Додати в закладки

  
Переклад Translate

Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.

Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК І ГРОШОВО-КРЕДИТНА ПОЛІТИКА. Частина 1. А.М. Мороз, М.Ф. Пуховкіна

7. 2. СТАНОВЛЕННЯ СИСТЕМИ ВАЛЮТНОГО РЕГУЛЮВАННЯ В УКРАЇНІ

Становлення та розвиток економіки України неможливі без ство­рення ефективної фінансово-грошової системи. Невід'ємною скла­довою цієї системи є валютно-фінансова підсистема, яка охоплює діяльність на території України резидентів та нерезидентів, пов'яза­ну з рухом валютних цінностей у будь-якій формі.

Використання валютних цінностей в Україні потребує певної регламентації та регулювання з боку уряду та Національного банку України. У зв'язку з цим зростає роль національного валютного за­конодавства у визначенні порядку обігу іноземної валюти на тери­торії України з урахуванням необхідності забезпечення пріоритету грошової одиниці України, захисту її купівельної спроможності та врегулювання інших факторів, які впливають на конвертованість національної грошової одиниці.

Система валютного регулювання в Україні формувалась у склад­них і суперечливих соціально-економічних умовах. Вони характери­зувалися різким падінням обсягів виробництва, розривом традицій­них господарських зв'язків між республіками СРСР та колишньої Ради Економічної Взаємодопомоги (РЕВ), гіперінфляцією, посилен­ням ентропійних (хаотичних) процесів у економіці.

До моменту виходу із зони рубля, тобто до 16 листопада 1992 р., єдиним платіжним засобом в Україні залишався радянський (а піз­ніше — російський) рубль, а також діяла радянська система мно­жинних курсів для різних типів балансів за поточними операціями і за балансом руху капіталу. Як відомо, у цей період Україна не мала власного валютного законодавства, тому суб'єкти господарювання діяли відповідно до законодавства СРСР. Основою цього законодав­ства був порядок обов'язкового розподілу виторгу в іноземній ва-

люті між союзним і республіканським валютними фондами та ва­лютним фондом безпосередньо підприємства (у пропорції 50 % на 50 %). Валютний виторг викуповувався до союзного (республі­канського) фонду державою у суб'єктів господарювання за штучно завищеним курсом рубля. Для даного періоду було характерним збе­реження значних валютних обмежень одночасно з украй недоскона­лим валютним законодавством. Усе це сприяло створенню «тіньо­вого» сектора валютного ринку. За різними джерелами, відплив коштів до нього становив за вказаний період 12—20 млрд дол. США.

Нормативно-правові передумови управління валютною сферою в Україні як незалежній державі були закладені прийняттям 16 квіт­ня 1991 р. Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність». Обов'язковому розподілу підлягав виторг в іноземній валюті від зовнішньоекономічної діяльності всіх суб'єктів цієї діяльності, які мали постійне місцезнаходження або постійне місце проживання на території України (резиденти) незалежно від місця реєстрації та форм власності, крім тих, що створені за участю іноземного капіталу.

Валютний контроль в Україні почав здійснюватися відразу після проголошення її незалежності та виходу з рублевої зони у листопаді 1992 р. І саме у листопаді 1992 — березні 1993 рр. почала формува­тися в Україні власна система валютного регулювання.

10 січня 1992 р. в Україні були запроваджені в обіг готівкові купоно-карбованці Національного банку України, які виконували функції засобу платежу разом з рублевими банкнотами. У червні 1992 р. Україна здійснила формальну уніфікацію обмінного курсу рубля відносно інших іноземних валют на рівні ринкового курсу.

Наступним кроком у становленні в Україні системи валютного регулювання стало проведення грошової реформи. її перший етап розпочався 16 листопада 1992 р. на підставі Указу Президента України «Про реформу грошової системи України».

Згідно з Указом Президента, що визначав систему обігу інозем­ної валюти, були введені досить високі податки на товари експорте­рів та вимога обов'язкового здавання експортерами усього валютно­го виторгу державі. Введення податку на валютний виторг значно обмежило валютний ринок України і призвело до відхилення курсу національної валюти від паритету купівельної спроможності. Унас­лідок цього жорсткого нормативного регулювання податкові над­ходження від підприємств протягом 1992 р. різко скоротилися.

Зростали також розміри введених значних (до 200 %) акцизних зборів на низку імпортних товарів. У сфері валютних відносин це призвело до подальшого відхилення курсу від паритету купівельної

Якщо номінальний валютний курс розглядається як відносна ціна двох валют, то реальний курс відображає відносну ціну товарів і відбиває, поряд з іншим, пари­тет купівельної спроможності даної валюти.

спроможності. Як доларові, так і карбованцеві ціни на широкий асортимент імпортних товарів, що й до того перевищували серед­ньоєвропейські на ЗО—50 %, зросли у 2 і більше разів.

Згідно з Указом Президента України передбачалося використан­ня на території України як законного засобу платежу українського карбованця. При цьому всі наявні в балансах підприємств і банків станом на 16 листопада 1992 р. рублеві залишки були конвертовані в карбованці за курсом 1: 1. Власне «рублевими» коштами, тобто іноземною валютою, визнавалися лише ті грошові надходження, які зараховувалися на кореспондентські рахунки українських банків у банках Росії або інших країн зони функціонування рубля. Одночас­но з метою зупинки «втечі капіталу» ставка рефінансування комер­ційних банків України була піднята до рівня, що існував на той момент у Росії — 80 % річних, а офіційний курс українського кар­бованця встановлювався на рівні 1, 45 українського карбованця за 1 російський рубль.

До листопада 1992 р. Національний банк України встановлював обмінні курси грошової одиниці України відносно долара США, а з 19 листопада 1992 р. також до валют країн рублевої зони.

Наприкінці грудня 1992 р. карбованець був девальвований до рівня 1, 54 українського карбованця за 1 російський рубль; курс до долара США становив уже 638 карбованців.

Подібна девальвація виявилася недостатньою для забезпечення на валютному ринку необхідної кількості іноземної валюти (як у го­тівковій, так і в безготівковій формі) для виконання зобов'язань резидентів за імпортними контрактами. Особлива увага уряду та Національного банку України була звернена на розвиток мережі об­мінних пунктів. Будь-які обмеження на ввіз та вивіз готівкових російських рублів були скасовані, а це призводило до того, що їх власники (особливо в східних регіонах України) не бажали здійс­нювати обмін російських купюр на карбованці.

Розуміючи необхідність створення умов для підтримання курсу національної грошової одиниці, Національний банк України напри­кінці 1992 р. розпочав роботу щодо створення Офіційного валютно­го резерву України, структура якого була затверджена Правлінням НБУ, у таких пропорціях: долари США — 40 %, марки ФРН — 20, ЕКЮ — 20, інші валюти — 15, золото — 5 %. Значні надії у ство­ренні валютного резерву покладалися на підтримку міжнародних фінансових організацій, проте значної фінансової допомоги з їхньо­го боку у той час не було надано.

Ситуація залишалася незмінною до березня 1993 р., коли набуло чинності нове валютне законодавство, яке дещо лібералізувало ва­лютний ринок. Основним законодавчим актом у цій сфері став Дек­рет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулю­вання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 р. Він регулює

операції з валютними цінностями, визначає статус валюти України, встановлює загальні принципи валютного регулювання, функції кредитних установ під час здійснення валютних операцій; порядок використання надходжень в іноземній валюті, а також відповідаль­ність за порушення валютного законодавства резидентами. Згідно з цим Декретом було передбачено встановлення Національним бан­ком України валютного (обмінного) курсу національної грошової одиниці на підставі результатів торгів на міжбанківському валют­ному ринку України. Зокрема, порядок установлення та викорис­тання валютного курсу було визначено Інструкцією Національного банку України від 14 березня 1993 р.

Національний банк міг установлювати й інші способи визначен­ня курсів валютних цінностей, виражених у розрахункових (клірин­гових) одиницях, а також у неконвертованих іноземних валютах. У першому випадку йшлося про торговельний оборот з іноземними державами, у другому — про неторговельні платежі. Національний банк установлює також граничні розміри маржі за операціями на міжбанківському валютному ринку України для уповноважених банків та інших фінансово-кредитних установ.

Отже, була здійснена спроба встановлення ринкового (плаваю­чого) курсу українського карбованця відносно іноземних валют. Даний валютний режим діяв з квітня по липень 1993 р. і спрямову­вався на подальшу лібералізацію валютного ринку.

Проте лібералізація рестриктивної системи відбувалася досить повільно. Протягом 1992 р. експортний податок поступово ско­рочувався, а в березні 1993 р., після введення нового валютного законодавства, стабілізувався валютний ринок. Кошти у вільно кон­вертованих валютах (без обмежень) могли купуватися тільки ук­раїнськими резидентами на валютних аукціонах НБУ за посеред­ництва уповноважених банків після пред'явлення резидентами вже укладених контрактів на імпорт.

Було скорочено обов'язковий продаж підприємствами надход­жень від експорту у вільно конвертованих валютах — зі 100 % (за завищеним офіційним курсом) до 50 % (за курсом УМВБ). Як нас­лідок, пропозиція долара на аукціонах УМВБ зросла майже в 10 ра­зів. У квітні 1993 р. стали проводитися щотижневі купівлі і продажі німецької марки і російського рубля. Курси решти валют установ­лювалися НБУ на основі котирувань на світових валютних біржах. Визначені таким чином курси були обов'язковими для проведення угод в іноземних валютах протягом наступного тижня, тобто до мо­менту наступного аукціону.

З метою вгамування інфляції, стабілізації витрат на оплату кри­тичного імпорту (зокрема нафти та газу) у серпні 1993 р. НБУ на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 9 серпня 1993 р. прийняв рішення про жорстку фіксацію обмінного курсу ук-

раїнського карбованця до долара США, німецької марки та російсь­кого рубля. Фіксація курсу карбованця супроводжувалася новими, більш жорсткими умовами використання валютного виторгу. Зок­рема, 40 % надходжень на користь резидентів іноземної валюти по­винно було продаватись урядові через Тендерний комітет за офі­ційним обмінним курсом 12610 крб. за долар США, 10% — На­ціональному банку за курсом 25000 крб. за долар США (ці курси утримувалися на зазначеному рівні з грудня 1993 р. до середини травня 1994 р. ). Решта (50 %) експортних валютних надходжень мо­гла зберігатися на валютних рахунках резидентів або ж у разі пот­реби для останніх за їхнім дорученням продаватися безпосередньо Національному банку України через так званий «вільний продаж» за курсом, який був вищим від офіційного у 2—3 рази.

Множинність валютних курсів (унаслідок введення якої офіцій­ний курс був відокремлений від курсу, що встановлювався на УМВБ) за умови існування паралельних валютних ринків призвела до відтоку капіталів за межі України. Причини цього відомі: послаб­лений контроль з боку державних органів (розпад апарату контролю і примусу), відсутність макроекономічної стабільності, що виявля­лася, зокрема, у високій інфляції, у від'ємній реальній процентній ставці, а також у великій відмінності між офіційним і ринковим кур­сами карбованця до іноземних валют.

Як наслідок, пропозиція конвертованих валют різко скоротилася, що збільшило розрив між офіційним курсом і курсом на УМВБ. Причина розриву міжбанківського і ринкового курсів полягала в об­меженому доступі комерційних банків до валютних аукціонів НБУ, а також у відборі контрактів, що допускалися до торгів.

Указом Президента України «Про додаткові заходи щодо удос­коналення валютного регулювання» від 2 листопада 1993 р. було тимчасово призупинено валютні торги на УМВБ, а також заборо­нено проведення операцій з купівлі-продажу іноземної валюти на інших біржах. Згідно із Законом України «Про внесення змін до декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного ре­гулювання і валютного контролю"», який був прийнятий у листопа­ді 1993 р., обмінні курси іноземних валют установлювалися Націо­нальним банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Тендерний комітет — це адміністративний орган Кабінету Міністрів України, до повноважень якого входило здійснення перерозподілу іноземної валюти, що ви­куповувалась у резидентів у порядку обов'язкового продажу експортних надход­жень, для забезпечення імпортних контрактів. Комітет приймав рішення про розпо­діл валютних надходжень деяким державним підприємствам та імпортерам «кри­тичних» товарів (енергоресурси, ліс, дерево, кольорові метали, ліки й медичне об­ладнання, добрива для сільського господарства).

На даному, першому, етапі валютного регулювання обмінний курс карбованця визначався переважно адміністративними метода­ми, що пояснювалося існуючими економічними й політичними умо­вами, а саме:

— у країні зберігалася значна частка державної власності в про­
мисловості, колективізоване сільське господарство, слабо розвинута
кредитно-банківська система, низькі темпи «малої» приватизації;

— «перехідні» уряди лише проголошували реформи і перехід до
принципів регульованої економіки, що насправді означало відсут­
ність реформ;

— не було достатньої кількості кваліфікованих спеціалістів з пи­
тань валютного регулювання та не завжди ефективно використову­
вався досвід.

З жовтня 1994 р. розпочався новий, другий, етап розвитку ва­лютного регулювання в Україні. Суть його полягала в подальшій лібералізації валютного ринку, встановленні єдиного обмінного кур­су для готівкових розрахунків, у підготовці передумов для введення нової грошової одиниці — гривні. Підвалини цього етапу заклада­лися Указом Президента України від 22 серпня 1994 р., котрий виз­начав правові рамки функціонування міжбанківського валютного ринку і передбачав у II півріччі 1994 р. забезпечити поступове збли­ження й уніфікацію офіційного і ринкового валютних курсів. Не зазнала змін вимога щодо продажу 50 % валютного виторгу підпри­ємствами. Проте були змінені пропорції продажу: 30 % — за офі­ційним курсом для Тендерного комітету, 10 % — за ринковим (аук­ціонним) курсом для офіційного резерву НБУ, 10 % — на валютний аукціон НБУ.

Постановою Правління Національного банку України «Про уні­фікацію курсу українського карбованця до іноземних валют та лібе­ралізацію валютного ринку України» від 22 жовтня 1994 р. було проголошено, що офіційний курс карбованця до долара США, ні­мецької марки, російського та білоруського рублів визначається на підставі результатів торгів на УМВБ, тобто постійно змінюється*. Установлений у такий спосіб офіційний курс карбованця викорис­товується під час здійснення усіх безготівкових і готівкових опера­цій продажу та купівлі іноземної валюти. Отже, фіксований курс ка­рбованця до іноземних валют, що використовувався Тендерним комітетом, було скасовано, а множинність курсів — ліквідовано. У країні залишився один законний курс, що було прогресивним для розвитку валютного ринку України (сприяло поверненню валютно­го виторгу від експорту в Україну, збільшенню на ринку пропозиції іноземної валюти тощо).

У цей порядок пізніше були внесені зміни, які передбачали визначення на підс­таві результатів торгів на УМВБ тільки офіційного курсу карбованця до долара США

З метою розширення переліку операцій, які допускаються на ва­лютному ринку, Національний банк України надав можливість упов­новаженим банкам приймати заявки клієнтів на купівлю іноземної валюти для здійснення ліцензійних валютних операцій, пов'язаних із рухом капіталу, в тому числі і для обслуговування заборгованості за кредитами в іноземній валюті, наданими резидентами України чи нерезидентами. Для забезпечення децентралізації валютного ринку в Україні уповноваженим банкам була дозволена купівля-продаж на міжбанківському валютному ринку доларів США, німецьких марок, російських та білоруських рублів, які підлягали вільному продажу.

У подальшому з метою виконання державної програми еконо­мічних реформ Постановою Правління Національного банку Украї­ни «Про заходи щодо лібералізації валютного ринку України» від 16 травня 1995 р. було дано дозвіл на здійснення обов'язкового про­дажу валютних надходжень та вільних валютних коштів резидентів України як через Українську міжбанківську валютну біржу, так і безпосередньо через уповноважені банки на міжбанківському ва­лютному ринку України. Цією постановою прийнято також рішення вважати за недоцільне подальше продовження обов'язкового викупу до Офіційного валютного резерву Національного банку України 10 % валютних надходжень від суб'єктів господарської діяльності. Резидентам дозволялося купувати іноземну валюту як через УМВБ, так і безпосередньо через уповноважені банки України на міжбан­ківському валютному ринку. Ці рішення мали сприяти кращому ви­конанню контрактів щодо імпорту продукції (робіт, послуг) в Україну, дати змогу здійснювати попередню оплату (авансований платіж) на користь нерезидента.

Водночас було реалізовано проголошений ще у лютому 1994 р. Верховною Радою України підхід до посилення адміністративної і кримінальної відповідальності за порушення правил здійснення ва­лютних операцій. Так, уже влітку 1994 р. розвиток ідеї щодо поси­лення адміністративного контролю знайшов своє втілення в прези­дентському рішенні про необхідність декларування резидентами не лише наявності, а й відсутності інвестицій і валютних коштів за кор­доном, що в подальшому призведе до бюрократизації зовнішньотор­говельного обороту.

На другому етапі розвитку валютного регулювання, що тривав до вересня 1996 р., основним напрямом валютної політики, передба­ченим програмою економічних реформ Президента України, було здійснення заходів щодо поступової лібералізації і децентралізації валютного ринку України, а саме:

— створення умов, які б найбільшою мірою наближали курс на­ціональної валюти до його реального значення (розформування Тен­дерного комітету, визначення курсу українського карбованця на підставі відновлених торгів на УМВБ);

— забезпечення пріоритету національної валюти як платіжного
засобу через поступове обмеження готівкового та безготівкового
обігу іноземної валюти в Україні;

— здійснення децентралізації внутрішнього валютного ринку
(створення незалежних валютних бірж у різних регіонах країни,
зняття обмежень на здійснення операцій на міжбанківському валю­
тному ринку з купівлі-продажу іноземної валюти щодо поточних
операцій);

— здійснення лібералізації внутрішнього валютного ринку (по­
ступове скорочення обмежень щодо використання валюти та форми
платежів).

Досягнення фінансової стабілізації у 1996 р., у тому числі завдя­ки відповідному валютному регулюванню, дало змогу у вересні цього самого року здійснити грошову реформу, яка стала початком тре­тього етапу розвитку валютного регулювання в Україні. Вона мала неконфіскаційний, прозорий характер і передбачала заміну карбованця новою грошовою одиницею — гривнею у співвідно­шенні 1 грн. до 100 тис. крб. З 2 вересня було встановлено офіцій­ний обмінний курс гривні до іноземних валют. Існуючий порядок обов'язкового продажу валютних надходжень резидентів на міжбан­ківському валютному ринку України залишався без змін до червня 1997 р., коли і був скасований Законом України «Про внесення змін до деяких декретів Кабінету Міністрів України з питань валютного регулювання».

Розвиток валютного ринку в Україні, забезпечення внутрішньої конвертованості та певна стабілізація національної валюти створили передумови для того, щоб Україна у травні 1997 р. могла заявити про приєднання до статті УПІ Статуту МВФ. Це означає, що з юри­дичного погляду у рамках світової валютної системи гривня є віль­но конвертованою валютою за поточними операціями.

Перша половина 1998 р. характеризувалася постійною девальва­цією української валюти. Влітку темпи девальвації прискорились, що поставило під загрозу стабільність гривні й спонукало Націо­нальний банк вжити ряд заходів, спрямованих на поліпшення ситу­ації на валютному ринку. Зокрема, у вересні знову був уведений обов'язковий продаж 50 % валютних надходжень резидентів від здійснення операцій, розширено межі валютного коридору.

Юридичною основою механізму та принципів валютного регу­лювання, повноважень і функцій державних органів у регулюванні валютних операцій в Україні є Конституція України, Укази Прези­дента України, Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Постанови Верхов­ної Ради та Кабінету Міністрів України, нормативні документи Національного банку України. З часу прийняття зазначених вище законодавчих актів економіка України зазнала значних макроеко-

номічних зрушень, чим і була викликана потреба у новому Законі України «Про валютне регулювання».

Отже, за роки незалежності нашої держави система валютного регулювання та контролю пройшла звивистий і тернистий шлях формування. Та попереду — не менш складний і відповідальний шлях її вдосконалення, виведення на сучасний міжнародний рівень.

Додати в закладки

  
Переклад Translate