Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Джоан К. Ролінг. ГАРРІ ПОТТЕР І ОРДЕН ФЕНІКСА
2. Розпізнавання ситуацій, у яких можна законно користуватися захисними чарами.
3. Співвідношення захисних чарів з контекстом практичних дій.
Кілька хвилин у кімнаті було чути лише порипування пер на пергаменті. Коли учні переписали три цілі курсу, професорка Амбридж запитала: - Чи всі мають “Теорію захисних чарів” Вілберта Слинкгарда?
Учні ствердно загули.
- Мусимо, мабуть, зробити ще одну спробу, - сказала професорка Амбридж. - Коли я вас про щось питаю, ви повинні відповідати: “Так, пані професорко Амбридж” або “Ні, пані професорко Амбридж”. Отже, чи всі ви маєте “Теорію захисних чарів” Вілберта Слинкгарда?
- Так, пані професорко Амбридж, - пролунало в класі.
- Добре, - сказала професорка Амбридж. - Прошу знайти там п’яту сторінку і прочитати перший розділ - “Основи для початківців”. Жодних зайвих розмов.
Професорка Амбридж відійшла від дошки й усілася на стільці за вчительським столом, пильно стежачи за класом своїми мішкуватими ропушачими очима. Гаррі розгорнув Теорію захисних чарів” на п’ятій сторінці й почав читати.
Розділ був безнадійно нудний, у стилі лекцій професора Бінса. Гаррі відчував, що неспроможний зосередитися. Він перечитував один і той самий рядок з десяток разів, нічого не сприймаючи, окрім двох‑трьох перших слів. Минуло кілька мовчазних хвилин. Рон поруч з ним неуважно крутив у пальцях перо, втупившись в одну точку на пергаменті. Гаррі зиркнув праворуч і аж здригнувся від подиву, виходячи з трансу. Герміона навіть не розкрила своєї ‘Теорії захисних чарів”. Вона не відводила очей від професорки Амбридж і дерла вгору руку.
Гаррі не пригадував, щоб Герміона коли‑небудь відмовлялася читати, коли їй було сказано це робити, чи взагалі, Щоб вона змогла утриматися від спокуси відкрити будь‑яку книгу, що опинилася в неї перед носом. Він допитливо поглянув на неї, але вона тільки легенько похитала головою, ніби давала знати, що не готова відповідати на запитання, а сама не відводила очей від професорки Амбридж, яка вперто дивилася в інший бік.
Минуло кілька хвилин, і ось уже не один Гаррі стежив за Герміоною. Розділ, який вони мусили читати, був такий нуднющий, що дедалі більше учнів, замість читати, спостерігали за німою Герміониною спробою перехопити погляд Професорки Амбридж. Коли вже понад півкласу дивилося замість підручників на Герміону, професорка Амбридж, мабуть, вирішила, що далі це ігнорувати неможливо.
- Хочете запитати щось про цей розділ, люба? - звернулася вона до Герміони, ніби щойно її помітивши.
- Ні, це не пов’язано з розділом, - заперечила Герміона.
- То читаймо далі, - вишкірила свої гостресенькі зуби професорка Амбридж. - Якщо вас цікавить інше питання, то поговоримо про це наприкінці уроку.
- Я маю питання щодо цілей курсу, - не вгамовувалася Герміона.
Професорка Амбридж здивовано підняла брови.
- Ваше ім’я та прізвище?
- Герміона Ґрейнджер, - відповіла Герміона.
- Міс Ґрейнджер, мені здається, що цілі курсу сформульовано дуже чітко, треба лише уважно їх прочитати, - солодко, але рішуче промовила професорка Амбридж.
- Я не погоджуюся, - не вгавала Герміона. - Адже там нічого не написано про використання захисних заклять.
Запала коротка мовчанка, під час якої багато хто з учнів знову придивився до трьох цілей курсу, що й далі залишалися на класній дошці.
- Використання захисних заклять? - усміхнулася професорка Амбридж. - Мені просто неможливо уявити в нашому класі ситуацію, що вимагала б від вас використання захисних заклять, міс Ґрейнджер. На вас же ніхто не нападатиме під час уроків, правда?
- То ми не будемо використовувати чари? - вигукнув Рон.
- На моєму уроці учні піднімають руку, якщо бажають щось запитати, містере...
- Візлі, - підказав Рон, рвучко піднімаючи руку. Професорка Амбридж, широко всміхаючись, повернулася до нього спиною. Гаррі й Герміона теж миттю підняли руки. Мішкуваті очі професорки Амбридж ненадовго затрималися на Гаррі, а тоді застигли на Герміоні.
- Так, міс Ґрейнджер? Ви хочете запитати ще щось? - Так, - відповіла Герміона. - Основною метою захисту від темних мистецтв має, поза сумнівом, бути практичне застосування захисних заклять.
- Може, ви фахівець з питань освіти і пройшли міністерську підготовку, міс Ґрейнджер? - поцікавилася своїм лицемірно солодким голосом професорка Амбридж.
- Ні, але...
- В такому разі, боюся, ви не маєте достатньої кваліфікації, щоб визначати “основну мету” будь‑якого уроку. Нашу нову навчальну програму розробили набагато старші й мудріші за вас чаклуни. Ви будете вивчати захисні закляття безпечним, позбавленим зайвого ризику способом...
- А яка з цього користь? - втрутився раптом Гаррі. - Якщо хтось на нас нападе, то без зайвого ризику не...
- Руку , містере Поттере! - нагадала професорка Амбридж. Гаррі рвучко підняв руку.
І знову професорка Амбридж миттю відвернулась, але тепер іще кілька учнів підняло руки.
- Ваше прізвище? - запитала в Діна професорка.
- Дін Томас.
- Слухаю, містере Томасе.
- Та я просто погоджуюся з Гаррі, - сказав Дін. - Якщо хтось на нас нападе, то без ризику не обійдеться.
- Я ще раз повторюю, - роздратовано всміхнулася Дінові професорка Амбридж, - невже ви гадаєте, що на моїх уроках на вас хтось нападе?
- Ні, але...
Професорка Амбридж не дала йому договорити. - Я б не хотіла критикувати методику навчання в цій школі, - почала вона з непереконливим усміхом на вустах, -але саме на цьому предметі вас залишали напризволяще з деякими безвідповідальними чаклунами, дуже безвідповідальними... вже не кажучи, - вона коротко й огидно реготнула, - про страшенно небезпечних покручів.
- Якщо ви маєте на увазі професора Люпина, - сердито вигукнув Дін, - то він був найкращий з усіх учи...
- Руку , містере Томасе! Як я вже казала... вас познайомили з надто складними, невідповідними для вашого віку смертельно небезпечними закляттями. Шляхом залякування вам втовкмачили в голови, що на вас мало не щодня нападатимуть темні сили...
- Неправда, - обурилася Герміона, - ми просто...
- Ви не підняли руки, міс Ґрейнджер!
Герміона підняла руку. Професорка Амбридж відвернулася.
- Я бачу, мій попередник не тільки виконував перед вами заборонені закляття. Він виконував їх на вас!
- І виявилося, що він маніяк! - люто вигукнув Дін. - Майте на увазі, що ми багато чого встигли навчитися,
- Ви не підняли руки , містере Томасе ! - цвірінькнула професорка Амбридж. - Так ось, на думку міністерства, теоретичних знань вам буде більш ніж достатньо для складання іспитів, що, врешті‑решт, і залишається метою вашого перебування в школі. Ваше прізвище? - додала вона, дивлячись на Парваті, що тягла руку.
- Парваті Патіл. А хіба для отримання СОВ із захисту від темних мистецтв не треба буде виконувати практичних завдань? Хіба нам не треба буде показувати, що ми справді вміємо користуватися протизакляттями?
- Якщо ви добре вивчите теорію, то легко виконаєте закляття під надійним контролем екзаменаторів, - відмахнулася професорка.
- Без попередніх практичних вправ? - недовірливо перепитала Парваті. - Ви хочете сказати, що вперше виконувати закляття нам доведеться прямо на іспитах?
- Повторюю, якщо ви добре вивчите теорію...
- А яка користь з тієї теорії в реальному світі? - знову втрутився Гаррі, піднявши руку.
Професорка Амбридж глянула на нього.
- Це школа, містере Поттере, а не реальний світ, - лагідно проспівала вона.
- То ми хіба не повинні готуватися до того, що нас там чекає?
- Вас там нічого не чекає, містере Поттере.
- Он як? - саркастично перепитав Гаррі. Цілісінький день він ледве стримувався, а тепер остаточно втрачав самовладання.
- Кому, як ви гадаєте, спаде на думку нападати на дітей, таких, як ви? - запитала професорка Амбридж гидким медвяним голосом.
- Гм, дайте‑но подумати... - Гаррі удавано замислився. - А може... Лорду Волдеморту ?
Ронові перехопило подих. Лаванда Браун тихо зойкнула. Невіл мало не впав зі стільця. Але професорка Амбридж навіть не зморгнула. Вона дивилася на Гаррі зі зловтішним виразом обличчя.
- Знімаю десять очок з Ґрифіндору, містере Поттере. Учні сиділи мовчки й нерухомо. Дивилися - хто на Амбридж, а хто на Гаррі.
- А тепер би я хотіла вам дещо уточнити. Професорка Амбридж підвелася й нахилилася до них, упершись у стіл короткими розкаряченими пальцями.
- Вам казали, що певний темний чаклун відродився з мертвих...
- Він не був мертвий, - сердито заперечив Гаррі, - але так, він відродився!
- Містере - Поттере - ваш - гуртожиток - і - так - уже - втратив - через - вас - десять - очок - то - не - погіршуйте - собі - ситуацію, - протарабанила професорка Амбридж на одному подиху, не дивлячись на нього. - Як я вже сказала, вас поінформували, нібито певний темний чаклун знову на свободі. Це брехня .
- Це НЕ брехня! - крикнув Гаррі. - Я його бачив, я з ним бився!
- Вас покарано, містере Поттере! - переможно виголосила професорка Амбридж. - Завтра ввечері. О п’ятій годині. В моєму кабінеті. Повторюю, це брехня . Міністерство магії гарантує, що вам не загрожує жоден темний чаклун. Якщо когось і далі це турбує, обов’язково підходьте до мене в будь‑який позаурочний час. Якщо хтось буде вас залякувати побрехеньками про відроджених темних чаклунів, повідомляйте мені. Я вам допоможу. Я ваш товариш. А тепер попрошу читати далі. Сторінка п’ята, “Основи для початківців”.
Професорка Амбридж знову сіла за свій стіл. А ось Гаррі навпаки, звівся на ноги. Усі дивилися на нього. Шеймус був напівпереляканий, напівзахоплений.
- Гаррі, не треба! - пошепки попередила його Герміона, тягнучи за рукав, але Гаррі відсмикнув руку.
- Отже, якщо вас послухати, то виявляється, що Седрик Діґорі пішов на той світ за власним бажанням? - запитав тремтячим голосом Гаррі.
Усім у класі перехопило дух, адже досі ніхто з них, окрім Рона й Герміони, не чув Гарріної розповіді про події тієї ночі, коли помер Седрик. Вони пожирали поглядами і Гаррі, і професорку Амбридж, що дивилася на нього без жодного сліду фальшивої посмішки на вустах.
- Смерть Седрика Діґорі - то трагічний випадок, - холодно відповіла вона.
- Це було вбивство, - заперечив Гаррі. Він відчував, що весь тремтить. Він майже нікому про це не розповідав, а тут з нього не зводили поглядів усі тридцятеро його однокласників. - Його вбив Волдеморт, і ви це знаєте.
Обличчя професорки Амбридж нічого не виражало. Якусь мить Гаррі думав, що вона зараз на нього закричить. Але вона сказала своїм найшовковішим, найсолодшим голосочком маленької дівчинки: - Підійдіть‑но сюди, любий містере Поттере.
Він відштовхнув стільця, пройшов повз Рона з Герміоною і наблизився до вчительського столу. Відчував, як усі в класі затамували подих, та був такий розлючений, що не думав про наслідки.
Професорка витягла зі своєї сумочки сувійчик рожевого пергаменту, розклала його на столі, вмочила перо в каламар і почала щось писати, так низько схилившись, що Гаррі нічого не бачив. Усі мовчали. За якусь хвилину вона згорнула пергамент і вдарила по ньому чарівною паличкою. Він щільно запечатався, і Гаррі вже не міг би його відкрити.
