Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Боріс Кріґер Маськін Переклад Оксани Гуменюк

Боріс Кріґер Маськін Переклад Оксани Гуменюк

© Борис Кригер / Bruce Kriger. Маськин / Lilli-Bunny, 2005.

© Гуменюк Оксана Дмитрівна (переклад з російської), 2008.

HTML-форматування: Е-бібліотека «Чтиво», 2009

МАСЬКIНУ ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ... Rêné Descartes m"a dit qu"on ne saurait rien imaginer de si étrange et si peu croyable, qu"il n"ait été dit par quelqu"un des philosophes... Mais j"essayerai... Boris Kriger Рене Декарт сказав менi, що нiхто не зможе намудрувати нiчого настiльки ж оригiнального i неймовiрного, чого б уже колись не намудрував хто-небудь iз фiлософiв. Та я спробую... Борис Крiгер А хто такий, власне, цей Маськiн? (ЗАМIСТЬ ВСТУПУ) "Ти хто такий?" — питання свого роду одвiчне й iснує вiд дня створення Свiту. Господь Бог, намазюкавшись i набабравшись у глинi (не святi горшки лiплять!), врештi-решт вилiпив бородату Адамчикову мармизку, а той, пролупивши заснидiлi оченятка, вхопив кулачком Бозю за бороду та й питає: — А ти, власне, хто такий? Бог йому до цих пiр так i не вiдповiв... Може образився, мо' навiчно замислився над питанням. Бог його знає, на те вiн i Бог... Вiдтак, цiлком зрозумiло, очiкуючи на ваше закономiрне питання: "Хто такий Маськiн", я спробую прояснити його у наступному дiалозi, адже читачi полюбляють такi книжки, де безлiч дiалогiв i картинок, а менi аж нiяк не хочеться розчарувати вас iз першої сторiнки. — А хто, власне, такий, цей Маськiн, щоби про нього писати або, не приведи Боже, читати романи? Я щось про такого i не чув. Може, вiн убив п"ятдесят мiльйонiв? — Нi. — Приймав участь у масових стратах? — Також нi! — Винайшов атомну бомбу? — Та нi! — Шпурнув атомну бомбу? — Знову не вгадали. (Один iз тих, хто скинув, нещодавно став героєм журналу "Тайм", на сторiнках якого жалiвся, що ласував у той день ананасовим желе, i бiльше з тих пiр їсти його не може...ось де людська трагедiя! Вiдчуваєте розмах?! Вiн дожив до вiсiмдесяти рокiв i все-е-е-е-е-е-е-е-ньке життя, бiдака, без ананасового желе!) — Гм, а може Маськiн, хай тобi грець, винахiдник теорiї, через яку декiлька континентiв саменькi добровiльненько наягнули собi зашморг на шийку i повiсилися? — Також нi! — Ну, тодi, красненько вибачайте, — скажете ви, — тодi це особа непримiтна, тому що необхiдно згубити вiдповiдний мiнiмум душ, щоби тебе зачислили до лав великих героїв або особистостей iсторичного масштабу. — Маськiн — образ збiрний, — смирненько вiднiкуюсь, проте ви не слухатимете, вiдвернетеся i поплентаєтеся марнувати свої сiренькi буднi помiж тролейбусними зупинками i пральними машинками, а мiй роман виявиться непотрiбним, заб"ється в куточок i буде шморгати носом. Ви, зазвичай, не усвiдомлюєте, що нашим життям керують-урядують романи. Погляньте надвiр — вулицею поспiшають юнi Мавки, тягнуть важеннi сокири Розкольники, оскаженiло лаються на подвiр"ях Кайдашi, ховаються по каналiзацiя нiкому непотрiбнi капiтани Немо... Кожен iз нас вибирає собi пiдсвiдомо роль iз прочитаного в дитинствi роману i поволеньки шкутильгає по життю, зрiдка зашпортавшись стуманiлим поглядом за переглянутий недолугий детектив чи кривавий фiльм жахiв... Ви скажете, що нинiшнє поколiння романiв не читає? Ви неправi, воно просто читає новi романи, своєрiдне сучасне "народнє" чтиво i носиться по свiту "блондинками з пiстолетом", "спайдерменами". Маськiн — герой вашого роману, який пiдлiкує вашi зболiлi нерви, вирiвняє задавнений сколiоз i прищепить здорове ставлення до життя (якщо ви, звiсно, до того часу, коли доплентаєтеся до цих рядкiв, не станете настiльки занедбаними, що допомогти вам буде вже неможливо, i потягнете ви дальше свої остогидлi сокири або вже настiльки вживетеся в роль iдiота, що продовжуватимете шкодувати навколишнiх Розкольникiв i процент ниць, жалiти i голубити, нашiптуючи їм на вушко солодкi казочки про їхню неповторнiсть. Хрясь сокирою — а воно виходить так неповторно, що одразу неодмiнно у роман...). Маськiн — герой виключно позитивний i сокирами не розмахує. Для чого ж тодi вам марнувати золотi хвилини вашого безцiнного буття на розшифровку моїх буквочок-мурашечок i комочок-закарлючок? А тому, що недарма якась там Ганна Iванiвна не спала солодко довгими ночами, перевiряла диктанти, слiпаючи постiйно над вашими зошитами! Погодьтеся, врештi-решт, — ви ж останнє поколiння, котре ще в змозi читати! Я не маю на увазi нецензурнi написи на парканах, рекламнi сленги i безграмотнi оголошення, я маю на увазi читання творiв, довших вiд штрафу за незаконне паркування . А iнструкцiю для застосування самого себе взагалi забули усiм нам видати, i тому нiкому немає потреби її читати. Маськiн — це ви, якщо, звичайно, вiдкинути безглуздi мiжнацiональнi та схожi образи, собаче життя, свинську роботу, копiйчану зарплату, пригорiлу кашу, гумову любов, приспану совiсть, обпльовану душу, заскорузле серце, огиднi стереотипи, замусоленi традицiї, жаб"ячу заздрiснiсть, роздуту мiзернiсть, шмаркате дитинство, палець в склянцi з компотом (щоб сусiд, не дай Боже, не випив), клякси в зошитi, двiйки за чверть, потиличники друзiв, жульвернiвськi каравели, котрi вiдплили без нас у невiдомi краї, iнститутськi п"янки, заквацянi дiйснiстю рожевi i голубi мрiї, недоладне замiжжя, поспiшне одруження пiд тягарем примусових обставин, потiм народження цих обставин, їхнє швидкiсне зростання до розмiрiв гультiпак i гульвiс, котрi не тiльки тютюн смалять у пiдворiтнях, знахабнiлих онукiв, нiкчемну старiсть, невчасну ранню смерть, самотнiсть у натовпi i натовп в камерi-одиночцi, а також Розчарування Всього Вашого Життя... Маськiн — це ви, якщо, безумовно, додати трiшки сонячних зайчикiв, зоряного сяйва, бiлих хмаринок, кольорових веселок, всипати жменю цукерок, пiдсолодити манною кашкою з малиновим варенням, потiшити дружбою з плюшевим ведмедиком, заправити усе це здоровим глуздом, добiрним жартом, соковитим гумором, пекучою сатирою, веселим смiхом, нестримним реготом i, хоч скач, хоч плач, танцем навприсядки: боком-скоком, викрутасом...ХА!ХА1ХА! Роздiл перший Маськiн i блакитнi тапочки Маськiн славився своїми блакитними пухнастими тапочками. Спочатку Маськiн зустрiв свiй Правий тапочок. Вiн весело прошкував дорогою i наспiвував грайливу тапкову пiсеньку. Маськiн одразу полюбив його, як рiдного, нагодував смачнючим печивом, i тапочок поселився пiд лiжком у Маськiна. Пiзнiше виявилося, що правий тапочок має лiвого брата, однак його лiвi погляди не дозволяли добропорядному Правому познайомити з ним Маськiна. Проте, якось за чашкою чаю виявилося, що Маськiн полiтично iндиферентний, оскiльки вiн вправно пригощав варенням i тих, що всiлися по лiву руку, i тих, що сидiли праворуч, i, хто б мiг подумати, навiть одне звiрятко, котре було за нацiональнiстю хом"ячком i звалося Гамлетом, та й взагалi до столу старалося не наближатися, а ласувати тихенько варенням по мiсцю проживання в запiчку, Правий тапочок зiбрався з духом i представив свого лiвого брата, не зважаючи на його лiвi гасла: все подiлити, вiддати, розмiняти, здешевити i розпустити. Лiвий тапочок хутенько приєднався до чаювання, на якому зустрiлася весела компанiя, котра безтурботно жила в цегляному будиночку Маськiна: Плюшевий Ведмiдь, Кашатка, Шушутка, два оберемкових котики, два дрiбних папужки i вже вiдомий вам хом"як Гамлет, котрий невдовзi був змушений вiдкланятися Маськiну, оскiльки до вирiшення глобального питання "Бути чи не бути?" пiдiйшов доволi безвiдповiдально, аморально спiлкуючись з багатьма мишками у Маськiна вдома, i завдяки чому Маськiну стали зустрiчатися мишки-мутанти з хом"яковими вушками, але мишачими хвостиками. Такої непоправної шкоди, завданої еволюцiї наш елiтний хом"як пережити не змiг i вiдправив у мiсцеву газету оголошення про те, що термiново потребує нового житла. Оголошення звучало так: Хом"яку зi славним iменем Гамлет, статечного вiку i скромному з вигляду, необхiдно якнайшвидше придбати житло для подальшого спокiйного проживання. Мишок-мутантiв попрошу не турбувати!!! Хом'яковий телефон: 0102-0304-09 (Хом"ячок мав свою окрему телефонну лiнiю i взагалi був хом"яком-iндивiдуалiстом.) Отже, Лiвий тапочок Маськiн собi вподобав, i стали вони разом жити-поживати. Завiвши два таких полiтично пiдкованих тапочки, Маськiн узагалi перестав цiкавитися полiтикою. Буває, вмоститься Маськiн бiля телевiзора, простягне свої блакитнi тапочки перед екраном, i давай насвистувати у двi дiрочки... А тапочки все дивляться та дивляться передачi, i стиха так помiж себе обговорюють то полiтичну ситуацiю(це хто кого iз полiтикiв як обставив чи пiдставив), а то дебати у якомусь iз виборних органiв. Дебати в органах — справа кепська, особливо, коли у шлунку назрiває будь-яке революцiйне непорозумiння чи, не дай боже, анархiя, тутечки печiнка вотум недовiри прямiй кишцi поспiшить висловить, а тут, значицця, фракцiя яка-небудь у селезiнцi засяде. Однак дебати в полiтичних органах — це суперово-люксусово, це означає, що демократiя у нас о-го-го, рухлива, а демократiї бажано не стiльки ефектно, як ефективно рухатися i не засиджуватися, тому що у неї i так робота сидяча, ось чому її конституцiя запливає жиром, вiд найменшого руху вкриваючись рясним потом, i всякi там тиранiї заявляють їй в"їдливо: мокренька, мовляв ти, демократiя. А та помацає конституцiю та й правдиво так визнає: справдi, голубчики, конфуз, мокренька. Та це залюбки можна поправити. А от у вас, тиранiв, далебi, ще тi рани, i конституцiя, звиняйте, тонка та суха, як терлиця. А тирани їй тодi грiзно: "У-у-у!", а вона у вiдповiдь гонорово: "Р-р-р-р!" — ось про це тапочки Маськiна передачi i дивляться, доки Маськiн перед телевiзором куняє. Iнодi тiльки Лiвого тапочка так потягне налiво, що вiн уже нiбито справа, i тодi Правий так заглибиться вправо, що стає вже практично зовсiм-таки лiвим. А Маськiн спить собi солодко, таких дрiбниць не помiчає, а iнодi надумається сходити у туалет, одягне спросоння не той тапочок, ще й не на ту ногу. Ось тодi лишенько, хоч караул кричи, тодi у тапочкiв цiлковитий полiтичний балаган починається. Вони (не стерпiвши лихої долi) якось навiть обрали Маськiна президентом тому, по-перше, що вiн i так усiх годує варенням, по-друге, i так найголовнiший, а по-третє, може пожбурити тапочком в оберемкового кота, коли той бешкетує, i хто ж, зрештою, як не президент, може дозволити собi таку розкiш, як наведення порядку, щоби нiхто не перешкоджав спати. I щоб усi "чш-ш-ш-ш-ш!!!". Маськiна про рiшення призначити його президентом тапочки не повiдомили, щоби Маськiн не турбувався, а то почав би вiн нервувати, вплiтати кожного ранку нову стрiчку, i взагалi б занехаяв хатню господарку, оскiльки тапочки завдяки телевiзору знали, що полiтична кар"єра завдає шкоди хатньому господарству не тiльки того, хто її собi обрав, але й рештi усiх жильцiв. Також полiтична кар"єра потребує граничної чесностi по вiдношенню до супротивника, такої, щоби вони стали огиднi узагалi всiм i навiть самi собi. Маськiн, на щастя, не знав, що є цiлковито i законно обраним президентом, тому що тапочки проголосували за це випадково, коли Маськiн так заспався у крiслi, що беркицьнувся сторчма, двома тапочками догори. — Значицця, одноголосно! — виголосив Правий тапочок, здивовано витрiщившись на стелю. — Так таки так! — згодився поважно Лiвий i прогугнявив щось нерозбiрливе про сувереннiсть серед братерства чи про братерство серед суверенностi. Iншi жителi Маськiного дому на вибори не з"явилися, тому також не знали i не вiдали, що Маськiн перебуває в президентах, хоча спинним мозком i так це вiдчували, оскiльки Маськiн вареннячко справно варив i всiх навкруги одразу щедро пригощав. А в цьому i полягає основний принцип демократiї — щоби вона вибирала тих, хто i так усiма керує, проте, бажано, аби керувала так, щоби жителi дому не помiчали цього i продовжували спокiйно займатися своїми хатнiми справами. А тапочки термiново утворили коалiцiю i почали безконечну боротьбу iз хутряними чобiтками Маськiна, котрi б могли прийти до влади в груднi чи навiть, боронь боже, у листопадi, якщо снiг цього року швидше випаде. Роздiл другий Маськiн i Плюшевий Ведмiдь Маськiн завжди мрiяв про справжнього друга, i нарештi такий знайшовся. Це був великий симпатичний Плюшевий Ведмiдь. Ви скажете, що плюшевi ведмедi неговiркi i увесь час беркицяються набiк. Це правда. Цей Плюшевий Ведмiдь увесь час беркицявся набiк, гнiздився, вмощувався на лавочках, стiльцях, диванах, крiслах i взагалi на всьому, де можна було погнiздитися, пополежати, попосидiти донесхочу. Однак неговiрким назвати його було вкрай важко. Вiн iнодi мовчить, мовчить, а потiм як зарозмовляє-заговорить-забалакає — тодi одразу все неодмiнно скаже — навiть, здається, трiшки хором, хоча як вдавалося Плюшевому Ведмедю говорити самому зi собою хором, науцi до сих пiр невiдомо. Балакав Ведмiдь безупинно i багато, коли ставало вогко-мокро. Залiзе, бувало, бiдолаха, у ставок купатися, i так розбалакається, що дружи з ним скiльки душа забажає... Вiн тому й витиратися пiсля купання у ставку не полюбляв, щоби не витерти часом думки, котра спала на гадку. А якщо йому вдавалося посидiти на чомусь холодному, наприклад, на лавцi, притрушенiй снiгом, то Ведмiдь неодмiнно починав римувати i музикувати, складаючи незвичайнi вiршi i пiсеньки. От яку пiсню одного разу вiн склав, залучивши до творчого процесу усiх жильцiв Маськiного дому: Є на свiтi Маськiн славний у блакитних тапках, Є турбот багато, братцi, у цеглянiй хатi: То ганять котiв бешкетних по кутках пiд лiжком, То читати усiм вранцi цiкавеньку книжку. Приспiв: Станем, братцi, мирно жити вiд роду й до роду. Пампушки, компот, варення пiдсолодять згоду. Вранцi Маськiн почаклує на кухнi гарненько, Наварить компоту, кашi, варення смачненьке. Пампушкiв насмажить вдосталь — є чому радiти I усiх покличе в гостi добре їсти й пити. А поїсти всяк раденький, всяк того охочий. Поспiшаєм у їдальню, ледь продерши очi. Маськiну хвалу спiвати, плескати ми будем, Бо тебе, наш славний Маськiн, дуже щиро любим. Станем всi ми танцювати вiд дому до дому, Сумувати i тужити не дамо нiкому: Де iсторiю веселу Маськiна почують, Там усюди мир i дружба навiк запанують. А ще Плюшевий Ведмiдь умiв ляскати-плескати у долоньки тодi, коли Маськiн готував на кухнi щось смачненьке, а бувало це, скажу вам потайки, практично кожнiсiнького дня. Плюшевий Ведмiдь навчив усiх жильцiв Маськiна ляскати-плескати у долоньки i голосно вигукувати: "Кланся!" (це така лiтературна версiя дiєслова "кланяйся"). Тому що, коли тобi плескають, завжди потрiбно кланитись. Був колись в Америцi злющий клан, котрий нiколи не кланився, так його навiть заборонили, щоб часом не клонувався. Ось як воно трапляється на свiтi. Буває, з"явиться Маськiн на порозi їдальнi з каструлею солодкого компоту, оспiваного у вищезазначенiй одi, а йому всi як один почнуть плескати-ляскати i кричати: "Кланся! Кланся!". Маськiн збентежиться, зашарiється, мов макiв цвiт, однак кланиться, i пригощає всiх налiво i направо компотом. То ж як пiсля цього Плюшевого Ведмедя не вважати вiрним другом? Маськiн йому навiть перстеник подарував i пiдписав "За любов i дружбу. Маськiн". Плюшевий Ведмiдь почав ним бавитися — зробив двi жердини у дворi — на однiй написав:"Лябофф!", на iншiй: "Трюжба". Плюшевий Ведмiдь, як i всi плюшевi ведмедi, починаючи вiд праотця всiх ведмедiв метра Вiннi-Пуха, шкутильгав на граматику, хоча й на п"яти мовах. Вiн навiть присвятив Маськiну помпезну оду англiйською: O thank you, thank you For being Маськинг, O thank you, thank you From all of us, O thank you, thank you For being Маськинг, For being Маськинг Of super class!!! i французькою: Merci, мерсю, мерсю Pour être Маськин, Pour être Маськин, Pour tous les nous, Merci, мерсю, мерсю Pour être Маськин, Pour être Маськин, Я його люблю!!! Двi iнших мови, на жаль, писемностi поки що не мали, i тому наводити транскрипцiю в цьому виданнi з вельми високою репутацiєю менi не хочеться. Та, менше з цим, — мiстили цi варiанти безлiч знакiв окликiв i ще звукiв "у-у-у!!!", "бе-бе-бе!" i новомодне слiвце, яке перекладу не пiдпадає: "хi-хi.". Саме так, iз крапкою: "хi-хi.". У Плюшевого Ведмедя взагалi була прекрасна хiхiкалка — це така частина ведмедя, яка хiхiкає. Ще у нього була кректалка i, вибачайте красненько, пукалка (це аж нiяк не можна викреслювати, тому що найголовнiше, щоб у Плюшевого Ведмедя черевце не хворiло, хай собi пукає на здоров'я!). Ви не згоднi? А от i попалися! Лiвий тапочок Маськiна заглянув у те, що я пишу, i як загаласує: "А вас i не питають! Свободу пуканнюСвободу пуканню!" Я акуратно його вiдсторонив i шепнув блакитному тапковi на вушко: "Чш-ш-ш, це ж непристойно", вiн почервонiв i пiшов iз Правим тапочком додивлятися полiткоректну передачу "У свiтi тварин", де одну в"юнку гадюку делiкатно називали "плазун", хоча вона нi перед ким плазувати не збиралася. Плюшевий Ведмiдь полюбляв безперервно шкандибати i швендяти за Маськiном, увесь час десь умощуючись на перепочинок. Маськiн терпить-терпить, а потiм йому i каже: "Ти залежався", або "Ти засидiвся", або "Ти застоявся". А Ведмiдь чемненько так погоджується — гугнявить: "Угу-угу" — i далi незворушно лежить, де лежав. Пiде Маськiн млинцi пекти — Плюшевий Ведмiдь прошкує за ним (Маськiн для нього навiть новеньку лежанку на кухнi органiзував). Ну ось, приляже Плюшевий Ведмiдь на тепленьку лавку-лежанку, вмоститься зручненько i давай собi любенько фiлософствувати. Кухонна фiлософiя Плюшевого Ведмедя 1. Пампушки кращi, нiж млинцi, тому що вони пампухастi. 2. Завжди свiжi пампушки смачнiшi, анiж вчорашнi, щоби там Декарт не говорив, тому що вчорашнi давно вже з"їли, а свiжi я їм зараз. 3. Нiцше — дурень. От, власне, i все. Бували, звичайно, у Плюшевого Ведмедя i свiжоспеченi думки-гадки, якщо його перед цим досхочу нагодували манною кашкою з малиновим варенням, але цi свiжi думки були настiльки коротенькi, що Плюшевий Ведмiдь писав їх ложкою одразу по кашi, а потiм кашу з'їдав, так що людству тепер доведеться задовольнятися тiльки його всесвiтньо вiдомою науковою працею "Кухонна фiлософiя Плюшевого Ведмедя", з якою ви мали за честь ознайомитися. Роздiл третiй Маськiн i Кашатка Загалом, саме Кашатка назвала Маськiна Маськiном. Спершу Маськiн страшенно розгубився, а отямившись, заклiпав оченятами i невдоволено забурчав: "Теж менi, Маськiна знайшли. Який я вам Маськiн?" Але Кашатка заперечення пропустила мимо вух i продовжувала гнути своє: "Де Маськiн?", "Я поїхала в магазин з Маськiном!" або "Маськiне, пiшли малювати". Так, поступово Маськiн звик, що вiн Маськiн, перестав бурчати iз цього приводу, а потiм розсудив по-фiлософськи: "А хто, власне, не Маськiн?", покрутився перед дзеркалом туди-сюди, i задоволено вiдзначив: "Напевно той, хто Маськiна нiколи не бачив". Кашатка з Маськiном дружила i мавпувала Маськiна у всьому: завела собi двоє тапочок, схожих, наче двi краплi води, на тапочки Маськiна, тiльки Кашатчинi тапки були дуже юнi i тому, на щастя, полiтично безграмотнi. Кашатка надзвичайно любила проводити корисно час iз Маськiном. Для цього вони брали невеличкий свiженький шматочок часу i так корисно його марнували-гайнували, що час частенько навiть iти нiкуди не хотiв i залишався пити чай. Кашатка умiла робити все краще за iнших. Вона пригощала усiх рiзною смакотою тодi, коли Маськiн перебував у законнiй президентськiй вiдпустцi або займався вихованням оберемкових котiв, а це потребувало дуже багато часу, оскiльки, по-перше, необхiдно було дочекатися, коли нарештi вони прокинуться, тому що спали котики довго i нудно, майже увесь час спали, якщо, звичайно, не їли i не борсалися надворi в пилюцi. Справа в тому, мав пiдозру Маськiн, що так вони воюють iз кусючими блохами. Блохи-кровопивцi хапаються мiцно зубками за котячу шкурку, а коли оберемковi коти валяються у пилюцi, пилюка набивається блохам у нiс, вони голосно чхають: "Апп-чх-чхи-и-и!" i одразу вiдпадають. Ось чому коти Маськiна, хоч i були пролетарсько-селянського походження (нi-нi, не дворового, а саме пролетарсько-селянського) прагнули змiнити статус i довести усiм, що належать законно до дворянства. А, ви, значить, iз котами не згiднi? Ну гаразд, гаразд. Дворового, якщо ви так наполягаєте, хоча я в цьому нiчого принизливого не бачу, бо коли дворового кота добряче вiдмити-вiдтерти-вiдшурувати-причепурити — вiн iще за дворянсько-породистого зiйде: здоров'я — о-го-го, шерсть лиснiє, кiгтики нагостренi, хвiст трубою, життєрадiснiстю аж пашатьЛюбiть, неодмiнно любiть дворових котiв, вони основа нашого суспiльства, гегемон будь-яких реформ i єдина надiя на без'ядерне майбутнє. Знову суперечите — сперечаєтеся? Гаразд, гаразд, вмовили. Будьте такi ласкавi, пiднiмiть-но руки, хто хоч раз у життi бачив дворового кота з атомною бомбою. Не бачили? Отож бо й воно! А ви кажете. У пору, коли Маськiн активно займався вихованням оберемкових котiв i по ходу справи клював носом, очiкуючи, поки вони остаточно прокинуться, Кашатка керувала Маськiним господарством. Бувало, прокинуться коти — Маськiн тихо-мирно куняє або Маськiн прокинеться — коти сплять i у вус не дують. Це у них вiдбувалося, наче в Росiї мiж iнтелiгенцiєю i народом. У них там точнiсiнько така iсторiя. Народ спить — iнтелiгенцiя не спить i вiд чогось там застерiгає, а потiм, навпаки, хильне iнтелiгенцiя з горя чарочку-другу пекучої живицi-ледащицi, настояної на сльозах великого народу, обдуреного лихою долею, i знову згорнеться калачиком. Приляже, обiйме нiжно народ i засинає так печально та сумно. А тут уже й народ прокинеться, рученятами спрацьованими потилицю почухає, колiнця потре-полапа, та й iнший народний орган не омине — зирк, а iнтелiгенцiя, матерi їхнiй ковiнька, опочивати бажають, не будити ж її, рiдненьку, адже народ ще iз молоком матерi всмоктав: "не буди лихо — нехай спить тихо" а то, не встигнете й оглянутися, — тут тобi декабристи, Герцен, народовольцi, тощо — без останньої свитки зостанешся. Нi вже, хай краще спить, думає народ, укриє iнтелiгенцiю перинкою, подушечку їй на пику, щоб не хропiла, оскiльки знає грамотний народ iз книжок, вимiняних на макулатуру для нього тiєю ж iнтелiгенцiєю, про Гойю, що, мовляв, розуму сон — породжує чудовиськ. Врештi-решт iнтелiгенцiя, як-нiяк, i є той кепський розум, а народ її жалує мало: то придушить злегка, щоб тихше сопiла, а сам пригоститься гiркою наливкою, настояною на слiзках iнтелiгенцiї, пузо — на черiнь та й давить хропака, аж небо гуде. А там iнтелiгенцiя культурна вiд сну прочумається, подушечку з чистенького личка свого вiдсуне, очицями поклiпає — i знову все спочатку. Може, воно i добре, що iнтелiгенцiя у нас з народом не здибається: весь час хтось iз них спить, а хтось гiркою пригощається. Якась дивна довгострокова вахта виходить, невсипуще око, можна сказати, яким Росiя поглядає перiодично на решту свiту, пiдганяючи батiжком свою диво-трiйку. Дякувати богу, що крутиться вона по колу i доти не пiдiмне пiд себе решту перехожих, якi давненько уже пересiли на велосипеди i сахаються сполохано вiд росiйських буйних скакунiв, доки на драбинчастому возi росiйський народ пiдстрибує з iнтелiгенцiєю, по черзi кружляючи чарку за чаркою оковиту, настояну на спiльних полинових сльозах... Та й у найближчих сусiдiв Росiї справи йдуть не до ладу, хоча люди вони мирнi i нiкого не лякають, самi себе бояться. Бо з класичним сюжетом байки порвати нiяк не можуть. Ну, ви знаєте: запряг iнтелiгентний народ чи народна iнтелiгенцiя у воза бiлого Лебедя, дипломатичного Рака, хижу Щуку — а вiз i далi там...Ще й умудрився народ воза крейдою, наче немудрий учень у школi парту, подiлити навпiл, i тепер гризеться чия половинка краща. А не кумекає, бiдака, що вiз лишень на чотирьох добре змазаних колесах i баским конем запряжений уперед їхатиме... Отже, Кашатка була справжнiсiньким умiльцем на всi руки: ловила рибу, малювала фруктовi натюрморти, i дуже пильно стежила за порядком, аби в цегляному будиночку не назрiв який-небудь прикрий скандал. Бувало, зберуться усi чемненько i сьорбають чай, а Кашатка прийде, сяде пити чай зi м'ятою (вона любить його пом'яти, i тодi виходить чай такий зiм'ятий). Плюшевий Ведмiдь вiзьме i запитає Кашатку: "Ну, як справи?" А вона у вiдповiдь: "Ну от, починається!" Всi гуртом тодi питають: "Що починається?" А Кашатка вже з притиском так: "Як що? Зараз усi кричатимуть!", i як закричить(аж у вухах лящить): "А А А!", потiм гучнiше вже: "Усi ложки i вилки кидатимуть!!!", i як почне жбурляти-закидати, а потiм плаксивенько так: "Усi сумуватимуть!" — i як засумує... Та потiм Плюшевий Ведмiдь їй скаже своє чарiвне "хi-хi." — саме так "хi-хi." з крапкою, i Кашатка одразу заспокоїться i вiдповiсть: "Як справи, питаєш? Нiчого. Нормально!" Є ще у Кашатки багато друзiв-примар. Вони прошкують осторонь Маськiна i Плюшевого Ведмедя, зашпортуються за сонних оберемкових котiв, i тягнуться безконечною низкою на обiд, а тут Маськiн їх строго вивчає на предмет манiакальностi, а Плюшевий Ведмiдь проголошує їм свою "Кухонну фiлософiю Плюшевого Ведмедя" i навчає знаменитому "хi-хi.", саме так"хi-хi" з крапкою, однак вони говорять то "ха ха!", то "хi хi!", але iз знаком оклику. Менше з тим, неправильно говорять, не дано... Якщо ж манiакальнiсть їхня часом зашкалить — тодi у споживаннi варення їх обмежують, щоби десь, вибачте, не злиплося. Усi друзi Кашатки ходять удома в кепках, незалежно вiд статi, нацiональностi чи соцiального статусу. Кепка необхiдна їм для того, щоб швидко вiднайти голову, коли виникає потреба попрацювати головою — наприклад, поїсти або подлубати в носi. Спроби Маськiна залишити їх без кепки терплять поразки, завершуються конфузом з обох сторiн i пiдвищенням примарностi. А говорити "хi-хi." вони так i не можуть навчитися . Роздiл четвертий Маськiн i Шушутка Шушутка — власник багатьох унiкальних предметiв: трiщалок-пищалок, брязкальця-плескальця, чухальця-щипальця, розумця-думанця, великого пiсочного годинника, пiсочного термометра, який для нього винайшов Плюшевий Ведмiдь (мовляв, якщо пiсок у ньому гарячий — значить, тепло, а якщо холодний — вiдповiдно, холодно). Була у Шушутки гнiвалка-ображалка, але вiн її необачно продав за безцiнь, а коли хотiв вiдкупити — гнiвалки-ображалки страшенно подорожчали. Бiльше Шушутка нiчого продавати не став, а органiзував свою "Brain Company" — це такий бiзнес на двох ногах. Виникає у Шушутки, скажiмо, яка-небудь проблема, у нього в головi "Brain Company" активiзується, вискакують такi собi мiкрошушутки i говорять: "OK guys! У чому питання?" I всi питання вирiшують. Шушутка страшенно любить справедливiсть — стежить, щоб усiм всього дiставалося порiвну, i за це вiн якось поплатився сповна: оберемкових котiв перегодував, i вони обидва стали бочкоподiбними i спали бiльше, нiж зазвичай. Годував вiн якось одного котика котячими ласощами, помiркував добре, i справедливо вдiлив iншому котовi, за хвилю йому здалося, що другому котовi вiн дав трiшки бiльше, нiж першому, i тодi першому вiн додав ще трiшки, але зразу стало зрозумiло, що другому котовi дiсталося значно менше, i Шушутка пiдсипав йому ще корму, одразу стало очевидно, що з першим котом вiн обiйшовся несправедливо, i довелося його пiдгодувати, другий кiт, природно, опинився у збитку, i йому Шушутка додав котячих ласощiв, як наслiдок — першому явно дiсталося менше i його довелося задобрювати ласощами... Дiйшовши до середини великого мiшка котячої смакоти, Шушутка активiзував свою "Brain Company" i загадав своїм мiкрошушуткам загадку: як налагодити справедливий розподiл корму мiж котами? Мiкрошушутки подумали i винесли вердикт: "OK guys! Що ж тут думати — годувати треба". I Шушутка допхав-таки котам мiшок до кiнця... Ось який воiстину справедливий Шушутка. А ще Шушутка цiкавиться королями i грошима. Вiн завжди цiкавився, чи багато грошей у королiв i як королями стають. Маськiн йому навiть склеїв чудову королiвську корону i пошив розкiшну мантiю. Шушутка поцарював-поцарював, та й засумував: грошей вiд царювання не стало бiльше. А швидше навпаки, навiть поменшало, тому що всi королi повиннi жити на широку ногу, а також на широку руку. Коротше кажучи, широко жити доводиться. Молода монархiя Шушутки практично одразу зiткнулася з непереборними фiнансовими труднощами, i Шушутка, поспiшно посвятивши у лицарi Плюшевого Ведмедя, обох котiв i хом'яка Гамлета (у зв'язку з нагальною потребою вищеназваного хом'яка в лицарському званнi), склав iз себе сан Його Величностi i став простим пiдданим Її Величностi королеви Захiдної Божевiльнi, оскiльки у тiєї з фiнансами поки що все було гаразд. Вiдтодi повелося, що Плюшевий Ведмiдь — не просто плюшевий ведмiдь, а сер Плюшевий Ведмiдь. Точнiсiнько як у книзi — лiтописному джерелi всiх розповiдей про плюшевих ведмедiв, романi всiх часiв i народiв про Вiннi-Пуха. А оскiльки оберемковi коти насправдi були котом i кiшкою, то кота стали називати сер Кiт, а кiшку стали називати серинка Кiшка. Спочатку пробували кликати її ледi Кiшка, але потiм придивилися i все-таки вирiшили називати серинкою (тут уже нiчого не попишеш — похiдна форма вiд титулу сер). Взагалi це явище унiкальне — раптом нi з того нi з сього бути посвяченим у лицарi. Є у цьому щось таке романтичне, з нальотом середньовiчної позолоти. Встанеш якось на свiтанку i, роздивляючись зiм"яту свою пичку у люстерку рокiв, змарнованих безглуздо-безпечно, твердо постановиш — сьогоднi ж добитися посвяти у хоробрi лицарi i, недовго думаючи, вiдправитися здiйснювати виключно благороднi справи. Так завше лицар у сяючих обладунках Шушутка пiдхоплюється вершити благороднi вчинки, всiваючи їхнiми рясними плодами не лише цегляний будиночок Маськiна, а й усю околицю. Роздiл п"ятий Маськiн та оберемковi коти Маськiн дуже любив тварин. Яких завгодно: маленьких, великих, худеньких, товстеньких, пухнастих i не дуже. Маськiна було завжди легко розвеселити, якщо почнеш розповiдати йому захоплюючi iсторiї про звiрят. Тому Плюшевий Ведмiдь спецiально вичитував у журналах з картинками про рiзних тварин, а потiм Маськiну до складу i до ладу переповiдав. Прийде Плюшевий Ведмiдь на кухню, вмоститься на своїй лавцi-лежанцi i почне про тварин розповiдати. А Маськiн слухає i хихоче, дуже йому всi цi вусато-хвостатi iсторiї подобаються. Якi пташки коли вилуплюються, як i де слони вмиваються, i чому кити фиркають: "ффир-фр-фирр", коли дихають. Ну, ось таким чином спала Маськiну на голову думка, що треба йому якусь живнiсть удома завести. Маськiн був би радий-радесенький завести корову, конячок, кроликiв, поросят, курчат, собачок, овечок, козенят i так до безконечностi... Однак Плюшевий Ведмiдь, котрий увагу Маськiна до себе нi з ким дiлити не бажав, наприндився, як iндик серед двору, i поважно заявив, що блакитних тапочок у якостi домашнiх улюбленцiв з Маськiна досить. Маськiн так гiрко засумував, що Плюшевий Ведмiдь не хоче живностi заводити, що ледь не заплакав, i Плюшевий Ведмiдь одразу погодився завести кота, тому що вiн Маськiна щиро любив i не хотiв його розстроювати, а коли Маськiн на радощах завiв маленьке руденьке кошеня, то Плюшевий Ведмiдь його вiдразу полюбив, став iз ним возитися, тягатися i виховувати у плюшевому ключi. Взагалi можливiсть поспiлкуватися з котом трапляється, поки вiн маленький — тодi вiн ще кудись гасає, за чимось скаче, i взагалi демонструє високу життєву активнiсть. Трохи подорослiшавши, рудий кiт набрався фiлософських поглядiв i шерстка у нього зазолотiла Вiн багато часу придiляв своїм фiлософським роздумам, хоча рiдко ними дiлився, i здебiльшого проводив час увi снi, приймаючи невимушенi фiлософськi пози. Зазвичай, це заняття можна було б назвати сонним туризмом або туристичним сном. Впродовж одного дня на Золотого кота можна було натрапити усюди: вiн спав на всiх столах, на всiх стiльцях, на всiх лiжках, на всiх крiслах, не кажучи вже про такi екзотичнi туристичнi мiсця, як кришка роялю чи кошик для бiлизни (звичайно iз чистою бiлизною). З часом Маськiн визначив вражаючу закономiрнiсть в пересуваннi мiсць для сну Золотого кота протягом доби. Як молодий нетямущий паросток повертає несмiло свою голiвку у напрямi сонця, Золотий кiт починав ранок з сонячного вiдблиску на пiдлозi спальнi, потiм пересувався разом iз ним у коридор, вiтальню i т.д. Плюшевий Ведмiдь, погортавши свою Енциклопедiї Плюшевого Ведмедя, вичитав, що потреба Золотого кота в сонцi зумовлена процесом котосинтезу, яким бiльшiсть котiв постiйно займаються. Ви знаєте, що у результатi фотосинтезу рослин утворюються живильнi речовини i кисень, кориснi для навколишнього середовища, а в результатi котосинтезу нiчого, крiм того-таки кота, не утворюється. Ви скажете, навiщо ж вiн потрiбний, цей котосинтез? Котосинтез потрiбний, необхiдний задля самого процесу. А ви уявiть собi — лежиш, котосинтезуєш, хвостом помахуєш — кайф. Фiлософськi думки Золотого кота вдень i вночi крутилися довкола себе, губилися у глибинi, птахами зависали в ефiрi, поступово видовжувалися, гумово розтягувалися i щасливо пiрнали в не менш фiлософськi сни. Не зважаючи на те, що нiкому в домi Маськiна нiколи не вдавалося занотувати жодної котячої думки, але навiть достовiрно її розшифрувати, Золотого кота всi вважали наймудрiшим, i навiть Плюшевий Ведмiдь, вiдомий у своїх плюшевих колах, як великий поет i фiлософ, рахувався iз Золотим, наче зi своїм вчителем чи наставником. Це були направду золотi днi для Золотого кота. Його ще нiхто не тягав в оберемку, не називав дурним котом i не об'єднував у сумнiвну групу з образливою назвою "Оберемковi коти", якою нагородили представникiв сiмейства котячих удома, з тих пiр, як у нiм з'явилася кiшка Бася. Кiшка Бася була повною протилежнiстю Золотому котовi. Вона вiдзначалася первозданною дурiстю, забудькуватiстю, метушливiстю, настирливiстю, впертiстю. Стрибала всюди, як навiжена, i норовила укусити Золотого кота за голову, задню частину, лапи i хвоста. Золотий кiт ледь не опинився у шпиталi з дiагнозом "забiй кота середньої важкостi", ненароком гепнувши зi сходiв, несподiвано атакований бiснуватою пустункою. Вiд того часу фiлософськi думки Золотого кота почали блякнути, вiн став нервовим i приймав на нiч аспiрин вiд головного болю. Вiн так запереживав, що навiть помилково, напiсяв Маськiну на лiжко. Так погано Золотому котовi не було з тих пiр, як його вкусила неотруйна змiя i вiн уже зiбрався помирати, на щастя Плюшевий Ведмiдь вичитав у своїй Енциклопедiї, що змiя неотруйна, i Золотий кiт одужав. Частенько нас убивають уявнi недуги — подивишся по телевiзору про пташиний грип i починаєш чхати по пташиному: "Кудааак-ааапчхи! Кудаак-аапа-пчхиии!", рука мимоволi тягнеться за упаковкою розрекламованого "цiп-цiп-мiцину" чи, як Плюшевий Ведмiдь, почувши по радiо про коров"ячий сказ, покрився суцiльними плямами, наче леопард. Маськiн його шкодує, плямки замальовує, а сам строго так запитує: — А чому це ти плямами вкрився? А Плюшевий Ведмiдь i каже: — Ну-у, божi корiвки усi плямистi! Вiн просто усе переплутав i вирiшив, що мова йшла про скажених божих корiвок, з якими Маськiн мав необережнiсть зiштовхнутися у минулому роцi. Тодi будиночок переповнився вiд навали божих корiвок Взагалi, сказ серед комах зустрiчається дуже часто. В Енциклопедiї Плюшевого Ведмедя були описанi випадки комариного сказу (коли комарi намагаються укусити водостiчну трубу), бджолиного сказу (коли бджоли намагаються запилити освiжувач повiтря), метеликового сказу (коли метелики просять дозволу приземлитися на вертолiтному майданчику) i сказу залiзничних семафорiв, якi хоч i не комахи, але в Енциклопедiї Плюшевого Ведмедя вiдносилися до комах, тому що були власниками вибалушених-витрiщених зелених i червоних очей. Отак кiшка Бася добилася того, що Золотого кота викручувало при однiй лише згадцi, i вiн не вiдразу покликав на допомогу, коли Бася, з прив'язаною до шиї жовтою повiтряною кулькою, заховалася пiд диваном, пiд який кулька, зрозумiло, не влiзла. Дурненька Бася рветься, а мотузочок затягується, вона сильнiше рветься, а мотузочок ще бiльше затягується. Коли Бася захрипiла i принишкла, милосердний Золотий пожалкував бiдолаху — викликав Маськiна, i той вивiльнив причмелену кiшку-дурепу. Кульку Плюшевий Ведмiдь iз Шушуткою вiдпустили в небеснi простори i швиденько почали по нiй стрiляти з духової рушницi. Але кулька сполохано шугнула догори, де й зустрiла горобця-молодця i, не вiдзначаючись попри видиму легкiсть легковажнiстю, жалiбно поскаржилася йому на те, що трапилося. Жовторотий горобець-молодець, охочий до скандальної слави, одразу ж наробив Плюшевому Ведмедевi на потилицю, причому абсолютно безкоштовно, абсолютно з пiлотного вiдчуття взаємовиручки, яке об'єднує всiх повiтроплавцiв, якими горобець i повiтряна кулька, безумовно, були. Пiдбадьорена матерiальною сатисфакцiєю, повiтряна кулька продовжила свiй полiт на пiвнiч, де закiнчила свої швидкоплиннi днi в одному ескiмоському селищi звичайною гумовою ганчiрочкою, якою ескiмос, товариш по нещастю крижаних полiв, затикав бутель iз вогняною водою, придбаною на допомогу по безробiттю, яку виплачують йому нехорошi люди з пiвдня, щоби вiн достеменно й остаточно спився. Бася, потративши намарно одне та отримавши натомiсть друге життя зi списку дев'яти котячих життiв, до Золотого кота ставлення змiнила на чемно-шанобливе, перестала нахабно пхатися в його миску, i навiть стала спокiйнiшою i привабливiшою. Ось яку чудасiю зробить iз божим створiнням близькiсть неминучої загибелi вiд задухи мотузочком тiєї кульки, яка не влазить пiд диван у той час, коли це боже створiння з останнiх сил хлипає, пiд цей диван уперто лiзучи. Так i ми — накинули на себе, забавляючись, петельки вiд наших повiтряних кульок, лiземо пiд дивани що є сил i благаємо Всевишнього, щоби вiн послав нам Золотого кота, який покличе Маськiна, який би нас вивiльнив iз петлi, — отодi ми станемо хорошими-хорошими, хоч до рани прикладай, нiбито не можна стати хорошими i без цiєї виняткової пригоди. Пiсля описаної вище пригоди, статус котiв у Маськiному будинку понизився i занепав. Їх почали тягати в оберемках i називати оберемковими котами. Через таку свiжу напасть Золотий кiт вирiшив вивчити французьку i виїхати вiд усього цього кошмару в Париж, в iнститут Пастера, де йому давно пропонували мiсце завiдувача лабораторiєю котосинтезу. Вiн вiдкрив пiдручник французькї, але на третiй буквi його зморили сон-дрiмота, на четвертiй сон набрався сил i перейшов у лагiдне муркотiння. Коли Золотий кiт прокинувся наступного ранку, то замiсть пiдручника з французької пiд ним чомусь лежав техпаспорт велосипеда Шушутки, а механiком Золотий кiт ставати не захотiв. Так вiн i залишився жити-поживати в Маськiна, твердо вирiшивши, що якщо Маськiн заведе третього кота, вiн усе-таки вивчить французьку або утече жити до ескiмоса, тому що той, хоч людина i небагата, але весела, якщо i не ментально, то завдяки вогнянiй водi. А французьку мову довелося вчити Плюшевому Ведмедю, тому що вiн запросив почаювати мосьє Сiльвупляшкiна, i задався просвiтницькою метою вияснити, що означає французькою "сiльвупле". Роздiл шостий Маськiн i мусьє Сiльвупляшкiн Мусьє Сiльвупляшкiн з'явився в будиночку Маськiна раптово i несподiвано. Правду кажучи, його запросив Плюшевий Ведмiдь пiсля того, як одного сонячного ранку прийшов до думки, що французьку мову вiн уже вивчив. Мусьє Сiльвупляшкiн жив по сусiдству, у невеликiй, але гордiй країнi Квебекестанi. Оскiльки Плюшевий Ведмiдь нещодавно прочитав знамениту книгу мусьє Сiльвупляшкiна "Навiщо французам Бородiно?" i дуже захопився начитанiстю, ученiстю мусью, а головне — особистим знайомством iз птицею високого польоту, метром Наполеончиком, який завiдував мiсцевою ковбасною фабрикою. У Квебекестанi проживало надзвичайно багато французьких знаменитостей: мусьє Бомарше— Пресспапьєн — директор Квебекестанської друкарнi, мусьє Робеспьєршок — особистий секретар ката i мусьє Луї де Фунiс — начальник залiзничної станцiї Сюрприз. Всi це шановне панство було у добрих приятельських стосунках iз мусьє Сiльвупляшкiном — iсториком i географом за освiтою i завзятим колекцiонером пульверизаторiв за покликанням. Плюшевий Ведмiдь аж нiяк не мiг залишатися осторонь такого iнтелектуально-аристократичного осередку Квебекестану i написав лист-запрошення: Лист-запрошення Плюшевого Ведмедя Мон шер мусьє Сiльвупляшкiн! Же Вас прошу до нас на салат олiв'є, на солодке — суфле (з курасоном, мусью) Же Вас жду i адью. Мон сер Плюшевий Ведмiдь Плюшевий Ведмiдь лизнув марку iз зображенням королеви Захiдної Божевiльнi, вiд чого вона гидливо скривилася i почiхала лизьнуте мiсце. Плюшевий Ведмiдь здивувався, але швиденько усвiдомив свою помилку: марку вiн лизнув не з того боку. Облизана королева повернулася до Плюшевого Ведмедя огузком, i вiн облизав її з правильного боку, наклеїв марку i вiдправив листа. Взагалi лизання задньої частини сановних персон є заняттям чистим, тому що сановнi персони стежать за собою i завжди наносять невеликий шар клею, щоби марки з їхнiм зображенням краще приклеювалися. I кому ми тiльки не лизали-облизували зад з часiв винаходу поштового повiдомлення, яке дозволяє чхнути в конверт i послати грипозну заразу на iнший кiнець свiтуОблизували ми зади королiв i прем'єр мiнiстрiв, Мао Цзедунiв i iнших комунiстiв. У Плюшевого Ведмедя завжди з цим була проблема. Не те щоб йому бракувало слини, а просто варто було йому лизнути зад будь-якої сановної персони, як одразу починалася нудота; свого часу Плюшевий Ведмiдь зволожував задню частину марок водою, але вiд цього сановнi персони конфузилися, листи до адресатiв не доходили, зате доходили куди слiд, i звiдти Плюшевого Ведмедя попросили зробити над собою зусилля i лизати, як усi. Плюшевий Ведмiдь поахав-поохав i справедливо вирiшив, якщо вже лизозадства не вiдвертишся, то треба спинитися на королевi Захiдної Божевiльнi — вона виглядала трошки чепурнiшою. Нiхто у Маськiному будинку не здивувався, коли, спочатку в передпокої, а потiм на сходах зачувся стукiт маленьких нiжок i характернi викрики: — Ву а ля! Ву а сi! Заплатiть за таксi! Маськiн вибiг з дому, щоб розплатитися з таксистом. На лiчильнику висвiчувалася цифра, котра означала або дату (число, мiсяць, рiк), або телефонний номер. У всякому разi, ця цифра аж нiяк не могла означати оплату за проїзд, навiть з Квебекестану. Таксист, проте, увiчливо пояснив, що мусьє Сiльвупляшкiн, поспiшаючи в гостi до Плюшевого Ведмедя, заїхав на хвилинку в Париж купити свiженьких вафель на бульварi бiля Лувру, потiм завернув до Алжиру, де придбав на гостинець iнжиру, i нарештi заскочив на Французький атол у Тихому океанi, де французький посол лiкувався вiд променевої хвороби, яку спочатку вважали французькою нежиттю, потiм зiрковою хворобою. Але, пiсля того, коли випробування ядерної зброї на атолi почастiшали i дружина посла, яка не любила спати з увiмкненим свiтлом, почала жалiтися, що французький посол ночами занадто свiтиться-випромiнюється i навiть пропалив матрац у двох мiсцях, його визнали хворим на променеву хворобу На Французькому атолi мусьє Сiльвупляшкiн, променевий посол i таксист Жак Легош, що по-французськи означає Жак-Лiвак, пригостилися вафлями та iнжиром, призначеними Плюшевому Ведмедю, i тому Жак Легош зарулив назад в Алжир i Париж, щоб поповнити запаси iнжиру i вафель, якi мусьє Сiльвупляшкiн помилково-випадково все-таки схрумав, практично безпосередньо перед прибуттям до Плюшевого Ведмедя. Крiм того, Жак Легош, на вiдмiну вiд свого напарника Фiлiпа Дедруа що означає Пилип-Правий, весь час завертав налiво, тому таксi простоювало в сумнiвних кварталах Алжира i Парижа, а лiчильник все цокав та цокав... Маськiн розплатився за таксi у розстрочку, виписавши Маськiн-чеки на рiк наперед, тому що не мiг вiдмовити в гостинностi французькому другу Плюшевого Ведмедя. Мусьє Сiльвупляшкiн гасав по будинку Маськiна у пошуках невiдомого i незрозумiлого предмета французького побуту, який називалося "франкофон". — Де тут у вас франкофон?! Де-е-ее?! — пiнився-слинився мусьє Сiльвупляшкiн, а Плюшевий Ведмiдь гарячково рився в словнику, щоби дiзнатися, що ж це таке. У словнику такого слова не знайшлося, прте згодом виявилося, що Ведмiдь перегортав норвезько-барвазанський словник, де французькi слова, як не дивно, чомусь не зустрiчалися. Нарештi, вiднайшовши значення в правильному словнику, Плюшевий Ведмiдь дiзнався, що франкофон — це такий телефон, по якому можна спiлкуватися французькою. Звичайнi телефони, на думку жителiв Квебекестану, так безжально калiчили прозору французьку вимову i спотворювали понос, вибачте, прононс, що вони перестали ними користуватися. Рiч у тiм, що мусьє Сiльвупляшкiну потрiбно було термiново подзвонити своїй дружинi, мадам Сiльвупляшкiнiй, котра завжди дуже турбувалася, коли чоловiк десь валандався, а не сидiв, як годиться, у своєї коханки, з якою мадам Сiльвупляшкiна була на коротку ногу, руку, i ще щось, про що не пишуть у творах, призначених для поважної публiки. У Маськiному домi франкофона вiднайти не вдалося, i Плюшевий Ведмiдь вручив мусьє Сiльвупляшкiну свою пiдзорну трубу, з якої завчасу витягнув скельця i пташине кубельце. Кубельце звило сiмейство папуг, котрi проводили там свiй другий медовий мiсяць, спостерiгаючи за зiрками i вiдпочиваючи вiд остогидлого вивчення слова "пiастри", якому навчав їх Шушутка, пiд'єднавши на допомогу комп'ютер. Вiн записав на комп'ютер слово "пiастри", i той повторював це слово вдень i вночi, безперестанку, так що у папуг шалено розболiлися i розпухли голови. Вони говорили Шушутцi, що вже давно засвоїли слово "пiастри", оскiльки будь-який проштампований фабричний папуга конвеєрної розфасовки, знає слова "пiастри", "Попка-дурень" i фразу "Їсти дай", необхiдну у процесi самообслуговування. Проте Шушутка вирiшив навiчно закрiпити їхнi знання, тому папуги знайшли на деякий час вiдносний спокiй, принишкнувши в пiдзорнiй трубi, де не було чути волання комп'ютера. Мусьє Сiльвупляшкiн ухопив пiдзорну трубу, направив її в сторону вуха мадам Сiльвупляшкiної в Квебекестанi i заторохтiв по-французськи: "Я у Плюшевого Ведмедя, не турбуйся, ма шерi!" Проте мадам Сiльвупляшкiна нiчого не почула, тому що саморобний франкофон недостатньо гугнявив в нiс, i мусьє Сiльвупляшкiну довелося вчепити собi на носа бiлизняну прищiпку, щоб вiдповiдати найвищим стандартам французької вимови, прийнятим у телекомунiкацiйнiй системi Квебекестану. А пiдзорну трубу пiсля розмови з мадам Сiльвупляшкiною французький гiсть попросив запакувати, тому що бiльше для спостереження зiрок вона не годилася, утiм, як i для помешкання очманiлих вiд слова "пiастри" фабричних папуг. Бiлизняну прищiпку Маськiн загорнув разом iз трубою, пiдписавши: "Авек лє комплєма де ла мезон де Маськiн", що означає: "Приймiть найщирiшi привiтання вiд славного Маськiна! Пiсля усiх клопотiв нарештi розпочалося чаювання. Спершу подали салат олiв'є (знаний у народi як м'ясний), яким Плюшевий Ведмiдь любив поласувати, бо в салатi було багато зеленого горошку. Був би салат iз червоним горошком або там, скажiмо, з голубим, Плюшевий Ведмiдь полюбляв би його менше, але iз зеленим горошком вiн його просто обожнював. Мусьє Сiльвупляшкiн виявився вередливим i прикрим буркотуном. Вiн довго колупався вилкою в салатi i занудливо розтлумачував усiм, що в справжньому салатi олiв'є i сорт картоплi повинен бути iнший, i морквина — оранжевiша, i взагалi готувати його повинен кухар на iм'я Олiв'є, а не якийсь там Маськiн (або як там вiн у вас зветься?) абсолютно без паризького диплома куховарських мистецтв. Коротше, суцiльне "се па са" виходило, хоча салат мусьє трiскав швиденько, аж за вухами лящало, а опiсля хвацько заявив, що i вилки у вас до салату були неправильнi. "У нас, — каже, — у Парижу в носi пальцем не колупаються. На це спецiальна ложка є". Полiтично пiдбитi тапки Маськiна одразу вирiшили послати вiтальну телеграму головi французького уряду: "Вiтаю Вас з ложкою!" — настiльки їх вразила недосяжно-високим рiвнем французька культура. Суфле теж пiдпало пiд критику мусьє i отримало низьку оцiнку за недостатню пишнiсть, не кажучи вже про курасони, в яких кури були недостатньо сонними на смак мусьє Сiльвупляшкiна. Дуже вихований Плюшевий Ведмiдь завiв приємну бесiду, розпитуючи про високоповажних знайомих мусьє Сiльвупляшкiна, про яких Плюшевий Ведмiдь часто читав в квебекестанських газетах. — Як живе-поживає глибокоповажний метр Наполеончик? — закiськiсяв по-модньому Плюшевий Ведмiдь. А мусьє Сiльвупляшкiн йому у вiдповiдь запуркуав, мовляв, метр Наполеончик нинi у вiдпустцi на островi Святої Лiннетт, де пише мемуари про своє славне керiвництво ковбасною фабрикою. Першу частину метр Наполеончик уже написав. Вона називалася: "Як я вiдковбасив австрiйцiв та iнших ковбасникiв". Тепер вiн працює над найскладнiшою частиною мемуарiв: "Як я вiдковбасив Росiю" — гострополемiчною вiдповiддю на опублiкованi мемуари пана Кутюзкiна: "Як я вiдковбасив Наполеончика". Всi цi письменницькi шедеври цiкавили мусьє Сiльвупляшкiна перш за все, як iсторика, а також (не в останню чергу) як автора чудового твору "Навiщо французам Бородiно?", заключного акорду двох блискучих трактатiв "Хто перемiг при Ватерлоо?" i "Ми ще скажемо своє АЛЕ!" На основi останнього твору був знятий художнiй фiльм з П'єром Рiжаркою в ролi "Ми", де вiн увесь час скакав на iграшковiй конячцi i розмахував дитячою атомною бомбою. — Ви недооцiнюєте французiв, — заявив мусьє Сiльвупляшкiн, пирскаючи одеколоном з колекцiйного пульверизатора собi на лисину. — Ми ще покажемо всiм своє о-ля-ля! День поволi хилився до вечора, на годиннику мусьє Сiльвупляшкiна, знятому iз собору Паризької Богоматерi, пробило сiм разiв, i вiн, попросивши у Маськiна запакувати на дорогу залишки салату олiв'є, курасонiв i суфле, на загальне розчарування швиденько вiдкланявся i пiшов пiшечки до себе додому, благо вiн був близенько. Роздiл сьомий Маськiн i МАСЬКIН-гольф Якось у голову Маськiна постукала iдея пограти в гольф. Вiн знав, що є така гра, коли всi одягають гольфи, але не знав, що потiм потрiбно робити. Маськiн дiстав зi своєї комiрчини старого гольфа, натягнув його на праву ногу i взувся у свiй знаменитий блакитний тапочок. Гра одразу ж закiнчилася. Маськiн ще трiшки погрався, знiмаючи i натягуючи гольф, але цiкавої, дiйсно напруженої гри, яка мала б не на жарт захопити, не вийшло. Маськiн посмутнiв, але вирiшив не здаватися. Маськiн почав уважно розглядати картинки в книжцi про багатих людей i побачив, що для гри в гольф, окрiм того, була потрiбна спецiальна палиця, маленькi бiлi кульки, на зразок голубиних яєць, i, головне — багатий партнер з сигарою i цинiчний з вигляду. Ще була потрiбна зелена поляна i дiрочка, куди м'ячик потрiбно було заганяти. Маськин вирiшив почати з поляни. Гарний трав'янистий зелений луг Маськiна понищили бульдозерокротики, i Маськiн вирiшив з ними боротися. Боротися кроти не захотiли i здалися без бою, проте луг псувати не перестали. Тодi Маськiн взувся у свої блакитнi пухнастi Маськотапки i вiдправився до кротячого супервайзера. Ви думали, до кротячого короля? А ось i нi. Кроти, не дивлячись на свою пiдслiпуватiсть, були страшенно просвiтленими особами i знали з газет, загублених туристами, що на дворi давно вже iншi часи i королями називатися вже не модно, а модно називатися супервайзерами. Тодi кротячий король призначив сам себе супервайзером всiєї кротячої країни, а королiвський сан зняв iз себе добровiльно i склав пiд табуреткою до кращих часiв, коли королi знову увiйдуть у моду. Отож, прийшов наш Маськiн до кротячого супервайзера i пригрозив, що якщо кроти i далi псуватимуть Маськiну зелену поляну-галявину, Маськiн їх усiх до одного перестане любити, називати "усi-пусi який", роздивлятися їхнi попки з короткими мишкоподiбними хвостиками i запише їх до розряду мишастих, згiдно класифiкацiї Маськiна тваринного i рослинного свiту. А вiдноситися до розряду мишастих не так вже й добре, бо, правду кажучи, Маськiн боїться їхнiх голих хвостикiв i пiдвищеної роздратовано-iмпульсивної непередбачуваностi. "Ой, шаснула туди" або "Ой-ой-ой, знову вона побiгла! Ай, караулВрятуйте, допоможiть! У банку її! Прицюцькуватi котиДарма жерете "Вiськас"! Мишей не ловите!" — ось яку несподiвану реакцiю у Маськiна викликають представники розряду мишастих. Сутенiло, i по тоненьких гiлочках поволi струменiли дощовi крапельки. Природа повнилася свiжими звуками: вечiрнiми серенадами жаб, а Маськiн все продовжував сидiти на пагорбi i сперечатися з кротячим супервайзером про свiй зелен-луг. Нарештi вони дiйшли обопiльної згоди: Маськiн подарує супервайзеру свої старi темнi окуляри, а кроти перестануть нищити луг. Темнi окуляри були украй потрiбнi кротячому супервайзеру для того, щоби виглядати зрячим серед слiпих. Ну хто подумає про крота в старих сонячних окулярах, що вiн слiпий? Просто всi вирiшать, що сидить собi на сонечку джентльмен, вiдпочиває-загоряє. А бути зрячим серед слiпого королiвства корисно для пiдтримки королiвської влади, заснованої на старовинних традицiях кротячих королiв, королiвське ложе яких нiколи не ганьбилося непристойним використанням чорних очних пов'язок, украдених, зазвичай, у лiтаках, а потiм начеплених перед сном, щоб осяйне ранкове свiтло не проривалося крiзь наглухо зачиненi вiконницi наших многостраждальних очей, котрим довелося багато чого побачити на своєму вiку. Вважатися зрячим серед суцiльної слiпоти, закрiпленої нацiональною традицiєю, дає бiльше пiдстав називатися кротячим супервайзером чи будь-яким iншим новомодним слiвцем, ознакою королiвської влади: президентом, прем'єр мiнiстром, генеральним секретарем... Маськiн вручив кротячому супервайзеру свої старi, за кротовими мiрками новомоднi, сонячнi окуляри, кротячий супервайзер королiвської кровi зручненько згорнувся клубочком, пильно i прискiпливо озираючи усе навколо, решта кротячих пiдданих вiдправилася розривати-розкопувати сусiдський лужок, перешiптуючись мiж собою, який у них тепер конче суперзрячий правитель i як вони тепер зможуть гiдно прорити вхiд у третє тисячолiття, зрiвнявши iз землею огидний i дискримiнуючий образ слiпого крота. Крiт не слiпий! Вiн просто зайвий раз не витрiщається, а копає собi нишком i крапка. I нiчого слiпому зайвий раз в очi цвiкати, що вiн слiпий, а то вiн знайде спосiб уникнути дискримiнацiї, котра так ранить кротячу психiку. Завершивши переможно своїм сонячно-окулярним пактом повномасштабну революцiю суспiльної кротячої самосвiдомостi, Маськiн нарештi пiшов купувати собi палицю-ключку для гри у гольф i кульки. У магазинi — нiчим дихнути, громадиться чимало зденервованого народу, тож Маськiн насилу позбувся своїх скромних заощаджень i втомлений, хоча задоволений, повернувся на зелений луг i почав грати у гольф. Щоби хоч якось вiдрiзняти цю гру вiд справжнього гольфу, цей гольф стали називати "Маськiн-гольф", де все, загалом, як у справжньому, але перед початком гри необхiдно влаштувати справжнiсiньку повномасштабну революцiю суспiльної самосвiдомостi будь-якого народу, нехай навiть i такого зрячого, як кроти. У кротячому суспiльствi появилася нова правляча партiя "Зрячi кроти", i вони дiйсно заслiплюють своїм баченням охочих, з третьої до четвертої ночi, користуючись нацiональними сонячними окулярами, подарованими Маськiном, i повiрте менi, бачать вони в таких умовах анiскiлечки не гiрше вiд Вас, мiй глузливий читачу. А цинiчного партнера Маськiн пограти у гольф не запрошує. Ну, повинен вiн хоч чимось вiдрiзнятися вiд гри цих гонорових i пихатих iндикiв? Роздiл восьмий Маськiн i Машина Маськiна Коли Маськiн був маленький, у нього не було машини, зате була чудова кишенька-скарбничка, в котру вмiщалися камiнчики, черепашки й iншi дитячi скарби. Потiм у кишеньцi стало мало мiсця, i Маськiн придбав собi сiточку. Через дiрки в сiточцi всi скарби дивним чином випаровувалися, i Маськiн придбав портфелика-ранця, який i задовольняв тимчасово його потреби. Проте в портфель доводилося складати всякi книжки iз зошитами, бо Маськiну паралельно iз збиранням камiнчикiв доводилося вчитися в школi для Маськiнiв, щоби поступово ставати правильним Маськiном. З часом Маськiн став власником величезної господарської сумки. Вiн складав до неї важливi предмети Маськiного побуту й iншi повсякденнi цiнностi. Оскiльки сумка стала дуже важкою, то Маськiн причепив до неї колiщатка, потiм невелике кермо, мотор, карбюратор, кузов, сигнальнi лампочки, фари, вихлопну трубу, гудок i головне — дверi, вiкна, ну i все iнше, необхiдне у справжнiй автомобiлiзованiй господарськiй сумцi. Стару сумку, правда, довелося вилучити, оскiльки вона заважала пiд колесами i гальмувала рух. Так у Маськiна появилася Машина. Спочатку Машина була молодою-зеленою i нетямущою, думала, що вона корова, i ходила пастися на лужок. Проте досить швидко з'ясувалося, що Машина Маськiна— не корова, i необхiднiсть пастися вiдпала сама собою. Якогось дня Маськiн пофарбував корову, тобто Машину, у красивий бордовий колiр для пiдвищення бадьоростi. Маськiн планував розмалювати свою машину ромашками, але чомусь не розмалював, а сiв i поїхав в магазин за покупками. Економiчний стан у державi, де жив-поживав Маськiн, на щастя був хорошим, i тому покупок Маськiн купував багато. Машина сопiла, кректала, але опору не чинила. За це Маськiн частенько пригощав її то хрумкою морквинкою, то солодкою апельсинкою. Потiм виявилось, що Машина Маськiна погано знає правила дорожнього руху, i Маськiн вiдправив її вчитися в балетну школу, щоби розвинути у неї вiдчуття ритму, i щоб її там навчили усяким важливим рухам, наприклад, назад або вперед. Маськiн навiть пошив Машинi пачку — спiдничку, як у балерини, i особливi балетнi тапочки — пуанти. Машина Маськiна завдяки таким нововведенням стала надзвичайно елегантною i рухливою. Вона навчилася паркуватися навiть задом, боком i трiшки передом. Маськiн дружив зi своєю Машиною й iнодi вiдвiдував разом iз нею усякi розважальнi заходи. Одного разу Маськiн пiшов зi своєю Машиною в цирк. Там вони накупили морозива усiляких сортiв i всiлися у першому ряду дивитися виставу. Цирковi конi мчали вздовж манежу, i пiдхоплена вiтром тирса веселим вихором мчала на Маськiна та його Машину. Проте вони зовсiм не сердилися. Їм теж було весело. Маськiн хихотiв i Машина хихотiла. Потiм їм показували слона, величезного, мов гора. Пiсля вистави вони залiзли на слона, i дядечко в цилiндрi сфотографував їх на пам'ять — Маськiн з Машиною на слонi! Чи може бути щось чудовiше?! Ще Маськiн зi своєю Машиною любив подорожувати по рiзних країнах, магазинах i бензозаправках. Одного разу Маськiн з Машиною умудрилися перетнути Атлантичний океан. Правду сказати, океан був не зовсiм справжнiй. Це було дощової осенi, i в дворi утворилася справжня величезна калюжа, яку Маськiн назвав "Атлантичний океан". Ось його Маськiн з Машиною i перетнув. Ось якi вони були мандрiвники! Проте не завжди було безхмарно по обидва боки Атлантичного океану Маськiна. На одному березi жили плямистi жаби, на iншому — без плямочок. У мене нема потреби пояснювати високоповажному читачевi, що подiбна вiдмiннiсть вельми достатня, аби послужити причиною затяжного озброєного конфлiкту. Зрозумiло, що в цьому випадку не обiйшлося без вiйськових дiй. Озброєнi сили плямистих жаб, озброївшись противнющими голосами, почали виводити з себе жаб без плямочок, тому коти Маськiна нервували, та й Маськiн спав погано. Справжнiсiнький кошмар почався тодi, коли жаби без плямочок, оклигавши вiд перших нищiвних атак ворожого квакання, застосували свою секретну зброю — вони заквакали так, наче хтось би водив заiржавiлим токарним верстатом по виламанiй з електростанцiї турбiнi, на якiй ще залишилися слiди вiбрацiй свiжовиробленої електронапруги. Маськiн вiдразу скликав раду, що складалася з оберемкових котiв, невеликого вдумливого Плюшевого Ведмедя, Кашатки, Шушутки i, звичайно, улюбленої Машини Маськiна. Машину послали послом до плямистих жаб, а Плюшевого Ведмедя — до жаб неплямистих. Котiв нiкуди не послали, тому що вони були ледачi i нiкуди би й так не