Українська Банерна Мережа
UkrKniga.org.ua
У тих, хто загрібає гроші лопатою, мозолів не буває. / Олександр Перлюк

Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate


Вхід в УЧАН
Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:
Завантажити книгу


Скачати одним файлом. Книга: Марк Твен. ПРИНЦ І ЗЛИДАР


Розділ V. ТОМ — ВЕЛЬМОЖА

Лишившись на самоті в принцовому кабінеті, Том Кенті щедро скористався з такої щасливої нагоди. То так, то сяк повертався він перед великим дзеркалом, милуючись своїм розкішним убранням; потім відійшов, наслідуючи величну поставу принца й знай поглядаючи в дзеркало, — яке це справляє враження. Далі витяг із піхов чудову шпагу, вклонившись, поцілував лезо й притулив до грудей, як це п'ять або шість тижнів тому у нього на очах зробив один благородний лицар, віддаючи честь комендантові Тауера, коли передавав тому для ув'язнення знатних лордів Норфолька й Саррі. Том погрався всипаним самоцвітами кинджалом, що висів у нього біля боку, оглянув дороге, вишукане оздоблення кімнати, посидів у кожному шкіряному м'якому кріслі і подумав, як би він дер носа, коли б ватага зі Смітного двору могла хоч краєчком ока побачити його в усій оцій пишноті. І тут-таки спитав себе: чи повірять хлопці його оповіданню про чудесні пригоди, коли він повернеться додому, чи тільки похитають головою і скажуть, що через буйну свою уяву він таки зсунувся з глузду.

Через півгодини йому раптом спало на думку, що принц щось довго не вертається. І він зразу відчув себе самотнім. Він почав жадібно прислухатись і перестав бавитися гарненькими речами, що були навколо нього. Йому стало неспокійно, потім він стривожився й, урешті, злякався не на жарт. Ось зараз хто-небудь увійде, заскочить його в убранні принца, а самого принца немає, щоб пояснити, як це сталося. Вони можуть відразу повісити його, а потім уже розбиратимуться, як він сюди потрапив. Він чув, що вельможні пани вирішують справи швидко, коли йдеться про такі дрібниці. І йому робилось дедалі страшніше. Тремтячи з хвилювання, він тихенько відхилив двері до передпокою, вирішивши втекти й розшукати принца, щоб той захистив його й випустив звідси. Шестеро блискучих слуг і двоє знатних, барвисто вбраних, як метелики, пажів миттю посхоплювалися на ноги й низько йому вклонилися. Том відсахнувся й причинив двері.

«Вони сміються з мене, — подумав він. — Зараз підуть і все розкажуть. І чого я потрапив сюди на свою погибель?»

Він почав ходити по кімнаті, охоплений невимовним жахом, дослухаючись, здригаючись від найменшого шереху. Нараз двері відчинилися, і вбраний у шовки паж доповів:

— Леді Джейн Грей.

Двері зачинилися, і до Тома підстрибом підбігла гарненька, багато вбрана дівчина. Але вона враз спинилась і стурбовано запитала:

— Що тебе непокоїть, мілорде?

Томові перехопило дух, але він якось спромігся прожебоніти:

— Ой, змилуйся наді мною. Я не мілорд, я тільки бідний Том Кенті з Лондона, із Смітного двору. Будь така ласкава, відведи мене до принца, щоб він, за своїм милосердям, віддав моє лахміття й випустив мене звідси цілим і живим. Зглянься, врятуй мене!

Том упав навколішки, простягаючи до неї руки і благаючи не тільки словами, але й очима. Дівчина ніби скам'яніла від жаху, тоді скрикнула:

— О мілорде, ти на колінах? Передо мною!

І вибігла з кімнати. А Том у розпачі повалився на підлогу, шепочучи:

— Ні допомоги, ні надії! Зараз прийдуть і заберуть мене. Поки він отак лежав, завмираючи з жаху, страшна вість поширилась по палацу. Ті переказували пошепки, бо в палацах завжди шепочуться, і вона переходила від слуги до служниці, від лорда до леді, усіма довгими коридорами, з поверху на поверх, із зали в залу: «Принц збожеволів! Принц збожеволів!» Незабаром у кожній вітальні, у кожній мармуровій залі позбиралися гурточки пишних дам і кавалерів та невеличкі купки таких самих блискучих, але не таких знатних осіб. Усі вони стурбовано перешіптувалися, і кожне обличчя виказувало скорботу. І раптом з'явився пишно вбраний королівський камергер і неквапно обійшов усі гурточки, урочисто проголошуючи:

— Ім'ям короля! Під загрозою смертної кари забороняється слухати цю неправдиву, безглузду чутку, обговорювати її і виносити за межі палацу. Ім'ям короля!

І перешепти вмить урвалися, неначе всі відразу поніміли.

Згодом по коридорах прогуло: «Принц! Дивіться, принц іде!»

Бідолашний Том поволі йшов повз купки придворних, що низько схилялися перед ним, і силкувався відповідати на їхні поклони. Він боязко роззирався круг себе, і в очах його світилася розгубленість та безпорадність. З обох боків його підтримувало двоє знатних лордів, а ззаду йшли королівські лікарі та кілька слуг.

Аж ось Том опинився в розкішному покої і почув, як за ним зачинили двері. Люди, що привели його сюди, стали навколо нього. Перед ним, зовсім близько, лежав здоровезний, дуже гладкий чоловік із широким одутлим обличчям і суворим поглядом. Велика голова його вже зовсім посивіла, та й баки, що облямовували обличчя, теж були сиві. Вбрання на ньому було багате, але старе й подекуди трохи виношене. Одна нога, опухла й забинтована, лежала на подушці. В покої панувало мовчання. Всі, крім цього чоловіка, поштиво схилили голови. Цей похмурий хворий чоловік і був грізний Генріх Восьмий. Він заговорив, і очі в нього стали ласкаві:

— Що це ти вигадав, мілорде Едуарде, мій принце? Чого це ти здумав так жорстоко жартувати зі свого батька, доброго короля, що любить тебе й жаліє?

Нещасний Том, напружуючи запаморочений розум, прислухався до слів старого, але, почувши слова «доброго короля», враз пополотнів і, як підстрелений, упав на коліна. Благально простягаючи руки, він скрикнув:

— Ви — король? Ну, тоді я пропав!

Ці слова неначе приголомшили короля. Погляд його якусь хвильку безтямно блукав по обличчях придворних, тоді з подивом спинився на хлопчикові, що лежав у нього в ногах. Він з сумом промовив:

— О лихо! Я думав, що чутки перебільшені. Але боюся, що помилявся.

Потім тяжко зітхнув і лагідно додав:

— Підійди до свого батька, сину мій. Ти, мабуть, занедужав.

Томові допомогли підвестися, і він покірно, тремтячи від страху, наблизився до державця Англії. Король узяв у долоні перелякане дитяче личко і якусь хвилину з любов'ю вдивлявся в нього, немов шукаючи там благодатних знаків повернення розуму, потім пригорнув до грудей кучеряву голівку й ніжно погладив її.

— Невже ти не пізнаєш свого батька, сину мій? Не розбивай мого старого серця, скажи, що ти знаєш мене. Ти знаєш, хто я, правда ж?

— Так, ви наш могутній король, нехай вас Бог береже!

— Так, так. Ну, от і добре. Та заспокойся ж, не тремти. Тут ніхто тебе не скривдить: усі ми любимо тебе. Ну от, тобі вже краще. Лихий твій сон минув, правда ж? І ти вже знаєш, хто ти. Тепер ти більше вже не називатимеш себе чужим ім'ям?

— Благаю вас, найясніший повелителю, повірте мені! — скрикнув Том. — Я кажу щиру правду. Я наймізерніший із ваших підданців, я народився злидарем, і тільки злощасний випадок привів мене сюди. Я ні в чім не винен. Я ще такий юний, я не хочу вмирати. Одне ваше слово врятує мене. Скажіть це слово.

— Умирати? Не говори так, мій любий принце. Хай заспокоїться твоя засмучена душа. Ти не вмреш!

Том упав навколішки з радісним криком: — Дякую вам, милостивий королю! Хай дні ваші будуть довгі й ясні на благо країни!

Потім він підхопився на рівні і, повернувшись до лордів, що привели його до короля, захоплено вигукнув:

— Ви чули? Я не вмру. Сам король сказав це!

Усі шанобливо схилилися перед ним, але ніхто не ворухнувся, ніхто не мовив і слова.

Том зніяковів і, помовчавши з хвилину, несміливо спитав короля:

— Мені вже можна йти?

— Іти? Звичайно, можна. Але чом би тобі не побути ще трохи зі мною? Куди ти хочеш іти?

Том опустив очі й сумирно відповів:

— Мабуть, я не так зрозумів вас. Я думав, що вже вільний, і хотів повернутись в убогу хатину, де народився. Я там виріс у злиднях, але то моя рідна домівка, там моя мати й сестри, а до цієї пишноти й розкошів я не звик. Благаю, відпустіть мене!

Король мовчав у глибокій задумі. На обличчя йому хмарою лягла гірка скорбота. Раптом він заговорив, і в голосі його забриніла тінь надії:

— Може, розум його помутився тільки на одній цій думці, а в іншому здоровий і ясний. Дай-то боже! Ми зараз це перевіримо.

Він щось спитав у Тома латиною, і хлопець так-сяк відповів йому тією ж мовою. Король просвітлів. Лорди й лікарі теж виявили задоволення. Король сказав:

— Звичайно, з його знаннями й здібностями він мусив би дати куди кращу відповідь, проте й така показує, що розум його лише потьмарений, а не вражений. Що ви скажете, сер?

Лікар, до якого звернувся король, низько вклонився й відповів:

— Я тієї ж думки, що й ваша величність.

Король дуже зрадів, що його здогад підтвердила така високовчена особа, і сказав уже трохи веселіше:

— Ну, слухайте! Спробуємо ще одне.

Він про щось спитав Тома по-французькому. Том хвильку мовчав, зніяковілий під пильними поглядами всіх присутніх, потім промовив соромливо:

— Даруйте, ваша величність, цієї мови я не знаю. Король безсило впав на подушки. Придворні кинулись

йому на допомогу, але він зупинив їх і сказав:

— Нічого, мені просто стало трохи млосно. Зведіть мене. Отак, досить. Іди сюди, сину мій. Поклади на груди батькові свою бідну потьмарену голівку й заспокойся. Ти скоро видужаєш. Ця лиха недуга скоро минеться. Не бійся, ти знов будеш здоровий.

Потім він обернувся до присутніх. Лагідність зникла з його очей, і в них блиснули грізні вогники.

— Слухайте, ви, всі! Мій син збожеволів, але це минеться. Це трапилось тому, що він перевтомив себе наукою і занадто мало гуляв. Геть книжки та вчителів! Розважайте його іграми на свіжому повітрі та всякими здоровими забавами, щоб він якнайскоріше видужав. — Випроставшись, король палко говорив далі: — Так, він божевільний, але це мій син, наступник англійського престолу. Чи сповна розуму, чи ні, а він буде королем. Слухайте і оголосіть усім: кожен, хто хоч слово вимовить про недугу мого сина, піде на шибеницю як ворог ладу й спокою в державі!.. Дайте води... пече вогнем... горе підточує останні мої сили... заберіть келих... підтримайте мене. Так, добре. Він божевільний? Ну, що ж! Хай божеволіє він тисячу разів, а все ж він принц Уельський, і я, король, стверджую його права. Завтра ж таки прилюдно, за стародавнім звичаєм, ми піднесемо його до королівської гідності. Негайно віддайте наказ, лорде Гертфорде.

Один з вельмож став на коліна перед королем і мовив:

— Вашій королівській величності відомо, що спадковий великий маршал Англії у Тауері. Не годиться ж в'язневі...

— Мовчи! Не ображай мій слух ненависним ім'ям. Невже цей чоловік житиме довіку? Хіба щось може стати на заваді моїй волі? Хіба в державі не знайдеться не заплямованого зрадою маршала, який би міг покласти на принца Уельського ознаки його звання? Попередь парламент, щоб до сходу сонця Норфолькові був ухвалений смертний присуд. За непослух вони гірко поплатяться!

Лорд Гертфорд сказав:

— Воля короля — закон.

І, підвівшись, став на своє місце.

Помалу гнів на обличчі старого короля згас, і він промовив:

— Поцілуй мене, мій сину. Отак... Чого це ти боїшся свого батька? Хіба я не люблю тебе?

— Ви ласкавий до мене, недостойного, мій найясніший повелителю, — відповів Том. — Але... але... мене гнітить думка про того, хто мусить умерти...

1 Див. примітку 3 у кінці книжки. (Прим, автора).

— Пізнаю тебе, сину мій, пізнаю. Бачу, що серце в тебе лишилось незаймане, дарма що розум уражений. Ти завжди був великодушний. Але цей герцог заважає нам віддати тобі належну шану. На його місце я призначу іншого, який не заплямує зрадою свого високого звання. Заспокойся, мій принце, не завдавай клопоту своїй бідній голівці.

— Але це ж я прискорюю його смерть. Може б, він іще довго жив, якби не я.

— Не думай про нього, мій сину, він цього не гідний. Поцілуй мене ще раз і йди погуляй та розважся. Неміч моя замучила мене. Стомився я й хочу відпочити. Йди з дядьком Гертфордом і знов приходь, коли мені полегшає.

З важким серцем вийшов Том з королівського покою, бо останні слова старого розвіяли його надію на визволення. І знов почув він тихий шепіт: «Принц! Принц іде!»

Коли він проходив між блискучими рядами застиглих у шанобливому поклоні царедворців, його все більше огортала туга. Він знав, що потрапив у полон і назавжди може лишитися у цій золотій клітці нещасним, самотнім принцом, якщо милосердний Бог не зглянеться на нього і не поверне йому волі.

І хоч би куди він глянув, скрізь йому ввижалася відтята голова герцога Норфолькського з очима, повними німого докору.

Які чудові були його недавні мрії і як жахливо вони збулися!

Книга: Марк Твен. ПРИНЦ І ЗЛИДАР

ЗМІСТ

1. Марк Твен. ПРИНЦ І ЗЛИДАР
2. Розділ І. НАРОДЖЕННЯ ПРИНЦА І ЗЛИДАРЯ
3. Розділ II. ТОМОВЕ ДИТИНСТВО
4. Розділ III. ЗУСТРІЧ ТОМА З ПРИНЦОМ
5. Розділ IV. ЛИХІ ПРИГОДИ ПРИНЦА ПОЧИНАЮТЬСЯ
6. Розділ V. ТОМ — ВЕЛЬМОЖА
7. Розділ VI. ТОМ СКОРЯЄТЬСЯ ВОЛІ КОРОЛЯ
8. Розділ VII. ПЕРШИЙ КОРОЛІВСЬКИЙ ОБІД ТОМА
9. Розділ VIII. КЛОПІТ ІЗ ПЕЧАТКОЮ
10. Розділ IX. СВЯТО НА ТЕМЗІ
11. Розділ X. ПРИНЦ У ТЕНЕТАХ
12. Розділ XI. У РАТУШІ
13. Розділ XII. ПРИНЦ І ЙОГО ВИЗВОЛИТЕЛЬ
14. Розділ XIII. ПРИНЦ ЗНИК
15. Розділ XIV. LE ROI EST MORT — VIVE LE ROI !
16. Розділ XV. ТОМ — КОРОЛЬ
17. Розділ XVI. ПАРАДНИЙ ОБІД
18. Розділ XVII. ФУ-ФУ ПЕРШИЙ
19. Розділ XVIII. ПРИНЦ СЕРЕД ВОЛОЦЮГ
20. Розділ XIX. ПРИНЦ У СЕЛЯН
21. Розділ XX. ПРИНЦ І ПУСТЕЛЬНИК
22. Розділ XXI. ГЕНДОН ПОСПІШАЄ НА ПОМІЧ
23. Розділ XXII. ЖЕРТВА ВІРОЛОМСТВА
24. Розділ XXIII. ПРИНЦА ЗААРЕШТОВАНО
25. Розділ XXIV. УТЕЧА
26. Розділ XXV. ГЕНДОН-ХОЛ
27. Розділ XXVI. НЕВИЗНАНИЙ
28. Розділ XXVII. У В'ЯЗНИЦІ
29. Розділ XXVIII. ЖЕРТВА
30. Розділ XXIX. ДО ЛОНДОНА!
31. Розділ XXX. ТОМОВІ УСПІХИ
32. Розділ XXXI. КОРОНАЦІЙНИЙ ПОХІД
33. Розділ XXXII. ДЕНЬ КОРОНАЦІЇ
34. Розділ ХХХІІІ. ЕДУАРД — КОРОЛЬ

На попередню


Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate