Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Марк Твен. ПРИНЦ І ЗЛИДАР
Розділ XXVI. НЕВИЗНАНИЙ
Король кілька хвилин сидів замислений, потім глянув на Майлза й сказав:
— Дивно, дуже дивно! Не знаю, що це означає.
— Ні, тут нема нічого дивного, владарю мій. Від нього нічого іншого не можна було й сподіватися. Він зроду був такий підлий.
— Я кажу не про нього, сер Майлз.
— Не про нього? А про кого ж? Що саме дивне?
— Що короля не шукають.
— Що? Якого короля? Я щось не розумію.
— Невже? Хіба тебе не вражає, що по всій країні не їздять гінці, шукаючи мене, не розвішані оголошення з описом моєї особи? Хіба можна не хвилюватись і не турбуватися, знаючи, що глава держави зник, пропав?
— Правда, правда, мій королю. Я й забув. Гендон зітхнув і пробурмотів сам до себе:
— Бідна голівка! В ній іще сидить безумна мрія!
— Але я надумав, як нам обом відновити свої права. Я напишу листа трьома мовами — латиною, грецькою й англійською, — а ти завтра вранці повезеш його до Лондона. Не віддавай його нікому, крім мого дядька, лорда Гертфорда. Коли він прочитає листа, то зразу побачить, що це писав я. Тоді він пришле по мене.
— А чи не краще буде, ваша величність, почекати тут, поки я доведу свої права і вступлю у володіння своїми маєтностями? Тоді мені було б зручніше...
— Мовчи! Що таке твій нікчемний маєток і твої мізерні інтереси, коли йдеться про долю нації і непохитність престолу! — владно перебив його король і додав уже трохи лагідніше, немов шкодуючи, що був такий суворий: — Слухайся мене й не бійся. Я поверну тобі все, що тобі належить, і навіть дам ще більше. Я не забуду твоїх послуг і за все нагороджу.
По цих словах він узяв перо й сів писати. Гендон глянув на нього ласкаво і сказав собі:
«Якби було темно, я подумав би: це говорить сам король. Що й казати, в гніві він кидає громи й блискавки, як справжній монарх. Де він цього навчився? Ач, як упевнено виводить свої карлючки, гадаючи, що це латинські й грецькі слова. Якщо мені не пощастить якими-небудь хитрощами відвернути його від цієї забаганки, то доведеться завтра вдати, ніби я вирушаю в путь виконувати його безглузде доручення».
Через хвилину думки сера Майлза вернулися до недавніх подій. Він так глибоко замислився, що, коли король подав йому написаного листа, він узяв його й машинально поклав у кишеню.
— Як дивно вона поводилася! — мурмотів він. — Мені здається, що вона мене пізнала і воднораз не пізнала. Я добре бачу, що ці дві гадки суперечні, але не можу ні примирити їх, ні відігнати одну із них. Адже ж усе так просто: вона не могла не впізнати мого обличчя, постаті, голосу — як же могло бути інакше? Проте вона сказала, що не знає мене, і, мабуть, це правда, бо вона не вміє брехати. Ага, я починаю розуміти. Це він вплинув на неї, наказав їй, примусив її збрехати. От і вся розгадка! І ніякої загадки немає. Видно було, що вона помирає зі страху — ну, звісно, це він її залякав. Піду розшукаю її. Без нього вона скаже правду. Вона пригадає далекі минулі дні, коли ми ще дітьми гралися разом; це її розчулить, вона не може зрадити мене й признає. Вона ж не зрадниця, вона завжди була чесна й правдива. Колись вона кохала мене, і це мене врятує, бо кого кохаєш, того не зрадиш.
Він швидко рушив до дверей, але в ту мить вони відчинилися, і ввійшла леді Едіт. Вона була дуже бліда, але ступала твердо й рішуче. Постать її була сповнена грації і спокійної гідності, але обличчя, як і перше, повивав глибокий сум. Майлз радісно кинувся їй назустріч, але вона ледве помітним рухом спинила його. Тоді сіла й запросила його теж сісти. Цим вона дала йому відчути, що вони не друзі з дитячих літ, що він для неї чужий, гість. З несподіванки він так збентежився й розгубився, що його на мить охопила непевність, чи справді він той, за кого себе видає. А леді Едіт сказала:
— Сер, я прийшла застерегти вас. Безумних неможливо переконати, що вони помиляються, але, безперечно, можна допомогти їм уникнути небезпеки. Я знаю, що ваша фантазія здається вам щирою правдою і в ній немає нічого злочинного, але тут вам лишатися не можна, бо це небезпечно.
Вона пильно глянула Майлзові в обличчя і додала, підкреслюючи кожне слово:
— Це особливо небезпечно тому, що ви дуже схожі на нашого бідного загиблого хлопчика.
— Боже мій, пані! Адже ж я — це він.
— Я вірю, що ви так гадаєте. Я певна вашої чесності, я тільки попереджаю вас, і все. Мій чоловік панує над усією округою. Його влада безмежна. Він владен над добробутом усіх. Якби ви не були схожі на ту людину, за яку себе вважаєте, він, може, й дозволив би вам спокійно тішитися своєю мрією. Але, повірте мені, я добре знаю його і знаю, що він зробить; він скаже всім, що ви божевільний самозванець, і всі йому повірять.
Вона знов пильно подивилася на Майлза й додала:
— Якби навіть ви справді були Майлз Гендон, і мій чоловік знав би це і знала б уся округа — подумайте про те, що я кажу, — вам би загрожувала така сама небезпека, і він так само покарав би вас; він би зрікся вас, зрадив би вас, і ні в кого не вистачило б сміливості допомогти вам.
— Цьому я цілком вірю, — гірко мовив Майлз. — Якщо він має силу змусити людину, яка все життя була мені другом, зрадити мене й зректися, то тим більше слухатимуться його ті, хто не зв'язаний зі мною словом честі й вірності, хто боїться втратити шматок хліба й життя.
Щоки леді Едіт на мить порожевіли, і вона опустила очі; але голос її звучав так само твердо:
— Я попередила вас і попереджую знов — тікайте звідси. Бо інакше цей чоловік знищить вас. Це безжальний тиран. Я, мимовільна його рабиня, це знаю. Бідний Майлз, і Артур, і мій дорогий опікун сер Річард уже звільнилися від нього; краще було б вам бути з ними, ніж потрапити у пазури цього нелюда. Ваші домагання — замах на його титул і багатство. Ви образили його в його власному домі, і ви загинете якщо лишитесь тут. Ідіть, не гайте ані хвилини! Якщо вам потрібні гроші, прошу вас, візьміть цей гаманець і підкупіть слуг, щоб вони вас пропустили. Послухайте мене, нещасний, і рятуйтесь, поки ще є час.
Майлз відхилив рукою гаманець і встав.
— У мене є до вас одне прохання, — мовив він. — Гляньте мені прямо в вічі. Так! Тепер відповідайте: хто я? Майлз Ген-дон?
— Ні, я вас не знаю.
— Покляніться!
Відповідь прозвучала тихо, але виразно:
— Клянусь.
— О, це неймовірно.
— Тікайте! Нащо ви гаєте дорогий час? Тікайте, рятуйтеся!Тієї хвилини в кімнату вдерлися стражники, і почалась відчайдушна боротьба. Але Гендона скоро подолали й потягли із замку. Короля теж схопили. Обох зв'язали й повели до в'язниці.
Книга: Марк Твен. ПРИНЦ І ЗЛИДАР
ЗМІСТ
На попередню
|
|
