Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Джордж Бернард Шоу Пігмаліон Переклад Олександра Мокровольського
Дія третя
У місіс Гіггінс день гостей. Ніхто ще не прибув. Її вітальня, що в помешканні на Чесійській набережній, має три вікна на Темзу, а стеля не така високо-гордовита, як мало б воно бути в старіших будинках, котрі претендують на старовинність. Вікна - до підлоги: вони відчинені на балкон, де повно квітів у горщиках. Коли стати обличчям до вікон, то камін буде ліворуч, а двері - в стіні праворуч, біля того кутка, котрий найближче до вікон. Місіс Гіггінс виховано на Моррісові та Берн-Джонсові, тож її кімната зовсім не схожа на синову, що на Вімпол-стріт, - не захаращена меблями, столиками й дрібничковими прикрасами. Посеред кімнати - велика отоманка, і ця турецька тахта, разом із килимом, Моррісовими шпалерами, та Моррісовими ж ситцевими гардинами, та парчевими покривалами на отоманці і її подушках, - ото і вся обстанова, яка сама собою надто гарна, й ту красу тільки скрадав би всякий непотрібний дріб’язок. На стінах кілька добротний олійних картин із тридцятирічної давності виставок галереї Гросвенор - у них більше від Берн-Джонса, не від Вістлера. Єдиний тут пейзаж належить пензлеві Сесіла Лоунсона, з рубенсівською масштабністю. Є тут і портрет самої місіс Гіггінс: такою замолоду вона кидала виклик тодішній моді, убравшись в один з россеттіївських костюмів, які, скарикатурені вульгарним нерозумінням, призвели до безглуздь простонародного естетизму сімдесятих років минулого століття.
Місіс Гіггінс, що вже переступила межу шістдесяти літ і давно не клопочеться тим, щоб одягатися всупереч моді, сидить у кутку, навкоси від дверей, за вишукано простим письмовим столом із дзвінковою кнопкою під рукою. Трохи далі, між нею і найближчим до неї вікном, стоїть чіппендейлівське крісло. Біля іншої стіни, майже навпроти дверей, видно єлизаветинське крісло, грубо різьблене, в дусі Ініго Джонса. Під тією самою стіною - рояль у гарному чохлі. Куток між каміном і вікном зайнятий диванчиком із подушками, обтягненими Моррісовим ситцем.
Час між четвертою і п’ятою пополудні.
Рвучко розчахнуто двері - влітає Гіггінс, не скинувши капелюха.
Місіс Гіггінс (нажахано). Генрі! (Сварячи його.) Що тобі треба тут сьогодні? У мене ж день гостей, і ти обіцяв не приходити сьогодні! (Він нахиляється поцілувати матір, а вона знімає йому з голови капелюха і подає йому в руки.)
Гіггінс. Оце ще! (Кидає капелюха на стіл.)
Місіс Гіггінс. Зараз же вертайся додому.
Гіггінс (цілуючи матір). Та знаю, мамо. Я ж прийшов зумисне.
Місіс Гіггінс. І все одно не смій! Серйозно кажу, Генрі. Ти відлякуєш усіх моїх друзів: як застануть тебе тут, то вже й не приходять більше.
Гіггінс. Дурниці! Знаю, не веду я світської мови, але ж ніхто на це не зважає. (Сідає на диванчик.)
Місіс Гіггінс. Ого! Так-то вже й не зважають? Світська мова, кажеш? А несвітська твоя мова? Справді, дорогенький, нічого тобі тут робити!
Гіггінс. А таки є що робити. Маю роботу для вас. Фонетичну роботу.
Місіс Гіггінс. І не вмовляй, дорогенький. перепрошую, але мені не до твоїх голосівок. Та ще я здумаю про твої прегарні листівки з твоїм фірмовим скорописом, та про те, що маю перечитувати ще й копії тих листівок, писані нормальними літерами, які ти так завбачливо прикладаєш!..
Гіггінс. Ну, це не фонетична робота.
Місіс Гіггінс. Ти сказав: фонетична.
Гіггінс. Ваша частина роботи - не фонетична. Я підібрав дівчину…
Місіс Гіггінс. Це означає, що якась дівчина підібрала тебе?
Гіггінс. Зовсім ні. Це не любовна історія.
Місіс Гіггінс. Як жаль!
Гіггінс. Чому?
Місіс Гіггінс. Ну полюбив би ти якусь жінку віком до сорока п’яти. Коли ти вже роздивишся, що довкола таки є трохи молодих вродливиць?
Гіггінс. Ох, не можу я морочитися з молодими вродливицями! Жінка, яку можна полюбити, - в моєму уявлення, - це хтось якнайподібніший до вас, мамо. Ніколи я не дійду до того, щоб щиро захоплюватися молодими жінками: надто глибоко вкоренилися деякі звички, щоб їх міняти. (Рвучко підводячись і походжаючи по кімнаті, ще й брязкаючи грошима та ключами в кишенях штанів.) До того ж, усі вони дурепи.
Місіс Гіггінс. Знаєш, що ти зробив би, коли б любив мене по-справжньому, Генрі?
Гіггінс. Та годі-бо! Ну що? Женився б, не інакше.
Місіс Гіггінс. Ні. Облишив би метушню та повиймав руки з кишень. (Із жестом відчаю він скоряється і знов сідає.) От хороший хлопчик! А зараз розкажи мені про ту дівчину.
Гіггінс. Сьогодні вона з’явиться до вас із візитом.
Місіс Гіггінс. Не пригадую, щоб я її запрошувала.
Гіггінс. Не ви, а я запросив її. Бо ви, коли б знали, хто вона, нізащо не запросили б її до себе.
Місіс Гіггінс. Отакої! А чому ж?
Гіггінс. Ну, ось у чім річ. Вона - проста квіткарка. Я підібрав її на вулиці.
Місіс Гіггінс. І запросив її на мій день гостей!
Гіггінс (підходячи до матері, щоб підлеститись). О, все буде гаразд! Я навчив її правильно розмовляти і дав їй точні вказівки, як поводитись. Їй велено триматися двох тем: погоди та здоров’я всіх присутніх - “Гарний день!” та “Як ся маєте?” - і взагалі не дуже розводитись. Так буде безпечно.
Місіс Гіггінс. Безпечно! Говорити про наше здоров’я! Про наші нутрощі! Може, й про наш зовнішній вигляд! Як ти скотився до таких дурощів, Генрі?
Гіггінс (нетерпляче). Ну треба ж їй хоч про щось говорити! (Бере себе в руки й знов сідає.) О, вона поводитиметься добре, не зчиняйте бучі! Пікерінг теж бере участь у цій справі разом зі мною. Я так наче побився об заклад, що через півроку покажу її на люди як герцогиню. Кілька місяців тому я почав роботу з нею, і вона так швидко прогресує - мов пожежа! Я виграю свій заклад. Вухо в неї чутке, і навчити її виявилось легше, ніж моїх учнів-буржуа, бо ж їй треба вивчити зовсім нову мову. По-англійському вона розмовляє майже так, як ви по-французькому.
Місіс Гіггінс. Принаймні, це задовільно.
Гіггінс. Ну, це так і не зовсім так.
Місіс Гіггінс. Що ти хочеш цим сказати?
Гіггінс. Бачите, її вимову я виправив як слід, але ви повинні зважити не лише те, як дівчина вимовляє, а й що вона вимовляє, і ось тут…
Їхню розмову перериває покоївка, що сповіщає про прибуття гостей.
Покоївка. Місіс та міс Ейнсфорд-Гілл! (Виходить.)
Гіггінс. О Господи! (Зривається на ноги, хапає свого капелюха зі столу й рушає до дверей, але не встигає - мати відрекомендовує його своїм гостям.)
Місіс та міс Ейнсворд-Гілл - це ті самі мати й дочка, що ховалися від дощу в Ковент-гардені. Мати - добре вихована, спокійна, але на обличчі в неї написаний постійний клопіт через нестатки. Дочка ж виробила собі веселий вигляд, мовляв, світське товариство для мене - рідна домівка: бравада шляхетної вбогості.
Місіс Ейнсворд-Гілл (до місіс Гіггінс). Гау ду ю ду?
Міс Ейнсворд-Гілл. Гау д’ї ду? (Тисне руку господині.)
Місіс Гіггінс (відрекомендовує). Мій син Генрі!
Місіс Ейнсворд-Гілл. Ваш славетний син! Я так бажала познайомитися з вами, професоре Гіггінсе!
Гіггінс (понуро, не ступивши й кроку в її напрямку). Дуже радий. (Прихиляється до рояля й рвучко кланяється.)
Міс Ейнсворд-Гілл (прямуючи до нього з самовпевненою фамільярністю). Гау ду ю ду?
Гіггінс (витрішившись на неї). Десь я вас уже бачив. Ніяк не згадаю, де в чорта бачив, але голос ваш пам’ятаю. (Похмуро.) Та дарма. Ви вже сядьте.
Місіс Гіггінс. З жалем повинна вам сказати, що мій славетний син зовсім не знає манер. Ви вже не ображайтесь на нього.
Міс Ейнсворд-Гілл. Я - ні. (Сідає в єлизаветинське крісло.)
Місіс Ейнсворд-Гілл (трохи збентежено). Та немає ж за що. (Сідає на отоманці, між дочкою та місіс Гіггінс, що повернула свого стільця спинкою до письмового столу.)
Гіггінс. О, невже я повівся нечемно? Я не хотів.
Він переходить до центрального вікна й, ставши спиною до товариства, споглядає річку й квіти в Беттерсі-парку, так ніби перед ним крижана пустеля.
Знову входить Покоївка, вводячи Пікерінга.
Покоївка. Полковник Пікерінг! (Вона виходить.)
Пікерінг. Гау ду ю ду, місіс Гіггінс?
Місіс Гіггінс. Така рада, що ви прийшли! Чи знайомі ви з місіс Ейнсфорд-Гілл… з міс Ейнсфорд-Гілл? (Обмін поклонами. Полковник ставить чіппендейлівське крісло трохи наперед, між місіс Гілл та місіс Гіггінс, і сідає.)
Пікерінг. Чи Генрі сказав вам, чого ми прийшли?
Гіггінс (через плече). Нас урвали - прокляття!
Місіс Гіггінс. Ой, Генрі, Генрі, ну як же ти…!
Місіс Ейнсворд-Гілл (напівпідводячись). Ми заважаємо?
Місіс Гіггінс (підводячись і змушуючи гостю знову сісти). Ні-ні! Ви нагодились якраз дуже до речі: ми хотіли б познайомити вас із однією нашою приятелькою.
Гіггінс (обернувшись, із виразом просвітління й надії). Так, присягаюся святим Георгієм! Нам потрібні двоє-троє людей. Ви підійдете, як і будь-хто, незгірш.
Вертається покоївка, вводячи Фредді.
Покоївка. Містер Ейнсфорд-Гілл!
Гіггінс (не витерпівши, майже на повен голос). Святий Боже! Ще один з них.
Фредді (тиснучи руку місіс Гіггінс). Ахдіду?
Місіс Гіггінс. Чудово, що ви прийшли! (Знайомлячи.) Полковник Пікерінг.
Фредді (кланяючись). Ахдіду?
Місіс Гіггінс. Навряд чи ви знайомі з моїм сином, професором Гіггінсом.
Фредді (підходячи до Гіггінса). Ахдіду?
Гіггінс (дивлячись на Фредді, мов на кишенькового злодія). Я ладен покластися, що десь вас уже стрічав. Де це було?
Фредді. Щось не пригадую.
Гіггінс (змирившись). Та дарма, це не має значення. Сідайте.
Він тисне руку Фредді, майже жбурляючи того на отоманку, обличчям до вікна, потім обходить отоманку.
