Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Станіслав Лем. ЕДЕМ
- Якби навіть жителів цієї планети було створено в ретортах чи вони з’явилися б на світ за ще незвичайніших обставин, я бачу тільки три можливих типи поведінки: спроби встановлення контакту з прибульцями, спроби.напасти на них або - паніка. Виявилося, однак, що можливий ще й четвертий тип - цілковита байдужість!
- Ти ж сам казав, що вам трохи ребра не поламали, а тепер називаєш це байдужістю?! - вигукнув Кібернетик.
Очі Хіміка, який уважно слухав Лікаря, раптом спалахнули блиском.
- Якби ти опинився на шляху стада, яке тікає від пожежі, воно могло б повестися з тобою ще гірше, однак це зовсім не означає, що те стадо звернуло на тебе увагу, - відповів Лікар. - Кажу вам - цей натовп, який закрутив нас у своєму вирі, взагалі нас не бачив! Він не цікавився нами! Був охоплений панікою, згоден, але зовсім не через нас. Ми опинилися йому на дорозі абсолютно випадково. Звісна річ, ми з самого початку були певні, що це через нас погасло світло й настав той хаос - усе, що ми там бачили. Але це неправда. Усе було інакше.
- Доведи, - сказав Інженер.
- Спершу я хотів би почути, що скаже мій супутник, - відповів Лікар, дивлячись на Хіміка.
Той сидів у якомусь дивному заціпенінні, беззвучно ворушачи губами, немовби промовляючи щось сам до себе. Від несподіванки Хімік аж здригнувся.
- Так, - мовив він. - Отже, так. Так. Весь час аж до цього моменту мене щось мучило, не давало мені спокою - я відчував, що там виникло якесь зрушення, якесь непорозуміння, чи якби це сказати... що... я немовби читав переплутаний текст і ніяк не міг уловити, де переставлено речень ня. Тепер усе стало для мене на свої місця. Все відбувалося саме так, як розповідає він. Я боюся, що ми цього не доведемо- це неможливо довести. Треба було бути там, у тому натовпі. Вони просто взагалі не бачили нас. За винятком кількох найближчих, певна річ, але саме ті, які мене оточили, не піддалися загальній паніці - я сказав би, зовсім навпаки: мій вигляд діяв на них навіть трохи протверезливо, бо поки вони дивилися на мене, це були просто дуже здивовані, надзвичайно вражені жителі планети, які побачили невідомих істот. Вони зовсім не збиралися зробити мені щось погане - я навіть пригадую, що вони допомагали мені вибратися з тлуму, наскільки це, звичайно, було можливо.
- А якщо цей натовп хтось нацькував на вас, якщо він виконував тільки роль нагонича? - припустив Інженер.
Хімік заперечливо похитав головою:
- Там нічого такого не було - ніяких обертових дисків, ніякої озброєної охорони, ніякої організації - був цілковитий хаос, і нічого більше. Так, - додав він, - я справді дивуюся, що тільки тепер зрозумів це! Ті, які бачили мене зблизька, немовби потроху приходили до тями, а як навіжено поводилися всі інші!
- Якщо все було так, як ви кажете, - озвався Координатор, - то це означає досить дивний збіг обставин: чому вогні погасли саме в той момент, коли ми туди приїхали?
- Ага, теорія ймовірності, - усміхнувся Лікар і голосніше додав: - Я не бачу в цьому нічого незвичайного і висловлюю не позбавлене підстав припущення, що такі стани виникають порівняно часто.
- Які стани?
- Всеохоплюючої паніки.
- І що ж її може спричиняти?
- Ну, скажімо, відхилення в процесі розвитку цивілізації планети, - порушив загальне мовчання Кібернетик. - Період регресивного розвитку, скажімо, спрощуючи: цивілізацію роз’їдає щось на зразок... соціального раку...
- Це дуже туманно, - сказав Координатор. - Земля, як ми знаємо, - цілком пересічна планета. На ній були епохи інволюції, цілі цивілізації виникали й занепадали, але, інтегруючи тисячоліття, ми одержуємо картину ускладнення життя і зміцнення засобів його захисту. Ми називаємо це прогресом. Прогрес відбувається на пересічних планетах. Але, згідно із законами великих чисел, існують і статистичні відхилення від пересічного, позитивні і негативні. Не треба вдаватися до гіпотез про тимчасову дегенерацію, про рух назад. Можливо, хвороб, які супроводжували виникнення цивілізації, тут було і є значно більше, ніж десь-інде. Можливо, ми з вами сіли саме на зразок “негативного відхилення...”
- Математичний демонізм, - буркнув Інженер.
- Але той завод таки існує, - зауважив Фізик.
- Той, перший, я згоден; існування другого - гіпотеза, яку не вдасться підперти жодними аргументами.
- Одне слово, потрібна нова експедиція, - сказав Хімік.
- Щодо цього в мене не було аніякісіньких сумнівів.
Інженер роззирнувся довкола. Сонце вже явно схилялося на захід, тіні на піску видовжувалися. Повіяв легкий вітерець.
- Може, сьогодні?.. - запитав він, дивлячись на Координатора.
- Сьогодні треба було б поїхати хіба що по воду, - сказав той і підвівся. - Дискусія пройшла дуже цікаво, - додав він з таким виразом обличчя, немовби думав про щось зовсім інше, підняв свій комбінезон і відразу ж кинув його - комбінезон розпікся на сонці. - Я гадаю, - повів він далі, - що надвечір ми прогуляємося на колесах до струмка. Ми не повинні ухилятися від виконання визначеного плану ні за яких умов, хіба що нам загрожуватиме безпосередня небезпека. - Він повернувся до товаришів, які сиділи на піску. Хвилину пильно дивився на них і нарешті повільно мовив: - Мушу вам сказати, що я трохи... неспокійний.
- Чому?
- Мені не подобається, що нам дали спокій після того позавчорашнього візиту. Нас виявили більше ніж добу тому і... нічого. Так не поводиться жодне суспільство, на голову якому падає з неба корабель з живими істотами.
- Це певною мірою підтверджувало б моє припущення, - зауважив Кібернетик. - Про “рак”, який роз’їдає Едем? Ну, з нашого погляду це було б не найгірше, тільки...
- Що?
- Нічого. Давайте займемося нарешті Захисником. Скинемо з нього ту лавину уламків. Усередині діоди, мабуть, уціліли.
9
Понад дві години довелося попрацювати членам екіпажу, перш ніж вони повиносили з нижнього відсіку частини потрощених автоматів, спресованих, покручених, сплющених до невпізнання запасних деталей, які при ударі вирвалися з кріплень і лавиною поховали під собою Захисника. Найбільший тягар підіймали малим важелевим підйомником, а все, що не вдалося протягти в двері, Інженер з Координатором спершу розбирали. Дві броньовані плити, котрі заклинило між башточкою Захисника і ящиками зі свинцевими брусками, який придавив його, вони зрештою порізали електричною дугою, підвівши кабелі з розподільного щита реактора. Кібернетик і Фізик сортували те, що вже було видобуто з купи уламків, які жалібно скреготали. Частини, що не піддавалися ремонтові, вони викидали в брухт. Хімік своєю чергою сортував цей брухт залежно від роду матеріалу. Час від часу, коли треба було винести якийсь дуже масивний елемент конструкції, всі кидали свою роботу й поспішали на допомогу “носильникам”. За кілька хвилин до шостої доступ до сплющеного лоба Захисника відкрився настільки, що можна було підіймати його верхній люк.
Кібернетик першим зістрибнув у темне нутро автомата й за хвилину попросив лампу; йому спустили її згори на кабелі. За хвилину знизу, наче з дна колодязя, долинув його здушений вигук:
- Є! Є! - І на мить із люка висунулася його голова. - Тільки сідай і їдь! Усе устаткування діє!!
- Нічого дивного - адже Захисник для того й існує, щоб багато витримати, - відповів Інженер і весь аж засяяв.
- Любі мої, вже шість годин. Якщо їхати по воду, то це треба зробити зараз, - сказав Координатор. - У Кібернетика й Інженера роботи по горло, і, я гадаю, ми поїдемо в тому самому складі, що й учора.
- Я не згоден!
