Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Марк Твен. ПРИНЦ І ЗЛИДАР
Розділ XXIV. УТЕЧА
Короткий зимовий день хилився до кінця. Вулиці були безлюдні. Зрідка траплялись перехожі, та й ті заклопотано бігли своєю дорогою, наче хотіли якнайшвидше покінчити зі справами і сховатися в затишку теплих домів від холодного вітру й пітьми. Вони не дивились ні праворуч, ні ліворуч і не звертали уваги на наших друзів, ба навіть не бачили їх. Едуард Шостий питав себе, чи бувало коли, щоб на короля, який прямує до в'язниці, народ дивився з такою дивовижною байдужістю. Нарешті поліцай дійшов до безлюдного базарного майдану й попростував через нього. Коли він дійшов до середини, Гендон поклав на плече йому руку і стиха промовив:
— Почекай хвилинку, голубчику. Нас ніхто не чує. Мені треба сказати тобі кілька слів.
— Мій обов'язок забороняє мені говорити з вами, сер. Прошу, не затримуйте мене, бо скоро ніч.
— А все ж почекай, бо справа стосується тебе самого. Відвернись на хвилину і вдай, що нічого не бачиш; дай цьому нещасному хлопчакові втекти.
— Як ви смієте мені таке пропонувати, сер? Я заарештую вас ім'ям...
— Та ти не дуже квапся. Краще подумай, щоб не накоїти дурниць.
1 Див. примітки до розділу XXIII у кінці книжки. (Прим, автора).
Гендон нахилився до поліцаєвого вуха й зашепотів:
— Порося, куплене за вісім пенсів, може коштувати тобі голови.
Бідолашний поліцай, заскочений зненацька, спочатку занімів, а потім почав голосно лаятись і погрожувати. Але Гендон спокійно й терпляче діждався, поки той налається досхочу, а тоді сказав:
— Ти мені подобаєшся, друже, і мені б дуже не хотілося, щоб ти вскочив у біду. Знай тільки, що я все чув і навіть можу це довести.
І він слово в слово повторив усю поліцаєву розмову з жінкою.
— Ну, що, хіба не так було? І хіба я не зможу так само розповісти все судді, коли буде треба?
У першу хвилину поліцай остовпів з переляку й розпачу; потім опам'ятався і сказав з удаваною розв'язністю:
— І що вам за охота робити з мухи слона? Я просто трохи подражнив тітку для забави.
— А порося в неї забрав теж для забави?
— Ну, звісно, — роздратовано відповів поліцай. — Кажу вам, це був тільки жарт.
— Я починаю тобі вірити, — сказав Гендон чи то серйозно, чи то насмішкувато. — Ти почекай тут трохи, а я побіжу спитаю його милість суддю — адже він добре знається і на законах, і на жартах...
Він повернувся й пішов назад, доказуючи останні слова вже на ходу. Поліцай пом'явся трохи, разів зо два смачно вилаявся й нарешті гукнув:
— Зачекайте, сер, будь ласка, зачекайте! Суддя! Та він так само любить жарти, як мертвяк. Ідіть-но сюди, побалакаємо... От нещастя! Здається, я таки вклепався в біду, і все через якийсь невинний легковажний жарт. Я чоловік сімейний, у мене жінка, діти. Ну, скажіть, ваша милість, чого вам від мене треба?
— Щоб ти осліп, оглух, щоб тебе розбив параліч, поки я повільно лічитиму до ста, — відповів Гендон таким тоном, ніби просив дрібної послуги.
— Та я ж тоді пропав, — розпачливо вигукнув поліцай. — Ну, будьте ж справедливі, сер. Розгляньте діло з усіх боків, і ви побачите, що це був тільки жарт. Це ж ясно. А коли б навіть це був і не жарт, то найбільше, Що мені загрожує за таку малу провину, — це догана й застереження від його милості судді.
Гендон відповів з крижаною врочистістю: — Такий жарт у кодексі законів має особливу назву — знаєш яку?
— Ні, не знаю. Я таки впоров дурницю. Я й гадки не мав, що це має назву. Я ж думав, що це я сам вигадав такий жарт.
— Так, це має назву. У кодексі законів цей злочин зветься — «Non compos mentis lex talionis sic transit gloria mundi».
— Ой, боже ж мій! ;
— І кара за нього — смерть! <
— Господи, помилуй мене, грішного!
— Скориставшися зі своєї влади над людиною, яка в хвилину небезпеки зробила помилку, ти захопив за безцінь чужу власність вартістю понад тринадцять з половиною пенсів. А це в очах закону є свідома несумлінність, віроломство, зловживання службовим становищем, ad hominem expurgatis in statu quo, і карається цей злочин шибеницею — без викупу, помилування й відпущення гріхів.
— Ой, держіть мене, сер, у мене ноги підтинаються! Згляньтеся на мене, не дайте пропасти! Я стану до вас спиною і нічого не буду бачити.
— Гаразд! Нарешті ти порозумнішав. А порося віддаси тій жінці?
— Віддам, віддам, неодмінно віддам. І ніколи вже не торкнуся поросяти, хоча б сам архангел приніс мені його з небес. Ідіть собі, заради вас я осліп, я нічого не бачу. Я скажу, що ви вдерлися в тюрму і силоміць вирвали в мене в'язня. Двері там поганенькі, старі, я сам їх виламаю вночі.
— Ламай, голубчику, від того нікому не буде шкоди. Суддя й сам жаліє сердешного хлопця. Він не буде лити сльози або перебивати тобі руки й ноги за те, що він утік.
Книга: Марк Твен. ПРИНЦ І ЗЛИДАР
ЗМІСТ
На попередню
|
|
