Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: УКРАЇНСЬКИЙ ПЕРЕЦЬ Ч.3 БЕРЕЗЕНЬ 1945 Р.
УКРАЇНСЬКИЙ ПЕРЕЦЬ Ч.3 БЕРЕЗЕНЬ 1945 Р.
Про тe, як новий 1945 piк
в облаві большевикам у pyкu попався
та як його визволили yкpaинcькi повстанці
Десь небесними шляхами,
Потім горами й лісами
Рік Новий ішов до нас.
Як звичайно, йшов без зброї
І без "фінки", без набоїв,
Наче в мирний, добрий час.
Як дійшов уже в Карпати,
На хвилинку мусів стати
І поглянути кругом:
Чи то справді тут весело,
І заможно, і щасливо
Час минає всім бігом.
Аж тут раптом з-поза тину
Щось як диркне в цю хвилину,
Мов по плоті патиком...
І понісся рев по горах:
"Товариші, здєсь Бандьора!
Паскарєй сюда, шагом!"
Не встиг юний Сорокп'ятий
Одним словом обізватись,
Як упав уже на сніг...
Кругом нього рябі пики
Тут зчинили крик великий
І шукали, де хто міг.
"Бандєровца ми спаймалі!" -
Усі дико зверещали
І потягли у село.
"Прощай, світе, -
Рік гадае:-
Тут виходу вже немає,
Життя моє геть пішло..."
Із такими-то думками
Молоденький між трісками
Кінця свого дожидав...
Втім з-за горба, з-за смереки,
Голос милий, недалекий
Твердий наказ комусь дав:
"Хлопці! Слава! Бий голоту,
Підлу сталінську сволоту,
Що мордує мирний люд!"
Затривожились бандити,
Вже їм довго тут не жити,
Скоро з ними буде суд.
Та й не довго було ждати,
Як за-за плота, коло хати,
Появився гурт людей.
Людолови враз пропали,
Ще й забули, що спіймали, -
І лишивсь наш Молодий.
Нараз двері відчинились,
Дужі хлопці, повні сили,
Молодого тут знайшли.
"Хто ти будеш, любий друже,
Чом трясешся ти так дуже?
Ми ж тобі життя спасли!"
"Я є Рік Новий! А ви хто?
Будьте ласка, скажіть скрито,
Щоб віддячитися вам.''
"Українські ми повстанці,
Ми б'ємо усіх займанців,
Що не дають жити нам."
"То слухайте ж, любі друзі,
Вам усім я по заслузі
Заплачу у мій весь час.
В моїм часі буде зміна,
І повстане Україна,
А комуна щезне враз."
Сталін вирівнює...
Україна дістала повну рівність у союзі радянських республік.
Коли? Як? От, бачиш, вже здавна, а тепер краще. Насамперед Сталін
вирівнює кордони, щоб, бач, були гарно й рівно заокруглені;
відтяв, отже, Крим, Кубань та інші "хвостики", тепер відтинає
Холмщину, -Надсяння й Лемківщину. Вирівнює комори, бо боїться, щоб з пшениці не повстали в Україні гори: було б зле ходити... Усуває цілі гори заліза/й вугілля. Прекрасно вирівнює густоту населення й щораз висиляє надвишку у Сибір. Вирівнює і голови, що зависоке підіймаються...
ПО КРИМСЬКІЙ КОНФЕРЕНЦІЇ
На власне бажання
Жидок Мануїльський, тепер комісар "закордонних справ" УССР, виголосив на з'їзді учителів промову, в котрій сказав, що Бандеру "арештували німці на його власне бажання", "за згодою з ним, щоб створити довкола нього ореол мученика..." В той самий тон гримить уся большевицька пропаганда.
Забувають тільки часом додати ще до того, що "на власне бажання" замордували німці двох братів Бандери, "на власне бажання" повісили, розстріляли, замордували, спалили тисячі українських самостійників, а тисячі сидять ще й тепер "на власне бажання" в німецьких концентраційних таборах.
От хитруни ті бандерівці! Але й німці, хоч, як звичайно, "тупі й незручні, також взялися на хитрощі, бо й їх немало пішло "на власне бажання" з рук "бандєровських" повстанців на гіммеллькоманду.
Комедія та й тільки. До такої штуки досі ще, мабуть, ніхто інший не додумався. Тепер на кожній шибениці, мабуть, буде висіти напис: "Повішений на власне бажання", "Розстріляний на власне бажання", "Замордований на власне бажання"...
Українські повстанці напевно також не забудуть про цю науку й пошлють ще не одного сталінського людоїда "на власне бажання" до "земельної комісії", туди само, куди перед тим посилали "на власне бажання" гітлерівських людоїдів.
Райуповноважений по заготівлі конячих, свинячих, а також кролячих і всіх інших шкір упирався на всю потужність своїх курських ніг і рук, коли його посилали на село.
- Што ви, смейотєсь? Ви пасилаєтє Єпіфана Васільєвіча Падонка в Камаровку і без ахрани? Я не магу, наканєц, ріскавать своєй шкурой. - Голова райпарткому, таранкувата і неоголена морда з жовтими собачими очима, заскреготав зубами.
- Товаріщ Падонок! Здєсь только єдініци мислят о Са-мостоятєльной Украінє. Астальниє - єто савєтскіє патріоти, прєдданиє районной власті і нашєму атцу. Правда, в западних областях жівут маладиє гражданє нашєво русскаво аб'єдіньоннаво гасударства. Ані єщо нє прашлі суровой, но прєк-расной савєтской школи. Но ми іх прайдьом. Да, ми іх пє-рєвоспітаем. Но ви, товаріщ Падонок, должни ударно стянуть с ніх кожу. Кстаті, Ви сєводня ідьотє в пєрєдавой савєтскій насєльонний пункт нашєво района. Вражескіх елємєнтов срав-нитєльно мало. А даже наабарот. Єщо за Польші там імєлі мєсто разгавори о странє саціализма.
Натхнений словами районного руководітєля, вирушив По-донок у путь-дорогу. Щоб підкреслити сталінську рівність і демократію районної влади, він поклигав до Комарівки пішки.
Будучи з природи проникливим типом, уповноважений помітив своїми пильними свинячими очима комарівські поля. З придо-рожних клинів, напруживши широкі вуха, здивовано оглядали Подонка селянські корови.
"Харошая кожа на юхт. Плохо, што калхоза нєт. В єдіно-лічніков нє так легко загатавлять."
На Оболоні кущами роменевого цвіту біліли гуси. Старий гусак, уздрівши шкуродера, тривожно ґеґнув, всі гуси аж стрепенули крильми і вмить зняли справжню тривогу. З поблизьких хат повискакували тітки. "Развє ето савєтскій насєльонний пункт? Ето кулацкій птіцосавхоз. Нужно заказать гусєй на абєд. І стаканчік нє мєшало би".
Малий гусопас з предовгою хворостиною підійшов ближче до дороги, щоб розглянути підозрілого подорожника.
Збиває собі головки з коров'яків і зрідка позирає з-під білявих брівок. Уповноважений збавив ходи, метнув із правої у ліву руку облуплений цератовий портфель, порівнявся з хлопчиком.
- Как тєбя звать, маладец, а?
- А чого вам треба? - нахабно спитав пастушок. Портфельник затнувся, уважно розглядаючи задиркувате хлоп'я.
- Суров ти очень. А цукєрков жєлаєшь? - Він добув із кишені жменю гарбузового лушпиння, попорпався в ньому і знайшов там два шматочки чорного цукру.
- Вазьмі.
Хлопчак зиркнув шулікою.
- Цукерки свої дідам роздайте! А я не дід, - та й повернувся до гусей. Уповноважений захолов з витягненою долонею, потім сам уважно оглянув свої ласощі, обдмухав їх з кишеневої потерухи і кинув у широкий, зубастий рот.
"Іш хахльонок. Глаза-то, как у валчонка. Ясно. Нє іначє, как развєдчік."
Наближається до першої хати. При воротах тітка коноплі тіпає, пес сидить на хвості, набирає люті. Шкуродер минає Двір. Раптом ззаду підкрадається пес і з усією собачою ненавистю атакує чужака. Уповноважений з усієї сили відбивається потфелем, хвицає ногами, матюкається. Аж прибігає на допомогу тітка.
- Пішов геть, Сексоте! Чуєш! А то нездалий пес. Ви, товаришу, не бійтеся. Він вас не вкусить, отак тільки бреше. Бо то всякі люди проходять. До одного він гавкне, а іншого, як треба, то й покусає. Залежить від чоловіка.
- Зачєм ти дєржішь такую злюку?
- А то, прошу вас, при господарстві не можна без пса. Часом якийсь злодій чи грабіжник прийде, то пес завжди подасть знати.
- Што ти балтаєшь? Какіе грабітєлі? Гдє ані?
- Усюди вони є, прошу товариша. Як був фронт, то в мій двір повно німців набилося. Я всього й не поховала, бо думаю собі: чесні люди. Де там. Двоє поросят закололи, каяки вирізали, олій висмажили, ліци вкрали, тепер вже ніби змінилося на краще, але трапляються всякі люди. Он у нашої сусідки корови забрали, у мене дві спідниці реквізували і годинника срібного. Я вже кажу, чи то які вороги пролізли в красну армію, чи що. Приходять на село, стріляють на хлопів, палять хати, шукають, чи не закопано чого. Що ж це воно, прошу товариша, за порядок?
У Подонка почали витріщуватися очі.
- Ну, ти памалківай! Знать, заслужілі ви на такоє атна-шеніє. Ти вот скажі, где ваш сєльсавєт?
- Не знаю. Я не грамотна, в сільраду не ходжу.
- А бандєровци в вас єсть?
- У нас нема. Чулам, що в інших сторонах є.
- В какіх сторонах?
- От у Росії ніби. Дуже вони не люблять окупантів.
- Много ти панімаєшь на аккупантах. Ну, іді к сваєй сту-калкє.
Шкуродер поплівся попри тини до центру села. "Вот тебе і пєрєдавой насєльонний пункт. А ета вєдьма абязатєльно бандє-
ровскій агітатор. Ана не грамотна, ана нічєво не знаєт. І даже крєстом асєнітса. Знаєм ми вас. Все ви прєдатєлі..."
Години півтори допитувався Подонок до голови сільради.
- Што ето такое? - визвірився він на голову. -' В домах людей нє встрєтішь. Каждий удіраєт куда-то. Дажє малиші прячутса. Нєт у вас палітваспітатєльной работи. Да, слушай, старік. Ти сєйчас сабєрі людей. Пагаворім о кожє.
Що, може, до кооперативи шкіру привозять?
- Да нєт, нам нужно кожу загатявлять. Сабірай народ на сабраніє. - Голова почухав потилицю.
- Бачте, товаришу, то тепер не дасться зробити.
- Пачєму?
- Бо всі люди при роботі. Хлопи в лісі, а багато на форшпані.
- Тагда сабєрі баб.
- Баби коло конопель, коло шмаття товчуться.
- Ну, знаєшь, ето разгавори. Абайді все хати і гані каждаво встрєчнаво.
- Та я можу обійти, але то шкода праці.
Шкуродер сидів у сільраді рівно чотири години. Уже починало збиратися на вечір, а на збори прийшло тільки дві найстаріших у селі баби і почали вголос проклинати світ за те, що їх в такий похилий вік мучать якимись зборами.
Врешті, навіть загартованому в боях Подонкові увірвався терпець. І він нагнав їх додому.
До сільради вже ближче підкрадалася ніч. Вона тривожила Подонка і примусила його висповідати голову сільради і відкласти збори на другий тиждень.
"Нєт, - міркував собі Подонок, вертаючись до району підводою. - Здєсь все мазєпінци. От стараво до малаво. Всє врагі, самостойнікі. Вот етот тіп вєзьот тєбя. А кто паручітса, что он нє пєрєдаст тєбя в рукі..."
- Хто іде? - почулося з дороги, яка вела до сусіднього села Березного. Там чорніла якась підвода, але людей у темноті не було видно.
- Гані? - засичав Подонок до дядька, виймаючи тремтливими руками нагана. Дядько смикнув коні, але підручна норовиста кобила не дуже на те зважала.
- - Хто йде, питаю?
- Гані, бандіт! - захарчав Подонок, стукнувши дядька по голові. Коні, нарешті, зірвалися.
- Стій! Стріляти буду! - справді посипалися постріли. Подонок і собі відстрілювався, катуючи коней.
У районі виявилося, що Подонок вів перестрілку з районною податковою комісією, яка того самого передвечір'я верталася з Березного. Подонкові прострілили вухо, а він проді-равив живота уповноваженому по хлібоздачі.
"Звернення уряду УССР і ЦК КП(б)У до населення Західної України
від 27 листопада 1944 p. дійшло до найдальших закутків українського села."
(З большевицьких газет)
Большевицьке звернення дійшло до найдальших закутків українського села і сповняє я к с л і д своє завд[а]ння.
На пекельному суді
Сталін і Гітлер пішли по смерті прямо в пекло і стали перед лицем самого найстаршого люципера, який мав найти відповідне місце для нових гостей.
"Дам їх, - думав люципер, - у котел смоли до заклятих грішників-бандитів". Та, як тільки нові гості підійшли туди, вогонь нагло погас, смола в кітлах захолола, а кров по руках найгрізніших бандитів зблідла й вибіліла в тіні червоної кривавої луни, яка била від обох нових гостей.
- Є, - зрадів люципер, що має таких небувалих гостей, -вам не тут місце. Он там будете смажитися, де в смолі самі Царі, королі й цісарі, бо ви, як бачу, з тих більших бандитів.
Але й там повторилося подібне. Термометр злочинців усіх тих тиранів почав нагло спадати. "От гості!" - потирав з радощів руки люципер.
- Ходімо ж, голубчики, ще далі. Он там, на самому кінці, у найбільшому котлі, смажу вже п'ять тисяч років єгипетських фараонів. Вони в мене почесні гості. Вони мільйонами невільників перекопували пустелі та гігантські піраміди на кістках невільників для себе будували.
Але, як підійшли до тих душогубів, термометр їх провин почав знову вагатися і спадати.
- Як світ світом, як довго існує на землі людський грішний рід, це в нас ще небувалий випадок! - скрикнув задоволений люципер, і гукнув, і засвистав на все пекло. Чорною хмарою злетілася вся чортівська громада й вирішила, що це, мабуть, будуть найбільше заслужені для пекельного царства гості, може, й з найвищої чортівської родини. - Давайте переслухаємо їх ще раз! На наш чортівський фамілійний суд!
- Що ви такого зробили, чим для нас так заслужилися ви обидва, Адольфе і Йоську? - став питати на суді люципер.
- Я, - почав Гітлер, - знищив у себе всяке вільне життя і закував у кайдани сотні мільйонів людей!
- Я перший зробив це у себе! - відповів на те Сталін.
- Я, - казав далі Гітлер, - запровадив диктатуру й концентраційні табори.
- Я перший, - загудів на те басом Сталін, - запровадив у себе тотальну диктатуру й концтабори.
- Я, - вихвалювався Гітлер, - завоював половину Европи, знищив вільні народи та скрізь позаводив пекельні порядки.
- А я, - не втерпів Сталін, - підкорив другу половину Европи та ще й половину Азії і скрізь зробив те саме, але ще краще від нього.
- Я, - гарячився Гітлер, - не жалував тобі, люципере, ніяких ані людських мук, ані крови. Ціле пекло можна буде в ній скупати. Я прикрасив загарбаний мною світ шибеницями, газовими й електричними коморами для душення людей. Я видушив мільйони невинних людей.
- А я, - ревнув вражений Сталін, - не мав ще давніше в себе газових й електричних масових душогубок, я їх щойно пізніше запровадив. Але ж я ні трохи не залишився позаду Адольфа. Я вистріляв ще більше мільйонів людей. Я встелив кістьми ввесь Сибір і північні снігові тундри аж по бігун. Я закатував сотні тисяч людей на канальних роботах. Я у своєму царстві два рази зробив масовий голод, який відразу знищив кільканадцять мільйонів людей. Я превищив усіх катів світу. Ніхто мені не може в цьому дорівнятися. І все те я робив так геніяльно, що й вам, мій любий шефе, ще далеко-далеко до того.
Захлистувалися обидва, очі їх набігли кров'ю, зубами страшно скреготали...
В пеклі зчинився великий крик і метушня. Вся чортівська пекельна громада дрижала зі страху. Нарешті, все менше чортовиння підібрало хвости під себе і, бліде з переляку, чкурнуло з пекла, аж довкруги зашуміло й земля застогнала. А старші чортяки сумно похилили голови, вони пізнали, що вже кінець їхнього царювання, бо до пекла прийшли два нові злющі темні духи, яким ніхто ніколи не міг дорівнятися, і їм вони мусять передати свою пекельну владу...
Чия буде Уkpaїнa?
Йосько Сталін із Гітлером
Якось посварились:
"Моя, - каже, - Україна!"
"Ні, моя!" - Побились...
Довго бились, аж втомились,
Сіли почивати.
Хто їх добре розсудив би,
Почали шукати.
Врешті, кажуть:
"Ходім, куме,
До УПА спитаєм,
Чия буде Україна, -
Там напевно знають."
Прийшли... -
"Здравствуйтє!.
Гайль Гітлер!"-
Чемно привітали.
"Чия буде Україна?" -
Разом запитали.
Вперед вийшов стрілець
Тріска, Гостей оглядає,
Підсміхається хитренько
Та й відповідає:
"Наша буде Україна!
Клянусь головою!
Що ж ви з того матимете,
Покажу рукою.
Гляньте!" - каже стрілець Тріска
Та руку підносить
Й тиче дулю обом гостям
До самого носа.
Хрін
Новорічні побажання
катові народів Йоськові Сталінові
З нагоди нового - 1945 - року Й. Сталін одержав дуже багато новорічних побажань і телеграм. Деякі з них друкуємо на цьому місці:
"Дорогий Йоську!
Ми, вбогі білоруські колгоспники, з нагоди нового - 1945 - року вирішили скласти тобі таке побажання: щоб у цьому році на нашій білоруській землі зародили такі гарні коноплі, як ніколи досі; щоб із тих конопель ми видобули 100 мільйонів пудів прядива; щоб із того прядива наші мотузяри сплели довжелезного і грубезного мотуза і щоб тебе на цьому мотузі в цьому ж таки році повісили на найвищій вежі Кремля".
"Любий, геніяльний, бистроумний!
Ми, робітники збройових заводів великого СССР, з гарячого серця бажаємо, щоб здійснилося в цьому році те, чого бажають тобі білоруські колгоспники. Та, крім того, ми ще бажаємо, щоб у той час, як ти повиснеш на мотузу, ми мали змогу випалити 224 залпи з тих усіх гармат, що ми їх вилили за весь час нашої праці.
Робітники збройових заводів СССР."
"Великий мучителю азійських народів!
Поневолені тобою і твоїми імперіялістичними пахолками народи Середньої Азії бажають тобі, щоб ти в цьому році завітав до нас, щоб ми тебе прив'язали до хвоста найбуйнішого азійського коня і щоб тебе той кінь волочив по наших безмежних степах день, ніч і ще один день.
Представники народів Середньої Азії."
"Найбільший товаришу робочого люду!
Донбаські шахтарі бажають тобі, щоб ти в цьому році відвідав донбаські шахти і щоб під час тих відвідин присипала тебе 250 м завтовшки верства землі.
Донбаські шахтарі."
"Йоську Сталіне, кривавий наш брате і свате! Бажаємо тобі, паршивий пане товаришу, в цьому році 13 кольки під ліву лопатку, 7 болячок на твою чорну горлянку, а накінець, щоб тебе, сучого сина, ясний шляк трафий і нагла кров залляла.
Робітники і селяни Західної України."
З друкарні "Смерть сталінсько-гітлерівським катам"
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського
Видавництво "Літопис УПА"
Головне архівне управління при Кабінеті Міністрів України
ЛІТОПИС УПА Нова серія Том 1
Видання Головного Командування УПА
Київ 1995 Торонто
При використанні матеріалів сайту посилання на © "Iсторичний веб-сайт UKRAЇNARUS`"- http://ukrayinarus.cjb.net - є обов'язковим
Книга: УКРАЇНСЬКИЙ ПЕРЕЦЬ Ч.3 БЕРЕЗЕНЬ 1945 Р.
ЗМІСТ
| 1. | УКРАЇНСЬКИЙ ПЕРЕЦЬ Ч.3 БЕРЕЗЕНЬ 1945 Р. |
На попередню
|
|
