книга: Марк Твен. ПРИНЦ І ЗЛИДАР
ЗМІСТ
На попередню
|
|
