Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Марк Твен. ПРИНЦ І ЗЛИДАР
Розділ XXII. ЖЕРТВА ВІРОЛОМСТВА
Знову почалися сумні блукання «короля Фу-Фу Першого» з волоцюгами та злочинцями; знову довелось йому терпіти зухвалі насмішки, безглузді жарти та лихі витівки Кенті й Г'юго за спиною в отамана. Самі лиш Кенті та Г'юго ненавиділи хлопця. Інші вподобали його, і всі захоплювалися його розумом та відвагою. Три дні поспіль Г'юго, під наглядом якого був король, нишком мучив його і не давав йому просвітку, а ночами, коли починалася гульня, він потішав компанію, допікаючи хлопцеві — наче ненавмисно — всякими дрібними капостями. Двічі він наступав на ногу королю — теж ніби ненавмисно! І король, як личило його королівському санові, поставився до цього з презирливою байдужістю, наче й не помітив нічого. Коли ж Г'юго втретє зробив те саме, король схопив дрючок і одним замахом збив мерзотника з ніг — на превелику втіху всій ватазі. Г'юго, не тямлячи себе з сорому й злості, скочив на ноги, теж схопив кия і люто кинувся на свого маленького ворога. Волоцюги обступили супротивників колом, підохочували їх схвальними вигуками, бились об заклад. Але бідному Г'юго не щастило. Його шалені незграбні напади вмить відбивала спритна рука, яку найкращі майстри Європи навчали всіх тонкощів фехтувального мистецтва. Маленький король стояв у спокійній позі, відбиваючи удари з такою певністю й легкістю, що юрба аж вила з захвату. А щоразу, коли він досвідченим оком помічав помилку супротивника й блискавичним рухом бив його по голові, здіймалась оглушлива буря реготу й крику. Хвилин через п'ятнадцять Г'юго, побитий, весь у синцях, під безжальний глум товаришів утік з бойовища; а неушкодженого переможця юрба весело підхопила на плечі й понесла на почесне місце поруч отамана. Там його з пишною церемонією піднесли до гідності «короля бойових півнів», а його колишній принизливий титул був урочисто скасований і заборонений під загрозою вигнання з ватаги.
Усі спроби змусити короля давати якусь користь ватазі були марні. Він уперто відмовлявся слухатись і весь час шукав нагоди втекти. Першого ж дня його вкинули у незамкнену кухню, але він не тільки нічого не вкрав там, але ще й почав гукати хазяїв. Тоді йому наказали допомагати мідникові. Але він нічого не хотів робити і навіть замахнувся на мідника його паяльником. Нарешті Г'юго і мідникові довелося тільки про те й дбати, щоб не дати хлопцеві утекти. Він метав громи свого королівського гніву на кожного, хто зазіхав на його волю й незалежність. Його послали під наглядом Г'юго жебрати разом з обшарпаною неохайною жінкою й хворою дитиною, але й тут нічого не вийшло. Він не схотів просити милостиню ні для них, ні для себе.
Так минуло кілька днів. Бродяче життя з усіма його поневіряннями, таке мерзенне, гидке й ганебне, ставало нестерпним, і маленькому в'язневі вже здавалося, що рятунок від пустельникового ножа віддалив смерть лише тимчасово.
Та вночі, уві сні, все це забувалось, і він сидів на троні й правив королівством. Зате як страшно було прокидатися! Відколи він знов потрапив у неволю до волоцюг, кожен ранок приносив йому дедалі більше горя й муки.
Другого дня після двобою з королем Г'юго прокинувся, палаючи жадобою помсти. Він надумав два способи: насамперед якнайтяжче образити гордість свого переможця і його «вигадану» королівську гідність; а якщо це не вдасться, то накинути хлопцеві який-небудь злочин і віддати його в руки невблаганного правосуддя.
Він вирішив зробити штучну виразку на нозі короля, слушно гадаючи, що це страшенно вразить його; а коли виразка буде готова, з допомогою Кенті примусити хлопця сісти на шляху й просити милостиню. Звичайно рану робили так: брали суміш із негашеного вапна, мила й залізної іржі, накладали її на ремінь і туго обв'язували ним ногу. Суміш роз'їдала шкіру, і вигляд оголеного м'яса був жахливий. Далі ногу натирали кров'ю, яка, висихаючи, набирала темного, відразливого кольору. Болячку обв'язували ганчірками, але так хитро, щоб вона виднілася й викликала жаль у перехожих.
Г'юго змовився з мідником, на якого король був замахнувся паяльником. Вони повели хлопця начебто на роботу, а як тільки відійшли від табору — повалили його на землю. Мідник держав його, а Г'юго міцно прив'язував йому на ногу вапняну припарку.
Король лютував, погрожував, що повісить обох, як тільки верне собі корону. Але негідники міцно держали хлопця, втішалися його безсилою люттю й сміялися з його погроз. Тим часом мазь почала діяти, і мерзотники таки зробили б своє діло, якби їм не перешкодили. В ту хвилину де не взявся «раб», який з таким запалом кляв англійські закони; він ураз припинив знущання і зірвав з хлопцевої ноги пов'язку.
Король хотів узяти в свого визволителя кия і тут-таки на місці розквитатися з негідниками, але той не дозволив йому здіймати бучу, а порадив зачекати до вечора, коли вся зграя збереться докупи і ніхто з чужих не посміє втрутитися. Він повів усіх трьох до табору й там розповів усе Буянові. Отаман вислухав, подумав і сказав, що короля не слід більше
З книги «Англійські волоцюги», Лондон, 1665 р. (Прим. автора). примушувати просити милостиню, що він здатний на щось вище й краще, і зразу ж підніс його із жебраків у злодії.
Г'юго був у захваті. Він не раз посилав короля красти, але нічого з того не виходило; тепер же все буде гаразд, бо не посміє ж король не послухатися самого отамана. Отож він вирішив того самого дня вчинити крадіжку й віддати короля а руки поліції, але зробити це так хитро, ніби все трапилося випадково, ненавмисне, бо «король бойових півнів» став загальним улюбленцем, і волоцюги не дуже церемонились би з одним із своїх сіреньких товаришів, якби той підстроїв хлопцеві таку лиху штуку й віроломно віддав його в лабети їхнього спільного ворога — закону.
І ось, вибравши підхожий час, Г'юго привів свою жертву до сусіднього села. Обидва повільно ходили по вулицях; один з них шукав нагоди здійснити свій підступний намір, а другий — утекти й назавжди визволитися з ганебної неволі.
Кожен з них пропустив кілька більш-менш придатних нагод, бо обидва потай вирішили цього разу діяти напевно і не хотіли ризикувати.
Г'юго пощастило першому. Він побачив, що назустріч їм іде жінка з великим клунком у кошику. У Г'юго зловтішно блиснули очі, і він сказав собі: «Тепер уже я враз зверну все на тебе, і хай милує тебе Господь!»
Він заждав — на вигляд спокійно, але в душі згоряючи від хвилювання, — поки жінка проминула їх; потім шепнув королю:
— Почекай тут, я зараз вернусь! — і тихенько рушив слідом за жінкою.
Серце короля забилося з радості. Тепер, якщо Г'юго відійде далеко, можна буде втекти.
Але надія його не справдилася. Г'юго підкрався до жінки, вихопив із кошика клунок і побіг назад, дорогою загортаючи свою здобич у шмат старої ковдри, що висів у нього на руці. Жінка вмить зняла страшенний галас, вона не бачила, як зник клунок, але почула, що кошик її раптом став легенький. Г'юго, не зупиняючись, тицьнув клунок у руки королю й шепнув:
— Біжи за мною і гукай: «Лови його, лови!» — та, гляди, збий їх із сліду.
Г'юго швиденько завернув за ріг і чимдуж помчав по крученій вулиці, а ще через хвилину знов опинився недалеко і з невинним, байдужим виглядом почав спостерігати, що воно буде далі. Обурений король кинув клунок на землю, і ковдра розгорнулася; саме в ту хвилину підбігла жінка, а за нею ціла юрба народу. Жінка схопила одною рукою короля, другою свій клунок і почала завзято осипати лайкою бідолашного хлопця, який даремно силкувався вирватись.
Г'юго надивився всмак — його ворог упійманий і не уникне кари. Радісно хихотячи, він подався до табору, придумуючи, як розповісти про цю подію Буянові, щоб вона здалася йому правдивою.
Тим часом король шалено рвався з рук жінки і гнівно кричав:
— Пусти мене, дурна голово. Це не я забрав твої злиденні пожитки.
Їх щільно оточила юрба, обкидаючи короля погрозами та прокльонами. Закурений коваль у шкіряному фартуху і з закасаними по лікоть рукавами вже замахнувся на хлопця, гукаючи, що його треба як слід провчити; але в ту саму мить у повітрі блиснула довжелезна шпага і плазом упала на руку коваля.
— Тихше, тихше, люди добрі! — доброзичливо промовив власник шпаги. — Треба все робити спокійно, а не злобою й лайкою. Такі справи не нам з вами розбирати, а охоронцям закону. Пусти-но хлопця, голубонько.
Коваль зміряв поглядом ставного вояка і, пробурчавши щось собі під ніс, відійшов набік, потираючи забиту руку. Жінка неохоче випустила короля. Юрба неприязно косилася на незнайомця, але з обачності мовчала.
Король, в якого від щастя паленіли щоки й сяяли очі, кинувся до свого визволителя.
— Ти довго десь барився, сер Майлз, але прийшов саме вчасно. Посічи на капусту цю негідь!
Книга: Марк Твен. ПРИНЦ І ЗЛИДАР
ЗМІСТ
На попередню
|
|
