Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Рафаель Сабатіні Хроніка капітана Блада Переклад М.Дмитренко
Розділ II КОРАБЕЛЬ ЗІ СКАРБОМ
Капітан Блад любив казати, що вартість людини виявляється не стільки в здатності планувати великі діла, скільки в умінні вгадати слушну нагоду й скористатися з неї.
Сам він, безперечно, показав ці якості і тоді, коли'оволодів чудовим іспанським кораблем «Сінко Льягас», і тоді, коли зірвав намір підлого пірата капітана Істерлінга відібрати в нього той благородний корабель.
Однак після того як Блад зі своїм кораблем насилу порятувались, усім його товаришам стало зрозуміло, що води Тортуги для них небезпечні і що довіряти піратам не можна. Того ж дня на шкафуті було скликано загальну [311] раду, і Блад висунув нескладну альтернативу: коли на людину нападають, вона або б'ється, або тікає.
- А оскільки нам не випадає битись, коли на нас нападуть, а це, безсумнівно, незабаром станеться, нам лишається одне - вдати боягузів, хоч би для того, щоб врятуватись і згодом довести, що ми не з легкодухих.
Усі з ним погодились. Та хоч було ухвалено тікати негайно, але куди саме, поклали вирішити пізніше, бо найважливіше тепер було покинути Тортугу й уникнути можливих залицянь з боку капітана Істерлінга.
І от глупої ночі, зоряної але безмісячної, великий фрегат, що був колись гордістю Кадіса, якомога тихіше підняв якір. Підставивши розгорнуті вітрила легенькому попутному вітерцеві, що віяв з берега, і скориставшись із відпливу, що полегшив йому цей маневр, «Сінко Лья-гас» повернув у відкрите море. І якщо навіть скрипіння кабестана, брязкіт якірного ланцюга чи рипіння блоків і долинули до Істерлінга, який перебував на борту «Бона-вентури» на відстані кабельтова, перешкодити Бладові здійснити, свій намір він просто не міг, бо найменше три чверті його розбійницької команди сиділи по шинках на березі, а піти на абордаж із залишками матросів, хоч ці залишки вдвічі переважали кількість людей на «Сінко Льягасі», він був зовсім не схильний. А втім, якби у нього на борту була вся команда, що складалася з двохсот чоловік, Істерлінг однаково не став би чинити перешкод капітанові Бладу. Поки «Сінко Льягас» стояв у Тортузі, Істерлінг міг спробувати оволодіти ним лише потихеньку, хитрощами, бо навіть його зневага до усталених тут звичаїв не дозволяла й думати про те, щоб захопити корабель у цьому піратському притулку хиломіць, тим більше, що французький губернатор мосьє д'Ожерон ставився до Блада та його товаришів по засланню доброзичливо.
А у відкритому морі все було б інакше, до того ж він би таку історію вигадав про те, як «Сінко Льягас» попав йому в руки, що ніхто в Кайоні й слова проти нього не сказав би.
Отже, капітан Істерлінг дозволив Пітерові Бладу відплисти без перешкод і був з цього навіть задоволений. Не виявив він також ніякого недоречного поспіху кинутись навздогін, що зразу зрадило б його наміри. Він усе приготував неквапливо і підняв якір тільки опівдні наступного дня. Істерлінг не сумнівався, що зуміє правильно вгадати, в якому напрямку пішов Блад, сподіваючись завдяки більшій швидкості «Бонавентури» наздогнати його. [312]
Міркування Істерлінга були досить логічні. Він знав, що на «Сінко Льягасі» для довгого плавання немає харчів, отже, годі й думати, щоб капітан Блад вирушив просто до Європи.
Насамперед йому треба було поповнити корабельні запаси, а оскільки він не міг навіть наблизитись до англійського чи іспанського поселення, то з цього випливало, що він скористається з єдиної для нього можливості й подасться до якого-небудь нейтрального голландського володіння. До того ж, не маючи досвідченого штурмана, він навряд чи міг зважитись плисти серед небезпечних рифів Багамських островів. Тому не важко було зробити висновок, що Блад візьме курс на Підвітряні острови з наміром зайти в Сан-Мартін, Сабу або Санта-Еустасію. І ось впевнений, що наздожене «Сінко Льягас», поки він дістанеться до найближчого з цих голландських поселень, що лежало на відстані двохсот ліг від Тортуги, Істерлінг узяв курс на схід уздовж північного узбережжя Еспань-йоли.
Все, однак, склалося далеко не так просто, як гадав Істерлінг. Вітер, спочатку попутний, надвечір змінився на східний і протягом ночі обернувся в шторм. На світанку, коли небо розлючено й лиховісно почервоніло, «Бонавен-тура» не тільки не просунулась уперед, а й на кілька миль збилася з курсу. Потім під обід вітер змінився на південний і розгулявся як ніколи. З цим вітром з Карібського моря налетів ураган, і протягом двадцятетчотирьох годин «Бонавентуру», що згорнула всі вітрила й задраїла люки, кидало по розлючених хвилях, наче корок.
Але Істерлінг був не тільки сміливим бійцем, а й вправним моряком. Під його майстерною рукою «Бонавентура» вийшла з випробування неушкодженою, і коли нарешті шторм ущух, а з південного заходу повіяв свіжий бриз, відновила переслідування. Піднявши всі вітрила, шлюп швидко полинув збуреним штормом морем.
Істерлінг підбадьорював своїх людей, нагадуючи їм, що ураган, який затримав їх, повинен був так само затримати й «Сінко Льягас», а якщо згадати, які тюхтії порядкують на колишньому іспанському фрегаті, то стане зрозуміло, що шторм ще й полегшив «Бонавентурі» її завдання.
