Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Роберт Льюїс Стівенсон Корабельна катастрофа Переклад Валерія Бойченка
РОЗДІЛ XXIV СУВОРА УМОВА
Судно, яке уздріли наші жертви катастрофи, було трампом, що перевозив випадкові вантажі з порту в порт. Воно вийшло з Лондона два роки тому, проминуло мис Доброї Надії, побувало в Індії та на Малайському архіпелазі, а тепер тримало курс на Сан-Франціско, розраховуючи знайти там підходящий фрахт і повернутися в Англію, обминувши довкола мис Горн. Капітаном судна був якийсь Джекоб Трент. Років за п'ять до описуваних подій він кинув плавати, купив на околиці міста котедж, вирощував капусту, потім придбав бричку й відкрив, як він хвалився, банк. Однак цей заклад не дуже відповідав назві. Той, хто брав у борг, повинен був купити в крамниці при котеджі якусь картину або щось із хатнього начиння чи залишити в заставу голову цукру або [320] сувій краму, а по суботах менеджер об'їздив своєю бричкою всіх клієнтів - дрібних торговців - і збирав у них проценти натурою. В такій діяльності цей чоловік знаходив незрозумілу для інших радість. Однак несподівані збитки, судовий процес і невиправдано різкі зауваження судді на його адресу вселили в душу Трента відразу до нового заняття. Випадково в старій газеті я натрапив на звіт про судовий розгляд за позовом Лайєла проти «Кардіффської компанії взаємозабезпечення». «Кажу відверто: я не можу зрозуміти, в чому полягала діяльність цієї компанії»,- зауважив суддя, а потім, коли Трент дав свідчення, докинув: «Вони називали цей заклад банком, проте, як на мене, тут ідеться про незаконний, незареєстрований ломбард».
Суддя завершив свою промову погрозливим застереженням: «Містере Трент, я зобов'язаний попередити вас: стережіться, щоб ми знову не зустрілися з вами тут».
Протягом тижня капітан ліквідував свою установу, продав котедж, бричку та коня і знову пішов у море на «Летючому шквалі». Він був досвідчений капітан, і судновласники були задоволені ним, однак недавній ореол бізнесмена залишив слід у його душі, і Трент усім розказував, що хоч він і простий моряк, але певний час був справжнім банкіром...
Його старший помічник Еліас Годдедааль був статурний (вище шести футів на зріст) велетень-вікінг, дужий, розсудливий, старанний, сентиментальний, а крім того,- любитель музики. Він без угаву наспівував якусь шведську мелодію, майже завжди сумну. Якось він заплатив дев'ять доларів, аби послухати Патті, а щоб послухати Нільсот, утік із корабля, позбувшись таким чином двомісячної платні. Він ладен був пройти десяток миль, щоб послухати гарний концерт чи побачити вартий уваги спектакль. На борту в нього були свої незмінні скарби: канарка, концертино і повний Шекспір в одному томі дрібним шрифтом. У нього був властивий скандінавам хист зближуватися з першого погляду: незвісна наївність надавала йому привабливості. Це був лицар без страху та докору, без грошей та надії будь-коли нажити їх.
Другим помічником був Голдорсен, що теж мав каюту на кормі, але харчувався, як правило, разом з матросами.
З усіх матросів тільки про одного відомі деякі живі риси - про Брауна, матроса з Клайда. Це був невисокий, кремезний чорнявчик з добрими собачими очима, дуже лагідний і совісний; приохотившись до спиртного, він [321] перетворився на типового морського заволоку. «Одна, бачте, біда,- сором'язливо пояснював він Картью,- не можу я не пити. Ляж, знаєте, з дуже порядної родини...» Лист, що так сильно вплинув на Нейрса (читач, либонь, це пам'ятав), був адресований саме Браунові. Така була команда судна, яке своєю появою вселило таку радість у серця потерпілих. Знесилені безсонними ночами, вони від самої думки про близький порятунок втратили самовладання. У них тремтіли руки, очі сяяли, вони сміялись і кричали, як діти, а потім почали збиратися. Хтось насвистував «Похід через Джорджію», інші то пакували свої речі, то знову сміялися й кричали під акомпанемент цього мужнього маршу. Однак незворушний Вікс згасив загальний захват.
- Спокійно, хлопці! - сказав він.- Ми потрапимо на судно, про яке не знаємо нічого. У нас є скринька із золотом; її не приховаєш - надто важка. А що, як їм не можна довіритись? А що, як це пірати, на зразок Забіяки Гейса? Раджу краще перевірити наші револьвери.
