Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Джером Девід Селінджер 'Над прірвою у житі' / український переклад Олекси Логвиненка (1984)
19
Якщо ви самі не з Нью-Йорка, то скажу, що бар «Ві-КЄр9 - в отому розкішному готелі «Сетон». Колись я до бару частенько навідувавсь, але тепер ні, не ходжу. Помалу я забув туди дорогу. Вважається, що то досить шикарна забігайлівка, і всяка шушваль туди плавом пливе. Тричі за вечір там виступали оті дві французочки, Тіна й Жаніна. Одна грала на роялі - просто жах! - а друга співала шансонетки - або досить непристойні, або взагалі по-французькому. Та, що співала, каналія Жаніна, спершу підходила до мікрофона й щоразу промовляла пошепки кілька фраз. Вона казала: «А зараз ми хотіти вам співати паш пісенька «Чи не бажаєте що-небудь французьке?» В ній співатися про маленька француженка, яка приїхала до велике місто, як Нью-Йорк, і вкохався в маленький хлопчик із Бруклін. Ми сподіватися, вам подобатись!» Пошепоче [116] отак, каналія, повипендрюється, а тоді як заведе щось гугнявити - чи то по-англійському, чи то по-французькому. А вся ота шантрапа від захвату аж на стіни лізе. Посидиш там годину-дві, послухаєш, як те збіговисько ляпає в долоні - весь білий світ немилим стане. Серйозно кажу. Бармен теж був добра штучка. Сноб снобом. І не забалакає до тебе, якщо ти не велика птиця чи не знаменитість абощо. Ну, а коли ти велика птиця або знаменитість, тоді він поводитиметься з тобою ще гидотніше. Підійде, повсміхається на всі тридцять два - мовляв, бач, який я в дошку свій! - і кине: «То як там у вас у Коннектікуті?» або: «Як cя має Флоріда?» Паскудна була забігайлівка, правду кажу. Я туди помалу й дорогу забув.
Коли я туди припхався, час був іще дитячий. Я сів біля стойки, - людей напхалося чимало,- й, не чекаючи каналії Льюса, взяв два віскі з содовою. Розмовляючи з барменом, я встав,- нехай усі бачать, який я високий, і не думають, що я шмаркач. Потім хвилю розглядав шушваль довкола. Той, що сидів поруч зі мною, зі шкури пнувся, щоб закадрити свою ціпу. Одно забалакував їй зуби - ох, ах, мовляв, які аристократичні в тебе руки! Я мало не здох. А в другому кутку бару аж кишіло гомиків. Правда, вигляд вони мали не зовсім такий - ні довгих патлів, нічого,- але в кожного на лобі було написано, хто він. Нарешті з'явився каналія Льюс.
Каналія Льюс!.. От субчик! Коли я вчився в Гутоні, він, як старшокласник, був моїм, так би мовити, шефом. Але насправді Льюс тільки й робив, що до півночі розпатякував про секс і т. ін., коли в його кімнаті збиралися хлопці. О, в цьому ділі він був підкований, особливо щодо всяких там збочень тощо. Всю дорогу розповідав нам про якихось психів, що крутяться біля овець або зашивають під підкладку свого капелюха жіночі штанці і т. ін. Про гомиків, лесбіянок... Каналія Льюс знав у Сполучених Штатах усіх гомиків і лесбіянок. Згадай тільки при ньому чиє-небудь прізвище - чиє завгодно,- i Льюс зразу скаже, педик він чи ні. Часом важко було й повірити, що всі оті кінозірки тощо, про яких казав Льюс,- або гомики, або лесбіянки. А багато ж із них були навіть одружені, чорт забирай! Сто разів його перепитуєш: «Хто-хто?! Джо Блоу? Гомик?! Оте здоровило, отой силак, що завжди грає гангстерів і ковбоїв?!» А каналія Льюс відповідає: «А то ж як!» Він завжди так відповідав: «А то ж як!» Каже, яка різниця - одружений чоловік чи ні. Половина одружених чоловіків у всьому світі, каже,- гомики, тільки, мовляв, і самі про це не знають. [117]
Каже, будь-хто, якщо він має задатки, може ввечері лягти спати нормальним, а вранці прокинувся - гомик. Лякав нас до смерті. Я сам усю дорогу потерпав, щоб не піддатись якому-небудь збоченню. А найсмішніше те, що каналія Льюс, як на мене, теж був майже псих. Побачить кого-небудь у коридорі - й аж язиком прицмокне: «Оце я розумію!» Або як почне тебе тиснути - кістки тріщать. А в умивалці ніколи не причинить за собою клятих дверей до гальюна: ти собі чистиш зуби тощо, а він з тобою звідти перемовляється! Це теж уже скидається на збочення. Серйозно кажу. У школах я чимало бачив справжніх гомиків, і всі вони любили викидати такі коники. Тим-то я завжди й мав підозру, ще каналія Льюс теж такий. Одначе хлопець він головатий. Що правда, то правда.
Вітатися Льюс моди не мав. Сівши біля мене, він одразу сказав, що прийшов усього на кілька хвилин. У мене, каже, побачення. Потім замовив собі мартіні. Сказав барменові, щоб той більше линув джину й не кидав маслини.
- Чуєш,- кажу,- я тут нагледів тобі одного гомосека. Он там, у кутку. Поки що не дивись. Я його для тебе припас.
- Дуже дотепно! - каже.- Впізнаю каналію Колфілда. Коли вже ти подорослішаєш?
Видно, я його дратував. Серйозно кажу. А мені було смішно. Мені взагалі смішно з таких типів.
- Ну, як у тебе з жінками? - питаю.
Льюс не міг терпіти, коли в нього питали про такі дурниці.
- Вгамуйся,- каже.- Посидь спокійно і вгамуйся, чорт забирай!
- А я сиджу спокійно,- кажу.- То як Колумбія? Тобі там подобається? і
- Звичайно, подобається. Якби не подобалось, я б туди не пішов,- каже. Іноді він і сам може хоч кого роздратувати.
- І що ти там студіюєш? - питаю.- Сексуальні збочення? - Я знай клеїв дурня.
- Тобі що - закортіло подуріти?
- Ні. Це я просто так, жартую,- кажу.- Чуєш, Льюс, ти ж розумний хлопець, начитаний. Мені потрібна твоя порада. Я вклепався в жахливу...
Він тяжко зітхнув:
- Слухай, Колфілд, якщо хочеш посидіти, випити,. спокійно погово....
- Добре, добре,- кажу.- Вгамуйся.
Видно було, що розводити зі мною серйозні балачки [118]
Льюс великого бажання не мав. Біда з цими інтелектуалами. Ніколи не примусиш їх поговорити серйозно, якщо вони не хочуть цього самі. Довелось мені вдовольнитися розмовою ні про що.
- Ні, без жартів,- кажу,- як у тебе з дівчатами? Ти й досі з тою самою, що в Гутоні? Отою, в якої отакенні...
- О боже, звичайно, ні! - каже він.
- А що таке? Що з нею?
- Уявлення не маю. Та коли вже тобі так кортить знати, то вона, здається мені, стала такою собі нью-хемпшірською блудницею.
- Це негарно з твого боку. Коли вже вона так віддано й стільки часу була до твоїх послуг, то ти принаймні не повинен отаке про неї казати.
- О господи! - зітхнув каналія Льюс.- Невже зараз почнуться типові колфілдівські теревені? Ти так зразу й скажи.
- Та ні,- кажу.- Але все-таки це негарно. Коли вже вона була до тебе така добра, завжди до твоїх...
- Ми що - цілий вечір отак і гиркатимемось?
Я нічого не відповів. Побоявся, що він устане й піде, коли я бовкну ще щось. Довелося знов замовити віскі. Хотілося впитись на смерть.
- Хто ж у тебе тепер? - питаю.- Може, скажеш?
- Ти її не знаєш.
- А може, й знаю. То все ж таки, хто?
- Одна з Грінвіч-вілліджу. Скульдгорка, коли вже тобі так прикортіло знати.
- Бре?! Серйозно? І скільки ж їй?
- Чорт, та хіба я її питав]
- Ну хоч приблизно, скільки?
- Та, мабуть, десь під сорок,- каже Льюс.
- Під сорок?! Справді? І тобі це подобається? - питаю.- Невже тобі до вподоби такі старі? - Розпитував я його насамперед через те, що він у цьому ділі зуби з'їв. Не багатьох я знав таких хлопців. З жінками Льюс почав ще з чотирнадцяти років, на Нантакеті. Не брешу.
- Зрілих жінок я люблю, якщо тебе цікавить саме це. Безперечно, люблю.
- Іди?! А чому? Ні, серйозно, вони що - кращі в цьому ділі?
- Слухай, давай умовимось: сьогодні я не відповідатиму на оці типові колфілдівські запитанпячка. Коли вже ти кінець кінцем станеш дорослим, сто сот чортів! [119]
Хвилину я сидів мовчки. Нехай, думаю, трохи заспокоїться. Потім каналія Льюс замовив собі ще один мартіні й сказав барменові налити чим більше джину.
- Чуєш,- кажу,- а відколи це вона в тебе, ота твоя скульпторка? - Страшенно мені кортіло знати.- Ти був з ' нею знайомий у Гутоні?
- Ні. Вона приїхала до Штатів усього кілька місяців тому.
- Правда? Звідки?
- Уяви собі - з Шанхая.
- Не свисти! Чорт, невже китаяночка?
- А то ж як!
- Не бреши. І тобі це до вподоби? Те, що вона китаянка?
- А то ж як!
- Але чому? Мені це дуже цікаво, без жартів.
- Просто східна філософія мене влаштовує більше, ніж західна, коли вже тобі так кортить знати.
- Правда? Але яка саме філософія? Сексуальна? Ти хочеш сказати, що в Китаї це робиться краще? Ти це хочеш сказати?
- Чому неодмінно в Китаї, чорт забирай! Я кажу взагалі про Схід. Слухай, може, ми кинемо ці безглузді балачки?
- Чуєш, я ж серйозно,- кажу.- Я не жартую. Чому
на Сході це робиться краще?
- Все це надто складно, щоб розводити балачки, чорт забирай,- відповідає каналія Льюс.- Просто вони там вважають, що любов - це спілкування не тільки фізичне, а й духовне. Але якщо ти думаєш, ніби я...
- І я так вважаю! Я теж вважаю, що це - як ти сказав? - спілкування і фізичне, й духовне. Слово честі. Тільки все залежить від того, з ким у біса я спілкуюсь. Якщо з такою, яку я навіть не...
- Господи, та не кричи так, Колфілд! Якщо не вмієш розмовляти тихенько, давай припинимо всі ці...
- Ну добре, тільки вислухай мене,- кажу. Я трохи розхвилювавсь і справді розмовляв надто голосно. Іноді я, коли розхвилююсь, починаю говорити дуже голосно.- Я хочу сказати ось що: я знаю, що спілкування має бути і фізичне, й духовне, і піднесене, як мистецтво. Але я думаю так: не можна ж робити цього з усіма підряд - з кожною дівчиною, з якою цілуєшся і те де. Чи в тебе так буває з кожною? [120]
- Може, годі про це? - каже Льюс.- Ти не проти?
- Ні. Але послухай. Візьмемо хоча б тебе й ту китаянку. Що у вас із нею спільного?
- Я сказав - годі про це!
Надто вже конкретну розмову я завів. Сам бачу. Але каналія Льюс мав одну паскудну рису. Коли ми ще вчилися в Гутоні, він мав моду випитувати в кожного про найпотаємніші його думки, а як тільки спитаєш про щось таке в нього самого - відразу злиться. Ці розумники люблять правити розумні балачки тільки тоді, коли вони самі господарі становища. Коли замовк він, то й ти мовчи, а якщо він пішов до себе в кімнату, то й ти чеши до себе. В Гутоні Льюса починало бісити,- це в нього на лобі було написано,- коли він, каналія, закінчував виступати у себе в кімнаті перед нами зі своїми сексуальними проповідями, а ми не розходились і теревенили собі далі. Я кажу про себе й решту хлопців. Чи навіть і не в його кімнаті. Льюс просто місця собі не знаходив. Після того, як він завершував свій коронний виступ, усі мали розходитись по своїх кімнатах і мовчати. А річ була ось у чому: Льюс просто боявся, що хто-небудь скаже щось розумніше за нього. Мене аж сміх розбирав.
- Мабуть, поїду до Китаю,- кажу.- Не виходить тут у мене з жінками.
- І не диво. Не той ще в тебе розум.
- Угу. Це правда, я знаю,- кажу.- Думаєш, у чому моя біда? Не розпалює мене так, як треба,- розумієш, так, як треба,- дівчина, коли подобається мені не дуже. Мені треба, щоб дівчина подобалась по-справжньому. А якщо не подобається, то в мене зразу відпадає охота. Того ж у мене, щоб ти знав, і таке собаче особисте життя. Мука, а не життя.
- Воно й не дивно, чорт забирай! Я ще того разу тобі сказав, що треба зробити.
- Думаєш, треба піти до психоаналітика? - спитав я. Минулого разу він радив мені саме це. Батько в нього психоаналітик.
- Справа твоя, чорт забирай! Яке моє собаче діло до того, як ти живеш!
Хвилину я нічого не казав. Я думав.
- Ну добре, піду я до твого батька, щоб він мене пропсихоаналізував,- озвавсь я нарешті.- І що він зі мною робитиме? Я питаю, що він зі мною робитиме?
- Господи, та ніякого дідька він тобі не зробить! Просто побалакає з тобою, і ти з ним побалакаєш. Головне, він [121] допоможе тобі добрати ладу в світі твоїх власних емоцій, чорт забирай!
- У чому, в чому?
- У світі твоїх власних емоцій. Ти заплутався в складному... Слухай, та не збираюсь я викладати тобі курс елементарного психоаналізу! Якщо це тебе цікавить, подзвони батькові й запишись до нього на консультацію. А не цікавить - не дзвони. Якщо по правді, то мені це до одного місця.
Я поклав йому на плече руку. Слухайте, від нього ж кишки, можна порвати!
- Справжній ти друг, перетуди тебе! - кажу йому.- Ти про це знаєш?
Льюс глянув на годинник.
- Пора бігти,- сказав він і встав.- Радий був тебе побачити.- Потім підкликав бармена й сказав принести рахунок.
- Чуєш,- мовив я, коли він уже зібрався йти,- а тебе самого батько вже психоаналізував?
- Мене? А чого ти питаєш?
- Просто так. То психоаналізував?
- Не зовсім. Він навчив мене пристосовуватись певною мірою до обставин, але глибокого психоаналізу я не потребував. А чого ти питаєш?
- Та просто так. Цікаво ж.
- Ну гаразд. Не бери в голову.- Він поклав на стой-ку чайові й хотів був іти.
- Давай вип'ємо ще,- сказав я.- Прошу тебе. Бо так тоскно - сказитися можна. Серйозно.
Але Льюс відповів, що йому ніколи. Мовляв, уже й так спізнюється. І пішов.
Каналія Льюс!.. Своєю занудливістю він хоч-кого може звести в могилу, але запас слів у нього колосальний, це правда. Коли я був у Гутоні, такого запасу слів, як у Льюса, ніхто з хлопців не мав. Нам улаштовували тести.
Книга: Джером Девід Селінджер 'Над прірвою у житі' / український переклад Олекси Логвиненка (1984)
ЗМІСТ
На попередню
|
|
