Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Марк Твен. ПРИНЦ І ЗЛИДАР
Розділ ХХХІІІ. ЕДУАРД — КОРОЛЬ
Майлз Гендон і без того упадав прохожим в око, а коли він, весь пошарпаний, вирвався з колотнечі на Лондонському мосту, вигляд у нього був навдивовижу мальовничий. Грошей у нього й раніш було обмаль, а тепер і зовсім нічого не лишилося: злодюжки геть вичистили йому кишені.
Та те йому було байдуже, аби тільки знайти свого хлопчика. Як справжній воїн, він ніколи не робив нічого навмання, а завжди складав собі план дій.
Що насамперед міг розпочати хлопець? Куди він міг податися? Ну, звісно, думав Майлз, його потягне на давні місця, де він жив колись. Так буває з усіма бездомними й нещасними, однаково — здорові вони чи несповна розуму. Ну, а де ж міг він жити? Його лахміття і зв'язок з волоцюгою, який, видно, добре знав його і навіть називав своїм сином, свідчать про те, що він жив в одному з найбідніших кварталів Лондона. Чи довго доведеться його шукати? Ні, Майлз його знайде дуже скоро. Він глядітиме не хлопця, а юрби і рано чи пізно знайде свого маленького друга посеред якого-небудь вуличного збіговиська, що знущатиметься з бідолахи, бо він, як звичайно, проголошуватиме себе королем. Тоді Майлз Гендон розправиться з тими тварюками по-своєму, забере свого улюбленця, потішить його, приголубить, і більше вже вони ніколи не розлучаться.
Цілими годинами блукав Майлз по брудних задвірках Лондона. Помічаючи якесь збіговисько чи то просто гурт людей, він мчав туди чимдуж, але хлопця ніде не було. Це дуже дивувало Майлза, але він не журився. На його думку, план його був бездоганний; от тільки він гадав, що йому зразу пощастить, а справа трохи затяглася.
До світанку він вибігав багато миль, виглядів чимало людських стовпищ, але кінець кінцем лише втомився й зголоднів, йому дуже хотілося спати, ще дужче поснідати, та не було за що. Просити милостиню йому й на думку не спадало; заставити шпагу — це означало розлучитися з честю; можна було б продати щось з одежі, але шукати покупців на такий мотлох було однаково, що торгувати болячками.
Опівдні він був ще на ногах — уже блукаючи серед юрби, що проводжала королівський похід, бо він гадав, що його божевільного хлопчика теж привабить це пишне видовище. Він пройшов слідом за процесією весь її звивистий шлях аж ген до Вестмінстерського абатства; довго блукав серед натовпу, що оточував собор, і кінець кінцем, розгублений і розчарований, пішов собі геть, силкуючись добрати якогось нового, кращого плану. Коли він, нарешті, отямився з задуми, то побачив, що місто лишилося далеко позаду і надворі вже сутеніє. Він опинився коло Темзи, поблизу розкішних садиб, де таких обірванців, як він, приймали не дуже гостинно.
Погода була тепла, і він розлігся на землі під огорожею спочити трохи та поміркувати. Незабаром його огорнула дрімота; він почув глухий, далекий гуркіт гарматних пострілів і, пробурмотівши «короля вже короновано», вмить заснув. Перед тим він пробув на ногах більше як тридцять годин і тепер прокинувся тільки другого ранку, коли надворі вже стояв білий день.
Він устав розбитий, закляклий, голодний, умився у річці, підживив свій шлунок, ущерть наповнивши його водою, і поплентався до Вестмінстера, лаючи себе, що прогаяв стільки часу. Голод навіяв йому новий план; насамперед добратися до старого Гемфрі Марлоу й позичити в нього трохи грошей, а потім... ну, та потім буде видно, а поки що треба зробити хоч це.
Десь об одинадцятій годині він підійшов до палацу, і, хоч кругом було багато люду, він, завдяки своєму костюмові, не лишився непомічений. Він пильно вдивлявся в кожне обличчя, сподіваючись знайти хоч одну добру душу, що погодиться доповісти про нього старому Марлоу; про те, щоб пробратися самому в палац, звичайно, не було чого й думати.
Аж ось повз нього пройшов паж для биття; побачивши Майлза, він обернувся і пильно придивився до нього. «Якщо це не той самий волоцюга, про якого так турбується його величність, — сказав він собі, — то я безмозкий віслюк — хоч я, здається, завжди був віслюк. Прикмети всі збігаються до цяточки. Навряд чи Бог створив одразу два таких опудала! Яка б тоді була ціна дивам, якби Господь отак їх марнотратив. Треба знайти якусь зачіпку й заговорити до нього».
