Додати в закладки
Переклад Translate
Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
Скачати одним файлом. Книга: Колін Вілсон Паразити свідомості Переклад В. Романця (Роман)
[27], Гаустона Стюарта Чемберлена[28] і Розенбергового "Міфу двадцятого сторіччя".
Ми зрозуміли, що сталося. Паразити зробили своє в Африці, посіявши там заколотницький рух. Тепер вони спрямували свою увагу на Європу. Досі світ сприймав заколот Гвамбе досить спокійно. І паразити почали викликати сильніші реакції — відродження арійського расизму. Відомо, що для сутички потрібні дві сторони, і паразитам треба було показати, що ця сутичка не залишиться "однобічною".
Мушу зізнатися, що я занепав духом більше, ніж будь-коли останніми місяцями. Якщо події розгортатимуться з такою швидкістю, то менш як за тиждень у цілому світі вибухне війна — вибухне ще до того, як ми повернемось на Землю. І відвернути її ми неспроможні. Невідомо навіть, чи Земля ще існуватиме тоді, коли ми повернемось. Дальший крок паразитів передбачити було неважко;
вони спрямують усю свою увагу на те, щоб вивести з ладу оборонні системи всіх країн, поневоливши ключові уми. Америка і Європа перестануть бути невразливими, бо зрадники зруйнують їхні системи раннього попередження.
Я проспав усього кілька годин і прокинувся о четвертій, щоб о дев'ятій подивитися новини з Лондона (наші годинники, ясна річ, були настановлені на американський час). Новини були погані. Німецького канцлера вбито, і Газард оголосив соціал-демократичний уряд незаконним. Оголосивши себе справжнім представником і виразником волі німецького народу, він призначив канцлером самого себе. Його партія сформує уряд Німеччини. Місцеперебування цього уряду буде вже не палац у Бонні, а рейхстаг у Берліні. Усім жителям країни надавалося право стріляти в членів колишнього "ренегатського уряду" (це останнє виявилося зайвим; соціал-демократи погодилися на відставку і оголосили про повну підтримку Газарда). Газард тим часом виклав новий план і нові перспективи ствердження вищості білих. Коли "нижчі раси" будуть підкорені, їх масово депортують на Венеру (це мільярд негрів!). Ця ідея викликала величезний ентузіазм в усьому світі, включно з Великобританією й Сполученими Штатами Америки. І ніхто не згадав про те, що якби навіть Венера була придатна до заселення, то перевезення мільярда людей на відстань тридцяти мільйонів миль забрало б більше коштів, ніж їх є на Землі.
О сьомій годині того вечора ми мали пройти половину відстані до Місяця. На цей час телезв'язок утратився б, хоча радіосигнали ми б могли приймати й далі. Постало питання: може, повернути корабель назад і триматись на такій віддалі від Землі, щоб за один день можна було дістатися до неї? Якщо спалахне війна, то нам краще бути на Землі й активно боротися проти паразитів. Принаймні, ми змогли б перешкодити їм захопити оборонну систему Сполучених Штатів Америки. Нам досить було б стати у кожний оборонний підрозділ по одному, щоб тримати паразитів на відстані, а ще одному треба було б узяти на себе Пентагон, щоб не допустити зради з боку найвищого військового керівництва.
Така стратегія дій здавалася найкращою в ситуації, що склалася, і всі ми були дуже здивовані, коли Голкрофт виступив проти неї. Він не міг зрозуміло висловити причини свого ставлення. Він просто сказав, що в нього — "передчуття". А що його "передчуття" вже врятувало нам життя одного разу, то ми схильні були прислухатись до його думки. Пізніше я поговорив з ним, намагаючись умовити його дослідити джерело того передчуття. Після деяких зусиль він нарешті сказав. що чим далі ми будемо від Землі, тим краще — так він відчуває. Мушу зізнатися, я був розчарований. Однак рішення було винесене — летіти далі до Місяця.
Ми, десятеро "ветеранів", порівняно легко змогли відволіктися від загрози, що зависла над нами, і зосередитись на своїх феноменологічних проблемах. Набагато важче було відволікти новачків. У багатьох з них на Землі залишилися сім'ї, і, ясна річ, доля рідних дуже непокоїла наших нових колег. Нам довелося докласти чимало зусиль, щоб змусити їх працювати по десять годин на день. дисциплінуючи свою свідомість. Це було нелегко, але на третій день ми почали вигравати цю своєрідну битву. Тільки-но ми переконали їх забути про всі турботні земні справи, напруга, що виникала за таких обставин, працювала вже на нашу користь. Вона великою мірою дисциплінувала їхні зусилля. У нас не було більше тих проблем, які ми раніше мали з Меррілом, Філіпсом, Ліфом та Ебнером.
І все-таки я був незадоволений. Після п'ятдесяти годин льоту ми перебували за сорок тисяч миль від Місяця. А відчуття в мене було таке. ніби паразити тепер ближче, ніж будь-коли досі. Після навчальних тренувань я поговорив про це з Райхом, Флейшманом і братами Грау. Ми й далі не могли з'ясувати деяких найістотніших питань стосовно паразитів. Теоретично, від місця нашого перебування нічого начебто не залежало. Вони були в нашій свідомості, і тому втекти від них неможливо. В усякому разі вони безпосередньо не турбували нас, відтоді, як знищили наших колег. Вони зрозуміли, що нас можна перемогти інакше — розв'язавши світову війну.
І все ж, у певному розумінні, паразити таки перебувають у просторі, бо я виявив їх тоді в своєму помешканні на Персі-стріт, коли вони стерегли папери Карела Вайсмана. Як пояснити цей парадокс? Либонь, вони були і в просторі, і поза ним. Зрештою наша свідомість теж перебуває і в просторі, і поза ним. Не можна визначити місцеперебування свідомості: вона не займає простору. Однак вона рухається в просторі разом з нашими тілами.
Я ніяк не міг знайти ключа до розгадки. Коли ми сиділи й зусібіч ретельно обмірковували цю проблему, я почав розвивати свої думки вголос.
— У певному розумінні паразити перебувають у просторі, тому що вони перебувають на Землі. Вони прийшли на Землю паразитувати на людях. Ми вже знаємо, що люди мають окремі свідомості, бо коли кожен з нас занурюється в свою власну свідомість, він утрачає безпосередній зв'язок з іншими. Але ми знаємо й те. що в глибшому розумінні люди мають спільну свідомість, сказати б, своєрідну родову свідомість. Ми всі — неначе водогінні крани в місті: кожен існує окремо, але кожен тягне воду із загального резервуару...
У цю мить Райх перебив мене (цитую дослівно за магнітофонним записом нашої розмови):
— Ти казав, що відбив їхній напад, бо натрапив на якесь величезне глибоке джерело енергії і живився тією енергією. Чи не є воно саме тим первісним резервуаром?
— Мабуть, що так.
— У такому разі ці істоти живуть у резервуарі і та енергія доступна й для них. Що ти на це скажеш?
Он воно що! Ми наближалися до суті. Очевидно, глибина свідомості, на якій вони жили. і резервуар життєвої енергії, з якого я живився, — це дві цілком різні речі. Той резервуар може бути в глибинах свідомості, але він не те саме, що глибини свідомості.
— Гаразд, — промовив Флейшман. — І який же висновок можна з цього зробити?
Гайнріх Грау озвався перший, звільна й замислено:
— Мені здається, я бачу, який можна зробити висновок. Ми говоримо про якесь величезне первісне джерело енергії — те. що Бернард Шоу назвав Життєвою Снагою. Це чиста життєва енергія, і вона рухає всіма нами.
Луї Грау збуджено перебив свого брата:
— Чого ж тоді паразити присмоктуються до людей, якщо вони можуть красти енергію безпосередньо з джерела? Очевидно...
— Очевидно не можуть, — сказав Гайнріх. — Вони мусять перебувати між джерелом з одного боку і людиною з другого. Ми не зрозуміли його. і я перепитав:
— Що це означає?
— Це означає, що те первісне джерело для них недоступне, може, навіть активно їм вороже. Інакше кажучи, якби ми зуміли дістатися до того джерела, ми б мали достатньо енергії, щоб знищити паразитів.
Я сказав, що це саме спадало на думку й мені, тільки я не усвідомлював цього так чітко. Складність полягала в тому, що я не міг дістатися до того джерела. Намагаючись, я щоразу відчував, що мені бракує сили волі.
Райх на те сказав:
— Якщо паразити перебувають між тобою й джерелом, то вони, мабуть, так чи інакше заважають тобі, стоять на перешкоді.
Усі ми дедалі більше переконувалися, що саме так воно і є. Паразити завжди застосовували цей обструктивний метод проти людства — умисне відвертали свідомість, розладжували її діяльність, коли вона починала доходити до розкриття своїх таємниць. Ми навчилися протистояти цьому, пірнаючи на ті глибини, на яких діяли паразити. Вони відступили глибше, куди ми не могли дістатися, і, очевидно, звідти застосовували проти нас свої давні методи.
Досі я вважав, що досягти певної глибини в свідомості мені заважала якась "природна" причина. Нурець може сягнути лише тієї глибини в морі, на якій вага об'єму води, що він виштовхує, дорівнює вазі тіла того нурця. Якщо він хоче пірнути глибше, йому доводиться закріплювати відповідний баласт на своєму підводному костюмі. Я не знав, як зробити свою свідомість важчою, щоб можна було заглибитись у самого себе далі, і вважав, що цим і пояснюються мої невдалі спроби. Але чи справді в цьому причина? Що більше я думав про це, то більше переконувався ось у чому: паразити ослаблювали мою волю і в такий спосіб не давали мені сягнути глибше. Моя свідомість порожніла, моє почуття своєї індивідуальності ставало хистким і непевним. Одне слово, дуже можливо, що мене збивали з пантелику.
Я вирішив проекспериментувати ще раз, інші теж. Я заплющив очі й почав, як звичайно, опускатися крізь шари спогадів. Але зараз пройти крізь них було дуже важко. Довкола все нуртувало й хвилювалося, неначе після глибинного вибуху. Я згадав, що мої сни попередньої ночі так само були неспокійні й тривожні.
Чому? Паразитів довкола наче не було. Звідкіля цей неспокій?
Я докладав усіх зусиль, щоб проникнути нижче, і з величезними труднощами дістався до ясельного рівня. Але тут було ще гірше. Ця шалена, розбурхана енергія була наче чимось збурена. Звичайно тут панує глибокий спокій і лад, які можна порівняти з тихим диханням спокійного моря. А зараз це море наче кипіло.
Я знав, що це межа, нижче якої я не можу спуститися, і тому швидко повернувся на поверхню. Райх уже повернувся. Його відчуття були, ясна річ, тотожні з моїми. Чекаючи повернення решти, ми обмірковували тим часом виниклу проблему. Може, нас зачепив якийсь великий психічний розлад, який охопив усе людство? Чи...
З відчуттям повного безсилля я підійшов до ілюмінатора й подивився на велику сяючу поверхню Місяця, що лежала під нами. Від нас до неї залишилося всього вісім годин льоту. Я поглянув на контрольні прилади, щоб перевірити, чи зрівноважують вони силу тяжіння Місяця. І в цю мить мені сяйнула фантастична ідея. Сила тяжіння... Місяця.
Обернувшись до Райха, я сказав:
— Може, це й дурна думка, але... чи не використовують паразити Місяць, як своєрідну базу?
— Базу? — іронічно запитав Райх. — Яким чином? На Місяці немає людей. А паразити, оскільки ми знаємо, не живуть у безлюдному просторі. Я знизав плечима:
— Це я просто подумав так, щоб якось пояснити, чому наші свідомості такі стривожені.
У цей момент зайшов Голкрофт, і я коротко розповів йому про наші з Райхом відчуття. Голкрофт заплющив очі, сів на ліжко і невдовзі підтвердив, що підсвідомі шари свідомості надзвичайно стривожені. Він не чув мого запитання, а проте повернувся до переднього ілюмінатора і показав на Місяць:
— У ньому причина. Він викликає в нас ці зміни так само, як на морі припливи.
— Звідки ти це знаєш? — запитав я. Голкрофт знизав плечима:
— Я не можу пояснити. Але відчуваю його притягання. Що ж, це можливо. Сновиди — це люди, на свідомості яких діє сила тяжіння Місяця. Але чому? Чому Місяць впливає на свідомість? Я звернувся до Голкрофта:
— Тобі не здається, що там є паразити? Він похитав головою:
— Ні. Що їм там робити? А проте... це якось пов'язано з ними. Ми постановили залучити до обговорення всіх. Це був той випадок, коли думка кожного могла пролити якесь нове світло на нову проблему. Я запросив усіх до гурту і якнайкоротше виклав суть проблеми. Перший заговорив фізик на ім'я Бергер і висловив слушну думку:
— Ви знайомі з працями філософа Гурджієва?
Книга: Колін Вілсон Паразити свідомості Переклад В. Романця (Роман)
ЗМІСТ
На попередню
|