Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: В. Д. Мирончук, Г. С. Ігошкін ІСТОРІЯ УКРАЇНИ
Так було розчленовано суверенну територію Української РСР, порушено її споконвічні етнічні кордони.
Незмірних фізичних і духовних мук завдала українському народові примусова праця на німецьких поневолювачів, особливо масове насильницьке вивезення молоді на каторжні роботи до Німеччини. За 1942-1944 pp. у німецьке рабство було забрано 2,4 млн українсь-ких хлопців і дівчат. їх відправляли працювати на бауерів і на промислові підприємства.
Саме з метою пограбування України було створено різноманітні акціонерні товариства, головне управління вугільної промисловості Сходу, металургійне об’єднання “Схід”. З перших місяців окупації тисячі ешелонів з награбованим відправлялися до Німеччини. У люто-му 1942 р. було видано “закон” про запровадження “нового аграрного ладу”, який фактично зберігав колгоспну систему як оптимальну форму експлуатації селянства.
Жорстокість нацистської влади виявлялася також у ставленні до українців як представників неповноцінної раси, принижувалася гід-ність і зневажалися цінності українського народу. Німецько-фашис-тський режим в Україні сіяв смерть, розруху, голод, руйнував україн-
236
ську культуру. Робилося все для того, щоб перетворити людей на покірних рабів. Гітлер намагався залякати населення, зламати його волю до опору. Проте ніщо не могло зупинити боротьби українського народу проти ненависного ворога. Український народ не став на коліна перед загарбниками. Збільшувались лави партизанів, або, як їх ще називали, народних месників. Вони насамперед руйнували фронтові комунікації противника. Ведучи активну “рейкову війну”, у 1943 р. українські партизани висаджували в повітря в середньому 10 ворожих ешелонів за добу. З метою централізації керівництва діяльністю партизанів було утворено Центральний штаб партизансь-кого руху, а також Український штаб партизанського руху, який очолив генерал українського походження Т. Строкач.
Наприкінці 1942 р. в Україні майже повсюдно діяли підпільні ор-ганізації, партизанські загони. Ворожий тил розхитували великі, доб-ре озброєні й керовані з центру рейдові з’єднання партизанів. Гітле-рівські окупаційні чиновники мали всі підстави називати партизанську боротьбу “регулярним другим фронтом”.
В історії війни назавжди залишаться подвиги молодих підпільників. Зокрема, безстрашно діяли учасники підпільної організації “Партизанська іскра” у селі Кримки на Миколаївщині, комсомольсь-ка організація “Молода гвардія” у Краснодоні на Луганщині.
Активну роль за умов окупаційного режиму прагнули відігравати члени ОУН. Наприкінці 1942 р. бандерівці створили національні збройні сили - Українську повстанську армію (УПА) на чолі з командуючим Р. Шухевичем. Скрізь виникали нелегальні осередки. Проте представники мельниківського крила ОУН по суті відмовились від боротьби за українську самостійність, стали активними під-собниками гітлерівців.
Чисельність бійців УПА на початку 1944 р. сягала 40 тис. Політичною метою ОУН була боротьба за незалежну соборну українську державу. Але це суперечило німецькій колонізаторській політиці. На учасників ОУН обрушилися репресії, що тривали до кінця 1944 р. У Києві було заарештовано і після гестапівських тортур страчено в Бабиному Яру понад 40 учасників Київського підпілля ОУН, зокрема представники української національно-визвольної інтелігенції О. Тел-іга,О.Ольжич,І.Рогач.
Хоча загальнополітичний курс ОУН-УПА лишався незмінним і від-повідав гаслу “Проти імперіалізму Берліна і Москви”, із наближен-ням лінії фронту до західноукраїнських земель ця організація була змушена змінити тактику. Відносини між бандерівцями і гітлерів-
237
цями з огляду на загрозу Червоної Армії часто набирали характеру взаємосприяння.