пiшли, особливо в мокру погоду. Машинi було однаковiсiнько чи суха погода, чи мокра. У мокру погоду їй приємнiше було їздити, тому що сонечко припiкало не так сильно, а шини не так сильно натирало. Отже, прийшли посланцi Маськiна до ворогуючих сторiн, а там битва у повному розпалi. Головна плямиста жаба вийшла зовсiм iз себе, пiдвищила голос настiльки, що у сусiдньому лiсi розболiлася голова в лося , i вiн попросив лосиху дати йому щось вiд головного болю, i та зробила йому компрес на роги. Таким чином, конфлiкт явно виплив за береги Атлантичного океану Маськiна i починав затоплювати весь регiон. А Маськiн пiшов на кухню варити варення i думати про свiтовi процеси, поки його вiрнi посланцi вели переговори. Думки-гадки Маськiна про свiтовi процеси Я наводжу тут скорочений список думок-гадок Маськiна про свiтовi процеси. Повний список можна знайти на горищi в старiй скринi у томi 28-му Повного зiбранння думок Маськiна, ви там також можете ознайомитися з коментарями Маськiна, якi тих думок-гадок стосуються, а ще рекомендую познайомитися з повним iндексом другорядних думок Маськiна з першорядних питань iз триразовим вiдступом стосовно третьорядних питань тваринництва, вареннячковарства i мирного використання ефекту шумознiмання у сферi вареннячковиробничої промисловостi. Отже, думка перша: Якщо в свiтi все тихо-мирно, то й шумiти не треба, а то буде важко заснути, а в котiв зiпсується настрiй. Думка друга: Якщо свiтовi неспокiйно, то його слiд перевернути на iнший бiк, заспiвати йому колискову-колисанку про "сiренького котика-воркотика", i мир сопiтиме, сопiтиме та й заспокоїться. Третя думка: Мир — свiту, свiтло — миру, а якщо попросить ще чогось, то вiдразу не давати, а хай спочатку свiт почистить вуха, позбирає iграшки i пообiцяє бiльше не говорити лайливих слiв, почутих у дворi. Цi три генiальнi думки-гадки Лев Толстой хотiв було використати у своїй винятковiй казцi "Вiйна i мир", але Маськiна тодi ще на свiтi не було, i Толстой обмежився своїми власними думками. А що ви собi думаєте — i такi велетнi думки, як Лев Миколайович, мають невеличкi недолiки. Але великодушний Маськiн щиро його любив, тому й не сердився. Вiн сам тихенько дописав цi три свiтовi думки на краєчку четвертого тому Толстого, i на цьому вони обидва заспокоїлися. Отже, гiнець-посланець Плюшевий Ведмiдь, озброєний парасолькою намалював усiм неплямистим жабам чудовi плями, а Машина наочно пояснила плямистим жабам, що усi жаби брати i сестри, i пов'язала їм червонi стрiчки, щоби потiм розрiзнити, котрi жаби дiйсно плямистi з народження, а якi пофарбованi. Це було важливо з чисто iсторичної i наукової точки зору. Утихомиренi жаби полягали мирно спати, а Маськiн, Машина, Плюшевий Ведмiдь i два оберемкових коти пiшли в альтанку пити чай з варенням i смакувати мирну тишу. Машина страшенно любила смакувати тишею i варенням у колi друзiв, адже з дитинства росла в любовi i ласцi, тому й виросла згодом у МАШИНУ МАСЬКIНА. РОЗДIЛ ДЕВЯТИЙ МАСЬКIН I ЛИСИЦЯ Одного разу в двiр до Маськiна забрела лисиця. Вона була страшенно худюща, i Маськiну у першу мить здалося, що це собака. Собак Маськiн обожнював: породистих i непородистих, великих i малих, пiтбуль-тер"єристих i шавкоподiбних. А тут виявилося, що в двiр прибилася руда лисиця, а лисиць Маськiн не любив, бо вважав морально зiпсутими зухвалими нахабами — дуже схожими на полiтикiв. Лисиця, яка забрела до Маськiна, теж вiдзначалася зухвалiстю i нерозбiрливiстю в засобах. Це довгов'язе хвостате чудовисько пропхало свого довгого носа мiж лозинами огорожi Маськiна i почало обнюхувати мiсце, де Маськiн з котами i Плюшевим Ведмедем влаштовували пiонерське багаття i спiвали туристично-похiднi пiснi. Маськiна обурився i спробував обстрiляти лисицю iз швабри, що перша попалася пiд гарячу руку, але руда кумася проiгнорувала артобстрiл. Тодi Маськiн, знайшовши у своєму гардеробi лисячу шубу, почав наочно демонструвати своє ставлення до лисиць, розмахуючи шубою, мов звитяжний лицар бойовим прапором. Лисиця на грiзнi вiйськовi приготування не звертала анiякогiсiнької уваги i преспокiйно перейшла до обнюхування миски iз залишками кашi, яку не доїв Плюшевий Ведмiдь, що наразi насолоджувався водними процедурами в ставочку поряд iз будинком Маськiна. Плюшевий Ведмiдь любив по-мiльйонерськи порозкошувати в ставку, але, замiсть келиха охолодженого мартiнi з оливкою, вiн любив споживати смачну густу вiвсяну кашу з корицею, зварену Маськiном. Маськiну спало на гадку, що, можливо, лисиця скажена, тому вiн поставив їй декiлька навiдних питань про устрiй держави, в якiй жив Маськiн, про полiтичну систему i права виборцiв. Лисиця не вiдповiла нiчого, з чого Маськiн зробив висновок, що вона цiком нормальна i сказом не заражена. Тодi Маськiн повiсив вiйськовозобов'язану шубу назад у шафу i поскаржився на в'їдливу лисицю котам. Коти негайно вiдправилися до своїх горщикiв i стали дiяти згiдно протоколу пiд кодовою назвою "Дубль ве, сi" (ватерклозет). Через кiлька хвилин коти повторили операцiю, зробивши контрольний газовий вистрiл. Маськiн вийшов назовнi перевiрити, чи лисиця часом не показала хвоста, забачивши наявнiсть представникiв великих котячих, оскiльки на огорожi у Маськiна висiв пляжний рушник iз зображенням леопарда, а продемонстрований котами вiйськовий маневр повинен був цю вiзуальну атаку закрiпити. Лисиця незворушносидiла в протигазi... "Це вiйна", — вирiшив Маськiн, спантеличений таким нахабством. Вiн чкурнув у будинок, притарганив стару пiонерську сурму i голосно заграв: "Ту-ру-ру-ра — кличе сурма!". Лисиця у вiдповiдь елегантним рухом дiстала планшет i почала неквапно замальовувати топографiчну карту Маськiного двору. Доведений подiбним зухвальством до вiдчаю, Маськiн витягнув хлопавку-трiскуху i не гаючись нi хвилини, вистрiлив прямо у лисицi над вухом. Згодом, у своїх мемуарах "Пора вiськового лихолiття" лисиця визнавала, що її контузило, проте у момент ляскання хлопавкою-трiскухою вона проявила героїчну витримку i навiть вухом не повела. Маськiн — мудрий i далекоглядний стратег, вирiшив досягти перемир'я. Вiн послав лисицi ультиматум, що якщо вона негайно не припинить вiйськовi дiї i не виведе себе з територiї Маськiного двору, то Маськiн припинить вiйськовi дiї в односторонньому порядку i пiде спати, а лисиця може сидiти тут хоч до ранку. Вранцi випаде холодна роса, вона промочить лапи i хвiст наскрiзь, ще й заробить ревматизм. Ви можете собi уявити, як лисицi житиметься з ревматизмом. Треба зайця упiймати — дзуськи! З ревматизмом далеко не побiжиш! Хитромудра Лисиця ультиматум проштудiювала i притьмом злиняла iз двору, впiймавши доброго облизня. А ви кажете — мирнi переговори не дiють. Майте на увазi, що у вiночок мирних переговорiв потрiбно завжди вплiтати мирнi погрози, тодi справа пiде на лад. РОЗДIЛ ДЕСЯТИЙ МАСЬКIН I ГЛОБАЛЬНЕ ПОТЕПЛIННЯ Сонячного лiтнього ранку вийшов Маськiн надвiр, а там — спека-жара, нiчим дихнути. Повернувся Маськiн у будинок та й сiв телевiзор дивитися. По телевiзору саме Iндiю показували — там теж було спекотно. — Глобальне потеплiння, — зiтхнув журливо Маськiн. I, посмутнiлий, поплентався провiряти, як там поживає його лисяча шуба. Лисяча шуба трималася у формi i почувалася добре. А все завдяки турботам Маськiна, котрий добросовiсно тренував її на зиму. Шуба вже вивчила двi команди — "Цiп-цiп-цiп" i "Брись!" Почувши команду "Цiп-цiп-цiп", шуба плавно сковзала з вiшака i приймала Маськiна у свої теплi хутрянi обiйми. Почувши команду "Брись!", вона легко ковзала з плiч i йшла вiдсипатися у шафу, успiшно вiдбрикуючись вiд ненажерливої молi. Маськiн поплескав свою лисячу шубу по плечi, та й каже: — От халепа... Не скоро нам iз тобою свiтить гуляти. Подивися-но, яка спека на вулицi. I справдi — на вулицi було дуже жарко, сонце пекло щосили. Ставок майже весь висох, а плямистi жаби так засмагли, що стали суцiльно чорними. Маськiн якось придивився i побачив, що жаба геть-такм почорнiла, i як закричить: — Дивiться-дивiться! Чорна Жаба! А жаба на нього як фиркне презирливо: — Я — не чорна. Я — афро-американська. Взагалi, глобальне потеплiння не застало Маськiна зненацька. Вiн уже почав звикати, що все в нашi часи набуває глобальних форм, як от: глобальна глупота, глобальна сiрiсть, глобальне затемнення, глобальне пiд'юджування i глобальне харчування iз гучною назвою "мережа Макдональдс". Тому глобальне потеплiння Маськiна мало збентежило. Оберемковi коти, навпаки, були щасливi — вони так мерзли решту часу, коли було лише "спекотно", а не "дуже спекотно", як тепер, i так виснажилися за той перiод, котрий переважно проспали, хоча й недостатньо глибоким сном, що Маськiн за глобального потеплiння завжди знаходив їх у сонно-блаженних i захоплено-дрiмотних позах, а на їхнiх мордочках аж висвiчувалося: "Пошкодуй, не буди, сам лягай i поспи!", "Перед сном нiчним, серйозним, досхочу поспати можна. Очка мiцно затуляй, хвiст i лапи вiдкидай!". Їхнi хутрянi кожушки аж пашiли жаром, але коти їх нiзащо не знiмали, напевно тому, що боялися погубити з кишень якiсь важливi котячi документи. Скажете, коти не мають кишень? От хутро у них є — це, здебiльшого, пухнаста i найпривабливiша, найчарiвливiша, заворожуюча зброя, котрою коти успiшно завойовували людство, поставили його собi на службу, поселилися в його будинках i спали на його подушках, делiкатно витурюючи нiжно-рожевими подушечками своїх лапок голови своїх господарiв з їхнiх законних лiжко-мiсць. Тому, всi без винятку коти панiчно бояться змокнути, бо мокра кiшка виглядає саме так, як вона i була створена всесвiтом, — звiрком, осоружним iз вигляду, завбiльшки iз щура. Якби кiшки були весь час мокрi, не стали б вони найпопулярнiшим видом на Землi, який, безумовно, пiдкорив серця бiльшостi людей. А от Шушутцi Глобальне потеплiння аж нiяк не шкодило — вiн просто почав розгулювати з голим черевцем i частiше бiгав мацати пiсок у своєму пiсочному термометрi, схованому в шафi вiд оберемкових котiв, бо вони щоразу намагалися застосувати термометр як вимiрювач вологостi, а Шушутка iз цим категорично не погоджувався. Не шкодило глобальне потеплення i Кашатцi — вона якраз придбала три новi купальники, i глобальне потеплiння стало прекрасною нагодою розвiсити їх по всьому будинку, замiсть прапорiв заморських держав, попередньо намочивши кожен з них по одному разу. Лише Плюшевий Ведмiдь неймовiрно страждав вiд глобального потеплiння, майже так само важко зiтхаючи, як усю зиму вiн страждав од глобального похолодання i глобального перемерзання, i як у всi iншi днi страждав вiд iнших глобальних явищ: глобальних намiрiв, глобального схуднення, глобального попотрясiння, а також глобального пукання, яке заполонило увесь наш безумно-нестриманий свiт у нашому безумно-нестриманому столiттi. Милосердний Маськiн не мiг спокiйно спостерiгати страждання Плюшевого Ведмедя i вирiшив йому хоч якось допомогти: зненацька облив холодною водою. Плюшевий Ведмiдь з несподiванки як зарепетує: — МаськiнеТи ж промочив менi шкарпетки! Маськiн глянув на Плюшевого Ведмедя — той був у мокрих штанях, але без шкарпеток. Маськiн любив у всьому абсолютну точнiсть, тому здивувався: — Що це ти городиш? Я не мiг замочити тобi шкарпеток, адже ти без них! Плюшевий Ведмiдь, на доказ своєї правоти, дiстав мокру шкарпетку з кишенi мокрих штанiв. I тодi Маськiн пригадав, що Плюшевий Ведмiдь завжди лiтом носив шкарпетки в кишенях на випадок раптового глобального похолодання, якщо раптом, нi з того нi з сього, лiто закiнчиться. Плюшевий Ведмiдь, навчений гiрким життєвим досвiдом, знав про прикру властивiсть речей несподiвано закiнчуватися. Якось раптово вдома скiнчилися ванiльнi сухарики, потiм раптово закiнчився кленовий сироп, не кажучи вже про шоколаднi цукерки, якi взагалi мали унiкальну здатнiсть раптово випаровувалися. Маськiн пригостив Плюшевого Ведмедя морозивом, компенсуючи завдану моральну i фiзичну шкоду його шкарпеткам, а сам вiдправився на переговори з Глобальним Потеплiнням. Вiн напакував вдосталь провiзiї: козубець свiжої лiсової суницi, дволiтровий бiдон iз чорницею, свiжоспеченi пампушки, посипанi цукровою пудрою, i маленьку пляшечку домашньої наливки, щоб, як кажуть у нас на Заходi, "Break the ice" — "зламати лiд" — загладити незручнiсть при знайомствi. Маськiн добре розумiв, що без гостинцiв йти до Глобального Потеплiння якось не випадає. А домашню наливку Маськiн узяв, тому що Глобальне Потеплiння досягло повнолiття, мало паспорт i славилося своєю прихильнiстю до 40º позначки. Однак Маськiн знайшов Глобальне Потеплiння на свому подвiр"ї, так що потреба далеко ходити вiдпала сама по собi. Глобальне Потеплiння сидiло без сорочки, випнувши свою засмаглу зовнiшнiсть на сонечко, i грало в пiдкидного дурня з Глобальним Помутнiнням, Глобальним Потуранням i Глобальним Збайдужiнням. Весела братiя грала цiлком серйозно, на абсолютно конкретнi призовi права. Якщо вигравало Глобальне Потурання, то усi навколо повиннi були всiм попускати до тих пiр, поки не виграє, скажiмо, Глобальне Помутнiння, тодi всi навкруги мали скаламутитися, хто чим може, оскiльки примусити всiх скаламутитися розумом — це означає визнати, що вiн у всiх є, а це хибне уявлення, яке протирiчить iстинi. Ну, а коли нарештi перемога дiставалася Глобальному Збайдужiнню, то всiм, вiдповiдно, мало ставати все попри мешти, i всi при зустрiчi повиннi були говорити один одному: "А вам що, не до лямпочки?" "Спасибi — до одного мiсця", — повиннi були вiдповiдати iншi. Останнiм часом Глобальне Потеплiння, вдосталь понiживши спекою партнерiв по грi, пiдкидало на дурника не тi карти, але Глобальному Збайдужiнню було — все один бiс, Глобальне Потурання не звертало на це уваги, а Глобальне Помутнiння скаламутилося настiльки, що почало дрiмати. Маськiн без зайвих розмов хлюпнув кожному чарочку наливки, i дружна компанiя випила за знайомство. Глобальне Помутнiння так залило очi, що захропiло у кущах, i Маськiна залучили до гри, щоби не псувати партiю. Маськiн довго дурня не клеїв, тому виграв з першого разу, бо добре-таки набив руку в цiй високоiнтелектуальнозаворожуючiй грi. Дурнем вийшло Глобальне Збайдужiння, але воно не образився, бо нещодавно вставило новi лiнзи i вiдтодi йому все було фiолетово. Глобальне Потеплiння запитало Маськiна, хто вiн, власне, такий. — Я — Глобальний Маськiн, — смiливо вiдповiв Маськiн. — Он як, тодi все повинно належати Маськiну, — вирiшило Глобальне Потеплiння i пiшло собi спати. Усвiтi одразу стало прохолоднiше i посвiжiшало. Щасливий Плюшевий Ведмiдь весело почав гратися кубиками, а люблячий Маськiн вiд цього розчулювався. Тiльки оберемковi коти голосно обурювалися — вони знову не додивилися до кiнця свiй особливо спекотний i цiлковито глобальний сон. РОЗДIЛ ОДИНАДЦЯТИЙ ПОШТОВА СКРИНЬКА МАСЬКIНА На перших порах Маськiн був власником маленької поштової скриньки зеленого кольору, котра стирчала, нiким не помiчена, бiля самiсiнької дороги. Маськiн свою скриньку дуже любив, але якось узимку злючий трактор її зламав, i Маськiн змайстрував натомiсть нову величезну поштову скриньку, а для того, щоб її не спiткала така ж халепа, як попередницю, то помалював блискучою бордовою фарбою, написавши зверху: "МАСЬКIН". Стовпчик, до якого крiпилася Поштова Скринька, Маськiн пофарбував червоно-бiлими косими смугами — як прикордонний стовп, i весь проїжджий люд почав зупинятися i пред"являти Маськiну документи, бо мiркував, що це нововведений кордон. Маськiну довелося причепити величезний плакат, схожий на бiлборд: "Їдьте щасливо! Тут кордону нема! Кличе в дорогу горласта сурма! " Оскiльки рух бiля будинку Маськiна був двостороннiм, то з iншої сторони плакату Маськiн дописав: "Також проїжджайте! Кордону нема! Щасливою буде поїздка уся!" Взагалi-то представники Homo Sapiens планети Земля звикли, що прикордонна межа може вималюватися у будь-якому мiсцi Землi, тому, вздрiвши будь-який смугастий стовпчик, чемно лiзли за документами i знiмали штани для поглибленої перевiрки: чи не провозять часом вони, не дай боже, чогось забороненого за межi смугастого стовпчика. Ви ж розумiєте: до стовпчика — можна, а пiсля стовпчика — "нi-нi-нi!, нiззя!" — одразу в "турму". В "турмi" Homo Sapiensи Землi сидiти не любили i тому, всi як один, шикувалися в чергу в приспущених штанях перед першим-лiпшим посмугованим стовпом. Якось iнопланетяни — мешканцi планети Зюзя — вирiшили захопити Землю, але перед цим завбачливо подивилися у свiй iнопланетний телескоп — i аж свої iнопланетнi писки пороззявляли: усi люди Землi стоять у черзi перед смугастими стовпцями в приспущених штанцях. Iнопланетяни вирiшили, що це якась невiдома заразна бактерiя, гiпервiрусна iнфекцiя, i чимдуж дали драла — вiд грiха подалi, по дорозi захопивши iншу планету. Homo Sapiensи, не спинившись на досягнутому, продовжували стромляти стовпи i встановлювати новi кордони, тому черги голозадих землян постiйно зростали i множилися. А гасло "Анi руш! Туди не йди!" стало всесвiтнiм гаслом Землi, бо пiдтримувати порядок найлегше у тому випадку, коли бiльшу частину людства вишикувати в чергу, приспустивши з них штани i передбачливо залишивши їх голозадими. Тому-то Маськiному стовпчику нiхто не здивувався, бо бiльшiсть громадян були лояльно-слухняними i навiть вiдмовилися вiд пiдтяжок, щоби завжди бути напоготовi й вчасно пiдтримати нацiональну безпеку, шляхом зняття штанiв перед кожним смугастим стовпом. Плакат-пояснення Маськiна проблему фактично вирiшив, i йому доводилися всього-на-всього два-три рази на день допомагати пiдтягувати штаненята, помилково знятi пiдслiпуватими чи малограмотними проїжджими. Взагалi-то, знання алфавiту або, ще краще, грамотнiсть значно полегшують процес читання. Можна, звичайно, читати, не знаючи усiх букв, — просто уважно гортати книжку, шукаючи тiльки знайомi букви, i тiльки їх читати. Ну ось, наприклад, Б або В, або навiть У, однак сутi деяких книжок у результатi такого диво-читання горе-читач може не зрозумiти. Тому Homo Sapiensiв Землi формально старалися навчити усiх букв, хоча деяким землянам букви давалися важкувато, однак вони собi того не брали до голови i на питання анкети: "Чи вмiєте ви читати i писати?" смiло ставили хрестик, котрий недоброзичливцями розцiнювався як буква "Ха", а бiльш доброзичливими — як математичний знак "плюс". Оскiльки широко розгалужена система шкiл забезпечувала бiльшiсть населення знанням азбуки й азбучних iстин, то люди почали писати один одному листи, а пошта почала їх розвозити. Адже написати листа за кордон набагато легше, анiж двi години стояти в черзi з приспущеними штанами в один бiк, а потiм — у другий бiк, увесь час ризикуючи потрапити в "турму". Маськiн вештатися по заграницях не любив i тому завжди слiдкував, щоби його Поштова Скринька була готова отримати новi листи. Насправдi, вiд зовнiшнього вигляду вашої поштової скриньки залежать, якi листи i посилки ви отримаєте. Коли поштова скринька Маськiна була зеленого кольору, то усi листи були всуцiль тоскно-зеленi i сопливо-тужливi, а тiльки-но у Маськiна з"явилася нова блискуча бордова скринька, найвеселiша на усiй дорозi, то й почали надходити до нього усiлякi вiдкритки з екзотичних-тропiчних країн, вiтання ромашковi-бузковi, журнали з картинками-iлюстрацiями й цукерки-солодощi вiд Дiда Мороза. Маськiн дивувався з тої чудасiї, що колiр поштової скриньки має такий разючий вплив на вiдправника. Маськiн про це нове явище природи написав вченому Ейнштейнику, i той, не в змозi вирiшити парадокс, довгенько з горя заливав очi оковитою. Потiм, трохи прочумавшись i прийшовши до тями за допомогою швидких нейронiв, Ейнштейник дав назву цьому явищу — "Парадокс Ейнштейника-Маськiна", i пiд такою назвою нове явище зайняло своє мiсце на сторiнках пiдручника з квантового поштарства. Маськiн теоретичнiй науцi довiряв поскiльки-постiльки, тому засiв у кущах неподалiк вiд Поштової Скриньки у той час, коли до неї пiд"їхав поштар Благовiстик. Поштова Скринька з радощiв почала облизувати поштаревого носа, вимахуючи стовпцем, мов песик хвостиком. "Сидiти!" — строгим голосом прикрикнув поштар, проте Скринька аж нiяк не хотiла заспокоюватися, нюшила сумку Благовiстки, вихоплюючи i ковтаючи найгарнiшi й найвеселiшi вiдкритки. Поштар насправдi анiтрохи не сердився, тiльки поплескував по блискучо-бордовому боцi Поштову Скриньку Маськiна i весело смiявся. Коли Благовiстик поїхав, Маськiн повiв вигулювати Поштову Скриньку, а потiм змайстрував їй теплу будку i купив смачну кiсточку. РОЗДIЛ ДВАНАДЦЯТИЙ МАСЬКIН I МОЧАЛКА Аристократичнiсть — це вже давно не данина походженню, випещенiй родовитостi i зманiженiй витонченостi. Сьогоднi можна зустрiти аристократа в будь-якому суспiльному прошарку: робiтникiв, селян i, повiрте на слово, мочалок, тюбикiв iз зубною пастою, манiкюрних ножиць, i, зрозумiло, пудрениць. Я гордий з того, що був особисто знайомий з однiєю чудовою, виключно вихованою пудреницею, котра до цих пiр проживає в потаємнiй двокiмнатнiй кишеньцi сумки Маськiна, i якою Маськiн давно вже не користується, щоб припудрити носика, а використовує виключно для витончених бесiд. Пудреницю Маськiну познайомив Плюшевий Ведмiдь, як iз старою знайомою бабусi Плюшевого Ведмедя, котра, у свою чергу, познайомилася з мудмуазель Пудреницею на мiжнароднiй виставцi в Парижi в 1937 роцi. Оскiльки самотнiй, незамiжнiй та пристаркуватiй пудреницi у молодого Плюшевого Ведмедя не випадало, то вона зволила прийняти пропозицiю змiнити помешкання i переселитися до Маськiна в сумку, ставши хазяйкою скромних i затишних апартаментiв. Мочалка Маськiна теж вiдносилася до аристократiї, тому Маськiн соромився користуватися її послугами i тому намилювався мочалкою Плюшевого Ведмедя, котрий i так купався у ставку, i за своєю мочалкою анiтрохи не скучав. Хоча слiд сказати, що Плюшевий Ведмiдь колись настiйливо вимагав у Маськiна купити йому нову мочалку i навiть влаштував невеличку демонстрацiю бiля Кремлiвської стiни будинку Маськiна, вкритої цiлком кремлiвськими цеглинами, розмахуючи плакатом "МОЧАЛКУ ВЕДМЕДЮ!" i горланячи на все довкiлля: "Мочалку Ведмедю!" "Мочалку Ведмедю!", при цьому Плюшевий Ведмiдь скиглив жалiбно i протяжно, ось так: "Моча-а-алку!". Маськiн змилувався над Плюшевим Ведмедем i подарував йому мочалку, а Плюшевий Ведмiдь практично одразу втратив до неї iнтерес, тому що купався в ставочку без мочалки. Таким чином, звiльнившись вiд своїх безпосереднiх службових обов"язкiв, Мочалка передала повноваження з миття Маськiна своїй юнiй колезi — мочалцi Плюшевого Ведмедя, а сама пiрнула в океан поезiї: Пухирцями диво-пiни В снах своїх лiтаю вiльно; Не боюся злої зради, Бо дарує крила радiсть. Не шукаю слави й сцени Темзи, Тибру, Нiлу, Сени, Бо водою безперервно Рiки повняться щоденно... Чуттєвий голос Мочалки наповнював ванну кiмнату чистою аурою, обезводнена поетеса журливо зiтхала i топила печальний погляд у вiкнi ванної кiмнати, покурюючи довгу дамську сигарету, запхану в не менш довгий янтарний мундштук. Вiд Мочалки— Губки долi, Не лишилось й слiду — й годi... Учепилась б мiцно в палку -- Терла б спинку вам — не жалко. Втратила спортивну форму -- Не прийду я швидко в норму. Дайте вiдпочити серцю I налийте трiшки з перцем. Надлишок вiльного часу i охайна ванна кiмната не тiшили нiжну душу Мочалки, i з кожним днем її смуток рiс-виростав. У неї почало паморочитися в головi; з надзвичайно силою у свої байдужi обiйми притягувала безкомпромiсна земна гравiтацiя; вона швидко набрала надмiрну вагу i вже двiчi гепала на пiдлогу, разом iз гачком, на якому висiла. Маськiн запереживав — чи не захворiла часом його Мочалка. Вiн навiть повiз її на прийом до вiдомого психолога-неофрейдопукалiста на прiзвище Дуборiза, переконаного мавра i проповiдника iдеї, що не слiд тримати у собi те, що можна iз себе випустити, за котру i був зачислений до святого напряму психологiї — неофрейдопукалiзму. В психолога Мочалка тiльки стогнала i пускала мильнi бульбашки. Лiкар Дуборiз, життєрадiсний за родом своєї дiяльностi, запропонував нещаснiй Мочалцi подорожувати, проте вона заперечила i заголосила у вiдповiдь: Втратила спортивну форму -- Не прийду я швидко в норму. — А ви пробували привести себе в форму? — гарячкував добрий лiкар Дуборiз. Дружина Дуборiза був туристичним агентом i, за дивним збiгом, усi пацiєнти Дуборiза починали свою терапiю з навколосвiтньої подорожi, iз обов"язковою профiлактичною зупинкою на Мiсяцi. Мiсячнi ландшафти, на думку Дуборiза, були надзвичайно життєстверджуючi. Мочалка пробувала розповiсти Дуборiзу про своє нещасне дитинство в промтоварному магазинi, де вона безрадiсно провела пiвтора року, не маючи анi шматочка мила, вiдчуваючи себе безнадiйно знедоленою. Однак Дуборiз про дитинство слухати не хотiв i, якщо пацiєнтка не мала намiру термiново вiдправитися у туристичну агенцiю його дружини, то настоював на тому, щоби вона неодмiнно придбала настiльний посiбник iз неофрейдопукологiї, котрий Дуборiз, треба вiддати йому належне, розповсюджував серед своїх пацiєнтiв по цiлком доступнiй цiнi. Мочалка посiбника не купила, психолога покинула i взагалi вирiшила, що вона смертельно хвора. Вона дивилася по телевiзору серiал Sponge Bob — Square Pants ("Мочалка Боб — Квадратнi штани") i розумiла, що у мочалок все, як у людей: штани, мiзки, муки. Маськiн вирiшив вiдволiкти Мочалку вiд сумних думок, купував їй квiти й одного дня, коли вона трагiчно заявила: "У мене немає i не може бути дiтей...я не маю для кого жити...", Маськiн вирiшив завести домашню тваринку, щоби Мочалка мала про кого дбати. Так у Маськiна вдома з"явилася муха на iм"я Карапузик, доглядати за якою, однак, Мочалка бажання не виявила, i Карапузик рiс вуличною мухою, всiм набридав, засиджуючи предмети першої необхiдностi, i врештi-решт його вiдправили в реабiлiтацiйну клiнiку, оскiльки спостерегли за ним шкiдливу звичку курити зелений чай, котрий для мух є надзвичайно сильним афродизiаком. Отже, знову Мочалка залишилася одна-однiсiнька. Її поетичнi рядочки ставали все сумнiшими, голова розколювалася од болю, сон був неспокiйним, турбувала сухiсть у всьому тiлi, та ще, як на лихо, почали iз Мочалки сипатися шматочки-кусочки. Як порвуся на кусочки, Щастя всохнеться вiночок. Вiк дiвочий — смертi в зуби, Пошкодуйте, губкогуби. Бо прекраснi днi i ночi У казковiй пiнi очi, Личка миють — лиш не я, Не для мене пiна ця... Маськiн, почувши цю довершену поетичну сентенцiю, моментально намилив Мочалку, проте вона почала активно вiдпльовуватися i галасувати, що не потрiбно їй, мовляв, мила матерiального, що потрiбно їй мило духовне, i що нiкчемний Маськiн нiчого не тямить в її пропащiй мочалковiй душi. Маськiн так злякався за здоров"я Мочалки, що допомiг їй накинути улюблену вуаль, пошиту iз найнiжнiшого i найрожевiшого туалетного паперу, без котрої Мочалка нiколи не покидала ванної кiмнати, i, всадовивши нещасну в Машину Маськiна, термiново повезли, голосно сигналячи: "Пiу! Пiу! Пiу!", в Квебекестан до лiкаря Замороки, котрий зробив Мочалцi Маськiна сканування мочалки, iз введенням контрастного шампуню в загальну мочалкову артерiю. Мочалку поставили дiагноз: Загальна Мочалкова Недостатнiсть (ЗМН), i заборонили писати вiршi, пiсля чого Мочалка попросила прислати їй священика. Ви може не знаєте, що мочалки надзвичайно релiгiйнi. Вони вiрять, що назва їхнього роду пiшла вiд фрази "Что есть мочи алкать", i приписується цей вислiв месiї Мийдодiру, друге пришестя якого з нетерпiнням очiкувалося кожного банного дня iз маминої i таткової спальнi. Мийдодiр зображувався кривоногим i кривим, а ще вiн був "Умивальникiв начальник i мочалок командир". Доля Мочалки несподiвано вирiшилася наступного ранку, коли вона, висповiдавшись i покаявшись в одному, не дуже страшному, банному грiху, приготувалася канути в Лету, пiрнувши у води Стiксу, де чистота — поняття явно вiдносне... Богу дякувати, у той день Маськiн запримiтив, що Плюшевий Ведмiдь вже вiдлежав собi обидва боки i виглядає досить-таки несвiжо. Плюшевий Ведмiдь не сперечався — узяв свою мочалку, котрою тепер користувався Маськiн, i довго вiдмивався-вiдтирався нею у ставочку. А Маськiн, геть забувши про критичне становище Мочалки, ухопив її сонну з гачка, рiшуче намилив i використав по призначенню. З тих пiр Мочалка Маськiна хворiти перестала. РОЗДIЛ ТРИНАДЦЯТИЙ МАСЬКIН I РИНКОВА ЕКОНОМIКА Одного дня Маськiн вирiши пiти на базар. Коли дивиться — а базар уже не базар, а "Ринок" називається, а базарна торгашка-спекулянтка Посмiтюха, котра завше обраховувала довiрливого Маськiна, котрий купував у неї горiхи для Плюшевого Ведмедя, на пiвтора горiшка, уже зветься не Базарною Торгашкою, а Ринковою Економiкою, i пробує обважити-обрахувати Маськiна тепер одразу на три горiхи. Маськiн, звичайно, розумiв потребу суспiльства розвиватися вiд натурального господарства iз свiжим маслом-молоком до бiльш розвинутого, ненатурального, iз порошковим молоком i мазутним маслом, проте повертатися додому без трьох недорахованих горiшкiв Маськiн не мiг, тому що завжди купував отi саме три горiшки. Коли вiн приносив Плюшевому Ведмедю тiльки пiвтора, то вигадував, що пiвтора горiшки вiн з'їв по дорозi додому, щоби Плюшевий Ведмiдь зайвий раз не засмучувався. Плюшевий Ведмiдь Маськiна був iдеалiстом iз практичним ухилом. Вiн наївно думав, що коли платиш за три, то й отримати повинен три горiхи, а не два з половиною, не один з трьома четвертими i навiть не один з чвертю, як це вiдбувалося у деяких країнах, через що Маськiн вiдмовлявся там жити. Плюшевий Ведмiдь одного разу на голодний шлунок начитався Жан-Жака Руссо у вiльному перекладi новою росiйською мовою з такою назвою на обкладинцi: "Як держава вмiє нас доїти i як нам на це реагувати", та пiдзаголовком маленькими буквами: "Посiбник для лохiв середнього достатку", i з тих пiр почав строго-престрого ставитися до питання взаємостосункiв окремо взятого ведмедя з державою. А тутечки тобi й оказiя: замiсть трьох горiхiв дають одну дулю з маком, а дуль, хоч i з маком, Плюшевий Ведмiдь не любив. — Нащо менi дуля з маком? — питав сердито Плюшевий Ведмiдь. — Я горiхи люблю! Маськiну пальця в рот не клади — не розгубився вiн, та й каже Ринковiй Економiцi: — Ви упевненi, громадянко Посмiтюхо, що у громадян необхiдно вiдбирати бiльшу частину горiхiв i роздавати їм натомiсть дулi з маком? — Безперечно, — вiдповiла Ринкова Економiка. — Ви знаєте, скiльки затрачено коштiв, щоб змiнити одну лишень вивiску "Базар" на "Ринок"? Ви ж культурний член нашого суспiльства i розумiєте, що споживання горiхiв — не базисна потреба Плюшевого Ведмедя, згiдно шкали основних потреб плюшевих ведмедiв американського соцiолога Маслянки. Ось чому придбання горiхiв обкладається стовiдсотковим податком iз видачею часткової компенсацiї у виглядi дулi з маком при умовi правильно заповненого бланку Д. У. Л. Я. 221 дрiб 2. Наприклад, податок на кашу — базисну потребу Плюшевого Ведмедя — становить всього-на-всього одну ложку на кожнi двi з"їденi ложки. Маськiн не витримав, та й каже: — Це ж розбiй якийсь виходить. Мiй Плюшевий Ведмiдь i так Руссо iз лап не випускає, й кожного разу висолоплює язик, коли у небi пролiтає податкiвець — ворон Самодур. — У цьому є глибока фiлософська суть поступального розвитку капiталiстичної економiки, щоби всi навколо забули, що вона капiталiстична, — заговорила, мов горохом сипнула, громадянка Посмiтюха, — i щоб кожен житель країни твердо запам"ятав: чи сюди — круть, чи сюди — верть, а перед збирачем податкiв вороном Самодуром винним залишиться. А тому треба скромнiшим бути, неперебiрливим у харчах, негоже... Я ж номiнально не вiдмовляюся вам горiхи продавати, а те, що фактично видаю вам дулю, — iсторична необхiднiсть розвитку сучасного горiхорозподiлу. Менi здається все-таки, що це несправедливо, -- сумнiвається Маськiн. Що ви, що ви, — обурилася Ринкова Економiка, -- я ж вам не якась там Базарна Спекулянтка! Я також хвилююся, що в Африцi фiфопопи недоїдають. Маськiн також обурився: — Та ми вже давненько фiфопопу допомагаємо. Шушутка йому кожного мiсяця вiдсилаємо смачну булочку. — Однiєї булочки недостатньо, — закопилила губу Посмiтюха, — Ось ми кожного мiсяця на недоданi Плюшевому Ведмедю горiхи вiдсилаємо у Фiфопопiю п"ятдесят тисяч пухових рукавичок i стiльки ж валянкiв. — Для чого фiфо попам валянки? — вiд обурення Маськiн аж захрип. — Вони ж в Африцi живуть! А в Африцi — спека! — Ось тутечки ви, громадянине Маськiн, своє абсолютне нерозумiння глобальної економiки i продемонстрували. Слухайте ще раз, пояснюю востаннє. У фiфопопiв гаряче, так? Значиться, валянкiв у них немає, так? Значить у них дефiцит валянкiв, так? Ми, поставляючи їм валянки, цей дефiцит лiквiдуємо i тим самим балансуємо фiфопопську економiку. Зрозумiло, нарештi? — Анiскiлечки незрозумiло! — обуренню Маськiна не було меж. — Набалакали тут сiм мiшкiв гречаної вовни. Нащо тим фiфопопам валянки? — Та-а-ак. Пояснюю ще раз для особливо розумних, — цвiркнула крiзь зуби Ринкова Економiка. — Фiфопопи продають валянки нашим ескiмосам, ескiмоси вiдсилають їм за це пляшки з-пiд вогняної води, котру ми їм поставляємо на вiдiбранi у вас горiхи. Фiфопопи наповнюють пляшки з-пiд вогняної води запалювальною сумiшшю i борються iз сусiднiми попофiпами за свободу i незалежнiсть Фiфопопiї вiд погодних умов i жаркого клiмату. Ну як, тепер зрозумiло? — Ну, ви й наварили дива — нiчого не второпав, — похнюпив голову Маськiн. — Що ж, i не дивно, — одтяла Ринкова Економiка. — глобальний ринок — це вам не мiсцевий базар. Вам, громадянине Маськiн, турбуватися нема чого. Для цього є спецiалiсти — я, наприклад, або збирач податкiв ворон Самодур. Ви, краще, берiть свою дулю з маком i дуйте звiдси, рух не затримуйте. Адже ви не якiйсь там Фiфопопiї живите, а у розвинутiй Захiднiй Божевiльнi. А те, що булочку фiфопопу надсилаєте, це ви молодець, розумничок... за це вам окреме людське дякую вiд iменi усiх фiфопопiв. Маськiн покiрно дулю взяв та не втримався — боляче вщипнув огрядну Ринкову Економiку за вiдвислий зад. — Ай-ай! Ви чому щипаєтеся?! Хи-хи-хи! — чомусь вдоволено захихотiла громадянка Посмiтюха — Та так, — примружив око Маськiн, — профiлактика застiйних процесiв. — А ви вправно це робите, — зауважила Ринкова Економiка i дiловито розпочала себе щипати за боки, поки Маськiн давав ногам знати. Переконавшись, що Маськiн пiшов, Ринкова Економiка взялася до горiхiв, недоданих Плюшевому Ведмедю, i не помiтила як стрiскала бiльшу їх частину, а потiм, важко зiтхнувши, замислилася про розмову iз Маськiним, всiвшись глобальним задком на спустiлий прилавок. Через це вiдбувся економiчний застiй i Фiфопопiя вчасно недоотримала свої, вкрай необхiднi, рукавички i валянки. У бiдних ескiмосiв виросла глобальна гора порожнiх пляшок, i вони почали бавитися: запихати у пляшки записки: "Спасiть-поможiть!!!" й кидати їх у море. Ескiмосам на допомогу припливло багато рятувальникiв, а побачивши, що ескiмоси всього-на-всього забавляються, тiльки тiшилися i сiдали перехилити чарку-другу вогняної води; в цей час у Фiфопопiї почало бракувати пляшок iз запалювальною сумiшшю, тому конфлiкт iз Попофiпiї трохи притих, i тому маленький фiфопоп спокiйно мiг насолоджуватися булочкою Шушутки, не остерiгаючись щомитi вiд осколкiв пляшок iз запалювальною сумiшшю. Догамавши булочку у повнiй благословення тишi, фiфопоп раптом вiдчув, що у нього в органiзмi виникло якесь невiдоме вiдчуття. Спочатку фiфопоп подумав, що це печiя, але потiм, проаналiзувавши вiдчуття, вiн зрозумiв, що помилився. Те, що вiн раптово вiдчув, знаходилося набагато вище, i вiн, невмiло помацавши голову, зрозумiв, що це обiзвався розум: у його кучерявiй головi виникла перша свiдома думка. Думка промовила: — Може тобi взяти й посадити зерно? З нього можна спекти булочку, i тодi у вас iз Шушуткою буде двi булочки. Фiфопоп мiг вiльно рахувати до двох, отже ця свiжоспечена думка йому дуже сподобалася. А Маськiн, повернувшись додому, твердо вирiшив посадити горiховий кущ i бiльше на ринок не ходити. РОЗДIЛ ЧОТИРНАДЦЯТИЙ МАСЬКIН I НЕВРОЗ МАСЬКIНА Була темна-претемна нiч. У Маськiна вдома не спав лишень великий дiдусевий годинник, тому що вiн любив вдень виспатися, а йти i бамкати вночi. Усе навколо дихало тишею i спокоєм. Оберемковi коти хропiли в унiсон, i лише лiвий тапочок Маськiна спав неспокiйно, посмикуючи устiлкою i буркочучи зрiдка6 "...все подiлити...все...". Дiдусевий годинник Маськiна ходив у хатi тихенько, iнодi, правда, любив поласувати сметанкою або сиром, перед тим похазяйнувавши у холодильнику Маськiна. А ви, буцiм, не знаєте, що годиннику конче необхiднi свiжi молочнi продукти. Без них вони починають бамкати усiх по головi, хто невчасно потрапить пiд їхнiй маятник, а наївшись усмак молочних продуктiв ведуть себе бiльш спокiйно. Дiдусевий годинник, вилизавши миску сметани, поглянув на електронний дисплей мiкрохвильової пiчки, котрий вмiв показувати електронний час, i забiдкався: "Хай йому грець! Вже двадцять на четверту, а я ще третю не бамкав. Оце старiсть — не радiсть, тiк-так...". Дiдусевий годинник Маськiна був настiльки древнiм, що вчасно вiдраховувати час уже не мiг, та й навiщо, коли є мiкрохвильова пiчка з електронним годинником, на який дiдусевий годинник поглядав зверхньо, проте постiйно пiдглядав у них годину. "Бом!" — хрипко i протяжно прогудiв дiдусевий годинник. Вiн узагалi ходив i бамкав не поспiшаючи. Промiжок мiж ударами iнодi був настiльки довгим, що нiхто не мiг розiбрати, якої години стосується це бамкання: попередньої чи наступної. Дiдусевий годинник прислухався — його "Бом" нiкого не розбудив. Кiшка Бася навiть вухом не повела, хоча цiєї ночi опочивала на кришцi сiмдесятип"ятирiчного роялю, що поважно стояв собi у їдальнi i також спав без заднiх лап, тобто нiжок. Роялю снився чорно-бiлий сон: Плюшевий ведмiдь врештi-решт вивчив ноти i доволi стерпно зiграв ноктюрн Шопена, за звуками якого старий рояль страшенно скучив, бо не грав його вже пiввiку. Плюшевий Ведмiдь частенько грав на роялi власнi твори, котрi чомусь увесь час нагадували загальновiдому мелодiю народної пiснi "у Ведмедя вихiдний..." Годинник, задля годиться, басовито бамкнув ще два рази i заснув, тихенько притулившись до стiни i передбачливо опустивши обидвi гирi до пiдлоги, щоб назавтра Маськiн не висловлював претензiй, чому це вiн стоїть-дармує цiлiсiнький день, а б"є, бамкає, ходить i ласує сметаною та сиром виключно вночi. У будинку все стихло, один тiльки раз прорiзав густу тишу пронизливий крик Плюшевого Ведмедя: "Полундра!". Йому вкотре снився роман Жульверчика, де вiн був моряцьким ведмедем i плив на справжнiсiнькому моряцькому суднi. Та раптом у дверi будинку постукали: "Тук-Тук-Тук". Маськiн прокинувся одразу, абсолютно не дивуючись опiвнiчному стуковi. — I кого це дiдько принiс? — пробурчав задля пристойностi, хоча добре знав, що це сусiд Жмикрут, котрий ночами вiджимав кленовий сироп iз березових дров, попередньо натираючи їх свiжою цибулиною i начепивши на носа темнi окуляри (це щоби цибуля очi не виїдала). А ви, напевно, подумали собi, що сусiдовi Маськiна трохи бракує клепки в головi? А тепер втямили — людина важливими справами займається! Не слiд робити передчасних висновкiв, хiхiкаючи, мовляв, навiщо сусiдовi темнi окуляри уночi. Необхiдно поважати чужу працю, особливо коли вона винагороджується невеличкою банкою цiлком їстiвного кленового сиропу, що її вдячний Маськiн приймав у подарунок вiд сусiда Жмикрута i пригощав цiєю смакотою Плюшевого Ведмедя, не зважаючи на цi дрiбнi нiчнi незручностi. Любий читачу, тiльки не треба знову починати, що iз березових дров кленового сиропу не вiджати! Може, ти iще не вiриш, що годинник полюбляє ласувати сметаною? Тодi просто закрий цю книжку i не мороч собi й менi голову, тому що зараз почнеться найцiкавiше. Маськiн з цибулиною i темними окулярами в руках вiдкрив вхiднi дверi. На порозi стояв Невроз Маськiна. Ти чайник виключив? — спитав буденно. Виключив, — вiдповiв Маськiн i закрив дверi. Залишивши про всяк випадок у передпокої темнi окуляри й цибулину на випадок приходу Жмикрута, Маськiн побрiв у свою спальну, заглянувши по дорозi у кухню, пересвiдчитися чи не забув-таки виключити чайник. Тiльки-но Маськiн заплющив очi, як стук у дверi повторився. Тепер вiн звучав iнакше — дрiбно i настiйливо. Маськiн аж пiдскочив на лiжку — це, напевно, сусiд Парасмiтник — вiн частенько заходив по ночах до Маськiна. Парасмiтник мав звичку закручувати ночами гайки, щоб не привертати зайвої уваги громадськостi, котра чомусь не любила, коли її увагу привертали до закручування гайок, хоча до самого процесу закручування вiдносилася доброзичливо. Маськiн, узявши мiшечок з гайками, пiшов вiдкривати дверi. На порозi тупцявся Невроз Маськiна. — Вибачте великодушно, мусьє Маськi ^'н, — сказав вiн, iнтелiгентно роблячи наголос на другому складi й приховуючи хвилювання, — ви квiти полили? А то за нiч засохнуть. — Полив, звичайно. Не засохнуть. Уночi сонце не свiтить, — вiдповiв Маськiн i похапцем зачинив дверi. А якщо спалахне наднова зiрка? — тривожив тишу голос за дверима. Маськiн подумав-подумав i вiдчинив дверi знову. Вiн знав вiд Плюшевого Ведмедя, що коли спалахують надновi зiрки, квiти необхiдно вкрити, захищаючи їх вiд жорсткого випромiнювання. Тому Маськiн ввiчливо взяв пiд руку свiй Невроз, i вони пiшли прикривати про всяк випадок квiти. Завершивши необхiдну процедуру, вони чемно розкланялися одне з одним i Маськiн повернувся у своє лiжко додивлятися солодкi сни. У дверi голосно постукали... Так голосно, що Маськiн гепнув iз лiжка, боляче вдарившись об кант. засапаний, без тапочок, вiн побiг вниз i вiдкрив дверi. На порозi стояв Невроз Маськiна. Його волосся розпатлалося, маленькi нещаснi оченятка гарячково бiгали. — Ти забув гаманець на ринку! — несамовито закричав Невроз. Маськiн, не роздумуючи, розбудив Машину, i вони утрьох помчали на ринок. На ринку гаманця не було. Всюди валялися тiльки гори шкаралупи вiд горiхiв, якi Ринкова Економiка недодала Плюшевому Ведмедевi i з'їла абсолютно помилково пiсля уранiшньої розмови з Маськiним. Маськiн повернувся додому i знайшов гаманець на мiсцi. Змучений i роздратований Маськiн лiг знову спати, твердо вирiшивши, що бiльше цiєї ночi нiкому дверей не вiдкриє. Тiльки-но вiн солодко закутався у теплу ковдрочку — хтось зашкрябав у вiконце. Маськiн вирiшив, що це один з оберемкових котiв прошмигнув на вулицю, коли Маськiн їздив за гаманцем, i зараз його переслiдує лисиця, яка хоче його з'їсти. Нажаханий Маськiн рвонув до вiкна i вiдкрив кватирку. "Киць-киць-киць", — покликав Маськiн. У кватирцi миттєво намалювалася прокисла мордочка Маськiного Неврозу: — Ти нагодував хом"яка? — Нагодував! — грубо гаркнув Маськiн i закрив кватирку, але про всяк випадок збiгав до хом'яка перевiрити, чи нагодований вiн. Хом'яка не було на мiсцi, тому що вiн давно перебрався в iнше помешкання. Маськiн про всяк випадок залишив йому записку: "Їжа в холодильнику" i повернувся спати. У димоходi будинку щось пiдозрiло зашарудiло. Маськiн прожогом вiдкрив заслiнку i з камiна випав замазюканий Невроз. — Слухай-но, — посмикував неспокiйно губами Невроз, — тобi не здається, що пахне чадним газом? Маськiн знав, що чадний газ не пахне, але все-таки понюхав повiтря. — Нi, не пахне, — сказав вiн, вiдчайдушно намагаючись випхати Невроз Маськiна назад в трубу i засуваючи заслiнку. Цього разу Маськiн вирiшив сходити в туалет, але по дорозi вiдкрив усi вiкна в будинку на випадок, якщо Невроз мав рацiю щодо чадного газу. Було лiто i камiн, звичайно, вже три мiсяцi нiхто не палив, але береженого Бог береже. У туалетi Маськiн пiдняв кришку унiтазу — там сидiв мокрий Невроз. — Ти навiщо всi вiкна повiдкривав?! — заторохтiв Невроз. — У тебе Плюшевий Ведмiдь простудиться! Маськiн поспiшно закрив кришку унiтазу i помчав закривати вiкна. У першому ж вiкнi сидiв промоклий в унiтазi Невроз Маськiна, i Маськiну довелося витирати його сухим рушником i поїти гарячим чаєм з малиною. Невроз продовжував ловити дрижаки i безперервно питав, вистукуючи зубами: — У тебе стеля не впаде? Маськiн побiг i поставив пiдпорки. — А раптом метеорит звалиться? Маськiн вилiз на дах i прив"язав до комина подушку, щоб пом"якшити удар. — А раптом... Маськiн... — А... — М... Так вони гасали до ранку... Наступної ночi Невроз Маськiна прийняв снодiйне i затишно влаштувався у своєму лiжечку. Невроз Маськiна мешкав у невеликому дуплi старого дуба, що рiс у дворi Маськiна. Про всяк випадок дверi дупла Невроз мiцно закривав на нiч. Невроз Маськiна закутався у ковдрочку i вирiшив цiєї ночi нiкуди не виходити. У дверi постукали. На порозi стояв Маськiн. — Слухай, ти чайник вимкнув? — неспокiйно запитав вiн. Невроз на радощах поцiлував Маськiна в нiс, i вони разом пiшли перевiряти чайник, а потiм славним товариством (разом iз чайником) прийняли на брата по чашцi чаю з снодiйним. I Невроз Маськiна заночував в спальнi Маськiна у спатковому кошику, купленому для Золотого кота, в якому вiн, втiм, нiколи не спав. З тих пiр Маськiн спочатку заколисував свiй Невроз, заздалегiдь напоївши його молоком з медом, а потiм вже укладався спати сам. Бiльше ночами вони не бiгали. А в помешканнi Маськiного Неврозу поселився Невроз сусiда Жмикрута, тому що той по ночах вiджимав березовi дрова i цим довiв свiй Невроз до нервового виснаження. РОЗДIЛ П'ЯТНАДЦЯТИЙ МАСЬКIН I СЕР ДЖЕНТЕЛЬМЕНЧИК Маськiн настiльки втомився, що мчав щодуху додому, аби швидше влягтися у своє зручне лiжечко. На завтра йому була призначена дiлова зустрiч iз сером Джентельменчиком, есквайром, що мав у сусiдньому мiстечку солiдну адвокатську практику. Рiч у тому, що за ухвалою 1882 року через двiр Маськiна могла пролягати колонiальна дорога, що залишало за Її Величнiстю королевою Захiдної Божевiльнi право проїзду через двiр Маськiна. Всi попереднi роки, котрi Маськiн прожив у своєму будинку, його ця формальнiсть не турбувала. Кожного разу, коли королева Захiдною Божевiльнi проїздила Маськiним двором, Маськiн замикав оберемкових котiв у будинку, щоб вони не лiзли пiд колеса королiвського екiпажу, i садовив Поштову Скриньку на ланцюг, щоби вона не ганялася за шiсткою благородних королiвських коней, а Плюшевий Ведмiдь дiставав свiй улюблений прапор, який увесь iнший час страждав вiд невилiковної недуги i загортався у неймовiрнi вузли, тому його доводилося знiмати, щоб вiн своїм стражденним виглядом не ображав гiднiсть держави, в якiй проживав наш Маськiн. Плюшевий Ведмiдь розмахував прапором iз вiкна й урочисто спiвав "Боже, королеву бережи", особливо голосно у ту мить, коли королiвський екiпаж, пiдхопивши колеса пiд пахви i обережно переступаючи босими ногами, перевозив Її Королiвську Величнiсть через Атлантичний океан Маськiна — величезну калюжу в Маськiному дворi. Плюшевий Ведмiдь безбожно плутав слова гiмну, а королева йому прихильно посмiхалася, бо, чого тут таїти, їй було надзвичайно приємно, коли Плюшевий Ведмiдь лизав марку з її зображенням, а вона морщилася, i вони разом хихотiли. Проблеми почалися, коли Її Величнiсть доручила замiсть себе проїздити Маськiним двором мiсцевому представниковi королеви Захiдної Божевiльнi серовi Обердiну Китайозову, якого супроводжувала численна свита, що мала погану звичку палити i всiвати недопалками чистенький двiр Маськiна. Прапор теж був невдоволений, завертався потрiйним морським вузлом i вивiшуванню не пiдлягав. Плюшевий Ведмiдь пробував пару разiв заспiвати "Боже, бережи Китайозова", але прiзвище Китайозов погано римувалося з рештою тексту пiснi, навiть ґрунтовно переробленим. Того дня, коли Маськiн настiльки почував себе втомлено-розклеєно, що термiново побiг спати, бо перед тим довго прибирав недопалки пiсля проїзду Його Честi Обердiна Китайозова, вiн призначив зустрiч з сером Джентельменчиком, есквайром — щоб викреслити з купчої на будинок Маськiна право Її Величностi королеви Захiдною Божевiльнi проїжджати через двiр Маськiна, тим бiльше, що колонiальна дорога була побудована ще сто рокiв тому за п'ятнадцять кiлометрiв на пiвдень вiд володiнь Маськiна, i нiякої державної необхiдностi смiтити недопалками в Маськiному дворi не було. Прапор був цiлком згоден iз Маськiним i пояснював своїм сусiдкам по комiрчинi, що нема чого зайвий раз розвiшуватися, окрiм як у присутностi Її Величностi, а швабри над прапором смiялися, тому що, насправдi, потайки йому заздрили. Наступного ранку Маськiн одягнув дiловий костюм, що складався з шортiв чорного кольору i футболки з написом "I am busy!" ("У мене справи!") i вiдправився на зустрiч з сером Джентельменчиком, есквайром. На порозi адвокатського дому Маськiна зустрiв пес породи есквайр i, чемно привiтавшись, послужливо облизав Маськiну колiна. Сер Джентельменчик щиро любив свого есквайра. Це була порода собак iз розряду тих, що зустрiчаються в скверах за поганої погоди, тому вона i отримала свою назву "есквайр". Ось чому сер Джентельменчик додав до свого прiзвища назву породи улюбленого собаки, бо через свою вроджену стриманiсть нi до кого не проявляв нiжних почуттiв, окрiм свого пса. — Ну що ж, — сказав сер Джентельменчик, проглянувши купчу Маськiна i почухавши потилицю своєї картоплеподiбної лисої голови з дрiбними дiлянками почервонiнь i посинiнь, як це прийнято у всякого поважного коренеплоду картопляного роду. — Будинок доведеться зносити. — Я-а-к? — На мить Маськiну одняло мову. — Н-а-а-вiщо зноси-и-ти? — Бачте, справа в тому, що вiдповiдно до ухвали земельної пiдкомiсiї парламенту вiд 1892 року, а також згiдно пункту п'ятого пiдземно-надземного законодавства, для того, щоб опротестувати Right of way (право на проїзд) Її Величностi земельною дiлянкою, остання не повинна мiстити нiяких слiдiв культивування: полiв, городiв, путiвцiв, сараїв чи будинкiв, а також якихось iнших споруд. — Та ви не хвилюйтеся, мiстер Маськiнг! — сказав сер Джентельменчик, додаючи до iменi Маськiна закiнчення — ing. — Це досить стандартна процедура, i я рекомендую її негайно оформити, тому що термiн служби Його Честi сера Обердiна Китайозова закiнчується в п'ятницю i, згiдно моїх останнiх даних, на його мiсце буде призначений сер Брахмапутр Гангосьорб, свиту якого становитимуть слони, а всiм вiдомо як вони смiтять i паскудять, i ви ще з тугою згадуватимете часи, коли вам треба було пiдбирати всього лише недопалки. Англомовна громадськiсть дуже любить нi з того нi з сього ставити своїх рядових членiв в абсолютно безвихiднi ситуацiї, коли вони не впевненi: чи то всi навколо з"їхали з глузду, чи то їм самим пора лiкуватися у зв'язку з психiчним розладом параноїдально-буденного ґатунку. Так було у ситуацiї з будинком Маськiна. Iдiотський рядочок, написаний 125 рокiв тому, ставив його перед дилемою: або зносити будинок, або все життя, що залишилося, прибирати смердючi слонячi коржики-ляпки у себе у дворi. Та не так сталося, як гадалося. Оптимiст Маськiн нiколи не втрачав присутностi духу i незворушного спокою. — Ага-га-га-а-а! — жахливо зарепетував Маськiн i спробував закрити собi одночасно рот, очi i вуха, використовуючи всього одну пару рук. Переляканий сер Джентельменчик вирiшив, що перед ним багаторукий бог Шива, впав прожогом на колiна i прочитав молитву чистою iндуською мовою. Рiч у тому, що в молодостi сер Джентельменчик був офiцером вiйськ Її Величностi в Iндiї i навiть був поранений пiвтора рази — один раз в ногу, iнший раз в таке мiсце, що лiкарi не погодилися визнати це повноцiнним пораненням, тому що був пошкоджений орган, котрий не мав нiякогiсiнького вiдношення до армiйської служби. Ви дарма почервонiли, мiй читачу. Йшлося всього-на-всього про власну гiднiсть. У британця власна гiднiсть є життєвоважливим органом i росте протягом всього життя. Ви скажете, що це нонсенс, нiбито власна гiднiсть не має вiдношення до вiйськової служби. Ну що ж, якщо ви вважаєте, що я не маю рацiї, можете закрити книжку i вiдправити своє солдафонське високобродiє пастися куди-небудь в iнше мiсце. — Ага-га-га-а-а! — надривався од крику Маськiн, при цьому не втрачаючи присутностi духу i смiливо дивлячись у безсоромнi очi назрiлої проблеми. Сер Джентельменчик прийшов до думки, що все-таки це не бог Шива, i тому налив Маськiну води з жовтої карафки. Маськiн розрахувався з сером Джентельменчиком за надану послугу i повернувся до себе додому, де розповiв усiм його мешканцям про несподiвану неприємнiсть. Сер Джентельменчик пiшов за Маськiним до нього додому, щоби на мiсцi поговорити з жителями будинку i з"ясувати, що їм подобається бiльше — позбутися даху над головою чи прибирати слонячi коржики. Сумнiву в тому, що Брахмапутр Гангосьорб потягне за собою слонiв, не було, оскiльки сер Джентельменчик знав цього вельмишановного пана ще по iндiйськiй кампанiї, звiдки вiн, власне, його i привiз як особистого слугу. Коли ж в Захiднiй Божевiльнi змiцнiла демократiя, Брахмапутр Гангосьорб став поважаним громадським дiячем i сер Джентельменчик порекомендував Її Величностi призначити його Її високошанованим представником, оскiльки нiхто не умiв так справно чухати спинку своєму господаревi, як високоповажний Брахмапутр Гангосьорб. Ви не маєте рацiї, якщо вважаєте, що сер Джентельменчик переслiдував якiсь потаємнi цiлi, рекомендуючи Її Величностi на цей пост любителя вигулювати слонiв i знаючи, що всi його клiєнти мають запис у своїх купчих про право королеви на проїзд, тому що коли це право призначалося, ще не знали, де проляже колонiальна дорога, i вписали його в купчi всiх приватних дiлянок всiєї Захiдної Божевiльнi. Корисливого намiру не було, тому що сер Джентельменчик дiйсно був справжнiм джентльменом i завжди подавав дамам пальта, навiть якщо вони приходили в плащах, i чемно цiлував їм ручки, коли вони вiд пальт вiдмовлялися. Справжнi джентльмени нiколи не переслiдують корисливих цiлей, а якщо раптом виявляється, що все, що вони роблять, йде тiльки їм на користь, то це є чистим збiгом обставин. Не переслiдував корисливу мету сер Джентельменчик, вiдвiдуючи будинок Маськiна i цього разу, не дивлячись на те, що якось так вийшло, що на обiд подавався розкiшний пудинг, а вихований сер Джентельменчик не забув залишитися пообiдати — вiн вирiшив це ще зранку, перед приходом Маськiна, вiдпустивши ранiше свою слугу Брахмапутра Гангосьорба додому, щоби той змiг як слiд пiдготуватися до майбутнiх обов'язкiв представника королеви. За обiдом всi говорили про несподiвану лихопроблему Маськiна. Правий тапок Маськiна пропонував вiдв'язати прапор Плюшевого Ведмедя i подарувати його Брахмапутру як хабара, щоби вiн вибирав слонiв меншого розмiру. А Лiвий тапок пропонував розв'язати, але тiльки не прапор, а вiйну за незалежнiсть. Шушутка i Кашатка пропонували повернутися жити в Барвазанiю, де вони щасливо проживали з Маськiним i Плюшевим Ведмедем у дерев'янiй хатинцi без усяких проблем. Оберемковi коти пропонували усiм лягти спати на час проходження свити Брахмапутра Гангосьорба, а за слонами примусити прибирати Машину Маськiна. Машина Маськiна запропонувала виїхати на край свiту i котiв з собою не брати. I лише Плюшевий Ведмiдь мовчав i загадково посмiхався. В п'ятницю, вiдразу пiсля призначення Брахмапутра Гангосьорба представником королеви, Брахмапутр Гангосьорб власною парсуною з'явився в Маськiному дворi у супроводi свити слонiв, але варто було слонам ступити на двiр Маськiна, як вони стрiмголов втекли iз Захiдної Божевiльнi назад в Iндiю, забравши з собою Брахмапутра Гангосьорба. Сер Джентельменчик, присутнiй при цiй подiї, аж очi вибалушив од несподiванки. А секрет, мiж iншим, був простий — вiдразу пiсля пам'ятного обiду з сером Джентельменчиком Плюшевий Ведмiдь подзвонив на нову квартиру хом'яковi Гамлету, i той з'явився у дворi Маськiна разом зi всiма своїми знайомими мишками, яких у нього було стiльки ж, скiльки дружин у царя Соломона. А слони, як вiдомо, панiчно бояться мишей, особливо коли їх бачать у такiй кiлькостi. Бiльше їздити по Маськiному дворi нiхто не насмiлювався. РОЗДIЛ ШIСТНАДЦЯТИЙ МАСЬКIН I ГРОШОВА РЕФОРМА Якось Маськiн познайомився з Трамвайним Хамом на прiзвисько Харкало, який мешкав у поламаному трамвайному вагонi недалеко вiд мiста, поблизу дому Маськiна. Колись давно в Маськiному мiстi ходив трамвай, але Трамвайний Хам так йому насолив, що трамвай вiдчепив заднiй вагон разом з Трамвайним Хамом i втiк в iнше далеке мiсто, де й ходить до цих пiр. Трамвайний Хам Харкало, таким чином, позбувся життєвоважливого заняття i вирiшив пiдшукати собi нове креативне покликання, яке б цiлком задовольняло його професiйний талант. Вiн вирiшив стати фiнансистом i провести в мiстi грошову реформу, в результатi якої всi грошi городян стануть не круглими, а квадратними. Така реформа була потрiбна давно, тому що круглий грiш мiг десь закотитися i загубитися. Трамвайний Хам думав недовго: утелющився вночi в мiський банк i встиг пообкушувати 52368 монет, якi складали основну частину мiського капiталу. Наступного ранку громадянина Харкала робив спробу заарештувати мiлiцiонер Дерипалко, але Трамвайний Хам так йому нахамив, що мiлiцiонер Дерипалко гiрко проридав у своїй мiлiцейськiй будцi до вечора i сказав городянам, що до Трамвайного Хама не пiде нi за якi грошi. Тодi городяни виявили, що обкусанi грошi, загалом, теж грошi, тому вирiшили довести до кiнця почату грошову реформу, оскiльки грошей, якi потрiбно було ще обкушувати, залишилося не так вже багато. Городяни встали в чергу до Трамвайного Хама, який практично за безцiнь обслуговував народ. Лише Маськiн, який грошей в банку не зберiгав, тому що жив переважно за рахунок натурального господарства, не пообкушував свої грошi, яких у нього було небагато, зате всi круглi. Одного дня Маськiн прийшов на пошту, щоб вiдправити вiтальну листiвку, пiдписану Плюшевим Ведмедем пановi Сонцебрику, якого Плюшевий Ведмiдь бачив по телевiзору i вiтав iз блискучим бенефiсом на естрадi. Пан Сонцебрик скакав по сценi, мов знавiснiлий цап, обвiшаний блискучими ялинковими iграшками, котрi видавали жахливi звуки, пiдсиленi надпотужним мiкрофоном: "Брязь-БрикБрязь-Брик!" Плюшевий Ведмiдь вiдклав том Канта, в якому вiн шукав вiдповiдь, як краще кантувати посилки, що приходять до нього, вiд друзiв i знайомих; вiн iз захопленням став спостерiгати за Сонцебриком, жваво цiкавлячись, чим же вiн закiнчить свiй зверхзмiстовний виступ. Побрязкавши ялинковими iграшками i побрикавши у рiзних темпах i стилях, Сонцебрик гучно гепнувся зi сцени, роздавивши бiльшiсть брязкалець, викликавши цим невимовне захоплення залу i дуже розвеселивши Плюшевого Ведмедя. Плюшевий Ведмiдь одразу написав йому вiтальну листiвку такого змiсту: Сонцебрику дорогенький! Скач i брикай день усенький, А як втомишся бряжчати -- Вчись овацiї хапати Вiд поклонника свого Вiнегрету Плюшевого. Плюшевий Ведмiдь перечитав листiвку i знайшов неточнiсть та недоладне римування. Правильно треба було пiдписатися "Плюшевий Ведмiдь", але Плюшевий Ведмiдь думав в той час про вiнегрет i, згiдно з теорiєю неофрейдопукалiстiв, про що думав — про те i написав, а оскiльки виступ Сонцебрика викликав сверблячку зайнятися силабо-тонiчним вiршуванням, то й вiтання Плюшевий Ведмiдь написав у вiршованiй формi. Виправляти не хотiлося, i вiн вирiшив, що вiдправить листiвку пiд псевдонiмом, i що так навiть краще. Плюшевий Ведмiдь спробував наклеїти марку, але всi його улюбленi марки з королевою закiнчилися i залишилася тiльки одна велика марка з бiлим ведмедем. Його вiн лизати побоявся, щоб бiлий ведмiдь не куснув його за язик, бо Плюшевий Ведмiдь був хорошим фiзiономiстом i бiлому ведмедевi на марцi чомусь довiряв мало. Маськiн, який хоч i не був фахiвцем з мордогномiки, теж погодився, що морда бiлого ведмедя виглядала вельми пiдозрiло, i теж вiдмовився лизати марку. Тому її вiд грiха подалi поклали назад в коробку для листiв й iншого поштового приладдя, а Маськiн вiдправився у Машинi Маськiна на пошту, щоб купити Плюшевому Ведмедевi його улюблену марку з королевою Захiдною Божевiльнi. На поштi у Маськiна не захотiли приймати його круглу монету, тому що грошова реформа в мiстi успiшно завершилася i оплата тепер приймалася тiльки обкусаними грошима. Маськiну понiс свої монети для обкушування i йому довелося познайомитися з Трамвайним Хамом. — Ти чим заробляєш? — по-хамськи запитав Маськiна Трамвайний Хам. — Я живу натуральним господарством, а надлишки здаю державi. За це вона менi платить круглi монети. — А-а... — глибокодумно промовив Трамвайний Хам, i Маськiн з якогось дива припав йому до вподоби. — Я прийду до тебе в гостi, — рiшуче сказав Трамвайний Хам i виставив Маськiна з обкусаними монетами, навiть не попрощавшись. Маськiн накупив марок, вiдправив листiвку i повернувся додому готуватися до прийому Трамвайного Хама. Маськiн увiйшов до будинку, проте Трамвайний Хам вже там сидiв, умостивши ноги на обiднiй стiл, i грубiянив тапочкам Маськiна. — Оце так хамство! — Цим i живу, — по-хамськи одрiзав Трамвайний Хам, безцеремонно залiзаючи в холодильник до Маськiна i ласуючи вiнегретом, який Маськiн приготував для Плюшевого Ведмедя як сюрприз. Маськiн ввiчливо запросив всiх до столу, але довелося їсти тiльки солодке, тому що Трамвайний Хам виїв вiнегрет Маськiна, а каструлю з юшкою перекинув на оберемкових котiв. — Грошова реформа, — заявив Трамвайний Хам, — була дуже потрiбна мiсту. З тих пiр, як у ньому чомусь перестав ходити трамвай, наше мiстечко занидiло i позбулося своєї єдиної визначної пам'ятки, тому що трамваї сьогоднi стали великою рiдкiстю. Хоча кiлькiсть трамвайних хамiв неухильно зростає i мене конкуренцiя пiдтискає. Ось не далi як вчора менi нахамили так майстерно, що я вперше з третього класу не знайшовся, що вiдповiсти, — загиготiв Трамвайний Хам i розмазав шмарклi по шпалерах Маськiна. Найхамовитiшим i найбезпардоннiшим у будинку Маськiна вважався Лiвий тапочок, тому Маськiн навмисне посадив його поруч iз Трамвайним Хамом, щоб Трамвайному Хамовi було веселiше. — А я вважаю, — глибокодумно вiдмiтив Лiвий тапок, — що грошову реформу потрiбно продовжувати. Даєш перманентну грошову реформу! — Чудово! — закричав втiшений Трамвайний Хам i, сплюнувши Маськiну на килим, сердечно розцiлував Лiвий тапок. — Продовжуйте свою думку, — запропонував Трамвайний Хам, i Лiвий тапок продовжив: — Спочатку всi пообкушуванi грошi, потрiбно скрутити трубочками, потiм зав'язати вузликами, потiм замiнити на цукерковi фантики, потiм на нарiзаний газетний папiр, а потiм зовсiм вiдмiнити. — А як же вести товарообмiн? — шанобливо поцiкавився Правий тапок i знову поправив окуляри, оскiльки страждав короткозорiстю, на вiдмiну вiд Лiвого тапка, який страждав далекогляднiстю, нiчого не бачив у себе пiд носом, однак окулярiв не носив. — Товарообмiн вести на словах, — ґонорово задер носок Лiвий тапок. — От здорово! Суперово! — почухав потилицю Трамвайний Хам. — Як я сам не здогадався?! Поступово розмова за столом стала вщухати, i Трамвайний Хам залишився ночувати у Маськiна. Наступного дня, добряче поснiдавши, Трамвайний Хам на Машинi Маськiна вiдправився в мiсто впроваджувати грошову реформу, але був затриманий за перевищення швидкостi i вiдсутнiсть прав. Машина Маськiна повернулася додому пiшки, а Маськiн наготував Плюшевому Ведмедевi цiлу каструлю вiнегрету, щоби пiдсолодити (увiтамiнити) йому життя. Перед сном Маськiн полiз у шафу за нiчним ковпаком. У шафi ковпака не виявилось, але була записка: "Мене забрав Трамвайний Хам. Цiлую. Ковпак. P.S. Буде можливiсть — подзвоню". Маськiн притьмом всiвся бiля телефону i став чекати дзвiнка вiд нiчного ковпака. Дзвiнка не було, проте йому принесли термiнову телеграму: "Згортаємо монети трубочкою ТЧК Не хвилюйтеся ТЧК Цiлую ТЧК Ковпак ТЧК PS Трамвайний Хам прорiзав в менi дiрки для очей ЗПТ надiв на голову i залiз в банк ТЧК PPS Усi грошi у банку скрутили ЗПТ передам себе поштою ТЧК". — Неподобство, — тiльки й вимовив ошелешений таким розвитком подiй Маськiн. А Лiвий тапок схвально заспiвав революцiйну пiсню: "В рiй боковий ми вступили з рогами!" I вiд хвилювання вийшов покурити на балкон. Зранку Маськiну принесли посилку, з якою прислав себе нiчний ковпак. У ньому дiйсно прорiзали двi великi дiрки для безсоромних очей Трамвайного Хама, тому що безсоромнi очi завжди великi i круглi, i ще моргають, запитуючи — а власне, що таке? Або: а вам яке дiло? Або: давайте заокруглюватимемо цю розмову! Як заокруглюватимемо? А ви мажте п"яти салом i котiться на всi чотири сторони! Опiвднi до Маськiна постукав мiлiцiонер Дерипалко i, вiдданий друг i товариш, Маськiн хутенько заховав свiй ковпак, бо подумав, що Дерипалко прийшов за ним. Проте виявилось, що мiлiцiонер з'явився помилково: його викликав Плюшевий Ведмiдь, який переплутав телефон з перемикачем телевiзора i випадково набрав номер мiлiцейської будки. Мiлiцiонер Дерипалко перевiрив всiх жителiв Маськiного дому на наявнiсть синякiв, подряпин, потертостi, зiм'ятостi, пожухлостi, пожованостi i, побачивши, що все у всiх гаразд, вiдбув геть. Коли жителi Маськiного дому зiбралися в їдальнi за обiднiм столом, в супницi супу не виявилося — натомiсть в нiй сидiв Трамвайний Хам. Ошелешений Маськiн запитав, що вiн там робить, i Трамвайний Хам знiяковiло признався, що ховається вiд мiлiцiї, тому що мiлiцiя у Маськiна в будинку вже була, а вона в один i той же будинок двiчi не потрапляє. Переконавшись, що в будинку все спокiйно, Трамвайний Хам послав Плюшевого Ведмедя за сигаретами, обiзвав Золотого кота пiдозрiлим типом, а кiшку Басю — особою легкої поведiнки. Цього вечора вiн грубiянив без перешкод i без перерви, тому що другий етап грошової реформи вдався на славу. Залишившись ночувати в Маськiному лiжку, Трамвайний Хам довго не мiг заснути: голосно скаржився, що суп викликав здуття i буркотiння в животi, що матрац у Маськiна колючий i жорсткий, i часто бiгав в туалет, кожного разу наступаючи на Невроз Маськiна, який прийняв снодiйне i тепер безуспiшно намагався заснути в своєму спатковому кошику. Зранку, пiд час снiданку по радiо оголосили: оскiльки Трамвайного Хама не знайшли, а незгорнутi грошi бiльше згортати нiкому, жителi мiста одностайно вибрали Трамвайного Хама мером мiста, щоб вiн завершив розпочатi реформи. Трамвайний Хам покинув негайно будинок Маськiна, прихопивши дiловий костюм Маськiна (що складається з чорних шортiв i футболки з написом "I am busy!"), а також концертну краватку-метелик Золотого кота, i вiдправився приймати пост мера мiста. Мiськi справи так надовго зайняли мiсце у житi Трамвайного Хама, що до Маськiна вiн бiльше не з'являвся. I Маськiн, акуратно заштопавши дiрки у нiчному ковпаку, зажив по-старому. РОЗДIЛ СIМНАДЦЯТИЙ МАСЬКIН I МАКАРОНИ МАСЬКIНА В одному вiдомому релiгiйному джерелi говориться, що коли наш Спаситель нагодував народ п'ятьма хлiбинами, то це були зовсiм не хлiбини, а п'ять каструль з макаронами. I це аж нiяк не применшує дива, оскiльки макарони — це дiйсно чудова їжа. Плюшевий Ведмiдь не любив макаронiв, але одного разу вiн побачив, скiльки вони коштують в магазинi — якiсь копiйки, i Плюшевий Ведмiдь почав їх принаймнi поважати, тому що вiн був, як i всi ведмедi, вельми розсудливим i вдумливим. Хiба можна пройти мимо чудового висококалорiйного продукту, яким можна наїстися вiд пуза за якiсь копiйки? Маськiн макарони обожнював, але купленим макаронам довiряв не дуже, адже Маськiн жив за рахунок натурального господарства, i тому вирiшив виробляти свої власнi макарони. Спочатку Маськiн посадив на грядцi трошки вермiшелi, але, мабуть, рiк видався неврожайним i вермiшель у Маськiна не зiйшла. Та ж невдача спiткала спробу посiяти дрiбно поламанi спагетi i розмоченi у водi рiжки. Локшина у Маськiна на городi теж не прижилася. Плюшевий Ведмiдь з розумним виглядом ходив разом з Маськiним дивитися, чи не зiйшли макарони, — вони їх поливали i навiть посипали тертим сиром, проте локшиннi в Маськiному господарствi урожаю не давали. Плюшевий Ведмiдь почитав свою Енциклопедiю i зробив вигляд, що знав iз самого початку, що макарони на грядцi не ростуть, а садити їх треба, як помiдори, в теплицi. Маськiн навiть розсердився: як це вiн сам не здогадався — в Iталiї, на батькiвщинi макаронiв, тепло i, отже, макарони — рослини теплолюбнi! Нашi аграрiї зробили пробний посiв у теплицi, але i це не дало нiякого результату, окрiм негативного, який анi Маськiна, анi Плюшевого Ведмедя, як ви розумiєте, не влаштував. Тодi вони вирiшили подивитися у всесвiтнiй павутинi — можливо, вони щось не так роблять. Вони пiшли в пiдвал, де росла всесвiтня павутина, i викликали на розмову павука Дабел-дабел-дабел-юшкiна, який по своїх каналах одразу з'ясував, що макарони виготовляють з муки, i навiть пiдкинув Маськiну докладний рецепт, як робити макарони. Маськiн почав робити першу макаронину i так захопився, що в Маськiному будинку цiй макаронинi стало бракувати мiсця. Пiсля того, як об неї зашпорталися всiма восьми ногами два оберемкових коти, Плюшевий Ведмiдь заклеїв один кiнчик макаронини в конверт i послав його поштою одному своєму доброму знайомому Гумовому Їжачку на iнший кiнець Землi. Поки лист йшов до мiсця призначення, Маськiн все робив i робив макаронину, а коли нарештi лист потрапив до Гумового Їжачка, макаронина протягнулася вже на пiвсвiту. Гумовий Їжачок вiдкрив конверт, подивився на кiнчик макаронини i вирiшив вiдправити його назад. Заклеїв в конверт i вiдправив Плюшевому Ведмедевi. Тiльки цього разу лист вертався iншою стороною Землi. Якось уранцi Маськiн прокинувся вiд гучного гавкання своєї Поштової Скриньки. Поштова Скринька Маськiна настiльки зжилася зi своєю собачою роботою, що навiть почала помаленьку гавкати i гарчати. Маськiн щодуху помчав дiставати пошту i вiдразу помiтив, що до Поштової Скриньки з-за горизонту тягнеться його макаронина. Маськiн дiстав конверт зi скриньки i прив'язав отриманий кiнець макаронини до iншого кiнця тiєї самої макаронини, який був у Маськiна на кухнi. Таким чином Маськiн створив глобальну макаронину, яка округлим чином охопила всю земну куля. До Маськiна приїжджали представники Французької Академiї наук i подарували йому грамоту за доведення доказу, що Земля кругла. Всi попереднi докази Французької Академiї наук виявилися недостатнiми. Маськiна вiдвiдала делегацiя з Iталiї, брала дiлянку макаронини на пробу i визнала, що макаронина справжня, й видала Маськiну офiцiйне посвiдчення. До Маськiна приїжджали представники з Американського космiчного агентства NASA, щоби набратися досвiду з виробництва надмiцних довгоструменевих макаронiв, тому що американцi планували запускати наддовгу макаронину в космос, ба, навiть дотягнути її до Мiсяця i до планет, щоб забезпечити безперебiйну доставку цього висококалорiйного i, в той же час, недорогого продукту майбутнiм завойовникам космiчних свiтiв. Французький журнал Paris Match опублiкував велику статтю з кольоровими фотографiями, де багато розповiдалося про особисте життя Маськiна i мало про його макаронину, завдяки якiй вiн став вiдомим i знаменитим. Все закiнчилося раптово, коли одного разу перевтомлений Маськiн пiшов спати, забувши приготувати Плюшевому Ведмедевi вечерю. Зранку в будинку Маськiна, а потiм i в усьому свiтi почався небувалий переполох — всесвiтня макаронина Маськiна щезла. Спочатку всi погано подумали про терористiв, але тi стали вiдмовлятися, i їм повiрили. Свiт бiльш за все довiряє тому, що кажуть терористи. Мабуть тому, що цi виродки — єдинi послiдовнi правдолюби, якi завжди роблять те, що говорять. У будинку Маськiна першими помiтили пропажу Невроз Маськiна, який жив у спальнi Маськiна в котячому кошику, i Невроз Плюшевого Ведмедя, який жив у Плюшевого Ведмедя в кошику для паперiв. Вони так сполошилися, що одночасно побiгли по сходах: один — вниз, а iнший — вгору i, стукнувшись лобами посерединi сходiв, а тодi разом почимчикували в полiклiнiку до лiкаря Замороки лiкувати набитi гулi. Лiкар Заморока оглянув гулi i заявив, що це всього-на-всього вiрус, i вiдправив Неврози додому навiть без бюлетеня — мовляв i так пройде. Маськiн спочатку дуже турбувався, що його макаронина пропала, а потiм, дiзнавшись, що її з'їв Плюшевий Ведмiдь, навiть зрадiв, тому що з цiєю всесвiтньою макарониною виникло дуже багато шуму, кореспонденти вимастили всю пiдлогу брудним взуттям, а фотографи розполохали всiх сов в околицi своїми спалахами, тому в нiчному лiсi не було кому говорити: "Пугу!" РОЗДIЛ ВIСIМНАДЦЯТИЙ МАСЬКIН I СВIТСЬКI РОЗМОВИ Розмови — це справа добровiльна — хтось їх любить, хтось не дуже. Вони тримаються зазвичай невеликими зграйками у рiзних коридорах, вiтальнях, кухнях, трамваях, кафе — та де тiльки вони не живуть! Є незрозумiлi розмови, вони зустрiчаються рiдко i живуть недовго, зазвичай одну нiч, як деякi легкокрилi метелики, i лишень пiд задушевну закуску, iз не менш задушевною випивкою. У нас же пiде мова про свiтськi розмови: порожнi i безтолковi, що й самi не радi зi свого життя, але куди ж вiд цього життя дiтися: народили на свiт божий — мусиш нiжками дибцяти, очицями клiпати — i не обурюватися. Нiхто не любить, коли живi обурюються з якоїсь причини i без причин. От умреш — тодi й обурюйся, скiльки влiзе, а поки живий — тобi все повинно подобатися i ходити треба з виразом веселковим i безхмарним на лицьовiй сторонi голови. Отже: якось на Маськiна напала зголоднiла зграйка свiтських розмов. Свiтськi розмови взагалi, напевно, тому так називаються, бо нападають у свiтлий час доби. Колись давно у темний час доби жили-поживали Темнi Справи, але їх тепер, не видозмiнюючи, стали називати Business Talk (Дiловi Розмови). Вони були улесливими, брехливими i бридкими, але не такими пришелепуватими, як свiтськi розмови. Одного разу свiтська розмовонька наскочила на Маськiна прямо на вулицi, iнша вчепилася у касi магазину i повисла на рукавi Маськiна, а там уже й iншi накинулися. Розмова "Як Вам подобається погода?" — кусалася нестерпно i намагалася поцупити у Маськiна журнал з картинками, куплений для Плюшевого Ведмедя. Цього разу Маськiн вийшов прогулятися мiстом iз Неврозом Маськiна — трошки його провiтрити, а тут — на тобi! — такий напад — не для слабких нервiв Маськiного Неврозу. Невроз Маськiна забiгав-закружляв i вiд перезбудження ледь не скочив у канав. Маськiну довелося купити йому величезну шоколадку i зав'язати шарфиком вуха, але там, де продавали шоколад, на Маськiна накинулася ще одна свiтська розмова — "Чи пiдготувалися Ви до лiта?" — так, начебто, якби Маськiн не був до лiта готовий, то лiту б подзвонили додому i попросили затриматися, тому що Маськiн ще не пiдготувався, i хай, мовляв, лiто приходить пiзнiше. Свiтськi розмови завжди грiшили постiйною безглуздiстю та невиправним iдiотизмом. Вони слугували тарганячими вусиками для жителiв околиць дому Маськiна; помацав вусиком сусiдську свiтську розмов, а той своїм вусиком вiдсигналив — значить, свiй: хай живе i тiшиться, кусати — зась, а не вiдповiв — значить, чужий! Полундра! Рятуйте! У мiстi чужинець! Iновiрець! ЄретикСвистати усiх нагору i давай його бити чим попало i куди попало. Маськiн щасливо жив своїм натуральним господарством i своїх свiтських розмов заводити не хотiв, тому що пакували-жерли вони багато, а толку вiд них не було нiякого. А ось чужi розмови налякали тепер Невроз Маськiна, i довелося його ранiше вiдвести додому, щоб вiн зовсiм не розклеївся i не наробив шкоди. Невроз Маськiна увiрвався в будинок Маськiна i, збивши з нiг Невроз Плюшевого Ведмедя, забився пiд лавку-лежанку на кухнi i звiдти до самого вечора не вилазив: не допомагали анi прохання, анi солодка чоколядкова спокуса. Тiльки оберемковi коти Маськiна зглянулися над Неврозом Маськiна i вляглися спати поруч пiд лавкою на кухнi, щоб Неврозу Маськiна не було надто холодно i самотньо. Невроз Плюшевого Ведмедя, угледiвши такi жахи-кошмари, якi вiдбулися iз Неврозом Маськiна, ухвалив: у мiсто нiколи бiльше не ходити i Плюшевого Ведмедя туди не пускати, навiть якщо вiн буде проситися. Свiтськi розмови дуже небезпечнi для жителiв, що живуть натуральним господарством, бо коли починаєш пусту розмову наповнювати справжньою, пояснюючи, як ти готувався до лiта, або чим погана чи хороша погода, — стається конфуз, свiтська розмова починає страшенно слабувати, сухотно кашляти, у неї починається кровохаркання, i вона може вiдкинути копитця прямiсiнько на вулицi, якщо їй вчасно не сказати будь-яку протокольну дурницю, наприклад: "Що Ви робите на Паску?" I якщо ви вчасно цього не пронявкаєте, то гори потрiскаються i земля розверзнеться. Куди там Везувiю... А Маськiн, котрий жив спокiйно завдяки натуральному господарству, всiх цих тонкощiв не знав i тому боявся убити величезну кiлькiсть пустих свiтських розмов, щоб не накликати неприємностей з боку мiсцевої влади i Мiжнародного Суспiльства Iдiотських Розмов, яке стежило за кожною пустою свiтською розмовою i пiдтримувало гiдний ступiнь його iдiотизму. Наш добросовiсний Маськiн дуже переживав. Здавалося, усеньке мiсто вивчало напам'ять порожнi фрази, одна за одну дурнiша, i все життя тiльки ними й обмiнювалося, нiколи не доходячи до сутi речей. Шушутцi стало шкода Маськiна, i вiн викликав на нараду свою "Brain Company". Вискочили наверх мiкрошушутки та й кажуть: "OK guys! У чому справа?", i вони, недовго думаючи, винайшли спецiальний апарат, який назвали Small Talk Generator (Генератор Пустих Розмов). Вiн складався iз звичайнiсiнької картонної коробки, яку любив начепити на голову Невроз Плюшевого Ведмедя, коли йому ставало занадто просторо, щоби почуватися бiльш безпечно. У коробку посадили двох папуг, заздалегiдь навчивши їх п'ятнадцятьом iз половиною фразам, якими слiд користуватися пiд час пустих свiтських розмов: Як Вам погода? Удома гаразд? До лiта готовi? Як цiни на газ? Як буднi минають? Пройшли вихiднi? У свiтi кислотнi лiтають дощi? Ви чули про уряд? Реформи? Протести? У школi як справи? Здають дiти тести? Здоров"я як Ваше? Читаєте що? Чекаєте гостей? Цiкаве кiно? Чи все у ...(i тому подiбне — переставляйте, як хочете, не встидайтеся). Причому, хоч як, не до складу й не до ладу, папуги цi фрази не викрикували, все виходило цiлком ажурно i зовсiм благопристойно, як у всiх нормальних жителiв мiста. Отже, озброївшись диво-апаратом, Маськiн упевнено вирушив до мiста. — Як Вам погода? — вчепилася клiщем у Маськiна перша ж пуста розмова. Маськiн звично подумки вiдповiв: "Погода так собi, весна хоч i на повному ходу, однак днiв теплих бракує i сiяти деякi культури вже пiзно." Така вiдповiдь була би смертельною для свiтської розмови. Вона б одразу беркицьнулася на мiсцi, оддала би кiнцi, викликавши своєю поведiнкою жахливий скандал i конфуз. Почалося б вимушене слiдство: "Так що ж це таке, ви дiйсно завдяки натуральному господарству живете?" Так би й до мiлiцiонера Дерипалка дiйшло. Але Маськiн своїм апаратом потрусив, папуги в коробцi зiбралися з думками i видали: — Погода? Нiчого, буває гiрше. — Як Вам вихiдний? — прошамкала з пiдворiття беззуба i особливо осоружна свiтська розмова, закутана в теплу заяложену, не зважаючи на пiзню весну, шубку. Маськiн хотiв було сказати, що у натуральному господарствi вихiдних не буває, але знову потрусив коробкою з папугами. — Вихiдний? Спасибi, помаленьку, — ввiчливо вiдповiли папуги. — А як Ви плануєте провести сьогоднiшнiй вечiр? — вискалилася огидна свiтська розмовонька у кiоску. "А яке тобi до цього дiло?" — хотiв обуритися Маськiн, але поспiшно потягнувся до коробки... — Як проведу вечiр? Думаю, як завжди, добре, — дружно вiдповiли папуги, порадившись мiж собою. Маськiна вiдразу визнали достойним громадянином, i до нього потягнулися маси. Вони заводили з ним силу-силенну свiтських розмов — папуги їм ввiчливо вiдповiдали. Маськiну навiть довелося до кiнця вихiдного дня залишити на ґанку коробку з папугами, щоби задовольнити потреби усiх зацiкавлених, як йому подобається погода i як вiн проводитиме сьогоднi вихiдний. Папугам видали подвiйну норму харчування, i вони пропрацювали двi змiни вiсiм годин пiдряд, поки Маськiн насолоджувався удома чаєм, i повернулися папуги додому тiльки пiд ранок: невиспанi, змученi, але страшенно вдоволенi, тому що їм уперше пощастило по-справжньому виговоритися! РОЗДIЛ ДЕВЯТНАДЦЯТИЙ МАСЬКIН I Щавлевий борщ Професори Борщiв Щавлевих — загальновизнанi науковi свiтила, якi однак заплутали усiх навколо своїми хитрими теорiями. Тому тепер i не зрозумiло, звiдки узявся квасний Щавлевий Борщ, котрий неосвiченi маси, злiзаючи з печi, називають Всесвiтом (хоча наукова назва цього об'єкту — Щавлевий Борщ або Щ. Б.). незрозумiло, хто першим зварив кислий Щавлевий Борщ, хто придумав довести його до кислої кондицiї, звiдки у ньому узявся щавель, скiльки часу вiн уже кисне i скiльки ще простоїть. Все це — нагальнi й невирiшенi питання сучасностi, котрi поставили перед собою високошановнi Професори Борщiв Щавлевих — ученi чистої води, лицарi науки без страху i докору, — коли ухвалили в результатi делiкатного спостереження, виконаного вiсiмдесят рокiв тому iз застосуванням супердосконалої Хохлi, що все, в чому ми живемо-варимося-паримося, i все, що було i буде, — кислий Щавлевий Борщ. Решту вiсiмдесят рокiв ученi лише уточнювали деталi — а в деталях, як вiдомо, i криється цвiркун Свистун, — вiн свистить бiльше за всiх, i тому у Професорiв Борщiв Щавлевих завжди напоготовi затички для вух, бо тiльки їм i слiд затуляти вуха на науковi деталi-подробицi, якi найчастiше й висвистують. Старенький папа римський, дiзнавшись, що придумали ученi, одразу вирiшив врiзати дуба, але потiм, порадившись iз Господом Богом, вирiшив цю теорiю схвалити, мовляв, якщо є кислий Борщ Щавлевий, то означає, що хтось його зварив i казна Римської Каталептичної Церкви не зубожiє. Маськiна у свою помiжсобку Професори Борщiв Щавлевих не брали, як, утiм, i Плюшевого Ведмедя. Професорам Борщiв Щавлевих здавалося, що Маськiн з Плюшевим Ведмедем мають задуже практичний склад розуму, щоби займатися Фундаментальними Щавлевими Борщами. Якогось дня, коли один Професор Борщiв Щавлевих вiдкрив для себе Щавель або по-народному Квасок, i це стало незаперечним доказом кислоти Щавлевого Борщу, то, на радощах Професори Борщiв Щавлевих запросили Маськiна i Плюшевого Ведмедя на святкову конференцiю в Квебекестан, щоби неодмiнно похвалитися перед ними цим чудовим вiдкриття. Плюшевий Ведмiдь серйозно i вiдповiдально готувався до цiєї визначної подiї, тому що хотiв подiлитися iз науковим свiтом своєю теорiю, згiдно якої Всесвiт був зовсiм не кислим Борщем Щавлевим, а Манною Кашею з Малиновим Варенням (М.К.М.В.). Вiн неодноразово експериментував iз пiддослiдною кашею i мiг легко довести, що його теорiя аж нiяк не безглуздiша, анiж теорiя Професорiв Борщiв Щавлевих. Проте манна каша, спецiально зварена Маськiним для доповiдi, виявилася такою нестiйкою субстанцiєю, що проiснувала тiльки долi секунди, доки Плюшевий Ведмiдь її не з'їв, тому на конференцiю не було з чим їхати, а на слово Професори Борщiв Щавлевих не вiрили. Таким уже вони були кришталево чесним народом — чесному слову не довiряли. Богу теорiя Плюшевого Ведмедя подобалася бiльше, бо вiн сам любив манну кашу. А ви любите манну кашу з малиновим варенням? Це справжнiсiнька їжа Богiв. Бог нiколи не замислювався, яка теорiя Його всесвiту гiрша цього разу. Вiн так стомився з трьома слонами, китами, черепахами, що кислий Щавлевий Борщ на Нього вже враження не справляв. Вiн навiть на конференцiю вирiшив не приходити, оскiльки був зайнятий пiдготовкою потопу в Сахарi, який вiдкладав ось уже двадцять мiльйонiв рокiв, i цей кут особливо запорошився. Треба сказати до честi Професорiв Борщiв Щавлевих: вони пошкодували Божi вуха i не послали Йому офiцiйного запрошення, мовляв, захоче — сам пiдiйде, послухає. З часiв Лейбнiца Ґотфрiда Вiльгельма Професора Борщiв Щавлевих навчилися обходитися без Бога в своїх роботах — не тому, що вони Його заперечували, а тому, що їм Вiн був не потрiбний для їх доказiв-марень. Слiд сказати, що практичнi, тобто прикладнi ученi досягли величезного успiху в створеннi рiзноманiтних махалок, копачок, щипалок, смердючок, пищалок i палок з електронним управлiнням. А ось теоретики чомусь пiдвели. Закисли у своїх Борщах Щавлевих на вiсiмдесят рокiв i нiяк розлучитися зi своєю кислою вигадкою не можуть. Їм уже сам Ейнштейник говорив — киньте ви цi дурощi, Всесвiт зовсiм не Щавлевий Борщ, а Шнiцель з Горошком (Ш.Г.), але йому не повiрили, вирiшили, мовляв, старий нездатен прийняти новi вiяння грядущих поколiнь. Вiдкрив для себе, що все у свiтi вiдносно, довiв це, все кудись там вiднiсши, тому потiм цього там i не знайшли, бо вже умудрився однести назад, — то й сиди собi, старе одоробало, а молодим та завзятим палицi в колеса їх Щавлевих Борщiв не вставляй. Ви скажете, що у кислих Борщiв Щавлевих немає колiс? Є. I це не вимагає доказiв, бо не вимагає, i на цьому крапка. Ви роззуйте очi i подивiться — довкола ж все крутиться? Як же воно крутиться без колiс? Ви взагалi скiльки груп дитячого садочку закiнчили? Диплом, прецiнь, на стiнку примудрували — так, мовляв, i так, Василько Нетудихата успiшно закiнчив повний курс дитячого садочку. Може самостiйненько залiзати i злiзати з горщика-ноцника. Звичайно, з роками забувається те, чому учили, та можна понадiятися, що такi горщикоосновнi навики у вас збереглися i ви зi мною не сперечатиметеся з приводу колiс у кислому Щавлевому Борщi. Гiтлер дуже наочно спробував довести, що Всесвiт це Купа Лайна (К.Л.), i людство, можливо, погодилося б жити з такою теорiєю, тому що їй не вiдмовиш в оригiнальностi, але не погодилося з деякими аспектами практики i вирiшило все-таки дотримуватися загальноприйнятої парадигми, заснованої на Теорiї кислих Борщiв Щавлевих. Маськiн вважав, що всесвiт — це Борщ, але нiкому про свою генiальну здогадку не говорив, хоча всi експерименти з пiддослiдними борщами вказували на його незаперечну правоту. Кашатка вважала, що всесвiт — це Локшина, тому що в нiй все взаємопов'язано i взаємозаплутано. Їй написав захопленого листа сам Сократик, але на його восковiй табличцi понадряпував Плюшевий Ведмiдь, думаючи, що це iграшка, тому Кашатка так нiчого i не розiбрала. Довелося замовляти телефонну розмову iз Стародавньою Грецiєю, але там трубку нiхто не брав, тому що всi греки дружно давали драпака вiд Мiнотавра. Шушутка вважав, що всесвiт — це така велика Банка, в яку збирають комах, i Бог їх роздивляється пiд збiльшувальним склом. Оберемковi коти думали, що всесвiт — це такий великий ящик з пiском, i якщо вони його ще остаточно не освоїли, то це не велике лихо, бо грядуть новi поколiння котiв, котрi його остаточно освоять. Їм навiть прислав телеграму президент Сполучених Штанiв мiстер Бушкiнь, у якiй висловлював подяку за пiдкинуту iдею освоєння всесвiту шляхом цiлковитої витрати коштiв держбюджету на наступнi двадцять рокiв, щоб саме американський астронавт мiг першим полюрати у пiсочок Марсу i, якщо пощастить, то сприснути i бiльш вiддаленi свiти. Народ Сполучених Штанiв повнiстю пiдтримав президента Бушконя, бо який справжнiй американець не мрiє потайки обцюняти небесне тiло? Плюшевий Ведмiдь надiслав у вiдповiдь телеграму президентовi Бушконю з рацiональною пропозицiєю. Рацпропозицiя Плюшевого Ведмедя Президентовi Бушконю в Бiлчин Дiм Дорогий Президенте, Пропоную замiсть астронавтiв запустити на Марс старого черевика. Вiн вiдiб"ється на поверхнi i залишить по собi слiд, буцiмто потоптав астронавт, проте черевика годувати в дорозi не треба i купу грошей можна заощадити, i подiлити навпiл — Вам половину i менi половину,— тому що манна каша нинi подорожчала, оскiльки Ви захопили країну Бардак i звiдти бiльше не постачають Манну Крупу. Космiчний Черевик можемо подарувати. Лiвий тапочок Маськiна погодився на космiчну мiсiю i вже почав тренування з пiдготовки до марсiанського польоту. З косметичним привiтом Плюшевий Ведмiдь. P.S. Наше Вам з китичкою. Папуги не знали i не вiдали, що iснує всесвiт, i тому спокiйно споглядали за зiрками i галактиками у тому виглядi, в якому вони уявлялися їхньому папужому зору, коли вони жили у кубельцi, звитому в пiдзорнiй трубi Плюшевого Ведмедя, доки її не застосували як франкофон для розмов iз дружиною мусьє Сiльвупляшкiна. Пiсля втрати пiдзорної труби папуги зайнялися безперервними буденними папужими плiтками i про всесвiт забули, та це було неважко, бо вони про нього i не пiдозрювали. Папуги спостерiгали всесвiт безпосередньо, а не експериментуючи з Щавлевими Борщами, Манною Кашею i Локшиною. А коли предмет спостерiгаєш безпосередньо, iнодi нiякого пояснення i не потрiбно. I так усе ясно. РОЗДIЛ ДВАДЦЯТИЙ ПРИГОДИ МАСЬКIНА У СЕЛI Треба сказати, що невдача з посiвом локшини якоюсь мiрою вибила з колiї Маськiна, який любив, щоб у всьому був порядок. А тут така невдача — начебто все по аграрнiй науцi робили: i садили в теплу землю, i сиром здобрювали, i кетчупом пiдливати пробували — а локшина, хай їй грець, так i не зiйшла. Маськiн вирiшив, що треба було б йому з'їздити в село i почерпнути досвiду у справжнiх землеробiв, землелюбiв i хлiборобiв, якi, як вiдомо, зустрiчаються тiльки у кучерявих селах, а в пересiчнiй мiсцевостi примiського типу, де вiв своє натуральне господарство Маськiн, такiвськi специ плуга i борони, лицарi гною i азотних добрив, чаклуни раннiх посiвiв i пiзнiх урожаїв, самi знаєте, трапляються рiдко. Село Благокарiвка було недалеко, i Маськiн, посадовивши в Машину Маськiна всiх мешканцiв свого будинку, вiдправився туди погостювати. У Маськiна в селi жив знайомий хлiбороб Коровай Недоїдок, з яким Маськiн переписувався з питання корисного використання бур'янiв, i Маськiн уже давненько збирався його вiдвiдати. Виїхали зраненька, над полями ще витав п"янкий i неповторний запах усього того, iз чого все народжується i у що врештi-решт назад кане, а саме — тонкий запах одкровенних сiльських буднiв. "Не вдобриш — не поїш", — свiдчить стара сiльська народна мудрiсть, "не поїш — не вдобриш", — вторить їй iнша, не менше вдала, мудрiсть. Ми, жителi мiст, давно забули цю ясну, мов денне свiтло, iстину взаємозв'язку всього зi всiм. Ця безупинна природна круговерть сьогоднi десь на обочинi життя, вона чомусь перестала пiдштрикувати нашi заплiснявiло-збайдужiлi думки, престала будити-збуджувати нашi заскорузлi серця по ночах своєю стрункою i непiдкупною правдою буття... Ми вже давно стали величезними переробними фабриками-пожирачами цiнних продуктiв у не менш цiнний продукт, цiннiсть якого стала предметом гризот i суперечок безлiчi новоявлених фiлософiв-парфумерiв; однак вiд цього його вiдвертий i хвилюючий своєю прозовiстю первозданно-чистий запах не щезає, а цюркотить безупинно стiйкими цiвками з полiв — наших годувальникiв, виробникiв щемливого щоденного дива — паросточка зеленого i нетямущого, котрий пiзнiше стане нашим хлiбом насущним тiльки задля того, щоби знову повернутися до свого первовитоку, наситивши нашi ненажерливi шлунки. Любiть цей запах, вдихайте на повнi груди, занидiлi вiд постiйного сидiння-лежання у зачумлених смогом i нечистотами мiстах, внюшкуйтеся вашими алергiчними зашмарканими носами! Я маю на увазi запах ситої сирої землi i свiжоскошеного буйнотрав"я... Вiн основа нашого добробуту, вiн дав нам можливiсть перестати гасати за мамонтами, зручно вмоститися бiля телевiзорiв i гордо вважати себе вегетарiанцями, споживаючи розм"яклу морквину в прозорому курячому бульйонi. Любiть курячий бульйон, бо у ньому сфокусована життєдайна сила i неодмiнна гарантiя вiд коров'ячого сказу! Любiть любити, бо люблячи любиш любов... Машина Маськiна мчала вздовж безмежних полiв. Маськiн звернув увагу, що на одному полi колосилася якась дуже буйна культура, що росла усiм на завидки, як це умiє робити бур'ян. Маськiн навiть попросив Машину зупинитися на хвилю, пiдiйшов до поля, глибокодумно помацав землю, розтер її в працьовитих долоньках, понюхав акуратним носиком i, як справжнiй хлiбороб-аграрник, скоштував на смак, розтер по мудрому чолi i закапав у всевидюще око. Все свiдчило про те, що поле вiдпочиває i набирається свiжих сил. Тому не дивно, що на ньому буяли життєлюбнi чаклунськi бур'яни, розмiром iз молодих, однак вгодованих баобабiв. Залишалося тiльки зрозумiти, для якої бiсової мами їх пiдживлюють? — Пiд паром, — зi знанням справи пояснив супутникам Маськiн, повернувшись у Машину. Плюшевий Ведмiдь вiдразу уявив собi поле, що прудко мчить на всiх парах, як паровоз, в майбуття, а там, у майбутньому, його знову годує манною кашею Маськiн, i вiн живе так само щасливо, як i в сьогоденнi. Ну й для чого тодi таке майбутнє Плюшевому Ведмедевi? "У тому-то й сенс майбутнього — щоб гiрше не було", — вирiшив Плюшевий Ведмiдь i став малювати у блокнотi прийдешнє-майбутнє з величезним хвостом i вухами, йому стало смiшно i вiн захихотiв своїм знаменитим "хi-хi." (ось так "хi-хi." з крапкою). А Золотому котовi уявилося парне поле у виглядi парного молока. Цiле поле, залите свiжим парним молоком... Цiлий океан парного молока... Цiлiсiнький всесвiт парного молока... Цiлiсiнька безконечнiсть парного молока... А довкола — уявляєте? — жодного з цих огидних рогатих чудовиськ, що норовлять гострим копитом наступити на бiдного кота. (Золотий кiт не любив корiв, хоча любив те, що вони виробляють. Менi це почуття знайоме — дуже багато є тих, хто любить те, що я пишу, хоча й не люблять мене). Уявивши собi парне молоко, помножене на безконечнiсть, Золотий кiт щасливо заснув, задоволено жмурячись на свої парно-молочнi фантазiї. А кiшка Бася не подумала нiчого, бо окуляри залишила удома, а без окулярiв вона думати не могла. Взагалi зiр у неї був, як у кiшки, — вiдмiнний, треба сказати, але чомусь без окулярiв їй не думалось. Шушутка якось провiв науковий експеримент i спробував надiти їй окуляри, але виявилось, що окуляри допомагають мало, — хоча цей факт вiд кiшки Басi приховали, тому що у неї i так була травмована психiка пiсля невдалого знайомства iз повiтряною кулькою, коли Бася лiзла пiд диван, а кулька, прив'язана до шиї, застрягла i петельку затягнула. З тих пiр кiшка Бася, побачивши повiтряну кульку, одразу приймала валер"янку i надовго впадала в психосоматичне перезбудження; зважаючи на такi невтiшнi факти, вiд неї постаралися приховати вiдсутнiсть зв'язку мiж окулярами i думанням. Маськiн був прихильником доброї старої медичної школи, коли хворому прагнули не говорити неприємних речей. Вiн вiд цього почував себе краще, й iнодi навiть видужував всупереч прогнозам лiкарiв, що лiкарiв, зазвичай, дуже вибивало з колiї, бо вони завжди гордилися здатнiстю точно передбачити результат хвороби, а не своїми успiхами в лiкуваннi хворих. Так, один лiкар скаже iншому: "Цьому пацiєнтовi залишилося жити двi години i три хвилини". А iнший лiкар заперечить: "Дозвольте, колего, з Вами не погодитися. Не двi години три хвилини, а двi години чотири хвилини!", i вони обидва стоять, не зводячи очей з умираючого, i вiдраховують секундомiрами, хто ж має рацiю. Хворий стогне, просить: може, якихось лiкiв, або клiзму, або хоча би подушку з лиця зняти, бо нема чим дихати, оскiльки медсестра Жалiбниця перестилала лiжечко, поклала подушку хворому на дихальнi шляхи, i там i забула... Загалом, хворий вiд задухи подушки-душогубки в основному i страждає, якщо, звичайно, уважно придивитися, а до лiкарнi потрапив здоровим, для обстеження, i вмирати не збирався, але його запроцедурили настiльки, що подушку прибрати вiн уже не може, i не через слабiсть: просто, щоби вiн крапельницю сам собi не видер, йому бiлi рученьки до лiжка бинтиком мiцно прив'язали... Але лiкарiв iстинна причина хвороби не хвилює, їм важливо, двi години три хвилини чи двi години чотири хвилини залишилося, i вони стоять i вимiряють час, а на хворого дружно шикають, мовляв, не заважай. У нас свої медичнi диспути, а ти тут зi своєю подушкою... Подушка — предмет не медичний i до хвороби вiдношення не має... Абсолютно очевидно, що це у вас вiрус... Причому, ранiше вiд хворого все це приховувалося i лiкарi з секундомiрами перешiптували за дверима. Тепер настали новi просвтницькi часи. Медикуси прийшли до рiшення, що вiд хворого нiчого приховувати не можна i треба йому чесно повiдомити: двi години три хвилини чи двi години чотири хвилини йому свiтом милуватися, бо таким чином вiн зможе краще розпорядитися часом, що залишився. Взагалi, медицина сьогоднi зробила колосальний крок уперед. Вона вирiшила: якщо хворий хворiє або вмирає — в цьому немає нiчого страшного, адже скiльки ще здорових залишається? I займатися треба не хворими i вмираючими, вони однаково наполегливi у своїх потребах слабувати i вмирати, i не здоровими, тому що вони здоровi, а навiщо здоровому лiкар? Здоровому лiкар, як приший кобилi хвiст — не стикуєтся, бачите? Так лiкарi i стали займатися найважливiшим для них заняттям — простежуванням, скiльки кому залишилося жити, з точнiстю до секунди. Це дуже сподобалося страховим компанiям, наприклад, якi всiма фiбрами душi намагаються страхувати людей, аби страховi компенсацiї нiколи й нi за яких обставин, навiть пiд страхом смертної кари, помилуй Боже, не довелося виплачувати. Отже, Маськiн приховував од кiшки Басi її очевидний дiагноз Гостра Котяча Дурiсть (ГКД), хоча лiкар Заморока не погоджувався i правив своє: у кiшки це вiрусне захворювання, i кiшка Бася йому вiрила i милася антивiрусним шампунем пiд пахами, тому що там — найнебезпечнiше для здоров'я кошаче мiсце. Наступне поле теж було пiд паром, i наступне, — i так усi до єдиного поля виявилися пiд паром! Маськiн був в захопленнi вiд побаченого, йому не терпiлося поговорити iз хлiборобом Короваєм Недоїдком, який би йому цю нову методу землеробства до складу i до ладу пояснив. Чекати довго не довелося, бо на окраїнi села Благокарiвка їх зустрiв Коровай Недоїдок своєю власною поважною персоною iз хлiбом-сiллю, як годиться, хоча, коровай вiн увесь доїв, а от сiль Маськiну залишилася, i вiн її з вдячнiстю прийняв. Взагалi, ви дарма вважаєте, що мешканцi сiл усюди рiзнi: в Росiї там, чи в Канадi, чи в Узбекистанi, чи в якiй-небудь Лихолюдiї. Маськiн за молодих лiт подорожував чимало i переконався, що народ усюди однаковий. Так, звичайно, зовнi вони, можливо, вiдрiзняються: в одного у вусi одна сережка, у iншого — двi, або в одного личаки ликовi, а в iншого дерев'янi, як у Голландiї. Але, по сутi, народ усюди однаковий. Глибинка в будь-якiй країнi унiформна точнiсiнько так, як кожна столиця. Якщо свiтовi столицi схожi, мов двi краплi води, — лишень прибери вiдомi башти — Лондон той самий Торонто, Торонто той самий Нью-Йорк, а помiж мiстами тягнуться журавлиними ключами гаражi, гаражi, гаражi... Так i народ — усюди однаковий. В одному мiсцi зуби чистить, в iншому не чистить — от i вся вiдмiннiсть, а те, що у головi всiх одне i те ж, — з'їздiть — самi переконаєтеся, тiльки дарма час згаєте. Ось де вона, людина, водиться у справжньому первозданному виглядi; село — це справжнiй оазис, заповiдник, звiринець, називайте, як серцю заманеться. Маськiн вiдразу землероба-хлiбороба Коравая Недоїдка запитав, чом це вiн усi поля пiд паром тримає, а той йому говорить: — Вiдстав ти, Маськiне, вiд життя. По-перше, на полях у нас не бур'яни, а цiнна трава Повiйка-Користолюбка росте, з нею нiякого клопоту — один раз добрива пiдсипав i порядок, сiяти не треба — сама засiвається, збирати теж не треба, бо вона нiкому не потрiбна, а головне, що вона постiйно фотосинтезує i забезпечує цим свiже повiтря, а за повiтря держава нам дає дотацiї, бо мiста вже вiд своїх загазованих викидiв задихаються. А вирощувати зараз хлiб потреба вiдпала — його давно на фабрицi з хлiбоволокна роблять, а ми всiєю Благокарiвкою на нову культуру перейшли, для неї нам поля не потрiбнi. Ми її в льосi вирощуємо — поставимо багато ламп, вони грiють i свiтло дають — так i вирощуємо. Як кажуть у нас: усе теє пригодиться, що на полi корениться. — А що за культура така, що у льохах-пiдвалах росте, плiснява-цвiль, чи що? — зацiкавився Маськiн. — Коноплевi, вони льохи-пiдвали люблять, — гонорово вiдгукнувся землероб-хлiбороб Коровай Недоїдок, — їм там рости випадає, така у них, бацця, ботанiка. Коровай Недоїдок, славлячись своєю сiльською гостиннiстю, годувати гостей не став, як деякi гостьолюби тепер собi дозволяють — приїхав гiсть, i згодовуєш йому все, чим хата багата. Знаєш же наперед, що не вiдмовиться — незручно (добре тому дати, хто не хоче брати; а той, хто бере, як по душi дере). Поросятко ще в минулому роцi зарiзали, годувати бiльше нiкому, а огризкiв всяких понакопичується — гостi потiм страждають, по околицях гадять... Усе село презентабельнiсть втрачає i рiвень туризму знижується. Нинi село живе в основному туризмом. Багато приїжджих цiкавляться своїми коренями. Тут вони їх i знаходять. Буває, по три години пiдряд по землi повзають — корiнь шукають. А ви кажете, дiя самогонки... А те, що туристи купують коноплю, — так це винятково на сувенiри для гербарiю, листочок у неї надто хитромудрий. А те, що вони її курять, так це щоб комарiв вiдiгнати — знаєте, скiльки в селi комарiв? Вони тепер масовим явищем стали, як Повiйка-Користолюбка все заполонила, так мiсцевiсть i заболотилася... А те, що вiд цього вода кринична вкрилася синьо- зеленими водорослями — так це показник циклiчностi еволюцiї на Землi... Мовляв, друга спроба... Реванш, так би мовити, еволюцiї. З першою не все гладко вийшло... От iз другої спроби, наприклад, у людини, яка пiде не вiд мавпи, а вiд самогонного апарату, алкоголь утворюватиметься одразу в органiзмi спецiальним органом — самогонною залозою — i в процесi надлишкового вживання вiдторгення не викликатиме. Маськiн з супутниками пiдкрiпилися надворi чим Бог послав, i попрошкував оглядати село. У першiй же хатi йому стрiвся Лев Толстой. Вiн обмацував сiно — чи не вологе, рахував шматки хлiба i перевiряв ступiнь сп'янiння сiльських мешканцiв. Вiн збирав вiдомостi для своєї нового лiтературного шедевру "Вiйна до дiр" — про боротьбу з розпустою, розпуттям i розпукою. Лев Миколайович небезпiдставно вважав, що всi народнi жалi-бiди криються саме в цих трьох неладах. "Народ у селах перебуває в розпустi, — писав Лев Толстой, — бо не має змоги рушити до свiтлого майбуття через вроджену схильнiсть до розпуки, тому вiн i перебуває постiйно на розпуттi — чи зайнятися розпустою, чи цмулити оковиту, чи смалити травичку... Народ можна порятувати з цiєї безвиходi, навчивши його вiдшпортувати i знаходити свої коренi. Причому, недостатньо навчити знаходити квадратний корiнь, але треба дати йому можливiсть вiднайти i кубiчний корiнь, тодi вiн очманiє настiльки, що бiльше не займатиметься розпутством, не розпиватиме i розпьовуватиме свою одвiчну iстиннiсть, а сотворить сьогодення, свiтле явлення, так зване Царство Боже..." Лев Толстой, уздрiвши Маськiна, дуже зрадiв i подарував йому свою нову збiрку статей про сироїдство. Маськiн любив сир i щиро подякував Леву Миколайовичу за безцiнний подарунок. Лев Миколайович навiть на автограф розщедрився: Справжньому Маськiну вiд справжнього Льва Толстого А то останнiм часом у його справжностi почали сумнiватися, обмацають лице i бороду — дивуються — невже вiн?! Лев Миколайович уже i сам засумнiвався, теж увесь час бороду мацає i не йме вiри — невже це я Лев Толстой?! Он як... Маськiн попросив Лева Миколайовича Анну Каренiну все-таки пiд потяг не кидати... або потяг їй тiльки ноги повiдрiзує, а потiм її виходять, ноги пришиють, i вона стане президентом клубу вилiкуваних iнвалiдiв. Так, мовляв, зараз по-модньому — треба або про iнвалiдiв, або про одностатеву любов писати. А пiд потяг вже не по-модньому... Лев Миколайович повагався для виду, потилицю почухав, i вирiшив назвати новий роман "Анна Каренiна ту-ту", негайно вiдправився у Ясну Поляну писати, креслити, потiм витирати покреслене, потiм знову писати i ще бiльше викреслювати. Лев Толстой i Маськiн любили одне одного i працювали, як ми вже казали, спiльно. Напише Лев Миколайович "Про науку (Вiдповiдь селянину)" — а Маськiн допише йому продовження "Про селянина (Вiдповiдь науковцю)"... Ось така славна творча спiлка утворилася, а тим часом мало хто про це знає... Адже Лев Толстой тодi в 1910-му зовсiм не помер на тiй станцiї... Вiн там залишив свою ляльку iз музею мадам Тюссо, а сам узяв торбу та й подався на село, i до сих пiр приглядається, як народ живе-поживає. Правда, довгий перiод за радянської влади Лев Толстой, звичайно, провiв у мiсцях вiддалених, але тепер його знову звiльнили, i вiн, загалом, не ображається, бо погоджується, що є дзеркалом росiйської революцiї, на яке, як i на всяке дзеркало, нiчого нарiкати. Вiн, заступивши на посаду дзеркала, завжди революцiї говорив: "Ти на себе подивися!" Але революцiя дивитися на себе не бажала — незрячою була вiд народження — i до смертi не прозрiла... А вiд перебування на зонi збагатився словарний запас Лева Миколайовича, i вiн почав вживати слова, якi ранiше в його романах не зустрiчалися, чим дуже тiшив усю прогресивну громадськiсть, особливо на Заходi, де вивчення росiйської мови завжди починають саме з цих слiв, хоча найчастiше вивчення мови цими словами i закiнчується... Один розумник став на Заходi видавати журнал "Оригiнал", i там їхнiми захiдними мовами почали друкувати наших класикiв, щоб чеснi захiднi жителi могли хвалитися — я, мовляв, Толстого читав в оригiналi... А дзуськи... Це наше, одвiчне. I як би ви не старалися перекласти — все одно у вас жалюгiднi англiйськi романчики дев'ятнадцятого столiття будуть виходити, тому що не вловити вам, пройдисвiтам i лайдакам захiдним, аромату нашої неперевершеної росiйської мови, засмаченої особливим табiрним слiвцем. I не намагайтеся, оскiльки всякий народ повинен мати щось неповторне, таке, чого iнший немає, наприклад, родимка на лобi, як у iндуса, i яка рiзниця, що наклеєна, зате самобутня. У iндуса — iндивiдуальна нацiональна родимка, у нас нацiональний матюк або, скажемо там, обрiзання. У нього на лобi, а у нас... Здається, я трохи вiдволiкся... Може, вам здасться, що я знущаюся з Льва Толстого або, прости Господи, над росiйським народом. Нiчого подiбного. Льва Толстого я дуже поважаю. I росiйський народ я теж поважаю, якщо вiн, звичайно, не б'ється. А то менi, наприклад, носа зламали, коли я за товариша в пельменнiй спробував заступитися. Але хоч я на це образився i з Росiї назавжди виїхав, все-таки думав, що є цим самим росiйським народом, у всякому разi, так на мене тицяли пальцем усi за кордоном — росiянин та росiянин, ну я i не одпирався. Правда днями колишнi спiввiтчизники ласкаво нагадали: з якого це дива я росiянин i з якого дива народ. Ось я i мислився... Хто ж я такий? Попрощавшись з Левом Толстим, Маськiн поспiшив оглянути корiвник. Його супутники йти вiдмовилися, а почали збирати гриби у навколишньому лiсочку, бо коровами поки що не цiкавилися. Корiв в корiвнику, мов лизень злизав. Там була влаштована виборча дiльниця. Вибори в селi вiдбувалися перманентно, тому що, як завжди, село стояло на розпуттi, i йому постiйно доводилося робити вибiр. Тому виборчу дiльницю вирiшили не закривати. Вибирати в селi, правда, не було кого, бо крiм хлiбороба-землероба Коравая Недоїдка i його близьких родичiв у Благокарiвцi нiхто бiльше не жив: однi подалися в мiсто, iншi так дошукалися коренiв, що до свiтлого дня Маськiних вiдвiдин не дотягли... Тодi Маськiн розшукав голову колгоспу, i ним, на диво, виявився хлiбороб-землероб Коровай Недоїдок, й запитав куди подiлися корови. Коровай Недоїдок повiдомив, що корови зiбралися i вiдлетiли на пiвдень, i на пiдтвердження своїх слiв показав репродукцiю Шагала з летючою козою, пiдправленою фломастером на корову. Картинка завбачливо прикрашала нерiвну стiну Недоїдкової хати. — Дуже дивно. Але лiто тiльки-но почалося, — здивувався Маськiн, — чому це корови вiдлетiли на пiвдень на початку лiта? — Така вже у них зоологiя, — скрушно зiтхнув Коровай Недоїдок, — така у них зоологiя... Маськiн зi своїми супутниками заночував на сiновалi, де сiна не виявилось, а валявся тiльки куценький матрацик, прихоплений у найближчiй психiатричнiй лiкарнi. Вiн був списаний безлiччю вiршiв та iншими написами, залишеними свого часу пацiєнтами психлiкарнi. Маськiн почав їх читати i дивувався, яка маса талантiв завжди сидiла у психiатричних лiкарнях... Решта пiшла спати в Машину Маськiна, а Маськiн iз тапочками залишилися ночувати на сiновалi: якi ж це вiдвiдини села, якщо не спати на сiновалi? Вночi хтось боляче укусив Маськiна. Це був мiсцевий Клоп Сартирик Велетович. Вiн був колись мiською знаменитiстю, але пiшов у народ та й залишився, потрапивши у психлiкарняний матрац. Тапочки Маськiна, прокинувшись вiд Маськiного зойку, зашикали на Велетовича: "Ти що, з глузду з"їхав?! Ти ж президента укусив!". Адже тапки вже давно вибрали Маськiна президентом, хоча йому про це не сказали. Клоп Сартирик Велетович не знiяковiв: — А менi по цимбалах, що президент, — я совiстю журналiста дорожу. (Адже всi сартирики вiдносяться до журналiстiв, згiдно зi списком професiй, згаданих у Прейскурантi Цiн на Правдописькi Послуги. Якщо журналiстовi не заплатили, то вiн може кусати i щипати кого завгодно на свiй розсуд, тому що журналiстами, як i лiкарями, стають люди великi, кращi за iнших i їм все дозволено). — Я бачу все, що навколо твориться, не думайте, що я слiпий, — продовжив Клоп Сартирик Велетович. — Я все бачу — i не мовчатиму, не можу я мовчати, ще не народилася та мовчанка, якою я б став мовчати, коли все це дiється навколо, а вiд мене чекають покiрностi та мовчання, покiрностi та мовчання... — Клоп Сартирик Велетович голосно заплакав. — Ви думаєте, якщо я Сартирик, то це смiшно? Блазень? Сартирик — Блазень? Так? Сартирик — це смiшно. Так? Тому що звучить, як сортир, а все, що пов'язане з сортирами й iншими низами, обов'язково смiшно? Нi, дорогенькi мої. Нi! Не дочекаєтеся, щоб Клоп Сартирик Велетович був смiшним. Сатира — це не смiх, це бiль прищемленого пальця, це вiдiрване вухо Ван Гога в зупi, це гнiй людського бидла, помножений на морозиво Пломбiр, що розтануло ще у 1977 роцi. Який тодi був рiк... Що б не ляпнув — зал аплодує! Гмикнеш — зал шаленiєПлюнеш на сценi — вiдразу пiд руки i куди слiд... А там розмови задушевнi... Мовляв, плюнув з натяком. Я клоп, задавлений за небезпечнiсть. А тепер кажуть — вульгарнiсть i бездарнiсть. I це про мене?! Та коли б не я, ви б усi до цих пiр сидiли там, тепер ви сидите тут i не бажаєте рахуватися зi мною, неначебто я не був там i не говорив вiдкрито в обличчя... Не шкодуючи живота й iнших органiв... — Клоп Сартирик Велетович ридав вже без перестанку, i Правий тапочок принiс йому склянку каламутно-зеленої криничної води. — Я тому i в народ пiшов, щоби бачити не остогидлi пики, а обличчя, а тут нiкого немає, бо народ вже давно вийшов iз себе i газ вимкнути забув. Ось-ось, рвоне! Рвоне так, що й на небi жарко стане. Загуркоче так, що всi здивуються! Клоп Сартирик Велетович намацав нiжкою карафку з самогонкою, прозорiшою од криничної води, i пригубив. Клопам самогонка допомагає довше зберiгатися. Вiн вдоволено крекнув i закусив синьо-зеленою водорослю, що плавала у склянцi води, вiльно еволюцiонуючи в закуску. Тапочкам Велетович теж налив. Маськiн чемно вiдмовився, однак йому налили. I ще налили до рота, причому тапочки допомагали... Президент — президентом, а традицiї поважати треба. (У Росiї всiм за традицiєю насильно наливають, навiть тим, хто п'є добровiльно). Зранку Маськiн ледве прочумався... Проте розбудив супутникiв, i вони разом намилилися їхати додому. — У селi нинi тiльки здоровий виживе, — вирiшив Маськiн i поспiшив додому садити, як завжди, картоплю, поки вона слiдком за коровами на пiвдень не подалася, окрилившись новiтнiми технологiями... Хто зна, що там у неї за ботанiка... РОЗДIЛ ДВАДЦЯТЬ ПЕРШИЙ МАСЬКIН I РИБАЛКА Це був звичайнiсiнький ранок у будинку Маськiна. Плюшевий Ведмiдь уже, як годиться, перемiг Плюшевого Бичка, подарованого братом Плюшевого Ведмедя, котрий мешкав у Техасонiї, — Країнi Плюшевих Бичкiв. З тих пiр як Плюшевий Ведмiдь отримав Плюшевого Бичка поштою, вiн з ним кожного ранку влаштовував плюшеву кориду: Плюшевий Бичок на прохання Плюшевого Ведмедя i рахунок "три" завалювався на бочок, кажучи "Ой!", а опiсля Маськiн танцював Плюшевому Ведмедевi пристрасне фламенко, а Плюшевий Ведмiдь йому захоплено ляскав у долоньки i кричав: "Браво!" Єдине, що було незвичним для цього ранку — Маськiн збирався на рибалку, i тому протанцював фламенко удвiчi швидше, нiж зазвичай, а Плюшевому Ведмедевi довелося ляскати так часто, щоб потрапити в ритм, що долоньки у нього перегрiлися, i вiн почав на них дмухати. Плюшевий Бичок побрiв пастися на квiтковий шерстяний килимок, бо, скажемо правду, йому ця iдiотська звичка Плюшевого Ведмедя влаштовувати кориду кожного ранку мало грiла плюшевi серце i душу. Але душевнi поривання Плюшевого Ведмедя можна було зрозумiти. Вiн перемагав Плюшевого Бичка тiльки для того, щоби Маськiн танцював йому запальний танок фламенко, який Маськiн навiдрiз вiдмовлявся танцювати просто так через зайнятiсть, а коли Плюшевий Ведмiдь став кожного ранку перемагати Плюшевого Бичка, Маськiну нiде було дiтися, бо за традицiєю, законсервованою в незмiнному виглядi столiттями, повелося, що для переможцiв у коридi треба обов'язково танцювати фламенко. Напередоднi Маськiн отримав з центру повiдомлення, що у його (Маськiна) озерi завелася Риба 007, за якою Маськiн колись ганявся по всiй земнiй кулi. Вiн для цього навiть органiзував свiй Розвiдцентр Маськiна з Headquarters (Головними Четвертинками) у секретному мiсцi, i звiдти йому iз секретного радiопередавача присилали засекреченi погоднi повiдомлення. Також його попереджували, що краще цього року сiяти, а чого краще не сiяти, а то гiрше буде. Але найважливiшої iнформацiї, на яку так довго чекав Маськiн, йому нiяк не присилали. Маськiна цiкавило мiсцезнаходження Риби 007, яку вiн кiлька разiв уже майже упiймав: один раз сорок хвилин сидячи в засiдцi i водячи вудкою перед носом Риби 007 (вiн вичiкував бiля риб"ячої явочної нiрки пiд корчем на днi Червоного моря), iншим разом — в Бiлому морi, третiй раз — в Крiпленому морi i нарештi, востаннє, — у Напiвсухому морi п'ятирiчної витримки. Тепер, коли Маськiн отримав конфiденцiйну iнформацiю, що таємнича Риба 007 появилася в його рiдному озерi, розташованому через дорогу вiд дому Маськiна, — упустити вiн її не мiг. Була поставлена на карту честь Маськiна як розвiдника i рятiвника роду людського вiд страшної розвiддiяльностi Риби 007, яка, загалом, нiчого хижо-страшного не робила: була окунцем середнього, я би навiть сказав, мiлкуватого розмiру, але Маськiн грався з ним у Рибу 007, i якщо Плюшевому Ведмедевi дозволялося влаштовувати кориду з Плюшевим Бичком, то чому ж Маськiну не випадало вислiджувати небезпечного подвiйного агента Рибу 007, який, як тепер виявилось, працював одразу на двi розвiдки — морську i озерну. Ви скажете, мiй строгий читачу, що обидва мої герої просто клеїли дурня, а я разом iз ними, що текст у мене якийсь клейкий i в"язкуватий, i продертися крiзь нього до слiв, котрi б чiпляли за живе, — непросто. Можливо, вони, звичайно, i є, цi слова в моїх текстах, що зачiпають за душу, але дiстатися до них так важко, що годi й намагатися, — i ви, розчарованi, жбурнули мою книжку пiд диван. Лише прибираючи кiмнату перед приїздом гостей (вiддаючи цю безглузду дань традицiї прийому гостей, щоб вони могли все ще сильнiше розкидати i насмiтити протягом перших десяти хвилин пiсля свого прибуття), раптом натрапили на мою книжку i, випадково розкривши її ще раз, раптом знайшли якраз цю сторiночку, почитали, знову загарячкували, i кинули мою книжку знову пiд диван. Адже вам треба, щоби слова, що чiпають за душу, були одразу на початку книжки i стояли в алфавiтному порядку! А тим часом, у цьому роздiлi буде багато гачкiв для лову риби, якi могли би зачепити i вас, якби ви погодилися обрости лускою i намалювати собi на боцi номер 007, тому що риби з iншими номерами Маськiна, як ви розумiєте, не цiкавлять. Кажете, значицця, що я клею дурня. По-перше, ви, прибираючи кiмнату перед приїздом гостей, — теж клеїте дурня, читаючи i не читаючи мою книжку, — теж клеїте дурня, i особливо клеїте його, рiдного-бiдного нещасного дурня, коли шукаєте у моєму клейко-в'язкому текстi слова, якi б вас зачепили. Я, до речi, легко доведу, що всi навколо частенько клеять дурня. Подивiться на навiть найсерйознiших лiдерiв плiток (чи то полiтики) по телевiзору — якi б кам"янi та незворушнi не були у них фiзiономiї — так i здається, що ось-ось вони розсмiються-розрегочуться, просто покотяться вiд смiху, i чесно та вiдкрито признаються усьому народу, котрий, дивлячись на їхнi хорошi мiни при поганiй грi, аж за боки береться вiд реготу, що, мовляв, так i так, дiйсно, клеїмо дурня! Вас це дивує? Свiт завжди клеїв дурня. Ви перегляньте з цiєї точки зору всесвiтню iсторiю. Звичайно, там багато перераховано всяких нудних серйозних резонiв: економiка, влада, iдеологiя, боротьба iнтересiв — це все слова для туалетних газет. Ви подивiться на вчинки великих людей! На вчинки їхнi подивiться! Олександр Македонський хiба не клеїв дурня? Клеїв, ще як клеїв. А Наполеон? Та вiзьмiть будь-кого — i прочитайте iсторiю по-новому — з погляду аналiзу на клеєння дурня — вони всi завжди клеять дурня, а щоб їх не викрили, хихочуть тiльки за кулiсами, а то їх швиденько розжалують з наполеонiв, i прийдуть iншi, якi настiльки професiйно клеять дурня, що з першого погляду i не вiдрiзниш. Взагалi професiйнi розвiдники при владi клеять дурня набагато краще. Вони роблять це зi смаком i, мабуть, є не єдиними дилетантами на полiтичному небосхилi. Розвiдка — це взагалi єдина служба, яка клеїть дурня цiлком офiцiйно. У якому ще департаментi можна списати витрати на вiдвiдини злачних мiсць i оплату послуг дамочок неврiвноваженої (щоб не сказати нескромної) поведiнки, спожитi пиво, вiскi для споювання безневинних перехожих, яких необхiдно завербувати з метою отримання надзвичайно цiнної iнформацiї про їхнє особисте життя, яке загалом виявляється цiлковито сiрим, як у всiх, i тодi докладнi рапорти акуратно вiдправляють в архiв, а безневинних жителiв тихенько прибирають, щоб тi нiкому нiчого не розбовтали, а витрати за споювання, розбещення i прибирання списують з державного бюджету. Прибраний громадянин продовжує зазвичай мирно доживати свої днi, тому що оплата за його прибирання витрачається на додаткову випивку, що iменується в оперативному середовищi "пересортицею" i допускається в невеликих кiлькостях (20 - 25%) у будь-якiй свiтовiй розвiдцi. Поки розвiдники роблять спроби вербування, на сусiднiй вулицi лiтаки врiзаються в хмарочоси, вибухають будинки, терористи захоплюють театри, лiкарнi, школи. Але це не страшно, адже бюджет на розвiдку освоєний, всi квитанцiї пiдшитi (шито-крито!) i зданi в архiв. Отже, все гаразд. А нелади трапляються в будь-якiй справi. Адже ми не знаємо, скiлькох нападiв терористiв нашi розвiдники запобiгли! Ось, можливо, у цей самий момент, коли ви лiниво читаєте цi рядки, який-небудь вiдважний розвiдник рятує свiт... Свiт тримається кволою дитячою ручкою за краєчок землi над прiрвою, а смiливий розвiдник його витягує, витягує, а ми тут спокiйненько сидимо на диванi i нiчого не знаємо... Єдиним наслiдком цiєї операцiї, яка залишиться у славному лiтописi свiтової iсторiї, буде маленька зiжмакана квитанцiя — квиток на проїзд у примiському транспортi, в якому герой-розвiдник доїхав до прiрви, в яку свiт ледь не звалився. Причому, якщо додається зворотнiй квиток — значить, герой вижив, якщо немає — значить, "he didn"t make it back" (вiн не зробив цього назад) (менi завжди було цiкаво, i чого ЦЬОГО вiн не зробив?). I якщо колись йому не вдасться врятувати свiт — ми теж нiчого не дiзнаємося, тому що всi одразу загинемо... А ви говорите, що розвiдка не клеїть дурня професiйно? Це — хвилюючий свiт квитанцiй за пиво, списаних на державний бюджет! Це недоладнi рухи назад, коли необхiдно йти вперед, а потiм складний маневр влiво, коли треба повернути направо, складна потрiйна, четвiрна, п'ятiрна, а особливо часто шiсткова гра — особливо в сучасному мультиполярному свiтi, де всi хорошi i поганi одночасно, де вже геть нiхто не розумiє: хто за кого, хто на кого працює, а хто кому платить, i кому куди взагалi бiгти, тому що розвiдка всепроникна i завжди володiє прекрасною витримкою, здоровим апетитом i вiдсутнiстю совiстi, яка у будь-якого спiвробiтника розвiдки видаляється добре заточеним скальпелем косметичним хiрургом, знову ж таки за державний рахунок. Як, ви не знаєте, що зараз совiстю займаються косметичнi хiрурги? Це ранiше совiсть була внутрiшнiм органом, а зараз її почали настiльки вип'ячувати, що вона стала органом зовнiшнiм i таким, що вельми спотворює лицьову частину голови та iнших частин тiла, тому її почали припiкати i видаляти, як бородавку, поки вона не зiзлоякiснiла i не розквiтла метастазами у виглядi справжньої чесностi — смертельному захворюваннi сучасного свiту. Я не маю на увазi доброякiсної помилкової чесностi, вирослої у бiльшостi лояльних жителiв благополучних захiдних держав i яку вони стали навiть демонструвати оголено, без спецiальних, прикриваючих чеснiсть бюстгальтерiв. Цей рух називається "нудизм" — так iнодi своєю брехливою чеснiстю занудить — хоч свiтло гаси. Ця показна брехливо-помилкова чеснiсть нiчого спiльного зi справжньою злоякiсною чеснiстю, зрозумiло, не має, тому що виростає абсолютно з iншого типу тканини. Брехливо-помилкова чеснiсть росте з тканини страхопудолицемiрної залози, що знаходиться в дупному вiддiлi людського органiзму. Справжня чеснiсть виростає з душi, органу, котрий пiдлягає хiрургiчному видаленню, як апендикс, чим ранiше — тим краще. Все вiд грiха подалi. Ви вже пробачте, що я так захопився медичними темiноописами, якщо вам уже все видалили, то ви цiлком можете їх пропустити, я пишу це тiльки для тих, хто все ще в небезпецi i не придiляє належної уваги своїм бородавкам, якi у процесi життєдiяльностi людського органiзму можуть виявитися смертельно небезпечними! Отже, Маськiн став готуватися до рибалки не на жарт. Вiн дiстав з шафи рибальське устаткування i уважно його оглянув. Список рибальського устаткування Маськiна: ● Вудки ○ вудка з самонавiдною боєголовкою; ○ вудка з подвiйним оптичним прицiлом; ○ вудка з вiдеогачком на волосiнi з скловолокна; ○ вудка з лазерним променеутворювачем; ○ вудка з атомним поплавком водотоннажнiстю у 300 тонн; ○ вудка з приладом нiчного бачення; ○ вудка з приладом денного впритул-не-бачення; ○ вудка спецiальна № LGX344 (засекречена технологiя — пiдлягає розсекреченню тiльки в 2075 роцi, — заспокойтеся, ми не доживемо). ● Прикорм ○ шоколадний торт; ○ ящик вiскi; ○ 10 таїландських танцiвниць; ○ наркотичний порошок з плодiв чагарника Кайфоочмарiй. ● Наживка для лову риби на живця ○ вiдгодований слон; ○ гренландський кит; ○ Лох-Неське чудовисько Нессi. (А ви думали, чому його нiхто не може знайти в озерi Лох-Несс? — тому що воно вже декiлька рокiв живе в шафi у Маськiна серед речей, необхiдних для рибалки. Маськiн його особисто завербував у Шотландiї за допомогою дружнього шантажу: що всiм розповiсть, що хвiст у нього не динозаврiвський — а помпончиком. Хоча в iншому воно, звичайно, чудовисько хоч куди. Проте ви знаєте, як захiдна преса любить скандальнi дрiбницi!) ● Рятувальнi засоби ○ зорелiт для раптової евакуацiї населення Землi у випадку, якщо рибалка прийме несподiваний поворот; ○ рятувальний жилет з триденним запасом манної кашi для Плюшевого Ведмедя, який на рибалку не ходив, але сидiв удома в рятувальному жилетi про всяк випадок i споживав рятувальну манну кашу; ○ рятувальнi жилети для риб, якщо вони випадково впадуть за борт; ○ свисток для дезинформацiї; ○ лiхтар пiд оком. ● Супровiднi документи ○ довiдка, видана Маськiну i яка пiдтверджує, що вiн не Маськiн; ○ довiдка, видана Маськiну i яка пiдтверджує, що вiн Маськiн; ○ довiдка, видана Маськiну i яка пiдтверджує, що вiн i Маськiн, i не Маськiн одночасно (для обдурювання супротивника); ○ довiдка, видана Маськiну, що вiн Кiт; ○ довiдка, видана Маськiну, що вiн Заєць; ○ канадський паспорт на iм'я Неошпiйончика з фотографiєю Маськiна; ○ дозвiл на рибальство в забороненому мiсцi; ○ заборона на лов риби в дозволеному мiсцi (для виправдання, чому не ловили, коли ловити було можна, але не було бажання); ○ фотографiя мiжнародного терориста Хай-Буде-Не-Доладно в костюмi риби на випадок, якщо вiн, переодягнувшись рибою, опиниться в Маськiному озерi). ● Спецсачки ○ звичайний липучий сачок для дiставання риби — 1 штука. Зануривши устаткування на весловий човен Маськiна, який капiтан Немо особисто замовив для Маськiна iз залишкiв деталей для "Наутiлуса", зiбраний по частинах на рiзних верфях Європи i Америки, Маськiн вийшов у вiдкрите озеро сам, тому що на таке небезпечне завдання, яке вiн обрав, завжди, згiдно негласного коду честi розвiдникiв, треба вiдправлятися одному. Сам собi обрав — сам собi i вiдправляйся. Маськiн узяв курс норд-зюйд-вест-ост, отже, як ви розумiєте, весь час кружляв по озеру, виписуючи нерiвнi елiпси по прозорiй поверхнi, не заплямованiй звичним на багатьох iнших озерах мазутом. Риба 007, як це не дивно, до облави була готова. Рiч у тому, що, будучи простим, нi в чому не винним окунцем, Риба 007 все-таки за роки iнтенсивного переслiдування з боку Маськiна, навчилася деяким шпигунським прийомчикам i недавно завербувала всiх кротiв на Маськiному полi для гольфу, яким сказала, що сама є переодягненим кротом, а вони i повiрили, бо не хотiли зайвий раз випробовувати своє новонабуте прозрiння. Шпигунськi темнi окуляри у них вже були (це, як ви пам'ятаєте, були старi сонячнi окуляри Маськiна). Кроти, працюючи в глибокому пiдпiллi, з'ясували, що до Маськiна прийшла iнформацiя про мiсцезнаходження Риби 007. Риба 007 негайно помiняла номер, котрий у неї на боцi написав Маськiн, ще в тi далекi часи, коли йому пощастило потримати її в руках на Червоному морi. Риба послинила собi бiк, потерла i написала "008", пiсля чого стала прогулюватися берегом, поки Маськiн ошалiло кружляв по озерному плесi. Але не так сталося, як гадалося. Маськiн легко розгадав цей оманливий маневр i вискочив зненацька на берег, вправно накинувши на Рибу 007 липучий сачок. Вони обидвоє — Маськiн i Риба 007 — весело розсмiялися i пiшли пити чай з пампушками в альтанку, де до них приєдналися Плюшевий Ведмiдь в рятувальному жилетi, Кашатка, Шушутка, два блакитнi тапочки Маськiна, двоє папуг — а коти не приєдналися, тому що ще спали i взагалi з рибами чай не пили з принципових мiркувань. А ви говорите, розвiдка не клеїть дурня? РОЗДIЛ ДВАДЦЯТЬ ДРУГИЙ МАСЬКIН I ЯГIДНИЙ ПИРIГ Одного разу Маськiн приготував свiй знаменитий ягiдний пирiг. Я взагалi не люблю лiтературнi твори, якi згадують страви i кулiнарнi вироби без належного рецепту. А то потiм ворожать на кавовiй гущi сотню рокiв, i яку вiн там, цей класик, страву мав на увазi, всуцiль — повне розчарування. Тому я приведу точний рецепт пирога, щоб не було потiм суперечок i розбiжностей. До речi, як робити цей пирiг Маськiн пiдглянув у Ганса Крiстiана Андерсена, який жив в Данiї, а Маськiн там був проїздом. Вiн рятував там дiвчинку з сiрниками, щоб вона не закоцюбла вiд холоду, а Ганс Крiстiан на тiй вулицi стояв i увiчнював, як вона коцюбне. Так вони з Маськiним i познайомилися. Андерсен запросив Маськiна з дiвчинкою погрiтися i пригостив їх своїм знаменитим данським пирогом. Потiм Андерсен пообiцяв Маськiну приглянути за дiвчинкою, але дiвчинка наступної ночi вiддала Боговi душу, тому що Андерсен продовжував її увiчнювати, а мороз надворi був страшний... Маськiн пiсля цього з Андерсеном не листується, проте як робити пирiг, все-таки пiдглянув. Так i стали всi звати цей Маськiн пирiг Данським Пирогом, хоча так його називали дотих пiр, поки Маськiн його робив i когось пригощав, а як тiльки його хто-небудь брав, то вiдразу пирiг починали величати Братським Пирогом, тому оскiльки його вже, самi розумiєте, брали, а потiм його називали З'їcтський Пирiг, опiсля, зрозумiло, як уже його з'їли. У Маськiна мешкав семивiдерний самовар, колосальних розмiрiв, i вiн частенько допомагав Маськiну пекти пирiг, тому рецепт, записаний з його слiв, ми тут i наводимо: Рецепт ягiдного пирога Маськiна: 1. Випекти коржик з пiсочного тiста у виглядi плаского кошика. 2. Наповнити його ванiльним пудингом, зверху закидати свiжими ягодами i залити полуничним желе. 3. З'їсти. Отже, Маськiн приготував одного разу надзвичайно великий ягiдний пирiг. Вiн вдався за розмiром, мов рiчний бюджет однiєї країни, назву якої менi не хотiлося би тут згадувати через прикрi вчинки, якi ця країна вчинила по вiдношенню до Маськiного ягiдного пирога. Це може пiдiрвати репутацiю Органiзацiї Об'єднаних Прострацiй, членом якої є ця країна, i тим самим порушити стабiльнiсть свiтової нестабiльностi, чого я, як ви розумiєте, не хочу, бо як порушиш, то потiм термiново шукай собi знову iнший глобус... Для зручностi називатимемо цю країну ДУРЯП (Держава, що Украла Раптом Ягiдний Пирiг). Так-так, а ви що думали? Саме так. Узяла i вкрала. Маськiн поставив готовий пирiг на пiдвiконня, а держава ДУЯП тишком-нишком пiдкралася, хапнула пирiг i дала ногам знати... Маськiн навiть оком не встиг моргнути (а моргав Маськiн, треба сказати, дуже професiйно, адже вiн був чемпiоном з художнього моргання). Плюшевий Ведмiдь з Шушуткою спробували наздогнати державу ДУРЯП, але у неї були довгi модельнi ноги (є держави, у яких довгi руки...з такими краще не зв'язуватися, а є держави, у яких довгi ноги, якими вони пробують спокусити свiтовий бомонд, забувши про здоровий глузд; вони зазвичай хапнуть що-небудь i бiжать зi всiх нiг). Так i ця держава, задерши хвоста, мов молода кобилиця, помчала на свою нацiональну територiю, а Плюшевому Ведмедевi з Шушуткою вiз на в'їзд не видала. Плюшевий Ведмiдь з Шушуткою постояли, постояли, потилицi почухали та й поспацерували додому, спiймавши облизня. А в самiй державi ДУРЯП прибуття Маськiного ягiдного пирога сприйняли з величезною пiдтримкою i небувалим ентузiазмом. Згiдно проведених опитiв корiнного населення виходило, що: Опитування громадської думки жителiв держави ДУРЯП 55% — крадiжку пирога схвалювали повнiстю 35% — вважали, що треба було перти пирiг з пiдносом 8% — вважали, що треба було стягнути ще й тапочки Маськiна i лише 2% — сумнiвалися в законностi крадiжки пирога, проте дiї уряду схвалювали, побоюючись: якщо виступатимуть проти, то їм не дадуть i маленького шматочка пирога. Розумiєте, яка штука? Демократiя, вона ж як — повинна пiдкорятися вимогам бiльшостi. А раз бiльшiсть схвалює — то як не красти? Це виходить дiяти всупереч волi народу? Це виходить ставати антинародною державою? У свiтi вiднеслися з розумiнням до волi народу ДУРЯПiї, тим бiльше що спостерiгачiв при народному референдумi було бiльше, нiж народу. Державу ДУРЯП визнали народною, i вона так сентиментально розчулилася, дивлячись на своє населення, що почала пирiг Маськiна дiлити. Тут проблеми i почалися. Пирiг, як вже говорилося, був бiльшим за рiчний бюджет ДУРЯПiї, i до таких крупних фiнансових операцiй дуряпцi були морально не готовi. У ДУРЯПiї почалася громадянська вiйна. Дуряпцi роздiлилися на два табори: Партiю поздовжникiв i Партiю поперечникiв. Поздовжники вважали, що пирiг треба дiлити, розрiзаючи по довжинi, а поперечники вимагали рiзати упоперек. Пирiг був круглий, але держава ДУРЯП швиденько спровадила його в Нацiональний Банк ДУРЯПiї, i тому населення не знало круглої сутi справи. Партiї ж нашi i без пирога не дуже шанувалися, тому заповзялися щиро лупцювати одна одну, не зважаючи на такi дрiбнi подробицi: круглий, некруглий... яка рiзниця...iдiот, зазвичай, завжди круглий... Тим бiльше на дуряпськiй мовi цi два поняття мало чим вiдрiзнялися. Дуряпцi в процесi свого епохального iсторичного розвитку нiчого круглiшого, нiж цеглина не бачили, i тому цi поняття в дуряпськiй мовi якось не розмежовувалися. Органiзацiя Об'єднаних Прострацiй втрутилася практично негайно, зажадавши припинити колотнечу i роздiлити пирiг порiвну. Проте дуряпцям позакладало вуха i вони продовжували воювати. Взагалi держава ДУРЯП весь час перебувала в станi якої-небудь вiйни. У 1952 роцi, отримавши незалежнiсть вiд Британiї, ДУРЯП стала шукати свiй особливий i неповторний образ державностi. Ось коротка iсторiя воєн ДУРЯПiї за останнi п'ятдесят рокiв. Коротка iсторiя воєн держави ДУРЯП 1952— 1958 Вiйна за британську спадщину — два огризки яблук i три недопалки сигар 1958— 1962 Вiйна за роздавлений лимон 1962— 1964 Ковбасна революцiя 1964— 1968 Антиковбасна контрреволюцiя 1968— 1969 Помiдорний державний переворот 1969— 1978 Сливовий опiр 1978— 1985 Абрикосова блокада 1985— 1992 Сифонне обприскування 1992— 1999 Сюсько- масюсьчин конфлiкт 1999— 2004 Вiйна за орлине оперення 2004 — до цих пiр Вiйна за розподiл ягiдного пирога Маськiна Президент країни ДУРЯП неофiцiйно переправив ягiдний пирiг Маськiна для кращого зберiгання у швейцарський банк, звiдти його в титановому сейфi переслали в Сполученi Штани пiд особисту опiку президента Бушконя. Бушкiнь наказав принести йому ягiдний пирiг для детального огляду, але коли вiдкрив сейф — там тiльки вiтер свистiв... Вiдбувся незворотний процес всихання, здрiбнення i вивiтрювання, в результатi якого до президента Бушконя дiйшли практично однi дрiбки. Бушкiнь особисто замкнув сейф знову, розумiючи, що всi пiдозри ляжуть на нього, тому що вiн останнiм бачив пирiг i у нього не було вiдповiдного алiбi. Президент Бушкiнь твердо вирiшив таємницю зникнення пирога приховати, i тому безглузда вiйна в ДУРЯПiї триває до цих пiр. Ну що вам сказати — нiхто в цiй вiйнi не винен. Ну, давайте проаналiзуємо. Маськiн не винен, тому що вiн завжди робив Плюшевому Ведмедевi i Шушутцi їхнiй улюблений ягiдний пирiг. ДУРЯП, як держава, теж не могла стриматися, коли побачила апетитний ягiдний пирiг Маськiна, що стояв без нагляду на пiдвiконнi. Адже всi знали, що ягiдний пирiг Маськiна бiльший за рiчний бюджет ДУРЯПiї... Чи могла держава ДУРЯП пропустити таку унiкальну можливiсть? Адже вона несхитно стоїть на службi у дуряпцiв, i створена для того, щоб iнтереси цих самих дуряпцiв захищати, а крадiжка пирога, як ми бачили, була практично повнiстю схвалена дуряпським народом. Дуряпський народ винен? Ну, це ви хильнули зайвого... Звинувачувати народ — це расизм. Йдiть полiкуєтеся... Поганих народiв не буває, бувають несприятливi обставини. Ну, швейцарцi теж не виннi, їм не випадає зберiгати такий об'єкт...свiтового значення, яким виявився ягiдний пирiг Маськiна. Виходить, винен Бушкiнь, що не зберiг-порятував, але вiн взагалi тут "не приший кобилi хвiст", — до нього сейф зовсiм порожнiм попав. Ну, практично порожнiм. Так знайте, що тi крихти, якi президент вимiв з сейфа, не мали вже значення, тим бiльше, що вiн їх не з'їв, а тiльки скуштував. А тим бiльше, що Бушкiнь вiд усiх пропажу пирога приховав, а коли нiхто не знає, що об"єкт пропав, то вiн нiбито не пропав... Розумiєте? Крiм того, ви уявiть собi, яка вiдповiдальнiсть лягла на плечi президента Сполучених Штанiв? Ви могли б от так узяти i прийняти на себе таку вiдповiдальнiсть? Що, мовчите? Ось i мовчiть...мовчання — золото... Ви хоч на хвилинку уявiть, як їм, президентам, живеться... Однi з пiдвiконникiв пироги цуплять, iншi пропажу пирогiв приховують... Ось вони, тихi герої нашого часу, непомiтнi сiрi багатирi, що творять iсторiю прямо на наших очах... РОЗДIЛ ДВАДЦЯТЬ ТРЕТIЙ МАСЬКIН НА ПРОГУЛЯНЦI . Якось Маськiн прочитав поему Некрасика "Кому там добре жити ще?" i замислився. А кому, цiкаво, в Маськiному лiсi жити добре? Маськiн строго запитав себе, чи добре йому жити, i вирiшив, що йому добре. Плюшевий Ведмiдь теж сказав, що йому добре, тому що вiн вже наївся кашi з варенням, а решта жителiв будинку не вiдповiла, тому що всi були чимось зайнятi. Коти солодко спали, Шушутка захопився майструванням лiтака зi старого валянка, Кашатка займалася дизайном, насипаючи у пляшку шар за шаром пiсок, пiдфарбований в рiзнi кольори. Було видно, судячи з їхнiх занять, що живеться їм непогано. Полiтично пiдкованi тапки Маськiна попросили дати їм подумати над вiдповiддю до зими, тому що все залежатиме вiд результатiв їхньої коалiцiйної боротьби iз зимовими чобiтками Маськiна. Маськiн вирiшив, що опитування жителiв Маськiного дому недостатньо показове, i подзвонив хом'яковi-iндивiдуалiстовi Гамлету на нову квартиру, але там вiдповiла якась мишка-мутантка i сказала, що хом'як просив його без потреби не турбувати, тому що вiн все лiто ґрунтовно готується до зимової сплячки — читає нiмецьких фiлософiв. Зазвичай, читання "Критики чистого розуму" Канта вводило його в стан повного ступору, термiном мiнiмум на три мiсяцi. А тут йому Кант прислав нову праця — "Критику брудного безумства", яку вiн тепер посилено вивчає. "Ось взимку дзвонiть скiльки завгодно — все одно вам нiхто не вiдповiсть — всi спати будуть", — ввiчливо сказала мишка i на прощання нявкнула в трубку, але Маськiн не здивувався, тому що вiд мутантiв можна всього чекати. Тодi Маськiн вирiшив вiдправитися на прогулянку i з'ясувати докладнiше, кому в лiсi добре жити. Оскiльки Плюшевий Ведмiдь вважав за краще гуляти, лежачи в будинку на диванi, а всi iншi були зайнятi, Маськiн умовив пiти з собою тiльки свої блакитнi тапки i вiдправився на прогулянку вздовж лiсової дороги, на якiй зручно примостився його затишний будинок. Лiс дихав вранiшньою прохолодою i манив своїм спокоєм. Густа травичка вiддавала зеленим оксамитом, пахучi дрiбненькi квiти милували око, дерева нiжно перешiптувались розкидистим гiллям, — одним словом, благодать. Ех, як же добре живеться лiсовим мешканцям! Першим на лiсовiй дорiжцi Маськiну зустрiвся опецькуватий Бобер. Вiн волочив обгризену колоду i важко зiтхав. Маськiн ввiчливо привiтався i запитав, чи добре Бобру живеться. — Ох, i не питайте, — заохкав Бобер. Було видно, що йому доводиться несолодко. Бобер був будiвельним пiдрядчиком, а для будiвельних пiдрядчикiв лiто — гаряча пора. — А все-таки? — уточнив Маськiн, тому що любив тварин, хоч i не любив будiвельних пiдрядчикiв. Маськiн знав, що вони зазвичай бiльше руйнують, анiж будують. — Я тiльки що побудував сам собi басейн, — заголосив Бобер. — Знаєте, так за день у загатi нахлюпаєшся, хочеться культурно в басейнi вiдпочити. Вирив басейн, все по-людськи, лампочки вкрутив, воду чистеньку налив — потратив страшеннi тисячi на матерiали. Тiльки сiв, розслабився — прилiтає муха i давай мене кусати. Я їй говорю — приходь завтра в робочий час, там вже покусаєш, все одно, яким чином у робочий час страждати — сокирою розмахувати чи вiд мух вiдмахуватися, — години йдуть, а замовник погодинно платить. А тут, розумiєш, сiв втомлений будiвельник вiдпочити в такий чудовий басейн, а ти кусаєшся. Недобре... А муха давай ще бiльше кусатися. Я вже її i так i сяк притовкти пробував — немає вiд неї нiякого життя. Втiк я з басейну, пiшов загату доробляти, тому що на робочому мiсцi навiть мухи чомусь не кусаються. Маськiн здивувався: — Треба ж, така маленька муха, а все капiталовкладення ваше зiпсувала — яке ж це купання, коли тебе кусають? — I не кажiть, — зiтхнув Бобер. — Так воно, мабуть, несправедливо в свiтi влаштовано, що задоволення вiд багатотисячної затiї якась осоружна муха псує, якiй красна цiна — копiйка. — А ви на неї скаржитися пробували? — запитав Правий тапочок Маськiна. — Напишiть лист у Всесвiтню Мухобiйну Асоцiацiю — вам пришлють звiдти термоядерну мухобiйку. Говорять, дiєва рiч, один раз використав — не те що мухи, навiть слони нiколи бiльше не турбуватимуть. У мух за крилами стоять мiльйони рокiв еволюцiї. Он якi живучi й прудкi! Так просто їм ради не даси. За будiвельними пiдрядчиками мiльйонiв рокiв еволюцiї не стояло, i Бобер, потерши лоба, поскаржився: — Адже з мухами як — вони мстивi бестiї. Краще з ними не зв'язуватися. Я ось цiй мушцi будував будинок, так вона на мене в'їлася, що я, бачте, дверний отвiр зробив надто маленький, її благородiє не пролазитиме. А я говорю, задницю меншу наїдати треба було. У мене що в архiтектурному планi вказане, те я i будую. Ну, а те, що архiтектор каву пролив i метри з мiлiметрами розмазалися, — то хай вона архiтектора i кусає. Я тут до чого? Думати ви мене не примусите, не для того я цю професiю вибирав. Ми, будiвельники, будуємо, а думати нам необов'язково. — Ага, значить у вас iснували попереднi стосунки з вищезгаданою мухою, — задоволено констатував Правий тапочок Маськiна. — Тодi ваш iнцидент зрозумiлий i подиву не викликає. — Чому це? — не на жарт обурився Бобер. — Я ж їй задля компенсацiї димар зробив ширший, а вона, стерво, тепер скаржиться, що її в нього видуває. Не догодиш цим мухам, то їм дверi малi, то димар великий... — А ви її чоботом бити пробували? — поцiкавився Лiвий тапок. — Я знав одного шевця, так вiн незадоволених клiєнтiв бив чобiтьми — ви знаєте, дуже допомагало. А то також пристануть — чому обидва чоботи лiвi? Недолюблює народ лiве взуття, а дарма. Адже всi здебiльшого встають з лiвої ноги, тому ми, лiвi тапочки, бiльше зношуємося. — Та я що тiльки не пробував — не вiдстає муха, — поскаржився Бобер. — цiлком знавiснiла, покусала мене вздовж i впоперек, з тих пiр, як у неї днями дах у будинку знесло. А адже я її попереджав — не чхай сильно, опори на голосне чхання не розрахованi! "Так, непросте у Бобра життя", — запечалився Маськiн i пiшов далi. Назустрiч йому, мотиляючи рогами i невдоволено пофиркуючи, топав Лось. — Як вам живеться у лiсi? Добре, сподiваюсь? — ввiчливо спитав сохатого Маськiн. — Та якби то! — махнув густими рогами Лось. — Все життя лосем працюю на пiвтори ставки. — I що, вам не подобається ваша робота? Вам, здається, це заняття пiдходить, адже ви, здається, даруйте, лось? — Так? I ви так думаєте. А в школi нас учили, що у всiх можливостi однаковi. Тому я вирiшив стати метеликом. Всю юнiсть намагався пурхати. Не виходило. Так все життя у мене i скапаралося. Нанiвець пiшло. Ненавиджу свою роботу, хоч роги скидай. I Лось, невдоволено помахуючи кучерявими рогами, попрошкував далi. "Непорядок це, — подумав Маськiн. — I що це їм в школах за безглуздi марення викладають?" Аж тут йому назустрiч чимчикує Глухар, мiсцевий вчитель. Маськiн його i питає: — Товаришу Глухар — чи добре вам живеться? Ви всiх повчаєте, зошити перевiряєте, двiйки кому хочете ставите, лосiв на кар'єру метеликiв орiєнтуєте. Вам, мабуть, чудово живеться? — Та де там! — затокував жалiбно Глухар. — Дiтки останнiм часом зовсiм збожеволiли, думки свої мають, дичавiють i в пампаси на перервах бiгають, а звiдти їх нiяк не докличешся... Ранiше тiльки бензин нюхали, а зараз на авiацiйне паливо перейшли. Раз нюхнуть — до вечора по лiсу пурхають. — Я не зовсiм про це, — уточнив Маськiн. — Ось Лось скаржився, що ви про якiсь однаковi чи рiвнi можливостi токували-просторiкували, тому йому все життя скалiчили, хоч роги додолу скидай. — Та це не до мене, — завiднiкувався поспiшно Глухар, — який менi ученi пiдручник спартачили, те я i викладаю. Адже у нас як: що зверху спустили — те й святе. Скажуть, що пiнгвiни — тропiчнi птахи, — я так i вчитиму, адже не важливо, чому навчаєш, важливо, щоб цi бандити, поки ми їх в школах i унiверситетах утримуємо, справ нiяких зовнi не натворили... робочих мiсць не розхапали... А коли ми їх з дипломом вiдпускаємо — вони вже перестають бути небезпечними. По-перше, вони дуже старi на той час, щоб за справжню роботу братися, по-друге, ми їм такi закрученi дипломи видаємо, що їх нiхто на роботу й не бере... Отже, не турбуйтеся, товаришу Маськiн, за своє робоче мiсце, у вас його нiхто не вiдбирає завдяки моїй скромнiй вчительськiй працi. — Та я завдяки натуральному господарству живу, — знiтився Маськiн, — менi робочого мiсця не треба. — От-от, тим бiльше не турбуйтеся, — вдоволено пiдхопив Глухар. — Ми вчимо їх стiльком ненатуральним речам, що вони на ваше натуральне господарство претендувати не будуть. У них в очах пiсля закiнчення навчання така гримуча сумiш авiацiйного палива з iнтегральним численням — повна гарантiя, що вашому натуральному господарству нiчого не загрожує. Господарюйте натурально собi на здоров'я... Я це вам в натурi гарантую, як дипломований висококвалiфiкований педагог... Маськiн вiдправився далi шукати щасливчикiв долi, а тут йому назустрiч мiсцевий Учений Вуж повзе. Маськiн його вiдразу запитав, для чого це вiн такi пiдручники для Глухаря пише, що лосi потiм роги скидають вiд розчарування, що не стали метеликами. — У моєму пiдручнику, — вiдповiв Учений Вуж, розтягуючи помаленьку фразу, — вiдображений тiсний зв"язок класичного аналiзу з комплексним i функцiональним аналiзом. — А що це ви там вказували про рiвнi для всiх можливостi? — захвилювався Правий тапок Маськiна. — Бачте, — прогундосив Вуж, — на те й iснує логiчна символiка, множина, функцiя, дiйсне число, межа, безперервнiсть — ось на їхнiй основi така рiвнiсть-однаковiсть можливостей i визначається. — А ви взагалi упевненi, що вчитель Глухар розумiє, що ви там понаписували? — обурився Маськiн. — Шановний голубчику, — зiтхнув Учений Вуж, — диференцiальне i iнтегральне числення функцiй однiєї змiнної не завжди однозначне. Iнодi виникає потреба у диференцiальному числення функцiй багатьох змiнних... Маськiн з тапочками залишилися очманiло клiпати очицями, а Учений Вуж неквапно поповз далi, погордливо гойдаючи головою, — мовляв, якi неуки, а ще туди ж лiзуть — розмови вченi вести... Дискутувати...Патякала...Отрути на них нема змiїної... Голосний стукiт Дятла привiв нашого Маськiна до тями. Дятел був дiльничним лiкарем i лiкував хворi дерева. "Ну, цьому вже точне в лiсi добре живеться", — вирiшив Маськiн i побiг розмовляти з Дятлом. — Чи добре Вам, пане Дятле, в лiсi живеться? — життєрадiсно запитав Маськiн. — Тук-тук, — вiдповiв Дятел, — а ви самi постукайте головою об дерево цiлiсiнький божий день, а потiм питайте, хоча я думаю, що у вас до кiнця дня питалка-говорилка й вiдвалиться. — Але ж ви давали клятву Дятлократа, адже це благородна професiя! — обурився Правий тапочок Маськiна. — А ти, стара калошо, взагалi мовчи — а то стукну куди слiд, — застукав злiсно Дятел. — Та ви просто стукач! — зрадiв Лiвий тапок. — Стукачi — це санiтари суспiльстваБез стукачiв суспiльство не могло б функцiонувати. Даєш стукачiв!!! — А ти, лiвий шлапаку, взагалi мовчи — а то я тобi швиденько клiзму з летальним результатом випишу — знатимеш тут, як гегемонiю розводити. Маськiну не припала до душi Дятлова мова, тим бiльше було видно, що хоч вiн i простий дiльничний лiкар, однак стукає прямiсiнько нагору, а з такими тiльки зв"яжися — на нарах опинишся, як середньостатистична робоча одиниця побудови нового суспiльства, яке у нас з дня на день почнуть будувати... Маськiн схопив обидва тапки в оберемок i побiг вiд грiха, тобто Дятла, подалi. Але по дорозi вiн натрапив на Вовка в Законi. — Чи добре вам живеться? — запитав Маськiн Вовка в Законi. — Ти чаво, алямс-трафуля, на шконках нi разу... я тобi счас небо в алмазах покажу, гони декан... Маськiн злякався, що Вовк в Законi говорить на iноземнiй мовi, але Правий тапок Маськiна, який свого часу, як i всi тапки з правим ухилом, був репресований i вiдгудiв по повнiй чверть вiку, перевiв на нормальну мову жаргон Вовка в Законi: "Ви що, несерйозна людина, жодного разу не сидiли на нарах? Я вам все розтлумачу, женiть десятку". Десятки у Маськiна з собою не було, i вiн чимдуж побiг назад до будинку, але тут натрапив на Кабана, який служив в лiсi захисником правопорядку. Ну, цьому уже точно добре, вирiшив Маськiн i запитав Кабана: Товаришу Кабан, чи добре вам у лiсi живеться? Кабан подивився на Маськiна, як на покидька, i про всяк випадок перевiрив у нього документи. Лiвий тапочок Кабан затримав для з'ясування особи, оскiльки той здавався пiдозрiлим. Правий тапочок теж був затриманий за неблагонадiйне полiтичне минуле. Маськiн босонiж вже не бiг, а летiв додому. Вже бiля самого будинку вiн натрапив на в"юнкого Тхора, вiдомого в лiсi полiтичного дiяча. Маськiн вирiшив з ним не балакати, щоб той його ще чогось не навчив, за щось не настукав i за щось не затримав. Але Тхiр сам звернувся до Маськiна, уявiть собi, з таким самим запитанням: — А як вам, Маськiн, власне, живеться у нашому лiсi? — облесливим голосом поцiкавився Тхiр i вишкiрився на всю тхорячу фiзiономiю. — Зранку жилося добре, але як вийшов з дому, так уже й не знаю, як назад добратися. Надто народ у нас серйозний. — Так-так, народ у нас що треба, — прицмокнув вдоволено Тхiр. — Ви ось думаєте, потрiбно мати багато грошей, як у Бобра, або там Вовком у Законi бути, щоб щастя привалило? Нi-нi. Нам, тхорам, краще вiд усiх живеться. У нас i басейни бiльшi, нiж у бобрiв, i мухи нас не кусають, i навчаємо ми усiх усiлякому маренню, як глухарi, i мудруємо, як вужi, i крадемо, як вовки в законi, i в пику всiм можемо зацiдити, як Кабан. — Ну, годi вже, i на тому спасибi, я вже краще якось натуральним господарством обiйдуся, — вiдкланявся Маськiн i поспiшив додому. Ти i дрiмучий, Ти i великий, Ти i могутнiй, Ти i безликий, Батечку-Лiс! В лiсi дрiмучому Думка дрiмає, Вовком завиє, Вужем проповзає. Бобром огризнеться, Застукає Дятлом, Рогами поколе, Мов Лось той сохатий. Оглухне навiки Вiд вчень Глухаря, Кабанчиком хрюкне -- То й станеш СВИНЯ. А як умудришся Iз Лiсу втекти, З Тхором не водися, Життя бережи. З рабства врятоване Серденько зоряне. Золото, золото -- Серце оновлене! В Дружбi й Любовi (Мудрiсть народна) Сила велика є, Сила природна. Ти i дрiмучий Ти i великий Ти i могутнiй Ти i безликий, Батечку-Лiс!.. А тапочки повернулися тiльки вранцi i бiльше на прогулянку з Маськiним вирiшили не ходити. I взагалi назовнi не виходити, тому що тапки — це взуття домашнє. Також вони вирiшили поступитися першiстю зимовим чобiткам Маськiна — хай вони з Маськiним за все самi вiдповiдають, а вони, тапочки, i пiд лiжком постоять, поки Маськiн зовнi валандається. Пiд лiжком набагато затишнiше, нiж на тюремних нарах. Так у чому мораль цiєї байки-iсторiї? А в тому, що сидiти треба вдома, вiд грiха подалi, а не сновигати по дрiмучому лiсi з провокацiйними питаннями. РОЗДIЛ ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТИЙ МАСЬКIН I КОКА-КОЛА Мiсiс Кока-Кола була дамою бальзакiвського вiку. Її темно-зелена скляна пляшкова фiгура зберiгала ще слiди модернової естетики салунiв Дикого Заходу, рiзьблена постать з гранованою шийкою дарувала надiю на зустрiч iз ковбоєм, котрий на своїх чотирьох уперто виповзає з питущого закладу на запорошену дорогу, припадаючи до її тверезих, як курси профiлактики дорожнiх подiй, стiп. Вона не була неприкрито вульгарною, як сучаснi легкодоступнi дволiтровi пластиковi пляшки, але мiстила в собi дещицю напою, що потопив у собi за останнє сторiччя свiт, застряглого в стравоходах на пiвдорозi до шлункiв чесних мешканцiв рiзних кiнцiв Землi. Менше з тим, мiсiс Кока-Кола була достатньо знаменитою, щоби не пред"являти вiзитки, коли одного жаркого полудня постукала в дверi дому Маськiна, щоб попросити склянку води i трiшки перепочити. Дверi мiсiс Кока-Колi вiдкрив Шушутка i, зрадiвши вiзиту такої знаменитостi, напоїв її джерельною водою. (Мiсiс Кока-Кола сама кока-колу не пила, оскiльки страждала вiд неї, пардон, вiдрижкою, явищем цiлком не гiдним такої пристойної дами її рокiв i зовнiшностi). Маськiн, зустрiвши у себе на кухнi мiсiс Кока-Колу, що попивала холодну джерельну воду, чемно привiтався i запропонував їй вiдпочити вiд полуденної спеки, полежавши в Маськiному холодильнику. Мiсiс Кока-Кола прихильно прийняла запрошення i проспала у холодильнику аж до п"ятигодинного чаю. Поки мiсiс Кока-Кола спала, в свiтi вiдбулися чудовi змiни. У Росiї народ знову став смакувати холодний квасом, та й iншi нацiї повернулися до своїх стародавнiх прохолодних напоїв. А то в багатьох країнах на запитання "Що ви будете пити?" давно вже з"явилася стандартна вiдповiдь: "Колу", неначе це слово стало синонiмом слова "вода". Витерши губи вiд своїх нацiональних напоїв, народи Землi похопилися: "I як так вийшло, що нас присадили на цю огидну мазутно-чорну рiдину, що заледве опускається в шлунок? На жаль, прозрiння виявилося короткотривалим. Мiсiс Кока-Кола прокинулася, вилiзла з Маськiного холодильника, i свiт знову, немов зомбований якоюсь iнопланетною злою вищою расою, став слухняно вливати в себе цю рiдину, що вiдрiзняється вiд бензину, мабуть, тiльки тим, що якщо її залити в бак — машина не поїде... А, вона ще й не горить, тому-то й здобула повагу серед пожежникiв... Ось, власне, i всi її позитивнi сторони... Мiсiс Кока-Кола вiддячила Маськiну за гостиннiсть i залишилася пити чай з Маськiним i всiма жителями Маськiного дому, тому що мiсiс Кока-Кола, як ви розумiєте, пила практично все, окрiм кока-коли. Так зазвичай трапляється, що швець залишається без чобiт, лiкар не може себе вилiкувати, пожежник — себе загасити, злодiй — себе обкрасти, а мiлiцiонер — себе посадити... у цьому i є недосконалiсть устрою професiйного свiту. Ви сперечатиметеся? Добре. Чи часто ви зустрiчали зубних лiкарiв, якi самi собi лiкують зуби? Нечасто? Ну ось. Так i мiсiс Кока-Кола не могла себе напоїти, оскiльки, хоч вона i була по шийку повна цим чудовим не засвоюваним напоєм, в себе мiсiс Кока-Кола не могла влити його анi крапелинки — душа не приймала. Плюшевий Ведмiдь якраз лiкувався за чаєм промиванням Плюшевого Ведмедя горiховою настоянкою Маськiна i запропонував мiсiс Кока-Колi теж пригоститися. Мiсiс Кока-Кола не вiдмовилася i прийняла за милу душу двi-три чарочки. Потiм почалася розмова. — Ви, мiсiс Кока-Коло, звiдки родом будете? — дiловито запитав Правий тапок Маськiна. Взагалi я народилася 8 травня 1886 року в аптецi невеликого тодi американського мiста Атланти, на задньому дворi будинку фармацевта Пембертона. Моїми батьками були тато Кокаїн i матуся -- американський горiшок Кола, вiдома як легкий запаморочливий наркотик, — почала свою розповiдь мiсiс Кока-Кола. — До початку XX столiття кокаїн був дозволений i в Америцi, i в Європi. Все свiтське суспiльство того часу його вживало. Коли кокаїн потрапив у розряд заборонених, його довелося прибрати з моєї бiографiї, а в серединi столiття з тих же причин була викреслена i матуся -- екстракт горiшка коли Нелегка доля, — спiвчутливо зiтхнув Правий тапочок, який вiдчув на собi увесь тягар розчарувань. А, то ви тепер уже зовсiм не та... — безпардонно скривився Лiвий тапочок. — Ви тепер не маєте анi Коки, анi Коли... Мiсiс Кока-Кола неприязно подивилася на Лiвий тапочок Маськiна i зронила: Ви що, хочете, щоб я поїла дiтей кокаїном? Ви знаєте, що кожну секунду в свiтi випиваються 8000 склянок кока-коли? Якщо всю кока-колу, вироблену бiльше, нiж за сто рокiв, розлити в пляшки, викласти в одну лiнiю i обвити нею Землю, то її вистачить, щоб обернути нашу планету 4334 рази. До речi, подiбний ланцюжок дотягся би до Мiсяця 1045 разiв туди i назад. Якщо всю вироблену коку-колу роздати в пляшках всiм жителям планети, кожен з вас отримав би по 767 пляшок. Якби всiєю виробленою кока-колою заповнити басейн глибиною 180 сантиметрiв, то його довжина була б 33 кiлометри, а ширина сягала б майже 15 кiлометрiв. У такий басейн можуть одночасно увiйти 512 мiльйонiв чоловiк. Я вам не якась там пляшка з паскудною рiдиною... Пляшок зi мною у багато разiв бiльше, нiж у свiтi копiй Бiблiї, Корану i Тори... Я вже не напiй, я -- суспiльне явище, поширене не менше, анiж грип. Дорога мiсiс Кока-Коло, -- заметушився Плюшевий Ведмiдь, пiдливаючи обуренiй дамi горiхової настоянки, — ми зовсiм не хотiли вас образити. Ми просто намагаємося зрозумiти, що означає явище, свiдомого i добровiльного вливання в себе переважною частиною людства напою об"єктивно сумнiвного смаку, вiдвару, що спецiально має смак кокаїну i наркотичного горiха, яких у ньому насправдi бiльше немає! — Це, чи знаєте, як недопалки лизати або порожнi пачки з пiд сигарет нюхати, — заявив Лiвий тапок Маськiна i смачно затягнувся цигарочкою. Лiвий тапочок iнодi дозволяв собi побалуватися димком, дуже нервуючи цим Правий тапочок, у якого був хронiчний бронхiт i вiн частенько пiдкахикував. — Ви не питаєте, чому люди чинять усякi дурощi? Чого тiльки люди не витворяють... — образилася не на жарт мiсiс Кока-Кола i пiдвелася. Але тут Маськiн принiс з кухнi величезну каструлю свого знаменитого смачного компоту, i мiсiс Кока-Кола вирiшила затриматися, аби скуштувати скляночку-другу цього божественного напитку. — Людство по життю хворе на всю голову, — заявила мiсiс Кока-Кола. — Я не причина, а наслiдок дуростi цього свiту. Ну, попили дурману, i гаразд, досить з вас, та нi, до цих пiр пхають у мене всяку секретну субстанцiю i споюють всiх навколо, а люди й не замислюються, що п"ють. Вони не замислюються i над серйознiшими речами. Люди взагалi створенi не для того, щоб замислюватися. Ось якби вiд мене падав мертвим кожен другий — тодi, згодна, iнша справа... А те, що я упоперек горла встаю, — це справа непiдсудна... Хiба мало такого, що у людей встає упоперек горла. Взагалi, я вам так скажу — якби кожна людина замислювалася хоч би на ту дещицю часу, затраченого, щоб випити скляночку зi мною, i вона, замiсть того, щоб вливати в себе те, що всередину йти не бажає, замислювався про себе, про своє життя, про те, що її оточує i куди вона прямує, — на Землi не було би воєн, не було би голодних, всi би ходили у чистих майках, i людство можна було б показувати на виставцi, як приклад виду iстот розумних... Адже справа не в тому, що люди мене п"ють i тому не думають. Можна подумати, якби вони мене не пили, вони б стали думати! Не в тому справа. Дзуськи... Уявiть собi, скiльки вбивств, крадiжок i просто дурощiв ми уникли за той час, коли люди зайнятi тим, що спочатку мене п'ють, а потiм борються з тим, щоб я не вийшла назовнi! — Так, ми не подумали про це... — вибачився Лiвий тапочок Маськiна i запропонував мiсiс Кока-Колi закурити, але вона ввiчливо вiдмовилася, бо вела здоровий спосiб життя i не тiльки не пила кока-колу, але й не палила. — Весь сенс зовсiм не в тому, що люди п'ють... — задумливо сказала мiсiс Кока-Кола i пiдвелася, щоб покинути будинок Маськiна. — Оце жiнка, — замрiяно сказав Правий тапок Маськiна, коли мiсiс Кока-Кола пiшла. — Якщо б її ще було можна пити, цiни б їй не було... Компоту смачного у склянку налийте Вiд спраги врятує — смакуйте i пийте! Мадам Кока-Колу вiдправте додому -- Здоров"я вiд неї не буде нiкому... Прозорий, солодкий, вишневий, сливовий, Суничний, чорничний, грушевий, айвовий -- Вiд ягiд i фруктiв не буде оскоми, Живiт не болiтиме, знiметься втома. — Ось так, — пiдвiв риску Маськiн, — далеко нам до сучасних смакiв, — i налив собi ще компоту. РОЗДIЛ ДВАДЦЯТЬ ПЯТИЙ МАСЬКIН I МАКДОНАЛЬДС Якось Невроз Плюшевого Ведмедя прокинувся в кошику для паперiв, де вiн мешкав серед порваних непотрiбних листiв та цукеркових фантикiв, i побачив надкушений бутерброд Макдональдс iз добре збереженим гамбургером. Його туди викинув Шушутка, мабуть, розчарований цiнним харчовим продуктом, який так рiдко зустрiчається в будинку Маськiна. Невроз Плюшевого Ведмедя накинувся на Макдональдса i проковтнув його, не пережовуючи, тому що, по-перше, був дуже голодний, особливо зранку, а по-друге, думав, що Fast Food (Швидкiснi Харчi) треба їсти дуже швидко, щоб не вiдiбрали. Отже, на процес жування, що вимагає деякої задумливостi, у Неврозу просто не вистачило часу. Не дивно, що пiсля таких поспiшних ковтальних дiй у Неврозу Плюшевого Ведмедя практично вiдразу розболiлося черевце, i вiн гiрко заплакав. Плюшевий Ведмiдь любив свiй Невроз i не давав його нiкому ображати. Почувши звичне ридання з корзини для паперiв, Плюшевий Ведмiдь став з'ясовувати у Неврозу Плюшевого Ведмедя, хто ж його образив. Невроз Плюшевого Ведмедя поскаржився на Макдональдса, а Плюшевий Ведмiдь негайно доповiв Маськiну, що за образа тут вчинилася. Маськiн був захисником всiх ображених i об"їдених. Вiн володiв чудовою лiкарською здатнiстю: наприклад, об"їсться Плюшевий Ведмiдь — лежить i охкає, а Маськiн лагiдно погладить його пальчиком по животику i пробурмоче старе знахарське замовляння: ...У ворони хай болить, у сороки — пече, Вiд Ведмедя мого всякий бiль утече... Пiде лiсом, пiде яром — пошукає iншу пару, Пiде лугом, пiде полем — не повернеться нiколи... ...У ворони хай болить, у сороки — пече, Вiд Ведмедя мого всякий бiль утече... Вiд цього у Плюшевого Ведмедя пукалка активiзується i весь бiль щезає... Проте цей метод мав побiчнi ефекти. Треба сказати, що в околицi вiд таких радикальних лiкувальних дiй всi сороки i ворони давно перевелися. Хтось не витримав натиску рiзних захворювань i врiзав дуба, гепнувшись з гiлки, а хтось переселився вiд грiха подалi за 105-й кiлометр вiд дому Маськiна, де замовляння Маськiна нiкому не причиняли шкоди. Лiкарсько-знахарськi заходи Маськiна допомогли поставити на ноги Невроз Плюшевого Ведмедя, не зважаючи на те, що Невроз Маськiна у той час гасав по всьому будинку, вiдкривав всi медичнi книжки i журнали "На здоров'я" i вiсiм разiв дзвонив на "швидку допомогу", яка так i не приїхала, бо виявилось, що Невроз Маськiна вiд хвилювання помилково весь час набирав номер мiсцевого зоопарку, а там вiдповiдав слон: "Ви не туди потрапили". Як тiльки Невроз Плюшевого Ведмедя поставили на ноги, вiн одразу побiг i заховався назад в кошик для паперiв, де негайно заснув, щоб скорiше забути неприємний iнцидент з Макдональдсом. Однак Маськiн вирiшив так цього не залишати i особисто вiдправився до мiстера Макдональдса скаржитися. Мiстер Макдональдс був клоуном, неприємним на вигляд. Таких клоунiв знiмають голлiвудськi режисери, котрi страждають шизоїдними розладами. У нього була така зловiсна усмiшка, що хотiлося кричати "А-А-А!!!" i притьмом утекти, гарячково озираючись, чи не женеться за тобою оцей страхолюдний клоун iз сокирою. Взагалi шизофренiки з Голiвуду дуже запустили свої психiчнi недуги. Iнодi таке знiмуть — хоч одягай гамiвну сорочку та iзолюй термiново вiд суспiльства. Проте, як це не дивно, суспiльство дивиться їхнi марення, а потiм залишає на свободi i навiть без нагляду цiлковито звихнутих режисерчикiв, хоча це, ви знаєте, дуже небезпечно. Голiвуд — це сучасна версiя раю, до якої прагне потрапити кожен представник глобалiзованого суспiльства. Це вiзуальне втiлення культової американської мрiї, якою марять iноземцi, сурогат абсолютного щастя зi смаком солокої вати, персонiфiкована гра у престиж i розкiш, вiд якої заслинюється середнiй клас та бiднота. Голiвуд — це сучасний мiф про супер-пупер героїв та небожителiв для всеїдних адептiв споживацької релiгiї. Це набiр замусолених життєйських переживань для всiх, кому власне життя стало попелясто-нецiкавим, блиск мiшури та фальшивих посмiшок, стереотипнi хепi-енди та двозначнi пласкi жарти, всесвiтнi розрекламованi прокати почуттiв, прогнозованiсть дешевих сценарiїв, вичавленi цибулевим соком сльози та зафарбованi кетчупом патьоки кровi, безглузде витрачання свiдомого життя на целофанове увiчнення у райдужних смужках полiмерiв... Голiвуд — це сфальсифiкований показухою символ пiррової перемоги над нашою реальнiстю... Зайняте наше суспiльство дуже..., важко викроїти час, дрiмаючи уривками помiж багатогодинним спогляданням безконечних телевiзiйних серiалiв, щоб органiзувати вилазку до Голiвуду, вiдловити цього режисера-шизофренiка i вiдправити в психiатричну лiкарню. Часом, буває, вiдклеїть суспiльство свiй розжирiлий огузок вiд м"якенького дивана, думаєш, ось-ось зрушиться i пiде урезонювати режисерчикiв-маньякiв — та де там, придивишся — це воно в туалет пошкандибало; дуже довго сидiло суспiльство перед телевiзором, ось i з'явилася нагальна потреба вiдлити у вiдомому мiсцi все, що накопичилося. Потiм думаєш собi, ну ось тепер, пiсля туалету, суспiльство ручки свої бiлi умиє (воно чомусь має звичку завжди каятися вголос: "Я умиваю руки!", традицiя у нього така) i пiде з шизофренiками розiбратися, та нi, це воно на кухню за принадно-отруйною соломкою "чiпс" вiдправилося або за "попним кормом" — i притьмом назад, прикипить душею i тiлом до екрана телевiзора. Ну, гадаєш, так довго бути не може... Кидаєшся до цього суспiльства з вiдчайдушними криками — в'яжи їх, режисерчикiв-негiдникiв, вони ж зовсiм глузд здоровий втратили... у них там таке заплутано-загудзовано, що не тiльки дивитися, а й подумати про таке страшно... ненормально...а суспiльство вмостилося бiля телевiзора i "попним кормом" безперервно хрум-хрум... Заглянеш тодi в посоловiлi очi суспiльства з останньою надiєю. А там — Боже мiй! Очi суспiльства геть-таки порожньо-безумнi... Отже, мiстер Макдональдс був клоуном голлiвудського типу "а-ля фiльм-жах". Маськiн його вiдразу запитав, навiщо вiн всiх Швидкiсними Харчами напихає. А Макдональдс давай одразу жонглювати гамбургерами i огидно реготати. — Що я вам можу сказати, мiй шановний, — гиготiв хижо Макдональдс. — Немає тепер часу у людей нормально поїсти: вишукано, смачно... ...roast beef заслужено кривавий I трюфель — розкiш юних лiт, Французiв кухнi кращий цвiт, I Страсбурга пирiг нетлiнний Мiж лiмбургських сирiв живих, I ананасiв золотих... — не тi часи... Тепер люди ненавидять свої тiла, свою їжу, свої душi... Зараз люди носяться, мов очманiлi, ковтають що-небудь, i так бiжать-бiжать-бiжать, висолопивши язики в погонi за блискучою обгорткою карамелькового щастя, поки не попадають знесилено, як загнанi скаковi конi. А у вiльний час вони присмокчуться до екрану телевiзора i стежать за миготливими картинками — мовляв, раптом хто-небудь вискочить i вкусить. Так i проводять свої безглуздо-жалюгiднi днi. А я їм гамбургерами життя скрашую-пiдсолоджую. Взагалi мiг їжу в пiлюлях продавати — i їли б за милу душу. А я, знаєте, гуманiст...людинолюб... Я традицiї поважаю, розумiю потребу людства в помiрному консерватизмi. Називаю речi старими iменами — ланч, салат, пирiжок... Звичайно, це все вже давно не справжнє, однак традицiї для мене святi. Ось i мiсiс Кока-Кола менi завжди допомагає. Заллє мою череводрельну страву своєю мазутно-льодяною шипучiстю — i порядок. — Хiба це щастя? — похнюпив голову Маськiн. — Треба до їжi вiдноситися з повагою, готувати її смачно, з душею, а потiм неквапно сiдати трапезувати i вести застiльну приємну бесiду... — Якийсь ти, Маськiне, недорозвинений тип,— вишкiрився злостиво Макдональдс. — Ти що, не розумiєш, що вже давно наступило сьогодення, сучаснiсть? А сучаснiсть — це коли все старе вважається дурiстю-недоумкуватiстю. Зрозумiло тобi? — Так, все з вами стао зрозумiло, — зiтхнув Маськiн, i з горя замовив собi гамбургер, бо сильно зголоднiв. — Ось так краще, — схвально закивав Макдональдс. — Не турбуйся, Маськiне, я тобi пластмасову iграшку Монстра-Понстра покладу. Тiльки ти її не їси, гаразд? Вона пластмасова. — Добре, — погодився Маськiн, з'їв гамбургер i вiднiс iграшкового Монстра- Понстра Шушутцi... А що робити? Не вставати ж Маськiну сучасностi поперек дороги? А то ще, не дай Боже, переїде чимось... . РОЗДIЛ ДВАДЦЯТЬ ШОСТИЙ МАСЬКIН I МАВПА Ранiше люди були примiтивнi, тому й називалися просто — примати. Вони лiчили подумки, писали перами або кульковими ручками, роздивлялися непристойнi картинки в глянцевих журналах i думали, що живуть цiлком сучасним i просунутим життям. Яка наївнiсть! Свята простота... Але, нарештi, у людства наступила ера запiзнiлого прозрiння, i воно стало використовувати для всього цього мавп. (Ви подумали, що я обмовився, а насправдi хотiв сказати "комп'ютери"... а сказав "мавпи". А яка рiзниця? I тi й iншi поводяться нерацiонально, надовго зависають, метушаться, трiщать, i вiд цього у чесної людини неминуче болить голова.) Вiд приматiв в процесi еволюцiї у людей залишилася, напевне, тiльки найважливiша культурно-просвiтницька половинна цiннiсть, збережена на генному рiвнi i культивована через обов"язкову вакцинацiю — "мат". Ця вакцина з влучною i короткою назвою "мат" має свою довгу iсторiю, не менше славну, як розробка вакцини БЦЖ. Але про це в iншiй iсторiї про Маськiна... Тепер, коли настала мавпяча ера, люди роблять все те саме, що колись робили самi, використовуючи мавп. Мавпи стежать за польотами лiтакiв i космiчних кораблiв, керують процесами складних виробництв, виконують фiнансовi операцiї... Важко знайти таку сферу життя сучасної людини, яке б не залежала вiд мавпячого iнтелекту. Потрiбно людинi, скажiмо, зварити собi чашку кави — вiн йде до Мавпи i дає їй команду на мавпячiй мовi: Enter: Кава Command: Швидко! Program: Де ти там? Enter, Enter, ану Enter нарештi! Спочатку людина, ввiвши команду, чекає, поки Мавпа його команду прочитає по складах. Потiм чекає, поки Мавпа знайде в людино-мавпячому словнику визначення поняття "кава" i уточнить у людини, яку саме каву вона мала на увазi. Мавпа почне нудним голосом перераховувати, а людина повинна кивати або говорити "Угу" i вибирати по своєму смаку: аромат, гостроту, насиченiсть, фактуру, ступiнь гiркоти, демiтассе¹, прянiсть, джезва, солодкiсть, капучиннiсть, еспресснiсть, солонiсть, терпкiсть, Мокко, екзотичнiсть i, нарештi, чи не французьке латте мала на увазi людина? Вибравши конкретний сорт кави, вказавши на iншi подробицi, людина потiм довгенько чекає, поки Мавпа надягне собi на голову кавник, потiм на ще одне мiсце, при цьому чемно попереджаючи: "Кавник знайдений. Проводжу реконфiгурацiю системи. Будь ласка, почекайте!" Потiм людина чекає, поки мавпа порозсипає каву по всiй кухнi, i лише потiм дочекається нарештi, що...Мавпа ошпарить людину кавою. (Треба ж було стiльки питати про сорт кави... Чи не однаково, якою кавою ошпарити?) Людина закричить: "А-А-А-А!!!", а Мавпа iз смiху по землi качається... А ранiше випила б людина кави без усiх цих пригод... Але ж це таке вiдстале життя! Звичайно, людинi не подобається, коли її кавою обшпарюють... Зате, поки людина чекає i вибирає, а чекає i вибирає вона, як ви могли переконатися, ду-у-у-у-у-у-у-же довго...вона цiлком зiйде за людину майбутнього, яку колись давно малювала собi печерна людина, — у виглядi барана з двома головами. Чому з двома? Тому, що розумний. А чому баран? Така у печерної людини була естетика... Маськiн теж вирiшив завести собi Мавпу. Вiн не хотiв вiдставати вiд життя, тому що не любив, коли Сова називала його селюком, темнотою i особою вiдсталою. Сова була особою дуже прогресивною, захоплювалася вiртуальною реальнiстю, тому її очi весь час були вибалушенi, i вона де треба й де не треба пугикала: "Угу-Угу..." Ну, ви знаєте, як говорять сови? "Угу." з крапкою, майже як "хi-хi." Плюшевого Ведмедя. Сова у вiртуальнiй реальностi безугавно ганялася за вiртуальними комп'ютерними мишками i була цiлком задоволена життям. Вона безперервно проводила всi ночi в своїй вiртуальнiй реальностi, а вдень солодко спала. Добрий Маськiн Сову пiдгодовував, тому що якби її так залишили, вона б давно врiзала дуба з голоду. Вiртуальними мишками не дуже наїсися. Сова харчувалася млинчиками Маськiна, якi вiн спецiально пiк для неї вечорами, щоб нагодувати її ситним совиним снiданком, бо сова, як ви розумiєте, прокидалася пiзно ввечерi i тодi одразу снiдала. ____________________ Демiтассе — спецiальна маленька чашка для подачi еспрессо. Це французький термiн, що дослiвно означає "пiвчашки". Бувало, пригощає добродушний Маськiн розкуйовджену Сову млинчиками, а вона його критикує: — Ти, Маськiне, зовсiм вiд життя вiдстав. Тепер уже нiхто справжнi солодкi млинчики не пече. Тепер всi млинцi поголовно вiртуальнi! — а сама трiскає, аж за вухами лящить. Ну от, Маськiн i завiв собi Мавпу, щоби не вiдставати вiд цивiлiзацiї, хоча треба визнати, Маськiн мавп не любив з дитинства, тому що колись його укусила одна осоружна мавпа, коли вiн фотографувався з нею на тлi єгипетських старожитностей... У дитинствi Маськiн довго гостював у древнiй країнi фараонiв, i там його мавпа i куснула. З тих пiр мавпи не належали до тварин-улюбленцiв, яким Маськiн говорив: "Усi-пусi який!" А говорив вiн так майже всiм тваринкам, тому що тварин дуже любив... Нiчого не поробиш, любиш — не любиш мавп, — а за часом треба встигати. Мавп розвелося в Маськiнiй околицi величезна кiлькiсть. Страхiтливий мисливець Фiнтель ловив нетямущих i ставив їм на чоло клеймо "Еннiм-ум", а потiм передавав їх головному дресирувальниковi Гею Бейтсу, який зчитував це клеймо. Бачить Гейтс "Еннiм-ум 5" i вставляє мавпам п'ять умiв-розумiв, а якщо бачить "Еннiм-ум 4", то вiдповiдно вставляє їм тiльки чотири уми-розуми. Коли цi мавпи ставали "вумнi", Гей Бейтс їх викидав у Вiкна, де їх i пiдбирали мiсцевi жителi, розбираючи по будинках, цехах, бiблiотеках i навiть судових примiщеннях, тому що без мавп самi вже нiчого робити не могли. Завдяки цьому мисливець Фiнтель i дресирувальник Гей Бейтс стали дуже багатими, тому їм всi навколо заздрили i мавпочок при нагодi псували, навчаючи непристойним кривлянням i злодiйським звичкам. Ще треба сказати, Гей Бейтс шив мавпам маленькi м'якi штанцi, щоб вони виглядали пристойнiше, тому вiн i назвав свою компанiю "Мiлко-М'яка Компанiя", тому що штанцi зазвичай були мiлкими i м'якими. Отже Гей Бейтс цiлком чесно вiдобразив у назвi своєї компанiї рiд занять, якими вона займалася... Мiлко по м'якому чи м'яко по мiлкому... це вже як кому поталанить. Маськiн завiв i собi одну таку Мавпу i почав займатися з нею натуральним господарством, проте Мавпочка Маськiну попалася напрочуд свавiльна. Бувало, Маськiн посадить моркву — а Мавпа йому все повисмикує, або навпаки, повисмикує Маськiн моркву, а Мавпа всю назад закопає i гарненько притопче грядку, неначе так i було. Стала зовсiм Маськiна з розуму зводити. Одного разу Мавпа умудрилася стерти Маськiну цiлiсiньку каструлю компоту, а iншим разом зависла на цiлий день пiд кухонною стелею i шпурляла у всiх, хто входив чи виходив, перезрiлими бананами. Маськiн вирiшив, що Мавпочка до натурального господарства непридатна, i подарував її Плюшевому Ведмедевi. Плюшевий Ведмiдь став навчати Мавпочку говорити "хi-хi." з крапкою, але вона вчитися не бажала i якось перекинула Плюшевому Ведмедевi тарiлку з манною кашею. Пiсля цього вiн її подарував Кашатцi, якiй Мавпа скрутила всi сережки у довжелезний логiчний ланцюжок, i Кашатцi довелося цiлiсiнький вечiр їх роз'єднувати, аналiзуючи кожну сережку окремо. Кашатка так розсердилася на Мавпу, що передарувала Шушутцi, який поставив її до себе в кiмнату замiсть старого комп'ютера, але Мавпа почала бешкетувати й там, показувати Шушутцi язик, корчити усiлякi пики i лаятися непристойними слiвцями, якi стосувалися таких поважаних персон, що папуги, котрi завжди повторювали все, що почули, одразу потрапили в чорний список мiсцевої служби безпеки, їх навiть хотiли свого часу вислати iз Захiдної Божевiльнi, як неблагонадiйних, в Схiдну Божевiльню, яка, на щастя, вже вiдмовилася приймати неблагонадiйних, тому папуги залишилися на мiсцi, але з кляпами, опечатаними судовим приставом Так залишилася Мавпа нiчиєю, побродила по будинку, потрапила в пiдвал i, врештi, заплуталася у всесвiтнiй павутинi, розставленiй там павуком Дабел-дабел-дабел-юшкiним. Там, у пiдвалi, Мавпу i знайшов Лiвий тапок Маськiна. Вона сидiла у куточку i гiрко плакала, тому що була нiкому не потрiбна. Лiвий тапочок Маськiна вiдразу оцiнив перевагу наявностi Мавпи, пiдключеної до свiтової павутини, i став через неї вести пiдривну революцiйну дiяльнiсть у Лiвотапiї, батькiвщинi всiх лiвих тапочок. За наказом Маськiного Лiвого тапка, переданому через Мавпу по всесвiтнiй павутинi павука Дабел-дабел-дабел-юшкiна, пострiл крейсера "Гаврора" по П"ятковому палацу став сигналом до початку героїчного штурму "останнього оплоту Тапкодержавiя". Iсторики абсолютно упевненi, згiдно наявних сьогоднi документiв, у тому числi i тих, якi зберiгалися в спецiальних архiвах, можна лише приблизно вiдтворити картину подiй скидання Тапкодержавiя. Пiдготовка до революцiйного повстання почалася в Лiвотапiї 22 жовтня, а 25 жовтня загони Тапкодратської гвардiї вже зайняли пошту, мости, вокзали, телеграф та iншi важливi об'єкти мiста. Увесь цей час у Лiвотапiї продовжувалося звичайне життя: ходили трамваї, спiвав знаменитий бас Шаляпкiн. У нiч з 25 на 26 жовтня вiдбулося узяття П'яткового палацу, де засiдав Своєчасний уряд. Увечерi 25 жовтня о 21 годинi 45 хвилин пролунав холостий гарматний залп "Гаврори", а потiм по палацу почала стрiляти артилерiя Петьо- Пашиної фортецi — iз понад тридцяти снарядiв, випущених нею, у цiль потрапили лише два-три. Причому, судячи з документальних фотографiй, було пошкоджено лише декiлька карнизiв i вiконних отворiв. Близько другої години ночi повстанцi — тапкодрати, озброєнi в основному туго згорнутими наперевiс устiлками i шнурками вiд черевик, — пiшли на штурм. Захищав палац батальйон вiдважних дамських туфельок... Коли Маськiн побачив у випуску новин, що твориться в Лiвотапiї, яку пiсля перевороту вiдразу перейменували в Тапкодратiю, вiдразу зрозумiв, що цю полiтичну кашу заварив його Лiвий тапочок. Вiн негайно викликав його до себе i зажадав навести порядок в Тапкодратiї i повернути їй звичну для всiх назву Лiвотапiї. Назву Лiвий тапок пiд натиском Маськiна повернув, проте суть справи вiд цього не змiнилася, бо тапкодрати, захопивши владу, так подерли решту всiх тапок, що тепер в Лiвотапiї практично всi до цих пiр ходять босонiж. Маськiн зрозумiв, наскiльки небезпечною буває дика запущена Мавпа, залишена без нагляду. Не дарма вiн їх з дитинства неполюбляв. Маськiн рiшуче вхопив Мавпу за шкiрку i вiддав її назад Гею Бейтсу, який тепер перейменувався в Бiлку Гейтса, щоб усi вiд нього вiдстали з кличками "гей!". Бiлка Гейтс Мавпу приймати назад не хотiв, тому що у нього вже вивелися мавпи з клеймом "Еннiм-ум 8", i Мавпу просто вiдпустили на волю, де вона тепер успiшно морочить голову жителям, не таким вiдсталим, як Маськiн, який вже просунувся настiльки, що став обходитися без мавпи i при цьому чудово жив. Тiльки бундючна Сова була незадоволена, тому що вона вважала, що без Мавпи можуть обiйтися тiльки самi мавпи, яким мавпи нi до чого. РОЗДIЛ ДВАДЦЯТЬ СЬОМИЙ МАСЬКIН НА КОНЦЕРТI Мистецтво — це не тривiальна надмiрнiсть, необов'язкова i додаткова, як гарнiр. Мистецтво — це потреба живої душi, її нiжна i трепетна сторона. Навiть сiльським жителям i цiлковитим вiдлюдникам потрiбна якась дещиця мистецтва. Сорочку чи рушник хрестиком вишиєш, килимок квiтчастий витчеш, пiсню дзвiнку заспiваєш — i життя одразу стає повнiшим, рiзнобарвнiшим, цiлiснiшим, не одноманiтно-сiрим, як перепрiла солома, а гладенько-рум"яним, як наливне яблучко. Так i Маськiн, що хоч i жив за рахунок натурального господарства, мав вельми вiдчутний потяг до рiзних жанрiв мистецтва. Маськiн, наприклад, чудово малював. Бувало, вiзьме i напише портрет Плюшевого Ведмедя. Ось гляньте, особливо знаменитий кiнний "Портрет Плюшевого Ведмедя, котрий разить Зеленого Змiя" роботи Маськiна. Портрет свого часу висiв навiть у передпокої Лувру, але потiм Плюшевий Ведмiдь зажадав його зняти i повернути назад, тому що японськi екскурсанти, якi масово вiдвiдують Лувр, весь час на нього показували пальцями (не довiряли правдивостi зображення — не могли пiднятися до рiвня алегорiї, мовляв, плюшевi ведмедi на конях не їздять i змiїв списом не разять), а Плюшевому Ведмедевi на кiнному портретi це було неприємно i вiн вiд цього мружився-морщився, знижуючи художню цiннiсть мистецького твору. Портрет якось зателефонував Плюшевому Ведмедевi i поскаржився, що його в Луврi кривдять. Уявiть собi: в Луврi обiдня перерва, гамiрно, галасливо, а на портретi Плюшевий Ведмiдь велично сидить на бiлому конi, тримає пiд пахвою гострий спис, разить ним Зеленого Змiя, i, прижмурившись, набирає номер на старомодному пузатому телефонному апаратi а-ля "Гальо-центральо, Смольний?", який йому напередоднi домальовував молодий талановитий позаштатний член Паризької Академiї мистецтв Монетик на його власне, портрета Плюшевого Ведмедя, прохання... Оскiльки Монетик страждав жахливою короткозорiстю, то телефон вiн неакуратно розмазюкав, i Плюшевому Ведмедю на портретi доводилося жмуритися, щоб набирати правильнi цифри. Картина залишиться неповною, якщо втаїти, що Зеленого Змiя на портретi нема, тому що вiн вiдправився обiдати, а замiсть нього красується табличка, намальована поверх портрета: "Закрито на обiд". Оце був у Луврi переполох... Портрет Плюшевого Ведмедя на конi i з телефоном... та ще й скаржиться! Неподобство! Ганьба для Лувру, де ставлення до картин, загалом, було непогане. Джоконда, правда, теж була незадоволена, що її весь час iз закритим ротом змушують посмiхатися... Ви можете уявити собi жахливу долю жiнки, якiй за п'ятсот рокiв жодного разу не дали показати зуби? Одна емансипована активiстка в двадцятi роки минулого столiття намагалася домальовувати Джокондi гостре iкло, але її вчасно госпiталiзували (я маю на увазi активiстку). Загалом, це непорядок. Всякiй жiнцi треба iнодi дозволяти показати зубки, iнакше вона забуде, що таке свобода...