Та наскільки добре прислужився їм шторм, вони зрозуміли лише наступного ранку, коли за мисом Енганьо помітили галеон, якого вони через велику відстань прийняли спочатку за «Сінко Льягас», але дуже швидко зрозуміли, що то якийсь інший корабель. Він був, безперечно, [313]іспанським, про що свідчили не лише високі борти, а й прапор Кастілії на клотику грот-щогли трохи нижче розп'яття. Вітрила на реях грот-щогли було міцно взято на рифи, і галеон, маючи вітрила тільки на фок-бізані й шпринтоні, незграбно й важко прокладав собі шлях у напрямку протоки Мони.
Вигляд цього напівскаліченого корабля подіяв на Істерлінга так, як діє на хорта вигляд оленя. Про пошуки «Сінко Льягоса» вмить було забуто. Перед очима з'явилась легша здобич, причому така, з якою неважко було впоратись.
Стоячи біля поруччя на кормі, Істерлінг почав квапливо віддавати команди. У відповідності з ними все з палуб було гарячково прибрано і від носа до корми натягнуто сітку для захисту від уламків рангоута, що міг бути збитий ворожими ядрами. Чард, помічник Істерлінга, присадкуватий, неймовірно дужий і дурний як пень у всьому, що не стосувалось уміння вести корабель і володіти абордажною шаблею, став до стерна. Гармаші зайняли свої місця й вийняли свинцеві чопики з запалів, і, тримаючи напоготові запалені ґноти, чекали команди. Хоч які були люди Істерлінга буйні й неслухняні за звичайних обставин, вони дотримувались дисципліни, коли ось-ось мав розпочатися бій.
Їхній капітан стояв на юті й зневажливо спостерігав за метушнею на палубі іспанського корабля, якого вони швидко наздоганяли. Його досвідчене око з одного погляду визначило, що саме сталося з цим кораблем, і він одразу ж хрипким гортанним голосом повідомив про свої здогади Чарда, який стояв унизу біля штурвала.
- Вони, мабуть, ішли додому, в Іспанію, коли їх застукав ураган. Грот-щоглу в них поламано, скидається, крім того, на те, що в них є й інші пошкодження. Тепер вони, мабуть, хочуть дістатись до Сан-Домінго й перемонтуватись.- Істерлінг зареготав і погладив свою густу чорну бороду. На його широкому червоному обличчі лиховісно заблищали темні нахабні очі.- Чарде, іспанець, який іде додому,- ласий шматок. На борту цієї незграбної руїни скарб. їй-богу, нам, нарешті, поталанило.
Істерлінгові справді поталанило. Він уже давно злостився, що його шлюп «Бонавентура» не годиться для того, щоб здобувати в Карібському морі справжні призи. Отож він і хотів захопити «Сінко Льягас». Істерлінг ніколи не наважився б напасти на важко озброєний галеон, якби не пошкодження, що не давали йому можливості зманеврувати [314] так, аби вдарити з гармат по ботах «Бонавен-тури».
Галеон дав перший залп з гармат правого борту і, вчинивши- так, поставив печатку під власним вироком. «Бонавентура», йдучи просто на нього, являла собою досить малу мішень, і коли не брати до уваги ядро, що впало на півбак, пошкоджень не зазнала. Істерлінг відповів іспанцю вогнем носових гармат, беручи високий приціл і змітаючи все з його палуби. Потім, вправно попередивши незграбну спробу галеона зробити поворот оверштаг, «Бонавентура» підійшла до його лівого борту, на якому гармати ще не встигли перезарядити. Загуркотіло й затріскотіло, глухий удар струсонув корабель, переплутуючись, затріщав такелаж, вниз полетіли уламки дерева, і абордажні гаки з хрускотом уп'ялися в іспанця, міцно прип'явши до нього «Бонавентуру». Обидва кораблі лягли в дрейф, тієї ж хвилини пірати, яких повів за собою велетень Істерлінг, вистрілили з мушкетів і, наче мурахи, полізли через фальшборт на палубу іспанського корабля. їх було аж дві сотні, розлючених головорізів у широких шкіряних штанях. Майже всі голі до пояса, хоч дехто мав на собі й сорочку, засмаглі й м'язисті, вони були від цього ще страшніші.
Зустріти їх назбиралося заледве чоловік п'ятдесят іспанців, у латах і шоломах. Неначе на параді, вони вишикувались на шкафуті галеона і спокійнісінько цілилися з мушкетів; командував ними довговидий офіцер з орлиним носом і в прикрашеному плюмажем капелюсі.
Ось офіцер проказав слова команди, і мушкетний залп враз зупинив нападників. Та наступної хвилини піратська юрба накотилась, мов всепоглинаюча хвиля, на іспанських солдатів і затопила весь корабель. «Санта-Барбару» було взято.
За тих часів на морях не існувало, мабуть, ще однієї такої жорстокої і безжальної людини, як Істерлінг, а ті, хто плавав із ним, перейняли, як це ведеться, жорстокість свого капітана. Вони нещадно винищили іспанських солдатів і повикидали їх за борт; так само нещадно вони вчинили й з тими, хто порався біля гармат на головній палубі, хоч ті нещасні поспішали здатись у марній надії зберегти життя.
За десять хвилин по тому, як пірати вдерлись на «Санта-Барбару», на її борту лишилися в живих її капітан дон Ільдефонсо де Паїва, якого Істерлінг оглушив ударом рукоятки свого пістоля, штурман та чотири матроси, що [315] були під час нападу на щоглах. Цих шістьох Істерлінг цього разу помилував, бо розраховував, що вони можуть бути корисними.
Поки пірати, вилізши по вантах, розплутували такелаж та нашвидкуруч лагодили, де було можна, пошкодження, Істерлінг заходився досліджувати здобич, почавши з особи дона Ільдефонсо.