Боротьба УПА на два фронти призвела до трагічної братовбивчої війни між українцями. Так, знаменитий рейд С. Ковпака “Від Путивля до Карпат” влітку 1943 р. супроводжувався кривавими боями між бандерівцями УПА і партизанськими загонами радянської України й великими втратами з обох боків. А весною 1944 р. УПА розбила по-близу Рівного автоколону штабу командуючого 1-м Українським фрон-том Червоної Армії генерала М. Ватутіна. Він був тяжко поранений і помер. Радянське командування для боротьби з УПА розпочало регу-лярні воєнні операції на західній території Полісся й Волині, а пізніше і на всій території Західної України, і вело цю боротьбу аж до 1953 р.
У той час, коли Червона Армія громила ворога на фронтах, трудівники тилу, зазнаючи великих нестатків воєнного часу, забезпечували армію першокласним озброєнням і боєприпасами, обмундируванням і продовольством. Уже в першій половині 1942 р. воєнна промисловість СРСР не тільки відновила втрачені потужності, а й значно перевищи-ла їх. У грудні 1942 р. порівняно з груднем 1941 р. обсяги виробницт-ва літаків збільшилися в 3,3 раза, авіадвигунів - у 5,4 раза, танків -майже вдвічі.
Високу трудову доблесть і героїзм виявили десятки тисяч еваку-йованих з України машинобудівників, гірників, металургів, які пра-цювали на Уралі, у Сибіру та інших регіонах СРСР. Евакуйовані з України колгоспники також самовіддано трудились. Ось кілька при-кладів. Знатна ланкова 3. Бідна з Чернігівщини добилася високих врожаїв овочів і тютюну в Казахстані. Бригада трактористки П. Ан-геліної зразково працювала в Західно-Казахстанській області.
Свої сили і знання на розгром ворога віддавали вчені України. Так, евакуйований на Урал Інститут електрозварювання під керівництвом академіка АН УРСР Є. Патона розробив і впровадив у тан-кову промисловість метод автоматичного електрозварювання.
Справі розгрому ворога була підпорядкована діяльність письменників України. На фронті й у тилу знали “Клятву” М. Бажана, “Фронт” О. Корнійчука, повість “Райдуга” В. Василевської, поему “Слово про рідну матір” М. Рильського, оповідання О. Довженка, Ю. Яновського, поетичні твори П. Тичини, В. Сосюри, А. Малишка. Працювало 35 евакуйованих українських театрів, при яких були створені фронтові бригади.
Отже, трудівники тилу, зокрема й евакуйовані з України, своїм трудовим героїзмом наближали перемогу над ворогом, визволення на-
238
селення тимчасово окупованих районів, у тому числі й багатостраж-дальної України.
Початок визволення України було покладено взимку 1942-1943 pp. Перші населені пункти Донбасу були визволені вже у грудні 1942 р. воїнами 1-ї Гвардійської армії під командуванням генерала В. Кузнецова. Першим з обласних центрів був звільнений Вороши-ловград (тепер Луганськ) - 14 лютого 1943 p., а невдовзі - значна частина території Донецької і Харківської областей.
Намагаючись взяти реванш за поразку під Сталінградом, вермахт у липні 1943 р. почав небувалий за силою наступ на Курському на-прямі. Курська битва (5 липня - 23 серпня 1943 р.) була однією з вирішальних у Великій Вітчизняній і загалом у Другій світовій війні. У ході оборони, а потім і контрнаступу радянські війська розгроми-ли близько 30 дивізій, зокрема сім танкових і моторизованих. І хоча втрати Червоної Армії значно перевищували втрати гітлерівців, пе-ремога під Курськом закріпила корінний перелом у війні. Після неї вермахт уже неспроможний був успішно наступати.
У результаті контрнаступу під Курськом, який переріс у загальний наступ, радянські війська вигнали ворога з Лівобережної України. Червона Армія 22 вересня завершила очищення від гітлерівців Дон-басу. У другій половині вересня того ж року війська Червоної Армії широким фронтом форсували Дніпро. 6 листопада війська 1-го Укра-їнського фронту під командуванням М. Ватутіна визволили Київ. За форсування Дніпра звання Героя Радянського Союзу було присвоє-но 2438 бійцям і командирам, серед яких було 1185 росіян, 483 україн-ця, 40 білорусів, 25 узбеків та воїнів багатьох інших національностей.
У листопаді 1943 р. Червона Армія визволила Житомир. Проте наприкінці листопада несподівано для радянських військ їх контра-такували в районі Бердичів—Фастів німецькі танкові частини. Удар, метою якого було нове захоплення Києва, а отже, і стратегічної іні-ціативи на фронті, був такий сильний, що довелося залишити Житомир, Коростень і Радомишль. Радянські війська зазнали великих втрат. Однак відбивши контрнаступ, вони просунулися далі на захід.
Напружені бої тривали на півдні республіки. За три місяці війська 2-го і 3-го Українських фронтів ліквідували запорізький плацдарм воро-га. У жовтні 1943 р. були визволені Запоріжжя і Дніпропетровськ.
Перемоги радянських військ на Лівобережжі України знаменували завершення корінного перелому на фронтах війни. Отже, 1943 р. став для українського народу передднем остаточного визволення від за-гарбників.
239
15.4. Завершення війни
(1944 - вересень 1945 p.).
Остаточне визволення території України
Наприкінці грудня 1943 р. на 1400-кілометровій смузі від Полісся до Чорного моря розпочався загальний наступ радянських військ, в яко-му взяли участь 1-й Білоруський та 1-й, 2-й, 3-й і 4-й Українські фрон-ти. На кінець січня 1944 р. війська 1-го та 2-го Українських фронтів просунулися далеко на захід і оточили 10 дивізій ворога в районі Кор-суня-Шевченківського. Червона Армія почала розгром цього угруповання, коли німецьке командування відхилило ультиматум про капіту-ляцію. 17 лютого 1944 р. воно перестало існувати. Фашисти втратили 55 тис. солдатів та офіцерів, а понад 18 тис. опинилися в полоні. Ко-мандуючий німецьким угрупованням загинув у бою.
Перемога під Корсунем-Шевченківським, яку народ назвав “Ста-лінград на Дніпрі”, відкрила шлях Червоній Армії на Правобережжя. У березні 1944 р. були визволені Проскурів, Чернівці, Тернопіль, Вінниця. На півдні у березні були звільнені Херсон, Миколаїв, а 10 квітня штурмом здобуто Одесу. 9 травня фашистів було вибито із Севастополя.
У середині липня 1944 р. розпочався наступ радянських військ на рава-руському і львівському напрямах проти групи армій “Північна Україна”. Розвиваючи його, радянські війська оточили і розгромили в районі Брод 8 дивізій. Львів був визволений 27 липня.
На кінець серпня 1944 р. загарбників було вигнано майже з усієї Західної України. Із заволодінням 8 жовтня 1944 р. населеним пунк-том Лавочне Львівської області Україна стала вільною.
Майже два роки тривала битва за визволення України, що склада-лася із серії операцій та кампаній. Та успіхів Червоною Армією було досягнуто ціною надзвичайно великих людських втрат. Лише під час визволення України середньодобові безповоротні втрати становили 68 тис. осіб.
27 жовтня 1944 р. було вибито ворога з Ужгорода, наступного дня - з решти населених пунктів Закарпатської України. Як відомо, Закарпаття було відокремлене від радянської України творцями Версальської системи договорів 10 вересня 1919 р. і передане буржуазній Чехословаччині, а в 1939 р. його, як зазначалося, приєдна-ла до себе Угорщина. У Мукачевому 22 листопада 1944 р. зібрався перший з’їзд Народних комітетів Закарпатської України, який прий-
240
няв рішення про вихід її зі складу Чехословаччини і возз’єднання з ра-дянською Україною. Уряд Чехословаччини, визволеної від фашист-ського ярма, дав згоду на переговори про передачу Закарпаття Ук-раїнській РСР. Вони завершились у Москві 29 червня 1945 р. під-писанням договору, згідно з яким Закарпатська Україна включалася до складу Української РСР. Так завершився тривалий процес об’єд-нання українського народу в єдину державу.
У тісній взаємодії з військовими в битвах за визволення України боролися партизани. У період битви за Дніпро вони захопили 25 пере-прав через Десну, Дніпро, Прип’ять і утримували їх до приходу частин Червоної Армії (до операції було залучено понад 17 тис. партизанів).
Після вигнання окупантів з території України дії окремих партизанських загонів і з’єднань були перенесені в тил ворога на територію Польщі (з’єднання під командуванням І. Артюхова, Л. Берен-штейна, В. Яремчука) та Чехословаччини (з’єднання і загони під командуванням В. Квітинського, В. Карасьова, Д. Резуто та ін.).
Надзвичайно складною була обстановка після визволення Захід-ної України. Збройні формування (зокрема, УПА) намагалися чини-ти опір Червоній Армії. Водночас підпільні бойовики ОУН згідно з ухвалою III надзвичайного Великого збору цієї організації розгорну-ли дії проти місцевих державних та партійних органів і тих, хто їх підтримував. У червні 1944 р. з ініціативи ОУН було засновано Ук-раїнську головну визвольну раду (УГВР) - орган керівництва повстанським рухом та політичними процесами у краї. Під егідою вермахту створювались українські національні збройні формування. Відповіддю були масові репресії органів державної безпеки та внут-рішніх військ проти повстанських формувань, підпілля, а також проти тих, кого підозрювали у співчутті до них. Це спричинилося до того, що в областях Західної України палали села, лилася людська кров.
У міру визволення території України відбудовувалось зруйноване окупантами народне господарство, налагоджувалось виробництво озброєння, боєприпасів і продовольства для Червоної Армії. Так, протя-гом 1943-1945 pp. металурги республіки виплавили понад 2,2 млн т ча-вуну, близько 1,9 млн т сталі й понад 1,3 млн т прокату чорних ме-талів. За допомогою інших союзних республік було введено в дію майже 30 % довоєнних виробничих потужностей, відбудовано 88 % залізничних магістралей.
Відступаючи з України, гітлерівці застосовували тактику “спаленої землі”, втрати від якої були жахливими - повністю або частково
241
знищено понад 16 тис. промислових підприємств. Завдані народному господарству загальні збитки становили 1,2 трлн крб.
Населення України, не очікуючи наказів і директив, заходилося піднімати з руїн міста і села, заводи і фабрики, школи і лікарні, засі-вати лани, відбудовувати житло. Однак невдовзі партійна командно-адміністративна система відновила свої органи й методи керівниц-тва, і почалися реформи владних структур. Так, у лютому-березні 1944 р. згідно із законом Верховної Ради СРСР та Верховної Ради УРСР в Україні були створені наркомати закордонних справ і оборони. За Конституцією СРСР ці наркомати підпорядковувалися союз-ним наркоматам НКЗС і НКО, тобто по суті були позбавлені основних функцій. Усе робилося задля того, щоб створити враження дотримання суверенності союзних республік, яка насправді залишалася суто символічною. Першим наркомом закордонних справ УРСР був О. Корнійчук, якого потім замінив Д. Манільський. Наркомом оборони України з березня 1944 р. по жовтень 1945 р. був генерал-лейте-нант В. Герасименко; згодом цю посаду було ліквідовано.
Партійна командно-адміністративна система не тільки здійснювала реформи влади, а й посилила репресивні заходи, скориставшись умо-вами воєнного часу. У травні 1944 р. було вчинено безпрецедентну ак-цію у Криму, звідки поголовно виселено понад 200 тис. татар і болгар.
У середині 1944 р. почався великий визвольний похід Радянської Армії. Разом з нею з боями йшли на Захід Військо Польське, чехословацький корпус, румунська дивізія, югославська бригада. У чер-вні 1944 р. союзники у війні - держави - члени антигітлерівської коаліції - відкрили другий фронт: висадили війська у Франції, і не-забаром був визволений Париж. У січні 1945 р. Радянська Армія роз-почала могутній наступ на фронті уздовж 1200 км. Над рейхстагом 1 травня 1945 р. замайорів прапор Перемоги. У штурмі Берліна взяли участь десятки тисяч воїнів-українців. До речі, саме в повітряному бою над містом збив 62-й ворожий літак тричі Герой Радянського Союзу І. Кожедуб. 9 травня ввійшло в історію як свято Перемоги.
Виконуючи союзницькі зобов’язання, узяті на Кримській (Ялтинській) конференції трьох держав (лютий 1945 p.), Радянський Союз 8 серпня оголосив війну Японії. За короткий час мільйонна Кван-тунська армія була розгромлена. Японія 2 вересня 1945 р. підписала акт про беззастережну капітуляцію. Велика Вітчизняна, а разом з нею і Друга світова війна завершилися. Настав довгоочікуваний мир для народів світу.
242
Не применшуючи заслуг таких визначних полководців Великої Віт-чизняної війни, як Г. Жуков, О. Василевський, І. Конєв, К. Рокосовсь-кий, Л. Говоров, К. Мерецков, Ф. Толбухін і Р. Малиновський, мож-на з повним на те правом сказати: головним героєм Вітчизняної війни були саме прості, звичайні й водночас великі люди, які витримали і винесли на собі надзвичайний тягар.
І народ України зробив у цю перемогу великий внесок. Він дав Збройним силам близько 7 млн вояків. Кожен другий з них загинув на фронті, кожен другий з тих, хто залишився живим, став інвалідом. Серед Героїв Радянського Союзу, а їх усього 11633, вагомо представлені українці - 2072. Усій країні відоме ім’я тричі Героя Радянського Союзу І. Кожедуба. Зі 115 двічі Героїв Радянського Союзу 32 були українцями та уродженцями України. Два Герої Радянського Союзу і водночас повні Кавалери орденів Слави - українці: І. Драченко з Черкащини і П. Дубинда з Херсонщини. Немеркнучими символами героїзму і стійкості під час війни стали подвиги захисників 10 міст-ге-роїв радянської країни, і серед них українських міст Києва, Одеси, Севастополя і Керчі.
Український народ дав Збройним силам понад 300 полководців і воєначальників. Вісім фронтів, що діяли в період війни, очолювали маршали та генерали - українці за походженням: Й. Апанасенко, М. Кирпонос, С. Тимошенко, А. Єременко, І. Черняховський, Р. Ма-линовський, Ф. Костенко, Я. Черевиченко. Особливо великим є вне-сок України у створення матеріально-технічної бази перемоги над Німеччиною.
На вирішальному етапі війни Україна, яка разом із Російською Федерацією та Білоруською РСР винесла на собі основний тягар боротьби проти нацистської агресії, здобула всесвітній авторитет. І в такий спосіб формувались обриси державницького суверенітету Української Республіки.
243
Розділ 16
УКРАЇНА В ПОВОЄННІ РОКИ. КРИЗА ТОТАЛІТАРИЗМУ
Після Другої світової війни в результаті розгрому гітлерівського фашизму та японського мілітаризму на міжнародній арені відбулися зміни у співвідношенні сил. Було створено світову систему соціаліз-му, під тиском національно-визвольної боротьби зазнала краху колоніальна система імперіалізму, внаслідок чого на політичній карті світу з’явились нові незалежні держави.
Поряд із цим почався тривалий період загострення відносин між двома світовими системами - капіталістичною і соціалістичною, виникла “холодна війна”, було створено військово-політичні блоки: НАТО (1949 р.) та Організацію Варшавського Договору (1955 p.).
Наприкінці XX ст. міжнародна обстановка набула нових рис під впливом особливостей розвитку головних чинників, які визначають систему міжнародних відносин: завершилася “холодна війна”; нова могутня хвиля революційних виступів у ряді країн Східної Європи привела до краху світової системи соціалізму; розпалася Організація Варшавського Договору. Для Радянського Союзу повоєнні роки бу-ли складні й суперечливі. Радянський Союз, перемігши у Великій Віт-чизняній війні, за повоєнні роки пройшов шлях від максимального злету тоталітарної системи до її занепаду і розпаду країни на 15 окре-мих незалежних держав.
16.1. Відбудова народного господарства
України в перше повоєнне десятиріччя
Унаслідок чотирьох років найбільш руйнівної в історії війни Ра-дянський Союз постав перед колосальним завданням - відбудувати господарство. Безпосередні матеріальні збитки, що їх зазнала радян-ська країна під час Великої Вітчизняної війни через руйнування та пограбування окупантами державного, кооперативного й особистого майна громадян, становили 679 млрд крб. (у довоєнних державних
244
цінах), а з урахуванням військових витрат і втрат від припинення виробництва у промисловості та сільському господарстві в районах, окупованих німецько-фашистськими загарбниками, - 2 трлн 569 млрд крб. - цифра, яку навіть важко уявити. Вона більш як у 14 разів перевищила загальні прибутки державного бюджету СРСР за 1940 р. Країна втратила близько 30 % національного доходу.
У надзвичайно важких і несприятливих умовах поверталась Украї-на до мирного життя.
Протягом 1941-1944 pp. територією України двічі прокотилася смертоносна хвиля війни. Гітлерівці винищили близько 3,9 млн мир-них жителів країни, понад 2,4 млн примусово вивезли на каторжні роботи до Німеччини. Багато з них там і загинули... У роки війни пішов із життя кожний шостий мешканець України.
На руїни було перетворено 714 українських міст і селищ міського типу, понад 28 тис. сіл; 250 з них спіткала доля Хатині. Втратили притулок близько 10 млн людей. Зруйновано було понад 16 тис. промислових підприємств, близько 30 тис. колгоспів, МТС та радгоспів,
18 тис. лікувальних установ, майже 33 тис. шкіл, технікумів, вузів та науково-дослідних інститутів, понад 19 тис. бібліотек. Після звільнення України радянськими військами в ній було обліковано лише
19 % довоєнної кількості промислових підприємств. Різко скоротилося поголів’я худоби. Тільки безпосередні збитки, завдані народному господарству України, становили 285 млрд крб. Ця сума в п’ять разів перевищила витрати УРСР на будівництво нових заводів, фабрик, залізниць, електростанцій, шахт, радгоспів, МТС та інших під-приємств протягом трьох довоєнних п’ятирічок разом узятих. Загаль-на ж сума збитків, яких зазнали населення і народне господарство України, становила майже 1 трлн 200 млрд крб.
Найголовнішим завданням у повоєнні роки була відбудова економіки Радянського Союзу, її переорієнтація на мирні цілі. Четвертий п’ятирічний план (1946-1950 pp.), як і попередні, не враховував на-гальних потреб радянських людей. Він передбачав передусім збере-ження прискорених темпів розвитку галузей важкої промисловості.
З метою стабілізації фінансової системи у грудні 1947 р. було здійс-нено грошову реформу, під час якої вилучено гроші в усіх, хто яки-мось чином зміг їх заощадити. За банківськими вкладами до 3 тис. крб. обмін грошових знаків відбувався у співвідношенні 1:1, вклади від 3 до 10 тис. крб. скорочувалися на 1/3, а вклади понад 10 тис. -на 2/3. Найбільше постраждали ті, хто зберігав гроші на руках: вони
245
отримали лише один новий карбованець за 10 старих. Водночас зі здійсненням грошової реформи у країні було скасовано карткову сис-тему і підвищено ціни.
Відбудова економіки України розгорнулась одразу з початком визволення території республіки від фашистських загарбників. Програ-му відбудови економіки визначали постанови центральних керівних органів у серпні 1943 р. Зауважимо, що вже в 1944 р. на відбудову житлового фонду Україна одержала від центру 500 млн крб. Основні напрямки роботи щодо України були визначені в серпні 1946 р. Законом Верховної Ради України “Про п’ятирічний план відбудови і роз-витку народного господарства УРСР на 1946-1950 pp.”. Четвертий п’ятирічний план передбачав капіталовкладення в обсязі 65 млрд крб. (у довоєнних цінах), що перевищувало відповідні капіталовкладення за три довоєнні п’ятирічки разом узяті.
План грунтувався на можливості централізованої тоталітарної системи зосереджувати матеріальні й людські ресурси без урахування потреб і бажань людей. Звідси його пріоритети: головну увагу було зосереджено на відбудові воєнно-промислового комплексу. Такі кри-терії й орієнтири у процесі відбудови неминуче призводили до дефор-мацій і диспропорцій. Економіка розвивалась, але потреби народу не задовольнялися.
У процесі відбудови економіки України завдяки самовідданій пра-ці людей у найкоротші історичні терміни стали до ладу 2000 промис-лових підприємств, було відбудовано Дніпрогес, заводи “Запоріж-сталь” та “Азовсталь”, підприємства Харкова, Дніпропетровська, Києва. Завершено будівництво газопроводу Дашава - Київ. Обсяг промислової продукції в Україні (валові показники 1946-1950 pp.) збільшився у 4,4 раза і на 15 % перевищив рівень 1940 р.
Значну допомогу у відбудові економіки України надавали всі рес-публіки Радянського Союзу. Так, в Україну направлялися спеціа-лісти, техніка, устаткування. Наприклад, металургійний комбінат “Запоріжсталь” допомагали відбудовувати 57 підприємств Радянсь-кого Союзу. На роботу сюди прибуло близько 30 тис. осіб з різних куточків країни.
Характерна особливість процесу відбудови в СРСР та Україні полягала, зокрема, у спиранні на внутрішні ресурси й сили, а не у споді-ванні на зовнішню допомогу. У пошуках коштів на відбудову ставка робилася на економію і нагромадження фінансів та ресурсів за раху-нок сільського господарства, легкої промисловості й соціальної сфери.
246
Заробітна плата робітників залишалася низькою, нееквівалентним був обмін між містом і селом. З усіх галузей народного господарства в роки війни найбільше постраждало сільське господарство. Незва-жаючи на стагнацію, ця галузь у повоєнних планах радянського ке-рівництва не посідала належного місця. На потреби сільського гос-подарства планувалося виділити лише 7 % загальносоюзних асиг-нувань. На колгоспників не поширювалося пенсійне законодавство; вони не мали паспортів; оплата праці залишалася символічною; при-садибні ділянки обмежувалися за площею.
Не маючи прибутку з колгоспної праці, селянин жив переважно з власного присадибного господарства, яке забезпечувало йому в повоєнні роки 70 % грошового доходу, понад 80 % м’яса, близько 90 % картоплі. Що ж до роботи в колгоспі, то вона давала лише 5 % грошових доходів, 35 % зернових, 1 % м’яса й сала, 0,5 % молочної продукції. Як наслідок - посилились утиски щодо власників підсобних господарств. Колгоспи жорстко регламентували площі посіву, види культур, строки виконання тощо.
До руйнівних наслідків війни додалися ще й наслідки посухи 1946 р. Становище ускладнювалося також через голод 1946-1947 pp., що охопив 20 областей УРСР (у Західній Україні голоду майже не було). За даними Міністерства охорони здоров’я на 10 травня 1947 р. у рес-публіці було зареєстровано 935,5 тис. хворих на дистрофію, у міських та сільських лікарнях перебувало 125 тис. таких хворих; ще близько 100 тис. надзвичайно кволих людей потребували госпіталізації, але через брак лікарняних ліжок вони не мали змоги скористатися ме-дичною допомогою.
Катастрофічне становище могли виправити лише державні позич-ки зерна. Центральний комітет КП(б)У, особисто його перший сек-ретар М. Хрущов, Рада Міністрів УРСР десятки разів зверталися до Й. Сталіна з проханням надати допомогу, щоб нагодувати населен-ня. Зрештою навесні 1947 р. за розпорядженням центру в Україну на-дійшло 60 тис. т продовольства із загальносоюзних фондів. Це не зня-ло всіх проблем, проте дало змогу прогодувати близько 3,4 млн кол-госпників, які працювали на виробництві. Загалом протягом 1947 р. колгоспне селянство України одержало 93 тис. т зерна. Для органі-зації безкоштовного харчування українських колгоспників Рада Мі-ністрів СРСР виділила 140 млн крб (як безповоротну державну допомогу), 72 млн крб надійшло безпосередньо до колгоспів, решта - до дитячих будинків. Крім того, колгоспи республіки напередодні вес-
247
няної сівби 1947 p. одержали як державну позику насіння зернових культур і трав.
Незважаючи на хронічні проблеми колгоспів, радянське керівництво знову відновило політику колективізації. Ускладнювали ситуа-цію надмірно високі плани щодо обсягу хлібозаготівлі, що мали постійну тенденцію до зростання. У цей час посилилось кримінальне переслідування “розкрадачів хліба”, які згідно зі ст. 131 Конституції СРСР 1936 р. кваліфікувались як “вороги народу”. Згідно з Указом Президії Верховної Ради СРСР від 21 лютого 1948 р. “Про виселення з Української РСР осіб, які злісно ухиляються від трудової діяльності в сільському господарстві й ведуть антигромадський паразитичний спосіб життя” (він був продубльований 20 березня 1948 р. Законом Ради Міністрів УРСР) практикувалося виселення жителів сіл у від-далені райони СРСР. Фактично Указ був спрямований на зведення рахунків з непокірними колгоспниками або до покарання тих, хто більше працював на присадибних ділянках, рятуючи власні родини від недоїдання. Загалом за лютий-червень 1948 р. з українських сіл у віддалені райони СРСР було виселено 11439 осіб.
Політика беззастережної примусової колективізації надто гостро далася взнаки в Західній Україні. Радикальні аграрні реформи тут здійснювались без урахування місцевої специфіки, політичної ситу-ації в областях. Державні органи широко використовували звичні та перевірені раніше заходи проти тих, хто не бажав ставати членом кол-госпів, - здійснювалося так зване розкуркулювання - виселення у віддалені райони СРСР заможних селян із сім’ями, а також тих, хто їх підтримував. Примусову колективізацію було здійснено в основному протягом 1948-1949 pp. До середини 1950 р. 7190 колгоспів об’єднали 98 % селянських господарств. Факти свідчать про те, що протягом 1945-1950 pp. з політичних міркувань було репресовано, здебільшого депортовано без суду і слідства й навіть без письмового звинувачення, 300-500 тис. західних українців. Таким чином, нова влада своїми діями загострювала невдоволення місцевого населення.
Процес відбудови у “возз’єднаних” районах УРСР відбувався на-багато складніше, ніж на сході республіки. Характер змін, що відбу-лись у процесі відбудови в Західній Україні, суперечливий і неод-нозначний. Було докорінно модернізовано економічний потенціал регіону, реконструйовано старі заводи і фабрики, відбудовано і споруджено 2,5 тис. великих і середніх промислових підприємств. Упродовж 1945-1946 pp. у Львові стали до ладу заводи - електролампо-
248
вий, інструментальний, сільськогосподарських машин та ін. До Львова прибуло 14 тис. робітників і майже 2 тис. інженерів для надання допомоги місцевим кадрам. Обсяг валової продукції промисловості за п’ять років (1946-1950 pp.) збільшився в 3,2 раза.
Однак радянська модель індустріалізації переносила на західноук-раїнські землі диспропорції в розвитку окремих галузей: легка і хар-чова відставали, важка і хімічна домінували. Крім того, галузі були не самостійними, замкненими й самодостатніми, а навпаки, існували як частина загальносоюзної системи, з цілковитою залежністю від союзного центру. Під час спорудження нових об’єктів, як і раніше, майже не враховувались екологічні аспекти функціонування під-приємств.
Книга: В. Д. Мирончук, Г. С. Ігошкін ІСТОРІЯ УКРАЇНИ
ЗМІСТ
На попередню
|
|
