Додати в закладки

  
Переклад Translate

Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.

Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК І ГРОШОВО-КРЕДИТНА ПОЛІТИКА. Частина 1. А.М. Мороз, М.Ф. Пуховкіна

1.4. ОРГАНІЗАЦІЙНІ ОСНОВИ ДІЯЛЬНОСТІ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ

Ефективність функціонування банківської системи України зна­чною мірою залежить від рівня кваліфікації апарату управління НБУ як частини єдиного механізму банківської системи. Успішне виконання апаратом управління НБУ завдань і функцій, визначених Законом України «Про банки і банківську діяльність», можливе ли­ше на основі наукового підходу до визначення його організаційної структури та діяльності.

Структура управління є результатом поділу і кооперації праці між службовцями. Її первинними елементами виступають посади, встанов­лені відповідними правовими актами з чітко визначеним переліком прав та обов'язків осіб, що їх обіймають. Організаційна структура НБУ— це склад його внутрішніх підрозділів та форми їх взаємодії.

У теорії управління до характерних рис організаційної структури відносять, по-перше, роздрібненість (кожний орган складається з низки відособлених частин, під якими розуміють усі його підрозділи (посади)). Так, до складу організаційної структури НБУ входять: ке­рівництво — Голова НБУ, його заступники, правління; структурні підрозділи та їхні керівники.

По-друге, ієрархічність (пірамідальність). Із поглибленням поділу праці всередині кожного органу можуть відділятися нові структурні частини. На певній стадії один керівник уже не в змозі спрямовува­ти і контролювати діяльність численних виконавців. Колектив служ­бовців стає некерованим, виникає загроза порушення стійкості та єдності в роботі. Усуваються ці суперечності з допомогою проміж­них ланок. У НБУ це — директор департаменту, його заступник, на­чальник управління, завідувач відділу тощо.

По-третє, складність, симетричність і формальність.

Структура може мати і такі риси, як стійкість, надійність, цілі­сність та ін.

Розглянемо детальніше формальність як характерну рису органі­заційної структури НБУ. Норми адміністративного права закріплю­ють кількісний та якісний її «параметри»: чисельність структурних підрозділів (посад), співвідношення посад керівного, оперативного та обслуговуючого персоналу, внутрішньоструктурні зв'язки між ними, відповідні функції, права й обов'язки. Низка структурно-посадових питань вирішується колегіально. Наприклад, постановою правління НБУ від 5 вересня 1996 р. затверджено структуру цент­рального апарату НБУ. Відтак структура апарату управління набула нормативної сили, «формального» характеру, відносної незалежно­сті щодо особистих якостей службовців, які обіймають ті чи інші посади. Безперечно, організаційна структура центрального апарату управління НБУ не є сталою, вона може змінюватись у зв'язку із розширенням чи звуженням функцій банку, збільшенням чи змен­шенням обсягу виконуваної роботи тощо.

У теорії управління виділяються три основні типи побудови структури органів управління: лінійний, функціональний і змішаний {лінійно-функціональний). За лінійного типу поділ праці відбуваєть­ся як «по вертикалі», так і «по горизонталі» — між керівника­ми структурних підрозділів, які перебувають на одному рівні. При цьому у кожного працівника органу є лише один керівник, котрий здійснює керівництво з усіх питань. За функціонального типу побу­дови структури поділ праці відбувається відповідно до посадових функцій, причому виконавець підпорядкований одночасно кільком функціональним підрозділам — кожному з певного кола питань. Поєднання лінійного і функціонального принципів в одному органі управління створює самостійний тип структури — лінійно-функціо­нальний.

Кожен із перелічених вище типів структури органів управління має свої переваги й недоліки. Більшість органів державного управ­ління в Україні заснована на засадах лінійно-функціонального прин­ципу. Саме на такій основі побудована структура центрального апа­рату управління НБУ.