Іспанець, хворобливо блідий, і з ґулею на лобі, із зв'язаними руками, сидів на скрині в своїй просторій, гарно оздобленій каюті й намагався поводитись зверхньо, як і личить кастільському гранду в присутності мерзенного морського розбійника. Так тривало доти, доки Істерлінг, схилившись над іспанцем, люто не пригрозив розв'язати йому язика, піддавши тортурам. Тоді дон Ільдефонсо, усвідомлюючи марність опору, коротко відповів на запитання пірата. З цих відповідей і огляду корабля Істерлінг з'ясував, що здобич перевершує геть усі його сподівання.
До його рук,- а останнім часом йому дуже не таланило,- потрапив один з тих призів, що з часів Френсіса Дрейка був мрією кожного морського бродяги. Призначена перевозити цінності, «Санта-Барбара», корабель з Порто Белло, була навантажена золотом і сріблом, доставленим з Панами через перешийок. Вона вирушила в путь під ескортом трьох добре озброєних військових кораблів і мала намір зайти в Сан-Домінго, щоб поповнити запаси провіанту, перш ніж іти через океан в Іспанію. Та останній ураган, що промчав над Карібським морем, розлучив галеон з його охороною і загнав у протоку Мона, пошкодивши грот-щоглу. Коли Істерлінг напав на нього, він саме пробирався в Сан-Домінго, сподіваючись приєднатись до' свого ескорту або дочекатись інших кораблів, які йшли б в Іспанію.
Скарб у трюмі «Санта-Барбари», як підрахував Істерлінг, коли його жадібні очі побачили всі оті зливки, досягав двохсот-трьохсот тисяч золотих монет. Це була така здобич, яка трапляється піратові за все життя не більше одного разу, вона означала багатство і для Істерлінга, і для тих, хто плавав з ним.
Як відомо, володіння багатством завжди супроводжується турботами, і головною турботою Істерлінга стало якомога швидше переправити свою здобич у безпечне місце - на Тортугу.
Зі свого шлюпа Істерлінг узяв сорок чоловік, щоб в іспанського капітана була команда, та й сам залишився на борту «Санта-Барбари», бо вже не мав сили розлучитись [316] із скарбом. І ось, нашвидкуруч полагодивши пошкодження, обидва кораблі зробили поворот оверштаг і рушили вперед. Ішли вони повільно, бо вітер їм не вельми сприяв, а «Санта-Барбара» була неповоротка, тож минув уже полудень, коли на траверсі знову з'явився мис Ра-фаель. Таке близьке сусідство Еспаньйоли занепокоїло 'стерлінга, і він спробував був відійти далі у відкрите море, коли це із спостережної бочки на щоглі «Санта-Барбари» почувся вигук, і за хвилину те, що помітив спостерігач, побачили всі.
Попереду, на відстані не більше двох миль, огинаючи мис Рафаель і повертаючи просто назустріч їм, під усіма вітрилами йшов великий червоний корабель. Істерлінг, не вірячи своїм очам, схопив підзорну трубу і зразу ж пересвідчився, що розрахував правильно. Перед ним був «Сін-ко Льягас», корабель, за яким він погнався і якого, поспішаючи, очевидно перегнав.
Це було справді так, бо коли шторм наздогнав «Сінко Льягас» біля Самани, то Джеремі Піт, який вів корабель, заховався в Саманській затоці. Там під захистом мису він і простояв у затишку, ніким не помічений, поки шалений вітер трохи вгамувався, а тоді знову рушив далі.
Істерлінг, анітрохи не цікавлячись, як усе було, побачив у раптовій і цілком несподіваній появі «Сінко Лья-гаса» знак, що Доля, досі така скупа до нього, хоче тепер щедро обдарувати його своєю ласкою. От якби перебратись на борт цього показного червоного корабля та перетягти туди із «Санта-Барбари» скарб, він би, нікого не боячись, мерщій подався б додому.
Питання про те, якої тактики дотримуватись у бою з таким кораблем, як «Сінко Льягас»,- добре озброєним, але з нечисленною командою, не виникало - треба було йти на абордаж, і капітан Істерлінг не вважав, що тут виникнуть якісь труднощі для більш повороткої і слухняної «Бонавентури», до того ж під командуванням досвідченої в морських справах людини, противник якої, звичайнісінький лікарчук, темний у морському ділі.
Тому Істерлінг просигналив Чардові підготуватись до цієї нескладної справи, і той, сповнений бажання звести рахунки з людиною, яка одного разу вже заподіяла їм шкоди, прослизнувши, мов вода, крізь пальці, зробив різкий поворот і наказав своїм людям готуватися до бою.
Капітан Блад, викликаний з каюти Пітом, піднявся на ют і, піднісши до ока підзорну трубу, глянув на те, що відбувалося на борту «Бонавентури», свого давнього приятеля. [317]
Значення того, що він побачив, не залишало ніяких сумнівів. Звичайно, він був лікарем, але зовсім не таким недотепою, як нерозважливо подумав про нього Істерлінг. Служба під командуванням де Ріттера в дні сповненої пригод юності, коли він не дуже ретельно займався медициною, допомогла йому осягнути тактику морського бою так грунтовно, як Істерлінгові й не снилось. Блад був спокійний. Зараз пірати побачать, чи він засвоїв науку великого адмірала.
Якщо для «Бонавентури» було вкрай необхідно застосувати абордажну тактику, то доля «Сінко Льягаса» залежала від гарматного вогню. Маючи всього-на-всього двадцять чоловік, Блад не міг розраховувати на успіх у рукопашному бою, бо супротивник переважав їх у десять разів. Тому він наказав Літові триматись крутішого бейдевінду й пройти біля корми «Бонавентури». Огла, цього колишнього гармаша Королівського флоту, він послав на головну палубу, звелівши йому взяти собі на допомогу всіх, крім шістьох чоловік, які мали стежити за вітрилами.
Чард відразу ж зрозумів мету такого маневру й вилаявся крізь зуби, бо вітер сприяв Бладові, а не йому. Крім того, в Чарда було зв'язано руки - адже він хотів захопити «Сінко Льягас» цілим і неушкодженим, щоб потім скористатися з нього, тому його аж ніяк не можна було трощити з гармат, не спробувавши взяти на абордаж. А це, як Чард чудово розумів, було дуже небезпечно, надто якщо на «Сінко Льягасі» діятимуть рішуче й вчасно відкриють вогонь з важких далекобійних гармат. А судячи з усього, тому, хто тепер командував цим кораблем, зовсім не бракувало рішучості.
Тим часом відстань між кораблями швидко зменшувалась, і Чард раптом зрозумів, що коли він не діятиме швидко, то опиниться в зоні вогню, підставивши ядрам борт. Не маючи змоги поставити корабель ближче до вітру, він зробив поворот оверштаг і взяв курс на південний схід з наміром зробити широке коло і в такий спосіб зайняти позицію з навітряного боку «Сінко Льягаса».
Істерлінг, спостерігаючи цей маневр з палуби «Санта-Барбари» і не розуміючи його мети, лаяв Чарда на всі заставки. Лайка його зробилася ще лютішою, коли він побачив, як «Сінко Льягас» раптом зробив поворот ліворуч і пішов слідом за «Бонавентурою», ніби переслідуючи її. Чард, навпаки, зрадів цьому і, зменшивши вітрила, дозволив Бладові підійти ближче. Потім, знову поставивши [318] всі вітрила, «Бонавентура» швидко полинула вперед, намагаючись описати задумане коло.
Блад усе зрозумів. Він також зменшив вітрила і пішов так, що «Бонавентура», повертаючи на північ, мусила підставити свій борт під вогонь його важких гармат. Аби уникнути цього, Чард змушений був знову йти на південь.
Істерлінг дивився, як віддаляються кораблі, маневруючи в пошуках позиції, і, червоний від люті, згадував бога і диявола, запитуючи, чи може він вірити своїм очам, які кажуть йому, що Чард тікає від якогось там недотепи-лікарчука. Проте в Чарда й на думці не було тікати. Надзвичайно терпляче, з великою витримкою він чекав можливості зчепитись із «Сінко Льягасом» бортами й розпочати рукопашний бій. І не менш терпляче й уперто Блад дбав про те, щоб такої можливості йому не дати.
Зрештою постало питання, хто перший допуститься помилки, і першим допустився її саме Чард. В надмірній турботі уникнути бортового залпу «Сінко Льягаса» він зовсім забув про його носові гармати і кінець кінцем, маневруючи, дозволив йому підійти надто близько. Чард усвідомив свою помилку лише тоді, коли ті дві гармати зненацька ревнули позад нього і крізь вітрила, рвучи ванти, пролетіли ядра. Це вивело його з рівноваги, і він спересердя відповів з кормових гармат, та калібр їх був малий, і Бладові вони не заподіяли ніякої шкоди. Потім, вкрай розлючений, він повернув «Бонавентуру» бортом до «Сінко Льягаса», щоб залпом бортових гармат знести йому вітрила і, позбавивши в такий спосіб ходу, взяти на абордаж.
Проте велика мертва хвиля й недостатня далекобійність гармат призвели до того, що бортовий залп прогримів дарма, він тільки утворив хмару диму між «Бонавентурою» і «Сінко Льягасом». Блад також миттю повернувся бортом до супротивника і розрядив двадцять гармат лівого борту в цю хмару, сподіваючись поцілити у підставлений бік «Бонавентури». Ця спроба успіху не мала, але вона показала Чардові, що він розпочав бій з хороброю людиною і що з нею небезпечно йти на ризик. Та, незважаючи на це, він ризикнув ще раз - швидко зробив поворот оверштаг, щоб вийти з хмари диму і кинутись на Блада, перш ніж той розгадає його задум. Але цей маневр вимагав багато часу. Коли «Бонавентура» лягла на новий курс, дим майже розвіявся, виказавши Бладові тактику його супротивника, і «Сінко Льягас», дуже нахилившись на [319] лівий борт, почав розтинати воду вдвічі швидше, ніж «Бо-навентура», якій вітер тепер служив погано.
Знову Чард поклав стерно ліворуч і помчав уперед, щоб перехопити «Сінко Льягас» і опинитися з навітряного боку. Та Блад, перебуваючи тепер на відстані доброї милі від свого переслідувача й маючи в запасі трохи часу, також зробив поворот оверштаг і ліг на зворотний курс, наче збирався слушної хвилини дати залп правим бортом. Аби уникнути цього, Чард ще раз повернув на південь, підставляючи під вогонь Бладових гармат всього-на-всього лише корму.
В такий спосіб обидва кораблі поступово настільки віддалились від «Санта-Барбари» з розлюченим Істерлін-гом, який сипав прокльонами, що вона вже здавалась на північному обрії маленькою цяточкою, а до справжнього бою було ще далеко.
Чард проклинав вітер, який служив капітанові Бладу, проклинав капітана Блада, який так добре вмів зайняти крашу позицію і користатися з її переваг. Нетяма-лікарчук, як виявилось, чудово розумів становище і незбагненним чином передбачав кожний рух свого противника. Поодинокі постріли з носових і кормових гармат, що ними час від часу обмінювались супротивники, цілячись якомо-, га вище, щоб збити вітрила, не досягали мети через далеку відстань.
