Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Джоан К. Ролінг. ГАРРІ ПОТТЕР І ОРДЕН ФЕНІКСА
Ельф‑домовик Добі стояв біля столу, на якому Герміона залишила з півдесятка в’язаних шапочок. Його величезні гострі вуха стирчали з‑під усіх, здається, шапочок, сплетених за весь цей час Герміоною. Він натягнув їх одну на одну, і голова його тепер здавалася довшою ледь чи не на метр. Зверху, на найвищому бомбончику, височіла, незворушно ухкаючи, явно вилікувана Гедвіґа.
- Добі зголосився повернути Гаррі Поттерові сову, - пропищав ельф із захопленим виразом. - Професорка Граблі‑Планка сказала, що з нею вже все гаразд, паничу. - Він так низько вклонився, що його схожий на олівець ніс торкнувся потертої поверхні килимка, а Гедвіґа обурено ухнула й спурхнула на поруччя Гарріного крісла.
- Дякую, Добі! - сказав Гаррі, погладжуючи Гедвіжину голову і кліпаючи очима, не в змозі позбутися образу дверей зі свого сну... він був такий яскравий.
Пильніше придивився до Добі й побачив, що ельф мав на собі ще й кілька шарфів та безліч шкарпеток, через те його ноги здава лися величезними порівняно з тілом.
- Е‑е... ти що, забирав увесь одяг, залишений Герміоною?
- Ой, ні, паничу, - радісно пояснив Добі. - Добі дещо брав і для Вінкі, паничу.
- Так? І як там Вінкі? - поцікавився Гаррі. Вуха в Добі трохи відвисли.
- Вінкі й далі багато п’є, паничу, - сумно відповів він, похнюпивши свої круглі й величезні, мов тенісні м’ячі, зелені очі, - Вона й далі не дбає про одяг, Гаррі Поттере. Та й інші ельфи‑домовики теж. Ніхто з них тепер не прибирає у ґрифіндорськіи вежі, де скрізь розкидані шапочки та шкарпетки! Паничу, вони вважають, що це принизливо. Добі все робить сам, паничу, але Добі не нарікає, паничу, бо він завжди сподівається зустріти тут Гаррі Поттера, і сьогодні, паничу, його бажання здійснилося! - Добі знову вклонився до землі. - Але Гаррі Поттер не радісний, - вів далі Добі, коли знову розігнувся й боязко глянув на Гаррі. - Добі чув, як він уві сні щось бурмотів. Гаррі Поттеру снилися погані сни?
- Не такі вже й погані, - позіхнув Гаррі, протираючи очі. - Бували й гірші.
Ельф дивився на Гаррі своїми величезними очима. Тоді сказав дуже серйозним тоном, звісивши вуха: - Добі хотів би допомогти Гаррі Поттеру, бо Гаррі Поттер визволив Добі, і Добі тепер дуже‑дуже щасливий.
Гаррі всміхнувся.
- Ти нічим мені не допоможеш, Добі, та все одно дякую.
Він нахилився й підібрав з підлоги підручник замовлянь. Закінчить реферат завтра. Закрив книжку, і тут дотліваючий у каміні вогонь освітив тоненькі білі порізи на його руці - результат покарань від професорки Амбридж...
- Стривай, Добі, ти щось‑таки можеш для мене зробити, - поволі протяг Гаррі.
Ельф засяяв усмішкою.
- Кажіть, що треба, Гаррі Поттере, паничу!
- Мені треба знайти місце, де двадцять вісім осіб могли б займатися захистом від темних мистецтв, і щоб їх там не знайшов жоден учитель. Особливо це стосується, - Гаррі стиснув рукою книгу - і порізи перламутрово засяяли, - професорки Амбридж.
Він очікував, що ельфова посмішка зів’яне, а вуха звиснуть, очікував, що той скаже, що це неможливо, що він спробує щось знайти, але не варто покладати великих надій... Та він нітрохи не сподівався, що Добі підстрибне, весело заляскає вухами й заплеще в долоні.
- Добі знає чудове місце, паничу! - радісно вигукнув ельф. - Добі почув про нього від інших ельфів‑домовиків, ще коли прибув у Гоґвортс, паничу. Ми це приміщення називаємо непостійною кімнатою, або кімнатою на вимогу!
- Як це? - зацікавився Гаррі.
- Бо це кімната, в яку можна зайти, - серйозно пояснив Добі, - тільки тоді, коли це дуже необхідно. Інколи вона є, а інколи її немає, проте коли вже вона з’являється, то завжди обладнана відповідно до вимог шукача. Добі нею користувався, паничу, - винувато стишив голос ельф, - коли Вінкі страшенно напилася. Добі сховав її в кімнаті на вимогу і знайшов там ліки від маслопивного сп’яніння, а ще гарне ліжечко ельфівського розміру, де вона могла проспатися, паничу... Добі також знає, що містер Філч знайшов там додаткові засоби для підтримання чистоти, коли йому не вистачило своїх, паничу, а...
- А якщо комусь терміново потрібен туалет, - згадав раптом Гаррі, що розповідав Дамблдор на Різдвяному балу, - то чи там з’являться нічні горщики?
- Добі думає, що так, паничу, - почав кивати головою Добі. - Це просто надзвичайна кімната, паничу.
- А скільки людей про неї знає? - поцікавився Гаррі.
- Дуже мало, паничу. Люди переважно натикаються на неї тоді, як чогось потребують, але потім найчастіше ніколи її більше не знаходять, бо не знають, що вона завжди тільки й чекає, щоб прислужитися, паничу.
- Це просто клас, - зізнався Гаррі, і серце в нього закалатало. - Краще не придумати, Добі. А коли ти мені її покажеш?
- Будь‑коли, Гаррі Поттере, паничу, - зрадів Добі, побачивши Гаррі в такому захваті. - Хоч зараз, якщо бажаєте!
На якусь мить Гаррі був уже готовий іти з Добі. Уже піднімався з крісла з наміром бігти у спальню по плащ‑невидимку, коли, вже не вперше, почув у вухах голос, дуже схожий на Герміонин. Голос прошепотів: “Необачно”. Адже було вже дуже пізно, він був утомлений, а ще мав закінчити реферат для Снейпа.
- Не сьогодні, Добі, - сказав Гаррі й неохоче знову сів у крісло. - Це дуже важлива справа... не хочу її провалити треба все добре обміркувати. Слухай, чи не міг би ти детально пояснити, де розташована ця кімната на вимогу і як у неї потрапити?
* * *
Їхні мантії здіймалися і тріпотіли, коли вони чалапали затопленими овочевими грядками на два уроки гербалогії. Через величезні, мов град, дощові краплини, що тарабанили по даху оранжереї, вони ледве чули, що їм казала професорка Спраут.
Урок догляду за магічними істотами було перенесено знадвору, де лютувала буря, у вільний клас на першому поверсі, а в обід Анжеліна розшукала свою команду і, на радість усім, повідомила, що тренування не буде.
- Це добре, - неголосно сказав їй Гаррі, - бо ми знайшли місце для нашої першої зустрічі з захисту. Сьогодні о восьмій вечора на восьмому поверсі навпроти гобелена, де тролі б’ють палицями Варнаву Дурнуватого. Ти перекажеш Кеті та Алісії?
Вона трохи розгубилася, але пообіцяла всім повідомити. Зголоднілий Гаррі зосередився на сосисках з товченою картоплею. Підвівши голову, щоб налити гарбузового соку, побачив, що на нього дивиться Герміона.
- Що? - нерозуміюче спитав він.
- Просто задуми Добі не завжди безпечні. Чи ти вже забув, як через нього позбувся всіх кісток у руці?
- Ця кімната - не якась там божевільна вигадка Добі. Дамблдор теж про неї знає, він мені про неї згадував на Різдвянім балу.
Герміона трохи пожвавішала.
- Дамблдор тобі про неї казав?
- Мимохідь, - знизав плечима Гаррі.
- Ага, тоді все гаразд, - зраділа Герміона й більше не заперечувала.
До вечора Гаррі з Роном шукали тих учнів, що записалися до списку в “Кабанячій голові”, і повідомляли їм про вечірню зустріч. Гаррі був трохи розчарований, бо Джіні перша встигла знайти Чо Чанґ з подругою, але до кінця вечері він уже не сумнівався, що вістку передали всім двадцяти п’ятьом учням, які приходили тоді в “Кабанячу голову”.
О пів на восьму вечора Гаррі, Рон і Герміона вийшли з ґрифіндорської вітальні. Гаррі стискав у руці якийсь клапоть старого пергаменту. П’ятикласникам дозволялося ходити по коридорах до дев’ятої години, але троє друзів усе одно нервово озиралися, підіймаючись на восьмий поверх.
- Стривайте, - попросив Гаррі, коли вони подолали останні сходи. Розгорнув пергамент, ударив по ньому чарівною паличкою і пробурмотів: - Урочисто присягаю не затівати нічого доброго.
На порожній поверхні пергаменту з’явилася карта Гоґвортсу. Крихітні чорні рухливі цяточки, позначені іменами, вказували, де хто перебуває.
- Філч на третьому поверсі, - підніс Гаррі карту до самих очей, - а Місіс Норіс - на п’ятому.
- А де Амбриджка? - стурбовано спитала Герміона.
- У своєму кабінеті, - показав Гаррі. - Вперед.
Вони поспіхом рушили коридором до описаного Добі місця. То була смуга чистої стіни навпроти величезного гобелена, на якому було зображено ідіотську спробу Варнави Дурнуватого навчити тролів танцювати балет.
- Так‑так... - тихо сказав Гаррі, а поточений міллю троль на мить перестав лупцювати свого недолугого вчителя танців і задивився на них. - Добі казав тричі пройтися повз цей гобелен і зосереджено уявляти, що нам потрібно.
Вони так і зробили, проходячи під стіною і різко розвертаючись то біля вікна з одного її боку, то біля величезної, з людський зріст, вази - з другого. Рон аж замружився від зосередження. Герміона щось шепотіла собі під ніс. Гаррі дивився прямо перед собою, стискаючи кулаки.
“Ми мусимо навчитися себе захищати... - думав він. - “Нам просто необхідне місце для занять... і щоб ніхто нас не знайшов...”
- Гаррі! - раптом вигукнула Герміона, коли вони вже втретє пройшли попід стіною.
У стіні з’явилися блискучі поліровані двері. Рон дивився на них з осторогою. Гаррі простяг руку, взявся за мідну клямку, відчинив двері і перший зайшов до просторої кімнати, залитої мерехтливим світлом смолоскипів.
Стіни були заставлені дерев’яними книжковими шафами, а замість стільців на підлозі лежали великі шовкові подушки. На полицях у протилежному кінці кімнати стояли різноманітні прилади - стереоскопи, сенсори таємниць і величезне потріскане Зловороже Люстерко, що торік висіло, Гаррі був переконаний, у кабінеті Муді‑самозванця.
- Оце нам підійде, коли будемо робити приголомшення, - радісно сказав Рон, штурхаючи ногою подушку.
- А гляньте на ці книжки! - розхвилювалася Герміона, проводячи пальцем по палітурках великих томів у шкіряних оправах. - “Посібник із загальних заклять та їхніх протидій” ... “Як перехитрувати темні мистецтва” ... “Довідник із самозахисту”... ого... - Вона озирнулася, сяючи від захвату, і Гаррі зрозумів, що наявність сотень книжок нарешті переконала Герміону, що вони затіяли потрібну справу. - Гаррі, це просто чудово! Ми тут маємо все, що нам треба!
І довго не роздумуючи, вона взяла з полички “Закляття для заклятих”, сіла на найближчу подушку й заглибилася в читання.
У двері легенько постукали. Гаррі озирнувся. Прийшли Джіні, Невіл, Лаванда, Парваті та Дін.
- Ого, - вражено роззирнувся Дін. - Що це за приміщення?
Гаррі почав пояснювати, але не встиг закінчити, коли прибули нові учні, тож мусив починати все спочатку. О восьмій годині вже були зайняті всі подушки. Гаррі підійшов до дверей і повернув ключа, що стирчав у замку. Замок голосно клацнув, і всі затихли, дивлячись на Гаррі Герміона акуратно позначила недочитану сторінку “Заклять для заклятих” і відклала книжку.
- Ну... - трохи нервово промовив Гаррі. - Цю кімнату ми знайшли для практичних занять, і ви її теж... е‑е... спромоглися знайти.
- Тут фантастично! - вигукнула Чо, і кілька учнів схвально загомоніли.
- Якось дивно, - насупився Фред. - Ми колись тут ховалися від Філча, пам’ятаєш, Джорджику? Але тоді це була звичайна комірчина для мітел.
- Гаррі, а це що таке? - поцікавився Дін, показуючи на стереоскопи та Зловороже Люстерко.
- Детектори темряви, - пояснив Гаррі, ступаючи до них між подушками. - В основному всі вони свідчать про наближення темних чаклунів або ворогів, але на них не варто занадто покладатися, бо вони можуть водити за носа...
Якусь мить він дивився на потріскане Зловороже Люстерко. Там рухалися якісь тьмяні постаті, але жодної не можна було розпізнати. Він повернувся до люстра спиною.
- Я думав, з чого б ми могли почати, і... е‑е... - Він помітив підняту руну. - Що, Герміоно?
- Думаю, нам треба обрати керівника, - запропонувала Герміона.
- Та ж Гаррі керівник, - миттю озвалася Чо й поглянула на Герміону так, ніби та збожеволіла.
Серце в Гаррі знову тьохнуло.
- Так, але я вважаю, що нам треба за це проголосувати, - незворушно пояснила Герміона. - Це формальність, яка дасть йому певні повноваження. Отож... хто за те, щоб Гаррі був нашим керівником?
Усі підняли руки, навіть Захаріас Сміт, хоч і зробив він це неохоче.
- Дякую, - сказав Гаррі, відчуваючи, як палає обличчя. - І... що, Герміоно?
- Ще я думаю, що нам треба вибрати для себе назву, - бадьоро запропонувала вона, не опускаючи руки. - Це сприятиме усвідомленню нашої єдності й колективного духу. Ви так не вважаєте?
- Може, назвемося “Ліга боротьби з Амбридж”? - з надією запитала Анжеліна.
- Або “Група боротьби з маразмом Міністерства магії”? - запропонував Фред.
- Я думала, - Герміона грізно глянула на Фреда, - що треба вибрати назву, почувши яку, ніхто б не здогадався чим ми займаємось. Ми б тоді могли безпечно користуватися назвою не тільки на наших зустрічах.
- Може, “Група боротьби” або “Дружня асоціація”? - сказала Чо. - Скорочено ГБ або ДА, щоб ніхто не зрозумів, що ми маємо на увазі?
- Краще ДА, - втрутилася Джіні. - Тільки нехай це розшифровується, як “Дамблдорова армія”, бо міністерство цього найбільше боїться, правда?
Почулися схвальний гомін та сміх.
- Чи всі підтримують ДА? - рішуче запитала Герміона і стала коліном на подушку, готуючись лічити голоси. - Абсолютна більшість... рішення прийнято!
Вона приколола до стіни аркуш пергаменту з усіма їхніми підписами й написала зверху великими літерами:
ДАМБЛДОРОВА АРМІЯ
- То що, - сказав Гаррі, коли вона знову сіла, - починаємо заняття? Я подумав, що насамперед нам треба вивчити “Експеліармус”, тобто роззброювальне закляття. Хоч воно й просте, зате дуже корисне...
- Ой, прошу тебе, - закотив очі і склав на грудях руки Захаріас Сміт. - Не думаю, що “Експеліармус” дуже нам допоможе в боротьбі з Відомо‑Ким.
- Я користувався цим проти нього, - спокійно заперечив Гаррі. - У червні воно врятувало мені життя.
Сміт розгублено роззявив рота. Учні в кімнаті притихли.
- Але якщо тебе це не влаштовує, можеш звідси піти. - додав Гаррі. Сміт не поворухнувся. Всі інші теж.
- Думаю, - сказав Гаррі, в якого пересохло в роті від усіх цих звернених на нього поглядів, - нам треба розділитися на пари й почати заняття.
Було досить дивно керувати й розпоряджатися, але ще дивніше - спостерігати, як його слухаються. Усі негайно зірвалися на ноги й поділилися на пари. Невіл, як можна було передбачити, залишився без пари.
- Можеш тренуватися зі мною, - сказав йому Гаррі. - Починаємо на рахунок “три”... раз, два, три...
У кімнаті залунали крики “Експеліармус”. Чарівні палички порозліталися на всі боки. Деякі закляття помилково влучили в книжки на полицях, і ті попадали. Гаррі був швидший, і чарівна паличка вирвалася у Невіла з рук, стукнулася в стелю, розсипавши зливу іскор, і впала на книжкову шафу, звідки Гаррі дістав її замовлянням‑викликанням. Оглянувши клас, він зрозумів, що мав рацію, коли запропонував почати з найпростіших заклять. Багато чарів були дуже низької якості. Деякі учні взагалі не зуміли роззброїти своїх опонентів, а лише примусили їх відскочити на кілька кроків назад або зіщулитися, коли повз них просвистіли занадто кволі закляття.
- Експеліармус! - вигукнув Невіл, і Гаррі, що цього не очікував, відчув, як чарівна паличка вилетіла йому з рук.
- У МЕНЕ ВИЙШЛО! - радісно закричав Невіл. - Раніше ні разу не вдавалося... А ТЕПЕР ВИЙШЛО!
- Молодець! - похвалив його Гаррі, вирішивши не наголошувати на тому, що справжній Невілів суперник навряд чи стане дивитися в протилежний бік і ледве тримати чарівну паличку. - Слухай, Невіле, чи не міг би ти кілька хвилин по черзі тренуватися з Роном і Герміоною, а я подивлюся, як справи у всіх інших?
Гаррі став у центрі кімнати. Щось дивне відбувалося із Захаріасом Смітом. Щоразу, як він роззявляв рота, щоб роззброїти Ентоні Ґольдштейна, у нього вилітала з рук власна чарівна паличка, хоч Ентоні нібито й не вимовляв жодного звуку. Але Гаррі досить швидко розгадав цю таємницю: Фред і Джордж, які стояли недалеко, по черзі скеровували Смітові в спину свої чарівні палички.
- Вибач, Гаррі, - почав виправдовуватися Джордж, коли Гаррі перехопив його погляд. - Не стримався.
Гаррі обійшов усі інші пари, виправляючи тих, хто неправильно виконував чари. Джіні була в парі з Майклом Корнером і робила все дуже добре, натомість Майкл був або невмілий, або просто не хотів її зачакловувати. Ерні Макмілан забагато розмахував паличкою, і партнер постійно його випереджав. Брати Кріві діяли завзято, але безладно, і книжки розліталися з полиць саме через них. Так само непередбачувана була й Луна Лавґуд. Вона то примушувала чарівну паличку Джастіна Фінч‑Флечлі вириватися з рук, то просто піднімала йому волосся дибки.
- Усе, досить! - крикнув Гаррі. - Стійте! СТОП!
“Мені потрібен свисток”, - подумав він і одразу помітив, що свисток лежить неподалік, на книжках. Схопив його і свиснув, що було духу. Учні опустили чарівні палички.
- Було непогано, - похвалив їх Гаррі, - але ще багато що треба вдосконалити. - Захаріас Сміт дивився на нього вовком. - Спробуймо ще раз.
Він знову почав ходити по кімнаті, зупиняючись то тут, то там, щоб щось підказати. Помалу загальна якість виконання поліпшилася. Намагався не підходити до Чо та її подруги, проте, побувавши вже двічі біля кожної пари, відчув, що не може їх більше уникати.
- Ой, ні, - вигукнула Чо, коли він підійшов. - Експеліарміос! Тобто Експелімеліус! Я...ой, вибач, Марієтто!
У кучерявої подруги Чо загорівся рукав мантії. Марієтта погасила вогонь своєю чарівною паличкою й сердито глянула на Гаррі, ніби це він був винен.
- Я через тебе розхвилювалася! Досі все було добре! - дорікнула Гаррі Чо.
- Було непогано, - збрехав Гаррі, та коли Чо недовірливо підняла брови, сказав: - Ну, нехай було так собі, але перед цим ти все виконувала добре - я дивився.
Вона всміхнулася. Її подруга Марієтта кисло зиркнула на них і відвернулася.
- Не звертай на неї уваги, - прошепотіла Чо. - Насправді їй не хочеться тут бути, але я її примусила прийти зі мною. Батьки заборонили їй займатися будь‑чим, що може засмутити професорку Амбридж. Розумієш... її мама працює в міністерстві.
- А що твої батьки? - поцікавився Гаррі.
- Ну, вони мені теж заборонили дратувати Амбридж, - сказала Чо, а тоді гордо розправила плечі. - Та якщо вони гадають, що я не боротимуся проти Відомо‑Кого після того, що сталося з Седриком...
Вона збентежено вмовкла, і запанувала ніякова тиша. Чарівна паличка Террі Бута просвистіла повз Гарріне вухо і боляче вгатила в ніс Алісію Спінет.
- А мій тато підтримує будь‑які антиміністерські дії! - гордо проголосила за спиною в Гаррі Луна Лавґуд. Вона явно підслуховувала їхню розмову, поки Джастін Фінч‑Флечлі намагався виплутатися з мантії, що закрутилася йому навколо голови. - Він завжди каже, що Фадж його вже нічим не здивує. Тобто після стількох ґоблінів, що він убив! І ще, звичайно. Фадж використовує відділ таємниць для розробки жахливих отрут, якими труїть усіх, хто з ним не погоджується. А взяти його Амґубулярного Різолада...
- Нічого не питай, - пробурмотів Гаррі, бо спантеличена Чо вже було розкрила рота.
Чо захихотіла.
- Гаррі, - покликала його з протилежного кінця кімнати Герміона, - а ти стежиш за часом?
Він глянув на годинник і вражено побачив, що вже минула дев’ята, а це означало, що їм треба було негайно вертатися до своїх віталень, бо інакше їх упіймає й покарає за порушення режиму Філч. Гаррі свиснув у свисток. Припинилися вигуки “Експеліармус”, і останні чарівні палички з брязкотом попадали на підлогу.
- Усе пройшло досить добре, - сказав Гаррі, - але ми тут засиділися, треба скоріше повертатися. Наступного тижня в тому ж місці о тій самій годині?
- Краще раніше! - енергійно вигукнув Дін Томас, і багато хто з учнів схвально закивав головою.
Але Анжеліна миттю заперечила: - Ось‑ось почнеться квідичний сезон, команді також потрібно тренуватися!
- Тоді давайте наступної середи, - погодився Гаррі. - А потім вирішимо про додаткові зустрічі. Ходімо, треба поспішати.
Він знову витяг Карту Мародера й уважно подивився, чи немає когось з учителів на восьмому поверсі. Почекав, доки всі вийшли гуртами по троє‑четверо, пильно стежачи за крихітними цяточками, щоб усі безпечно повернулися до своїх спалень. Гафелпафці подалися до підвального переходу, що вів також до кухонь, рейвенкловці - до вежі у західному крилі замку, а ґрифіндорці - до коридору з портретом Гладкої Пані.
- Гаррі, все пройшло дуже‑дуже добре, - похвалила Герміона, коли нарешті не залишилося нікого, крім неї, Гаррі та Рона.
- Так, супер! - захоплено вигукнув Рон, коли вони вислизнули з дверей і побачили, як ті розтали в кам’яній стіні позаду. - Гаррі, ти бачив, як я роззброїв Герміону?
- Єдиний раз, - обурилася Герміона. - Я тебе перемагала набагато частіше, ніж ти мене...
- Мені тільки раз не пощастило, а разів зо три я тебе добряче гахнув...
- Якщо ти рахуєш той момент, коли перечепився через власні ноги й вибив мені з рук паличку...
Вони сперечалися до самої вітальні, але Гаррі їх не слухав. Одним оком він позирав на Карту Мародера і постійно згадував слова Чо про те, як вона через нього розхвилювалася.
Розділ дев’ятнадцятий ЛЕВ І ЗМІЯ
Наступні два тижні Гаррі мав відчуття, ніби носить у грудях якийсь таємний палаючий талісман. Той талісман оберігав його на уроках Амбридж і навіть давав змогу чемно всміхатися, дивлячись у її жахливі вирячені очі. Об’єднавшись у ДА, вони чинили опір під самісіньким її носом, робили саме те, чого так боялися і Амбридж, і міністерство. Щоразу на її уроках Гаррі прикидався, що читає, як і всі, підручник Вілберта Слинкгарда, а сам перебирав у пам’яті попередні їхні зібрання, пригадуючи, як успішно Невіл роззброїв Герміону, як Колін Кріві за три зустрічі опанував затримувальні чари, як Парваті Патіл виконала таке чудове зменшувальне закляття, що стіл, на якому стояли стервоскопи, перетворився на порох.
Для зібрань ДА майже неможливо було знайти якийсь постійний вечір, бо доводилося узгоджувати їх з квідичними тренуваннями трьох різних команд, що часто переносилися через погані погодні умови. Однак Гаррі не шкодував. Він відчував, що мати непередбачуваний розклад зібрань, можливо, навіть краще. Якби за ними хтось стежив, то йому нелегко було б виявити якусь певну систему.
Герміона невдовзі винайшла дуже розумний спосіб повідомляти всіх членів ДА про час і дату наступної зустрічі, якщо її несподівано доводилося переносити. Постійне перешіптування й занадто часте спілкування учнів з різних гуртожитків у Великій залі могло б викликати підозру, тож вона роздала кожному членові ДА по фальшивому ґалеону (Рон страшенно розхвилювався, коли вперше побачив кошик і подумав, що вона роздає щире золото.)
- Бачите цифри по обідку монет? - спитала Герміона, показуючи всім наприкінці четвертого зібрання псевдоґалеон. Жовта велика монета виблискувала у світлі смолоскипів. - На справжніх ґалеонах це просто серійний номер, що позначає ґобліна, який викарбував цю монету. А на цих фальшивих монетах цифри будуть мінятися, вказуючи дату і час наступної зустрічі. Якщо міняється дата, монети нагріватимуться, тож навіть у кишені ви це відчуєте. У кожного з нас буде по монеті, тож коли Гаррі призначатиме дату наступної зустрічі, він мінятиме цифри на своїй монеті, і ваші цифри теж відповідно зміняться, бо я наклала на всі монети мінливе замовляння.
Герміонині слова зустріла мертва тиша. Вона збентежено глянула на звернеш до неї обличчя.
- Я думала, що це непогана ідея, - непевно сказала вона, - тобто навіть якби Амбридж наказала нам вивернути кишені, то ґалеони не викличуть підозри. Але... якщо ви не хочете...
- Ти вмієш робити мінливе замовляння? - спитав Террі Буг.
- Так, - відповіла Герміона.
- Але ж це... це вже рівень НОЧІ, - ледь чутно сказав він.
- Он воно що, - якомога скромніше озвалася Герміона. - Ага... ну... так, мабуть.
- Чому це ти не в Рейвенклові? - допитувався Террі, мало не з благоговінням дивлячись на Герміону. - З такою головою, як у тебе?
- Сортувальний Капелюх мав серйозний намір відіслати мене у Рейвенклов, - радісно пояснила Герміона, - та врешті зупинився на Ґрифіндорі. То що, будемо користуватися ґалеонами?
Почувся схвальний гомін, і всі підійшли до кошика по монети. Гаррі скоса глянув на Герміону.
- Знаєш, що це мені нагадало?
- Ні, а що?
- Смертежерські мітки. Волдеморт торкається однієї, а пекти починають усі, і смертежери тоді знають, що повинні з ним зустрітися.
- Це так, - тихенько погодилася Герміона, - бо саме цю ідею я й використала... але ти, мабуть, помітив, що я викарбувала дату на кружальцях металу, а не на шкірі наших друзів.
- Так... це, звісно, краще, - усміхнувся Гаррі й поклав у кишеню ґалеон. - Єдина небезпека, щоб ми їх випадково не витратили.
- Якби ж то, - Рон сумовито поглянув на свою фальшиву монету, - з чим я його сплутаю, якщо справжніх ґалеонів не маю.
Наближався перший квідичний матч сезону між Ґрифіндором та Слизерином, і зібрання ДА довелося відкласти, бо Анжеліна наполягала на майже щоденних тренуваннях. Уже давно не розігрувався кубок з квідичу, тож це лише підігрівало інтерес і створювало навколо майбутнього матчу збуджену атмосферу. Результат мав неабияке значення і для рейвенкловців та гафелпафців, адже впродовж року вони теж мали провести зустрічі з кожною з цих команд. Вихователі гуртожитків команд‑суперниць прагнули, щоб перемогли саме їхні вихованці - хоч і намагалися не виявляти своїх честолюбних бажань у розмовах про чесну спортивну боротьбу. Гаррі зрозумів, як сильно професорка Макґонеґел прагне перемоги над Слизерином, коли вона цілий тиждень перед матчем не давала їм домашніх завдань.
- Думаю, ви зараз і так перевантажені, - сказала вона ніби між іншим. Ніхто не повірив своїм вухам, поки вона не глянула на Гаррі та Рона й суворо додала: - Хлопці, я вже звикла, що квідичний кубок стоїть у мене в кабінеті, і дуже не хотіла б віддавати його професорові Снейпу, тож використайте вільний час для додаткових тренувань. Добре?
Снейп допомагав своїм не менш фанатично. Він так часто замовляв квідичне поле для слизеринських тренувань, що ґрифіндорцям нелегко було туди пробитися. А ще він заплющував очі на численні спроби слизеринців заклясти в коридорах ґрифіндорських гравців. Коли Алісія Спінет опинилася в шкільній лікарні, бо її брови стали так швидко й густо рости по всьому обличчі, що невдовзі заважали їй не тільки бачити, а й говорити, Снейп наполягав, що образ, знущань та залякувань. Слизеринці, серед яких були значно кремезніші за Рона семикласники, шипіли, зустрічаючи його в коридорах: “Візлі, ти вже домовився про ліжко в лікарні?” Рон від цього зеленів. А коли Драко Мелфой за кожної нагоди передражнював Рона, вдавано впускаючи з рук квафела, Ронові вуха наливалися кров’ю, а руки так тремтіли, що могли б тоді випустити все, що завгодно.
Під завивання вітру й лопотіння злив минув жовтень і настав холодний, мов застиглий чавун, листопад з ранковими заморозками та крижаними протягами, що обпікали обличчя й руки. Небо і стеля Великої зали стали перламутрово‑сірі, вершини гір навколо Гоґвортсу вкрилися снігом, а температура в замку так понизилася, що багато учнів на перервах носили в коридорі грубі рукавиці з драконячої шкури.
Ранок перед матчем видався холодний і ясний. Коли Гаррі прокинувся й глянув на Ронове ліжко, то побачив, що той сидить, обхопивши руками коліна, й напружено дивиться перед собою.
- З тобою все нормально? - поцікавився Гаррі.
Рон мовчки кивнув головою. Гаррі яскраво пригадав, як Рон колись випадково наклав був сам на себе слимакоблювальне закляття. Тоді він теж був блідий і спітнілий, і так само не бажав розкривати рота.
- Тобі треба поснідати, - підбадьорливо сказав Гаррі. - Ходімо.
Велика зала, коли вони туди прийшли, швидко заповнювалася. Розмови лунали голосніше, а загальний настрій був бурхливіший, ніж завжди. Минаючи слизеринський стіл, хлопці почули якийсь гамір. Гаррі озирнувся й побачив, що всі слизеринці, окрім звичних срібно‑зелених шарфів та капелюхів, мали ще й сріблясті значки у формі якихось корон. Багато хто, голосно регочучи, махав Ронові рукою. Гаррі намагався прочитати, що написано на значках, але не хотів надовго зупинятися - щоб Рон якомога скоріше минув цей стіл.
За ґрифіндорським столом, де всі були одягнені в червоно‑золотисте, їх зустріли оплесками, проте, замість піднести Ронові настрій, це чомусь остаточно підірвало його бойовий дух. Він гепнувся на лаву з таким виглядом, ніби це була його прощальна трапеза.
- Я, мабуть, прибацаний, що взявся за це, - хрипко прошепотів він. - Псих.
- Не верзи дурниць, - рішуче заперечив Гаррі, передаючи йому кукурудзяні пластівці, - усе буде добре. Мандраж - це нормально.
- Я нуль без палички, - хрипів Рон. - Нікчема. Зовсім не вмію грати. Що я собі думав?
- Візьми себе в руки, - суворо наказав Гаррі. - Згадай, як ти недавно відбив м’яча ногою. Навіть Фред і Джордж визнали, що це найвищий пілотаж.
Рон повернув до Гаррі перекошене обличчя.
- Це сталося випадково, - жалюгідно прошепотів він. - Я не збирався... просто зірвався з мітли, коли ви всі не бачили, а тоді, вилазив назад і випадково зачепив ногою квафел.
- Ну... - Гаррі насилу отямився від цієї не дуже радісної новини, - кілька таких випадковостей - і гра наша!
Герміона й Джіні сиділи навпроти них, прикрашені золотисто‑червоними шарфами, рукавичками та стрічками.
- Як настрій? - запитала Джіні в Рона, що втупився в миску з недоїденими пластівцями й молоком, ніби хотів у ній утопитися.
- Він трохи хвилюється, - відповів за нього Гаррі.
- Це добре, бо іспити теж добре не складеш, якщо перед тим не похвилюєшся, - бадьоро озвалася Герміона.
Книга: Джоан К. Ролінг. ГАРРІ ПОТТЕР І ОРДЕН ФЕНІКСА
ЗМІСТ
На попередню
|
|