- Ти ж сам розумієш... - почав Координатор, але Інженер не дав йому докінчити:
- Ти можеш те, що й я. Сьогодні в ракеті залишишся ти.
Вони засперечалися. Нарешті Координатор поступився. До складу експедиції ввійшли Інженер, Фізик і Лікар. Останнього вмовити не вдалося - він наполіг на своєму.
- Адже й справді невідомо, де небезпечніше - тут чи там, якщо це для тебе так важливо, - сказав він нарешті, роздратований Інженеровим натиском, і піднявся нагору по сталевому трапу.
- Каністри вже на багажнику, - сказав Координатор. - До струмка не більш як двадцять кілометрів. Наберете води - і відразу ж назад, добре?
- Якщо вдасться, ми змотаємося туди ще раз, - сказав Інженер. - Тоді в нас буде вже чотириста літрів.
- Ну, це ми ще побачимо, чи вдасться поїхати вдруге.
Хімік і Кібернетик хотіли вийти за ними, але Інженер заступив їм дорогу:
- Ні, тільки без проводжань, прощань - це не має ніякого сенсу. Бувайте. Одному все одно треба бути нагорі, от хай він і їде з нами.
- Це якраз я, - сказав Хімік. - Ти ж бачиш, що я безробітний.
Сонце вже торкалося лінії заходу. Перевіривши підвіску, люфт керма й запас ізотопної суміші, Інженер сів попереду. Тільки-но Лікар піднявся в машину, дуплекс, який лежав під ракетою, устав і, випроставшись на весь зріст, почалапав до них. Всюдихід рушив. Величезне створіння застогнало й кинулося за ним зі швидкістю, яка приголомшила Хіміка. Лікар крикнув щось Інженерові, і той зупинив машину.
- Ну, чого ти хочеш? - буркнув Інженер. - Не братимемо ми ж його з собою!
Збентежений Лікар безпорадно дивився на велетня.
- Замкни його в ракеті. Він піде за тобою, - порадив Інженер.
- Або усипи його, - кинув Фізик. - Бо якщо він поженеться за нами, то може привабити ще когось.
Це переконало Лікаря. Всюдихід повільно під’їхав до ракети, дуплекс подався за ним своїми дивними стрибками, потім Лікар насилу затягнув велетня в тунель. Повернувся він хвилин через п’ятнадцять, лихий і знервований, і повідомив товаришів:
- Я замкнув його в тамбурі перев’язочної. Там немає скла ані якихсь гострих предметів. Але я боюся, що він наробить ґвалту.
- Ну, ну, - промимрив Інженер. - Не будь смішним.
Лікар хотів відповісти, може, навіть щось гостре, але стримався. Всюдихід знову рушив і великою дугою об’їхав ракету. Хімік махав їм услід рукою, навіть коли уже не бачив нічого, крім високого, розвіяного плюмажу куряви. Потім він почав розмірено походжати поблизу неглибокого окопчика, в якому стояв випромінювач.
Він ходив так майже дві години, коли серед струнких “чаш”, які відкидали довгі тіні, з’явилася хмарка куряви. Яйцеподібний, розбухлий червоний сонячний диск щойно торкнувся лінії обрію, на півночі синів приплив хмар, звичного холоду, який насувався о цій порі, не відчувалося - все ще стояла задуха.
Хімік вибіг із тіні ракети й побачив всюдихід, який підстрибував на борознах, прокладених обертовими дисками. Машина ще не встигла зупинитися, а він уже був біля неї. Йому не довелося розпитувати про наслідки вилазки - всюдихід важко сидів на сплющених шинах, у всіх каністрах хлюпалася вода, навіть на вільному сидінні стояв повний бідон.
- Ну, як з’їздили? - запитав Хімік.
Інженер зняв темні окуляри й хустинкою витер з обличчя піт і пиляву.
- З величезним задоволенням, - відповів він.
- Нікого не зустріли?
- Як звичайно, колеса, але ми обминули їх здалеку - поїхали по другий бік гаю, того, де ями, пам’ятаєш? Там майже зовсім немає борозен. Щоправда, довелося трохи поморочитися, поки наповнили каністри. Не зашкодив би якийсь насосик.
- Ми хочемо поїхати ще раз, - озвався Фізик.
- Спершу треба перелити воду.
- Не варт, - махнув рукою Фізик, - тут лежить стільки порожніх бідонів і каністр, візьмемо інші, а потім переллємо все за одним заходом, га?
Він перезирнувся з Інженером, немовби вони щось задумали. Хімік цього не помітив, його тільки трохи здивував такий поспіх. Кваплячись, мов на пожежу, вони вивантажили каністри й тільки-но кинули на багажник порожні - їх було не так уже й багато, - відразу ж сіли і рвонули з місця, здіймаючи клуби куряви. Стіна куряви ще осідала на рівнині, червоніючи в променях призахідного сонця, коли з тунелю вийшов Координатор.
- Ще не повернулися? - запитав він.
- Уже були, взяли порожні каністри й бідони і поїхали ще раз.
Координатор скоріше здивувався, ніж розсердився:
- Як це - ще раз?
Він сказав, що зараз змінить Хіміка, й спустився в корабель, щоб повідомити новину Кібернетикові, який вовтузився біля універсального автомата, але з тим важко було розмовляти. У роті в нього стирчало близько двох десятків транзисторів, він випльовував їх у долоню, мов кісточки; кількасот видобутих із порцелітових нутрощів проводів Кібернетик обвив собі довкола шиї й приєднував їх з такою швидкістю, що тільки пальці імиготіли. Іноді він застигав і добру хвилину аж наче в якомусь заціпенінні вдивлявся у велику схему, яка висіла перед його носом.
Координатор повернувся на поверхню, замінив Хіміка, який пішов готувати для всіх вечерю, і, сидячи біля випромінювача, коротав час, роблячи практичні нотатки на берегах монтажної книги, розпочатої Інженером.
Вони два дні крутили мізками, куди подіти дев’яносто тисяч літрів радіоактивної води, яка залила весь відсік над вантажним люком. Це було одне з тих зачарованих кіл, з якого, здавалось, не було виходу й на яке вони без кінця наштовхувалися - щоб очистити цю воду, треба було запустити фільтри, а дістатися до кабеля, який їх живив, можна було тільки через залитий водою відсік. На кораблі був навіть водолазний скафандр, але він не захищав від випромінювання. Пристосовувати його спеціально й покривати свинцем не мало ніякого сенсу - розумніше було почекати, коли запущені автомати зможуть зануритися під воду.
Координатор сидів під кормою ракети, на якій з настанням темряви регулярно спалахував проблисковий ліхтар, і якомога швидше намагався записати те, що спадало йому на думку, бо світло горіло всього три секунди. Потім він сам сміявся, розглядаючи свої карлючки. Коли він глянув на годинник, було вже майже десять.
Він устав і почав ходити туди й сюди, виглядаючи вогні всюдихода, але нічого не бачив - заважав проблисковий ліхтар. Тоді він трохи віддалився в той бік, звідки мала з’явитися машина.
Як завжди, коли він лишався на самоті, Координатор звів очі на зірки: Молочний Шлях круто злітав у темряву. Від Скорпіона він перевів погляд ліворуч і здивовано зупинився - найяскравіші зірки Козерога ледь виднілися, тонучи в блідому полум’ї, немовби Молочний Шлях раптом розширився й проковтнув їх - а вони ж були далеко поза його межами. Раптом Координатор усе зрозумів. Це була заграва, саме там, над східним обрієм. Серце його забилося повільно й сильно. До горла підкотився клубок, але відразу ж пропав. Зціпивши зуби, Координатор рушив далі. Заграва була білувата, низька й нерівномірно пригасала, щоб через якийсь час спалахнути кілька разів підряд. Він заплющив очі й з неймовірним напруженням услухався в тишу, проте чув тільки шум власної крові у вухах. Тепер сузір’їв майже не було видно; Координатор непорушно застиг на місці, вдивляючись у небосхил, який наливався каламутним світінням.
Спершу він хотів повернутися до ракети й виманити нагору товаришів - вони могли б піти до струмка з випромінювачем. Пішки це зайняло б у них щонайменше три години. Крім всюдихода, в них був невеликий вертоліт, однак його заклинило у відсіку між ящиками, залитому водою: стирчала тільки верхівка, гвинт під час аварії потрощився на шматки, кабіна, мабуть, була у ще гіршому стані. Щоправда, в них залишався ще Захисник. Координатор подумав, що вони можуть просто сісти в нього, дистанційно відкрити вантажний люк - його привод умикався в машинному відділенні - і проїхати крізь воду, яка зрештою виллється, тільки-но відкриється люк. У Захиснику радіація їм не загрожувала б. Та він не був певен, чи люк відкриється взагалі, не кажучи вже про те, що робити потім - весь грунт довкола ракети обернувся б на велику радіоактивну пляму. І все ж таки: якби знаття, що люк відкриється...
Координатор сказав собі, що зачекає ще десять хвилин; якщо до того часу він не побачить вогнів всюдихода, доведеться їхати. Було тринадцять хвилин на одинадцяту. Він опустив руку з годинником. Заграва, - так, він не помилявся, - поволі сунула вздовж обрію, доходила вже до Альфи Фенікса; вгорі рожевувата, внизу каламутно-біла смуга повзла на північ. Він знову глянув на циферблат годинника. Залишалося ще чотири хвилини, коли він раптом побачив світло фар.
Спочатку на обрії заблимав вогник, затремтіла зірочка, потім світло роздвоїлося, застрибало вгору і вниз і нарешті почало сліпити щораз сильніше - Координатор чув уже гучне шурхотіння коліс. Всюдихід їхав швидко, але на втечу це не скидалося - Координатор знав, що з нього можна витиснути більше, і те, що вони не дуже поспішали, остаточно його заспокоїло. Як звичайно буває в таких випадках, він відчув приплив гніву.
Сам того не помічаючи, він віддалився від ракети кроків на триста, якщо не більше. Всюдихід різко загальмував, і Лікар крикнув:
- Сідай!
Координатор підбіг, стрибнув боком на вільне сидіння, відсовуючи бідон, і відчув, що він порожній. Глянув на товаришів - зовні все наче було гаразд. Він нахилився вперед, торкнувся ствола випромінювача - ствол був холодний.
Фізик відповів на його німе запитання поглядом, який ні про що не промовляв. Мовчки під’їхали аж до самісінької ракети. Інженер різко розвернувся, відцентрова сила втиснула Координатора в сидіння, порожні каністри задеренчали, і машина зупинилася біля самісінького входу до тунелю.
- Що, струмок пересох? - запитав він байдужим тоном.
- Ми не змогли набрати води, - відповів Інженер і обернувся до нього на своєму рухливому сидінні. - Нам не вдалося доїхати до струмка. - І показав рукою на схід.
З всюдихода ніхто не виходив. Координатор запитливо поглядав то на Фізика, то на Інженера.
- Ми ще першого разу помітили, що там щось змінилося, - озвався Фізик, - але не знали, що саме, й хотіли пересвідчитися.
- А якби ви не повернулися, то яка була б нам користь від такої вашої передбачливості? - кинув Координатор, уже не приховуючи своєї люті. - Ну, давайте, викладайте все зразу, а не по чайній ложечці!
- Вони там щось роблять уздовж струмка, перед ним і за ним, довкола пагорбків, у всіх улоговинах, уздовж великих борозен, на протязі цілих кілометрів, - повідомив Лікар.
Інженер кивнув головою:
- Першого разу, коли ще було видно, ми помітили тільки цілі хороводи цих велетенських дзиг - вони рухалися строєм у формі літери V і викидали грунт, немовби копали траншеї. Як слід ми їх розгледіли тільки по дорозі назад, з вершини пагорба, і вони мені не сподобалися.
- А що саме тобі в них не сподобалося? - м’яко запитав Координатор.
- Те, що вони трикутні й вершина кожного трикутника націлена в наш бік.
- Здорово! І, не сказавши про це нікому ані словечка, ви поїхали туди ще раз? Ти знаєш, як називається така поведінка?
- Може, ми й справді зробили дурницю, - сказав Інженер, - більше того, я навіть певен, що зробили її, але ми подумали, що коли почнемо тут радитися, чи їхати нам удруге, знову виникнуть суперечки, хто повинен наражати на небезпеку своє дорогоцінне життя і так далі, - і вирішили впоратися з цим швидко самі. Я розраховував на те. що з настанням сутінків вони змушені будуть якось освітити те місце робіт.
- Вони вас не помітили?
- Я майже певен, що ні. В кожному разі, ніяких ознак цього я не бачив - на нас ніхто не напав.
- Як ви їхали цього разу?
- Майже весь час вершинами пагорбів, точніше, не самими вершинами, а трохи нижче, щоб вони не могли нас побачити на тлі неба. Певна річ, без вогнів. Через те ми так довго не верталися.
- Отже, ви взагалі не збиралися набирати в каністри води і взяли їх тільки для того, щоб збити з пантелику Хіміка?
- Ні, це не так, - утрутився в розмову Лікар.
Вони все ще сиділи у всюдиході, і їх то освітлювали спалахи проблискового ліхтаря, то знову огортала темрява.
- Ми хотіли під’їхати до струмка значно далі, з протилежного боку, однак нам це не вдалося.
- Чому?
- Бо вони й там ведуть такі самі роботи. Зараз, тобто з настанням темряви, заливають у траншеї якусь світну рідину - вона давала стільки світла, що нам усе було прекрасно видно.
Координатор глянув на Інженера:
- Що б це могло означати? Той знизав плечима:
- Можливо, вони роблять якісь відливки. Хоча, як на розплавлений метал, та речовина була надто рідка.
- Чим вони її привозили?
- Нічим. Клали щось уздовж борозен; можливо, то був трубопровід, але з певністю сказати цього не можна.
- Рідкий метал нагнітали по трубопроводу?!
- Кажу тобі, що я бачив це в темряві, у бінокль, при дуже поганому освітленні - центр кожної траншеї світиться, як ртутний пальник, а довкола все тоне в темряві, А втім, ми ні разу не під’їжджали до них ближче, ніж на сімсот метрів.
Проблисковий ліхтар погас, і вони кілька хвилин сиділи, не бачачи один одного; потім ліхтар спалахнув
знову.
- Я гадаю, його треба зняти, - сказав, підводячи очі, Координатор. - І то негайно, - додав він.
Ліхтар знову блиснув, і всі побачили Хіміка, який вилазив із тунелю.
- Що там? - запитав Координатор.
Хімік підбіг до машини, його засипали запитаннями, а Інженер тим часом спустився у машинне відділення і вимкнув струм. Ліхтар блиснув востаннє, і все довкола поринуло в пітьму. Заграва на обрії, здавалося, розгорілася тде яскравіше. Тепер вона помітно змістилася на південь.
- Їх там тьма-тьменна, - сказав Інженер, який знову повернувся нагору й стояв біля ракети, обличчям до заграви.
- Тих великих дзиг?
- Ні, дуплексів. На тлі того світного тіста ми бачили їхні силуети - вони дуже поспішали, очевидячки, ця маса, холонучи, густішає. Вони обкладали її якимись ґратками ззаду і з боків. Передня частина, тобто бік, повернений до нас, лишився відкритим.
- Ну й що ж далі? Так і сидітимемо склавши руки?.. - збудженим голосом заговорив Хімік.
- Та ні, - відповів Координатор. - Зараз заходимося перевіряти всі системи Захисника.
Вони хвилину помовчали, дивлячись на заграву, яка кілька разів яскраво спалахнула.
- Хочеш спустити воду? - понуро запитав Інженер.
- Поки в цьому немає нагальної потреби, то ні. Я вже думав про це. Спробуємо відкрити люк. Якщо контрольна покажуть, що механізм замка діє, закриємо його знову і будемо просто чекати. Кришка відійде на якихсь пару міліметрів, у гіршому разі вниз виллється кілька десятків літрів води. Така маленька радіоактивна пляма - не проблема, ми дамо собі з нею ради. Зате знатимемо, що в будь-яку хвилину можемо виїхати в Захиснику назовні й матимемо свободу маневру.
- В найгіршому разі пляма залишиться, але вже від нас, - зауважив Хімік. - Цікаво, що тобі дадуть ці експерименти, якщо атака буде атомна?
- Кераміт витримує до трьохсот метрів від епіцентра.
- А якщо вибух станеться за сто метрів?
- Захисник витримає його й за сто метрів, - відповів Координатор.
- Укопаний у грунт, - уточнив Фізик.
- Ну то й що? Якщо треба буде, то вкопаємо.
- Якщо вибух станеться навіть за чотириста метрів, люк заплавиться від високої температури і назовні нам не вийти! Ми зваримося там, як раки!
- Все це пусті балачки. Поки що бомби не падають. А втім, признаймося нарешті самі собі, хай йому біс: ракету ми не покинемо. Цікаво, з чого ти збудуєш іншу, якщо її знищать?
Після цих Інженерових слів усі замовкли.
- Стривайте, - зметикував раптом Фізик, - адже Захисник не комплектний! Кібернетик вийняв з нього Діоди.
- Тільки з автомата наводки. Але можна цілитись без автомата. А втім, ти й сам це знаєш: якщо стріляти антипротонами, то не біда, якщо й схибиш - наслідок буде той самий...
- Послухайте... я хотів запитати вас про одну річ... - озвався раптом Лікар.
Усі обернулися до нього.
- Про що саме?
- Нічого особливого, я хотів тільки запитати, що робить дуплекс...
Після секунди мовчанки вибухнув гучний регіт.
- Та ти просто молодець! - вигукнув Інженер.
Настрій у всіх відразу ж змінився, немовби небезпека раптом минула.
- Спить, - відповів Координатор. - Принаймні спав перед восьмою, коли я до нього зазирав...
- Він взагалі може майже весь час спати, - сказав Лікар і поцікавився: - А він щось їв?
- У нас він нічого не хоче їсти. Я не знаю, що він їсть. До того, що я йому підсовував, він навіть не доторкнувся.
- Так, у кожного свої клопоти, - зітхнув Інженер. І всміхнувся в темряві.
- Увага! - пролунав із тунелю голос. - Увага! Увага!!!
Усі різко обернулися. З тунелю вилазила велика темна постать, м’яко дзенькнула й зупинилася. За ним з’явився Кібернетик із засвіченим ліхтариком на грудях.
- Наш перший універсальний! - відрекомендував він тріумфальним голосом. - У чому річ?.. - запитав він, по черзі оглядаючи освітлені обличчя товаришів. - Що сталося?
- Поки що нічого, - відповів Хімік. - Але може статися - навіть таке, що важко собі уявити.
- Тобто як?.. У нас же є автомат... - безпорадно промимрив Кібернетик.
- Так? Ну, то скажи йому, що він уже може починати.
- Що?
- Копати могили!!!
Викрикнувши ці слова, Хімік розштовхав усіх і швидко зник у темряві. Координатор хвилину постояв, дивлячись йому вслід, а потім рушив за ним.
- Що з ним сталося? - запитав приголомшений Кібернетик, який нічого не міг зрозуміти.
- Шок, - коротко пояснив Інженер. - Там, у тих долинах на сході, проти нас щось готують. Ми виявили це під час вилазки. Імовірно, на нас нападуть, але невідомо як.
- Нападуть?
Кібернетик усе ще перебував під враженням свого успіху, і те, що говорив Інженер, здавалося, зовсім не доходило до його свідомості. Він розширеними очима дивився на тих, що стояли довкола, потім обернувся до рівнини. На тлі блідо-сріблястої заграви виднілися дві постаті, які повільно поверталися. Кібернетик обернувся - підносячись над людьми, поруч стояв автомат, непорушний, наче висічений із скелі.
- Треба щось робити... - прошепотів він, ніби сам до себе.
- Ми хочемо привести в рух Захисника, - сказав Фізик. - Чи це щось дасть, чи ні, невідомо, в усякому разі, треба братися до роботи. Скажи Координаторові, нехай пришле до нас Хіміка - ми йдемо вниз. Будемо ремонтувати фільтри. Автомат під’єднає кабель. Ходімо, - кивнув він Кібернетикові. - Нема нічого гіршого, як чекати склавши руки.
Вони спустилися до тунелю. Автомат кілька секунд постояв, а тоді раптом повернувся на місці й рушив слідом за ними.
- Дивись, Кібернетик уже налагодив з ним зворотний зв’язок, - не без здивування в голосі сказав Інженер Лікареві. - Це нам зараз дуже до речі, - додав він, - пошлемо Чорного під воду. Коли він зануриться, йому не можна буде подавати команди голосом.
- А як? По радіо? - запитав Лікар неуважно, мовби тільки для того, щоб не припиняти розмови.
Він стежив за темними постатями на тлі заграви - вони знову повернули в бік рівнини. Це схоже було на нічну прогулянку під зорями.
- Мікропередавачем, адже ти знаєш... - почав Інженер, простежив за Лікаревим поглядом і провадив далі тим самим тоном: - Він уже був певен, що нам удасться...
- Так, - кивнув головою Лікар. - Через те так заперечував проти того, щоб надто рано покинути Едем...
- Нічого страшного... - Інженер уже обернувся обличчям до лазу в тунель. - Я його знаю. У нього все пройде, якщо почнеться...
- Так, тоді все пройде, - погодився Лікар, ідучи слідом за ним.
Інженер сповільнив ходу й намагався зазирнути Лікареві у вічі, щоб пересвідчитись, чи той не глузує, але не побачив нічого - в тунелі було надто темно.
Хвилин через п’ятнадцять Координатор і Хімік спустилися в ракету. Перед початком робіт нагору вислали Чорного, який насипав довкола виходу з тунелю двометровий вал, утрамбував його й укріпив, а потім зніс униз залишені на поверхні речі. Крім окопаного випромінювача, там залишився тільки всюдихід. Шкода було гаяти час на його розбирання, а для автомата знайшлася інша робота.
Опівночі всі енергійно взялися до праці. Кібернетик перевірив усе внутрішнє устаткування Захисника, Фізик й Інженер регулювали радіаційнофільтрувальну установку, а Координатор у захисному костюмі стояв над колодязем нижнього ярусу машинного відділення, на дно якого пірнув автомат і працював під двометровою товщею води біля розгалуження кабелів.
Виявилося, що навіть після ремонту пропускна спроможність фільтрів зменшилася внаслідок того, що вийшли з ладу кілька секцій; становище сяк-так вирівнялося після прискорення циркуляції води. Її очищення відбувалося за досить-таки примітивних умов. Хімік вимірював ступінь радіоактивного зараження, беручи що десять хвилин проби для аналізу, бо автоматичний індикатор не працював, а його ремонт забрав би багато часу, якого в них і так було обмаль.
О третій годині над ранок усю воду практично було очищено. Цистерна, з якої вона витекла, тріснула в трьох місцях - інерція кинула її вперед на лежаках і вдарила торцем в один із головних шпангоутів броні. Замість того щоб її заварювати, для швидкості просто перепомпували воду у верхню, порожню цистерну - за нормальних умов такий асиметричний розподіл вантажу був би неможливий, але ракету поки що не лаштували в дорогу. Після того як відпомпували воду, нижній відсік продули стисненим повітрям. На стінах залишився шар радіоактивного осадку, проте на нього махнули рукою - поки що ніхто не збирався туди заходити. Взялися за найважливіше - відкриття вантажного люка. Контрольні лампочки показували повну справність його замкового механізму, однак при першій же спробі він не захотів піддатися. Хвилину розмірковували над тим, чи не підвищити тиск у гідравлічній системі, проте Інженер вирішив, що краще буде оглянути люк іззовні, і всі піднялися на поверхню.
Дістатися до люка було нелегко - він знаходився в нижній частині корпусу ракети, тобто більш як за чотири метри над поверхнею планети. З металевих уламків нашвидку збудували риштування; автомат зварив незграбний, але міцний поміст, при світлі ліхтариків та прожектора почали оглядати люк.
Небо на сході посіріло, заграви вже не було видно, зорі повільно блідли, й по плитах керамітової обшивки корпусу стікали великі краплі роси.
- Цікаво, - сказав Фізик, - механізм справний, кришка наче новенька й має тільки один невеличкий дефектне відкривається.
ЗМІСТ
На попередню
|
|
