Українська Банерна Мережа
UkrKniga.org.ua
Родичання з багачами часто до великих втрат призводить. / Українська народна мудрість

Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate


Вхід в УЧАН
Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:
Завантажити книгу


Скачати одним файлом. Книга: Герберт Джордж Веллс Острів доктора Моро Переклад Дмитра Паламарчука


XII. ОПОВІСНИКИ ЗАКОНУ

Щось холодне торкнулося моєї руки. Я злякано здригнувся й побачив перед собою темно-рожеве створіння, що дуже скидалося на дитину з облупленою шкірою. Своїми м'якими, але відразливими рисами воно нагадувало лінивця; таке ж низьке надбрів'я, такі ж повільні рухи. Коли мої очі призвичаїлися до темряви, я виразніше розгледів усе довкола. Маленьке рожеве створіння пильно дивилося на мене. Провідник мій кудись ізник.

Ця вузька ущелина поміж стрімкими стінами лави була просто тріщиною у звивистому потоці вулканічних вивержень. Обабіч під самою скелею переплетіння морської тростини та пальмових віял утворювали низку неоковирних темних хижок-лігвищ. Це покручене провалля, кроків на три завширшки, було завалене купами гнилих плодів та інших покидьків, від яких ішов задушливий сморід.

Маленьке рожеве створіння все кліпало на мене очима, коли це з якогось лігва з'явилася знову моя мавпо-людина і покликала мене. Саме в цю хвилину з найдальшого закапелка дивовижної цієї вулиці, похитуючись, виповзла якась почвара і, випроставшись у недоладну постать на тлі яскравої зелені поза ущелиною, витріщила на мене свої очиська. Завагавшись, я вже надумав тікати геть тим самим шляхом, яким і сюди дістався, але потім таки вирішив іти до кінця у своїх пригодах. Затиснувши в руці ціпок, я зігнувся й увійшов за своїм провідником до якогось смердючого куреня. Це була напівкругла халупа - щось наче півдупла. Під скелястою стіною, що була її затиллям, лежала купа кокосових горіхів та інших плодів. Кілька грубих дерев'яних і кам'яних посудин стояло на землі, а одна - на абияк збитій лавці. Вогню не було. В темному кутку сиділо щось кремезне; коли я ввійшов, воно буркнуло: «Гей!» Я просунувся в глибину халупи й присів там навпочіпки. А моя мавпо-людина, стоячи при ледь освітленому вході, простягнула мені розбитий кокосовий горіх. Я взяв його і, незважаючи на своє тремтіння та нестерпну задуху лігвища, почав якомога спокійніше їсти. Те саме рожеве створіння стовбичило біля входу, а з-за його плеча мене зосереджено розглядали чиїсь блискучі очі на темному обличчі.

- Гей! - почулося знову од таємничого темного вайла.

- Це людина! Це людина! - заторохкотів мій провідник. - Людина, жива людина, як і я.

- Помовч! - озвався бас із темряви. [149]

У напруженій мовчанці я жував горіх і пильно вдивлявся в темряву, але нічого не міг там ясно розгледіти.

- Це людина, - повторив той самий густий бас. - Вона прийшла жити разом із нами? - Голос цей був із чудним присвистом, одначе англійська вимова - навдивовижу правильна.

Мавпо-людина глянула на мене якось очікувально. Я зрозумів, що від мене сподіваються на відповідь.

- Вона прийшла жити разом із вами, - сказав я.

- Це людина. Вона мусить вивчити Закон.

Я вже почав розрізняти в темряві невиразні обриси зігнутої постаті. Але при вході з'явилися нові дві голови, і від того стало ще темніше. Рука моя міцніше затисла ціпок. Істота в глибині халупи мовила голосно:

- Проказуй слова.

Я не второпав, чого вона хоче.

- Не ходити на Чотирьох - це Закон. Мене приголомшило.

- Проказуй слова, - повторила мавпо-людина; ті, що стояли при вході, загрозливо загомоніли. Я здогадався, що мушу повторити цю ідіотську присягу. І тут почався безглуздий обряд. Голос у темряві завів якусь наче дурнувату літанію, а ми з рештою присутніх підтягували. При цьому всі вони погойдувались з боку на бік і ляскали себе руками по стегнах, а я повторював їхні рухи. Мені здавалося, що я помер і це все діється на тім світі. Ця темна халупа, ці карикатурні невиразні постаті, на які вряди-годи падали проблиски світла! Усі вони ритмічно погойдувались та заводили:

- Не ходити на Чотирьох - такий Закон. Хіба ми не Люди?

- Не хлебтати Води - такий Закон. Хіба ми не Люди?

- Не їсти ні М'яса, ні Риби - такий Закон. Хіба ми не Люди?

