Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: І.В. Діяк / УКРАЇНА-РОСІЯ
Бажано також забезпечити українську присутність в розвитку паливно-енергетичного комплексу Росії, особливо шляхом спільних проектів по видобутку там потрібної нам сировини.
У галузі торгівлі необхідно всіляко намагатися збільшити обсяги збуту продукції українських підприємств на російському ринку. Це завантажить вітчизняні виробничі потужності, надасть роботу й засоби до існування нашим громадянам.
Звичайно, Росія активно заважатиме цьому. Український досвід подає чимало прикладів російських торговельних обмежень. Останнім з них стало впровадження Росією з 1 липня цього року стягування податку на додану вартість з імпортованих до Росії товарів. Це робить українські товари неконкурентоспроможними на російському ринку. Але не можна впадати в розпач. Ще У.Черчілль зазначав, що росіяни, як жодна інша нація у світі, поважають силу. Та й ми всі знаємо старий крилатий вираз: "Москва слезам не верит". Тому потрібно бути сильними і діяти активно, наступально. Вичікувальна позиція, котрої Україна дотримувалася останніми роками, наперед програшна.
З одного боку, у відповідь на російські обмеження треба вживати адекватних заходів. Російські виробники доволі залежать від українського ринку збуту своїх товарів. Так, введення антидемпінгових обмежень проти електричних ламп із Росії в інтересах львівського виробничого об'єднання "Іскра" як мінімум удвічі зменшило експортні поставки російських виробників. Один лише Калашніковський електроламповий завод втратив близько 300 тис. руб. Незадоволені згортанням торгівлі російські виробники можуть бути союзниками України в боротьбі за створення в межах СНД повноцінної зони вільної торгівлі.
З другого боку, наявність таких адекватних торговельних обмежень для російських товарів спонукатиме росіян переводити частину свого виробництва до України. Такі інвестиції надають нові робочі місця й надходження до нашого бюджету. Особливо це стосується автомобілебудування, котре створювалося в Росії з урахуванням потреб всього СРСР. В умовах низької конкурентоспроможності російських легкових автомобілів у далекому зарубіжжі, втрата українського ринку була б для них дуже болючим ударом. Навіть старим автогігантам Росії довелося б скорочувати виробництво. Що вже тоді казати про п'ять нових автоскладальних заводів по 10 тис. легковиків на рік кожен, розрахованих і на український ринок? Тому останнім часом спостерігаємо перенесення складання російських легковиків до України ("ВАЗ" у Луцьку, "Газ" в Криму, поширення кооперації в постачанні комплектувальних тощо).
Така нова кооперація потенційно могла б сприяти відкриттю російського ринку для української продукції. Крім того, зняттю торговельних обмежень дуже сприяло б завоювання ринків третіх країн продуктами україно-російського спільного виробництва.
Іншим напрямком у боротьбі з російськими торговельними обмеженнями проти українських товарів може стати розширення прямого співробітництва України з окремими російськими регіонами, обминаючи федеральний центр з його антиукраїнською політикою. Сьогодні між суб'єктами Російської Федерації та областями України укладено понад 180 договорів про співробітництво в економічній, торговельній та культурній галузях. Це сприяє просуванню українських товарів безпосередньо в регіони РФ. Особливі перспективи обіцяє співробітництво з віддаленими сировинними регіонами, де завжди працювало багато українців (Тюмень, Уренгой, Красноярський край, Якутія тощо). Їх зацікавленість у співробітництві може додатково вплинути на Москву з метою усунення антиукраїнських торговельних обмежень.
Звичайно, Україна повинна не робити ніяких політичних поступок, на котрі розрахований російський тиск, інакше пробитися на російські ринки без обмеження українського суверенітету вже не вдасться.
У галузі транспортних і транзитних послуг перед Україною стоїть завдання зберегти обсяг російських перевезень. Сьогодні він займає майже 100% на трубопроводах та 65% транзитних перевезень традиційними видами транспорту України. Існує реальна загроза переорієнтації російських вантажопотоків з території України. Реалізуються програми "Російські вантажі - російським перевізникам" та "Російські вантажі - російським портам". За оцінками експертів, частка поставок російського газу через Україну до Європи може зменшитися до 30%, що невідворотно призведе до зростання нашої не лише економічної, але й політичної залежності від Росії.
Тому необхідно створити такі умови, щоб російські вантажі не пішли з українського ринку транзитних і транспортних послуг, але без передачі нашої транспортної інфраструктури у власність Росії. Передусім йдеться про впорядкування системи контролю на кордонах, зниження вартості послуг, що надаються митницями і транспортними терміналами, усунення бюрократичних перепон при оформленні транзитних перевезень, підвищення швидкості доставки вантажів, врегулювання тарифів тощо. Варто було б спробувати "прив'язати" вигідними транзитними умовами експорт окремих видів російської продукції до визначених українських шляхів і портів. Дещо в цьому плані вже робиться. Зокрема, в галузі транспортування природного газу Україна зробила висновки з критичних зауважень, налагодила дисципліну газоспоживання й чітко дотримується умов транзиту. Повністю виключений несанкціонований відбір газу.
Послідовне розв'язання цих проблем забезпечить стабільну роботу й бюджетні надходження в Україні, задоволення транспортних потреб Росії, а також нівелює протистояння між українськими та російськими інтересами.
У галузі обігу капіталів та інвестування варто усунути перепони на шляху російських інвестицій до України. Але за умови їх дозування по галузях економіки та по регіонах України. Тоді буде відведено загрозу національній безпеці від неконтрольованої експансії російських капіталів, проникнення в нашу державу політизованих і криміналізованих російських бізнес-структур, а також домінування російських фінансово-інформаційних імперій в українському інформаційному просторі.
У галузі промислового виробництва Україні потрібно намагатися створити замкнені технологічні цикли та налагодити власне виробництво продукції, що відноситься до критичного імпорту. Будь-яка держава подібним чином намагається уникнути залежності від інших та підвищити ступінь своєї економічної безпеки. Наш досвід підтверджує правильність цього висновку. Зауваження щодо неспроможності України це зробити спростовуються кількома фактами. За радянських часів Україна ввозила майже 80% необхідної сільгосптехніки, але сьогодні практично налагоджено власне виробництво усієї гами тракторів, зернозбиральних комбайнів "Лан" і "Славутич". Приклади із військового виробництва вже наводилися вище.
Разом із тим слід визнати, що більшість перспективних проектів самотужки тягнути невигідно, особливо в тих галузях, де зосереджено потужний науково-технічний потенціал. В складних економічних умовах, в яких опинилися і Україна, і Росія, взаємодія між підприємствами обох країн в цих сферах може стати вирішальним фактором у створенні та виробництві спільними зусиллями конкурентноспроможної продукції для реалізації на світовому і внутрішньому ринках. Таку співпрацю вже зараз можна охарактеризувати як доволі успішну - реалізуються багато спільних проектів, які мають добру перспективу щодо свого розвитку. В їх рамках українськими підприємствами вже було здійснено поставки в Російську Федерацію систем управління для ракет-носіїв "Протон", "Союз" (ВО "Комунар", м. Харків), "Космос" (ВО "Київський радіозавод"), для станції "Мир" і Міжнародної космічної станції (АТ "Хартрон", ВО "Київський радіозавод", ВО "Київприлад" та інші); для інших космічних апаратів різного класу (ВО "Моноліт", АТ "Хартрон" м. Харків, ВО "Київприлад", АТ "Чернігівський радіоприладний завод"). Важливо розвивати ці зв'язки й надалі, довести "до розуму" спільні з Росією проекти по літаках Ан-70, Ан-140, Ту-334, всіляко продовжувати практику будівництва кораблів на російські замовлення (зокрема, класу "ріка-море" для "Газпрому" в оплату за природний газ, траулерів для російських рибалок тощо).
Однак при цьому українська сторона має керуватися у своїх діях прагматичним інтересом, а не лукавою політичною риторикою на кшталт спільної історичної долі, братніх стосунків та ін. Практика свідчить, що за таким базіканням, як правило, стоїть не взаємовигідна співпраця, а однобічне використання Росією українського потенціалу.
При двосторонньому україно-російському кооперуванні часто Росія виступає домінуючою стороною і намагається нав'язати свою точку зору. Тому при першій ліпшій нагоді потрібно намагатися залучити до спільних проектів західних партнерів, аби врівноважити російський вплив. Прикладом такого ефективного міжнародного кооперування можна вважати проект "Морський старт", де окрім України і Росії беруть участь США і Норвегія. Не менш важливою є участь України в будівництві Міжнародної космічної станції. Врешті-решт, усе це сприятиме збереженню, ефективному використанню, а відтак і подальшому розвитку як українського, так і російського науково-технічного потенціалу.
У галузі гуманітарної, інформаційної, демографічної політики при розв'язанні завдань українського відродження слід особливо враховувати, що Росія активно роздуває так званої "проблеми співвітчизників" в Україні. Йдеться про гарантування їх прав, піднесення статусу російської мови, консолідацію російських громад і в перспективі запровадження інституту подвійного громадянства. На меті цього процесу стоїть збереження проросійських орієнтацій в середовищі громадсько-політичних, економічних, адміністративних, релігійних кіл України, а також здійснення впливу на виборчі процеси в нашій державі.
Тому Україні потрібно вжити заходів у соціально-економічній, інформаційній, демографічній сферах задля нейтралізації негативних сторін російського впливу. Особливо це стосується Криму і деяких інших регіонів країни. Сприяючи українському відродженню, одночасно потрібно провести комплекс політичних та організаційних заходів із роз'яснення позиції України. Це усуне зайві непорозуміння й підстави для перекручування української політики.
Крім того, одним з шляхів реалізації інтересів України у відносинах з РФ має бути розробка і впровадження комплексної державної політики щодо української діаспори в Росії, виходячи з положень "Великого договору".
В галузі міжнародних відносин доцільно спрямувати зусилля на подальшій інтеграції України до європейських та євроатлантичних структур, поглибленні співпраці з НАТО на засадах положень Хартії про особливе партнерство. Це запобігає спробам Російської Федерації як втягнути Україну до військово-політичного блоку в межах СНД, так і "монополізувати" в Москві будь-які контакти України з НАТО. Одночасно збалансована зовнішньоекономічна політика України має спиратися на врівноваження "російського напрямку" активним виходом на європейський та світовий ринки.
* * *
Можна ще довго перераховувати можливі заходи в різних галузях щодо взаємодії з Росією, проте всі вони не будуть мати очікуваних наслідків, якщо не здійснюватимуться в межах цілеспрямованої політики. Сьогодні всі російські дії проти України керуються єдиним координаційним центром. За неофіційними даними, у Раді Безпеки РФ створено спеціальний підрозділ, який займається виключно Україною. Він очолює цілий комплекс структур, задіяних "на українському напрямі": спеціалізоване міністерство, яким є Мінспівробітництва РФ, два "українські" відділи в МЗС, спеціальні департаменти в Мінекономіки РФ, МЗЕЗ і в апараті Уряду РФ, наукові установи. Варто, щоб і в країні існувала єдина структура по політиці стосовно Росії. Це сприяло б розробці та втіленню в життя послідовної стратегії відносин з Російською Федерацією, адже час імпровізацій і тимчасових рішень у цій сфері давно минув.
Отже, головною метою розвитку українських відносин з Російською Федерацією повинна стати економізація зовнішньої політики. За цих обставин, основний акцент взаємин з РФ має бути перенесений на розвиток тих сфер співробітництва, які сприяють економічному зростанню України, спрямовані на створення механізмів захисту її національних інтересів, забезпечення економічної безпеки. При цьому щоб убезпечити російсько-українські відносини від значних коливань, притаманних для політики Росії щодо України, потрібно намагатися закріпити їх у довгострокових міжурядових угодах:
- про гарантії поставок природного газу і нафти в Україну та їх транзит українською територією;
- про перспективні схеми погашення боргів за спожитий російський газ;
- про спільну реалізацію перспективних проектів розвідки, освоєння та експлуатації нафтогазових родовищ в обох країнах;
- про участь українських науково-дослідних установ і виробничих комплексів у спільних проектах в галузях ракетно-космічної техніки, авіабудування, суднобудування, атомної енергетики, металургії, радіоелектроніки, машинобудування, агропромислового комплексу;
- про остаточне договірно-правове оформлення державного кордону включно з Керченською протокою та Азовським морем, розподілу закордонної власності колишнього СРСР, реалізації на практиці принципу вільної торгівлі тощо.
У політико-ідеологічній сфері доцільно відродити Київ як східнослов'янський духовний центр і таким чином розмежувати функції з Москвою - полюсом формування євразійського (переважно слов'яно-тюркського) суперетносу.
Комусь усе вищевикладене може здатися химерами русофоба. Жодної русофобії! Так, ми відчуваємо неприязнь до організації політичного й економічного життя, окремих глибинних російських рис, котрі з віку до віку Росія постійно намагається розповсюдити на сусідні території, гальмуючи їх розвиток. Однак у нас не може бути ненависті до Росії, котра є нашим найбільшим сусідом. Нас єднають не тільки більше ніж 1 200 км спільного кордону, але й спільність долі, історичні, економічні, людські відносини.
Ніхто ніколи не залишить поза увагою слов'янське коріння, православну віру, 300-річне життя поруч в одній державі, навіть якщо то була імперія... Адже Україна ніколи не ототожнювала російський народ з царською чи радянською владою. Врешті-решт, табори ГУЛАГу не розрізняли в'язнів за національністю. Також перемога у Великій Вітчизняній війні у нас була одна на всіх. І сьогодні велика кількість українців живе в Росії, а росіян - в Україні. Тому ми відкидаємо конфронтацію з Росією. Конфронтація ще нікого не доводила до добра. Навпаки, Україна більше ніж хто-небудь інший зацікавлена в стабільності та процвітанні Російської Федерації, котра і в третьому тисячолітті залишиться нашим пріоритетним партнером.
Але партнерство між нашими країнами має бути рівноправним. Це означає, що воно повинне грунтуватись на обопільному визнанні та поважанні суверенного права кожної з держав проводити зовнішню та внутрішню політики на основі власних національних інтересів та цілей державного розвитку, не зачіпаючи життєво важливих інтересів жодної з сторін. Двостороннє співробітництво на таких засадах сприятиме соціально-економічному і культурному зростанню двох націй, налагодженню добросусідських відносин.
Очевидно, що суперечність інтересів України з інтересами Росії пояснюється відмінностями історичного минулого, величиною потенціалів та геополітичного статусу України як європейської держави і Росії як євразійської наддержави з глобальними намірами. Але будувати двосторонні відносини потрібно на визначених сферах спільних інтересів, а не на суперечностях. Вантаж конфліктів, різноманітних проблем, поділ на "старших" і "молодших" у наших відносинах мають піти в минуле.
Київ, 2001 рік.
1 Известия.- 1992.- 27 мая.
2 Стенограмма парламентских слушаний на тему: "Договор о дружбе, сотрудничестве и партнёрстве между РФ и Украиной - путь к новым межгосударственным отношениям" // Содружество - НГ.- 1998.- №3.
3 Нартов Н. Вказана праця.- С.49.
4 Дугин А. Вказана праця.- С.379.
5 Там само - С.348.
6 Найбільш коротко ідею "Великої Росії" виклав російський політичний оглядач А.Колесніков: "Как эту идею не формулируй, все равно получается автомат Калашникова, которым Россия грозит ненавидимому миру". Див.: Известия.- 2001.- 6 марта.
7 Цит. за: Базив Д. Геополитическая стратегия Украины.- К., 2000.- С.188.
8 Цит. за: там само.- С.80.
9 Караганов Д. О политике в отношении Украины // Вечірній Київ.- 1992.- 18 червня.
10 Цит. за: Коваленко С. Сундучок союза "с секретом" // Независимость.- 2001.- 14 мая.
11 Коммунист Кривбасса .- 2001.- 5 июля.
12 До речі, сучасна Росія зовсім не є виключно слов'янською країною. До того ж слов'янський союз не вирішить наших економічних проблем, бо існує ринкова логіка. Російські промисловці, банкіри у своїй діяльності щодо України не будуть керуватися ідеями слов'янського братерства. Про це відверто заявив мер Москви Ю.Лужков на нараді в Керчі з приводу фінансування відновлювальних робіт на поромній переправі через Керченську протоку: "Якщо ви шукаєте альтруїстів, то шукайте їх в іншому місці, а нам треба вигоду шукати". Див.: Семена М. Керченський міст: проект відкладається на майбутнє // Дзеркало тижня.- 2001.- 9 червня.
13 Симоненко П. Необходимость единения братских народов // Комуніст.- 2001.- 22 березня.
14 Див.: Бадрак В. Київ і Москва збираються дружити по-новому // Дзеркало тижня.- 2001.- 2 червня
15 Независимая газета.- 1997.- 27 марта.
16 Цит. за: Підлуцький О. Карл Маннергейм: маршал, який переміг Сталіна // Дзеркало тижня. - 2001. - 2 червня.
17 Див.: Буняк Л. І ще раз про термінал і нафтопровід Одеса-Броди // Дзеркало тижня. - 2001. - 9 червня.
18 Леонід Кучма про майбутнє ГУУАМ // Урядовий кур'єр. - 2001. - 9 червня.
19 Україна не має наміру вступати до Союзу Білорусі та Росії // Дзеркало тижня. - 2001. - 2 червня.
20 Там само.
Зміст Розділ І (Вступ) Розділ II Розділ III Розділ IV Розділ V Розділ VI Розділ VII Розділ IX (Додатки) Карти Про автора
І.В. Діяк
УКРАЇНА-РОСІЯ
Додатки
Додаток №1 Резолюція мітингу православної громадськості Москви З березня 2000 року біля посольства України.
Додаток №2 Боротьба російської влади та Московського Патріархату проти існування Української церкви: історія та сучасність.
Додаток №3 Ц. К. В. К. П./б/ товарищу Н.С. ХРУЩОВУ
Додаток №4 Держави, на території котрих велися бойові дії за участю громадян СРСР після 1945 р.
Додаток №5 Інтеграційні заходи 1917-1922 рр. /p>
Додаток №6 Інтеграційні заходи 1991-2001 рр.
Додаток №7 Витяг із результатів двотижневого моніторингу деяких вітчизняних видань, які мають російські аналоги.
Додаток №8 Заместителю Председателя СМ СССР Т. Берия Л.П.
Додаток №9 АКТ проголошення незалежності України
Додаток №1
Резолюція мітингу православної громадськості Москви З березня 2000 року біля посольства України.
Единоверная и єдинокровная Киевская Русь стала главной жертвой мазепинского режима иуд-христопродавцев, превративших ее в нищую колонию США и НАТО. Киев, мать городов русских, колыбель русского Православия, где находится мощи более трети всех святых, канонизированных Русской Православной Церковью, превратился в эпицентр церковного раскола и подлых интриг против Святой Руси. Эти интриги особенно усилились после переизбрания Леонида Кучмы президентом Украины.
14 декабря 1999г. Конституционный суд Украины принял постановление, грубо и цинично нарушающее права многих миллионов русских людей Киевской Руси. Подготовлено постановление кабинета Украины, фактически ставящее русский язык вне закона. Это просто немыслимо, ибо в становлении общерусского литературного языка Киев принял не меньшее участие, чем Москва. Запрещен язык, на котором говорит половина населения республики.
Одновременно проводится целенаправленная политика по выдавливанию Российского Черноморского флота из колыбели крещения Святого благоверного князя Владимира и города русской славы Севастополя. На днях режим Кучмы закрыл счета Черноморского флота, что можно расценить как акт войны в отношении России. Лишены права на национальное самосознание подкарпатские русины.
Не секрет, что мазепинско-пронатовский режим готовит еще одно страшное преступление - насильственное отторжение Киевской митрополии от Московского Патриархата. На Украине до сих пор тлеют 350 "горячих точек" - православных храмов, находящихся поя угрозой захвата греко-католиками и раскольниками-филаретовцами.
В связи с оголтелой русофобией властей Киева мы обращаемся к руководителю России Путину с просьбой занять принципиальную позицию в отношении Черноморского флота, дискриминации канонического Православия, недопустимого вмешательства во внутренние дела Святой Церкви,угнетения Подкарпатской Руси и тотального запрета русского языка и русской речи на Украине. Вместе с тем мы твердо заявляем властям Украины, что в случае любого давления на каноническую Православную Церковь они натолкнутся на глубокое, самоотверженное сопротивление десятков миллионов православных верующих Великой, Малой и Белой Руси.
Единство Русской Православной Церкви - аксиома и не предмет для дискуссий. Автокефалия на Украине - не пройдет!
Представители православных организаций России:
Российский Союз Христианское возрождение Союз Православных братств России Союз Православных Граждан России
Додаток №2
Боротьба російської влади та Московського Патріархату проти існування Української церкви: історія та сучасність.
1. Виділення окремої Російської церкви.
• 988 - хрещення киян. Завдяки підтримці київських князів розповсюдження християнства на Русі. Створення митрополії Київської і всієї Русі, що поширювала свою дію на всій території держави Київська Русь.
• 1169 - погром Києва військами Андрія Боголюбського. Розкрадання й вивіз до Північно-Східної Русі (майбутньої Росії) церковних цінностей. Наміри Андрія Боголюбського розколоти Київську митрополію, створивши нову митрополію у Володимирі-на-Клязьмі. Але на заваді стала позиція константинопольського патріарха, котрий заборонив створювати на Русі інші митрополії, окрім Київської.
• 1299 - митрополит Київський і всієї Русі під тиском намовленого російськими князями ординського хана переїхав до Володимира-на-Клязьмі.
• 1325 - митрополит Київський і всієї Русі з огляду на внутрішню обстановку на Північно-Східній Русі переїхав до Москви.
• 1354 - рішення Собору, котре формально закріпило перенесення митрополичої кафедри з Києва до Москви.
• 1448 - московський святитель Іона проголосив автокефалію Московської митрополії (майбутньої РПЦ). Самоізоляція РПЦ і остаточний розкол митрополії Київської і всієї Русі часів князя Володимира Великого.
• 1589 - самочинне встановлення в РПЦ патріаршої форми правління.
• 1686 - завдяки тискові османського султана за намовлянням московських царів константинопольський патріарх Діонісій легітимізував самопроголошену московську патріархію, але відмовився визнати канонічність приєднання Київської митрополії до РПЦ.
Через односторонні дії Російської церкви, підкорені політичним інтересам Московської держави, відбувся розкол єдиної Київської митрополії часів князя Володимира Великого. Україна з митрополією Київською і всієї Русі, як і в 988 р., залишається в послушенстві Вселенського Патріарха (Константинопольського).
2. Поглинання Української церкви Московським Патріархатом.
• 1622 - наказ царя Михайла з подання московського патріарха Філарета спалити в державі всі примірники надрукованого в Україні "Учительного Євангелія" К.Ставровецького.
• 1654 - початок спроб Московського Патріархату підкорити собі Українську церкву поряд із спробами Московського царства включити до свого царства саму Україну. Прийняття московським патріархом титулу патріарха Московського і всієї Великої, Малої та Білої Русі.
• 1665 - гетьман І.Брюховецький у Москві уклав "статті", однією з яких започатковувалося призначення Москвою митрополита Київського з російських святителів. Тривалий опір українського духовенства підкоренню Російській церкві.
• 1686 - антиканонічне приєднання Української церкви до РПЦ, не визнане Вселенською патріархією і світовим православ'ям.
• 1690 - засудження й анафема Собору РПЦ на "кіевскія новыя книги" П.Могили, К.Ставровецького, С.Полоцького, Л.Барановича, А.Радзивиловського та інших. 1720 - указ Петра І про заборону книгодрукування українською мовою і вилучення українських текстів з церковних книг.
• 1753 - указ Катерини П про заборону викладати українською мовою в Києво-Могилянській академії. Поступове перетворення славетної академії на звичайний духовний учбовий заклад РПЦ.
• 1762, 1775, 1784 - накази Катерини П уніфікувати списки святих української та російської церков. Остаточне приведення українського православ'я у відповідність з російським взірцем.
• 1769 - заборона Синоду РПЦ друкувати та використовувати український буквар. Російська церква поглинула Україну.
3. Відновлення Української церкви та її розгром у XX ст.
• 1918 - створення Всеукраїнської церковної ради. Проведення Всеукраїнського Православного Собору та Всеукраїнського Церковного Собору в Києві. Відродження Української церкви.
• 1919 - самостійний статус Української церкви закріплено спеціальним "Законом Української Народної Республіки про Українську Автокефальну Православну Церкву". 9 травня 1920 - проголошення Всеукраїнською церковною радою автокефалії Української Православної Церкви. 14травня 1921 - Перший Всеукраїнський Церковний Собор УАПЦ висвятив В.Липківського в митрополити УАПЦ.
• 1918-1929 - активні намагання відтвореного в листопаді 1917 р. Московського Патріархату дискредитувати Українську Автокефальну Православну Церкву, звинувачуючи її в неканонічності, що залишає її прихильників без шансів на спасіння.
• Липень-вересень 1929 - арешти діячів УАПЦ радянськими спецслужбами за звинуваченням у приналежності до так званої "Спілки визволення України" (СВУ).
• 30 січня 1930 - третій "надзвичайний" Всеукраїнський Православний Собор. Під тиском влади об'явлено рішення про саморозпуск УАПЦ. Арешт митрополита М.Борецького та багатьох інших церковних діячів. Розгром церкви спецслужбами.
• 1943 - Сталін дозволив відновлення РПЦ на чолі з московським патріархом (під пильним наглядом ЦК і спецслужб), але Українська церква залишилася під забороною.
• 1945 - насильницьке "возз'єднання" з Московським Патріархатом Карпато-Руської Православної Церкви, котра перебувала в юрисдикції Сербської Православної Церкви.
• 1947-1948 - спроби провести в Москві Всеправославного собору з надання Патріарху Московському статусу Вселенського (тобто першого і найвищого у православному світі).
• Лютий 1989 - створення ініціативного Комітету відродження УАПЦ.
• 25 червня 1992 - Всеукраїнський Православний Собор, на якому частина УПЦ (МП) об'єдналася з частиною УАПЦ і утворила Українську Православну Церкву -Київський Патріархат.
Після цілковитого розгрому майже 60 років Українська церква перебувала в підпіллі й розпочала своє відродження на початку 1990-х рр. Тим часом Московський Патріархат після порозуміння з радянською владою в 1943 р. продовжував розширення своїх "канонічних територій" і підвищення свого статусу у світовому православ'ї.
4. Боротьба Росії з відродженням Української церкви на сучасному етапі.
• 13 листопада 1989 - Московський Патріархат за ініціативу по відновленню української автокефалії позбавив священного сану та чернецтва єпископа Іоанна (Бондарчука).
• 30-31 січня 1990 - Архієрейський Собор РПЦ, де було засуджено рух за відродження Української церкви.
• 5-6 червня 1990 - перейменування Екзархату РПЦ в Україні на Українську Православну Церкву - УПЦ (МП).
• 25-27 жовтня 1990 - черговий Архієрейський Собор у Москві, який ухвалив надання Українській Православній Церкві "незалежності і самостійності в управлінні" замість канонічної автокефалії. Спроба обмежити процес відродження Української церкви зміною вивіски на колишньому Українському екзархаті РПЦ.
• 28-29 жовтня 1990 - невдача лицемірної акції Московського Патріархату по урочистому врученню грамоти про "незалежність" УПЦ (МП) у Софійському соборі Києва.
• 1-3 листопада 1991 - Помісний Собор УПЦ (МП), прийняття рішення про необхідність надання церкві автокефалії.
• 22 січня 1992 - звернення єпископату УПЦ (МП) до керівництва РПЦ із звинуваченням у навмисному зволіканні розгляду питання про надання Українській церкві автокефалії.
• Квітень 1992 - відмова Архієрейського Собору в Москві надати автокефалію УПЦ (МП).
• 27 травня 1992 - інспірований Московським Патріархатом "собор" УПЦ в Харкові, рішенням котрого митрополит Київський і всієї України Філарет за підтримку автокефалії був усунутий та переобраний на митрополита Володимира. Вигнання з ієрархії УПЦ (МП) всіх прибічників автокефалії.
• 11 червня 1992 - ухвала суду Архієрейського Собору РПЦ в Москві про позбавлення митрополита Філарета сану та всіх ступенів священства.
• 15 грудня 1996 - рішення Архієрейського Собору УПЦ (МП) на догоду Московському Патріархату про відмову від вимог автокефального чи помісного статусу.
• 29 вересня 1997 - силове захоплення Московським Патріархатом за допомогою міліції Богоявленського собору УПЦ (КП) в підмосковному місті Ногінську.
Книга: І.В. Діяк / УКРАЇНА-РОСІЯ
ЗМІСТ
На попередню
|
|