Пітер Блад, стоячи біля, поруччя на юті в гарному панцері з чорної дамаської сталі, що належав раніше іспанському капітанові «Сінко Льягаса», почував утому й занепокоєння. І Хагторп, який стояв біля нього в такому.самому обладунку, і Волверстон, на якого не наліз жодний панцер із захоплених на кораблі, і Піт за штурвалом унизу,- всі вловили це в його голосі, коли він спитав:
- Скільки може тривати ця гра в квача? Та й скільки б не тривала, чим вона закінчиться? Раніше чи пізніше вітер або вщухне, або змінить напрямок; або ми самі попадаємо від звичайнісінького виснаження, і тоді наше життя залежатиме від ласки негідника, що женеться за нами.
- Але завжди трапляються й несподіванки,- докинув юний Піт.
- Так, трапляються, і я вдячний тобі, що ти мені нагадав про це, Джеррі. Тож покладемо свої надії на яку-небудь несподіванку, хоч я просто не бачу, звідки вона може тут з'явитись.
Проте ця несподіванка вже наближалась до них, і наближалась [320] досить швидко, хоч з усіх них лише Блад розпізнав її, коли побачив. Йдучи галсом на захід, вони наблизились до берега, і тут з-за мису Еспада, менш як за милю від них, раптом з'явився величезний, озброєний важкими гарматами корабель, який ішов, наскільки було можливо, проти вітру. Гарматні порти на кораблі було відкрито, по лівому борту з них визирало десятків зо два гармат, а вгорі на вітрі маяв прапор Кастілії.
Побачивши нового ворога, хоча й іншого гатунку, Волверстон процідив крізь зуби круте слівце, більше схоже на стогін.
- От нам і кінець! - вигукнув він.
- А я певен, що це тільки початок,- відповів йому Блад, і в його голосі, ще недавно такому змученому й смутному, почувся сміх. Накази, які він швидко віддав, ясно показали, що саме він замислив.
- Ану, підніміть іспанський прапор і скажіть Оглу дати залп по «Бонавентурі» з носових гармат, коли ми почнемо робити поворот оверштаг.
Коли Піт різко переклав штурвал і «Сінко Льягас», в якого натягнулись усі снасті й зарипіли блоки, повільно повернув назад, на його грот-щоглі гордо замаяв прапор Кастілії. За мить озвалися дві гармати, що стояли на баці. Постріли ці, малоефективні в одному відношенні, виявились дуже ефективними в іншому. їхній вогонь недвозначно дав зрозуміти іспанцю, що він зустрів свого співвітчизника, який переслідує англійського пірата.
Безперечно, потім доведеться давати якісь пояснення, особливо в тому разі, якщо іспанцям відома недавня історія «Сінко Льягаса». Та це буде аж після того, як вони впораються з «Бонавентурою», а поки -що Блада цікавило лише це.
Тим часом іспанець, корабель берегової охорони Санто-Домінго, що перебував у дозорі, почув гарматні постріли за мисом Еспада і повівся точнісінько так, як від нього й сподівався Блад. Навіть без прапора, що тепер майорів на топ-щоглі «Сінко Льягаса», з обрисів і форми цього корабля було очевидне його іспанське походження; не менш очевидним було й те, що він веде бій з англійським шлюпом. Іспанець без найменших вагань втрутився в бій і дав залп лівим бортом саме в ту мить, коли «Бонавен-тура» робила поворот оверштаг, щоб уникнути цієї несподіваної й непередбаченої небезпеки.
Коли весь шлюп аж здригнувся під ударами гарматних ядер, а його розбитий бушприт повис упоперек носа на [321] переплутаних снастях, Чард мало не сказився. Страшенно розлютившись, він наказав дати залп у відповідь і заподіяв деякої шкоди кораблю берегової охорони, але не такої, щоб позбавити його здатності маневрувати. Іспанець, охоплений бойовим завзяттям, також зробив поворот оверштаг, наміряючись вдарити по «Бонавентурі» з гармат правого борту, і Чард, який на цей час зовсім втратив голову, також повернув, щоб відповісти на цей залп або й випередити ворога.
І тільки здійснивши цей маневр, Чард раптом зрозумів, що з незарядженими гарматами його корабель зовсім беззахисний перед «Сінко Льягасом». Бо Блад, заздалегідь передбачивши таку можливість, і собі зробив поворот оверштаг, прицілився і вдарив із своїх важких гармат. Цей залп усім бортом з порівняно близької відстані змів усе з палуби «Бонавентури» і в друзки розтрощив вікна капітанської каюти, а одне влучно пущене ядро пробило їй борт біля самісінької ватерлінії, і море почало вриватись у пробоїну з кожним похитуванням скаліченого корабля.
Чард зрозумів, що приречений, і його лютий розпач тільки посилився, коли він збагнув, яке непорозуміння стало причиною його загибелі. Він побачив іспанський прапор на топ-щоглі «Сінко Льягаса», і обличчя йому спотворила безсила лють.
Раптом йому сяйнула відчайдушна думка, і він спустив прапор, показуючи, що здається. В ньому ще жевріла надія, що іспанець, не знаючи, скільки людей на «Бонавентурі», кинеться до нього на абордаж. Тоді він поміняється з іспанцем ролями і, оволодівши ворожим кораблем, вийде з цієї пригоди цілим і з честю.
Проте капітан Блад добре розумів, що всяка зустріч Чарда, нехай навіть полоненого, з іспанським капітаном загрожує йому великою небезпекою. Отже, щоб відвернути від себе цю небезпеку, Блад послав по Огла, і цей вправний гармаш вгатив тридцятидвохфунтове ядро в борт «Бонавентури» якраз посередині судна на рівні ватерлінії. Вода ринула в пробоїну.
Капітан сторожового корабля, можливо, здивувався з того, що його співвітчизник і далі стріляє в супротивника, який спустив прапор, але за даних обставин це навряд чи здалося йому підозрілим, хоч, очевидно, й роздратувало, оскільки шлюп, який міг бути трофеєм, поринав у воду в нього на очах.
Що ж стосується Чарда, то часу ні для яких роздумів він уже не мав. «Бонавентура» занурювалась так швидко, [322] що Чард міг урятуватися сам і врятувати своїх людей тільки викинувшись із своїм кораблем на берег, поки він не потонув зовсім. Тому Чард, дякуючи небові за те, що вітер сприяє йому, спрямував «Бонавентуру» на мілководдя біля мису Еспада. Але швидкість шлюпа загрозливо зменшувалась, не допомогло й те, що пірати повикидали за борт усі гармати, щоб полегшити корабель. Нарешті днище «Бонавентури» заскреготіло на мілині й хвилі прокотились по палубі. І на кормі, і на баці було аж чорно від людей, вони повилазили й на ванти, шукаючи там порятунку. Корабель берегової охорони тим часом очікувально тримався віддалік, його вітрила ліниво лопотіли на вітрі, а капітан спантеличено дивився на «Сінко Льягас», що перебував за півмилі від нього і вже повернув на північ. А тим часом капітан Блад питав Піта, чи входить до його морської науки знання іспанських сигналів, і якщо входить, то чи не прочитає він сигналів, що їх підняв корабель берегової охорони, Молодий шкіпер відверто зізнався, що іспанських сигналів не вивчав, і висловив думку, що хоч вони й сховались від дощу, та попали під зливу. - Ну, нащо ж так мало вірити пані фортуні,- промовив Блад.- Ми просто відсалютуємо їм прапором, щоб показати, ніби у нас є справи десь в іншому місці і ми поспішаємо. Виглядаємо ми як справжні іспанці. Навіть у підзорну трубу нас з Хагторпом у цьому іспанському обладунку, певно, не відрізнити від якихось там донів. А нам давно час подивитись, як ідуть справи в хитромудрого Істерлінга. Здається мені, нам випала нагода познайомитися з ним трохи ближче.
Якщо корабель берегової охорони й здивувався з того, що «Сінко Льягас», якому він допоміг знищити піратський шлюп, зникає так безцеремонно, та запідозрити свого співвітчизника в нечесних намірах він усе ж таки не міг. І чи то іспанець справді вирішив, що «Сінко Льягас» має десь невідкладні справи, чи то надто бажав чим швидше взяти в полон команду «Бонавентури», але він не зробив бодай найменшої спроби наздогнати його.
І от сталося так, що двома годинами пізніше капітан Істерлінг, який затримався неподалік берега між мисом Рафаель і мисом Енганьйо, з невимовним жахом побачив, що до нього швидко наближається червоний корабель Пітера Блада.
Перед цим він уважно і з деяким занепокоєнням прислухався до віддаленої канонади; коли вона припинилась, від дійшов висновку, що «Сінко Льягас» захоплено. Побачивши [323] ж, що цей фрегат, цілий і неушкоджений, весело й спритно йде під вітрилами, він не повірив своїм очам. Що сталося з Чардом? Його не було видно. Невже він допустився якоїсь дурниці і дозволив капітанові Бладу потопити себе?
Але такі думки швидко поступилися місцем іншим, набагато похмурішим. Що замислив цей клятий лікар-ка-торжник? Якби ж можна було піти на абордаж, Істерлінг не хвилювався б, тому що навіть його призова команда на «Санта-Барбарі» кількісно переважала екіпаж Блада більш ніж удвічі. Але скалічена «Санта-Барбара» ніяк не могла б навіть наблизитись до борту «Сінко «Льягаса», якби капітан Блад цього не побажав, і тому якщо Блад замислив лихе через дії «Бонавентури», то «Санта-Барбара» цілком беззахисна перед його гарматами.
Ці міркування, досить неприємні самі по собі, мало не довели Істерлінга до божевілля, коли він згадав, який скарб лежить у нього під палубою. Фортуна, виходило, зовсім не була до нього прихильна. Вона просто покепкувала з нього, дозволивши вхопити те, чого він не міг утримати.
Та неприємності на. цьому не кінчилися. Тепер до всього збунтувалась ще і його призова команда. На чолі з негідником на ім'я Ганнінг, майже таким самим велетенським і жорстоким, як Істерлінг, пірати оскаженіло заходилися звинувачувати свого капітана в надмірній і дурній зажерливості, яка спричинилась до великої небезпеки. Загроза смерті чи полону ставала для них ще нестерпнішою, коли вони згадували, яким багатством володіють. З такою здобиччю у руках Істерлінг не мав права ризикувати. Слід було тримати «Бонавентуру» під рукою для захисту і не звертати уваги на порожні трюми «Сінко Льягаса». Все це вони й висловили Істерлінгу впереміж з найдобір-нішою лайкою, на яку він, не маючи змоги заперечити справедливості їхніх докорів, щедро відповів тим самим.
Поки вони отак сварилися, «Сінко Льягас» підійшов ближче, і старший стерновий Істерлінга крикнув йому, щоб він глянув на сигнали, які підняв фрегат. Це був наказ: капітанові «Санта-Барбари» негайно прибути на борт «Сінко Льягаса»..
Істерлінга охопив переляк. Його червоні щоки зблідли, товсті губи посиніли. Він заприсягся, що нізащо не поїде і що нехай лікар Блад забирається в пекло.
Проте пірати запевнили Істерлінга, що вони відправлять [324] його самого в пекло, і то швидко, якщо він не послухається.
Ганнінг нагадав Істерлінгові, що Блад аж ніяк не може знати, який вантаж знаходиться на «Санта-Барбарі», і якщо його вдасться обдурити, то він дозволить їй забиратися своєю дорогою.
