Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Рафаель Сабатіні Хроніка капітана Блада Переклад М.Дмитренко
Розділ IV ВОЄННА КОНТРИБУЦІЯ
Розпочавши бій з «Арабеллою», іспанський корабель «Атревіда»(1) виявив неймовірну хоробрість і таку саму неймовірну дурість, коли зважити на його гірше озброєння й те завдання, яке йому було наказано виконати.
(1) Атревіда - за грецькою міфологією, богиня відваги.
«Арабеллою» був той-таки «Сінко Льягас» із Кадіса, що його Пітер Блад відважно колись захопив. Тепер він перейменував його на честь якоїсь дами з острова Барба-доса, спогад про яку завжди і надихав і стримував його під час піратських наскоків.
Отже, «Арабелла» швидко йшла в західному напрямку, щоб наздогнати інші кораблі ескадри, які випередили її на цілий день шляху, нічим по дорозі не цікавлячись, коли десь на 19° північної довготи і 66° західної широти її помітила «Атревіда», лягла поперек її курсу і відкрила вогонь.
Командира іспанського корабля дона Вісенте де Каса-негра спонукала до таких дій непохитна віра в себе, анітрохи не стримувана усвідомленням власної обмеженості.
Наслідок виявився саме таким, якого й слід було споді-_ ватись. «Арабелла» спритно зробила поворот оверштаг, лігши на південний галс, і, опинившись з навітряного боку «Атревіди», здобула в такий спосіб тактичну перевагу. Потім, перебуваючи на недосяжній для іспанських кормових [350] гармат відстані, відкрила нищівний вогонь із своїх далекобійних гармат, що само по собі мало не вирішило всієї справи. Підійшовши ближче, вона так пошматувала й зруйнувала рангоут і такелаж «Атревіди» скутими ланцюгами ядрами, що тепер не змогла б утекти навіть у тому разі, якби дон Вісенте розважливо схилився до такого способу дій. Нарешті, наблизившись на відстань пістолетного пострілу, «Арабелла» бортовим залпом перетворила гарний іспанський фрегат на ні на що непридатну посудину, яка вже не слухала стерна. Коли після цього «Атре-віду» було взято на абордаж, іспанці, зберігаючи собі життя, здались, і позеленілий з люті дон Вісенте віддав свою шпагу капітанові Бладу.
- Це навчить вас не гавкати на мене, коли я мирно йду собі своїм шляхом,- промовив капітан Блад.- Я бачу, ви назвали свій корабель «Дтревідою». Але з вашого боку це не стільки сміливо, скільки нахабно.-
Та думка капітана Блада про іспанця стала ще гіршою, коли, оглядаючи захоплений корабель, він виявив серед корабельних документів лист іспанського, адмірала дона Мігеля де Еспіноса-і-Вальдеса, в якому було.викладено мету плавання дона Вісенте. В листі був наказ дону Вісенте якнайшвидше приєднатись до адміральської ескадри в бухті Спаніш Кей біля Б'єка, щоб разом з нею здійснити напад на англійське поселення на острові Антігуа. Дон Мігель висловлювався в листі цілком недвозначно.
«Хоч,- писав він,- його королівська величність перебуває з Англією в стані миру, проте Англія не вживає ніяких заходів, щоб придушити дії пірата Блада в іспанських водах. Внаслідок цього стає необхідним вдатися до репресалій і дістати компенсацію за всю шкоду, заподіяну Іспанії руками цього диявола-флібустьєра».
Посадивши обеззброєних іспанців у трюм - усіх, крім необачного дона Вісенте, якого під слово честі взяли на борт «Арабелли», Блад відрядив на «Атревіду» призову команду, залатав у кораблі дірки і південно-східним курсом пішов до протоки між Анегадою і Віргінськими островами.
Це означало, що наміри Блада змінились, і він виклав їх на нараді, яку зібрав увечері того ж дня у великій капітанській каюті і на яку прийшли його помічник Вол-верстон, шкіпер Піт, канонір Огл і два представники від команди, один з яких був француз на ім'я Альбен. Це пояснювалось тим, що третина корсарів на борту «Арабелли» складалась із французів. [351] Коли Блад оголосив про свій намір іти на Антігуа, він наштовхнувся на деякий опір.
Найкоротше заперечив Волверстон, який, перш ніж висловитись, грюкнув по столу схожим на довбню кулачиськом.
- Під три чорти короля Якова і всіх, хто йому служить! - прогримів він.- Досить і того, що ми ніколи не нападаємо на англійські кораблі та на англійські поселення. Нехай мене дідько вхопить, але я не вважаю, що ми зобов'язані захищати тих, хто проти нас.
Капітан Блад пояснив:
- Цей напад іспанці замислили як покарання за шкоду, якої вони зазнали від нас. Тому мені здається, що це накладає на нас якісь обов'язки. Ми не повинні бути патріотами, як ти кажеш, Волверстоне, ми також не повинні бути й альтруїстами. Якщо ж ми прибудемо туди попередити про напад і залишимось допомогти, то тільки як найманці, яким гарнізон повинен буде заплатити за службу, що він охоче й зробить. Таким чином ми виконаємо свій обов'язок з користю для себе.
Цими доказами Блад узяв гору в суперечці.
На світанку, минувши протоку, обидва кораблі лягли в дрейф біля південного краю острова Вірген Горда, маючи його з правого борту на відстані близько чотирьох миль. Море було спокійне, тому капітан Блад наказав спустити з «Атревіди» шлюпки, і іспанська команда попливла на них до берега, після чого кораблі рушили далі своїм шляхом до Підвітряних островів.
Пройшовши під легким бризом південніше острова Соба, вони вранці наступного дня опинились біля західного берега Антігуа і, піднявши англійський прапор, кинули якір за десять сажнів на північ від обмілини, що розділяла на дві частини вхід у Форт-Бей.
За кілька хвилин після полудня, саме тоді, коли полковник Кортні, правитель Підвітряних островів, чия резиденція знаходилась в Антігуа, тільки-но сів за обідній стіл разом з місіс Кортні й капітаном Макартні, його було приголомшено повідомленням про те, що капітан Блад висадився в бухті Сент-Джон і бажає бути прийнятим.
Полковник Кортні, високий, дуже худорлявий чоловік років сорока п'яти, рудий і веснянкуватий, втупився безбарвними, з червоними повіками очима в свого юного секретаря Айвса, який приніс йому цю новину.
- Ви кажете, капітан Блад? - перепитав він.- Капітан [352] Блад? Який капітан Блад? Певно ж, не пірат, що носить це ім'я, не той клятий негідник з Барбадос а?
Містер Айвс, бачачи, як схвилювався його превосхо-дительство, дозволив собі всміхнутись.
