Додати в закладки

  
Переклад Translate

Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.

Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Роберт Луїс Стівенсон Викрадений Переклад Івана Коваленка

Поки ми йшли, запала ніч, небо затягло хмарами, які почали збиратися ще по обіді, і нас огорнула непроглядна темрява, що було незвичайним для цієї пори року. Шлях наш лежав по нерівних гірських схилах, проте Алан досить упевнено рухався вперед, і я не міг зрозуміти, як він знаходить дорогу.

Нарешті близько половини на одинадцяту ми вийшли на вершину крутого пагорба й побачили внизу вогні. Двері [270] будинку, певно, були відчинені навстіж, і через них проникало світло вогнища й свічок; а навколо будинку квапливо рухались п'ять чи шість чоловік, кожен із запаленою головешкою в руках.

- Джеймс, мабуть, із глузду з'їхав, - кинув Алан. - Якби замість нас сюди підійшли солдати, він попав би в халепу! Та, певно, він поставив на дорозі вартового, до того ж Джеймс добре знає, що жоден солдат не знайде того шляху, яким прийшли ми.

Алан тричі свиснув, подаючи умовний знак. Дивно було бачити, як при першому звуці всі головешки враз зупинилися, наче люди, що несли їх, злякались, і як після третього свисту вони заметушилися знову.

Заспокоївши їх таким чином, ми спустилися схилом пагорба вниз, де нас зустрів біля воріт (житло це було схоже на багату 4>ерму) високий вродливий чоловік років за п'ятдесят і привітав Алана по-гельському.

- Джеймсе Стюарт, - звернувся до нього Алан, - прошу вас говорити по-шотландському, бо я привів із собою молодого джентльмена, який не розуміє гельської мови. Ось він, -додав Алан, беручи мене під руку, - це молодий джентльмен і лерд із південної Шотландії; на мою думку, для нього буде краще, коли ми не називатимемо його ім'я.

Джеймс Ґленський досить люб'язно привітався зі мною, а потім знову обернувся до Алана.

- Це просто жахливий випадок, що накличе на країну нещастя! - вигукнув він, заламуючи собі руки.

- Пусте, - заспокоїв його Алан. - Вам доведеться примиритися з ложкою дьогтю в бочці меду. Колін Рой мертвий, і будьте вдячні за це.

- Добре вам говорити, - не вгамовувався Джеймс, - але, слово честі, я б хотів, щоб він ожив знову. Звичайно, легко вихвалятися й пишатися наперед, та справа вже зроблена, Алане, а хто за це відповідатиме? Вбивство сталося в Аппіні, запам'ятайте це. І Аппінові доведеться розплачуватись.

Поки вони розмовляли, я стежив за слугами. Одні з них стояли на драбинах і рились у стріхах будинку й надвірних будівель, витягуючи звідти рушниці, шпаги та військове спорядження, інші забирали їх і кудись відносили. Від підніжжя пагорба долинали приглушені удари мотики, з мого я здогадався, що там закопують зброю. Хоч усі вони метушилися, в роботі не відчувалось порядку, люди хапалися за одну й ту саму рушницю, стикаючись смолоскипами, а Джеймс, перериваючи час від часу розмову з Аланом, [271] віддавав челяді накази, яких, очевидно, ніхто не розумів. При світлі смолоскипів я бачив, що обличчя в усіх були схвильовані й стривожені; хоч слуги й намагалися говорити пошепки, в їхніх голосах відчувався страх і гнів.

Незабаром з будинку вийшла дівчина з якимсь клуночком чи пакунком у руках, і я часто потім усміхався, згадуючи, як Алан, побачивши той клуночок, якимось шостим чуттям здогадався, що то таке.

- Що то в руках у дівчини? - спитав він.

- Ми саме робимо лад у домі, Алане, - відповів Джеймс зляканим і трохи улесливим тоном. - Адже вони обшукуватимуть Аппін зі свічками, тому треба, щоб у нас усе було гаразд. Ми закопуємо рушниці й шпаги в мох; а це, мабуть, ваш французький одяг. Його, очевидно, теж закопаємо.

- Закопати мій французький мундир! - обурився Алан. -Присягаюсь честю, цього не буде! - Він одібрав у дівчини пакунок і пішов до клуні переодягатися, доручивши мене своєму родичеві.

Джеймс повів мене в кухню, сів зі мною до столу, усміхаючись і розмовляючи спочатку досить гостинно. Та скоро він знову засумував і сидів мовчки, насупившись і гризучи нігті. Часом він згадував про мене, промовляв кілька слів, намагаючись усміхнутися, і знову поринав у гіркі роздуми. Його дружина сиділа біля каміна й плакала, затуливши обличчя руками; а старший син, присівши на підлозі, переглядав велику купу паперів і час від часу кидав котрийсь із них у вогонь. Служниця з почервонілим від сліз обличчям сновигала по кімнаті, скімлячи зі страху. Іноді в дверях з'являлось обличчя служника, який запитував, що робити далі.

Нарешті Джеймс підвівся і, вибачившись за свою неввічливість, попросив мого дозволу піти пройтися.

- Все одно з мене погане товариство, сер, - додав він, - до того ж я не можу тепер думати ні про що інше, крім цієї страшної нещасливої пригоди й тих прикрощів, які через неї загрожують безневинним людям.

Раптом Джеймс помітив, що син кинув у вогонь папір, який він, мабуть, хотів зберегти. Нерви його не витримали, і було боляче дивитись, як він кілька разів ударив хлопця.

- Ти з глузду з'їхав?! - вигукнув він. - Хочеш, щоб твого батька повісили? - І, забувши про мене, ще довго кричав по-гельському, на що юнак нічого не відповів, тільки дружина при слові "повісили" закрила обличчя фартухом і заридала ще голосніше.

Мені, як сторонній людині, дуже тяжко було чути і [272] бачити все це, і я невимовно зрадів, коли повернувся Алан, знову схожий на себе у французькому мундирі, хоч той мундир уже так зносився й вилиняв, що майже не заслуговував своєї назви. Потім другий син Джеймса вивів мене з кімнати і дав новий одяг, у якому я вже давно мав потребу. Крім того, мені подарували пару черевиків з оленячої шкіри, які носять верховинці. Спочатку черевики здалися мені досить чудними, але потім, походивши в них трохи, я пересвідчився, що вони дуже вигідні.

Коли я повернувся до кімнати, Алан, очевидно, вже встиг розповісти Джеймсові про свої пригоди, бо вони вирішили, що я повинен тікати з Аланом, і всі заходилися споряджати нас у дорогу. Кожному з нас дали шпагу й пістолі, хоч я й признався, що не вмію володіти шпагою. З цією зброєю, бойовим припасом, мішечком вівсяного борошна, залізним казанком і пляшкою справжнього французького коньяку ми приготувалися в дорогу. Грошей, правда, у нас було обмаль. У мене лишилось не більше двох гіней, а Аланів черес із грішми відправили за призначенням з іншим гінцем, тож усе багатство цього вірного посланця складалося з сімнадцяти пенсів. Що ж до Джеймса, то він геть чисто витратився на подорожі до Единбурга й на судові процеси в справах орендарів, а тому зміг нашкрябати лише три шилінги й п'ять з половиною пенсів, та й ті майже всі мідяками.

- Цього мало, - зауважив Алан.

- В такому разі знайдіть десь поблизу безпечну схованку й сповістіть мене. Вам слід швидше виплутатися з цієї справи, Алане. Зараз не час затримуватись через якісь одну чи дві гінеї. Кембли, напевно, пронюхають про вас, почнуть розшукувати, а знайшовши, складуть на вас вину за сьогоднішнє вбивство. Якщо звинуватять вас, то й мені не минути лиха: я ваш близький родич і вітав вас у себе, коли ви з'являлися в цьому краю. А якщо справа дійде до мене... -тут він затнувся, зблід і почав гризти нігті... - Нашим друзям було б дуже тяжко, якби мене повісили.

- Це був би нещасливий день для Аппіну, - мовив Алан.

- Від думки про цей день у мене стискається горло, -відказав Джеймс. - О Алане, Алане, ми міркували як два дурні! - вигукнув він, ударивши кулаком по стіні так, що задвигтів будинок.

- Що правда, то правда, - погодився Алан. - Мій друг з низинної Шотландії, - при цьому він кивнув на мене - давав мені з цього приводу добру пораду. Якби я тоді послухав його! [273]

- Слухайте далі, - знову перебив його Джеймс, вернувшись до давнього тону. - Якщо вони посадять мене в тюрму, то саме тоді вам і потрібні будуть гроші, бо, як ми з вами говорили, на нас упаде тяжка підозра. Ви розумієте це? Тож подумайте гарненько, і ви зрозумієте, що мені самому доведеться донести на вас. Мені доведеться оголосити винагороду тому, хто зловить вас. Іншої ради немає! Звичайно, нелегко вдаватися до цього між такими близькими друзями. Але якщо мене звинуватять у жахливому злочині, я змушений буду захищатися, Алане. Ви розумієте це?

Джеймс говорив дуже поважно і, наче виправдовуючись, тримав Алана за борт мундира.

- Розумію, - відповів Алан.

- Вам, Алане, треба тікати звідси, і навіть з Шотландії, вам і вашому другові теж, бо мені доведеться донести й на нього. Ви розумієте це? Скажіть же, що розумієте!

Мені здалося, що Алан трохи почервонів.

- Ви надто жорстокі до мене. Адже я привів його сюди, Джеймсе; це все одно, що виставляти мене зрадником!

- Що ви, Алане! - вигукнув Джеймс. - Гляньте правді в очі! Так чи так його будуть розшукувати. Я більш ніж певен, що Мунго Кембл оголосить за нього винагороду. Хіба це змінить суть справи, якщо й я теж оголошу? До того ж у мене на руках сім'я. - Після короткої паузи він додав: -Адже присяжними будуть Кембли.

- Добре вже те, що ніхто не знає його імені, - докинув Алан замислено.

- Ніхто й не дізнається, Алане! Даю вам слово джентльмена! - вигукнув Джеймс, наче він знав моє ім'я і приносив у жертву свої вигоди. - Доведеться тільки описати його одяг, зовнішній вигляд, роки й таке інше. Я не можу діяти інакше.

- Я дивуюсь вам! - обурився Алан. - Невже ви хочете продати хлопця з допомогою вашого ж подарунка? Ви дали йому новий одяг, щоб потім зрадити його?

- Ні, ні, Алане, - заперечив Джеймс. - Зовсім ні. Ми опишемо одяг, який він скинув, той, у якому його бачив Мунго. - Але мені здалося, що після цього він занепав на дусі. Бідолаха справді хапався за кожну соломину, і я певен, що перед ним увесь час стояли обличчя його споконвічних ворогів, які займали лаву присяжних, а за ними - шибениця.

- Ну, сер, - звернувся Алан до мене, - що ви скажете на це? Ви тут під охороною моєї честі, і мій обов'язок подбати, щоб нічого не робилось проти вашого бажання.

- Мені майже нічого сказати, - відповів я, - бо ваша суперечка для мене зовсім незрозуміла. Але з погляду [274] здорового глузду відповідати за злочин має той, хто вчинив його, тобто чоловік, який стріляв. Оголосіть про нього, чи як ви ще називаєте це, пошліть за ним погоню і дайте змогу чесним, невинним людям жити спокійно.

Почувши мої слова, Алан і Джеймс жахнулися і наказали мені тримати язика за зубами, бо про це й мови не могло бути.

- Що тоді подумають Камерони? - казали вони, і це впевнило мене, що вбивство, очевидно, вчинив хтось із меморських Камеронів. - Невже ви не розумієте, що цього чоловіка можуть піймати? Ви, мабуть, не подумали про це? - додали вони з такою наївною поважністю, що я втратив будь-яку надію порозумітися з ними.

- Гаразд, - здався я. - Будь ласка, доносьте на мене, на Алана, хоч і на короля Ґеорга! Адже ми всі троє невинні, а це, очевидно, й потрібне. Та принаймні, сер, - звернувся я до Джеймса, трохи заспокоївшись, - я друг Алана, і, якщо можу бути чимось корисним його друзям, мене не зупинить ніяка небезпека.

Я визнав за краще дати свою згоду з доброї волі, бо помітив, що Алан уже почав хвилюватись. А крім того, яке має значення те, погоджусь я чи ні, думав я. Адже вони однаково призначать винагороду за мою голову, тільки-но я повернуся до них спиною. Але я помилявся і зразу ж помітив це, бо не встиг договорити останніх слів, як місіс Стюарт схопилася зі стільця, підбігла до нас і кинулася з плачем на груди мені, а потім Аланові, благословляючи Бога за нашу доброту до її сім'ї.

- Щодо вас, Алане, то ви тільки виконуєте свій святий обов'язок, - сказала вона. - Але цей хлопець уперше прийшов сюди і побачив нас у найгіршому світлі, побачив господаря в ролі жебрака, тимчасом як він народжений, щоб наказувати, мов король. Мій любий хлопчику, - звернулася вона до мене, - на превеликий жаль, я не знаю вашого імені, але бачу ваше обличчя, і, поки серце битиметься у мене в грудях, я пам'ятатиму вас, думатиму про вас і молитимуся за вас. - 3 цими словами вона поцілувала мене і знову зайшлася таким плачем, що я збентежився.

- Ну що ж, - розгубився Алан, - у червні розвидняється дуже рано, а завтра в Аппіні зчиниться великий галас, гасатимуть драгуни й кричатимуть: "круахан"(1), бігатимуть червоні мундири, а тому нам слід швидше забиратися звідси.

Ми попрощалися й знову вирушили в дорогу, прямуючи [275]на схід. Ніч зайшла тепла, тиха, беззоряна, але край, по якому ми йшли, був так само нерівний, як і той, що лишився позаду.

(1) Бойовий клич Кемблів (прим, автора).

Додати в закладки

  
Переклад Translate