На «Сінко Льягасі» прогриміла гармата, і над носом «Санта-Барбари» просвистіло ядро: це було попередження. Цього виявилось достатньо. Ганнінг відштовхнув стернового, схопив стерно і повернув його так, щоб корабель ліг у дрейф, повідомляючи в такий спосіб, що скоряється наказові. Після цього пірати спустили на воду шлюпку, півдюжини з них спустилися в неї і сіли на весла, а Ганнінг, мало не погрожуючи пістолетом, змусив капітана Істерлінга приєднатися до них.
Коли невдовзі Істерлінг піднявся на шкафут «Сінко Льягаса», що лежав, залитий сонцем, у дрейфі на відстані кабельтова, його очі світились несамовитою люттю, а душа терпнула від жаху. Назустріч йому, високий та стрункий, в іспанському панцері й шоломі ступив нікчемний лікар-чук. Позаду нього стояв Хагторп і ще півдюжини спільників. Пітер Блад ледь помітно посміхався.
- Нарешті, капітане, ви стоїте там, де так палко бажали стояти - на палубі «Сінко Льягаса».
У відповідь на цей глум Істерлінг щось люто пробурмотів. Його ручиська мимовільно здригались, немов він уже вчепився в горлянку цього ірландця, що кепкував з нього.
- Марна річ, капітане,- провадив далі Блад,- хапати більше, ніж можеш утримати. Ви не перший, хто через зажерливість лишається з порожніми руками. Ота ваша «Бонавентура» була чудовим, швидким шлюпом. Ви, мабуть, були нею задоволені. Шкода, що вона більше не плаватиме, бо вже потонула або потоне, як тільки почнеться приплив.
Раптом Блад спитав:
- Скільки з вами людей?
Йому довелось повторити запитання, і лише тоді Істерлінг похмуро відповів, що на борту «Санта-Барбари» залишилося сорок чоловік.
- А скільки на ній шлюпок?
- Три.
- Цього для вашого почту вистачить. Накажіть своїм людям негайно сісти в ці шлюпки, якщо вам дороге їхнє життя, бо за п'ятнадцять хвилин я відкрию по «Санта- [325] Барбарі» вогонь і пущу її на дно. Я чиню так через те, що в мене немає людей, щоб послати на неї призову команду, а залишити її на плаву не можу, бо ви знову захопите її й перетворите на знаряддя лиха.
Істерлінг заходився шалено заперечувати, посилаючись на те, що висадка на Еспаньйолу загрожує йому і його людям великою небезпекою, Та Блад обірвав його.
- З вами поводяться так милосердно, як ви, напевно, ніколи не поводились із своїми бранцями. Краще-но скористайтеся з моєї поблажливості. Якщо іспанці на Еспань-йолі пощадять вас, коли ви там висадитесь, то зможете знову займатись полюванням і коптити свинину - для цього ви більше придатні, ніж до морського ремесла. А тепер забирайтеся геть.
Проте Істерлінг залишив корабель не зразу. Якийсь час він стояв, похитуючись на своїх могутніх ногах і стискаючи й розтискаючи кулаки. Нарешті зважився.
- Залиште мені цей корабель, і на Тортузі, коли я туди дістанусь, я заплачу вам п'ятдесят тисяч золотих. Це все ж таки краще, ніж голе задоволення віддати нас на ласку долі.
- Забирайтесь геть! - наказав Блад владним тоном.
- Сто тисяч! - вигукнув Істерлінг.
- А чому не мільйон? - давано '.дивувався Блад.- Адже пообіцяти його легко* і так само легко порушити свою обіцянку, Я такою ж мірою ладен покластись на ваше слово, капітане Істерлінг, як і повірити в те, ніби у вас є сума в сто тисяч золотих.
Лиховісні очі їстерлінга звузились. Товсті губи серед чорної бороди ворухнулись у посмішці. Що ж, раз нічого не можна зробити, не зраджуючи своєї таємниці, то він нічого й не робитиме. Нехай Блад топить скарби, які для нього, їстерлінга, все одно втрачені.
При цій думці він навіть відчув якесь гірке задоволення.
- Благаю долю про те, щоб нам зустрітися ще раз, капітане Блад,- сказав Істерлінг з єлейною посмішкою, за якою ховалась похмура погроза.- Тоді я вам щось розповім, і ви пошкодуєте про оцей свій вчинок.
- Якщо ми зустрінемося знову, то, безперечно, вам доведеться багато про що пошкодувати. До побачення, капітане Істерлінг. Пам'ятайте, ви маєте лише п'ятнадцять хвилин.
Істерлінг глузливо посміхнувся, здвигнув плечима і, рвучко крутнувшись, спустився в шлюпку, що погойдувалась на хвилях і чекала його. [326]
Коли він повернувся до своїх піратів і повідомив їх про рішення Блада, ті почали шалено галасувати з жалю, що вони втрачають всю здобич. їхній крик долинув до «Сінко Льягаса», викликавши на обличчі Блада, який навіть не міг підозрювати про справжню причину всього цього галасу, зневажливу посмішку.
Він спостерігав, як на «Санта-Барбарі» спускали шлюїь ки, і раптом побачив, що розлючений, галасливий натовп ураз зник з палуби. Перш ніж покинути корабель, пірати сипнули вниз, причому кожен намагався прихопити стільки золота, скільки влізло в кишені. Капітана Блада таке зволікання почало дратувати.
- Скажіть Оглові, щоб він 'вгатив їм у бак ядро. Цих негідників треба поквапити.
Гуркіт гармати й удар двадцятичотирьохфунтового ядра, що пробило високу дерев'яну надбудову на носі, примусили піратів знову вискочити на палубу й перелякано кинутись у шлюпки. Проте для власної безпеки вони все ж таки додержувались сякого-такого порядку, бо шлюпки на хвилях могли легко перекинутись.
Пірати відштовхнулись від «Санта-Зарбари», мокрі лопаті весел зблиснули на сонці, і шлюпки подались до мису, що був на відстані двох миль з підвітряного боку. Тільки-но вони трохи віддалились, Блад наказав відкрити вогонь, але Хагторп раптом схопив його за руку.
- Постривай-но, чоловіче! - вигукнув він.- Постривай. Глянь, там хтось залишився!
Здивований Блад глянук на «Санта-Барбару» спочатку неозброєним оком, потім у підзорну трубу. Він побачив чоловіка з непокритою головою, в панцері й чоботях, з вигляду явно не пірата з ватаги їстерлінга. Чоловік стояв на кормі й шалено вимахував шарфом. Блад зразу ж здогадався, хто це.
- То один з іспанців, що були на борту, коли Істерлінг захопив корабель. Йому цр::то забули перерізати горлянку.
Блад наказав спустити шлюпку і послав по іспанця шістьох чоловік під командою Дайка, бо той трохи розмовляв по-іспанському.
Дон Ільдефонсо, якого безжально покинули загинути на приреченому кораблі, зумів звільнитись від реміняччя, що ним було зв'язано його руки, й стояв на носі корабля, чекаючи шлюпку. Він аж тремтів від радісного хвилювання, бо і його самого, і ввіреній йому корабель з дорогоцінним вантажем було врятовано, і цей порятунок здавався [327] йому мало не чудом. Адже так само, як і в капітана фрегата берегової охорони, всі сумніви дона Ільдефонсо, навіть якби він не розпізнав іспанських обрисів великого корабля, що так несподівано прийшов на порятунок, розвіялись би, тому що на топ-щоглі «Сінко Льягаса» все ще майорів прапор Іспанії.
І не встигла шлюпка з Дайком торкнутись борту «Сан-та-Барбари», як іспанський капітан, захлинаючись від радісного хвилювання, вже розповідав про те, що з ними сталось і що вони везуть. Треба, сказав він, щоб йому дали дюжину матросів: разом з тими шістьма, що сидять у трюмі «Санта-Барбари», він зможе щасливо доставити дорогоцінний вантаж у Сан-Домінго.
Дайк був у захваті від цієї розповіді, проте самовладання не втратив. Щоб іспанська мова не зрадила його перед доном Ільдефонсо, він вирішив говорити якомога менше.
- Буено(1),- промовив він,- я перекажу своєму капітанові.
(1) Буено - добре (ісп.).
Потім Дайк пошепки наказав своїм людям відчалити й тримати курс на «Сінко Льягас».
Коли Блад вислухав новину й отямився від приємної несподіванки, він засміязся:
- То ось що мав на меті розповісти мені той негідник, коли ми зустрінемося знову! Слово честі, я позбавлю його цієї втіхи!
Через десять хвилин «Сінко Льягас» став бортом до борту з «Санта-Барбарою». Істерлінг і його люди, здалеку спостерігаючи за цим маневром, перестали гребти й збуджено загомоніли. Вони зрозуміли, що їх позбавлено останньої жалюгідної радості побачити, як скарб, про який ніхто не підозрює, піде на. дно. Істерлінг знову вибухнув прокльонами.
- Це все отой клятий іспанець, якого я забув у каюті, вибовкав про золото! Стонадцять чортів! Ось до чого призводить м'якосердість! Шкода, що я не перерізав йому горлянку!
Тим часом капітан Блад, як дві краплі води схожий на іспанця, за винятком голубих очей на засмаглому обличчі, бездоганною кастильською вимовою, якою він володів досконало, давав пояснення дону Ільдефонсо, чому він здійснює цей маневр, бо той ніяк нічого не міг зрозуміти.
Він не має змоги дати матросів для поповнення команди [328] «Санта-Барбари», тому що йому самому їх не вистачає. Не наважується він також залишити її на плаву, бо в такому разі її знову захоплять мерзенні пірати, яких він змусив забратися геть. Отже, є тільки один вихід - перш ніж проломити борти й потопити її, перевантажити скарби, про які повідомив дон Ільдефонсо, на «Сінко Льягас». Водночас він буде щасливий запропонувати дону Ільдефонсо і його шістьом матросам, що залишилися живими, свою гостинність і доставити їх у Тортугу або, якщо дон Ільдефонсо цього не побажає, що не виключено, капітан Блад дозволить їм у зручний для них час взяти одну з його шлюпок і висадитись на узбережжі Еспаньйоли. Ці слова були найбільш дивовижними з усього дивовижного, з чим дону Ільдефонсо довелось зіткнутися в цей день.
- Тортуга! - вигукнув він.- Тортуга! Ви кажете, що йдете в Тортугу? Але навіщо? Ради бога, хто ви такий і як вас звати?
- Мене звуть Пітер Блад, а от хто я такий, я й сам, слово честі, навряд чи знаю.
- Ви англієць! - скрикнув іспанець, з жахом починаючи розуміти правду.
- Зовсім ні! Я аж ніяк не англієць.- Капітан Блад . з гідністю випростався.- Я маю честь бути ірландцем!
- А ірландець чи англієць - усе одно.
- Ні в якому разі. Вони ні в чому не схожі. Іспанець гнівно подивився на Блада. Обличчя його дуже зблідло, губи зневажливо скривились.
- Англієць ви чи ірландець, все одно ви - мерзенний пірат.
На обличчя Блада набігла хмара, і він зітхнув.
- Мабуть, ви маєте рацію,- погодився він.- Я всіляко намагався цього уникнути, але що вдієш, коли доля наполягає на своєму і пропонує такий блискучий початок?
Книга: Рафаель Сабатіні Хроніка капітана Блада Переклад М.Дмитренко
ЗМІСТ
На попередню
|
|