- Занесіть це професорці Макґонеґел, мій любий, - звеліла професорка Амбридж, передаючи йому записку.
Гаррі мовчки її взяв, повернувся і пішов з класу, з сиилою грюкнувши за собою дверима. Він мало не побіг коридором, стискаючи записку; звернув за ріг і наштовхнувся на Півза Полтерґейста, коротуна з широким ротом, що плив у повітрі на спині, жонглюючи чорнильницями.
- Овва, це ж уті‑путі Поттер! - крякнув Півз і впустив дві чорнильниці. Ті розбилися на друзки, заляпавши стіни чорнилом. Гаррі сердито відскочив.
- Іди геть, Півзе.
- Ой‑ой‑ой, наш психопат - тер сердиться, - глузував Півз, переслідуючи Гаррі в повітрі. - І що цього разу, мій друже Поттюнчику? Чуєш голоси? Бачиш видіння? Розмовляєш... - Півз висолопив язика і голосно засичав, - парсссел ... мовами ?
- Я тобі сказав, іди ГЕТЬ! - крикнув Гаррі, збігаючи сходами донизу, але Півз з’їхав разом з ним по поручнях:
Хтось каже, що він гавкає, мов песик на корів,
“Сумний він, - кажуть інші, - не треба лікарів.”
Та Півз чудово знає: наш Поттерчик - здурів!
- ЗАМОВКНИ!
Ліворуч відчинилися двері й зі свого кабінету вийшла похмура й чимось стурбована професорка Макґонеґел.
- Чого це ти тут розкричався, Поттере? - гримнула вона, а Півз радісно захихотів і зник. - Чому ти не на уроках?
- Мене вислали до вас, - незграбно відповів Гаррі.
- Вислали? Як це вислали ?
Він подав записку від професорки Амбридж. Професорка Макґонеґел насупилася, взяла записку, розпечатала її ударом чарівної палички, розгорнула й почала читати. Очі її за квадратними окулярами ковзали туди‑сюди і з кожним Рядком звужувалися.
- Зайди сюди, Поттере.
Гаррі пішов за нею в кабінет. Двері за його спиною автоматично зачинилися.
- Ну? - рвучко обернулася до нього професорка Макґонеґел. - Це правда?
- Що правда? - перепитав Гаррі дещо агресивніше, ніж хотів. - Що, пані професорко? - додав він для ввічливості.
- Правда, що ти підвищив голос на професорку Амбридж?
- Так.
- І звинуватив її в брехні?
- Так.
- Сказав, що Той‑Кого‑Не‑Можна‑Називати повернувся?
- Так.
Професорка Макґонеґел сіла за стіл і пильно глянула на Гаррі. По хвилі сказала: - Візьми собі печива, Поттере.
- Взяти... що?
- Печива, - нетерпляче повторила вона, показуючи на бляшанку, що стояла на стосі паперів. - І сідай.
Одного разу вже було так, що професорка Макґонеґел замість покарати направила його до квідичної команди Ґрифіндору. Він сів на стілець навпроти неї і пригостився імбирним тритоном, почуваючись не менш розгубленим і спантеличеним, ніж тоді.
Професорка Макґонеґел відклала записку професорки Амбридж і дуже серйозно подивилася на Гаррі.
- Поттере, мусиш бути обережніший.
Гаррі проковтнув шматок імбирного тритона і глянув на неї. Вона говорила якимось незвичним голосом. Замість жвавого, рішучого й суворого він був тихий, стурбований і значно людяніший, ніж завжди.
- Погана поведінка на уроках Долорес Амбридж може коштувати тобі значно дорожче за зняті очки й покарання.
- Що ви маєте..?
- Поттере, будь розважливий, - урвала його професорка Макґонеґел, зненацька знову заговоривши у звичній манері. - Ти знаєш, звідки вона прибула, і повинен розуміти, перед ким вона звітує.
Пролунав дзвоник. Звідусіль загупали, мов слони, сотні і учнів, що вибігали з класів.
- Тут написано, що вона призначила тобі покарання на кожен вечір упродовж тижня, починаючи від завтра, - повідомила професорка Макґонеґел, ще раз зиркнувши на записку Амбридж.
- На кожен вечір упродовж тижня! - перелякано повторив Гаррі. - Пані професорко, але ж ви можете..?
- Ні, не можу, - рішуче заперечила вона.
- Але...
- Вона твоя вчителька і має повне право призначати тобі покарання. Завтра о п’ятій вечора підеш до неї в кабінет відбувати перше. І пам’ятай: з Долорес Амбридж треба пильнувати за кожним своїм словом.
- Але ж я сказав правду! - обурився Гаррі. - Волдеморт повернувся, ви це знаєте, і професор Дамблдор знає...
- Заради Бога, Поттере! - сердито поправила окуляри професорка Макґонеґел (вона аж здригнулася, коли Гаррі назвав Волдемортове ім’я). - Невже ти й досі думаєш, що йдеться про правду чи брехню? Йдеться про те, щоб робити свою справу, не втрачаючи самовладання!
Вона встала, роздуваючи ніздрі й щільно стискаючи губи, і Гаррі теж зірвався на ноги.
- Візьми ще печива, - роздратовано буркнула вона, підштовхуючи до нього бляшанку.
- Ні, дякую, - холодно відмовився Гаррі.
- Та не роби з себе посміховисько, - гримнула вона. Він узяв одне печиво.
- Дякую, - проказав неохоче.
- Ти що, Поттере, не слухав її промови на бенкеті?
- Та слухав, - буркнув Гаррі. - Вона казала... що заборонить прогрес або... ну, малося на увазі.., що Міністерство магії втручатиметься у справи Гоґвортсу.
Професорка Макґонеґел якусь мить уважно на нього дивилася, тоді шморгнула носом, обійшла довкола столу йвідчинила двері.
- Я рада, що ти хоч Герміону Ґрейнджер вислухав, - сказала вона, випроваджуючи його з кабінету.
Розділ тринадцятий ПОКАРАННЯ В ДОЛОРЕС
Того дня вечеря у Великій залі не була для Гаррі приємною. Новина про його люту суперечку з Амбридж розлетілася з неймовірною навіть для Гоґвортсу швидкістю. Коли він сів за стіл між Роном та Герміоною, звідусіль залунало шепотіння. Найкумедніше, що ніхто з шептунів не переймався, почує він їхні слова чи ні. Навпаки, всі мовби сподівалися, що він роздратується, знову почне кричати, і тоді вони все почують, так би мовити, з перших уст.
- Він казав, що бачив, як убивали Седрика Діґорі...
- Вважає, що бився з Відомо‑Ким...
- Ой, перестань...
- Кого він хоче надути?
- Я тебе прошу‑у‑у...
- Я тільки не розумію, - процідив крізь зуби Гаррі, відкладаючи ножа й виделку (не міг їх тримати рівно, бо тремтіли руки), - чому ж вони два місяці тому повірили Дамблдорові, коли він розповів їм, що сталося...
- Не думаю, Гаррі, що вони й тоді повірили, - похмуро озвалася Герміона. - Ой, краще нам піти звідси.
Вона шпурнула ножа й виделку на стіл. Рон сумно глянув на недоїдений яблучний пиріг, але вчинив за їхнім прикладом. Усі в залі відверто на них витріщалися.
- Ти думаєш, що вони не повірили й Дамблдорові? - запитав Гаррі в Герміони, коли вони дійшли до першого сходового майданчика.
- Ти просто не уявляєш, як це все виглядало, - почала пояснювати Герміона. - Ти вийшов на галявину, тримаючи на руках мертвого Седрика Діґорі... ніхто з нас не бачив, що сталося в лабіринті... мусили вірити Дамблдорові на слово, що Відомо‑Хто повернувся, убив Седрика і бився з тобою.
- Так воно й було! - вигукнув Гаррі.
- Гаррі, я це знаю, тож чи не міг би ти, якщо твоя ласка , не гаркати на мене? - втомлено проказала Герміона. - Просто це все тоді ще не зафіксувалося в їхній свідомості, а потім вони роз’їхалися на літо по домівках, і там два місяці читали, що ти просто схибнувся, а в Дамблдора почався старечий маразм!
Вони верталися порожнім коридором до ґрифіндорської вежі, а по шибках періщив дощ. Гаррі здавалося, ніби його перший день у школі тривав мало не тиждень, але перед сном на нього ще чекала купа домашніх завдань. А ще його почав мучити тупий пульсуючий біль над правим оком. Завертаючи у коридор до Гладкої Пані, він поглянув крізь омите дощем вікно в суцільну темряву надворі. У Геґрідовій хатинці все ще не світилося.
- Мімбулус мімблетонія, - випередила запитання Гладкої Пані Герміона. Портрет відхилився, і всі троє пролізли в отвір, що був за ним.
Вітальня була майже порожня, бо учні ще вечеряли. З крісла зіскочив Криволапик і подріботів їм назустріч, голосно муркочучи, а коли Гаррі, Рон і Герміона вмостились у своїх улюблених кріслах біля каміна, кіт легенько стрибнув Герміоні на коліна й згорнувся пухнастим рудим клубочком. Гаррі спустошено й виснажено втупився у вогонь.
- І як Дамблдор міг таке допустити? - зненацька вигукнула Герміона, від чого Гаррі з Роном аж підскочили. Криволапик ображено зістрибнув з її колін. Герміона так люто загупала руками по підлокітниках крісла, що аж повилазила зі щілин оббивка. - Як він дозволив, щоб ця жахлива жінка нас навчала? І саме в рік наших СОВ!
Та в нас нормальних викладачів захисту від темних мистецтв не було ніколи, - сказав їй Гаррі. - Знаєш, як це важко? Геґрід же нам казав, що ніхто не хоче братися за цю роботу, кажуть, що вона заклята.
- Можливо, але навіщо брати вчительку, яка відмовляється навчати нас практичних чарів! Що собі думає Дамблдор?
- А ще вона хоче примусити учнів шпигувати для неї, - сердито буркнув Рон. - Пам’ятаєте, як вона казала, щоб ми приходили й розповідали їй, якщо почуємо розмови про повернення Відомо‑Кого?
- Та це ж і дурневі ясно, що вона буде все про нас винюхувати! Інакше навіщо б Фадж її присилав? - відрубала Герміона.
- Не починайте знову гризтися, - втомлено сказав Гаррі, бо Рон уже розкрив рота для репліки. - Давайте краще здихаємося домашніх завдань...
Вони пішли в куток по портфелі і знову посідали в крісла біля каміна. З вечері поверталися учні. Гаррі не дивився на отвір за портретом, але все одно відчував на собі десятки поглядів.
- Почнемо зі Снейпа? - спитав Рон, вмочаючи перо в каламар. - “Властивості... місячного каменя... та його застосування... у виготовленні настоянок...” - бурмотів він, записуючи ці слова на пергаменті. - Ось. - Він підкреслив заголовок, а тоді очікувально глянув на Герміону.
- То які ж ці властивості і яке застосування місячного каменю?
Проте Герміона його не слухала. Вона скоса позирала в найдальший кут кімнати, де Фред, Джордж і Лі Джордан сиділи серед групки довірливих першокласників, які старанно щось жували з великого паперового пакета у Фредових руках.
- Вибачайте, але вони зайшли дуже далеко, - розлючено зірвалася вона на ноги. - Ходімо, Роне.
- Я... а що? - явно почав тягти час Рон. - Та ні... ну що ти, Герміоно... не будемо ж ми їх сварити за пригощання цукерками.
- Ти чудово знаєш, що це якісь пампушечки‑зносаюшечки або... або батончики‑блювончики, або...
- Завиванці‑зомліванці? - тихенько підказав їй Гаррі. Один за одним першокласники непритомніли, немовби їх хтось ударяв невидимим молотком. Дехто сповзав на підлогу, а дехто звисав з підлокітників крісел, висолопивши язика. Інші учні, побачивши це все, зареготали, але Герміона розправила плечі й рішуче покрокувала до Фреда з Джорджем, які, тримаючи в руках записники, уважно спостерігали за непритомними першокласниками. Рон почав було підводитись, а тоді завагався і буркнув Гаррі:
- Вона сама впорається, - і втиснувся в крісло всім своїм довготелесим тілом.
- Досить! - наказала Герміона Фредові й Джорджеві, і ті здивовано на неї глянули.
- Твоя правда, - погодився Джордж, - цієї дози цілком досить.
- Я ж вам зранку казала, що ви не маєте права випробовувати цю гидоту на учнях!
- Ми їм заплатили! - обурився Фред.
- Ну то й що?! Це небезпечно!
- Дурниці, - відрізав Фред.
- Перестань, Герміоно, нічого з ними не сталося! - заспокоїв її Лі, переходячи від першокласника до першокласника й запихаючи в їхні роззявлені роти фіолетові цукерки.
- Ось подивися, вони вже очунюють, - додав Джордж. Дехто з першокласників і справді заворушився. Вони були такі ошелешені тим, що опинилися на підлозі або звисали з крісел, що Гаррі не сумнівався - Фред і Джордж про дію цукерок їх не попередили.
- Усе гаразд? - лагідно спитав Джордж у чорнявої дівчинки, що лежала в нього під ногами.
- Зда... здається, так, - невпевнено відповіла та.
- Чудово, - зрадів Фред, але наступної миті Герміона вихопила в нього з рук записник та паперовий пакет з завиванцями‑зомліванцями.
- Немає тут НІЧОГО чудового!
- Ще й як є! Вони ж усі живі! - розсердився Фред. - Не можна такого робити! А якщо хтось із них через вас серйозно захворіє?
- Ніхто через нас не захворіє, бо ми все випробували на собі, а зараз просто перевіряємо, чи всі реагують однаково...
- Якщо ви не перестанете, я буду змушена...
- Призначити нам покарання? - вишкірився Фред, ніби кажучи їй “ану спробуй”.
- Примусиш нас переписувати тексти? - глузливо додав Джордж.
Усі в кімнаті аж попадали з реготу. Герміона вся витяглася, очі звузились, а у волоссі, здавалося, проскакували іскри.
- Ні, - її голос аж зривався від злості, - я напишу вашій мамі.
- Не напишеш, - перелякано позадкував Джордж.
- Напишу, - Герміона була непохитна. - Вам я не можу заборонити жерти різну гидоту, але годувати нею першокласників ви не маєте права.
Фред і Джордж стояли мов прибиті. Судячи з їхнього вигляду, Герміонина погроза виявилася ударом нижче пояса. Вона востаннє грізно на них зиркнула, тоді шпурнула Фредові його записник та пакет із завиванцями й покрокувала до свого крісла біля каміна.
Рон тим часом так утиснувся в крісло, що ніс стирчав на одному рівні з коліньми.
- Дякую за підтримку, Роне, - в’їдливо кинула Герміона.
- Ти ж і сама впоралася, - пробелькотів Рон. Герміона кілька секунд дивилася на чистий пергамент перед собою, а тоді нервово буркнула: - Погано, я тепер не спроможна зосередитися. Йду спати.
Вона відкрила портфель. Гаррі думав, що Герміона почне викладати підручники, але вона натомість витягла звідти якісь дві безформні вовняні речі, поклала їх обережно на столик біля каміна, накрила зверху кількома зіжмаканими клаптями пергаменту та зламаним пером і відступила назад, щоб помилуватися цією картиною.
- Що ти таке виробляєш, скажи заради Мерліна? - боязко глянув на неї Рон, ніби вона втрачала глузд.
- Це шапочки для ельфів‑домовиків. - радісно пояснила вона, запихаючи підручники назад у портфель. - Я їх зв’язала влітку. Без чарів це тривало досить довго, але тепер, у школі, справи підуть веселіше.
- Ти залишаєш тут шапочки для ельфів‑домовиків? - поволі перепитав Рон. - І ховаєш їх під купою сміття?
- Так, - з викликом підтвердила Герміона, закидаючи на плече портфель.
- Так не можна, - розсердився Рон. - Ти хочеш хитрощами примусити їх узяти ці шапочки. Ти хочеш випустити їх на волю, хоч самі вони того, можливо, й не бажають.
- Авжеж бажають! Вони хочуть бути вільними! - негайно заперечила Герміона, але її обличчя почервоніло. - Роне, не смій чіпати шапочок!
Вона розвернулася і вийшла з вітальні. Рон зачекав, доки вона зайде до дівчачої спальні, а тоді прибрав з вовняних шапочок зайве сміття.
- Нехай хоч бачать, що беруть, - рішуче сказав він. - Ну що ж... - Рон згорнув пергамент, на якому написав заголовок Снейпового реферату, - немає сенсу зараз над цим сидіти. Без Герміони я все одно нічого не напишу. Поняття не маю, що робити з тим місячним камінням. А ти?
Гаррі похитав головою, помітивши, що при цьому посилився біль у правій скроні. Він згадав про довжелезний реферат на тему воєн між велетнями, і йому аж запекло від болю. Чудово усвідомлюючи, що зранку шкодуватиме про невиконані сьогодні домашні завдання, він шпурнув підручники в портфель.
- Я теж піду спати.
Дорогою до спальні проминув Шеймуса, але не глянув на нього. На мить здалося, ніби Шеймус хотів з ним заговорити, та Гаррі пришвидшив крок і незабаром опинився в затишку ґвинтових кам’яних сходів, уникнувши чергової суперечки.
* * *
Наступний ранок був такий самий свинцевий та дощовий, як і попередній. Під час сніданку Геґріда знову не було за вчительським столом.
- На щастя, і Снейпа немає, - підбадьорливо мовив Рон.
Герміона відверто позіхнула й налила собі кави. Була чимось дуже задоволена, а коли Рон поцікавився, що її так тішить, одразу відповіла:
- Шапочки зникли. Схоже, що ельфи‑домовики таки прагнуть свободи.
- Я б не був такий переконаний, - ущипливо заперечив Рон. - Може, твої шапочки не схожі на одяг. Мені вони взагалі нагадали не шапочки, а сечові міхури з вовни.
Герміона не розмовляла з ним цілісінький ранок.
Після двох уроків замовлянь були два уроки трансфігурації. І професор Флитвік, і професорка Макґонеґел перші п’ятнадцять хвилин своїх уроків нагадували учням про важливість СОВ.
- Ви повинні пам’ятати, - казав писклявим голосочком професор Флитвік, що, як і завжди, сидів на цілому стосі підручників, щоб його було видно з‑за столу, - ці іспити визначать ваше майбутнє на багато років наперед! Якщо ви ще й досі серйозно не задумувалися про кар’єру, то для цього вже настав час. А тим часом нам доведеться працювати ще ретельніше, щоб потім ви не кусали собі лікті на іспитах!
Після цього вони понад годину пригадували замовляння‑викликання, що їх, як казав професор Флитвік, треба буде добре знати для отримання СОВ. А наприкінці уроку він завдав їм чимало домашньої роботи з замовлянь.
Те саме, якщо не гірше, відбувалося й на уроці трансфігурацїї.
- Ви не отримаєте СОВ, - суворо проголошувала професорка Макґонеґел, - без повної самовіддачі, а також без оволодіння теорією та практикою. Я вважаю, що всі учні нашого класу, якщо старанно працюватимуть, гідні СОВ. - Невіл приречено зітхнув. - Так, Лонґботоме, тебе це також стосується, - додала професорка Макґонеґел. - Тобі просто не вистачає впевненості. Отож... сьогодні вивчаємо закляття “щезник”. Воно простіше від закляття “з’явник”, за яке ми візьмемося аж тоді, як настане час здавати НОЧІ, та однак це будуть, мабуть, найскладніші чари, які вам доведеться виконувати для отримання СОВ.
То була правда. Закляття “щезник” виявилося страшенно складним. До кінця другого уроку ані Гаррі, ані Ронові так і не вдалося примусити щезнути слимачків, на яких вони тренувалися, хоч Рон з надією казав, що його слимачок став нібито блідіший. А от Герміона з третьої спроби успішно “щезнула” свого слимака, заробивши від професорки Макґонеґел десять очок для Ґрифіндору. Їй єдиній професорка не дала домашнього завдання. Усім іншим було наказано цілий вечір працювати над закляттям, щоб назавтра зі свіжими силами знову взятися за слимачків.
Книга: Джоан К. Ролінг. ГАРРІ ПОТТЕР І ОРДЕН ФЕНІКСА
ЗМІСТ
На попередню
|
|
