Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Станіслав Лем. ЕДЕМ
Кінець пояса розгорнувся й зашелестів, наче металева фольга. Маленький торс дуплекса нахилився, ніби хотів вискочити з тіла, склався майже вдвоє, і дуплекс схопив пальчиками кінець фольги. Вона розгорнулася в довге полотнище, яке він тримав перед собою, немовби пропонуючи людям. Координатор і Інженер одночасно простягли до неї руки. Обидва здригнулися, Інженер слабо скрикнув. Дуплекс удав подив, кілька разів кашлянув; прозора завіса на його личку загойдалася.
- Електричний заряд, але не надто сильний, - пояснив Координатор товаришам і знову взявся за край фольги.
Дуплекс відпустив її. Люди ретельно оглянули при світлі її золотисту поверхню - вона була зовсім гладенька й чиста. Координатор навмання торкнувся пальцем якогось місця й знову відчув легкий електричний удар.
- Що це?! - буркнув Фізик і, присунувшись, почав водити рукою по фользі; скрізь його били в пальці електричні заряди. - Дайте графітовий порошок! Він там, на шафі! - крикнув товаришам.
Фізик розстелив фольгу на столі, не звертаючи уваги на те, що м’язи його рук неприємно тремтять від мурашиних поколювань, старанно посипав її порошком, який йому подав Кібернетик, здув зайвий.
На золотистій поверхні залишилися хаотично розсипані маленькі чорні цятки.
- Ящірка! - вигукнув раптом Координатор.
- Альфа Лебедя!
- Ліра!
- Цефей!
Вони обернулися до дуплекса, який спокійно дивився на них. В їхніх очах світився тріумф.
- Зоряна карта! - підсумував Інженер.
- Атож.
- Ну, нарешті! - Координатор широко усміхнувся.
Дуплекс кашлянув.
- У них електричне письмо?
- Та начебто.
- Як зберігаються заряди?
- Не знаю. Може, це електрет.
- У них повинен бути електричний орган чуттів!
- Можливо.
- Спокійно, колеги! Треба діяти систематично! - сказав Координатор. - Із чого почнемо?
- Намалюй йому, звідки ми.
- Ай справді!.
Координатор швидко витер дошку, нарисував зірки Центавра, завагався, щоб якомога точніше зробити проекцію з пам’яті й так, якою уявлялася ця область Галактики з Едема; поставив жирну крапку, яка означала Сіріус, додав іще кільканадцять менших зірок і на тлі Великої Ведмедиці намалював хрестик, який означав Сонце, відтак по черзі торкнувся рукою своїх грудей, потім грудей усіх товаришів, обвів рукою все приміщення й знову тицьнув крейдою в хрестик.
Дуплекс кашлянув, узяв від Координатора крейду, натужно приблизне свій маленький торс до дошки й трьома ударами доповнив Координаторів рисунок - проекціями Альфи Орла і подвійної системи Проціона.
- Астроном!!! - вигукнув Фізик. І вже трохи тихіше додав: - Колега...
- Цілком можливо! - припустив Координатор. - А тепер підемо далі!
І вони почали малювати. Планета Едем - і шлях корабля. Корабель входить у газовий хвіст планети. Зіткнення (не було впевненості, чи рисунок досить добре пояснює обставини катастрофи, але поки що вони нічого не могли зробити). Ракета вгрузає в грунт (рисунок являв собою профіль пагорба з ракетою, що застрягла в ньому). Далі рухатися було вже важко. На цьому зупинилися.
Дуплекс розглядав рисунки й кашляв. Наближав личко до дошки й знову віддаляв його. Потім підійшов до столу. З зеленої облямівки коміра витяг тоненький гнучкий провід, нахилився й з неймовірною швидкістю почав водити ним по золотистій фользі. Це тривало кілька хвилин. Потім він відступив від столу. Фольгу посипали графітом. І тут сталася дуже дивна річ. Ще тоді, як із фольги здмухнули зайвий порошок, схема почала оживати. Люди спершу побачили велику півсферу, всередині якої стояла похила колона. Потім з’явилася маленька плямка, яка повзла до краю півсфери. Вона ставала дедалі більшою. Вони впізнали силует схематично й неточно зображеного Захисника. Частина боку півсфери зникла. Крізь виниклий отвір Захисник в’їхав досередини. Все щезло - фольгу вкривав рівномірно розсипаний графітовий порошок. Раптом він зібрався в зоряну карту. На її тлі з’явилася накидана довгими штрихами постать дуплекса. Дуплекс, який стояв у людей за плечима, закашляв.
- Це він, - сказав Координатор.
Карта щезла, видно було тільки дуплекса. Потім щезла його постать і знову з’явилася карта. Це повторилося чотири рази. І знову графітовий порошок улігся так, немовби підкорявся якомусь невидимому подмухові, у контур півсфери з отвором збоку. Маленький силует дуплекса, який, здавалося, повз, притискаючись до грунту, до відкритого боку півсфери. Він проник у її середину. Півсфера розтанула. Похила колона ракети збільшилася. Спереду, під корпусом, виднівся відкритий виступ. Дуплекс випростався під ним, видерся нагору й зник у ракеті. Графітовий порошок розсипався й лежав хаотичними купками. Передавання інформації скінчилося.
- Ось як він дістався до нас - через вантажний люк! - вигукнув Інженер. - А ми теж роззяви - покинули його відкритим!!!
- Стривай, ти знаєш, що спало мені на думку? - озвався раптом Лікар. - Можливо, вони не стільки хотіли замкнути нас за цим муром, скільки позбавити можливості своїх, - ну, скажімо, своїх учених, - налагодити з нами контакт!
- Ай справді!
Всі обернулися до дуплекса. Він кахикнув.
- Ну, годі, - сказав Координатор. - Дуже приємна, егм, товариська зустріч, але нас чекають далеко важливіші справи! З партизанщиною покінчено. Треба братися за справу систематично. Почнемо, мабуть, з математики. Цим займеться Фізик. Математика - звичайно, метаматематика теж. Теорія матерії. Атомістика, енергетика. Далі - теорія інформації, інформаційні системи. Способи передавання, зберігання. Водночас і фразотворчі зв’язки, функції фрази. Граматична схема, семантика. Відповідність понять. Типи застосовуваних логік. Мова. Словник. Усе це стосується тебе, - обернувся він до Кібернетика. - Ну, а коли в нас буде такий з’єднувальний місток, настане черга для всього іншого. Метаболізм, способи живлення, тип виробництва, форми суспільних зв’язків, реакції, навички, розподіл, групові конфлікти і так далі. З цим ми вже так не поспішатимемо. Поки що, - він звернувся до Кібернетика й Фізика, - починайте ви. Треба буде відповідно пристосувати калькулятор. Певна річ, можете взяти на підмогу фільми, є бібліотека, беріть усе, що буде треба.
- Для початку його можна поводити по кораблі, - сказав Інженер. - Що ти думаєш із цього приводу? Це може йому багато чого пояснити, а крім того, він знатиме, що ми від нього нічого не приховуємо.
- Особливо важливе друге, - погодився з ним Координатор. - Та... поки ми не можемо з ним порозумітися, не пускайте його до перев’язочної. Я боюся якогось непорозуміння. А зараз давайте обійдемо корабель. Котра вже година?
Було три години ночі.
13
Обхід ракети тривав досить довго. Дуплекс особливо цікавився атомним реактором й автоматами. Інженер креслив йому безліч ескізів - тільки в машинному відділенні на це пішло чотири блокноти. Автомат викликав у гостя явний інтерес. Він докладно оглянув мікроСітку й неабияк здивувався, побачивши, що вся вона занурена в резервуар, який охолоджується рідким гелієм. Це був кріотронний мозок надпровідного типу для надзвичайно швидких реакцій. Але, мабуть, він уловив, з якою метою охолоджується мозок, бо дуже довго покашлював і, з великим задоволенням вивчав ескізи, які йому креслив Кібернетик. Здавалося, з питання про електричні схеми вони зможуть порозумітися швидше, аніж із приводу того, яким жестом чи символом позначити навіть найпростіші слова.
О п’ятій годині, над ранок Хімік, Координатор й Інженер пішли спати; на посту в тунелі, після того як закрили вантажний люк, залишився Чорний; решта разом з дуплексом подалися до бібліотеки.
- Знаєте що? - сказав Фізик, коли вони проходили повз лабораторію. - Давайте покажемо йому ще таблицю Менделєєва. Там є схематичні зображення атомів.
Вони ввійшли досередини. Фізик почав копирсатися в купі паперів під шафкою, і в цю мить щось зацокало.
Фізик викидав із кутка шелесткі згортки й нічого не почув, але Лікар весь нашорошився.
- Що це? - запитав він.
Фізик випростався й, теж почувши цокіт, глянув на товаришів переляканими очима.
- Це Гейгер, там... стійте! Десь витік...
Він підскочив до лічильника. Дуплекс усе ще стояв непорушно й водив очима по приладах. Нараз він наблизився до столу, й лічильник зацокотів довгими чергами, наче барабанщик, що вибиває протяжний дріб.
- Це він! - крикнув Фізик, обіруч схопив металевий циліндр і спрямував його на велетня.
Лічильник аж завібрував.
- Радіоактивний? Він? Що це означає? - запитав приголомшений Кібернетик.
Лікар зблід. Він підійшов до столу, глянув на тремтливий індикатор, узяв із Фізикових рук металевий циліндр і почав водити ним у повітрі довкола дуплекса. Дріб слабшав тим виразніше, чим вище підіймав він лічильник. Коли він опустив його до товстенних, незграбних ніг прибульця, мембрана аж заревла. На шкалі апарата спалахнув червоний вогник.
- Радіоактивне зараження... - пробелькотів нарешті Фізик.
Здивований дуплекс переводив очі з одного на іншого, нітрохи не занепокоєний незрозумілою для нього операцією.
- Він потрапив сюди через отвір у мурі, який пропалив Захисник, - тихо сказав Лікар. - Там радіоактивна пляма... І він пройшов по ній...
- Не наближайтеся до нього! - крикнув Фізик. - Він випромінює щонайменше мілірентген за секунду! Зачекай - його треба якось... Якщо ми загорнемо його в керамітову фольгу, можна буде ризикнути...
- Але ж, чоловіче, тут ідеться зовсім не про нас! - підвищив голос Лікар. - Тут ідеться про нього! Як довго він міг там перебувати? Скільки одержав рентгенів?
- Н... не знаю. Звідки я це можу знати... - Фізик весь час дивився на стрекотливий лічильник. - Ти повинен щось зробити! Ацетатна ванна, абразія епідермісу... Дивіться, він... він нічого не розуміє!
Лікар мовчки вибіг із лабораторії й за хвилину повернувся з аптечкою першої протирадіаційної допомоги. Дуплекс спершу ніби хотів опертися незрозумілим процедурам, але потім дозволив робити з собою все, що треба.
- Надінь рукавиці! - крикнув Фізик Лікареві, який голими руками торкався дуплексової шкіри.
- Розбудити решту? - невпевнено запитав Кібернетик, який стояв під стіною, опустивши руки.
Лікар швидко натягував важкі рукавиці.
- Навіщо? - сказав він і низько нахилився над дуплексом. - Поки що нічого... Еритема з’явиться через якихсь десять - дванадцять годин, якщо...
- Якби ми могли з ним порозумітися, - буркнув Фізик.
- Переливання крові, тільки як? Звідки? - Лікар дивився перед собою невидющими очима. - Той, другий! - раптом вигукнув він, але тут же завагався й додав уже тихіше: - Ні, не можна... довелося б спершу дослідити кров обох на аглютинацію - може виявитися, що в них різні групи...
- Послухай, - Фізик відвів його набік, - справи дуже кепські. Я боюся... ну, ти розумієш? Він, мабуть, пройшов по радіоактивній плямі, тільки-но спала температура: в зоні мікроанігіляційної реакції завжди утворюється багато радіоізотопів. Рубідій, стронцій, ітрій і все інше. Рідкоземельні елементи. Поки що він нічого не відчуває, найраніше завтра - так я думаю. Чи є в його крові білі тільця?
- Є, однак вони мають зовсім інший вигляд, ніж людські.
- Усі клітини, які щедро розмножуються, завжди вражаються однаково, незалежно від виду. У нього повинна бути трохи більша опірність, ніж у людини, але...
- Ти звідки знаєш?
- Бо нормальна радіоактивність грунту тут майже вдвічі вища, ніж на Землі, отже, вони до певної міри можуть бути до неї пристосовані. Твої антибіотики тут, звичайно, безсилі?
- Так, безсилі; тут, мабуть, існують зовсім інші бактерії...
- Так я і думав. Знаєш що? Ми повинні перш за все якось порозумітися з ним... Випитати якомога більше. Реакція настане щонайраніше через кілька годин...
- А! - Лікар швидко глянув на Фізика й опустив очі.
Вони стояли за п’ять кроків від дуплекса, який напівлежав під стіною й не спускав з них своїх блідо-голубих очей.
- Витягнути з нього якомога більше, перш ніж він... помре?
- Я не думаю про це таким чином, - відповів Фізик, намагаючись зберегти спокій. - Я припускаю, що він поводитиметься, як людина. Психічну здатність він зберігатиме ще декілька годин, а потім настане апатія, - та ти й са’м це добре знаєш... На його місці кожен із нас думав би передусім про виконання завдання!
Лікар знизав плечима, глянув на нього спідлоба й раптом усміхнувся:
- Кожен із нас, кажеш? Так, можливо, знаючи, що сталося. Але він постраждав через нас. З нашої вини.
- Ну то й що з цього? Невже для тебе важлива якась спокута? Не будь смішним!!
Фізикове обличчя вкрилося червоними плямами.
- Ні, - сказав Лікар. - Я з тобою не згоден. Розумієш? Це, - він показав на дуплекса, - хворий, а це, - він тицьнув пальцем у свої груди, - лікар. І всім, крім лікаря, тут зараз нічого робити.
- Ти так вважаєш? - глухо запитав Фізик. - Але ж це не наша провина, що...
- Неправда! Він опромінився, бо йшов по сліду Захисника! Та досить уже про це. Я повинен узяти в нього кров.
Лікар підійшов до дуплекса із шприцем у руці. Якусь секунду постояв над ним, ніби вагаючись, потім повернувся до столу пб другий шприц. На обидва насадив голки, вийняті з гамма-стерилізатора.
- Допоможи мені, - обернувся він до Кібернетика.
І наблизився до дуплекса. На його очах оголив свою руку, Кібернетик увів голку йому у вену, втягнув трохи крові й відступив назад; тоді Лікар узяв другий шприц і, торкаючись шкіри дуплекса, знайшов судину, глянув йому в вічі й устромив у неї голку. Кібернетик стояв над ними. Дуплекс навіть не здригнувся. Його ясно-рубінова кров заповнила скляний циліндр шприца. Лікар спритно вийняв голку, притиснув кривавлячу ранку тампоном вати і вийшов, високо тримаючи шприц у руці.
Фізик і Кібернетик перезирнулися. Кібернетик іще хвилину потримав у руці шприц із Лікаревою кров’ю, а потім поклав його на стіл.
- Що ж тепер? - запитав він.
- Він міг би нам усе розповісти! - Фізик немовби перебував у гарячці. - А цей, цей... - І він раптом глянув Кібернетикові у вічі.
- Може, їх розбудити? - повторив той.
- Це нічого не дасть. Лікар скаже їм те саме, що й мені. Є тільки одна можливість - він... повинен сам вирішити. Якби він захотів... Лікар не зможе йому заборонити.
- Він? - Кібернетик здивовано глянув на нього. - Ну гаразд... Але як він це вирішить? Він же нічого не знає, а ми не можемо йому розказати!
- Ще й як можемо, - холодно сказав Фізик, дивлячись на скляний циліндр з кров’ю, який лежав біля стерилізатора. - У нас є хвилин п’ятнадцять часу, поки Лікар полічить його еритроцити. Давай сюди дошку!
- Але ж це не має ніякого...
- Давай дошку! - крикнув Фізик і заходився збирати з підлоги шматочки крейди.
Кібернетик зняв із стіни дошку, й вони разом поставили її навпроти дуплекса.
- Мало крейди! Принеси з бібліотеки кольорову!
Коли Кібернетик вийшов, Фізик схопив перший-ліпший шматок крейди й почав швидко малювати велику півсферу, в якій знаходилася ракета. Відчуваючи на собі непорушний погляд блідо-голубих очей, він малював дедалі швидше. А коли закінчував, то обертався до дуплекса, напружено дивився йому в вічі, тицяв пальцем у дошку, витирав її губкою й рисував знову.
Стіна півсфери - ціла. Стіна півсфери - і перед нею Захисник. Рило Захисника - і заряд, що вилітає з нього. Він знайшов шматочок фіолетової крейди, заштрихував нею частину стіни перед Захисником, пальцями розтер крейду, внаслідок чого виник отвір, оточений фіолетовим патьоком. Силует дуплекса. Фізик підійшов до лежачого прибульця, торкнувся його торса, а відтак вернувся до дошки, стукнув крейдою по намальованій фігурці, стер усе губкою, аж вода чвиркнула на підлогу, ще раз квапливо намалював грубо обведений фіолетовим отвір у стіні, а в ньому - дуплекса й стер усе довкола. На дошці залишився тільки контур великої постаті. Стоячи так, щоб дуплекс міг бачити кожен його рух, Фізик заходився поволі втирати розкришену на порох фіолетову крейду в ноги випростаної фігури. Обернувся. Маленький дуплексів торс, який перед цим спочивав на гумовій подушці, котру надув Лікар, поволі підвівся, його зморщене мавп’яче личко з розумними очима відвернулося від дошки і втупилося в Фізика, немовби мовчки про щось його запитувало.
Тоді Фізик кивнув головою, схопив бляшанку, пару захисних рукавиць і стрімко вибіг з лабораторії. В тунелі він трохи не зіткнувся з автоматом, який, упізнавшії його, притиснувся до стінки. Фізик вискочив на поверхню і, натягуючи на бігу рукавиці, навмання помчав до випаленого Захисником отвору в стіні. Перед неглибокою вирвою впав навколішки і квапливо почав виривати з грунту шматки загусклого піску, який напіврозплавився від жару, й кидати його в бляшанку. Потім підхопився й знову бігцем повернувся через тунель до ракети. В лабораторії хтось стояв - Фізик зажмурив засліплені очі - це був Кібернетик.
- Де Лікар?
- Іще не повернувся.
- Відійди. Краще сядь під стіною.
Як Фізик і сподівався, напіврозплавлений пісок був блідо-фіолетового відтінку - він недарма вибрав крейду саме цього кольору. Коли він увійшов, дуплекс повернув до нього своє обличчя - він явно його чекав.
Фізик висипав на підлогу перед дошкою все, що було в бляшанці.
- Ти збожеволів! - крикнув, схоплюючись з місця, Кібернетик.
Лічильник, переставлений на протилежний кінець столу, прокинувся й квапливо зацокав.
- Помовч! Не заважай!
У Фізиковому голосі було стільки люті, що Кібернетик непорушно застиг під стіною.
Фізик кинув погляд на циферблат годинника: минуло вже дванадцять хвилин. Ось-ось мав повернутися Лікар. Він нахилився, показав на ледь помітні фіолетові щербинки напіврозплавленого піску. Набрав жменю зеренець і, розтуливши долоню, приклав їх до того місця, де були зображені замазані фіолетовою крейдою ноги фігури дуплекса. Розтер кілька піщаних крихт по рисунку, глянув у вічі дуплексові, струснув рештки пилу на підлогу, відступив у глиб залу, потім рішуче пішов уперед, немовби вирушив кудись далеко, вступив у центр фіолетової плями, хвилину постояв, а тоді заплющив очі й, розслабивши м’язи, повільно впав. Тіло його глухо вдарилося об підлогу. Полежавши так кілька секунд, він раптом підхопився, підбіг до столу, схопив лічильник Гейгера і, тримаючи його перед собою, наче ліхтар, підійшов до дошки. Як тільки розтруб чорного циліндра наблизився до нарисованих крейдою ніг, пролунав раптовий, тривожний дріб. Фізик кілька разів наближав лічильник до дошки й відводив його назад, повторюючи ефект для дуплекса, який пильно стежив за ним, потім повільно повернувся до нього й почав наближати розтруб лічильника до його оголених стіп.
Лічильник завуркотів.
Дуплекс видав слабкий звук, немовби чимось похлинувся. Кілька секунд, які видалися Фізикові вічністю, він дивився йому в вічі бездонним блідим поглядом. Потім - по чолу в Фізика покотилися краплі поту - дуплекс раптом розслабив торс, заплющив очі й безсило відкинувся на узголів’я, водночас дивно випростуючи вузлуваті пальчики обох своїх рук. Якусь хвилину він лежав так, наче мертвий, а тоді раптом розплющив очі, сів і вп’явся поглядом у Фізикове обличчя.
Той кивнув головою, відніс апарат на стіл, відштовхнув ногою дошку й глухо кинув Кібернетикові:
- Він зрозумів.
- Що зрозумів?.. - пробелькотав той, приголомшений цією німою сценою.
- Що повинен померти.
Увійшов Лікар, глянув на дошку, на розсипані склянисті уламки, на товаришів.
- Що тут діється? - запитав він. - Що це все означає?! - повторив із гнівом.
- Нічого особливого. У тебе вже двоє пацієнтів, - байдуже відповів Фізик, а коли Лікар приголомшено глянув на нього, взяв зі столу лічильник і спрямував його розтруб на власне тіло.
Лічильник пронизливо застрекотів - у матеріал комбінезона набився радіоактивний пил. Лікареве обличчя почервоніло. Секунду він стояв непорушно й, здавалося, от-от пошпурить об підлогу шприцем, який тримав у руці. Та поступово кров відринула йому від обличчя.
- Так? - сказав він. - Гаразд. Ходімо.
Як тільки вони вийшли, Кібернетик відразу ж накинув захисний халат і почав квапливо прибирати радіоактивні крихти. Він вивів із стінної шафи напівавтоматичний очисник і пустив його підчищати пляму. Дуплекс незворушливо дивився на його метушню, кілька разів слабо покашляв. Хвилин через десять Фізик повернувся разом з Лікарем - на ньому був полотняний костюм, шию й руки вкривали товсті завої бинта.
- Вже, - майже весело сказав він Кібернетикові. - Нічого страшного - перший ступінь, а може, й того немає.
Лікар і Кібернетик заходилися підводити дуплекса, який, зрозумівши, чого вони від нього хочуть, устав і слухняно вийшов з лабораторії.
- І навіщо все це було? - знизав плечима Кібернетик.
Він нервово ходив із кутка в куток, тицяючи у всі щілини чорну мордочку лічильника Гейгера. Цокання то посилювалося, то знову стихало.
- Побачиш, - спокійно відповів Фізик. - Якщо голова в нього на місці - побачиш.
- Чому ти не надів захисний костюм? Жаль було хвилини часу?
- Я повинен був продемонструвати це якомога простіше, - сказав Фізик. - Якомога природніше, без жодних “домішок”, розумієш?
Вони замовкли. Стрілка стінного годинника повільно пересувалася. Нарешті Кібернетика почав змагати сон. Фізик, маніпулюючи пальцями, які стирчали з бинтів, незграбно закурив сигарету. Ввійшов Лікар у забрудненому халаті, люто підскочив до Фізика:
- Це ти! Ти! Що ти з ним зробив?!
- А в чому річ? - підвів голову Фізик.
- Він не хоче лежати! Насилу дозволив перев’язати себе, весь час устає й лізе в двері. О, він уже тут... - тихіше додав Лікар.
Дуплекс увійшов, незграбно накульгуючи. По підлозі за ним тягнувся кінець бинта.
- Ти не можеш лікувати його силоміць, - холодно сказав Фізик, кинув сигарету на підлогу й, роздушивши її черевиком, обернувся до Кібернетика: - Ну що, візьмемо калькулятор з навігаційної, га? У нього максимальна дальність екстраполяції.
Той здригнувся, раптом прокинувшись, підхопився на рівні, хвилину дивився на нього каламутним поглядом, а тоді швидко вийшов, залишивши двері відчиненими. Лікар стояв посеред лабораторії, засунувши в кишені халата кулаки. Почувшії слабке човгання, він обернувся, глянув на велетня, який повільно наближався до нього, й зітхнув.
- Уже знаєш? - запитав він. - Уже знаєш, так?
Дуплекс кашлянув.
Інші троє спали цілий день і прокинулися, коли вже сутеніло. Вони ввійшли до бібліотеки, очам їхнім відкрилася жахлива картина. Столи, підлога, всі вільні крісла були завалені купами книжок, атласів, розгорнених альбомів, сотні скреслених аркушів валялися на підлозі, мішма з книжками лежали частини приладів, кольорові гравюри, бляшанки консервів, тарілки, оптичне скло, арифмометри, котушки, до стіни була прихилена дошка, з якої стікала вода, змішана з крейдяним пилом, грубий шар засохлого вапнякового порошку вкривав пальці, рукави і навіть коліна Фізика, Кібернетика й Лікаря. Вони сиділи навпроти дуплекса, зарослі, з почервонілими очима, й пили каву з великих кухлів. Посередині, там, де раніше стояв стіл, височів каркас великого електронного калькулятора.
- Як справи? - запитав Координатор, вирісши раптом на порозі.
- Прекрасно. Ми вже уніфікували тисячу шістсот понять, - відповів Кібернетик.
Лікар устав. На ньому ще й досі був білий халат.
- Вони мене до цього примусили, - зітхнув він і показав на дуплекса: - Дуплекс опромінився.
- Опромінився?! - Координатор переступив поріг. - Тобто як?
- Він пройшов по радіоактивній плямі в проломі стіни, - пояснив Фізик і, відставивши кухоль з недопитою кавою, опустився навколішки біля апарата.
- У нього вже на десять процентів білих тілець менше, ніж було сім годин тому, - сказав Лікар. - Гіалінова дегенерація - зовсім як у людини. Я хотів його ізолювати, йому потрібний спокій, але він не хоче лежати, бо Фізик сказав йому, що це все одно вже не допоможе.
- Це правда? - обернувся Координатор до Фізика. Той, не відриваючись від апарата, мовчки кивнув.
- І він уже приречений?.. - запитав Інженер.
Лікар знизав плечима.
- Не знаю! Якби це була людина, я сказав би, що в нього тридцять шансів із ста. Але це не людина. Він став трохи апатичним. Та це, можливо, від утоми й безсоння. Якби я міг його ізолювати...
- А навіщо? Адже ти й так робиш з ним усе, що хочеш, - сказав Фізик, не повертаючи голови.
Він і далі копирсався в апараті забинтованими руками.
- А з тобою що сталося? - запитав Координатор.
- Я пояснював йому, яким чином він опромінився.
- Так докладно це йому пояснював?! - крикнув Інженер.
- Мусив.
Хвилину панувала мовчанка.
- Сталося те, що сталося, - повільно проказав Координатор. - Добре це чи погано, але це так. Що ж тепер? Що ви вже з’ясували?
- Чимало, - заговорив Кібернетик. - Він опанував уже масу наших символів - головним чином математичних. Теорія інформації, можна сказати, вже позаду. Найгірше з електричним письмом: без спеціального апарата ми не зможемо навчитися його читати, а в нас немає ні такого апарата, ні часу, щоб його змонтувати. Пам’ятаєте ті трубки, які стирчали з їхніх тіл? Це звичайнісінькі пристрої для письма! Коли дуплекс з’являється на світ, йому відразу ж уставляють таку трубку - як у нас колись проколювали вуха дівчаткам... З обох боків великого тіла в них є електричні органи, через те тулуб такий масивний! Це щось на зразок мозку й водночас плазматичної батареї, яка передає заряди безпосередньо пишучому “каналові”. Біля нього канал кінчається провідками на “комірі”, але це у всіх по-різному. Писати вони, звичайно, повинні вчитися. Ця операція, яка практикується вже тисячі років, - тільки підготовчий крок.
- Отже, він . справді не розмовляє? - запитав Хімік.
- Розмовляє! Той кашель, який ви чули, і є його мовою. Одне “кахи” - це ціле речення, вимовлене з великою швидкістю. Ми записали його на плівку - воно розкладається на спектр частот.
- Он як? Виходить, це мова, яка базується на принципі частотної модуляції звукових коливань?
- Скоріше шумів. Вона беззвучна. Звуками вони виражають хіба свої почуття, емоційні стани.
- А ці електричні органи - невже це їхня зброя?
- Не знаю. Та ми можемо його запитати.
Кібернетик нахилився, витяг з-поміж паперів великий малюнок, на якому було зображено вертикальний розріз дуплекса, показав на двоє видовжених сегментних утворень у його середині і, наблизивши рот до мікрофона, запитав:
- Зброя?
Репродуктор, установлений з іншого боку, навпроти дуплекса, застрекотів. Дуплекс, який трохи підніс свій маленький торс, коли зайшли нові люди, якусь мить не ворушився, потім закашляв.
- Зброя - ні, - заскрипів репродуктор. - Численні оберти планети - колись - зброя.
Дуплекс кашлянув.
- Орган-рудимент - біологічної - еволюції - вторинна - адаптація - цивілізація, - мертво, без ніякої інтонації проскрипів репродуктор.
- Ну, ну, - буркнув Інженер. Хімік слухав, заплющивши очі.
- Отже, таки справді! - вихопилося в Координатора. Та він тут же опанував себе й запитав: - Що являє собою їхня наука?
- З нашої точки зору, вона досить-таки дивна, - сказав Фізик і підвівся з колін. - Ніяк не можу усунути це кляте скрипіння, - обернувся він до Кібернетика. - Солідні знання в галузі класичної фізики. Оптика, електрика, механіка в специфічному поєднанні з хімією - щось на зразок механохімії. Там у них дуже цікаві досягнення.
- Ну?! - Хімік весь аж подався вперед.
- Подробиці потім. У нас все зафіксоване, заспокійся. Від цих вихідних позицій ми пішли в інший бік - до теорії інформації. Але її вивчення в них поза спеціальними центрами заборонено. Найгірше виглядає їхня атомістика, особливо ядерна хімія.
- Стривай - як то заборонено? - здивувався Інженер.
- Просто не дозволяється вести такі дослідження - і край.
- Хто ж їх забороняє?
- Це складне питання, і ми ще мало що тут розуміємо, - втрутився Лікар. - Найгірше ми поки що орієнтуємося в їхній суспільній динаміці.
- Мені здається, що для ядерних досліджень їм не вистачає стимулів, - зауважив Фізик. - Вони ще не відчувають енергетичного дефіциту.
- Давайте спершу закінчимо з одним! Як же все-таки стоїть справа з тими забороненими дослідженнями?
- Сідайте, будемо розпитувати далі, - сказав Кібернетик.
Координатор наблизив обличчя до мікрофона, але Кібернетик зупинив його:
- Почекай. Уся трудність у тому, що чим складніша конструкція речення, тим більше в калькулятора розсипається граматика. Крім того, мені здається, що аналізатор звуків недостатньо селективний. Ми часто отримуємо попросту ребуси; а втім, ви побачите це й самі.
- На планеті вас... багато? - повільно й виразно запитав Фізик. - Яка динамічна структура? Вас багато... на планеті?
Репродуктор двічі клацнув і зупинився. Дуплекс досить довго не відповідав. Потім хрипко закашляв.
- Динамічна структура - подвійна. Зв’язок - подвійний, - забурмотів репродуктор. - Суспільство - кероване - централізовано - вся планета.
- Прекрасно! - вигукнув Інженер.
Як і двоє інших нових учасників розмови, він був дуже збуджений. Фізик, Лікар і Кібернетик, може, через утому, сиділи непорушно, з байдужими обличчями.
- Хто керує суспільством? Хто на вершині - один індивід чи група? - запитав Координатор, нахиляючись до мікрофона.
Репродуктор затріщав, потім протяжно загув, і на панелі приладу кілька разів блимнув червоний індикатор.
- Так запитувати не можна, - квапливо пояснив Кібернетик. - “На вершині” - це переносне значення, і йому немає відповідника в словнику калькулятора. Зачекай, я спробую сам. - І він нахилився вперед: - Як багато вас править суспільством? Один? Кілька? Велике число?
Репродуктор швидко застрекотів.
- А хіба правління - це не переносне значення? - запитав Координатор.
Кібернетик похитав головою.
- Це термін зі сфери теорії інформації, - устиг він відповісти, перш ніж дуплекс закашляв і репродуктор почав розмірено викидати:
ЗМІСТ
На попередню
|
|
