Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Джоан К. Ролінг. ГАРРІ ПОТТЕР І СМЕРТЕЛЬНІ РЕЛІКВІЇ
- Спробуй “Фініте інкантатем”‘, - одразу порадила Герміона, - це може зупинити дощ, якщо його вичаклувано закляттям чи заклинанням, а якщо ні, то щось, мабуть, зіпсувалося в атмосферних чарах, а їх буде важче полагодити, тому, як тимчасовий захід, спробуй “Імперіус”, щоб його речі не намокли...
- Ще раз повтори, поволі... - попросив Рон, розпачливо шукаючи в кишенях хоча б недогризок пера, але в цю мить ліфт здригнувся й зупинився.
Безтілесний жіночий голос повідомив:
- Четвертий рівень, відділ нагляду й контролю за магіч ними істотами, включно з підрозділами звірів, людських істот та духів, відомством зв’язків з ґоблінами та дорадчим бюро боротьби зі шкідниками.
Ґрати розсунулись і до ліфту зайшли два чаклуни й залетіло кілька блідо-фіолетових паперових літачків, закружлявши навколо лампи, що звисала зі стелі ліфта.
- Доброго ранку, Альберте, - всміхнувся до Гаррі чоловік з густими бакенбардами.
Ліфт знову рушив угору, а чоловік кинув погляд на Рона й Герміону. Герміона поспіхом нашіп тувала Ронові інструкції. Чаклун нахилився, вишкірившись, до Гаррі і пробурмотів:
- Дерк Кресвел? Зі служби зв’язків з ґоблінами? Непогано, Альберте. Тепер я майже впевнений, що займу його посаду!
Він підморгнув. Гаррі всміхнувся у відповідь, сподіваючись, що цього вистачить. Ліфт зупинився. Ґрати знову розсунулись.
- Другий рівень, відділ дотримання магічних законів, включно з управлінням нелегального використання чарів, штаб-квартирою аврорів та адміністративними службами “Чарверсуду”, - повідомив безтілесний відьомський голос.
Гаррі побачив, як Герміона легенько підштовхнула Рона і той вискочив з ліфта разом з іншими чаклунами, залишивши Гаррі й Герміону самих. Щойно зачинилися золоті двері, як Герміона дуже швидко випалила:
- Знаєш, Гаррі, треба мені було піти з ним, навряд чи він розуміє, що робить, а якщо його зловлять, то увесь наш задум...
- Перший рівень, міністр магії та допоміжні служби.
Золоті ґрати знову розсунулись, і Герміона охнула. Перед ними стояло четверо людей, з них двоє заглибились у розмову - довговолосий чаклун у чудовій чорно-золотій мантії та присадкувата, схожа на ропуху, відьма з оксамитовим бантом у коротенькому волоссі, що притискала до грудей дощечку з нотатками.
Розділ тринадцятий
КОМІСІЯ З РЕЄСТРАЦІЇ МАҐЛОРОДЦІВ
- А, Мафальда! - вигукнула Амбридж, дивлячись на Герміону. - Траверс тебе прислав?
- Т-так, - пискнула Герміона.
- Добре, ти чудово впораєшся. - Амбридж звернулася до чаклуна в чорно-золотій мантії. - Справу вирішено, пане міністре. Якщо Мафальда вестиме реєстрацію, то можна відразу починати. - Вона глянула у свій нотатник. - Сьогодні десятеро, причому одна - дружина міністерсько го службовця! Отак-то... навіть тут, у самому міністерстві! - Вона зайшла в ліфт до Герміони, а з нею - два чаклуни, присутні при розмові з міністром. - Поїдемо відразу вниз, Мафальдо. Все потрібне знайдеш у судовій залі. Доброго ранку, Альберте. Ти що, не виходиш?
- Виходжу, аякже, - відповів Гаррі низьким голосом Ранкорна.
Гаррі вийшов з ліфта. Золоті ґрати з брязкотом засунулися за його спиною. Озирнувшись, Гаррі побачив, як зникає з очей стурбоване обличчя Герміони. По обидва боки від неї стояли два високі чаклуни, а десь на рівні її плеча виднівся оксамитовий бант, уплетений у волосся Амбридж.
- Що тебе сюди, Ранкорне, привело? - поцікавився новий міністр магії.
Його довге чорне волосся й борода були позначені сивиною, а високе чоло нависало над блиску чими очима, нагадуючи краба, що визирає з-під каменя.
- Маю деякі питання до... - Гаррі на частку секунди завагався, - Артура Візлі. Хтось казав, що його бачили на першому рівні.
- Ага, - сказав Пій Тікнесі. - Його що, помітили у зв’язках з Небажаним?
- Ні, - заперечив Гаррі і в горлі йому вмить пересохло. - Нічого подібного.
- Ну, добре. Це все справа часу, - сказав Тікнесі. - Якщо хочеш знати, зрадники роду нічим не кращі за бруднокров-ців. До побачення, Ранкорне.
- До побачення, пане міністре.
Гаррі дивився, як Тікнесі крокує по встеленому товстою килимовою доріжкою коридору. Щойно міністр зник йому з очей, як Гаррі витяг з-під важкої чорної мантії плащ-невидимку, накинув на себе й подався у протилежний бік. Ранкорн був такий височенний, що Гаррі довелося згорбитися, аби з-під плаща не стирчали довжелезні ноги.
Паніка пульсувала в шлунку. Проминав одні поліровані дерев’яні двері за одними - на кожних була табличка з прізвищем та посадою власника кабінету - і тільки тепер потроху почав усвідомлювати усю могутність міністерства, його хитромудрість і складність, а план, що його вони розробляли увесь минулий місяць, здавався тепер смішним і дитячим. Вони зосередили всі свої зусилля на тому, як непомітно пробратися всередину, проте нікому з них і на думку не спало замислитися, що робити, якщо їх там змусять роз’єднатися. Тепер Герміона застрягла на судовому засіданні, яке, поза сумнівом, триватиме не одну годину, Рон даремно намагався вичаклувати те, що було понад його сили, але від чого, можливо, залежала доля якоїсь жінки, а сам Гаррі безцільно тинявся на найвищому поверсі, прекрасно розуміючи, що здобич вислизнула в нього з-під носа і зараз опускається ліфтом донизу.
Він зупинився, притулився до стіни й спробував поміркувати, що ж йому робити далі. Тиша тиснула на нього. Не чути було метушні, розмов або чиїхось швидких кроків. У коридорах з пурпуровими килимовими доріжками було так тихо, немовби хтось наслав сюди закляття “Глушилято”.
“Десь тут мав би бути її кабінет”, - подумав Гаррі.
Малоймовірно, щоб Амбридж тримала свої коштовності в кабінеті, одначе було б справжньою дурістю в цьому не пересвідчитись. Тому він знову пішов коридором, не зустрівши нікого, крім насупленого чаклуна, що бурмотів інструкції перу, яке линуло перед ним, шкрябаючи щось на сувої пергаменту.
Приглядаючись до прізвищ на табличках, Гаррі завернув за ріг. Наступний коридор посередині розширювався в чималий відкритий майданчик, де з дванадцятеро чаклунів і чарівниць сиділи рядами за невеличкими столиками, схожими на шкільні парти, але до блиску відшліфованими й вільними від школярських написів. Гаррі аж зупинився, дивлячись на них, бо видовище було гіпнотичне. Присутні синхронно розмахували й крутили чарівними паличками, а на всі боки від них, наче маленькі рожеві повітряні змії, розліталися квадратні аркуші кольорового паперу. Минуло кілька секунд, і Гаррі зрозумів, що в цих діях є певний ритм, що аркуші складаються до ладу, а ще через кілька секунд він збагнув, що спостерігає за виготовленням брошур, що квадратні аркуші чарами зшиваються в книжечки, а книжечки акуратними стосиками нагромаджуються біля кожного чаклуна й чарівниці.
Гаррі підкрався ближче, хоч працівники були такі заклопотані роботою, що навряд чи звернули б увагу на його приглушені килимом кроки, і висмикнув одну готову вже брошурку зі стосу біля якоїсь молодої відьми. Переглянув її під плащем-невидимкою. На рожевій обкладинці було витиснено золотом назву:
БРУДНОКРОВЦІ
і загроза, яку вони несуть
мирному чистокровному суспільству
Під заголовком було намальовано червону троянду з дурнувато усміхненою пичкою серед пелюсток, яку душив зелений будяк з іклами та зловісним поглядом. На брошурці не було прізвища автора, та коли він почав її розглядати, шрами на правій руці знову почали сіпатися. Молода відьма, що сиділа неподалік, підтвердила його підозри, коли запитала, й далі розмахуючи своєю чарівною паличкою:
- Хто знає - та стара меґера цілий день допитуватиме маґлородців?
- Обережно, - застеріг чаклун, що сидів біля неї і нервово озирнувся.
Незшитий аркуш з-під його рук вислизнув і впав на підлогу.
- Що, в неї не тільки око магічне, а й вуха теж?
Відьма зиркнула на блискучі двері з червоного дерева, що вели в це місце для брошурників. Гаррі теж глянув, і в грудях у нього змією заворушилася лють. Там, де в маґлівських вхідних дверях зазвичай буває вічко для огляду, у цих дверях було встановлено велике кругле око з блакитною райдужною оболонкою. Це око було до болю знайоме кожному, хто знав Аластора Муді.
На частку секунди Гаррі забув, де він і що тут робить. Він навіть забув, що невидимий. Рушив прямо до дверей, щоб роздивитися око зблизька. Воно не рухалося, а сліпо й застигло дивилося перед собою. На табличці під ним було написано:
Долорес Амбридж старший помічник міністра
А ще нижче була зовсім новенька блискуча табличка:
Голова комісії з реєстрації осіб маґлівського роду
Гаррі озирнувся на брошурників. Хоч вони й були заклопотані роботою, та все одно, мабуть, помітили б, якби на їхніх очах відчинилися двері в порожній кабінет. Тому він вийняв з внутрішньої кишені дивний предмет з малесенькими лапками та гумовим гудком-грушею замість тіла. Нагнувшись під плащем, він поклав детонатор-приманку на підлогу.
Той одразу подріботів поміж ногами чарівників та чарівниць. За кілька секунд, які Гаррі простояв у чеканні з рукою на ручці дверей, щось гучно ляснуло і з кутка здійнялася хмара їдкого чорного диму. Молода відьма в першому ряду заверещала. Рожеві аркуші порозліталися на всі боки, відьмині колеги схопилися на ноги, шукаючи джерело розгардіяшу. Гаррі натиснув на ручку, заскочив у Амбриджин кабінет і зачинив за собою двері.
Йому здалося, ніби він потрапив у минуле. Кімната була точнісінько така сама, як і її кабінет у Гоґвортсі. Скрізь мереживні покривала, серветочки, засушені квіти. На стінах висіли ті самі декоративні тарілки із зображеннями прикрашених бантиками різної масті пустотливих кошенят, таких гарнісіньких, що аж нудило. Стіл накривала квітчаста скатерка з оборочками. Телескоп, прикріплений до Дикозорового ока, давав Амбридж змогу шпигувати за робітниками по той бік дверей. Гаррі зазирнув у окуляр і побачив, як вони розглядають детонатор-приманку. Він виламав телескоп з дверей, залишивши чималу дірку, вийняв магічне око й поклав собі в кишеню. Знову озирнув кімнату, підняв чарівну паличку й пробурмотів:
- Акціо медальйон.
Нічого не сталося, та він нічого й не очікував. Амбридж, зрозуміло, добре знала всілякі захисні закляття та заклинання. Тому він швидко підійшов до її стола й почав витягати шухляди. Побачив пера, записники та чароскотч; зачаровані скріпки для паперу, що по-зміїному звивалися, вистрибували з шухляд і не хотіли повертатися назад; недоладну мереживну коробочку, напхану бантами й шпильками; однак медальйона не було.
За столом стояла шафа для документів. Гаррі почав порпатися в ній. Як і в Філчевих шафах у Гоґвортсі, тут було повно папок з даними про різних людей. Коли Гаррі висунув найнижчу шухляду, то побачив те, що змусило його забути про пошуки: досьє на містера Візлі.
Вийняв його й розгорнув.
АРТУР ВІЗЛІ
Кровний статус: Чистокровний, але з неприйнятними промаґлівськими нахилами. Відомий член Ордену Фенікса.
Родина: Дружина (чистокровна), семеро дітей, двоє наймолодших у Гоґвортсі.
NB: Молодший син перебуває вдома, серйозна хвороба, підтверджено міністерською інспекцією.
Статус благонадійності: ПІД НАГЛЯДОМ. Всі переміщення відстежуються. Велика ймовірність, що Небажаний № 1 вийде з ним на зв’язок (раніше перебував у родині Візлів).
- “Небажаний номер один”, - ледь чутно промимрив Гаррі, ставлячи досьє містера Візлі на місце й засовуючи шухляду.
Він здогадувався, про кого йдеться, і справді, коли роззирнувся по кабінету, шукаючи нових схованок, то побачив на стіні плакат з власним зображенням і написом упоперек грудей: “НЕБАЖАНИЙ №1”. До плаката було прикріплено рожеву записочку з намальованим у куточку кошенятком. Гаррі підійшов ближче й прочитав написане рукою Амбридж слово: “Покарати”.
Киплячи від обурення, він почав обмацувати денця ваз і кошиків з засушеними квітами, але анітрохи не здивувався, що й там не було медальйона. Востаннє обвів поглядом кабінет, і серце його завмерло. З маленького прямокутного дзеркальця, спертого на книжкову шафу біля столу, на нього дивився Дамблдор.
Гаррі бігом перетнув кімнату і схопив його, але в ту ж мить збагнув, що це ніяке не дзеркальце. Дамблдор сумно всміхався з Глянцевої книжкової палітурки. Гаррі не відразу помітив вигнуту зелену назву книги, що тяглася через його капелюх: “Життя та сміття Албуса Дамблдора”, а тоді ще й напис трохи меншими літерами поперек грудей: “Ріта Скітер, автор бестселера “Армандо Діпіт: Майстер чи маразматик?”
Гаррі навмання розкрив книжку й побачив велике, на цілу сторінку, фото двох юнаків, що нестримно реготали, обнявши
один одного за плечі. Дамблдор, уже з довгим волоссям, запустив собі ріденьку борідку - така сама була в Крума і страшенно дратувала Рона. Поруч з Дамблдором захлинався з радості веселий і дикуватий на вигляд хлопець. Золотисте волосся кучерями спадало йому на плечі. Гаррі подумав, що то міг бути юний Додж, та не встиг він глянути на підпис під фотографією, як двері кабінету відчинилися.
ЯкбиТікнесі, заходячи, не озирнувся в коридор, Гаррі не встиг би й плащ-невидимку накинути. Можливо, Тікнесі щось таки помітив, бо на якусь мить завмер, здивовано придивляючись до того місця, де щойно був Гаррі. Вирішивши, мабуть, що це Дамблдор почухав собі носа на обкладинці книги, яку Гаррі ледве встиг поставити назад на полицю, Тікнесі підійшов до стола й націлився чарівною паличкою на перо, що стирчало вже напоготові в чорнильниці. Перо підстрибнуло й почало шкрябати записку для Амбридж. Поволі-поволі, майже не дихаючи, Гаррі вислизнув з кабінету.
Брошурники й досі юрмилися навколо решток детонатора-приманки, що димів і кволо гудів. Гаррі проскочив у коридор, а маленька відьма в нього за спиною сказала:
- Можу закластися, що воно пролізло з відділу експериментальних чарів. Вони там такі недбалі. Пам’ятаєте ту отруйну качку?
Гаррі біг назад до ліфтів, перебираючи в голові варіанти. Ймовірність, що медальйон захований десь тут, у міністерстві, просто мізерна, а витягти чарами з Амбридж, де він може бути, поки вона сидить у переповненій судовій залі, неможливо. Тепер найголовніше було непомітно вийти з міністерства і повторити спробу іншим разом. Насамперед треба знайти Рона, а тоді вдвох придумати, як витягти Герміону із зали суду.
Ліфт приїхав порожній. Гаррі застрибнув туди і стягнув з себе плащ-невидимку. На його превелике полегшення, коли ліфт з брязкотом зупинився на другому рівні, зайшов мокрий як хлющ Рон з дико виряченими очима.
- Д-доброго ранку, - затинаючись, привітався він з Гаррі, коли ліфт поїхав.
- Роне, це я, Гаррі!
- Гаррі! Чорт, я вже й забув, який ти став... а де Герміона?
- Вона мусила піти з Амбридж до зали суду, не змогла відкрутитися...
Та ліфт знову зупинився. Двері відчинились і зайшов містер Візлі, розмовляючи з літньою відьмою, біляве волосся в якої було так сильно начесане, що нагадувало мурашник.
- ...я чудово розумію, що ви кажете, Вакандо, але, на жаль, не зможу взяти участь у...
Містер Візлі замовк на півслові, побачивши Гаррі. Дивно було, що містер Візлі дивиться на нього з такою неприязню. Двері ліфта зачинилися, й усі четверо поїхали вниз.
- О, здоров, Реґ, - привітався містер Візлі, озирнувшись на звук крапель, що стікали з Ронової мантії. - Це, здається, твою дружину сьогодні допитують? Е-е... а що з тобою? Чого ти такий мокрий?
- У кабінеті у Якслі йде дощ, - відповів Рон. Він звертався до плечей містера Візлі, мабуть, побоюючись, що батько його впізнає, якщо вони зустрінуться поглядами. - Я не зміг його зупинити, тому мене послали по Берні... Пілзворта, чи як там його...
- Так, останнім часом залило багато кабінетів, - сказав містер Візлі. - А ти пробував “метеокляття реканто”? Блечлі воно допомогло.
- “Метеокляття реканто”? - прошепотів Рон. - Ні, не пробував. Дякую, тат... тобто дякую, Артуре.
Двері ліфта відчинилися. Стара відьма з мурашником на голові вийшла, а за нею вибіг і Рон. Гаррі хотів було вибігти теж, але дорогу йому заступив Персі Візлі, що заходив у ліфт, не відриваючи очей від якихось паперів.
Тільки коли двері брязкнули й зачинилися, Персі побачив, що їде в одному ліфті з батьком. Він став червоний як буряк, і вискочив, щойно ліфт зупинився. Гаррі вдруге хотів було вийти, але тепер шлях йому перегородила рука містера Візлі.
- Хвилиночку, Ранкорне.
Двері зачинилися, і поки ліфт відклацував ще один поверх, містер Візлі сказав:
- Я чув, ти видав інформацію про Дерка Кресвела.
У Гаррі склалося враження, що містер Візлі злий через зустріч з Персі, а не через Дерка. Він вирішив, що найкраще буде клеїти з себе дурня.
- Перепрошую? - сказав він.
- Не прикидайся, Ранкорне, - люто прошипів містер Візлі. - Це ж ти винюхав, ніби він підробив дерево роду?
- Я... ну й що тут такого? - буркнув Гаррі.
- А те, що Дерк Кресвел удесятеро кращий за тебе чарівник, - тихо сказав містер Візлі. - І якщо він виживе після Азкабану, тобі доведеться відповісти не тільки за нього, а й за його дружину, дітей і друзів...
- Артуре, - урвав його Гаррі, - а ти знаєш, що за тобою теж стежать?
- Ранкорне, це погроза? - підвищив голос містер Візлі.
- Ні, - заперечив Гаррі, - це факт! Стежать за кожним кроком...
Двері ліфта відчинилися. Вони вже спустились у Велику залу. Містер Візлі зміряв Гаррі нищівним поглядом і вилетів з ліфта. Гаррі залишився - стояв і тремтів. Краще б він замаскувався під когось іншого, а не під Ранкорна... двері ліфта брязкнули й зачинилися.
Гаррі вийняв плащ-невидимку й накинув. Спробує сам визволити Герміону, поки Рон висушує кабінет. Коли двері відчинилися, він вийшов у освітлений смолоскипами кам’яний перехід, що дуже відрізнявся від оббитих дерев’яними панелями і встелених килимовими доріжками коридорів нагорі. Ліфт поторохкотів собі далі, а Гаррі аж здригнувся, дивлячись на чорні двері вдалині, що позначали вхід у відділ таємниць.
Він рушив, але не до тих чорних дверей, а ліворуч, до виходу, на сходи, що вели в судову залу. Скрадаючись до сходів, перебирав у голові різні варіанти своїх дій. У нього ще були детонатори-приманки, але, можливо, найкраще просто постукати в двері судової зали, зайти, як Ранкорн, і попросити Мафальду вийти на два слова? Він, на жаль, не знав, чи Ранкорн достатньо впливова особа, щоб таке собі дозволити. Та навіть якщо це вдасться - чи встигнуть вони втекти з міністерства, поки Мафальдина тривала відсутність не викличе підозру і їх кинуться шукати...
Заглиблений у думки, він не відразу відчув незвичний холод, що огорнув його, немовби він зайшов у туман. З кожним кроком ставало дедалі холодніше. Холод заповзав йому в горло й розривав легені. А потім він відчув, як його охоплюють відчай і безнадія, як вони його наповнюють, як розширюються всередині... “Дементори”, - подумав він.
А як зійшов зі сходів і завернув праворуч, то очам його відкрилася моторошна сцена. У темному проході біля судової зали аж кишіло від високих чорних постатей у каптурах, із захованими обличчями. Крім їхнього різкого дихання, ніщо не порушувало мертвої тиші. Охоплені жахом маґло-родці, приведені сюди для допитів, сиділи, скорчившись, на твердих дерев’яних лавах і тремтіли. Більшість затуляло обличчя руками, мабуть, інстинктивно захищаючись від зажерливих пащек дементорів. Дехто був з рідними, дехто сам. Дементори пропливали перед ними туди-сюди, і увесь цей холод, уся безнадія, увесь відчай цього місця накладався на Раррі, немов прокляття...
“Боротися”, - звелів він сам собі, хоч прекрасно знав, що не зуміє вичаклувати тут патронуса, бо негайно себе викриє. Отож він якомога тихіше пішов далі. З кожним кроком його мозок ніби застигав, але він примушував себе думати про Герміону і про Рона, яким був такий потрібний.
Проходити повз ці високі чорні постаті було жахливо. Безокі обличчя, сховані під каптурами, поверталися йому вслід, і він був переконаний, що вони його відчували - відчували, мабуть, присутність людини, котра ще мала дещицю надії, дещицю життєздатності...
І тут, раптово й різко серед мертвої тиші двері з лівого боку коридору різко розчахнулися і з них вирвався крик.
- Ні, ні, я напівкровний, я полукровець, кажу вам! Мій батько чаклун, був чаклуном, перевірте! Аркі Алдертон, відомий конструктор мітел, перевірте його, кажу вам... заберіть руки, заберіть від мене руки...
- Це тобі останнє попередження, - пролунав шовковий голос Амбридж, магічно посилений, щоб його чітко було чути попри відчайдушні крики того чоловіка. - Якщо впиратимешся, тебе засудять до Цілунку дементора.
Чоловік перестав кричати, однак його глухі ридання й далі долинали в коридор.
- Заберіть його, - звеліла Амбридж.
У дверях судової зали з’явилося двоє дементорів, що напівзогнилими, вкритими струпами руками тягли чаклуна, здається, непритомного. Вони посунули з ним далі коридором, і незабаром їх поглинула темрява, яку вони мовби волочили за собою.
- Наступна... Мері Катермол, - оголосила Амбридж.
Підвелася, трясучись з голови до ніг, маленька жіночка з гладенько зачесаним і скрученим у вузол чорнявим волоссям, у довгій простій мантії. На її обличчі не було ані кровинки. Гаррі бачив, як вона здригнулася, минаючи дементорів.
Він діяв інстинктивно, навіть не подумавши, просто тому, що не міг бачити, як вона самісінька заходить у темницю. Коли двері майже зачинилися, він прослизнув услід за нею в судову залу.
Це було інше приміщення, не те, в якому колись проходив розгляд його справи про незаконне використання чарів. Воно було набагато менше, хоча стеля була така ж висока, тому в людини виникала клаустрофобія, ніби її кинули на дно глибокого колодязя.
Там теж стовбичили дементори, додаючи залі своєї крижаної аури. Наче безликі вартові, вони розташувалися в кутках, найдальших від високого, піднятого над підлогою, помосту. За балюстрадою на помості сиділа Амбридж, з одного боку від неї сидів Якслі, а з другого - Герміона. Обличчя її було чи не блідіше, ніж у місіс Катермол. Біля підніжжя помосту швендяв туди-сюди срібний довгошерстий кіт, і Гаррі зрозумів, що цей кіт-патронус захищає обвинувачів од відчаю, що його поширювали дементори. Цей відчай призначався обвинуваченим, а не обвинувачам.
- Сідайте, - сказала Амбридж своїм шовковистим голосом.
Місіс Катермол пошкандибала до єдиного крісла, що стояло посеред приміщення перед помостом. Коли вона сіла, з билець вискочили ланцюги й прикували її до крісла.
- Ви Мері Елізабет Катермол? - запитала Амбридж.
Місіс Катермол кивнула тремтячою головою.
- Одружені з Реджінальдом Катермолом з чаклунської технічної служби?
Місіс Катермол залилася слізьми.
- Я не знаю, де він! Він мав зустріти мене тут! Амбридж на це не відреагувала.
- Мати Мейсі, Еллі та Альфреда Катермолів? Місіс Катермол заридала ще гіркіше.
- Вони перелякані, бояться, що я не повернуся додому...
- Нас це не цікавить, - виплюнув Якслі. - Вилупки бруднокровців не викликають у нас співчуття.
Ридання місіс Катермол заглушило кроки Гаррі, коли він обережно став на сходи до помосту. Щойно він переступив межу, вздовж якої походжав патрульний кіт-патронус, як одразу відчувся перепад температур - тут було тепло й комфортно. Він не сумнівався, що патронуса вичаклувала сама Амбридж, і він так яскраво сяє, бо вона щаслива й радісна, перебуває у своїй стихії, вимагаючи дотримання схиблених законів, які сама й допомагала писати. Поволі, дуже обережно, він прокрався за спинами обвинувачів і сів на стілець коло Герміони. Боявся, щоб вона не підстрибнула. Хотів було накласти на Амбридж і Якслі закляття “Глушилято”, але навіть вимовлене пошепки слово могло б налякати Герміону.
Тут Амбридж трохи голосніше заговорила з місіс Катермол, і Гаррі скористався з нагоди.
- Я за тобою, - прошепотів він на вухо Герміоні.
Як він і боявся, вона різко підстрибнула й ледь не перекинула чорнильницю, одначе Амбридж та Якслі так захопилися допитом місіс Катермол, що нічого не помітили.
- Коли ви прийшли сьогодні в міністерство, місіс Катер мол, у вас вилучили чарівну паличку, - казала Амбридж. - Вісім і три чверті дюйма, вишневу, з волосиною єдинорога. Вам ці характеристики знайомі?
Місіс Катермол кивнула, витираючи рукавом очі.
- Чи не могли б ви нам сказати, в якого чаклуна чи відьми ви забрали цю чарівну паличку?
- З-забрала? - ридала місіс Катермол. - Я ні в кого її не з-забирала. Я її к-купила, як мені було одинадцять років. В-вона с-сама мене обрала. - Вона заридала ще дужче.
Амбридж захихотіла, наче дівчинка, а Гаррі ледве стримався, щоб на неї не кинутись. Вона нахилилася над бар’єром, щоб краще роздивитися жертву, і щось золотисте загойдалося в неї на шиї від цього поруху - медальйон.
Герміона теж його побачила й аж пискнула, але Амбридж і Якслі були такі зосереджені на нещасній жінці, що нічого навколо не чули.
- Ні, - заперечила Амбридж, - ні, я так не думаю, місіс Катермол. Чарівні палички самі обирають тільки чаклунів та відьом. А ви не відьма. У мене тут є ваші відповіді на розіслану нами анкету... Мафальдо, передай сюди.
Амбридж простягла куцу руку. Вона в цю мить була така схожа на ропуху, що Гаррі аж здивувався, чого в неї нема перетинок між короткими, мов обрубки, пальцями. Герміонині руки тряслися від шоку. Вона понишпорила в пачці документів, що лежали біля неї на стільці, й нарешті витягла звідти аркуш пергаменту з іменем місіс Катермол на ньому.
- Він... він такий гарний, Долорес, - вона показала на медальйон, що поблискував у мереживних складках блузки Амбридж.
- Що? - Амбридж глянула вниз. - А, так... давня родинна коштовність, - вона погладила медальйон, що красувався на її великих грудях. “С” означає Селвин... я ж родичка Селвинів... справді, мало є чистокровних родин, з якими я не родичка... на жаль, - значно голосніше додала вона, переглядаючи анкету місіс Катермол, - цього не можна сказати про вас. Професія батьків - зеленярі.
Якслі зневажливо розреготався. Пухнастий срібний кіт походжав собі внизу під ними, а дементори очікувально стояли в кутках.
Саме брехня Амбридж і призвела до того, що в голову Гаррі вдарила кров, і він забув про обережність. Вона начепила медальйон, який їй дав, як хабар, дрібний злодюжка, щоб прикраса служила додатковим свідченням її чистокровності. Гаррі підняв чарівну паличку, навіть не дбаючи про те, щоб сховати її під плащем-невидимкою, і вигукнув:
- Закляктус!
Спалахнуло червоне світло. Амбридж повалилася на балюстраду, вгатившись у неї лобом. Анкета місіс Катермол зісковзнула з її колін на підлогу, а срібний кіт, що походжав унизу, пропав. Крижане повітря вдарило всіх, немов порив урагану. Розгублений Якслі озирнувся, шукаючи причину лиха, й побачив руку Гаррі, що сама собою висіла в повітрі, цілячись у нього чарівною паличкою. Він хотів було вихопити свою паличку, та не встиг.
- Закляктус!
Якслі сповз додолу, скрутився клубочком і залишився лежати на підлозі.
- Гаррі!
- Герміоно, якщо ти думала, що я буду сидіти й слухати, як вона вдає...
- Гаррі, місіс Катермол!
Гаррі крутнувся дзиґою, скинувши плаща-невидимку. Внизу з кутків повилазили дементори. Вони сунули до жінки, прикутої до крісла. Чи тому, що зник патронує, чи тому, що вони відчули втрату контролю з боку господарів, але їх, здається, вже нічого не стримувало. Місіс Катермол закричала з жаху, коли слизька, у струпах рука схопила її за підборіддя й закинула голову назад.
- ЕКСПЕКТО ПАТРОНУМ!
Сріблястий олень вистрибнув з кінчика чарівної палички Гаррі й помчав на дементорів, що відсахнулися й знову розчинилися в темних тінях. Олень закружляв по залі, і його світло, набагато потужніше й тепліше, ніж у кота, заповнило все приміщення.
- Бери горокракс, - звелів Гаррі Герміоні.
Він збіг сходами вниз, знову ховаючи плащ-невидимку, й підбіг до місіс Катермол.
- Ти? - прошепотіла вона, дивлячись йому в обличчя. - Але... але ж Реґ казав, що саме ти записав мене в списки для допитів!
- Справді? - пробурмотів Гаррі, смикаючи за ланцюги на її руках. - Ну, в мене змінився настрій. Діфіндо! - Нічого не сталося. - Герміоно, як позбутися цих ланцюгів?
- Чекай, зараз щось спробую...
- Герміоно, навколо нас дементори!
- Я знаю, Гаррі, але якщо вона отямиться без медальйона... я спробую зробити його копію... Джемініо! Ось... це її обдурить...
Герміона збігла вниз.
- Зажди... Релашіо!
Ланцюги з брязкотом сховалися в бильця крісла. Місіс Катермол сиділа перелякана.
- Я не розумію, - прошепотіла вона.
- Мусите йти з нами, - Гаррі поміг їй устати. - Вертайтеся додому, хапайте дітей і тікайте, тікайте геть з країни, якщо маєте куди. Замаскуйтеся й тікайте. Ви самі все бачили, про справедливе слухання тут можна забути.
- Гаррі, - занепокоїлася Герміона, - як ми звідси виберемося, якщо за дверима повно дементорів?
- Патронуси, - відповів Гаррі і вказав чарівною палич кою на оленя. Той сповільнив біг і, все ще яскраво сяючи, помчав до дверей. - Що більше їх вичаклуємо, то краще. Давай, Герміоно.
- Експек... експекто патронум, - вимовила Герміона.
Нічого не сталося.
- Це єдине закляття, яке їй погано вдається, - пояснив Гаррі приголомшеній місіс Катермол. - Трохи не вийшло... ану, ще раз, Герміоно...
- Експекто патронум!
З кінчика Герміониної палички вилетіла срібляста видра й граціозно полинула до оленя.
- Ходімо, - Гаррі повів Герміону та місіс Катермол до дверей.
Коли патронуси вискочили з підвалу, люди, що чекали в коридорі, закричали від потрясіння. Гаррі глянув на всі боки. Дементори сахалися, розчинялися в темряві, тікали хто куди від срібних істот.
Книга: Джоан К. Ролінг. ГАРРІ ПОТТЕР І СМЕРТЕЛЬНІ РЕЛІКВІЇ
ЗМІСТ
На попередню
|
|