У всіх, крім Гемстеда, була зброя, і всі поспішили зарядити її й покласти в кишені, а потім так само радісно докінчили пакувати речі. Сонце стояло зовсім низько над небокраєм, бриг рівномірно здіймався й опускався на хвилях, потерпілі спустили на воду вельбот і, збуджено вигукуючи, запрацювали веслами, прямуючи до виходу з лагуни.
Віяв свіжий вітер, з моря йшла супротивна хвиля. В обличчя веслярам били бризки.
Вони побачили англійський прапор, що маяв на вітрі, команду, що з'юрмилася біля борту, кока в дверях камбуза, а на юті - капітана в тропічному шоломі, з біноклем у руках. Кожен удар весла наближав потерпілих до колишнього життя, рідного матроського товариства, надійного прихистку на борту судна, і вони зовсім збожеволіли від радості.
Вікс упіймав кинутий у вельбот кінець каната, і кілька дружніх рук допомогли йому піднятись на борт.
- Капітан, якщо не помиляюсь? - мовив він, звертаючись до суворого літнього чоловіка в тропічному шоломі.
- Капітан Трент, сер,- відповів той.
- А я капітан Керкап. Ми з сіднейської шхуни «Багата наречена», що втратила щогли у відкритому морі двадцять восьмого січня. [322]
- Ай-ай-ай! - сказав Трент.- Ну що ж, тепер з вами все гаразд. Ваше щастя, що я побачив ваш сигнал. Адже я навіть не гадав, що ми пливемо так близько від цього жахливого острівця,- мабуть, нас підхопила південна течія. Коли я сьогодні вранці вийшов на палубу, то подумав, що на обрії горить якесь судно.
На вельботі домовилися, що Вікс підніметься перший і розвідає обстановку, а решта потурбуються скринькою та грішми.
За борт спустили талі, потерпілі міцно обв'язали канатом дорогоцінну скриньку і дали команду піднімати. Але несподівана вага виявилась непосильною для однієї людини, на допомогу кинулось ще двоє, і це привернуло увагу Трента.
- Стоп на талях! - вигукнув він і звернувся до Вікса: - Що там у вас? Я ще не бачив таких важких скринь.
- Там гроші,- відповів Вікс.- Монети.
- Що? - перепитав Трент.
- Золоті монети,- уточнив Вікс.- Ми їх забрали зі свого судна.
Трент уважно зиркнув на нього.
- Спустіть скриню назад у вельбот, містере Годдедааль, і не підніймайте вельбота, а пришвартуйте його до корми.
- Єсть, сер! - відповів Годдедааль.
- Що сталося? - спитав Вікс.
- Та, нічого,- відповів Трент,- але погодьтесь, не так часто трапляються посеред океану шлюпки, повні золота, ще й з озброєною командою,- він показав на відстовбурчену кишеню Вікса.- Ваш вельбот перебуде за кормою, а ви спуститесь зі мною в каюту і все розкажете.
- Ну, коли так...- відповів Вікс.- 3 журналом і документами у мене повний порядок, тут не підкопаєшся.
І, гукнувши товаришам, щоб вони спокійно зачекали, він спустився за капітаном Трентом до нього в каюту.
- Сюди, капітане Керкап,- сказав той,- і не ображайтесь на мене за обережність, я не мав наміру ображати вас: після цих китайських річок нерви завжди здають - тільки й того. Просто я хочу впевнитися, що ви - саме той, за кого себе видаєте. Це мій обов'язок, сер, і ви на моєму місці вчинили б так само. А крім того, я ж не завжди був капітаном, а був також банкіром, а це заняття теж привчає до обережності.
Трент із сухуватою, діловою гостинністю поставив на стіл пляшку джину, і капітани випили за здоров'я один [323] одного. Потім Трент переглянув суднові документи, дуже уважно вислухав оповідь про Топеліуса і торговельну операцію, і його підозри врешті розвіялись; та за мить він глибоко задумався й кілька хвилин сидів байдужий та непорушний, барабанячи пальцями по столу.
- Ще питання? - не витримав нарешті Вікс.
- В цій лагуні можна кинути якір? - несподівано спитав Трент, наче Вікс натиснув якусь пружину.
- А чого ж,- відповів Вікс.- Є кілька обмілин, але взагалі місцина досить пристойна.
- Я хочу зайти в цю лагуну,- сказав Трент.- В Китаї я поставив новий такелаж, його треба підтягти, бо я побоююсь за щогли. Гадаю, до завтра впораємось. Ви, либонь, не відмовитесь допомогти нам?
- Ну звісно! - відповів Вікс.
- Отже, домовились,- закінчив Трент.- Витратиш хвилину - заощадиш годину.
Вони повернулись на палубу. Вікс оповістив своїх товаришів по намір капітана. На бригу поставили фор-брамсель, і «Летючий шквал», ведучи на буксирі вельбота, що танцював на хвилях, швидко пройшов вузькою протокою і ще до восьмої години кинув якір біля острівця Середній Брукс. Команда «Багатої нареченої» піднялася на борт, усі поснідали, речі потерпілих підняли на борт і склали на шкафуті, і почалась перевірка такелажу. Робота тривала від ранку до вечора, і команди обох суден змагалися між собою в силі й майстерності. Обід улаштували на палубі: офіцерам - на кормі, а матросам - на носі. Трент був веселий, він розпорядився видати всім матросам грогу, а офіцерам поставив пляшку вина й повідав гостям численні подробиці своєї фінансової діяльності в Кардіффі. Він сорок років провів у морях, п'ять разів потрапляв у корабельні катастрофи, дев'ять місяців просидів у в'язниці якогось злого раджі, бував під обстрілом на китайських річках. Але єдине, чим він пишався і що йому видавалось вартим оповіді - його кар'єра лихваря в нетрищах приморського міста.
Це був тяжкий день для команди «Багатої нареченої». Геть зглучені безсонними ночами та тривогами минулого тижня, всі виконували нелегку роботу лише силою нервового збудження.
Коли Трента врешті задовольнив стан його такелажу, всі сталії нетерпляче очікувати наказу вийти в море. Ало капітан, здавалось, не поспішав. Він задумливо гуляв по палубі, а потім покликав Вікса. [324]
- У вас щось на зразок торговельної компанії, чи не так, капітане Керкап?
- Так, ми всі беремо участь у нашому ділі на паях,-
відповів той.
- Тоді, з вашого дозволу, я запрошую всіх вас до себе в каюту на чай,- сказав Трент.
Віке здивувався, але, звісно, не перечив, і незабаром усі шестеро потерпілих з «Багатої нареченої» сиділи поряд із Трентом та Годдедаалем за столом, на якому стояли банки й тарілки з повидлом, маслом, грінками, консервованим язиком та чашками з гарячою кавою, їжа була не вельми смачна, і я певен, що Нейрс докинув би з цього приводу якесь уїдливе слівце, але зголоднілим морякам вона була як манна небесна. Годдедааль пригощав їх дуже щиро, з добротою, притаманною старим патріархальним родинам сільської глушини, а Трент, як вони пригадували згодом, майже не опікувався гостями і, поринувши в свої думки, наче й забув про них.
Нарешті він сказав, глипнувши на свого кока-китайця':
- Вийди.
Провівши кока поглядом, Трент звернувся до гостей:
- Мені відомо, панове, що у вас компанія на паях, тож запросив я вас сюди ось чому. Я маю разом з вами дещо з'ясувати. Ви самі пересвідчились, що мій бриг - судно добряче і що матроський харч у мене добрий.
Залунали незграйні слова схвалення, але всіх зацікавило, щoб вони почують далі, й ніхто ,не сказав нічого певного.
- Так ось,- провадив Трент, качаючи кульки з хліба й похмуро втупившись у стіл,- я, звісно, радий допомогти вам дістатись до Фріско. Моряк повинен допомо-гати морякові - ось мій девіз. Але так уже склалося в цьому світі, що за все треба платити. Я не хочу через власну доброту зазнавати збитків,- додав він, невесело й уривчасто засміявшись.
- Ми розуміємо вас, капітане,- сказав Вікс.
- Ми, звісно, заплатимо скільки треба,- додав Кар-тью.
У відповідь на це Годдедааль непомітно штовхнув Картью ліктем під бік, і обидва помічники обмінялися значущими поглядами. За цю безмовну мить Картью устиг зрозуміти справжню сутність капітана Трента.
- «Скільки треба»...- повторив Трент.- Я цього чекав. Але скільки саме - тут вирішую лише я сам. За мною останнє слово. Якщо вам треба позики, ви мусите [325] за це заплатити...- Він поспішив виправитись:-Якщо ви хочете, щоб я доправив вас до Фріско, вам треба буде заплатити стільки, скільки я скажу. Це буде по-діловому, я гадаю. Ви мені не потрібні. Це я потрібен вам.
- Ну гаразд, сер,- погодився Картью,- то скільки ж ви хочете?
Капітан так само качав кульки з хліба.
- Свого часу ви взяли за горлянку того торговця з островів Гілберта, але я на вашому місці витиснув би з нього більше,- сказав він.- Ви зіграли на його безвихідному становищі. А тепер моя черга. Отже, все справедливо. Ви ж не зжалились над тим торговцем! - злісно вигукнув він раптом і знову холодно хихикнув: -Та я вас і не ганю: в коханні та в бізнесі все дозволено.
- Отже, сер? - знову спитав Картью.
- Отже, це моє судно, чи не так? - різко сказав той.
- Я теж такої думки,- зауважив Мак.
- Я кажу, що це моє судно, сер! - визвірився Трент, наче розпалюючи себе.- Якби я скористався з вашого становища, я забрав би всі ваші гроші - до останньої монети. Але дві тисячі фунтів із чотирьох належать не вам, а я людина чесна. Ви віддасте мені ваші дві тисячі, а я доправлю вас до Фріско і там видам кожному по п'ятнадцять фунтів, а капітанові - двадцять п'ять.
Годдедааль низько схилив голову, мов людина, яку гризе сором.
- Ви жартуєте! - вигукнув Вікс, побагровівши.
- Жартую? - перепитав Трент.- Як собі знаєте. Вас ніхто не примушує. Судно належить мені, а цей острів Брукс - він не мій, і ви можете сидіти на ньому хоч до смерті. Мені байдуже.
- Але ж увесь ваш пречудовий бриг не вартий двох тисяч фунтів! - вигукнув Вікс.
- Така моя ціна,- твердо мовив Трент.
- І у вас вистачить нахабства висадити нас на цей острівець помирати голодною смертю? - обурено спитав Томмі.
Капітан Трент хихикнув утретє.
- Голодною смертю? - перепитав він.- Навіщо ж? Я згоден продати вам провізію, але по своїй ціні.
- Я перепрошую, сер,- утрутився Мак,- але в мене становище особливе. Я відробляю свій проїзд і не маю паю в двох тисячах фунтів, а в кишені у мене ні гроша. Що ж ви скажете мені?
- Я людина добра,- відповів Трент.- Яка мені різниця? [326] Я заберу й вас, але п'ятнадцяти фунтів ви, звісно, не одержите.
Від такого нечуваного нахабства всім перехопило дух, а Годдедааль підвів голову і обуренно вп'явся поглядом у свого капітана.
Мака прорвало.
- І ви називаєте себе британським моряком?! - вигукнув він.- Та сто чортів вам у печінку!
- Ще одне таке слово - і я закую тебе в залізо! - визвірився Трент, зрадівши, що йому заперечують.
- Ти думаєш, я так тобі й дамся? - спалахнув Мак.- І ми ще морочилися з твоїм такелажем! Ти стара свиня, кусюча блощиця, зараз я навчу тебе чемності!
Він сказав цю погрозу зовсім тихо, і ніхто з присутніх - Трент також - не очікував того, щoб сталося далі... Мак вихопив руку з кишені, зблиснуло гостре лезо, Трент скочив на ноги, щоб ухилитись, але ніж уп'явся йому просто в сонну артерію. Капітан упав головою на стіл, і по скатертині поповзла червона пляма.
Раптовість нападу й катастрофи, миттєвий перехід від миру до бою і від життя до смерті приголомшили всіх. Якусь мить усі сиділи, мов кам'яні, втупившись поглядом у розпростерте на столі тіло й несподівану кров. Тоді Годдедааль скочив на рівні ноги, схопив свого табурета й підніс над головою - його обличчя спотворилось, а з грудей вихопився такий рев, що всі поглухли. Моряки з «Багатої нареченої», не помишляючи про"збройний напад, навіть не вихопили револьверів - скулившись, вони безпорадно дивилися в очі оскаженілому скандінавові. Його перший удар збив Мака на підлогу з переламаною рукою. Другим він розтрощив голову Гемстедові. Він гнівно озирався, погрозливо ревучи, як поранений слон, втішаючись власним шаленством. Але не розум керував тим запалом, і замість того, щоб закріпити свою перевагу, Годдедааль гамселив далі Гемстеда, поки з табурета полетіли тріски.
Обурений тією наругою над мертвим, Картью опам'ятався, мимовільно вихопив револьвера і вистрілив, не тямлячи, що діє. Вслід за оглушливим пострілом розітнувся пронизливий крик болю, велетень поточився і впав на тіло своєї жертви.
Запала тиша, і всі чітко вчули тупіт ніг на палубі. Но трапу прогуркотіли кроки, і в каюту зазирнув матрос Голдорсен. Картью вмить розніс його обличчя другим пострілом: він був вправним стрільцем. [327]
- Револьвери! - скомандував він і метнувся геть із каюти, а за ним кинулись Вікс, Томмі й Амалу. Наступаючи на труп Голдорсена, вони видобулись на палубу, в тьмяний полиск кривавого призахідного сонця. їх було не більше, ніж супротивників, але матроси «Летючого шквалу» й не думали чинити опір і кинулися в кубрик. Перший побіг до люка Браун, він сплигнув вниз цілим і неушкодженим; китаєць поринув слідом головою вниз, отримавши кулю в бік, а двоє полізли на щогли.
Вікса і Картью опанувала запекла холоднокровність, друге дихання бою. Поставивши Амалу біля грота, а Томмі біля фока стежити за щоглами, вони вдвох пішли на шкафут і, висипавши на палубу коробку патронів, взялися дозаряджати револьвери. Двоє нещасних угорі весь час благали пощади. Але про це не могло бути й мови: пиво зварили, і його треба було випити до останньої краплини; на той світ пішло надто багато, й решта мала поділити їхню долю. Уже смеркалося, дешеві револьвери затинались, жертви, скиглячи, притискалися до щогл та рей, спритно ховалися за вітрилами.
Ганебна бійка тривала довго, та врешті усе скінчилося. Лондонця Гарді підстрелили на фор-бом-брам-реї, і його труп, погойдуючись, завис на гітових. Другий матрос, Воллен, рятувався на салінгу грот-щогли. Куля розтро-шила йому щелепу; забувши про все, вів довго й надривно кричав, аж поки друга куля скинула його на палубу.
Все це було жахливо, але найжахливіще було попереду. В кубрику ще ховався Браун. Томмі раптом розридався й почав благати, щоб Брауна не вбивали.
- Одна людина нічим не зашкодить нам,- переконував він, схлипуючи.- Досить убивств! Я розмовляв із ним за обідом. Він зовсім безневинний тупак. Навіщо все це? Та й хто спроможеться спуститись туди і пристрелити його? Це ж злочин!
Мабуть, його благання чув і нещасний у трюмі.
- Якщо залишиться хоч один, нам усім дорога на шибеницю,- сказав Вікс.- Браун приречений поділити долю всіх.
Капітан, людина дужа, був блідий як смерть, і весь тремтів. Раптом він кинувся до борту - його знудило.
- Якщо ми зволікатимемо, у нас забракне рішучості,- зауважив Картью.- Зараз - або ніколи.
І він попрямував до люка.
- Ні, ні, ні! - зойкнув Томмі, хапаючи його за рукав. Проте Картью відштовхнув товариша і спустився по [329] трапу; відраза до самого себе і невимовний сором переповнювали його серце. На підлозі лежав китаєць - він і стогнав. Було темно, хоч в око стрель.
- Брауне! - покликав Картью.- Брауне, де ви? Власна підступність вразила його, однак відповіді він не почув.
Він помацав по койках, але вони були вільні. Тоді він ступив вперед, до форпіка, захаращеного бухтами линви й запасним такелажем.
- Брауне! - знову покликав він.
- Я тут, сер,- відповів тремтячий голос, і нещасний, залишаючись невидимим, назвав Картью по імені, а потім довго, безперестану благав пощадити його. Лише відчуття небезпеки змусило Картью спуститися в кубрик, а тут ворог зустрів його слізьми та благанням, як налякана дитина, його запобігливе «Я тут, сер», його жахливо безладні заклинання перетворювали це вбивство в наймерзенніше злодіяння. Двічі Картью підносив револьвера й один раз навіть натиснув у відчаї на спуск (чи йому лише здалося), проте пострілу не пролунало; його рішучість вичерпалась, і він утік од своєї жертви.
Вікс, що сидів на відкинутій ляді люка, обернувся до нього враз постарілим обличчям: в очах стояло безмовне запитання. Картью заперечливо похитав головою. Тоді зі спокоєм людини, що йде на страту, Вікс підвівся, ступив у люк і спустився вниз. Браун гадав, що то повертається Картью, і з новими благаннями наполовину виповз із своєї схованки. Вікс розрядив револьвера на голос, що перейшов у шепіт і урвався на тихому стогоні. Запала тиша, і вбивця, як знавіснілий, вискочив на палубу.
Решта троє з'юрмились біля люка, і Вікс приєднався до них. Ніхто ні про що не питав. Вони притислись один до одного, як діти в темряві, і тремтіння кожного передавалося всім. Сутінки гусли, і в тиші чулося лише зітхання прибою та уривчасте схлипування Томмі Геддена.
- О боже, а що, як зараз сюди йде друге судно! - несподівано вигукнув Картью.
Вікс звичним поглядом моряка зиркнув на реї і здригнувся, побачивши труп, що завис на гітових.
- Якщо я спробую піднятись на щоглу, я впаду,- мовив він,- у мене нема сил.
Нарешті Амалу видерся до самого клотика, уважно оглянув стьмянілий обрій і крикнув згори, що море пустельне. [330]
- І все ж,- сказав Вікс,- нам не можна зволікати...
- Зволікати...- повторив Сартью, і в його уяві, наче в тумані, миттю промайнули всі сцени щекспірівського «Макбета».
- Так, нам не можна сидіти склавши руки й базікати,- провадив Вікс.- Треба навести на судні лад. Але мені не до снаги щось робити, поки я не ковтну джину, а джин у каюті. Хто принесе?
- Я,- відгукнувся Картью,- якщо мені дадуть сірники.
Амалу дав йому коробку, і Картью пішов на корму та спустився по трапу в каюту. Там, спіткнувшись об труп, він витер сірника, і його погляд зустрівся з поглядом живої людини.
- Ну? - спитав Мак, який тільки тепер очуняв після удару Годдедааля.
- Ми поклали всіх,- відповів Картью.
- Боже! - прошепотів ірландець і знову знепритомнів.
Джин знайшовся в капітанській каюті. Всі випили по ковтку і кинулись прибирати судно. Запала ніч, місяць мав зійти лише через кілька годин, тому на люк поставили ліхтар, аби присвітити Амалу, який змивав палубу. Решта, винісши другий ліхтар із камбуза, взялися за похорон. Голдорсена, Гемстеда, Трента й Годдедааля викинули за борт, причому останній іще дихав. За ним слідом зник Боллен. Потім Вікс, підкріпившись джином, виліз з гаком на щоглу і зняв труп Гарді. Тоді підсту-пилися до китайця: він марив і щось безперестану вигукував своєю незрозумілою мовою, поки його виносили з трюму; лише коли його тіло з плеском пірнуло у воду, ті крики вщухли.
Брауна, за одностайною згодою, вирішили поки що не чіпати. Останні сили покинули людей...
Увесь час вони пили нерозбавлений джин, як воду; три розкорковані пляшки стояли на палубі, і йдучи повз них, кожен відпивав ковток. Врешті Томмі звалився біля грот-щогли й заснув, Вікс упав ницьма біля кормового трапу й більше не ворушився. Амалу кудись непомітно щез. Один тільки Картью тримався на ногах: заточуючись, стояв він на юті, і ліхтар у його руці танцював з кожним рухом. У голові роїлись уривки думок, згадки про всю мерзоту цього дня спалахували й гасли, як вогник ліхтаря на сильному вітрі. Враз його осяяло п'яне натхнення. [331]
«Треба з цим кінчати»,- подумав Картью і, спотикаючись, знову спустився в каюту.
Не побачивши Голдорсенового трупа, він оторопів. Стояв і тупо дивився на спорожніле місце, а потім усе пригадав і всміхнувся.
В капітанській каюті він узяв розпечатаного ящика з п'ятнадцятьма пляшками джину, ліхтар поставив зверху, а потім обережно побрів до виходу. Мак знову опритомнів - зблідле обличчя було скривлене від болю, очі гарячково палали, і Картью пригадав, що нещасному так ніхто й не допоміг. Ірландець, покалічений, а можливо, й присмертний, мав пролежати тут усю ніч. Але було запізно: здоровий розум уже не порядкував на безмовному судні. У Картью лишалось сил тільки на те, щоб якось добутися до палуби. І, кинувши на бідолашного Мака співчутливий погляд, Картью виліз по трапу нагору, скинув ящик у море і знесилено впав біля фальшборту.
Книга: Роберт Льюїс Стівенсон Корабельна катастрофа Переклад Валерія Бойченка
ЗМІСТ
На попередню
|
|
