Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Рафаель Сабатіні Хроніка капітана Блада Переклад М.Дмитренко
Розділ IX ВДЯЧНІСТЬ МОСЬЄ ДЕ КУЛЕВЕНА
Всю теплу тропічну ніч пінасса, яку лагідно підганяв південний бриз, завзято розтинала спокійне море, що після того, як зійшов місяць, стало схоже на рідке срібло.
Капітан Блад сидів на румпелі. Недалеко від нього вмостилася, скоцюрбившись, жінка, яка то схлипувала, то лаялась, то бурмотіла щось примирливе. Вдячності, яку, на думку Блада, вона мала б до нього відчувати, не було й сліду. Та він був терплячий, розумний чоловік і тому не ображався. Становище мадам де Кулевен з усіх поглядів було тяжке, і в неї кінець кінцем не було особливих підстав дякувати долі чи людині.
Її сумбурні, суперечливі почуття не дивували Блада. Він цілком виразно розумів джерело тієї ненависті, яка бриніла в її голосі, коли вона докоряла йому в темряві, і від якої її бліде обличчя аж пашіло, коли нарешті почало світати і його вже можна було побачити.
Тепер до острова залишалось не більше двох миль: вже видно було низький зелений берег з самітною горою, що височіла вдалині. Зліва від пінасси велично проплив високий корабель, прямуючи до бухти, що виднілась попереду, і капітан Блад з його оснастки та обрисів корпусу впізнав у ньому англійця. Побачивши згорнутий марсель, Блад вирішив, що капітан корабля, очевидно, незнайомий з цими водами і тому обережно посувається вперед. У цьому його переконав і матрос, що стояв з правого борту на носі й, перехилившись далеко вперед, міряв лотом глибину. По залитій сонцем воді до них долинув його мелодійний голос, коли він вигукував, скільки сажнів до дна.
Мадам де Кулевен, яка зрештою задрімала, стрепенулась і пильно подивилась на фрегат, яскраво освітлений золотавим промінням вранішнього сонця.
- Не бійтесь, мадам. Це не іспанський корабель. [447]
- Боятись? - вона кинула на Блада гнівний погляд. Очі в неї були затуманені від безсоння й сліз, повні губи скривила гірка посмішка.- Хіба можна боятись чогось більше, ніж тієї долі, на яку ви мене прирекли?
- Я, мадам? Я ні на що вас не прирікав. Вас спостигла та доля, яку ви самі накликали на себе.
- Хіба я цього хотіла? - люто перебила вона.- Повернутись до чоловіка?
Капітан Блад стомлено зітхнув:
- Навіщо нам знову сперечатися? Невже мені треба нагадувати вам про те, що ви самі відмовились від нагороди залишитись на іспанському кораблі на ласку тих іспанських кавалерів? Що ж до всього іншого, то ваш чоловік вважатиме, ніби вас забрали на корабель силоміць.
- Якби не ви, мерзенний вбивця...
- Якби не я, мадам, то ваша доля була б ще гірша, набагато гірша від тієї, про яку ви мені кажете.
- Не може бути нічого гіршого! Нічого! Адже цей чоловік, що привіз мене сюди, в ці дикі краї, привіз тому, що тікав від ганьби й боргів, тому, що на батьківщині для нього не було більше місця, він... Ах, навіщо я вам усе це кажу? Навіщо я намагаюся щось пояснити людині, яка вперто відмовляється мене зрозуміти і тільки осуджує інших!
- Мадам, я зовсім не осуджую інших. Я хочу, щоб ви самі себе осудили за нещастя, які впали на Бас-Тер через вас. І якщо ви приймете те, що на вас чекає, як спокуту, то це допоможе вам повернути собі душевний спокій.
- Душевний спокій! Душевний спокій! - глумливо передражнила вона.
- Спокута очищає сумління,- повчально мовив Блад.- А коли ви спокутуєте свою провину, у вашу душу повернеться спокій.
- І ви мене повчаєте! Ви! Флібустьєр і морський розбійник! Виголошуєте те, чого самі не розумієте? Мені нічого спокутувати. Я не вчинила нічого поганого. Я просто жінка, яку довів до відчаю чоловік - тварина, жорстока п'яна тварюка, невдаха-картяр, не тільки позбавлений честі, але й чесності. Я скористалася зі своєї єдиної можливості врятуватись. Хіба могла я знати, що дон Хуан такий, як ви кажете? Хіба я певна цього навіть тепер?
- А хіба ні? - спитав Блад.- Чи ви не бачили, як безглуздо руйнували й плюндрували Бас-Тер, не бачили тих жахів, що чинили люди дона Хуана з його дозволу? [448]
Ви ще й досі сумніваєтесь, яка це людина? Та як ви можете, дивлячись на спустошення, вчинене єдино для того, щоб ви могли впасти в обійми свого коханого, ще твердити, ніби не зробили нічого поганого. Це, мадам, ви й повинні спокутувати. А все інше - те, що було між вами і вашим чоловіком, між вами і доном Хуаном,- не має значення.
Але її розум відмовлявся погодитися з таким твердженням, він просто боявся з ним погодитись. Тому мадам де Кулевен і далі відмагалася. Блад перестав її слухати і зайнявся вітрилом: поставив його ще крутіше до вітру, аж суденце різко нахилилось, і повернув у бухту.
За годину вони кинули якір біля молу. До причальної стінки вже підходив баркас з англійськими моряками з фрегата, що встиг кинути якір на рейді.
Чоловіки й жінки, білі й чорні, що стояли на березі, ще перелякані, ще приголомшені страхіттями недавніх подій, вражено дивились на мадам де Кулевен, якій допоміг вийти з човна її супутник - ставний мужчина з су- . ворим обличчям, вдягнений у сірий м'ятий камлотовий костюм, гаптований сріблом, і з чорною перукою, кучері якої розкрутилися.
Маленький гурт здивовано рушив їм назустріч, спочатку повільно, потім дедалі швидше, і ось люди вже з'юрмились довкола таємної призвідниці всіх своїх нещасть, зраділо вітали її, дякували богові за її чудесне повернення і, як вони вважали, визволення.
Блад, мовчазний і похмурий, чекаючи на неї, оглядав пильним оком розкидане на чималому просторі містечко, що світило вчорашніми потворними ранами, які ще не встигли зарубцюватись. Будинки повиставляли напоказ потрощені двері й вибиті вікна, де-не-де на місці жител куріли купи попелу, просто неба валялись побиті меблі. З дзвіниці маленької церковці, що стояла серед акацій на площі, долинув тужливий звук похоронного дзвону. Всередині церковної огорожі панувало лиховісне пожвавлення, видно було негрів, які працювали заступом і лопатою. Холодні сині очі капітана Блада швидко пробігли по всьому цьому й багато чому іншому. Потім, не дуже пань-каючись, він рішуче вивів свою супутницю з натовпу співчутливих людей, що засипали її здивованими запитаннями, зовсім не підозрюючи, якою мірою вона завинила в їхніх нещастях. Ведучи мадам де Кулевен, яка показувала йому дорогу, Блад піднімався положистим схилом. Вони проминули гурт англійських матросів - вони [449] набирали в бочки прісної води біля маленького водоспаду, що утворився після того, як загатили річку. Проминули церковцю з цвинтарем, де кипіла робота. Проминули загін міліції - солдати були одягнені в голубі мундири з червоним кантом. Полковник де Кулевен квапливо привіз ще поповнення Ле-Карм після того, як іспанці сплюндрували Бас-Тер.
По дорозі їм раз у раз доводилось зупинятись, бо їх затримували перехожі, які вражено вигукували, побачивши мадам де Кулевен у супроводі високого на зріст, суворого незнайомця. Нарешті вони зайшли через широку браму в розкішний сад і наблизились пальмовою алеєю до довгого приземкуватого дерев'яного будинку на кам'яному фундаменті.
Тут не було помітно ніяких пошкоджень. Іспанці, які вдерлись учора в цей будинок,- якщо вони справді в нього вдирались,- заподіяли одну-єдину шкоду: забрали з собою губернаторову дружину.
Старий негр, який відчинив їм двері, побачивши свою господиню, з розкуйовдженим волоссям і у м'ятій шовковій сукні, зойкнув з подиву. Він сміявся і плакав одночасно. Вигукував уривки молитов. Стрибав, мов собака. Схопив її за руку й обцілував її.
- Вас, здається тут люблять, мадам,- промовив капітан Блад, коли вони залишились, нарешті, самі в довгій їдальні.
- А вас це, певно, дивує,- глузливо відказала вона, і вже знайома йому іронічна посмішка скривила її повні губи.
Двері суміжної кімнати рвучко розчинились, і на порозі з'явився високий, дебелий чоловік з великим носом, товстим підборіддям та губами на хворобливо-жовтому, поораному глибокими зморшками обличчі. Його синій з червоними вилогами мундир аж стовбурчився від потьмянілих золотих галунів. Темні, налиті кров'ю очі мало не полізли на лоба, коли він побачив свою дружину. Його засмагле обличчя зблідло.
- Антуането, це ти? - вигукнув він. Підійшовши до неї нетвердою ходою, він узяв її за плечі.- Чи справді це ти? Мені сказали... То ж де ти була з учорашнього дня?
- Тобі, мабуть, сказали, де.- В її голосі не відчувалось нічого, крім утоми.- На щастя чи на нещастя цей джентельмен визволив мене й цілою та здоровою привіз назад. [450]
- На щастя чи на нещастя? - перепитав її чоловік і нахмурився. Губи його скривились. Нелюбов до дружини виразно читалась в його очах. Він зняв руки з її плечей і напівобернувся до Блада.- Цей джентльмен? - Його погляд став ще похмурішим.- Іспанець?
Капітан Блад усміхнувся.
- Голландець, сер,- збрехав він. Проте решта його розповіді не йшла проти правди.- Завдяки дуже щасливому випадкові я потрапив .на іспанський корабель під назвою «Естремадура». Кілька днів тому вона підібрала мене у відкритому морі. Маючи доступ до капітанської каюти, де командир корабля замкнувся з вашою дружиною, я поклав край його любовним домаганням. Словом, я його просто вбив.- Далі капітан Блад стисло розповів про те, як вони втекли з галеона, свідомо оминаючи деякі суттєві подробиці.
Полковник де Кулевен висловив своє здивування лайкою й прокльонами, потім на якийсь час замислився, намагаючись збагнути почуте, і знову почав лаятись. Блад пересвідчився, що полковник - справді тупа, брутальна тварюка, і будь-яка жінка, що його кине, заслуговує виправдання. Якщо мосьє де Кулевен і відчував бодай трохи ніжності до своєї дружини чи вдячності до того, хто врятував її, як полковник повинен був зрозуміти, від страхітливої долі, то він тримав ці почуття при собі. Проте незабаром полковник уже так гаряче бідкався через те лихо, що спостигло містечко, що Блад навіть ладен був віддати мосьє де Кулевену належне за таке вболівання, поки раптом не зрозумів, що справжня причина губерна-торового неспокою - не страждання мешканців Бас-Тера, а можливі наслідки цієї події особисто для нього, коли звіт про його правління дійде до французького уряду і той спитає з нього за недогляд.
Бліда, змучена мадам де Кулевен, врода якої трохи постраждала від жалюгідного стану її зачіски й туалету, перебила скарги свого чоловіка, нагадавши йому про вимоги звичайної чемності.
- Ви ще не подякували цьому джентльменові за його мужню послугу, яку він нам зробив.
Блад вловив іронію цих слів і зрозумів їхній подвійний зміст. В його серці ворухнулось, нарешті, співчуття до цієї жінки, він зрозумів у якому вона була відчаї, коли, знехтувавши тим, що може спіткати мешканців містечка, ладна була на все, аби втекти від цього брутального егоїста. [451] Полковник де Кулевен незграбно висловив свою запіз-нілу вдячність, після чого мадам де Кулевен хотіла вийти. З усього було видно, що вона виснажена до краю. На допомогу їй кинувся старий негр, що стояв осторонь. Він підтримав її під руку, а на порозі їх зустріла стара негритянка, яка турботливо й ніжно відвела свою господиню в спальню.
Полковник провів дружину важким поглядом і про щось замислився. З задуми його вирвав дзвінкий голос капітана Блада.
- Якщо ви запропонуєте мені поснідати, сер, я вважатиму, що мене цілком винагороджено.
- Чорти б мене вхопили! - вилаявся Кулевен.- Який я неуважний! Усі ці хвилювання, мосьє... Сплюндроване місто... Нещастя з дружиною... Це забагато для мене. Ви, безперечно, розумієте мене. Все це вибиває людину з колії. Ви повинні пробачити мені, мосьє... На жаль, не маю честі знати вашого імені.
- Вандермір, Пітер Вандермір до ваших послуг.
- А ви цілком впевнені в тому, що вас звуть саме так? - промовив хтось ззаду по-французьки, але з різким англійським акцентом.
Блад рвучко обернувся. На порозі кімнати, з якої щойно вийшов полковник де Кулевен, стояв оцупкуватий, не старий ще чоловік у червоному, шитому срібними галунами мундирі. Глянувши на пухку, рум'яну пику, капітан Блад зразу ж упізнав капітана Макартні, який був заступником командира на Антігуа, коли кілька місяців тому Бладу пощастило вислизнути там з рук англійців.
Побачивши Макартні, Блад здивувався тільки на якусь мить, бо відразу згадав англійський фрегат, що обігнав його пінассу, коли вони підходили до Бас-Тера.
Англійський офіцер лиховісно посміхався.
- Доброго ранку, капітане Блад,- промовив він.- Цього разу біля вас немає ні ваших піратів, ні кораблів, ні гармат, щоб Ви могли нас залякати.
Тон, яким це було сказано, був такий погрозливий, а натяк на подальші наміри настільки прозорий, що рука капітана Блада мимоволі смикнулася до лівого боку. Тепер Макартні зареготав.
- У вас немає навіть шпаги, капітане Блад.
- Тому ви, мабуть, такий зухвалий. Але тут втрутився полковник де Кулевен:
- Ви сказали «капітан Блад»? Капітан Блад? Але ж не той флібустьєр? Не... [452]
- Саме так: флібустьєр, пірат, бунтар, в'язень і втікач, за голову якого англійський уряд визначив нагороду в тисячу фунтів стерлінгів.
- В тисячу фунтів? - Кулевен аж засопів і втупився своїми темними почервонілими очима в рятівника своєї дружини.- Це правда?
Блад знизав плечима.
- Авжеж правда,- промовив він.- Хто ж іще, на вашу думку, міг зробити те, що, як я вже вам розповів, сталося сьогодні вночі?
Полковник де Кулевен і далі не зводив очей з Блада.
- І ви прихитрились видати себе на іспанському кораблі за голландця?
- А хто б це міг зробити, крім капітана Блада?
- Боже мій! - промовив де Кулевен.
- Але я думаю, що ви все-таки пригостите мене сніданком, полковнику?
- Ви матимете сніданок, який вам належить, на борту «Роял Дачіс»,- зловісно пожартував Макартні.
- Дуже вам вдячний. Але я вже згодився скористатися з гостинності полковника де Кулевена, дружині якого мені випало прислужитись.
Майор Макартні - після останньої зустрічі з Бладом він дістав підвищення - посміхнувся:
- Що ж, я можу й почекати, поки ви розговієтесь.
- Чого це ви збираєтесь чекати? - спитав де Кулевен.
- Можливості виконати свій обов'язок - заарештувати цього клятого пірата й віддати його до рук катові.
Мосьє де Кулевен, здавалось, був вражений.
- Заарештувати його? - перепитав він.- Ви, мабуть, жартуєте. Тут - французька територія. Ваші повноваження не поширюються на французькі володіння.
- Можливо, що й ні. Але між Францією й Англією укладено угоду про негайну видачу злочинців, які втекли з місць заслання. Відповідно до цієї угоди ви не маєте права відмовити видати мені капітана Блада.
- Видати його вам? Свого гостя? Людину, яка так благородно зробила мені величезну послугу, внаслідок чого опинилася тут? Ні, сер, ні... Про це не може бути й мови! - казав полковник; видно, він ще не зовсім утратив почуття порядності.
Макартні поводився поважно й спокійно:
- Я розумію докори вашого сумління і шаную вас за це. Але обов'язок є обов'язок. [453]
- А мені начхати на ваш обов'язок, сер. Майор заговорив наполегливіше:
- Полковнику де Кулевен, я дозволю собі нагадати вам, що маю засоби підкріпити свою вимогу, і мій обов'язок змусить мене вдатись до них.
- Що? - Полковник де Кулевен був приголомшений.- Ви наважитесь висадити своїх озброєних людей на французьку територію?
- Якщо ви вперто триматиметесь свого недоречного благородства, то я не матиму іншого виходу.
- Але ж... Та щоб я здох, це ж буде відвертий напад,- війна між нашими державами!
Макартні заперечливо похитав своєю круглою головою.
- Найпевнішим наслідком цього буде те, що полковника де Кулевена звільнять із служби, оскільки до цього вимушеного акту призведе його нехтування, згаданою мною угодою.- Майор зловтішно посміхнувся.- Мені здається, полковнику,- додав він,- над вами й так зберуться хмари за вчорашні події.
Де Кулевен важко сів, вийняв з кишені хусточку і витер лоба. Він аж упрів. Зовсім розгубившись, він звернувся до капітана Блада.
- Прокляття! Що ж мені робити?
- Боюсь,- відказав Блад,- що висновки майора бездоганні.- Він утримався, щоб не позіхнути.- Прошу пробачення. Цієї ночі я зовсім не спав.- 3 цими словами він також сів.- Та не розстроюйтесь, полковнику. Доля рідко винагороджує тих, хто бере на себе роль провидіння.
- Але що ж мені робити, сер? Що робити?
Вигляд у капітана Блада був справді сонний, але мозок його працював чітко й точно. Він добре знав, що всі офіцери, яких посилають в заморські володіння, майже без винятку поділяються на дві категорії: одні з них, як от полковник де Кулевен, розтринькали свою спадщину на батьківщині, другі були молодшими синами в родинах і, отже, не мали ніякої спадщини. І капітан Блад, як він згодом висловився, кинув лот, щоб виміряти глибину незацікавленості Макартні і безкорисливість його намірів.
- Вам, звичайно, доведеться віддати мене, полковнику. А від англійського уряду ви одержите винагороду в тисячу фунтів стерлінгів, тобто п'ять тисяч золотих червінців.
Обидва офіцери аж підскочили від цих слів, і обидва [454] щось вигукнули. Слів майже не можна було зрозуміти, але Блад збагнув, що то недовірливі запитання. Він пояснив:
- Так передбачено угодою, на підставі якої майор Макартні вимагає моєї видачі. Винагорода за спійманого злочинця, що втік із місця заслання, виплачується особі, яка передала його урядові. Тут, на французькій території, такою особою є ви, полковнику. А майор Макартні - представник уряду, тобто англійського уряду, якому ви мене й передаєте.
Обличчя англійця трохи зблідло й видовжилось, нижня щелепа відвисла, дихання почастішало. Капітан Блад кинув свій лот не марно. Це дало йому точне уявлення про Макартні, який мовчки стояв перед ним, занепавши духом: надія на тисячу фунтів, що їх він вважав майже своїми, раптом розвіялась, а бажання зберегти пристойність не дозволяло йому навіть протестувати.
Проте капітан Блад побачив ще щось. Полковник де Кулевен також був надзвичайно вражений. Раптова перспектива без ніяких зусиль одержати таку величезну суму, здавалось, подіяла на нього так само приголомшливо, як на Макартні - її втрата. Це створило непередбачені ускладнення для капітана Блада. Він зразу ж пригадав, що мадам де Кулевен казала про свого чоловіка як про азартного картяра, якого переслідували кредитори. Йому захотілося дізнатись, що буде, коли зіткнуться ці дві злі сили, і в його душі зажевріла невиразна надія, що саме тут, коли розгорнуться подальші події, й виникне можливість врятуватись, як уже трапилось одного разу в подібній ситуації.
- Мені нічого більше додати, полковникуs- спроквола мовив Блад.- Обставини виявились сильнішими за мене. Я розумію, що коли програв, то треба платити.- Він знову позіхнув.- А тепер я був би вам дуже вдячний, якби ви дали мені можливість трохи попоїсти й відпочити. Майор Макартні, певно, дасть мені відпустку до вечора, а вже тоді й прийде з вартою і забере мене.
Макартні різко відвернувся й пішов до відчинених вікон, Весь його піднесений настрій, впевненість у собі зникли, ніби нічого цього й не було. Плечі в нього зсутулились, він ледве волочив ноги,
- Що ж, добре,- промовив він з кислою міною і, припинивши своє безцільне тупцяння, рушив до дверей.- Я повернуся о шостій годині.- На порозі він зупинився.- А ви не втнете якоїсь штуки, капітане Блад? [455]
- Штуки? Яку ж штуку я можу втнути? - Капітан Блад сумовито всміхнувся.- У мене немає ні піратів, ні кораблів, ні гармат. У мене немає навіть шпаги, як ви зволили висловитись, майоре. Єдина штука, яку я ще міг би втнути...- Він замовк, потім, змінивши тон і пожвавівши, додав: - Майоре Макартні, оскільки вам не випадас заробити тисячу фунтів, захопивши мене, ви, мабуть, не будете дурнем і не відмовитесь від тисячі фунтів за те, що відпустите мене? Забувши навіть, що взагалі мене бачили,
Обличчя Макартні почервоніло.
