Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Джордж Бернард Шоу Пігмаліон Переклад Олександра Мокровольського
Дія друга
Одинадцята година наступного ранку. Гіггінсова лабораторія на Вімпол-стріт. Це кімната на другому поверсі, будована як вітальня; вікна її виходять на вулицю. Двостулкові двері якраз посеред тильної стіни; хто заходить, бачить у кутку по праву руч дві високі картотечні шафи, притулені спинками до стін і під прямим кутом одна до одної. У цьому кутку стоїть письмовий стіл, а на ньому фонограф, ларингоскоп, ряд невеличких органних трубок із міхами, набір скляних трубок, подібних до тих, що надягають на гасові лампи, і пальники, приєднані гумовою трубкою до газового вентиля у стіні; кілька різної величини камертонів, натурального розміру муляж половини людської голови, де видно в розтині голосові органи, а також ящик із запасними восковими валиками для фонографа.
Трохи далі в кімнаті, так само по праву руч, видно камін, а біля нього, трохи ближче до дверей, вигідне, обтягнене шкірою крісло та ще відерце з вугіллям. Годинник на каміновій поличці. Між каміном і столом, на якому фонограф, стоїть журнальний столик. По другий бік дверей, ліворуч, як заходити, стоїть шафка з неглибокими шухлядами. На ній телефон і телефонний довідник. Весь куток за шафкою і майже всю бічну стіну займає величезний рояль, із клавіатурою в найдальшому від дверей кутку й лавою для музиканта, на всю довжину клавіатури. На роялі - десертний таріль, на якому горою фрукти й солодощі, здебільшого шоколадні цукерки.
Посеред кімнати немає нічого. Окрім крісла, лави біля рояля й двох стільців біля столу з фонографом, є ще один стілець - для гостей. Він стоїть біля каміну. На стінах - гравюри, здебільшого роботи Піранезі, й портрети в техніці мецо-тинто. Олійних картин немає.
За столом сидить Пікерінг- він саме кладе кілька карток і камертон, якими щойно користувався. Гіггінс стоїть біля нього, засуваючи назад дві чи три витягнені шухлядки картотеки. В ранковому освітленні він виглядає міцним, жвавим, апетитним чоловіком літ сорока чи десь близько того. На ньому ділового крою чорний сурдут із білим накрохмаленим комірцем та чорною шовковою краваткою. Це - тип енергійного науковця, який щиро, навіть одержимо зацікавлюється всім, що можна вивчати як предмет науки, але байдужий і до самого себе, й до інших людей - зокрема й до їхніх почуттів. Незважаючи на зрілі літа й зріст дорослої людини, він насправді вельми схожий на нестриману дитину: коли він щось “помічає”, то лише захоплено й галасливо, і його треба глядіти, мов яке маля, аби ненавмисне не накоїв лиха. Поведінка його коливається від добродушних наскоків, коли він у доброму гуморі, до бурхливої дражливості, коли щось виходить не так, як йому хочеться; але він такий цілковито щирий та позбавлений зла, що його не можна не любити навіть у хвилини його найбільшої нерозважливості.
Гіггінс (засуваючи останню шухлядку). Ну, здається, більше й показувати нічого.
Пікерінг. Це просто вражає! Знаєте, я й половини не засвоїв.
Гіггінс. То, може, пройдемо щось із цього заново?
Пікерінг (підвівшись і перейшовши до каміна, де стає спиною до вогню). Ні, дякую, - не зараз. Я геть видихався. На сьогодні досить.
Гіггінс (ідучи слідом за ним і стаючи по його ліву руч). Стомилися слухати звуки?
Пікерінг. Так! Це жахливе напруження. Я трохи пишався собою, що спроможний вимовляти двадцять чотири виразно відмінні голосівки, але ви з вашими ста тридцятьма заткнули мене за пояс. Хоч убийте, не чую аніякої різниці між більшістю з них!
Гіггінс (хихочучи й переходячи до рояля по солодощі). Ну, цього можна напрактикуватися. Спочатку ви не чуєте ніякої різниці, але ви слухаєте, слухаєте й незабаром переконуєтесь: усі вони такі ж відмінні, як А та Б.
До кімнати зазирає місіс Пірс, Гіггінсова економка.
В чому річ, місіс Пірс?
Місіс Пірс (вагаючись, явно спантеличена). Пане, вас хоче бачити якась молода особа.
Гіггінс. Молода особа! Що ж їй треба?
Місіс Пірс. Ну, бачите, вона заявляє, що ви будете раді, коли довідаєтеся, чого вона прийшла. Проста собі дівчина, пане. Проста-простісінька. Я мала б відправити її геть, але подумала: а може, ви захочете, щоб вона наговорила вам у ті ваші машини? Сподіваюсь, я не встругнула дурниці, але ж часом ви запрошуєте до себе таких химерних людей… То ви вже даруйте мені! Я певна, пане…
Гіггінс. Ну-ну, не переймайтесь так, місіс Пірс! У неї цікава вимова?
Місіс Пірс. Ой, це справді щось жахливе, пане! Не втямлю, як ви можете цікавитися такими речами.
Гіггінс (до Пікерінга). Нумо, запросимо її! Проведіть її сюди, місіс Пірс. (Кидається й дістає нового валика, щоб закласти у фонограф.)
Місіс Пірс (позбувшись тільки половини своїх сумнівів). Гаразд, пане. Ваша воля! (Іде вниз по східцях.)
Гіггінс. От і поталанило нам трохи! Покажу вам, як я роблю записи. Ми розговоримо її, і я запишу її спочатку в Белловій “видимій мові”, а тоді в транскрипції світа. Потім зафіксуємо її на фонографі, й ви зможете прокручувати запис скільки хочете, звіряючи звук із писаною транскрипцією.
Входить схвильована Квіткарка. На ній капелюх із трьома страусячими пір’їнами: жовтогарячою, блакитною та червоною. Фартушок на ній майже чистий, трохи почистила вона й непривабливого свого жакета. Пафос цієї жалюгідної постаті, з усім її невинним марнославством і вдаваною поважністю, зворушує Пікерінга, що випростався уже при появі місіс Пірс. Що ж до Гіггінса, то цей однаково насипався і на чоловіків, і на жінок, і репетував до небес, аби не поклали йому на плечі хреста з пір’їну завважки, а між двома статями проводив одну-єдину різницю: жінок він умовляв, як дитя нянечку, коли хоче щось випросити у неї.
Гіггінс (різко, впізнавши її з неприхованим розчаруванням і зразу ж по-дитячому роблячи з цього нестерпну прикрість). Ну, та це ж та дівчина, яку я занотував учора ввечері! Пуття з неї ніякого: ліссонгровського жаргону я вже зробив собі записів, скільки хотів, і не збираюсь витрачати на це зайвого валика. (До дівчини.) Забирайся геть - мені ти не потрібна.
Квіткарка. А ви не будьте такі зухвалі! Бо ще й не вислухали, чого я прийшла. (До місіс Пірс, що на порозі чекає подальших вказівок.) Ви сказали йому, що я приїхала на таксях?
Місіс Пірс. Які дурниці, дівчино! Невже ти гадаєш, що такому джентльменові, як містер Гіггінс, залежить на тому, чим ти там приїхала?
Квіткарка. Ти ба, які ми горді! Але ж він не гребує уроками, тільки не він: сама чула, як він казав. Що ж, я не прийшла сюди випрошувати кумплиментів, і якщо мої гроші не підходять, то подамся деінде.
Гіггінс. Не підходять для чого?
Квіткарка. Не для чого, а для кого: не підходять для ва-ас! Тепер ви втямили, ге ж? Я прийшла брати уроки, ось так! І платити за них ти-еж, будьте певні!
Гіггінс (ошелешено). Ну!!! (Хапнувши повітря, бо йому забило дух.) І що ж я, по-твоєму, повинен тобі відповісти?
Квіткарка. Я думаю собі, коли б ви були джильтменом, то сказали б мені сісти. Чи ж я не сказала, що принесла вам заробіток?
Гіггінс. Що ж нам робити, Пікерінгу: попросити це нахабне дівчисько сісти чи викинути його у вікно?
Квіткарка (злякано забігши в куток до рояля й зацьковано роззираючись звідти). Ах-ах-ох-о-о-о-у! (Ображено пхикаючи.) Не хочу, щоб мене взивали нахабним дівчиськом! Адже я сказала, що платитиму, як леді.
Обидва чоловіка, остовпівши з подиву, видивляються на неї з другого кінця кімнати.
Пікерінг (лагідно). Чого ж ви бажаєте?
Квіткарка. Бажаю стати продавщицею у квітковому магазині, щоб не стирчать із кошиком на розі Тотнем-Корт-роуд. Але ж мене туди не візьмуть, поки я не навчуся балакать по-панському. А він же сказав, що міг би навчити мене. Ну, ось я і прийшла, і ладна платить йому, нічого не випрошую, а він: викину! - наче я покидьок.
Місіс Пірс. Як це ви, дівчино, могли собі придумати таку дурницю, ніби ви спроможні платити містерові Гіггінсу?
Квіткарка. А чом би й ні? Я знаю, скільки платять за уроки, як і ви знаєте, і я готова платити, скільки треба.
Гіггінс. Скільки ж?
Квіткарка (тріумфуючи, вертається ближче до нього). Оце ви нарешті заговорили! Я знала, що ви не втерпите, коли вчуєте нагоду забрать собі назад дещицю з того, що ви кинули мені учора ввечері. (По-змовницьки.) Були гульнули трохи, ге ж?
Гіггінс (владно). Сідайте!
Квіткарка. Ох, якщо ви хочете розважитись за мій рахунок…
Гіггінс (громовим голосом). Сідайте!!!
Місіс Пірс (суворо). Сідайте, дівчино. Робіть, як вам кажуть.
Квіткарка. Ах-ах-ах-о-о-у! (Вона стоїть, із змішаним виразом затятості й збентеження на обличчі.)
Пікерінг (дуже чемно). Будьте ласкаві, сідайте! (Ставить третього стільця біля килимка перед каміном, поміж собою і Гіггінсом.)
Квіткарка (сором’язливо). То вже й сяду! (Вона сідає; Пікерінг вертається до килимка.)
Гіггінс. Як вас звати?
Квіткарка. Лайза Дулитл.
Гіггінс (поважно декламує).
Елайза, Елізабет, Бетсі та Бес
Шукали у лісі пташиних яєць…
Пікерінг. Гніздечко знайшли, в нім яєчок чотири…
Гіггінс. Взяли по одненькому - трійко лишили.
Чоловіки сміються, щиро тішачись своїм жартом.
Лайза. Ой, не дурійте!
Місіс Пірс (стаючи в Лайзи за спиною). Ви не повинні казати отаке джентльменові.
Лайза. А чого він не говорить до мене розсудливо?
Гіггінс. Повернулися до діла! Скільки ж ви пропонуєте платити мені за уроки?
Лайза. О, я знаю, що по чім! Одна пані, подруга моя, бере уроки хранцузької у щирого хранцузького джильтмена - по вісімнадцять пенсів за годину. Либонь, совість вам не дозволить здерти з мене за навчання моєї рідної мови стільки ж, скільки б ви взяли за хранцузьку. Тож я даю вам шилінг - і не більш! Або так, або ніяк!
Гіггінс (походжаючи туди-сюди по кімнаті й брязкочучи ключами та монетами в кишенях). Знаєте, Пікерінгу, коли розглядати шилінг не як просто шилінг, а як певний відсоток заробітку цієї дівчини, то для неї він буде все одно що шістдесят чи сімдесят гіней для мільйонера.
Пікерінг. Як це?
Гіггінс. От полічіть. Мільйонер дістає близько ста п’ятдесяти фунтів на день. А вона заробляє якихось півкрони.
Лайза (набундючившись). Хто вам сказав, що я тільки…
Гіггінс (розвиває думку, не звертаючи на неї уваги). За один урок вона пропонує мені дві п’ятих від свого денного заробітку. А дві п’ятих мільйонерського денного прибутку складе фунтів шістдесят. Це чимало. святий Боже, це пребагато! Більшої плати мені зроду ще ніхто не пропонував.
Лайза (нажахано скочивши на ноги). Шістдесят фунтів! Та що це ви кажете? Ні, я не пропонувала вам шістдесят фунтів! Де я дістану…
Гіггінс. Притримайте язика.
Лайза (плачучи). Але ж я не маю шістдесяти фунтів! Ох…
Місіс Пірс. Не плачте, дурна дівчино! Сядьте. Ніхто не зачепить ваших грошей.
Гіггінс. Але зараз хтось зачепить вас мітлою, якщо не перестанете киснути. Сядьте!
Лайза (скоряючись, поволі сідає). Ах-ах-ах-о-о-у! Можна подумати, ніби ви - мій батько.
Гіггінс. Якщо вже я вирішу взятись за ваше навчання, то буду для вас гірший за двох батьків. Нате! (Простягає їй свого шовкового носовичка.)
Лайза. Навіщо це?
Гіггінс. Втирати очі. Втирати будь-яку частину вашого обличчя, де тільки проступить волога. Затямте: оце ваш носовичок, а це - рукав. Не переплутайте одного з одним, якщо ви хочете стати продавщицею у магазині!
Геть спантеличена Лайза дивиться на нього безпорадними очима.
Місіс Пірс. Ви тільки марно тратите на неї слова, містере Гіггінсе: вона вас не розуміє! До того ж, ви жорстоко помиляєтеся: вона ні разу не втерла носа рукавом. (Забирає у неї носовичка.)
Лайза (вихоплюючи носовичка). Гей, віддайте його мені! Він дав це мені, а не вам!
Пікерінг (сміючись). Авжеж! Мені здається, місіс Пірс, що тепер носовичка слід вважати її власністю.
Місіс Пірс (змирившись). Так вам і треба, містере Гіггінсе.
Пікерінг. Гіггінсе, я заінтригований! Пам’ятаєте, що ви сказали вчора про прийом у посольському саду? Якщо ви впораєтеся з цим, я назву вас найбільшим з усіх учителів, сущих нині на світі. Закладаюся на всі витрати, що підуть на цей експеримент: вам цього не втнути. А ще я заплачу за уроки.
Лайза. Ой, ви такі добрі! Спасибоньки вам, копитане!
Гіггінс (неспроможний здолати спокусу, дивиться на неї). Це майже непереборне… Вона така розкішно ниця… така страшенно брудна…
Лайза (протестуючи з усіх своїх сил). Ах-ах-ах-ах-о-о-у-у!!! Я не брудна - коли я йшла сюди, я вмилася: умила обличчя, руки!
Пікерінг. Чим-чим, Гіггінсе, а вже лестощами ви не закрутите їй голови.
Місіс Пірс (із тривогою в голосі). Ой, не кажіть, пане: хіба тільки самими лестощами можна закрутити дівчині голову? І хто ще такий на це здатний, як не містер Гіггінс? Хоч він може й не мати цього на меті. Вся моя надія на вас, пане, що ви не станете підохочувати його до якихось дурних витівок.
Гіггінс (хвилюючись дедалі дужче в міру того, як ідея заволодіває ним). Що є життя, як не низка безумств? Тяжко тільки на них натрапити. Бійся втратити нагоду - нагоджується вона не щодня! Я таки зроблю герцогиню з цієї задрипаної нетіпахи!
Лайза (вельми засуджуючи таку його думку про неї). Ах-ах-ах-о-о-о-у!
Гіггінс (захопившись). Так, за півроку, ба навіть за три місяці, якщо в неї гостре вухо й легкий язик, - я візьму її куди-завгодно й подам як що-завгодно. Почнемо сьогодні ж - зараз! Цю мить! Місіс Пірс! Заберіть її та почистіть гарненько. Як не віддиратиметься бруд - спеціальним порошком її! Чи є в кухні добрий вогонь?
Місіс Пірс (протестуючи). Так - але ж…
Гіггінс (насипаючись на неї). Здеріть із неї все це лахміття і спаліть! Подзвоніть до Вайтлі чи ще в який універмаг і замовте новий одяг. Поки все це прибуде, закутайте її в обгортковий папір.
Лайза. Ви ніякий не джильтмен, от, як таке балакаєте! А я хороша дівчина, хороша, і я знаю таких, як ви, знаю вас!
Гіггінс. Нічого вам тут розводити вашу ліссонгровську вдавану сором’язливість, молода особо! Ви маєте навчитися поводитись, як герцогиня. Заберіть її, місіс Пірс. Огинатиметься - лупцюйте!
Лайза (скочивши на ноги й забігши між Пікерінгом і місіс Пірс у пошуках захисту). Ні! Я покличу поліцію, от покличу!
Місіс Пірс. У мене ж і місця немає, куди б її ткнути.
Гіггінс. Ткніть її в кошик на сміття.
Лайза. Ах-ах-ах-о-о-у!
Пікерінг. Ну-бо, Гіггінсе, будьте розважливі!
Місіс Пірс (рішуче). Ви мусите бути розважливим, містере Гіггінсе, конче мусите! Чи то ж можна отак топтатися по людях!
Гіггінс від таких докорів ущухає. ураган змінюється леготом лагідного подивування.
Гіггінс (професійно витончено модулюючи голос). Це я топчуся по людях! Дорога моя місіс Пірс, любий мій Пікерінгу, я ніколи не мав анінайменшого наміру топтатися хоч би й по кому. Я одне тільки пропоную: будьмо добрі до цієї вбогої дівчини. Ми повинні допомогти їй приготуватися, пристосуватися до її нового становища в житті. Якщо я десь висловився неточно, це лиш тому, що я не хотів уражати ні її делікатних почуттів, ні ваших.
Заспокоєна Лайза покрадьки вертається до свого стільця.
Місіс Пірс (до Пікерінга). Ну, чи ви чули коли щось подібне, пане?
Пікерінг (щиро сміючись). Ніколи, місіс Пірс, ніколи!
Гіггінс (терпляче). В чому річ?
Місіс Пірс. Знаєте, пане, річ у тім, що ви не можете взяти собі дівчину, от ніби взяли й поклали в кишеню камінчик десь на узбережжі.
Гіггінс. А чом би й ні?
Місіс Пірс. Чом би й ні! Але ж ви нічогісінько про неї не знаєте. Є ж у неї десь батьки. Може, вона одружена.
Лайза. Таке!
Гіггінс. Чуєте? Як дівчина дуже слушно каже: таке! Таке скажете: одружена! Чи ви не знаєте, що жінка цього класу за рік після одруження виглядає такою зношеною від виснажливої праці, мовби їй минуло п’ятдесят?
Лайза. І хто б то одружився зі мною!
Гіггінс (несподівано вдаючись до чудових оксамитово-низьких ноток свого красномовства, від яких у того, хто його чує, має затрепетати серце). Клянусь святим Георгієм, Елайзо: я ще й не кінчу роботи з вами, а вулиці вже будуть усіяні тілами чоловіків, що стрілятимуться заради вас.
Місіс Пірс. Дурниці, пане! Ви не повинні забивати їй баки такими речами.
Лайза (підводячись і рішуче випростовуючи плечі). Та він з глузду з’їхав, авжеж! Не хочу я, щоб мене вчили такі нинармальні!
Гіггінс (зачеплений за живе її нечутливістю до його красномовства). Он як! То я божевільний, кажете? Дуже добре, місіс Пірс: не треба замовляти їй нової одежі! Викиньте цю невдячну особу геть!
Лайза (хлипаючи). Нє-е! Не смійте чіпати мене!
Місіс Пірс. От бачите, до чого призводить зухвальство. (Показуючи на двері.) Прошу сюди.
Лайза (мало не плачучи). Не хотіла я ніякої одежі! І не взяла б нічого. (Шпурляє геть носовичка.) Я сама собі можу справити одежу!
Гіггінс (спритно підхоплюючи носовичка й переймаючи Лайзу, що знехотя посувається до дверей). Ви - невдячна, лиха дівчина! Оце так ви мені відплачуєте за те, що я запропонував витягти вас з канави, гарно вбрати й зробити з вас пані?
Місіс Пірс. Стривайте, містере Гіггінсе! Я не допущу цього. Це ви лихий!.. А ти, дівчино, вертайся додому та скажи своїм батьку-матері, щоб краще про тебе дбали.
Лайза. Немає в мене батьків. Вони сказали мені, що я вже велика, можу сама заробити на себе, й вигнали мене геть.
Місіс Пірс. Де ж твоя мати?
Лайза. Нема в мене ніякої матері. А вигнала мене аж шоста моя мачуха. Та я не пропала без них. І я хороша дівчина, хороша!
Гіггінс. Ну й чудово. І через що тоді, скажіть, будь-ласка, весь цей шум учинився? Дівчина нічия, нікому, крім мене, не потрібна. (Підступає до місіс Пірс, починає улещати її.) Ви б могли взяти її за дочку, місіс Пірс, - я певен, дочка стала б вам великою втіхою! Тож не зчиняйте більше галасу. Візьміть її вниз і…
Місіс Пірс. Але ж що вийде з неї? І чи буде їй яка плата? Будьте ж розважливі, пане!
Гіггінс. Ну, видавайте їй, скільки там буде треба, - запишіть це в книгу хатніх витрат. (Нетерпляче.) Та на якого дідька потрібні їй гроші? Матиме вона їжу, вбрання. А дайте їй гроші, то вона їх проп’є.
Лайза (виклично обернувшись до нього). Та ви просто тварюка! Це брехня: ніхто ніколи не бачив мене п’яною. (До Пікерінга.) Ох, пане, ви - джильтмен; не дозволяйте, щоб він наговорював на мене!
Пікерінг (добродушно-напутливо). Чи не спадає вам на думку, Гіггінсе, що дівчина має характер, почуття?
Гіггінс (оцінюючи дивлячись на неї). Ні-ні, я так не думаю. А якщо й має, то не такі почуття, щоб нам панькатися з ними. (Жартівливо.) Чи маєте, Елайзо?
Лайза. Я маю свої почуття, як і хто завгодно.
Гіггінс (задумано до Пікерінга). Бачите ви трудність?
Пікерінг. Що? Яку трудність?
Гіггінс. Навчити її говорити по граматиці. Сама вимова їй дасться їй досить легко.
Лайза. Не хочу я говорити по граматиці. Я хочу говорити, як продавщиця у квітковому магазині.
Місіс Пірс. Будьте ласкаві, містере Гіггінсе, не ухиляйтеся від розмови. Я хочу знати, на яких умовах має дівчина тут перебувати. І чи одержуватиме вона якусь платню. І що з неї вийде, коли закінчиться ваша наука. Треба хоч трохи заглядати вперед!
Гіггінс (нетерпляче). А що з неї вийде, коли я лишу її в канаві? Скажіть-но мені, місіс Пірс!
Місіс Пірс. То вже її справа, а не ваша, містере Гіггінсе.
Гіггінс. Гаразд, коли я впораюся з нею, ми так само зможемо викинути її назад у канаву, й тоді це знов буде її справа… Отже, з цим усе гаразд.
Лайза. Ой, таж у вас не серце, а камінь! І вам байдуже до всього, крім самого себе. (Вона підводиться і промовляє рішуче.) Чуєте? Мені це набридло. І я йду геть. (Прямуючи до дверей.) І не соромно ж вам за себе, зовсім не соромно.
Гіггінс (хапаючи з рояля шоколадку, в той час як очі його раптом починають лукаво поблискувати). Пригостіться шоколадкою, Елайзо!
Лайза (спокушено зупиняючись). А звідкіля мені знати, що в тих шоколадках? Чувала я, що такі, як ви, підмішують дівчатам в солодощі отруту!
Гіггінс вихоплює з кишені ножика й розрізає шоколадку надвоє; одну половинку кладе собі в рот і ковтає, а другу пропонує Лайзі.
Гіггінс. Запорука доброї довіри, Елайзо. Я з’їв половинку, а ви - другу. (Лайза розтуляє рота, щоб заперечити, й він запихає півшоколадки їй до рота.) Будуть вам цілі коробки, цілі барила шоколаду, і то щодня. Це буде ваш постійний харч. Ну то як?
Лайза (насилу проковтнувши шоколад після того, як мало не вдавилась). Я б і не з’їла вашої шоколадки, але в мені надто багато від леді, щоб я отак пальцями виймала їжу з рота.
Гіггінс. Слухайте, Елайзо. Здається, ви сказали, що приїхали сюди в таксі?
Лайза. Ну той що? Я маю таке саме право взяти таксі, як і будь-хто інший.
Гіггінс. Звісно, що маєте право, Елайзо, а в майбутньому матимете стільки тих таксі, скільки вам заманеться. Будете що не день їздити туди й сюди, й кругом міста в таксі. Подумайте про це, Елайзо!
Місіс Пірс. Містере Гіггінсе, ви спокушаєте дівчину! Це негаразд. Вона мала б подумати про майбутнє.
Гіггінс. У її віці! Що за дурниці! Атож: думай про майбутнє, коли перед тобою ніякого майбутнього. Ні, Елайзо, робіть так, як робить ця пані: думайте про майбутнє інших людей, але не тільки про своє власне. Думайте про шоколадки, про таксі, про золото й діаманти.
Лайза. Ні, не хочу я ні золота, ні діамантів. Я хороша дівчина, хороша! (Знов сідає, силкуючись поводитися з підкресленою гідністю.)
Гіггінс. Такою ви й зостанетеся, Елайзо, під чулим наглядом місіс Пірс. І вийдете заміж за котрогось офіцера-гвардійця з чудовими вусами - сина маркіза, а той маркіз позбавить його спадку за те, що одружився з вами, але зм’якшиться, коли побачить вашу красу й доброту…
Пікерінг. Даруйте, Гіггінсе, але я таки мушу втрутитися. Місіс Пірс потерпає цілком слушно. Якщо ця дівчина має віддати себе у ваші руки на півроку навчального експерименту, вона повинна добре усвідомлювати, на що йде.
Гіггінс. Вона - усвідомлювати? Таж вона нічогісінько не здатна розуміти. А втім, чи тямить хоч хто-небудь із нас, що ми робимо? А коли б тямили, то чи робили б хоч щось?
Пікерінг. Вельми дотепно, Гіггінсе, але задалеко від нашої теми. (До Елайзи.) Міс Дулитл…
Лайза (приголомшено). Ах-ах-о-у!
Гіггінс. Ну от! Більш нічого ви й не доб’єтеся від Елайзи. Ах-ах-о-у! Нічого їй не розтлумачиш. Ви як військовий мали б це знати. Їй треба давати накази - і цього з неї вистачить. Елайзо! На наступних півроку ви лишаєтеся жити тут: будете вчитися розмовляти красиво, як продавщиця у квітковому магазині. Якщо будете добре поводитись і виконувати все, що вам звелять, то спатимете ви у пристойній спальні, їстимете всього досхочу й матимете гроші на шоколадки й на таксі. А якщо будете неслухняна й ледача, то спатимете в комірчині серед чорних тарганів, а місіс Пірс лупцюватиме вас віником. Через шість місяців ви чудово вберетеся і поїдете і кареті до Букінгемського палацу. Якщо король скаже, що ви не леді, поліція забере до лондонського Тауеру, де вам відрубають голову, аби застерегти від такого зухвальства інших квіткарок. Якщо вас не викриють, ви дістанете подарунок: сім шилінгів і шість пенсів, з якими почнете життя продавщиці у магазині. Якщо ж ви відмовитеся від цієї пропозиції, то будете найневдячнішою, найлихішою дівчиною, й ангели небесні оплачуть вас. (До Пікерінга.) Ну то як: ви задоволені, Пікерінгу? (До місіс Пірс.) Чи міг я висловитися простіше й чесніше, місіс Пірс?
Місіс Пірс (терпляче). Мабуть, ви краще дозвольте мені серйозно поговорити з дівчиною наодинці. Я сама ще не знаю, чи зможу взяти на себе відповідальність за неї чи взагалі пристану на цю затію. Звісно ж, я знаю: ви не намислили їй нічого лихого, та коли ви зацікавлюєтесь, як ви кажете, людськими акцентами, ви ніколи не задумуєтесь, не потерпаєте, що може спіткати цих людей чи й вас. Ходіть за мною, Елайзо!
Гіггінс. От і чудово! Спасибі вам, місіс Пірс. На оберемок її та у ванну!
Лайза (підводячись неохоче й підозріло). Ви хвалько і грубіян, от ви хто! І я не лишуся тут, якщо ви мені не сподобаєтеся. І нікому не дозволю лупцювати мене. І ніколи я не просилася до Букінгемського палацу, ніколи! Ні разу я не мала клопоту з поліцією, таки не мала! Я хороша дівчина…
Місіс Пірс. Не огризайтесь, дівчино! Ви не зрозуміли джентльмена. Ходімо! (Йде до дверей, відчиняє Елайзі.)
Лайза (виходячи). А я кажу тільки правду. І не поїду я до короля - щоб мені ще голову одрубали! Коли б я то знала, куди встряну, я б ні нізащо не приїхала сюди. Я завжди була хороша дівчина, і я ж його й словом не хотіла зачепити, й нічого йому не винна, і начхати мені, й не хочу я, щоб мене дурили, і я маю свою гордість, як будь-хто…
Місіс Пірс зачиняє двері, так що Елайзиних нарікань не стає чути. Економка веде її нагору, на третій поверх, - на великий подив дівчини, яка гадала, що її заведуть вниз, у приміщення, де миють посуд. Там місіс Пірс відчиняє інші двері й запрошує Елайзу до запасної спальні.
Місіс Пірс. Доведеться притулити вас тут. Це буде ваша спальня.
Лайза. Ой, як це я тут спатиму, місас! Занадто розкішно це для таких, як я. Тут я боятимуся й доторкнутися до всього, адже, знаєте, я ще ніяка не герцогиня!
Місіс Пірс. Доведеться вам зробитися такою ж чистою, як і ця кімната. Отоді й не боятиметеся її. І ще ви повинні звати мене місіс Пірс, а не “місас”. (Відчиняє двері до гардеробної, переобладнаної під ванну.)
Лайза. Боженьку! Що це? Тут ви перете білизну? Чудернацький, як на мене, тут у вас казан.
Місіс Пірс. Це не казан. Це - ванна, в якій люди купаються, Елайзо, і в ній я викупаю вас.
Лайза. Ви хочете, щоб я туди залізла і всю себе намочила? Ні, нізащо! Це ж смерть моя! Знала одну жінку, яка робила це щосуботи увечері, й від того померла!
Місіс Пірс. Містер Гіггінс має свою, чоловічу ванну внизу, й він щоранку обливається холодною водою.
Лайза. Бр-р-р! Він із заліза зроблений, той чолов’яга!
Місіс Пірс. Якщо ви маєте сидіти з ним і полковником і приймати їхню науку, доведеться і вам митися, як вони це роблять. Не будете купатися - від вас буде пахнути, і їм це не сподобається. Але ви можете робити воду теплішою чи холоднішою, як вам більше до вподоби. Тут два крани: гарячий і холодний.
Лайза (плачучи). Я не можу! Я боюся! Це супроти природи - це вб’є мене! Я в житті не прийняла жодної ванни - справжньої ванни, як ви сказали б.
Місіс Пірс. Ну хіба ви не бажаєте бути чистою і приємною, як порядна леді? Знаєте, неможливо бути милою дівчиною всередині, якщо ви брудна й неохайна зовні.
Лайза. Бги-бги!
Місіс Пірс. Ану перестаньте плакати - верніться-но до своєї кімнати й поскидайте з себе всю одежу! Тоді закутайтеся в оце (знімає з гачка й подає їй купального халата) і йдіть знов сюди до мене. А я тим часом приготую ванну.
Лайза (вся в сльозах). Я не можу! Я не хочу! Я не звична до такого. Досі я ще ні разу не скидала з себе всієї одежі. Це несправедливо…це непорядно!
Місіс Пірс. Дурниці, дитино. Чи ви не скидаєте з себе всієї одежі щовечора, коли лягаєте спати?
Лайза (вражено). Звісно, ні! Чого б я все скидала? Чи мені життя набридло? От спідницю я скидаю з себе.
Місіс Пірс. Ви хочете сказати, що спите в спідньому, яке носите вдень?
Лайза. А в чім же мені спати?
Місіс Пірс. Поки ви тут житимете, більше цього з вами не буде. Я дістану для вас підходяще нічне вбрання.
Лайза. То ви хочете дати мені таку холодну переміну, щоб я півночі трусилась і не могла заснуть? Ви хочете заморозить мене на смерть, ось що ви хочете!
Місіс Пірс. Я таку хочу дати вам переміну, щоб ви зовсім перемінилися: з неохайної бруднулі щоб стали чистесенькою, шанованою дівчиною, гідною сидіти з тими джентльменами в кабінеті. Або ви будете покладатися на мене й робити все, що я скажу вам, або ж вас викинуть на вулицю й ви повернетеся до свого кошика з квітами!
Лайза. Коли б ви тільки знали, як я боюся холоду! Ви ж не знаєте, який страшний мені холод!
Місіс Пірс. Тут ваше ліжко не буде холодним - я покладу вам у постіль гарячу грілку. (Штовхаючи її до спальні.) Ану йдіть та роздягніться!
Лайза. Ох, аби ж я була знала, як це жахливо - бути чистою, то я б нізащо сюди не прибилась! Я ж не знала того, як добре велося мені досі. Я… (Місіс Пірс заштовхує її до спальні, залишивши, однак, двері прочиненими, щоб її полонянка часом не втекла.)
Місіс Пірс надягає пару білих гумових нарукавників і напускає у ванну води, змішуючи гарячу воду з холодною і випробовуючи результат водяним термометром. Кидає у воду жменю пахучих солей і ще додає пригорщу гірчиці. Тоді бере величезну щітку з ручкою і щедро намилює її круглим шматком пахучого мила.
Повертається Елайза, щосили кутаючись у купальний халат, накинутий на голе тіло; вся вона - жалюгідне видовище нікчемного жаху.
Місіс Пірс. Ану проходьте! Скидайте халата!
Лайза. Ой, я не зможу, місіс Пірс! Їй-бо не зможу! Я ж ніколи цього не робила.
Місіс Пірс. Дурниці! Ану ступніть у воду й скажіть, чи досить вона для вас тепла?
Лайза. Ах-у! Ах-у! Гарячуща!
Місіс Пірс (спритно, одним рухом зриваючи з Елайзи халата й садячи її у ванну). Не бійтесь - не обваритеся! (Починає терти щіткою.)
Елайза розпачливо верещить.
Тим часом полковник з’ясовував ставлення Гіггінса до Елайзи. Відійшовши від каміна, він сів верхи на стільця, поклавши руки на спинку, й почав допит.
Пікерінг. Даруйте мені мою правоту, але я хочу щось у вас спитати, Гіггінсе. Чи порядний ви чоловік у ставленні до жінок?
Гіггінс (похмуро). А ви коли-небудь стрічали порядного у ставленні до жінок чоловіка?
Пікерінг. Так, дуже часто.
Гіггінс (безапеляційним тоном, підтягнувшись на руках до рівня рояля й сівши на нього з підскоком). Ну, а я не стрічав. Я знаю, що тієї миті, коли я дозволю жінці подружитися зі мною, вона враз стане ревнива, надміру вимоглива, підозріла - клята докука та й годі. Я допевнився, що тієї миті, коли я дозволю собі подружитися з жінкою, я сам стану самолюбивим тираном. Жінки все псують. Впустиш жінку у своє життя - і переконаєшся, що вона гне в один бік, а ти - в другий.
Пікерінг. Куди ж, наприклад?
Гіггінс (непосидюче зіскакуючи з рояля). Та Господь його знає куди! Мені так видається, що жінка бажає жити своїм власним життям, а чоловік - своїм, і кожне норовить збити іншого на манівці. Одне рветься на північ, а друге - на південь, а наслідок виходить той, що обоє потяглися на схід, хоча обоє і вернуть носа від східного вітру. (Сідає на лаву біля клавіатури.) Ось так воно і вийшло, що я - переконаний старий парубок, і ним уже, певне, й лишуся.
Пікерінг (підвівшись і грізно над ним нависаючи). Та годі-бо, Гіггінсе! Ви є знаєте, що я маю на увазі. Якщо я маю взяти участь у цій справі, я почуватимусь відповідальним за долю цієї дівчини. Сподіваюсь, це само собою зрозуміло, що ніхто ніяк не скористається з її залежного становища.
Гіггінс. Що ви! Оте! Запевняю вас: це священна заборона для мене. (Підводячись, щоб пояснити.) Бачите, вона буде учениця, а яка може бути наука, коли учні не є табу для вчителя? Я навчив десятки американських мільйонерок розмовляти по-англійському, а то ж найвродливіші жінки в світі. Я загартований проти них. От ніби вони - нечулі колоди. І сам я мов колода. Це…
Місіс Пірс відчиняє двері. В руці у неї Елайзин капелюх.
Пікерінг вертається до крісла біля каміна й сідає.
Гіггінс (палко). Ну то як, місіс Пірс, чи все гаразд?
Місіс Пірс (від дверей). Чи можна вас, містере Гіггінсе, на одне слово?
Гіггінс. Так, звісно! Заходьте. (Економка заходить до кімнати.) Не спалюйте тієї штуки, місіс Пірс! Я збережу її як цікавинку. (Бере в руки капелюха.)
Місіс Пірс. Прошу пана, обережніше з тією штукою! Я мусила пообіцяти їй, що не спалю капелюшка, але не зайве буде пропекти його трохи у духовці.
Гіггінс (поквапливо кладучи капелюшка на рояль). О, дякую вам! А що ви хотіли мені сказати?
Пікерінг. Я заважаю?
Місіс Пірс. Ніскілечки, пане. Містере Гіггінсе, ви обіцяєте добре зважувати кожне слово, перш ніж казати щось цій дівчині?
Гіггінс (поважно). Авжеж. Я завжди зважую кожне своє слово. А чому ви кажете мені це?
Місіс Пірс (незворушно). Ні, пане: ви аж ніяк не зважаєте, що ви куди кладете, чи що кажете, коли нетерпеливитесь. Мені це байдуже, я до цього звикла. Але ви ні в якому разі не повинні лаятися в присутності дівчини.
Гіггінс (обурено). Я - лаюсь! (Якнайрішучіш.) Я ніколи не лаюсь. Мені осужна ця звичка. Що в дідька ви маєте на увазі?
Місіс Пірс (затято). Оце ж і маю на увазі, пане. Ви лаєтеся аж занадто багато. Я не так про ваші “прокляття”, “чорти” та “якого дідька”, та “де в дідька”, та “хто в дідька”…
Гіггінс. Місіс Пірс! Такі вирази з ваших вуст! Хто б подумав!
Місіс Пірс (неухильно провадячи своє). …як про одне слово, що його просила б вас не вживати. Дівчина сама вжила його, коли почала тішитися ванною. Кращих слів вона ж не знає - всмоктала його з материним молоком. Але з ваших уст вона не повинна його чути.
Гіггінс (гордовито). Я не можу звинуватити себе в тому, що хоч раз коли-небудь вимовив його, місіс Пірс! (Економка твердо дивиться йому в вічі. Й він додає, приховуючи нечисте сумління критичним виразом обличчя.) Ну хіба що в мить крайнього й виправданого хвилювання.
Місіс Пірс. Тільки цього ранку, пане, ви застосували його до чаю, чашки, в якій був той чай, та черевиків.
Гіггінс. Ах, це! Звичайна алітерація, місіс Пірс, така природна для поета.
Місіс Пірс. Ну, пане, хоч би як ви це називали, я дуже прошу вас не повторяти його більше при дівчині.
Гіггінс. Ну добре, дуже добре. Це все?
Місіс Пірс. Ні, пане. Нам усім доведеться в присутності цієї дівчини бути якомога охайнішими.
Гіггінс. Звичайно. Цілком справедливо. І дуже важливо.
Місіс Пірс. Тобто, її одягу ніде не повинен загрожувати бруд, і всі речі завжди мають бути на своїх місцях.
Гіггінс (урочисто підходячи до неї). Саме так! Я саме хотів привернути до цього вашу увагу. (Обертається до Пікерінга, якому ця розмова дає величезну втіху.) Найважливіші вони, оці дрібнички, Пікерінгу. Подбай про дрібняки, а вже фунти самі про себе подбають. Це не тільки про гроші - а й про особисті звички теж. (Займає стійку позицію на килимку біля каміну - вигляд у нього людини, якої нічим не схитнути.)
Місіс Пірс. Авжеж, пане. Тоді чи смію я просити вас не приходити на сніданок у халаті чи, принаймні, не користуватися ним як серветкою так часто, як ви це робите, пане. І коли ви будете такі добрі, що не їстимете всього з однієї тарілки, та пам’ятатимете, що не можна ставити каструлю з вівсянкою на чисту скатертину, це буде чи не найкращий приклад для дівчини. Згадайте, як ви мало не подавилися риб’ячої кісточкою в джемі та тому тижні.
Гіггінс (зрушений-таки з килимка й дрейфуючи назад до рояля). Може, я й роблю такі речі, коли забудуся, але, звісно ж, звичок таких я не маю. (Сердито.) До речі, мій халат диявольськи тхне гасом!
Місіс Пірс. Звісно, що тхне, містере Гіггінсе. Та якщо ви будете надалі витирати свої пальці…
Гіггінс (зриваючись на крик). Та гаразд уже, гаразд! Надалі я витиратиму пальці об свою чуприну.
Місіс Пірс. Сподіваюсь, що ви не образилися, містере Гіггінсе.
Гіггінс (вражений самою думкою, що його могли запідозрити в такому нехорошому почутті). Зовсім ні, аж ніяк ні! Ви маєте цілковиту слушність, місіс Пірс. Я буду особливо обачливий при дівчині. Це все?
Місіс Пірс. Ні, пане. Можна їй одягти одне з тих японських убрань, що ви привезли з-за кордону? Не можу ж я знов одягти її в старе лахміття.
Гіггінс. Звісно! Беріть усе, що хочете. Це все?
Місіс Пірс. Дякую, пане. Це все. (Виходить.)
Гіггінс. Знаєте, Пікерінгу, дивні думки складаються у цієї жінки про мене. Я ж сором’язливий, боязкий чоловік. Ніколи я не міг почуватися по-справжньому дорослим, великим, як інші хлопці. І все ж вона твердо переконана в тому, що я деспотичний, владний, начальникоподібний тип. Цього мені ніяк не збагнути.
Вертається місіс Пірс.
Місіс Пірс. Перепрошую, пане, але вже починаються прикрощі. Там, унизу, чекає сміттяр, якого звати Альфред Дулитл і який бажає вас бачити. Він заявляє, що ви тут тримаєте його дочку.
Пікерінг (підводячись). Отакої! Ну-ну!
Гіггінс (нероздумуючи). Приведіть сюди того негідника.
Пікерінг. А може, він і не негідник, Гіггінсе.
Гіггінс. Дурниці. Звісна річ, він негідник.
Пікерінг. Негідник він чи ні, а я побоююсь, що буде нам з ним клопіт.
Гіггінс (упевнено). О ні, я так не думаю! Якщо й буде кому клопіт, то клопітно буде йому зі мною, а не мені з ним. І ще ж ми добудемо від цього щось цікавеньке.
Пікерінг. Про його дочку?
Гіггінс. Ні, я маю на увазі його говірку.
Пікерінг. О!
Місіс Пірс (від дверей). Дулитл, пане! (Впускає до кімнати Дулитла й виходить.)
Альфред Дулитл - підстаркуватий, але ще при здоров’ї сміттяр, весь убраний, як і годиться чоловікові його фаху, з капелюхом на голові, широкі криси якого ззаду покривають шию і плечі. У нього примітні й досить цікаві риси обличчя, яке ніби промовляє, що його власник однаково вільний як від страху, так і від сумління. Голос у нього надзвичайно виразистий - наслідок звички завжди давати волю почуттям. Цієї миті його поза свідчить про покривджену гордість і сувору рішучість.
Дулитл (від дверей, не певен, хто з двох джентльменів є той, що йому потрібен). Професор Іггінс?
Гіггінс. Це я. Доброго ранку! Сідайте!
Дулитл. Доброго, батечку! (Сідає, з виразом владності.) Я прийшов у вельми важливій справі, батечку.
Гіггінс (до Пікерінга). Виріс у Гаунслоу. Мати - валлійка, як на мене. (Дулитл з дива роззявляє рота. Гіггінс продовжує.) Що ж ви хочете, Дулитле?
Дулитл (погрозливо). Мені потрібна моя дочка - ось чого я хочу. Розумієте?
Гіггінс. Звісно ж, розумію. Ви батько своєї дочки, чи не так? І ви вважаєте, що вона ще комусь потрібна, правда? Я радий, що ви зберегли в душі якусь іскрину родинних почуттів. Ваша дочка нагорі. Забирайте її негайно.
Дулитл (підводячись, страшенно вражений). Що ви!
Гіггінс. Заберіть її. Чи ви гадаєте, що я збираюсь утримувати її для вас?
Дулитл (протестуючи). Ну ж бо, ну ж, послухайте, батечку! Хіба це розумно? Хіба справедливо напосідати отак на людину? Лайза - моя дочка. Ви взяли її. А я з чим зостався? (Знову сідає.)
Гіггінс. Ваша дочка мала нахабство прийти до мого дому й просити, щоб я навчив її розмовляти правильно, з тим щоб вона могла посісти місце у квітковому магазині. Ось цей джентльмен і моя економка були присутні при цьому від самого початку. (Наступальним тоном.) Як ви сміли прийти сюди шантажувати мене? Та ви навмисне підіслали вашу дочку!
Дулитл (протестує). Ні, батечку!
Гіггінс. Певно, що навмисне підіслали! Як же ще могли ви довідатися, що вона тут?
Дулитл. Хіба ж можна отак братися за людину?
Гіггінс. Ось поліція візьметься за вас! Ви придумали пастку… Це змова з метою вимагати гроші погрозами. Зараз я подзвоню в поліцію. (Рішуче підходить до телефону й розкриває довідник.)
Дулитл. Чи я ж попросив у вас хоч ломаного гроша? Хай ось цей пан засвідчить: чи я сказав хоч одне слово про гроші?
Гіггінс (відкидаючи довідника й грізно наступаючи на Дулитла). А чого ж іще ви сюди прийшли?
Дулитл (солоденько). Ну, чого ж будь-хто прийшов би на моєму місці? Будьте людиною, батечку!
Гіггінс (обеззброєно). Альфреде! Ви ж таки підмовили її на це?
Дулитл. Змилуйтеся, батечку, я ні на що її не підмовляв! Я поклянусь на Біблії, що вже два місяці, як не бачив дочки у вічі.
Гіггінс. Як же ви тоді довідались, що вона тут?
Дулитл (“так музично, так-то сумовито”). Я розкажу вам, батечку, тільки ж дозвольте мені мовити слово! Я хочу розповісти вам. Усією душею бажаю розповісти! Я чекаю, щоб розповісти.
Гіггінс. Пікерінгу, в цього чолов’яги природжений хист до риторики. Зверніть увагу на ритм його тубільних милозвучних трелей: “Я хочу розповісти вам. Усією душею бажаю розповісти! Я чекаю, щоб розповісти.” Сентиментальна риторика! Це в ньому промовляє валлійська поетичність. Вона ж свідчить і про його брехливість та нечесність.
Пікерінг. Ох, прошу, Гіггінсе: я сам із західного краю! (До Дулитла.) То як же ви довідалися, що ваша дочка тут, коли не посилали її?
Дулитл. Ось як це було, батечку. Дочка, як сюди їхала, прихопила з собою хлопчика, щоб і він покатався на таксі. Це синок її квартирної хазяйки. Він огинався коло цього дому, сподіваючись, що, може, його й додому підвезуть. Ну, а вона, коли почула, що ви хочете, щоб вона залишилася у вас, послала хлопчика по свої речі. І я здибав його на розі Лонг-Ейкер та Ендел-стріт.
Гіггінс. Біля пивниці, еге ж?
Дулитл. Клуб для вбогих, батечку, - що ж тут такого?...
Пікерінг. Нехай уже він розкаже свою історію, Гіггінсе.
Дулитл. І хлопчик усе мені розказав. І я хочу спитати вас: що я мав почувати, як учинити? Адже я - батько її… Кажу хлопцеві: “Ти принеси мені її речі!” Кажу…
Пікерінг. Чом же ви самі не пішли по речі?
Дулитл. Таж хазяйка нізащо не довірила б мені тих речей, батечку. Така вона вже жінка, аби ви знали. Мусив я дати її синочкові пенні, й тільки тоді він передав мені її речі, порося! І я приніс їй речі, аби прислужитися вам, зробити вам приємність. От і все.
Гіггінс. Що ж там за речі?
Дулитл. Музичний інструмент, батечку. Кілька картин, трохи коштовностей і пташина клітка. Вона сказала, що не треба ніякої одежі. Що ж я мав виснувати з цього батечку? Питаю вас як батько: що я мав подумати?
Гіггінс. Тож ви прийшли порятувати її від ганьби, що гірша за смерть, еге ж?
Дулитл (полегшено, вдячний, що його так добре зрозуміли). Саме так, батечку. Свята правда.
Пікерінг. Але нащо ж ви принесли її речі, коли хочете її забрати?
Дулитл. Чи ж я сказав хоч слово про те, що хочу її забрати? Невже сказав?
Гіггінс (рішуче). Ви таки заберете її геть, і що швидше, то краще. (Переходить через усю кімнату до каміна й смикає шнурок дзвінка.)
Дулитл (підводячись). Ні, батечку. Не кажіть такого. Я не такий чоловік, щоб заступити світ своїй дитині. Перед нею, можна сказати, відкривається кар’єра, а…
Місіс Пірс стає на порозі, чекаючи вказівок.
Гіггінс. Місіс Пірс, оце Елайзин батько. Прийшов забрати її. Передайте дочку батькові. (Вертається назад до рояля, всім своїм виглядом демонструючи, що вмив руки від усієї справи.)
Дулитл. Ні! Це непорозуміння. Послухайте-но…
Місіс Пірс. Як же він може її забрати, містере Гіггінсе? Ви ж звеліли мені спалити її одежу.
Дулитл. Свята правда. Що мені, тягти дівчину по вулицях у чім мати народила, мов яку шимпанзу? Ось що я вам товкмачу.
Гіггінс. Ви втовкмачили мені, що прийшли по свою дочку. То й забирайте її. Немає в неї одежі? То вийдіть до крамниці й купіть.
Дулитл (у відчаї). А де ж та одежа, в якій вона прийшла сюди? Хто спалив одежу: я чи та ваша мадама?
Місіс Пірс. Я тут економка, коли ваша ласка. І я послала по якусь одежину для вашої дочки. Як тільки одежа прибуде, можете забрати дівчину. Зачекайте в кухні. Осюди, прошу вас!
Дулитл, вельми сприкрений, іде слідом за нею до дверей, але починає вагатись і, зрештою, довірчо обертається до Гіггінса.
Дулитл. Послухайте, батечку. Ми з вами бувалі люди, чи не так?
Гіггінс. Ого! Бувалі люди, кажете? Ви краще йдіть собі, місіс Пірс!
Місіс Пірс. І справді - я й сама так подумала, пане. (Виходить - із виразом підкресленої гідності.)
Пікерінг. Вам слово, містере Дулитл.
Дулитл (до Пікерінга). Спасибі вам, батечку! (До Гіггінса, що притулився на прирояльній лаві, трохи спантеличений близькістю гостя, адже навколо Дулитла стоїть притаманний його фахові дух сміття.) Ну, як по правді, батечку, то ви мені наче припали до душі. Тож, якщо дівчина вам потрібна, я не так уже й наполягаю, щоб забрати її додому. Чом би нам із вами не домовитися? Коли поглянути на неї, як на молоду жінку, то вона вродливиця, нівроку. А от дочка з нікудишня - мені її не прогодувати, прямо так вам і кажу. Я тільки обстоюю батьківські свої права, і вже хто-хто, а ви не сподівайтеся, що я відпущу її задарма, бо ж бачу, що ви щирий чоловік, батечку. Ну, що для вас п’ятифунтовий папірець? А що Елайза для мене? (Вертається до свого стільця й сідає з виглядом справедливого судді.)
Пікерінг. Гадаю, що вам би годилося знати, Дулитле, що наміри містера Гіггінса цілком достойні.
Дулитл. Авжеж, достойні, батечку! Коли б я вважав інакше, то зажадав би п’ятдесят.
Гіггінс (обурено). То ви хочете сказати, що продали б свою дочку за п’ятдесят фунтів?
Дулитл. Щоб отак узяти й продати - то ні. Але щоб приподобитися такому панові, як оце ви, я зробив би чимало, запевняю вас!
Пікерінг. Невже ви не маєте ніяких моральних принципів, чоловіче?
Дулитл (навіть оком не моргнувши). Не можу дозволити собі мати моральні принципи, батечку. І ви б не змогли дозволити собі їх, коли б ви були такі вбогі, як оце я. Ну, ви ж розумієте, не те щоб я замишляв щось проти когось. Але якщо Лайзі перепаде тут щось, то хай дістанеться дещиця й мені.
Гіггінс (стурбовано). Вже й не знаю, що діяти, Пікерінгу. Не може бути й мови, щоб йому потурати: з морального погляду злочином було б дати цьому чоловікові хоч би фартинг. І все ж у його вимозі мені вчувається груба справедливість.
Дулитл. Саме так, батечку. Це ж саме і я кажу. Батьківське серце, як не як.
Пікерінг (до Гіггінса). Ну, я розумію те, що вчувається вам, але ж, як по правді, то до справедливості тут так далеко!..
Дулитл. Не кажіть такого, батечку. не дивіться на це під таким кутом зору. Хто я такий, батечки мої? Питаю вас: хто я? Один з тих злидарів, що недостойні й милостині, ось хто я такий! Подумайте, що це означає для такої людини. Це означає, що людина ця всякчас виступає проти моралі середнього класу. Де б щось не затівалося, а я б туди поткнувся з простягнутою рукою, щоразу я чую одне й те саме: “Ти недостойний, то й не дістанеш нічого!..” Але ж мої потреби такі самі великі, як і в найдостойнішої вдови, що одержує гроші від шістьох благодійницьких товариств протягом тижня за смерть одного й того самого чоловіка. А я потребую не менше за достойного - я потребую більше! І я ж їм від щирого серця, як і достойний, а п’ю - ще більше за нього. Чоловік я мислячий, тож мені треба ще й трохи розваги. Коли мене гризе нудьга, я бажаю веселощів, пісні й музики. А деруть із мене за все так само, як і з достойних. Яка ж мораль у середнього класу? Та їхня мораль - просто привід, щоб ніколи нічого мені не давати. Тож я прошу вас обох, як двох джентльменів, не нав’язувати мені буржуйської тієї гри. З вами я граю чесно - не прикидаюся достойником. Я недостойний і таким лишуся до скону. Мені це до вподоби, правду кажу! Чи зглянетеся ви над чоловікової натурою, чи вділите йому дещицю з ціни його рідної дочки, яку він ростив, годував, одягав, працюючи в поті чола свого, аж поки вона зросла гожа, що зацікавила вас, двох джентльменів? Чи ж п’ять фунтів - нерозумна забаганка? Ось що я вас питаю, а ви мені дайте відповідь.
Гіггінс (підводячись і йдучи через кімнату до Пікерінга). Пікерінгу, якби ми взяли цього чолов’ягу в роботу на три місяці, то потім він зміг би вибирати між постом міністра й кафедрою проповідника в Уельсі.
Пікерінг. Що скажете на це, Дулитле?
Дулитл. Тільки не я, батечку, красненько вам дякую. Наслухався я і проповідників, і прем’єр-міністрів, бо ж мислячий чоловік, і гра в політику, чи релігію, чи там суспільні перебудови - це все те саме, що й усі інші забави. Але я скажу вам: собаче воно життя, хоч з якого боку глянь на нього. Моя лінія - недостойна вбогість. Обрати не той стан, який би схвалювало суспільство, це… це… ну, це єдине, що має в собі цікавинку, як на мій смак.
Гіггінс. Либонь, ми таки повинні дати йому п’ятифунтівку.
Пікерінг. Побоююсь, що вона не піде йому на добро.
Дулитл. Ще й як піде на добро. Не бійтеся ви, що я покладу її та ощаджатиму, та розледачію через ту грошину. До понеділка від тої п’ятифунтівки й пенні не зостанеться, і подамся я все так само на роботу, неначе й не мав ніколи такого багатства. Можу закластися з вами, що аж ніяк не стану жебраком через вашу п’ять фунтів. Тільки разочок гульнемо добренько з моєю старою, дамо собі втіху, а комусь - заробіток, ну а вам - щасливу думку, що ті гроші не викинуто на вітер. Та ви б самі не зуміли їх краще потратити.
Гіггінс (дістає гаманця й стаючи між Дулитлом і роялем). Ні, цього не збороти! Даймо йому десять. (Простягає сміттяреві дві банкноти.)
Дулитл. Ні, батечку! У старої не стане духу проциндрити цілих десять фунтів - ба навіть я навряд чи посмію. Десять фунтів - це великі гроші, я через них ще зроблюся розважливим, а тоді вже - прощай, щастя! Ви дайте мені, батечку, що я прошу: ані на пенні більше й ані на пенні менше.
Пікерінг. А чом ви не оженитеся на тій вашій старенькій? Я більше схиляюся до тієї лінії, щоб заохочувати саме таку неморальність.
Дулитл. А ви скажіть їй це, батечку, скажіть-но їй! Я ж не проти. Бо саме я страждаю від цього. Не маю я ніякої влади над нею Мушу всіляко піддобрятися до неї. Засипати її подарунками. Купувати їй якісь гріховидні вдяганки. Я - раб у тієї жінки, батечку, і тільки через те, що не доводжуся їй законним мужем. І вона це добре знає. Хто б змусив її вийти за мене! ось вам моя порада, батечку: женіться на Елайзі, поки вона молоденька й не знає ще, що й до чого. Зараз не женитеся - пошкодуєте згодом. А женитеся, то вона шкодуватиме згодом, але хай краще вона шкодує, ніж ви, бо ж чоловік, а вона просто жінка і все’дно не тямить, що то за штука - щастя!
Гіггінс. Пікерінгу! Якщо ми ще хоч хвилину послухаємо цього чолов’ягу, то в нас із вами не лишиться аніяких переконань. (До Дулитла.) Здається, ви сказали “п’ять фунтів”?
Дулитл. Красно дякую вам, батечку.
Гіггінс. Ви певні, що не візьмете десятки?
Дулитл. Не зараз. Іншим разом, батечку.
Гіггінс (вручаючи йому п’ятифунтову банкноту). Прошу!
Дулитл. Дякую вам, батечку! Бувайте здорові! (Квапливо рушає до дверей, аби вислизнути із своєю здобиччю. Але на порозі стикається віч-на-віч із витонченою та вишукано-чистою молодою японською пані в простому бавовняному блакитному кімоно, вигадливо всипаному маленькими білими жасминовими квіточками. Поруч неї - місіс Пірс. Сміттяр чемно ступає вбік і вибачається.) Перепрошую, панночко!
Японська пані. Та ну! Чи ж ви не впізнаєте своєї рідної дочки?
Дулитл, Гіггінс, Пікерінг (вигукуючи одночасно). Свят-свят! Це Елайза! Що це? Ну і ну! Господи!
Лайза. Дурний у мене вигляд?
Гіггінс. Дурний?
Місіс Пірс (із порога). Ну ж бо, містере Гіггінсе, прошу вас, не кажіть нічого такого, щоб дівчина запишалась собою.
Гіггінс (усвідомивши). О! Ваша правда, місіс Пірс. (До Елайзи.) Таки збіса дурний вигляд!
Місіс Пірс. Прошу вас, пане!
Гіггінс (виправляючись). Я хотів сказати: вкрай дурний вигляд.
Лайза. Треба ще надягти мого капелюшка - з ним буде вигляд хоч куди. (Бере свого капелюшка, надягає на голову і йде через кімнату до каміна, величаючись, ніби модниця.)
Гіггінс. Нова мода, клянусь святим Георгієм! А мало б виглядати жахливо!
Дулитл (з отецькою гордістю). Ну, я б ніколи не подумав, що вона так легко відмиється і стане така гарненька, батечку. Вона робить мені честь, правда ж?
Лайза. А, тут легко відмитися, скажу я вам. Гаряча й холодна вода в крані, набирай собі скільки хочеш, тієї чи тієї. І пухнасті рушники, й вішалка під ними така гаряча, що пальці попечеш. М’якенькі щітки, щоб відмивати бруд з тіла, і ціла миска мила, духмяного, мов первоцвіти. Тепер я знаю, чому панії такі чистенькі. Вони купаються залюбки! Знали б вони, як то митися таким, як оце я!
Гіггінс. Я радий, що ванна припала вам до смаку.
Лайза. Та ні, не припала, принаймні, не все, і мені байдуже, чи хто почує ці мої слова. Он місіс Пірс знає.
Гіггінс. Що ж було негаразд, місіс Пірс?
Місіс Пірс (заспокійливо). О, нічого страшного, пане. Дрібниці.
Лайза. Мені так і кортіло його розбити! Не знала, куди очі подіти. А тоді завісила його рушником, отак-о!
Гіггінс. Що завісила?
Місіс Пірс. Дзеркало, пане.
Гіггінс. Дулитле, ви виховали свою дочку в занадто суворому дусі.
Дулитл. Я? Та я зовсім її не виховував, ото тільки бувало дам ремінця вряди-годи. Ви не звертайте на мене, батечку. Бачите, вона просто не звикла до дзеркал, тільки й того. Але вона швидко перейме ваші невимушені звички.
Лайза. Я хороша дівчина, хороша і не перейму ніяких невимішаних звичок!
Гіггінс. Елайзо, краще не хваліться так, що ви хороша дівчина, а то батько візьме й забере вас додому.
Лайза. Так і забере! то ви не знаєте мого батька. Він і прийшов сюди тільки для того, щоб грошей у вас вициганити та напитись.
Дулитл. Ну, а на що ж іще просив би я гроші? невже щоб кинути у церковну карнавку? (Лайза показує йому язика. Дулитл від цього так розлютився, що Пікерінг мусив швидко стати між ними.) Щоб я більше не бачив од тебе такого нахабства! І гляди, щоб я не почув про тебе, що ти нахабнієш перед оцим паном, бо тоді начувайся!
Гіггінс. Чи не дасте ви їй, Дулитле, ще яку пораду, перш ніж підете звідси? Ну там благословення батьківське…
Дулитл. Ні, батечку, не такий я мугир, аби напучувати своїх дітей на все те, чого сам назнався. їх і так нелегко тримати в руках. Хочете, щоб Елайза порозумнішала, то вчіть її самі ремінцем. Бувайте, панове! (Обертається йти геть.)
Гіггінс (із притиском). Стійте! Ви постійно навідувати-мете свою дочку. Знаєте, це ж ваш обов’язок. У мене брат священик, то він допоможе вам провадити з нею виховні розмови.
Дулитл (ухильно). Аякже, приходитиму, батечку. Тільки не на цьому тижні, бо в мене робота далеченько звідсіля, але згодом… можете покластися на мене. До побачення, панове! Бувайте, мем! (Торкається крис свого капелюха перед місіс Пірс, яка, не удостоївши його відповіддю, виходить. Дулитл підморгує Гіггінсові, маючи його, певне, за товариша в нещастях, спричинених тяжкою вдачею місіс Пірс, і виходить слідом за нею.)
Лайза. Не вірте ви старому брехлові. Напустили на нього священика - та це ж все одно, що лютого пса нацькувати. Не скоро ж ви побачите його знову!
Гіггінс. Я ж і не хочу його бачити, Елайзо. А ви?
Лайза. Тільки не я! Очі б мої його більш не бачили! Ганьбить він мене, ой як ганьбить - тим, що збирає сміття, замість займатися своїм фахом.
Пікерінг. А який у нього фах, Елайзо?
Лайза. Балачками витрушувати гроші з чужих кишень у свої. Справжній його фах - грабарювання, і часом він таки грабарює, для переміни, й заробляє добрі гроші при цьому. А ви вже більш не зватимете мене міс Дулитл?
Пікерінг. Прошу пробачення, міс Дулитл. Зіскочило з язика!
Лайза. Ох, та дарма! Тільки звучить воно так благородно! Мені так і кортить під’їхати в таксі до рогу Тотнем-корт-роуд, висісти там і сказати водієві, щоб підождав: хай би дівчата втямили, де їхнє місце. Знаєте, я до них і словом не озвалася б.
Пікерінг. Краще зачекайте, поки ми дістанемо вам щось справді модне.
Гіггінс. До того ж, вам не годилося б відшивати своїх давніх друзів отак зразу, як тільки ви піднялися вище на суспільний щабель. Це ми називаємо снобізмом.
Лайза. Надіюсь, ви більше не називатимете їх моїми друзями. Частенько ж вони діймали мене до живого своїми кпинами, а зараз я хотіла б трохи відігратися. Але якщо вже у мене буде модне вбрання, то я зачекаю. Чом би й не вбратися гарно? Місіс Пірс каже, що ви дасте мені одяг, який одягають для сну, не такий, як носиться вдень, але мені це здається марною тратою грошей, коли вже можна придбати дещо напоказ. До того ж, я ніколи не могла уявити, як це я вберуся у холодні речі на зимову ніч.
Місіс Пірс (вертаючись). Чуєте, Елайзо? Прибуло нове вбрання для вас. Ходіть приміряйте!
Лайза. Ах-оу-о-ох! (Вибігає з кімнати.)
Місіс Пірс (ідучи за нею слідом). Ох, та не швидкуйте так, дівчино! (Зачиняє за собою двері.)
Гіггінс. Пікерінгу, ми з вами взяли на себе тяжку справу!
Пікерінг (переконано). А таки тяжку, Гіггінсе!
Глядачеві та й читачеві цікаво було б мати уявлення, на що схожі ті уроки, що їх дає Гіггінс Елайзі. Ну, то ось вам перший зразок. Уявіть собі Елайзу, вбрану у все новісіньке, і з відчуттям, що її нутро ніяк не змириться з незвичними для нього підобідком, обідом і вечерею, як вона сидить разом із Гіггінсом і полковником у кабінеті, почуваючись достоту, мов амбулаторний хворий на першому прийомі в лікарів.
Гіггінс, від природи невсидючий, бентежить її ще дужче своїм неспокійним шуганням довкола. Коли б не витримка і заспокійлива присутність полковника, її захисника, Елайза б утекла звідти безбач - хоч би й назад на Друрі-лейн.
Гіггінс. Розкажіть-но абетку!
Лайза. Я свою абетку знаю. Думаєте, я не знаю нічого? Не треба вчити мене, як малу дитину!
Гіггінс (громовим голосом). Розкажіть абетку!
Пікерінг. Розкажіть, міс Дулитл! Скоро ви все зрозумієте. Робіть, що він каже, дозвольте йому вчити вас, як він сам знає.
Лайза. Ну гаразд уже, хай буде по-вашому: ей-іі, бей-іі, сей-іі, дей-іі…
Гіггінс (заревівши, мов поранений лев). Досить! Послухайте-но, Пікерінгу. Ось воно - те, що ми платимо за нашу початкову освіту. Ця нещасна істота була на дев’ять років замкнена в школі, де її за наш рахунок навчали розмовляти й читати мовою Шекспіра і Мільтона. А наслідок - “Ей-іі, Бей-іі, Сей-іі”. (До Елайзи.) Скажіть: Ей, Бі, Сі, Ді.
Лайза (мало не плачучи). Та я ж так і кажу: ей-іі, бей-іі, сей-іі.
Гіггінс. Досить. Скажіть: “капелюшок”.
Лайза. Кипилюшик.
Гіггінс. Витягніть язика вперед, щоб він уперся у вершки нижніх зубів. Тепер скажіть: “кап-“.
Лайза. К-к-к… Не можу! К-кап-.
Пікерінг. Добре. Чудово, міс Дулитл!
Гіггінс. Присягаюсь Юпітером, вона здолала це першим нападом! Пікерінгу, ми таки зробимо з неї герцогиню! (До Елайзи.) А як ви думаєте, чи змогли б ви зараз вимовити чітко: “оті чаї”? Затямте: не “отийіі чийіі”! Бо коли ви ще хоч раз вимовите “бей-іі”, “сей-іі”, “дей-іі”, ятричі проволочу вас за коси довкруж кімнати. (Фортисимо.) Т, Т, Т, Т!
Лайза (плачучи). Я ніяк не вчую ніякої різниці, ото хіба у вас воно звучить благородніше.
Гіггінс. Ну, якщо ви вчули ту різницю, то якого дідька рюмсаєте отут? Пікерінгу, дайте їй шоколадку!
Пікерінг. Ну, ну! То дарма, що ви поплакали трішки, міс Дулитл. Ви дуже добре справуєтеся, і вам не буде боляче від уроків. Обіцяю вам, що не дозволю йому тягати вас за коси довкруж кімнати!
Гіггінс. Забирайтеся до місіс Пірс та розкажіть їй про це. Думайте про це. Пробуйте проробляти це самі: глядіть, щоб ваш язик був цілком випростаний і торкався зубів, а не загортався вгору, от ніби ви хочете його проковтнути. Наступний урок після обіду, о пів на п’яту. Геть звідсіля!
Елайза, все ще ридаючи, вибігає з кімнати.
Оце десь такі муки має терпіти бідолашна Елайза місяцями, перш ніж ми зустрінемося з нею знову - при її першій появі в товаристві лондонських знавців мови.
Книга: Джордж Бернард Шоу Пігмаліон Переклад Олександра Мокровольського
ЗМІСТ
| 1. | Джордж Бернард Шоу Пігмаліон Переклад Олександра Мокровольського |
| 2. | Дія друга Одинадцята година наступного ранку.... |
| 3. | Дія третя У місіс Гіггінс день гостей. Ніхто ще не... |
| 4. | Дія четверта Лабораторія на Вімпол-стріт. Опівночі.... |
| 5. | Дія п’ята Вітальня місіс Гіггінс. Як і першого разу,... |
На попередню
|
|