- Не обдирати пазурами на Деревах Кору - такий Закон. Хіба ми не Люди?

- Не полювати на інших Людей - такий Закон. Хіба ми не Люди?

І так далі, починаючи від заборони безглуздих вчинків і аж до заборони того, що видалось мені тоді божевільним, неможливим і вкрай непристойним. Якесь ритмічне шаленство опанувало всіма: ми заводили, все швидше й швидше погойдуючись і проказуючи цей дивовижний Закон. Я теж ніби піддався загальному психозові, але в глибині душі в мені боролися сміх та огида. Довгий список заборон нарешті закінчився, і тоді наше виття набуло іншого характеру. [150]

- У Нього є Дім Страждання.

- У Нього є Руки, що творять.

- У Нього є Руки, що ранять.

- У Нього є Руки, що зціляють.

І далі страшенно довге, здебільшого незрозуміле мені, белькотіння про Нього, хто б він там не був. Я ладен був вважати все це сном, якби коли-небудь раніше мені доводилося чути вві сні цей спів.

- У Нього є блискавиці, - витягували ми.

- У Нього є глибоке солоне море...

У моїй голові зродилися жахливі здогади, що Моро, перетворивши цих нещасних людей на тварин, втокмачив їм у вбогі мізки віру, ніби він божок. Однак я занадто загрозливо відчував довкола себе білі зуби та гострі кігті, щоб зважитися мовчати в цьому хорі.

- Йому належать зорі на небі.

Нарешті спів скінчився. Лице мавпо-людини лисніло від поту, і мої очі, уже призвичаєні до темряви, виразно розгледіли постать у кутку, що промовляла басом. На зріст вона була, як людина, а тіло її здавалося вкрите шерстю, як у шотландських тер'єрів. Що це була за істота? І хто вони всі? Уявіть себе посеред найстрахітливіших калік і потвор, яких тільки спроможна витворити людська уява, і ви трохи зрозумієте, що я відчував в оточенні цих незвичних карикатур на людей.

- У нього п'ять пальців, п'ять пальців, п'ять пальців, як у мене, - сказала мавпо-людина.

Я витягнув руки. Сіре створіння в кутку нахилилося вперед:

- Не бігати на Чотирьох - це Закон. Хіба ми не Люди? Воно простягло свою на диво спотворену лапу і вхопило

мене за пальці. Лапа його була подібна до оленячої ратиці, тільки мала пазури. Я трохи не скрикнув від болю та несподіванки. Розглядаючи мої нігті, воно витяглося наперед, і на лице його впало надвірне світло. Раптом, затремтівши від огиди, я побачив, що це було не людське лице й не твариняча морда, а якась куделя сірої щетини з трьома ледь помітними дугастими прорізами для очей і рота.

- У нього маленькі пазури, - сказала волохата потвора у свою щетинисту бороду, - це добре.

Вона відпустила мою руку, і я інстинктивно вхопився за палицю.

- Харчуватися корінням і травами - це Його наказ, - промовила мавпо-людина. [151]

- Я - Оповісник Закону, - сказала сіра постать. - Сюди приходять всі новаки вивчати Закон. Я сиджу в темряві й оповіщаю Закон.

- Справді так, - ствердила одна з тварин, що стояла при вході.

- Страшна кара впаде на тих, хто порушить Закон. Нема їм порятунку.

- Нема порятунку, - гуртом промовили тварино-люди, крадькома зиркаючи одне на одного.

- Нема, нема, - підхопила мавпо-людина. - Нема порятунку. Послухай-но! Колись я вчинив одну провину, маленьку провину. І я бубонів, бубонів, зовсім перестав говорити. Ніхто не міг мене зрозуміти. Мене покарали. Випалили тавро на руці. Він великий. Він добрий.

- Нема порятунку, - сказало сіре створіння в кутку.

- Нема порятунку, - повторив тваринний люд, скоса переглядаючись поміж собою.

- У кожного якась своя вада, - озвався сірий Оповісник Закону. - Які твої вади - ми не знаємо. Ми довідаємося згодом. Дехто любить чигати на те, що ходить, вистежувати й скрадатися, нападати, вбивати й кусати, кусати глибоко й дошкульно, висмоктувати кров. Це погано.

- Не полювати на інших Людей - такий Закон. Хіба ми не Люди?

- Не їсти ні М'яса, ні Риби - такий Закон. Хіба ми не Люди?

- Нема порятунку, - сказала ряба істота, що стояла при вході.

- У кожного якась своя вада, - знову промовив сірий Оповісник Закону. - Дехто любить виривати зубами й руками коріння, обнюхувати землю... Це погано.

- Нема порятунку, - промовили ті, біля входу.

- Є такі, що шкрябають пазурами дерева, є такі, що розгрібають могили померлих, є такі, що б'ються лобами або ногами, дряпаються кігтями, є такі, що кусаються без усякої причини, є такі, що люблять багнюку.

- Нема порятунку, - промовила мавпо-людина, чухаючи собі литку.

- Нема порятунку, - повторило рожеве створіння, схоже на лінивця.

- Кара жорстока й неминуча. Тому вивчай Закон Проказуй ці слова.

І він тут же затягнув ту саму чудернацьку літанію про Закон, а я разом із іншими знову почав співати, погойдуючись [152] з боку на бік. Голова у мене запаморочилася від цього бурмотіння й задушливого смороду халупи, але я не переставав і собі підтягувати, сподіваючись, що далі вже поведеться краще.

- Не ходити на Чотирьох - це Закон. Хіба ми не Люди? Ми зчинили такий галас, що я й не помітив метушні за

порогом, доки одна із свино-людей, - чи не тих, що вже стрічалися мені в лісі, - просунула голову понад плечем рожевого створіння і закричала щось збудженим голосом. В ту ж мить всі, хто стояв при вході, позникали, за ними метнулася моя мавпо-людина, а тоді посунула і та потвора, що сиділа в темному кутку. Я побачив тільки, що вона була незграбна і покрита сріблястою шерстю. Я залишився сам.

Ще не дійшовши до виходу, я почув гавкання хорта.

Умить я вже вистрибнув із халупи, тримаючи в руці ціпок. Кожна жилка в мені тремтіла. Десятків зо два цих тварино-людей збилися в кутку і, повтягувавши голови в плечі, гарячково розмахували руками. Інші напівтваринні обличчя запитливо виглядали із своїх лігв. Прослідкувавши за їхніми поглядами, я побачив під деревами перед ущелиною бліде від люті обличчя Моро. Він стримував собаку, який поривався вперед. Услід за ним із револьвером в руці йшов Монтгомері.

На якусь хвилину я завмер, скутий жахом.

Озирнувшись потім, я помітив, що вихід з ущелини позад мене загородила масивна потвора з величезним сірим лицем та блискучими маленькими очима. Страховисько це наближалося до мене. Глянувши праворуч, я побачив кроків за десять від себе вузький отвір у кам'яній стіні, крізь який цідилося в ущелину тоненьке пасмо диму.

- Стійте! - вигукнув Моро, помітивши, що я кинувся у той бік. - Тримайте його!

Одне за одним обличчя стали повертатися до мене. Але, на щастя, думки в тваринячих головах виникали дуже мляво.

Один незграба саме оглянувся до Моро, щоб дізнатися, що від нього хочуть. У цю мить я штурхонув його, він повалився на свого сусіда, невдало спробувавши схопити мене рукою. Тоді на мене плигнуло маленьке рожеве створіння. Я вдарив його палицею, перестрибнув через нього і хутко подряпався крутою стежкою до отвору, через який з ущелини виходив дим. Я чув, як навздогін мені гукали:

- Ловіть його! Тримайте!

Позад мене з'явилося страховисько з сірим лицем. Воно втелющилось своїм величезним тулубом у щілину і там застрягло. [153]

- Переймайте його! Ловіть! - ревли переслідувачі.

Нарешті я вибрався із розколини й вийшов на жовтуватий пагорб із західного боку від осель тварино-людей.

Весь мій порятунок був у цій розколині, адже ж її вузький отвір затримав моїх переслідувачів. Я помчав голим пустирем, а потім крутим схилом, на якому росли де-не-де дерева і нижче - висока тростина. Далі я опинився в густому темному чагарнику. Волога тут була така, що аж вода під ногами хлюпотіла. Я вже встиг пірнути в зарості, коли перші з моїх переслідувачів тільки вибралися з розколини. За кілька хвилин я видряпався з чагарника.

Навколо мене лунали погрозливі вигуки. Я чув збуджений гамір нападників, що юрмилися вгорі, біля щілини, чув стукіт каміння й хрускіт гілля. Деякі створіння гарчали, неначе біснуваті хижаки. Ліворуч було чути гавкання хорта. Звідтіля ж доносилися й голоси Моро та Монтгомері. Тоді я різко повернув праворуч. Мені навіть вчулося, ніби Монтгомері гукнув, щоб я не зупинявся, коли хочу жити.

Невдовзі під ногами в мене стало знов багнисто й грузько. В розпуці я продирався далі, в'язнучи до колін у болоті, аж поки на превелику силу дістався стежки, що звивалась поміж високої тростини. Вигуки моїх переслідувачів чулися з лівого боку. В одному місці я наполохав трьох дивовижних жовтих тварин, завбільшки як кішка; вистрибом вони подалися геть од мене. Стежка вела догори, на іншу жовтувату галявину, вкриту сірчаним пилом, а там знову спадала вниз, у гущавину папороті. Потім стежка раптом звернула до яру і простяглася паралельно з ним, понад самою западиною, що з'явилася так несподівано, як ото огорожа з канавою в англійських парках. Бігши щодуху, я й не помітив крутого повороту і полетів шкереберть в яр, просто на кущі.

Підвівся я весь подряпаний, з порізаним вухом і закривавленим обличчям. Западина була майже прямовисна, поросла колючими кущами. Над вузеньким покрученим струмком, який протікав на дні яру, стелилась імла. Я здивувався, - де б воно опівдні в отаку спеку та взятися туманові, - але мені було не до того. Я повернув ще раз праворуч та й пішов за течією вниз, сподіваючись досягти моря і там утопитися. Аж тепер виявилось, що, падаючи, я загубив свою палицю.

Далі яр повужчав, і мені довелося залізти в струмок, але я зараз же й вискочив, бо вода була гаряча, немов окріп. Я помітив, що на ній плавала тоненька сірчана плівка. Ще трохи далі яр звертав убік, і за тим вигином показався неясний блакитний обрій. Близьке море міріадами своїх брижів [154] віддзеркалювало сонячні промені. Видима смерть стояла переді мною. Я розпалився і важко дихав, гаряча кров текла у мене по обличчю, але й приємно струмувала в жилах. Я відчував щось більше, ніж приплив радості від того, що випередив своїх нападників. Топитися мені перехотілось. Я оглянувсь назад і прислухався.

Коли б не бриніли комарі і не стрекотіли якісь маленькі жучки, що стрибали поміж колючок, - у повітрі панувала б цілковита тиша. Аж раптом долинуло собаче гавкання, далекий ляскіт батога й вигуки. Звуки ці то голоснішали, то вщухали. Гомін потроху даленів угору по струмку і нарешті й зовсім завмер. Цього разу я врятувався.

Тепер я вже знав, якої допомоги можна сподіватися від тваринного люду.

Книга: Герберт Джордж Веллс Острів доктора Моро Переклад Дмитра Паламарчука

ЗМІСТ

1. Герберт Джордж Веллс Острів доктора Моро Переклад Дмитра Паламарчука
2. II. ЛЮДИНА НІЗВІДКИ Каюта, в якій я опинився, була...
3. III. ДИВНЕ ОБЛИЧЧЯ Ми вийшли з каюти й наштовхнулися на...
4. IV. БІЛЯ БОРТУ ШХУНИ Того ж вечора, по заході сонця, ми...
5. V. ЛЮДИНА, ЯКІЙ НЕМА КУДИ ПОДІТИСЯ Рано-вранці - це був...
6. VI. ЖАХЛИВІ ВЕСЛЯРІ Побачивши, що я таки справді покинутий...
7. VII. ЗАМКНЕНІ ДВЕРІ Певне, читач зрозуміє, що, оскільки...
8. VIII. КРИК ПУМИ Десь близько години дня мої думки й...
9. ІX. ЩОСЬ У ЛІСІ Я продирався чагарником, що ріс на схилі...
10. X. ЛЮДСЬКИЙ КРИК Наближаючись до хатини, я побачив, що то...
11. XI. ПОЛЮВАННЯ НА ЛЮДИНУ Коли в мене з'явилася безглузда...
12. XII. ОПОВІСНИКИ ЗАКОНУ Щось холодне торкнулося моєї руки....
13. XIII. ПЕРЕГОВОРИ Я знову повернув і став спускатися до...
14. XIV. ДОКТОР МОРО ПОЯСНЮЄ - А зараз, Прендіку, я поясню вам...
15. XV. ТВАРИННИЙ ЛЮД Прокинувсь я рано. Мені відразу ж...
16. XVI. ЯК ТВАРИННИЙ ЛЮД СКУШТУВАВ КРОВІ Моя письменницька...
17. XVII. КАТАСТРОФА Не минуло й шести тижнів, як я втратив...
18. XVIII. МОРО ЗНАЙДЕНО Помітивши, що Монтгомері вже третій...
19. XIX. СВЯТО МОНТГОМЕРІ Покінчивши з цим, помившись і...
20. XX. САМІТНИЙ МІЖ ТВАРИННИМ ЛЮДОМ Я дивився на цих істот і...
21. XXI. ТВАРИННИЙ ЛЮД ПОВЕРТАЄТЬСЯ ДО ПОПЕРЕДНЬОГО СТАНУ...
22. XXII. САМІТНА ЛЮДИНА Увечері я відплив від берега, тихо й...

На попередню


Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate