Додати в закладки

  
Переклад Translate

Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.

Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Фредерік Бегбеде Історійки під екстезі Переклад М. О. Ілляшенка та О. М. Ногіної

Нью-Йорк, at last.(1) Настав час покинути легку неквапливість європейських ночей, їхню наївну розкіш. Діяти не розмірковуючи, зробити цілком безкорисливий вчинок, навмисне безумство, виправдане своєю безцільністю. Чорт, яке це задоволення - імпровізувати! Вечірка, як і життя, пройде невдало, якщо погано розпочнеться.

(1) Нарешті (англ.).

Поїхати - ось слово, яке рідко втілюється в життя. Годі мріяти про слова, їх слід проживати. Бриян спостерігає за істеричними будівлями світової столиці крізь заяложене вікно таксі. Думка залишити Париж сяйнула у нього, коли він неуважно розмовляв із [15] Мартою - маленькою, щокатою, але заможною американкою. Це вона зачепила його над прірвою, на терасі апартаментів із чудовим краєвидом, аби примусити слухати нескінченний монолог про своє застигле життя. Замість того, аби знепритомніти від нудьги, Бриян вирішив утекти, кинути місто посеред надто затяжного речення і надертися в літаку.

Ця історія починається о п'ятій тридцять ранку, але її герой у цей час був неспроможний розрізняти години. Бриян пишається своїм жалюгідним становищем, тож насилу приймає вертикальне положення. У тьмяній каламуті підозрілого бару на авеню «В» він, без сумніву, єдиний тип у смокінгу - надворі середина серпня. У порівнянні з цим дещо менше контрастує з оточенням його шарф, зім'ятий, як і сам Діамант, після безсонної [16] ночі. Він із задоволенням усвідомлює, що вдягнений у ту саму одежу, що й вісім годин тому, коли ще був по той бік Атлантики.

Повний місяць улаштувався на стрижні сяючої світлом будівлі Крайслера. Бриян, у якого скінчився цигарковий папір, приречений тепер задумливо перебирати більше ні на що не придатну травку. Сміття з переповнених баків вивалюється просто на вулицю, і чорний, який закуняв босоніж на теплих штахетах метро, практикує політику простягнутої руки. Цього ранку Бриян не блюватиме. Він залишиться при пам'яті, просто не слід змішувати алкоголь. Зрештою, проти дійсності можна боротися різними засобами, а не тільки набиратися щовечора до відключки. Інші засоби більш небезпечні, це зрозуміло. Але жадане забуття завжди залишається незмінним: час зупиняється, прийдешнє поступається місцем [17] одвічному теперішньому. І плювати він хотів на поняття місця, часу - чи настав уже день? Хто ці люди? Де джин? Навіщо цей диск? Усе розпливається, і лишається тільки з помутнілим поглядом сновигати поміж натовпу, вештатися по темних завулках, поміж жебраків та бараків, і засинати, посміхаючись: чи то головою у канаві, чи лежачи на голій бабі, якій навіть не зміг вставити.

Як би там не було, елегантність кінця віку для Брияна не є чимось прорахованим. Його дендизм, як і гроші чи вади, є вродженими - другою шкірою. Сьогодні він вигадливий артист, або кіберпанк, поведений на сучасних технологіях. Але завтра... Чи стане він знову розбещеним мазунчиком, як на те вказує його потяг до капелюхів, сережок та марксистських революцій?

Між тим, не завадило б поспати. Але Бри-ян ковтнув пігулку, яка розвіяла сон. Він вийшов [18] з бару, навіть не чмокнувши симпотну офіціанточку. Мокрий тротуар під ним виблискує, наче безодня, з якої бризкають міріади падаючих зірок Він навіть завагався, чи не кинутися під величезну жовту вантажівку? Але не зробив цього, виключно через те, що віддає перевагу чавлінню зсередини. Дощить сріблястими струнами (крізь непевне та розпливчасте світло китайських ресторанів усотується біла пара, що виригає з вікон пралень). Бриян хоче трохи прогулятися, але марно зачісувати волосся назад - смалка злива усе владнає. Навіть добре, якщо макіяж потече, бо ж просто блідого обличчя вже не досить, аби бути справжньою примарою.

Єдина річ займає Брияна, поки день сунеться по заіржавілих сходах - не спускатися до сніданку. Його життя завжди було лише низкою коливань. І знов цього вечора примушувати себе сміятися, уявляти, що в ресторані [19] «Бальтазар» панує інтернаціональний світський дух; віддаватися небезпечній розпусті у садо-мазо-клубі «Hellfire»(1); затягуватись у клозеті «Spy»(2), або дрючити в зад псевдогерцогиню на задньому сидінні її Silver Shadow (3), ризикуючи щось собі зламати? Брияном керує виключно пристрасть до пригод, яка щосили змагається із надмірним раціоналізмом епохи. Чи можна мислити, як Бодлер, користуючись при цьому словами Буковськи? Сидячи навколішки на металевій підлозі майстерні в East Village, він роздивляється борозенки старої екзотичної платівки, бурмочучи при цьому якусь непристойність із «сидюка».

(1) «Пекельне полумя» (англ.).

(2) «Шпигун» (англ).

(3) «Срібна тінь», модель «Роллс-Ройсу» (англ.).

Уже була ніч, коли він прокинувся. Рішення прийняте: він піде хильнути чарку в [20] «Хаос», аби показати всім, що він ще живий. Не дочекаються! Як слід казати: «ти маєш рацію» чи «у тебе є рація», коли йдеться про засіб зв'язку? Бриян нічого не бачить крізь свої окуляри від сонця без сонця. Ну і нехай - головне, щоб тебе бачили інші.

Слід жити зі швидкістю 800 км на годину і швидко померти, розбризкавши по капоту мозок, наче сперму. Жити зі швидкістю 800 км на годину, аби навіть не встигнути дослухати до кінця хіт літнього сезону. Бути невтішним метеором, яким ніхто не може скористатися. Головне - негайно притягувати до себе всі найгірші загрози, особливо коли на небі збираються хмари. Декаданс - це не лише спроба спокути, а спосіб життя. Марно сигналять таксисти, і якщо раптом підморгують неонові табло готелів, то це лише тому, що лампочка сконала. [21]

У «Хаосі» на всіх його поверхах ще більше пекло, ніж на вулиці. Танок - це більш, ніж мова тіла: ритм посилюється, голови розколюються, звук переважає мелодію. Ані миті спокою, оскільки скажений вигляд має гармоніювати із скаженими рухами. Бриян уже не пригадує, які цицьки йому більше подобаються - великі чи маленькі.

Досить спостерігати за занепадом власних життів - краще руйнуватимемо життя інших. Дівка із флуоресцентним волоссям та нігтями перепила горілки з тоніком. Вона заснула перед екраном із порнухою. Життя - це нічого, крім нинішньої миті. Плювати на день завтрашній, хоч яким би він не був. Ось зараз, посеред непроглядного безсоння, Бриян підведеться, аби намалювати білою фарбою на чорній стіні жіночий силует. У його номері, здається, бракуватиме [22] повітря, але на вулиці його ще менше. Доведеться розтягтися животом донизу просто на чомусь килимоподібному. Під ногами валятимуться якісь окрушини.

Чи можна уявити собі більші тортури, ніж підйом від писку мобільного телефону? Пронизливий та бентежний свист, який перетворюється на довбню відбійного молотка, гальмуючий потяг, на крик болю, приголомшливий вереск, що прориває важку мовчанку ранкової тиші. Доведеться відповісти, інакше смерть. Він іде, перечіпаючись через порожні пляшки (старого алкоголю з невимовними назвами), відкриваючи лобом напіввідчинені двері, і нарешті: тіло падає на металеву підлогу, ліва рука опиняється в якійсь в'язкій калюжі. Зрештою, розхитані зовнішні сходи безпечніші, хоча поруччя там ледь-ледь тримаються. [23] Жодних спогадів про вчорашнє, жодних планів на вечір. Наразі, можна слухати класичну музику, роздивляючись власне зображення у темному згаслому телеекрані. Або витріщити очі у стелю, вигадуючи такі збо-чені порнокартинки, що тут і не опишеш. Під три чорти, що ж треба зробити, щоб знову почати рухатися? Утримуватись від блювання - ні до чого. Чекати, доки світ сконає? Він загинається повільно.

Бриян підводиться і робить непевне танцювальне па. Він потягується, тоді як його поле зору (обмежене низьким вікном вітальні) перетинає гелікоптер. Потім, валяючись на канапі, він відповідає на телефонний дзвінок. Чому павуки ніколи не потрапляють до власного павутиння? Хмари швидко пересуваються по небу, тож невдовзі сонце знов розпече асфальт. Я все ще тут, життя [24] продовжується. Задоволення, на відміну від щастя, має значну перевагу: воно насправді існує. Так, добре, я повертаюсь до Парижа, я також тебе кохаю скучаю пробач пробач пробач чекай на мене я повертаюсь.

Котра зараз може бути година? Жалюзі фільтрують промені курного світла. Жорстка, нерозважлива пристрасть у супроводі фортепіано. Розбити своє серце назавжди, заради когось загубити своє життя і плакати, ридма ридати. І більше не треба ані пігулок, ані батогів - здатися на милість її очей та губ. Щоб при згадці про її поцілунки та парфуми у тебе частішало дихання.

Краще, якщо на початку вона не звертатиме на тебе уваги. Ти люто страждатимеш, уявляючи собі тих, можливих, які кладуть свої голови в заглибнику її плеча. У згаслому Парижі ти спостерігатимеш за іншими [25] щасливцями, видихаючи сумні зітхання. Якщо пощастить, то цей сум зробить тебе сором'язливим і ти більше не вагатимешся із вибором між наркотою та нею; перед тобою постане новий вибір: вона чи самогубство.

Кохати або удавати, що кохаєш, - яка різниця, якщо ти спроможешся одурити себе?

Додати в закладки

  
Переклад Translate