Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Джером Девід Селінджер 'Над прірвою у житі' / український переклад Олекси Логвиненка (1984)
14
Коли каналія Санні пішла, я сів у крісло й викурив дві сигарети одну за одною. Надворі вже розвиднялося. Слухайте, а на серці в мене коти шкребли. Так було тоскно - ви собі не уявляєте. І тоді я почав розмовляти вголос з Аллі. Час від часу я так роблю, коли на душі стає дуже важко. Біжи, Аллі, кажу, додому, бери велосипед і жди мене біля будинку Боббі Феллона. Боббі Феллон жив у Мені неподалік від нас - ще тоді, багато років тому. І ось одного разу сталася така пригода: ми з Боббі надумали гайнути велосипедами _на озеро Седебіго. Візьмемо з собою, думаємо, сніданок тощо, прихопимо дрібнокаліберки - ми ще були шкети і взагалі гадали, що з дрібнокаліберок можна настріляти дичини. Одне слово, Аллі почув, як ми домовлялися, й собі захотів з нами, а я кажу, не поїдеш, і край. Ти ще малий, кажу. І ось тепер, коли на душі мені стає тоскно, я іноді кажу йому: «Гаразд, біжи додому, візьми велосипед і жди мене біля будинку Боббі. Тільки не дляйся!» Річ не в тім, що я ніколи не брав його нікуди з собою абощо. Ні, брав. Але того дня не взяв. А він зовсім і не образився. Він узагалі на мене ніколи не ображався. Та я щоразу згадую про це, коли на душі стає тоскно.
Зрештою я все ж таки роздягся й ліг. Уже в постелі подумав: може, помолитись абощо? Але так і не зібрався. [82]
Мені не завжди вдається помолитись, навіть якщо хочу. По-перше, я, можна сказати, атеїст. Ісус Христос тощо мені імпонує, проте від усієї іншої мури в біблії я не дуже в захваті. Взяти хоча б отих апостолів. Щиро кажучи, вони мені просто страшенно діють на нерви. Звісно, коли Христос урізав дуба і т. ін., вони поробились такі добренькі, та поки він був живий, пуття йому з них було стільки ж, як із дірки в голові. Тільки те й робили, що підводили його під монастир. Мені в біблії найменше подобаються якраз Апостоли. Коли вже хочете знати правду, то після Ісуса менi там найбільше до душі отой одержимий, що жив у склепах та все дряпав себе камінцями. Я його, дурня нещасного, люблю вдесятеро дужче, ніж усіх апостолів гамузом. У Гутоні я частенько сперечався про це з одним типом з другого кінця коридора, Артуром Чайлдсом. Він, каналія, був квакер ' і всю дорогу читав біблію. Симпатичний був хлопець, мені подобався, але наші погляди на багато що в біблії розбігалися, надто щодо отої мури з апостолами. Якщо ти не любиш апостолів, казав він мені, виходить, ти й Ісуса Христа не любиш. Коли вже Ісус Христос сам вибрав собі апостолів, каже, то треба їх любити. Ну, звісно, кажу, Христос їх вибрав, я знаю, але ж він вибирав їх навмання. Йому, кажу, ніколи було до кожного придивлятися. І я йому за це, кажу, не дорікаю. Бо хіба він винен, що було так ніколи? Пригадую, я запитав у каналії Чайлдса, як він гадає, чи попав Іуда - це той, що зрадив Ісуса й т. ін.,- у пекло, коли наклав на себе руки. Ну, звичайно, попав, каже Чайлдс. Отут я з ним аж ніяк не міг погодитись. Я ладен, кажу йому, побитись об заклад на тисячу доларів, що Ісус нізащо б не турнув каналію Іуду до пекла. Я б і зараз побився об заклад на тисячу зелених, якби їх мав. Ось апостоли, ті запроторили б Іуду в пекло, запросто, у це я повірю, а Ісус ні, зуб даю. Вся твоя біда в тому, каже Чайлдс, що ти не ходиш до церкви. І в цьому він, каналія, по-своєму мав рацію. До церкви я справді не ходжу. По-перше, батько й мати в мене різної віри і всі діти в нашій сім'ї вдалися атеїстами. Щиро кажучи, священиків я терпіти не можу. В тих школах, де я вчився, голоси в усіх священиків, як тільки почне проповідувати, ставали такі улесливі, такі єлейні - слухати гидко. Боже, як же я їх ненавиджу! Мені просто невтямки, чого в біса вони не. говорять своїми нормальними голосами? Як заведе - виходить не проповідь, а суцільне дурисвітство. [83]
Одне слово, лежу - і хоч би словечко з якої-небудь клятої молитви на думку спало, а то аніже! Ледве-но щось почне прорізатися - відразу чую голос каналії Санні, як вона обзиває мене «гнидою пузатою». Зрештою я сів у ліжку й висмалив ще одну сигарету. Присмак вона мала гидотний. Після від'їзду з Пенсі я викурив уже, мабуть, добрих дві коробки сигарет.
Лежу я, отож, покурюю, аж чую - стукають. Та це, думаю, не до мене. Проте я збіса добре розумів, що до мене. Не знаю чому, але був певний. Навіть знав, хто там. У мене шосте чуття.
- Хто там? - гукаю. А самого вже страх підмиває. У такому ділі я боягуз.
Коли знов: стук, стук, стук! Уже голосніше.
Я зрештою встав - у самій піжамі - й відчинив двері. А світла навіть не треба було вмикати - надворі вже геть розвиднилося. За порогом стояла каналія Санні з Морісом, отим ліфтером-звідником.
- У чому річ? - питаю.- Що вам треба? - Слухайте, а голос тремтить - кошмар!
- Та нічого такого,- озивається каналія Моріс.- Всього-на-всього п'ять зелененьких.- Він сам розмовляв за обох, а каналія Санні тільки стояла, роззявивши рота, й мовчала.
- Я їй уже заплатив,- кажу.- Я дав п'ять доларів. Спитайте в неї...- Слухайте, як же в мене тремтів голос!
- Треба десять, шефе. Я тобі вже казав. За один раз - десять, до ранку - п'ятнадцять. Я ж тобі казав.
- Такого ви мені не казали. Ви сказали: за один раз - п'ять. А до ранку п'ятнадцять, це правда, ви так і сказали. Але я добре чув, як ви...
- Жени гроші, шефе!
- За що? - питаю. Господи, а серце, чую, ось-ось вискочить, бідолашне, з грудей. Ще хоч би я був одягнений абощо. Це просто жах - тут таке діється, а ти в самій клятій піжамі!
- Ворушися, шефе, ворушись! - каже Моріс. Та як штовхне мене, каналія, своїм брудним лаписьком! Я мало не гримнув черепком об підлогу - кремезний він був, собака. І не встиг я й оком змигнути, як він і каналія Санні вже стояли в кімнаті. Поводилися вони, як у себе вдома. Санні, каналія, відразу вгніздилася на підвіконні. А каналія Моріс розсівсь у великому кріслі й розстебнув комір - він був у ліфтерській формі. Слухайте, я так рознервувався!
- Ну, шефе, гроші на бочку! Бо мене робота жде. [84]
- Я вам уже сто разів казав: я не винен більше ні цента. Я вже дав їй п'ять...
- Ану стули писок! Жени гроші!
- Чого це я платитиму їй іще п'ять доларів? - кажу. А голос, чую, ось-ось зірветься.- Ви хочете мене обмахорити!
Каналія Моріс розстебнув куртку аж до низу. Під нею світилося голе тіло - сорочки на ньому не було, тільки фальшивий комірець. Черево він мав гладке, жирне, волохате.
- Ніхто нікого не хоче обмахорити,- каже вій.- Давай гроші, шефе!
- Не дам!
Тільки-но я це сказав, як Моріс підводиться з крісла й мовчки рушає до мене. А міна така, наче він смертельно стомився або наче йому все смертельно остогидло. Боже, мені зробилося страшно! Пригадую ще, я схрестив на грудях руки. Та все це було б півбіди, якби я мав на собі ще щось, крім отієї ідіотської піжами!
- Давай гроші, шефе! - Моріс став перед самісіньким моїм носом." Більше цей тип нічого не вмів сказати. Давай гроші, шефе! - Формений кретин.
- Не дам.
- Гляди, доведеш мене до гріха, шефе! - каже.- Не люблю я давати волю рукам, та, видко, без цього не обійдеться. Ти заборгував нам п'ять зелених.
- Нічого я вам не заборгував,- кажу.- А якщо зачепите мене хоч пальцем, закричу не своїм голосом. Підніму на ноги весь цей клятий готель. Поліцію, геть усіх! - А голос дрижить, капосний, мов струна!
- Що ж, починай,- каже Моріс.- Репетуй, здіймай ґвалт. Кричи, кричи. Хочеш, мабуть, щоб твої тато й мама дізналися, що ти провів ніч із шлюхою? Такий слухняний, розумний синочок - із шлюхою! - Ти ба, мерзота-мерзо-та, а по-своєму хитрий, каналія! Що правда, то правда.
- Відчепіться від мене! Якби ви сказали були: десять - тоді зовсім інша річ. Але я добре чув, що ви...
- То ти заплатиш нам гроші? - Він уже відтис мене до самих дверей. Просто навалився на мене своїм смердючим волохатим пузом.
- Дайте мені спокій! Забирайтеся з мого номера к бісовій матері! - кажу я. А руки як схрестив на грудях, так і тримаю. От уже нікчема, господи!
Нарешті розтулила рота й Санні.
- Чуєш, Морісе,- каже,- може, подати його гаманець? Он він лежить на отому, як його... [85]
- Ага, давай його сюди!
- Не чіпайте мого гаманця!
- А він уже осьдечки, в мене,- каже Санні. І розмахує, каналія, п'ятидоларовою банкнотою.- Бачив? Я взяла тільки п'ять - стільки, скільки ти мені не додав. Я не якась там злодійка!
І раптом у мене потекли сльози. Я б віддав що завгодно, аби тільки не плакати, але вдіяти з собою нічого не міг.
- Ага, ви не злодійка! - схлипую.- Вкрали в мене п'ять...
- Заткни пельку! - гримнув Моріс і дав мені, каналія, штурхана.
- Покинь його, чуєш! - каже Санні.- Ходімо! Борг ми в нього забрали. Пора вшиватися. Ходімо, чуєш!
- Та йду, йду! - каже Моріс, а сам, каналія, стоїть, не йде.
- Серйозно кажу, Морісе, чуєш?! Не зачіпай його.
- А хто тут кого зачіпає? - відповідає Моріс та так невинно - жах. А тоді як дасть мені щигля по піжамі! Не скажу вам, куди саме, але дав добряче, так заболіло! За це я обізвав його брудним ідіотом.
- Що таке?! - питає він. Ще й руку приклав до вуха, ніби не дочув.- Що таке? Хто-хто я такий?
А я схлипую, і край. Така мене лють узяла - просто себе вже не тямлю.
- Ти брудний ідіот! - кажу.- Задоголовий ідіот і шахрай, а років через два станеш обідраним жебраком і чіплятимешся на вулиці до людей, щоб дали бодай центів десять на каву. Обвішаєш шмарклями все своє задрипане пальто, а сам...
І тоді він садонув мене по-справжньому. Я навіть не встиг відскочити чи пригнутися. Тільки раптом відчув страшний удар у живіт.
Однак зовсім я не відключився, бо ще пригадую, що дививсь на них із підлоги і бачив, як обоє виходять з кімнати й причиняють за собою двері. Я ще довгенько лежав на підлозі - як того вечора, з Стредлейтером. Але цього разу мені здавалося, що я вже віддаю богу душу. Серйозно. Наче потопаю абощо. Так важко було дихати. Коли я нарешті встав, то мусив діставатися до ванної, зігнувшись у три погибелі, ще й за живіт обома руками тримався.
Але я справді ненормальний. їй-богу, ненормальний. По дорозі до ванної я раптом забрав собі в голову, що в кишках у мене куля! Нібито її вгатив мені каналія Моріс. Ось я зараз доповзу до ванної, підкріплюся добрячим ковтком віскі [86] або чогось такого й, заспокоївши нерви, почну рішуче діяти. Я уявляв собі, як виходжу з ванної вже вдягнений тощо, з револьвером у кишені, а сам ледь помітно похитуюсь. Тоді рушаю сходами вниз - у ліфт не сідаю. Іду, тримаючись однією рукою за поручень, а з кутиків рота час від часу скапує кров. Так я сходжу на кілька поверхів нижче - все тримаючись за живіт, і кров усю дорогу скапує на підлогу,- потім викликаю ліфт. І тільки-но каналій Моріс відчиняє двері й бачить мене з револьвером у рупії, він починає з переляку несамовито верещати, щоб я його не зачіпав. Та я все одно його пристрілюю. Шість пострілів просто в оту його жирнющу, волохату пузяку! Тоді викидаю револьвер у шахту ліфта - певна річ, спочатку витерши всі сліди пальців. Далі доповзаю назад до свого номера і дзвоню Джейн, щоб прийшла й перев'язала мені рану. Я уявив собі, як вона тримає мені біля рота сигарету, я затягуюсь, а сам сходжу кров'ю і т. ін.
Кляте кіно! Занапастити може людину. Серйозно кажу.
Я з годину просидів у ванній, попарився тощо. Потім знов ліг. Заснути довго не вдавалося,- я ж бо зовсім не був стомлений,- та кінець кінцем таки задрімав. Але чого мені хотілося тоді найдужче, то це накласти на себе руки. Хотілося виплигнути з вікна. І я, мабуть, так і зробив би, якби був певен, що хто-небудь мене накриє, як тільки впаду. Просто не хотілося, щоб на мене витріщало баньки збіговисько тупоголових роззявляк, коли я лежатиму закривавлений на тротуарі.
Книга: Джером Девід Селінджер 'Над прірвою у житі' / український переклад Олекси Логвиненка (1984)
ЗМІСТ
На попередню
|
|