- Що ви, в біса, маєте на увазі?
- Не гарячкуйте, майоре. Подумайте гарненько, маєте час аж до вечора. Тисяча фунтів - це ж сила-силенна грошей. На службі в короля Якова ви не заробите такої суми за день, навіть за рік. І ви вже чудово розумієте, що також не заробите цих грошей, заарештувавши мене.
Макартні закусив губу й запитливо зиркнув на полковника.
- Це... це неймовірно! - загорлав він.- Мене ви не підкупите! Ні, це просто неймовірно! Якщо про це дізнаються...
Капітан Блад стиха засміявся.
- Тільки це вас і непокоїть? А хто про це скаже? Полковник де Кулевен завдячує мені щонайменше мовчанням.
Полковник, який про щось замислився, пожвавішав:
- О, щонайменше мовчання. Щонайменше! Щодо цього можете не сумніватися, сер.
Макартні переводив погляд з одного на другого. Спокуса вочевидь була надто для нього великою. Він хрипко вилаявся.
- Я повернусь о шостій,- коротко мовив він.
- З вартою чи самі? - підступно запитав Блад.
- Ну це... це вже як буде.
Макартні вийшов, і вони почули за дверима його сердитий тупіт. Капітан Блад підморгнув полковникові й підвівся:
- Б'юсь об заклад на тисячу фунтів, що варти не буде.
- Не можу піти з вами на парі, оскільки й сам такої ж думки.
- Жаль, що не можете, бо мені потрібні будуть гроші, і я не знаю, в який інший спосіб їх дістати. Проте, можливо, він згодиться взяти з мене розписку.
- Вам немає потреби сушити над цим голову. [456]
Капітан Блад пильно подивився в тупу, хитру пику полковника. На ній застигла посмішка, що хотіла бути дружньою. І все ж таки саме через це вона не сподобалася капітанові Бладу.
А посмішка ставала дедалі ширшою і приязнішою.
- Ви можете попоїсти і відпочити зі спокійною душею. Я сам владнаю цю справу, коли повернеться майор Макартні.
- Самі владнаєте? Ви хочете сказати, що внесете за мене гроші?
- Я винен вам не менше, дорогий капітане.
Капітан Блад знову подивився на полковника тривалим і запитливим поглядом, потім вклонився й пишномовно висловив свою вдячність. Така пропозиція була просто дивовижною. Дивовижною настільки - адже вона виходила від збанкрутілого картяра, переслідуваного кредиторами,- що аж ніяк не заслуговувала на довіру, надто від капітана Блада з його життєвим досвідом.
Попоївши, Блад ліг на запнуту пологом постіль, яку йому приготував негр Абрахам у гарненькій кімнаті на другому поверсі, але, незважаючи на втому, довго не міг заснути, обдумуючи останні події. Йому згадалась ледь помітна, але раптова зміна в поведінці полковника де Ку-левена, коли той почув, що винагороду повинен одержати він; згадалась і масна посмішка на полковниковому обличчі, з якою він заявив, що сам владнає цю справу з майором Макартні. Ні, якщо він, капітан Блад, хоч трохи знає людей, то де Кулевен останній, кому можна вірити. Блад усвідомлював, що його особа являє неабияку вартість. Англійський уряд призначив за його голову високу ціну. Але було також широко відомо, що іспанці, яким він не давав спокою і яких безжально грабував, охоче заплатять втроє, а то й учетверо більше, аби тільки мати його живцем у своїх руках, щоб потім засмажити на вогнищі на славу божу. Чи, може, цей негідник де Кулевен раптом змикитив, що перебування на Марі-Галанте рятівника честі його дружини - це несподіваний дарунок долі, який допоможе йому відновити розтринькані статки? Та якщо бодай половина того, що розповідала під час нічних мандрів мадам де Кулевен про свого чоловіка, правда, то немає підстав сподіватись, що якась порядність чи делікатність можуть зупинити таку людину.
І що довше капітан Блад вдумувався в своє становище, то більше непокоївся. Він починав розуміти, що попав у тісний кут і вже почав був подумувати, чи не найрозумніше [457] для нього буде, незважаючи на втому, зараз же встати, крадькома прослизнути на мол, сісти в свою пінассу, яка вже так добре йому прислужилась, і віддатись на ласку океану. Але куди ж можна доплисти в цій утлій шкаралупі? Тільки до сусідніх островів, а всі вони або французькі, або англійські. В англійських володіннях на нього, безперечно, чекають арешт і шибениця, та й у французьких йому навряд чи поведеться краще, коли зважити, що навіть тут, на цьому острові, правитель якого так йому зобов'язаний, на нього чигає смертельна небезпека. Який жах, що в нього немє грошей, щоб заплатити за проїзд, якщо який-небудь корабель підбере його у відкритому морі, і то грошей великих, щоб шкіпер ні про що його не питав, а просто висадив на Тортузі. Та грошей у нього не було, не було й ніяких цінностей, крім великої перлини, що прикрашала його ліве вухо і коштувала, мабуть, близько п'ятисот червінців.
Капітан Блад ладен був проклинати той похід у пірогах і наскок на шукачів перлів, бо все те закінчилось лихом, розлучило його з кораблем, примусивши блукати й досі. Та оскільки проклинати минулі нещастя - далеко не кращий метод уникнути майбутні, Блад вирішив поспати, чого дуже потребував, сподіваючись, що щастя приходить уві сні.
Він поклав собі прокинутись о шостій годині, тобто тоді, коли мав повернутись майор Макартні, і його добре натреноване відчуття часу, виконуючи цей наказ, збудило його хвилина в хвилину. Висота сонця досить точно показала йому, котра година. Зіскочивши з ліжка, він знайшов свої черевики, начищені Абрахамом, вичищений щіткою камзол і перуку, яку цей добрий негр також розчесав. Ледве він встиг надіти все це, як крізь розчинене вікно до нього долинув гомін голосів. Спочатку почувся голос Макартні, потім полковника, який запрошував:
- Прошу вас, сер, заходьте. Заходьте, будь ласка.
«Я прокинувся вчасно»,- подумав Блад і вирішив, що це добрий знак. Він почав обережно спускатися вниз. Ні на сходах, ні в холі він нікого не зустрів. Перед дверима їдальні він зупинився й прислухався. Звідти линув невиразний гомін голосів, але співрозмовники були надто далеко, в кімнаті за їдальнею. Блад безшумно відчинив двері й ступив через поріг. У їдальні, як він і розраховував, нікого не було. Двері в сусідню кімнату було трохи прочинено, й ось з-за них раптом почувся сміх Макартні й зразу ж за ним - голос полковника: [458]
- Будьте спокійні. Він у мене в руках. Іспанія, як ви сказали, заплатить за нього втричі більше, а може, й ще дорожче. Він буде, безперечно, радий дати викуп за себе, скажімо, вп'ятеро більший від ціни, призначеної англій- „ цями.- Полковник задоволено хихикнув і додав: - У мене перед вами та перевага, майоре, що я можу тримати його в себе, поки він не сплатить викупу, чого ви, англійський офіцер, зробити не маєте можливості. Отже, коли добряче все зважити, то вам, можна сказати, ще пощастило, що ви заробите тисячу фунтів.
- Боже милий! - гнівно вигукнув Макартні - його охопила чорна заздрість.- То он як ви хочете сплатити борг і винагородити людину, яка врятувала життя й честь вашої дружини! Присягаюсь честю, я радий, що ви нічим мені не зобов'язані.
- Може, не будемо відволікатись? - незадоволено спитав полковник.
- Чудова пропозиція. Давайте гроші, і я піду звідси. Двічі почувся брязкіт, як це буває, коли піднімають і знову кладуть на стіл гамани з золотом.
- Золото в зливках по двадцять подвійних муадорів. Хочете полічити?
Запала тиша, порушувана нерозбірливим бурмотінням, потім знову почувся голос полковника:
- А тепер підпишіть, будь ласка, цю розписку, і справі кінець.
- Яку розписку?
- Зараз я вам прочитаю.- І полковник прочитав: «Цим підтверджую, і підписом своїм свідчу, що одержав від полковника Жерома де Кулевена гроші в сумі п'яти тисяч золотих червінців як відшкодування за дану мною згоду утримуватись від будь-яких ворожих дій проти капітана Блада як тепер, так і в майбутньому, поки капітан Блад залишатиметься гостем полковника де Кулевена на острові Марі-Галанте чи деінде. Підписано в десятий день місяця червня року тисяча шістсот вісімдесят восьмого».
Голос полковника ще не встиг замовкнути, як Макартні вибухнув:
- Сто чортів, полковнику! Чи ви сказились, чи маєте мене за дурня?
- Ви вважаєте, що я щось забув? Хіба щось написано не так?
Макартні люто грюкнув по столу кулаком:
- Та ви ж накидаєте мені зашморг на шию! [459]
- Тільки в тому разі, якщо ви захочете мене обдурити. Які ж я ще маю гарантії, що ви, взявши ці п'ять тисяч, не відмовитесь від своєї обіцянки.
- Я дав вам слово,- з притиском мовив Макартні.- Моє слово повинно вас задовольнити!
- Ваше слово! Та що таке ваше слово? - француз відверто глузував.- Ні, так не годиться. Вашого слова замало.
- Та ви просто хочете мене образити?
- Ніскільки. Будьмо практичними, майоре. Спитайте самі себе, чи могли б ви покластися на слово людини, яка відіграє в цій справі нечесну роль?
- Нечесну, сер? Що, в біса, ви хочете цим сказати?
- Хіба ви, беручи хабара, не зраджуєте свого обов'язку? Хіба це чесний вчинок?
- Господи боже! Цікаво почути про це від вас, враховуючи ваші наміри.
- Ви самі в цьому винні. До того ж я не лицемірю. Навіть більше - я був настільки з вами відвертий, що ви вважаєте мене за пройдисвіта. Але, майоре, мені не треба порушувати закон, як вам.
По цих примирливих словах запала мовчанка. Потім знову заговорив Макартні:
- І все ж таки я цього паперу не підпишу.
- Підпишете, ще й прикладете печатку, бо інакше я вам грошей не заплачу. Та чого ви боїтесь, майоре? Даю вам слово честі, що...
- Ваше слово честі? Диявол і пекло! Та чим ваше слово краще від мого?
- Обставини роблять його кращим. З мого боку не може виникнути спокуси порушити його, як з вашого. Це мені просто невигідно.
На цей час Бладу стало зрозуміло, що оскільки Макартні не дав французові ляпаса за всі образи, то він скінчить тим, що підпише папір. Тільки відчайдушна потреба в грошах могла такою мірою приборкати цього англійця. Тому Блад нітрохи не здивувався, коли пролунав сердитий вигук Макартні:
- Дайте перо! Кінчаймо швидше!
Знову запала тиша, потім почувся голос полковника:
- А тепер поставте печатку отут, де віск. Досить вашого персня.
Капітан Блад не став чекати, що буде далі. Високі вікна, що виходили в сад, були розчинені, швидко насувались сутінки. Він нечутно переступив через підвіконня й зник [460] поміж кущів. Біля стовбура високої шовковиці Блад знайшов тонку, але міцну ліану, що згорнулась там, немов змія. Вийнявши ножа, він зрізав її під корінь і стягнув униз.
Незабаром на пальмовій алеї з'явися Макартні, несучи під пахвами по важкій шкіряній торбі й щось задоволено мугикаючи собі під ніс. Там, де вечірні тіні були най-густіші, він раптом перечепився, як йому здалося, об туго натягнуту поперек стежки вірьовку й, мов підтятий, гепнувся долілиць.
Приголомшений на мить важким падінням, він не встиг навіть ворухнутися, щоб підвестить, як на спину йому щось навалилось і приємний голос промовив по-англійському, хоч і з добре помітним ірландським акцентом: .
- У мене немає тут ні піратів, майоре, ні корабля, ні гармат, у мене немає, як ви зауважили, навіть шпаги. Але в мене ще є руки й голова на плечах, і цього більше ніж досить, щоб упоратися з таким нікчемним мерзотником, як ви!
- Стонадцять чортів! - вилаявся напівзадушений Макартні.- Вас за це повісять, капітане Блад! Присягаюсь, повісять!
Макартні відчайдушно пручався, силкуючись вирватися із залізних обіймів нападника. Він лежав так, що не міг скористатися із своєї шпаги, тому сягнув до кишені, де носив пістолет, але тільки виказав цим рухом свої наміри. Капітан Блад негайно заволодів зброєю.
- Ану тихо,- наказав Блад,- бо зараз я продірявлю вам голову!
- Підлий Іуда! Злодій! Пірат! То ось як ти додержуєш свого слова?
- Мовчіть, смердючий нікчемо, я не давав вам ніякого слова. Ви змовлялися з французьким полковником, а не зі мною. Це він купив вас, щоб ви зрадили свій обов'язок. Я до вашого шахрайства непричетний.
- Непричетний? Ти брешеш, мов пес. їй-богу, ви обидва запеклі негідники й працюєте вкупі.
- А це вже зайва й безглузда образа,- сказав капітан Блад.
Макартні знову вибухнув лайкою.
- Ви надто багато говорите,- зауважив капітан Блад і з великим знанням справи двічі вдарив Макартні по голові руків'ям пістолета. Майор м'яко тицьнувся обличчям у землю, немов людина уві сні. [461]
Капітан Блад підвівся й пильно подивився в навколишні сутінки. Все було спокійно. Він нахилився, підібрав шкіряні торбини, що їх Макартні випустив, падаючи, зв'язав їх шарфом і повісив собі на шию. Потім підняв непритомного майора, вправно завдав його на плече й, отак навантажений, похитуючись, пройшов алеєю і вийшов за ворота.
Ніч була дуже тепла, а Макартні важив чимало. Капітан Блад обливався потом, але вперто посувався вперед, аж поки дістався до низького цвинтарного муру. Саме починав сходити місяць. Блад поклав свою ношу на мур, зіпхнув її на цвинтар і скочив слідом за нею. При світлі місяця й під захистом муру він швидко зв'язав майорові руки й ноги його ж власним поясом, запхнув йому в рот кучері його ж перуки, а щоб цей неприємний кляп не випав, він обмотав майорів рот його шарфом, але залишив вільними ніздрі.
Блад уже закінчував цю операцію, коли Макартні розплющив очі й вирячився на нього.
- Авжеж, це я - ваш давній друг, капітан Блад. Я оце намагаюсь влаштувати вас якнайзручніше на цю ніч. Коли вас вранці знайдуть, ви можете розповідати своїм рятівникам які завгодно зручні для вас брехні, що порятують вас від необхідності пояснювати те, чого неможливо пояснити. Бажаю вам, дорогий майоре, доброї ночі.
Він перестрибнув мур і швидко подався по дорозі до моря.
На молу байдикували англійські матроси, які доставили майора з «Роял Дачіс» на шлюпці й тепер чекали на його повернення. Трохи далі кілька місцевих мешканців вивантажували з човнів рибу. І ніхто не звертав на Блада ніякої уваги, коли він простував у кінець молу, де вранці пришвартував пінассу. В рундуці, куди він поклав торбини з золотом, ще залишилося трохи харчів, які він прихопив минулої ночі на «Естремадурі». Поповнити їх запас він не наважився, тільки набрав з джерела два барильця води.
Після цього він ступив у пінассу, відштовхнувся й схопився за весла. Попереду була ще одна ніч у відкритому морі. Проте вітер не змінився, він був попутним, як і минулої ночі, й мав дробре прислужитись Бладу дістатись до Гваделупи, куди він вирішив спрямувати своє суденце.
Вийшовши з бухти, Блад підняв вітрило і поплив на північ вздовж берега, де скелі, що стояли у воді, кидали чорнильно-чорні тіні на залиту білим місячним сяйвом поверхню '[ 462] моря. Човен неквапливо просувався вперед, розрізаючи схожу на збрижену ртуть воду, й нарешті острів залишився позаду. Тепер перед капітаном Бладом лежала десятимильна смуга відкритого моря.
Неподалік від Гранд-Тер, східного з двох головних островів Гваделупи, Блад ненадовго зупинився почекати сходу сонця. Коли зайнялося на світ і вітер посвіжішав, він пройшов упритул біля Сент-Енн, де не зустрів жодного корабля, обігнув цей острів і попрямував на північний схід. Через дві години він був біля Порт дю Муль.
В гавані стояло з півдесятка кораблів, і Блад довго й з тривогою розглядав їх, поки його погляд не зупинився на чорній бригантині, череватій, як фламандський олдермен. Така форма корпусу досить красномовно свідчила, що судно голландське. І капітан Блад, підійшовши до нього, впевнено піднявся на палубу.
- Мені треба якнайшвидше дістатись до північного узбережжя Французької Еспаньйоли,- звернувся він до кремезного шкіпера,- і я вам добре заплачу, якщо ви доставите мене туди.
Голландець подивився на нього не дуже прихильно.
- Якщо ви так поспішаєте, то вам треба пошукати того, що вам потрібно, десь-інде. Я йду в Кюрасао.
- Я ж сказав, що добре заплачу. П'ять тисяч золотих цілком компенсують вашу затримку.
- П'ять тисяч? - Голландець недовірливо витріщився на Блада. Такої суми він не сподівався заробити за цілий рейс.- Хто ви такий, сер?
- Яке це має значення. Я той, хто готовий заплатити п'ять тисяч золотих.
Шкіпер бригантини примружив свої маленькі сині очі.
- Заплатите наперед?
- Наперед заплачу половину. Другу половину я маю одержати там, куди хочу дістатись. Але ви можете затримати мене на борту свого корабля доти, доки я з вами не розплачусь.
Щоб голландець не схитрував, Блад вирішив не говорити, що він має при собі всю цю суму.
- Ну що ж, я міг би вийти в море й сьогодні вночі,- повільно мовив шкіпер.
Блад зразу ж витягнув одну із своїх торбинок. Другу він засунув у барильце з водою, що стояло в рундуці пі-насси, і вона спокійно пролежала там ще чотири дні, поки бригантина не ввійшла у протоку між Еспаньйолок) й Тортугою. [463]
Тут капітан Блад оголосив, що бажав би зійти на берег, заплатив решту грошей і спустився в свою пінассу. І коли голландець побачив, що Блад спрямував її не на Ес-паньйолу, а на північ, до Тортуги, цієї піратської фортеці, то його невиразні підозри цілком підтвердились. Проте це його нітрохи не схвилювало. Крім Блада, він був єдиною людиною, яка мала зиск від угоди, укладеної на острові Марі-Галанте.
Таким чином капітан Блад повернувся нарешті на Тор-тугу до своєї флотилії, яка вже оплакувала його як покійника. З цією флотилією, що складалася з п'яти великих кораблів, він через місяць з'явився в бастерській гавані з наміром поквитатися з полковником де Кулевеном, якому, на думку Блада, він дещо заборгував.
Його прибуття на чолі такої могутньої сили викликало переполох не тільки серед населення, але й у гарнізоні. Проте він з'явився надто пізно. Полковника де Кулевена там уже не було, і поява капітана Блада не могла його злякати, бо полковника на той час заарештували й відправили до Франції.
Про це капітана Блада повідомив новий військовий комендант острова Марі-Галанте полковник Сансер, що прийняв Блада з усією люб'язністю, на яку тільки може заслуговувати флібустьєр, що поставив на рейді могутню флотилію.
Капітан Блад розчаровано зітхнув, почувши цю новину.
- Який жаль! - вигукнув він.- А мені треба було сказати йому кілька слів. Заплатити невеличкий борг.
- Невеличкий борг в п'ять тисяч золотих, наскільки я здогадуюсь,- зауважив француз.
- Слово честі, ви непогано поінформовані.
- Коли головнокомандуючий французької армії в Америці прибув сюди, щоб з'ясувати обставини нападу іспанців на Марі-Галанте,- пояснив Сансер,- він виявив", що полковник де Кулевен пограбував французьку колоніальну скарбницю саме на таку суму. Доказом цього була розписка, знайдена в паперах мосьє де Кулевена.
- То ось де він узяв ці гроші!
- Я бачу, ви все зрозуміли.- Обличчя коменданта було серйозне.- Грабунок - це тяжкий гріх і ганьба, капітане Блад.
- Цілком з вами згоден. Я сам чимало цим займався.
- І немає ніякого сумніву, що бідолашного де Кулевена повісять. [464]
Капітан Блад кивнув.
- Авжеж повісять. Але ми побережемо свої сльози, полковнику, щоб пролити їх над чиїмось більш гідним цього прахом.
Книга: Рафаель Сабатіні Хроніка капітана Блада Переклад М.Дмитренко
ЗМІСТ
На попередню
|
|