А жiнкам про свободу аж нiяк не можна забувати, тому що її слiд накручувати на бiгудi, прикрашати i пiдфарбовувати, хоча б у свята. Отже, Джоконда мовчки терпiла, тому що не вважала за можливе прийняти запрошення портрета Плюшевого Ведмедя переселитися в будинок Маськiна. Маськiн не змiг би їй створити вiдповiднi умови... Джокондi конче були необхiднi увага i обожнювання, а у Маськiна в будинку гостi бували нечасто, а жителi Маськiного дому вiддавали перевагу мульти-пультиковим картинкам i комiксам, анiж усяким там сурйозним Джокондам. Ще була небезпека, що вони задля жарту можуть їй що-небудь домалювати... А ви розумiєте, що Джокондi домальовувати нiчого не можна, тому що вона досконала. Тiльки не подумайте, що жителi Маськiного дому були малоосвiченими. Шушутка, наприклад, отримував домашнє виховання i брав уроки у самого Планктона. Хотiли було найняти Арiстона, але, добре придивившись до його горе-учня Сашка Македонського, вирiшили утриматися. Береженого Бог береже! Хоча, звичайно, не можна заперечти, що Арiстон прищепив Сашi любов до класичної поезiї. Вiн цю любов, звичайно, дуже оригiнально якось продемонстрував, стерши з лиця землi мiсто Фiви, серед розвалин залишився стояти тiльки будинок поета Пiндара, якого Сашко поважав i любив. Уявiть собi картину: виходить зранку поет Пiндар з будинку купити пляшечку оковитої, а тут тобi...Содом i Гоморра...гастроном стертий з лиця землi... Одна надiя, що не дожив Пiндар до такої славної години... А Олександр був людиною безумовно культурною, iнтелiгентною i будинок залишив як пам'ятник. Ви запитаєте, чому я не помiняв у лiтературних цiлях iмена Пiндара i Македонського? Тому що у них iмена i так доволi милозвучнi... Так що ж трапилося з кiнним портретом Плюшевого Ведмедя? Лувр його повернув з вибаченнями, i Плюшевий Ведмiдь повiсив його на стiнi свого винного льоху в пiдвалi дому Маськiна, поряд з кабiнетом павука Дабел-дабел-дабел-юшкiна i його всесвiтньою павутиною. У винному льосi, окрiм пляшок з вином, наливками i величезної бочки медово-коричневого (Honey Brown) пива, Маськiн зберiгав банки з солоними помiдорами, прославленою свiтовою закускою. Була у Маськiна i вiйськова закуска з гострих червоних перцiв, але, згiдно конвенцiї вiд 1948 року Маськiн її не застосовував... Окрiм мистецтва засолювати помiдори, Маськiн поважав й iншi витонченi заняття, наприклад, музику. Так, вiн одного разу купив квиток на концерт знаменитого музиканта, iм'я якого тут згадувати не хочеться. Ну, гаразд, умовили. Це був Поганiнi. Маськiн одягнув свiй святковий костюмчик, що складався з червоних шортiв у бiлий горошок i рожевої футболки з написом: "I Love Loud Music! I Hate Loud Neighbors!" ("Я люблю гучну музику, але не люблю галасливих сусiдiв!"), i вирушив на концерт. Оскiльки тапочки на концерт пускали без квитка, як усяке iнше взуття, то Маськiн узяв їх iз собою (можете взяти це собi на замiтку, якщо ви з економiї ходили на концерти босонiж). Iншi жителi Маськiного дому залишилися слухати концерт по радiо, тому що їм бiльше подобалося сидiти удома i слухати радiо. А оскiльки Маськiн був справжнiм поцiновувачем музичних мистецтв, тому витратився на квиток. Концерт одразу видався вдалим, бо перед початком у буфетi продавалися язички з листкового тiста, посипанi бiлiсiнькою цукровою пудрою, а Маськiн обожнював такi тiстечка. Йому цi язички навiювали спогади про тихi радощi i солодкi гостинцi, якi дарує нам iнодi життя... Потiм Маськин пройшов в зал, не чекаючи останнього дзвiнка, тому що був педантом — позначалося багаторiчне заняття натуральним господарством. Зал був повний-повнiсiнький, нiде яблуку впасти. Поганiнi дiйсно був надзвичайно талановитим скрипалем i зiбрав на свiй виступ багато рiзношерстого народу. Першi ряди були зайнятi членами Громадськостi глухих, якi надзвичайно любили музику, тому що кожен глухий може тлумачити музику по-своєму... Далi сидiли мiськi знаменитостi i вторинностi. Маськiн примостився на гальорцi, бо в тапочках у пристойне суспiльство його не пустили, хоча Лiвий тапочок погрожував влаштувати шоу-дебати про рiвноправ'я прав тапкiв, що, безумовно, викликало б зрив концерту. Маськiн його, проте, заспокоїв, купивши червоний прапорець i цукерочку-льодяник а-ля пiвник у формi пiвника. Нарештi зал затих, i вийшов вiн.... Маестро Поганiнi був у чорному балахонi i, як i властиво поганiнам, з довжелезним чорним волоссям, що мiсяцями не вiдало пiнно-лагiдних пестощiв шампуню... Пiсля перших трьох феєричних акордiв на скрипцi порвалися всi струни нараз... Потiм розсипалася на дрiбнi шматочки кришталева люстра, опiсля стала сипатися стеля... публiка, здебiльшого, вiдразу розбiглася, розумiючи, що все це — необхiдна частина вистави, проте Поганiнi не вгамовувався... Не маючи струн, вiн став барабанити по скрипцi, i славний Маськiн, вiдчуваючи, що маестро необхiдно допомогти, почав тихенько пiдспiвувати. "Та-а-а... Та, Та, та да там..." — заспiвав Маськiн двадцять четвертий каприз Поганiнi (саме каприз, тому що Поганiнi був надзвичайно капризним, аби ви знали). Почувши несмiливий голосок Маськiна, маестро Поганiнi пожвавiшав, доспiвав куплет: "Та-Та-Да-Дам..." — i запросив Маськiна на сцену. Так i стали вони виступати дуетом, використовуючи скрипку тьотi Варi, як ударний iнструмент (тiтка Варя була знаменитою майстринею скрипкових справ). Тапочки Маськiна теж пiшли в хiд. Правий тапочок сiв за рояль i став акомпанувати, поки не звалив рояль з нiг. Музика Поганiнi була дуже енергiйною, i жоден iнструмент, окрiм барабана, бiльше трьох акордiв не витримував. Лiвий тапочок роздобув звiдкись стартовий пiстолет i став стрiляти у такт мелодiї. Рештки глядачiв розбiглися i навiть грошей за квитки назад не попросили, тому що подумали, що це модний мюзикл, i все так було задумано. За новомодньою традицiєю, мюзикли тепер закiнчуються непередбачувано, добре, якщо тiльки стрiляниною з стартового пiстолета... Маськiн з Поганiнi спiвали самозабутньо, заплющивши вiд задоволення очi, а в будинку Маськiна, де всi слухали концерт по радiо, не вiрили своїм вухам...З радiо линув милий хрипкуватий, але упевнений голосок Маськiна, супроводжуваний прокуреним баритоном маестро Поганiнi, стуком падаючого рояля i пострiлами стартового пiстолета. Це був чудовий концерт! Хiба є щось важливiше в мистецтвi? У справжньому мистецтвi важливо, щоб не було нудно. Коли нудно, то це вже не мистецтво — це наука. РОЗДIЛ ДВАДЦЯТЬ ВОСЬМИЙ ЯК МАСЬКIН КОРОВУ ПРИДБАВ У Маськiна давно була бiло-солодка мрiя завести корову. Вiн, як особа, котра живе за рахунок натурального господарства, звичайно, потребував корови, але всi жителi будинку Маськiна були проти. Плюшевий Ведмiдь не хотiв дiлитися нi з ким увагою Маськiна, Кашатка боялася, що корова може попсувати її зачiску, Шушутка побоювався, щоб корова не злизала язиком якийсь важливий предмет, оскiльки у нього i без корови багато важливих предметiв, наче корова язиком злизала. Коти були категорично проти, тому що вважали корову бруднулею, оскiльки вона язичком не вмивається, папуги повторювали за всiма все, що чули, а тому були теж, зрозумiло, проти, а тапки Маськiна побоювалися, щоби корова не стала їх надягати на босе копито, i тодi б тапкам прийшов об'єктивний, щоб не сказати конкретний, каюк. Тiльки старий дiдусевий годинник був "за", оскiльки, як ви пам'ятаєте, гостро потребували свiжих молочних продуктiв. Маськiн вирiшив знайти достойну молочну корову, а опiсля, мрiяв, всiх пригощатиме парним молоком та сирникам — всi, надiйсь, i розм'якнуть. Про те, щоб корову купити, мова не йшла. Не те, щоб у Маськiна бракувало грошей. Маськiн був ощадливим, не скупуватим, а саме ощадливим, i тому грошенята у нього водилися. Справа у тому, що Захiдна Божевiльня була вiльною країною, а у вiльнiй країнi корови є такими ж повноправними громадянами, як, наприклад, пiвнi або кози. Давно закiнчилися тi часи, коли до корiв у Захiднiй Божевiльнi ставилися, як до худобини. Тепер ставляться до них як до нормального класу трудящих, що, повiрте, дуже тiшить. Корови отримали свободу, як колись жiнки Сходу, i стали самi вибирати собi рiд заняття, мiсце проживання i термiн вiдгодiвлi. Отж, Маськiн дав у мiсцеву газету наступне оголошення: Потрiбна корова: Освiта — висока, Повная ставка, (Була би охота). Обiд i оплата, З соломою хата, Подушка тепленька I ковдра строката. Досвiд i практика, Добра вимова, Рекомендацiї гарнi, Обов"язково! Стукати тричi Маськiну в дверi, I не забудьте -- З собою папери! Маськiн не хотiв давати в об"явi номер телефону, тому що боявся великої кiлькостi безладного мукання по телефону, а з того, вiдповiдно, малої користi. Хай, подумав, краще просто приходять i стукають копитом у дверi. А щоб знати, що це не сусiд Жмикрут за цибулиною i темними окулярами прийшов чи сусiд Парасмiтник за гайками, так навмисне i приписав, що стукати треба саме три рази. Адже Маськiн не гутаперчевий, щоби кожного разу туди-сюди бiгати, вiдчиняти дверi комусь з гайками чи з цибулинами... Зрештою, поява Маськiна з цими предметами на порозi коровi може не сподобатися. Нинi корова розбiрлива пiшла — в господарствi з чудасiями не працюватиме. Вища освiта тепер просто необхiдна всякiй коровi. I не тому, що у неї вiд цього зростають надої чи молоко стає смачнiше. Просто в суспiльствi iснують вже якiсь сталi стандарти i критерiї, i в Захiднiй Божевiльнi так вже було заведено, що всi корови повиннi мати вищу освiту. Деяким особливо нездiбним коровам присвоїли ступенi бакалавра коров'ячих наук за загальною вислугою рокiв без iспиту. Але бiльшiсть корiв вибирали iншi професiї, оскiльки в тому i полягає коров'яча свобода, щоб усяка корова могла вiльно самовизначатися. Маськiн, звичайно, мiг пошукати корову по знайомству, по рекомендацiї сусiдiв, так би мовити. Але вiн не хотiв вiдразу такого кумiвства, бо поважав демократичнi основи суспiльства, в якому проживав, i хотiв всiм коровам на ринку працi надати однаковi можливостi. Свiдомiсть населення Захiдної Божевiльнi була на високому рiвнi, особливо стосовно питань, якi не дуже стосувалися кишенi або iнших особистих вигод захiдних божевiльних, хоча Маськiн був свiдомим громадянином не для показухи, а для загального полiпшення усiляких там важливостей, якими переповнена прогресивна громадськiсть. Громадськiсть Маськiна за це дуже любила, особливо в рiдкiснi хвилини пробудження вiд свого хронiчного безумства, коли купувало у Маськiна свiжу моркву i крiп. Першою в будинок Маськiна постукала коричнева корова з великими бiлими плямами. Маськiн взагалi хотiв класичну бiло-чорну корiвку, але, побачивши коричневу корiвку, аж пiдстрибнув вiд захоплення, так йому хотiлося мати в господарствi корову. До того ж вiдкрито висловлювати свої уподобання щодо забарвлення було з деяких пiр незаконно i вважалося махровою дискримiнацiєю. Тому всi продовжували керуватися своїми уподобаннями, але при цьому тримали язик за зубами... Маськiн запросив корову до себе в кабiнет (без кабiнету в сучасному натуральному господарствi обiйтися не можна) i почав робоче iнтерв'ю: — Менi необхiдна в господарствi корова. — А господарство у вас велике? — строго запитала коричнева корова. — Та не дуже, — скромно признався Маськiн. — А скiльки у вас iнших корiв? — поцiкавилася коричнева корова. — У мене немає iнших корiв. Тому менi й потрiбна корова, що у мене немає корiв! — пояснив Маськiн. — Ну, знаєте, ви що ж, збираєтеся всю коров'ячу роботу на мене повiсити? — аж пiдскочила з мiсця коричнева корова. — Я добре годуватиму, i менi не потрiбно бiльше, анiж одна корова, — влещував роздратовану корову Маськiн. — Я не працюю на маленьких пiдприємствах, — вiдрiзала чванливо коричнева корова i вийшла, не попрощавшись. На прощання, гримнувши дверима, корова процiдила: "Неподобство, i куди тiльки влада дивиться". Маськiна ця остання фраза коричневої корови вибила з ладу. Владу Маськiн, як всякий чесний громадянин, побоювався, хоч i не розумiв, де тут беззаконня, що у нього господарство маленьке i жодної корови немає. Вiн розсудив, що в цьому, загалом, нема особливого кримiналу, але, як мовиться, вiд грiха подалi. Маськiн одразу подзвонив своєму адвокатовi серовi Джентельменчику, i той пiсля довгих вiднiкувань, що у нього немає часу для телефонних розмов i що це взагалi не телефонна розмова, все-таки просвiтив Маськiна, що займатися дрiбним господарством у Захiднiй Божевiльнi якось не прийнято, i навiть, в якiйсь мiрi, злочинно... Хоча конкретного закону проти цього поки що немає, але судова практика показує, що дрiбним господарствам у судi доводиться завжди несолодко, тодi як великi зазвичай якось викручуються i уникають суду. — А за що мене судити? — зашморгав у трубку Маськiн... — Заведiть собi корову, — порадив сер Джентельменчик, уникаючи прямої вiдповiдi. Маськiн поклав трубку i витер гiркi сльози. Питання найму корови з простого бажання переросло у життєву необхiднiсть. Виявилося, що вiдсутнiсть корови в натуральному господарствi прирiвнювалася громадською думкою i судовою практикою практично якщо не до злочину, то до якогось дрiбного злодiйства... Як це — господарство, i без корови? Явне введення в оману громадських мас. Слава богу, нових претендентiв довго чекати не довелося. У дверi постукала iнша корова, саме улюбленого Маськiного забарвлення, i щасливий Маськiн провiв її в кабiнет. — Вас не бентежить, що у мене поки що немає корови? — вiдразу запитав Маськiн. — Нi, що ви, що ви, нiчого страшного, — вiдповiла чорно-бiла корова i почала сама про себе розповiдати. — Я взагалi закiнчила консерваторiю, факультет художнього свисту. — Ой, свиснiть що-небудь, — зрадiв Маськiн. Вiн знав, що корову треба буде доїти рано вранцi, i музика може скрасити цю ранню годину позiхань. — Му-у-у-у-у-у-у-у, — засвистiла корова. — Так це ж не свист, а звичайнiсiньке мукання, — здивувався Маськiн. — Ну звичайно, я ж закiнчувала факультет художнього свисту по класу художнього мукання — а ви що ж, хотiли б, щоб корови свистiли? — Нi, нi, — вiдразу здався Маськiн, — менi це не важливо, менi б хотiлося молочка... — Що?! — обурилася до глибини душi корова. — Ви мене, що ж, доїти збираєтеся? Тiльки не це... Корова схопилася, похапцем зiбрала свої дипломи, i вийшла геть. Маськiн тiльки плечима знизав... "От тобi й на...— подумав, — як же менi бути?" Але, на щастя, в будинок Маськiна знову постукали, i вiн побiг вiдкривати дверi. На порозi стояв величезний бик. — Даруйте, — сказав невпевнено Маськiн, провiвши все-таки бика в кабiнет, — менi взагалi потрiбна була корова. — Ви що, не знайомi iз законом, що забороняє статеву дискримiнацiю? — спокiйно запитав бик. — Основою цього закону є закрiплення заходiв iз реалiзацiї державної полiтики, спрямованої на забезпечення рiвних прав i свобод, а також рiвних можливостей корiв i бикiв, на запобiгання дискримiнацiї зi статевих мотивiв мотивах, як необхiдної умови стабiльного i стiйкого розвитку країни. Маськiн не на жарт злякався: — Я вiдмовляю вам у мiсцi не тому, що ви бик, а тому що ви не корова. Тобто не тому, що не корова, а тому, що не даєте молока. Бiдний Маськiн зовсiм уже заплутався. — Ви не писали в оголошеннi, що вам потрiбне молоко. Ви писали, що вам потрiбна корова. А повиннi були написати: "Бик або корова". Цього вимагає закон, i я наполягатиму на своїх правах. — Бик став напирати на Маськiна, але, на щастя, до кiмнати увiйшов семивiдерний самовар Маськiна повiдомити, що вiн вже закипiв i всiм треба йти пити чай. Бик, побачивши величезний самовар, опустив налитi кров"ю очi i погодився пробачити Маськiна на перший раз за незнання законiв, хоча, звичайно, незнання закону не звiльняє вiд його виконання. Рiч у тому, що в попередньому мiсцi, де бик вiдстоював права, його ошпарили кип'ятком, i вiн, побоювався повторення iнциденту з самоваром, який сердито пихкав жаром i виглядав дуже переконливо. Пiсля того, як бик пiшов, до Маськiна приходила божа корiвка (сонечко) i теж погрожувала поскаржитися, оскiльки вважала себе повноцiнною коровою в усiх вiдношеннях, а її релiгiйнi переконання (те, що вона була божа) не повиннi були братися до уваги при наймi на роботу. До кiнця вечора Маськiн своєю необдуманою кадровою полiтикою порушив стiльки законiв, що, якби доброта i, загалом, незлобивiсть вiдвiдувачiв, i значимiсть самовара Маськiна, то випадало сидiти Маськiну до кiнця своїх днiв у "турмi" за рiзного роду дискримiнацiї... Приходили до Маськiна й iншi претенденти. Були серед них i професори з коров'ячого сказу, i фахiвцi з операцiй по переробцi корiв у свиней i навпаки, i французький кухар — фахiвець з приготування яловичини а-ля Шатобрiан¹. Було багато добре освiчених корiв-iнженерiв, корiв-програмiстiв, корiв-юристiв, корiв- балетмейстерiв i навiть корiв — потомствених авантюристiв. Проте жоден з кандидатiв на посаду корови не погоджувався давати молока. Маськiн уже зовсiм засмутився, але кандидати продовжували прибувати, тому натуральне господарство Маськiна цiлковито запустилося. Цiлiсiнькi днi Маськiн возився з норовистими кандидатами, кожний з яких скандалив по-своєму, але особливо шаленiв кухар — фахiвець з приготування яловичини а-ля Шатобрiан. Причому здавалося, що бiльшiсть i не збиралися влаштовуватися нi на яку роботу, оскiльки вони заявлялися з пiдозрiлими мордами, детально розпитували Маськiна про його господарство, iнодi перевiряючи документи i рахунки... Особливо строгi були кандидати стосовно умов проживання. Бiльшiсть вимагали дво-три кiмнатний корiвник з телефоном i ванною, службовий мобiльний телефон, автомобiль i частину акцiй Маськiного господарства. Коли вони дiзнавалися, що у Маськiна акцiй немає, тому що вiн не компанiя з обмеженою вiдповiдальнiстю "Маськiн Корпорейшн", а одноосiбник, то кандидати з презирством плювали iнодi Маськiну прямо на пiдлогу в кабiнетi, а одна корова навiть залишила коров'ячий коржик у Маськiна на килимi. Маськiн намагався спочатку вмовити корiв, що умови проживання у нього прекраснi i що молоко коровам давати нескладно, але вiдвiдувачi i не думали погоджуватися на його пропозицiю. Щоб припинити цей жах, Маськiн був змушений термiново дати нове оголошення в мiсцеву газету: Не треба корови, З освiтою — нi! Ставок не буде, Вiдсутнi усi. Хатинка в ремонтi, Подушки нема, ковдра зiтлiла -- не буде тепла. Практика, досвiд, Вимова — пусте, Рекомендацiй Не треба уже. Не стукати в дверi Три рази — не треба: В Маськiна просто Вiдпала потреба... З Маськiна узяли дорого за це оголошення, тому що кожна частинка "не" коштувала в газетi долар, тодi як звичайне слово тiльки 25 центiв. Це робилося, щоб газета не виглядала дуже негативною. Маськiну також довелося приховувати вiд громадськостi, що йому потрiбна корова, тому що цим оголошенням вiн вводив громадськiсть в оману, особливо друкуючи його в газетi. Так благонадiйний Маськiн став злочинцем з усiх бокiв i навiть завiв звичку озиратися по сторонах, коли виходив з будинку, — чи не стежать. Одного разу вночi, коли сусiд Жмикрут прийшов позичити цибулину i темнi окуляри, якi йому були потрiбнi, як уже згадувалося, для здобуття кленового сиропу з березових дрiв, Маськiн все-таки не витримав i запитав Жмикрута, чи не може вiн порекомендувати Маськiну порядну корову, згiдну давати молоко. На превеликий подив Маськiна, Жмикрут одразу запропонував Маськiну свою корову Пегаску. Маськiн аж нетямився вiд захоплення. Просила корова Пегаска недорого i обiцяла давати молоко щодня. Через декiлька днiв корова Пегаска приступила до роботи i дала цiле вiдро молока. I з тих пiр почав Маськiн отримувати вiдро молока кожного ранку. I навiть доїти Пегаску не було потреби, тому що вона сама доїлася. Маськiн запропонував Пегасцi налагодити машинне доїння (за участю Машини Маськiна, яка в дитинствi думала, що вона корова, навiть паслася, i з неї до цих пiр весь час щось виливалося в невеликих кiлькостях — коли масло, а коли i бензин). Але корова Пегаска ледь не встала на диби... — Нi! Нi! — зарепетувала вона не своїм голосом. — Нiякого доїння! Я сама! На цьому Маськiн i заспокоївся. Проблеми почалися не вiдразу, але з часом у будинку Маськiна стали щезати предмети побуту: годинник, iграшки, парасольки, кепки, чашки, предмети iнтер'єру, вина iз льоху Плюшевого Ведмедя, вiдкривачки, фляжки, запальнички, цигарки Лiвого тапочка Маськiна i навiть попiльнички з недопалками. Особливо було образливо, що пропала пельменниця на 52 пельменi, i Плюшевий Ведмiдь не мiг собi сам лiпити пельменi, тому що без пельменницi вiн їх лiпити не умiв. Маськiн лiпив пельменi без пельменницi, але був дуже зайнятий i лiпив їх Плюшевому Ведмедевi рiдко. У Плюшевого Ведмедя навiть стала розвиватися легка пельменна недостатнiсть, яку вiн лiкував варениками. Маськiн спочатку подумав на домовика-барабашку Цупика, доброго гнома, троля за нацiональнiстю i хронiчного клептомана, який цупив усе, що погано лежить. Але, перевiривши комiрку домовика-барабашки Цупика, нiчого там не виявив, окрiм старих окулярiв Правого тапочка. Одного разу пропав термометр Шушутки, той самий пiсочний термометр, який для нього винайшов Плюшевий Ведмiдь (мовляв, якщо пiсок в нiм гарячий — значить, тепло, а якщо холодний — значить, холодно). Шушутка, звiсно, дуже переживав. Проте незабаром у магазинi секонд-хенд з'явився точнiсiнько такий термометр, i Маськiн його для Шушутки купив. Шушутка стверджував, що це його старий термометр, тому що вiн закопав колись у нього монету, а тепер вiдкопав. Нарештi всi таємницi розкрилися, коли одного лiтнього дня Маськiн вiдправився в корiвник за черговим вiдром молока, але нi молока, нi корови Пегаски в корiвнику не знайшов. На солом'яному лiжку лежала записка, явно написана копитом: "Лечу я на пiвдень, у теплi краї. Чекайте нескоро, вернусь восени. Цiлую всiх щиро, сердечно, з любов"ю... Корова Пегаска — Крилата на волi". Маськiн знав ще зi своїх вiдвiдин села, що корови зазвичай вiдлiтають на пiвдень улiтку, як i всi нормальнi вiдпочиваючi, i тому не дуже здивувався, проте, оглянувши корiвник, Маськiн знайшов цiлу гору порожнiх пляшок з-пiд молока. — Все зрозумiло. — закусив губу Маськiн. — Пегаска сама молока не давала, а купувала в магазинi. А грошi дiставала, продаючи рiзнi предмети побуту з дому Маськiна. Ну не на свою ж зарплату мала це молоко купувати? — Ех, шкода, — запечалився Маськiн, — чого ж вона менi не призналася, що молока не дає? Ми б її i так любили. ( У Маськiна корова вкрала i продала термос, який Маськiн дуже любив, тому вiн i журився). — Ну нiчого, корова повернеться, я їй скажу, що ми не сердимося, але щоб вона бiльше речi з будинку магазин секонд-хенд не здавала. Хай так живе, отримує коров'ячу зарплату, а молоко i справдi можна купувати в магазинi. — Тому-то цю корову тобi Жмикрут i сплавив — що вiн, вiд хорошого життя, ночами кленовий сироп з березових полiн видушує? Мабуть, пустила старого зовсiм по свiту, — рiшуче заявив Лiвий тапочок. — Може, тобi її все-таки вигнати? — невпевнено запитав Маськiна Правий тапочок. — Ти що — без корови в господарствi не можна! — строго сказав Маськiн i мрiйливо подивився в синє небо: — I коли ж моя кохана Пегаска з пiвдня повернеться... РОЗДIЛ ДВАДЦЯТЬ ДЕВ'ЯТИЙ МАСЬКIН I ГРАМОФОН Дiдусь Грамофон, що став згодом улюбленим Грамофоном Маськiна, зустрiвся Маськiну пiд час мандрiвки у дев'ятнадцяте столiття, яку вiн зробив з метою вiднайти корiння роду Маськiна. Вiн якраз складав генеалогiчне дерево своєї сiм'ї i йому не вистачало вiдомостей про деяких родичiв. Звичайно, можна було вiдправитися в архiви, але Маськiн зазвичай чхав вiд пилу, а крiм того, пiсля стiлькох непорозумiнь, якi вiдбулися за останнi 100-120 рокiв, деякi документи, швидше за все, загубилися, а на iнших взагалi понаписували якiсь нiсенiтницi (ох, i важко доводиться iсторикам). Маськiн, недовго роздумуючи, залiз в машину часу, яка зазвичай служила йому пральною машиною i застосовувалася як машина часу в будинку Маськiна тiльки в окремих випадках, коли у Маськiна тiкало молоко або ґрунтовно пiдгорав пирiг. Тодi Маськiн нап'ялював головний убiр, модний п'ять хвилин тому (мода на головнi убори завжди мiняється iз запаморочливою швидкiстю), i вiдправлявся в минуле, щоб вчасно вимкнути молоко або дiстати з печi пирiг. Ви скажете, що це не зовсiм правда, тому що iнодi в будинку Маськiна молоко збiгало i гасало по кiмнатах, полохаючи i лякаючи оберемкових котiв. Це так, але вiдбувалося це не тому, що Маськiн не хотiв зайвий раз користуватися машиною часу, а тому, що молоку треба iнодi дати побiгати, а то воно застоїться i захворiє на ожирiння. Пральну машину в машину часу Маськiну переробив сам високоповажний Ейнштейник. Якось дня, вийшовши iз запою, бо у нього закiнчилася настоянка на швидких нейтронах, вiн ще раз обдумав парадокс Ейнштейника-Маськiна, згiдно з яким, як ви пам'ятаєте, колiр поштової скриньки впливав на якiсть отримуваних поштових вiдправлень. Ейнштейник вирiшив особисто зустрiти Маськiна, щоб обговорити з ним останнi проблеми квантового поштарства. Маськiн подiлився з колегою Ейнштейником своїм практичним спостереженням з-за кущiв за своєю Поштовою Скринькою, яке вирiшувало парадокс Ейнштейника-Маськiна витонченим i справдi ейнштейнiвським чином. Як ви пам'ятаєте, Поштова Скринька вихоплювала з сумки листоношi Благовiстика найвеселiшi листiвки i одразу їх ковтала. Ейнштейник смiявся до слiз! Як же це вiн сам не здогадався! — Es ist einfach! Es ist einfach! — повторював вiн по-нiмецьки i втирав сльози,заходячись од смiху. — Менi треба було самому поставити такий Das Gedankenexperiment! Ейнштейнику Маськiн дуже сподобався своїм практичним розумом i яблучним штруделем. Маськiн поскаржився Ейнштейнику, що вiн так часто буває зайнятий господарством, що у нього штрудель пригорає i молоко тiкає. Тодi Ейнштейник подумав-подумав, подивився на Маськiна своїм знаменитим хитреньким поглядом, сьорбнув ще чудового бочкового медового коричневого пива з льоху Плюшевого Ведмедя i махнув рукою: — Гаразд, так i бути, перероблю твою пральну машину в машину часу. Маськiн i сам використовував пральну машину, як машину часу, але в основному для подорожей у майбутнє. Бувало, залiзе в пральну машину в 12:30, а вилiзе, то на годиннику вже 12:35. Отже Маськiн сказав дякую, мовляв, i ми не ликом шитi. Але Ейнштейник не угамовувався. Вiн попiдкручував якiсь гайки, настромив довкола лiхтарикiв i ручних годинникiв — i врештi-решт модернiзував пральну машину в справжню машину часу iз заднiм ходом, яка могла їздити назад, тобто в минуле. Отже, цього разу, завдяки модифiкацiям Ейнштейника, Маськiн вiдправився в дев'ятнадцяте столiття, заздалегiдь надiвши вiдповiдний тому часу головний убiр. Оскiльки машина була одномiсною, Маськiн з собою, окрiм тапочкiв, нiкого не взяв, та й не став нiкому говорити, що вiдлучається так далеко назад в минуле, тому що повернутися планував у сьогодення практично в момент вiд'їзду, так, щоб усiм домочадцям Маськiного дому не треба було турбуватися, що обiд цього дня припiзниться. Дев'ятнадцяте столiття було статечним i неквапливим. Ще вiдчувався шарм загниваючого феодалiзму i аристократичностi. Маськiн вiдвiдав усiх родичiв i навiть з'їздив до зовсiм вже далекого предка у Лондон. У Лондонi дев'ятнадцятого столiття Маськiн розшукав того, кого треба, розпитав його про все (цей предок, виявляється, теж жив натуральним господарством), все акуратно записав, i вже мимохiдь посварився з Карликом Марликом, що невдало пiдвернувся пiд руку, — мовляв, через його примарнi комунiстичнi витребеньки, в майбутньому жодна корова молоко давати не погоджується, i вже зовсiм було зiбрався назад додому, в майбутнє, як раптом почув чудову музику, яка звучала з позолоченої труби тодi ще молоденького Грамофона, що проживав у Карлика Марлика. Бiдненький романтичний Грамофон страждав, бо Карлик Марлик його замучив, крутячи зранку й до вечора "Iнтернацiонал", а коли Грамофон не витримував i починав перебрiхувати слова, боляче смикав його за ручку i плював у позолочену трубу. — Ми свiй, ми новий гнiй влаштуєм Хто був нiким, той став зовсiм...-- безбожно перебрiхував Грамофон, крутячи одну i ту ж пластинку вже тридцять третiй раз пiдряд. — Ах ти, контрреволюцiя, — накидався з кулаками на нещасний Грамофон корифей народних бунтiв. А одного разу Грамофон був жахливо наляканий привидом комунiзму, який бродити по Європi не бажав, а засiв у туалетi Карлика Марлика. Грамофон хотiв було пiти вимити трубу пiсля всiм вiдомого до нього ставлення господаря, а в туалетi сидить привид комунiзму i плаче. Грамофон того дня твердо вирiшив, що нiчого хорошого з цього привида не вийде, тому став перебрiхувати-перекручувати "Iнтернацiонал" вже навмисно, намагаючись натякнути волохатому господаревi, чим справа пахне. Але куди там, Карлик Марлик тiльки скаженiв, тому Грамофон його i прозвав "Скажений Мавр". Маськiн, зустрiвшись з Грамофоном, пiдтвердив його найсумнiшi побоювання щодо майбутнього, а ось Карлик Марлик не став слухати Маськiна, а запустив унього своїм правим драним черевиком, чим здобув вiчну шану i обожнювання Лiвого тапка Маськiна, який i задля цього корифея ладен був душу продати. Маськiн запропонував Грамофону тiкати з ним у майбутнє, i той вже було погодився, однак виявилося, що Грамофон з трубою у машину часу Маськiна не влiзав, а без труби вiн їхати вiдмовлявся. Тодi Маськiн запропонував Грамофону добиратися своїм ходом i написав йому свiй телефон, щоб вiн через 150 рокiв подзвонив Маськiну, якщо доживе. Маськiн зворушливо попрощався з молоденьким Грамофоном, i вони розлучилися — Маськiн, пустивши сльозу, а Грамофон, видавши надривний звук, як символ смутку-розлуки. I що ви думаєте, якось, уже в наш час, до Маськiна подзвонили, i в трубцi з чарiвливим потрiскуванням зазвучав знайомий хрипкуватий голос Маськiного Грамофона. Маськiн знову розплакався i поїхав за Грамофоном, щоб нарештi узяти його до себе жити. Грамофон добирався до часу Маськiна 150 рокiв. Багато вiн побачив на своєму шляху. Вiд Карлика Марлика його скоро забрав судовий пристав за борги, потiм вiн попрацював у Шерлока Холмса, який по вiдбитках пальцiв на позолоченiй трубi Грамофона визначив, що його вiдвiдував Маськiн, але не був упевнений, було це вже або ще тiльки буде, тому що вiдбитки пальцiв були такими, якi зазвичай залишають представники прийдешнiх поколiнь, — тобто вiдбиток чiткий, але в картотецi ще не числиться. Загалом, протягом довгого часу до Грамофона ставилися непогано, тiльки двiчi прострелили золоту трубу: пiд час однiєї революцiї i пiд час першої свiтової вiйни. Пiд час другої свiтової Грамофон вiдсиджувався в Аргентинi, i тому йому не дiсталося на горiхи. Траплялося, звичайно, що анархiчно настроєнi аргентинцi струшували попiл в його золоту трубу, i дiймали до живого своїм аргентинським танго, але, порiвняно з "Iнтернацiоналом" Карлика Марлика, це було нiсенiтницею. Загалом, добрався Грамофон до Маськiного часу цiлим-цiлiсiньким i, на загальний подив, досить пристойно крутив пластинки. Маськiн вiдразу затягнув Грамофон на пiкнiк i пригощав його малиновим варенням, а всi домочадцi Маськiна вiдразу почали обожнювати дiдуся Грамофона. Вони його сталi навiть звати Грамусь, — вiд пестливого iменi "дiдусь Грамофон". Маськiн був дуже радий, що Грамусь дотягнув до Маськiного часу крiзь усi буремнi i сторичнi лихолiття. Ось на якi подвиги спроможна справжня дружба, як це трапилося з Маськiним i Грамофоном Маськiна. РОЗДIЛ ТРИДЦЯТИЙ МАСЬКIН I КУЛЬТУРНI ВIДМIННОСТI Незрозумiло, що вважати культурними вiдмiнностями, а що вважати вiдвертою пiдлотою i хамством. Маськiн пожив у багатьох країнах до того, як поселився в будинку Маськiна в Захiднiй Божевiльнi, та побачив рiзнi звичаї i традицiї. Звичайно, люди живуть по-рiзному, деякi з них настiльки оригiнальнi, що взагалi нi на кого не схожi. Але у тому якраз i справа, що коли говориш про народ в цiлому — це все лишень теорiя, а от коли у тебе перед носом один його конкретний представник — то невiдоме, як поводитися, незрозумiло якi там у нього культурнi цiнностi бубнявiють — дивися, аби не придушити. Менше з цим, намучив Маськiн зi всiма цими культурними вiдмiнностями. Бувало, гляне: людина — запеклий нахаба i сволота, а йому оточуючi пояснюють: та що ви, це зовсiм не так, це просто у вас, Маськiне, з ним культурнi вiдмiнностi, от вам i ввижається, що вiн нахаба i сволота, а по-справжньому, за мiсцевими мiрками, цiлком пристойна людина. Ну добре, добре, хiба що трiшки-трiшечки нахабнiший i сволотнiший вiд норми, але у нас це цiлком прийнято i навiть заохочується. У Маськiна вiд такого калейдоскопу культурних вiдмiнностей навiть запаморочилося в головi, i вiн обхопив її обома руками, щоб цiлком не вiдвалилася... Хоча цього нiхто з оточуючих не помiтив би — усi б вирiшили, що у Маськiна це така культурна вiдмiннiсть, перiодично втрачати голову. Та, незважаючи на прикрi обставини, Маськiн вирiшив дiйти до сутi i розiбратися з цими культурними вiдмiнностями, а то в однiй країнi красти недобре, але крадуть, в iншiй — добре, i теж крадуть, а в третiй — красти можна, але нiхто не краде, тому що злодiй у злодiя давно палицю вкрав, а без палицi крадiжка вже не така, якась нетрадицiйна без палицi виходить. Ось знову у Маськiна хтось щось потягнув, i вiн не знав, погано поступили з ним цього разу чи це просто культурнi вiдмiнностi й на це не треба звертати увагу. Так Маськiн мучився, мучився i поїхав в мiсто Космополiтинськ, де проживала панi на iм'я Культурнi Вiдмiнностi, щоб все у неї детально на мiсцi i з'ясувати. Маськiн iз собою узяв знову тiльки тапочки, тому що iншi жителi Маськiного дому їхати в Космополiтинськ не хотiли. Прибувши на мiсце, Маськiн довго шукав потрiбну адресу, тому що номери будинкiв писалися то арабськими, а то римськими цифрами, назви вулиць були написанi то на псевдокитайськiй (це коли начебто iєроглiфи — а сенсу нiякого, просто так красуються), а то i на древньокукурiкськiй (мовi древнiх бойових пiвнiв). Нарештi Маськiн знайшов адрес за допомогою свого Правого тапочка, який вiльно говорив на фенi, як i багато несправедливо репресованих, i таким чином швидко знайшов дорогу, тому що феня в нашi часи зарекомендувала себе як мiжнародна мова. Мадам Культурнi Вiдмiнностi зустрiла Маськiна прихильно, нiбито очiкувала зустрiчi з ним. Виглядала вона особою неврiвноваженою, оскiльки, не зважаючи на худобу, рiзнi виступи її буйного органiзму порушували рiвновагу при ходьбi, i тому вона пересувалася, користуючись нанайськими лижами, навiть в межах квартири. На головi у неї красувалася китайська червона шапочка з довгою кiскою, загорнута вона була в розкiшний японський халат, надiтий поверх росiйської тiлогрiйки, а на ногах у неї були техаськi чобiтки зi шпорами, до яких вже й крiпилися нанайськi лижi. Маськiн уважно оглянув мадам Культурнi Вiдмiннiсть i забарився, не знаючи, як привiтатися. — Шалом, — скромно сказала мадам i поцiлувала Маськiна за росiйською традицiєю три рази. — Салам-алейкум, — чомусь вiдповiв Маськiн i вмостився на диванi. — Я розумiю, у вас до мене справа? — запитала мадам Культурнi Вiдмiнностi, наливаючи Маськiну склянку росiйської горiлки, розведеної шабатним вином. Маськiн пити не став, але тапочки Маськiна прийняли за милу душу i попросили налити ще. — У мене до вас, поважана мадам Культурнi Вiдмiнностi, — сказав Маськiн, — у мене до вас питання. Я, звичайно, дуже поважаю всякi культурнi вiдмiнностi, але менi часто незрозумiло, справа в культурних вiдмiнностях, чи людина дiйсно сволота. Вiд цього у мене голова вже йде кругом. Чи немає у вас якого-небудь вiрного визначника, що вiдрiзняє культурнi вiдмiнностi вiд простого рядового сволотства? — А що конкретного з вами сталося? Менi без прикладу важко буде вирiшити, — запитала мадам Культурнi Вiдмiнностi i затягнулася величезною гаванською сигарою, зробленою в Нiдерландах. — Ну, ось мене недавно обiкрали, майже по свiту пустили, а потiм сказали, що я сам дурень, i що це все через культурнi вiдмiнностi, — признався Маськiн i спохмурнiв. — I багато вкрали? — по-дiловому уточнила мадам Культурнi Вiдмiнностi. — Практично все, що могли винести. — Ну, вони сказали до побачення? — запитала мадам Культурнi Вiдмiнностi. — Так, — вiдповiв Маськiн. — Це означає, що вони культурнi, — вiдзначила мадам Культурнi Вiдмiнностi i поцiкавилася: — А як конкретно попрощалися? Ви вiдтворiть дослiвно i бажано на тiй мовi, на якiй цi слова були сказанi. — Здається: "It has been nice knowing you"¹, — пригадав Маськiн, напружившись. — А ви що вiдповiли на це? — зацiкавилася мадам Культурнi Вiдмiнностi. — Здається: "Та пiшов ти!" — вiдразу пригадав Маськiн. — Ну, ось бачите, наявнi культурнi вiдмiнностi, — винесла присуд мадам Культурнi Вiдмiнностi. — Ось якби ви вiдповiли "Go f. yourself"², — то нiяких вiдмiнностей не було би. — А! Тобто рiч не в тому, що люди роблять, а рiч у тому, що вони при цьому говорять! — здогадався Маськiн. — Звичайно, — схвалила здогад Маськiна мадам Культурнi Вiдмiнностi. — Тобто, якби я йому правильно вiдповiв, вiн би засоромився, повернувся назад i став би порядною людиною? — у голосi Маськiна забринiла надiя. — Нi, звичайно, просто у такому разi культурних вiдмiнностей не було б, а в ситуацiї, описанiй вами, культурнi вiдмiнностi наявнi. _________________ It has been nice knowing you — Було прякби тоємно вас знати (англ.) ² Go f... yourself — нецензурний еквiвалент росiйського виразу: "Та пiшов ти..." (англ.) — Чи не здається вам, високоповажана мадам Культурнi Вiдмiнностi, що багато хто просто прикривається цими горезвiсними "культурними вiдмiнностями", щоб пакостити i паскудити безкарно, та ще при цьому залишатися в бiлому, ми, мовляв, не виннi, що у всяких там Маськiних було iнше дитинство, i вони ходили на горщик з етикеткою, написаною на iншiй мовi? — уточнив Маськiн. — Ну, не без цього, не без цього. — призналася мадам Культурнi Вiдмiнностi. — Але ви, Маськiн, повиннi ще радiти, тому що в деяких мiсцях культурнi вiдмiнностi сягають такої напруженостi, що вас могли б узагалi з'їсти-злопати-схавати... Я знала одне таке плем'я. Хочете, познайомлю? Дуже ввiчливi людоїди. Думаю, серед них знайдуться i Маськоїди. — А тапкоїдiв серед них немає? — затурбувався Лiвий тапочок, для якого соцiальнi реформи були справою його життя, i вiн не мiг дозволити себе з'їсти, не довiвши справу життя до кiнця. — Тапкоїди? — задумалася мадам Культурнi Вiдмiнностi. — Не знаю, я запитаю. — Ага, — здогадався Маськiн, — просто в свiтi нiчого не змiнилося, всi один одного їдять, але при цьому користуються культурними виразами! — Зрозумiло — у цьому i полягає прогрес цивiлiзацiї, — точився медом i патокою голос мадам. — Взагалi немає нiчого шкiдливiшого, нiж вважати, що в свiтi щось змiнюється. На це всi простачки завжди i купляються, мовляв, нинi не тi часи, тепер уже не з'їдять посеред бiлого дня, i шусть на вулицю — стриб-скiк-поскiк — а там їх гам-гам i нема. Строщили...Часи не мiняються, мiняються фрази, якими задобряють тi або iншi дiї. — Отже культурнi вiдмiнностi придуманi iдiотами для iдiотiв? — у Маськiна остаточно розвиднилося в головi. — Нарештi! — неабияк зрадiла мадам Культурнi Вiдмiнностi, нiбито довго пiдводила Маськiна до цiєї думки, хоча й сама здивувалася такiй думцi i вирiшила наприкiнцi гарненько все обдумати. Обдумати, правда, цю думку так i не вдалося, тому що пiсля вiдвiдин Маськiна мадам Культурнi Вiдмiнностi вiдправилася в перукарню, де разом залишками волосся у неї випадково вiдрiзали i цю думку. Так, знаєте, буває: прийдеш у перукарню подумати (де ще, як не в крiслi, мружачись, аби волосся не потрапило в очi, можна гарненько сконцентруватися на якiйсь мудрiй думцi), а перукарка-балаболка такого набазiкає, що виходиш не тiльки без волосся, але i без цiнних думок, якi могли б розвинутися i процвiтати, якби не це пустомельство. I чому перукарi в Захiднiй Божевiльнi такi балакучi? "Культурнi вiдмiнностi" — звично скажете. Та нi, це чистої води iдiотизм. Так-так, iдiотизм чистої води! Минають роки, поколiння, столiття Цивiлiзацiй згнивають суцвiття, Новi приходять культурнi уми -- Та, врештi, нiколи не змiнюємсь ми. Людство давно уже стало на ноги: Правила, норми, закони, вимоги, Усмiшечки, маски, ввiчливi мiни, Фрази привiтнi — культурнi вiдмiни. Вже назбирали стоси, вагони Вiдмазок культурних — всуцiль перегони. За словом облесним оскал хижака, Прихована заздрiсть, отрута їдка, Злоба людоїда, сльоза крокодила -- Вiн вас проковтне i без мила, i з милом... Культурнi вiдмiнностi — дама-омана, Пiдлiсть прикриє не згiрш од шамана. Голiвку закрутить, дурничок натрусить, Пригрiє, погладить — а потiм укусить, Понищить, потрощить усi iдеали. Бо треба, щоби їй усi довiряли. Мiняйте не фрази — оманливi шати -- Учiться по-справжньому iнших прощати, Любити, дружити, смiятись, радiти Людину у собi щомитi творити. РОЗДIЛ ТРИДЦЯТЬ ПЕРШИЙ МАСЬКIН I ФРАУ ДОЙЧЛЕНД Маськiн любив слухати радiо i якось почув, що в його мiстечко приїжджає з вiзитом фрау ДойЧленд. З цього приводу жителi мiста вирiшили залатати яму на дорозi, котра там зухвало щирилася з минулої зими. Маськiн одразу запитав у Лiвого тапочка, що йому вiдомо про цю чудову особу, i Лiвий тапочок все про неї розповiв Маськiну, тому що, не зважаючи на свої лiвi погляди, нiмцiв дуже поважав, вiдрiзнявся обiзнанiстю у марксистських джерелах в оригiналi i пишався своїм особистим знайомством з Карликом Марликом, який лiве взуття поважав, i хоч був не зовсiм нiмцем, але асоцiювався в свiдомостi Лiвого тапочка як нiмецький лiдер всiх лiвих тапкiв Землi, а лiдеровi можна пробачити будь-який акцент, навiть нiмецький. Крiм того, знання рiзних мов дозволяє грати словами вiдразу на декiлькох говiрках. Ось, наприклад, по-нiмецьки Das Kapital ("Капiтал") вимовляється "Даш, капiтал". Мовляв, даш... натяк розумiєте? Нi? Ну, шош. Вам i не обов'язково. Ну гаразд, поясню. Взагалi Карлик Марлик хотiв помилково назвати свою працю Die Kapitalien (якщо потайки перекласти з сумiшi англiйської i нiмецької, то вийде: "Умрiть, капiтали!")¹ . Тому Карлику Марлику i довелося рiвно пiвжиття провести в Англiї, оскiльки, напевно, там краще розумiли його англо-нiмецький гумор, просто на нього не зважаючи. Мовляв, копошиться бородань у Британськiй бiблiотецi, i гаразд: хати не пересидить. А ось на батькiвщинi, у Нiмеччинi, його не розумiли, хоча не помiчати не могли... Радi були б не помiчати, та дзуськи, не той калiбр. Крупний занадто, щоби не помiтити. А Карлик Марлик, бувало, вiд свого фурункульозу в Лондонi страждає i цiдить крiзь зуби: "Я вам всiм ще покажу! Дорого вам мiй фурункульоз обiйдеться!" I ви знаєте, дiйсно дорого обiйшовся, тому не можу не погодитися, що вчення Марлика правильне, тому що воно вiрне. Ну як проти фурункульозу посперечаєшся? Взагалi хвороби великих людей дорого обходяться людству. Це все лiкарi виннi. Вони, костоправи-костоломи, нiяк пiдлiкувати усiх кого треба не можуть. А великi люди тут нi при чому. Ну що ви там можете накерувати, коли у вас гостра параноя, закрiплена хронiчним запором? Або, ще гiрше, сифiлiс мозку, пiдсилений революцiйними позивами! Я вимагаю зняти зi всiх лiдерiв держав вiдповiдальнiсть за все, ними вчинене, i повнiстю перекласти її на костоправiв-лiкарiв. Я це серйозно. _____________ Гра слiв: слово Die — по нiмецьки просто артикль множини, а по англiйськи означає "Умри!". Отже, Лiвий тапочок Маськiна почав свою розповiдь, за наведення якої ви повиннi нас пробачити, тому що, як ви уже знаєте з попереднiх роздiлiв, Лiвий тапочок Маськiна не вiдзначався стриманiстю у виразах i добропоряднiстю у помислах. Ви скажете — брехня, просто кожного разу, коли автор хоче висловити якусь непристойнiсть, тодi й кличе Лiвий тапочок, а той за автором бездумно все i повторює. Нi, це не так. Ну ось, дивiться. Я зараз пiду на кухню, а Лiвий тапочок вам усе без моїх пiдказок розповiсть. Тодi повiрите в самостiйнiсть моїх героїв i в те, що я за них не вiдповiдаю? Все-все, я пiшов, а ви слухайте. Потiм менi розповiсте. — Фрау ДойЧленд, — неквапливо почав свою розповiдь Лiвий тапочок, — пишалася своєю схильнiстю всьому давати лад. Вона вважала, що всi навколо тiльки й знають, що смiтити, розкидати, поганити, пакостити i виробляти всякi недоладностi. Вона ж завжди носила бездоганно бiлий фартух i не допускала нiяких вiдхилень вiд раз-i-назавжди заведеного порядку. Взагалi, в природi важко було знайти щось охайнiше i дисциплiнованiше, нiж фрау ДойЧленд. Узяти ось, наприклад, сонце. Нiби свiтить щодня. Так? А також недостатньо пунктуально. То зiйде в 4:45 ранку, а то в 5:10. Ну i як пiсля цього на сонце можна покладатися? А мiсяць, який узагалi нi в якi ворота не лiзе. Фрау ДойЧленд особисто обстежувала його в телескоп i знайшла стiльки запорошених нерiвностей i подряпин, не кажучи вже про те, що цей пакосний мiсяць, уявiть собi, завiв огидну звичку з'являтися наполовину, а то i зовсiм ховатися. Таке собi публiчне обрiзання кожного мiсяця на огляд всього чесного людства... Гiршого вияву сiонiстської змови i не знайдеш. Ви погляньте тiльки на небо! Але особливо багато претензiй до мiсяця фрау ДойЧленд, як не дивно, мала тодi, коли мiсяць з"являвся поважно-повним. Так буває, що образишся на якогось обрiзаного, i потiм, коли вже до нього нема за що прискiпатися, все одно до чогось матимеш претензiї. Повний мiсяць вона навiть намагалася пiдмести, але мiтла виявилася закороткою, що теж, звичайно, означало непорядок! Якщо ти такий уже запорошений, то навiщо висиш так високо? НеподобствоА вже кому-кому, як не фрау ДойЧленд, знати, як вiшати! У цiй справi вона була майстер екстра-клас! Бувало, розвiсить портрети по стiночках будинку — висять рiвнесенько, як по шнурочку, не прискiпаєшся. Ось така була спецiалiст-очка. Ой, перепрошую, спецiалiсточка... У часи молодостi, завдяки тому, що фрау ДойЧленд була така досконала, а всi iншi навколо були так собi — сiра маса, вона уявила, що набагато краща за iнших, що походить вiд особливої вищої стародавньої раси дойчленiв, тобто дойчлендiв, не тих дикунiв, що дiстали всю Європу ще у далекi часи, а вiд iн-дой-членд-ської раси, назв є багато: придумуй донесхочу! Вона навiть вирiшила всi iншi раси винищити дустом, але її, хоча з деяким запiзненням, переконали товаришi, якi вважали, що справа зовсiм не в расi, а справа в соцiальному походженнi, i вона, необхiдне вiдсидiвши, вийшла на свободу, хоча й у зiм'ятому, проте бездоганно бiлому фартушку, так i не позбувшись, загалом, своїх переконань. Досконалiсть, бездоганнiсть, чистота i лад. Хто посмiє тут розводити бардак? Фрау ДойЧленд день i нiч -- все на посту, Безперервно буде нам наводити красу. ПРИСПIВ: Пiсню заспiваю Вам свою, Якщо треба, Приспiв повторю: У всьому порядок Завжди-назавжди! Якщо хтось порушить, То звiсно — жиди. Бiлоснiжний бездоганний фартушок. Щоб по струнцi, все висiло -- вiшачок. Мiтлу в руки -- все навколо пiдмести, Бо й на Мiсяцi немає чистоти. Всюди змови, рiзнi раси -- ґвалт, бiда. Нам потрiбна чиста раса, наднова! Замiтаю, витираю пил, перероблю всiх на свiй копил. Дивно тiльки, що фрау ДойЧленд насправдi походила з дуже дикої сiм'ї, яка в той час, як недосконало-неохайнi раси будували пiрамiди i храми, пленталася лiсами i полями, займалася розбоєм i всiм залила сала за шкуру ще в тi давнi римськi часи. Та, як мовиться, що було — те загуло. Тепер фрау ДойЧленд була чистьохою i взагалi стояла на вищому щаблi культури, з якого, якщо вже оступишся, то гепнеш прямiсiнько вниз у нетрi дикунства-варварства. Щоби не впасти знову вниз, фрау ДойЧленд стала обмежувати себе в дозi шнапсу i не дозволяла собi мочитися стоячи, хоча їй так було зручнiше з надлюдських мiркувань, бо мочитися сидячи — прояв слабкостi i безвольностi. Ну, що поробиш, на якi тiльки жертви не пiдеш, щоб все-таки зберегти людство у повному асортиментi. "Гаразд — нехайль живе", — сказала фрау ДойЧленд i вирiшила свiй iдеологiчний запал направити в запал по прибиранню пилюки. Так важко доводилося себе долати вже немолодiй фрау ДойЧленд, можна сказати, переступати через себе, наступати на горло своїй власнiй пiснi... Зате фрау ДойЧленд стали приймати в суспiльствi, забули про її старi справи, її рiдний син навiть став папою римським, хоча по-молодостi теж бешкетував з матусею. Лiвий тапочок Маськiна закiнчив свою правдиву розповiдь, а я повернувся з кухнi. Ну, i що вiн вам набалакав? Я бачу у вас на щоках виступив нездоровий рум'янець. Ну-ну, дайте-но менi прочитати. Так, так, так... Ага... Прочитав... Ну що ж, я би витер, але ви, я вже бачу, прочитали, i якщо вирiшите, скаржитиметеся. Отже, я залишу. А то — пиши, витирай, а знаєте, як в Африцi паперу бракує? Нi, не писати. Нi, не читати. Просто не вистачає папiр. Я расист? Аж нiяк. Я був на кухнi. Ви скаржитиметеся Папi? Будь ласка, скаржтеся... Розумiєте, щоби вiд римської католицької вiдлучити, треба спочатку до неї прилучити... Я не люблю католикiв? Я не люблю нiмцiв? Та ви що, збожеволiли, читачу? Та всiх я люблю. У мене друг дитинства — католик, чернець. Що означає "особистi знайомства не мають значення"? Слухайте, ви взагалi звiдки узялися, мiй любий читачу? I як ви до тридцять першого роздiлу з такою пiдозрiлiстю дiйшли? Ах, по службi треба? Ну, тодi заспокойтеся i слухайте уважно далi. Фрау ДойЧленд прибула в мiсто, поряд з яким проживав Маськiн, з метою рутинної iнспекцiї, котрi вона вчиняла в будинках усiх жителiв Землi. У неї було таке доручення, яке вона сама собi доручила. Мовляв, якщо не можна боротися зi всiм людством, то хоча би з брудом i безладом, якi воно виробляє. Людство зрадiло, зiтхнуло на повнi груди, а фрау ДойЧленд для вигляду потупила очицi, голос пiдсолодила: мовляв, соромиться за минулi справи. А людство ж наївне, як рожевий бантик, — йому кульку повiтряну показали, вiн i розв'язався... Тому нiхто не здивувався, коли одного ранку на порозi дому Маськiна з'явилася вона — фрау ДойЧленд власною персоною. Маськiн спецiально нiчого прибирати не став. Не любив вiн, знаєте, показухи. Фрау ДойЧленд не стала тодi будинок Маськiна критикувати, а делiкатно сiла на краєчок стiльця перепочити. Мовляв, все одно без толку, Маськiних не переробиш "по образу i подобiю"... Такi вже вони недоробленi, що i братися переробляти нема чого. Розмова фрау ДойЧленд з Маськiним була дуже пристойною — про те, як робити пирiг з яблуками, про те, чи треба додавати палену горiлку в сосиски з капустою, чи це не обов'язково, але фрау ДойЧленд весь час якось дивно посмiхалася, i тому Маськiн нiяковiв.__________________ ²Папа римський Бенедикт XVI в юностi був членом нацистської молодiжної организацiї "Гiтлерюгенд". Так буває, коли зайде в автобус людина з пiстолетом в кобурi. На вигляд людина начебто нормальна. I дозвiл на носiння зброї у неї напевно в порядку, i стрiляти вiн явно не збирається. Але iнстинктивно якось так не випускаєш з поля зору пiстолет i мимоволi починаєш пiдлабузнюватися. Так уже влаштована наша масячкова суть. Не любимо ми вогнепальної зброї...Не любимо. I крапка. РОЗДIЛ ТРИДЦЯТЬ ДРУГИЙ МАСЬКIН I СЕНЬЙОР КАПУЧИНКА Гондола неквапно мережила води глибокого каналу. Мимо пропливали вкритi цвiллю будинки древньої Венецiї. Iнодi з човнiв, котрi пливли на зустрiч, чувся гучний спiв. Маськiн плив на зустрiч з синьйором Капучинкою, батьком iталiйської мафiї. Тапочки Маськiна принишкли i намагалися не привертати нiчиєї уваги. Вони знали, що синьйор Капучинка ставиться з пiдозрою до всього, що себе поводить демонстративно, i днями прострелив свою нову лiву туфлю за те, що та спробувала натерти йому мозоля. Взуття з дiркою, нехай навiть нове, самi розумiєте, рiч нiкчемна, а тапочки хотiли бути корисними, тому що Маськiна любили i у всьому йому допомагали. Правий тапочок старанно гортав тапко-iталiйський розмовник i бурмотiв: "Ськузi! Бонджорно! Престо!", а Лiвий тапочок чистив секретну тапкову хлопавку, яка служила у тапочок замiсть револьвера. Усяке буває: береженого Бог береже... Маськiн був спокiйний. Пiсля вдалого завершення iсторiї з Рибою 007, про яку ми вам детально розповiли, Маськiн повiрив у власнi сили i сьогоднi вирiшив зробити новий подвиг розвiдника — викрасти пiцу у самого синьйора Капучинки. Синьйора Пiца була заручницею у синьйора Капучинки вже багато рокiв, i вiн постiйно погрожував її з'їсти. Маськiн хотiв випустити синьйору Пiцу на свободу, хай, мовляв, лiтає, як птах. Адже пiци вiдрiзняються вiд легкокрилих птиць усього на одну двi букви, i я вас запевняю, що лiтають навiть краще. Тому що важка буква "т" не тягне їх униз, зате легка додаткова "ц", навпаки, додає легкостi. Деякi наївнi особи вважають, що їм пощастило спостерiгати в небi лiтаючi тарiлки. Повiрте, що це нiсенiтниця. Кожного разу, коли ви чуєте таке повiдомлення, знайте, — це вони бачили лiтаючi пiци. Синьйор Капучинка знав про намiри Маськiна, тому що Маськiн їх i не приховував. Напередоднi поїздки Маськiн подзвонив синьйоровi Капучинцi з аеропорту i домовився про зустрiч, сказавши, що викрадатиме синьйору Пiцу. Це був такий обманний маневр. Синьйор Капучинка давно стикався з розвiдслужбами i знав, що вони нiколи не скажуть те, що насправдi збираються зробити, тому й не запiдозрив, що Маськiн дiйсно збирається викрасти Пiцу, iнакше навiщо Маськiн йому все розповiв? Чеснiсть i вiдвертiсть iнодi є найсильнiшим обманом. Зарубайте добре це собi на носi! Синьйор Капучинка думав, що Маськiн їде розслiдувати пропажу своєї глобальної макаронини, яку, як ви пам'ятаєте, з'їв Плюшевий Ведмiдь, i Маськiн вирiшив не оприлюднювати цей iнцидент, зам'явши його як сiмейну справу, але преса все звалила на iталiйську мафiю, i мафiя вже i сама завагалася, чи не вона цю макаронину стибрила. Чому стибрила? Тому що на берегах Тибру так називається дiя, що є незаконним вiдбиранням законної власностi без застосування законної зброї, ношеної беззаконно... Взагалi вплив преси на людськi уми колосальний. Коли ви читаєте про себе в газетах, через деякий час ви вже i забуваєте, як воно насправдi було, i пам'ятаєте тiльки ту версiю, яку подали про вас у пресi. Чудовий приклад суспiльної свiдомостi. От у деяких мурашок є таке суспiльний процес травлення — те, що один, поївши, видiляє, iнший за ним доїдає i, видiливши, дає можливiсть третьому вже доїсти остаточно. Не плутайте це з системою громадського харчування, де споживання видiленого йде не по ланцюжку, як у мурашок, а одночасно паралельним чином. Так от, суспiльна свiдомiсть нагадує бiльше суспiльний процес травлення мурашок. Один видiлив, iнший доїв. Отже, синьйор Капучинка був цiлком готовий до зустрiчi з Маськiним. Вiн замаскувався пiд гондольєра i вже двi години возив Маськiна з тапочками каналами Венецiї, намагаючись таким чином фiнансово пiдiрвати Маськiна, оскiльки гондольєрство є ручною роботою i вартує стiльки ж, як полiт на Мiсяць. Не вiрите? Добре-добре, ви знову за своє. Давайте порахуємо. Скажiмо, приватний полiт на Мiсяць коштуватиме 100 мiльйонiв доларiв. Проїхавши по каналу, завдовжки в кiлометр, ви платите гондольєровi, ну, скажiмо, 100 доларiв (хоча вам заморочать голову i вiзьмуть бiльше). Вiдстань до Мiсяця 384 тисячi кiлометрiв, i ще стiльки ж назад. Разом 768 тисяч кiлометрiв по $ 100 за кiлометр — виходить 76 мiльйонiв 800 тисяч. Дешевше? А на чай? Ну добре, добре... У вас залишиться здачi мiльйонiв десять, то ви думаєте, вам її вiддадуть? Значить, ви не були у Венецiї. Якщо ще на гондолi до Мiсяця туди-сюди, то не надумайтеся пливти на гондолi до зiрки Проксiми в сузiр'ї Центавра. Вона хоч i найближча до Землi зiрка, але на гондолi подорож тiльки в один кiнець обiйдеться бiльше, нiж у три квадрильйони доларiв: $ 3, 991, 227, 750, 000, 000 Так, так, саме доларiв, а не лiр! У лiрах це було б не дивно, тому що в лiрах всi цiни i так здаються переписаними з пiдручника астрономiї. Не вiрите, що так багато? Вважайте! До зiрки Проксiми в сузiр'ї Центавра 1, 29 парсека, один парсек рiвний 206 265 астрономiчним одиницям — вiдстаням вiд Землi до Сонця. Ось i пiдбивайте пiдсумки, тiльки врахуйте, що гондольєри не приймають чекiв. Тепер ви розумiєте, як синьйор Капучинка збирався розорити Маськiна? Але не так сталося, як гадалося, Маськiн давно зрозумiв, що його гондольєром є синьйор Капучинка власною персоною, i платити за цей недолугий фарс вiн не збирався. Ви знаєте, чому всi професiйнi розвiдники розпочинають перестрiлку в ресторанi якраз у той момент, коли вони вже поїли i їм принесли рахунок, за який вони ще не заплатили? Елементарно! У сум'яттi, пов'язаному з перестрiлкою, увага офiцiанта дещо розсiється — розвiдник рахунок у кишеню i поминай, як звали. Потiм вiн його пред"явить до оплати, i вийде — i пузо набив, i грошi заощадив, i до оплати пред"явив. Скажете, нечесно? А що поробиш — се ля вi... Зарплати у розвiдникiв, як кiт наплакав, а от робота шкiдлива, доводиться крутитися. Головне, розвiдникам, на вiдмiну вiд всiх iнших, категорично заборонено продавати Батькiвщину. Через двi години вимушеної поїздки, псевдогондольєр синьйор Капучинка занепав духом i присiв на борт гондоли перекусити. Тут Маськiн зауважив, що синьйор Капучинка витягнув iз кишенi нещасну заручницю синьйору Пiцу. Маськiн одразу зрозумiв, що синьйор Капучинка зараз її з'їсть. Треба було дiяти не роздумуючи. Маськiн вихопив Пiцу у синьйора Капучинки i шпурнув її високо-високо на небо — хай лiтає! А самого синьйора Капучинку зiштовхнув з гондоли у смердючу лагуну... __________________ Квадрилйон (франц. quadrillion) — число, виражене одиницею з 15 нулями. ² Вiдстань вiд Землi до Сонця, яка дорiвнює 150 мильйонам кiлометрiв. Не спиняючись нi на мить, Маськiн посадив свiй Правий тапочок справа, а Лiвий — злiва, i вони стали швидко-швидко гребти. Їм услiд з лагуни доносилася добiрна iталiйська лайка. Гондолу Маськiн при допомозi тапочкiв затопив, а потiм спробував спалити, щоби замiсти слiди, але пiд водою гондола не горiла, i тому довелося її витягнути i висушити, щоб спалити, а потiм вже втопити, тому що спочатку втопити, а потiм спалити не виходило. Якась плутанина, мабуть, вийшла в iнструкцiях Маськiна, якi вiн сам собi дав перед вiд'їздом до Венецiї. Менше з тим, намучилися Маськiн i його тапочки з гондолою, потiм плюнули, розiбрали i спакували в мiшок, щоб вiдвезти з собою. Зранку, повернувшись благополучно додому, Маськiн дiзнався зi свiжого номера газети про помилку. У гондолi був не синьйор Капучинка, а дiйсно гондольєр, i врятував Маськiн не заручницю синьйору Пiцу, а закинув на небо звичайнiсiньку пiцу. Ну що ж, головне, що у Маськiна були добрi намiри, а якщо намiри добрi, то дрiбнi помилки не в рахунок. По телевiзору у всьому свiтi показували мокрого гондольєра з пiцою на головi (ця пiца лiтати не побажала i приземлилася, як ви розумiєте, гондольєровi на голову). Гондольєр лаявся на чому свiт стоїть, i тодi Маськiну стало соромно, i вiн вислав йому назад гондолу, правда, собачою поштою через Пiвнiчний полюс i в розiбраному виглядi, щоб не видавати товаришiв-спiльникiв. Тапочки дуже боялися викриття, якщо гондолу вiдсилати цiлком, i ходили у венецiанських масках по будинку Маськiна ще два днi, так що Маськiн їх не впiзнавав — хто з них Лiвий, а хто з них Правий, доки вони не висловлювалися з якогось полiтичного питання. Гондола до гондольєра так i не дiйшла, тому що вона була в розiбраному виглядi, а на полюсi не вистачає дров i зима видалася надто суворою, не зважаючи на Глобальне Потеплiння. Гондольєр пiсля такої знакової пригоди вирiшив стати космонавтом, тим бiльше що з оплатою там так само добре, як i в гондольєрствi. РОЗДIЛ ТРИДЦЯТЬ ТРЕТIЙ МАСЬКIН I ГАМАНЕЦЬ Бiльшiсть з нас — раби свого гаманця. Вiн велично розсiвся на тронi з платiжних квитанцiй i постiйно вказує нам, куди ходити, що купувати, а вiд чого утриматися. Диктат наших гаманцiв iнодi доходить до нашого з вами повного поневолення. Ми годуємо його ненаситне черево купюрами рiзного достоїнства, а вiн нас вiдверто зневажає i весь час намагається примусити нас працювати ще i ще, породжуючи постiйний нервовий стан хронiчної грошової недостатностi. Маськiн одразу попередив свiй Гаманець, щоб той не виступав з приводу i без!.. Маськiн жив за рахунок натурального господарства i тому мало залежав вiд свого Гаманця. Закапризує Гаманець — мовляв, грошей немає, а Маськiн йому: "Ну i що?" У Маськiна все своє, в магазин ходити не треба. Варення у Маськiна своє, чай зi смородини теж свiй, хлiб свiй, картопля своя, а що потрiбно ще для повноцiнного життя? Тому Гаманець Маськiна був найскромнiшим в околицi. Сусiдськi гаманцi зранку виганяли своїх власникiв на роботу. Вигляне Маськiн у вiкно, а його дорогою чимчикують вгодованi гаманцi: i хто прутиком, а хто й серйознiшою рiзкою пiдганяють своїх власникiв, шмагають їх по м'якому мiсцю, а декого, взагалi, куди влучить. "Справжнiсiньке рабовласництво", — гадав опечалений Маськiн i засмикував штори, щоб Гаманець Маськiна не надивився цього кошмару. Але Гаманець знав, що в iнших будинках гаманцi головнiшi од голiв сiмейств i до них проявляють усi можливi почестi. Тому Гаманець Маськiна безнадiйно заздрив сусiдським гаманцям i все думав, як би йому виправити цю несправедливiсть. Гаманець Маськiна по природi був iстотою рацiональною, вiн не вiдав пiвтонiв вiдчуттiв. Такий собi Гобсек¹ в мiнiатюрi. Гаманець колись начитався Адама Смiта², i хоча, загалом, цей поважаний джентльмен був надзвичайно точним у своїх мiркуваннях про грошi, я б не рекомендував це чтиво юним гаманцям, котрi ще свiдомо не змiцнiли, як i Гаманець Маськiна. До речi, не дай Боже ви дасте читати вашому гаманцю Карлика Марлика. Найчастiше це може закiнчитися для вашого гаманця смертельно, в результатi буйного божевiлля. Бережiть здоров'я ваших гаманцiвВиховуйте їх строго, але з ласкою, i вони нiколи не поганятимуть вас прутиком, коли ви будете йти вранцi на роботу (самi радо побiжите, щоб порадувати ваш добре вихований гаманець). Гаманець Маськiна мав поганий характер, бо мав погану звичку читати класикiв економiчної науки. Вiн часто давав Маськiну поради, як краще розпоряджатися грiшми, i завжди, коли Маськiн вiрив порадам свого гаманця, — виходив якийсь новий конфуз. _________________ Гобсек — лiтературний герой Оноре де Бальзака. Лихвар Гобсек є уособленням влади грошей. ² Адам Смiт (1723 1790) — великий шотландський економiст. Аналiз витрат держави, проведений Адамом Смiтом, до сьогоднiшнього дня залишається неперевершеним досягненням лiберальної думки. А все тому, що грошi нiколи не були чимось окремим вiд людської натури — пристрастi, байдужостi, сили, немiчностi, любовi, ненавистi, тупостi, мудростi, вихованостi, хамства, бдагородства, ницостi, мстивостi i милосердя. Тi, хто намагаються розглядати грошi, як окремий вiдладжений годинниковий механiзм або, як iнший всесвiт з своїми законами, завжди помиляються. Не купують люди те, що, здавалося би, повиннi були купувати, а витрачають свої грошi на таке, про що нiхто i не мiг подумати, що на це вони свої фертiнги-пертiнги витратять. Звичайно, коли починають скрипiти-молоти жорна глобальної економiки — вони нас змусять купувати i здохлих щурiв ... Проти такого глобального руху не попреш. Уявiть собi по всiх телевiзорах, афiшах, рекламах: ЗДОХЛИХ ЩУРIВ НЕОДМIННО КУПУЙТЕ! ВОНИ НЕ КУСАЮТЬ — БЕЗПЕКА! МАЙБУТНЄ! ВАМ ГАРАНТОВАНО НАШ ЕКЛЮЗИВ -- ЩУР В САРКОФАЗI, О, ДИВО IЗ ДИВ ! ЗДОХЛИЙ ЩУР У САРКОФАЗI — КОЖНОМУ — В УНIВЕРМАЗI! ЗДОХЛИЙ ЩУР — АЛЬТЕРНАТИВА: ВIД РАМЗЕСА КРАЩЕ ДИВО! Менi вже засвербiло: захотiлося купити... Взагалi-то, я не в рахунок. Я надто сильно схильний до впливу реклами. А вам? Не хочеться купити здохлих щурiв? Ну, нiчого-нiчого. Коли ваша подруга купить собi добiрного здохлого щура — ви теж обов'язково купите, дорогенька моя читачко. Або, коли в будинку вашого приятеля красуватиметься здохлий щур — ви теж не встоїте, любий мiй читачу. Взагалi, як людина витрачає грошi, залежить багато вiд тих iлюзiй, якими наповнена її голова. Помислiть, як дiйсно мало треба, щоби пiдтримувати гiдну життєдiяльнiсть, — кiлька скибочок хлiба, купка свiжих овочiв, джерельна вода... Все iнше — безглуздя надлишкiв. У всьому iншому, що ми купуємо, боротьба оскаженiлих заздрощiв з безпросвiтним глупством або непомiрна гординя з непересiчним прагненням до естетики. Взагалi, надмiрне прагнення до естетики може проковтнути будь-який капiтал. Я не маю на увазi купiвлю картини за мiльйон. Просто все, що ми купуємо, можна роздiлити на те, що ми їмо (частiше собi на шкоду), п'ємо (щоб зробити примару, звану життям, солошою для сприйняття) або використовуємо для iнших плотських потреб. Ще ми купуємо все, що "красиво": найсильнiше блищить або з iншої причини привертає наш погляд. Деякi доходять до такого в цьому кiнцевому прагненнi оволодiти красою, що намагаються скуповувати навiть безсмертнi шедеври мистецтва. Спроба купувати безцiннi творiння — дуже невдячне заняття. Ви хочете сказати, що якiсь, їдкого кольору, соняшники Ван-Гога красивiшi, нiж їх прототип-оригiнал — дивовижнi, фантастичнi жовтi квiти з об'ємом, медовим запахом, нiжнi на дотик та ще й з солодкими насiнинкамиКвiтки, якi безкоштовно можна нарвати i, — милуйся скiльки душа бажає... Ну гаразд-гаразд, вам справжнiх квiтiв недостатньо? Тодi потримаєте їх добу в сирому пiдвалi, потiм поставте у вазу i прискальте око — вийде точнiсiнько, як у Ван-Гога! Гаманець завжди штовхав Маськiна купувати речi i послуги, якi Маськiну були цiлком непотрiбнi, але якi повиннi були би йому бути потрiбнi на середньостатистичну думку Гаманця Маськiна, мислячого виключно середньостатистичними величинами. Наприклад, в середньому на душу населення доводиться пiвтора шарфа. Маськiн мав один шарф. Гаманець йому товкмачить: "Купи пiвшарфа, непорядок, що у тебе один шарф, купи ще половинку. Купи!" А Маськiну хочеться купити ще одну нову книжку з картинками, яких у Маськiна i так вже на 1350 штук бiльше, нiж середньостатистичний показник 0,001 книжки на душу населення. Ну, пiддасться Маськiн наполегливим домаганням Гаманця i купить пiвшарфика — потiм не знає, що з ним робити. Пiвшарфика замало, щоб закутуватися, i замало шерстi, щоб вив'язати з нього рукавички. Так i валяється пiвшарфика, а нової книжки Маськiну не вистачає — хоч плач. А книжку Маськiн через шарфик не купив, а потiм дуже жалкує. Коротше кажучи, перестав Маськiн слухати свого Гаманця. Гаманець тодi зовсiм образився i став монети всi губити. Покладе Маськiн у нього монетку, наступного ранку загляне в Гаманець — а там порожньо. — Де дiлася монета? — строго питає Маськiн. — Втратив-загубив, — спокiйно вiдповiдає Гаманець. Маськiн навiть став ховати монети в хлiбницю, тому що вона книжок по економiцi не читала i монет нiколи не губила. Ви думаєте, Гаманець кудись у корисливих цiлях монети Маськiна сплавляв? Зовсiм нi. Бувало, лежить Гаманець в передпокої, нудьгує, пiдраховує, скiльки мiсця займав би мiльйон монет, якби Маськiн був мiльйонером. Тут дивиться — горбатий домовик-барабашка Цупик крадеться, намагається поцупити усохлу цибулину, яку сусiд Жмикрут забув забрати. Цупик страждав клептоманiєю³ i весь час стягував дрiбнички зi всього Маськiного дому до себе в комiрчину. Жителi Маськiного будинку за це не ображалися, тому що дуже любили Цупика, а коли у них щось пропадало, насамперед перевiряли, чи не спочиває в комiрцi Цупика їхня загублена рiч. Углядiвши Цупика, Гаманець тихенько його кличе i дає йому монетки, а той їх накопичує, накопичує, i одного разу навiть з'їздив за зiбранi монети на Карибськi острови, де приймав лiкувальний масаж на горб i коктейль "Кабальєро"⁴ на душу. Коли домовик-барабашка Цупик повернувся iз загорiлим горбом з Карибських островiв, Маськiн вирiшив викликати Гаманець на вiдверту розмову i вiдвiв його в сторону, щоб iншi не чули. Довелося пiти в сторону без тапочкiв, тому що тапочки не дали б спокiйно поговорити. Правий тапочок пропонував би Гаманець вигнати або вiддати сусiдовi Жмикруту, бо у того i так пiсля спiвпрацi з коровою Пегаскою грошей не було зовсiм i небезпека втрати монет не виникала. "Краще вже до Жмикрута", — готував себе Гаманець, здогадуючись про варiанти пропозицiй. А ви взагалi можете собi уявити нещасливу долю викинутого геть порожнього гаманця? Плентається по дорозi знесилений гаманець. Його кожен з захопленим вигуком пiднiмає — а вiн порожнiй! Його як шпурнуть! А потiм хтось наступний пiднiмає — i знову як шпурне! Жах! Лiвий тапочок заторохтiв би, що грошi взагалi треба вiдмiнити, а гаманець переробити в портсигар для його смердючих цигарочок. Отже, Маськiн вiдкликав Гаманець убiк i сказав: — Шановний Гаманець, ти не маєш рацiї. — Гаманець, ти робиш з грошей iдола, а грошi зовсiм не самоцiль, — лагiдно картав Гаманець Маськiн. — Зрозумiй, що грошi не мають самi по собi нiякiй цiнностi: увесь їх сенс у тому, як ти з їх допомогою можеш змiнити навколишнiй свiт, у якому ти живеш. Купиш, скажiмо, ти за монетку морозиво, застудиш горло, захворєш на ангiну, або вишлеш цю ж монетку голодному фiфапопу, який на неї купить булочку i не помре ____________________ ³ Клептоманiя — вiд грецького klepto (краду, викрадаю) i mania (безумство). Форма поведiнкової залежностi, пов'язана з потребою красти. Для клептомана важливий сам акт крадiжки, який є способом зняти дискомфорт i внутрiшню напругу. ⁴ Коктейль "Кабальєро" — фруктовий вишукано-терпкий коктейль для вечора: Вiзьмiть келих для коктейлiв, посуд для змiшування, 20 мл кампарi, 30 мл бананового лiкеру. Всi компоненти разом з льодом змiшайте в посудi для попереднього змiшування i процiдiть у келих для коктейлiв. сьогоднi з голоду, — це буде одна i та ж монетка, але який рiзний сенс матимуть її справи! Грошi — це найнадiйнiший засiб, який допомагає нам говорити зi свiтом. Своєрiдна мова, на якiй ми можемо цей свiт умовляти стати набагато привабливiшим для життя...або можемо зробити його ще гiршим, якщо неправильно застосуємо грошi. Гаманець розплакався. Йому згадалися всi монети, якi вiн даремно вiддав клептомановi Цупику, i вiн пiдрахував, скiльки фiфапопов вiд голоду можна було на них врятувати. А толку Цупику вiд масажу горба все одно не було — вiн як виїхав горбатим, так i повернувся горбатим, хiба що iз загорiлим горбом i страшним перегаром вiд коктейлю "Кабальєро". — Так означає, всi монети треба фiфапопам посилати? — здогадався заплаканий Гаманець. — Нi в якому разi, — усмiхнувся Маськiн. — Добрi справи теж розумно робити треба, якщо ти ним зайве пошлеш — вони на цi грошi пляшки iз запалювальною сумiшшю придбають i почнуть один одного вбивати. Ти їм краще, як Шушутка, купуй булочку i вiдправляй монету у виглядi булочки. Нам теж монети потрiбнi, щоб ми могли, колись у кiно сходити, наприклад, адже культурне життя дуже важливе, коли живеш натуральним господарством! — Добре, — витер зашмарканий i розпухлий нiс Гаманець Маськiна. — Я все зрозумiв, я тепер буду хорошим, — справа не в кiлькостi монет, а в тих справах, якi ти на них робиш. Маськiн розцiлував свiй помудрiлий Гаманець, i вони пiшли в будинок пити чай. А потiм, щасливо поринаючи у сон, Гаманець Маськiна лiчив тихенько мiльйон добрих справ, якi мiг би зробити Маськiн на мiльйон монет, якби Маськiн був мiльйонером. (ПIСЕНЬКА ГАМАНЦIВ-РОЗБIЙНИКIВ) Як вiдомо, ми народ продажний I не любим помислiв розважних. Любимо, проте, людськi ми душi: Вашi душi i серця, вашi душi i серця Погубити за монети до кiнця ми змусим. Ми гам... га-га... гаманчики! Гаманчики - розбiйники, Рiк-два, i ви покiйники Покiйники - покiйники. Рiк-два, i ви покiйники Покiйники - покiйники. Хто бачить нас, одразу радiсть-смiх: Ми спокуса, iдол, солоденький грiх. Золото-монети ми в собi тримаєм. Ти нас годуй, ти нас годуй — годуй! Ти нас годуй, ми грошики ковтаєм! Ми гам... га-га... гаманчики! Гаманчики - розбiйники, Рiк-два, i ви покiйники Покiйники - покiйники. Рiк-два, i ви покiйники Покiйники - покiйники. РОЗДIЛ ТРИДЦЯТЬ П'ЯТИЙ МАСЬКIН I БУЛИЖНИК У дворi Маськiна лежав величезний Булижник. Рокiв йому було так багато, що ви не повiрите: два мiльярди рокiв (хоча багатьом, що мiльйон рокiв, що мiльярд рокiв — все одно. Тiльки геологи, астрономи i банкiри розрiзняють рiзницю мiж цими цифрами, звичайним людям досить сказати "багато" — без особливих тонкощiв). Булижник народився, коли значна частина Захiдної Божевiльнi була величезним океаном лави, яка поступово остигла i перетворилася на одну з найстарiших тектонiчних плит Землi. Довго Булижник був частиною цього монолiту, це були чудовi часи — ви уявiть собi, що означає бути частиною чогось такого непорушного i масивного, як тектонiчна плита! Але якось почалася вiдлига i пiдталий льодовик Булижник вiдiрвав i принiс на те мiсце, де згодом появився двiр Маськiна. Ну, що можна чекати вiд особи з такою бiографiєю? Звичайно, Булижник Маськiна нiкого впритул не бачив. А який сенс знайомитися, га? Не встигнеш оглянутися (а булижники, як ви самi розумiєте, оглядаються неспiшно), пройде п'ять, а то i вiсiм епох, i тi, з ким знайомився, не тiльки давно померли, а й слiд вiд них захолов. Нi порошинки, нi волосинки не залишилося. Ну, то який сенс заводити знайомства? Марна трата часу. А час Булижник Маськiна знав i цiнував. Нiхто так не цiнує час, як той, хто живе довго. Це ми, одноденнi метелики, розкидаємося часом, як смiттям, згораючи раптово i несвiдомо. Булижники знають толк в життi. Вони все роблять не поспiшаючи, начебто нiчого i не роблять, хоча це тiльки здається, тому що життя наше дуже коротке, щоб помiтити якийсь рух такої виняткової особи, якою, без сумнiву, був Булижник Маськiна. I не тiльки є, а буде, можливо, до кiнця часiв, коли наша нещасна Земля через сiм мiльярдiв рокiв вiдчалить до орбiти Марса i обпалиться набряклим нещадним, позбавленим маси Сонцем. А може бути, що Булижник i далi житиме на безлюднiй остиглiй планетi, котра обертається навколо бiлого карлика, у який перетвориться наше померле Сонце. Ну, що ви з такою особою поробите? Поява Маськiна з його будинком для Булижника була не тривалiшою, нiж змах метеликового крила або моргання ока, правда, слiд вiддати належне, Булижник Маськiна очима не моргав; ви думаєте, я скажу банальнiсть — мовляв, у нього не було очей? Нi, аж нiяк! Тому що очi у Булижника є, але тiльки направленi вони у себе, для самоспоглядання. Кажуть, у людей теж колись було третє внутрiшнє око, але воно поступово атрофувалося, бо жiнкам було незручно його пiдфарбовувати. Оскiльки еволюцiя поступає з каменюками набагато людянiше, нiж з людьми, даруючи їм практично вiчне життя, гiдне розмiрене iснування i можливiсть неспiшного споглядання плодiв цiєї самої еволюцiї, то я смiю заявити, що булижники мають блат у природи. Мати-природа по знайомству любить їх бiльше, нiж нас. Багатьом булижникам доводиться бути небесними тiлами, їх називають вишуканими iменами i спостерiгають у телескопи, а найголовнiше, їх дуже поважають i побоюються, оскiльки, не дай Боже, який-небудь булижник розмiром з Манхеттен здуру впаде на Землю, то вiд нашої цивiлiзацiї залишаться рiжки та нiжки, причому рiжки залишаться, а нiжок буде набагато менше, хоча цей науковий факт все одно нiкому буде пiдраховувати. Отже, Маськiн з великою повагою ставився до свого Булижника. Розмiром той був завбiльшки, як обiднiй стiл, тобто нi зрушити, нi пiдняти його без особливої технiки було неможливо, тому Маськiн носив йому снiданок у лiжко i частенько запрошував усiх жителiв Маськiного дому пити чай разом з Булижником, щоб йому не було нудно проживати вiчнiсть. Булижник спочатку не звертав на цю турботу нiякої уваги, мовляв, який з того толк, якщо цей Маськiн пострибає, пострибає зi своїм самоваром, чашками i пампушками, та й дiнеться кудись, як i все до нього чи як i все пiсля нього. Але все-таки турбота Маськiна пом'якшила кам'яне серце Маськiного Булижника. Булижник став помiчати за собою, що чекає, коли Маськiн принесе йому снiданок, i що йому вже не все одно, як закiнчиться книжка, яку Маськiн так часто читав йому перед сном. Плюшевий Ведмiдь спочатку трошки ревнував Маськiна до Булижника, але потiм навiть став виходити зi ставка i тихо сидiти поряд, коли Маськiн Булижнику читав казки i показував картинки. Як виявилося, Булижнику було добре у Маськiна, i одного разу вiн вирiшив розповiсти Маськiну незвичайну таємницю булижника, яку булижники зазвичай нiкому не розповiдають, тому що мало толку — розповiси раз комусь — а той пострибає, пострибає та й кудись зникне, а потiм розповiдай наступному, так вже не булижник вийде, а якесь радiо з гучномовцем. Маськiн приклав вухо до Булижника, i тапочки Маськiна теж приклали вуха до скам"янiлої поверхнi, щоб не пропустити анi слова, тому що каменi дуже рiдко розкривають свої таємницi. — Нам, булижникам, живеться нудно, — неквапливо почав Булижник Маськiна, — i тому ми iнодi приймаємо людський вигляд i живемо серед людей. Вам, напевно, зустрiчалися люди-булижники. У них нiколи нiчого не зрушується з мiсця, якщо їм дати спокiй, то ви застанете їх там само, де залишили, i через рiк, i через два, i через десять. Пiд лежачий камiнь точно вода не тече, так i пiд них нiчого не тече. Часто ми, ставши людьми, скаржимося на долю, мовляв, чому всi навколо нас кудись просуваються, щось роблять, у них кипить якесь життя — а ми, як були булижниками, будучи булижниками, так ними i залишаємося навiть у людському виглядi. — Так, — сказав Правий тапочок, — я думаю, що ваших серед людей дуже багато. Кожен другий, якщо не кожен перший. I ходять чогось, все щось iз себе уявляють, все щось планують, фантазують, роздумують, а через десять рокiв подивишся — де був, там i залишився. — Ну, чому ж — я ось знав дуже навiть рухливi булижники. Пам'ятаю, я брав участь у звiльненнi одного маленького, але дуже потребуючого свободи народу в мiстах Великi i Малi Гази, — пригадав Лiвий тапочок Маськiна, — булижники там лiтали за милу душу! Дуже рекомендую, не пошкодуєте. Вельми ефективна зброя у боротьбi з газами! — Так? А я ось нiколи не лiтав! — засумував Булижник. — А iншi булижники стають небесними тiлами... Уявляєте, летиш собi чорним, як оксамит вечiрнього плаття, небом, а довкола зiрки, зiрки, зiрки... Тихо, прохолодно... Називають тебе незвично — астероїд Ерос! Романтика... — Та куди там, — скривився Правий тапочок, — з цiєю астрономiєю злигаєшся, потiм клопоту не оберешся. Ось недавно три астрономи вiдкрили десяту планету, бiльшу за Плутон. Дiватися нiкуди, раз Плутон — планета, то i нове небесне тiло, бiльше за розмiром, знайдене в нашiй Сонячнiй системi, доводиться визнати планетою... Знову ж таки питання — як назвати?! Астрономiв три... Ось вони i побилися телескопами, на честь кого називати. До цих пiр не вирiшили. — Ну, значить треба жеребкування влаштувати! — порадив Лiвий тапочок. — Ми завжди, коли з Правим тапочком не можемо вирiшити, кого в розшалiлу кiшку кинути, жеребкування влаштовуємо. — Абсолютно виключено, — вiдповiв Правий тапочок i поправив на носi окуляри. — Прiзвище третього ученого Рабинович. Подумайте про прийдешнi поколiння! Уявiть собi, що доля випаде назвати планету Рабинович¹. Потiм всю iсторiю освоєння космосу, що залишилася, люди слухатимуть по радiо i читатимуть у газетах: "Маса Рабиновича бiльша, нiж..." "На поверхню Рабиновича успiшно зробили посадку..." "Ах, як виглядає захiд на Рабиновичi!" "Знайдений супутник Рабиновича..." i нарештi: "Чи є життя на Рабиновичi?" — А менi прiзвище Рабинович у якостi назви планети подобається, — рiшуче заявив Лiвий тапочок. — Тiльки я б назвав її Товариш Рабинович — по-моєму, звучить дуже революцiйно. Я б узагалi всi планети перейменував. Меркурiй перейменував би в планету Товариш Бонч-Бруєвич, Венеру — в Товариш Крупська, Землю — в Товариш Ленiн, Марс — в Товариш Маркс, Юпiтер — в Товариш Енгельс, Сатурн — в Товариш Сталiн... — Це тому, що Сатурн пожирає своїх дiтей? — єхидно вишкiрився правий тапочок. — Що ж це вийде: в пiдручнику з астрономiї буде написано: "Товариш Крупська надзвичайно гаряча...а Товариш Маркс припав пилом..." — Це не пiдручник астрономiї виходить, а контрреволюцiя суцiльна, — процiдив мстиво Лiвий тапочок. — Добре, тодi пропоную перейменувати планети в сучасних прогресивних лiдерiв — Марс в Манделу, Юпiтер в Арафата... — Ага, сплю i бачу доповiдь молодого астронома, котрий усю нiч спостерiгав Червону Пляму на Арафатi...— глузливо вищирився Правий тапочок. — Та швидше за все планету назвуть якось романтичнiше! — заперечив Булижник. — Ах, я б теж хотiв стати небесним тiлом. — А давайте зробимо Правий тапок небесним тiлом, — запропонував Маськiну Лiвий тапочок мстиво i боляче смикнув Маськiна за рукав. — Так, досить з мене. Нiкого небесним тiлом робити не будемо! — захвилювався Маськiн. — Я так вважаю — куди тебе поклали, там i лежи. Чого дарма рипатися? — А як же прогрес! — запротестував Правий тапочок. — А як же лiтати! — загримiв голосно Булижник. — А як же Рабинович? — невдоволено заголосив Лiвий тапочок. На цьому розмова i закiнчилася... _____________________ ¹ Нова планета, поки що має тимчасову назву 2003 UB313. Вiдкрили нову планету Майкл Браун з Калiфорнiйського технологiчного iнституту, Чад Трухiльо з обсерваторiї Gemini на Гаваях i Девiд Рабинович з Йєльського унiверситету. РОЗДIЛ ТРИДЦЯТЬ ПЯТИЙ ЯК МАСЬКIН КОМЕТУ РЯТУВАВ Пiсля розмови з Булижником Маськiн довго голову ламав — як це бути небесним тiломЗадумався, i зирк у вiкно — а там Плюшевий Ведмiдь з Шушуткою розпустувалися, бiгають подвiр"ям з дитячим луком i пускають стрiли в небо. Стрiла плавно i грацiозно злiтає високо-високо, до самiсiнького неба, а потiм стрiмко летить вниз i встромляється в лужок. Плюшевий Ведмiдь з Шушуткою бiгають i перевiряють, чи не влучили вони випадково у Царiвну Жабу. Шушутка якраз вирiшив одружуватися, тому що його дядько з Схiдної Божевiльнi, який був щасливо одружений, Шушутку попередив, що, мовляв, якщо не одружуєшся, то: "Сам сплю, сам гуляю, Сам си стелю, сам лягаю..." Шушутка вiдразу ухопився за думку, що справу з одруженням треба вирiшувати негайно, i попросив Плюшевого Ведмедя допомогти йому знайти Царiвну-Жабу. Жаб на полянi було чимало, i їхнi розжирiлi попи-огузки заледве уникали влучних стрiл, що сипалися з неба, але царiвни серед них чомусь не траплялися. Треба вiддати належне Шушутцi та Плюшевому Ведмедевi — вони завчасу евакуювали оберемкових котiв з двору, щоби помилково не попасти у когось з них стрiлою; уявiть собi кiшку Басю у ролi Царiвни-Жаби, та ще й з дiрочкою в боцi — адже все, що ця бочкоподiбна кiшка з'їсть, вiдразу ж вивалюватиметься назад, i вона схудне, що їй зовсiм не пасуватиме, тому що худi зазвичай ще дратiвливiшi, нiж товстi, то хай вже вона буде краще товстою... Та й рiднi Маськiна зi Схiдної Божевiльнi, що на той час гостювали в будинку Маськiна, теж радили кiшку Басю не чiпати i не доводити до схуднення. Поради родичiв зi Схiдної Божевiльнi взагалi дуже цiнувалися в Маськiному будинку. Брат Маськiна Дiмич, наприклад, порадив Плюшевому Ведмедевi кинути лiкуватися у лiкаря Дуборiза, а звернутися до доктора Невмироffа, який хоч i був горiлкою за нацiональнiстю, але мав вищу медичну освiту i лiкував цiлком успiшно. Дружина Дiмича, Танiч, радила Плюшевому Ведмедевi дихати в спецiальний апарат, зроблений з переверненої каструльки i трубочки, що викликав просвiтлення в головi Плюшевого Ведмедя i очищав розумову тирсу вiд смiття. Тому й лук Шушутка з Плюшевим Ведмедем позичили у Дiмича, щоб було чим за Царiвною-Жабою полювати, себто наречену Шушутцi шукати, щоб вона застеляла йому лiжко. Щоби Шушутка не переживав, його двоюрiдна сестричка Дашатка зробила iз фольги-золотинки вiд шоколадки маленьку корону, упiймала жабу i корону їй надiла. Шушутка вiд захвату ледь не задушив новоявлену Царiвну-Жабу стрiлою, посадив її в банку i вiднiс до себе в кiмнату. Правда, зранку жаба заправляти Шушутцi лiжко вiдмовилася, i вони мирно розвелися. Поки Шушутка з Плюшевим Ведмедем запускали стрiли в небо, а Маськiн спостерiгав це у вiкно, хтось нервово став смикати його за рукав. "А раптом вони зiб'ють яке-небудь небесне тiло, що низько летить?" — метушився Невроз Маськiна, який забув сьогоднi прийняти пiгулку "Прози" (лiкiв, що допомагають краще засвоювати прозу життя) i був дуже неспокiйним. Маськiн нiжно погладив свiй Невроз по головi, спробувавши його заспокоїти, що небеснi тiла так низько не лiтають, але про всяк випадок послав телеграму однiй знайомiй кометi "Темпель-1" ¹, щоб вона до Землi близько сьогоднi не наближалася, тому що вона i так недавно постраждала вiд президента Бушконя, який поставив їй синця пiд оком на честь Дня Незалежностi Сполучених Штанiв. Маськiн не розумiв, чому на честь дня незалежностi якихось штанiв треба кривдити небесне тiло, i послав Бушконю ноту протесту, проте Бушкiнь у нотi-вiдповiдi пояснив, що це був превентивний удар для того, щоб кометi не спало на думку гепнути на Землю. Привiд був поважний, але Маськiн все-таки вирiшив, що з кометою поступають несправедливо, i ухвалив їй всiляко допомагати та попереджати про повторнi небезпеки. За це комета Маськiну привiтно махала-метляла хвостом. А iншим не махала... А це так приємно, коли небесне тiло робить щось особливе спецiально для тебе. Той день був доволi напружений, тому всi дуже стомилися i швидко вляглися спати. Коли близько другої ночi дiдусевий годинник пробамкав i, наївшись доброї сметани, солодко заснув, тодi Невроз Маськiна прокинувся i тихо вилiз iз кошика Золотого кота, в якому вiн спав у спальнi Маськiна. Йому здалося, що вiн помiтив хвiст комети, що метлявся перед вiкном будинку. Пiдiйшовши до вiкна, Маськiн нiчого не помiтив i вирiшив, що це побiчна дiя пiгулок "Прози", завдяки яким сiра проза життя iнодi квiтчається легкими галюцинацiями. Оскiльки Маськiн напоїв його цими пiгулками перед сном, то Невроз Маськiна вирiшив нiчому не дивуватися i знову лiг спати. Наступним прокинувся Невроз Плюшевого Ведмедя, який так сильно крутився в кошику для паперiв, що перекинув його набiк i викотився на пiдлогу. У вiкнi чiтко метлявся хвiст комети. Невроз Плюшевого Ведмедя теж приймав пiгулки "Прози" i тому теж, не повiривши власним очам, залiз назад у кошик для паперiв i заснув мирним фармакологiчним сном. Невроз Кашатки взагалi ще не лягав спати. Вiн безперервно щоночi спочатку накручував феном волосся на нiч, а потiм розпрямляв його до ранку. Таким чином Невроз Кашатки взагалi вночi не спав, а спав вдень на її туалетному столику, обнявшись з феном. А чого дивуватися? Ви понакручуйте пiвночi волосся, а другу половину ночi його випрямляйте! Кожну волосинку окремо! Ще i не в такому мiсцi i не з тим в обiймах заснете. Невроз Кашатки теж помiтив, що за вiкном метляється хвiст комети, але вiдволiкатися не став, тому що у нього залишалося ще багато ненакрученого волосся, а в третiй години ночi треба було вже починати його знову випрямляти. Невроз Шушутки теж спостерiг хвiст комети, але вiн спав у пiсочному термометрi i боявся, що його знову вкраде корова Пегаска i здасть у магазин секонд-хенд. Тому його Невроз не мiг залишити без нагляду пiсочний термометр i вирiшив, що в будинку достатньо й iнших неврозiв, якi про все потурбуються. У Золотого кота неврозу не було. Вiн був єдиною психiчно здоровою людиною в будинку Маськiна, хоча на прискiпливий погляд був не людиною, а котом, i тому здоровим не вважався. Кiшка Бася не мала неврозу, тому що вона сама була ходячим неврозом. Папуги були настiльки дрiбними, що за штатним розкладом привiлею мати власний невроз не дiстали, тому вони займалися самообслуговуванням i по мiрi потреби служили один одному неврозами. Невроз Корови Пегаски вiдлетiв iз нею разом на пiвдень, i тому в корiвнику був вiдсутнiй. Ну, а Невроз домовика-барабашки Цупика вiдбував термiн за крадiжку пласкогубцiв в мiсцевому промтоварному магазинi. Отже, в будинку Маськiна нiкому було помiтити дуже дивне астрономiчне явище, що вiдбувається на даху в цю дивовижну нiч. Тiльки одна пара невсипущих, блискаючих шаленством очей стежила за ним з дупла. Це був Невроз сусiда Жмикрута, який живу дуплi дуба, що рiс у дворi Маськiна. Тримаючись мiцно за пiчну трубу дому Маськiна, звисала справжнiсiнька комета з величезним бiлим хвостом, що розвiвався у свiтлi променiв хвацького парубiйка-мiсяця. — А-А-А-А-А!!!! — зненацька загоголосив-заволав Невроз сусiда Жмикрута, i щодуху помчав стукати в дверi будинку Маськiна. Маськiн кулею злетiв з лiжка i побiг вiдкривати. На порозi трусився з переляку Невроз сусiда Жмикрута. — Треба рятувати комету, вона може впасти i розбитися! — зарепетував щосили Невроз сусiда Жмикрута. — Не хвилюйся даремно, — вiдповiв Маськiн, голосно позiхаючи, — йди спати. Я вже її попередив телеграмою, що Шушутка з Плюшевим Ведмедем сьогоднi стрiляли з лука в небо, i щоб вона до Землi не наближалася. — Але вона наблизилася i сидить у нас на трубi! — вiдчайдушно закричав Невроз сусiда Жмикрута, закричав так голосно, що в будинку всi прокинулися i збiглися на той вiдчайдушний лемент. Оскiльки справа набрала такого розголосу, Маськiн зi всiма мешканцями будинку висипали в двiр i, на їхнiй великий подив, перед їхнiми сонними-заспаними очима постала наступна картина: тримаючись за пiчну трубу Маськiного дому, висiла справжнiсiнька комета з величезним бiлим хвостом. — Рятуйте комету! — закричали всi i побiгли хто за драбиною, хто за бинтами, а хто за тарiлкою манної кашi. Вiд крику-галасу комета так захвилювалася, що впала з даху в двiр. Всi гуртом до неї пiдбiгли i, коли розмотали хвiст, побачили, що це була нiяка не комета "Темпель-1", а Булижник Маськiна власною персоною, який, зав'язавши бiле простирадло замiсть хвоста комети, вирiшив стати небесним тiлом i залiз на дах. Але вiн не зумiв набрати першу космiчну швидкiсть², необхiдну, щоб покинути Землю, i застряг-таки на трубi Маськiного дому. Про iншi подiї ви знаєте. Ось як подiяла на Булижник вчорашня розмова. Його, бiдного, довелося показати лiкаревi Невмироffу, який прописав йому постiльний режим i спиртнi промивання всередину. Дiагноз лiкаря Невмироffа звучав невтiшно: "удар Булижника", що теж зустрiчається, хоч i рiдше, нiж поширенiший дiагноз "забiй булижником". ___________________ ²Перша космiчна швидкiсть — 7,91 км/сек (~25000 км/ч). РОЗДIЛ ТРИДЦЯТЬ ШОСТИЙ МАСЬКIН I КАПIТАН IБН-ОЛИВКА-АЛIБАБ Схiд — це не географiчний напрямок, не прозаїчний клапоть землi, не потаємне мiсце в душi. Схiд — це барвисте розмаїття заворожливих серпанкiв старовини, де серед переливiв нiжного шовку завжди виблискують гострi кiнцi кинджалiв, i немає такого куточка на Землi, де б не вiдчувалося солодко-тягуче i пряно-терпке дихання Сходу. От i Маськiн одного разу вирiшив додати iсторiю тисячу другої ночi до казкових тисячi i однiєї ночi. Для збору матерiалiв до цiєї казки вiн спорядив шхуну зi свого старого корита i вже бiля шостої години ранку йшов на всiх парусах, курсом навскоси через Атлантичний океан Маськiна, туди, на схiд, де все починається i закiнчується, де слово "так" найчастiше означає "нi", де все виявляється iнакшим, анiж воно здається спочатку, i видається там, що Схiд — це не сумiш бруду i прянощiв, а щось титанiчно-величне в своєму, розпеченому сонцем, палкому ктемпераментi. Опинившись там, ви не знаходите нiчого, окрiм затiйливих казок i задушливих ночей та запаморочливого запаху кинджальної кровi, що доноситься звiдкись iз сусiднього кварталу... Ох, цей неймовiрний Схiд, Схiд, Схiд — скiльки суперечностей приховують твої розжаренi обiйми... Маськiн прибув на Схiд о 6:05 ранку, тому що, як ви пам'ятаєте, Атлантичний океан Маськiна був всього лише величезною калюжею в дворi i перетнути його можна було за п'ять хвилин, ще на ходу встигнувши посваритися з жабами i погратись корабликами на серединi калюжi. Отже, без особливих пригод Маськiн прибув на Схiд, де його зустрiв знаменитий капiтан Iбн-Оливка-Алiбаб, який спочатку хотiв Маськiна зарiзати, як це останнiм часом прийнято за мiсцевими звичаями, але виявилось, що Маськiн, достеменно знаючи мiсцевi традицiї, заздалегiдь напередоднi, вiдправив домовика-барабашку Цупика, який у Iбн-Оливки-Алiбаби кинджал витягнув-поцупив. Тодi Iбн-Оливка-Алiбаб вирiшив проявити гостиннiсть i спочатку прийняти Маськiна, як дорогого гостя: нагодувати, напоїти чорною арабською кавою, дозволити вибрати будь-яку дружину з свого гарему i потiм вже зранку, якщо, звичайно, вийде, зарiзати, як цього вимагає стародавня незаперечна традицiя схiдної гостинностi. Маськiн знав цi культурнi особливостi Сходу i вирiшив не залишатися ночувати, тим бiльше що Маськiн був особою невизначеної статi i гаремом цiкавився мало. Хiба що поговорити з дiвчатами про господарство та спитати, як там у них з постачанням. Але для таких цiлей знайомство з гаремом програма вiзиту не передбачала. Отже, Iбн-Оливка-Алiбаб посадив Маськiна за стiл i став пригощати схiдними стравами: святковий обiд почали за традицiєю кавуном i ароматною динею, потiм пригощалися бiнтас-сахi — солодким тiстом, залитим розтопленим маслом i медом, потiм пiшов баранчик, начинений рисом, родзинками, мигдалем i прянощами, а також гострий соус хельба з червоного перцю, гiрчицi i ароматичної трави, а завершився обiд бульйоном. Такий дивний порядок подачi страв типовий на Сходi. На закуску, звичайно ж, були хумус, фалафель, чорнi i зеленi оливки, помiдори, перець, а також горiхи, кавунове насiння, фiнiки. На солодке Iбн-Оливка-Алiбаб пригощав Маськiна халвою i цукатами. Маськiну особливо сподобалася халва. Вже пiсля обiду капiтан подав свою знамениту каву¹, яка, як годиться, була без цукру, однак iз прянощами — гвоздикою, кардамоном, шафраном i мускатним горiхом. _____________________ ^{1 Кава — традицiйний арабський напiй; процес приготування є доволi складною процедурою, пов"язаною, як правило, з прийомом гостей.} Маськiн добре знав схiднi традицiї i став вiдмовлятися вiд четвертої чашки кави, але Iбн-Оливка-Алiбаб, традицiйно, наполягав, i Маськiн видудлив весь кавник, навiть тапочки йому допомагали. Взагалi, анi Маськiн, анi його тапочки кави, зазвичай, не пили, але чого не зробиш заради традицiї? Хiба що тiльки не даси себе зарiзати. Ось, наприклад, традицiя вiдразу зарiзати дорогого гостя виникла недавно i явно пов'язана не з цинiзмом теперiшнього часу, а з появою холодильникiв. Ранiше зберiгати їжу було нiде, i провiзiя згодовувалася гостям, щоб не пропадала, а гостя розпитували про новини, тому що не було телевiзорiв. Тепер, з появою холодильникiв i телевiзорiв, є можливiсть вести господарство економнiше. Зарiзав гостя до обiду, можна заощадити величезну кiлькiсть високоякiсних продуктiв i таким чином вести набагато економнiше господарство, що не вимагає таких колосальних витрат, яких потребували колись шейхи й iмами. Надлишки зекономленого можна покласти на рахунок в швейцарський банк чи купити нарештi атомну бомбу, щоб наочно довести, що на Сходi не тiльки все починається, але й усе закiнчується... Нарештi пiсля обiду капiтан Iбн-Оливка-Алiбаб непомiтно за спиною помацав рукою — чи не з"явився його кинджал? Кинджал не намацувався, i вiн, зiтхнувши, закурив кальян i почав свою розповiдь про тисячу другу нiч. — Ми вийшли в море, як годиться, з Басри i попрямували в далекi країни з вантажем парчi, прянощiв i бiологiчної зброї, яку президент Бушкiнь даремно шукав у Басрi в засекречених пiдвалах i ямах. Вона знаходиться у нас абсолютно вiдкрито в системi водопроводу i каналiзацiї, i на наших жителiв давно не дiє. Але якщо крапнути лише краплю такої води в систему водопроводу крупних мiст Сполучених Штанiв — перемога наших традицiй на всi прийдешнi столiття забезпечена! Команда моя була надiйною, всi чеснi люди — сорок розбiйникiв, один чеснiший вiд iншого. — По дорозi ми заїхали в країну циклопiв, якi нинi об'єдналися в Єдину Циклопiю, де нас, на наше здивування, прийняли дуже добре. Циклопи тепер стали великими захисниками миру i бiльше нiкого своїми руками не кривдять. Ми ж, сповiдуючи традицiї, в країнi циклопiв напаскудили, повибивали циклопам останнi очi i вiдправилися до птахи Рухх² на гору Каф. Птаха Рухх нинi стала двоголовою i грає на балалайцi. На наше здивування, вона нас теж прийняла прихильно, але ми їй яйця потовкли i шкаралупу поцупили. Нарештi, прибувши в Сполученi Штани, тому що дальшої країни не знайшлося, ми вирiшили вiдразу застосувати бiологiчну зброю, але нас добре прийняли, навчили англiйської мови, всю команду мою узяли на державну роботу, а мене призначили помiчником начальника розвiдки. Ось я i подумав: навiщо менi їх труїти? Вони вiд нашої служби самi поздихають. — А що, цi Сполученi Штани до всiх ставляться так гостинно? — недовiрливо запитав Лiвий тапочок, якому три рази вiдмовляли у вiзi в Сполученi Штани на пiдставi його лiвих переконань. — Щось я не помiчав, — насупився Правий тапок, якому за правi погляди теж три рази вiдмовили у вiзi. — Нi, не до всiх, — пояснив капiтан Iбн-Оливка-Алiбаб, — Сполученi Штани гостинно ставляться тiльки до терористiв. Простi ж люди їм, навпаки, гiршi за ворогiв. Вони навiть в анкетi на отримання вiзи питають: "Ви не терорист?" — якщо не терорист, то не пускають. — Не може бути! — не повiрив Маськiн. — На те вона i казка тисяча другої ночi, щоб розповiдати неймовiрнi речi, — пояснив Правий тапочок. — А я так вважаю, що тероризм є наслiдком неуважного ставлення до потреб трудового народу, — пояснив Лiвий тапок Маськiна i ухопив iще одну оливку, так уже дуже вони йому засмакували. — Так чому ж ви всiм у свiтi дошкуляєте? — запитав Маськiн капiтана Iбн-Оливку-Алiбаба. — Традицiя у нас така, а куди попреш проти традицiї? — задумливо сказав капiтан Iбн-Оливка-Алiбаб i знову непомiтно за спиною помацав рукою — де його кинджал? Кинджал знову не знайшовся, i вiн продовжив: — Те, що циклопи з птахами Рухх сьогоднi стали нiкчемами, справи не мiняє. Ми як були вiльними дiтьми пiскiв — так i залишилися, i поки по свiту ходить останнiй шмаркатий нiкчема — не заспокоїмося. ________________ ^{2Птаха Рухх — великий птах, який може понести в кiгтях цiлого верблюда, її можна знайти тiльки на горi Каф.} — Он воно як! — Маськiн зробив вигляд, що зрозумiв, а сам позадкував до своєї шхуни. — Куди ж це високоповажний Iбн-Маськiн зiбрався? — за традицiєю вкрадливо в третiй особi запитав капiтан Iбн-Оливка-Алiбаб i намацав за спиною ручку вiд сковорiдки. — Та... менi моркву садити пора, — збрехав Маськiн, тому що морква у нього давно була посаджена, i дременув на свою шхуну, ледве тапочки за ним встигали. — Ну i нiкчема цей Маськiн, — з жалем процiдив крiзь зуби капiтан Iбн-Оливка-Алiбаб, — нiчого не петрає в традицiях. А кинджал домовик-барабашка Цупик Iбн-Оливцi-Алiбабу все-таки повернув поштою, щоб не зв'язуватися, а то вiн мужчина, знаєте, палкий i гарячий, не подивиться, що Цупик домовик... РОЗДIЛ ТРИДЦЯТЬ СЬОМИЙ МАСЬКIН I ЄВРЕЙСЬКЕ ПИТАННЯ Одного дня Маськiн почув по радiо iнформацiю, що всiх Маськiних запрошують поселитися в одному мiсцi, щоб за ними легше було спостерiгати. Маськiн був позитивним громадянином i вирiшив вiдвiдати це мiсце, бо подумав, що це було б чудово жити разом зi всiма Маськiними. Цю країну назвали Маськопотамiя, щоб усiм було зрозумiло, де тепер живуть усi Маськiни. У свiтi знову пiдiймав голову антимаськiнiзм, представники якого вважали, що бути Маськiним — явище шкiдливе взагалi i для всього людства зокрема. В результатi цього явища бiльше ста рокiв тому серед Маськiних виник зворотний рух: маськiнiзм, який, навпаки, вважав, що бути Маськiним — явище корисне. Маськiнiзм, звичайно, нiколи б не досяг успiху, як сотнi iнших течiй i вiрувань, що виникли i канули в небуття, коли б не основнi ляльководи Землi, яким iдея видворити вiд грiха подалi всiх Маськiних i зiбрати їх в одному мiсцi сподобалася. Як, ви хiба не знаєте, що на Землi є шiсть-сiм основних ляльководiв, якi i розiгрують основнi свiтовi спектаклi? А, то ви, мiй любий читачу, наївно вважаєте, що долi миру вершаться на виду у всiх ? Ха-ха-ха!!! (Даруйте великодушно. Цей смiх у мене вирвався ненавмисне. Вiн скорiше — смiх крiзь сльози, анiж веселий i радiсний.) Ви дiйсно вважаєте, що тi комiчнi фiгури, якi ми спостерiгаємо на екранах наших телевiзорiв, i є тi особи, хто органiзовує всi цi свiтовi спектаклi? Пробачите покiрно... Але я вам повинен розплющити очi: свiтом правлять ляльководи. Самi вони невидимi, тому що одягненi в чорне, а на тлi чорних кулiс вони невидимi. Як у ляльковому театрi Образцова. Пам'ятаєте? Смикнув ляльковод за мотузочок — почалася вiйна. Смикнув за iнший — вiйна закiнчилася. Змахнув вусатий ляльковод рукою — i органiзувалася нова держава — Маськопотамiя. Мiсце для поселення Маськiних ляльководи вибрали не дуже придатне, тому що там жило бiльше всього антимаськiнiтiв, але що поробиш, згiдно стародавньої легенди Маськiних це було саме те мiсце, де Маськiним рекомендувалося зверху займатися натуральним господарством. Ляльководам, проте, це мiсце було зручне. Така собi лялькова арена, де можна малою, а головне, чужою кров'ю вирiшувати свiтовi конфлiкти. Чому вибрали саме Маськiних? Тому що вони найнаївнiшi. Їм морквину покажи — вони двi бачать. Ось тому їх i призначили вибраними Маськiними, щоб вони для всього людства бачили по двi морквини замiсть однiєї, а все людство могло б їх шпигати... Усi Маськiни, особливо тi, хто по природi простiший, кинулися селитися в Маськопотамiї. Маськiн теж не витримав i, зiбравши всiх мешканцiв свого будинку, попрямував в Маськопотамiю. Проте пiсля прибуття йому сказали, що вiн не зовсiм справжнiй Маськiн i щоб стати справжнiм, йому слiд обрiзати вуха до певної стандартної довжини. Крiм того, Плюшевого Ведмедя треба було термiново вiдправити назад, тому що вiн не Маськiн i пiдстригати йому нiчого, i тут йому не країна Плюшевих Ведмедiв, хай i не мрiє... А решту жителiв Маськiного дому ухвалили переробити в Маськiних за 24 години. Для переробки Шушутцi звелiли наростити вуха, Кашатцi вкоротити, обом оберемкових котам надiти паперовi вуха, папугам вищипнути пiр'я у формi вух, а домовиковi-барабашцi Цупику у приказному порядку вставити зуби за його рахунок i вiдправити назад разом з Плюшевим Ведмедем, тому що якщо вiн домовик — то повинен сидiти удома. (Навiщо вставляти зуби, та ще за свiй рахунок? Щоб забезпечити зайнятiстю дантистiв Маськопотамiї, яких там була велика частина населення.) Маськiну все це не дуже сподобалося, але вiн вирiшив почекати i вiдразу не виїжджати з Маськопотамiї, тим бiльше що вiдразу назад i не випускали. Маськiн, заховавши Плюшевого Ведмедя з домовиком Цупиком пiд лiжком у готелi, попрямував оглядати країну i виявив, що переважно вона розташовується на пустирi i по нiй весь час сновигають антимаськiнiти i Маськiних кривдять. Маськiн подумав, що, напевно, цю Маськопотамiю для того i придумали, щоб антимаськiнiтам було зручнiше за Маськiними полювати. А то ранiше всi Маськiни були розкиданi по свiту i зiбрати їх до купи було непросто. У Маськопотамiї всi говорили на маськопотамськiй мовi, на якiй все було навпаки. Маськiну помiняли iм'я на Нiкьсам (що означає Маськiн, тiльки справа налiво). Потiм Маськiна зi всiма мешканцями будинку призвали до Армiї оборони Маськопотамiї, в якiй служити було дуже складно, тому що вона весь час грала в таку дивну гру: називається пiддавки. Треба було бiгати пiд градом камiння i куль антимаськiнiтiв, а самим стрiляти було не можна, iнакше вiдразу садили в турму. Рiч у тому, що у ляльководiв були дуже дивнi правила гри. Особливо все ускладнилося, коли у них опинилися свої ляльководи, а ляльки перших ляльководiв iнодi слухатися вiдмовлялися i примудрялися смикати за мотузочки найголовнiших ляльководiв, у яких ляльководiв начебто не повинно було бути. Ситуацiя так заплуталася, що без ножиць розiбратися було вже неможливо. Всi ниточки i мотузки зав'язалися вузлами i всi, кому не лiнь намагалися за них смикати. Першою призов в армiю отримала кiшка Бася, яку призначили iнструкторкою парашутистiв, тому що заздалегiдь її скинули з другого поверху вiйськкомату i переконалися, що вона чудово парашутує. Золотого кота комiсували згiдно психiчних показникiв. Вiн не змiг пройти комiсiю у психiатра, тому що, як ви пам'ятаєте, був єдиним нормальним iз психiчної точки зору, що вже давно стало вважатися серйозним вiдхиленням вiд норми. А що робити? Коли переважна бiльшiсть звихнута на всю голову, доводиться коректувати норми. Папуг призвали в дезiнформацiйнi вiйська, де вони повиннi були дезiнформувати супротивника, але оскiльки супротивник так i не був призначений, то цi вiйська дезiнформували самi себе, щоб не простоювати даремно. Маськiн з тапочками вiд вiйськової служби ухилився i вирiшив поїхати додому. Та не так сталося, як гадалося. Шлях йому заступили два вартовi Маськопотамiї, якi берегли вхiд i вихiд. Це були Маськопотами i Маськозаври. Маськопотами вважали, що Маськопотамiю треба вiддати антимаськiнiтам, а самим втопитися в морi. Оскiльки багато в морi топитися не хотiли, Маськопотами ревниво стежили, щоб нiхто з Маськопотамiї не втiк, а то топитися буде нiкому. Маськозаври молилися зранку до вечора i взагалi вважали, що Маськопотамiї не iснує, проте з Маськопотамiї теж нiкого не випускали. Маськiн тодi їм i каже: — Ось дивлюся я на вас, нiби ви нормальнi, руки у вас є, ноги є, голова навiть буцiмто є. Що ж ви себе до такого життя доводите? А Маськопотами з Маськозаврами вдають, що Маськiн не з ними розмовляє, i дивляться кудись у бiк моря. Правий тапочок Маськiна тодi i говорить: — Що на них сердитися, вони люди пiдневiльнi. Куди їх ляльковод смикає, туди вони i тягнуться. Треба з ляльковода питати. — А давайте розберемося, хто тут ляльковод, i роги йому пообламуємо! Адже в тому i є перевага простого люду над ляльководами, що як би ти високо не засiв за свої мотузочки смикати, рано чи пiзно будь-якому ляльководовi помiж очi надавати можна, — рiшуче заявив Лiвий тапочок i, виплюнувши папiроску, вправно прокусив лаз у колючому дротi, котрий вiдокремлював Маськопотамiю вiд решти всього свiту. Перш нiж покинути Маськопотамiю, Маськiн забрав кiшку Басю з армiї i одразу помiтив, що до кiшки Басi прив'язаний мотузочок, оскiльки вона була останньою ланкою в ланцюжку ляльководiв. Маськiн не став одразу обрiзати мотузочок, а вирiшив прослiдкувати, куди вiн веде. Виявилось, що мотузочок вiд Басi через її начальство вiв до уряду Маськопотамiї, який смикали за мотузочок i Маськопотами, i Маськозаври, i взагалi за цей мотузочок смикала величезна кiлькiсть ляльководiв, але наймiцнiший мотузок вiв до однiєї анонiмної добродiйної органiзацiї, яка забезпечувала Маськопотамiю купою грошей, яких вона потребувала, оскiльки там нiхто давно нiякого натурального господарства не вiв. Хто ж смикав за мотузочок анонiмну органiзацiю? Ви не повiрите. Старий знайомий Маськiна капiтан Iбн-Оливка-Алiбаб i його сорок розбiйникiв. "Не може бути!" — здивувався Маськiн, хоча, розмiркувавши, вирiшив, що в цьому немає нiчого дивного. Коли б не капiтан Iбн-Оливка-Алiбаб, дбайливих Маськопотамiв, котрi пропонують добровiльно втопитися в морi, давно б госпiталiзували, а оскiльки вони, самi того не вiдаючи, процвiтають на грошi сорока розбiйникiв, то вважаються поважаними людьми i керiвною силою в державi. Придивившись, Маськiн, проте, побачив, що самого капiтана Iбн-Оливку-Алiбаба смикали мусьє Сiльвупляшкiн з сером Джентельменчиком, яких водила на мотузочку фрау ДойЧленд, яку смикала, мов ляльку, птаха Рухх з балалайкою, яку, у свою чергу, смикав президент Сполучених Штанiв Бушкiнь, якого смикала за мотузочок Ринкова Економiка, яку водило, наче ляльку, Глобальне Потеплiння, яке смикали за вiрьовки професори Борщiв Щавлевих, яких водили по сценi Глобальне Помутнiння, Глобальне Потурання i Глобальне Збайдужiння, якими заправляв Трамвайний Хам, котрого водили на мотузках Макдональдс з Кока-Колою. Ви не повiрите, хто з'їв бутерброд Макдональдс i грався пляшкою кока-коли, катаючи її по пiдлозi. Ще не здогадалися? Так-так. Ви не помилилися, мої розумнi читачi. Кiшка Бася. Рiч у тому, що кiшки дуже люблять гратися мотузками i котити рiзнi предмети по пiдлозi. Ось вона знайшла пляшку i стала нею гратися. А вся компанiя ляльководiв з ляльками засмикалася в хаотичнiй рiзноманiтностi... зрозумiло, смикаючи прив'язану до них кiшку Басю. Таким чином, виявилось, що запитати нема з кого, тому що остаточним ляльководом виявилася всiма вiдома кiшка Бася, котра страждала Гострою Котячою Дурiстю (ГКД). Маськiн вiдiбрав у кiшки пляшку з кока-колою i викинув її у море, мовляв, хай хвилi граються, все одно все так заплуталося, що без ножиць не розплутати...Опiсля Маськiн вiдв'язав кiшку Басю, зiбрав решту своїх домочадцiв, i вони, втомленi пригодами i життєвими перипетiями, повернулися додому. РОЗДIЛ ТРИДЦЯТЬ ВОСЬМИЙ МАСЬКIН I СУШI Вiйна Маськiна з сушi¹ почалася несподiвано. Рiч у тому, що Плюшевий Ведмiдь пiдсiв на сушi, тобто пристрастився до них хворобливо, не на жарт. Одного разу Маськiн мав необережнiсть пригостити Плюшевого Ведмедя однiєю сушi для ознайомлення з японськими культурними традицiями, а Плюшевий Ведмiдь став вимагати сушi щодня, накидався на них, як здичавiлий, i вiдразу пожирав. _____________________ ¹Сушi — тонка скибочка фiле свiжої риби або iншої морської живностi, покладена на грудочку рису. Зустрiчаються також сушi у виглядi рисових рулетикiв з рiзними комбiнацiями овочiв i рибного фiле, загорнутих у морську капусту, або просто оригiнально порiзаної риби без рису i овочiв (сашимi), зате обов'язково з соєвим соусом i хрiном васабi. Маськiн злякався, що Плюшевий Ведмiдь стане сушiманом, i навiть водив його до неофрейдопукалiста Дуборiза, щоб той його вiд сушi вiдучив. Нiчого не допомагало. Тодi Маськiн перестав сушi Ведмедевi купувати. Плюшевий Ведмiдь показився, показився, та й дав собi на спокiй. Маськiн вже було зрадiв, що Плюшевий Ведмiдь вiд своєї хворої пристрастi вилiкувався. Але не тут те було. Виявилось, що Плюшевий Ведмiдь сам собi виготовив масу кульок з рису i пiшов надвiр шукати, що би свiженького на них покласти. Першою на очi йому попалася жаба, i вiн пострибав за нею, зловив, поклав на кульку з рису i полив соєвим соусом. На щастя, жаба була проворною, тому, коли Плюшевий Ведмiдь заплющив очi вiд очiкуваної насолоди, i вiдкрив рот — жаба зiстрибнула з рисової кульки, i Плюшевий Ведмiдь з'їв сушi без жаби. Потiм Плюшевий Ведмiдь вiдiбрав дощового черв'яка у мiсцевої ворони, яка пiднялася над лiсом обурено горлаючи замiсть "кар-кар!" — "крав-крав!", у зв'язку з чим була зачислена натуралiстом, що випадково проходив мимо, в новий вид ворон пiд назвою "карвони". (Все логiчно, чи не так? Ворони кричать "кар!" Карвони кричать "крав!" Слава натуралiстам-класифiкаторам. Без них жива природа була би якоюсь бездомною.) Дощовий черв'як теж не дав себе з'їсти, розвiвши з Плюшевим Ведмедем фiлософiю про цiннiсть всього живого, цитуючи Шекспiра i аргументуючи так жваво, як тiльки можна аргументувати перед вiдкритим ротом опонента, що збирається вами натурально поласувати. Плюшевий Ведмiдь хоч i звихнувся на своїх сушi, все ж поважав фiлософiю i фiлософського черв'яка вiдпустив, вирiшивши, що вiн скорiше не дощовий черв'як, а книжний. Наступним Ведмедевi попався коник-стрибунець, але i його довелося вiдпустити, тому що у нього залишалася неоплачена iпотечна позика дому. Хоча у коникiв i немає будинкiв через непотрiбнiсть, оскiльки живуть вони в зеленiй травичцi, проте i коники в даний час теж стали купувати будинки задля оренди i охоче беруть позики, покладаючись на жвавий ринок нерухомостi. Далi Плюшевий Ведмiдь намагався покласти на рисову кульку i з'їсти у виглядi сушi: пуголовка, равлика, черепашку, сусiда Жмикрута i навiть домовика- барабашку Цупика, але всi вони щасливим чином рятувалися. Маськiн, дивлячись на таку ситуацiю, вирiшив найти причину такої пристрастi i пiшов до мiсцевого продавця сушi Сан Санича Самурайкiна. Самурайкiн був прихованим професiйним камiкадзе², але просто не знайшов ще гiдної мети i поки що торгував сушi. Маськiн його прямо запитав: — Ти що, гицлю недорiзаний, в сушi пiдмiшуєш, що мiй Плюшевий Ведмiдь зовсiм з'їхав з глузду? — Ти, Маськiн-сан, не турбуйся. Я тобi краще iкебану³ сплету...— засюсюкав Сан Санич Самурайкiн, а сам намацав подарунок нареченої — нiж для харакiрi, подарований йому на випадок, якщо доведеться термiново самолiквiдуватися. — Ти моєму Ведмедевi голову зовсiм своїми сушi заморочив, вiн трохи сусiда не з'їв, — обурювався Маськiн. — У тому то й справа, Маськiн-сан, що не з'їв... Все це лише iлюзiя. Наш японський дзен-буддизм⁴ вчить, що мета iснування — перемiщення буття зовнiшнього i iлюзорного в буття, розмiщене в собi, в буття, котре витiкає з поля небуття, де знищенi поняття i властивостi буття, тобто перехiд до сутi через знищення форми, до чистої енергiї буття поза визначальними її категорiями. — Я тобi зараз як покажу "дзен" по шиї, — визвiрився Лiвий тапок Маськiна. — Ти не дивися, що я звiльнений вiд вiйськової служби через плоскостопiсть. Так надаю — знатимеш, де раки зимують. — Агресiя, шановний Лiвий тапок-сан, — це не вихiд, — гнув своє Самурайкiн. — Справжнiй аскет сидить над безоднею своєї власної пiдсвiдомостi, як кiт над мишачою норою, i ловить, наче мишу, найглибший iмпульс свого "я", що сплив на поверхню, очищаючи його вiд нальоту зовнiшнього, того, що не "я"... __________________ ²Японське командування в кiнцi другої свiтової вiйни було вимушене вдатися до безпрецедентної практики використання льотчикiв-самовбивць. 25 жовтня 1944 року Iмперський штаб у Токiо оголосив про створення спецiального пiдроздiлу ВМС — камiкадзе, названого так на згадку про "божественний вiтер" — могутнiй ураган, який врятував Японiю вiд монгольського нашестя. — А ну признавайся, що в сушi домiшував, — накинувся на Самурайкiна Лiвий Тапочок — майстер схiдних бойових мистецтв. Зав'язався запеклий бiй, тапочок часто завдавав ударiв, якi Самурайкiн умiло блокував, i невiдомо чим скiнчилася би справа, якби Маськiн їх не розтягнув у рiзнi сторони зi словами: — Гаразд, досить битися, теж менi Джеки Чани доморослi. Я тебе, Самурайкiне, по хорошому питаю, чого ти в свої сушi намiшав? Самурайкiн побачив, що Маськiн не вiдчепиться, а Лiвий тапочок боляче б'ється, i вирiшив все Маськiну розповiсти вiдверто. — Давним-давно ми в Японiї вирiшили, що це не дiло, аби наша нацiональна страва — сушi — залишалася непопулярною, на вiдмiну, наприклад, вiд китайської їжi. Що вони, кращi за нас, чи що? Ну i стали ми в сушi додавати невелику дозу дзен-буддизму, вiд якого голова у людей i їде... — А чи є засiб вiд цього вашого, вибачте на словi, харчового сектантства? — поцiкавився Правий тапочок Маськiна, iнтелiгентно вiдкашлявшись. — Є один засiб, але, я боюся, на нього ваш Плюшевий Ведмiдь не пiде, — засумнiвався Самурайкiн. — Який? — разом запитали Маськiн i обидва тапка. — Треба вiдразу з'їсти сорок сушi, тодi Плюшевому Ведмедевi стане погано i вiн бiльше нiколи не стане їх їсти. — Обдуриш, я тобi покажу звiдки ноги ростуть, — погрозливо сказав Лiвий тапочок Маськiна. _____________________ ³ Iкебана — унiкальний i дуже стародавнiй вид японського мистецтва: мистецтво складати букет. ⁴Дзен-буддизм є не тiльки релiгiйним феноменом; вiн створив цiлу школу в лiтературi, фiлософiї i мистецтвi. Дзен виник в Китаї на початку VI ст. Його основоположником вважається Бодхiдхарма, цей iндiйський Дiоген. У VII-VIII ст. дзен-буддизм проник до Японiї i тут отримав свою закiнчену форму в середовищi самураїв. — Слово самурая — ось тобi хрест — сам собi харакiрi⁴ зроблю, — забожився переляканий Самурайкiн. — Гаразд, давай пакуй свої сорок сушi, — махнув рукою Маськiн i, оплативши покупку, вiдправився додому. Самурайкiн не обдурив. З'їв Ведмiдь сорок сушi, похворiв ведмежою хворобою⁵ i видужав. Бiльше вiн сушi не їсть, а їсть тiльки ванiльнi сушки, якими Маськiн його часто пригощає задля компенсацiї. А я так скажу — чи сушi, чи сушки, — не треба мiшати їжу з фiлософiєю, а то обов'язково виникнуть проблеми зi шлунком. РОЗДIЛ ТРИДЦЯТЬ ДЕВЯТИЙ МАСЬКIН I СВIДКИ ЄГОРА Одного недiльного ранку в будинок Маськiна постукали два кролики вельми приємної зовнiшностi i повiдомили, що вони свiдки Єгора. Маськiн був дуже гостинний, вiдразу провiв їх у вiтальню i пригостив чаєм з пирогом. Попивши чаю i посмакувавши донесхочу пирогом, свiдки Єгора повiдомили Маськiну, що вони особисто бачили, як Єгор сотворив свiт за сiм днiв. Маськiн вiд такої новини отетерiв, вуха розвiсив i став свiдкiв Єгора детально розпитувати. Маськiну все було цiкаво, адже вiн теж, як i Єгор, жив за рахунок натурального господарства i хотiв пiдняти його ефективнiсть. Проте подробиць свiдки Єгора не видавали. Наприклад, вони не вiдповiли на питання, хто, власне, фiнансував створення свiту, хто ним займався i хто роботу приймав. Вони тiльки безперервно гундосили, що Єгор створив мир за сiм днiв. Маськiн схвилювався не на жарт, чи не заїло часом у свiдкiв Єгора пластинку. Вiн покликав свiй улюблений старий Грамофон i той, перевiривши побоювання Маськiна, розвiяв сумнiви, заявивши, що з пластинкою у свiдкiв Єгора все гаразд з технiчної точки зору, а вся справа в записаному iнформацiйно-убогому змiстi. В основному, це була заяложена одна фраза про те, що свiдки Єгора точно свiдчать, що Єгор створив свiт за сiм днiв. __________________ ⁴Обряд харакiрi — самогубство, прийняте у самураїв, у разi образи їх честi, здiйснення негiдного вчинку, у разi смертi свого сюзерена або, коли обряд сформувався остаточно, — за вироком суду як покарання за здiйснений злочин. ⁵Ведмежа хвороба — дiарея (понос). У найближчi тижнi картина повторювалася: свiдки Єгора прибували, пили чай i свiдчили про Єгора. У Маськiна почалися серйознi перебої з чаєм, а пироги свiдки Єгора усi строщили. Тодi Маськiн вирiшив поставити питання руба, але питання руба стояти не хотiло i весь час падало навзнак. Тодi Маськiн все-таки вирiшив уточнити, хто ж такий цей Єгор i де знаходиться свiт, який вiн створив за сiм днiв. Згiдно отриманих довiдок виявилось, що Єгор проживає недалеко вiд Маськiного дому i свiт його невеликий, i складається з маленького будиночка, кiлькох сараїв i городу. Ми творимо свої свiти з пiдручного сирого матерiалу i обживаємо їх, невмiло торуючи шляхи-дороги нашими полями i лiсками. Але так, щоб всього за сiм днiв створити господарство в повному об'ємi, — Маськiн про таке чув уперше i вирiшив з Єгором безпосередньо познайомитися. Йти в гостi до нього Маськiн не зважився i просто став чекати слушної нагоди. Така нагода трапилася дуже швидко, коли одного недiльного ранку на порозi Маськiного будинку з'явилися не звичнi вже охайнi свiдки Єгора, а сам Єгор власною персоною. Маськiн злегка розгубився, але не подав вигляду i запросив Єгора у вiтальню. Чаю у Маськiна залишалося зовсiм небагато, i вони попили кефiру з економiї. — Тут вашi свiдки приходили кожного тижня, — поскаржився Маськiн, — говорили, що ви цiлий свiт створили за сiм днiв. Єгор почухав лоб i закусив кефiр печивом. "Культурна людина, — подумав Маськiн, — був би некультурним, занюхав би рукавом". — Давно менi треба було прибрати свiдкiв, — розговорився Єгор, — а то весь час ходять i ходять, людям голови морочать. — То що, ви й справдi всього за сiм днiв все створили: i два сарайчики, i будиночок, i так далi?.. — Ну, а чого возитися? — в очах Єгора заграли лукавi бiсенята i вiн налив собi ще кефiру. — Ой свiточку ясний, та це ж дива справжнi, — сплеснув у долонi Маськiн, який будував одну єдину лазню вже п'ятий рiк, а робота майже не рухалася. Кефiр явно ударив Єгору в голову, i вiн продовжив: — А ще я спорудив електростанцiю, що працює на гної, i побудував мiст на Мiсяць i гiгантський самоскид марки "Уперед, Епоха!" — Та фто ви кажете! — зафтокал Маськiн вiд неймовiрного захоплення. — А яму на дорозi перед вiзитом фрау ДойЧленд теж ви засипали?! — А хто ж iще? — махнув рукою Єгор i допив пляшку кефiру до кiнця. — Так чому ж свiдки Єгора концентрувалися тiльки на фактi творiння миру? — здивуванню Маськiна не було меж. — Це ж вони, по сутi справи, скорiше применшують вашi дiяння, анiж прославляють їх! — Ну, так i я про те ж, — зарюмсав Єгор, i Маськiн принiс йому ще кефiру. — Я цим свiдкам говорю: киньте ви по будинках валандатися, займiться справою, а вони наче в хрещика бавляться: шасть — туди, шасть — сюди... Неподобство. Ось я за ними цiлi вихiднi по будинках i бiгаю, може зловлю, вуха добряче понасмикую. А вони, мабуть, прослiдкували, що я сьогоднi до Маськiна намилився, i не з'явилися. Бояться, горе-свiдки. Ти їм, Маськiне, наступного разу так i скажи — мовляв, нiчого сюди ходити, Єгор багато чого зробив i робить, i зовсiм не обов'язково з новиною не першої свiжостi про створення свiту по будинках лазити, добрим людям памороки забивати. — Добре, — втiшився Маськiн, якого перебої з чаєм i пирогами починали сильно турбувати. Плюшевий Ведмiдь у нього на пiвпопки вже схуднув, а оберемковi коти стали менше спати вiд недоїдання. На тому i постановили. Єгор узяв ще пляшку кефiру в дорогу i, розцiлувавши мiцно Маськiна, гiрко розплакався: — Ось тебе, Маськiн, я люблю. Ти сидиш тихо, своїм натуральним господарством займаєшся, нiде не валандаєшся, пiд ногами не крутишся, нiчого не свiдчиш. Я тобi по дружбi урожайний рiк влаштую. Сiй побiльше чаю, сподiваюся у тебе вiн цього року добре зiйде. Маськiн хотiв заперечити, що в широтах, де живе Маськiн, чай не росте, але промовчав i вирiшив послухатися. Коли Єгор пiшов, Маськiн посадив на грядцi п'ять чайних чашок i полив їх вершками. Прокинувся Маськiн наступного дня i не повiрив своїм очам: на мiсцi, де вiн посадив чайнi чашки, красувалося величезне чайне дерево, яке вже щосили плодоносило, — на обважнiлих гiлочках висiли запашнi пакетики з чаєм. "Е, та цей Єгор не простий чоловiк, а з секретом", — подумав Маськiн i став збирати урожай чаю. Наступної недiлi знову прийшли охайнi та чепурнi свiдки Єгора, i Маськiн сказав їм, що до нього приходив Єгор i просив гнати їх у тришиї. Свiдки Єгора не розгубилися i заявили, що тепер вони не свiдки Єгора, який створив свiт за сiм днiв, а свiдки Прохора, який збудував водокачку. — Ну, це iнша справа, — зрадiв Маськiн i запросив їх пити чай, оскiльки тепер у Маськiна було чаю вдосталь — хоч упийся. РОЗДIЛ СОРОКОВИЙ МАСЬКIН I КУРЧАТКО ТАБАКА Якось президент Сполучених Штанiв готувався до вiзиту нового керiвника Груздiї царя Тамара. Той прийшов до влади в результатi вельветової революцiї. У наш час революцiї стали випускатися на ткацьких фабриках. Особливо в модi, окрiм оксамитових революцiй, революцiї з ситцю i крепдешину. Вийшовши з моди в сферi одягу, цi простi, але мiцнi тканини припали до смаку революцiонерам, i тi охоче використовують їх для пошиття нових революцiй. Цар Тамар був не дурень попоїсти, i президент Сполучених Штанiв Бушкiнь хотiв його прийняти на широку штанку, тобто ногу. Вiн викликав до себе своїх вiрних помiчникiв капiтана Iбн-Оливку-Алiбабу, що став тепер начальником розвiдки, i Скандалiзу Безобрiзу, що завжди тiшила естетичнi смаки президента Бушконя. Бушкiнь поставив питання руба: "Що ми можемо собi дозволити приготувати з груздинської кухнi? Скандалiза надiслала запит у секретний архiв бiблiотеки Конгресу, i там знайшли книгу пiд назвою "Секрети груздинської кухнi". Передивившись усю книгу, вирiшили зупинитися на курчатi табака¹. Бушкiнь вiдправив Скандалiзу на кухню готувати курча, а сам став розучувати танець iз шаблями з капiтаном Iбн-Оливкою-Алiбабом, який весь час намагався рубонути шаблею по президентовi, але той вправно ухилявся, тому що був техаським хлопцем, а техаськi хлопцi дуже верткi, бо в Техасiї iнакше не можна. Як ви пам'ятаєте — це країна Плюшевих Бичкiв i щоденної кориди, що закiнчується криком Плюшевого Бичка: "Ой!". А це дуже тренує крутiсть-верткiсть. Скандалiза вчепила квiтчастий фартушок i вiдкрила книгу секретiв груздинської кухнi. Рецепт вимагав: "Для приготування курчати табака беремо курча, що смалить табаку, i злегка вiдбиваємо, щоби курча прийняло плоску форму. Солимо i перчимо курча з обох бокiв. Розiгрiваємо сковорiдку з топленим маслом, кладемо на неї пiдготовлене курча, натерте часником, закриваємо щiльно кришкою i ставимо зверху щось тяжке. Смажимо на середньому вогнi 15-20 хвилин, а потiм перевертаємо i продовжуємо смажити до готовностi (приблизно ще 15-20 хвилин). Окремо для пiдливи — часник, розтертий з сiллю i перцем, заправлений злегка пiдсолодженим томатним соусом". _______________ Курчатко табака називається так тому, що слово "табак" спiвзвучне зi словом "дабак", яке грузинською означає спецiальну сковорiдку для цiєї страви. Скандалiза викликала курчатко, що нюхало-смалило табаку, iз спецiального присадибного господарства тютюнової фiрми "Фiлiп Моррiс". Курча одразу ж з'явилося. Рiзати курча i обскубувати Скандалiза не зважилася, тому що в рецептi не було такої вказiвки, а узяти на себе таку вiдповiдальнiсть вона не посмiла. Отримавши пiдпис курчати пiд добровiльною згодою послужити Сполученим Штанам у якостi курчати табака, вона привела його до присяги i почала натирати сiллю i перцем поверх пiр'я. Курча не чинило опору, тому що було зв'язане присягою, але вiдчайдушно чхало i пошепки критикувало уряд. Скандалiза вiдверталася, щоби не чути пекучо-солоної критики, вiд якої i в неї крутило у носi, i думала про себе, що це нiчого, що курча не зарiзане i не обскубане. Зараз так прийнято — подають в ресторанах нечищену картоплю, моркву з грудками землi — це так по-модньому. Чом би не подавати курча в пiр'ї? Проблеми почалися, коли Скандалiза стала курчатко тихенько вiдбивати, щоб воно, згiдно iнструкцiї в секретному рецептi груздинської кухнi, прийняло плоску форму. Курча, хоч i було вiйськовослужбовцем i пiдготувало себе до нелегкої ратної долi, не захотiло бути вiдбитим, i при першому ударi молотком по його злиденнiй курячiй попi випарувалося в невiдомому напрямку, залишивши по собi гучний шлейф обурливих крикiв i недвозначних образ на адресу уряду Сполучених Штанiв, панi Скандалiзи Безобрiзи i навiть президента Бушконя особисто. Скандалiза негайно з'явилася з доповiддю до президента Бушконя, якому капiтан Iбн-Оливка-Алiбаб уже взявся перерiзувати горло, але з появою Скандалiзи тимчасово вiдступився, бо у неї було нове плаття i капiтан не хотiв забризкати його кров'ю президента Бушконя. Капiтан Iбн-Оливка-Алiбаб сподiвався залучити Скандалiзу до свого гарему i тому намагався показати себе з романтичного боку, що йому практично вдавалося. — Пане президент, курчатко табака ухилилося вiд виконання своїх обов'язкiв i дезертирувало в невiдомому напрямку, — вiдрапортувала Скандалiза Безобрiза. — Негайно оголосити вiйну i зажадати видати курчатко табака! — розпорядився президент Бушкiнь. — Якiй державi оголошувати вiйну? — дiловито уточнила Скандалiза, але капiтан Iбн-Оливка-Алiбаб її галантно перебив i попросив оголосити вiйну своїй рiднiй державi, оскiльки там вiн був тричi засуджений до страти за розбiй — уряд рiдної країни Iбн-Оливки-Алiбаби саме розбишакував i не терпiв конкуренцiї в цьому питаннi. Той факт, що державна влада не дозволяла Iбн-Оливцi-Алiбабi розбишакувати, був чудовою iлюстрацiєю несправедливостi i антинародностi цiєї влади. Хоча те, що i в Сполучених Штанах розбiй простим громадянам не дозволявся, а влада в Сполучених Штанах все одно вважалася народною, президент Бушкiнь якимось чином призабув, бо у наш час розбiй взагалi став винятковим привiлеєм урядiв держав, i вони строго стежать, щоб простi громадяни задовольнялися тiльки дрiбним хулiганством i розкраданням iз зломом. Важко опротестовувати право будь-якої держави на розбiй. По-перше, це порушить стабiльнiсть державної влади, по-друге, це загрожує вашому особистому життю, таким чином, я гаряче рекомендую утриматися вiд цих необдуманих дiй. Бушкiнь негайно виставив ультиматум батькiвщинi Iбн-Оливки-Алiбаби: видати курчатко табака за 24 години — iнакше вiйна. Курча, звичайно, не видали, тому що, по-перше, у них його не було, по-друге, ультиматум Бушконя дiйшов до них тiльки через 48 годин: експрес-пошта "Федя-Експрес" забiгла по дорозi до тещi на млинцi, а по-третє, держава ця була хоч i маленькою, однак гордою, i нi за що не погодилася б на змову iз Сполученими Штанами. Вiдповiдно, держава була завойована ще до обiду, i Бушкiнь вiдверто занудьгував. — Кому б iще оголосити вiйну? — з надiєю питав вiн, роздивляючись карту свiту. — Ось, — раптом зрадiв вiн, — ось ця країна вiдповiдного розмiру. Негайно оголосити їй вiйну! Скандалiза викликала експерта з географiї, але вiн усiх розчарував, бо виявилося, що Бушкiнь показав на картi самi Сполученi Штани i оголосити вiйну цiй державi не мiг, тому що був її громадянином, i навiть президентом. Ще декiлька країн, у якi тикав пальцем Бушкiнь, виявилися непридатними для завоювання, бо там прем'єр-мiнiстри були американськими громадянами i завойовувати їх не було сенсу. Взагалi, останнiм часом нерiдко трапляється, що керiвник країни має ще й громадянство iншої країни. Це дуже прогресивна практика. Наприклад, уявiть собi: якби Ганнiбал мав римське громадянство, не було б потреби воювати з Карфагеном. Президент Римської республiки просто вiддавав би йому розпорядження як своєму громадяниновi, i той би їх бездоганно виконував, боячись втратити римський паспорт. Президент Бушкiнь проконсультувався з двоголовою птахою Рухх з балалайкою, поставивши їй питання, куди могло подiтися курчатко табака. Голови птаха Рухх проконсультувалися мiж собою i пригадали, що понад вiсiмдесят рокiв тому, коли вони були ще неопереним курчам i з них намагалися зробити рагу iз червоним перцем, вони втекли у Париж до Сiльвупляшкiна. Вирiшили оголосити вiйну країнi Сiльвупляшкiних, але Сiльвупляшкiн проревiв, що не вiддасть курчати, навiть якщо б воно у нього було, бо для нього гастрономiчнi цiнностi iснують поза полiтикою, поза свiтом i поза вiйною, i що за кожну сльозу курчати табака вiн готовий — pour chacune de ces larmes, il eыt donnй un verre de son sang...² З Сiльвупляшкiним пiсля такої заяви вирiшили не зв'язуватися. Коротше, робити було нiчого. Довелося погрозити паную Тамару вiйною, щоб не приїжджав, тому що пригощати його було нiчим. А при чому тут Маськин? Нi при чому. Курча тютюну пробiгло мимо його будинку iз швидкiстю вiтру i знову сховався в невiдомому напрямi. Папуги, правда, скаржилися, що хтось поiдкльовує їхнє зерно, але швидше за все це був домовик-барабашка Цупик. Я вiдповiдально заявляю, що Маськiн нiякого вiдношення до курчати табака не має! Для цього, власне, i був написаний цей роздiл. Сподiватимемося, що президент Бушкiнь повiрить менi на слово. ____________________ ² Pour chacune de ces larmes, il eыt donnй un verre de son sang — За кожну цю сльозу вiн би вiддав склянку своєї кровi (фр.) (Олександр Дюма, "Граф Монте-Крiсто", цитується iз французького видання: Alexandre Dumas, "Le Comte de Monte Cristo", видавництво Gallimard, 1998, стор. 24). РОЗДIЛ СОРОК ПЕРШИЙ МАСЬКIН I МIКРОХВИЛЬОВА ПIЧ Тiльки подумайте, як швидко плине час — на дворi двадцять перше столiття. Цiкаво, скiльки ще рокiв слiд нам провести в новому столiттi, щоб якось звикнутися з цiєю думкою... Напевно так трапляється кожного разу, коли столiття змiнюють одне одного. Жителi минулого столiття всi разом стають справжнiми мандрiвниками в часi i, опинившись у столiттi прийдешньому, розгублено озираються, мов у чужому передпокої, не знаючи, куди почепити капелюх i куди проходити, i де сiсти, поки не вийде господар. Але господар не виходить, i рокiв через п"ять вони починають освоюватися, на дванадцятому роцi починають пустувати з господаревими шаблями, на сiмнадцятому — гратися з сiрниками, розкриваючись повною мiрою у всiй своїй вiдчайдушностi, ну а на тридцять сьомому i сорок першому вже зовсiм входять у смак, перевернувши господареву квартиру догори дригом i налюравши у хазяйське лiжко, що у майбутньому навiть iсторикам, дивлячись на такi варварськi справи, стає нудотно. А у кого-у кого, як не в iсторикiв, наймiцнiшi шлунки! Немає у них iншого виходу — станеш блювати — здохнеш з голоду. Адже годують їх справжньою їжею рiдко, однак вони постiйно за цю мiзерну їжу щедро пригощають своїх хазяїв i решту людства найрiзноманiтнiшими небилицями, якi змiнюють свiй зовнiшнiй вигляд частiше, анiж уральська погода. У кожного iсторика є свiй господар. Бездомних iсторикiв вiдловлюють, як безпритульних скажених собак, оскiльки вони можуть бути так само небезпечними для будь-якого, навiть найдоброчеснiшого суспiльства. (Помилуй Вас Боже заглянути в архiви всуцiль найпристойнiших держав...) Стягують виючих бездомних iсторикiв у спецiальне мiсце, де їм роблять щеплення вiд сказу i приручають рiзнi господарi, котрi тренують їх вчасно проситися назовнi i брехати тiльки по командi. А брешуть iсторики голосно i заливчасто, самi собi вiрячи, бо який чесний пес не вiрить своєму гавкоту? Менi здається, футурологи скорiше нагадують котiв i частiше бродять самi по собi, передбачаючи майбутнє i залишаючись послiдовними у своїх дослiдженнях до його настання, пiсля чого вони за майбутнє не вiдповiдають, бо воно пiдпадає пiд вiдповiдальнiсть iсторикiв. На точнiсть прогнозiв футурологiв можна безбоязно довiритися, анiж доповiдям iсторикiв, хоча бездомних футурологiв також вiдловлюють, бо вони несуть загрозу суспiльству. Минуле, проте, набагато легше змiнювати, нiж майбутнє, тому що минуле достатньо змiнити на паперi, а майбутнє можна змiнити тiльки в реальностi, i мiняти його слiд уже зараз, а це, повiрте менi, дуже непросто. Так i наш Маськiн, увiйшовши у двадцять перше столiття зi своїм натуральним господарством, почувся злегка не у своїй тарiлцi. Ще на початку цього нового столiття Маськiн познайомився з мiкрохвильовою пiччю i не знав, що з нею робити. Спочатку вiн подумав, що використовуватиме її замiсть самовара, якого в тi часи у Маськiна ще не було, а в Захiднiй Божевiльнi не знали цього генiального винаходу людського роду i наївно кип'ятили воду за допомогою електрики. Маськiн спробував використовувати мiкрохвильову пiч як самовар. Наколов скiпок, присобачив з грiхом пополам трубу i спробував розпалити. Мiкрохвильова пiч дiстала електричний шнур i покрутила електричною вилкою бiля своєї скронi — мовляв, зовсiм ти, Маськiне, без клепки у головi. — Ну, добре, — згодився Маськiн, — а як у тобi воду грiти? — Нiяк, — сказала мiкрохвильова пiч. — Воду грiють у чайнику, а ти, як менi здається, i сам цiлковитий чайник! Мiкрохвильова пiч не дуже церемонилася з Маськiним, оскiльки їй не хотiлося закiнчити свої днi спочатку у вiддiлi речових доказiв мiсцевої полiцейської дiльницi й бути звинуваченою у пожежi, а потiм осiсти на мiсцевому звалищi, яке часто вiдвiдують дикi звiрi, а диких звiрiв мiкрохвильова пiч, як ви розумiєте, боялася, бо хоч i була пiчкою, але все таки мiкрохвильовою, а це означає, що вона могла гнати тiльки мiкроскопiчнi хвилi. Довелося Маськiну купити чайник i залишити мiкрохвильову пiч у спокої. Єдине, що вона погоджувалася робити — кокетливо дозволяла старому дiдусевому годиннику пiдглядати час на своєму електронному табло, бо вiн страждав склерозом i розучився вiдлiчувати час. Мiкрохвильова пiч вважала себе приладом сучасним, надзвичайно пишалася своєю електронiкою i нiкому не дозволяла собою користуватися, мов звичайнiсiнькою пiччю. Тiльки зрiдка вона милостиво дозволяла Шушутцi розiгрiти тарiлочку макаронiв, i то щоразу викидала фокуси: хвилину погрiє, а коли Шушутка перевiрить — все холодне, а через секунду все вже ледь не кипить i макарони вискакують з печi, як ошпаренi. Але Шушутка був жителем двадцять першого столiття, i з мiкрохвильовою пiччю вони не сварилися. Це були їх особистi непорозумiння, незрозумiлi нам, до пояса вкорiненим у двадцяте столiття. Ми, не усвiдомлюючи цього, дали життя цiлому поколiнню приладiв, якi вже настiльки досконалi, що з дня на день почнуть обходитися без нас. Вже з'явилося "Товариство захисту прав пральних машин", а також "Комiтет з прав пилососiв". Самосвiдомiсть домашньої технiки зростає i поширюється з кожним днем, i не встигнеш оглянутися, як вона розпочне свою технiчну революцiю, змусивши людей працювати на себе. От узяти, наприклад, посудомийну машину Маськiна. Вона доволi капризна i вимагає уважного догляду. Перед тим, як скласти в неї посуд, треба цей посуд ретельно вимити пiд краном миючим засобом, прополоскати i висушити. Далi посудомийна машина як-небудь цей посуд поталяпає, i вже пiсля миття посуду усерединi цiєї машини чашки i тарiлки всiються крихтами й облагородяться плямами, що казна-звiдки узялися, пiсля чого посуд знову треба ретельно вимити пiд краном i акуратно витерти. Причому, цi обидвi дiї треба приховувати вiд машини, iнакше вона образиться i поскаржиться в "Асоцiацiю принижених посудомийних машин". Щоб вiдвернути увагу посудомийної машини, Маськiн увесь час ставив їй якусь касету з мультиком на вiдеомагнiтофонi, який частенько проявляв свiй незговiрливий характер i часто зажовував плiвки Маськiну, але для своєї подруги i колеги посудомийної машини мультики крутив справно. Холодильник Маськiна був iз гонором i не терпiв, коли у нього ставили багато продуктiв, боячись, що закисне його робоча совiсть. Отже Маськiн зберiгав велику частину запасiв у льосi, а в холодильнику тримав сметану i сир, але теж не для себе, а для дiдусевого стiнного годинника, який ночами, як ви пам'ятаєте, споживав молочнi продукти. Отож, не за горами ера, коли нам доведеться значно бiльше зважати на потреби нашої побутової технiки. Не за горами та година, коли людям заборонять експлуатувати її бiльше 8 годин на день, призначать два вихiдних на тиждень i обов'язкову оплачувану вiдпустку, мiнiмум на 24 днi. А що ви собi думаєте, середньостатична мiкрохвильова пiч живе значно менше, анiж її середньостатичний користувач, i тому їй треба багато вiдпочивати, щоб устигнути подивитися свiт i самореалiзуватися. Маськiн нудьгував за старими надiйними i добротними речами, якi вiрно служили поколiнням його предкiв i не скаржилися... Але пiд час численних переїздiв речi погубилися, i Маськiну довелося обзаводитися новими предметами побуту. За цi симпатiї Маськiна до старих речей новi предмети побуту вважали його ретроградом i навiть пiдозрювали в нелiберальних поглядах, хоча це, звичайно, були зайвi побоювання. Якби ви бачили, як Маськiн доглядав за своєю новою швейною машинкою — вiн практично нiколи на нiй не шив, а вечорами завжди приходив побажати "на добранiч" i виписував спецiально для неї журнал "Бурда", бо швейна машинка все-таки цiкавилася модою i любила розглядати новi викрiйки. Маськiн дбайливо витирав пилюку з швейної машинки, i вона за це якось навiть вишила Маськiну носову хусточку з iнiцiалом "М" — мався на увазi "Маськiн". Звичайно, зрозумiло було б, якби швейна машина вишила iм'я Маськiна повнiстю, але швейна машина вишила букву "М" i втомилася. Але Маськiн все одно дуже тiшився з такого цiнного подарунка i дуже ним пишався. Не дивлячись на таке зростання пролетарської самосвiдомостi, побутовi прилади по-своєму любили Маськiна й iнодi дарували йому суттєвiшi подарунки. Так, одного разу мiкрохвильова пiч сiла i написала лист на Тульську самоварну фабрику, у якому попросила прислати Маськiну самовар. Маськiна на Тульськiй фабрицi знали i поважали, тому що Маськiн видав свою наукову працю "Про користь самоварення", i сам того не вiдаючи, дуже допомiг фабрицi стати на ноги пiсля ста рокiв занепаду. Тому, дiзнавшись, що Маськiн немає самовара, вони спакували свiй найбiльший семивiдерний самовар i вiдправили до Захiдної Божевiльнi. Пiсля прибуття самовара в країну Маськiна, прикордонники довго розглядали його паспорт i ставили каверзнi питання — навiщо йому труба, чому вона крива, навiщо в набiр з самоваром додається чобiт гармошкою i так далi. Самовар на всi питання справно вiдповiв, i його пустили на постiйне проживання, заручившись письмовою рекомендацiєю мiкрохвильової печi, яку на кордонi знали i поважали, тому що вона була близькою родичкою їхньої радарної установки. Можете собi уявити, як зрадiв Маськiн, коли одного дня на порозi його будинку з'явився семивiдерний самовар з трубою i чоботом. Пiд пахвою вiн тримав круглий пiднос, а через плече у нього висiла величезна зв'язка бубликiв-сушок. Маськiн мiцно обняв самовар i став з ним дружити. Самовар був дореволюцiйнiй конструкцiї i розпалювався трiсками. Пiсля появи самовара всi в будинку зажили веселiше. Чаювання стали частiшими i довшими, Плюшевий Ведмiдь вивчився грати на балалайцi i складав частiвки: Вип"ю чаю досхочу I частiвку вам складу, Бо частiвка до складу -- Все у домi до ладу. Або iще одна частiвка, яку склав Плюшевий Ведмiдь для морального виховання людства: Є де стати, є де сiсти, Є що випити i з"їсти: Манну кашу — диво з див, Я би їв i навiть пив... Кажуть, що ця частiвка мала найбiльший успiх у країнах Африки i знизила захворюванiсть на СНIД у цьому регiонi. А ось ще одна частiвка Плюшевого Ведмедя, яка рекламує спосiб життя Маськiна: Якби стали всi, як Маськiн, То було б життя, мов казка! I про лиха, бiди, вiйни Ми не чули б у новинах! Були у Плюшевого Ведмедя i непристойнi частiвки, якi я вам тут заспiваю, якщо ви пообiцяєте тимчасово вiдправити погуляти дiтей. Домовилися? Перевiрте, дiти не пiдслуховують? Не пiдглядають? Ну добре. Слухайте: У метро чи в лiфт зайшов -- Не читай сто молитов. Терористу — злому гаду Копняка дай лиш по заду! А от i фiлософська: Досить в свiтi нам дурману Вiд петицiй, лжi, обману Свiт ухопить скоро трясця, А вiн тiльки шкряба яйця... Правду кажучи, взагалi-то Плюшевий Ведмiдь хотiв заримувати iнше слово, але Маськiн зблiд i попросив цього не робити. Капiтан Iбн-Оливка-Алiбаб за образу однiєї важливої книжки може вiдiрвати не тiльки яйця... Ну що ж, ми з вами забалакалися... Як не крути, мораль проста — свiт простих речей створює затишну атмосферу повсякдення, а мирна повсякденнiсть є звичайнiсiньким тихим вечiрнiм домашнiм щастям iз самоваром, чашкою чаю i ванiльним бубликом. А мiкрохвильова пiч, хоча i є часткою нашого сьогодення, забрела до нас швидше помилково, бо вона — предмет майбутнього, до якого ми, на жаль, маємо мало вiдношення... РОЗДIЛ СОРОК ДРУГИЙ МАСЬКIН I БАСЕЙН Менi частенько стає смiшно, наскiльки люди недооцiнюють ту неймовiрну масу води, яка їх оточує. Вгнiздившись на суходолi i зустрiчаючись iз водою у виглядi супу-компоту, швидко забуваєш, що велика частина Землi вкрита водою, i не просто вкрита, а в середньому на два-три кiлометри завглибшки! А ви можете уявити собi три кiлометри водяної товщi? Я iнодi бiльше вiдчуваю себе водоплаваючим, нiж сухоходячим. Звичайно, в глибинах моря важко сформувати розумну цивiлiзацiю. Закони весь час будуть якимись розмитими, а з нечiткими законами, самi розумiєте, кашi не звариш, особливо пiд водою. А без кашi розумне життя не iснуватиме. Це вам пiдтвердить Плюшевий Ведмiдь, якщо ви проконсультуєтеся у нього з цього питання, особливо перед снiданком. У нас взагалi є вражаюча здатнiсть не помiчати найголовнiшого, що знаходиться буквально у нас пiд носом. Я би сказав вам, що це за найголовнiше, чого ми не помiчаємо, але, на жаль, не можу по тiй простiй причинi, що й сам не помiчаю його i тому достовiрно не вiдаю, про що ж йдеться. Проте я з упевненiстю заявляю, що вiдчуваю мiсцезнаходження чогось важливого зовсiм поряд, яке залишається непомiченим. А у вас немає такого вiдчуття? Як ми не усвiдомлюємо, що по сутi живемо на Планетi-Океанi, так само ми не помiчаємо тихого шелесту трави i найпростiших, здавалося б, розжованих нам природою речей. Вони весь час десь поряд i здається, що заклопотана мураха, котра поспiшає кудись у справах, дуже добре їх розумiє, але нам вони недоступнi, як недоступнi нам розмiренi помахи крил птахiв, що формуються клином i прямують на пiвдень, або дiловиту зосередженiсть бджоли, що збирає солодкий пилок. Ми ж хочемо все накопичувати i роздивлятися свої безглуздi блискучi дрiбнички, i ховати їх у сховки, через усiлякi безглуздостi нас трусить лихоманка, лихоманка, яку iменують благородно-шанобливо пристрастю... А що це таке — благородство пристрастi? В'ялений iнстинкт? Природжена якiсть супчикiв? Я особисто називаю благородство пристрастi — рогоблудством, чим воно, загалом, i є, тому що благородство пристрастi навряд чи колись приведе до розумної любовi, до таїнства колискової турботи або священнодiйства спiвчуття, до тих небагатьох речей, якi можуть виправдати iснування нашого бiологiчного роду безхвостих, безшерстих, з в мiру вiдкопиленими вухами двоногих. Адже ми — нiщо поза своїм бiологiчним видом. Отари двоногих оточують кожного з нас своєю безперервною опiкою, впливають на нашi думки, бажання, пориви... а зсередини тримає нас на короткому шнурку ланцюг хiмiчних реакцiй... Не втечеш. Так i вiдчайдушний опiр Маськiна одного разу не встояв пiд рiшучим натиском оточуючого суспiльства i внутрiшнiх iмпульсiв. Не встояв бiдолаха Маськiн пiд натиском цього грубого i безглуздого впливу. Що ж вiдбулося? Та рiч у тому, що захотiлося Маськiну переробити ставок у дворi, в якому купався Плюшевий Ведмiдь, у справжнiй басейн, ну знаєте, як буває у мiльйонщикiв. Рiч у тiм, що коли у тебе перед очима весь час чимось целулоїдно-яскравим метляють i трiпають, то мимоволi виникають потреби, про якi ранiше сном, нi духом не вiдали. Показали Маськiну фiльм про багате життя раз, показали два... вiн губу закопилив, мовляв: "Що ж це я живу натуральним господарством. Селюк... що ж ми, гiршi за iнших?" Подивився вiн на свiй старий ставок, де купався Плюшевий Ведмiдь, а ставок так собi — непрезентабельний. Укрився жабуринням наполовину, жаби стрибають-квакають, така собi типова екологiчна нiша. Покликав Маськiн Бобра-пiдрядчика, i той закопав старий ставок, а на його мiсцi вирив котлован завглибшки з невеликий мiсячний кратер. Маськiну довелося заплатити Бобру всю виручку вiд продажу минулорiчних коренеплодiв, i Гаманець Маськiна ридав у тридцять три з п"ятаком струмки, вiдлiчуючи Бобру монети, але отриманий бетонований результат не мiг задовольнити Маськiна, тому що басейн вийшов, звичайно, мiльйонерський, але якийсь бездушний. Плюшевий Ведмiдь сидiв у ньому, однак попереднiх райдужних веселощiв i радiсних пустощiв не стало. Маськiн особливо страждав, що екологiчну нiшу погубив безповоротно. Та якось Маськiну показали передачу про охорону природи, i вiн навiть заплакав. Пiсля перегляду цiй передачi Маськiн так зажурився, що дав собi слово — бiльше на дешеву агiтацiю не лакомитися. Бути iнтелiгентським i бути вищим за усякi плотськi надмiрностi... А то тепер рiд людський цiлком змiзернiв... Сидить — очиська повитрiщає — у телевiзор дивиться... Мабуть, так краще очi провiтрюються... Ну от, висновки висновками, а старий ставок якось треба вiдновлювати... Покликав Маськiн знову Бобра, той закопав басейн i спорудив старий ставок — натурально вiдновив екосистему... Обiйшлося це ще дорожче. Заплатив Маськiн Бобру весь заробiток вiд продажу надлишкiв урожаю чайного дерева. Проте Бобер перестарався з екологiчнiстю. Розвелося у дворi Маськiна комарiв тьма-тьмущаМаськiн вийде по господарству поратися — а вони його кусають, кусають! А по телевiзору знову мiльйонерськi басейни показують... Тодi покусаний i вкритий пухирцями Маськiн присягнувся, що бiльше в життi не слухатиме iнтелiгентськi просторiкування про природу... Залiз у пральну машину, яка працювала в режимi машини часу, i повернувся назад у той час, коли вирiшив зарити колишнiй ставок, i замiсть того, щоб заривати ставок, зарив телевiзор. Вiд цього в будинку Маськiна всiм зажилось ще краще, а Плюшевий Ведмiдь став проводити бiльше часу на свiжому повiтрi i в нього покращав апетит, хоча взагалi-то вiн у нього й ранiше був непоганий РОЗДIЛ СОРОК ТРЕТIЙ МАСЬКIН I МАТРЬОШКА Матрьошка була особа доволi пристаркувата. Взагалi я вважаю, що тiлесну оболонку треба сприймати окремо, а внутрiшнє наше вiдчуття — окремо. Носiй миловидної зовнiшностi не має до неї нiякого вiдношення. Це той блискавичний подих краси, який торкається до деяких у юностi i який швидко вивiтрюється з плином рокiв. Треба бачити людей так, як вони бачать самi себе зсередини, це i є справжня зовнiшнiсть людини. Жiноча краса, як i краса взагалi, швидкоплинна, скупа подружка Природа дарує її не назовсiм, а тiльки поносити, а потiм вiдбирає i ховає у свою переповнену одежиною шафу... Треба умiти бачити людей такими, якими вони були в дитинствi. I тодi вам розкриється потаємний сенс життя, такий очевидний, але нiким не помiчений... Маськiн зустрiв Матрьошку на виставцi досягнень сiльського господарства Захiдної Божевiльнi, куди Маськiн возив свої дивовижнi качани солодкої кукурудзи i величезнi червонi помiдори. Матрьошка приїхала туди також у справi. Вона виставляла вироби iз рiзьби: розписнi ложки, пiвники, дерев'янi супницi у формi човнiв i всiляке дерев'яне начиння, яке виробляється на фабрицi Матрьошки. — Ах, яка красива у вас продукцiя, — загорiлися очi у Маськiна. — Як би я хотiв теж навчитися розписувати дерев'янi вироби, тарiлки там всякi, кухлi, ложки. — Та це зовсiм не важко, — вiдповiла Матрьошка. — Якщо хочете, я дам вам декiлька урокiв рукодiлля. Маськiн уважно оглянув Матрьошку i виявив, що руки у неї намальованi. Йому було важко уявити, чого Матрьошка могла б його навчити, не володiючи окремо взятими явно вираженими руками. — Ну, для того, щоб учити, зовсiм не обов'язково все робити самому, — упевнено заявила Матрьошка, прослiдкувавши за недовiрливим поглядом Маськiна. — Тодi приходите в гостi, — запросив утiшений Маськiн. Через тиждень Матрьошка прийшла в гостi до Маськiна i стала його вчити розписувати дерев'янi тарiлки i кухлi. Вона пiдказувала Маськiну, з якого боку брати пензлик i куди наносити фарбу. У Маськiна був вроджений талант художника, який вiн довго тримав недостатньо реалiзованим. Маськiн, звичайно, малював картини. Якщо ви пам'ятаєте, то кiнний портрет Плюшевого Ведмедя, що вбиває Зеленого Змiя, навiть виставлявся свого часу в Луврi. Але з неживописної творчостi єдиним досягненням Маськiна до цих пiр був чудовий величезний напис, який вiн зробив на скелi, котра стирчала на його земельнiй дiлянцi, переважно зарослiй кленовим лiсом. Маськiн написав: ТУТ БУВ МАСЬКIН Цей напис вiн зробив на прохання Плюшевого Ведмедя, який вважав, що подiбним вчинком Маськiн продовжує справу пiонерiв-першопройдисвiтiв, якi свого часу освоїли частину Захiдної Божевiльнi, хоча бiльшiсть її територiї, звичайно, так i залишилася неосвоєною. Маськiн досягнув неабиякого успiху в навчаннi i незабаром розписав декiлька дерев'яних тарiлок, якi всiм дуже сподобалися, i Плюшевий Ведмiдь їх з гордiстю розвiсив по будинку. У будинку Маськiна взагалi всi любили вчитися. Я вважаю, що це дуже нудно придумано, що вчитися треба тiльки поки маленький i вчитися примушують з криками i лайкою, iнодi буквально з-пiд палицi. Якщо гарненько замислитися, то у людини є обмаль бiльш вишуканих задоволень, анiж дiзнаватися нове, розумiти те, що не зрозумiло, вiдкривати невiдкрите. Шкода, що люди перетворили навчання на важку муку, вiд якої так змучуються в дитинствi i юностi, що у бiльшостi людей розвивається стiйка неприязнь до всього нового або трохи складнiшого. I що найбiльше вражає — багато людей навiть гордяться своєю схильнiстю до неуцтва, чваняться ним вздовж i поперек, мовляв, "не знаю i знати не бажаю". Дуже красиво! Браво! Є чим гордитися, ще б пак. У будинку Маськiна всi, навпаки, були допитливими i весь час вчилися чомусь новому. Звичайно, найбiльш успiшними були папуги, бо Шушутка навчав їх нових слiв за допомогою комп'ютера, на якому цi слова були записанi, i комп'ютер їх промовляв по тисячу разiв на день. Папуги вже могли вiльно декламувати Шекспiра, але утримувалися вiд цього абсолютно з комунальних мiркувань, щоб не докучати трагiчними викриками iншим жителям Маськiного дому. Уявiть-но, дрiмає собi блаженно Золотий кiт, жмурячись, на сонечку, а йому над вухом папуга як загорланить: "To die: to sleep; no more!"¹ Так Золотий кiт, з переляку, може позбутися сну, принаймнi, на цiлi пiвгодини, що може бути небезпечним для його котячого здоров'я. ___________________ To die: to sleep; no more — Померти, заснути...не бiльше. (англ.) — слова iз знаменитого монологу Гамлета у п'єсi Вiльяма Шекспiра. Коти теж постiйно чомусь вчилися. Наприклад, коли Маськiн завiв собi собачку на iм'я Ковбаскiн — Золотий кiт навчився ховатися вiд нього за письмовий стiл Плюшевого Ведмедя, а кiшка Бася навчилася страшно вигинати спину i спiвати низьким баритоном "няв" у стилi надривної арiї Рiголетто ². Шушутка зi своїм вчителем Платончиком навчився виловлювати iнфузорiю- тапочку в ставку i розглядати її пiд мiкроскопом. Вiн навiть так її розгодував, що вона стала iнфузорiєю-валянком i її можна було розгледiти практично без мiкроскопа. Кашатка взагалi була дуже вченою i знала, звiдки що витiкає i куди втiкає. Плюшевий Ведмiдь удосконалювався в мовах, а Маськiн, як ми вже сказали, вчився у Матрьошки розписувати предмети побуту. Лiвий тапочок Маськiна теж не вiдставав вiд iнших жителiв Маськiного дому. Вiн серйозно займався полiтекономiєю, i часто пiд лiжком Маськiна можна було знайти Лiвий тапок, котрий читав працi подiбного змiсту. Правий тапок Маськiна теж був iнтелiгентом, переживав за природу, i часто його можна було застати з "Довiдником грибника", адже Правий тапочок практично професiйно займався пропагандою альтернативних методiв профiлактики грибкових захворювань нiг. Яких методiв? Нi, не ампутацiї... Якщо хочете подробицi, запитайте у нього самi, а то вiн ще подумає, що я страждаю на грибкове захворювання нiг, i не заспокоїться, поки не прочитає менi свою коронну лекцiю а-ля: "Не бiгайте босонiж навколо громадського басейну". Отже, позаймавшись малюванням з Маськiним, Матрьошка нерiдко приєднувалася до чаювання, i одного разу за столом в альтанцi зав'язалася цiкава розмова. Матрьошка розклала десять чашок одна менша за одну, i з неї повистрибували матрьошки одна молодша за iншу, до найменшої матрьошечки, що ще смоктала пляшку з молоком. Перед нею Матрьошка поставила найменшу чашку, хоч вона чаю ще не пила. — Нiчого, хай звикає, — нiжно сказала Матрьошка i погладила найменшу матрьошечку по головi. Ви, мiй строгий читачу, звикли до читання пiдручникiв з вищої математики i iнструкцiй з експлуатацiї пилососiв, звичайно ж, запитаєте: яким чином Матрьошка розклала чашки i чим погладила по головi, якщо я говорив перед цим вiдкрито про вiдсутнiсть у неї рук?! Ви хочете висловити недовiру з приводу правдивостi всього твору... Я нiколи не стверджував, що у Матрьошки немає рук, бiльше того, це був би _______________________ ² Рiголетто — блазень, трагiчний герой опери Джузеппе Вердi "Рiголетто". прямий наклеп. Руки у Матрьошки були намальованими. Ось цими намальованими руками вона чашки розставляла i по головi гладила. Тiльки, будь ласка, не треба стверджувати, що матрьошки не п'ють чай... До речi, скрупульозне ставлення читачiв до правдоподiбностi деяких подробиць фантастичних творiв вельми поширене. Наприклад, коли новомодний французький письменник Michel Houellebecq³ дозволив своїй уявi вигадувати неймовiрне, неймовiрне, яке навiть виходило за рамки неймовiрного по вiдношенню до майбутнього людства — редактори мовчали, але варто було йому намалювати сцену sexe à trois (секс на трьох), як редактор прискiпався, що, мовляв, положення партнерiв — n "é tait pas faisable , m ê me pour des gymnastes professionnels — неможливi навiть для професiйних гiмнастiв, i примусила retravaill é le texte pour plus de cr é dibilit é ⁴ — переробити текст для бiльшої правдоподiбностi! — Всi цi матрьошки — це все ви! — не повiрив своїм очам Плюшевий Ведмiдь, розглядаючи всi десять матрьошок. — Ну, а хто ж? — поблажливо вiдповiла Матрьошка i стала знайомити мешканцiв Маськiного дому з собою: — Ось я зовсiм маленька, а ось я школярка iз смiшними бантиками i веснянками, а ось я дiвчина на першiй вечiрцi, а ось я молода жiнка, а ось я вже мати... Усi Матрьошки по черзi вiдривалися вiд чашок з чаєм, кланялися i поверталися до трапези. ____________________________ ³Michel Houellebecq — лiтературний псевдонiм. Справжнє iм"я письменника — Michel Thomas. ⁴ Цитується за журналом Le Figaro Magazin за 20 серпня 2005 року. La fabuleuse chevauchée de Michel Thomas. Dossier réalisé par Sabine Audrerie, Jean Christophe Buisson et Etienne de Montety [20 août 2005], p. 27. — Це ж треба, яка чудасiя буває на свiтi, — хитав головою Маськiн, — i вдається ж декому зберегти себе у собi... — А ви загляньте у себе уважнiше, й побачите, що ви теж у якiйсь мiрi матрьошки. — А що, треба спробувати, — дiловито запропонував Лiвий тапок Маськiна i спробував розгвинтити кiшку Басю, щоби подивитися, чи немає у нiй iншої кiшки Проте у нього нiчого не виходило, тому що кiшка Бася залишалася на своїй першiй стадiї розвитку i збiльшувалася тiльки у розмiрах, i то в ширину. Можливо, саме це дозволяло їй залишатися завжди веселою, безтурботною, яка нiколи нi про що не жалкує. — Ой! — закричав Плюшевий Ведмiдь, розгледiвши у собi зовсiм маленьке плюшеве ведмежатко, що всiлося на горщику i про щось глибокодумно роздумувало. — Ой! — закричав Лiвий тапок, побачивши в собi шибеника — лiвий дитячий тапочок, яким вiн був в дитинствi. Все за столом заойкали, роздивляючись в собi матрьошкову суть... — Ось бачите, — зрадiла Матрьошка. — Не забувайте, що вони у вас живуть, цi дитячi плюшевi ведмедi i малятка-маськiни, ставте їм чайнi чашки, грайтеся з ними i читайте їм книжки з картинками, а коли вони плачуть i бояться, вiзьмiть їх на руки i заколишiть! Не можна забувати, що вони навiчно поселенi у вас i нiкуди вам вiд них не дiтися. — Спасибi, тiтонько Матрьошко, — подякував Матрьошцi малятко— плюшевий ведмiдь, вилазячи з Плюшевого Ведмедя. — Давно я тут сиджу, зовсiм про мене забули! — Тiтко Матрьошко, ти найкраща тiтонька! — засмiявся малятко-маськiн, вилазячи з Маськiна, i вони з малятком— плюшевим ведмедем побiгли гратися на полянку. — Не забувайте про них, — ще раз повторила Матрьошка. — Вашi дiти можуть вирости i розлетiтися по свiту... Але ви, маленькi, назавжди залишитеся усерединi, i якщо ви про них забудете, вони плакатимуть i кликатимуть на допомогу... — Спасибi тобi, Матрьошка, — поцiлував Матрьошку Маськiн. — Тепер я розумiю, хто iнодi не дає менi спати ночами. А то прокинуся — дивлюся, навiть мiй Невроз спить, а менi не спиться. Це просто маленький маськiн в менi хвилюється... — I в менi! — зрадiв Плюшевий Ведмiдь. — Я тепер завжди буду з ним гратися i не називатиму iмбецилом... А я думав — хто це в моїй головi селить дурнi думки i дитячi страхи? А це я — маленький плюшевий ведмiдь, безпорадний, на горшку...Як я тебе закинув, бiднятко моє. Навiть у домовика-барабашки Цупика вiдшукався всерединi маленький барабашка, який i барабанив, i цупив у самого Цупика необхiднi предмети побуту... А ви не забуваєте про себе маленького? Не забувайте його, не давайте йому даремно плакати... Адже йому там так темно i самотньо, дивиться вiн зсередини на вас, дорослих i серйозних, — i плаче. Купiть йому iграшки, допоможiть всiстися на горщик, i у вас замiсть нудного ниючого ворога появиться пiд серцем ваш власний, хоч i дуже маленький друг! Ми зовнi дорослi, Пихатi, сердитi, Та гляньте углиб ви -- Насправдi ми дiти. Забутi, самотнi -- Без друга i ласки -- У собi руйнуєм Дитинство i казку. В тюрму заточили, Загнали у шори Усе найсвiтлiше, Найкраще, прозоре: Усмiшки-смiшинки, Натхнення-надiю, Цiкавiсть i радiсть, Кораблики-мрiї, Вiру крилату, Веселку любовi, Мале ведмежатко, Зайчатко пухове... Спинiться на хвилю, Загляньте у себе -- Iз суттю своєю Зустрiтися треба. Знайти, вiдшукати Малятко забуте -- I стати собою, Собою лиш бути! РОЗДIЛ СОРОК ЧЕТВЕРТИЙ МАСЬКIН I ЕНТРОПIЯ Вiдомий французький математик Пуанкаре говорив, що математика — це мистецтво давати рiзним речам одну назву. Так i Маськiн думав, що у нього в будинку весь час з"являється невiдомо звiдки безлад, а виявилось, що цей безлад зовсiм не звичайний безлад, а найсправжнiсiнька статевозрiла ентропiя¹ . Рiч у тому, що будь-яка система прагне перейти з менш вiрогiдного стану у вiрогiднiший. А найвiрогiднiшим станом Маськiного дому, на думку Маськiна, був безлад, тому що всi смiтили i нiхто, окрiм нього, Маськiна, будинок не прибирав. Проте Плюшевий Ведмiдь заперечував i переконливо аргументував, що просто в будинку завелося шкiдливе звiрятко на iм'я Ентропiя, яке не тiльки влаштовує безлад, але одного разу з'їло з холодильника Маськiна пiвбанки варення, а Плюшевому Ведмедевi вимазало носа, поки той спав на диванi, щоб на нього упала пiдозра. Маськiну анiскiльки не було жаль варення, але вiн вирiшив серйозно з'ясувати, що це за звiр такий — Ентропiя, а то невiдомо хто по будинку валандається. Непорядок. Отож Маськiн зробив засiдку бiля холодильника i просидiв майже всю нiч, але так нiхто i не з'явився, а зранку вся кухня була засипана крихтами вiд печива, а варення у банцi зовсiм не залишилося. Маськiн рознервувався не на жарт. Важко вести ефективне натуральне господарство, коли у тебе по будинку сновигають усякi непiзнанi звiрi-тварини, та ще й з такою вираженою схильнiстю до безладу. Маськiн поставив на варту свої тапочки: чи не з'явиться часом Ентропiя, i тапочки чемно вартували по черзi. Лiвий Тапочок навiть упав один раз iз годинника вiд надмiрного старання, бо невдало примостився на дiдусевому стiнному годиннику i у нього закрутилася голова. Маськiн вручив своїм тапочкам свисток i звелiв свистiти, якщо Ентропiя появиться. Але i наступного ранку, не зважаючи на безсонне чергування тапочок, у будинку панував безлад, лiва шкарпеточка Шушутки валялася у вазi з квiтами, а головний убiр Кашатки знайшли в каструлi з супом. __________________ ¹Ентропiя (грец. круговорот) — термiн, який ввiв в обiг нiмецький фiзик Р. Клазiус для характеристики теплового стану системи. Простими словами, збiльшення ентропiї є збiльшення безладу. Маськiн пiдозрював — а може це самi мешканцi його будинку бешкетують? Але всi так переконливо вiдмовлялися, що Маськiн повiрив. Думав наш Маськiн, довго думав, як справу вирiшити. Вирiшив розставити по всьому будинку картоннi пастки, але в них вiдразу почав потрапляти Плюшевий Ведмiдь. Тодi Маськiн розставив по всьому будинку риболовнi сiтi — але в них вiдразу попалися оберемковi коти. Тодi Маськiн розклав липучий папiр, який зазвичай розкладають для мух, — але сам до нього вiдразу прилипнув. Залишив Маськiн варення iз запискою "Для Ентропiї. Будь ласка, не смiтити", але це теж не допомогло, оскiльки табличку вiдразу поцупив домовик-барабашка Цупик, а без записки варення вiдразу з'їв Плюшевий Ведмiдь, тому що не знав, що воно призначалося для Ентропiї. Коли Маськiн уже зовсiм заморився, i всi цi нiчнi справи вже йому в печiнках засiли й вiн став навiть пiдозрювати себе у тому, що насмiтив печивом, чекаючи у нiчнiй засiдцi Ентропiю, вона нарештi з'явилася власною персоною. Ентропiя була не звiрятком, а бабусею вельми похилого вiку. Вона просто сидiла на кухнi i кришила печиво. Маськiн на мить сторопiв i тихо пiдсiв поряд. — А чи потрiбно боротися з безладом? — задумливо запитала Ентропiя. — Що може бути безглуздiшим, анiж намагатися встати на шляху законiв всесвiту? Збiльшити порядок у своєму будинку ти, Маськiне, можеш лише збiльшуючи безлад ще десь... — А чи знаєте, поважана Ентропiє, — сказав Маськiн, пiдмiтаючи за Ентропiєю крихти вiд печива, — так вже не можна... Треба хоч якось прибирати. А то що ж це виходить? Скласти лапки i сидiти чекати, поки по вуха засиплемося смiттям? — Ну, навiщо ж по вуха? — усмiхнулася Ентропiя. — Можна просто крихти на пiдлозi ногою вiдкинути i йти, куди йшов. А боротися з термодинамiкою все одно марно, тiльки зайвий раз обпечешся. — Так, це я вже пробував, — погодився Маськiн, пригадавши, як одного разу обпiкся гарячим заварювальним чайником, намагаючись його погладити, бо вiн йому страшенно подобався. — Так, чайники панiбратства не люблять, — пiдтакнула Ентропiя, i було видно, що з чайниками вона на коротку ногу. — Взагалi, я хоч i нечупара, проте порядок люблю. — Невже?! — здивувався Маськiн. — Так-так, — пiдтвердила Ентропiя i, накришивши ще трохи печива на пiдлогу, продовжила: — Бо в моєму iснуваннi i полягає найбiльший свiтовий порядок. Без мене свiт був би схожий на шизофренiчне марення з розбитими чашками, котрi застрибають на столи i збирають розлитий чай. — Ну чому вiдразу марення? — замрiявся Маськiн, який не любив, коли чашки розбиваються, а чай розливається. — Єдине мiсце, де слiд боятися ентропiї, — так це в думках, — задумливо заявила Ентропiя i зiбралася йти, бо й в iнших мiсцях їй теж треба було як слiд насмiтити. Маськiн акуратно пiдмiв пiдлогу i пiшов мити голову шампунем, щоби в думках у нього не завелася ентропiя. РОЗДIЛ СОРОК П'ЯТИЙ ЯК МАСЬКIН з ТОВАРИШем ПЕРЕСУПЕРЧиКом сперечався От ми все Маськiна нахвалюємо, а у нього був один маленький недолiк, про який не можна змовчати, iнакше наша оповiдь втратить довiру у широкому колi читачiв, бо чим ширше коло, тим довше по ньому бiгати, а чим довше бiжиш по колу, тим менше здається, що бiжиш саме по колу, можна уявити, наприклад, що бiжиш вперед або там убiк. Тому i Землю створили достатньо великою, щоб у людей не створювалося враження, що вони гасають по колу. У людей такий вид бiгу асоцiюється з марною тратою часу. Їм обов'язково треба кудись просуватися поступально. Люди не бажають помiчати, що все у всесвiтi рухається по колу. Люди завжди хотiли бути розумнiшими вiд усього всесвiту... Що за дурiсть, мовляв, Землi лiтати по орбiтi навколо Сонця... Давай поступальний рух! Став перед собою яку-небудь мету i лети до зiрок. А то щороку одне i те ж. Слава богу, що Земля не потребує людського коректування свого курсу, а то нам усiм був би повний каюк, з людською неприязню до кругових рухiв... Так би рiвномiрно i прямолiнiйно висвистали, що рiдне сонечко нам би шпилькою здалося... Так про що це я? Ах, так. Про недолiки Маськiна. Нi-нi, якраз Маськiн нiчого проти кругiв i кiл не мав, а то, знаєте, з'являються нинi горе-господарники, котрi прагнуть вивести квадратнi помiдори i квадратнi яйця. Але якщо останнi при деяких обставинах (не питайте при яких...) у природi зустрiчаються, то квадратнi помiдори — все-таки з областi фантастики, по моєму. (Вiн боляче ударився об кут помiдора — звучить надзвичайно круто, себто квадратово.) Хоча чого тiльки нинi не буває... Ось в останньому номерi Paris Match писали про книгу суперзнаменитого французького сучасного письменника Michel Houellebecq з iнтригуючою назвою "La possibilité d"une île" ¹ . Книгу, правда, нiхто ще не читав, вона поки у друцi, але обiцяють таке, що Жюль Верн просто вiдпочиває... Особливо тiшать лiтературнi образи клонiв Daniel 24 i Daniel 25. Колись автори мучилися, придумуючи iмена героям, а зараз усе просто i чистенько — номерки проставив, i порядок. Втiшає i свiже iм'я iнопланетянина Елохiма (мабуть, без староєврейської назви Бога нинi жоден роман не обiйдеться). А ви критикуєте мене за фантазiю. Та що я, грiшний, тримаю нiс за вiтром — на Париж... Так у чому ж полягав недолiк Маськiна? А хто сказав, що у Маськiна є недолiки? Я? Ну, це був навiть не недолiк, а так, риса характеру. Любив Маськiн всiм i всьому суперечити. Скажеш Маськiну: "Напевно, сьогоднi буде дощ", а вiн подивиться на небо i стане суперечити: "А я думаю, що буде сухо". Втiм, якщо ви будете непослiдовнi, й iншим разом скажете, що ось сьогоднi якраз буде сухо, Маськiн обов'язково вам стане суперечити i стверджуватиме, що без дощу не обiйдеться. ________________________ La possibilité d"une île — "Можливiсть одного острова" (фр.). А якщо ви спробуєте визначити, хто має рацiю, з сучасними погодними умовами це буде непросто, тому що або пiде сухий дощ, або наступить волога посуха... Ось так воно у свiтi бува. Ви, напевно, помiтили впродовж цього роману, що Маськiн увесь час суперечить-сперечається. Сперечається, не погоджується й iнодi рiже правду-матку, а подiбна гiстеректомiя² мало кому подобається. Ось i вирiшило людство вiдрядити до Маськiна товариша Пересуперчика (не плутати з товаришем Переперсупчиком), який славився тим, що всiх мiг пересперечати. Ведучи свiй стародавнiй рiд вiд сiмейства Сократикiв, вiн кожого ранку для профiлактики пив склянку цикути³ натщесерце, тому йому ця отрута вже не шкодила, а iншої отрути рiд Сократикiв не визнавав. Товариш Пересуперчик з'явився до Маськiна зранку i оголосив, що має розпорядження вiд усього людства провести з ним змагання, в якому з'ясується, хто найпоперечнiший у свiтi, i якщо Маськiн програє, йому доведеться працювати над своїм характером i стати менш поперечним, тому що за штатним розпорядком на один свiт припадає одна украй поперечна особа. Маськiн одразу став iз товаришем Пересуперчиком сперечатися, з якого дива вiн раптом повинен iз ним сперечатися, що було дуже правильним стратегiчним кроком. Адвокати i полiтики знають, що нiколи не треба дозволяти обговорення сутi питання. Вимотай супротивника у процедурних тонкощах, i вiн розм'якне, як квадратний помiдор, i впаде до ваших нiг, благаючи перейти до сутi питання. Але i тодi ви повиннi залишатися невблаганними. Нiколи, чуєте, нiколи не дозволяйте говорити з собою по сутi, i ви прославитеся як великий спiвбесiдник, полiтик, сiм'янин i захисник вiтчизни. Знову сперечаєтеся? Ох, дивiться у мене... Весь час сперечатиметеся, i до вас коли-небудь пришлють на змагання товариша Пересуперчика зi склянкою цикути. Товариш Пересуперчик теж вплутався в суперечку про легiтимнiсть суперечки, i вони сперечалися три днi i три ночi. Нарештi товариш Пересуперчик поступився i погодився, що нiщо не може Маськiна примусити сперечатися, якщо вiн того не бажає, _____________________ ² Гiстеректомiя — хiрургiчне видалення матки. ³ Цикута — отрута, котрою знищили Сократа. з чим, проте, Маськiн теж не погодився. Тодi товариш Пересуперчик вирiшив загнати Маськiна в глухий кут старим сократiвським методом, що називається в народi "проти лому немає прийому". Метод простий. Ви вiдволiкаєте увагу спiвбесiдника, а самi тим часом завдаєте йому легкого удару важким аргументом по головi. Товариш Пересуперчик тодi заявив, що якщо Маськiн не згоден iз тим, що нiщо не може Маськiна примусити сперечатися, якщо вiн того не бажає, то напевно Маськiн погодиться, що Маськiна сперечатися змусить що завгодно, якщо вiн того побажає, з чим, проте, Маськiн теж не погодився... Товариш Пересуперчик сiв на пiдлогу i заплакав. Вiн ще нiколи не зустрiчав такого сильного супротивника. Маськiну стало товариша Пересуперчика жаль, i вiн пообiцяв нiкому не розповiдати про його поразку i погодився попрацювати над своїм характером, намагаючись менше суперечити-сперечатися, принаймнi в громадських мiсцях. Товариш Пересуперчик щиро подякував Маськiну i, з радiстю випивши склянку компоту, вiдзначив, що компот Маськiна набагато смачнiший за цикуту, з чим Маськiн хотiв було не погодитися, але промовчав, що довело товариша Пересуперчика у стан екстатичного блаженства. Товариш Пересуперчик записав рецепт Маськiного компоту i вирiшив пити його вранцi замiсть цикути, вiд якої у товариша Пересуперчик до обiду розiгрувалася печiя. Маськiн попрощався з товаришем Пересуперчиком i зажив по-старому. Ви, мабуть, запитаєте: а хто ж такий товариш Переперсупчик? Ну, це зовсiм iнша iсторiя. Переперсупчик — просто особа, що носить прiзвище, схоже за звучанням на прiзвище товариша Пересуперчика. Переперсупчик був видатним громадським дiячем, вiдповiдальним за нацiональну полiтику, i працював у тандемi з товаришем Пересоличком над мирними iнiцiативами в неспокiйних регiонах. РОЗДIЛ СОРОК ШОСТИЙ ЯК МАСЬКIН ДИВИВСЯ НА СЕБЕ Пообiцявши товаришевi Пересуперчику менше суперечити-сперечатися i почати працювати над своїм характером, Маськiн вирiшив глибше проаналiзувати свою особу, поведiнку i спосiб життя. Iнодi так буває, що на тлi загального благополуччя i повсякденностi раптом починаєш хворобливо переосмислювати себе, своє життя i весь навколишнiй свiт. Для цього психологи-неофрейдопукалiсти навiть придумали своєрiдну оптимiстичну назву — mid life crisis (криза середини життя): мовляв, життя ще тiльки посерединi, нiчого, Маськiне, встигнеш ще напустуватися... Живи — не тужи, товчися, як Марко по пеклi... Ох, яке все стало прилизане, чистеньке i зручненьке в сучасному свiтiУ людини пошуки сенсу життя — на йому пiгулку, незадоволенiсть свiтом — ось йому пiлюльку, особливе бачення свiту — ось йому укольчик (тому що, коли з'являється бачення, вже пiгулкою не обiйтися...). Я б написав про це роман-антиутопiю, але, на жаль, подiбна практика стала частиною нашого сьогодення, а про сьогодення антиутопiю писати вже пiзно. Що б сталося, якби Ван-Гог вчасно отримав сучасну, чи то своєчасну, пiгулку — переживає Time Magazine, — вiдрiзав би вiн собi вушко чи стримався? Адже єдиним досягненням Ван-Гога, на думку Time Magazine, було членоушкодження, чи не так? Хто б сьогоднi без такого епатажу навколо його персони помiтив його чарiвнi лопухи, даруйте, соняшники... Так мiркують деякi впливовi неофрейдопукалiсти: мовляв, це нам пiгулка вiд нашої пристрастi, оце нам пiлюлька замiсть нашої любовi, а оця славна мiкстура вiд страху небуття, приймати на нiч iз склянкою цикути... А про мене, Семене, — хай годують пiгулками... Ось i Time Magazine не заперечує, мовляв, якщо у багатьох великих цього свiту був, наприклад, вибачите на словi, сифiлiс, то що ж їх не треба було лiкувати? Сифiлiс у запущенiй формi теж негативно впливає на мiзки... А я не вiрю у генiальнiсть, яка залежить вiд хворобливого стану. Брехня i популiзм. Самозаспокоєння сiрої бездарностi, мовляв, якщо талановитий — значить, слабий на всю голову. Пийте, генiї, пiгулки, ходiть на психопроцедури! Що ж, коли генiй, то тепер за всiх вiддуватися? А по-моєму, генiй не той, хто написав двадцять томiв, всiх всьому навчив, живучи, як собака, i здохнувши, як собака. А генiй той, хто змiг гiдно прожити це життя, як людина, не зронивши при цьому анi слова наступним поколiнням недоумкiв. I це, повiрте, набагато хитромудрiше завдання, анiж написати двадцять генiальних томiв. Просто умiти жити — ось справжнє, непосильне часом завдання... Та менше з тим, Маськiн теж пiддався кризi, якiй ранiше чи пiзнiше пiддається усякий сучасний iндивiд, котрий напхався по зав"язку нашою з вами сучаснiстю. Пiсля цього ти його вже можеш вiдвезти в "обитель свiтлую трудiв i справжнiх млостей..." Дзуськи. Рада б душа у рай та грiхи не пускають... Пiзно. Не допоможе. Чому, питаєте? А ви пробували спочатку вийняти золоту рибку з води на пiвгодинки, а потiм укинути її в прекрасне прозоре водне середовище з надмiрною кiлькiстю їжi? То скажiть, на милiсть, буде ваша рибка плавати? Що таке, набiк завалюється? Ой, догори черевцем поплила? Це нормально. Це вона так переоцiнює пережите i сьогодення... А чи є кращий спосiб учинити собi перевiрку, як не подивитися на себе? Адже часто пiд час суперечки або при сварцi нам говорять: "На себе подивися", а це означає — подивись на себе критичним поглядом. От Маськiн i вирiшив на себе подивитися, але для цього йому, зрозумiло, треба було спочатку з себе вийти, тому що, знаходячись у собi, важко подивитися на себе збоку. Маськiн знав, що вiн легко виходить з себе, якщо його критикують з приводу роду його занять, релiгiйних вiрувань i методiв виховання. Досить було зробити Маськiну незначне зауваження по одному з цих трьох приводiв, i Маськiн легко й невимушено виходив з себе. Маськiн попросив своїх домочадцiв зробити таку послугу i покритикувати його по одному з вищеназваних питань, але нiхто у будинку на таке не зважувався, оскiльки всi всiм, загалом, були задоволенi, добре Маськiна знали i не любили, коли вiн виходив з себе. Маськiн тодi став пиляти себе сам по усiх цих трьох питаннях i за деякий час розпиляв настiльки, що змiг з себе вийти. Вийшовши з себе, Маськiн причаївся i став дивитися збоку, що робитиме залишений справжнiй Маськiн. ...День Маськiна складався з безупинних дрiбних турбот. Той Маськiн, котрий вийшов з себе, зранку став спостерiгати, як Маськiн прокинувся, солодко потягнувся i позiхнув. Позiхання Маськiну (тому, котрий вийшов з себе) сподобалося, i вiн вiдзначив у спецiальному блокнотi, що позiхання у нього чарiвне, i з цього приводу нiякого полiпшення чи рацiоналiзацiї не потрiбно. Далi справжнiй Маськiн пiшов умиватися, i Маськiн (той, що вийшов з себе) теж вiдзначив, що з умиванням у справжнього Маськiна все гаразд. Хiба тiльки, коли Маськiн бризкав водою на мордочку, — "Б-р-р-рр!!!" можна було казати голоснiше i бадьорiше. Про це Маськiн (той, який вийшов з себе) зробив акуратний запис у своєму блокнотику. Потiм Маськiн розбудив свiй Невроз i помив йому мордочку з милом, бо той звечора вимазюкався шоколадом (Маськiн напередоднi подарував йому величезного шоколадного коня, за його допомогою Невроз Маськiна почав пiднiмати настрiй i не зумiв зупинитися). На половинi коня Невроз Маськiна, даруйте, вiдлучився на хвилинку за римським звичаєм¹, а потiм доїв залишок коня, заснувши з виквацяною мордочкою прямо на пiдлозi. Опiсля Маськiн заплiв Неврозу волосся в кiску i прикрасив її рожевим бантиком. Маськiн тепер дуже пiклувався про свiй Невроз, i той майже не будив його по ночах, став краще їсти i набрав трохи ваги, ставши цiлком привабливим неврозиком з округлою попкою. Потiм Маськiн з Маськiним Неврозом готували всiм снiданок, прибирали будинок, читали казки Маськiному Булижнику. Опiсля Маськiн з тапочками займався землеробством, причому Лiвий тапок орав Правим, а Правий тапок волочив за собою плуг, мiркуючи про тяжку долю росiйського народу i землеробiв взагалi. Маськiн, поки тапочки орали-волочили, працював у теплицях, збирав урожай помiдорiв, огiркiв, табакерок, пилочок для нiгтiв, трiсок для самовара i грiлок для Кашатки. Кашатка любила свiжi грiлки, бо весь час мерзла, i тому Маськiн мав цiлу грядку грiлкових кущiв. Потiм Маськiн удобрив землю навколо чайного дерева i перевiрив, як у нього поживають кущi з малиною, чорницею, ожиною, брусницею, а також кущi з ґудзиками, сiрниками й iншими побутовими дрiбницями. Потiм Маськiн займався тваринництвом i виводив тварин у двiр. Спочатку вiн виводив найпростiших, потiм черв'якiв, потiм риб, потiм жаб, а потiм виводив невеликий загiн кiмнатних олiгархiв-динозаврiв, яких йому подарував новонавернений дарвiнiст, — олiгарх iз Суспiльства захисту плазунiв перед властями. Справа в тому, що розмiр олiгархiв-динозаврiв тепер строго регулюється державою i бiльшiсть видiв утримуються в межах кiмнатної величини. _______________________ ¹Стародавнi римляни iнодi бенкетували днi безперервно. Деякi за допомогою пера викликали блювоту, звiльняючи шлунок. Олiгархи-динозаври завдяки своїм важким лапам чудово вичавлюють сiк з винограду i сучаснi державнi винороби застосовують їх для виробництва широко вiдомого дурманного напою для народу, пiд назвою "винце". Народ переживає, а йому олiгархи натиснуть одурманливих ягiд i говорять: "А чи не випити нам винця?", а якщо народ не заспокоюється, то йому дають невелику порцiю свинцю. Оскiльки вино лiпше за свинець, народ надає перевагу вину... А як народ любить цмулити горiлочкуЯ просто вражений — якщо об'єктивно пiдiйти до питання — понюхайте, що вони п'ють. Я днями навмисне понюхав — воно ж пахне спиртом, просто спиртом, як на уроцi хiмiї або в процедурному кабiнетi. Звичайнiсiнький C2H5OH. Причому, на вiдмiну вiд iнших аспектiв еволюцiї життя на Землi, збiльшення кiлькостi атомiв вуглецю в цьому напої небажане. Треба саме C2, а не C3 i не C4... але й менше не можна. Вип'єш метилового спирту CH3OH — ослiпнеш, якщо пощастить, а не пощастить — копита вiдкинеш. Уявляю, скiльки безневинних життiв моїх наївних читачiв я рятую цим коротким вiдступом. До речi, ви знаєте, що лiкують отруєння метиловим спиртом, даючи хворому етиловий спирт²? Концентрацiя повинна бути трохи нижча, нiж у горiлки, але вища, анiж у крiпленого вина. Не вiрите? Це правда. Почитайте зноску, кому цiкаво, тiльки не займайтеся самолiкуванням, а особливо профiлактикою! Подумати тiльки, як тут необхiдна точнiсть! Якi знання з хiмiї! Весь народ живе, можна сказати, однiєю тiльки таблицею Менделєєва... Ледь помилишся в пiдрахунку атомiв, не в тому кiоску пляшку купив — i каюк! Переставився! Дзуськи, краще уже вино, вичавлене олiгархами. Ось i родичi — нащадки Дарвiна зареєстрували це удосконалення i рекламують: Не вiдмовтесь вiд вина Вiд нащадкiв Дарвiна! А Маськiн алкоголю не вживав. Уявiть собi, цiлий день — i нi-нi. Нi чарочки. Нi наперсточка. Що — скажете, фантастика? Деякi стверджують, що у вживаннi алкоголю страшне навiть не саме сп'янiння — а страшне похмiлля, яке неминуче наступає пiсля його вживання. ___________________ ²Етиловий спирт є антидотом при отруєннях метиловим спиртом. Вводиться по зонду (iнодi внутрiшньовенно) всередину з розрахунку 2 мл/кг 30% розчину. Рiч у тому, що етиловий спирт конкурує з метиловим за фермент, названий алкогольдегiдрогеназа, що переробляє етиловий спирт у ацетальдегiд, — дуже шкiдлива речовина, з якою можна жити, на вiдмiну вiд продукту метаболiзму метилового спирту формальдегiду — з яким жити не можна. Формалiн, проте, вiдмiнно зберiгає анатомiчнi препарати. От i Хуан Бас в своєму "Трактатi про похмiлля"³ стверджує, що похмiлля страшне не поганим фiзичним станом, а "таким важливим аспектом, як психологiчнi наслiдки", пiд дiєю яких людина в станi похмiлля здатна "вступити у [протиприроднi, а тому небажанi] сексуальнi стосунки, пiдписати смертний вирок, оголосити вiйну або укласти шлюб". На цьому своєму шляху вiн цитує Плiнiя Старшого, Светонiя, Леонардо да Вiнчi i Френка Сiнатру. Однак головним i водночас фiнальним акордом цього епiчного оповiдання є життєстверджуючий висновок Хуана Баса: "Свiт без похмiлля був би ще гiршим, анiж той, у якому ми живемо". Ergo, bibamus^4. Потiм Маськiн займався господаркою — тобто готував обiд, прав бiлизну, бiгав по будинку з мухобiйкою, мишоловкою i аптечкою. Стукне злегка муху, потiм надасть їй першу допомогу i випровадить на вулицю, тому що Маськiн був не лише гуманiстом, але i мухонiстом, i мух нiколи не вбивав. Зараз гуманiсти стараються самi людей не вбивати, а коли цим займаються iншi, то вони при цьому прагнуть не бути присутнiм, вiдвiдуючи ГУМ, аби бiльше вiдповiдати своїй назвi гуманiстiв i не вводити громадськiсть у блуд своїм ставленням до людей. Тодi би їх звали "людисти". Правильно я кажу? З мишоловками i мишами Маськiн робив те саме, що i з мухами. Замiсть мишоловки вiн використовував банку з-пiд варення, i пiд супровiд пильних поглядiв розморених сонцем оберемкових котiв Маськiн, висолопивши рожевого язичка, гасав за мишею, ловив її в банку i вiдвозив на Машинi Маськiна за три кiлометри вiд будинку, де вiдпускав iз Богом, даючи їй на дорогу вузлик, напакований бутербродами з червоною iкрою. Чому? Тому що Маськiн не тiльки муханiст, але й мишист. Опiсля Маськiн годував пса Ковбаскiна ковбаскою, тому що Маськiн ще й псист за переконанням. Потiм Маськiн нудьгував за коровою Пегаскою i писав їй листи з проханням скорiше повертатися. Потiм Маськiн спав пiсля обiду, i йому снилися ромашки, комашки i несплачений рахунок за електрику. Тодi Маськiну снилося, що вiн пристосував домовика-барабашку Цупика виробляти електрику. Тiльки той шасне щось поцупити, а вiд нього провiд до генератора...Благодать — електрика мерехтить-блимає, аж очi слiпить... Потiм Маськiн вiдкрив п'ятий закон Ньютона, який, услiд за четвертим, гласив, що тiло, залишене на самотi, неминуче засинає, свiдчив у свою чергу, що якщо тiлу горлати над вухом, воно обов"язково прокинеться. ___________________ ³Бас Х. Трактат про похмiлля. Роман. Пер з iсп. Т. Машкової. Видавництво "Махаон", 2004. ⁴Ergo, bibamus — Отже, вип'ємо (лат.). Заголовок i вiтання застiльної пiснi Гете. Маськiну, котрий горлав над вухом тiла, у його вiдкриттi допомагали Плюшевий Ведмiдь i Шушутка, дружно волаючи над вухом Маськiна: "Маськiн!!!!!!!!!" Потiм Маськiн займався кораблебудуванням. Потiм Маськiн займався космонавтикою. Потiм Маськiн навчав Кашатку пускати бiсики очима по-македонськи. Потiм Маськiн сушив бiлизну. Потiм Маськiн дивився у вiкно... Ось так, власне, i промайнув день Маськiна. Той Маськiн, який вийшов iз себе, повернувшись назад, залишився задоволеним i вирiшив, що справжнiй Маськiн, загалом, живе цiлком нормальним i, я не побоюся цього слова, генiальним життям. Тому що все генiальне просте, а отже, i все просте — генiальне. РОЗДIЛ СОРОК СЬОМИЙ МАСЬКIН Й АЛЬТАНКА МАСЬКIНА Альтанка Маськiна була восьмикутної форми, укрита дахом iз зеленої черепицi. Вона була доволi просторою i затишною, у нiй зручно вмостився старовинний дерев'яний стiл. В альтанцi завжди вiдчувався свiжий подих вiтру навiть у найжаркiший день. Всi жителi Маськiного дому обожнювали сидiти i пити чай в альтанцi. Маськiн розкочегарював свiй улюблений самовар i пригощав усiх солодким варенням i ванiльними бубликами-сушками. Скiльки чудових бесiд вiдбулося в альтанцi, скiльки любителiв побалакати-побазiкати її вiдвiдувало, бо хiба є щось солодше за приємну неспiшну бесiду за чашкою ароматного чаю! Одним iз перших до альтанки Маськiна завiтав Августин Блаженний¹. Вiн був надзвичайним поцiновувачем московських дорожних сухарикiв. Августин блаженно нiяковiв i твердив, що крiм сухарiв йому нiчого в земному життi бiльше не треба. Зате у життi небесному вiн розраховував принаймнi на трикiмнатну квартиру зi всiма зручностями. Бувало, сьорбне чайку i скаже замислено: — Людська iсторiя є одвiчною боротьбою двох ворожих царств — царства прихильникiв всього земного, ворогiв божих, тобто усього свiтського (civitas terrena або diaboli), i царства Божого (civitas dei). — Так-так, важко заперечити, — пiдтакував йому Правий тапочок, пiдливаючи ______________ ¹ Августин Блаженний (лат. Augustinus Sanctus, повне iм'я Аврелiй Августин) (13 листопада 354 р., Тагаст, Нумiдiя — 28 серпня 430 р., Гиппон, поблизу Карфагена) — фiлософ, впливовий проповiдник i полiтик католицької церкви. гаряченького чайку i потайки хрестячи собi пiдошву. — А як на мене, то нема рiзницi мiж поборниками матерiального i духовного, — заперечував ввiчливо Маськiн. — Церква уявляє Царство Боже занадто матерiальним, я б сказав, буквально, iнодi свiтська людина може переживати вельми божественнi почуття i нематерiальнi прагнення... Лiвий тапочок тим часом усе норовив вiдрiзати в Августина Блаженного шматочок тканини з джинсiв (Августин заходив до Маськiна по-простому, без унiформи). Лiвий тапок, хоч у Бога i не дуже вiрував, про всяк випадок святинi колекцiонував i дотримувався всiх постiв для пiдтримання форми, тому схуднув i став насилу налiзати на лiву ногу Маськiна. Августин Блаженний бачив, що Лiвий тапочок у нього шматочок джинсiв обрiзає, i жмурився вiд блаженства, мовляв — нарештi визнали мене свiтськi особи: i лiвi, i правi, а Маськiн — вiн теж покомизиться про людське око i визнає... Куди ж йому, грiшному, дiтися... Так вони i розмовляли, потихеньку один одному ввiчливо заперечуючи i пiдливаючи чайок. Далебi, як оце не поговорити з розумною людиною... Якось приплентався в альтанку Гегель², i як до пампушкiв допався, — усi навiть переглянулися — невже зголоднiв? Йому Маськiн варення пiдкладає, а сам ввiчливо примовляє: — Та ви, Георге Вiльгельмовичу, не поспiшайте, у нас памушкiв багато. А Гегель йому з набитим ротом вiдповiдає: — Називайте мене просто Жора — i жує, жує, жує, i ковтає, смiшно вирячивши очi. — А скажiть-но, Жоро, — строго питає йог Лiвий тапок, — ось ви стверджуєте, що процес дiалектичного розвитку абсолюту вiд його несвiдомих iдеальних форм (Буття) через Природу до самопiзнаючого себе в розвитку людства абсолюту (Духу) проходить повсюдно. А чому ви не врахували у своїй теорiї роль лiвого взуття, ось тапкiв, наприклад? Менi здається, що вам слiд було би додати взуттєвий абсолют (Дух Тапкiв), — i задля переконливостi Лiвий тапочок вiдсунув вiд Гегеля тарiлку з пампушками. Гегель пiддався грубому натиску з боку Лiвого тапочка i вiдповiв, потихеньку присуваючи тарiлку назад: — Ну добре, добре — переконали — я пораджуся з Шеллiнгом i Фiхте, й ми допрацюємо теорiю дiалектики природи як живого органiзму, духовно-неусвiдомленого творчого начала, висхiдної системи ступенiв потенцiй, що характеризується _____________________ ²Георг Вiльгельм Фрiдрiх Гегель (27 серпня 1770 р., Штутгарт 14 листопада 1831 р., Берлiн) — нiмецький фiлософ. полярнiстю динамiчною єднiстю протилежностей. Єднiсть протилежностей ми вiдобразимо у виглядi правого i лiвого тапочкiв. — Тапочка з Духом? — уточнив Лiвий тапок Маськiна. — Е нi, ви вже пробачите великодушно, але коли взуття з душком, це непорядок, — нiмецький фiлософ ввiчливо вiдсунув вiд себе Лiвий тапочок Маськiна. — Ну, ти, Жорочко, того, не мудруй занадто, — набундючився Лiвий тапок i злегка шльопнув Гегеля по головi томом Карлика-Марлика, який про всяк випадок був схований у його шкарпетцi... А якось ще присурганився Гераклiт з Ефеса³, прийшов, вмостився на стiльчику та й каже: — Пфуух, шукав я самого себе. Насилу знайшов. Спочатку обмацав дупу — нiби не моя. Потiм думаю — та й руки наче не мої. А потiм думаю — ото притичина, все у мене не моє... — Попийте чайочку, — запропонував йому Плюшевий Ведмiдь, — може легше стане. У мене ось теж таке бува, що сам себе не можу знайти. Загляну пiд лiжко — немає, у кухнi на лавцi — нiби теж немає. Приходжу до ставка — дивлюся: оце так халепа, ось вiн я, хлюпаюся в ставку... Гераклiта з Ефеса аж потягнуло до Плюшевого Ведмедя вiд такого визнання одностайностi. Вiн його обiйняв i говорить: — Скажи, заходячи в ставок, ти не помiчав, що всiх, хто в тi самi рiки входить, один раз омивають однi води, iншим разом — iншi води? — Не можу сказати, — ухилився вiд прямої вiдповiдi Плюшевий Ведмiдь, — ставок у нас непроточний... Ось i болiтце у ньому потихеньку робиться... — Егеж, любить природа затаїтися, — зiтхнув Гераклiт з Ефеса i надкусив пряник. — Цей космос — однаковий для усiх. Його не створив нiхто з богiв, нiхто з людей. Вiн завжди був, є i буде вiчно... — Так точно, ось i у нас на зонi Вовка-Вiдмичка те ж саме твердив, — пiдтакнув Правий тапочок Маськiна, пригадавши свої репресованi роки. — Ех, Вовка-Вiдмичка — ото була особистiсть... — Особистiсть (ηθος) — це божество людини! — пiддакнув Гераклiт з Ефеса i затягнув з Правим тапком Маськiна античну табiрну пiсню: Сиджу в одиночцi та й думку гадаю: Чому я не горобчик, чому не лiтаю, _____________________ ³Гераклiт Эфéський — грецький фiлософ, досократик. Дивлюсь на Елладу з-за кованих грат, Я б землю покинув, якби не Сократ... I вже всi разом в альтанцi Маськiна пiдхопили приспiв: Далеко за хмари, подальше вiд свiту, Iз Космосу слати небеснi привiти... I хто тiльки до Маськiна в гостi не приїжджав! I Данте, це той, що Алiгьєрi, все свого другана Вергiлiя розхвалював; Демокрiт приносив конструктор, щоби збирати молекули з атомiв, i вони з Шушуткою двi години збирали неiснуючi молекули i лякали ними держдепартамент Сполучених Штанiв, а особливо його вiддiл боротьби з незнайденою хiмiчною зброєю. Бував у Маськiина в альтанцi i Жак Деррiда, твердив, що мова, мовляв, то бридня... вони з Плюшевим Ведмедем по чарочцi настоєчки прийняли, i Деррiда думку помiняв й став цiнувати мову, особливо йому сподобалися листковi язички, якi вiртуозно готував Маськiн до чаю. Приїжджав Дiоген i забув у Маськiна свою бочку. Маськiн опiсля в нiй огiрки солив. Приїжджав Зенон i пускав з Шушуткою iграшковi стрiли, доказуючи, що стрiла нiколи не може потрапити в бiгуна, але стрiла все-таки потрапила в бiгуна i той надавав Зенону по шиї. Довелося прикладати компрес. Пив у Маськiна чай Кант Iммануїл, дуже високо оладки Маськiна оцiнив. Але потiм узяв i написав працю "Критика оладок Маськiна"... Нiколи не можна довiряти цим мислителям... Бенедикта Спiнозу Маськiн лiкував вiд скалки в нозi, а Пiфагора Лiвий тапочок обiзвав ненажерою. Паскаль, котрй Блез, на дах альтанки влiз i намагався вiдправити звiдти лист провiнцiаловi... Маськiн здався йому недостатньо провiнцiйним, оскiльки у нього був радiоприймач i електрична пароварка. А от хто писав Маськiну листи постiйно, то це Сенека ... Як вони з Маськiним дружилиКожного тижня Маськiн отримував вiд Сенеки одного листа. Потiм Сенека⁴ їх навiть видав окремим томом i так i назвав: "Листи до Маськiна". Пише якось Сенека Маськiну: "Дорогий Маськiне, не шукай щастя в багатствi...", а iншим разом: "Не ходи в натовпi — забруднишся...", або: "non qui parum habet, sed qui plus cupit, pauper est" — "Бiдний не той, у кого є мало чогось, а той, хто хоче мати бiльше", а ось ще: "Hoc primum philosophia promittit, sensum communem, humanitatem et congregationem; а qua professione dissimilitudo nos separabit" — "Перше, що обiцяє дати фiлософiя, — це умiння жити серед людей, доброзичливiсть i товариськiсть; але вiдмiннiсть з людьми не дозволить нам стримати цю обiцянку" (пробачите менi вiльний переклад, латиною, на жаль, тепер говорять i пишуть все менше i менше...) Маськiн йому завжди чемно вiдповiдав i вже подумував видати свої листи окремим томиком: "Листи Маськiна до Сенеки", але поки що не знайшов вiдповiдного видавництва. Отже, якщо цi рядки читає який-небудь видавець, можете послати менi лист електронною поштою на mailto:bruce@kriger.ca, i ми все з вами обговоримо. Я думаю, Маськiн погодиться. А Нiцше в альтанку до Маськiна не прийшов, бо образився, що Плюшевий Ведмiдь його обiзвав дурнем на початку книги. Плюшевий Ведмiдь засоромився i знову перечитав Нiцше, але не дочитав i до сiмнадцятої сторiнки, на якiй стояв бiблiотечний штамп: Бiблiотека психiатричної лiкарнi № 1 Усiх пацiєнтiв ласкаво ми просим: В книжковi сторiнки не сякайте носа! Для носа хустинки вам вручить врочисто Сестра-господиня в червонiм намистi. Книгу подарував Плюшевому Ведмедевi Клоп Сартирик Велетович пiд час їхньої ____________________ ⁴Сенека, Луцiй Анней (Lucius Annaeus Seneca) (бл. 4 р. до Р. X., Кордова, Iспанiя — 65 р. пiсля Р. X., Рим) — римський фiлософ-стоїк, поет i державний дiяч; вихователь Нерона, згодом засуджений Нероном на смерть, що послужило прикладом здорового вiдношення до вчителiв; автор "Моральних листiв до Луцилiя". зустрiчi в селi. Пiсля того, як Клоп Сартирик Велетович позбувся цiєї книги, його розум видужав i вiн повернувся до своєї професiйної дiяльностi. Нi, не сартирика. Клопа. Плюшевий Ведмiдь ще раз переконався, що Нiцше дурень, i, жирно наслинивши олiвця, навiв слово "дурень" у своєму подарунковому виданнi "Кухонної фiлософiї"... У деяких речах Плюшевий Ведмiдь залишався несхитним... А зранку Плюшевому Ведмедевi прийшов лист-подяка вiд Заратустри⁵ з новою книжкою пiд назвою: "Я, слово честi, нiчого такого не казав!" А ще через тиждень Плюшевому Ведмедевi прийшла стаття вiд самого Фрiдрiха Нiцше: "Слухай, Плюшевий Ведмедю, ти сам дурень!", надрукована в нiмецькому фiлософському журналi "Deutsche Zeitschrift fü Philosophie" Так у них i розгорiлася фiлософська суперечка. Маськiн, однак, їх помирив. — Ви, — каже, — обидва не маєте рацiї. Ти, Нiцше, не маєш рацiї, що простих маськiних не любиш, а ти, Плюшевий Ведмедю, тому що використовуєш неформальну лексику у фiлософськiй полемiцi, — а потiм подумав i захотiв додати: — Вiд заздростi i дуростi людської — все зло у цьому свiтi, — але потiм ще подумав i натомiсть сказав: — Вiд молока коров'ячого — вся сметана i сир в цьому свiтi. — I подивився iз зiтханням на небо, чи не летить назад його дорога корова Пегаска. За те, що Маськiн вiдкрив людству очi на походження сметани i сиру, Маськiну знову хотiли дати Премiю миру, але її знову вiдiбрав iнший лауреат — капiтан Iбн-Оливка-Алiбаб — за те, що згуртував усi народи свiту на боротьбу iз собою, а сам потихеньку вийшов i сiв пити пиво з Нiцше, спостерiгаючи, як народи гасають iз палицями один за одним i за своїм мирним населенням... Ну, як за таке не вiдзначити Премiєю миру? Ось якi гостi бували в альтанцi Маськiна. На нiй уже навiть мiсця не залишилося для нових меморiальних таблиць. Стали зверху прибивати другий шар: "Тут був отой-то i пив чай з отаким-от варенням..." i т.д. Маськiн розсердився, що його альтанку всю меморiальними дошками понiвечили, i використав всi дошки на дрова. Тому що Маськiну немає рiзницi, хто великий, а хто не дуже. А для Маськiна всi гостi хорошi, головне тiльки, щоб не смiтили i не бешкетували. А чаю на всiх вистарчить! ____________________ ⁵Фрiдрiх Нiцше написав працю "Так сказав Заратустра". РОЗДIЛ СОРОК ВОСЬМИЙ МАСЬКIН I МУЗИЧНА СКРИНЬКА Наше прагнення до естетичної насолоди — дивовижна рiч...i якщо бажання збирати блискучi предмети якось ще можна зрозумiти, то нашу любов до звукових ефектiв — не пояснити! Маськiн, наприклад, терпiти не мiг тишi. Вiн не любив, звичайно ж, i шуму, але тишi не терпiв. Тому Маськiн оточував себе предметами, якi постiйно видавали звуки: радiоприймачем, своїм улюбленим Грамофоном, трiщалками, дзвiнками, годинником з боєм й iншими деренчливими субстанцiями... Паузи мiж музичними звуками, котрi зчиняли усi цi предмети, заповнював Плюшевий Ведмiдь, який iнодi мовчить, мовчить, а потiм як заговорить, заговорить... Iнодi Плюшевий Ведмiдь взагалi замiщав радiоприймач, коли у того закiнчувалися батарейки, бо, на вiдмiну вiд радiоприймача, Плюшевий Ведмiдь працював не на батарейках, а на маннiй кашi, i всього на п'яти тарiлках манки мiг говорити до 16 годин на добу. Плюшевий Ведмiдь читав величезну кiлькiсть журналiв з картинками, якi йому виписував Маськiн зi всього свiту, i потiм, лягаючи на лавку на кухнi, читав Маськiну довгi лекцiї, цитуючи такi рiдкiснi видання, як "Газета прогресивних вiвчарiв Нової Зеландiї" або "Журнал балетного мистецтва Папуа — Нової Гвiнеї"¹. Маськiн уважно слухав усi цi новини, що назбирав Плюшевий Ведмiдь зi всього свiту, i задумливо розмiшував вмiст каструлi з компотом. Коли ж Плюшевий Ведмiдь починав розповiдати Маськiну про тварин iз рiзних журналiв , примiром "Хвости i лапи" або "Гав-гав — няв-няв!"², Маськiн оживав, залишав каструлю з компотом без нагляду i стрибав по кухнi, зображаючи рiзних тварин. Але одного разу Плюшевий Ведмiдь так переїв морозива, що у нього сiв голос. На цiлий тиждень Маськiн залишився без своїх улюблених новин про сiльське господарство, балет i тваринництво. Багато хто каже, що нинi новини страшнiшi за фiльми жахiв. Згоден. Чому ж тi, хто їх демонструє, вважають, що якщо вони нам не покажуть два-три трупи в першу ж хвилину, ми роззявимо роти i не дочекаємося, поки вони нам упхають туди свою телевiзiйну рекламу, яка розоряє i рекламодавцiв, i рекламобравцiв однаково, збагачуючи, мабуть, тiльки телевiзiйникiв, на грошi яких розв'язуються вiйни у всьому свiтi, щоб було чим лякати нас у випусках новин. Вiйни _______________________ ¹Назви цих видань вигаданi. ²Назви i цих видань теж вигаданi. дорогi, i тому телевiзiйникам ледве вистарчає грошей на зарплату, i їм знову все доводиться починати спочатку. Якийсь замкнутий круг виходить. Телевiзiйники потребують усе крутiших новин i самi розв'язують вiйни, замовляють урагани i навiть пiднiмають цунамi! Це все вони виннi! Ну, а кому ще потрiбнi всi цi навмиснi i стихiйнi лиха, як не телевiзiйникам? Вам потрiбнi? Нi? Менi також! Адже вони вважають — якщо у них новини не страшнi будуть, їх нiхто дивитися не стане. А це зовсiм не так. Навпаки. Ось Маськiн став би дивитися хорошi новини, господарськi... Як у Радянському Союзi було. Пам'ятаєте? Там посiяли, тут зiбрали урожай... Це ж просто щастя якесь! А ми не цiнували. Ми взагалi не слухали того, що нам кажуть. Говорили нам, що капiталiсти — це сволота i нам їхня ковбаса упоперек горла стане, — ми не вiрили, а зараз подивiться — i справдi упоперек стала. Говорили нам, що їхня реклама дебiльна, а ми не вiрили — мрiяли подивитися, хто якi джинси на попу напинає, — а зараз програми перемикаємо, щоб у морi божевiльної реклами вивудити хоч крапельку чогось ще, окрiм цiєї реклами, i тим чимось являється черговий труп, жертва чергового конфлiкту або стихiйного лиха, яке органiзували капiталiсти-телевiзiйники. Тероризм неможливий без телебачення. Ну, уявiть собi який-небудь терористичний акт, здiйснений в Америцi в 1080 роцi. Про нього б нiхто не дiзнався в Європi, тому що Колумб до Америки тодi ще не доїхав, а вiкiнгам, якi туди вже доїхали i зiбралися назад, повiдомляти про нього резону не було, бо вони, хоч i самi його вчинили, але не задля показухи, а для реалiзацiї своїх нацiональних традицiй розбою i грабежу. А зараз, не встиг терорист на одному кiнцi Землi чхнути, як це вже всiй планетi показують по телевiзорах... Пропоную почати боротьбу з телебаченням як основним розсадником свiтового тероризму! Я практично упевнений, що телевiзiйники не тiльки поставляють терористам масажистiв i вiзажистiв, але й забезпечують режисерами i сценаристами. I все тiльки для того, щоб нас настiльки налякати черговим сюжетом, щоб ми залишилися сидiти перед телевiзором з вiдвислими нижнiми щелепами i таки переглянули їхнiй остогидлий шматочок реклами жувальної гумки, що йде вiдразу пiсля трупомовлення, а потiм зазомбованi, купили б цю жуйку... Ось що витворяють! Недолюдки! Але жуйку ми не купуємо, тому що з вiдвислою щелепою вона вивалюється з рота i жувати її не можливо. Таким чином, шкодить не тiльки нам, але i рекламодавцевi, що не продав свою жувальну гумку i змушений переплавляти її на презервативи, якi ми теж не купимо, тому що пiсля перегляду телевiзiйних новин нам потрiбнi скорiше гумовi рукавички, анiж презервативи. Перед очманiлими очима телеглядачiв проносяться СПIДоноснi народи Африки, курячий грип, атипова пневмонiя а-ля SARS, сибiрська виразка, котрiй набридло паритися в Сибiру на нарах i яка тепер розсилає сама себе поштою у бiльш презентабельнi країни... Страшно обмацувати навiть себе самого без рукавичок... Взагалi, Маськiн не був противником новин, вiн просто прагнув новин хороших, позитивних, таких, що допомагають жити i покращувати життя. Ось тому Плюшевий Ведмiдь i вiдшукував останнi оплоти людської розсудливостi, читаючи видання типу "Коров'ячi новини"³. Коли Маськiн такi видання виписував, видавцi на нього дивилися з величезним здивуванням, тому що вiн був практично єдиним їх пiдписувачем, i зверталися вони часом до своїх читачiв у редакцiйних статтях не "Дорогi читачi!", а просто "Дорогий Маськiн!". Отже, через простуду Плюшевого Ведмедя Маськiн на тиждень був позбавлений свiжих новин позитивного змiсту. Тодi Шушутка з Кашаткою поїхали в магазин i купили Маськiну музичну скриньку, щоб Маськiн не залишався в тишi, яку вiн не переносив. Маськiн при зустрiчi з музичною скринькою прийшов у захват. Вiн вiдкривав i закривав її багато разiв, i вона грала чудову пiсеньку: ля-ля-ля тра-лям-пам-пам... Однак потiм Маськiн виявив, що музична скринька весь час спiває одне i те ж. У тому-то й проблема: ми зустрiчаємо людину — i вона нам так подобається! Все, що вона говорить, таке нове i несподiване, цiкаве i чудове (я бачу, ви не зустрiчали таких людей, я, загалом, напевно, теж, однак, уявiть собi хоча б теоретично) — що просто не хочеться вiдпускати вiд себе людину, але за годину починаєш помiчати, що у людини заїло пластинку, всi його черговi iсторiї та думки розказанi, ви, загалом, теж, треба сказати, _____________________ ³Це видання теж вигадане. Якщо ви бажаєте органiзувати видання з подiбною назвою, автор не заперечує. випорожнилися i говорити, загалом, нiчого. Всi люди вiдрiзняються лише тривалiстю своєї пластинки i цiкавiстю її змiсту. Iншим разом послухаєш такого спiвбесiдника або себе самого — i засумнiваєшся у цiнностi людськiй, та i своєї, особи. У кого iсторiї вистачає на сорок хвилин, у кого на пiвгодини... Далi йдуть мiркування про життя — їх зазвичай вистачає на п'ять хвилин, i нарештi все завершують анекдоти, анекдоти, анекдоти...Бiльшiсть з них чув так часто, що вже не пам'ятаєш, чим вони закiнчуються, бо вони давно уже втратили сенс... Мужик в сексшопi: — Покажiть менi цю ляльку. — Будь ласка... — А дата виробництва яка? — Сiчень 2005-го. — Козерiг??? Не пiдходить... Менi козерiг не пiдходить по гороскопу... А ось це щось новеньке — i ми радiсно смiємося, хоча треба плакати над нашою дурiстю i сiрiстю безпросвiтною, над безрадiсною юдоллю, котру ми пiдготували нашiй свiдомостi i розуму... На анекдотах i кiнчається зазвичай мелодiя будь-якої музичної скриньки, якою є кожний з нас. Закрийте кришку! Вас всi вже чули! Ви вже все сказали! РОЗДIЛ СОРОК ДЕВЯТИЙ МАСЬКIН Й IНОПЛАНЕТЯНИН ВАСЯ Скiльки всього незвичайного мiстить у собi всесвiт! Зiрок, планет, галактик... Мiсця — море! Є де душi розвернутися. Iнопланетян, звичайно, теж багато, але вони простим людям не показуються з почуття гуманiзму, щоб не розхитувати їхнi i так не дуже мiцнi нерви. Iнопланетяни Маськiна дуже поважали, вони давно спостерiгали за тим, як вiн веде своє натуральне господарство, i в якiйсь мiрi йому заздрили. Нi в кого у всесвiтi не було такого багатого урожаю ґудзикiв, як у Маськiна. Терпiли iнопланетяни, терпiли, але все-таки не витерпiли. Вирiшили послати до Маськiна свого представника для обмiну досвiдом. Адже багато iнопланетян теж жили натуральним господарством, оскiльки виявилось, що це один з найбiльш прогресивних i правильних видiв життя у всесвiтi. Щоб не лякати Маськiна своїм неформальним зовнiшнiм виглядом, iнопланетяни вирiшили найняти когось iз мiсцевих, землян, своїм представником i направити його до Маськiна, щоб вiн все як слiд з'ясував i, якщо треба, то й замальовки зробив. Iнопланетяни довго вирiшували, кого iз землян вибрати як свого повноважного представника. Врештi-решт вони зупинили свiй вибiр на алкашевi Васi, який вiчно марнував своє життя пiд огорожею бiля гастронома. Вася анiскiльки б не здивувався появi iнопланетян, бо давно страждав хронiчною бiлою гарячкою i мав звичай бачити ще й не таке. Окрiм класичних персонажiв — чортикiв, Вася бачив холодильники, що лiтали, санки iз вертикальним зльотом, балакучi самоскиди, водоплавних кенгуру, i одного разу, у зовсiм вже примарному видивi, Васi привидiвся непiдкупний мент! Це видиво було настiльки неймовiрним i так суперечило здоровому глузду Васi, що виявилося практично несумiсним з його душевним здоров'ям. Пiсля цього вiн навiть добровiльно припинив пити на пiвтори години, i, на щастя, примарне видиво непiдкупного мента поступово розтало. Отож, Вася виявився вiдповiдним кандидатом для контакту. Рiч у тому, що жили алкашi хоч i яскраво, але недовго, i тому iнопланетяни сподiвалися, що пiсля виконання своєї мiсiї Вася самознищиться найближчим часом, як того i вимагав секретний iнопланетянський протокол для супер-пупер-iнопланетних розвiдникiв. Крiм того, у Васi були на рiдкiсть мiцнi нерви, бо алкашi приймають усередину те, що iншi люди застосовують зовнi i навiть у господарських цiлях, а застосування цих субстанцiй всередину вельми загартовує нерви, приводячи у фiлософський стан духу i пiдтримуючи в людинi певну тонку душевну рiвновагу. На Заходi подiбного ефекту намагаються добитися психотерапiєю i пiгулками, що пiдвищують настрiй, а ось у Росiї, на батькiвщинi всiх Вась, є ефективнiший метод лiкування пораненої душi — i засiб цей по-науковому iменується: запiй. Запiй — це сукупнiсть суспiльно-iндивiдуальних заходiв, спрямованих на подолання життєвих негараздiв за допомогою пiдтримання постiйного високого рiвня алкоголю в кровi. Фiлософiя запою надзвичайно проста i доступна кожному. Це скорiше не вiдхiд вiд життя, а перемiщення в iнший вимiр, де час вимiрюється не годинами i хвилинами, а лiтрами i грамами. Прийняв сто грамiв, вважай, пройшло часу на сто грамiв, прийняв пiвлiтра — часу пройшло на пiвлiтра. У запою немає нi верху, нi низу. До людей у станi запою решта громадян вiдноситься з повагою i всiляко намагається їм сприяти. У такiй ситуацiї проблеми не те щоб вирiшуються самi собою, а вони просто залишаються в нашому вимiрi i того iншого вимiру, в якому велику частину життя знаходився Вася, не сягають... Тому Вася нiтрохи не здивувався, коли до нього зранку з'явився зелений чоловiчок з планети Зюзя зоряної системи в сузiр'ї Лебедя. Планета Зюзя обертається навколо зiрки, що входить у потрiйну систему (її iндекс HD 188753), де всi три зiрки розташовуються досить близько одна вiд одної — приблизно на такiй вiдстанi, як Сатурн вiд Сонця. Вiдстань вiд HD 188753 до нашої Сонячної системи складає приблизно 149 свiтлових рокiв¹ . З поверхнi планети Зюзя можна побачити вiдразу три сонця, i тому жителi цiєї планети вважали людей недорозвиненими, бо на Землi можна бачити тiльки одне сонце. Проте зюзян украй цiкавило, як Маськину вдається збирати по три урожаї ґудзикiв з одного куща. Зюзяни застосовували ґудзики як засiб розрахунку, себто як грошi², i їх, зрозумiло, не мiг не зацiкавити такий факт дивовижної врожайностi. На планетi Зюзя, як говорять французи, "Se procurer de l"argent devient souvent le but principal dans la vie" — "Здобуття грошей часто стає головною метою життя"... i якi тiльки не зустрiчаються дивовижнi i не схожi на наш свiти! Зелений чоловiчок без зайвих розмов розстелив газетку i поставив на неї пляшку горiлки, а на закуску запропонував Васi консервований рукав помiрної закваски, якi на планетi Зюзя продавалися як консерви. Взагалi постачання на планетi Зюзя було добре, не те що на iнших планетах, i в солоних рукавах там не було недолiку. Побачивши, що має справу з дiловою, можна сказати, сурйозною людиною, хай навiть трохи iнопланетної зовнiшностi, Вася дiстав двi стопки, запханi пiд вiдламаною дошкою огорожi, i розлив по першiй. Пiсля першої традицiйно не закушували i вiдразу розлили по другiй. Пiсля третьої зелений чоловiчок вiдкрився Васi, що вiн зелений, i Вася, оглянувши його примруженим оком, йому повiрив, тому що звик довiряти своїм спiвбесiдникам на слово. Потiм зелений чоловiчок виписав Васi посвiдчення, що вiн офiцiйно призначає Васю iнопланетянином, i пояснив поставлене завдання: з'ясувати подробицi вирощування ґудзикiв у натуральному господарствi Маськiна. За успiшне виконання завдання зелений чоловiчок пообiцяв Васi ящик горiлки, сподiваючись, що така нагорода зможе вирiшити питання з Васiним самознищенням, оскiльки ящик горiлки на планетi Зюзя вважався смертельною дозою... Яка iнопланетна наївнiсть! Потiм зелений чоловiчок перенiс Васю у двiр до Маськiна, i сам статечно вiддалився в своїй лiтаючiй тарiлцi. __________________________ ¹ Данi про зоряну систему HD 188753 вiрнi. У цiй системi дiйсно є планети, з поверхнi яких можна спостерiгати три сонця одночасно. Назва планети "Зюзя" — вигадана. Якщо астрономи майбутнього побажають скористатися цiєю назвою — автор не заперечує, я думаю, International Astronomical Union (IAU) — мiжнародний орган, вiдповiдальний за привласнення назв небесним тiлам, — теж буде не проти. ² Грошi — засiб розрахунку i товарообмiну. По простому називаються — бабки, капуста,зеленi й т.п. Маськiн не здивувався появi iнопланетянина Васi у своєму дворi. Останнiм часом у Маськiна шлялися рiзнi особи, i вiн навiть привчив свого сторожового пса Ковбаскiна гавкати суворiше. Проте пес Ковбаскiн, зачувши iнопланетний запах, пiдiбгав хвiст i забився в будку. — Тобi чого треба? — привiтно запитав Маськiн Васю. — Я прийшов до тебе з миром, — патетично проголосив iнопланетянин Вася i чомусь вiдразу впав (мабуть, не змiг аклiматизуватися до гравiтацiї у Маськiному дворi). — Ех, оце тебе розвезло пiсля мiжзоряного перельоту, — заголосив Маськiн i допомiг iнопланетяниновi Васi вмоститися на диванi в будинку. Всi мешканцi Маськiного дому зiбралися навколо iнопланетянина Васi, намагаючись з'ясувати, навiщо вiн вiдвiдав саме будинок Маськiна. — Я прийшов до вас з миром, — не в"язав лика Вася, поки не провалився у сон. I як Плюшевий Ведмiдь з Шушуткою не намагалися застосувати п'ятий закон Ньютона (якщо тiлу кричати над вухом, воно неминуче прокидається) — на iнопланетянина цей закон Ньютона не дiяв. Коли Вася нарештi прийшов до тями, Плюшевий Ведмiдь дав йому похмелитися своєю знаменитою настоєчкою, i тодi гiсть цiлком зрозумiло змiг розтлумачити своє завдання, а саме: що йому жителi планети Зюзя зоряної системи в сузiр'ї Лебедя доручили з'ясувати, як Маськiну вдається збирати по три урожаї ґудзикiв з одного куща. — Так у цьому немає нiякого секрету, — розсмiявся Маськiн. — Просто коли поливаєш ґудзиковий кущ, треба йому спiвати ґудзикову пiсеньку: Ґудзички-застiбки Буду вас трясти! Я вас поливаю Щоби ви росли! Не дасте якщо ви Три менi врожаї Я вас всiх залишу Зовсiм без води! Як ви пам'ятаєте, Маськiн завжди був прихильником вплiтання мирних погроз у всякi мирнi переговори. Ґудзики лякалися i росли, мов очманiлi. Iнопланетянин Вася вивчив пiсеньку напам'ять i викликав за допомогою телепатичного зв'язку зеленого чоловiчка, який пiдiбрав його на свою лiтаючу тарiлку i доставив за мiсцем проживання пiд огорожу, де вже на Васю чекав нагородний ящик горiлки. — Ну що, Василю, — поцiкавився схвильовано житель планети Зюзя, наливаючи Васi з шляху-дорiжки, — ти з'ясував таємницю Маськiна? — Само собою, — гикнув розiмлiлий Вася — i прийняв першу. — Ну, i в чому ж секрет? — уточнив зелений чоловiчок i налив другу стопку. — Та вiн ґудзикам пiснi спiває, — сказав iнопланетянин Вася своєму колезi — iнопланетяниновi з Зюзi i прийняв другу стопочку. — А що за пiсня? — поцiкавився зелений чоловiчок i налив по третiй. — Та проста пiсня, — заусмiхався Вася, — тiльки ти зi мною випий спочатку, а потiм я тобi скажу. — Так випили ми вже, — завiднiкувався зелений чоловiчок. — Це хiба називається випили? — обурився iнопланетянин Вася. — Я хоч i не потомствений iнопланетянин, але живу по поняттях. Якщо ящик горiлки є в наявностi, значить, не можна сходити з цього мiсця, поки його всього не роздавимо. — Ну добре, — погодився зелений чоловiчок i включив спецдезiнтоксикатор, щоб не напитися зовсiм. Коротше кажучи, квасили Вася iз зеленим чоловiчком три днi i три ночi. Дезiнтоксикатор у жителя планети Зюзя вiдмовив на п'ятiй пляшцi. На третiй день уже практично нерухомий iнопланетянин передав останнiй сигнал на свою рiдну планету. У ньому були зафiксованi слова пiсеньки Маськiна, якi Вася, стримавши слово, розказав зеленому чоловiчковi, роздавивши з ним останню пляшку. Правда, до планети Зюзя пiсенька дiйшла у злегка спотворенiй формi: Ґудзики-застiбки Буде вас трясти, Бо горiлку, любi Ллю замiсть води... Всесвiт без горiлки -- Знацця жди бiди, Воду ж всю до краплi Випили жиди... Хто перебрехав слова — невiдомо. Чи то Васю пам'ять пiдвела, чи то зелений виявився антисемiтом. Хто тепер розбере? Вiд такої пiсеньки на планетi Зюзя замiсть ґудзикiв виросли чвертки, i жителi планети увiйшли у стан тотального запою, нарештi визнавши, що земляни не нижча раса, тому що вона бачить тiльки одне сонце на небi, бо вони зрозумiли, що землянам досить прийняти зранку, за висловом вiдомого сатирика, таємного агента iнопланетян з планети Зюзя Михайла Жванецкого — "по ледь-ледь, злегка, щоб сонце швидше зiйшло", i земляни можуть бачити i два, i три, i навiть чотири сонця, зовсiм як на планетi зоряної системи в сузiр'ї Лебедя. Самi ж жителi планети Зюзя тепер бачили iнодi шiсть i навiть дев'ять сонць, залежно вiд врожайностi чверток. Єврейська община планети Зюзя, правда, протестувала, вважаючи пiсеньку у якiйсь мiрi антисемiтською i навiть наклепницькою. Євреї Зюзi стверджували, що воду пили всi, не тiльки євреї, i чому, власне, вiдповiдальнiсть за споювання народiв Зюзi знову звалили тiльки на них? Ця община складалася з євреїв, що вимагали свого часу iншого глобуса³ в ОВiРi⁴, пiсля чого вони вiдправлялися спецрейсом на планету Зюзя, оскiльки просто сплавити їх у Iзраїль працiвникам ОВiРу здавалося недостатньо витонченою мiрою покарання за надмiрну любов до географiї. — Не для того ми подолали 149 свiтлових рокiв, щоб знову зiткнутися з побутовим антисемiтизмом уперемiш iз побутовим пияцтвом! — обурювалися євреї. Але i на планетi Зюзя на євреїв не зважали, i вони стали подумувати про емiграцiю в iншу галактику. Народе мiй, чому ти нiяк не можеш знайти спокiй? Чому ти не можеш раз i назавжди за себе постояти? Чому не можеш ти любити себе так, як люблять себе iншi народи? Двi тисячi рокiв на клунках-валiзах... навiть, як дадуть тобi iншу окрему планету, ти i там сам себе так дiстанеш, що побiжать нещаснi сини твої, як очманiлi, в рiзнi боки... Пробач менi, народе мiй, пробач, як зможеш! Болем безсилля стискається серце моє повсякчас, коли я думаю про тебе, i душать сльози вiдчаю повсякчас, коли заглядаю я в твої темнi, повнi незрозумiлого єврейського смутку очi, iнодi сповненi безумства. Тим паче, що очi цi я бачу щодня i в своєму дзеркалi... Зелений чоловiчок залишився жити з Васьою, i вони до цих пiр намагаються самознищитися вiдповiдно до секретного iнопланетянського протоколу, але горiлки для цього весь час бракує. А Маськiн став знаменитим не тiльки на всю Землю, але й на весь всесвiт, тому що його спосiб життя за рахунок натурального господарства у товариствi Плюшевого Ведмедя, Кашатки, Шушутки, оберемкових котiв, двох папуг i домовика-барабашки Цупика — виявився найпрогресивнiшим i гiдним наслiдування для всiх свiтiв i народiв! МАСЬКIН I МIЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ МАСЬКIНА (ЗАМIСТЬ ПIСЛЯМОВИ) Вас анiскiлечки не здивує, якщо ви дiзнаєтеся про те, що свiт настiльки заповажав-зашанував Маськiна пiсля всього того, що Маськiн зробив для свiту, а головне, пiсля всього того, що вiн для нього не зробив, що призначив Маськiна Громадянином свiту i оголосив 24 серпня, день народження Маськiна, Мiжнародним днем Маськiна. А що тут такого дивного, я вважаю, що людей треба поважати i вшановувати не тiльки за те, що вони зробили для свiту, але i за те, чого вони для нього не зробили. Наприклад, Маськiн впродовж усiх роздiлiв роману: 1. Як i спочатку — не убив п'ятдесят мiльйонiв; 2. Не брав участь у масових стратах; 3. Не винайшов атомну бомбу; 4. Не скинув атомну бомбу, i навiть 5. Не вигадав таку теорiю, завдяки якiй кiлька континентiв натягнули зашморг на шию i раденько вдусилися. Хiба цей список заслуг не достатнiй, щоби вважати Маськiна винятковою особистiстю свiтового масштабу? Менi здається, не вчинивши всього цього, Маськiн принiс надзвичайно багато реальної користi нашому свiту. Ви скажете, що теж нiчого з перерахованого не зробили, i чому це вас не вважають видатною особистiстю i не оголошують ваш Мiжнародний день? Ви, напевно, забули: адже Маськiн — це ви! (з деякими уточненнями, зазанченими в передмовi). Значить, це ваш Мiжнародний день Маськiна! Тобто, ви цього дня можете не працювати. Покажiть працедавцевi цю книжку i на роботу не виходьте. А якщо вiн вам погрожуватиме звiльненням, то ви йому мирно пригрозiть, що почнете займатися натуральним господарством i всiх спiвробiтникiв заохотите. Тодi вiн, цей ваш працедавець, з його виробництвом i накриється — пшик... А якщо працедавець ви, то пригрозiть своїм працiвникам, що якщо вони за вашої вiдсутностi у ваш святковий день нашкодять, ви теж перейдете на натуральне господарство i всi їхнi робочi мiсця накриються... Менше з тим, забезпечивши собi додатковий вихiдний, ви зможете почати вiдвойовувати собi й iншi свята. Далi перед вами короткий календар святкових днiв, за якi ви, як повноправний Маськiн, можете смiливо боротися: 1 сiчня — Новий Рiк Маськiна (спiвпадає з офiцiйним) 3 сiчня — Маськiн День доїдання ласощiв пiсля Нового Року 8 лютого — день народження Поштової Скриньки Маськiна 23 лютого — день народження корови Пегаски (просто спiвпало з днем Червоної Армiї) 1 березня — День Мартозайця; святкується натягуванням всiм рожевих паперових вух i випiчкою морквяного пирога 23 березня — день народження Кашатки 1 квiтня — день народження домовика-барабашки Цупика 7 квiтня — додатковий Мiжнародний день Маськiна, якщо не досвяткували в серпнi 11 квiтня — день народження Шушутки 12 квiтня — День Маськонавтики 13 квiтня (в п'ятницю) — День вилуплення обох папуг 29 квiтня — день народження Маськiного Грамофона 1 травня — День показування язика Карлику Марлику 15 травня — день народження хом'ячка Гамлета 18 травня — День облаштування Маськiна в Захiднiй Божевiльнi 1 червня — День рибалки (пригоди з Рибою 007) 2 червня — день народження кiшки Басi 5 червня — День перемоги Маськiна над лисицею 30 червня — День Незалежностi держави ДУРЯП 13 серпня — день народження Улюбленої Бабусi Маськiна 16 серпня — День одужання Мочалки Маськiна 24 серпня — Мiжнародний день Маськiна 3 вересня — День вiдвiдин Маськiна iнопланетянами 1 жовтня — день народження Золотого кота 11 жовтня — день народження Плюшевого Ведмедя 7 листопада — день народження Лiвого тапочка Маськiна 7 грудня — День вiд'їзду Маськiна з Маськопатамiї 24 грудня — день народження Правого тапочка Маськiна (просто спiвпало з католицьким рiздвом) Ну ось, маючи такий веселий додатковий календар свят, ви можете зажити по- новому, радiсно i щасливо! 26 нових свят! Подумати тiльки! Ви можете вигадувати i свої додатковi свята... "А коли працювати?" — запитаєте ви. А працювати — це шкiдлива звичка. Ось брат Плюшевого Ведмедя з Техасонiї, країни Плюшевих Бичкiв, говорить, виражаючись народною мовою: "Вiд роботи конi здохнуть, вуха глухнуть, ну i бiльма очi застеляють...", хоча сам працює багато, тому що Техасонiї обов'язково треба процвiтати, iнакше їй нiяк не можна... Коротше кажучи, можете працювати у вiльний вiд свят час, якщо вам так закортiло. Свято — не тодi, коли ви не йдете на роботу i весь день пукаєте на диванi або гаруєте на своїй садовiй дiлянцi. Свято — це коли хочеться спiвати. Вам коли востаннє хотiлося спiвати? До якої революцiї? А ось Маськiн спiває щодня, тому що у нього, по сутi, щодня свято, хай не офiцiйно, зате дуже весело, а натуральним господарством вiн займається без вихiдних, тому що це не робота, а спосiб життя. Отже, коли люди Землi оголосили день народження Маськiна Мiжнародним днем Маськiна, Маськiн запросив усiх на гостину. Ввечерi вiн наварив цiле море компоту i напiк цiлий континент ягiдних пирогiв. Вранцi Маськiн розплющив очi i не змiг знайти свої окуляри. Нишпорив по тумбочцi, нишпорив — далебi, немає. Думає — що ж таке? Невже в компот упустив? Але потiм придивився — на тумбочцi лежить скромненький такий, величенький подаруночок, загорнутий у подарунковий папiр. Маськiн прочитав записку — а це вiд домовика-барабашки Цупика. Там i були загорнутi окуляри Маськiна, улюблений його термос i пельменниця Плюшевого Ведмедя. Маськiн навiть розплакався. Як було приємно отримати в такий святковий день подарунок вiд затятого клептомана Цупика... Адже нечасто трапляється, щоби нам повертали те, що у нас вкрали... Потiм на Маськiна накинувся з привiтаннями Невроз Маськiна. — Ой, Маськiн, — закричав Невроз, — ми з тобою постарiли ще на рiк — ой, що буде, ой, що буде!!! Ми скоро помремо! Де нас ховатимуть?! — Заспокойся, — нiжно погладив Маськiн свiй Невроз по скуйовдженiй головцi, — ми ж з тобою не ядернi вiдходи, якось поховають, — i Маськiн солодко позiхнув на весь дiм. Тодi Невроз Маськiна заспокоївся i подарував Маськiину брелок для ключiв з дорожньою молитвою, яка оберiгала вiд диких звiрiв й iнших напастей, якi можуть трапитися в дорозi. Плюшевий Ведмiдь подарував Маськiну пса Ковбаскiна. Вiн його дарував Маськiну щоразу на день народження, довго загортаючи пса в подарунковий папiр. Пес вiдчайдушно чинив опiр, махаючи хвостом i брикаючи всiма кiнцiвками, тому до вручення вiн вже практично вивiльнявся i мiг вiльно лизати Маськiна у нiс. А ще Плюшевий Ведмiдь подарував Маськiну перстеник з написом: "I Love You", що означає в перекладi "Я люблю Маськiна". Кашатка подарувала Маськiну додаткову музичну скриньку, що знала тисячу пiсень, щоб вона Маськiну нiколи не набридла, i вигравiювала напис: "Музична скринька Маськiна", щоб Маськiн, як бувало зазвичай, вiд збентеження не передарував її назад Кашатцi. Шушутка подарував Маськiну острiв в Атлантичному океанi Маськiна, який вiдкрила його "Brain Company". Маськiн висадився на цьому островi, оголосив його територiєю Її Величностi королеви Захiдної Божевiльнi i встановив там свiй знаменитий прапор, мовляв, краще хай там стоїть,анiж у коморi з швабрами... Прапор загордився, що вiн представляє королiвську владу на островi i перестав зав'язуватися вузлом. Тапочки Маськiна подарували один одного. Тобто Лiвий тапочок загорнув Правий тапочок як подарунок для Маськiна, примовляючи, що вiн ще той подаруночок, тодi Правий тапочок, вже загорнутий, впрохав Кашатку зловити i загорнути Лiвий тапок, як подарунок для Маськiна вiд Правого тапочка. Так i зробили... Хом'як Гамлет прийшов у гостi зi своєї нової квартири i привiв у подарунок цiлий виводок мишок-мутанток для вiдлякування слонiв. Золотий кiт подарував Маськiну "Посiбник з котосинтезу", i вони весь ранок разом прокотосинтезували, а кiшка Бася — "Посiбник з порятунку осiб, напiвзадушених повiтряними кульками" з мiшечком повiтряних кульок для надування i тренування. Папуги подарували Маськiну затички для вух, щоб вiн мiг краще спати i не чув, як Шушутка навча їх слову "пiастри" за допомогою комп'ютера. Лев Толстой подарував Маськiну великий пакет, пiдписавши: "Справжньому Маськiну вiд справжнього Льва Толстого. Папiр, який все стерпить". Коли Маськiн розвернув пакет, там опинився рулон туалетного паперу. Всi смiялися до слiз, оцiнивши жарт поборника мужицької правди. Глобальне Потеплiння подарувало Маськiну погожий сонячний день, а Глобальне Збайдужiння створило святкову розслабляючу атмосферу загального пофiгiзму. Сусiд Жмикрут подарував Маськiну банку кленового сиропу, свiжовiджатого з березових дровенят, iз запахом цибулi, якою Жмикрут цi дровенята натирав для податливостi. Сусiд Парасмiтник подарував Маськiну величезний гайковий ключ для закручування гайок, але громадськiсть вiднеслася до цього подарунка спокiйно, бо гайки i так вже були закрученi вельми грунтовно. Лисиця подарувала Маськiну свiй планшет, яким вона користувалася пiд час вiйськових дiй проти Маськiна. За оцiнками експертiв, планшет вже оцiнювався в десять тисяч доларiв як вiйськова релiквiя, правда, покупця на нього не було i не передбачалося. Кроти подарували Маськiну набiр ключок для Маськiного гольфу i пообiцяли остаточно прозрiти до чергового референдуму. Машина Маськiна подарувала Маськiну велосипед, щоб Маськiн її зовсiм не заїздив. А то Маськiн тричi на день мотався за покупками, i у Машини не вистачало часу для занять лiтературою, образотворчим мистецтвом, а головне, балетом. Жаби з обидвох сторiн Атлантичного океану подарували Маськiну план остаточного мирного врегулювання пiд назвою "Бездорiжжя" i обiцяли не вiдновлювати вiйськових дiй принаймнi до наступної весни, хоча знову побилися прямо за святковим столом i їх знову довелося фарбувати в один колiр. Поштова Скринька Маськiна подарувала йому величезну кiлькiсть вiтальних листiвок, адресованих Маськiну, а також всiм жителям округи, тому що за звичаєм вихопила iз сумки листоношi Благовiстика i проковтнула найрадiснiшi i найбарвистiшi поштовi вiдправлення. Даруючи листiвки, Поштова Скринька мстиво пiдняла ногу поряд з псом Ковбаскiним i окропила землю бiля його нiг, як це кожного разу робив Ковбаскiн Поштовiй Скриньцi, поспiшаючи на прогулянку. Було видно, що вони не на жарт боряться за право бути улюбленим собакою Маськiна, i Маськiну доводилося тепер купувати по двi кiстки — одну псовi Ковбаскiну, а другу Маськiнiй Поштовiй Скриньцi. Проте вiдчувалося, що вони скоро подружаться, бо вони часто дружно гавкали i вили на мiсяць. Ринкова Економiка прийшла в гостi до Маськiна i принесла цiлий мiшечок горiхiв для Плюшевого Ведмедя. У Ринкової Економiки вiдбулася чергова криза i деякий спад сил, який трапляється у всякої панi принаймнi раз на мiсяць, i вона помiтно повеселiла. Складальник податкiв ворон Самодур на подарунок Маськiну передав мiрну ложку для вiдмiрювання податку на манну кашу. Сер Джентельменчик подарував Маськiну документ, згiдно якого двiр Маськiна звiльнявся вiд права королеви на проїзд. Вiн все-таки знайшов прихований лаз у законi, у якому засвiдчувалося, що будинок Маськiна можна не зносити. Хоча Маськiн цю проблему вже, як ви пам'ятаєте, вирiшив, вiн не захотiв турбувати сера Джентельменчика i виписав йому чек за надану послугу. В англiйськiй культурi подарунки не прийнято дарувати просто так i за них, як не крутися, завжди доводиться платити. Трамвайний Хам у подарунок для Маськiна пообкушував i скрутив трубочкою всю його готiвку, i таким чином славно завершив другий етап грошової реформи. При цьому Трамвайний Хам довго ганявся по всьому будинку за Гаманцем Маськiна, який з реформою не погоджувався i намагався сховати декiлька незiпсованих монет. Трамвайний Хам знову нагрубив i повiдомив Маськiну, що той до невпiзнання постарiв з їхньої останньої зустрiчi, i лише через деякий час зрозумiв, що помилився i розмовляв з домовиком Цупиком, який дiйсно виглядав пiдстаркувато, оскiльки був тролем, — йому було вже 950 рокiв, адже вiн народився ще за вiкiнгiв i випадково був завезений серед речей зi старого будинку Маськiна в Барвазанiї — країнi на краю Скандiнавського пiвострова, де Маськiн щасливо проживав якийсь час — у будинок в Захiднiй Божевiльнi. Домовиковi-барабашцi Цупику полестило, що Трамвайний Хам переплутав його з Маськiним, i вiн навiть скористався випадком i поцупив у Трамвайного Хама пiдтяжки, i тому довелося усе свято самому пiдтягати собi штани. А у мить, коли Трамвайний Хам хотiв сказати нахабний хамський тост i, вставши з-за столу, пiдняв чарку в однiй руцi, а вилочку з солоним рижиком в iншiй, з нього впали штани i всi побачили, що Трамвайний Хам ходить у довгих сiмейних трусах в горошок з написом спереду: "Почекайте, не минайте!" й iншим написом ззаду: "Дружи з головою, Не стiй пiд стрiлою!", А це сильно пiдмочило його репутацiю мера мiста, обраного передбачливими мудрими городянами на довiчний термiн, щоб Трамвайний Хам не розiкрав скарбницю мiста вiдразу пiсля заступання на пост. Мочалка Маськiна, практично повнiстю вилiкувавшись вiд меланхолiї, подарувала Маськiину чудовий вiрш, який аж пашiв вiд оптимiзму: Я, мов змилена лошиця Милю спину, ллю водицю, Вимила би навiть кицю, Вимила б усiх людей! Бо коли у смутку й горi Плакала вiд злої долi -- Ледь не висохла в неволi -- Я знайшла весь сенс речей! I тодi, в ясну годину, Зрозумiла — не покину Мити. Мити без зупину В свiт покликана я цей! Мусьє Сiльвупляшкiн подарував Маськiну своє добре ставлення i привiт вiд самого метра Наполеончика. Вiн також вiддав назад пiдзорну трубу Маськiна, сказавши, що з неї вийшов нiкчемний франкофон, i ощасливлений Маськiн знову поселив у неї папуг, якi одразу почали святкувати третiй медовий мiсяць, спостерiгаючи за зiрками, якi,щоправда, трiшки змiстилися на небi з часу їх останнього спостереження. Професори Борщiв Щавлевих подарували Маськiну почесний диплом Професора Борщiв Щавлевих i дозволили йому розрiзати стрiчку їхнього нового прискорювача Щавлевих Борщiв, який вони запустили в роботу, щоб остаточно довести всiм, що вони достойнi професори, а не звичайнiсiнькi пройдисвiти... Мадам Культурнi Вiдмiнностi подарувала Маськiну тюбетейку на кшталт єврейської кiпи i радо станцювала з ним грецький танець сiртакi, що плавно перейшов у єврейський танець "За двадцять восьма". Риба 007 подарувала Маськiну шiсть банок першокласних ризьких шпротiв. Не тих, що роблять десь в Естонiї i якi неможливо їсти, а справжнi, котрi їсти можна. Цей вчинок, на думку Риби 007, повинен був знизити рибопожадливiсть Маськiна хоч на той час, доки вона, Риба, зумiє перегрупуватися для нового раунду шпигунських пристрастей. Клоп Сартирик Велетович написав по добротi душевнiй сартиричне вiтання для Маськiна, вiд якого заплакала навiть кiшка Бася, хоча вiдрiзнялася пiдвищеною життєрадiснiстю, властивою всiм iдiотам. Держава ДУРЯП подарувала Маськiну форму для випiчки ягiдного пирога у виглядi бумеранга з вертикальним зльотом. Варто було випекти в нiй ягiдний пирiг, як форма одразу пiднiмалася на висоту двадцять тисяч метрiв i доставляла пирiг в ДУРЯПiю, пiдтримуючи цим перманентну громадянську вiйну в державi, без якої громадянам ДУРЯПiї було б уже якось незатишно. Звичка лягати з канонадою i прокидатися вiд поодиноких пострiлiв викликала гостру ностальгiю, як тiльки дуряпiв позбавляли канонади укупi з поодинокими пострiлами. Та й можливiсть безкарно пристрелити сусiда теж була безперечно перевагою громадянської вiйни, вiд якої вiдмовитися було неможливо... Мiсiс Кока-Кола подарувала Маськiну пляшку лимонаду, але попросила цей факт не розголошувати, щоби не порушувати установлений статус-кво, при якому всi п'ють кока-колу. Отже ви вiдразу забудьте, що я вам про це розповiв, i продовжуйте, наче останнi дурнi, дудлити цей антиприродний напiй. До речi, кока-кола чудово вiдчищає мiднi предмети вiд позеленiння. Пропоную вимити кока-колою куполи петербурзьких i копенгагенських пам'ятникiв архiтектури... Мiстер Макдональдс подарував Маськiну подарунковий талон на один бутерброд Макдональдс i сказав, що Маськiну, як розвiдниковi, цей талон потрiбно завжди мати напоготовi, якщо виникне ситуацiя, коли виникне потреба негайно самолiквiдуватися. Бутерброд Макдональдс дiє швидше за цiанiстий калiй. Злопав бутерброд i чимдуж рвонув у туалет. А вороги тебе почекають-почекають — та й розiйдуться. Фрау ДойЧленд подарувала Маськiну засiб для чищення туалетiв з iнструкцiєю до використання, зашифрованою в книзi "Майн кампф". Синьйор Капучинка прислав Маськiну лист з погрозами, якi Маськiна спочатку дуже налякали. Сюрприз полягав у тому, що синьйор Капучинка опiсля подзвонив i сказав, що вiн пожартував. Хiба ж це не подарунок? Комета, яку опiкав Маськiн, прислала Маськiну привiт у виглядi райдужного помахування хвостом. Президент Бушкiнь подарував Маськiну мiсто Новий Орлеан¹. Але Маськiн вiдмовився, тому що у нього i без Нового Орлеану ставок заболочувався. Маськiн побоювався, що якщо в Новому Орлеанi пiсля останнього потопу вода ще з мiсяць постоїть, то вiн теж заболотиться, а в заболоченому мiстi якось не пасує балотуватися на пост мера. Скандалiза Безобрiза запропонувала Маськiну руку i серце, зважившись на цей вчинок виключно в державних цiлях, але Маськiн так i не визначив свою стать до кiнця роману i тому був змушений вiдмовитися вiд такої цiкавої пропозицiї. Тодi Скандалi за Без обрiза видала Маськiну офiцiйну згоду держдепартаменту на те, що Маськiн може з'їсти курча-табака, що дезертирує, якщо той пробiгатиме через його двiр, на що курчатабака розповiло про прийняття громадянства Iсландiї, де й зберiгається до цих пiр цiле i неушкоджене у замороженому виглядi. Капiтан Iбн-Оливка-Алiбаб подарував Маськiну кинджал, яким хотiв його зарiзати. Коли Маськiн розплакався вiд розчулення, капiтан Iбн-Оливка-Алiбаб його заспокоїв, завiривши, що у нього є iнший кинджал, i, вже звертаючись до всiх гостей, м'яко заявив, що у нього на всiх кинджали знайдуться, викликавши цим загальний трiумф i розчуливши усiх бедуїнським гумором. _________________ Новий Орлеан — був частково затоплений, надзвичайно постраждавши вiд урагану в 2005 роцi, i президенту Бушконю був уже не потрiбен, як, зрештою, i до урагану. Маськопатами i Маськозаври про день народження Маськiна забули, тому що якраз були зайнятi взаємним самовиселенням з поперемiнним успiшним самовтопленням у морi i їм, як завжди, було не до Маськiна. Продавець сушi Сан Санич Самурайкiн навчив Маськiна секретному прийому карате, вiд якого супротивник вибухає таким шаленим реготом, що може померти зi смiху. Свiдки Єгора, який створив свiт за сiм днiв, що стали свiдками Прохора, прийшли до Маськiна в цей святковий день i повiдомили, що тепер вони свiдки Абдулли, якому все до чалми, i що в свiтi тепер новi вiяння. У цiй цiннiй iнформацiї i полягав їхнiй подарунок. А сам Єгор подарував Маськiну iнструкцiю по догляду за чайним деревом, яке iнодi ламалося i видавало помилково банки з кавою, яку Маськiн не дуже любив. Самовар Маськiна подарував Маськiну чайне ситечко, i Маськiн тiшився, наче дитина. Матрьошка подарувала Маськiну розписний табурет, i Маськiн став його використовувати для забивання цвяхiв, тому що мiкроскоп для цих цiлей у Маськiна зовсiм розвалився. Старенька Ентропiя подарувала Маськiну формулу, об'єднуючу всi сили у всесвiтi. Цю формулу все життя безуспiшно шукав Ейнштейник, i Маськiн на радощах вирiшив її Ейнштейнику переказати, але той був зайнятий цього дня тим, що здавав пляшки з-пiд настоянки на швидких нейтронах, а наступного дня Маськiн формулу забув. Ейнштейник навiть зрадiв, бо це дуже сумно, коли досягнута мета всього життя, i ти бiльше не маєш заради чого жити... Товариш Пересуперчик дозволив собi суперечити на честь свята, i Маськiн вдосталь напесуперечив, так, що сам заплутався, що саме вiн мав на увазi. А ввечерi в альтанцi Маськiна зiбралися фiлософи всiх часiв i народiв, i всi разом хором спiвали: "Ой, мороз, мороз...", не дивлячись на вельми спекотний вечiр. Справжнiх фiлософiв такi дрiбнi невiдповiдностi нiколи не бентежать. А Декарт, який спецiально приїхав познайомитися з Маськiним, спiвав голоснiше за всiх, щоб використовувати це як доказ того, що вiн iснує. Мовляв, якщо я спiваю — значить, я iсную, як тодi не горланити голоснiше за всiх? Iнопланетяни з планети Зюзя подарували Маськiну подарунковий набiр, що складався з двох чарок, пляшки горiлки "Столична" i пляшки коньяку "Три зiрочки" розливу планети Зюзя потрiйної зоряної системи в сузiр'ї Лебедя. Сузiр'я Лебедя, правда, перейменували назад у сузiр'я Бридкого каченяти, тому що зюзяни, пустившись у запiй, там порядно нагидили. Маськiн подарунок прийняв i став протирати горiлкою вуха своєму Неврозу, коли вони у нього хворiли, коньяк вiддав у колекцiю винного льоху Плюшевого Ведмедя, а чарки використовував по призначенню, тобто виконував на них мелодiю танцю маленьких лебедiв, наповнивши водою трохи не по вiнця i торкаючись пальчиком краю, творячи просто чарiвнi музичнi звуки. Маестро Поганiнi частенько навiдував Маськiна i завжди охоче йому пiдiгравав, барабанячи смичком по скрипцi тiтки Варi, тому що натягувати струни пiсля того пам'ятного концерту вiн i не став, бо вони все одно вiдразу порвалися б вiд експресiї. Маськiн був дуже радий всiм цим гостям i подарункам. Але ви можете собi уявити, якою була радiсть Маськiна, коли у небi з'явилася улюблена корова Маськiна Пегаска, яка поспiшила повернутися з пiвдня до кiнця лiта, щоб встигнути точно на день народження, яке стало МIЖНАРОДНИМ ДНЕМ МАСЬКIНА! Хантсвiль, Канада, 2005 р. Тож будьте здоровi, щасливi, багатi -- Ми завжди вас радi вiтати у хатi. Ви славно гуляли на Маськiна святi -- "До зустрiчей нових!" — пора всiм сказати. Бажаємо всiм вам i нам на дорiжку, Аби не болiли нi ручки, нi нiжки, Аби з головою було все в порядку, Думки лише добрi йшли би на гадку. Бажаєм, щоб вдома вам завжди щастило, Пампушки ви їли, компоти варили, До манної кашi — великої ложки, Варення, повидла — багато, не трошки. Щоб дружба i щастя вплелися в вiночок, Смiялася доня i грався синочок. Любов i повага зростали в родинi У кожнiй країнi, у кожнiй хатинi... 1¹4 липня 2005 року жителi Захiдної пiвкулi Землi могли спостерiгати зiткнення зонда бура i комети "Темпель-1". Апарат "Дiп Iмпакт" пройшов вiд точки зiткнення на вiдстанi 8 тисяч кiлометрiв. Комета "Темпель-1" була вiдкрита ще в 1867 роцi. Її бомбардування, приурочене до дня Незалежностi США, повинне дати iнформацiю про щiльнiсть, хiмiчний склад i мiцнiсть ядра комети.

Е-бібліотека «Чтиво», 2009

Текст з ae-lib.org.ua

Книга: Боріс Кріґер Маськін Переклад Оксани Гуменюк

ЗМІСТ

1.	Боріс Кріґер Маськін Переклад Оксани Гуменюк

На попередню



Додати в закладки

  
Переклад Translate