Але тут сам Майлз Гендон допоміг йому. Відчувши, що на нього ззаду хтось пильно дивиться, він обернувся і помітив в хлопцевих очах зацікавленість. Тоді він підійшов до нього і спитав:
— Ви тільки-но вийшли з палацу? Ви з придворних?
— Так, ваша милість. — А чи знаєте ви сера Гемфрі Марлоу?
Хлопець здригнувся з несподіванки. «Господи! Він питає про мого покійного батька!» — подумав він, а вголос сказав:
— Добре знаю, ваша милість.
— Він там?
— Там, — відповів хлопець і додав сам собі: «На тому світі».
— Чи не будете ви такі ласкаві доповісти йому про мене й передати, що мені треба сказати йому по секрету кілька слів.
— Залюбки зроблю це для вас, сер.
— Тоді скажіть йому, що його питає Майлз Гендон, син сера Річарда. Я буду вам дуже вдячний.
«Король якось не так називав його, — розчаровано подумав хлопець, — ну, та однаково. Це, певне, його рідний брат, і він зможе розповісти його величності про того дивака». І він сказав Майлзові:
— Почекайте мене отам, сер, поки я принесу вам відповідь.
Гендон підійшов до вказаного місця. То була ніша в палацовій стіні з кам'яною лавочкою, де в негоду ховались вартові. Тільки-но він сів, як пройшов загін алебардників під командою офіцера. Офіцер, побачивши чужу людину, спинив своїх солдатів і велів Гендонові вийти з ніші. Той послухався і негайно був заарештований як підозріла особа, що вешталася коло палацу. Справа повертала на лихе. Бідний Майлз хотів був з'ясувати непорозуміння, але офіцер брутально наказав йому замовкнути й велів своїм людям роззброїти його та обшукати.
«Невже їм пощастить щось знайти, — подумав Майлз. — Мені он як треба було, і то я нічого не знайшов».
І справді в нього нічого не знайшли, крім запечатаного листа. Офіцер розірвав конверт, і Гендон усміхнувся, пізнавши «карлючки», надряпані його маленьким другом одного зловісного дня в Гендон-Холі. Коли офіцер прочитав уголос англійський текст послання, він аж побагровів, а Гендон, навпаки, пополотнів.
— Ще один претендент на трон! — вигукнув офіцер. — Останнім часом вони плодяться, як кролі. Схопіть негідника і як слід пильнуйте, поки я віднесу цей документ його величності королю.
І він пішов до палацу, лишивши Гендона в міцних руках алебардників.
— Ну, тепер уже кінець усім моїм злигодням, — пробурмотів Майлз. — Напевне, буду теліпатися на мотузі, бо те писання так не минеться. А що ж тепер станеться з моїм нещасним хлопчиком! Один Бог милосердний відає... Незабаром він побачив, що офіцер вертається трохи не бігом, і зібрав усю свою мужність, щоб зустріти неминучу долю так, як годиться справжньому солдатові. Та офіцер звелів алебардникам звільнити заарештованого й повернути йому шпагу; потім шанобливо вклонився і сказав:
— Прошу, сер, іти за мною.
«Якби я зараз не йшов на певну смерть і не боявся примножити свої гріхи, я б задушив цього мерзотника за його глумливу чемність», — подумав Гендон, ідучи за офіцером.
Вони пройшли через людний палацовий двір до головного входу, і там офіцер з новим поклоном передав Гендона блискучому придворному. Той теж поштиво вклонився й повів його через великий вестибюль між двома рядами пишно вбраних палацових лакеїв (які низько кланялися величавому опудалу, а за спиною в нього рвали боки зо сміху потім нагору по широких сходах, що аж кишіли царедворцями, і нарешті ввів його до величезної зали, повної англійського вельможного панства. Він провів Майлза вперед, ще раз уклонився йому, нагадав, що треба скинути капелюха, і лишив його посеред кімнати. Всі пильно дивилися на нього; хто гнівно хмурився, хто глумливо усміхався.
Майлз Гендон зовсім сторопів. За кілька кроків від нього, під розкішним балдахіном, сидів молодий король; трохи відвернувшись і схиливши голову, він розмовляв з райським птахом у людській подобі — мабуть, із якимсь герцогом. Гендон стояв і думав, що й без того гірко помирати в розквіті сил, а тут іще доводиться терпіти таке приниження. Йому хотілося, щоб король швидше вирішив його долю — надто вже образливо дивилися на нього деякі чепуруни довкола. Аж ось король підвів голову, і Гендон побачив його обличчя. Йому аж дух перехопило! Як зачарований дивився він на юне прекрасне личко і нарешті вигукнув:
— Як, володар царства Мрій і Тіней на троні!
Не відриваючи зчудованих очей від короля, він бурмотів щось невиразне. Потім озирнувся навколо, пильно оглядаючи блискучу юрбу й розкішну залу, і стиха мовив:
Але це ж правда, це не сон, а ява!
Він знову глянув на короля й подумав: «Сниться це мені... чи він справді володар Англії, а не бездомний, божевільний сирота? Хто розгадає мені цю загадку?»
Раптом у нього в голові сяйнула блискуча думка. Він підійшов до стіни, взяв стілець і сів посеред зали!
Прокотився гнівний шепіт. Хтось обурено схопив його за плече; чийсь голос вигукнув:
— Встань, дурню неотесаний! Як смієш ти сидіти перед королем?
Гомін привернув увагу короля; він простяг руку й крикнув:
— Облиште його, він має на це право!
Вражена юрба придворних відлинула назад. А король казав далі:
— Знайте, леді, лорди й джентльмени, що це мій вірний і улюблений слуга, Майлз Гендон. Своєю славною шпагою він урятував мене від ран, а може, й від смерті, і за це волею короля його посвячено в рицарі. Знайте також, що він учинив ще вищий подвиг, визволив свого короля від канчуків та ганьби, взявши їх на себе, і за це його піднесено до гідності пера Англії, графа Кентського, й наділено золотом і землями. Крім того, привілей, яким він зараз скористався, даровано йому самим королем, і з моєї волі віднині й довіку всі старші в його роду матимуть право сидіти в присутності англійських королів, аж поки існуватиме престол. Не чіпайте його.
За п'ять хвилин до того в залу ввійшли дві особи, що спізнилися на коронацію і прибули з провінції лише сьогодні вранці. Вони слухали короля в німому зачудованні, остовпіло поглядаючи то на нього, то на «опудало». То були сер Г'ю і леді Едіт. Але новий пер Англії, граф Кентський, не помічав їх. Він усе дивився на короля й мурмотів:
— О Господи! Це мій маленький злидар! Мій божевільний хлопчик! Це той, кого я хотів уразити розкішшю, здивувати своїм замком на сімдесят кімнат! І двадцятьма сімома слугами! Це той, кого я жалів за те, що він ніколи не знав ніякої одежі, крім лахміття, ніякої ласки, крім стусанів, ніякої їжі, крім недоїдків. Це той, кого я взяв у годованці і мріяв вивести в люди. Хай би я краще провалився з сорому!
Але раптом він опам'ятався, став на коліна і, поки король потискував йому руку, заприсягнув йому на вірність і подякував за титули та маєтки. Потім він підвівся й шанобливо відійшов убік. І знов усі втупили в нього очі, та тільки вже не з посміхом, а з заздрістю. Тим часом король помітив сера Г'ю і, блиснувши очима, гнівно вигукнув:
— Позбавити цього розбійника вкрадених титулів та маєтностей і ув'язнити аж до моїх розпоряджень.
Колишнього сера Г'ю забрали.
Аж ось на другому кінці зали зчинивсь якийсь рух. Придворні розступилися, і між двома живими стінами в супроводі лакея пройшов Том Кенті в химерному, але багатому вбранні. Він наблизився до короля і став перед ним навколішки.
— Я дізнався, — мовив король, — про все, що ти робив ці кілька тижнів, і дуже задоволений. Ти правив державою лагідно й милосердно, як годиться справжньому королю. Ну, що, знайшов ти свою матір і сестер? Чудово! Ми подбаємо про них. А батька твого ми присудимо до шибениці, якщо ти побажаєш цього і якщо дозволить закон. Знайте всі, хто тут є, що віднині всі діти, які виховуються в Христовому притулку на королівський рахунок, матимуть не тільки тілесну, а й духовну поживу. Цей хлопець теж там житиме й посяде почесне місце серед вихователів. А що він був королем, йому належить особлива шана. Зверніть увагу на його вбрання: воно присвоєне лише йому, і ніхто не сміє носити таке саме. По цій одежі його всі пізнаватимуть і, пам'ятаючи, що він був королем, віддаватимуть йому шану. Він перебуває під особливим захистом англійської корони, і йому дарується почесний титул королівського вихованця.
Сповнений щастя й гордості, Том Кенті поцілував королю руку, і йому дозволено було піти. Не гаючи часу, він побіг до своєї матері, щоб розповісти їй і сестрам усе, що сталося, й поділитися з ними своєю великою радістю.
Закінчення
ПРАВОСУДДЯ І ВІДПЛАТА
Коли всі таємниці нарешті роз'яснилися, Г'ю Гендон признався, що дружина його зреклася Майлза з його наказу. Спочатку він загрожував їй, що, коли вона його не послухається, їй доведеться вмерти. Вона відповіла, що життям своїм не дорожить і нізащо не зрадить друга. На те її чоловік заявив, що її він пощадить, але Майлза вб'є. Тоді вона дала слово й додержала його.
1 Див. примітки до розділу ХХХШ у кінці книжки. (Прим, автора).
Г'ю не переслідували за цей злочин і за привласнення майна й титулу брата, бо ані Майлз, ані леді Едіт не захотіли свідчити проти нього; та за тих часів дружині взагалі не дозволялося свідчити проти чоловіка, хоч би вона й захотіла. Г'ю, покинувши дружину, втік на континент, де незабаром помер, і тоді граф Кентський одружився з його вдовою. Ото була велика радість у гендонських маєтках, коли подружжя вперше прибуло до рідного замку!
Батько Тома Кенті так і згинув безвісти.
Король розшукав фермера, якого колись затаврували й продали в неволю, звелів йому кинути злочинну ватагу Буяна і дав йому можливість жити в достатках.
Він випустив із тюрми старого правника і зняв накладений на нього штраф. Подбав про дочок нещасних баптисток, яких спалили на вогнищі, і суворо покарав поліцая, який незаслужено відшмагав канчуком сера Майлза Гендона.
Він визволив від шибениці хлопця, який піймав заблуканого сокола, і жінку, яка вкрала у ткача шматок сукна, але вже не встиг урятувати чоловіка, засудженого на смерть за те, що він убив оленя в королівському лісі.
Він дарував велику ласку судді, що зглянувся на нього, коли його обвинуватили в крадіжці поросяти, і, щиро задоволений, стежив за тим, як цей суддя здобував загальну повагу і ставав відомою й шанованою людиною.
До кінця життя король любив розповідати про свої лихі пригоди, починаючи з тої хвилини, як вартовий прогнав його від палацової брами, і аж до тої ночі, коли він замішався в юрбу робітників, що оздоблювали абатство, прослизнув у собор і, сховавшись у гробниці Сповідника, заснув так міцно, що мало не проспав коронації. Він казав, що часто згадує цю дорогоцінну науку і що проймається дедалі глибшим бажанням використати її на благо своєму народові. А історію цю він розповідатиме, поки житиме на світі, щоб оживляти в своїй пам'яті тяжкі враження й зміцнювати в своєму серці паростки співчуття до людей.
Майлз Гендон і Том Кенті лишились улюбленцями короля на все його недовге правління і щиро сумували за ним, коли він помер. Славний граф Кентський був надто делікатний, щоб зловживати своїм своєрідним привілеєм. Але все ж він скористався з нього двічі після того випадку, про який ми вже знаємо: один раз при вступі на престол королеви Марії, а вдруге під час вступу на трон королеви Єлизавети. Один з його нащадків скористався з цього права під час коронації Джеймса Першого. Поки надумав використати своє право його син, минуло щось із чверть сторіччя, і «привілей Кентів» більшість придворних уже забули. Тож коли тодішній граф Кент дозволив собі сісти в присутності Карла Першого, зчинився страшенний переполох; але справу швидко роз'яснили і право підтвердили. Останній з графів Кентських поліг у бою під час громадянської війни, б'ючись за короля, і з ним скінчився цей дивний привілей.
Том Кенті дожив до глибокої старості. Це був вродливий срібноволосий дідусь, поважний і лагідний з обличчя. Всі його щиро поважали і віддавали шану його незвичайному вбранню, яке нагадувало про те, що він колись правив державою. Люди розступалися перед ним і шепотіли один одному: «Скинь шапку, це королівський вихованець». Всі низенько вклонялися йому й високо цінували його привітну усмішку, бо життя його було чесне й гідне подиву.
Так, король Едуард Шостий жив недовго, бідний хлопчик, але цілком достойно. Не раз, коли який-небудь гоноровитий сановник, який-небудь роззолочений королівський васал докоряв йому надмірною поблажливістю й доводив, що той чи інший закон, який король хотів пом'якшити, і без того занадто м'який, і без того не завдає нікому страждань і утисків, юний король звертав на нього свої великі сумні й лагідні очі і казав:
— Що знаєш ти про утиски й страждання? Це знаю тільки я та мій народ.
Як на ті жорстокі часи царювання Едуарда Шостого було напрочуд милосердне. І тепер, розлучаючися з ним, збережімо й ми про нього добру пам'ять.
Примітки
...біля травневого стовпа... — В середні віки, за давнім звичаєм, у багатьох країнах Європи весною відбувалися народні гуляння навколо високої жердини, прикрашеної гірляндами й стрічками.
Анна Ескью (1521 — 1546) — англійська протестантка, піддана жорстоким тортурам і скарана на смерть за заперечення деяких догматів християнської церкви.
...сів перепочити під гарним хрестом... — Король Едуард І (1272 — 1307) наказав спорудити на шляху від м. Гарбі в Ноттінгемшірі до Лондона кам'яні хрести в тих місцях, де зупинявся похоронний кортеж його дружини, королеви Елеонори Кастільської (1246 — 1290), похованої у Вестмінстерському абатстві.
...пишний палац кардинала... — Мається на увазі палац Гемптон-корт на лівому березі Темзи, збудований 1515 р. для кардинала Уолсі, лорда-канцлера Генріха VIII. 1525 р. кардинал подарував палац королю.
...ще ...величнішого палацу — Вестмінстерського. — Вестмінстерський палац побудовано за часів короля Едуарда Сповідника (бл. 1003 — 1066). Після пожежі у Вестмінстері 1512 р. королівський двір переїхав у палац Уайтхол, а після смерте кардинала Уолсі (1530) Генріх VIII зробив цей палац офіційною резиденцією королівської родини. Вестмінстерський палац відтоді стає головним місцеперебуванням англійського парламенту. Отже, Марк Твен допустився тут неточності.
Леді Елізабет — дочка Генріха VIII від другої дружини, Анни Болейн, майбутня королева Єлизавета І (1533 — 1603). В дитинстві стала жертвою політичних інтриг. Під час правління своєї зведеної сестри Марії Тюдор була ув'язнена в Тауері.
Леді Джейн Грей (1537 — 1554) — правнучка Генріха VII, з якою хотіли одружити Едуарда VI. В 1553 р. вона вийшла заміж за Гілфорда Дадлі, молодшого сина герцога Нортумберленда. Після смерті Едуарда VI, згідно з його заповітом, Джейн Грей була проголошена королевою Англії, але через 9 днів, після поразки військ Нортумберленда, була ув'язнена в Тауері. В лютому 1554 р. Джейн Грей і Гілфорд Дадлі були скарані на смерть як державні злочинці.
Леді Мері — дочка Генріха VIII від його першої дружини, Катерини Арагонської, майбутня королева Марія Тюдор (1516 — 1558). Увійшла в історію Англії під ім'ям Марії Кривавої, яке заслужила жорстокими переслідуваннями протестантів і намаганнями відновити в Англії католицизм. Померла від чуми.
Панч і Джуді — персонажі народного лялькового театру.
...для ув'язнення знатних лордів Норфолька й Саррі. — Томас Говард, герцог Норфольк (1473 — 1554) — англійський вельможа і воєначальник; після смерті кардинала Уолсі став головою таємної ради. Дві племінниці Норфолька — Анна Болейн і Катерина Говард — були дружинами Генріха VIII; обидві засуджені до страти. В грудні 1546 р. родичі Едуарда Тюдора, Сеймури, побоюючись, що після смерті Генріха VIII Говарди стануть регентами при малолітньому Едуарді, звинуватили Норфолька і його сина, Генрі Говарда, графа Саррі (1517 — 1547) в державній зраді. Саррі був страчений, а страта Норфолька мала відбутися 29 січня 1547 р. В ніч перед стратою Генріх VIII помер, і присуд було скасовано, однак Норфольк залишався в ув'язненні протягом усього правління Едуарда VI (до 1553 р.). За наказом Марії Тюдор він був звільнений, і йому було повернуто герцогський титул.
..віддайте наказ, лорде Гертфорде... — Едуард Сеймур, граф Гертфорд, згодом герцог Сомерсетський (1500 — 1552) — англійський вельможа, воєначальник, брат третьої дружини Генріха VIII, Джейн Сеймур. Після смерті Генріха VIII став регентом і фактичним правителем Англії. В 1549 р. усунутий від влади Джоном Дадлі (згодом герцог Нортумберленд) і в 1552 р. страчений.
...спадковий великий маршал Англії... — Титул головного розпорядника коронацій, королівських шлюбних церемоній і т. д.
...прийшов лорд Гілфорд Дадлі. — Див. прим. до с 464.
Бенвенуто. — Див. прим. до с 407.
...королева, мадам Парр... — Катерина Парр (1512 — 1548) — шоста, остання дружина Генріха VIII.
— герольдмейстер ордена Підв'язки... — Орден Підв'язки — найвищий англійський придворний орден, заснований королем Едуардом III бл. 1348 р. За переказом, на придворному балу фаворитка Едуарда III, графиня Солсбері, загубила блакитну підв'язку. Король підняв її зі словами: „Honni soit qui mal у pense!" (Сором тому, хто погано подумає про це). Цей вислів став девізом ордена, яким міг бути нагороджений лише король Англії, принц Уельський, члени королівської родини і двадцять п'ять дворян — наближених короля. Першою жінкою, удостоєною цього ордена, була Марія Тюдор. Орден складається з блакитної оксамитної стрічки, Яку носять під лівим коліном, та нагрудного золотого медальйона на блакитній стрічці.
...кілька кавалерів ордена Лазні... — Орден Лазні — англійський орден, назва якого походить від церемонії омовіння, якою супроводжувалося висвячення в рицарі. Заснований 1399 р.
. ...нагадував дона Сезара де Базана... — Дон Сезар де Базан — герой однойменної комедії французьких драматургів А. Ф. Деннері та Ф. Дюмануара (1844), декласований іспанський дворянин, який відкидає дворянсько-лицарську мораль.
...в Тауері тоді був ув'язнений лорд де Курсі... — Джон де Курсі (помер бл. 1219 р) — англо-норманський воєначальник, завойовник Ольстеру (1177). За переказом, у нагороду за це Джонові де Курсі та його нащадкам було надане право лишатися з покритою головою в присутності короля. С. 513. ...лорд-протектор іще не був призначений. — Лорд-протектор історичний титул, надавався деяким високопоставленим сановникам Англії, наприклад, регентам при неповнолітніх королях. В 1653 — 1658 pp. титул лорда-протектора носив діяч Англійської буржуазної революції XVII ст. Олівер Кромвель (1599- 165Н).
...справи, яку виконував сам Альфред Великий. — За переказом, король саксів Альфред (849 — 899), який згодом став королем Англії, рятуючись від переслідування завойовників-датчан, знайшов притулок в хатині дроворуба. Господиня, не знаючи, хто він такий, звеліла йому наглядати за коржами, а коли вони пригоріли, дала йому потиличника.
...це він зробив нас бездомними й беззахисними. — 1534 р. Генріх VIII порвав з папою римським і примусив англійський парламент проголосити його главою реформованої англійської церкви. В 1536-1539 pp. монастирі, які король вважав оплотом католицизму, були ліквідовані, а їх майно — конфісковане.
Похід замикала старовинна Почесна артилерійська рота. — Маються на увазі лучники, чию зброю в середньовічній Англії іноді називали «артилерією».
Там сиділа Єлизавета Йоркська посеред величезної білої троянди... — Війна за англійську корону між династіями Ланкастерів і Йорків увійшла в історію під назвою війни Червоної і Білої троянд (1455 — 1485). В 1485 р. на англійський престол вступив представник династії Ланкастерів Генріх VII Тюдор. Шлюбом з Єлизаветою Йоркською він поклав кінець міжусобній ворожнечі і об'єднав у своєму гербі обидві троянди.
В сидіння трону вправлено плаский, нетесаний камінь — Сконський камінь. — Сконський камінь — «камінь долі» з абатства Скон в Шотландії, на якому з прадавніх часів коронувалися шотландські королі. В 1296 р. король Англії Едуард І захопив Сконський камінь і привіз його до Лондона, де його було вправлено в коронаційний трон англійских королів.
...у гробниці Сповідника... — Йдеться про гробницю короля Англії Едуарда Сповідника (бл. 1003 — 1066) у Вестмінстерському абатстві.
І.НОВИЧЕНКО
Книга: Марк Твен. ПРИНЦ І ЗЛИДАР
ЗМІСТ
На попередню
|
|
