Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: В. Д. Мирончук, Г. С. Ігошкін ІСТОРІЯ УКРАЇНИ
Після виборів було зроблено спробу перейти до прагматичної ста-дії перехідного періоду - стадії соціально-економічних реформ, ос-кільки зволікання з ними й було основною причиною загострення си-туації в країні. Новообраний Президент Л. Кучма перейшов від вирі-шення питань ідеологічних до економічних, а Верховна Рада України активізувала свою законотворчу діяльність.
Негативні тенденції в економіці дедалі більше посилювалися; за шість місяців 1994 р. темпи спаду виробництва порівняно з відповід-ним періодом попереднього року становили 36 % і були удвічі вищи-ми, ніж у 1991-1993 pp.
Економічна криза негативно вплинула на рівень життя і на соціальну структуру суспільства. Якщо в 1990 р. частка заробітної плати у валовому національному доході становила майже 60 %, то в 1994 р. -лише 25-30 %. Різко впала купівельна спроможність населення. Протягом 1991-1994 pp. вона фактично знизилась у 5 разів.
Економічні негаразди негативно позначилися на соціальній струк-турі України. Форсоване розшарування суспільства призвело до соціальної поляризації. Вже в 1992 р. за межею бідності опинилося май-же 64 % населення, “середній клас” танув на очах, а кількість багатих становила 10 %. Внаслідок цього різко зросло суспільне напруження між полюсами “багаті” - “бідні”. За цих обставин Президент Л. Куч-ма у жовтні 1994 р. проголосив нову соціально-економічну страте-гію. Принципова новизна трансформації економіки полягала у від-мові від концептуальної тези “попередня стабілізація і лише згодом — реформування” та переході до формули “прискорене реформування
288
як єдина умова й основний засіб виходу з кризи та досягнення економічної стабілізації”. Однак уже в квітні 1995 р. Президент Л. Куч-ма визнав за необхідне скоригувати реформи, бо реалізація нового соціально-економічного курсу виявила істотні недоліки запропонованої ліберально-монетаристської моделі. Зокрема, передбачалося посилити керованість економікою, подолати кризу державної влади, активізувати соціальну політику та ін.
Із здійсненням програми антикризових дій, радикальних реформ в українській економіці намітилися певні позитивні зрушення. На початку 1996 р. прогресуючу інфляцію вдалося приборкати. А вже у ве-ресні 1996 р. було проведено грошову реформу: відбулася зміна номінальної вартості грошових знаків, а також було запроваджено нову валюту - гривню. В 1996 р. підприємствами недержавного сектора було вироблено 45 % загального обсягу промислової продукції. Протягом 1995-1996 pp. приватизовано 8 тис. великих та середніх під-приємств і практично завершено малу приватизацію. Внаслідок роз-державлення землі і майна сільськогосподарських підприємств понад 4 млн громадян отримали земельні ділянки у приватну власність.
На початку 1995 р. відбулися також зміни у податковій системі з метою зменшення податкового тиску і забезпечення рівності юридичних і фізичних осіб усіх форм власності. Відбувся перехід до оподаткування прибутків підприємств та організацій за ставкою 30 %, було скорочено податкові пільги. Ставка податку на додану вартість знизилася з 28 до 20 %. У 1996 р. згідно із Законом України “Про дер-жавну податкову службу в Україні” було створено податкову службу.
Однак і на цьому етапі економічну кризу подолати не вдалося. Уряд виявився неспроможним забезпечити ефективне управління еко-номічними процесами. Відчувалися також серйозні суперечності між гілками влади, незбалансованість їхніх повноважень. Особливо помітною була слабка позиція Кабінету Міністрів. Як і в попередній пе-ріод, цей виконавчий орган лишався найнестабільнішим.
Тривало протистояння Президент - Верховна Рада; воно досягло кульмінації влітку 1995 р. Проте законодавчій та виконавчій гілкам влади вдалося дійти компромісу, що було зафіксовано у Конститу-ційному договорі - угоді між Верховною Радою України та Прези-дентом України “Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України”, укладеній 8 червня 1995 р. По суті цей договір був тимчасовим конституційно-правовим нор-
289
мативним актом. Конституційний договір створив також умови для ак-тивізації конституційного процесу. Однак безкомпромісна позиція при-хильників збереження радянської системи, з одного боку, і прихиль-ників парламентської, президентської або президентсько-парламент-ської - з іншого, у жовтні 1993 р. остаточно загальмувала конституційний процес. Робота Конституційної комісії через проти-стояння гілок влади та боротьбу політичних сил теж була непродук-тивною.
Дискусії щодо Конституції України розгорнулися з новою силою у червні 1996 р. Оскільки подальше просування шляхом реформ без надійної законодавчої бази було практично неможливим, Президент Л. Кучма видав Указ про оголошення Всеукраїнського референдуму з питання затвердження Конституції, який загострив відносини між виконавчою і законодавчою гілками влади.
Знову розпочалися пошуки компромісу. Робота узгоджувальних комісій з найбільш спірних питань (статусу Республіки Крим, дер-жавної мови, державної символіки, приватної власності, розподілу владних повноважень) врешті увінчалася успіхом: 28 червня 1996 р. було прийнято Конституцію України.
Прийняттям Конституції України завершився процес становлення політичної системи республіки як єдиного організму з більш-менш чіт-ким визначенням його структурних елементів, їх функціонального призначення та принципів зв’язку. А 16 жовтня 1996 р. було утворе-но Конституційний Суд України як гарант додержання конституцій-них норм.
Законодавча база в Україні постійно розвивається. Адже суть конституційного процесу полягає у забезпеченні становлення та розвит-ку правової системи держави, утвердженні законності та правопорядку в суспільстві, вихованні правової свідомості та формуванні політичної культури населення.
У 1997 р. відбулися певні зрушення у реформуванні економічної сфери, розвитку зовнішньополітичних та економічних відносин із за-рубіжними країнами. Стан економіки продовжував залишатися склад-ним, однак намітилася тенденція до сповільнення темпів падіння ва-лового внутрішнього продукту, промислового і сільськогосподар-ського виробництва, насамперед продукції рослинництва. Вдалося частково приборкати інфляцію.
У жовтні 1997 р. Президент України Л. Кучма видав Указ “Про основні напрями соціальної політики на 1997-2000 роки” з метою
290
створення конкретних механізмів реалізації принципів соціально орієнтованої економіки. Стратегічною метою соціальної політики на державному рівні було проголошено підвищення матеріального добробуту та поліпшення умов життя людей.
У 1997 р. Україна здійснювала зовнішньоторговельні операції з партнерами із 164 країн світу. Негативне сальдо зовнішньої торгівлі зменшилося майже на третину і становило 1 млрд дол. Успішно роз-вивалися торговельні зв’язки з Нідерландами, Австрією, Німеч-чиною. Відбулися радикальні зміни у відносинах між Україною та США.
Наприкінці 1997 р. перший космонавт незалежної України Л. Ка-денюк здійснив успішний політ у складі багатонаціонального екіпа-жу на борту американського корабля “Колумбія”.
Однак стабілізаційні процеси у реальній економіці, що спостеріга-лися у першому півріччі 1998 p., виявилися нестійкими. Ситуація за-лишалася складною. Збитково працювала більша частина (51 %) під-приємств, що на 6 % перевищило аналогічні показники попереднього року. За бартерними умовами підприємствами було реалізовано 41,7% продукції.
Восени 1998 р. внаслідок руйнівних процесів на фінансових ринках Росії та Південно-Східної Азії активізувалися негативні тенденції у вітчизняній економіці, знову розпочався спад промислового виробництва, інтенсифікувалася девальвація гривні. Негаразди посилюва-лись і через значне збільшення заборгованості держави з виплати зарплат і пенсій, поглиблення платіжної кризи, фінансового стану підприємств та організацій, загострилася ситуація в банківській сис-темі. Збитки банківської системи внаслідок девальвації гривні становили у доларовому вираженні 1 млрд дол.
