Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Роберт Льюїс Стівенсон Корабельна катастрофа Переклад Валерія Бойченка
Роберт Льюїс Стівенсон Корабельна катастрофа Переклад Валерія Бойченка
© R.L.Stevenson, The Wrecker, 1891
© В.Бойченко (переклад з англійської), 1984
Джерело: Р.Л.Стівенсон. Корабельна катастрофа. К.: Веселка, 1984. 359 с., іл.
Сканування та коректура: SK (ae-lib.org.ua), 2004
ЗмістПРОЛОГ. На Маркізьких островах
Розділ І. Всебічна комерційна освіта
Розділ II. Руссільйонське вино
Розділ III, який знайомить із містером Пінкертоном
Розділ IV, у якому я пізнаю злигодні долі
Розділ V. Мої поневіряння в Парижі
Розділ VI, у якому я вирушаю на Далекий Захід
Розділ VII. Справи йдуть на повний хід
Розділ VIII. Люди припортових кварталів
Розділ IX. Катастрофа «Летючого шквалу»
Розділ X, у якому команда брига зникає невідомо куди
Розділ XI, у якому ми з Джімом розлучаємось
Розділ XIII. Острів і розбитий бриг
Розділ XIV. Каюта «Летючого шквалу»
Розділ XV. Вантаж «Летючого шквалу»
Розділ XVI, у якому я стаю контрабандистом, а капітан управляється в казуїстиці
Розділ XVII. Відомості з військового корабля
Розділ XVIII. Перехресний допит та ухильні відповіді
Розділ XIX. Подорожі з крутієм Беллерсом
Розділ XX. Столбрідж-ле-Картью
Розділ XXIII. Посаг «Багатої нареченої»
ПРОЛОГ НА МАРКІЗЬКИХ ОСТРОВАХНаближалася третя година зимового дня в Таї-о-хае - головному порту й французькій столиці Маркізьких островів. Бушував сильний рвучкий пасат, дужий прибій гуркотів на прибережній гальці, й п'ятдесятитонна військова шхуна - носій прапора та впливу Франції на цім канібальськім архіпелазі - гойдалася на хвилях біля свого причалу під Тюремним пагорбом. Низькі чорні хмари лежали на схилах гір, що амфітеатром оточували гавань; щойно випав дощ, справжня тропічна злива, майже водяний смерч, і потемнілими зеленими схилами гір звивалися сріблясті ниті потічків.
Клімат на цих островах жаркий та здоровий, і зима - то тільки назва. Дощ не відсвіжив мешканців Таї-о-хае, а вітер не збадьорив їх. Лише на околиці, за Тюремним пагорбом, комендант ходив наглядачем у власному саду, і садівники - всі як один каторжани - хіть-не-хіть працювали, а решта мешканців містечка втішалися пообіднім відпочинком та дрімотою. Ваcкеху, туземна королева, спочивала в своїй ошатній хатині під тінистими шелестливими пальмами; комісар з Таїті - в отіненій прапорами офіційній резиденції; торговці - в безлюдних крамничках, і навіть клубний прислужник спав у приміщенні клубу, похиливши голову на прилавок, над яким красувалися візитні картки морських офіцерів та карта світу.
Вздовж берега пролягала єдина вулиця: з благодатного затінку пальм та зеленої гущавини пурао дивилися в море дощані будиночки, і ніде не видно було жодної душі. Лише в кінці розхитаного причалу, що колись (в часи успіху заколотників у Південних Штатах) стогнав під вагою пакованого бавовнику Джона Гарта, на купі мотлоху вмостився відомий тут татуйований європеєць - жива дивовижа містечка Таї-о-хае.
Він не склеплював очей і ліниво озирав гавань. Бачив положистий схил гори, що біля гавані переходив у скелі, бачив прибій, що біло закипав довкола двох острівців - [5] у вузькому просвітку між ними на блакитному крайнебі здіймалися гострі вершини острова Уа-пу. Але цей давно знайомий краєвид не привертав його уваги. Він поринув у той дрімотний стан, коли сон межує з дійсністю, і в його уяві зринали розрізнені картини минулого: обличчя білих і тубільців - шкіперів, старших помічників, князьків та вождів - з'являлися перед ним і знову щезали; він згадував давні подорожі й призабуті пейзажі, осяяні світанням; він знову чув гуркіт барабанів, що закликали на канібальське бенкетування; можливо, йому являлися принади тієї тубільної принцеси, з любові до якої він оддав своє тіло в безжальні руки татуювальника, а тепер сидів на купі мотлоху край причалу в Таї-о-хае - дивак, не схожий на інших європейців. А можливо, в його душу владно увірвалося ще давніше - звуки й запахи рідної Англії, далекого дитинства: веселий передзвін соборних дзвонів, рокитник на березі, пісня річкової хвилі під греблею...
Біля входу в гавань - прудка течія, і корабель можна провести лиш якнайближче до острівців - так, що з нього легко докинути до берега сухарем. І ось, поки татуйований європеєць дрімав і марив, із-за західного острівця вигулькнув летючий клівер (1),- і це змусило його миттю отямитись. Потім з'явилися два стакселя(2), і, перш ніж татуйований європеєць схопився на ноги, топсельна шхуна (3) в кілька сотень тонн, легко обійшовши острівець супроти вітру, курсом бейдевінд (4) увійшла в гавань.
Сонне містечко заворушилось, наче його збудив якийсь чарівник. Звідусюди вироїлись тубільці, вітаючи одні одних магічним вигуком «Ехіпі!» («Корабель!»). Королева вийшла на веранду й поглянула на гавань, прикривши очі ручкою, що була справжнім дивом високого мистецтва татуювання; комендант забув про своїх каторжан і кинувся в будинок за підзорною трубою; капітан порту, який був ще й наглядачем у в'язниці, метнувся вниз по схилу Тюремного пагорба; сімнадцять мідношкірих канаків(5) та француз, помічник боцмана, члени команди військової шхуни, вибігли на бак; всі англійці, американці, німці, поляки, корсіканці й шотландці - торговці та чиновники Таї-о-хае,- покинувши свої крамнички й контори, зібралися, за давнім звичаєм, біля клубу.
(1) Клівер - косе трикутне вітрило, яке ставиться попереду фок-щогли - передньої щогли судна.
(2) Стаксель - трикутне вітрило, яке ставиться услід за клівером, попереду фок-щогли.
(3) Шхуна - судно, що має кілька щогл із косими вітрилами.
(4) Бейдевінд - курс судна при зустрічно-боковому вітрі, коли кут між напрямом вітру і носом судна менше 90°.
(6) Канаки - народність, що живе на Гаванських островах. [6]
Відстані в містечку були незначні, і вся дюжина його білих мешканців зійшлася так хутко, що встигла вже обмінятися здогадами щодо національності й мети плавання невідомого корабля, перш ніж він досяг стоянки. Аж ось на клотику замайорів англійський прапор.
- Я ж вам казав, що це Джонні Булль(1), я відразу пізнав по стакселях,- мовив бувалий, але ще бадьористий морський вовк, який міг би знов (якби вдалося знайти судновласника, незнайомого з його біографією) прикрасити своєю персоною капітанський місток і згубити ще одне судно.
- Однак корпус американської форми,- хитрувато завважив шотландець, інженер бавовноочисної фабрики.- Я певен, що це яхта.
- Атож! - вигукнув морський вовк.- Звісно, яхта! Погляньте на її шлюпбалки(2) і на шлюпку, підвішену за кормою.
- Та яка ж це яхта?! - відгукнувся голос, що явно належав уродженцеві Глазго.- Хіба ви не бачите червоного кольору англійского торгового прапора?!
- І все ж ви можете замикати свою крамничку, Томе,- мовив ввічливий німець і додав, звертаючись до туземця з тонкими рисами обличчя,- він саме проїжджав вулицею на гарному гнідому коні: - Bon jour, mon Prince! Vous allez boire un verre de biere? (3)
Але принц Станіслав Моанатіні - єдиний по-справжньому зайнятий нині мешканець острова - підганяв коня, поспішаючи оглянути оповзень, що вранці завалив гірську дорогу. Сонце вже хилилося до небокраю, незабаром мало сутеніти, і якщо принц хотів уникнути небезпек, що таяться в мороці та урвищах, а також страху перед привидами мертвих, що населяють джунглі,-він ніяк не міг прийняти ласкавих запросин. Втім, якби він і спішився, освіжитися було б нічим.
- Пива?..-відгукнувся уродженець Глазго, - Звідки ти взяв? В клубі лишилось лише вісім пляшок! А я ще
(1) Джон Булль (за іменем фермера з політичної сатири Дж. Арбуржуа.Так Прoзвали буржуазну Англію й типового англійського
(2) Для пуска, вигнутої форми сталевий брус, призначений з підйому шлюпок не бачив у цьому порту корабля під англійським прапором! Його капітан і має випити моє пиво.
(3) Здрастуйте, принце! Чи не вип'єте склянку пива? (Франц.) [ 7]
Ця пропозиція заперечень не викликала, хоча й не збудила особливого захоплення: вже кілька днів саме слово «пиво» навіювало смуток на членів клубу, які щовечора невесело підраховували, скільки лишилося пляшок.
- Ось і Гевенс! - мовив хтось, наче зрадівши з можливості змінити тему.- А що ви, Гевенсе, думаєте про цей корабель?
- Я не думаю,- неспішно запалюючи сигарету, відповів Гевенс, високий, ввічливий, небалакучий, одягнений в бездоганний костюм англієць,- я знаю. Він доправив мені вантаж з Окленда, від фірми «Дональд і Бденборо». Я саме зібрався на борт.
- Але що це за корабель? - запитав сивий моряк.
- Не маю ані найменшого уявлення,- відповів Гевенс.- Либонь, якийсь трамп(1) зафрахтований ними.
По цій мові англієць незворушно й статечно пройшов далі і незабаром уже сидів на кормі вельбота, пильнуючи, аби не забруднитись, і вправно підводив вельбота під борт шхуни, спокійним і ввічливим тоном віддаючи команди галасливим канакам.
Біля трапа його зустрів засмаглий, обвітрений капітан.
- Гадаю, ваш вантаж призначений нам,- сказав англієць.- Я - містер Гевенс.
- Саме так, сер,- відповів капітан, тиснучи йому руку.- Власник судна, містер Додд, чекає вас у каюті. Обережно, у нас тут щойно пофарбували...
Гевенс ступив у прохід між бортом і рубкою, спустився по трапу в каюту.
- Містер Додд, якщо не помиляюсь? - звернувся він до присадкуватого бороданя, який щось писав за столом. І раптом вигукнув: - Та це ж Лауден Додд!
- Я, я, мій друже! - радісно відповів містер Додд, жваво підхоплюючись.- Прочитавши твоє прізвище у фрахтових паперах, я вирішив, що це саме ти! А ти нітрохи не змінився: все той же незворушний, зібраний британець.
- А ось про тебе цього не скажеш: адже ти, здається, сам став британцем? - відповів Гевенс.
- О ні, зовсім ні,- заперечив Додд.- Червона пілка там, на щоглі, то не мій прапор - то прапор мого компаньйона.
(1) Трамп (англ.) - вантажне судно, яке не має постійних рейсів і яке можна зафрахтувати до будь-якого порту. [8]
Але всі справи він полишив на мене. Ось він,- і Додд вказав на погруддя - одну з численних, досить незвичних прикрас цієї своєрідної каюти. Гевенс чемно оглянув погруддя.
- Гарний бюст,- мовив він.- 3 обличчя ваш компаньйон досить приємна людина.
- Так, він чоловік порядний. Це він веде справи. Капітал належить йому.
- І гроші, мабуть, його не обмежують,-додав Гевенс, з дедалі більшим подивом озираючись по каюті.- Тут їх чимало вкладено.
- Його гроші, мій смак,- пояснив Додд.- Книжкова шафа чорного горіха - старовинна англійська робота. Книжки всі мої - здебільшого твори французького Відродження. Бачив би ти, як розчаровуються нудьгуючі тутешні мешканці, гадаючи відшукати тут щось краще, ніж бібліотечні романи. Дзеркала справжні венеційські; оте в кутку - раритет. Мазанина - моя і його, ліплення - моє.
- Ліплення? Ти про що? - не зрозумів Гевенс.- Де тут ліплення?
- Оці погруддя,- відповів Додд.- Адже замолоду я був скульптором.
- Так-так, дещо пригадую. А ще ти, здається, якось розповідав, що цікавився якимось нерухомим майном у Каліфорнії...
- їй-право, ти перебільшуєш,- відповів Додд.- «Цікавився» - це не те слово. «Мене втягли в діло» - оце точніше. Адже я природжений художник, і нічого, крім мистецтва, ніколи мене не цікавило. Якби я завтра розтрощив це старе корито,- додав він,- то, без сумніву, знову віддався б мистецтву!
- Шхуна застрахована? - поцікавився Гевенс.
- Так,- відповів Додд.- Знайшовся у Фріско(1) дурень, який застрахував її, і тепер він відшматовує левову пайку наших прибутків; але настане день, коли ми з ним поквитаємось.
- Так... З вантажем, сподіваюся, все гаразд? - спитав Гевенс.
Мабуть так відповів Додд.-Займемось паперами
- На це маємо весь завтрашній день,-мовив Гевенс.
(1) Фріско - зменшена назва американського міста Сан-Франціско. [9]
- А зараз тебе чекають у нашому клубі. C'est 'heure di absinthe (1). А потім, Лаудене, ми пообідаємо - звісно, у мене.
Містер Додд згодився, одяг білу куртку - не без певних усиль, бо він був середнього віку й досить огрядний,- причесав бороду й вуса перед одним із венеційських дзеркал і, взявши фетрового капелюха з широкими крисами, вивів гостя через приміщення контори на шкафут (2).
Біля борту їх чекала кормова шлюпка - вишуканих іній, з м'якими сидіннями, оздоблена полірованим червонім деревом.
- Сідай за стерно,- запропонував Лауден.- Ти краще знаєш, де тут найзручніше причалити.
- Я не люблю керувати чужим човном,- заперечив Гевенс.
- Вважай його човном мого компаньйона, і ми зрівняємось,- безтурботно кинув Лауден, спускаючись по грапу.
Гевенс рушив слідом і без зайвих заперечень взяв рум-пельштерти (3).
- Не розумію, яким чином ти дістаєш прибуток від цієї шхуни! - здивувався він.- По-перше, вона, здається, завелика для тутешньої торгівлі, а по-друге, занадто пишно оздоблена...
- Я не певен, що ми й справді маємо від неї прибуток,- погодився Лауден.- Мені завжди бракувало ділових якостей. Мій компаньйон, гадаю, задоволений, а гроші, як я вже казав, належать йому. Я вношу в діло лише брак комерційного досвіду.
- Тобі просто подобається твоя каюта, еге ж? - пожартував Гевенс.
- Так,- погодився Лауден,- як не дивно, саме так. Ти вгадав.
Поки вони борознили гавань, сонце сіло за небокрай, і про це сповістив гарматний постріл (точніше, то була рушниця). Одночасно на шхуні спустили прапор. Коли шлюпка причалила, на березі вже лежала темрява, і низенька веранда клубу «Ceicle Internationale»(4) (так він звався офіційно, і не без підстав) сяяла численними лампами. На острові Нукухіва настали найприємніші години доби: зникли набридливі й огидні мушки-одноденки, повіяв свіжий береговий бриз, і члени клубу зібралися разом, аби перехилити чарку.
(1) Саме час випити (франц.).
(2) Шкафут - середня частина верхньої палуби судна.
(3)Румпельштерти - шнури, прикріплені до стерна; призначені для керування шлюпкою.
(4) «Міжнародне коло» (франц.). [ 10]
Містера Лаудена Додда офіційно представили комендантові острова, потім його партнерові по більярду - торговцеві з сусіднього острова, почесному членові клубу, який починав свою кар'єру підручним теслі на борту військового корабля Північних Штатів; затим його представили портовому лікареві, жандармському начальнику, фермерові - власнику опійних плантацій - і всім людям білого кольору шкіри, яких хвилі торгівлі, корабельні катастрофи а чи й дезертирство закинули в Таї-о-хае. Завдяки своїй приємній зовнішності, люб'язним манерам та вмінню вести бесіду французькою й англійською мовами Лауден усім дуже сподобався. Незабаром на столі біля нього з'явилась одна з восьми останніх пляшок пива, а сам він став центральною фігурою досить балакучого товариства, хоча й був неговіркий.
Розмови в Південних морях(1) завжди зводяться до одного-єдиного кола тем, бо хоч океан тут дійсно безкраїй, але світ малий. Ви обов'язково почуєте ім'я Забіяки Гейса, героя морів, чиї подвиги та цілком заслужений кінець лишилися невідомими Європі; трохи погомонять про торгівлю копрою та мушлями, а можливо, бавовником та губкою, але досить поверхово, ніби це питання нікого особливо й не цікавить; з уст часто-густо злітатимуть, як пташки-веснянки, назви шхун та прізвища їхніх капітанів; співрозмовники обміняються новинами про останні корабельні катастрофи, безтурботно поділяться своїми міркуваннями. Людині новій ці розмови напочатку видадуться не вельми цікавими, але незабаром її полонить загальний настрій, а коли вона поживе в світі островів рік-півтора і побачить чимало шхун, так що прізвище кожного капітана викликатиме в уяві певну постать у піжамі чи полотняному костюмі, та ще й призвичаїться до невизначеності, з якою (ніби в пам'ять містера Гейса) ставляться тут до таких видів людської заповзятливості, як контрабанда, навмисні корабельні катастрофи, баратрія(2), піратство, торгівлі робочою силою тощо,- тоді вона упевниться, що ці розмови в клубах Полінезії не менш [11] захоплюючі та повчальні, аніж розмови в подібних закладах Парижа чи в клубах Палл-Малл(3) у Лондоні.
(1) Південні моря - південні простори Тихого океану.
(2) Баратрія (англ.) - умисне знищення застрахованого судна чи вантажу з метою отримання страхової суми.
(3) Палл-Малл - вулиця в центрі Лондона, де розташовані клуби бізнесменів.
Хоча містер Лауден Додд вперше ступив на Маркізькі острови, він був досвідченим, просоленим торговцем: він знав численні кораблі та їхніх капітанів; на інших островах він був свідком перших кроків тих людей, про яких тут велися розмови, або, навпаки, міг розповісти про подальший розвиток подій, що колись почалися в Таї-о-хае. Серед інших цікавих новин - приміром, про появу в Південних морях нових осіб,- він сповістив також про останню катастрофу корабля. Долі інших острівних шхун не минув цього разу «Джон Річардс».
- Дікінсон посадив його на мілину біля острова Пальмерстон,- сказав Додд.
- А хто власники? - спитав один із членів клубу.
- О, як звичайно- «Кепсікум і Компанія».
Члени клубу всміхалися, обмінювалися багатозначними поглядами. Либонь, Лауден висловив загальний здогад, коли завважив:
- Ось, кажуть, є вигідні діла! Не знаю нічого вигіднішого, ніж застрахована шхуна, досвідчений капітан і міцний, надійний риф.
- Вигідне діло? Таких не. буває! - заперечив уродженець Глазго.- Ніхто не має зиску, крім місіонерів - кат їх не взяв!
- Ну, це занадто! - заперечив хтось.- Непогані бариші дає опій.
- Добре також наскочити на лагуну, де заборонено вилов перлів, скажімо, на четвертому році, тихенько зібрати вершки й вислизнути, перше ніж пронюхають французи.
- Непогано й добрий золотий самородок добути,- додав якийсь німець.
- Купити судно, що зазнало катастрофи, теж прибуткове діло,- мовив Гевенс.- Згадайте торговця з Гонолулу і судно, викинуте на рифи Вайкікі. Знялась така буря, що судно це почало трощити, ледве воно сіло на мілину. Не минуло й години, як агент «Ллойда»(1) продав судно, і до смеркання, коли його розбило на тріски, покупець забезпечив собі тепленьке гніздечко. А якби сонце зайшло на три години пізніше, він міг би й назавжди покинути бізнес. Але й так він звів собі будинок на Беретаніа-стріт і назвав його іменем судна.
(1) «Ллойд» - найбільша англійська страхова компанія. [12]
- Так, інколи можна непогано заробити на корабельній катастрофі,- погодився уродженець Глазго,- але це трапляється нечасто.
- Ну, це вже загальне правило - вигідні діла трапляються з біса рідко,- відповів Гевенс.
- Так-так, це вже воля Всевишнього,- погодився уродженець Глазго.- А я мрію рознюхати таємницю якогось багатія і добре притиснути його там, де треба.
- Гадаю, вам відомо, що це не метод серед порядних людей,- завважив Гевенс.
- А мені байдуже, мене цей метод влаштовує цілком,- зухвало відгукнувся шотландець із Глазго.- Жаль, що в цих Південних морях таких секретів не добудеш - їх треба шукати лише в Лондоні чи Парижі.
- Мак-Гіббон, мабуть, начитався бульварних романів,- підкинув хтось.
- Він читав «Аврору Флойд»,- додав другий.
- Ну то й що? - обурився Мак-Гіббон.- Кажу те, що є. Почитайте газети! Ви хихочете лише тому, що цілковиті невігласи. Я певен, що шантаж - такий самий бізнес, як і страхування, лише достобіса чесніший.
Неприхована жовчність цих признань змусила Лаудена, палкого прихильника миру й злагоди, викинути свої козирі.
- Як не дивно,-сказав він,- у пошуках засобів існування мені довелося випробувати усі ці методи.
- Ви знаходити самородок? - ламаючи слова, похопився німець.
- Ні,- відповів Лауден.- Я брався в житті за всілякі дурниці, але копати золото не додумався. Кожна людина повинна мати здоровий глузд.
- Ну, а контрабандну торгівлю опієм ви спробували/- поцікавився хтось другий.
- Спробував,- відповів Ладен.
- І мали зиск?
- Та ще й який!
І купували розбите судно?
- Так, сер.
- І що вивудили?
Бaчте та шхуна була особлива,- уточнив Лауден- чесно кажучи, я не радив би братися за це ремесло хтось щоб розбило на тріски? - нетерпляче запитав Ладен.[13]
- Якщо сказати точніше, розбився я,- відповів Лауден.- Не все розрахував.
- І шантаж випробували?
- Звісно, що за питання! - відповів містер Додд.
- І мали зиск?
- Розумієте, мене переслідують невдачі. А взагалі це діло прибуткове.
- Ви узнали чиюсь таємницю? - запитав уродженець Глазго.
- Велику, як штат Техас!
- І це був багатій?
- Він не був Рокфеллером, але всі ці острови міг би купити не торгуючись.
- Так за чим же стало? Ви не змогли прибрати його до рук?
- Діло було морочливе, та врешті я загнав його в кут і...
- І що?..
- І вся гра пішла шкереберть. Я став його кращим другом.
- Ех, чорт!..
- По-вашому, він невибагливий у виборі друзів? - люб'язно поспитав містер Додд.- Втім, можливо: у нього досить широке коло симпатій.
- Якщо ти, Лаудене, скінчив пащекувати,- вставив своє слово Гевенс,- то час іти до мене обідати.
Коли вони вийшли з клубу, в темряві гуркотів прибій. У темно-зелених хащах подекуди блимали вогники. Виринаючи з пітьми, повз них по двоє і по троє проходили тубільні жінки, звабливо усміхались, перемовлялися, позираючи на двох білих; коли вони зникали, в повітрі ще довго витали запахи пальмової олії та пелюсток червоного жасмину. Від клубу до помешкання містера Гевенса було кілька кроків, але будь-кому з жителів Європи вони видалися б кроками по чарівній країні. Якби перший-ліпший європеєць міг піти за двома нашими друзями в будинок, оточений широкою верандою, і в прохолодному покої, обвитому зеленню, сів з ними за стіл, де на білій скатертині рубіново сяяло вино; якби він міг скуштувати екзотичних наїдків - сирої риби, плодів хлібного дерева, запечених бананів, смаженого поросяти з гарніром із незрівнянного міті, а також королівського делікатесу - салату з пальмових бруньок; якби він побачив, як нечутно й ненав'язливо, час від часу визираючи з-за дверей, йому безмовно слугує молода остров'янка в широкому [14] вільному вбранні, занадто сором'язлива, щоб бути членом сім'ї, і занадто владна, щоб нею не бути,- а потім миттю перенісся в місця своїх вітчизняних кумирів, то він сказав би, сидячи в старовинному кріслі біля каміна й протираючи очі: «Мені приснився дивний край! їй-богу, я побував у раю!» Але Додд і його господар давно вже звикли до всіх чарів тропічної ночі, до всіх наїдків острівної кухні, і вони взялися до м'яса як люди, що дуже зголодніли, і лише вряди-годи ліниво перекидалися словами, мов товариші, яким нині не дуже весело. Згадали й розмову в клубі.
- Ти ще ніколи не молов таких дурниць, Лаудене,- мовив Гевенс.
- Мені здалося, що в повітрі запахло порохом, ось я й молов,- пояснив Лауден.- Але це зовсім не дурниці.
- Ти хочеш сказати, що все це правда - і опій, і судно, що потерпіло катастрофу, і шантаж, і багатій, що став твоїм другом? - не повірив Гевенс.
- Все правда, до останнього слова,- відповів Лауден.
- Мабуть, ти таки чимало бачив у житті,- зауважив Гевенс.
- Так, це досить незвичайна історія,- погодився друг.- Якщо хочеш, я розповім про все.
Далі йде повість про життя Лаудена - не так, як він розповів її своєму другові, а так, як він згодом сам записав її.
Книга: Роберт Льюїс Стівенсон Корабельна катастрофа Переклад Валерія Бойченка
ЗМІСТ
На попередню
|
|
