Українська Банерна Мережа
UkrKniga.org.ua
Травоїдних на лев’ячий бенкет не кличуть. Їх... притягають. / Микола Полотай

Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate


Вхід в УЧАН
Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:
Завантажити книгу


Скачати одним файлом. Книга: Роберт Луїс Стівенсон Острів Скарбів Переклад Юрія Корецького


Розділ XXVII "ПІАСТРИ!"

Через те, що шхуна нахилилася, щогли зависли над водою, і зі свого сідала на реї я бачив унизу тільки поверхню бухти. Гендс, що видерся не так високо, як я, і був ближче до палуби, впав у воду поміж мною і фальшбортом. Він один раз виринув у скривавленій піні й зник уже назавжди. Коли вода заспокоїлась, я побачив, як він лежить, скорчившись, на [121] чистому піщаному дні в тіні шхуни. Кілька рибок промайнуло біля його тіла. Іноді від брижів на воді здавалося, що він ворушиться й силкується підвестись. Але він був подвійно мертвий: застрілений і потоплений - і мав стати здобиччю риб саме на тому місці, де готував загибель мені.

Це видовище сповнило мене жахом і млостю. Усе замиготіло перед моїми очима. Кров гарячою хвилею потекла в мене по спині й грудях. Кинджал, що прип'яв моє плече до щогли, палив мені тіло, наче розпечене залізо. Але мене лякав не так фізичний біль - це я стерпів би, не ремствуючи, - як думка про те, що я можу впасти з реї в цю тиху зелену воду й опинитись поруч з мертвим стерничим.

Я так міцно вчепився обіруч за рею, що пальцям стало боляче, і заплющив очі, щоб не бачити небезпеки. Однак поволі в голові моїй прояснилось, серце забилося рівніше, і я знов опанував себе.

Найперше я подумав, що треба витягти кинджал з рани. Та чи він засів надто глибоко, чи в мене мужності забракло, - але я затремтів усім тілом і відмовився від цієї спроби. І саме це тремтіння, хоч як це дивно, допомогло мені: кинджал, виявилося, тільки скраєчку зачепив шкіру, тепер вона прорвалася, і я вже не був прип'ятий. Кров, зрозуміло, зацебеніла дужче, але я майже звільнився, бо тільки мій одяг тримав мене біля щогли.

Рвучко шарпнувшись, я звільнився зовсім і зліз вантами правого борту: ні за що у світі не зважився б я, вражений усім пережитим, спускатися тими вантами, з яких тільки-но зірвався Ізреєл.

Зійшовши вниз, я сяк-так перев'язав собі рану. Вона дуже боліла й з неї ще текла кров, проте рана була неглибока й не загрожувала нічим серйозним і майже не заважала мені ворушити рукою. Тепер я став повновладним господарем судна і, розглянувшись, вирішив звільнитись від останнього пасажира - мертвого О'Браєна.

Він скотився, як я вже сказав, до фальшборту й лежав там, немов якась потворна лялька - такого розміру, як людина, тільки позбавлена барв і приваби життя. Впоратися з ним було неважко - за час своїх трагічних пригод я уже звик до мерців і перестав їх боятись, - тож я узяв його за поперек, наче лантух з висівками, і перекинув через борт. Він шубовснув у воду; червоний ковпак злетів у нього з голови й лишився на воді, а коли сплеск улігся, я побачив їх обидвох, О'Браєна й Гендса, поряд на дні - вони похитувались при кожному порусі води. О'Браєн, досить ще молодий, був геть лисий. Він лежав, поклавшись плішнею на коліна своєму вбивці, а навколо їхніх трупів сновигали верткі рибки. [122]

Тепер я лишився на шхуні сам. Щойно почався відплив. Сонце стояло вже низько, і тіні сосон, що росли на західному березі, простяглися через бухту й досягли палуби "Еспаньйоли". Повіяв вечірній бриз, і хоч зі сходу бухту захищав пагорб з двома шпилями, мотуззя почало гудіти, а обвислі вітрила - розгойдуватись і ляскати.

Розуміючи, що кораблеві може загрожувати небезпека, я згорнув і спустив клівери на палубу, але з гротом виявилося куди клопітніше. Звичайно, коли судно нахилилося, гік* перекинувся за борт, і його кінець та футів півтора вітрила навіть занурились у воду. Це, на мою думку, ще збільшувало небезпеку. Шкоти* так натяглися, що я боявся доторкнутися до них. Тоді я витяг ножа й перерізав фали*. Гафель* одразу спустився, і розлоге полотнище, надимаючись, лягло на воду. Підтягти нірал* я так і не подужав, хоч як силкувався. Після цього мені, кинутому напризволяще, нічого більше не лишилось, як покинути напризволяще й "Еспаньйолу".

Тим часом у бухті сутеніло. Останні промені сонця, пробившись крізь прогалину в лісі, переливалися, мов коштовне каміння, на квітчастому покритті розбитого корабля. Холоднішало. Гнана відпливом вода швидко спадала, і шхуна дедалі більше лягала на бік.

Я перебрався на прову й глянув за борт. Тут наче було неглибоко, і я, про всяк випадок схопившись обома руками за кінець перерізаної якірної линви, обережно став спускатись. Вода ледве сягала мені до пояса. Піщане дно було тверде й побрижене хвилями, і я бадьоро пішов бродом до берега, лишивши "Еспаньйолу" лежати на боку й полоскати свій грот у воді. Сонце вже сіло, і смерковий вітер шумів серед сосон.

Так чи сяк, але нарешті скінчились мої морські пригоди, і я повернувся на острів, - та ще й не голіруч. Позад мене стояла відбита в піратів шхуна, на якій ми зможемо вийти в океан. Мені хотілося якнайшвидше дібратися до нашої домівки, до форту, і похвалитися своїми здобутками. Мабуть, мені трохи дорікатимуть за дезертирство, але ж я відвоював "Еспаньйолу", і це загладить усе - навіть сам капітан Смоллет визнає, цю я не промарнував часу.

Розмірковуючи так, сповнений найсвітліших сподіванок, я попростував до частоколу, за яким мене мали чекати друзі. Я пам'ятав, що найсхідніша з річечок, які впадають у бухту капітана Кіда, починається на двоверхому пагорбі ліворуч від мене, і я звернув у той бік, щоб перебрести річечку, де мілкіше. Ліс був не густий, і йдучи укосом, я незабаром поминув край пагорба і бродом перейшов на другий бік річечки. [123]

Тепер я був поблизу того місця, де зустрівся з Беном Ґаном, і почав пробиратись обережніше, пильно роззираючись на всі боки. Майже зовсім стемніло, і ввійшовши в розпадину між двома шпилями, я помітив удалині миготливий відблиск багаття. Я вирішив, що то, мабуть, островик готує собі вечерю, і в глибині душі здивувався його легковажності. Адже коли цей вогонь побачив я, то його може побачити й Сілвер зі свогс табору на болоті.

Темрява дедалі густішала, і орієнтуватись було все важче. Двоверхий пагорб позаду й вершина Підзорної Труби праворуч поступово розпливалися в мороці. Зірок було мало, та й ті ледве блимали. Пробираючись низькодолом, я натикався на кущі й падав у піщані ями.

Раптом навколо трохи посвітлішало. Глянувши вгору, я побачив, що вершину Підзорно! Труби освітило бліде сяйво, а невдовзі з-за дерев виринуло щось велике й срібне: то сходив місяць.

Іти тепер було легше, і я наддав ходи, часом навіть підбігаючи, така мене брала нетерплячка швидше дістатись до форту. Увійшовши до гаю, що ріс перед частоколом, я знову згадав про обережність і пішов трохи повільніше й остережніше: було б украй прикро, якби мене після всіх пригод підстрелили свої ж.

Місяць підбивався все вище й вище, освітлюючи усі галявини в лісі, коли це просто перед себе між деревами я помітив якесь сяйво, зовсім не схоже на місячне. Жарке та червоне, воно час від часу тьмяніло, як то буває, коли жевріє вугілля в багатті.

Я ніяк не міг збагнути, що б то могло бути.

Нарешті я вийшов на галявину перед частоколом, західний бік якого був залитий місяцем. Решта частоколу й сам блокгауз були в тіні, яку де-не-де перетинали довгі сріблясті пасма. А по той бік блокгаузу палахкотіло велике вогнище, червонястий відбиск якого гостро вирізнявся на тлі блідого місячного світла. Ніде ніхто ані ворухнеться, не чути ані звуку, тільки вітер шумить.

Я зупинився, неабияк здивований і трохи стривожений. Ми ні разу не розпалювали великих вогнищ, бо капітан наказував бути ощадливіше з дровами. Чи не сталося тут без мене якого нещастя?

Я скрався до східного кінця частоколу, весь час тримаючись у тіні, і в найтемнішому місці переліз через нього. Потім задля більшої певності став навколішки й безгучно порачкував до блокгаузу. Аж це нараз серце в мене радісно тьохнуло. Звук цей був зовсім не приємний, і раніш він часто [124] дошкуляв мені, але цим разом почути, як голосно й мирно хроплять друзі, - це було для моїх вух наче музика. Хропіння це заспокоїло мене, як заспокоює любий нічний вигук вахтового на судні: "Все гаразд!"

Тим часом, однак, лише одна річ була певна: варту вони мали геть недбалу. Якби зараз підкрався не я, а Сілвер зі своєю зграєю, то всіх їх могли б перерізати. От що значить, коли капітана поранено, подумав я і знову почав дорікати собі, що кинув друзів у такій небезпеці, коли серед них нема кому навіть вартувати.

Я підповз до дверей і зазирнув усередину. В темряві нічого не можна було розгледіти. Крім хропіння, чути було ще якийсь чудний шерех: чи то стріпування крил, чи то постукування дзьобом. Простягши руки вперед, я почав помацки пробиратися на своє колишнє місце, усміхаючись на думку, як зрадіють і здивуються мої друзі, коли побачать мене вранці.

Я наштовхнувся на щось пружне, - мабуть, на чиюсь ногу, але сплячий тільки застогнав і перевернувся на другий бік.

І тоді раптом темряву розітнув пронизливий скрик:

- Піастри! Піастри! Піастри! Піастри! Піастри! - одне й те саме, без перепочинку, без зміни в голосі, мов рипіння ручного млинка.

Та це ж Капітан Флінт, Сілверів зелений папуга! Це він стукав дзьобом по дереву! Ось хто охороняв тих, що спали, краще за будь-якого вартового і дав знати настирливим криком про мою появу!

Я й не зчувся, як від того лункого крику всі попрокидались і посхоплювались на ноги. Голос Сілвера запитав з гучною лайкою:

- Хто йде?

Я обернувся тікати, але на когось налетів. Відскочивши від нього, попав просто в обійми іншого. Цей уже схопив мене й не випустив.

- Принеси головешку, Діку, - сказ» Сілвер.

Один з матросів вибіг з блокгаузу й за хвильку вернувся з вогненним смолоскипом.

Книга: Роберт Луїс Стівенсон Острів Скарбів Переклад Юрія Корецького

ЗМІСТ

1. Роберт Луїс Стівенсон Острів Скарбів Переклад Юрія Корецького
2. Розділ II ЧОРНИЙ ПЕС З'ЯВЛЯЄТЬСЯ І ЗНИКАЄ...
3. Розділ III ЧОРНИЙ ЗНАК Опівдні я приніс капітанові...
4. Розділ IV МОРЯЦЬКА СКРИНЯ Я, звісно, не гаючись...
5. Розділ V КІНЕЦЬ СЛІПЦЯ Проте допитливість моя...
6. Розділ VI КАШТАНОВІ ПАПЕРИ Ми мчали щодуху аж до...
7. Частина друга КОРАБЕЛЬНИЙ КУХАР
8. Розділ VIII ПІД ВИВІСКОЮ "ПІДЗОРНА ТРУБА"...
9. Розділ IX ПОРОХ І ЗБРОЯ "Еспаньйола"...
10. Розділ X ПЛАВАННЯ Цілу ніч ми працювали вкрай...
11. Розділ XI ЩО Я ПОЧУВ, СИДЯЧИ В ДІЖЦІ З-ПІД ЯБЛУК -...
12. Розділ XII ВОЄННА РАДА На палубі зчинилася...
13. Частина третя МОЇ ПРИГОДИ НА БЕРЕЗІ
14. Розділ XIV ПЕРШИЙ УДАР Я був дуже задоволений, що...
15. Розділ XV ЛЮДИНА З ОСТРОВА З крутого укосу дощем...
16. Частина четверта ЧАСТОКІЛ...
17. Розділ XVII РОЗПОВІДЬ ВЕДЕ ЛІКАР: ОСТАННІЙ ПЕРЕЇЗД...
18. Розділ XVIIІ РОЗПОВІДЬ ВЕДЕ ЛІКАР: КІНЕЦЬ БОЇВ ПЕРШОГО...
19. Розділ XIX ЗНОВУ РОЗПОВІДАЄ ДЖІМ ГОКІНС: ЗАЛОГА В...
20. Розділ XX СІЛВЕР-ПАРЛАМЕНТЕР І справді, за...
21. Розділ XXI АТАКА Тільки-но Сілвер зник, капітан,...
22. Частина п'ята МОЇ ПРИГОДИ НА МОРІ
23. Розділ XXIII У ХВИЛЯХ ВІДПЛИВУ Човник, як я й...
24. Розділ XXIV ЧОВНИКОМ ПО МОРЮ Коли я прокинувся,...
25. Розділ XXV Я СПУСКАЮ "ВЕСЕЛОГО РОДЖЕРА"...
26. Розділ XXVI ІЗРЕЄЛ ГЕНДС Вітер, мов зумисне нам на...
27. Розділ XXVII "ПІАСТРИ!" Через те, що...
28. Частина шоста КАПІТАН СІЛВЕР
29. Розділ XXIX ЗНОВУ ЧОРНИЙ ЗНАК Нарада піратів ще...
30. Розділ XXX НА СЛОВО ЧЕСТІ Мене збудив - та,...
31. Розділ XXXI ШУКАННЯ СКАРБІВ. ВКАЗІВНА СТРІЛКА ФЛІНТА...
32. Розділ XXXII ШУКАННЯ СКАРБІВ. ГОЛОС СЕРЕД ДЕРЕВ...
33. Розділ XXXIII ПАДІННЯ ВАТАЖКА Розчарування піратів...
34. Розділ XXXIV І ОСТАННІЙ Наступного дня ми вдосвіта...
35. ЯК ПОСТАЛА ЦЯ КНИЖКА Це була аж ніяк не перша моя книжка,...
36. Примітки До першого тому творів Р.-Л. Стівенсона входять...

На попередню


Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate