Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Марк Твен. ПРИНЦ І ЗЛИДАР
Розділ XXVIII. ЖЕРТВА
Тим часом Майлзові набридло ув'язнення й бездіяльність. Коли нарешті настав день суду, він був дуже задоволений і сказав, що радий буде якому завгодно вирокові, аби тільки не сидіти більше у в'язниці. Але він помилився. Коли його визнали за «буйного волоцюгу» і присудили виставити на дві години до ганебного стовпа за напад на господаря Гендон-Холу, він мало не збожеволів від люті. На його заяву, що він рідний брат обвинувача і законний спадкоємець титулів та маєтностей покійного сера Річарда, суд не звернув ніякої уваги, наче ця справа негідна була й розслідування.
1 Див. примітки до розділу XXVII у кінці книжки. (Прим, автора).
Дорогою на майдан, де Гендон мав відбути кару, він лаявся й грозився, але нічого не помогло. Вартові тягли його силоміць, та ще частували стусанами за непокірливість.
Король не міг пробратися крізь натовп і змушений був іти далеко позаду, відірваний від свого доброго друга і слуги. Самого короля теж мало не присудили забити в колодки за приятелювання з підозрілою особою, але, зваживши на його літа, відпустили, обмежившись лише доганою та застереженням. Коли юрба нарешті спинилася, він гарячково заметушився, силкуючись продертися вперед, і після довгих спроб це йому вдалося. Коло ганебного стовпа, під зливою кпин та знущань жорстокої юрби, сидів у колодках нещасний рицар — вірний охоронець короля Англії! Едуард чув, як читали вирок, але й наполовину не зрозумів тоді його значення. В міру того як він усвідомлював всю глибину цієї нової образи, заподіяної його королівському санові, у ньому розгорався гнів. Раптом у повітрі пролетіло яйце й розбилось об Гендонову щоку; юрба зареготала. Тоді, не тямлячи себе з люті, король підскочив до стовпа й накинувся на вартового.
— Яка ганьба! — гукнув він. — Це мій слуга — негайно відпусти його на волю. Ти знаєш, хто я? Я...
— Мовчи, мовчи! — злякано крикнув Гендон. — Ти погубиш себе! Не слухайте його, він божевільний!
— Заспокойся, чоловіче, я й не думав його слухати; а от провчити його трохи не завадить, — відповів вартовий і, повернувшись до свого помічника, сказав: — Дай он тому малому дурневі разок покуштувати канчука, щоб знав надалі, як поводитися.
— А ще краще всипати півдесятка, — порадив сер Г'ю, під'їхавши подивитись на братові муки.
Короля схопили. Він навіть не опирався, паралізований думкою про нечувану образу, яка загрожувала його священній особі. Історія Англії вже була заплямована повістю про те, як одного короля били батогами, і Едуарда пойняв нестерпний жах, що й про нього літописці напишуть таку ганебну сторінку. Він потрапив у тенета, і порятунку не було. Доводилось або знести кару, або благати прощення. Ні, краще вже король стерпить удари, ніж проситиме пощади.
Але Майлз Гендон вирятував його.
— Пустіть дитину! — скрикнув він. — Собаки ви, а не люди! Хіба ви не бачите, який він маленький і кволий? Пустіть його — я беру на себе його кару. — От спасибі! Чудово придумано! — вигукнув сер Г'ю і злісно посміхнувся. — Пустіть старченя, а цьому молодцю дайте замість нього десяток, тільки ж глядіть, гаряченьких.
Король палко запротестував був, але сер Г'ю зразу вгамував його:
— Кажи, кажи, не бійся! Кажи все, що в тебе на душі. Тільки пам'ятай, що за кожне твоє слово він матиме на півдесятка ударів більше.
Гендона вийняли з колодок і оголили йому спину; коли по ній заходив канчук, бідний король відвернувся й більше вже не стримував сліз, дарма що вони зовсім не личили його королівському санові. «Відважне, вірне серце! — сказав він сам собі. — Його шляхетний вчинок ніколи не зітреться з моєї пам'яті. Я цього не забуду, та й їм пригадаю!» — гнівно додав він.
Гендонова великодушність з кожною хвилиною зростала в його очах, а воднораз і вдячність до нього.
«Той, хто рятує свого короля від ран і смерті, — а він це вчинив для мене, — робить йому велику послугу, — думав король, — але це ніщо проти сьогоднішнього його подвигу! Адже ж він урятував свого короля від ганьби!»
Гендон без стогону, без крику, з мужністю справжнього вояка терпів удари. Його стійкість і те, що він визволив хлопця від кари, взявши її на себе, викликали пошану навіть у темної юрби, що зібралася навколо нього. Насмішки й брутальні жарти змовкли; чути було тільки, як свистить канчук. Коли Гендона знов забили в колодки, навколо панувала мертва тиша; навіть не вірилося, що недавно тут стояв глумливий крик.
Король тихенько підійшов до Гендона й шепнув йому на вухо:
— Не в спромозі короля зробити тебе шляхетнішим, добра, велика душе, бо той, хто вище за королів, уже дав тобі шляхетність. Але король може підтвердити твою шляхетність перед людьми.
Він підняв з землі канчук і, легенько торкнувшись ним закривавленого плеча Гендона, сказав:
— Едуард, король Англії, надає тобі титул графа. Гендон був зворушений. Сльози навернулися йому на очі, але водночас він так гостро почував увесь гіркий комізм свого становища, що ледве стримав усмішку. Йому, голому й закривавленому, піднестися відразу від ганебного стовпа на надхмарну височінь графської гідності — що може бути кумедніше! «Гарно ж мене обсипано блискітками! — казав він собі. — Примарний рицар з царства Мрій і Тіней став примарним графом! Запаморочливий зліт для безперих крил! Якщо так ітиме й далі, то скоро я, наче травневий стовп, буду весь обвішаний фальшивими прикрасами та примарними почестями. Але хоч самі ці ознаки гідності й не мають ціни, я все ж цінуватиму в них ту любов, із якою їх мені дарують. Ці кумедні уявні титули, що їх мені дають від щирого серця й чистою рукою, куди кращі, ніж справжні, куповані принизливою запобігливістю в корисливих владарів».
Грізний сер Г'ю круто повернув коня, жива стіна безмовно розступилася перед ним і так само безмовно зімкнулася. Ніхто не зважувався висловити скатованому своє співчуття або схвалення; але сама тиша була достатнім виявом шани. Якийсь глядач, що спізнився, не знаючи, що тут було до нього, здумав познущатися з «самозванця» й уже збирався шпурнути в нього дохлою кішкою; але його зразу збили з ніг і виштовхали геть, не кажучи ані слова. Потім знов настала глибока тиша.
Книга: Марк Твен. ПРИНЦ І ЗЛИДАР
ЗМІСТ
На попередню
|
|
