Українська Банерна Мережа
UkrKniga.org.ua
Якщо людину як слід допитати, то виявиться, що вона всім задоволена. / Олександр Перлюк

Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate


Вхід в УЧАН
Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:
Завантажити книгу


Скачати одним файлом. Книга: Джон Роналд Руел Толкін Володар Перснів: Дві Вежі Переклад А. Немірової


Розділ 9 ЛАБІРИНТ ШЕЛОБИ

Якщо день і почався, особливої різниці гобіти не помітили: небо лише трохи посіріло. Йшли в звичайному порядку - Горлум попереду, гобіти слідом; доводилося петляти серед незліченних стовпів, зубців і вигадливих фігур, видовбаних вітрами в сухій породі. Тиша навколо стояла, як нерухома болотна вода. Останнє пасмо гірського хребта, сіра гола стіна немов підіймалася назустріч гобітам, заступаючи собою весь світ. Сем раз у раз крутив носом:

- Тьху, ну й смердить! Як на смітнику...

Горлум дав знак зупинитися. У стіні чорніла кругла діра. З неї тхнуло трупним смородом, ще гірше, ніж у гнилій долині Моргула.

- Нам туди, - шепнув Горлум, - вхід отут. Назви підземелля він і зараз не сказав. А це був Тірах-

Унгол, Лабіринт Шелоби...

- Іншого шляху немає, Смеагорле? - запитав Фродо.

- Немає, немає! Потрібно йти туди!

- А чи сам ти ходив? - запитав Сем. - Втім, тобі сморід не загроза! [296]

Горлум блиенув очима.

- Гобіт нам не довіряє, мій дорогессегіький, - заси'-чав він. - Не бажає нам вірити. Але Смеагорл усе зйєс* се... Так-так! Він пройшов тут одного разу, наскрізь нро-йшов гору, ця стежка - єдина!

- А смердить відкіля? не вгамовувався Сем. - Це знаєш, на що схоже? Тьху, і казати огидно! Схоже на лігвище орків, де сто років не чистили..*

- Та що вже там, - сказав Фродо. - Орки, не оркй, йти треба, подітися нікуди...

Вони вдихнули глибше, немов про запас, гірського повітря і ввійшли до печери. Вже за кілька кроків від входу темрява стала безпросвітною. Ніколи в житті не доводилося Фродо і Сему потрапляти в таку моторошну темряву: навіть у Морії морок не був настільки густим і глибоким. Там хоч інколи віяло свіжим вітром, там гуляла луна і можна було відчути простір навколо себе. А тут у застійному повітрі глухнули і звуки, і розум, і пам'ять про кольори, про квіти. Ніч була завжди і буде вічно, не існує нічого, крім ночі... Правда, чуття гобіти не втратили, а дотик навіть загострився - тепер пальці рук і ніг були їм замість очей. Проти сподівання, дно і стіни тунелю виявилися зовсім гладенькими, подекуди траплялися одна-дві сходинки, і виразно відчувався досить крутий підйом. Гобіти ледь діставали до стін витягнутою рукою, хоча йшли пліч-о-пліч; здавалося, що їх розділяє прірва і кожен приречений наодинці тинятися в цій всесвітній пітьмі.

Горлум випередив їх, спочатку ненабагато. Поки гобіти ще помічали подробиці, вони чули подих і сичання. Але незабаром їх охопило дивне оціпеніння, чуття і слух притупилися, і тільки зусилля волі штовхало вперед, до мети, до виходу. Вони втратили почуття часу і відстані, але ще не зайшли далеко, коли ліва рука Сема намацала пролом у стіні; звідти ледь тягло холодом.

- Бічні ходи, - шепнув Сем, хоч язик його не слухався. - Лігвище орків, я так і знав...

Потім він знайшов ще один провал праворуч, а Фродо - ліворуч, і ще, і ще; проміжки були то ширші, то вужчі, але з шляху не збивали - головний прохід прямо і неухильно підіймався нагору. Чи далеко він тягнеться і скільки їм терпіти ще? Чим вище, тим задушливіше ставало; під склепінням проходу щось вилося, до голів, до [297] плечей торкалося якесь клоччя чи батоги, що звисали зі стелі. Сморід густішав. З усіх почуттів у гобітів залишився тільки нюх, і він став для них найгіршим катуванням. Скільки часу минуло - година, три, п'ять? Година здавалася добою або навіть тижнем... Сем пригорнувся до Фродо, вони взялися за руки і тепер не боялися загубити один одного. Фродо продовжував лівою рукою обмацувати стіну і раптом ледве не провалився в чергову порожнечу. Цей пролом виявився набагато ширший за колишні, з нього так тхнуло і так виразно відчувалася чиясь напружена зла воля, що Фродо очманів, а Сем похитнувся і впав; силкуючись здолати страх, Фродо потягнув Сема за руку.

- Вставай! - хрипло прошепотів він. - Тут гніздо і смороду, і страху, скоріше вперед!

Зібравши залишки сил, він підняв Сема і потяг, але ж потрібно було ще рухати власними ногами... Сем плентався, спотикаючись: крок, другий, третій... шостий... Вони не бачили, чи скінчився небезпечний пролом, але відразу помітили, що можуть ворушитися вільно - невідомий ворог послабив лабети.

І тоді тунель роздвоївся. В пітьмі вони не могли визначити, який з коридорів ширший і куди повертати. Доводилося вибирати наосліп, а помилка означала вірну смерть!

- Куди ж пішов Горлум? - беззвучно запитав Сем. - Чому нас не почекав?

- Смеагорле! - нерішуче покликав Фродо. - Смеа-горле!

Голос його зривався, слова пролунали ледь чутно. Ніхто не відповів, навіть луна.

- Цього разу ми, здається, зовсім пропали, - пробурмотів Сем. - Мабуть, заздалегідь смакував, як заведе нас сюди і кине. Ну, Горлуме! Потрапиш ти мені до рук, гадино, ото вже наплачешся...

Обмацавши стіни, вони з'ясували, що ліворуч ходу немає - там був кінець тунелю, а може, обвал.

- Виходить, нам праворуч, - шепнув Фродо.

- То ходімте ж скоріше, - видихнув Сем. - Десь тут ховається якесь чудовисько ще гірше за Горлума, воно на нас вирячується... відчуваєте?

Вони відійшли лише кроків на десять, коли раптом почули незнайомий, особливо страшний у цій тиші звук: булькіт, бурмотіння, протяжливе, злісне сичання. Гобіти [298] обернулися, нічого не побачили і завмерли, не знаючи, що робити далі.

"- Це пастка, - мовив Фродо і взявся за меча. Йому згадався Могильник, де він здобув його. Ех, сюди б Тома Бомбадила! Серце защеміло від нестримного розпачу, і раптом перед очима спалахнуло світло; сяйво переломилося на окремі кольори, заграло зеленню, золотом і лазур'ю, і Фродо побачив, начебто на малюсінькій, мистецьки написаній картині, Володарку Галадріель на свіжій .траві лоріен-ського лугу і почув: «Тебе, Хранителю, я обдаровую останнім... У цьому фіалі крапля води з Дзеркальної заводі, пронизана променями Стьмарила, вечірньої зірки. Чим чорніша Тьма, тим вона яскравіше сяє...»

Булькіт і шипіння наближалися, до них додався ще різкий скрип, немов якась величезна комаха повзла, даючи знати про себе хвилями гнилого смороду.

- Пане, пане! - вигукнув Сем, бо до нього повернулися разом і голос, і жвавість. - Де фіал? Володарка обіцяла, що він освітить нам будь-яку пітьму!

- Фіал? Володарка? - повторив Фродо, не розуміючи. - Авжеж! Як же я міг забути!

Він сунув руку за пазуху й обережно витягнув дарунок Галадріелі. Кришталеве скло слабко засвітилося, як зірка у вечірньому тумані, потім дужче, дужче, і от засяяло сонячне полум'я, начебто сам Еаренділ зійшов з небесного шляху в надра землі й останній Сільмарил сяє в його вінці, і рука фродо сама по собі засвітилася! Темрява відступила.

Фродо здивувався: і це чудо він так довго зберігав, як пам'ятну дрібничку, не відаючи його цінності і сили! Він майже не думав про нього в дорозі, вперше згадав у долині Моргула, але відкрити не ризикнув, щоб ворог не помітив світла. А тепер...

- Айя Еарендил Єленіон аккалима! - вигукнув він - невідомо відкіля знайшлися слова, немов чийсь інший голос вирвався з його грудей, сильний, дзвінкий, не перекручений затхлістю підземель.

У Середзем'ї ще доживають свій вік потвори ночі, древні і повні злості. Та, що підбиралася зараз до гобітів, чула бойові кличі ельфів у прадавні часи і ніколи їх не боялася; і нині він її не приборкав. Слова ще дзвеніли, згасаючи, коли Фродо відчув потік злісної, смертоносної волі. У тунелі [299] між затерплими тобітами і бічним проломом, де їм стало погано, загорілися два грона зелених вогнів. Прихована небезпека нарешті стала явною. Зоряний вогонь відбився в тисячах мушиних очей, але вони, й самі горіли жадобою вбивства. І зажерливість горіла в них, і передчуття поживи, і зловтіха: жертви потрапили в безвихідну пастку.

Фродо і Csu, смертельно злякані, почали задкувати. Але рухалися гобіти, рухалися і моторошні грона. Рука Фродо зі світильником замліла і потроху опускалась; раптом ворожий погляд, начебто для забави, ледь відпустив їх, і вони, показавши ворогу спини, у сліпій паніці пробігли кроків на сорок уперед, але, оглядаючись, Фродо переконався: очі не відстають, а наближаються різкими стрибками. Трупний сморід обступив гобітів. -- Стій, стій! - вигукнув Фродо. - Бігти даремно!

Очі підкрадалися все ближче.

- Галадріель! - закричав Фродо і, зібравши останні крихти хоробрості, знову підняв фіал над головою. Страшні очі зупинилися, ледь помутніли - від подиву. Серце гобіта стрепенулося; не усвідомлюючи, що робить, не розмірковуючи, що штовхає його - божевілля, відвага чи розпач, - він перехопив фіал лівою рукою, а правою висмикнув з піхов свій арнорський меч. Жало спалахнуло, непоборна ельфійська сталь заіскрилася сріблом, блакитні відблиски ударили в пітьму. З зоряним світильником та мечем у руці Фродо, гобіт з далекої мирної країни, пішов без страху на невідомого ворога!

Очі здригнулися. Чим ближче насувалося світло, тим сильніше застилала їх каламуть розгубленості. Потім вони почали гаснути, цятка за цяткою, і відступати. Темні потвори завжди біжать від сонця, місяця і зірок, а тут зірка небесна спалахнула прямо в норі! Власниця моторошних очей злякалася. Величезна туша повернулася, прикриваючись від світла власною тінню, і сховалася в темряві.

- Пане, пане! т- закричав Сем (він ішов слід у слід за Фродо, теж з оголеним мечем). - Благословення зіркам! Як гарно заспівали б про це ельфи... Дожити б нам, розповісти їм усе та послухати, як проспівають! Досить, пане, стійте. Не переслідуйте цю потвору! Треба бігти з цієї капосної діри, бігти...

І вони обернулися і побігли. Тунель підіймався, мерзенні запахи з нори чудовиська залишилися внизу, і надії гобітів [300] знов ожили. Вже їм назустріч повіяло холодним, свіжим повітрям. Вихід, довгоочікуваний вихід! Задихаючись вщ туги за небом і вітром, гобіти рвонулися вперед. І раптом невидима сила пружно виштовхнула їх. Вихід не був завалений камінням, і все ж таки пройти не можна було. Його затягла м'яка на дотик, податлива, але неприступна завіса: повітря вона пропускала, а світло не пробивалося. Гобіти поторгали руками, натиснули плечима - і відкотилися, вщкинуті. Фродо посвітив фіалом і побачив завісу, немов виткану з туману, сіру тканину з правильним багатокутним малюнком, з ниток завтовшки з корабельний канат.

- Павутиння! - гірко посміхнувся Сем. - Лише павутиння, га! Та який же павучок, судячи з роботи? Ну, спробуємо впоратися самі?

Він заходився розлючено рубати павутиння мечем, але товстелезні нитки гнулися і відразу розпрямлялися, як тятива. Тричі Сем атакував заслону, і лише одна-єдина нитка лопнула і звилася пружиною, хльоснувши його по обличчю.

- Так ми і за тиждень не впораємося, - жахнувся Сем. - Що робити? Ця банькаста гидота нас не доганяє?

- Не бачу, - відповів Фродо, - але погляд відчуваю. Напевно, готує нові напади. Якби світло згасло або ослабнуло, вона б миттю примчала.

- Потрапили в пастку на порозі! - сумно сказав Сем. - Як мухи! Хоч би відплата Фарамира наздогнала Горлума, тільки скоріше!

- Нам від цього краще не стане. Дай мені спробувати, Все ж таки Жало ельфійської роботи. В Белеріанді, де його кували, теж водилися величезні павуки. Ось тобі світильник, дивися пильно. Не бійся, тримай його вище і стеж за очима!

Фродо підійшов до павутиння впритул, замахнувся і рубонув щосили. Відразу ціле пасмо лопнуло, нитки скрутилися. Жало зрізало їх легко, як коса свіжу траву. У павутинні утворилася помітна дірка. Ще удар, ще один - і незабаром усі нитки, до котрих Фродо зміг дотягтися, зависли жмутами, сірим прядивом.

- Вперед! - гукнув Фродо. - Тікаймо! Божевільна радість охопила його. В голові зашуміло,

як від міцного вина. Із бойовими вигуками, він вискочив з печери.

Світ здавався йому чудовим. Клуби чорного диму розсіялися, кривава заграва Мордору блідла; день згасав, а [301] Фродо ввижалося, ніби настає світанок. Він вибрався майже на саму вершину хребта. Перед ним темною борозною між стрімчаків, що дерли небо, лежав Кіріт-Унгол. Коротка перебіжка - і вони на тому боці!

- Перевал, Семе! - гукнув Фродо, забувши, що тут, на волі, його голос лунає далеко навколо. - Біжімо! За хвилину ми на місці, ніхто нас тепер не затримає!

Сем помчав щодуху, але на радощах не забував озиратися через плече, побоюючись погоні. Ні Сем, ні його хазяїн не знали всієї підступності та хитрощів Шелоби. А в неї був аж ніяк не один вихід з печери...

Вона жила тут багато століть, ця остання павучиха; колись її рід населяв землі ельфів на заході, нині затоплені Морем. З величезними павуками боровся Берен у Горах Погрози, у Доріаті; під час одного такого полювання він і зустрів на зеленій галявині в ялиннику прекрасну Лючиень у місячному сяйві. Ніхто не знає, як спромоглася Шелоба вибратися з лісів, що гинули, і потрапити до гір - мало відомостей збереглося про Чорні Роки. Так чи інакше, жила вона тут ще перед тим, як з'явився Саурон і були закладені перші камені Барад-Дура. Вона нікому не служила, крім самої себе, пила кров людей і ельфів, товстішала і пухнула, справляючи моторошні бенкети в пітьмі лабіринту, і повсюди наставляла свої тенета: все живе годилося їй на їжу. Виродки, яких вона наплодила з нещасними самцями (вона їх усіх з'їдала), розповзлися по долинах Похмурих Гір і далі на схід до Дол-Гудцору і лихих хащ Глухомані; але жоден з них не міг зрівнятися в лютості із Шелобою, останньою з мерзенного роду Унголіанта.

Колись давно, нишпорячи в пошуках укриття від сонячного світла, зустрівся з нею Горлум; він вклонився їй, віддав почесті, і з того часу її зла воля і лиховісна сила підтримували його і гасили навіть малі, випадкові іскри світла в його душі. Він пообіцяв постачати їй харч, але в бенкетах не брав участі. Шелоба нічого й не чула про вежі, про персні, про справи рук людських; їй це було байдуже, усьому живому бажала вона лише смерті - смерті духу і тіла, а собі самій - вільного життя і ситості; вона хотіла жерти й жиріти, щоб зрештою будь-яка нора стала їй тісною. Однак до здійснення цих мрій було далеко. Міць Саурона зростала, живі уникали заходити в його землі, і павучиха голодувала у своїй смердючій норі. Фортеці в горах спорожніли, пішли і люди, [302] і ельфи, тільки інколи який-небудь орк напідпитку, заблукавши, потрапляв у тенета Шелоби. Та ця страва була зовсім неситною. Але ж якось треба харчуватися, і хоча орки невпинно рили обвідні ходи, Шелобі щоразу вдавалося підчепити здобич. Але хотілося чого-небудь смачненького. І ось Горлум пообіцяв їй нові ласощі...

- Подивимося, подивимося, - бурмотів Падлюка в хвилини роздратування. - Подивимося! Коли вона їх висмокче... і викине кістки й ганчір'я... може, ми і знайдемо нашу радість, подяку бідному Смеагорлу за смачненьке частування. Ми врятуємо її, виконаємо обіцянку, так-так. А коли наш скарб буде в безпеці, вона про це теж довідається, ми їй відплатимо, ще й з гаком...

Такі думки кружляли в його темному мозку; крокуючи до Шелоби, поки гобіти спали, він сподівався приховати від неї свій задум.

Саурон знав, де гніздиться Шелоба, і це його заспокоювало: голодна і невгамовно злісна, вона охороняла старий шлях до його володінь надійніше за будь-які огорожі чи засідки. Орків для неї він не шкодував; у нього цього добра було багато, багато тисяч. Якщо часом Шелоба і споживала парочку на обід, Саурона це не засмучувало. Як людина кидає шматок кішці, не піклуючись, чи вважає вона його хазяїном, так і Саурон іноді відправляв у подарунок Шелобі полонених, від яких йому більше не було пуття. Нещасних кидали в печеру, а потім орки повинні були докладно доповідати, як саме розважалася зі здобиччю павучиха. Так вони і співіснували, кожен займаючись своєю справою, не побоюючись ні розбрату, ні нападу, нічого, що могло б покласти кінець їх підлому пануванню. Навіть мусі не вдавалось вирватися з павутини Шелоби; зголоднівши за останній час, вона особливо розлютилася.

Бідолаха Сем не знав, які сили підняли вони проти себе, але страх його зростав, хоч бігти не було снаги.

Лихо погрожувало звідусюди. У наступаючому мороці ночі на вежі загорівся червоний вогонь. Попереду, на перевалі, чекала ворожа сторожа, а його улюблений пан мчав, як очманілий, прямо до них у лапи. Меч, який Фродо ще тримав у руці, палахкотів блакитним полум'ям.

- Орки! - зойкнув Сем. - Ми не проб'ємося. І орки, і гади всякі... [303]

Він поспішно прикрив фіал Галадріелі, але долоня відразу ж засвітилася, просвічуючи наскрізь. Тоді він засунув флакончик у нагрудну кишеню, щільно загорнув сірий ельфійський плащ і спробував наздогнати Фродо. їх розділяло вже кроків двадцять. От-от Фродо зникне... І тієї ж миті із сутінку виникла Шелоба.

Сем побачив її прямо перед собою, страшну, моторошну, як усі кошмари царства снів. Павук розміром більший за оліфанта, страшніший за дракона, з безжалісною жадобою у сліпо палаючих очах. Так, ці величезні очі знову горіли в повну силу. Протиснувшись у якусь лише їй відому щілину, павучиха неслась тепер із разючою спритністю, витягнувши голову з кривими жвалами на короткій неповороткій шиї, позаду тяглася жирна туша з роздутим черевом. Увесь тулуб був чорний, із синюшними плямами, а шорстке черево випускало дурманний сморід. Вузли суглобів стирчали високо над спиною, ноги, суцільно покриті твердою, як дріт, щетиною, скрипіли на ходу, і на кожній з восьми сійрчав гострий пазур.

Вона вискочила на півдорозі між Семом і Фродо - а той не оглядався і нічого не підозрював. Сема гадина не помітила - а може, побоялася знову потрапити під зоряне світло; вона зосередилася на Фродо, а той усе біг, засліплений надією. Щелоба бігла швидше. Ще пара стрибків... Сем застогнав і, задихаючись, крикнув несамовито: .,.-.-' Увага! Пане, бережіться! Я...

Липка волога лапа заліпила йому рота, і холодні щупальця обплели ноги. Сем рвонувся, але хтось невидимий тримав міцно.

- Ось він, - засичав ненависний голос. - Ми схопили його, мерзенного гобіта, мій дорогесенький, ми залиш-шили його для ссебе, а другого візьме вона... Так-так, хай його з'їссть Шелоба, Смеагорл заприсягся не чіпати доброго хазяїна. Зараззз Смеагорлові діссстався другий гобіт, поганий гобіт...

І він плюнув на Сема. Обурений зрадою, у розпачі, що не може допомогти Фродо, Сем знайшов у собі сили, які Горлум і не підозрював у флегматичному, простуватому вайлові. Він сам не зміг би спритніше вирватися з лабет, не міг би битися відчайдушніше за Сема Гемджи в ту мить. Він вивільнився з липких обіймів і помчав уперед, силкуючись на ходу скинути лапу зрадника, стиснуту на його [304] шиї. Меч він тримав у руці, а на лівому плечі, на ремінній петлі, висів гондорський посох. Сем пробував відіпхнути Горлума ціпком, але той спритно вивертався і зумів вчепитися в зап'ястя Сема, немов залізними кліщами. Сем зі стогоном випустив меча. А в той час друга рука Горлума і далі стискала горло...

Тоді Сем зробив ще одну спробу. Він різко нахилився вперед, зненацька пригальмував і, відіпхнувшись ногами, кинувся на спину. Горлум не очікував такого простого підступу і від раптового поштовху теж полетів на землю; кремезний гобіт усією своєю вагою навалився на нього. Горлум заверещав і На мить ослабив хватку, але праву руку так і не відпустив. Сем відповз трохи, підвівся, круто обернувся навколо Горлума, схопив лівою рукою свій ціпок і садонув по руці супротивника вище ліктя. Горлум закричав і розтиснув пальці.

Сем перейшов у наступ. Не згаявши й миті, він лівицею вдарив із усією люттю ще раз. Горлум встиг згорнутися, удар влучив по хребту. Ціпок з тріском зламався, але і цього вистачило Горлуму з лишком. Він добре володів мистецтвом нападати зі спини і рідко зазнавай поразки, але нині, осліплений ненавистю, схибив: замість того, щоб відразу душити, почав базікати і знущатися. Весь його чудовий план пропав, коли в тунелі запалало жахливе світло, і тепер його очікувала сутичка сам-на-сам, а він цього не любив. Сем підібрав меч і заніс його для удару. Горлум завив і відскочив навприсядки, як жаба. Не встиг Сем обернутися, як він уже летів до входу в тунель. Сем помчав було за ним, забувши про все на світі, червоний туман залляв йому очі - але Горлум вже зник. Побачивши чорну пащу печери, Сем схаменувся: Фродо там один на один з чудовиськом! Сем кинувся назад, гукаючи Фродо на бігу. Але було вже пізно, принаймні ця частина диявольського задуму Горлума виявилася здійсненою.

Книга: Джон Роналд Руел Толкін Володар Перснів: Дві Вежі Переклад А. Немірової

ЗМІСТ

1. Джон Роналд Руел Толкін Володар Перснів: Дві Вежі Переклад А. Немірової
2. Розділ 2 РОХАНСЬКІ ВЕРШНИКИ Над...
3. Розділ З ДОБЛЕСНІ УРУК-ХАЇ Піна...
4. Розділ 4 СТАРИЙ ЕНТ Намагаючись не...
5. Розділ 5 ВЕРШНИК У БІЛОМУ - Я промерз...
6. Розділ 6 ЗОЛОТИЙ ДВІР Відгоріла...
7. Розділ 7 ОСАДА ГІРСЬКОГО РОГУ Старою...
8. Розділ 8 ШЛЯХ НА ІЗЕНГАРД Так...
9. Розділ 9 ЩО МОЖНА ЗЛОВИТИ В КАЛАМУТНІЙ...
10. Розділ 10 ГОЛОС САРУМАНА Друзі...
11. Розділ 11 ПАЛАНПР Сонце вже було на...
12. Частина четверта...
13. Розділ 2 ЧЕРЕЗ ТРЯСОВИНУ Горлум...
14. Розділ З ЧОРНУ БРАМУ ЗАЧИНЕНО Ще...
15. Розділ 4 ПРО СПЕЦІЇ ДО ТУШКОВАНОГО КРОЛИКА...
16. Розділ 5 ВІКНО НА ЗАХІД Здавалося Сем...
17. Розділ 6 ПОТАЙНЕ ОЗЕРО Фродо...
18. Розділ 7 ДО ЗАРІЧНОГО РОЗДОРІЖЖЯ...
19. Розділ 8 ПІДЙОМ НА КІРІТ-УНГОЛ Горлум...
20. Розділ 9 ЛАБІРИНТ ШЕЛОБИ Якщо день і...
21. Розділ 10 СЕМ НА РОЗДОРІЖЖІ Фродо...

На попередню


Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate