Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Станіслав Лем. ЕДЕМ
Через кількасот метрів люди наштовхнулися на секцію, яка, виконуючи ті самі операції, що й попередня, звиваючись, плягмкаючи, сопучи, несла в своїх стравоходах,, скидала у відкриті колодязі, спускала згори, поглинала, обробляла, складала й плавила... ніщо.
Скрізь, де в попередніх секціях можна було спостерігати, як ці розпечені заготовки або холонучі вже оброблені предмети мандрують у різні боки, вгору, вниз, тут усі ці складні перетворення замінювала порожнеча.
Вирішивши спочатку, що виріб зовсім прозорий і тому його не видно, Інженер висунувся далеко над викидачами й спробував схопити рукою те, що мало вилетіти з роззявлених пащ, але не виявив нічого.
- Якесь божевілля, - з острахом сказав Хімік.
Та Інженер чомусь нітрохи не був цим приголомшений.
- Дуже цікаво, - заявив він, і всі пішли далі, в напрямку секції, з якої долинав дедалі наростаючий шум.
Здавалося, мільйони важких, вологих шкур падали на великий, слабо напнутий барабан. Нараз довкола посвітлішало.
З десятків схожих на кийки бурульок, які гойдалися високо вгорі, під самісінькою стелею, сипався справжній град чорних на тлі склистого даху предметів, вдарявся в товсті діафрагми, що підставлялися під них то з одного, то з другого боку, розгорталися вертикально й розмірено розбухали, неначе їх роздимав газ, - усі вони були прозоро-сірі, мов пузирі, - і, підхоплений на півдорозі клубками змієподібних рук, опускався до самого низу. Тут вони акуратно шикувалися, предмет біля предмета, квадратами, рівними шеренгами, тимчасом як із протилежного боку через певні інтервали виповзала величезна маса, сплющена, мов у кита лоб, і з протяжним зітханням усмоктувала “готову’ продукцію” по кілька рядів нараз.
- Склад, - флегматично пояснив Інженер. - Згори поступають готові вироби, а це щось схоже на транспортер - воно підбирає їх і знову включає в замкнутий цикл.
- Ти звідки знаєш? Може, тут якраз навпаки? - запитав Фізик.
- Сам бачиш, що склад уже повний.
Ніхто справді тут майже нічого не зрозумів, але всі мовчки простували далі.
Було близько четвертої, коли Координатор наказав вертатися назад. Вони стояли в секції, яка складалася з двох відділів. Перший виробляв товсті диски з вухоподібними ручками, другий відрізав ці ручки й кріпив на їхньому місці фрагменти еліптичних кружалець, після чого диски мандрували в підземелля, звідки незабаром поверталися гладенькими, “оголеними”, як сказав Лікар, щоб знову їх було піддано процесові приварювання ручок, схожих на вуха.
Коли всі опинилися на рівнині й закрокували під ще досить високим сонцем у той бік, де залишили намет і рюкзаки, Інженер заявив:
- Ну, потроху прояснюється.
- Справді? - з відтінком іронії кинув Хімік.
- Так, - підтвердив Координатор. - Що ти можеш про це сказати? - обернувся він до Лікаря.
- Це труп, - відповів той.
- Тобто як це - труп? - здивувався Хімік, який нічого не розумів.
- Труп, який рухається, - докинув Лікар.
Кілька хвилин усі йшли мовчки.
- Чи можу я нарешті довідатися, що це означає? - не без роздратування запитав Хімік.
- Дистанційно керований комплекс для виробництва різноманітних деталей, який з плином часу зовсім розрегулювався, бо його залишили без жодного нагляду, - пояснив Інженер.
- Он як! І давно, по-твоєму...
- Цього я не знаю.
- З дуже великим наближенням І з не меншим ризиком можна висловити гіпотезу, що... мінімум кілька десятків років, - сказав Кібернетик.
- А можливо, й ще раніше. Якби я довідався, що це сталося двісті років тому, то теж нітрохи не здивувався б.
- Або й тисячу, - флегматично докинув Координатор.
- Як тобі відомо, контрольні електричні мозки розрегульовуються в темпі, що відповідає коефіцієнтові... - почав Кібернетик, але Інженер урвав його:
- Вони можуть працювати на іншому принципі, ніж наші, і взагалі ми навіть не знаємо, чи це електронні системи. Особисто я в цьому дуже сумніваюся. Будівельний матеріал не металевий, якийсь напіврідкий.
- Не будемо вдаватись у подробиці, - сказав Лікар, - краще давайте з’ясуємо: що ви про все це думаєте? Тобто які висуваєте припущення? Бо для мене це темна ніч.
- Ти маєш на увазі жителів планети? - запитав Хімік.
- Так, я маю на увазі жителів планети.
3
Пізно вночі люди дісталися до пагорба, над яким високо стримів корпус ракети. Щоб прискорити ходу, а також уникнути зустрічі з жителями павучого гаю, вони перетнули його в тому місці, де зарості розступалися на кіль-
226
канадцять метрів, неначебто їх вивернув на обидва боки якийсь велетенський плуг - на порослих мохом відвалених скибах буяли тільки оксамитові лишайники.
Раптові сутінки впали на рівнину, коли людям було вже чітко видно скісний силует ракети, отож вони обійшлися навіть без допомоги ліхтарів. Усі були голодні, але ще більше стомлені, через те вирішили розіпнути намет на поверхні. Фізика так мучила спрага, - вода скінчилася в них по дорозі назад, - йому так хотілося пити, що він, не гаючи й секунди, подався тунелем у корабель і довго не повертався. Накачаний намет було вже майже встановлено, коли з глибини тунелю долинув його крик. Двоє підскочили до лазу й допомогли йому вибратися на поверхню. Руки в нього трусилися, й він був такий схвильований, що ледве міг говорити.
- Що сталося? Заспокойся! - навперебій кричали йому товариші.
Координатор міцно схопив його за плечі.
- Там... - Фізик показав на корпус корабля, що темнів над ними, - там хтось був...
- Що?
- Звідки ти це взяв?
- Хто був?
- Не знаю.
- То чому ти вважаєш, що в ракеті хтось був?
- По... по слідах. Я помилково зайшов до навігаційної - там перед цим було повно грунту, а зараз його немає.
- Як то немає?!
- Немає. Там майже чисто.
- А де ж грунт?
- Не знаю.
- Ти заглядав до інших приміщень?
- Так. Тобто я... забув, що в навігаційній був грунт, І спершу не звернув на це уваги, бо дуже хотів пити, пішов на склад, відшукав воду, але мені не було в що її зачерпнути. Тоді я подався до твоєї каюти, - він глянув на Кібернетика, - а там...
- Що там, до дідька?!
- Усе вкрите якимсь слизом.
- Слизом?
- Так, прозорим, липким слизом, мабуть, сліди його ще лишилися на моїх черевиках! Я нічого не бачив і тільки трохи згодом відчув, що мої підошви прилипають до підлоги.
- Може, там витекло щось із цистерн або відбулася якась хімічна реакція, ти ж бо знаєш, що в лабораторії перебито половину посуду.
- Не мели дурниць! Посвітіть-но на мої ноги.
Пляма світла ковзнула вниз й освітила Фізикові черевики, які подекуди блищали, мовби були обтягнені плівкою безбарвного лаку.
- Це ще не аргумент, що там хтось був, - невпевнено сказав Хімік.
- Та я навіть і тоді ще не зметикував, що воно й до чого! Взяв кухоль і повернувся на склад. Я відчув, що підошви мої прилипають, однак не звернув на це уваги. Напився води і коли вже вертався назад, на думку мені раптом спало зазирнути до бібліотеки, сам не знаю чому. Мені було трохи маркітно, але ні про що таке я ще не думав. Я відчинив двері, посвітив, а там чисто - ані грудочки грунту! А я ж сам кидав його туди й відразу згадав про це, а потім уже й про те, що в навігаційній його теж було повно.
- Ну, а далі що? - запитав Координатор.
- Нічого, я побіг сюди.
- Може, він іще там - у рубці або десь на складі, - тихо сказав Кібернетик.
- Не думаю, - засумнівався Координатор.
Ліхтарик, якого Лікар спрямував униз, освітлював клаптик грунту під ногами; усі оточили Фізика, який усе ще прискорено дихав.
- Сходити туди чи ні? - вголос розмірковував Хімік, але було видно, що він не дуже рветься здійснити цей задум.
- Покажи-но ще раз свої черевики, - попросив Координатор Фізика.
Він уважно оглянув засохлу, блискучу плівку, яка прилипла до шкіри, й трохи не зіткнувся лобом з Лікарем, коли той і собі нахилився майже водночас із ним. Вони, здивовано перезирнулися, але ніхто не сказав ні слова.
- Треба щось робити, - з відчаєм сказав Кібернетик.
- Але ж іще нічого не сталося! Якийсь представник тутешньої фауни заліз до корабля і, не виявивши для себе нічого цікавого, забрався геть, - сказав Координатор.
- Мабуть, це був дощовий черв’як, га? Приблизно як акула, а то й як дві акули, - кинув Кібернетик. - Куди ж подівся грунт?
- Це й справді дивно. Може...
Лікар не докінчив і почав кружляти довкола ракети, Його силует дедалі віддалявся при світлі ліхтарика. Світляна пляма то концентрувалася біля самісінької поверхні планети, то, бліднучи, тікала в сутінки.
- Гей! - крикнув раптом Лікар. - Гей! Я знайшов!
Усі підбігли до нього. Він стояв над довгим, кількаметровим валом грунту, зовні утрамбованого й подекуди вкритого клаптями блискучої тонкої плівки.
- Таке враження, ніби це й справді якийсь дощовий черв’як, - приголомшено пробелькотав Фізик.
- З огляду на це доведеться ночувати в ракеті, - вирішив раптом Координатор. - Спершу обшукаємо її для певності, а відтак закриємо люк.
- Ти що, справді? Та це ж займе у нас цілу ніч - ми ні разу ще не зазирали до всіх приміщень! - простогнав Хімік.
- І вже ж таки іншого виходу я не бачу.
Вони покинули накачаний намет напризволяще й пірнули в тунель.
Час минав, а люди ретельно обходили корабель, освітлюючи всі закамарки. Фізикові здалося, що в навігаційній уламки панелей перекладено з місця на місце, але ніхто не був цього певен. Потім у свою чергу засумнівався Інженер: він не був певен, чи залишив інструменти, якими вони майстрували мотики, в тому самому положенні, в якому застали їх зараз.
- Та годі вже вам, - нетерпляче урвав їх Лікар. - Нема коли гратися в детективів - скоро дві години!
Спати полягали на матрацах, знятих із койок, о третій, і то тільки тому, що Інженер запропонував не оглядати обидва яруси машинного відділення, а замкнути зсередини двері в сталевій переділці, які вели туди. Повітря в замкненому приміщенні було задушливе, в ньому висів якийсь неприємний запах. Люди падали від утоми і тільки-но скинули з себе черевики й комбінезони, тільки-но погасили світло, як їх відразу ж здолав важкий, неспокійний сон.
Лікар прокинувся зі свіжою головою. Довкола все тонуло в глибокій темряві. Він підніс до очей годинник, але довго не міг зрозуміти, котра зараз година: час чомусь ніяк не хотів співіснувати з непроглядним мороком - Лікар забув, що він перебуває в ракеті. Нарешті за вінчиком зелених іскорок на циферблаті він визначив, що скоро восьма. Це його здивувало. Так мало спати! Він незадоволено щось буркнув, хотів уже був повернутися на другий бік і раптом заціпенів.
У глибині корабля щось діялося - він про це швидше здогадувався, ніж чув. Підлога злегенька двигтіла. Десь далеко щось дзенькнуло, звук був дуже слабенький, але Лікар відразу ж сів на постелі. Серце його прискорено закалатало.
“Повернулося! - подумав він про створіння, чиї слизисті сліди виявив Фізик. - Силкується відкрити вхідний люк”, - знову майнуло йому в голові.
Корабель зненацька затремтів, неначе якась гігантська сила хотіла його ще глибше втиснути в грунт. Хтось неспокійно застогнав уві сні. Лікареві на мить здалося, що волосся його обертається на розпечені дротини. Корабель важив шістнадцять тисяч тонн! Підлога задвигтіла нерівномірним, рваним дрожем. Раптом він усе зрозумів.
Це працював один із рушійних агрегатів! Хтось його запустив!
- Вставайте! - крикнув Лікар, навпомацки шукаючи ліхтарик.
Люди посхоплювалися з постелей, наштовхуючись один на одного в непроглядній пітьмі, залунали розгублені вигуки. Нарешті Лікар знайшов ліхтарик і, ввімкнувши його, в кількох словах пояснив, що діється. Інженер, який іще не зовсім прочумався від сну, прислухався до віддаленого звуку. Корпус ракети ще кілька разів різко здригнувся, а відтак повітря сповнилося інтенсивним виттям.
- Компресори лівих сопел! - крикнув він.
Координатор мовчки застібав комбінезон, решта членів екіпажу квапливо одягалися. Інженер, як був у сорочці й гімнастичних штанах, вихопив у Лікаря з рук ліхтарика й вискочив у коридор.
Всі кинулися за ним.
- Що ти хочеш зробити?
Він побіг до навігаційної. Підлога дзвеніла й вібрувала дедалі відчутніше.
- Ось-ось зірве лопаті! - видихнув Інженер і розчахнув двері до навігаційної, очищеної від грунту непроханим гостем.
Підбігши до головного рубильника, він перекинув важіль. У кутку загорілася одна лампочка. Інженер і Координатор витягли зі стінної шафи електрожектор, вийняли його з футляра й квапливо під’єднали до зарядних клем, Контрольний прилад був розбитий, але поздовжня трубка на стволі спалахнула блакитним світлом - струму для заряджання вистачало!
Підлога гарячково тремтіла, все, що було не закріплене, підстрибувало, на полицях тряслися металеві інструменти, якась скляна посудина упала й з брязкотом розбилася. Рештки пластикового облицювання дедалі гучніше резонували. Раптом запала мертва тиша, й тієї ж миті згасла єдина лампочка. Лікар відразу ж увімкнув ліхтарик.
- Зарядився? - спитав Фізик.
- Максимум на дві серії, але й за це спасибі, - відповів Інженер, швидше вириваючи, ніж від’єднуючи проводи з клем.
Він підхопив електрожектор, опустив його алюмінієвий ствол униз, стиснув у долоні ручку й пішов коридором у бік машинного відділення. Вони порівнялися уже з бібліотекою, як раптом пролунав різкий протяжний скрегіт, два-три судорожних ривки струснули весь корабель, у машинному відділенні щось зі страшним гуркотом перекинулося, відтак знову запала мертва тиша.
Інженер і Координатор плече в плече підійшли до броньованих дверей. Координатор відсунув заслінку вічка й зазирнув досередини.
- Дайте ліхтарика, - попросив він.
Лікар відразу ж тицьнув йому в долоню ліхтарик, але світити крізь вузький, засклений отвір досередини й водночас дивитися туди було нелегко. Інженер відслонив друге вічко, приклався до нього й затамував віддих.
- Лежить, - сказав він після довгої паузи.
- Що? Хто? - залунали ззаду голоси.
- Гість. Світи краще, нижче, нижче - отак! Не ворушиться. Ніщо не ворушиться. - Він мить помовчав, а тоді глухо додав: - Великий, наче слон.
- Він торкнувся розподільних шин? - запитав Координатор, який нічого не бачив, бо лінза ліхтарика затуляла йому все вічко.
- Швидше вліз між позривані проводи. З-під нього стирчать кінці.
- Кінці чого? - нетерпляче запитав Фізик.
- Кабеля високої напруги. Так, він не ворушиться. Ну що, відчиняємо?
- Треба, - просто відповів Лікар і почав відсовувати головний засув.
- А може, він тільки прикидається? - засумнівався хтось позаду.
- Так добре прикидатися здатен тільки труп, - кинув Лікар, який устиг іще раз зазирнути в друге вічко, перш ніж Координатор відвів ліхтарик.
Сталеві засуви м’яко ковзнули в пазах. Двері відчинилися. Ніхто довго не переступав порога; Фізик і Кібернетик дивилися з-за плечей тих, що стояли попереду. Вглибині, на потрощених плитах екранування, втиснута між розхиленими стінками перегородки, лежала горбата гола маса, яка поблискувала в світлі ліхтарика. Час від часу по її поверхні перебігав легенький дрож.
- Живий, - здушеним голосом прошепотів Фізик.
У повітрі висів гострий, гидкий чад, немовби тут щойно хтось спалював волосся, рідкий синюватий димок розпливався в конусі світла.
- Про всяк випадок, - сказав Інженер, підняв електрожектор і, притиснувши до стегна його прозорий приклад, прицілився в бік безформної маси.
Засичало. Безіскровий заряд ударив у розслаблене тіло, трохи нижче горба, який круто здіймався посередині. Велетенський тулуб напружився, здувся й мовби запався в себе, розпластуючись іще більше. Верхні краї білих стінок при цьому задрижали, розхилені на боки якоюсь страхітливою силою.
- Кінець, - заявив Інженер і переступив високий сталевий поріг.
За ним увійшли всі. Марно намагалися вони побачити ноги, щупальці, голову цього створіння. Безвладна, безформна маса спочивала на вирваній секції трансформатора, горб перевісився на один бік, як просторий мішок, повний желе. Лікар торкнувся боку мертвого створіння, нахилився до нього.
- Все це скоріше... - промимрив він. - Понюхайте! - І підніс руку.
На кінчиках його пальців щось блищало, наче краплі риб’ячого клею. Хімік перший переборов у собі інстинктивну огиду й здивовано скрикнув.
- Упізнаєш, га? - сказав Лікар.
Тепер нюхали всі - і впізнавали гіркий запах, який виповнював цехи “заводу”.
Лікар знайшов у кутку важіль, який удалося зняти з осі, підсунув широкий кінець під тіло й спробував перевернути його на бік. Зненацька він послизнувся, кінець важеля пробив шкуру, і сталь майже до половини увійшла в тканинний м’якуш.
- Ну, дожилися! Мало того, що тут цілковитий розгром, так тепер ще й кладовище! - сердито буркнув Кібернетик.
- Краще допоміг би! - гнівно кинув Лікар, який сам вовтузився біля мертвого тіла, намагаючись перевернути його на бік.
- Стривайте-но, - сказав раптом Інженер. - Як це бидло могло запустити агрегат?
Усі приголомшено глянули на нього.
- Ай справді... - пробелькотав Фізик. - Ну й що? - додав він з дурнуватим виразом обличчя.
- Хоч би ми луснули, а перевернути його, кажу вам, мусимо! - вигукнув Лікар. - Помагайте всі - ні, з цього боку. Так! І нема чого гидувати! Ну що там у вас?
- Почекай, - сказав Інженер, вийшов і за хвилину повернувся зі сталевими ломами, з допомогою яких вони копали тунель.
Вони підсунули їх, мов домкрати, під мертвий тулуб і по Лікаревій команді натиснули на них. Кібернетик здригнувся, коли його долоня, що зісковзнула із слизької сталі, торкнулася голої шкіри створіння. Лунко плеснувшись, воно безвладно перевалилося на бік. Усі відскочили. Хтось скрикнув.
Наче з гіганської, веретенисто видовженої устриці, з товстої, складчастої, м’ясистої сумки висунувся маленький тулуб з двома ручками; від власної ваги він посунувся вниз і торкнувся вузлуватими пальчиками підлоги. Він був завбільшки з дитячий торс, коли повис на перепонках блідо-жовтих зв’язок, які розтягувалися, хитався щораз повільніше й нарешті завмер. Лікар перший відважився підійти до нього, підхопив м’яку, багатосуглобову кінцівку. Маленький торс, змережаний блідими прожилками, напружився, і всі побачили пласке личко без очей, із зяючими ніздрями й чимсь пошарпаним, схожим на перекушений язик, у тому місці, де в людини рот.
- Житель Едема... - глухо сказав Хімік.
Інженер, надто приголомшений, щоб говорити, сів на вал генератора й, сам цього не помічаючи, безперервно витирав руки об комбінезон.
- То це одне створіння чи двоє? - запитав Фізик, стежачи зблизька, як Лікар обережно обмацує груди безпорадного маленького тулуба.
- Двоє в одному або одне в двох. А може, це симбіонти- не. виключено, що вони періодично роз’єднуються.
- Як та потвора з чорним волосом? - запитав Фізик.
Лікар кивнув головою й далі оглядав загадкове створіння.
- Але ж у. цього, великого, немає ні ніг, ні очей, ні голови - нічого|- сказав Інженер і закурив, хоч раніше він сигарети й у рот не брав.
- Це з’ясується трохи згодом, - відповів Лікар. - Сподіваюся, ви не матимете нічого проти, якщо я зроблю розтин? Так чи інакше його треба порізати на шматки, інакше ми його звідси не винесемо. Я взяв би кого-небудь асистувати, але це може бути... досить неприємно. Добровольці є?
- Я. Я можу, - майже одночасно відгукнулися Координатор і Кібернетик.
Лікар підвівся з колін.
- Двоє - ще краще. Тепер я пошукаю інструменти, це займе трохи часу. Мушу сказати, що наше перебування тут надто ускладнюється - ще трохи, і потрібен буде цілий тиждень, щоб почистити собі одного черевика, - ми ніяк не можемо закінчити бодай щось із того, що розпочали.
Інженер і Фізик вийшли в коридор. Координатор, який повертався з перев’язочної вже в гумовому халаті, із засуканими рукавами, затримався біля них. Він ніс нікельовану тацю, повну хірургічних інструментів.
- Ви знаєте, як тут працює фільтр, - сказав він. - Якщо хочете курити, йдіть нагору.
Інженер і Фізик подалися до тунелю. До них приєднався Хімік, про всяк випадок прихопивши з собою електрожектор, якого Інженер залишив у машинному відділенні.
Маленьке, сплющене сонце стояло високо в небі, розігріте повітря тремтіло над пісками, наче желе. Вони всілися в довгій смузі тіні, яку відкидав згори похилий корпус
ракети.
- Дуже дивна тварина, і просто незбагненно, як вона могла запустити генератор, - сказав Інженер і потер щоку; щетина вже перестала колотися - у всіх повідростали бороди; то один, то інший весь час повторювали, що треба б поголитися, однак ні в кого на це не знаходилося часу.
- Але тепер, щиро кажучи, мене у всій цій історії найдужче тішить те, що генератор дав хоч якийсь струм. Це означає, що принаймні обмотка ціла.
- А замикання? - запитав Фізик.
- Нічого страшного - вибило тільки автоматичний запобіжник, це дрібниця. Механічна частина розсипалася зовсім, але ми собі з цим зарадимо. У нас є запасні комплекти підшипників, треба тільки пошукати. Звичайно, теоретично обмотку теж можна довести до ладу, тільки не голими руками, інакше ми над цим посивіємо. Тепер я розумію: в мене просто рука не підіймалася, щоб ретельно все перевірити - я боявся, що там повно пороху, а тоді, самі знаєте, що з нами було б.
- Реактор... - почав Хімік. Інженер скривився.
- Реактор само собою. До реактора черга ще дійде.
Спершу нам потрібен струм. Без струму ми нічого не вдіємо. Течу в охолодженні можна ліквідувати за п’ять хвилин, треба тільки позварювати труби. Для цього знов-таки мені потрібний струм.
- І ти що, думаєш узятися до машин негайно? - з надією в голосі запитав Фізик.
- Так. Ми складемо план черговості ремонтів, я вже радився про це з Координатором. Спершу треба мати бодай один справний агрегат. Звичайно, доведеться йти на певний ризик, бо агрегат треба запустити без атомної енергії - чорти його батька знають як! Хіба що киратом... Щоб його... Відколи не працює електричний розподільник, я навіть уявлення не маю, що діється в реакторі.
- Нічого страшного - нейтронові діафрагми діють навіть без дистанційного керування, - сказав Фізик. - Реактор автоматично перейшов на холостий стан - щонайбільше під час попереднього запуску може трохи підвищитися температура, якщо охолодження...
- Дякую! Реактор може розплавитись, а ти кажеш “нічого страшного”?
Вони сперечалися дедалі запальніше, потім почалася серйозна дискусія, а оскільки нікому не хотілося спускатися в ракету, то заходились креслити схему на піску, аж поки з отвору тунелю виринула Лікарева голова.
Вони підхопилися.
- Ну, що там?
- З одного боку, ми довідалися дуже мало, а з іншого, навпаки, багато, - відповів Лікар, у якого був досить-таки своєрідний вигляд, бо над поверхнею стирчала тільки його голова. - Мало, - тягнув він, - бо, хоч як дивно це звучить, - а я й досі ще не певний, чи це одне створіння, чи двоє. В усякому разі, це тварина. Вона має дві кровоносні системи, але вони розділені не повністю. Те, велике - носій - рухалося, як я думаю, стрибками або кроками.
- Це велика різниця, - зауважив Інженер.
- А може, і так, і так, - пояснив Лікар. - Те, що мало вигляд горба... там у нього травний тракт.
- На спині?
- Це була не спина! Коли його вдарило струмом, воно впало догори черевом!
- Що? Ти хочеш сказати, що те, маленьке, схоже на... - Інженер зам’явся.
- На дитя, - спокійно докінчив Лікар. - Так, воно якимось чином їздило верхи на цьому носії - в усякому разі, Це цілком можна припустити. Ну, не верхи, - виправився він, - найчастіше, мабуть, воно сиділо всередині великого тулуба - там є таке собі сумчасте гніздо, і єдине, з чим його можна порівняти, то це сумка кенгуру, але схожість дуже приблизна й не має функціонального значення.
- І ти допускаєш, що це створіння розумне? Як на мене... - сказав Фізик.
- Воно не може не бути розумним, якщо зуміло відчинити двері й зачинити їх за собою, не кажучи вже про запуск машин, - відповів Лікар, який чомусь ке виявляв особливого бажання виходити на поверхню, - заковика тільки в тому, що в нього відсутня нервова система в нашому розумінні.
- Тобто як?! - аж підскочив Кібернетик. Лікарева голова підвела брови.
- Нічого не вдієш. Це факт. Там є органи, призначення яких становить для мене поки що цілковиту загадку. Є спинний мозок, однак у черепі - в цьому маленькому черепі - мозку немає. Точніше, там є щось, але перший-ліпший анатом назвав би мене неуком, якби я спробував переконати його, що це мозок... Якісь залози, схожі на лімфатичні, а між легенями - в нього аж троє легенів - я виявив щось дуже дивне. Щось таке, що мені вельми не сподобалося. Я поклав це в колбу зі спиртом, потім зможете оглянути. А зараз нас чекають нагальніші справи. Машинне відділення, на жаль, виглядає як різниця. Треба негайно все повиносити й позакопувати - в ракеті досить тепло, і поспішати справді необхідно - особливо за такої спеки. Можете надіти темні окуляри й зав’язати собі обличчя, запах не огидний, але така маса сирого м’яса...
- Ти жартуєш? - збліднувши, запитав Фізик.
- Зовсім ні.
Лікар тільки тепер виліз із тунелю. Поверх гумового халата на ньому був білий, весь у червоних плямах.
- Справді, від цього може замлоїти, мені дуже неприємно. Але нічого не вдієш - треба. Ходімте.
Лікар відвернувся і зник в отворі тунелю. Решта перезирнулися й по черзі пірнули слідом за ним.
Похоронні роботи, як це назвав Хімік, закінчилися тільки пізно пополудні. Працювали напівголі, щоб не забруднити комбінезони, виносячи жахливий вантаж, чим тільки можна було - відрами, на бляшаних ношах, - закопали розчленовані рештки за двісті кроків від ракети, на вершині пагорба і, незважаючи на Координаторові заклики економити воду, витратили на миття аж п’ятеро відер. Кров великого створіння, поки вона не згорнулася, нагадувала людську, але швидко ставала оранжевою й, висихаючи, оберталася на жовтавий сипкий порошок.
Змучений екіпаж розташувався під ракетою, освітленою скісним промінням сонця; ніхто не міг навіть думати про їжу, всі тільки спрагло пили каву й воду; один за одним люди задрімали, хоч повинні були обговорити перший етап ремонтних робіт. Коли проснулися, була вже ніч. Треба було йти на склад по продукти, відкривати консерви, розігрівати їх, а потім - мити посуд. Опівночі раптом вирішили не лягати - всі-бо виспалися, - а розпочати підготовчі роботи.
Серця в них забилися жвавіше, коли вони заходилися звільняти від пластикових і металевих уламків кришку аварійного генератора. Працювали ручними домкратами, годинами розкопували сталевий мотлох, шукаючи кожну запасну частину, кожну дрібницю, рівень чи ключ; нарешті боковий генератор було оглянуто повністю, розбитий підшипник замінено новим, а лопаті найменшого з компресорів приведено в робочий стан. Інженер досяг цього досить простим, ба навіть примітивним способом: оскільки резервних лопатей було обмаль, він просто зрізав кожну другу лопать - продуктивність крильчатки, певна річ, від цього зменшилася, але, у всякому разі, вона була придатна для роботи. О п’ятій годині над ранком Координатор сповістив про закінчення робіт - так чи інакше, сказав він, їм доведеться здійснити ще не одну вилазку хоча б для поповнення запасів води; зрештою, знайдуться й інші причини, тож немає потреби змінювати ритм сну і відпочинку. Він запропонував поспати до світанку, а тоді знову взятися до діла.
Решта ночі минула спокійно. Вранці ніхто не виявляв бажання виходити на поверхню - всі були готові працювати далі - і то негайно. Інженер уже зібрав щось на зразок комплекту інструментів першої необхідності, і їм більше не доводилося по кожну дрібницю бігати по всіх каютах. Передусім перевірили розподільний щит, так густо всіяний слідами коротких замикань, що його довелося монтувати майже наново. Те, що вийшло з ладу, замінювали деталями, безжально знятими з інших агрегатів, які не працювали. Відтак приступили до запуску власне генератора. Розроблений Інженером план був досить ризикований: він запропонував ротор генератора привести в рух крильчаткою компресора, змінивши його на турбіну, котру обертав стиснений кисень. За нормальних умов аварійна система приводилася в рух водяною парою високого тиску з реактора, - реактор, серце корабля, вважається найміцнішим з усіх механізмів, - однак тепер, з огляду на повне виведення з ладу електромережі, про це нічого було й думати. Отож доводилось використовувати недоторканний запас кисню, але цей безцінний газ марнувався лише на перший погляд, - вони розраховували на те, що, тільки-но машинне відділення почне працювати, знову можна буде наповнити спорожнені балони атмосферним киснем. Іншого шляху не було - про те, щоб запустити атомний реактор без електрики, міг мріяти лише божевільний. Щоправда, Інженер, потай від інших, готовий був піти й на цей божевільний крок, якби “кисневий проект” підвів. Бо невідомо було, чи стиснений кисень не вичерпається раніше, ніж удасться запустити реактор.
Лікар стояв у вузенькій штольні під підлогою верхнього ярусу машинного відділення й збудженим голосом читав показання кисневих манометрів. Тиск у балонах падав. Решта працювали нагорі, крутячись, мов муха в окропі. Фізик вовтузився біля тимчасового розподільного щита реактора, змонтованого так, що в кожного земного фахівця, якби він подивився на нього, волосся диба стало б. Інженер, чорний, наче негр, від мастила, висячи головою вниз, кріпив щітки кілець, Координатор застиг поруч Кібернетика - обидва вони дивилися поки що на мертву шкалу лічильника нейтронів, а Хімік бігав від одного до іншого, мов хлопчисько, що подає інструменти.
Кисень сичав, компресор у ролі газової турбіни грізно гув, злегка побрязкуючи й вібруючи - крильчатка, з якою Інженер повівся так по-варварському, не була як слід збалансована, оберти генератора наростали, його виття набирало дедалі вищого тону, лампи, які звисали із сяк-так натягнених під стелею кабелів, давали уже біле, яскраве світло.
ЗМІСТ
На попередню
|
|