- Саме той, сер.
Полковник Кортні пожбурив серветку на вже накритий стіл і, все ще не вірячи, звівся на ноги.
- І він тут! Він що, божевільний? Дістав сонячний удар? Присягаюсь, я закую його в кайдани за зухвальство, перш ніж пообідаю, я відправлю його в Англію, перш ніж...- Він раптом замовк.- Чорт забирай,- вигукнув він і повернувся до свого заступника.- Нам краще прийняти його, Макартні!
Кругле обличчя Макартні, таке ж червоне, як і його мундир, виражало не менше здивування, ніж обличчя губернатора. Те, що такий негідник, за голову якого оголошено винагороду, має нахабство з'явитися вдень з візитом до губернатора англійської колонії, майже відібрало в Макартні мову Нце більше - здатність мислити.
Містер Айвс запросив до довгої, прохолодної, скромно вмебльованої кімнати високого, сухорлявого джентльмена, дуже елегантно вдягненого в камзол з темно-брунатної тафти. Великий коштовний діамант сяяв у нього на шиї серед чудового мережива, діамантова пряжка блищала на стрічці прикрашеного плюмажем капелюха, якого він тримав у руці, велика довгаста перлина, що висіла у лівому вусі, світилася серед чорних кучерів перуки. Гість спирався на чорну палицю із золотою головкою. Він був такий не схожий на пірата, цей модний джентльмен, аж усі мовчки втупились у його сухе, довгообразе, сардонічне і загоріле, немов у індіанця, обличчя з високим чолом і очима, що здавались надзвичайно синіми й холодними. Дедалі більше дивуючись, полковник смикнувся і нарешті епитав:
- Ви капітан Блад?
Джентльмен вклонився. Капітан Макартні нервово перевів подих і побажав собі кольки в печінки. Полковник, вирячивши очі, повторив своє «чорт забирай» і кинув погляд на зблідлу дружину, на Макартні, потім знову втупився в капітана Блада.
- Чорт забирай,- ще раз проказав полковник,- ви хоробрий волоцюга. Справді хоробрий.
- Я бачу, ви вже чули про мене.
- Чув, але не повірив би, що ви з'явитесь сюди. Чи ви, бува, не прийшли для того, щоб здатись у полон? [353]
Пірат невимушено ступив до столу. Макартні інстинктивно підвівся.
- Прочитайте оце, тоді не доведеться багато пояснювати,- промовив Блад, поклавши перед губернатором лист іспанського адмірала.- Військове щастя всміхнулось мені, і він попав до моїх рук разом з джентльменом, якому був адресований.
Полковник Кортні прочитав, зблід і передав листа Макартні. Тоді знову пильно глянув на Блада, і той, неначе відповідаючи на цей погляд, сказав:
- Я прибув сюди, щоб попередити вас і в разі потреби прислужитися вам.
- Прислужитись мені?
- Здається, ви цього потребуватимете. Ваш сміховинний форт і години не втримається під вогнем іспанських гармат, а тоді ці кастільські джентльмени вдеруться в місто. Вам, мабуть, відомо, як вони поводяться в подібних випадках. Якщо ні, то я можу вам розповісти.
- Але ж, до біса,- не стримався Макартні,- ми зараз не воюємо з Іспанією!
Полковник Кортні з холодною люттю повернувся до Блада:
- Призвідець усіх наших нещасть - ви! Це через ваші піратські дії нас хочуть покарати!
- Тому я тут. Однак, на мою думку, мої дії - то лише привід, а не причина.- Капітан Блад сів.- Я чув, тут на Антігуа знайшли золото. Безперечно, про це почув і дон Мігель. Ваш напіввійськовий гарнізон не налічує й двохсот чоловік, а ваш форт, як я вже сказав,- нікчемна руїна. В мене ж сильний корабель, озброєний важкими гарматами, і дві сотні таких відчайдушних хлопців, яких більше ні на Карібському морі, ні взагалі в світі ні в кого немає. Звичайно, я - клятий пірат, за мою голову оголошено винагороду, і якщо ви будете надто вередливі, то нам немає про що говорити. Але якщо у вас є голова на плечах, а я сподіваюсь, що вона є, то ви будете дякувати богу за те, що я прибув сюди, і домовитесь зі мною.
- Домовлюся з вами?
Капітан Блад пояснив, що саме він мав на увазі. Його люди не схильні ризикувати собою заради якихось там химер, до того ж серед них чимало французів, яким, певна річ, явно бракує патріотичних почуттів, особливо коли справа стосується англійської колонії. Вони розраховуватимуть хоч на якусь, нехай і незначну, винагороду за ті цінні послуги, що їх вони готові надати. [354]
----До того ж, полковнику,- додав на закінчення
Блад,- вам треба подбати тут і про свою честь. Вам, мабуть, важко укласти з нами угоду, але вам ніщо не заважає просто найняти нас. Потім, коли діло буде зроблене, ви без ніяких докорів сумління знову зможете нас переслідувати.
Губернатор похмуро подивився на нього:
- Мій обов'язок - закувати вас у кайдани і послати в Англію, де вас повісять.
Капітан Блад і оком не змигнув.
- Ваш найперший обов'язок - зберегти колонію, правителем якої ви є. Зрозумійте, що їй загрожує небезпека. І ця небезпека настільки близько, що не можна гаяти й хвилини. Слово честі, ви зробите добре, якщо не будете зволікати.
Губернатор глянув на Макартні. Погляд Макартні був такий же порожній, як і його голова. Раптом дружина губернатора, яка досі сиділа переляканим і мовчазним свідком того, що відбувалось, підвелась із свого стільця. Вона була така ж худорлява й висока, як і її чоловік. Тропічний клімат передчасно зістарив її і зсушив її вроду. Очевидно, подумав Блад, він не зсушив їй мозок.
- Джеймсе, як ти можеш вагатися? - спитала вона.- Подумай, що станеться з жінками й дітьми, якщо висадяться іспанці. Згадай, що вони вчинили в Бріджтауні.
Губернатор стояв похиливши голову і похмуро супився.
- І все ж таки я не можу укласти угоду з...- сказав він.- Не можу домовлятися з розбійниками. Мій обов'язок мені зрозумілий. Цілком зрозумілий.
В його тоні вчувалась рішучість людини, яка вибрала свій шлях.
- Fiat officium, ruat coelum(1),- відказав Блад, який колись вивчав античну філософію. Він зітхнув і підвівся.- Якщо це ваше останнє слово, то я тільки хочу побажати, щоб сьогоднішній день закінчився для вас добре. Я ж особисто не маю ніякого бажання, щоб мене застукала зненацька карібська ескадра.
- Нікуди ви звідси не підете,- різко сказав полковник.- Тут мій обов'язок мені також зрозумілий. Макартні, гукніть сторожу.
- Ну, не будьте дурнем, полковнику.- Рух, що його зробив Блад, зупинив Макартні. [355]
(1) Вільному воля, спасенному рай (лат.).
- Я аж ніяк не дурень, сер, і знаю, що мені належить робити. Я повинен виконати свій обов'язок.
- І оце ваш обов'язок вимагає від вас відплатити мені такою ницістю за ту дуже цінну послугу, яку я вам зробив, попередивши про небезпеку. Гарненько подумайте, полковнику.
І знову прибічницею Блада виступила дружина полковника; напрочуд добре розуміючи, в чому саме полягає єдиний реальний вихід із становища, вона повелась пристрасно і рішуче.
Полковник, якого вона допекла до живого, майже впав у крісло.
- Але я не можу! - вигукнув він.- Я ніколи не буду домовлятися з бунтівником, розбійником, піратом. Честь мого мундира... Я... я не можу!
Капітан Блад проклинав у душі недоумкуватість урядів, які посилають подібних людей своїми представниками в заморські колонії.
- Як ви гадаєте, честь вашого мундира зупинить іспанського адмірала? - спитав він.
- А жінки, Джеймсе! - не вгавала дружина полковника.- їй-богу, Джеймсе, якщо ти попав у таку неймовірну скруту - адже сюди йде ціла ескадра, щоб напасти на тебе,- його величність король, безперечно, схвалить твоє рішення залучити будь-кого на допомогу.
Вона не відступилася від свого, аж поки Макартні не підтримав її в намаганні подолати дурну впертість полковника. Кінець кінцем губернатор був змушений принести гідність у жертву доцільності. Все ще опираючись, він незадоволено побажав дізнатись про умови піратів.
- Для себе я не прошу нічого,- відказав Блад.- Я організую вам ^оборону просто тому, що в моїх жилах тече та ж сама кров. Але після того як іспанців буде відігнано, я повинен одержати по сто золотих для кожної своєї людини. А всього їх у мене двісті.
Його превосходительство обурився.
- Двадцять тисяч червінців! - Йому аж перехопило подих, і він до такої міри, забув про свою гідність, що почав торгуватись. Проте Блад лишався холодний і невблаганний, і кінець кінцем губернатор мусив прийняти його умови.
Того ж самого дня Блад заходився зміцнювати захисні споруди поселення Сент-Джон.
Форт Бей являв, собою вузьку морську затоку завдовжки дві милі й завширшки з милю в своїй найширшій [356] частині. Гирло цієї затоки трохи звужувалось, наче шийка в пляшці. Посеред нього тяглась довга піщана обмілина, що під час відпливу виступала з води й ділила його на дві частини. Південним рукавом могли пройти судна лише найменшої осадки, а вузький північний рукав, біля входу в який кинула якір «Арабелла», ніколи не мав глибини меншої за вісім морських сажнів(1), іноді трохи більше, бо припливи тут бували невеликі, і тому потрапити в бухту можна було тільки цим шляхом.
(1) Морський сажень дорівнює 182 см. (Прим, перекл.)-.
Цей рукав охороняв форт, розташований на невеличкому підвищенні північного мису,- квадратна, приземкувата споруда з опуклими бійницями, побудована з сірого каменю. Озброєння форту складалось із десятка старезних гармат і півдесятка фальконетів, далекобійність яких не перевищувала двох тисяч ярдів - ця артилерія викликала в капітана Блада лише зневажливу посмішку, і він додав до неї дванадцять гармат новіших зразків, знявши їх з «Атревіди».
Крім того, він перевіз на берег з іспанського корабля ще дюжину гармат, серед них - дві гармати, що стріляли дванадцятифунтовими ядрами. Проте ці гармати він призначав для іншої мети. За п'ятдесят ярдів на захід від форту, на самому краю підвищення, він заходився споруджувати земляні укріплення, причому з такою швидкістю, що полковник Кортні дістав можливість познайомитися з піратськими методами оборони і зрозуміти секрет їхніх успіхів.
Для спорудження укріплень капітан Блад зняв з кораблів сотню своїх людей, і вони, майже голі, завзято працювали під пекучим сонцем. На допомогу їм він відрядив з Сент-Джона три сотні білих і стільки ж негрів - по суті, все його працездатне чоловіче населення - і примусив їх копати, насипати вали й наповнювати землею коші, плести які він поставив жінок. Решту своїх людей Блад послав різати дерен, рубати дерева й підносити все це до місця, де будувались укріплення. Від полудня й до вечора мис нагадував мурашник. Перед заходом сонця роботу було скінчено. Губернаторові все це здавалось дивом. За шість годин під керівництвом Блада і за його волею було споруджено ще один форт, будівництво якого звичайними методами забрало б не менше тижня.
До того ж цей форт не тільки побудували й озброїли останньою дюжиною гармат, знятих з «Атревіди», і півдюжиною [357] потужних гармат з «Арабелли», але ще так вдало сховали, що, дивлячись з боку моря, навіть не можна було запідозрити про його існування. Він був так обкладений смугами дерну, що цілком зливався з невисокою кручею. Всередині форту і за його валами росли широколисті кокосові пальми, а кущі дерев білої акації й арнотто так добре маскували гармати, що їх не можна було побачити навіть з відстані у півмилі.
Проте полковник Кортні дійшов висновку, що тут марно витрачено силу-силенну праці. Навіщо дбати про те, щоб сховати укріплення, самий вигляд яких може зупинити нападника?
Блад пояснив:
- Якщо ворог злякається, то він просто відкладе напад на той час, коли мене тут не буде, щоб вас захистити. А мені хочеться або зовсім знищити його, або так змолотити, щоб він дав спокій англійським поселенням у майбутньому.
Цієї ночі Блад спав на борту «Арабелли», що стояла на якорі біля берега в тому місці, де він був найвищий. А вранці Сент-Джон був розбуджений і стривожений оглушливою гарматною стріляниною. Губернатор вибіг із свого будинку в самій нічній сорочці, подумавши, що це іспанці вже напали на острів. Проте стріляли з нових укріплень, і за мішень правила «Атревіда», що стояла із збитими щоглами на якорі впоперек вузького фарватеру на самісінькій середині протоки.
Губернатор, квапливо одягнувшись, скочив на коня й помчав разом з Макартні на мис, де стояла «Арабелла». Але коли він прибув туди, стрілянина припинилась. Корпус корабля, подірявлений ядрами, повільно занурювавсь у воду. Саме тієї миті, коли розлючений губернатор скочив біля нового форту з коня, корабель з шумом зник з очей. Звернувшись до капітана Блада, який в гурті своїх суворих поплічників спостерігав кінець «Атревіди», губернатор, не стримуючись у висловах, зажадав, щоб йому в ім'я неба й пекла пояснили, що має означати ця дурість. Чи усвідомлює капітан Блад, що він цілком загородив вхід до гавані для всіх суден, крім найменших?
- Саме цього я й хотів,- відповів Блад.- Я не пошкодував сил на те, щоб знайти наймілкіше місце в цій протоці. Зараз корабель лежить на глибині шести сажнів і води над ним всього два сажні.
Губернатор вирішив, що з нього глузують. Почервонівши з обурення, він спитав, нащо було вдаватися [358] до таких безглуздих заходів, та ще й не порадившися з ним.
Блад пояснив стомленим голосом те, що мало бути зрозумілим! без пояснень. Це трохи вгамувало губернаторову лють. Проте підозріливість, притаманна обмеженим людям, не давала йому заспокоїтись.
- Але якщо вашим єдиним наміром було потопити корабель, то на якого біса ви витрачали ядра й порох? Чому ви не пустили його на дно, просто продірявивши його днище?
Блад знизав плечима.
- Трохи повправлялися в стрільбі з гармат. Його превосходительство знову розлютився.
- На такій відстані? Чоловіче, нащо ви розповідаєте мені байки?
- Ви все зрозумієте, коли тут буде дон Мігель.
- З вашого дозволу, я хотів би зрозуміти все зараз. Інакше й бути не може, хай вам біс. Не забувайте, що тут, на Антігуа, командую я.
Блад розсердився. Він ніколи не вмів спокійно терпіти ДУРнів.
- Слово честі, якщо вам не зрозумілі мої наміри, то це свідчить про те, що ваші можливості командувати перевершують ваше вміння розуміти. До речі, є справи, які ще треба владнати, а часу може не вистачити.
Сказавши це, Блад різко повернувся й залишив губернатора обурюватись і бризкати слиною.
Оглянувши берег, Блад знайшов на відстані двох миль від форту невеличку затишну бухточку, відому під назвою Затока Уїллоубі, де «Арабелла» могла стояти на якорі схованою від стороннього ока й бути водночас дуже зручно напохваті, так що й він сам, і його матроси могли залишитись на березі. Це було приємною новиною навіть для полковника Кортні, який страшенно боявся, що пірати житимуть у селищі. Блад зажадав, щоб його людей забезпечили провіантом, і попросив для цього п'ятдесят голів великої худоби і двадцять свиней. Губернатор почав був торгуватися з ним, але Блад примусив його замовкнути в таких сильних виразах, які аж ніяк не поліпшили їхніх стосунків. Худобу належним чином було доставлено, і на кілька наступних днів пірати перетворились на справжніх коліїв: на берегах Затоки Уїллобі запалахкотіли багаття, худобу різали і м'ясо смажили на рожнах разом з черепахами, яких ці шукачі пригод у великій кількості ловили поблизу. [359]
В цих мирних заняттях минуло три дні, і губернатор уже почав замислюватись, чи це, бува, не злий жарт капітана Блада, до якого він вдався, щоб приховати свої власні мерзенні наміри. Блад, проте, знаходив причини, чому іспанці зволікають з нападом. Поки дон Мігель не втратить надію, що дон Вісенте де Касаньєгра не приєднається до нього разом з своєю «Атревідою», він буде очікувати.
Ще чотири дні минуло в бездіяльності, і щодня губернатор приїжджав верхи до Затоки Уїллоубі. Щоб розвіяти свої підозри, засипав Блада ретельно продуманими запитаннями. Ці зустрічі з кожним днем ставали дедалі напруженішими, і Блад дедалі відвертіше давав губернатору зрозуміти, що він аж ніяк не сподівається на безхмарне колоніальне майбутнє країни, яка виявляє так мало здорового глузду у виборі людей для управління своїми заморськими володіннями.
Ескадра дона Мігеля з'явилась біля берегів Антігуа саме вчасно, щоб відвернути відкритий розрив між губернатором і його союзником-піратом.
Звістку про наближення іспанської ескадри приніс у Затоку Уїллоубі у понеділок вранці вартовий, залишений біля нових земляних укріплень. Капітан Блад зразу ж висадив на берег сотню своїх людей і повів їх навпростець до укріплень. Командувати кораблем залишився Вол-верстон. Огл, грізний гармаш, разом з іншою гарматною обслугою, вже був у новому форті.
За шість миль від берега, просто навпроти входу до гавані Сент-Джон, гнані свіжим північно-західним бризом, що вгамовував спеку ранкового сонця, під усіма вітрилами йшли чотири величних кораблі, і на грот-щоглі кожного корабля маяв кастильський прапор.
З парапету старого форту кораблі оглядав у підзорну трубу капітан Блад. Поряд з ним, у супроводі Макартні, стояв губернатор, який нарешті зрозумів, що загроза іспанського нападу не була вигадкою.
Дон Мігель командував «Вірген дель Піларом», надзвичайно гарним і дуже могутнім кораблем, на якому він плавав відтоді, як Блад кілька місяців тому потопив «Мі-лагросу». «Вірген дель Піл ар» був великим чорним галео-ном, озброєним сорока гарматами, серед них кількома важкими, що стріляли на три тисячі ярдів. З інших трьох кораблів два, хоч і менші, були грізними тридцятигармат-ними фрегатами, і тільки останній - невеликим десяти-гарматним шлюпом. [360]
Блад склав підзорну трубу й приготувався діяти силами старого форту. Новий форт мав поки що мовчати і не виявляти себе.
Бій розпочався через півгодини.
Наступ дона Мігеля і цього разу відзначався добре знайомою Бладові навальністю. Іспанець навіть не подбав про те, щоб узяти рифи, поки не наблизився до берега не далі як на дві тисячі ярдів. Він, безперечно, щиро вважав, що заскочив містечко зненацька і що допотопні гармати форту навряд, чи зможуть стати йому на заваді. Та проте він поклав собі знищити їх, перш ніж входити до гавані, і щоб швидко й напевно досягти цього, дон Мігель продовжував іти вперед, поки, за розрахунками Блада, не наблизився до форту не більше як на тисячу(1) ярдів.
- Присягаюсь своєю душею,- промовив Блад,- він, мабуть, хоче підійти на відстань пістолетного пострілу або вважає, що цей форт так собі, ніщо. Ану приведи його до тями, Огле. Дай салют на його честь!
Команда Огла вже давно зарядила свої гармати, і тепер дванадцять гармат з «Атревіди» невідривно стежили за наближенням іспанської ескадри. Люди з запальниками, забивачами й цеберками з водою були напоготові, щоб допомогти гармашам.
Огл подав команду, і всі дванадцять гармат вистрілили одночасно з оглушливим гуркотом. З такої близької відстані наріть п'ятифунтові ядра цих порівняно невеликих гармат все ж таки заподіяли деякої шкоди двом іспанським кораблям. Але моральний ефект цього залпу, що виявився цілковитою несподіванкою для тих, хто сам розраховував на несподіванку, був ще істотнішим.
Адмірал негайно звелів просигналити кораблям наказ зробити поворот оверштаг. Виконуючи цей маневр, кораблі один за одним дали по залпу із своїх бортових гармат по форту, який на кілька хвилин перетворився на справжній вулкан: над камінням, що летіло на всі боки, над мурами, що розсипались на цеглини, здійнявся густий стовп диму й пилюки. Осліплені пірати не могли бачити, що роблять іспанські кораблі. Але Блад, який теж нічого не бачив, здогадався про намір ворога і наказав усім залишити форт та сховатись в укритті позад нього під час короткого затишшя перед наступними залпами.
Коли вони відгриміли, Блад повернув усіх назад до зруйнованої фортеці, яка тепер уже ні для кого не становила ніякої загрози, і в дію вступили її старовинні гармати. Оборонці повели стрілянину навмання, крізь хмару [361] куряви, яка цілком їх сховала, щоб показати іспанцям, що форт ще живий. Потім, коли хмара розвіялась, по дві, по три заговорили п'ятифунтові гармати, повівши влучний вогонь по кораблях, що вже повернули проти вітру. Шкоди вони завдали незначної, але важливо було не давати іспанцям перепочинку.
Тим часом гарматна обслуга поралась біля гармат з «Атревіди». їх облили водою й, пустивши в хід банники, клейтухи та забивачі, квапливо перезаряджали.
Губернатор, який не брав ніякої участі в усій цій гарячковій діяльності, забажав нарешті дізнатись, навіщо так нерозумно марнується порох на стрілянину із старих і нікчемних пукалок, в той час як на нових укріпленнях стоять далекобійні гармати, здатні вдарити по іспанцях двадцятичотирьохфунтовими й навіть тридцятифунтовими ядрами. Діставши ухильну відповідь, він перейшов від порад до команд, "після чого його попросили не заважати здійсненню детально продуманих планів.
Цій суперечці поклали край іспанські кораблі, що знову пішли в атаку, і все повторилося спочатку. Знову по форту вдарили гармати, і цього разу двоє негрів було вбито і з півдюжини піратів поранено камінням від мурів, що літало в повітрі, хоч Блад і подбав про те, щоб вивести людей з небезпечного місця раніше, ніж пролунає залп.
Коли другу атаку іспанців було відбито і вони знову відійшли, Блад вирішив забрати свої гармати з форту, бо ще кілька бортових залпів могли б зовсім поховати їх під уламками. Негрів, піратів, антігуанську міліцію - всіх без винятку було залучено до цієї роботи. І все ж пішла ціла година на те, щоб витягти їх з уламків розбитих мурів і встановити на новому місці, далі від берега, де Огл і його люди знову заходилися заряджати їх. Піратів прикривали залишки форту, тож іспанці, які пішли в атаку втретє, не помітили приготувань. Проте цього разу, поки новий металевий шквал бушував серед зруйнованих, але порожніх укріплень, пірати не відкривали вогню. Коли він ущух, форт являв собою безформну купу каміння, і невеликий гурт його захисників, лежачи позад цих руїн, почув, як радісно закричали іспанці, впевнені, що всі оборонці загинули, оскільки у відповідь на їхнє бомбардування не пролунало жодного пострілу.
Гордовито, впевнено дон Мігель рушив уперед. Зупинятись і перезаряджати гармати йому не треба. До того ж день хилиться до вечора, а він неодмінно хоче розквартирувати своїх людей у Сент-Джоні ще до темряви. Проте [362] хмара куряви й диму, що ховала захисників та нову позицію їхніх гармат від ворожих очей, не була такою ж непроникною для гострих очей піратів, що були зовсім близько біля неї. Флагманський корабель перебував за п'ятсот ярдів від входу в бухту, коли шість гармат, заряджених цього разу картеччю та скутими ланцюгами ядрами, прогулялися смертоносним шквалом по її палубах і заподіяли деякої шкоди оснащенню. Шість інших гармат, заряджених так самб, дали залп зразу ж після них, і хоч їхній вогонь був не такий нищівний, та він збільшив сум'яття й переляк, викликані цим несподіваним нападом.
В тиші, що настала після цього, оборонці почули з борту флагмана пронизливий звук сурми. Це передавався адміральський наказ іншим кораблям ескадри. Поспішаючи виконати поворот оверштаг, іспанські кораблі на якусь мить повернулись бортами до берега, Блад подав сигнал, і решта гармат, які ще не стріляли, попарно послали свої п'ятифунтові ядра шукати, іспанські шпангоути. Майже всі вони влучили в ціль, а одне, особливо вдатне, збило грот-щоглу на фрегаті. Від такого пошкодження, а також через викликаний ним відчайдушний поспіх, фрегат насунувся на шлюп, їхні снасті переплутались, і поки кораблі вивільнялись, щоб відступити слідом за іншими, їхні палуби обстрілювались згубним поздовжйім вогнем з охолоджених водою і швидко перезаряджених гармат.
Коли гармати на якийсь час припинили свою роботу і стрілянина вщухла, Блад, який порався біля них разом з іншою обслугою, випростався, глянув на довгообразого, пихатого полковника Кортні й засміявся:
- Слово честі, це нове винищення немовлят. -Губернатор криво посміхнувся у відповідь:
- Якби ви зробили так, як я вам радив... Блад безцеремонно перебив його:
- Сили небесні! І ви ще не задоволені? Та якби я зробив так, як ви радили, то давно вже виклав би на стіл усі карти. А так я не відкрию своїх козирів, поки адмірал не зробить того ходу, на який я його штовхаю.
- А якщо адмірал ніколи його не зробить, капітане Блад?
- Обов'язково зробить! По-перше, тому, що такі вчинки властиві його природі, по-друге, тому, що нічого іншого йому не лишається. Отже, ви можете спокійно повернутись додому, лягти в ліжко й спати, поклавши всі свої надії на провидіння й на мене. [363]
- Не вважаю за можливе вбачати якийсь зв'язок між провидінням і вами,- відказав губернатор крижаним тоном.
- А проте доведеться. Слово честі, доведеться. Бо ми творимо дива - провидіння і я,- коли діємо разом.
За годину до заходу сонця іспанські кораблі лягли в дрейф за дві милі від берега. Настав повний штиль, Усі антігуанці, білі й чорні, з дозволу Блада розійшлись по домівках вечеряти. Залишилось тільки чоловік сорок, яких він затримав на випадок якої-небудь непередбаченої події. Потім пірати повсідались просто неба й підживились м'ясом, з'ївши хто скільки хотів, та випили трохи рому.
Сонце пірнуло в нефритові води Карібського моря, і одразу, неначе загасили лампу, настала темрява, м'яка, синювата темрява безмісячної ночі, коли на небі сяють лише міріади зірок.
Капітан Блад підвівся і втягнув носом повітря. Північно-західний бриз, що зовсім був ущух перед заходом сонця, знову почав посилюватись. Капітан Блад наказав загасити всі багаття й вогнища, щоб не сполохати того, що мало статись.
А у відкритому морі в гарній каюті флагманського корабля гордий, хоробрий і нездарний адмірал Карібської ескадри скликав військову раду, що зовсім не була схожа на раду, тому що він скликав своїх капітанів тільки для того, щоб нав'язати їм свою волю. Глупої ночі, коли всі в Сент-Джоні повинні спати, впевнені, що до ранку ніхто на них не нападе, іспанські кораблі під захистом темряви з погашеними ліхтарями прокрадуться повз форт у бухту. Ранок застане їх приблизно за милю від форту в глибині бухти з націленими на місто гарматами. Це буде шах і мат антігуанцям.
Відповідно до цього плану вони й почали діяти. Поставивши вітрила до бризу, що сприяв їм, і взявши рифи, щоб не клекотіла вода, іспанці обережно посунули вперед крізь оксамитовий морок ночі. Флагман ішов попереду, і незабаром вся ескадра наблизилась до входу в гавань, де між невиразними обрисами високих берегів по обидва боки протоки вода здавалася ще темнішою. Тут було тихо, немов у домовині. І ніде жодного вогника. Лише віддалік, де хвиля набігала на берег, видніла вузька фосфоресціююча смуга прибою та чути було в мертвій тиші м'який хлюпіт моря біля корабельних бортів.
Ось флагманський корабель, вздовж фальшбортів якого мовчки вишикувались напоготові матроси, наблизився до [364] форту й до того місця, де було затоплено «Атревіду», щоб перегородити притоку, на двісті ярдів. Дон Мігель, прихилившись до поруччя на кормі, стояв непорушно, мов статуя.' Тепер він був напроти форту і вже вважав, що перемогу здобуто, як раптом кіль флагманського корабля у щось врізався, і корабель, здригаючись усім корпусом, із скреготом, що дедалі дужчав, просунувся ще-на кілька ярдів уперед і зупинився, немов знизу його вхопила якась велетенська рука, в той час як угорі під тиском вітру гучно загули вітрила, затріщали снасті й зарипіли блоки. Потім, перш ніж адмірал устиг збагнути, що з ними трапилось, вогненний спалах освітив лівий борт корабля, тиша вибухнула ревінням гармат, тріщанням дерева і гуркотом уламків рангоуту, що полетіли на палуб'у>- це гармати, зняті з «Арабелли» і до часу сховані за новими земляними укріпленнями, послали свої, тридцятидвохфун-тові ядра у флагманський корабель з убивчо близької відстані. Нищівна влучність цього вогню могла б пояснити полковникові Кортні причину того, чому саме капітан Блад волів за краще потопити «Атревіду» пострілами з гармат, а не попробивавши їй борти. В такий спосіб він точно пристрілявся, і тепер це дало йому можливість вести влучний вогонь у темряві.
Флагманський корабель встиг дати у відповідь тільки один бортовий залп, та й то навмання, після чого адмірал покинув свій ущент розбитий- і подірявлений корабель, який тримався на воді тільки тому, що кіль його міцно застряг у корпусі затопленої «Атревіди». З рештками своїх людей, що лишилися живими, він видерся на борт одного з фрегатів під назвою «Індіана», який, не маючи змоги вчасно зупинитись, врізався в корму флагмана. Просуваючись дуже повільно, «Індіана» зазнала зовсім незначних пошкоджень - тільки поламала собі бушприт, тому що її капітан діяв швидко і зразу ж наказав прибрати й ті нечисленні вітрила, під якими фрегат ішов.
На щастя іспанців, гармати на березі саме в цю мить перезаряджались. Під час. цього короткого затишшя «Індіана» прийняла втікачів з флагманського корабля, а шлюп, який ішов слідом за нею, негайно оцінивши ситуацію, зразу ж прибрав усі вітрила, підійшов до «Індіани» на веслах, відтягнув її за корму назад і вивів на відкриту воду, де лежав у дрейфі другий фрегат і безладно стріляв у напрямку земляних укріплень на березі, які тим часом мовчали. Єдиним наслідком цього було те, що пірати виявили, де він перебуває, і незабаром їхні гармати загуркотіли [365] знову, хоч і не всі разом. Ядро однієї з них довершило картину руйнування «Індіани», розбивши їй стерно. Коли «Індіану» було виведено з протоки, другий фрегат мусив узяти її на буксир.
Після цього стрілянина з обох боків припинилась, спокій і тиша тропічної ночі могли б знову опуститись на Сент-Джон, проте всі в містечку були вже на ногах і поспішали на берег по новини.
Коли зійшло сонце, на всьому величезному блакитному просторі Карібського моря не було видно жодного корабля, крім червоної «Арабелли», що стояла на якорі в затінку високого й стрімкого берега і приймала на борт гармати, позичені для діла, та гармати із знівеченого флагманського корабля, що важко нахилився на правий борт на тому місці, де наштовхнувся на затоплений корпус «Атревіди». Довкола напівзруйнованого флагмана юрмилась ціла флотилія човнів і каное, на які пірати вантажили всі варті того речі, знайдені на борту. Вони везли на берег все: зброю й обладунок, дещо з цього дуже цінне, золотий обідній сервіз, посуд із- золота й срібла, дві окуті залізними штабами скрині, в яких, очевидно, зберігалась казна ескадри - шість тисяч золотих червінців, чимало коштовного каміння, одягу, східних килимів і розкішних парчевих покривал з адміральської каюти. Усе це добро було складене купою біля форту,- пірати мали розподілити його між собою за своїм звичаєм.
Саме тоді, коли вся здобич з корабля опинилась на березі, з-за пагорка з'явилась вервечка з чотирьох в'ючних мулів і зупинилась біля дорогоцінної купи.
- Що це? - спитав Блад.
- Від його вельможності губернатора,- відповів негр, погонич мулів,- перевезти цей скарб.
Блад був спантеличений. Отямившись від несподіванки, він сказав: «Дуже вдячний» і звелів навантажити здобич на мулів і відвезти її туди, де кінчався високий берег і стояли човни, що мали доставити її на «Арабеллу».
Після цього він вирушив на прийом до губернатора.
Його провели до довгої вузької кімнати; в одному її кінці висів портрет його покійної величності короля Кар-ла Другого і сардонічно вдивлявся в своє відображення в дзеркалі напроти.
Більшу частину кімнати займав теж довгий і теж вузький стіл, на якому лежало кілька книжок та гітара і височіла ваза з квітами білої акації, що сповнювала повітря міцними пахощами; довкола столу стояло кілька стільців. [366]
З'явився губернатор у супроводі Макартні. Його об-личя здавалось ще довгообразішим, ніж завжди.
Капітан Блад з підзбрною трубою під пахвою і прикрашеним плюмажем капелюхом у руці зробив низький уклін.
- Я прийшов попрощатися, ваша вельможність.
- А я вже збирався послати по вас.- Безбарвні очі полковника спробували витримати твердий погляд капітана Блада, але безуспішно.- Мені стало відомо про вели-кі скарби, які ви взяли з розбитого іспанського корабля. Мені також сказали, що ваші люди навантажили їх на борт вашого корабля. Чи знаєте ви, сер, що ця здобич є власністю короля?
- Ні, цього я не знаю,- відповів капітан Блад.
- Не знаєте? В такому разі я повідомляю вас про це. Капітан Блад, терпляче всміхаючись, заперечливо похитав головою.
- Це воєнна здобич.
- Саме так. А воєнні дії провадились від імені його величності й на захист колонії його величності.
- Ви тільки не врахували того, що я не перебуваю на службі в короля.
- Хоч ми про це й не говорили, але я й без домовленості вважав, що ви тимчасово служите королю, коли згодився залучити вас і ваших людей до захисту острова.
Блад подивився на губернатора з веселим подивом.
- Що ви робили, сер-, до того, як вас зробили губернатором Підвітряних островів? Були стряпчим?
- Капітане Блад, мені здається, ви поводитесь зухвало!
- Ви вгадали, але ви заслужили навіть гіршого. Ви згодились залучити мене, так? Яка ласка! Та де б ви тепер були, коли б я вам не допоміг?
- З вашого дозволу, будемо дотримуватись теми нашої розмови.- Полковник говорив холодно й зверхньо.- Поступивши на службу до короля Якова, ви тим самим зобов'язались підкорятись законам, що діють у його армії. Привласнення цінностей з іспанського флагмана є актом розбою, що суперечить усім цим законам і заслуговує на якнайсуворішу кару.
Капітан Блад вважав, що ситуація стає дедалі комічнішою. Він розсміявся.
- Мій беззастережний обов'язок,- додав полковник Кортні,- заарештувати вас.
- Але, сподіваюсь, ви не збираєтесь цього зробити? [367]
- Ні, не збираюсь, якщо ви скористаєтесь із моєї поблажливості й негайно залишите ці місця.
- Я залишу ці місця зразу ж, як тільки одержу двадцять тисяч червінців: я надав вам свої послуги саме за цю суму.
- Ви вирішили одержати платню в інший спосіб, сер. І порушили при цьому закон. Нам з вами немає про що розмовляти, капітане Блад.
Блад, примружившись, подивився на губернатора. Невже цей чоловік - несосвітенний дурень чи він просто шахрай?
- О, та вам пальця в рот не клади,- засміявся він.- Тепер я не сумніваюсь, що мушу провести решту своїх днів, рятуючи британські колонії, коли вони попадуть у скруту. А зараз я тут і тут залишатимусь, поки не одержу двадцять тисяч золотих червінців.- Він кинув капелюха на стіл, підсунув стільця й сів на нього, поклавши ногу на ногу.- А сьогодні тепло, полковнику, чи не так?
Очі полковника розлючено блиснули.
- Капітане Макартні, сторожа чекає на галереї. Будьте ласкаві, покличте її.
- Ви маєте намір заарештувати мене?
- Авжеж, сер,- похмуро відказав полковник.- Це мій беззастережний обов'язок. Я повинен був зробити це ще тієї миті, коли ви ступили на цей берег. А тепер ви переконуєте мене в тому, що я повинен був вчинити так, незважаючи ні на які обставини.- Він махнув рукою солдатові, який зупинився в дверях.- Прошу вас, капітане Макартні, дійте.
- Зачекайте хвилиночку, капітане Макартні! Тільки хвилиночку, полковнику! - Блад підніс руку.- Це ж дорівнює оголошенню війни.
Полковник зневажливо знизав плечима.
- Можете називати це, як вам заманеться. Це не має значення.
Сумніви капітана щодо чесності губернатора по цих словах розвіялись без сліду. Полковник був звичайнісіньким дурнем, в голові якого двом думкам уже не вистачало місця.
- Навпаки, це має величезне значення. Оскільки ви оголошуєте мені війну, то матимете її. Але попереджаю вас, що буду з вами такий же нещадний, як учора з іспанцями, коли я був вашим союзником.
- Сто чортів,- вилаявся Макартні,- ми тримаємо його в руках, а він он як розмовляє! [368]
- Інші вже тримали мене в руках, капітане Макартні. Тож не покладайте на це надто великих надій.- Блад усміхнувся, потім додав: - Вашому острову пощастило, що війну, яку ви мені оголосили, можна вести без пролиття крові. По суті, вона вже розпочалась, і вам досить буде одного погляду, щоб прийти до висновку: стратегічна перевага на моєму боці, і вам не залишається нічого іншого, як капітулювати.
- Я не бачу підстав, щоб прийти до такого висновку, сер.
- Це тому, що ви надто повільно усвідомлюєте очевидне. Я починаю схилятись до думки, що у нас на батьківщині подібну рису вважають обов'язковою для губернатора в колоніях. Хвилиночку терпіння, полковнику: я звертаю вашу увагу на те, що мій корабель перебуває поза межами гавані. На його борту дві сотні завзятих бійців, які пороковтнуть ваших безхребетних захисників одним ковтком. На ньому також сорок гармат, і потрібно лише годину, щоб половину з них перевезти на берег з тим, щоб протягом наступної години вони обернули Сент-Джон на купу сміття. їх не зупинить думка про те, що це англійська колонія, не сподівайтесь, бо третина мого товариства, дозволю вам нагадати,- це французи, а інші дві третини такі ж вигнанці, як і я. Вони з превеликим задоволенням пограбують це містечко, по-перше, тому, що його названо в честь короля, бо це ім'я ненависне всім їм, а по-друге, через золото, яке ви знайшли тут на Антігуа.
Макартні, з налитим кров'ю обличчям, намацував ефес шпаги. Але першим Бладу відповів полковник. Збліднувши від люті, він махнув кістлявою, всіяною ластовинням рукою і загорлав:
- Ти мерзенний негідник! Пірат! Проклятий каторжник! Ти забув одне: поки ти не повернешся до своїх клятих піратів, нічого цього не буде.
- Нам годилось би подякувати йому за попередження, сер,- глузливо мовив капітан Макартні.
- Отакої! Я ще вчора помітив: уяви у вас зовсім немає,- вигукнув Блад.- Побачивши вашого погонича мулів, я зрозумів, чого від вас можна сподіватись. І відповідно вжив застережних заходів. Я дав своєму заступникові такі вказівки: вважати, починаючи з дванадцятої години, що ми перебуваємо в стані війни, переправити на берег гармати і перетягти їх у форт, де й встановити, націливши на місто. Для цього я дав йому ваших мулів.- Кинувши погляд на годинник, що стояв на каміні, він повів [369] далі: - А тепер майже пів на першу. З ваших вікон видно форт.- Блад підвівся і простягнув губернатору свою підзорну трубу.- Можете впевнитися самі: мої люди виконують те, що я наказав.
Запала мовчанка. Губернатор з ненавистю дивився на Блада. Потім, не кажучи ні слова, взяв підзорну трубу й ступив до вікна. Коли ж він знову повернувся до Блада, то був схожий на розлючену гримучу змію.
- Але ти забуваєш про одну обставину. Про те, щсГ ти в наших руках. Я повідомлю твій піратський набрід про те, що пр'и першому ж пострілі з їхнього боку я тебе повішу. Макартні, кличте сторожу. Годі балакати!
- О, ще хвилинку,- попросив Блад.- Аж прикро дивитись, як ви поспішаєте із своїми висновками. Волвер-стон має мій наказ, і ніяка загроза моєму життю анітрохи не перешкодить йому виконати його. Можете мене повісити, якщо вам цього хочеться.- Він знизав плечима.- Якби я надто дорожив життям, то навряд чи обрав би ремесло пірата. Але будьте певні: після того, як ви мене повісите, від Сент-Джона не залишиться каменя на камені: пірати, помщаючись за мене, не помилують нікого - ні старих, ні жінок, ні дітей. Подумайте про це, згадайте, в чому полягає ваш обов'язок перед цією колонією і королем - обов'язок, виконанню якого ви надаєте такого великого значення.
Безбарвні очі губернатора свердлили Блада, неначе хотіли дістатись до його душі. А він стояв перед ними безстрашний і спокійний, загрозливо спокійний.
Полковник подивився на Макартні, наче шукав підтримки, але не знайшов її. Нарешті, не стримавшись, роздратовано вигукнув:
- О, хай йому біс! Це мені наука, щоб не зв'язувався з піратом. Щоб від вас відкараскатись, я заплачу вам двадцять тисяч червінців, після чого прощайте і будьте прокляті!
- Двадцять тисяч? - Блад від здивування аж звів брови.- Але їх ви мали заплатити, поки я був вашим союзником, поки ви не оголосили мені війни.
- Що ви хочете цим сказати, дідько б вас ухопив?
- А те, що оскільки ви визнали свою поразку, то перейдемо до обговорення умов мирного договору.
- Умов мирного договору? Яких умов? - роздратування губернатора швидко зростало.
- Зараз почуєте. По-перше, ви винні моїм людям двадцять тисяч золотих червінців за надану вам допомогу. Ще [370] ви повинні заплатити тридцять тисяч червінців викупу за місто, щоб урятувати ^ого від бомбардування.
- Що? Присягаюсь богом, сер!..
- Далі,- безжально вів Блад,-: десять тисяч викупу за вас, десять тисяч за вашу сім'ю і п'ять тисяч за інших поважних мешканців міста Сент-Джон, включаючи сюди і капітана Макартні. Разом це складатиме сімдесят п'ять тисяч золотих червінців. Цю суму ви повинні заплатити протягом години, бо потім буде вже пізно. І повірте мені: краще не баритись!
На губернатора шкода було дивитись. Він спробував щось сказати але йому відібрало мову, і він важко опустився на стілець. Нарешті він спромігся заговорити. Голос його тремтів і був хрипкий.
- Ви... ви зловживаєте моїм терпінням. Ви, звичайно... Чи не думаєте ви, що я збожеволів?
-~~Краще повісити його, полковнику, та й по всьому,- не витримав Макартні.
- І таким чином знищити колонію, зберегти яку будь-якою ціною, зверніть увагу - будь-якою ціною,- ваш обов'язок,- додав Блад.
Губернатор провів рукою по блідому, мокрому від поту 'чолу і застогнав.
Вони ще якийсь час сперечалися, щоразу повторюючи. в різний спосіб те, що вже було сказано, поки полковник Кортні не вибухнув майже істеричним реготом.
- Нехай буду я проклятий, сер! Лишається тільки дивуватись вашій скромності. Адже ви так само могли заправити й сімсот тисяч червінців, або й сім мільйонів, або...
- Міг- перебив його Блад.- Але я скромний за своєю вдачею, до того ж маю деяке уявлення про розміри вашої казни.
- Але ж ви не даєте мені часу! - у відчаї вигукнув губернатор, показуючи цим, що здається.- Як я можу зібрати таку суму за годину?
- Я не вимагатиму неможливого. Надішліть мені гроші на берег до заходу сонця, і я піду з цих місць. А зараз я змушений покинути вас, щоб запобігти початку бойових дій. Бажаю вам усього найкращого.
Вони дозволили йрму піти геть, бо мусили. А під вечір капітан Макартні під'їхав до піратського форту в супроводі негра, що вів навантаженого золотом мула.
З форту їм назустріч вийшов капітан Блад, і був він сам один. [371]
- Від мене ви б цього не дочекалися,- мовив крізь зуби гарячкуватий капітан.
- Я запам'ятаю ваші слова на той випадок, якщо ви коли-небудь правитимете колонією. А тепер до діла. Що в цих мішках?
- По п'ять тисяч червінців у кожному.
- Тоді скиньте мені чотири мішки, це буде двадцять тисяч червінців, за які я погодився прислужитись острову Антігуа. Решту відвезіть губернатору разом з моїм привітом. Нехай це буде йому наукою, а також і вам, любий капітане, що найперший обов'язок людини - обов'язок не перед посадою, а перед власною честю, і що не можна виконати обов'язок, порушуючи слово.
Капітан Макартні аж засопів від здивування.
- Щоб я здох! - хрипко вигукнув він.- Ви ж пірат! У відповідь йому холодно пролунав суворий голос:
- Я - капітан Блад.
Книга: Рафаель Сабатіні Хроніка капітана Блада Переклад М.Дмитренко
ЗМІСТ
На попередню
|
|