Структура центрального апарату НБУ. Налагодити функціо­нування системи управління тим складніше, чим вона більша. Управ­ляючі, котрі володіють мистецтвом управління, не випадково від­дають перевагу співпраці з нечисленним, але висококваліфікованим апаратом і не підтримують тенденцію до розширення управлінсько­го апарату. Зростання апарату управління в арифметичній прогресії тягне за собою збільшення чисельності внутрішніх взаємозв'язків у геометричній прогресії.

Питанням структури центрального апарату управління НБУ, як і управлінського апарату будь-якого іншого державного органу, при­свячено чимало праць у юридичній та економічній літературі. Уза­гальнюючи пропоновані там дефініції, можна сформулювати поняття структури центрального апарату управління НБУ. Під структу­рою центрального апарату управління Національного банку слід ро­зуміти сукупність його підрозділів, схем розподілу між ними функ­цій і повноважень, покладених на банк, і систему взаємовідносин цих підрозділів.

Структура НБУ та його центрального апарату є чинником, від якого значною мірою залежить як прийняття, так і виконання управ­лінських рішень у грошово-кредитній сфері, забезпечення стабіль­ності національної валюти. Звичайно, в реалізації цих завдань від­повідна роль належить також мережі Національного банку, до якої, крім центрального апарату, входять філії (територіальні управлін­ня), розрахункові палати, Банкнотно-монетний двір, Фабрика банк­нотного паперу, Державна скарбниця України, Центральне сховище, спеціалізовані підприємства, банківські навчальні заклади й інші структурні одиниці та підрозділи, необхідні для забезпечення діяль­ності НБУ.

Національний банк України в межах чинного законодавства має право самостійно вирішувати питання організації, створення, лікві­дації та реорганізації спеціалізованих підприємств, інших структур­них підрозділів та одиниць, а також затверджувати їхні статути і по­ложення.

Нинішня структура центрального апарату НБУ була затвердже­на, як про це згадувалося, постановою правління Національного банку від 5 вересня 1996 р. До складу центрального апарату НБУ входять департаменти (валютного регулювання, емісійно-кредит­ний, банківського нагляду, бухгалтерського обліку, інформації, го­тівково-грошового обігу, персоналу, економічний, юридичний) та низка інших самостійних структурних підрозділів. В основному їхні функції полягають у виробленні політики центрального банку, про­веденні дослідно-аналітичної роботи, здійсненні операцій на креди­тному та валютному ринках, а також діяльності технічного та адмі­ністративного характеру.

Поліпшення структури центрального апарату банку у вересні 1996 р. дало можливість удосконалити управлінський процес. Він набув більш системного характеру, підвищилася виконавська дис­ципліна працівників, що, у свою чергу, позитивно вплинуло на ді­яльність банківської системи України в цілому.

Функціонування всіх структурних підрозділів центрального апа­рату НБУ та діяльність їхніх працівників регламентується відповід­ними положеннями, посадовими інструкціями тощо.

Рада Національного банку. Це — вищий колегіальний орган управління. Особливості його формування випливають із Конститу­ції України (ст. 84, п. 18; ст. 106, п.12). Суть їх полягає, зокрема, в тому, що одна половина членів ради, як уже зазначалося, признача­ється Верховною Радою України, а друга — Президентом України.

Члени Ради НБУ, які входять до її складу за посадою, належать до квоти Верховної Ради чи Президента України залежно від того, хто їх призначив на посаду. Раду Національного банку України очо­лює Голова НБУ. Строк повноважень членів Ради становить 5 років, проте їхні повноваження можуть бути припинені за поданням голо­ви НБУ органом, що їх призначив, у таких випадках:

1) за власним бажанням, у разі подання письмової заяви про це;

2) за неможливості виконання своїх обов'язків (у тому числі й застаном здоров'я);

3) якщо вчинено злочин, установлений вироком суду, що набув чинності;

4) у разі звільнення з посад осіб, які входять до складу Ради НБУ за посадою.

Вакансії в Раді НБУ заміщуються у порядку, передбаченому Конституцією України.

Оскільки створення Ради НБУ має конституційні засади, її діяль­ність регламентовано в Законі «Про Національний банк України».

Правління Національного банку України. Діяльність цього органу передбачена Законом України «Про банки і банківську ді­яльність» (ст. 10) і Статутом НБУ (ст. 21). Члени Правління приз­начаються Верховною Радою України за поданням Голови Націо­нального банку. Правління НБУ переважно вирішує організаційні, координаційні і контрольні питання. Так, цей орган розглядає пи­тання організації і здійснення єдиної політики в галузі кредитуван­ня, розрахунків, грошового обігу, обліку й звітності, банківського контролю та інші питання діяльності банків. Правління НБУ роз­робляє проекти основних напрямів грошово-кредитної політики, прогнози касових оборотів, зведений валютний план, координує ді­яльність управлінь НБУ на місцях, а також підвідомчих підприємств і організацій.

До повноважень правління НБУ належать також: підбір, розста­новка, виховання, підготовка і перепідготовка кадрів; розгляд прое­ктів, постанов та інших нормативних актів НБУ, річного звіту й балансу НБУ, річних звітів про роботу системи банків і зведеного балансу банків України, звітів керівників установ НБУ, структурних підрозділів центрального апарату НБУ. Рішення Правління НБУ з розглянутих питань ухвалюються простою більшістю голосів і оформляються відповідними постановами.

Порядок призначення на посаду Голови НБУ визначено Консти­туцією України (ст. 85, п. 18). Про це також ідеться в Законі Украї­ни «Про банки і банківську діяльність» (ст. 10), а також у Статуті Національного банку України (ст. 20).

Відповідно до Статуту Національного банку до обов'язків його Голови входить насамперед керівництво всією діяльністю банку. У зв'язку з цим на Голову покладено персональну відповідальність за виконання поставлених перед Національним банком завдань. Він має право видавати накази та інші локальні правові акти з питань діяльності НБУ. Голова Національного банку розпоряджається згід­но з чинним законодавством усім його майном, дає доручення, вста­новлює порядок підписання зобов'язань і видання доручень від іме­ні НБУ, а також здійснює представництво за кордоном з усіх питань діяльності Національного банку.

Статутом НБУ передбачено, що Голова вносить зміни в структу­ру банку, виходячи з конкретних умов діяльності, за винятком цент­рального апарату. Він же затверджує штатний розпис центрального апарату, типову структуру управлінь на місцях; призначає посадо­вих осіб НБУ згідно із затвердженою номенклатурою та звільняє їх, установлює посадові оклади, заохочує працівників, які відзначилися своєю працею, накладає дисциплінарні стягнення.

До повноважень Голови Національного банку входить також за­твердження положень про структурні підрозділи центрального апарату і про установи НБУ, розподіл обов'язків між заступниками, керівниц­тво всією поточною діяльністю. У разі необхідності Голова Націо­нального банку доручає розгляд окремих питань, які входять до його компетенції, своїм заступникам, керівникам структурних підрозділів центрального апарату, а також керівникам установ НБУ на місцях.

Таким чином, посада Голови НБУ, як видно з аналізу його пов­новажень, поєднує єдиюначальнщтво щодо вирішення важливих питань щоденної діяльності «банку банків» незалежної України з одночасною колегіальністю при вирішенні проблем, які входять у компетенцію НБУ.

Регіональні управління НБУ. Підрозділами НБУ є його регіо­нальні управління (філії). Вони створені в усіх обласних центрах держави, Автономній Республіці Крим та у м. Києві і Київській об­ласті. Від імені НБУ його філії здійснюють частину функцій на від­повідній території. їхні діяльність та обсяг повноважень регламен­туються «Положенням про регіональне управління Національного банку України», затверджене правлінням НБУ від 12 червня 1993 р.

Регіональні управління не наділені правами юридичної особи і не можуть видавати нормативні акти. Вони мають право діяти лише від імені НБУ в межах наданих повноважень. Створення та реорга­нізація регіональних управлінь здійснюються за рішенням НБУ.

У своїй діяльності регіональні управління керуються законодав­чими актами України, Статутом НБУ, постановами правління, нака­зами, іншими нормативними актами НБУ та «Положенням про регі­ональне управління Національного банку України».

Регіональне управління НБУ очолює начальник, який признача­ється на посаду і звільняється з неї правлінням НБУ. Він представ­ляє інтереси управління і НБУ в органах прокуратури, судових, слід­чих та інших адміністративних органах.

Національний банк України забезпечує регіональні управління майном, вартість якого відображається на балансі управління, що є складовою балансу НБУ. Регіональні управління розпоряджаються цим майном без обмеження, за винятком споруд і об'єктів, продаж яких здійснюється управлінням за погодженням із НБУ. Регіональні управління мають печатку зі своїм найменуванням і зображенням Державного герба України.

Відносини регіональних управлінь з іншими банками, підприєм­ствами, установами та організаціями будуються на основі договорів, укладених управлінням від імені Національного банку України. Від­повідальність за укладеними договорами несе НБУ.

Згадане Положення покладає на регіональні управління НБУ ни­зку завдань. До них, зокрема, слід віднести проведення єдиної гро­шово-кредитної та валютної політики, спрямованої на зміцнення грошового обігу відповідно до основних напрямів грошово-кредит­ної політики, які розробляються НБУ. Регіональні управління здій­снюють також контроль за розвитком валютного ринку і ринку цінних паперів, аналіз грошово-кредитних відносин у регіоні та їх прогнозування.

Серед основних завдань регіональних управлінь можна виділити здійснення розрахунків між комерційними банками через кореспон­дентські рахунки, контроль за дотриманням комерційними банками банківського законодавства, економічних нормативів і нормативних актів НБУ та чинного законодавства України, а також проведення емісійно-касової роботи.

З метою раціонального й ефективного виконання своїх завдань регіональні управління мають певні повноваження щодо грошово-кредитного регулювання у сфері організації розрахунків, виконання бюджету, бухгалтерського обліку та грошового обігу, а також валю­тного регулювання, економічного аналізу й статистики, контролю організації фінансування капітальних вкладень, нагляду і регулю­вання діяльності комерційних банків, звітності й оброблювання бан­ківської інформації тощо.

Регіональні управління складають зведений фінансовий план внутрішньогосподарської діяльності, визначають плановий прибу­ток, проводять роботу щодо підвищення рівня рентабельності, здій­снюють господарську діяльність згідно з економічними норма­тивами, затвердженими НБУ. У цій сфері діяльності вони також зобов'язані раціонально використовувати госпрозрахункові фонди, організовувати роботу, спрямовану на підвищення кваліфікації пра­цівників, тощо.

Важливими є повноваження регіональних управлінь у сфері пра­вової діяльності. Зокрема, вони повинні вивчати й узагальнювати практику застосування чинного законодавства, давати банкам ко­респондентам роз'яснення щодо нормативних актів НБУ, давати

юридичному департаменту НБУ пропозиції стосовно внесення необ­хідних змін та доповнень у чинні нормативні акти.

За дорученням Національного банку України регіональні управ­ління можуть брати участь у розробленні проектів правових актів, перевірці відповідності вимогам чинного законодавства проектів, угод та інших документів правового характеру. Діяльність регіо­нальних управлінь може бути припинена за рішенням НБУ, яким одночасно визначається порядок використання їхнього майна.

Розглянуті питання дають змогу зробити певні висновки. Ефек­тивна, злагоджена й чітка діяльність банківського апарату значною мірою залежить від точного визначення завдань, функцій і компете­нції як усієї системи, так і кожного структурного підрозділу.

Кожний структурний підрозділ чи ланка управлінської системи НБУ повинні так організовувати свою діяльність, щоб максимально ефективно виконувати завдання, покладені на них чинними право­вими актами.

Додати в закладки

  
Переклад Translate