Загострення проблем реформування економіки зумовлювалося не-достатнім ступенем обгрунтованості економічних реформ, повільним формуванням правової бази, протистоянням між гілками влади, недосконалим механізмом соціальних компенсацій, зовнішньоекономічними прорахунками тощо. У цих умовах виникла необхідність, як про це наголошується у позачерговому посланні Президента Украї-ни Л. Кучми до Верховної Ради України (19 листопада 1998 p.), пере-орієнтувати грошово-кредитну систему та бюджетно-фінансову політику на безпосереднє сприяння відновленню виробництва і розвит-ку продуктивних сил.
291
У березні 1998 p. за змішаною мажоритарно-пропорційною системою відбулися чергові вибори до Верховної Ради 14-го скликання. У виборах взяли участь 30 партій та політичних блоків, громадських організацій, але перемогу одержали представники 8 партій, що й виз-начило політичний спектр нового українського парламенту. Станом на 28 травня 1998 р. у Верховній Раді України з урахуванням обраних в одномандатних округах склалася така розстановка політичних сил: фракція Комуністичної партії України - 121 депутат; фракція Народно-демократичної партії - 92 депутати; фракція Народного Руху - 47 депутатів; фракція “Громада” - 39 депутатів; фракція блоку Соціалістичної та Селянської партій - 35 депутатів; фракція Соціал-демократичної партії України (об’єднаної) - 25 депутатів; фракція Партії зелених України - 24 депутати; фракція Прогресивної соціалістичної партії України - 17 депутатів. Разом обрано 436 депутатів, з них 400 входять до складу депутатських фракцій.
Згідно з правовими актами Президента, Верховної Ради, Кабінету Міністрів України триває реформування структурних підрозділів держави. Так, згідно з постановою Кабінету Міністрів (квітень 1996 р.) про реформування органів внутрішніх справ України, у 1998 р. створено нову структуру органів МВС - внутрішню контррозвідку, зі складу органів внутрішніх справ країни виведено пенітенціарну сис-тему (створено спеціальний комітет), скорочено штат МВС на 20 %. Активно ведеться боротьба проти злочинних угруповань, але рівень нерозкритих злочинів залишається ще досить високим.
Зусилля Міністерства оборони України були зосереджені на виконанні Державної програми будівництва та розвитку Збройних сил на період до 2005 р. У 1998 р. завершився перший етап цього процесу. Збройні сили України налічували 320 тис. військовослужбовців та 100 тис. цивільних осіб, а до кінця 2000 р. - відповідно 310 та 90 тис. Треба визнати, що формування Збройних сил України відбу-вається у складних умовах: через обмежені бюджетні можливості держави в червні 1998 р. Указом Президента України Л. Кучми тим-часово на рік було зупинено військовий призов до Збройних сил.
Незважаючи на збільшення частки малих підприємств у виробництві внутрішнього валового продукту (ВВП) з 4,1 % у 1996 р. до 7,6 % в 1998 p., їх роль в економіці держави залишається незначною. В Україні в 1999 р. діяло приблизно 160 тис. малих підприємств, де працювало 8 % населення. За 1998-1999 pp. кількість цих підприємств збільшилася в 1,5 раза, але показники підвищення ролі середнього
292
класу залишились дуже низькими порівняно з розвиненими країна-ми, де внесок малого бізнесу до ВВП становить 70-80 %.
У 1998 р. кількість фермерських господарств зменшилася на 0,11 %. На 1 січня 1999 р. їх налічувалося 35,5 тис. У користуванні цих гос-подарств було 1,0292 млн га сільськогосподарських угідь. Вони продали заготівельним організаціям 878 т живого м’яса худоби та птиці, а також 4,4 тис. т молока і молочних продуктів. Однак це дуже малий внесок у постачання продовольства.
Вагомих успіхів домоглися науковці, робітники машинобудівних заводів України у створенні ракети-носія “Зеніт” для участі у Все-світньому проекті супутникового зв’язку “Глобал стар”, зокрема під-приємства “Південне” та “Південмашзавод” розробляли проект за-пуску “Зеніта” з морської платформи.
Однак загалом соціально-економічне становище країни, політич-не життя в 1998 р. характеризується в історії України трагічними подіями, масовими виступами шахтарів, природними катаклізмами.
На шахті ім. Скочинського державної холдингової компанії “Дон-вугілля” 6 квітня 1998 р. внаслідок вибуху газу метану загинуло 63 шахтарі.
Шахтарі західного Донбасу в червні того ж року здійснили майже 500-кілометровий піший марш до Києва, вимагаючи від уряду поліпшення стану справ у вугільній галузі, ліквідації заборгованості із заробітної плати.
На початку листопада 1998 р. на Закарпатті внаслідок великої повені загинуло 18 людей, зруйновано 2655 будинків, а 2800 будівель потребують капітального ремонту. Стихія завдала збитків області на суму 584 млн грн, а збитки населення перевищують 57 млн грн.
Як і в 1998 p., Державний бюджет 1999 р. був прийнятий Верховною Радою в останній день року після досягнення консенсусу зі спірних положень. Доходи бюджету встановлено в розмірі 23,895 млрд грн, витрати визначено в розмірі 25,135 млрд грн. Дефі-цит Державного бюджету становив 1 % ВВП (1,24 млрд грн). Порівняно з 1998 р. доходи і витрати збільшились (у 1998 р. доходи становили 21,1 млрд грн, витрати - 24,5 млрд грн), набагато зменшився дефіцит (у 1998 р. він дорівнював 3,5 млрд грн). У Державному бюд-жеті 1999 р. було заплановано істотне збільшення витрат на охорону здоров’я (530 млн грн) й освіту (1,8 млрд грн), соціальний захист і соціальне забезпечення (2,2 млрд грн), потреби національної оборони (1,7 млрд грн), забезпечення безпеки держави (1,65 млрд грн).
293
Перша половина 1999 p. була багата на різноманітні події, що да-ють уявлення про економічне становище України, особливості її соціально-політичного розвитку напередодні президентських виборів, а також характеризують систему міжнародних відносин, яка домі-нуватиме на початку третього тисячоліття.
На початку 1999 р. було оприлюднено стратегічний документ, під-готовлений Кабінетом Міністрів України - програму “Україна-2010”. Мета цієї програми - максимально підвищити рівень життя населення республіки. Так, програмою заплановано підвищити се-редній рівень заробітної плати до 60 %, збільшити загальний обсяг інвестицій в економіку України до 2005 р. до 60 млрд дол., а у 2010 р. -до 140 млрд дол. Причому частка іноземного капіталу не повинна перевищувати 25 млрд дол. Програма “Україна-2010” має три основні напрямки: оздоровлення підприємств, досягнення економічної ста-більності, структурні зміни в економіці. Програмою також передба-чено збільшення середньої тривалості життя громадян України з 67 до 70 років. Як відомо, останніми роками спостерігається зменшення чисельності населення України. На 1 жовтня 1999 р. населення Украї-ни 49,8 млн осіб, міське - 33,8 млн, сільське - близько 16 млн осіб (у 1998 р. -відповідно 50,3 млн, 34,11млн і 16,16 млн осіб).
У перші місяці 1999 р. в Україні тривало падіння промислового виробництва. За січень - березень 1999 р. промисловими підприєм-ствами вироблено продукції на 15,2 млрд грн, що на 2 % менше порівняно з аналогічним періодом 1998 р. Обсяги промислового виробництва зменшились у 16 із 25 регіонів України, зокрема в хімічній і нафтохімічній промисловості - на 16,7 %, у промисловості будівель-них матеріалів - на 11 %, у машинобудуванні та металообробці -на 8 %. У лютому 1999 р. в Україні не працювало 17,9 % підприємств. Загальні обсяги промислового виробництва за перші 4 місяці 1999 р. порівняно з відповідним періодом 1998 р. зменшились на 2,7 %.
У першому кварталі 1999 р. ВВП зменшився на 4,2 %, що виходить за межі прогнозованого рівня розвитку економіки республіки в 1999 р. Однак уряду і Національному банку України вдалося втримати ста-більність гривні й знизити рівень інфляції. На початок 1999 р. рівень інфляції становив 2,5 %, у лютому - 1 % порівняно з 1,5 % у січні. При цьому ціни на продовольчі товари зросли на 1,8 %. Майже на 16 % зменшилась заробітна плата у січні 1999 р. порівняно з груднем 1998 p., причому в сільському господарстві - на третину, а у промисловості - на 13,4 %. У 1999 р. понад 60 % селян мали доходи,
294
нижчі за офіційну межу бідності: місячний дохід 14 % селян не переви-щував 10 грн, лише 8,6 % - понад 100 грн. Своєчасно заробітну пла-ту одержували тільки 30 % працюючих в Україні. На квітень 1999 р. за-боргованість із заробітної плати становила 6,6 млрд грн. Причому 60 % заборгованості припадало на позадержавну сферу. Станом на
1 квітня 1999 р. загальна сума заборгованості із заробітної плати, пенсій, стипендій, матеріальної допомоги становила 11 млрд грн.
Станом на 1 квітня 1999 р. кількість безробітних в Україні становила 1,6 млн осіб. За прогнозами Міністерства праці й соціальної політики до кінця 1999 р. кількість безробітних мала перевищити
2 млн осіб.
Бюджет країни має великий дефіцит, що зумовлено відсутністю достатніх валютних джерел для обслуговування зовнішнього і внут-рішнього боргів. Зовнішня заборгованість України на 1 березня 1999 р. становила 11,2 млрд дол. Однак попри це Україна продовжу-вала позичати гроші. У вересні 1998 р. МВФ і Україна уклали три-річну угоду про підтримку економічної програми українського уря-ду на 1998-2001 pp. на загальну суму 2,25 млрд дол. Згідно з цією угодою у березні 1999 р. Україна одержала черговий транш на суму 153 млн дол. У тому ж році Україна повинна була повернути 2,2 млрд дол. за іноземні кредити. Станом на квітень 1999 р. кожний житель України заборгував МВФ приблизно 70 грн. На виконання умов зга-даної угоди з 1 квітня 1999 р. було підвищено тарифи за електроенер-гію та природний газ відповідно на 20 та 25 %, а з 1 травня у 14 регіонах України було введено 90-відсоткову оплату житлово-комуналь-них послуг.
У лютому 1999 р. після стабілізації рівня інфляції було встановле-но нові параметри валютного коридору: 3,4-4,6 грн за 1 дол., як передбачалося Державним бюджетом. В Україні економічна криза па-діння розгорталася на тлі мікрорівня економіки. З її наслідками сти-кається кожен мешканець України. Неплатежі між підприємствами, невиплата заробітної плати, безробіття, низькі доходи бюджету й розвал соціальної сфери, падіння національної валюти й виробниц-тва стали основними ознаками економічної кризи. Про причини цієї кризи свідчать дані соціологічного опитування, здійсненого напри-кінці квітня 1999 р. Українським інститутом соціальних досліджень та Центром “Соціальний моніторинг”. На запитання: “Які ви бачите основні недоліки діяльності влади у сфері економіки?”, респонденти відповіли так: нездатність боротися з безробіттям - 66 %, некомпе-
295
тентність влади в питаннях економіки - 62 %, відсутність уваги до проблем села та агропромислового комплексу - 52 %, відсутність підтримки вітчизняного виробника - 52 %, невиправдано високий рівень податків будь-якої економічної діяльності - 51 %, недостатня підтримка розвитку великих підприємств - 48 %, недостатня під-тримка малого підприємництва - 31 %, недостатні зусилля в розвит-ку економічних зв’язків з Росією - 31 %.
За розвитком людського потенціалу Україна посідає 102 місце у світі, про що йдеться в доповіді “Про розвиток людини у 1998 p.”, підготовленій на замовлення Програми розвитку ООН. В 1997 р. Ук-раїна посідала 95-те місце. У документі зазначається, що в такій си-туації перебуває не тільки Україна, а й інші держави з перехідною економікою.
У першій половині 1999 р. до економічних труднощів додалися при-родні катаклізми. Так, у селі Костинці Чернівецької області 18 квітня 1999 р. величезний зсув на площ! 5 км2 знищив 40 житлових будинків і частково зруйнував 65, в окремих районах Закарпатської області значних руйнувань завдала повінь. Багато фінансових витрат потрібно також для ліквідації наслідків катастрофи і закриття Чорнобильської АЕС, фінансування проекту “Укриття”. Останніми рока-ми на Чорнобиль припадало 5-7 % витрат Державного бюджету. За 1992-1998 pp. витрати на ліквідацію наслідків Чорнобильської ката-строфи перевищували 5 млрд дол.
У політичному житті України також відбулося багато “потрясінь”. Напередодні слухання у Верховній Раді України подання Генераль-ної прокуратури України про притягнення до кримінальної відпові-дальності екс-прем’єра, лідера партії “Громада” П. Лазаренка, який у цей час перебував у Швейцарії нібито на лікуванні, 17 лютого 1999 р. Верховна Рада прийняла рішення про позбавлення його депутатської недоторканності. П. Лазаренко переїхав до США, де звернувся до імміграційної служби з проханням про надання політичного притул-ку. Ця подія прискорила розкол у партії “Громада”. її колишні чле-ни Ю. Тимошенко та А. Турчинов заснували нову фракцію - “Бать-ківщина”. Розкол відбувся також і у Народному Русі. У лютому 1999 р. було створено фракцію НРУ-2 на чолі з Ю. Костенком. Після трагічної загибелі в автомобільній катастрофі 25 березня В. Чорно-вола майже через тиждень - 2 квітня - лідером НРУ-1 у парламенті став колишній міністр закордонних справ Г. Удовенко.
У березні 1999 р. на установчих зборах Всеукраїнського об’єднання демократичних сил “Злагода” Л. Кравчука, В. Пустовойтенка та
296
І. Плюща було обрано його співголовами. В основу практичної ді-яльності цього об’єднання було покладено розроблену Кабінетом Міністрів України програму “Україна-2010”. 7 квітня Верховна Рада України прийняла постанову про проведення чергових виборів Пре-зидента України 31 жовтня 1999 р. Ще раніше (у січні) Верховна Рада України прийняла Закон України “Про столицю України - місто-ге-рой Київ”. На основі цього Закону було ухвалено рішення (у березні) про проведення виборів Київського міського голови 30 травня 1999 р. У цей час, мабуть, не було жодної центристської чи правоцентрис-тської партії, яка б тією чи іншою мірою не переживала розколу у своїх лавах: Народно-демократична партія (НДП), Ліберальна пар-тія України (ЛПУ), Демократична партія України (ДемПУ), Партія зелених України (ПЗУ). При цьому загальним для всіх були не стіль-ки ідеологічні суперечності, скільки, більшою чи меншою мірою, став-лення до діючої влади напередодні президентських виборів. Розколи в партіях призвели до створення нових політичних об’єднань, а та-кож фракцій у Верховній Раді України. Станом на 15 травня 1999 р. у Верховній Раді 14-го скликання замість 8 фракцій стало 13.
На посаду мера Києва (станом на 1 січня 1999 р. у Києві прожива-ло 2 млн 626,5 тис. осіб) претендувало багато кандидатів, серед яких діючий міський голова О. Омельченко, Г. Суркіс (СДПУ(о)), В. Ба-бич (BOX) та ін. Переміг на виборах О. Омельченко.
Початок президентського марафону поклали з’їзди партій та збори виборців, на яких було висунуто багато кандидатів у Президенти України: Л. Кучму (висунутий зборами виборців у м. Києві), П. Симо-ненка (від КПУ), Г. Удовенка (від НРУ-1), Ю. Костенка (від НРУ-2), О. Мороза (від СПУ), Н. Вітренко (від ППСУ), О. Ткаченка (від СелПУ), Є. Марчука (від СДС), М. Габера (від патріотичної партії України), О. Базилюка (від Слов’янської партії), Ю. Кармазіна (від партії за-хисників Вітчизни), В. Кононова (від ПЗУ), В. Олійника (висуну-тий зборами виборців у м. Кіровограді), В. Онопенка (від УСДП), О. Ржавського (від Всеукраїнського політичного об’єднання “Єдина родина”).
У результаті виборів 31 жовтня у другий тур вийшли Л. Кучма і лідер Комуністичної партії України П. Симоненко. За президентсь-кими виборами спостерігали понад 400 експертів ООН, ОБСЄ, Ради Європи та ін.
Другий тур виборів відбувся 14 листопада 1999 р. Перемогу здобув діючий Президент Л. Кучма.
297
Підсумки президентських виборів в Україні засвідчили поразку правоцентристських партій, а також те, що організованих політичних сил нелівої орієнтації у країні немає й існування легальної могутньої комуністичної опозиції для більшості суспільства апріорно неприйнят-не. Отже, проголосувавши за Л. Кучму, народ проголосував за незмінність курсу, обраного Україною в грудні 1991 р.
Виборча кампанія відбувалась у складній економічній та політич-ній обстановці в країні. Так, індекс інфляції станом на 1 травня 1999 р. підвищився на 5,9 %. Верховна Рада України 20 травня прийняла постанову за підсумками звіту Кабінету Міністрів України про виконання Державного бюджету за перший квартал 1999 р. У ній, зокре-ма, наголошувалося: урядом не забезпечено виконання 30 із 40 за-планованих дохідних джерел, у результаті чого до дохідної частини Державного бюджету недоотримано понад 400 млн грн, тобто борги уряду населенню із соціальних виплат продовжують збільшуватися. Ціни на ліки підвищились на 150-200 %. Обсяг українського експор-ту товарів і послуг до країн СНД у першому кварталі 1999 р. порівня-но з аналогічним періодом 1998 р. зменшився на 22,4 %, у тому числі до Росії -на 18,9%.
За прогнозами часопису “Financial Times” за 19 травня 1999 p., на Україну очікував дефолт, тобто неспроможність виконати міжнарод-ні фінансові зобов’язання.
У першій половині 1999 р. Україна активно здійснювала зовнішню політику, спрямовану на забезпечення тісних зв’язків з державами Західної Європи, інтеграцію до європейського економічного простору. У Львові 14-15 травня відбувся VI саміт голів держав Централь-ної Європи, в якому взяли участь президенти України, Польщі, Бол-гарії, Чехії, Румунії, Німеччини, Австрії, Італії, Угорщини, Словенії. Учасники саміту розглянули питання європейської безпеки, економі-чних і політичних контактів між країнами регіону, закликали уряд Белграда виконати всі вимоги міжнародного співтовариства щодо врегулювання косовської проблеми.
У другій половині 1999 р. відбулися помітні зміни в економічному й політичному житті країни. В основному було подолано падіння ВВП. Обсяг промислового виробництва збільшився на 4,3 %. З випе-реджаючими темпами відбувалося виробництво товарів народного споживання (17,2 %), у тому числі непродовольчих товарів (10,2 %).
Відбувся перелом у реформуванні відносин власності. Понад 70 % загального обсягу промислової продукції вироблялося на недержав-
298
них підприємствах. В економіці утвердились основи ринкової інфраст-руктури. На кінець 1999 р. в Україні було зареєстровано 203 комерційні банки, 1330 інвестиційних компаній та фондів, 2250 ауди-торських фірм, 290 страхових компаній, 340 бірж, 390 кредитних спілок.
Помітні зрушення в розвитку економіки в цей період частково від-билися на вирішенні окремих питань соціальної політики. Так, з 1 жовтня 1999 р. було підвищено стипендії студентам та учням; мінімальний розмір пенсії за віком встановлено 30 грн. Зменшилась за-боргованість з пенсій, майже вдвічі зменшилася заборгованість із за-робітної плати працівникам бюджетної сфери. Однак починаючи з жовтня спостерігалося падіння курсу гривні (4,6 грн. за 1 дол.).
Проблеми подальшого розвитку сільського господарства та шляхи їх вирішення розглядаються в Указі Президента України від 3 грудня 1999 р. “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки”. Згідно з цим Указом уряд, органи виконавчої влади на місцях повинні реформувати колективні сільськогосподарські підприємства на засадах приватної власності на зем-лю та майно. Члени цих підприємств мають право виходити з них із земельними частками (паями) та майновими паями і створювати на їх основі приватні (приватно-орендні) підприємства, селянські (фер-мерські) господарства, сільськогосподарські кооперативи.
Подальші заходи щодо стратегії перетворень на 2000-2004 pp. були визначені у Посланні Президента України Верховній Раді України.
18.2. Зовнішньополітичний курс незалежної України
Зовнішня політика, як відомо, значною мірою є продовженням і роз-витком політики внутрішньої. її спрямування є невід’ємною складо-вою формування в цілому незалежної Української держави, створення її відповідних інститутів. Основні засади зовнішньої політики Украї-нської держави були закладені ще Декларацією про державний суве-ренітет України (липень 1990 p.). Для обгрунтування власної чіткої лінії України на міжнародній арені 2 липня 1993 р. Верховна Рада рес-публіки схвалила “Основні напрями зовнішньої політики України”. Цей документ визначив базові національні інтереси України і завдан-ня її зовнішньої політики, засади, на яких реалізовувалася зовнішньо-
299
політична діяльність України. Важливим моментом у процесі форму-вання концепції зовнішньополітичного курсу стало прийняття нової Конституції України, яка юридично закріпила основні принципи зовн-ішньополітичної діяльності, спрямовані на забезпечення національних інтересів і безпеки держави.
Отже, протягом 1991-1999 pp. активно тривало вироблення концепції зовнішньополітичного курсу незалежної України. На першому етапі її формування (1991-1994 pp.) в його основу хоча й було покла-дено принцип “балансу інтересів”, але перевага надавалася швидкій інтеграції до європейських структур. З 1994 р. у зовнішньополітич-ному курсі відбулись важливі зміни, розставлено нові акценти у пріоритетах. Базовими принципами модифікації було проголошено ви-важеність, прагматизм, раціональність, професіоналізм. В основу зовнішньополітичної моделі покладено концепцію, про яку Прези-дент України Л. Кучма, виступаючи на святкуванні 80-річчя проголошення ЗУНР у Львові (листопад 1998 p.), сказав: “Курс зовнішньої політики України не пронатовський, не проросійський, він є проукраїнський”.
Після проголошення незалежності набагато збільшилась кількість країн, з якими Україна встановила дипломатичні відносини. Нині дипломатичні відносини встановлено зі 152 країнами світу. Диплома-тичні та консульські представництва наша держава має у 78 країнах на всіх континентах. У Києві діють 61 зарубіжне посольство, вісім представництв міжнародних організацій, два почесні консульства. У Харкові, Львові, Одесі, Ужгороді, Маріуполі, Сімферополі працю-ють 10 консульських установ іноземних держав і два представництва міжнародних організацій.
Свідченням поваги міжнародної спільноти до України, високого авторитету її зовнішньополітичного відомства стало обрання в 1997 р. міністра закордонних справ Г. Удовенка головою 52-ї сесії Генераль-ної Асамблеї ООН. На 54-й сесії Генеральної Асамблеї ООН, що від-булась 14 жовтня 1999 p., представники 158 країн світу обрали Украї-ну непостійним членом Ради Безпеки ООН на період 2000-2001 pp.
Книга: В. Д. Мирончук, Г. С. Ігошкін ІСТОРІЯ УКРАЇНИ
ЗМІСТ
На попередню
|
|
