Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Рафаель Сабатіні Хроніка капітана Блада Переклад М.Дмитренко
Розділ VI ЗОЛОТО САНТА-МАРІЇ
Піратська флотилія, що складалася з п'яти великих кораблів, мирно стояла на якорі біля гирла безіменної річки коло західного берега Дарієнської затоки. На відстані кабельтова від кораблів за смугою прозорої, м'яко сколиханої хвилями води, пронизаної промінням вранішнього сонця, простягалося широке напівколо сріблясто-сірого піску, за яким суцільною стіною височів ліс, соко-вито-зелений після недавніх дощів. На узліссі серед полум'яно-червоних рододендронів, що вибігли вперед, немов сторожова охорона, стояли намети та вкриті пальмовим гіллям складені з колод неоковирні хижі піратського табору.
Тимчасово зупинившись у цій затоці, пірати наводили в корабельному господарстві лад і поповнювали запаси харчів м'ясом жирних черепах, яких тут була сила-силенна. Це піратське військо, що налічувало близько восьмисот чоловік, скидалось на потривожений вулик і являло собою вельми строкатий натовп. У ньому переважали англійці й французи, проте зрідка траплялись голландці і навіть індіанці-метиси. Тут були також мисливці на кіз з Еспаньйоли, лісоруби з Кампічі, бродяги й утікачі-каторжники з плантацій, вигнанці з Старого й Нового Світу, оголошені в себе дома поза законом.
Стояв ясний квітневий ранок, коли з джунглів просто до піратів вийшло троє індіанців. Попереду ступав високий на зріст, з гордовитою поставою індіанець, широкоплечий і довгорукий. Одяг його складався із штанів з невичиненої шкури, а плечі замість плаща вкривала червона ковдра. Голі груди було розмальовано чорними й червоними смугами, над губою висіла просилена крізь ніс золота пластинка у формі півмісяця, важкі золоті кільця прикрашали вуха. В його гладенько зачесаному чорному волоссі [390] стирчало кілька орлиних пер, і він був озброєний списом, на який спирався як на ціпок.
Індіанець спокійно, нітрохи не знітившись, увійшов у юрмилище здивованих піратів і примітивною іспанською мовою оголосив, що він - касик Гванахані, якого іспанці прозвали Бразо Лярго(1), і попросив провести його до капітана, назвавши його на іспанський лад - дон Педро Сангре.
(1) Довга Рука (ісп.).
Індіанського касика провели на борт флагманського корабля «Арабелла», де в капітанській каюті його чемно привітав сухорлявий, високий на зріст, елегантний джентльмен, вбраний за іспанською модою. Його засмагле, кольору старої міді, різко окреслене мужнє обличчя могло б належати дарієнському індіанцеві, якби не ясно-сині очі.
Бразо Лярго вкрай небагатослівно, що зумовлювалось його обмеженим знанням іспанської мови, зразу ж перейшов просто до діла.
- Ти ходити зі мною. Я брати тобі багато золота.- І додав трохи несподівано лайливе слово.- Карамба!
Сині капітанові очі загорілись цікавістю, і він, засміявшись, добірною іспанською мовою, яку вивчив у дні, коли ще не зробився піратом, відповів:
- Ти нагодився вчасно. Карамба! Де ж воно, те іспанське золото?
- Там,- касик показав рукою кудись на захід.- Іти пішки десять днів.
Бладове обличчя спохмурніло. Згадавши похід Мор-гана через перешийок, він висловив припущення:
- Може, Панама?
Але індіанець заперечливо захитав головою, і на його суворому, якомусь тоскному обличчі промайнуло щось схоже на нетерпіння.
- Ні. Санта-Марія.
І він заходився пояснювати каліченою іспанською мовою, що туди на берег річки під такою назвою звозять усе золото, видобуте в тамтешніх горах, щоб потім переправити його в Панаму. Саме тепер золота там найбільше. Якщо капітан Блад бажає мати це золото,- а Бразо Лярго знає, що золота там неймовірна кількість,- то йому треба вирушати негайно.
Капітан Блад не мав ані найменших сумнівів у щирості цього індіанця і в його добрих до себе почуттях. [391]
У грудях усіх індіанців жевріла люта ненависть до іспанського владарювання, перетворюючи їх на інстинктивних союзників будь-якого ворога Іспанії.
Капітан Блад сидів на рундуку під кормовими вікнами і якийсь час дивився на обціловану сонцем лагуну.
- Скільки треба буде людей? - спитав він нарешті.
- Сорок десять, можливо, п'ятдесят десять,- відповів Бразо Лярго, з чого капітан зробив висновок, що індіанець має на думці чотириста або п'ятсот чоловік.
Блад докладно розпитав свого гостя про країну, через яку їм доведеться пройти, про укріплення, побудовані для захисту Санта-Марії. Бразо Лярго змалював усе в якнайвигіднішому світлі, заспокоїв Блада щодо труднощів походу й пообіцяв, що не тільки сам буде у них за провідника, а ще й забезпечить людьми, які нестимуть спорядження. Очі в нього горіли завзяттям, і він без кінця повторював:
- Багато золота! Багато іспанського золота. Карамба! Індіанець, мов папуга, так часто вигукував ці слова,
так очевидно намагався спокусити своїм задумом Блада, що той почав уже був питати себе, чи не занадто гаряче той хоче видатись правдивим і чесним.
Роздумуючи над цим, капітан підозріливо запитав:
- Видно, тобі дуже хочеться, друже, щоб ми туди пішли?
- Йти. Так. Ви йти,- відповів індіанець.- Іспанці люблять золото. Гванахані не любить іспанців.
- Отже, ти хочеш залити їм сала за шкуру, так? Бачу, ти їх таки справді страшенно ненавидиш.
- Так, ненавидиш! - погодився Бразо Лярго. Губи його скривились, немов від болю, і він палко ствердив це, гортанно вигукнувши: - Гу! Гу!
- Добре, я повинен подумати.
Капітан Блад гукнув боцмана і звелів, щоб він заопікувався касиком.
Невдовзі після цього зі шканців «Арабелли» просурмила сурма, скликаючи військову раду, що розпочалася зразу ж, як тільки на борт піднялись усі, кому належало на ній бути.
Військова рада, члени якої були достойними представниками строкатого воїнства, що отаборилось на березі, зібравшись за дубовим столом в адміральській каюті, являла собою, не менш строкату картину. Блад, який сидів на чолі стола, мав вигляд іспанського гранда в своєму розкішно-похмурому, чорному із сріблом вбранні й блискучій [392] чорній перуці, довгі кучері якої падали аж на комір з тонкого мережива; молодий Джеррі Піт з нелукавим простодушним обличчям у простому домотканому одязі скидався на пуританина із Західної Англії, яким він і був насправді; Хаїторп, міцно збудований, із суворим обличчям, у яскравому й дорогому одязі, що сидів на ньому трохи недоладно, був схожий на звичайнісінького піратського ватажка, яким він і зробився; бронзовошкірий велетень Волверстон, мальовничо й безладно одягнутий, з одним оком, сповненим люті, що набагато перевершувало лютість його натури, був, мабуть, єдиним чоловіком, зовнішність якого відповідала його ремеслу; Меккіт і Джеймс виглядали як звичайні моряки; нарешті, Ібервіль,- командир піратів-французів, який змагався в елегантності з Бладом,- зовнішнім виглядом і манерами більше скидався на версальського франта, ніж на ватажка відчайдушних, кривавих піратів.
Адмірал - це титул нещодавно присвоїли капітанові Бладу його помічники - виклав перед присутніми пропозицію Бразо Лярго. Від себе він додав лише, що надійшла вона дуже до речі, оскільки зараз вони сидять без діла.
Як і слід було чекати, ця пропозиція наштовхнулась на опір тих, хто був перш за все і головним чином моряком,- Піта, Меккіта і Джеймса. Кожен з них по черзі докладно зупинився на труднощах і небезпеках великих походів у глиб країни. Хагторп і Волверстон, які завжди мали охоту вдарити по іспанцях там, де вони найдужче це відчувають, підтримали пропозицію і нагадали раді про успішний наскок Моргана на Панаму. Ібервіль, французький гугенот, оголошений поза законом і вигнаний за свою віру, завжди з насолодою готовий різати горлянки іспанським фанатикам, хоч де б вони йому зустрілись, . також висловився за похід настільки ж м'яким і лагідним тоном, наскільки лихим і кровожерним був зміст його слів.
Таким чином рада розділилась на дві рівні частини, не висловився тільки Блад, голос якого міг тепер повернути справу в той чи інший бік. Але адмірал вагався. Кінець кінцем він вирішив дати піратам самим розв'язати це питання. Він гукне добровольців, і якщо бажаючих виявиться достатньо, поведе їх через перешийок, а решта залишиться тут з кораблями.
На цьому й стали; члени ради відразу подалися на берег, прихопивши з собою індіанців. Там Блад звернувся [393] з промовою до піратів, чесно сказавши про всі «за» і «проти» походу.
- Якщо охочих набереться достатньо,- закінчив він,- я також піду з вами.- Потім, видобувши з піхов шпагу, він, як колись Пісарро в подібній ситуації, прозів її кінчиком лінію на піску.- Всі, хто хоче йти зі мною через перешийок, станьте з навітряного боку.
Добра половина піратів у відповідь на Бладові слова галасливо перейшла через лінію. Тут були всі до одного мисливці за козами з Еспаньоли, що перетворились тепер на піших воїнів, до того ж найвитриваліших і найзухва-ліших з усього цього витривалого і зухвалого воїнства, і більшість лісорубів з Кампічі, що не боялись ні боліт, ні джунглів.
Бразо Лярго, мідно-червоне обличчя якого аж сяяло - від задоволення, подався збирати своїх носіїв і наступного ранку привів їх у табір - п'ятдесят дужих індіанців. Пірати вже налаштувались у дорогу. Вони поділилися на три загони, кожен відповідно під командою Вольверсто-на, Ібервіля - він скинув з себе мережива та різні цяцьки й надів шкіряний мисливський одяг - та Хагторпа.
В такому порядку вони й вирушили в похід. Попереду йшли індіанці й несли важку частину спорядження: намети, шість мідних малих гармат, залізні ящики для запалювальних ядер, добрячий запас харчів - коржів та сушеного черепашачого м'яса - і скриню з ліками. З палуб кораблів прощально проспівала сурми, Піт, який залишився на флотилії за головного, просто з пустощів дав гарматний салют, і шукачів пригод поглинули джунглі.
Через десять днів, подолавши відстань у сто шістдесят миль, загони стали табором зовсім близько від мети свого походу.
Перша половина подорожі виявилась найгіршою, коли протягом шести днів піратам довелось долати високі стрімкі гори, то видираючись майже прямовисно вгору, то спускаючись також майже прямовисно вниз. На сьомий день загони зупинились на перепочинок у великому індіанському селі, в якому мешкав король чи головний касик дарієнських індіанців. Бразо Лярго сказав йому, куди йдуть пірати, і він прийняв їх уважно й шанобливо. Відбувся обмін подарунками: одна сторона подарувала ножі, ножиці й разки намиста, друга - банани й цукрову тростину. Діставши тут поповнення у вигляді кількох десятків індіанців, пірати рушили далі. [394]
Другого дня загони досягли берегів річки Санта-Марія й повантажились у каное, що їх індіанці приготували цілу флотилію - близько сімдесяти штук. Але цей спосіб подорожування виявився спочатку не таким легким, як сподівались пірати. Весь перший і другий дні вони мусили раз у раз, не пропливши й відстані, на яку летить кинутий рукою камінь, вилазити з каное й перетягувати їх через мілини, підводні скелі чи стовбури дерев, що попадали впоперек течії. Та нарешті перешкод стало менше, потім річка поширшала й поглибшала, і індіанці, покидавши жердини, з допомогою яких вони правували своїми каное, взялись за гребки й весла.
Пливучи так, вони однієї ночі й наблизились до містечка Санта-Марія на відстань гарматного пострілу. Містечко стояло на березі на півмилі нижче закруту річки.
Пірати заходилися вивантажувати зброю, що була надійно поприв'язувана в каное до бортів, і гармати, а також ящики з пороховими зарядами до них і ящики з порохівницями, все добре обмащене воском. Потім, не розводячи багать, щоб не виказати своєї присутності, вони лягли відпочити на світанку.
Блад дуже сподівався захопити іспанців зненацька й оволодіти містечком раніш, ніж встигнуть організувати оборону, і здобути в такий спосіб безкровну перемогу. Проте на світанку ці сподівання розвіялись, мов дим, коли звіддалік з різних кінців містечка почулась мушкетна стрілянина й відчайдушний барабанний бій, повідомивши піратів про те, що їхнє наближення не залишилось непоміченим, як вони собі уявляли.
Волверстонові випала честь повести авангард. Сорок чоловік з його загону було озброєно запалювальними снарядами - циліндричними бляшанками, наповненими смолою і гарматним порохом, інші тягли гармати, якими командував Огл, гармаш з «Арабелли». Другим ішов загін Хагторпа, а Ібервіль із своїми людьми був ар'єргардом.
Вони швидко перейшли ліс, за яким починалася савана, і там, не далі як за чверть милі, побачили своє Ельдорадо.
Вигляд цього Ельдорадо вкрай розчарував їх. Це було не гарне іспанське місто, як воно їм уявлялось, а звичайнісіньке безладне скупчення одноповерхових дерев'яних будиночків, укритих очеретом і пальмовим листям, з церквою посередині й захищене фортом. Містечко існувало тільки для того, щоб до нього звозити золото, видобуте в сусідніх горах, і інших мешканців, крім солдатів гарнізону [395] та рабів, що працювали на золотих копальнях, у ньому майже не було. Майже половину містечка^ прикривав глинобитний форт, обернений фронтом до річки й флангом до савани. Для кращого захисту від вороже настроєних дарієнтських індіанців містечко Санта-Марія було обгороджене міцним палісадом заввишки близько дванадцяти футів з численними бійницями для стрільби з мушкетів.
Барабани замовкли, але пірати, що спостерігали містечко з узлісся, перш ніж вийти на відкрите місце, виразно чули за палісадом людський рух. На бруствері форту стояв невеличкий гурт вояків у шоломах і панцирах. Над палісадом піднімалися вгору тоненькі струмочки диму, сповіщаючи про те, що іспанські мушкетери на своїх місцях і запалили ґноти.
Блад наказав висунути гармати вперед, вирішивши зробити пролом у палісаді ближче до північно-східного рогу, де штурмовій групі найменше дошкуляли б гармати форту. Відповідно до цього наказу Огл встановив свою батарею так, щоб клин лісу, який виступав у бік містечка, прикривав його зліва. Проте легкий східний бриз поніс дим гарматних ґнотів уперед, зрадивши присутність піратів, і іспанські мушкетери навмання заходилися стріляти в їхній бік. Кулі вже чавкотіли й поляскували серед гілля, коли Огл відкрив вогонь із своїх гармат. З короткої відстані зробити пролом у частоколі, що не міг захистити місто від такої зброї, було зовсім не важко. Іспанські солдати, керовані не дуже вправним командиром, кинулись до цього пролому, але нищівний залп розметував їх на всі боки, після чого Блад наказав Волверстонові атакувати:
- Запалювальні снаряди в авангард! Не збивайтеся докупи, коли будете біля палісаду, та нахиляйтесь нижче. Ну, щасти тобі, Неде! Вперед!
Вони кинулись в атаку й пробігли половину відстані по відкритій місцевості, поки іспанці спромоглися зосередити на них щільний мушкетний вогонь. Пірати ницьма попадали в невисоку траву й залягли, чекаючи, поки шалена стрілянина хоч трохи ущухне, а потім, перш ніж іспанці встигли перезарядити мушкети, схопились і знову помчали вперед. Тим часом Огл розвернув свої гармати праворуч і без будь-яких перешкод трощив містечко п'яти-фунтовими ядрами на тому фланзі, де наступали пірати.
Семеро чоловік із загону Волверстона лишилось лежати на землі там, де вони були залягли, ще десяток зрізали [396] кулі під час другої перебіжки, але Волверстон був уже біля пролому. ^Полетіли запалювальні снаряди, сіючи смерть і жах, і не встигли іспанці отямитись від розгубленості, викликаної цією зброєю, як страшні пірати з диким вереском'вже вихопились із хмари диму й пилюки і зітнулися з ними врукопаш.
Та незважаючи) на це, командир іспанців, хоробрий, хоч і не дуже далекоглядний офіцер на ймення дон До-мінго Фуентес, так вдало згуртував своїх людей, що в проломі з перемінним успіхом люта січа тривала ще з чверть години.
Та на світі не існувало таких солдатів, які б у бою, де все вирішувала холодна сталь, могли довго встояти перед загартованими, дужими й відчайдушними піратами. Люди Волверстона, до яких уже приєдналися головні сили під командою самого Блада, поступово, але безжально й невблаганно почали відтискати іспанців, що кричали й сипали прокльони.
Іспанці відступали все далі й далі, б'ючись із дикою люттю, посиленою відчаєм, і зазнаючи великих втрат, а тоді їхній бойовий порядок враз зруйнувався. Вони кинулись тікати, потім знову згуртувались у лави і, відбиваючись від своїх ворогів, сховались у форті, віддавши піратам містечко.
Засівши у форті з двома сотнями переляканих солдатів, що лишились живими з гарнізону в триста чоловік, дон Домінго Фуентес скликав військову раду і, викинувши прапор перемир'я, повідомив Блада про те, що згоден капітулювати із збереженням зброї.
Проте здоровий глузд підказав Бладові, що він не може дозволити собі прийняти подібну пропозицію. Він знав, що його люди ввечері неодмінно понапиваються п'яні й що мати за таких умов по сусідству дві сотні озброєних іспанців надто ризиковано. Але будучи противником непотрібного кровопролиття і бажаючи залагодити справу без продовження бою, він надіслав дону Домінго відповідь, в якій давав слово честі, що в разі беззастережної капітуляції ні життя, ні цілковита свобода гарнізону, та і мешканців Санта-Марії не зазнають ніякого насильства.
Іспанці склали зброю на великому майдані всередині форту, куди з розгорнутими прапорами, під звуки сурм ввійшли пірати. Іспанський командир стояв попереду, щоб віддати переможцям свою шпагу. Позад нього вишикувалось двісті беззбройних солдатів, а ще далі купчились нечисленні мешканці міста, які шукали у форті порятунку. [397] Їх налічувалось не більше шести Десятків, з них близько дюжини жінок, кілька негрів і тгіоє ченців у чорно-білому одязі ордену святого Домініка] Все чорне населення міста тобто раби, перебувало, як/незабаром з'ясувалося, в копальнях у горах.
Дон Домінго, високий показний чоловік років тридцяти, в панцирі й шоломі з воронованої сталі, з маленькою гострою борідкою, від якої його довге, вузьке обличчя здавалось ще довшим, звернувся до капітана Блада майже зневажливо.
- Я повірив вашому слову,- сказав він,- тому що хоч ви й мерзенний пірат і з усіх поглядів безчесний єретик, але маєте славу людини, яка дотримує своїх обіцянок.
Капітан Блад вклонився. Вигляд у нього був не найкращий. Половину камзола на спині в нього було одірвано, в бою його поранили в голову. І все ж, незважаючи на кров і піт, бруд і порохову кіптяву, вишуканість його манер залишилась незмінною.
- Ваша ввічливість мене обеззброює,- відповів він.
- Моя ввічливість не поширюється на піратів і волоцюг,- відказав непримиренний кастілець, через що Ібервіль, який страшенно ненавидів іспанців, важко дихаючи з люті, ступив уперед, але капітан Блад зупинив його.
- Я чекаю,- безстрашно вів далі дон Домінго,- щоб дізнатись, яку мерзенну мету ви переслідуєте, з'явившись тут, і почути, чому ви, підданий країни, що перебуває в мирі з Іспанією, насмілюєтеся розпочинати війну з іспанцями.
Блад усміхнувся.
- Присягаюсь честю, це все спокуса золота, така ж непереборна для піратів, як і для інших, більш поважних негідників у всьому світі, та сама спокуса, що спонукала вас, іспанців, побудувати це місто так зручно - поблизу золотих копалень. Буду з вами відвертий, капітане: ми прибули сюди, щоб звільнити вас від золотого врожаю за останній сезон, і як тільки ви передасте його нам, ми зразу ж звільнимо вас від нашої неприємної присутності.
Іспанець засміявся і подивився на своїх солдатів, неначе запрошував, щоб і вони сміялися.
- Ви, певно, вважаєте мене за дурня! - вигукнув він.
- Сподіваюсь, ви доведете мені заради вашого ж власного добра, що це не так.
- Невже ви думаєте, що, заздалегідь попереджений [398] про вашу появу, я тримав золото в Санта-Марії? - глузливо спитав іспанець.- Ви спізнились, капітане Блад. Воно вже по дорозі в Панаму. Вночі ми повантажили золото в каное й послали охороняти його сотню солдатів. Ось так мій гарнізон став нечисленним і ось чому я без вагань здався вам у полон.
І він знову засміявся, помітивши на Бладовому обличчі розчарування.
Хвиля люті прикотилась по лавах піратів, що згромадились позад свого ватага. Новина облетіла всіх так швидко, як пробігає вогонь по пороху, і так сама закінчилась вибухом. Почулись розлючені прокльони, лиховісно заблищали зброя, пірати кинулись би на іспанського командира, який, на їхню думку, обдурив їх, і пошматували б його на місці, якби капітан Блад не обернувся до них і не заступив шлях до дона Домінго своїм тілом.
- Стійте! - крикнув він дужим, немов сурма, голосом.- Дон Домінго - мій бранець, а я дав слово честі, що йому не буде заподіяно ніякої шкоди!
Почуття всіх висловив Ібервіль, який вигукнув, не тямлячися з люті:
- І ти дотримаєш слова цьому іспанському собацюзі, який нас обдурив? Повісити його, і край!
- Він виконував свій обов'язок, і я не дозволю повісити його тільки за це.
На якусь мить Бладів голос потонув у суцільному ре-вищі, та він не поступився. Його суворий погляд, піднесена вгору рука стримувала розлючених піратів.
- Мовчіть і слухайте мене! Ви тут просто марнуєте час. Нашому лихові дуже легко зарадити. Золото вони вивезли звідси всього лише кілька годин тому. Ти, Ібервіль, і ти, Хагторп, негайно сідайте зі своїми людьми назад у човни й рушайте в дорогу. Ви повинні наздогнати іспанців раніше, ніж вони дістануться до моря, але якщо й не наздоженете, то до Панами їм добиратися ще дуже далеко, і ви встигнете перехопити їх задовго до того, як вони побачать її береги. Ну, в погоню! Волверстон зі своїм загоном чекатиме вашого повернення тут разом зі мною.
Цим він зумів стримати розлючених піратів і не дав їм винищити до ноги беззбройних іспанців. Бладові не довелося повторювати наказ двічі, пірати кинулися з форту й містечка ще швидше, ніж вдерлися туди. Незадоволення виявляли лише ті сто двадцять чоловік із загону Волверстона, які повинні були зоставатись на місці. Іспанців, [399] усіх разом, замкнули в одному з довгих бараків усередині форту, після чого пірати розбрелись по містечку в пошуках харчів та якоїсь здобичі.
Блад зайнявся пораненими. їх - і піратів, і іспанців - позносили в другий барак і повкладали на постелі з сіна й сухого листя. Поранених було чоловік п'ятдесят, з них четверта частина - пірати. Вбитими и пораненими іспанці втратили понад сто чоловік, пірати - менше сорока.
Взявши собі на допомогу півдюжини помічників, один з яких був іспанцем, що трохи розумівся на медицині, Блад мерщій почав вправляти суглоби й обробляти рани. Поринувши в це заняття, він не звертав уваги на гомін, що долинав знадвору, де тепер стояли гуртом індіанці, які були десь поховались під час бою, поки пронизливий крик не змусив його насторожитись.
Перше ніж Блад устиг запитати, що сталося, двері барака рвучко розчинились, і якась жінка, пригортаючи до грудей дитину й заточуючись, переступила поріг.
- Дон Педро! Дон Педро Сангре! - безтямно вигукувала вона, називаючи Блада на іспанський лад.
І коли Блад, нахмурившись, ступив крок їй назустріч, вона, ловлячи ротом повітря й стискаючи пальцями горло, впала перед ним навколішки і розпачливо вигукнула по-іспанському:
- Врятуйте його! Вони його вбивають, вбивають!
Це була юна тендітна істота, майже дівчинка, що ледве встигла переступити через поріг материнства. Неуважно глянувши на неї, можна було подумати, судячи з одягу й зовнішнього вигляду, що перед вами іспанська селянка, її синяво-чорне волосся й вологі чорні очі були такі, як і в багатьох андалузок, а шкіра не набагато смаглявіша. Тільки широкі вилиці та характерні, якісь темні. губи свідчили про її справжнє походження.
- Що сталося? - спитав Блад.- Кого вбивають?
Чиясь тінь лягла на освітлену сонцем підлогу, і в дверях з'явився Бразо Лярго, сповнений гідності й похмурої рішучості.
Побачивши його, жінка застигла від непереборного жаху. Говорити вона не могла.
Бразо Лярго підійшов впритул до неї. Нахилившись над нею, він поклав руку на її тремтяче плече й швидко заговорив до неї гортанною індіанською мовою, і хоч Блад не зрозумів жодного слова, проте суворий тон наказу йому був зрозумілий. [400]
Напівзбожеволівши з відчаю, нещасна жінка не зводила очей з капітана Блада.
- Він велить мені йти дивитись, як його спалять живцем! Пощадіть, дон Педро! Врятуйте його!
- Кого врятувати? - майже роздратовано спитав капітан Блад.
Бразо Лярго пояснив:
- Вона - моя дочка. Капітан Домінго, він приходити у село, вже рік тому, і забрати її з собою. Прокляття! Тепер я його засмажити, а її повести додому.- Він повернувся до дівчини.- Валюс, ти йти зі мною,- казав він далі своєю примітивною іспанською мовою.- Ти дивитись, як він горіти, потім іти назад село.
Для капітана Блада це пояснення було вичерпним. Йому зразу ж пригадалась надзвичайна запопадливість Гуанахані, з якою той переконував їх вирушити в похід по іспанське золото, згадалось і те, як ця запопадливість викликала в нього тоді підозру. Тепер Блад зрозумів усе. Організувавши цей напад на Санта-Марію, Бразо Лярго використав його і його піратів, щоб помститись за себе й повернути дочку, яку викрав Домінго Фуентес. Та хоч би якого покарання заслуговувало це викрадення, від ока Блада не сховалося й те, що незалежно від того, з власної волі пішла ця дівчина слідом за іспанським капітаном чи ні, але його дальше поводження з нею було таке, що тепер вона бажала залишитися з ним і мало не божеволіла, боячись за його життя.
- Він каже, що дон Домінго твій коханець, це правда? - спитав Блад.
- Він мій чоловік, мій закоханий чоловік, і я люблю його,- відповіла вона з пристрасним благанням у погляді.- Це наше дитя. Не дозволяйте їм убити його батька, дон Педро! О, якщо вони вб'ють Домінго,- простогнала вона,- я вкорочу собі віку.
Капітан Блад перевів погляд на похмуре обличчя індіанця.
- Чуєш? Цей іспанець поводився з нею добре. Вона хоче, щоб він залишився живий. А якщо його провина полягає в тому, що він, як ти кажеш, скривдив її, то їй і належить вирішувати його долю. Що ви з ним зробили?
Обоє заговорили одночасно: батько - люто протестуючи і майже нерозбірливо, дочка - з палкою вдячністю. Схопившись на ноги, вона потягла Блада за руку до свого чоловіка. [401]
Але Бразо Ларго, все ще заперечуючи, загородив їм дорогу. Він заявив, що, на його думку, капітан Блад порушує укладену між ними угоду.
- Угоду? - зневажливо перепитав Блад.- Та ти просто використав мене для своєї власної мети. Ти мав бути щирим зі мною й розповісти про сварку з доном До-мінго до того, як я дав слово, що йому не заподіють ніякого лиха. Отже...
Він знизав плечима й швидко вийшов разом з молодою матір'ю. Бразо Ларго, замислений і сердитий, поспішив за ними.
Надворі Блад зіткнувся з Волверстоном і двома десятками його людей, що саме поверталися з містечка. Блад наказав піратам іти з ним, сказавши, що індіанці ось-ось вкоротять іспанському капітанові віку.
- Хай їм щастить! - побажав Волверстон, який був напідпитку.
Та все ж таки й він, і його люди пішли з Бладом, бо були на ділі менш кровожерливими, ніж на словах.
За проломом у палісаді вони побачили чоловік з п'ятдесят індіанців, які розкладали багаття. Біля нього безпорадно лежав дон Домінго, зв'язаний реміняччям. Жінка кинулась до нього, шепочучи якісь пестливі іспанські слова. У відповідь на його зблідлому обличчі, що ще зберігало зневажливий вираз, з'явилась лагідна усмішка. Капітан Блад, практичніший, ніж індіанка, підійшов до іспанця слідом за жінкою і ножем розрізав на ньому пута.
Індіанці роздратовано загомоніли, але Бразо Ларго миттю їх заспокоїв. Він швидко промовив до них кілька слів, і вони розчаровано вгамувались. Волверстонові люди стояли з мушкетами напоготові й роздмухували ґноти.
Під їхньою охороною дона Домінго повели назад у форт. Його маленька дружина дріботіла між своїм чоловіком і капітаном піратів, якому вона пояснювала, чому індіанці так охоче послухались її батька.
- Він сказав, що ти мусиш так чинити, бо дав дону Домінго слово честі зберегти його життя. Але незабаром тобі доведеться звідси піти. Тоді вони повернуться сюди і вб'ють Домінго та інших іспанців.
- Ми повинні цьому запобігти,- сказав капітан Блад, щоб заспокоїти її.
Вступивши до форту, пірати побачили, що під час їхньої відсутності частина індіанців, близько двадцяти [402] чоловік, вдерлась до барака, де було замкнено іспанців. На щастя, діло тільки розпочалось, і іспанці, значно перевищуючи нападників кількісно, хоч і беззбройні, поки що чинили успішний опір. Капітан Блад з'явився саме вчасно, щоб відвернути поголовну різанину.
Після того як капітан Блад вигнав геть своїх диких союзників, іспанський командир висловив бажання поговорити з ним.
- Дон Педро,- сказав він.- Ви врятували мені життя. Я не знаходжу слів, щоб подякувати вам.
- Прошу, не завдавайте собі клопоту,- відповів капітан Блад.- Те що я зробив, я зробив не заради вас, а тільки тому, що дав слово, хоч, можливо, відіграло роль і співчуття до вашої маленької дружини індіанки.
Іспанець якось замислено всміхнувся, дивлячись на свою дружину, що стояла поруч.
- Я був неввічливий з вами цього ранку. Прошу пробачення.
- Не варто про це й згадувати.
- Ви дуже великодушні,- з гідністю мовив іспанець.- Чи можу я вас спитати, сеньйоре, які у вас наміри щодо нас - мене й усіх інших?
- Як я вже сказав, ми не зазіхаємо на вашу свободу. Коли повернуться мої люди, ми звільнимо вас і підемо звідси.
Іспанець зітхнув:
- Саме цього я й побоювався. Ви залишите нас знесиленими, із зруйнованими захисними спорудами на ласку Бразо Ларго та його індіанців, які негайно виріжуть нас до ноги. Будьте певні, вони не підуть з Санта-Марії, поки цього не зроблять.
Капітан Блад, вислухавши його, спохмурнів.
- Ви, безперечно, викликали у Бразо Ларго почуття особистої ненависті, і він за всяку ціну помститься вам. Але що я можу зробити?
- Ви могли б дозволити нам вирушити в Панаму, причому негайно, поки ви ще тут, щоб прикрити нас від своїх союзників-індіанців.
Капітан Блад нетерпляче махнув рукою.
- Та дослухайте, дон Педро,- мовив іспанець,- я не звернувся б до вас з таким проханням, якби не зрозумів з того, що бачив: ви людина з добрим серцем і лицар, хоч і пірат. До того ж оскільки ви дали слово, що [403] не будете поводитися з нами, як з полоненими, то я, власне, нічого у вас і не прошу.
Іспанець мав рацію, і капітан Блад, подумавши над його словами, прийшов до висновку, що йому також буде набагато краще сидіти в Санта-Марії без цих іспанців, яких, з одного боку, треба було стерегти, а з другого - захищати. Тому Блад погодився з цією пропозицією. Проте Волверстон вагався. Та коли Блад спитав його, чого вони досягнуть, тримаючи іспанців у Санта-Марії, .Волверстон мусив зізнатися, що не знає. Всі його заперечення зводились до того, що він не вірить жодному іспанцеві на світі, але такі докази нітрохи не допомагали розв'язати питання.
Тож капітан Блад пішов шукати Бразо Ларго і знайшов його в дуже похмурому гуморі на дерев'яній пристані неподалік форту.
Коли Блад підійшов, індіанець підвівся. Вираз його обличчя був підкреслено байдужий.
- Бразо Ларго,- сказав капітан Блад,- твої люди зневажили моє слово й кинули пляму на мою честь.
- Не розумію,- відповів індіанець.- Ти став другом іспанських злодіїв?
- Став другом? Ні. Але коли вони здавались мені, я пообіцяв - і це було однією з умов їхньої здачі,- що їм не буде заподіяно ніякої шкоди. А твої люди, порушуючи мою обіцянку, повбивали б їх усіх, якби я їм не перешкодив.
Індіанець зневажливо посміхнувся.
- Ха-ха! Ти мені не друг. Я привів тебе до іспанського золота, а ти йдеш проти мене.-
- Тут немає золота,- відказав Блад,- але ж я не розпочинаю з тобою сварку через це. Ти повинен був сказати мені, друже, перш ніж ми подалися в ці мандри, що хочеш використати мене для того, щоб ми віддали до твоїх рук твого іспанського ворога та дочку. За цієї умови я не дав би дону Домінго слова честі в тому, що він буде в безпеці, і ти міг би винищити тут до ноги всіх іспанців. Але ти обдурив мене, Бразо Ларго.
- Ха-ха! - зареготав Бразо Ларго.- Я тобі більше нічого не скажу.
- Зате я скажу. Тут твої люди. Після того, що сталось, я не можу їм вірити. А слово,ляке я дав, змушує мене захищати іспанців доти, доки я перебуватиму тут.
Індіанець схилив голову.
- Зрозуміло. Доти, доки ти тут. А потім? [404] - Якщо знову зніметься колотнеча,- вів далі Блад,- ми будемо стріляти і можемо вбити котрогось з твоїх хоробрих хлопців. Я шкодуватиму про це більше, ніж про втрату іспанського золота. Цього не повинно трапитись, Бразо Ларго. Тобі треба зібрати своїх людей і дозволити мені замкнути їх на якийсь час в одному з бараків у фор-ті - задля їхнього власного добра.
Бразо Ларго замислився. Потім кивнув головою. Цей дикун мав багато здорового глузду. Отже, індіанців зібрали докупи, і Бразо Лаго, всміхаючись так, як уміє всміхатися тільки людина, яка вміє чекати, погодився на те, щоб усіх його людей разом з. ним замкнули в одному
з бараків.
Пірати, що зійшлись у гурт, почали бурчати, і Волверстон взяв на себе місію висловити Бладові загальне несхвалення.
- Ти надто далеко заходиш, капітане, і ризикуєш заради якихось іспанських собак мати клопіт з індіанцями!
- О ні, зовсім не заради іспанців, а заради власного слова честі й отієї маленької індіанки з дитинчам. Іспанський командир ставиться добре до неї, до того ж він хоробрий хлопець.
- Що ж, поможи нам, боже,- відказав Волверстон і обурено відвернувся.
А за годину іспанці вже відчалювали від дерев'яної пристані. Пірати, стоячи на земляних мурах форту, з поганим передчуттям спостерігали за їхнім відплиттям. Із зброї Блад дозволив іспанцям узяти всього півдюжини мисливських рушниць. Проте харчів вони прихопили з собою цілу гору, при цьому дон Домінго, як передбачливий ватажок, особливу увагу приділив запасам питної води. Він сам простежив за тим, як барила з водою навантажили на піроги. Після цього він підійшов попрощатися з капітаном Бладом.
- Дон Педро, мені бракує слів,- мовив іспанець,- щоб віддати належне вашому благородству. Я пишаюся тим, що ви були моїм ворогом.
- Скажіть краще, що вам поталанило.
- Авжеж, і поталанило. Віднині я всюди, де будуть іспанці, говоритиму, що дон Педро Сангре - справжній джентльмен.
- На вашому місці я цього б не робив,- сказав капітан Блад,- бо ніхто вам не повірить.
Заперечуючи Бладу, дон Домінго спустився в пірогу, де вже сиділа його дружина-індіанка з їхньою дитиноюметисом. [405] Іспанці відштовхнули пірогу від берега, і дон Домінго розпочав свої мандри в Панаму, маючи при собі записку від капітана Блада, в якій той наказував Іберві-лю і Хагторпу пропустити іспанця, коли раптом з ними зустрінеться.
Коли настала вечірня прохолода, пірати зібралися на майдані у форті на учту. В містечку вони знайшли чималі запаси битої свійської птиці, кілька туш диких козлів, а в будинку домініканських монахів бурдюки з чудовим вином. Блад, який сів вечеряти з Волверстоном і Оглом у добре обладнаному помешканні іспанського командира, із задоволенням спостерігав, як бенкетують і веселяться його люди. Одначе Волверстон, що перебував у похмурому гуморі, не лоділяв його настрою.
- Тримайся-но ти краще моря, ось що я тобі скажу, капітане,- пробурчав він між двома ковтками.- Там золото не запакують і нікуди не завезуть, коли підійти до нього на гарматний постріл. Ми отут сидимо після десятиденного походу, а нам же ще треба десять днів добиратись назад! І я ще дякуватиму долі, якщо ми виберемося звідси так само легко, як прийшли сюди, бо скидається на те, що ми матимемо мороку із старим Бразо Ларго. Нам дуже пощастить, якщо ми взагалі звідси виберемось. Цього разу ти напартачив, капітане.
- М'язи в тебе нівроку, Неде, а от тями катма,- відказав Блад.- Я нітрохи не напартачив. Що ж до Бразо Ларго, то він розумний дикун, сумніву у цьому немає» і він буде підтримувати з нами дружбу хоч би й тому, що ненавидить іспанців.
- Ну, а ти поводився так, начебто їх любиш,- промовив Волверстон.- Ти тільки й робив, що посміхався та розкланювався перед цим проклятим іспанцем, який обдурив нас із золотом, ти...
- Та годі тобі, іспанець чи не іспанець, а він шляхетний хлопець,- відповів Блад.- Вивезти ж звідси золото, коли він почув про наше наближення, було його обов'язком. Якби він був не такий шляхетний, він би втік разом з тим золотом, а не залишався б тут на своєму посту. А на шляхетність відповідають -шляхетністю, ось що я тобі скажу про все це.
І тут, перш ніж Волверстон встиг що-небудь сказати, від річки, перекриваючи галас підпилих піратів, долинув пронизливий чистий звук сурми. Блад схопився на ноги.
- Це повертаються Хагторп та Ібервіль! - вигукнув він. [406]
- Слава богу, вони запопали нарешті це золото! - мовив Волверстон.
Вони вибігли з будинку й кинулись до Земляного валу, куди вже мчав натовп піратів. Коли Блад вибіг на нього, перша з пірог уже підійшла до пристані, і з неї вистрибнув Хагторп.
- А ви швидко обернулись! - гукнув Блад, стрибаючи вниз назустріч йому.- Ну, як, вдало?
Хагторп, високий, плечистий, з головою, обмотаною жовтою хусткою, став перед Бладом,
- Вдало, та не для тебе, капітане,- загадково мовив він..
- Ти хочеш сказати, що ви їх не наздогнали? Ібервіль, який у цю мить вийшов з піроги, відповів
за свого товариша.
- Нікого й не треба було наздоганяти, капітане. Цей зрадливий іспанець обдурив тебе. Він брехав, коли розповідав, ніби відіслав золото з міста, а ти повірив йому, повірив іспанцеві!
- Та кажіть же нарешті, що сталось! - урвав їх капітан Блад.- Він не відсилав звідси золота? Отже, ви хочете сказати, що воно тут?
- Ні,- відповів Хагторп.- Ми хочемо сказати, що після того, як він обдурив тебе своїми брехнями, ти безкарно відпустив його, не подбавши навіть про те, щоб-зробити обшук, і дозволивши йому забрати золото з собою.
- Що ти верзеш? - розсердився Блад.- Звідки ти це можеш знати?
- Миль за десять звідси нам по дорозі трапилось індіанське селище, і в нас вистачило розуму зупинитись там і спитати, чи давно пропливали піроги з іспанцями. Нам відповіли, що ніяких пірог повз селище не пропливало ні сьогодні, ні вчора, і взагалі ні разу після останніх дощів. От звідки ми знаємо, що твій благородний іспанець набрехав. Після цього ми зразу ж вирішили повернутись і напівдорозі назад натрапили на загін дона Домінго. Ця зустріч заскочила його зненацька, бо він аж ніяк не розраховував, що ми так швидко про все дізнаємось. Проте поводився так само спокійно і ввічливо, хіба трохи люб'язніше. Він зразу ж цілком щиро зізнався, що обдурив тебе, але сказав, що потім, після того як ми відпливли, передав золото тобі як викуп за себе й за тих, хто його супроводжує. Він додав, що ти доручив йому передати нам наказ негайно повертатись назад, і показав [407] написану твоєю рукою записку, що гарантувала йому безпеку.
Тут втрутився Ібервіль і швидко закінчив розповідь:
- Але не будучи таким довірливим з іспанцями, як ти, і вважаючи, що хто збрехав один раз, брехатиме й далі, висадили всіх на берег і зробили трус.
- І ви знайшли золото? - вигукнув приголомшений Блад.
Ібервіль трохи помовчав і посміхнувся:
- Ти дозволив іспанцям взяти на дорогу стільки харчів, скільки вони хотіли. А чи не помітив ти, з якого джерела дон Домінго наповнив свої барильця?
- Барильця? - перепитав Блад.
- В тих барильцях було золото - фунтів шістсот-сім-сот, не менше. Ми привезли його з собою.
Коли радісне ревище, викликане цим повідомленням, потроху вщухло, капітан Блад уже встиг оговтатись. Він засміявся.
- Здаюся,- сказав він Хагторпу й Ібервілю.- І щоб покарати себе за те, що дозволив себе так по-дурному обкрутити навколо пальця, я змушений щонайменше відмовитись від своєї частки здобичі.- Трохи помовчавши, він уже серйозним тоном спитав: - А що ви зробили з доном Домінго?
- Я пристрелив би його за таку підступність! - з люттю мовив Хагторп,- якби не Ібервіль. Так, так, саме Ібервіль пустив сльозу й упрохав мене відпустити іспанця.
Молодий француз засоромлено похнюпив голову, уникаючи здивованого й запитального погляду капітана Блада.
- Та відчепіться від мене,- з викликом вигукнув Ібервіль, захищаючись.- А що б зробили ви? Адже там була жінка, його маленька дружина-індіанка!
- Слово честі, я щойно подумав про неї,- промовив Блад.- І от заради неї - та й заради нас самих - найкраще буде сказати Бразо Лаго, що дона Домінго з дружиною вбито в сутичці за золото. Барильця із золотом належно підкріплять нашу розповідь. Так буде спокійніше для всіх, і для старого індіанця також.
Отже, хоч пірати й повернулись із Санта- Марії з багатою здобиччю, участь Блада в цій справі розцінювали як одну з його небагатьох невдач. Проте сам він був про це зовсім іншої думки. [408]
Книга: Рафаель Сабатіні Хроніка капітана Блада Переклад М.Дмитренко
ЗМІСТ
На попередню
|
|