Гіггінс. Ну, от ми й повсідалися! (Сідає на отаманку біля місіс Ейнсфорд-Гілл, по ліву руч від неї.) А тепер - про якого дідька ми будемо говорити, поки прибуде Елайза?
Місіс Гіггінс. Генрі, ти ж душа вечірок Королівського товариства! А на не таких високих зібраннях, ти, сказати правду, просто нестерпний.
Гіггінс. Справді? Вельми шкодую. (Зненацька просяявши.) А таки-так, я нестерпний! (Гучно.) Ха-ха!
Міс Ейнсворд-Гілл (що дивиться на Гіггінса як на цілком підходящий шлюбний варіант). А мені це подобається. Я ж зовсім не знаю світської мови. От коли б усі були щирі та говорили все, що думають насправді!
Гіггінс (знову хмурніючи). Боже борони!
Місіс Ейнсворд-Гілл (підхоплюючи доччину тему). Але чому?
Гіггінс. Те, що, як людям здається, вони повинні думати, уже само собою мерзота. Але Господь знає: коли б люди говорили все, що думають насправді, вони б цим зіпсували всю виставу. Чи ви гадаєте, що вам дійсно було б приємно, коли б я виступив отут, виплеснувши все, що справді маю на думці?
Міс Ейнсворд-Гілл (весело). То ваші думки такі дуже цинічні?
Гіггінс. Цинічні! Хто в дідька сказав, що мої думки цинічні? Я тільки хотів сказати, що це було б непристойно.
Місіс Ейнсворд-Гілл (поважно). Ой! Я певна, ви це кажете не на повному серйозні, містере Гіггінсе.
Гіггінс. Бачите, ми всі дикуни, хто більш, хто менш. Вважається, що ми цивілізовані та культурні, що тямимо в поезії, філософії, мистецтві й науці і всьому іншому, - але чи ж багато з нас знає бодай значення цих слів? (До міс Гілл.) Що ви знаєте про поезію? (До місіс Гілл.) Що ви знаєте про науку? (Показуючи на Фредді.) Що знає він про мистецтво чи про науку, чи там ще про щось? І що я, на вашу думку, знаю в чорта про філософію?
Місіс Гіггінс (застережливо). Чи про манери, Генрі?
Покоївка (відчиняючи двері). Міс Дулитл! (Виходить.)
Гігггінс (схоплюючись і підбігаючи до місіс Гіггінс). Це вона, мамо! (Стає навшпиньки й над материнською головою показує Елайзі на мигах, хто з присутніх жінок - господиня.)
Елайза, вишукано вбрана, справляє, увійшовши до кімнати, враження такої непересічної шляхетності та вроди, що всі присутні мимоволі встають. Уловивши гіггінсові вказівки, вона із завченою грацією підходить до місіс Гіггінс.
Лайза (вимовляючи слова з педантичною правильністю і дуже милою інтонацією). Гау ду ю ду, місіс Гіггінс? (Вона ледь затинається, аби не “проковтнути” “г” в слові “Гіггінс”, але цілком успішно вимовляє важкий звук.) Містер Гіггінс казав, що мені можна завітати до вас.
Місіс Гіггінс (щиросердо). Правильно - і я справді вельми рада бачити вас.
Пікерінг. Гау ду ю ду, міс Дулитл?
Лайза (тиснучи йому руку). Полковник Пікерінг, чи не так?
Місіс Ейнсворд-Гілл. У мене таке відчуття, ніби ми з вами вже десь бачились, міс Дулитл. Я пам’ятаю ваші очі.
Лайза. Гау ду ю ду? (Граційно сідає на отоманку - на місце, яке щойно звільнив Гіггінс.)
Місіс Ейнсворд-Гілл (знайомлячи). Моя дочка Клара!
Лайза. Гау ду ю ду?
Клара (імпульсивно). Гау ду ю ду? (Сідає на отоманку поруч Елайзи, пожираючи ту очима.)
Фредді (переходячи до їхньої половини отоманки). Я, безперечно, уже мав задоволення вас бачити!
Місіс Ейнсворд-Гілл (знайомлячи). Мій син Фредді.
Лайза. Гау ду ю ду?
Фредді кланяється й сідає в єлизаветинське крісло, не зводячи з Елайзи захопленого погляду.
Гіггінс (зненацька). Святий Боже! Так - я все пригадав! (Усі витріщаються на нього.) Ковент-гарден! (Сприкрено.) От чортівня!
Місіс Гіггінс. Генрі, прошу тебе! (Помітивши, що він збирається сісти край столу.) Не сідай на мій письмовий стіл - ще поламаєш його!
Гіггінс (насуплено). Перепрошую.
Він прямує до дивана, але дорогою перечіплюється через камінові ґратки та щипці й кочергу; виплутується, бурмочучи прокляття, й закінчує свою руйнівну мандрівку, гепнувши так роздратовано на диван, що аж затріщало. Місіс Гіггінс дивиться на нього, але стримується й не каже нічого.
Западає тривала й ніякова пауза.
Місіс Гіггінс (заговорює нарешті, щоб розпочати розмову). Як ви гадаєте, чи не задощить?
Лайза. Невелике зниження тиску на заході наших островів захопить і східні регіони. Ніщо не вказує на значні зміни в барометричній ситуації.
Фредді. Ха! Ха! Ну й сміхота!
Лайза. Чи я щось не так сказала, молодий чоловіче? Б’юсь об заклад, я все висловила правильно.
Фредді. Ой, помру!
Місіс Ейнсворд-Гілл Я так сподіваюся, що не похолодніє! Довкола стільки того грипу. Ще не було такої весни, щоб уся наша родина не перехворіла грипом.
Лайза (похмуро). У мене тітка померла - кажуть, від грипу.
Місіс Ейнсворд-Гілл (співчутливо цмокає язиком). !!!
Лайза (тим самим трагічним тоном). Але я не вірю, що стареньку доконав грип, - її уграбали!
Місіс Гіггінс (спантеличено). Уграбали?
Лайза. Та-а-а-ак, хай вас Бог боронить! Бо чого б їй помирати від грипу? Тільки за рік до того вона переборола дифтерію. Я сама на власні очі бачила. Посиніла вона, лежала синя-синя. Усі вже гадали, що тітці кінець, але мій батько розливною ложкою знай заливав джин їй в горлянку, аж поки вона ожила - та так раптово, що перекусила ложку надвоє!
Місіс Ейнсворд- Гілл (вражено). Боже милий!
Лайза (нагромаджуючи одне звинувачення на друге). Як може жінка з отакою снагою взяти й померти від грипу? А що сталося з її новим бриликом, що мав перейти мені у спадок? Хтось його поцупив! Так ото, кажу, ті, що брилика поцупили, вони ж і її уграбали!
Місіс Ейнсворд-Гілл. А що означає: “вони її уграбали”?
Гіггінс (квапливо вставляє). О, це такий модний світський вислів! “Уграбати” когось - це те саме, що угробити.
Місіс Ейнсворд-Гілл (нажахано до Елайзи). Та невже ви насправді вірите, що вашу тітку умертвили?
Лайза. Ще б не вірити! Ті нелюди, з якими вона жила, убили б її і за шпильку від брилика, не те що за брилик!
Місіс Ейнсворд-Гілл. Але ж хіба правильно чинив ваш батько, що отак заливав спиртне їй в горлянку? Вона ж могла й від того померти!
Лайза. Тільки не вона! Джин був для тітки - мов материнське молоко. До того ж, батько стільки заливав його собі в горлянку, що добре знав, які то чудові ліки.
Місіс Ейнсворд-Гілл. Ви хочете сказати, що він пив?
Лайза. Пив! не те слово. Це було щось хронічне!
Місіс Ейнсворд-Гілл. Який ви жах пережили!
Лайза. Та ніякого жаху. Це йому ніскілечки не шкодило, я ж сама бачила. Та й не весь час він прикладався. (Весело.) Як найде на нього, сказати б, - коли-не-коли. І з кожною краплиною все добрішає й добрішає. От, було, нема в нього роботи, то мати дасть йому чотири пенси й випхає на вулицю, наказавши не вертатись, аж поки не вип’є рівно стільки, щоб став веселенький та добренький. Не одна жінка мусить отак напувати свого чоловіка, аби з ним можна було жити. (Призвичаївшись, вільно, розкуто.) Бачите, річ ось у чім. Якщо чоловік має хоч трохи совісті, то на тверезу голову совість гризе його, і стає він тоді як хмара. Одна чарчина - і де ті гризоти й поділися, ходить собі чоловік щасливий. (До Фредді, що давиться тамованим сміхом.) Слухайте, з чого ви хихочете.
Фредді. Та ці модні світські вислови. У вас це виходить жах як добре!
Лайза. Якщо я розмовляю як слід, то з чого ви смієтеся? (До Гіггінса.) Чи я сказала щось зайве?
Місіс Гіггінс (квапливо вставляє). Нічого подібного, міс Дулитл!
Лайза. Ну, хоч це добре. (Із запалом.) Ось що я завжди кажу…
Гіггінс (підводячись і дивлячись на годинника). Гм!
Лайза (озирнувшись на нього, збагнула натяк і теж підводиться). Що ж, я мушу йти. (Всі підводяться. Фредді йде до дверей.) Я така рада, що познайомилася з вами. До побачення! (Тисне руку місіс Гіггінс.)
Місіс Гіггінс. До побачення.
Лайза. До побачення, полковнику Пікерінгу.
Пікерінг. До побачення, міс Дулитл. (Тиснуть одне одному руки.)
Лайза (киваючи головою решті). До побачення, всі!
Фредді (відчиняючи їй двері). Ви йдете через Гайд-парк, міс Дулитл? Якщо так…
Лайза (із бездоганно вишуканою дикцією). Пішака через парк? Чорта з два! (Всі потетеріли.) Я їду в таксі! (Виходить.)
Пікерінг переводить подих і сідає. Фредді виходить на балкон, аби ще раз, здаля побачити Елайзу.
Місіс Ейнсворд-Гілл (усе ще не отямившись від потрясіння). Ох, я й справді ніяк не звикну до цієї нової манери висловлюватись!
Клара (падаючи невдоволено в єлизаветинське крісло). Ой, та все гаразд, мамо, все нормально! Люди ще подумають, ніби ми нікуди не ходимо, нікого не бачимо, якщо ви триматиметеся так старомодно.
Місіс Ейнсворд-Гілл. Смію сказати, що я дуже старомодна, але я дуже сподіваюсь, що ти, Кларо, не почнеш уживати такі вирази. Я вже наслухалась від тебе, що, мовляв, чоловіки - “паскуди” та що все на світі “свинство” й “мерзота”, хоча я твердо переконана, що це жахливі слова й дами такого не говорять. Але те, що ми тільки-но почули, - це вже занадто. Чи не так, полковнику Пікерінгу?
Пікерінг. Не питайте мене. Кілька останніх років я пробув в Індії, і звичаї, манери так змінилися, що часом я не знаю, де перебуваю: чи на обіді в респектабельному домі, чи в кубрику серед матросів.
Клара. Просто треба звикнути та й годі. Не треба в цьому дошукуватись ні хорошого, ні лихого. Ніхто в це не вкладає ніякого смислу. Воно і чудне й привабливе і так гостро-дотепно виділяє речі, які самі собою не дуже й розумні. Я в захваті від нової світської говірки, і вона ж нікому й не шкодить.
Місіс Ейнсворд-Гілл (підводячись). Ну, якщо так, то я думаю, що нам пора вже йти.
Пікерінг та Гіггінс підводяться.
Клара (підводячись). О так, нам іще треба зробити три візити. До побачення, місіс Гіггінс. До побачення, полковнику Пікерінгу. До побачення, професоре Гіггінсе.
Гіггінс (похмуро йдучи від дивана до неї, щоб провести до дверей). До побачення. Ви ж не забудьте випробовувати нову світську говірку під час ваших трьох візитів. Не нервуйтеся при цьому. Говоріть завзято, з притиском.
Клара (сяючи усмішкою). Неодмінно! До побачення. Які дурниці - вся ця ранньо-вікторіанська удавана вихованість!
Гіггінс (під’южуючи її). Казна-які дурниці!
Клара. Чорт-зна які дурниці!
Місіс Ейнсворд-Гілл (судомно). Кларо!
Клара. Ха! Ха! (Виходить, сяючи вся, рада, що дорівнялася до найостаннішої моди, - чути, як вона спускається сходами, купаючись у потоці власного сріблистого сміху.)
Фредді (до височин небесних). Ну скажіть, ради Бога… (Схаменувшись, підходить до місіс Гіггінс.) До побачення!
Місіс Гіггінс (тиснучи йому руку). До побачення. Чи не хотіли б ви ще раз зустрітися з міс Дулитл?
Фредді (з великим запалом). Так, жах як хотів би!
Місіс Гіггінс. Ну, ви ж знаєте мої дні для гостей.
Фредді. Так. Страшенно вдячний вам! До побачення. (Виходить.)
Місіс Ейнсворд-Гілл. До побачення, містере Гіггінсе!
Гіггінс. До побачення, до побачення.
Місіс Ейнсворд-Гілл (до Пікерінга). Нічого не вийде. Ніколи я не присилую себе вживати отакі слова!
Пікерінг. І не треба. Знаєте, це не обов’язково. Ви чудово обійдетеся без таких висловів.
Місіс Ейнсворд-Гілл. Тільки ж Кларочка так на мене напосідає, так вичитує мені, коли я не сиплю найновішим жаргоном! До побачення!
Пікерінг. До побачення. (Тиснуть одне одному руки.)
Місіс Ейнсворд-Гілл (до місіс Гіггінс). Ви вже не ображайтеся на Клару. (Пікерінг, уловивши з її стишеної мови, що це не для його вух, нишком приєднується до Гіггінса біля вікна.) Ми ж такі убогі! І вона, бідолашна дитина, так мало буває в гостях. Тож вона й не все тямить. (Місіс Гіггінс, завваживши, що очі її гості зволожилися, співчутливо бере її під руку, й вони разом ідуть до дверей.) Але хлопець у мене славний, правда ж?
Місіс Гіггінс. Ой, такий милий! Я завжди буду рада бачити його в себе.
Місіс Ейнсворд-Гілл. Спасибі вам, дорогенька! До побачення! (Виходить.)
Гіггінс (жадібно). Ну? Чм можна виводити Елайзу в світ? (Коршаком налітає на матір і тягне її до отоманки; вона сідає там, де сиділа Елайза, а син - ліворуч від неї.)
Пікерінг вертається до свого крісла по праву руч від неї.
Місіс Гіггінс. Ти, дурний хлопчиську, звісно ж, нікуди не можна її виводити! Вона - тріумф твого мистецтва та ще й таланту кравчини, але якщо ти гадаєш, що вона не видає себе кожнісіньким реченням, яке вилітає з її вуст, то ти, либонь, зовсім схибнувся через неї!
Пікерінг. А може, коли б щось підправити, як ви гадаєте? Я маю на увазі вилучити з її мови кровожерні моменти.
Місіс Гіггінс. Нічого не вийде - допоки вона в руках у Генрі.
Гіггінс (ображено). Хочете сказати, що у мене мова непристойна?
Місіс Гіггінс. Ні, дорогенький, мова твоя була б цілком пристойна - скажімо, десь на баржі серед матросні, але така мова аж ніяк не прикрасить Елайзи на прийомі в саду.
Гіггінс (тяжко скривджений). Ну, я мушу сказати…
Пікерінг (уриваючи його). Годі-бо, Гіггінсе, пора вже вам знати себе самого. Я такої мови не чував, відколи двадцять років тому ми робили огляди добровольців у Гайд-парку.
Гіггінс (насуплено). Ну, що ж, коли ви таке говорите, я визнаю: мова моя не завжди така, як у єпископа.
Місіс Гіггінс (заспокоюючи Генрі дотиком руки). Полковнику Пікерінгу, скажіть мені, будь ласка: що, достеменно, коїться там, на Вімпол-стріт?
Пікерінг (бадьоро, от ніби розмова повернула в зовсім інше річище). Ну, я перевізся туди, й ми живемо разом з Генрі. Працюємо удвох над моїми “індійськими діалектами”, а ще ми думаємо, що було б зручніше…
Місіс Гіггінс. Так-так. Про це я все знаю - це ви чудово придумали. Але де живе ця дівчина?
Гіггінс. Звісно ж, з нами! Де ж їй ще жити?
Місіс Гіггінс. Але на яких умовах? Чи вона у вас служниця? А як ні - то хто вона для вас?
Пікерінг (проказуючи повільно). Я здогадуюся, що ви маєте на увазі, місіс Гіггінс.
Гіггінс. Але ви вбийте мене, якщо я знаю! Місяцями я бився над дівчиною, аби дотягти її до сьогоднішнього рівня. До того ж вона й користь приносить. Знає, де в мене що лежить, пам’ятає, коли і з ким я повинен зустрітись, і таке інше.
Місіс Гіггінс. А як уживається з нею твоя економка?
Гіггінс. Місіс Пірс? О, вона така раденька, що стільки обов’язків звалилося з її пліч, адже до Елайзиної з’яви їй доводилось відшукувати мої речі й нагадувати мені про мої домовленості. Але як тільки мова заходить про Елайзу… Не знаю, що за дурна муха вкусила мою економку. Знай твердить: “Ви не думаєте, пане!” Правда ж, Піку?
Пікерінг. Еге ж, саме так вона це формулює. “Ви не думаєте, пане!” Цими словами вона закінчує кожну розмову про Елайзу.
Гіггінс. Так ніби я хоч на мить коли перестаю думати про дівчину та її кляті голосівки й шелестівки. Я геть виснажився, думаючи про неї, стежачи за її губами, зубами й язиком, не кажучи вже про її душу - найхимерніше з усього того набору.
Місіс Гіггінс. Ну хто ж ви ще, як не двоє немовлят, що тішаться своєю живою лялькою?
Гіггінс. Тішаться! Та за тяжчу роботу я ще ніколи не брався - це щира правда, мамо! Але ж навіть не уявляєш, як це страшенно цікаво: взяти одне людське створіння й зробити з нього щось зовсім інше, давши йому нову мову. Це ж заповнює щонайглибшу прірву, яка відділяє клас від класу й душу від душі.
Пікерінг (підсуваючи своє крісло ближче до місіс Гіггінс і жваво перехиляючись до неї). Так, це неймовірно цікаво! Запевняю вас, місіс Гіггінс, що ми ставимось до Елайзи дуже серйозно. Щотижня… майже щодня! - помічаємо за нею якусь нову зміну. (Ще ближче підсуваючись.) Кожен відтинок її розвитку ми записуємо… десятки грамофонних дисків та фотографій…
Гіггінс (насипаючись на матір з другого боку). Так, чорт забирай! Ще жоден з моїх експериментів не захоплював мене так, як оцей. Вона заповнила собою наше життя по вінця, правда ж, Піку?
Пікерінг. Ми завджи говоримо про Елайзу.
Гіггінс. Навчаємо Елайзу.
Пікерінг. Рівняємо Елайзу.
Місіс Гіггінс. Що?!
Гіггінс. Винаходимо нові Елайзи.
Говорять разом.
Гіггінс. Знаєш, яке у неї недзвичайно чутке вухо…
Пікерінг. Запевняю вас, дорога місіс Гіггінс: ця дівчина…
Гіггінс. …як у папуги! Я випробував її слух на всі…
Пікерінг. …геній! Вона чудово грає на роялі.
Гіггінс. …звуки, які тільки може вимовляти людина…
Пікерінг. Ми брали її на концерти класичної музики і в мюзик-…
Гіггінс. …які тільки є в європейських та африканських мовах, у готентотських…
Пікерінг. …-холи, і все це вона сприймає, а, прийшовши додому…
Гіггінс. …говірках, те, на що у мене пішли роки праці…
Пікерінг. …програє все, що почула, на роялі, хай то буде…
Гіггінс. …вона все це підхоплює єдиним нападом, ураз, от ніби…
Пікерінг. Бетховен чи Брамс, Легар чи Лайонел Монктон…
Гіггінс. …займалася цим усе своє життя.
Пікерінг. …хоча ще півроку тому вона й до клавішів не торкалася…
Місіс Гіггінс (затуляючи пальцями вуха, бо чоловіки наприкінці намагаються перекричати один одного й лемент їхній стає просто нестерпний.) Ш-ш-ш-ш! (Вони замовкають.)
Пікерінг. Перепрошую! (Винувато ставить своє крісло назад.)
Гіггінс. Даруйте, мамо! Коли Пікерінг розкричиться, ніхто вже не вставить слова.
Місіс Гіггінс. Заспокойся, Генрі. Полковнику Пікерінгу, невже ви не усвідомлюєте, що коли Елайза увійшла в дім на Вімпол-стріт, щось іще увійшло разом з нею?
Пікерінг. Батечко її увійшов. Але Генрі швидко здихався його.
Місіс Гіггінс. Доречніше було б, якби прийшла її мати. А що мати не прийшла, то з’явилось дещо інше.
Пікерінг. Що ж?
Місіс Гіггінс (мимоволі виказуючи свій вік словом). Проблема!
Пікерінг. О, я розумію! Проблема, як виставити її напоказ, мов справжню леді.
Гіггінс. Я розв’яжу цю проблему. Я вже наполовину її розв’язав.
Місіс Гіггінс. Ні - ви, двоє неймовірно дурних чоловічих створінь! Проблема полягає в тому, як бути з дівчиною опісля.
Гіггінс. Не бачу в цьому ніяких складнощів. Вона зможе йти собі своїм шляхом, використовуючи всі переваги, яких набула в мене.
Місіс Гіггінс. Переваги - як у тієї вбогої жінки, що тільки-но була тут! Манери та звички, що не дозволяють шляхетній леді йти заробляти собі на прожиття і заразом не дають їй доходу шляхетної пані! Це ви маєте на увазі?
Пікерінг (поблажливо, трохи занудьгувавши). О, та це ми якось залагодимо, місіс Гіггінс! (Підводиться, щоб іти.)
Гіггінс (і собі підводячись). Ми підшукаємо для неї якусь легку роботу.
Пікерінг. Вона щаслива, нівроку. Не потерпайте за неї. До побачення! (Тисне їй руку, от ніби втішає налякану дитину, й прямує до дверей.)
Гіггінс. Принаймні, тепер уже пізно потерпати. Справу зроблено. До побачення, мамо! (Цілує її і йде слідом за Пікерінгом.)
Пікерінг (обернувшись, щоб кивнути останнє слово втіхи). Є стільки хороших вакансій! Ми зробимо все, що треба. До побачення!
Гіггінс (до Пікерінга, коли вони разом виходять за двері). Давайте візьмемо її на Шекспірівську виставку в Ерлс-корт!
Пікерінг. А чого ж - давайте! Що то вона скаже - тільки наставляй вуха!
Гіггінс. А як вернемося додому, вона передражнить усіх тих людей!
Пікерінг. Чудесно! (Чути, як обидва регочуть, спускаючись сходами.)
Місіс Гіггінс (нетерпляче, ривком підводиться і знов сідає за свій письмовий стіл до роботи. Відгортає вбік купу безладно накиданих паперів, хапає чистий аркуш із скриньки з письмовим приладдям і рішуче пробує писати. За третім невдалим нападом здається: шпурляє ручку на підлогу, сердито хапається за краї столу й вигукує.) Ох, ці чоловіки! чоловіки!! чоловіки!!!
Зрозуміло, що Елайза поки-що не зійде за герцогиню, а Гіггінс ще не виграв свого закладу. Але півроку ще не спливло, і Елайза встигає зійти - як не за герцогиню, то за княжну. Щоб побачити краєм ока, як у неї це вийшло, уявімо одне з посольств у Лондоні літнього вечора, коли вже споночіло. Над парадними дверима нависає дашок і килим простелено аж на хідник, адже якраз триває великий прийом. Обабіч килима ріденька юрба спостерігає, як прибувають гості. Ось під’їжджає “ролс-ройс”. Виходить Пікерінг у вечірньому вбранні з орденами й медалями і допомагає висісти Елайзі - вона в манто, вечірній сукні, в діамантах, із віялом, квітами та всіма належними аксесуарами. За ними висідає Гіггінс. “Ролс-ройс” від’їжджає, і трійця піднімається східцями й заходить в будинок - двері відчиняються при їхньому наближенні. Всередині будинку вони опиняються в просторому холі, з якого ведуть нагору величні сходи. По ліву руч розташований гардероб для джентльменів. Гості-чоловіки залишають там свої капелюхи й плащі. Праворуч - двері до жіночого гардеробу. Леді заходять туди в накидках, а виходять - у всій своїй блискучій пишноті. Пікерінг щось шепоче Елайзі й показує на жіночий гардероб. Вона заходить туди. Гіггінс та Пікерінг скидають свої плащі, беручи номерки в гардеробника.
Один із гостей, зайнятий тим самим, стоїть спиною до глядача. Забравши свої номерки, він обертається, показуючи себе поважним молодиком із вражаюче зарослим обличчям. Він має величезні вуса, що хвилями єднаються з розкішними бакенбардами. Кущі волосся хвилюються на його бровах, його чуприна низько підстрижена на потилиці й лисніє, щедро чимось намащена. Вбраний він дуже гарно. На грудях у нього кілька нікчемних медалей. З усього видно, що це чужинець, наздогад - вусатий пандур з Угорщини, але, попри люте враження від його волохатості, він вельми люб’язний і привітно-балакучий.
Впізнавши Гіггінса, він широко розводить руки й наближається до того, сповнений ентузіазму.
Вусань. Маестро, маестро! (Обіймає Гіггінса й розціловує його в обидві щоки.) Ви пам’ятаєте мене?
Гіггінс. Ні. Не пам’ятаю. Хто ви в чорта такий?
Вусань. Я - ваш учень, ваш перший учень, ваш найкращий та найбільший учень. Я той самий малий Непомук, той чудо-хлопець. Я прославив ваше ім’я по всій Європі. Ви навчали мене фонетики. Ви не могли забути мене.
Гіггінс. Чом ви не голитеся?
Непомук. Я не маю вашою імпозантної зовнішності, вашого підборіддя, гордого чола. Коли я поголюся, ніхто мене не помічає. А так усі мене знають, звуть мене “Волосатий Дік”.
Гіггінс. А що ви тут робите, серед усіх цих великих цабе?
Непомук. Я - перекладач. Я розмовляю тридцятьма двома мовами. Їм не обійтися без мене на цих міжнародних вечірках. Ви - великий знавець жаргону кокні: хай тільки людина розтулить рота - і ви тут-таки вкажете її точну адресу в межах Лондона. А я вкажу будь-чию адресу в межах Європи.
Ліврейний лакей збігає вниз по сходах і підходить до Непомука.
Лакей. Ви потрібні нагорі! Її світлість не може порозумітися з одним грецьким паном.
Непомук. Дякую - так, негайно!
Лакей зникає в юрбі.
Непомук (До Гіггінса). Цей грецький дипломат прикидається, ніби ні слова не розуміє й не розмовляє по-англійському. Мене він не ошукає! Він-бо син годинникаря з Кларкенвелла. А розмовляє він такою каліченою англійщиною, що не сміє й слова мовити, бо зразу ж виказує своє походження. Я допоможу йому прикидатися, але здеру з нього за це грубі гроші! З усіх них здеру гроші. Ха-ха! (Поспішає нагору.)
Пікерінг. Чи з цього молодця справді такий великий знавець? Чи не викриє він Елайзи й чи не почне її шантажувати?
Гіггінс. Побачимо. Викриє її - я програю свій заклад.
Елайза вертається з гардеробної і приєднується до чоловіків.
Пікерінг. Ну, а зараз, Елайзо, в бій! Ви готові?
Лайза. А ви нервуєтеся, полковнику?
Пікерінг. Страшенно! Почуваюся точнісінько так, як було колись перед першим моїм боєм. Але це тільки перший раз страшно.
Лайза. А для мене це не перший раз, полковнику. Я проробляла це разів п’ятдесят - ні, сотні разів! - коли снила уяв у своєму свинарничку а Ейнджел-корті. І зараз я сню уяв. Пообіцяйте мені, що не дозволите професорові Гіггінсу розбудити мене, бо коли він мене таки розбудить, я все-все позабуваю і знов заговорю так, як говорила колись на Друрі-лейн.
Пікерінг. Ані пари з уст, Гіггінсе! (До Елайзи.) Ну, готові?
Лайза. Готова.
Пікерінг. Ходім!
Вони підіймаються сходами, Гіггінс іде позаду. Пікерінг щось шепоче лакеєві на першій площадинці сходів.
Лакей першої площадинки. Міс Дулитл, полковник Пікерінг, професор Гіггінс!
Лакей другої площадинки. Міс Дулитл, полковник Пікерінг, професор Гіггінс!
Нагорі, де кінчаються сходи, гостей приймають посол з дружиною, біля якої стоїть Непомук.
Господиня (тиснучи Елайзі руку). Гау д’ї ду?
Господар (у тому ж дусі). Гау д’ї ду? Гау д’ї ду, Пікерінгу?
Лайза (із граційною поважністю, яка вселяє шанобливий острах у господиню). Гау ду ю ду? (Проходить до вітальні.)
Господиня. Це ваша прийомна дочка, полковнику Пікерінгу? Вона зробить сенсацію.
Пікерінг. Це така добрість з вашого боку - запросити її заради мене! (Проходить далі.)
Господиня (до Непомука). Вивідайте усе про неї!
Непомук (кланяючись). Ваша світлосте… (Щезає в юрбі.)
Господар. Гау д’і ду, Гіггінсе? Тут у вас сьогодні є суперник. Він назвався вашим учнем. Чи годиться він на що-небудь?
Гіггінс. Він може вивчити мову за півмісяця, знає їх десятки. Це певна ознака, що дурень. А в фонетиці - взагалі нуль.
Господиня. Гау д’і ду, професоре?
Гіггінс. Гау ду ю ду? Вся ця затія - жахлива докука для вас. Даруйте, що я беру в ній участь! (Проходить далі.)
У вітальні й далі, в анфіладі салонів, прийом у повному розпалі. Елайза проходить через усі ці приміщення. Вона так зосередилася на своєму випробуванні, що йде, мов сновида в пустелі, а не як дебютантка у світській юрбі. Люди припиняють розмови, щоб подивитися на неї, милуючись її сукнею, діамантами й дивною привабою її вроди. Молодняк по кутках вилазить на стільці, щоб хоч побачити її.
Господар і господиня вертаються зі сходів до вітальні й приєднуються до гостей. Гіггінс, понурений і сповнений зневаги до світської метушні, підходить до гурту, де господарі підтримують жваву балачку.
Господиня. Ах, ось і професор Гіггінс! Він нам скаже. Розкажіть нам усе про ту чарівну юну леді, професоре!
Гіггінс (майже похмуро). Про яку таку чарівну юну леді?
Господиня. Та добре ви знаєте, про яку. Мені кажуть, що в Лондоні не було нічого подібного до неї, відколи люди видиралися на стільці, аби глянути на місіс Ленгтрі.
Непомук, переповнений новинами, приєднується до гурту.
Господиня. Ах, ось і ви нарешті, Непомуку! Чи вивідали ви все про ту пані Дулитл?
Непомук. Я вивідав все про неї! Вона - підставна особа.
Господиня. Підставна особа! О ні!
Непомук. Так, так! Їй не ошукати мене. Її прізвище не може бути Дулитл.
Гіггінс. Чом ні?
Непомук. Тому що Дулитл - англійське прізвище. А вона ніяка не англійка.
Господиня. Яка нісенітниця! По-англійському вона розмовляє просто чудово.
Непомук. Надто чудово! Можете ви показати мені хоч одну англійку, що розмовляла б як слід по-англійському? Тільки чужоземці, яких учили розмовляти англійською мовою, розмовляють нею добре.
Господиня. Звісно, вона таки налякала мене своєю манерою вимовляти “Гау д’ї ду”. У мене була вчителька, яка точнісінько так вимовляла, і я її смертельно боялася! Ну, а коли вона не англійка, то хто ж вона?
Непомук. Угорка.
Всі. Угорка?!
Непомук. Так, угорка. І королівської крові. Я теж угорець. І теж королівської крові.
Гіггінс. А ви говорили з нею по-угорському?
Непомук. Говорив. Та вона занадто хитра. Сказала: “Будь ласка, розмовляйте зі мною по-англійському: я не розумію французької!” Французької! Вона прикидається, ніби неспроможна відрізнити угорську від французької. Неможливо: вона знає обидві мови.
Гіггінс. А королівська кров? Як ви довідалися про це?
Непомук. Інстинктом, маестро, інстинктом! Тільки мадярські племена можуть дати отой вигляд божественної справедливості, оті рішучі очі… Вона - князівна!
Господар. А що ви скажете, професоре?
Гіггінс. Я скажу: проста лондонська дівчина з вулиці, яку навчив розмовляти фахівець. Вона - з Друрі-лейн.
Непомук. Ха-ха-ха! Ох, маестро, маестро, ви схибнулись на діалектах кокні! Лондонська вулиця заступила для вас цілий світ.
Гіггінс (до господині). А що скаже ваша світлість?
Господиня. О, я, звісно, згодна з Непомуком! Вона - щонайменше князівня.
Непомук. Не обов’язково законна, звісна річ! Може, від морганатичного шлюбу. Але, безперечно, високого роду.
Гіггінс. Я наполягаю на моїй думці.
Господиня. Ну, ви невиправні!
Гурт розпадається, Гіггінс лишається на самоті. До нього підходить Пікерінг.
Пікерінг. Де Елайза? Нам треба не спускати її з ока!
Елайза приєднується до них.
Лайза. Навряд чи я витримаю довше. Усі люди витріщаються на мене. Одна стара дама щойно сказала мені, мовляв, я розмовляю точнісінько, як королева Вікторія. Мені дуже шкода, якщо я програла ваш заклад. Я зробила все, що могла, але так і не зуміла стати такою, як ці люди.
Пікерінг. Ні, ви не програли, люба! Ви виграли вдесятеро більше!
Гіггінс. Вшиваймося звідсіля! Я вже набазікався з цими телепнями по саму зав’язку.
Пікерінг. Елайза стомилася, а я зголоднів. Хутко тікаймо звідси та повечеряймо де-небудь!
Книга: Джордж Бернард Шоу Пігмаліон Переклад Олександра Мокровольського
ЗМІСТ
| 1. | Джордж Бернард Шоу Пігмаліон Переклад Олександра Мокровольського |
| 2. | Дія друга Одинадцята година наступного ранку.... |
| 3. | Дія третя У місіс Гіггінс день гостей. Ніхто ще не... |
| 4. | Дія четверта Лабораторія на Вімпол-стріт. Опівночі.... |
| 5. | Дія п’ята Вітальня місіс Гіггінс. Як і першого разу,... |
На попередню
|
|
