Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Марк Твен. ПРИНЦ І ЗЛИДАР
Розділ IV. ЛИХІ ПРИГОДИ ПРИНЦА ПОЧИНАЮТЬСЯ
Кілька годин невгамовні переслідувачі гналися за принцом, але нарешті дали йому спокій. Поки він лютував і з царственою величчю загрожував юрбі та віддавав накази, він здавався їй кумедним і смішним. Та коли бідолаха вибився із сил і змовк, мучителям його зразу стало нудно, і вони подалися шукати собі іншої розваги. Принц роззирнувся навколо, але не впізнав місцевості. Знав тільки, що він у Лондоні, і пішов навмання. Незабаром будинки порідшали; перехожих ставало чимраз менше. Принц обмив свої закривавлені ноги в струмку, що протікав там, де тепер пролягає Фаррінгдон-стріт, відпочив кілька хвилин і рушив далі. Так він дістався до великого пустирища з кількома безладно розкиданими будинками та величезною церквою. Він упізнав цю церкву. Вона була в риштованні, а навколо метушилися робітники: там кипіла робота. Принц відразу повеселішав: він відчув, що його мукам настав кінець. «Це ж старовинна церква Сірих ченців, — сказав він собі подумки. — Король, мій батько, забрав її у них, перетворив на притулок для покинутих і бідних дітей, давши їй нову назву — Христів притулок. Тутешні вихованці, звісно, радо зроблять послугу синові того, хто був такий щедрий і великодушний до них, тим паче, що цей син зараз так само бідний і безпорадний, як ті, що знайшли собі тут притулок або знайдуть у майбутньому».
Незабаром він опинився серед гурту хлопчаків, які бігали, стрибали, грались у м'яча, в довгої лози — одно слово, бавилися, хто як міг, і всі страшенно галасували. Усі вони були однаково одягнені, так, як тоді ходили слуги й підмайстри 1. У кожного на маківці сиділа плеската чорна шапочка, з блюдечко завбільшки, яка не захищала голови, бувши занадто маленька, і ніяк її не прикрашала. З-під шапочки на лоб спадало волосся, рівненько підстрижене кружальцем, без проділя; на шиї — комір, як у духовних осіб; синій, шитий по талії камзол аж до колін; пишні рукави й широкий червоний пояс; яскраво-жовті панчохи з підв'язками вище колін і черевики з великими металевими пряжками. Це був досить недоладний костюм.
Діти кинули гратись і обступили принца.
— Славні хлопчики, скажіть вашому наставникові, — промовив він з природженою гідністю, — що Едуард, принц Уельський, бажає говорити з ним.
Хлопці зняли страшенний галас, а котрийсь із них грубо вигукнув:
— То це ти, нещасне старченя, посланець його високості?
Принц спалахнув із гніву й мимохіть схопився за пояс, але шпаги там не було. Хлопці зареготали, а хтось крикнув:
— Бачили? Він справді забрав собі в голову, що в нього є шпага, як у принца!
Див. примітку 1 у кінці книжки. (Прим, автора).
Ця кпина викликала новий вибух сміху. Едуард гордо випростався й сказав:
— Атож, я принц, і вам, годованцям мого щедрого батька-короля, негоже так поводитися зі мною!
Це вкрай розвеселило хлопців, і вони знов зареготали. Той, що перший заговорив з принцом, гукнув своїм товаришам:
— Агей, ви, свині, раби, нахлібники батька його високості! Ви що — забули правила пристойності? Мерщій уклякайте й кланяйтесь його королівській особі й величному лахміттю!
З криком і сміхом хлопці попадали навколішки і почали глузливо віддавати шану своїй жертві.
Принц копнув найближчого ногою й гнівно вигукнув:
— Ось тобі поки що завдаток, а завтра вранці я звелю тебе повісити!
Ну, це вже не жарт. Тут зовсім не до сміху. Вмить урвався регіт, і хлопців охопила лють.
— Хапайте його! — кричали вони. — У ставок його, у ставок! Де собаки? Левчук, кусі його! Сюди, Зубач!
І сталося таке, чого ніколи не бачила Англія: плебеї підняли руку на священну особу наступника престолу й стали цькувати на нього собак, які мало не розірвали його.
Надворі вже смеркало, коли принц опинився в густо заселеній частині міста. Тіло його було все в синцях, руки закривавлені, лахміття в грязюці. Він плентав навмання, розгублюючись чимраз дужче, й урешті так стомився й ослаб, що ледве волік ноги. Він перестав уже питати перехожих, бо у відповідь вони тільки лаяли його. Він бурмотів про себе: «Це місце зветься Смітний двір. Якщо мені стане сил не впасти й добутися туди, — я врятований. Томові рідні відведуть мене до палацу, скажуть, що я не з їхньої родини, а справжній принц, і я знов стану самим собою». Час від часу він вертав думкою до того, як жорстоко повелися з ним хлопці з Христового притулку, й казав собі: «Коли я стану королем, то вони діставатимуть від мене не тільки хліб та пристановище, але й учитимуться по книжках, бо з ситого шлунка мало пуття, коли голодні серце й розум. Я добре затямлю собі це, щоб наука, яку я дістав сьогодні, не пропала марно і мій народ не страждав від неуцтва, бо знання пом'якшує серце, виховує милосердя й жалість» '.
1 Див. примітку 2 у кінці книжки. (Прим, автора).
Позасвічувались вікна й ліхтарі. Знявся вітер, пішов дощ, і настала мокра, холодна ніч. Бездомний принц, безпритульний наступник англійського трону, йшов усе далі й далі, заглиблюючись у лабіринт брудних вулиць, де тіснились, кишачи людом, вулики злиднів і убозтва.
Раптом якийсь п'яний здоровило брутально схопив його за комір і сказав:
— Ти знов десь протинявся до пізньої ночі, а додому не приніс, мабуть, і фартинга! Якщо так, то я тобі зараз усі твої сухі ребра переламаю, не я буду Джон Кенті!
Принц випручався з його рук і, гидливо потираючи осквернене його дотиком плече, скрикнув:
— То ти його батько? Слава добрим небесам! Відведи ж мене до мого рідного дому, а його забери звідти.
— Його батько? Я не. знаю, що за «його» батько, зате знаю, що твій батько — я, і ти скоро сам...
— О, не жартуй, не хитруй і не барись! Я стомився, я поранений, я не маю сили терпіти далі. Відведи мене до мого батька, короля, і він винагородить тебе таким багатством, яке тобі й не снилося в найхимернішому сні. Повір мені, повір! Я не брешу, я кажу щиру правду! Подай мені руку, врятуй мене! Я справді принц Уельський!
П'яниця вражено подивився на хлопця, похитав головою й промимрив:
— Він таки зовсім з глузду з'їхав, наче щойно з божевільні.
Потім знов ухопив принца за комір, хрипко зареготав і, вилаявшись, мовив:
— З'їхав ти з глузду чи ні, а ми з бабунею потрощимо тобі кості, не я буду.
І він потяг за собою розлюченого принца, що пручався й виривався в нього з рук, і зник із ним в одному з найближчих подвір'їв під сміх і веселі крики огидного вуличного наброду.
Книга: Марк Твен. ПРИНЦ І ЗЛИДАР
ЗМІСТ
На попередню
|
|
