Українська Банерна Мережа
UkrKniga.org.ua
Атеїзм – це тонка крига, по який одна людина пройде, але цілий народ провалиться у безодню. / Френсіс Бекон

Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate


Вхід в УЧАН
Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:
Завантажити книгу


Скачати одним файлом. Книга: Микола Гоголь. Мертві душі


"Минеться, минеться, матінко! На це не треба зважати". "Дай Боже, щоб минулось. Я вже й салом мазала і скипидаром теж примочувала. А з чим чайку вип'єте? У пляшці фруктова".

"Непогано, матінко, покуштуємо й фруктової". Читач, я думаю, вже помітив, що Чичиков, незважаючи на ласкавий вигляд, говорив однак вільніше, ніж з Маніловим, і зовсім не церемонився. Треба сказати що в нас на Русі якщо і не наздогнали ще де в чому іноземців, то далеко випередили їх у вмінні поводитись. Перелічити не можна всіх відтінків і тонкощів нашого поводження. Француз або німець довіку не збагне й не зрозуміє всіх його особливостей і відмін; він майже тим самим голосом і тією самою мовою говоритиме і з мільйонщиком, і з дрібним тютюновим крамарем, хоч, звісно, в душі попадлючить у міру перед першим. У нас не те: у нас є такі мудреці, які з поміщиком, що має двісті душ, говоритимуть зовсім інакше, ніж з тим, у кого їх триста, аз тим, у кого їх триста, говоритимуть знову ж не так, як з тим, у кого їх п'ятсот, а з тим, у кого їх п'ятсот, знову ж не так, як з тим, у кого їх вісімсот, словом, хоч до мільйона дійди, все знайдуться відтінки. Припустімо, наприклад, існує канцелярія, не тут, а в тридев'ятому царстві; а в канцелярії, припустімо, існує правитель канцелярії. Прошу подивитись на нього, коли він сидить серед своїх підлеглих — та просто від страху й слова не вимовиш! гордість і благородство, і вже чого тільки не виражає обличчя його? просто бери пензель та й малюй: Прометей22, сущий Прометей! Дивиться орлом, виступає плавно, розмірено. І той самий орел, як тільки вийшов з кімнати і наближається до кабінету свого начальника, куріпкою такою поспішає з паперами під пахвою, що й не сказати. У товаристві й на вечірці, де всі невеликого чину, Прометей так і залишається Прометеем, а як тільки трохи вище за нього, з Прометеем зробиться таке перетворення, якого й Овідій23 не вигадає: муха, менший навіть за муху, здрібнів у піщинку! "Та це не Іван Петрович", кажеш, дивлячись на нього. "Іван Петрович на зріст вищий, а цей і низенький, і худенький, той говорить гучно, басить і ніколи не сміється, а цей чорт знає що: цвіріньчить пташкою і все сміється!" Підійдеш ближче, глянеш, справді Іван Петрович! "Ехе, хе!" думаєш собі... Але одначе ж вернімося до дійових осіб. Чичиков, як ми вже бачили, вирішив зовсім не церемонитись, і тому, взявши в руки чашку з чаєм і вливши туди фруктової, повів таку розмову:

"У вас, матінко, гарне сільце. Скільки в ньому душ?" "Душ у ньому, батеньку мій, мало не 80-т", сказала господиня: "та от лихо, часи погані, ось і торік був такий неврожай, що боронь Боже".

"Одначе мужички з вигляду дебелі, хатки міцні. А дозвольте, як прізвище ваше? Я такий неуважний... приїхав у нічну пору..."

"Коробочка, колезька секретарша"24.

"Щиро дякую. А на ім'я та по батькові?"

"Настасія Петрівна".

"Настасія Петрівна? гарне ім'я Настасія Петрівна. У мене тітка рідна, сестра моєї матері, Настасія Петрівна".

"А вас на ім'я як?" спитала поміщиця: "адже ви, мабуть, засідатель?"

"Ні, матінко", відповів Чичиков, посміхнувшись: "мабуть, не засідатель, а так їздимо у своїх справах".

"А, так ви покупець! Як шкода, справді, що я продала мед купцям, так дешево, а ось ти, батечку мій, у мене б, мабуть, його купив".

"А от меду і не купив би".

"А що ж саме? Хіба прядиво? Та й прядива ж у мене тепер обмаль: з півпуда тільки".

"Ні, матінко, іншого роду товарець: скажіть, у вас умирали селяни?"

"Ох, батечку, вісімнадцять душ!" сказала стара зітхнувши. "І помер усе такий славний народ, усе робітники. Після, правда, народилось, та що з них; все така дрібнота, а засідатель наїхав, подать, каже, сплачувати з душі. Народ мертвий, а плати, як за живого. На тім тижні згорів у мене коваль, такий умілий коваль і слюсарне майстерство знав".

"Хіба у вас була пожежа, матінко?"

"Бог боронив від такої біди, пожежа б ще гірше; сам згорів, батечку мій. Всередині в нього якось зайнялось, забагато випив, тільки синій вогник пішов від нього, увесь зотлів, зотлів і почорнів, як вугіль, а такий був вправний коваль! і тепер мені виїхати нічим, нікому коней підкувати".

"На все воля Божа, матінко!" сказав Чичиков зітхнувши: "проти мудрості Божої нічого не можна сказати... То відступіть їх мені, Настасіє Петрівно?"

"Кого батечку?"

"Та отих усіх, що повмирали".

"Та як же відступити їх?"

"Та так просто. Або хоч і продайте. Я вам за них дам гроші".

"Та як же, я, далебі, в тямки не візьму? Невже хочеш ти їх викопувати з землі?"

Чичиков побачив, що стара сягнула далеко і що неодмінно треба їй розтлумачити в чому річ. Кількома словами пояснив він їй, що передача або купівля буде значитись тільки на папері і душі будуть прописані мовби живі.

"Та нащо ж вони тобі?" сказала стара, витріщивши на нього очі.

"Це вже моя справа". "Та вони ж мертві". "Та хто ж каже, що вони живі? Через те й збиток вам, що мертві: ви за них платите, а тепер я вас увільню від клопоту й платежу. Розумієте? Та не тільки увільню, а ще й поверх того дам вам п'ятнадцять карбованців. Ну, тепер ясно?"

"Далебі, не знаю", повільно промовила господиня. "Адже я мертвих ніколи ще не продавала".

"Ще б пак! Це б схоже було на диво, якби ви їх кому-небудь продали. Чи ви думаєте, що з них справді є якась користь?"

"Ні, цього я не думаю. Яка там з них користь, користі ніякої немає. Мене тільки те й турбує, що вони вже мертві".

"Ну, баба, здається, твердолоба!" подумав про себе Чичиков. "Слухайте, матінко. Та ви подумайте тільки гарненько: адже ви розоряєтесь. Платите за нього подать, як за живого..."

"Ох, батечку мій, і не говори про це!" підхопила поміщиця. "Ще два тижні тому сплатила більш ніж півтораста. Та засідателя підмастила".

"Ну, бачите, матінко. А тепер тільки візьміть до увага те, що засідателя вам підмащувати більше не треба, бо тепер я плачу за них; я, а не ви; я беру на себе всі повинності. Я укладу навіть купчу за свої гроші, чи розумієте ви це?"

Стара замислилась. Вона бачила, що справа, дійсно, нібито вигідна, та тільки вже занадто нова й небувала; а тому почала дуже побоюватись, щоб як-небудь не обдурив її цей покупець; адже приїхав Бог знає звідки, та ще й нічної пори.

"Так що ж, матінко, по руках чи що?" казав Чичиков.

"Далебі, батечку мій, ніколи ще не траплялось продавати мені покійників. От живих я уступила ще позаторік протопопу двох дівок, по сто карбованців за кожну, і дуже дякував, такі вийшли славні робітниці: самі салфетки тчуть".

"Ну, та не про живих мова; Бог з ними. Я питаю про мертвих".

"Далебі, я боюсь так одразу, щоб якось не зазнати збитку. Може, ти, батечку мій, мене дуриш, а вони теє... вони більш якось коштують".

"Слухайте, матінко... ех, які ви! що ж вони можуть коштувати? Зважте: це ж прах. Розумієте? це просто прах. Ви візьміть усяку негодящу, найостаннішу річ, наприклад, навіть просто ганчірку, і ганчірці є ціна: її хоч, принаймні, куплять на паперову фабрику, а це ж ні на що не потрібне. Ну скажіть самі, на що воно потрібне?"

"Це вже, далебі, правда. Все ж таки зовсім ні на що не потрібне; але ж мене тільки те й спиняє, що вони ж уже мертві".

"Ох, яка ж дубоголова!" сказав у думці Чичиков, якому вже починав уриватись терпець. "От і порозумійся ти з нею! у піт увігнала, клята баба!" Тут він, вийнявши з кишені хустку, почав витирати піт, що справді виступив на лобі. А втім, Чичиков даремно сердився: буває і поважний, і державний навіть чоловік, а на ділі виходить чистісінька Коробочка. Як забрав що собі в голову, то вже нічим його не переконаєш, скільки не подавай йому доводів, ясних, як день, все відскакує від нього, як гумовий м'яч відскакує від стіни. Витерши піт, Чичиков вирішив спробувати, чи не можна її навести на шлях якоюсь іншою стороною. "Ви, матінко", сказав він: "або не хочете розуміти слів моїх, або так умисне говорите, аби щось говорити... Я вам даю гроші: п'ятнадцять карбованців асигнаціями25. Розумієте ви? Та це ж гроші. Ви їх не знайдете на вулиці. Ну признайтесь, почім продали мед?"

"По 12-ть карб. пуд".

"Взяли трохи гріха на душу, матінко. По дванадцять не продали".

"Їй-Богу, продала".

"От бачите? Так то ж мед. Ви, збирали його, може, з рік з турботами, із старанням, клопотом; їздили, морили бджіл26, годували їх у льоху цілу зиму, а мертві душі річ не від світу цього. Тут ви від себе ніякого не докладали клопоту, на те була воля Божа, щоб вони покинули світ цей, завдавши шкоди вашому господарству. Там ви одержали за працю, за клопіт дванадцять карбованців, а тут ви берете ні за що, дурно, та й не дванадцять, а п'ятнадцять, та й не сріблом, а все синіми асигнаціями"27. Після таких сильних запевнень Чичиков майже вже не сумнівався, що стара нарешті поступиться.

"Далебі", відповіла поміщиця: "таке вже моє вдовине недосвідчене діло! краще ж я трошки пережду, може, наїдуть купці, то й прицінюся".

"Сором, сором, матінко. Просто, сором! Ну, що ж це ви кажете, подумайте самі! хто ж їх купуватиме! Нащо вони їм? Ну, який ужиток він може з них зробити?"

"А може в господарстві як-небудь при нагоді знадобляться..." відказала стара, та й не кінчила мови, відкрила рота і дивилась на нього майже з острахом, бажаючи знати, що він на це скаже.

"Мертві в господарстві! Куди махнули! Горобців хіба лякати ночами на вашому городі, чи що?"

"Хрест святий з нами! Який страх ти говориш!" промовила стара, перехрестившись.

"Куди ж іще хотіли ви їх прилаштувати? Та, зрештою, кості й могили, все вам залишається, передача тільки на папері. Ну то що ж? Як же? Відповідайте, принаймні".

Стара знову замислилась.

"Про що ж ви думаєте, Настасіє Петрівно?"

"Далебі, ніяк не доберу, як мені бути, краще я вам прядиво продам".

"Та що ж прядиво? Даруйте, я вас прошу зовсім про інше, а ви мені прядиво тичете! Прядиво прядивом, другим разом приїду, заберу й прядиво. То як же, Настасіє Петрівно?"

"Їй-Богу, крам такий дивний, зовсім нечуваний!"

Тут уже Чичикову зовсім терпець урвався, він грюкнув спересердя стільцем об підлогу й погрозив їй чортом.

Чорта поміщиця злякалася страшенно. "Ох, не згадуй його, Бог з ним!" скрикнула вона, вся сполотнівши. "Ще позавчора всю ніч мені снився окаянний. Надумала була на ніч загадати на картах після молитви, та, видно, щоб покарати, Бог і наслав його. Такий гидкий привидівся; а роги довші, як у вола".

"Дивуюсь, як вони вам десятками не сняться. З, самої тільки людяності християнської хотів: бачу, бідолашна вдова побивається, терпить злидні... та хай згинуть і пропадуть вони з усім вашим селом!.."

"Ох, яку ж ти лайку загинаєш!" сказала стара, дивлячись на нього з острахом.

"Та не знайдеш слів з вами! Справді, начебто якась, щоб не сказати лихого слова, дворняжка, що лежить на сіні: і сама не гам, і другому не дам. Я хотів був купувати у вас господарські продукти різні, бо я й казенні підряди теж веду..." Тут він прибрехнув, хоч і мимохідь, і без усяких дальших розмислів, але несподівано вдало. Казенні підряди вплинули сильно на Настасію Петрівну, принаймні, вона промовила вже майже прохальним голосом: "Та чого ж ти розсердився так гаряче? Коли б знала раніше, що ти такий сердитий, то я б зовсім тобі не перечила".

"Є чого сердитись. Справа яйця виїденого не варта, а я буду через неї сердитись!"

"Ну, то нехай, я ладна віддати й за п'ятнадцять асигнаціями! тільки гляди, батечку мій, з підрядами: якщо трапиться борошна брати житнього, чи гречаного, чи крупів, або худоби різаної, так уже, будь ласка, не покривдь мене".

"Ні, матінко, не покривджу", казав він, а тимчасом обтирав рукою піт, що рясно котився по

обличчю його. Він розпитав її, чи не має вона в місті якогось повіреного або знайомого, котрого могла б уповноважити на укладання купчої і всього, що слід. "Аякже, протопопа, отця Кирила, син служить у палаті", сказала Коробочка. Чичиков попросив її написати до нього вірчого листа і, щоб увільнити від зайвого клопоту, сам навіть узявся його скласти.

"Добре було б", подумала тимчасом Коробочка: "якби він забирав у мене в казну борошно й худобу, треба його задобрити: тісто з учорашнього вечора ще зосталось, так піти сказати Фетіньї, щоб напекла млинців; добре б також загнути пирога прісного з яйцем: у мене його добре загинають, та й часу забере небагато". Господиня вийшла, щоб здійснити свою думку про загнуття пирога і, мабуть, поповнити її ще й іншими витворами домашньої пекарні й готування; а Чичиков також вийшов до вітальні, де провів ніч, для того, щоб дістати потрібні папери зі своєї шкатулки. У вітальні давно вже було все прибрано, розкішні перини винесено геть, перед диваном стояв накритий стіл. Поставивши на нього шкатулку, він трохи спочив, бо відчував, що був увесь в поту, як у річці: все, що було на ньому, починаючи від сорочки до панчіх, усе було мокре. "Бач, заморила як, клята баба!" сказав він, трохи передихнувши, і відімкнув шкатулку. Автор певен, що є читачі такі цікаві, які побажають навіть дізнатись про план і внутрішнє розташування шкатулки. Що ж, чому й не задовольнити! Ось воно, внутрішнє розташування: у самій середині мильниця, за мильницею шість-сім вузеньких перегородок для бритв; потім квадратні закапелки для пісочниці й чорнильниці з видовбаним між ними човником для пер, сургучів і всього, що довше; потім усякі перегородки з покришечками й без покришечок, для всього того що коротше, наповнені білетами візитними, похоронними, театральними й іншими, складеними на спомин. Увесь верхній ящик з усіма перегородками виймався і під ним був простір, зайнятий пачками паперів в аркуш, потім ішов маленький потайний ящик для грошей, який висувався непомітно збоку шкатулки. Його завжди так похапливо висував і засував у ту ж мить господар, що напевне не можна сказати, скільки було там грошей. Чичиков тут-таки взявся до роботи і, загостривши перо, почав писати. В цей час увійшла господиня.

"Гарний, у тебе ящичок, батечку мій", сказала вона, підсівши до нього. "Чи не в Москві купив його?"

"У Москві", відповів Чичиков, пишучи далі. "Я так і знала: там усе доброї роботи. Позаторік сестра моя привезла звідти теплі чобітки дітям: такий міцний товар, і досі носиться. Диви, скільки в тебе тут гербового паперу!" провадила вона, зазирнувши до нього в шкатулку. І справді, гербового паперу було там немало. "Хоч би мені аркушик подарував! а в мене така скрута; трапиться в суд прохання подати, а й ні на чому".

Чичиков пояснив їй, що цей папір не такого роду, що він призначений для укладання купчих, а не для прохань. Зрештою, щоб заспокоїти її, він дав їй якийсь аркуш на карбованець ціною. Написавши листа, дав він їй підписатись і попросив маленький списочок мужиків. Виявилось, що поміщиця не вела ніяких записок, ні списків, а знала майже всіх напам'ять; він примусив її тут-таки продиктувати їх. Деякі селяни трохи здивували його своїми прізвищами, а ще більше прізвиськами, так що він кожного разу, почувши їх, спочатку спинявся, а тоді вже починав писати. Особливо вразив його якийсь Петро Савельїв Неуважайкорито, так що він не міг не сказати: "та й довгий який!" Другий мав причеплений до імені Коров'ячий кирпич, інший був просто: Колесо Іван. Кінчаючи писати, він потяг трохи до себе носом повітря і зачув принадний запах чогось смаженого на маслі.

"Прошу ласкаво закусити", сказала господиня. Чичиков оглянувся і побачив, що на столі стояли вже грибки, пиріжки, скородумки, шанішки28, прягли29, млинці, коржики з усякою присмакою: присмачені цибулькою, присмачені маком, присмачені сиром, присмачені вершками, і чого тільки не було.

"Прісний пиріг з яйцем!" сказала господиня.

Чичиков присунувся до прісного пирога з яйцем і, з'ївши відразу трохи більше половини, похвалив його. Та й справді, пиріг сам по собі був смачний, а після всього клопоту й мороки з старою здався ще смачнішим.

"А млинців?" сказала господиня.

У відповідь на це Чичиков згорнув три млинці разом і, вмочивши їх у розтоплене масло, спровадив у рот, а губи й руки витер салфеткою. Повторивши це разів зо три, він попросив господиню, щоб звеліла запрягати його бричку. Настасія Петрівна зразу ж послала Фетінью, звелівши тимчасом принести ще харячих млинців.

"У вас, матінко, млинці дуже смачні", сказав Чичиков, беручись до принесених гарячих.

«Прошу ласкаво закусити», сказала господиня.

"Та в мене їх добре печуть", сказала господиня: "але от лихо, врожай поганий, борошно таке вже невантажне... Та чого ж, батечку, ви так поспішаєте?" промовила вона, побачивши, що Чичиков узяв у руки картузі "адже й бричка ще не запряжена".

"Запряжуть, матінко, запряжуть. У мене скоро запрягають".

"То вже, будь ласка, не забувайте з підрядами".

"Не забуду, не забуду", казав Чичиков, виходячи в сіни.

"А сала не купуєте?" сказала господиня, ідучи за ним.

"Чому не купувати? Купую, тільки потім".

"У мене на Святки30 й сало буде".

"Купимо, купимо, всього купимо, і сала купимо".

"Може, знадобиться ще пташиного пір'я. У мене в Пилипівку31 й пташине пір'я буде".

"Добре, добре", говорив Чичиков.

"От бачиш, батечку мій, і бричка твоя ще не готова", сказала господиня, коли вони вийшли на ґанок.

"Буде, буде готова. Розкажіть тільки мені, як виїхати на велику дорогу".

"Як би ж це зробити?" сказала господиня. "Розказати важко, поворотів багато; хіба що дам тобі дівчинку, щоб провела. У тебе ж, либонь, місце є на козлах, щоб вона примостилася". '

"Чому не бути".

"То вже дам тобі дівчинку; вона в мене знає дорогу, тільки ти дивись! не завези її, у мене вже одну завезли купці".

Чичиков запевнив її, що не завезе, і Коробочка, заспокоївшись, уже почала розглядати все, що ' було на її подвір'ї; втупила очі в ключницю, що виносила з комори дерев'яну побратиму32 з медом, у мужика, що заходив у ворота, і помалу-малу вся поринула в господарське життя. Але навіщо так довго займатись Коробочкою? Коробочка, чи Манілова, господарське життя, чи негосподарське — повз них! А то на світі дивно влаштовано: веселе вмить обертається на сумне, якщо тільки довго застоїшся перед ним, і тоді Бог знає що спаде на думку. Може, почнеш навіть думати: та годі-бо, чи справді ж Коробочка стоїть так низько на нескінченних щаблях людського вдосконалення? Чи справді така велика прірва відділяє її від сестри її, недосяжно відгородженої стінами аристократичного дому з запашними чавунними сходами, що сяють міддю, червоним деревом і килимами, яка позіхає над недочитаною книгою, чекаючи дотепно-світського візиту, де їй вдасться блиснути розумом і висловити завчені думки, думки, що захоплюють за законами моди на цілий тиждень місто, думки не про те, що робиться в її домі та в її маєках, заплутаних і безладних, через незнання господарської справи, а про те, який політичний переворот готується у Франції, якого напряму набрав модний католицизм. Але повз, повз! навіщо говорити про це? Та чому ж серед бездумних веселих, безтурботних хвилин, сам собою, раптом пролине інший дивний струмінь: ще сміх не встиг зовсім збігти з обличчя, а вже став іншим серед тих самих людей, і вже іншим світлом освітлилось обличчя...

"А ось бричка, ось бричка!" скрикнув Чичиков, побачивши нарешті, як під'їжджала його бричка. "Чого ти, йолопе, так довго порався? Видно, вчорашній хміль у тебе не весь ще вивітрило".

Селіфан на це нічого не відповів. "Прощайте, матінко! А що ж, де ваше дівча?" "Гей, Пелагеє!" сказала поміщиця дівчинці років одинадцяти, що стояла біля танку, в платті з домашньої вибійки із босими ногами, які здалеку здавалися чобітьми, так вони були обліплені свіжим болотом. "Покажи-но панові дорогу".

Селіфан допоміг дівчинці вилізти на козли, яка, ставши однією ногою на панську приступку, спершу замазала її гряззю, а тоді вже вилізла наверх і примостилася біля нього. Слідом за нею і сам Чичиков поставив ногу на приступку і, нахиливши бричку на правий бік, бо був важкенький, нарешті, вмостився, сказавши: "а! тепер добре! прощайте, матінко!" — Коні рушили.

Селіфан був цілу дорогу суворий і разом з тим дуже уважний до свого діла, що бувало з ним завжди після того, коли будь у чому завинив, або був п'яний. Коні були напрочуд вичищені. Хомут на одному з них, який надівався доти майже завжди рваним, так що з-під ременю виглядало клоччя, був майстерно зашитий. Цілу дорогу був він мовчазний, тільки похльоскував батогом, і не звертав ніякої повчальної промови до коней, хоч чубарому коневі, звісно, хотілося б вислухати щось напутливе, бо в цей час віжки завжди якось мляво лежали в руках балакучого возниці, і батіг тільки для форми гуляв по спинах. Та з похмурих уст чути було на цей раз самі одноманітно-неприємні вигуки: "Ну ж, ну, роззяво! лови! лови гав!" та й годі. Навіть сам гнідий і засідатель були незадоволені, не почувши й разу ані "любі мої", ані "поштиві". Чубарий відчував дошкульні удари по своїх гладких і широких частинах. "Ач, як рознесло його!" думав він сам собі, трохи прищулюючи вуха. "Не бійсь знає, де вдарити! Не стьобне прямо по спині, а так і вибирає місце де болючіше, по вухах зачепить, або під черево хльосне".

"Направо, чи що?" з таким сухим запитанням звернувся Селіфан до дівчинки, що сиділа коло нього, показуючи батогом на почорнілу від дощу дорогу між ясно-зеленими, посвіжілими полями.

"Ні, ні, я тоді покажу", відповідала дівчинка. "Куди ж?" сказав Селіфан, коли під'їхали ближче. "Ось куди", відповідала дівчинка, показавши рукою. "Ех, ти!" сказав Селіфан. "Та це ж і є направо: не знає, де право, де ліво!"

Хоч день був дуже гарний, але земля до такої міри розкисла, що колеса брички, захоплюючи її, незабаром обмоталися нею як повстю, що значно обтяжило екіпаж; до того ж, ґрунт був глинистий і липучий над міру. І те й друге було причиною, що вони не могли вибратися з путівців раніш полудня. Без дівчинки було б важко зробити і це, бо дороги розлазились на всі боки, як спіймані раки, коли їх висиплють з торби, і Селіфанові довелося б попопетляти вже не зі своєї вини. Незабаром дівчинка показала рукою на будівлю, що чорніла вдалині, сказавши: "он стовповий шлях!"

"А будинок?" спитав Селіфан.

"Трактир", сказала дівчинка.

"Ну, тепер ми самі доїдемо", сказав Селіфан; "іди собі додому".

Він спинився і допоміг їй злізти, промовивши крізь зуби:

"Ех ти, чорнонога!"

Чичиков дав їй мідний гріш, і вона попленталась додому, вже з того задоволена, що посиділа на козлах.

ГЛАВА ІV

Під'їхавши до трактиру, Чичиков звелів спинитися з двох причин. З одного боку, щоб дати спочити коням, а з другого, щоб самому трохи перекусити й підкріпитися. Автор повинен признатися, що дуже заздрить апетитові й шлункові такого роду людей. Для нього зовсім нічого не значать усі пани великої руки, що живуть у Петербурзі й Москві, проводять час в обдумуванні, чого б поїсти завтра та який би обід вигадати на післязавтра, і беруться за цей обід не інакше, як пославши спершу в рот пілюлю; ковтають устерс, морських павуків та інші дива, а потім їдуть у Карлсбад або на Кавказ. Ні, ці панове ніколи не збуджували в ньому заздрощів. Але пани середньої руки, що на одній станції візьмуть шинки, на другій свининки, на третій шмат осетра або якусь запечену ковбасу з цибулею, і потім, мов нічого й не сталося, сідають за стіл у будь-який час, і стерляжа юшка з миньками та молоками шипить і бурчить у них між зубами, яку заїдають розтягаєм або кулеб'якою з сомовим плескачем33, так що й збоку глянувши проймає апетит — оці пани, справді, не обділені завидним даром неба! Не один пан великої руки пожертвував би в ту ж мить половину селянських душ і половину маєтків, заставлених і незаставлених, з усіма поліпшеннями на іноземний і російський лад, з тим тільки, щоб мати такий шлунок, який має пан середньої руки, та от лихо, що ні за які гроші, навіть за маєтки, з поліпшеннями і без поліпшень, не можна придбати такого шлунку, який буває в пана середньої руки.

Дерев'яний потемнілий трактир прийняв Чичиков під свій вузенький гостинний дашок на дерев'яних точених стовпчиках, схожих на старовинні церковні свічники. Трактир був схожий на російську хату трохи в більшому розмірі. Різьблені узористі карнизи зі свіжого дерева кругом вікон і під дахом різко й живо мережили темні його стіни; на віконницях були намальовані глечики з квітами.

Коли він зійшов вузенькими дерев'яними східцями нагору, в широкі сіни, то натрапив на відчинені зі скрипом двері і разом з ними потік світла і товсту бабу в строкатому ситцю, що промовила: "сюди, будь ласка!" В кімнаті побачив він усіх давніх приятелів, що зустрічаються у кожному з невеликих дерев'яних трактирів, яких немало набудовано по шляхах, а саме: позеленілий самовар, вискоблені гладенько соснові стіни, трикутна шафа з чайником та чашками в кутку, фарфорові позолочені яєчка, почеплені перед образами на блакитних і червоних стрічках, кицька з маленькими кошенятами, дзеркало, що показувало замість двох очей четверо, а замість обличчя якийсь корж; нарешті, натикані пучками пахучі трави й гвоздики за образами, висохлі до такої міри, що бажаючий понюхати їх чхав та й тільки.

"Порося є?" з таким запитанням звернувся Чичиков до баби, що стояла перед ним.

"Є".

"З хроном і зі сметаною?"

"З хроном і зі сметаною".

"Давай його сюди!"

Стара пішла поратись і принесла тарілку, салфетку, таку накрохмалену, що жолобилась, як суха кора, потім ніж з пожовклою костяною колодочкою, тоненький, як кишеньковий, двозубу виделку й сільницю, яку ніяк де можна було поставити прямо на стіл.

Герой наш за своїм звичаєм зараз зайшов з нею в розмову й розпитав, чи сама вона утримує трактир, а чи є хазяїн, і скільки дає прибутку трактир, і чи з ними живуть сини, і що старший син нежонатий, чи жонатий, і яку взяв дружину, з великим приданим чи ні, і чи задоволений був тесть, і чи не сердився, що мало подарунків одержав на весіллі, словом, не проминув нічого. Само собою розуміється, що поцікавився дізнатись, які в окрузі є в них поміщики, і дізнався, що всякі є поміщики: Блохін, Почитаєв, Мильной, Чепраков полковник, Собакевич. "А! Собакевича знаєш?" спитав він і тут-таки почув, що стара знає не тільки Собакевича, але й Манілова, і що Манілов делікатніший від Собакевича; звелить зразу зварити курку, замовить і телятинки; коли є печінка бараняча, то й баранячої печінки замовить, і всього тільки, що покуштує, а Собакевич одного чогось спитає, та зате вже все з'їсть, навіть і добавки зажадає за ту саму ціну.

Коли він отак розмовляв, заживаючи поросятко, від якого залишився вже останній шматок, то почув, як під'їхавши, застукотів колесами екіпаж. Виглянувши у вікно, побачив він, що коло трактира спинилася легенька бричка, запряжена тройкою добрих коней. З брички злазили два якихось чоловіки. Один білявий, високий на зріст; другий трохи нижчий, чорнявий. Білявий був у темно-синій венгерці34, чорнявий просто в смугастому архалуку35. Здалека пленталася ще колясчина, порожня, яку тягла якась волохата четвірка в порваних хомутах і мотузяній упряжі. Білявий зараз же пішов сходами нагору; смуглявий тимчасом ще залишався і мацав щось у бричці, водночас розмовляючи з слугою, і махаючи на коляску, що їхала за ними. Голос його здався Чичикову нібито трохи знайомим. Поки він його роздивлявся, білявий встиг уже намацати двері й відчинити їх. Це був чоловік високий на зріст, з обличчя худорлявий, або, як то кажуть; поношений, з рудими вусиками. Із засмаглого обличчя його можна було зробити висновок, що він знав, що таке дим, якщо не Пороховий, то, принаймні, тютюновий. Він ввічливо вклонився Чичикову, на що останній відповів тим самим. Протягом кількох хвилин вони б, мабуть, розговорились і добре познайомилися між собою, бо вже початок був зроблений, і обидва майже водночас висловили задоволення, що куряву на шляху цілком прибив учорашній дощ, і тепер їхати і прохолодно, і приємно, як увійшов чорнявий його товариш, скинувши з голови на стіл картуз свій, по-молодецькому розкошлавши рукою своє чорне густе волосся. Це був середній на зріст дуже непогано збудований молодець з повними рум'яними щоками, з білими, як сніг, зубами і чорними, як смола, бакенбардами. Свіжий він був, як кров з молоком; здоров'я, здавалось, так і пашіло з обличчя його.

"Те, те, те!" скрикнув він раптом і розставив обидві руки, побачивши Чичикова. "Яким вітром?"

Чичиков пізнав Ноздрьова, того самого, з яким він разом обідав у прокурора і який з ним за кілька хвилин зійшовся на таку коротку ногу, шо почав уже говорити "ти", хоч, зрештою, він зі свого боку не дав на те ніякого приводу.

Книга: Микола Гоголь. Мертві душі

ЗМІСТ

1. Микола Гоголь. Мертві душі
2. "Та, признатися, я сам так думав", підхопив Манілов:...
3. "Минеться, минеться, матінко! На це не треба зважати"....
4. "Куди їздив?" спитав Ноздрьов і, не діждавшись...
5. "Брешеш, брешеш!" сказав Ноздрьов, не давши докінчити:...
6. Село здалось йому досить велике; два ліси, березовий і сосновий,...
7. "Та вже само собою розуміються. Третього сюди нічого плутати;...
8. "Але ж співчуття в кишеню не покладеш", сказав Плюшкін....
9. Ото лихо: баба! вона як сюди забралася? Негідник Собакевич, і тут...
10. ГЛАВА VIII
11. Чичиков так захопився розмовами з дамами, або, краще, дами так...
12. Гостя уже хотіла були приступити до справи й переказати новину....
13. ГЛАВА Х Зібравшись у...
14. Чичиков нічого про все це не знав зовсім. Мов умисне в той час він...
15. Павлуша на другий же день почав ходити в класи. Особливих...
16. publishing@budny.te.ua

На попередню


Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate