Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Джером Девід Селінджер 'Над прірвою у житі' / український переклад Олекси Логвиненка (1984)
4
Робити я не мав чого і поплентався вслід за Стредлейтером до умивалки - почешу хоч, думаю, язиком, поки він шкребтиметься. Крім нас, там не було нікого - хлопці ще не вернулися з футболу. Задуха в умивалці була пекельна, всі вікна запітніли. Попід стіною стояло з десяток раковин. Стредлейтер став біля тієї, що посередині, а я сів на сусідню і почав гратися холодною водою - то відкручу кран, то закручу. Це в мене нерви. Голячись, Стредлейтер насвистував «Індійську пісеньку». Свистів він так, що хоч вуха затуляй, і майже суціль фальшиво. А мелодії завжди вибирав такі, що не кожен і добрий свистун висвистить,- скажімо, ту ж «Індійську пісеньку» чи «Бійка на Десятій авеню». Стредлейтер будь-яку мелодію вмів перепартачити.
Пригадуєте, я вже казав, що Еклі був жахливий нечупара? Отож, а Стредлейтер теж такий самий, тільки це в нього виявлялося по-іншому. Не так в око впадало. Вигляд він мав завжди пристойний, цей чортяка Стредлейтер. Та побачили б ви, скажімо, його бритву! Не бритва, а якась іржава залізяка - вся в присохлій піні, у щетині й чортзна ще в чому. Він узагалі ніколи її не мив. Поголиться, прибереться - і вже в нього пристойний вигляд, аякже! Але то тільки про людське око. Хто-хто, а я добре знав, який він неохайний. Чепурився Стредлейтер через те, що був до безтями в себе закоханий. Він вважав, що вродливішого від нього хлопця нема на всій західній півкулі. Він і був досить вродливий, це правда. Але краса його була така, що ваші батько й мати, якби вони, скажімо, побачили в шкільному альбомі його фотокарточку, неодмінно спитали б: «А це що за хлопчина?» Розумієте, краса в нього була якась альбом-па. Я знаю в Пенсі багато хлопців куди вродливіших, як на мене, від Стредлейтера, але на фото в альбомі ви не звернете на них уваги. То начебто ніс великуватий, то вуха стирчать, то ще щось. Я це добре знаю. [25]
Одпе слово, сиджу п на раковині поруч із Стредлейтером і то відкручую, то закручую холодну воду. На мені все ще ота червона мисливська шайка з довгим козирком і так само задом наперед. Не шапка, а просто шик.
- Чуєш,- каже Стредлейтер,- зробиш мені одну велику послугу?
- Яку? - питаю. Правда, не особливо захоплено. От уже любить, щоб йому робили «великі послуги»! Ці хлопці всі такі: коли він красюк чи гадає, що бозна-який красюк, то ти конче мусиш робити йому «велику послугу». Думає, як він сам до безтями закоханий у себе, то й решта закохані в нього і тільки й мріють про те, щоб робити йому послуги. Аж сміх бере, їй-богу.
- То ти підеш куди-небудь увечері? - питає він.
- Може, й піду. А може, й не піду. Не знаю. А що?
- Та мені треба прочитати до понеділка сторінок сто з історії,- каже він.- Ти б не написав за мене твір з англійської? Бо мені буде не з медом, якщо в понеділок не здам отого проклятого твору. Того ж я й прошу. То як?
Ви бачите - знущається з мене! Слово честі, знущається!
- Яз цієї смердючої школи вилітаю, а ти просиш мене написати якийсь ідіотський твір! - кажу.
- Та я знаю. Але річ у тім, що мені так перепаде, якщо я не здам твору! Ну будь ласка, будь ласочка! Напишеш?
Я відповів не зразу. З таким паскудою, як Стредлейтер, часом не завадить і подрочитися.
- А про що писати? - питаю.
- Та про що завгодно. Аби лише що-небудь описати. Наприклад, кімнату. Чи будинок. Або знайому тобі місцевість. Сам знаєш. Тільки щоб вийшов який-небудь опис, дідько б його взяв.- Стредлейтер на весь рот позіхнув. Від такого свинства в мене кишки перевертаються. Уявляєте, просить тебе зробити послугу, а сам на весь рот позіхи справляє, матері його!..- Але не дуже старайся,- каже далі.- Бо та зараза Гартсел вважає, що на англійській ти зуби з'їв. Він знає, що ми з тобою живемо в одній кімнаті. Я думаю, не треба розставляти правильно коми й іншу оту муру.
Від таких балачок усередині в мене теж усе перевертається. Ти, скажімо, вмієш непогано писати твори, а тобі починають товкти про коми! Стредлейтер узагалі має таку звичку. Хоче туману напустити: нібито в нього так паскудно виходять твори тільки через те, що він не туди тицяє коми! У цьому він схожий на Еклі. Якось я сидів біля Еклі на баскетболі. У нашій команді був першорядний гравець - [26] Гові Койл, він закидав м'яча у кошик з самої середини майданчика і навіть щита не торкав. А Еклі, зануда, всю гру мені товкмачив, що в Койла просто таке тіло - ніби зумисне створене для баскетболу. Господи, як же я ненавиджу оці дурні балачки!
Та зрештою мені набридло сидіти на раковині. Я встав і заходився вибивати посеред умивалки чечітку - просто так, аби лиш подуріти. Закортіло якось розважитись. Танцювати чечітку я зовсім не вмію, але в умивалці підлога кам'яна, ніби спеціально для чечітки. Я наслідував одного кіноактора. Бачив його в якійсь музичній комедії. Кіно я смертельно ненавиджу, але покорчити з себе актора люблю страшенно. Каналія Стредлейтер голиться і весь час поглядає на мене в дзеркало. А мені тільки того й треба. Я просто створений для публіки.
- Я губернаторський син, сто чортів! - кричу. Розійшовся - жах. Літаю по всій умивалці.- Батько не хоче, щоб я став танцюристом! Посилає мене в Оксфорд! Але в крові у мене - чечітка, трясця його матері!
Каналія Стредлейтер - у сміх. Все-таки він хлопець з гумором.
- Сьогодні ввечері - прем'єра в Зігфельда! - вигукнув я, важко хекаючи. Дихання в мене взагалі ні к бісу.- Соліст не може виступати! П'яний у дим! І кого ж беруть замість нього? Мене - ось кого! Нещасного губернаторського синочка, сто чортів!
- Де ти доп'яв таку шапку? - питає Стредлейтер. Це він про мою мисливську. Такої він ще зроду не бачив.
Мені однаково вже геть забило дух, і я облишив клеїти дурня. Скинув шапку, всоте подивився на неї і кажу:
- Купив сьогодні вранці у Нью-Йорку. Віддав зелененьку. Подобається?
Стредлейтер кивнув головою.
- Клас! - каже. Просто він хотів підлизатися до мене, бо відразу й спитав: - Чуєш, то ти напишеш мені твір? Щоб я знав.
- Матиму час - напишу. А не матиму - не напишу,- кажу. Я знов сів на раковину поруч нього.- А з ким у тебе рандеву? - питаю.- 3 Фітцджеральд?
- Ти що - здурів?! Я ж тобі казав: я зав'язав з тою поторочею.
- А ти не бре? Слухай, тоді віддай її мені! Серйозно. Вона в моєму стилі. [27]
- Бери. Тільки ж вона старкувата для тебе.
І раптом - просто так, ні з сього ні з того, аби лиш подуріти - мені закортіло сплигнути з раковини й зробити каналії Стредлейтерові напівнельсон. Це, щоб ви знали, такий прийом у борців: хапаєш противника ззаду за шию і душиш, поки задихнеться - якщо, звісно, це тобі треба. Так я й зробив. Накинувся на Стредлейтера, мов скажена пантера.
- Відчепись, Голдене! Пусти! - прохрипів Стредлейтер. Він не любив дуріти. Та ще й саме голився.- Ти що, хочеш, щоб я перерізав собі горлянку, чортяка?!
А я тримаю його й не пускаю. Оце напівнельсон вийшов!
- А ти сам,- кажу,- вирвись із моїх лещат!
- Чо-орт! - Він поклав бритву, скинув раптово руки вгору і звільнився. Хлопець він дужий, нівроку. А я взагалі слабак.- Облиш свої дурощі,- каже. І почав голитися вдруге. Він завжди голився двічі - наводив лиск. А на бритву гидко глянути, така загиджена.
- То з ким же це в тебе рандеву, як не з Фітцджеральд? - питаю. Я знов сів біля нього на раковину.- Часом не з отією іпою Філліс Сміт?
- Та ні. Спершу домовився був із нею, але нічого не вийшло. Тепер у мене та, що живе в одній кімнаті з дівчиною Беда Тоу... О, мало не забув! Вона тебе знає!
- Хто?
- Ну, моя.
- Невже? - кажу.- А як її звуть? -Мене вже підмивала цікавість.
- Стривай, як же її... Ага, Джін Галлахер! Слухайте, я трохи не випав в осад, коли почув це.
- Джін Галлахер?! - кажу. Я навіть з раковини сплигнув. Всередині в мене справді все опустилося.- Чорт, я її таки знаю! Позаминулого літа ми з нею жили по сусідству, зовсім поруч. У неї ще був такий здоровецький доберман-пінчер. Ми через нього й познайомилися. Той собацюра занадився в наш...
- Голдене, дідько б тебе взяв, не заступай світла! - перебив мене Стредлейтер.- Тобі що - немає більше де стати?
Слухайте, ох і розхвилювався ж я!.. Слово честі.
- А де вона? - питаю.- Треба піти з нею привітатися. Де ж вона? У тому крилі?
- Ага.
- А як це вона про мене згадала? Вона що - у Брін-Морі? Бо казала, що, мабуть, вступатиме туди. Казала, або [28] в Брін-Мор, або в Шіплі. А я думав, вона в Шіплі. Як же це вона про мене згадала? - їй-богу, я так розхвилювався! Серйозно.
- Та звідки я знаю, чорт забирай! - відповідає Стредлейтер.- Устань, чуєш?! Ти вмостився на моєму рушникові.
Я справді сидів на його смердючому рушникові.
- Джін Галлахер! - кажу. Ніяк я не міг угамуватися,- Боже ж ти мій!..
Каналія Стредлейтер саме мастив чуба «Віталісом». Моїм «Віталісом».
- Вона танцює,- кажу.- Балет і таке інше. Тренувалася по години дві щодня, навіть у пекельну спекоту. Все боялася, що в неї зіпсуються ноги - розповніють, чи що. Ми з нею всю дорогу грали в шашки.
- У що-що ви грали?
- В шашки.
- У шашки?! Тьху!
- Атож. Вона ніколи не ходила своїми дамками. Проведе дамку й не грає нею. Просто не переставляє її, поки не вишикує в останньому ряду всі свої шашки. І не робить ними жодного ходу. їй просто подобалось, коли вони стояли всі вряд скраю дошки.
Стредлейтер нічого не сказав. Така мура взагалі рідко кого цікавить.
- А її мати ходила в той самий гольф-клуб, що й ми,- розповідаю далі.- Іноді я подавав там ключки - просто підробляв. Кілька разів підносив ключки і її матері. Бувало, поки пройде дев'ять дучок, разів сто сімдесят б'є.
Стредлейтер майже не слухав. Стоїть, розчісує свою чуприну.
- Треба було б піти й хоч привітатися з нею,- кажу.
- То чого ж не йдеш?
- Та зараз, іще хвилинку.
Стредлейтер почав заново робити проділ. Він завжди прилизувався добру годину.
- А батько й мати в неї розлучилися,- кажу далі.- Мати потім вийшла за якогось алкаша. Сам худющий, а ноги волохаті-волохаті. Як зараз бачу. Коли не стрінеш - завжди в шортах. Джін казала, нібито він якийсь письменник - драматург чи біс його знає хто. Але при мені він тільки те й робив, що жлуктив віскі та слухав по радіо всі підряд оті ідіотські детективчики. І ганяв по всьому дому голяка. При Джейн, і взагалі. [29]
- Іди?! - озвався Стредлейтер: Коли я згадав, що алкоголік бігав при Джейн по дому голяка, він ураз пожвавішав. Цей паскуда Стредлейтер жахливий розпусник.
- Дитинство в неї було паршиве. Серйозно кажу. Та це його не цікавило. Стредлейтера тільки всяке таке паскудство цікавило.
- Подумати лишень! Джейн Галлахер! - Я ніяк не міг заспокоїтись. Не міг, і край.- Треба було б піти хоч привітатися з нею абощо.
- Якого ж ти ката не йдеш, а все стовбичиш тут і мелеш язиком?! - каже Стредлейтер.
Я ступив до вікна, але нічого не було видно - від спеки шибки в умивалці геть запітніли.
- Зараз душа не лежить,- кажу. Я й справді був не в настрої. А для такого діла треба мати відповідний настрій.- Я думав, вона в Шіплі. Навіть ладен був побитися об заклад, що вона в Шіплі.- Я потинявся по умивалці. Більш мені не було чого робити.- А . футбол їй сподобався? - питаю.
- Та начебто сподобався. Не знаю.
- А вона тобі розповідала, як ми з нею всю дорогу грали в шашки? Взагалі що-небудь розповідала?
- О господи, та нічого я не знаю! Ми тільки познайомилися,-каже Стредлейтер. Нарешті він розчесав свої кляті кучері й заходився складати оте загиджене причандалля, що ним голився.
- Чуєш,-правлю я своєї,-перекажи їй від мене вітання, гаразд?
- Гаразд,- буркнув Стредлейтер, але я знав, що нічого він не перекаже. Такі типчики, як Стредлейтер, ніколи нічого не переказують.
Він пішов до кімнати, а я ще трохи потовкся в умивалці, згадуючи про каналію Джейн. Потім і сам рушив до кімнати.
Коли я відчинив двері, Стредлейтер саме зав'язував перед дзеркалом краватку. Він півжиття простоював перед тим клятим дзеркалом. Я сів у своє крісло і хвилю мовчки дивився на нього.
- Чуєш,- кажу,- ти їй тільки не бовкни, що мене вигнали зі школи, добре?
- Добре.
Стредлейтер мав одну непогану рису. Йому не треба було розжовувати кожну дрібницю, як от, скажімо, тому ж таки Еклі. І насамперед, мабуть, через те, що Стредлейтерові було на все начхати. Начхати, і квит. А Еклі - о, то зовсім інший фрукт. Той хоч куди свого носа встромить, [30] Стредлейтер таки нап'яв мою картату куртку.
- Ради бога, тільки ж не розтягни! - кажу.- Я одягав її всього разів зо два.
- Не бійся. Куди в біса поділися мої сигарети?
- Он на столі.
Стредлейтер ніколи не знав, де в нього що лежить.
- Під твоїм шарфом,- кажу.
Він сховав сигарети в кишеню куртки. Моєї куртки.
Знічев'я я раптом знов повернув свою мисливську шапку козирком наперед. Бачу, чогось розгулялися мої нерви. Вони в мене взагалі ні к бісу.
- Чуєш, а куди ти її поведеш? - питаю.- Придумав, уже?
- Ні ще. Махнемо в Нью-Йорк, якщо встигнемо. Вона якоїсь хороби взяла дозвіл тільки до пів на десяту.
Його тон мені не сподобався. Я йому кажу:
- Це вона, видко, через те, що не роздивилася ще, скільки в тобі, паскуді, краси і шарму. Бо якби роздивилася, то взяла б дозвіл, мабуть, до пів на десяту ранку!
- Звісно, чорт забирай! - відповів Стредлейтер. Його ніщо не бере, ніякі глузи. Надто вже він високої думки про себе.- А тепер давай без жартів,- каже.- Напиши мені той капосний твір.- Він уже застебнув куртку й зібрався йти.- Але не дуже суши собі голову- аби тільки розповідь була яскрава, щоб аж убивала. Домовились?
Я нічого не відповів. Не хотілося. Тільки сказав:
- Спитай її, чи вона й досі не ходить дамками.
- Спитаю,- пообіцяв Стредлейтер, проте я знав, що він однаково не спитає.- Ну, бувай! - І хряснув за собою дверима.
Я посидів ще з півгодини. Просто сидів собі в кріслі й ніякого біса не робив. Думав про Джейн, про Стредлейтера, про їхнє побачення і т. ін. І так нервувався - мало не збожеволів. Я ж бо вам уже казав, який він розпусник, той паскуда Стредлейтер.
Несподівано завіси в душовій розсунулись, і до кімнати знов зашелепався каналія Еклі. Вперше за все моє розтрикляте життя я йому зрадів. Хоч відвернув мене від отієї мури в голові.
Еклі просидів у мене майже до самого вечора. Все розводився про хлопців у Пенсі, яких він ненавидів, і сколупував величезного вугра в себе на підборідді. Хоч би носовичка взяв абощо. А втім, якщо хочете знати правду, я не певен, що той субчик мав носовичка. Принаймні я ніколи його в Еклі не бачив. [31]
Книга: Джером Девід Селінджер 'Над прірвою у житі' / український переклад Олекси Логвиненка (1984)
ЗМІСТ
На попередню
|
|
