Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Роберт Льюїс Стівенсон Корабельна катастрофа Переклад Валерія Бойченка
РОЗДІЛ XXV КЕПСЬКЕ СТАНОВИЩЕ
Ледь заясніло на сході, Картью прокинувся. Хвилинку він розгублено дивився на смугу ранкового туману над островом, на реї та звислі вітрила брига, як людина, що пробудилася в чужому ліжку і не може зрозуміти, що ж сталося. Ним володіло дивне відчуття, що трапилось якесь нещастя, а яке - він забув. І раптом, як річка, що змивав загату, на нього ринули згадки про вчорашнє: перед очима попливли жахливі сцени, у вухах зазвучали зойки й благання, забути які йому вже не судилося.
Скочивши на ноги, Картью на якусь мить завмер, стиснув скроні руками, а тоді почав ходити туди й сюди, заламуючи руки, і в його бурмотінні чулося нестерпне страждання: «Господи... господи... господи...»
Він не здавав собі справи, довго це тривало, чи лише хвилину, чи кілька секунд. Раптом він відчув на собі чийсь погляд і побачив, що капітан Вікс, прихилившись до фальшборту, стежить за ним каламутними, мов од пропасниці, очима, страдницьки наморщивши чоло. Каїн побачив себе самого, як у дзеркалі. Ще мить - і вони обидва винувато опустили очі. Картью поквапно відійшов геть від свого спільника й схилився на гакаборт.
Минула година. Вже зовсім розвиднілось; потім зійшло [332] сонце й розігнало туман. Ніхто не порушував тиші - муки сумління були нестерпні. Безладні благання Брауна, волання матросів на вантах, мелодії пісеньок Гемстеда лунали у вухах Картью нестерпним болем. Він не виправдував себе і не звинувачував - він ні про що не думав, йому було неймовірно тяжко. Дивлячись у прозору воду за бортом, він знову й знову бачив спотворене люттю обличчя Годдедааля, криваве призахідне сонце, що зустріло їх на палубі, обличчя китайця, який іще марив, коли вони кидали його за борт, а тоді й погляд капітана Вікса, коли той очумався після п'яного сну й згадав, що сталося.
Час минав, сонце підбивалося вище й вище, але гіркий тягар тиснув душу Картью.
Та незабаром, згідно з багатьма прислів'ями, найслаб-ший із товариства приніс полегкість усім іншим. Амалу, що зазнавав таких самих фізичних та моральних страждань, як і всі інші, прокинувшись, звично подався на камбуз (він почував себе винним за те, що проспав), запалив вогонь і взявся готувати сніданок. Брязкіт посуду, потріскування дров і прозора струминка диму, що знялася високо вгору, трохи розігнали чорну журбу. Товариство приречених згадало про свої щоденні життєві потреби, рятівний здоровий глузд повернувся до них, і життя почало входити в звичні береги. Капітан зачерпнув відро води і став умиватися; Томмі якийсь час дивився на нього, а потім і собі заходився вмиватися. А Картью, пригадавши останнє, що він бачив напередодні, поспішив спуститися в каюту.
Мак не спав - мабуть, він не спав усю ніч. Над його головою весело щебетала в клітці Годдедаалева канарка.
- Як ви там? - спитав Картью.
- У мене рука зламана,- відповів Мак,- але це дурниці; я вже не можу бути в цій каюті. Мені б нагору.
- Краще не треба,- сказав Картью.- Там дуже спечно, ані вітерцю. Я змию ці...- він не договорив, лише мовчки показав на криваві плями.
- Спасибі, спасибі вам...- сказав ірландець тихо й лагідно, як хвора дитина своїй матері. Куди й поділася його рішучість! І коли Картью, принісши відро з водою, швабру та губку, почав наводити лад на бойовиську, Мак то поглядав на нього, то зітхав і склеплював очі, наче непритомніючи.
- Мені треба просити прощення,- сказав він раптом.- Найпаекудніше, що я сам уплутав вас у цю історію, [333] але допомогти вам не зміг. Ви врятували мені життя, сер, ви вправний стрілець.
- Ради бога, не треба про це! - вигукнув Картью.- Ані слова! Ви не знаєте, як усе було. Тут, у каюті, вони чинили нам опір, а на палубі... О господи!..- і Картью, притиснувши до щоки скривавлену губку, насилу переміг напад істерії.
- Не побивайтесь, містере Картью! Тепер уже нічим не зарадиш,- сказав Мак.- Тіштеся тим, що вам хоч не поламали руку, як мені.
Більше вони не говорили, і коли пролунав удар ринди, що кликав на сніданок, у каюті було майже прибрано.
Томмі в цей час теж не сидів: він підтяг вельбота під саму корму і спустив у нього вже розкрите барильце солонини, знайдене у камбузі. Безперечно, в нього на думці було єдине: якнайшвидше покинути бриг.
- Ми можемо взяти тут скільки завгодно харчів,- обізвався він.- Чого ж нам зволікати? Треба негайно вирушати на Гаваї. Я вже готуюсь.
- У Мака зламана рука,- мовив Картью.- Чи витримає він плавання?
- Зламана рука? - перепитав капітан.- Усього лиш? Я накладу йому лубка після сніданку. А я гадав, що він убитий. Той божевільний бив, як...
Згадавши вчорашню бійню, він замовк. Запала тривала тиша.
Після сніданку Вікс, Картью і Гедден спустилися в каюту.
- Я накладу тобі лубка,- сказав капітан.
- Пробачте, капітане,- відповів Мак,- але спершу треба вивести судно в море, а потім уже братися за мою руку.
- Ну, поспішати нам нікуди,- заперечив Вікс.
- Коли до острова підійде ще одне судно, ви заспіваєте іншої,- не відступався Мак.
- Але ж це неймовірне діло,- зауважив Картью.
- Глядіть, не прогадайте,- відповів Мак.- Коли корабля ждеш не діждешся, його й за шість років не дочекаєшся, а коли ні, сюди з'явиться ціла ескадра.
- Саме так! - вигукнув Томмі.- Думка слушна. Швидше споряджаймо вельбота й мотаймо звідси.
- А що скаже про вельбот капітан Вікс? - спитав ірландець.
- Та не скажу нічого,- мовив Вікс.- У нас є непоганий бриг, навіщо нам тепер якийсь вельбот? [334]
- Даруйте,- це несерйозно,- заперечив Томмі.- Бриг у нас, звісно, є, але що з того? Нам на ньому не ввійти в жоден порт.
- Останнім пристановищем цього брига стане океан,- відповів капітан.- Він потоне, і я скажу вам, де саме: за сорок миль од Гаваїв, з навітряного боку. Ми у вельботі зачекаємо, поки його щогли зникнуть під водою - і тоді не лишиться жодного сліду «Летючого шквалу», і ми забудемо, що бачили його. З вельбота на берег зійде команда шхуни «Багата наречена» і з першим же пароплавом вирушить на Сідней.
- Капітане, та ви ж - голова! - вигукнув Мак.- Ну ось що, киньте ви й думати про мою руку, прошу вас, давайте швидше вийдемо в море.
- Мені й самому ось-ось терпець урветься, Маку,- відповів Вікс.- Але зараз повний штиль. Тож давай свою руку і мовчи.
Він наклав лубка Макові. Труп Брауна, холодний і здерев'янілий, витягли з трюма й кинули в лагуну, а місце, де він лежав, вимили. Ще до обіду впорались, та лише після третьої години по тихій лагуні пробігли брижі, налетів сухий шквал, а потім повіяв річний бриз.
Команда не знаходила собі місця від нетерплячки, а капітана мучили сумніви, хоча він і не прохопився про це ні словом. Річ у тім, що капітан Вікс усе життя плавав лише на шхунах, і саме тут його досвідові можна було позаздрити - він міг змусити шхуну протанцювати шотландський танець, він відчував її, як вершник відчував коня, і вона корилась йому, як мисливський собака. Але шхуною його морехідний досвід обмежувався. Коли на її палубі він був Рембрандтом або принаймні Вістлером, то на мостику брига він був П'єром Грассу*. З самого ранку він планував можливі маневри, подумки повторював команди, але відчуття непевності та пригніченості не минало. Все це були самі здогади. Все залежало від випадку - бриг міг послухатись його, а міг і не послухатись - і тоді весь багатющий досвід не підкаже капітанові, як діяти. Якби вся команда не була така змучена, і якби він не боявся звіряти всім свої сумніви, слід було б спробувати вивести судно через прохід на буксирі. Але на ці дві обставини конче треба було зважити, і Віксові нічого не лишалося, як обдумати всі можливі застережні заходи.
(1) Герой оповідання Бальзака, художник-нездара. [335]
Він одвів Картью на корму і терпляче роз'яснив йому, як треба буде діяти, а потім разом з ним оглянув усі вітрила та браси.
- Думаю, що запам'ятаю,- сказав Картью,- але все це достобіса заплутане.
- Ідіотське оснащення! - погодився капітан.- Понавішували якихось косовиків! А в мене, як на гріх, жодного справжнього матроса! Ех, була б це проста бригантина! Добре, що хоч прохід легкий, маневрувати не доведеться... Спочатку ми пройдемо фордевіндом, поки острів не лишиться у нас під вітром, потім круто змінимо курс проти вітру і підемо лівим галсом на південний схід. Зрозуміло?
- Зрозуміло,- відповів Картью досить похмуро, і обидва ще довго розглядали складне плетиво незнайомого оснащення над головою.
Врешті настав час від теорії переходити до практики. Вітрила спустили, і команда зготувалась піднімати якір. Бакштов перерубали, і вельбот лишився за кормою. Підняли топселі й спенкер, реї забрасопили, потім спенкер повернули до правого борту.
- Якір підняти, містере Картью!
- Якір піднято, сер.
- Поставити клівери!
Команду виконали, але бриг з місця не зру^шив.
Вікс, який на шхунах звик покладатись на грот, вирішив скористатися спенкером. Він наказав повернути його проти вітру, потім - за вітром, але бриг і цього разу не зрушив з місця.
- Візьміть цей чортів спенкер на гітови! - побагровівши, заревів Вікс.- Від цієї штуки ніякої користі!
Але тут ошелешеного капітана чекав ще один сюрприз: ледве взяли той спенкер на гітови, як бриг зрушив з місця й пішов за вітром. Віксові здалося, що закони природи для цього судна не чинні; він відчув себе глядачем, якому показують фокуси. Він перестав розуміти, де причина і де наслідок і чого можна очікувати від інших маневрів. Але йому хотілось будь-що зберегти бадьорий дух своєї недосвідченої команди. Його обличчя палало, як смолоскип, але командував він упевненим голосом, тим паче, що тепер бриг зрушив, і капітан подумав, що найважче лишилося позаду.
Поставили марселі, а потім - усі нижні прямі вітрила. Бриг ніби ожив, став набирати ходу, під форштевнем заграла хвиля, над щоглами вище злетіло галасливе птаство. [336]
Перед ним почав поволі відкриватися прохід, а між двома білими бурунами рифів засиніли простори океану. Справа по курсу пропливав низький берег одного з острівців.
Реї забрасопили, спенкер знову повернули до корми, і бриг, спрямований проти вітру, наближався до того місця, де він міг зробити поворот і лівим галсом вийти з лагуни, не лавіруючи.
Підбадьорений успіхом, Вікс сам став за стерно.
Коли бриг набрав швидкості, капітан почав вигукувати команди.
- Готуйсь! Ліво руля!.. На шкотах!.. Грот проти вітру! І нарешті прозвучали фатальні слова:
- Всі на фок, брасопити реї!
Зміна курсу на судні, оснащеному прямими вітрилами, вимагає великого досвіду та вміння блискавично оцінювати ситуацію. Моряк, що звик до прудкої шхуни, на бригу завжди поспішає. 'Так трапилось і тут. Наказ прозвучав надто рано. Марселі обвисли, і бриг одразу збавив хід. Та навіть тепер, якби вони перекинули стерно на другий борт, можна було б закінчити маневр успішно. Однак Вікс не міг навіть подумати про це - на шхунах такий маневр неможливий.
Вікс спробував зробити поворот фордевінд; для цього маневру місця виявилось мало, і приблизно в сорок хвилин на п'яту бриг «Летючий шквал» сів на коралово-піщану обмілину.
Вікс погано знав судна, оснащені прямими вітрилами, і показав це на ділі. Але він був справжнім моряком і природженим капітаном, тож умів знаходити раду в найбільшій скруті, коли не потрібен великий розум, а досить гострих очей та мужнього серця.
Перше ніж його люди зрозуміли, щoб сталося, Вікс уже вигукував нові команди; матроси взяли вітрила на гітови й почали робити проміри довкола брига.
- Засіли добре,- зауважив Вікс і наказав спускати шлюпку.
- Зачекайте! - вигукнув Томмі.- Невже ви хочете запрягти нас, аби стягти бриг із мілини?
- Саме так,- відповів Вікс.
- Я й не подумаю братись за такі дурниці,- сказав Томмі.- Я й так уже натомився до смерті.
Насупившись, він рішуче сів на ляду і додав:
- Ви нас посадили на мілину, ви нас з неї і знімайте! Картью і Вікс перезирнулися. [337]
- Зрозумійте,- сказав Картью,-ми дуже стомлені.
- Починається приплив! - заперечив капітан.- Невже ми не скористаємось припливом?
- Знов дурниці! - огризнувся Томмі.- Припливи будуть і завтра.
- А крім того,- додав Картью,- вітер ущухає, а сонце незабаром сяде. Потемки ми можемо накоїти чортзна-чого.
- Це правда,- погодився Вікс і на якусь мить задумався.- Лиш одного не розумію! - раптом вигукнув він збуджено.- Не розумію, з якого тіста ви зроблені! Я не можу залишатися тут! Погляньте на цей кривавий захід - я не можу залишатися тут!
Усі подивились на нього з жахом і подивом. Капітан повсякчас був їхньою опорою, і тепер, коли цей практичний чоловік раптом постав перед ними таким наляканим, таким безпорадним і збудженим, вони сторопіли, розгубилися. Цим скористався Мак - він, ніким не помічений, видобувся на палубу, коли бриг сів на мілину.
- Капітане Вікс,- сказав він,- це я накликав на вас усі лиха. Мені дуже тяжко, я хочу просити у вас прощення. Якщо бодай хто-небудь скаже: «Я прощаю тобі»,- мені камінь спаде з душі.
Вікс вражено поглянув на Мака, але за мить оволодів собою.
- Ми всі тут як у буцегарні,- сказав він,- і нам не час зводити рахунки чи обмінюватись стусанами. Я прощаю тобі, Маку, але яке з того пуття?
Інші теж простили Мака.
- Дякую вам усім, ви справжні джентльмени,- розчулено мовив Мак.- Але я ось що подумав: адже ми тут усі протестанти?
Це було справді так, хоча й навряд чи протестантська церква могла б пишатися такими синами.
- Це ж прекрасно,- провадив Мак.- Чому б нам не помолитись нашому господу? Адже це не зашкодить!
Він говорив таким же покірним, благальним тоном дитини, і всі скорилися йому й поставали на коліна.
- А я постою,- сказав Мак і затулив очі долонею. Вони прочитали молитву під акомпанемент прибою
та криків чайок і підвелися з відчуттям полегкості. Досі кожен на самоті переживав свою вину і лише інколи в запалі гніву чи суперечки згадував про злочин, щоб відразу прикусити язика. А тепер вони покаялись гуртом, і їм здавалося: найгірше лишилось позаду. Навіть більше: [338] благання «і відпусти нам гріхи наші», вимовлене відразу після того, як вони простили безпосереднього винуватця страшного лиха, прозвучало для їхніх вух як відпущення гріхів.
Саме заходило сонце, коли вони повечеряли, а потім усе товариство, що потрапило в корабельну катастрофу (знову - корабельна катастрофа!), обляглося спати.
Ранок видався безвітряний і паркий. Прокинувшись, вони відчули, що наче й не відпочивали, і байдуже озиралися довкола. Тільки Вікс, добре розуміючи, який тяжкий день їх чекав, заворушився. Він зміряв рівень води в трюмі, спохмурнів, зміряв іще раз і замислився. Усі помітили, що він невдоволений.
Потім він стрепенувся, швидко роздягся, виліз на фальшборт і звів руки над головою, приготувавшися стрибнути в воду. І раптом він наче закам'янів, напружено вдивляючись у небокрай.
- Дайте мені бінокля,- сказав Вікс.
Всі миттю полізли на щогли, а капітан приклав до очей бінокля.
На півночі, над самісіньким обрієм, ледь виднів стовпчик сірого диму, піднімаючись у безвітряному просторі просто вгору, як знак оклику.
- Що це, по-вашому? - спитав хтось у Вікса.
- Поки що не розбереш,- відповів той.- Та як по димові, цей пароплав іде просто на нас.
- Пароплав?!
- Можливо, це китайський поштовий, а можливо, військовий корабель, що курсує в пошуках потерпілих катастрофу. Ану, хлопці, до діла! Всі на палубу!
Опинившись на палубі, Вікс спустив прапор, прив'язав його до сигнального фала і знову підняв, але вже перевернутим.
- Слухайте мене уважно,- сказав він, влазячи в штани,- і все запам'ятовуйте. Якщо це військовий корабель, він буде поспішати. На всіх цих кораблях, де не роблять діла, а лише отримують гроші, завжди несусвітній поспіх. Це якраз те, що нам треба. Ми вирушимо з ними, а вони не стануть витрачати час на зайвий огляд та розпити. Я - капітан Трент; Картью, ви - Годдедааль; ви, Томмі - Гарді, Мак - Браун, Амалу... Хвилинку! Його за китайця нам аж ніяк не видати... Ага, А Він дезертирував, Амалу виявили в трюмі - їхав зайцем,- і я зробив його коком, але паперів на нього не оформляв. Вхопили суть? А тепер повторіть ваші імена. [339]
Його зблідлі товариші покірно виконали команду.
- А як звали двох інших? - спитав Вікс.- Кого Кар-тью застрелив у каюті і кому я розтрощив шелепу на гроті?
- Голдорсен і Воллен,- відповів хтось.
- Ну, а вони потонули,- вів далі Вікс.- Потонули, коли намагалися спустити шлюпку. Ми потрапили в шквал учора ввечері, й нас занесло на мілину.- Він підбіг до компаса, глянув на нього, й провадив: - Шквал налетів з норд-норд-весту, налетів несподівано й навально, фали заїло, і Голдорсен та Воллен упали за борт. Уторопали? Нашорошуйте вуха! - Вікс осідлав свого коника і говорив з гарячковим нетерпінням, схожим на гнів.
- А це не ризиковано? - спитав Томмі.
- Ризиковано? - ревнув капітан.- Та на кожному з нас уже зашморг, ідіоте! Якщо цей пароплав іде в Китай (на що не схоже), нам каюк у першому ж порту, а якщо ні - отже, він їде з Китаю! Ну, а якщо на борту знайдеться бодай один чоловік, котрий бачив Трента чи кого-небудь з його матросів, ми всі через дві години будемо в наручниках... Ризиковано... Ще б пак не ризиковано! Але в нас немає іншої ради, це останній шанс уникнути шибениці! Отак!
Віксові слова прозвучали так переконливо, що всі похололи від жаху.
- А може, нам краще лишатися на цьому судні? - спитав Картью.- Вони допоможуть нам знятися з мілини.
- Ну що ми будемо розводити теревені?! - вигукнув Вікс.- Подумайте лишень: коли я щойно міряв воду в трюмі, там її виявилось аж два фути, а вчора було тільки вісім дюймів. Що трапилось, я не знаю. Можливо, нічого, а можливо, сталося найгірше: розбилося днище. Тоді нам доведеться долати добру тисячу миль у звичайнісінькій шлюпці. Це вам більше до смаку?
- Ну, а якщо нічого особливого не сталось? Кінець кінцем, їхні теслі допоможуть нам полагодитися,- не здавався Картью.
- О святий творець! - скипів капітан.- Як ми засіли? Ви ж бачите - носом. І зараз крен на ніс. Якщо до нас прийдуть теслі, куди вони, перш за все, зазирнуть? Певно, в форпік! І як же ми пояснимо їм усі оті криваві плями? Невже ви маєте себе за членів парламенту, що обговорюють важливе питання? Зграя вбивць із зашморгом [340] на шиї - ось хто ви! Може, ще комусь кортить спитати про дурницю, аби лиш марнувати час? Нема таких? Дяка богові! А тепер, матроси, слухайте. Я спускаюся вниз, а ви лишаєтесь на палубі. Зніміть чохли з отої шлюпки, потім відкрийте скриню з грішми. Візьміть п'ять скриньок, щоб на кожного, поділіть монети порівну на п'ять частин і покладіть на самісіньке дно в ті скриньки - та жвавіше! Загорніть монети в ковдри чи брезент, а чи в якийсь одяг - щоб не дзвеніли. Скриньки будуть нелегкі, але цьому вже не зарадиш. А ви, Картью... А, сто чортів... Ви, містере Годдедааль, підете зі мною. Нам треба впорати іншу справу.
Кинувши погляд на стовп диму, Вікс хутко спустився по трапу в супроводі Картью.
Вони знайшли суднові журнали в кают-компанії, за кліткою з канаркою. їх було два: один вів Трент, а другий - Годдедааль.
Вікс перегорнув перший журнал, другий і випнув губи.
- Ви вмієте підробляти чуже письмо? - спитав він.
- Ні,- відповів Картью.
- Нам щастить - я теж не вмію! - роздратовано вигукнув капітан.- Але гірше те, що журнал Годдедааля заповнювався до самого кінця. Мабуть, він зробив записи перед самим чаєм. Ось, читайте: «Помічено дим вогнища. Капітан Керкап і п'ятеро членів команди шхуни «Багата наречена»... Але у нас є вихід,- додав він, розгортаючи другий журнал.- Трент два тижні не записував сюди ні рядка. Ми знищимо ваш журнал, містере Годдедааль, і візьмемось за Трентів... Себто мій, хотів я сказати. Але з певної причини писатиму не я, а ви. Сідайте тут, а я вам диктуватиму.
- Але як ми пояснимо, куди подівся мій журнал? - спитав Картью.
- А як же зміна письма? - провадив Картью.- Журнал вели ви. Чому ж раптом почав писати я? До того ж, підпис має стояти ваш.
- Ну, це просто. Зі мною стався нещасливий випадок, і я писати не можу,- відповів Вікс.
- Нещасливий випадок? - перепитав Картью.- Це звучить непереконливо. Який іще нещасливий випадок?
Вікс поклав руку на стіл долонею догори і враз пробив її ножем.- Ось який,- сказав він.- В найбільшій халепі можна знайти раду, якщо у тебе є голова на в'язах.
І він зав'язав долоню носовиком, не відриваючись від журналу Годдедааля. [341]
- E! - мовив він.- Та тут так наплутано, що нам і не розібратись нашвидку. По-перше, цей капітан ішов якимось фантастичним курсом, він ухилився на південь від звичних шляхів майже на тисячу миль. Крім того, судно, виявляється, наблизилось до цього острова шостого числа, але потім кілька днів плавало деінде; лише на світанку одинадцятого числа воно знову підійшло до острова.
- Годдедааль казав, що їм з біса не таланило,- зауважив Картью.
- Однак у все це важко повірити,- сказав Вікс.
- Але саме так і було насправді,- наполягав Картью.
- Хай так. Але ж нам не легше - все одно це схоже на вигадку! Ану допоможіть мені перев'язати руку.
Поки Картью тугіше затягував пов'язку, Вікс глибоко замислився, навіть очі заплющив. Та ледве все було зроблено, він схопився на ноги й вилетів на палубу.
- Слухайте, хлопці! - вигукнув він.- Запам'ятайте: ми пришили до цього острова не одинадцятого, а ввечері шостого, і тут нас затримав штиль. Як тільки покінчите зі скриньками, витягніть на палубу кілька бочечок з водою та солониною. Так буде природніше - начеб ми вже споряджали для плавання шлюпку.
І він знову швидко повернувся в каюту, де продиктував Картью записи до суднового журналу.
Потім вони знищили журнал Годдедааля і взялися розшукувати інші суднові документи. З усіх пережитих того ранку жахливих хвилин ці, либонь, були найжахливі-шими. Вони гарячково нишпорили по всіх закапелках, лаючись, натикаючись один на одного, знемагаючи від задухи, холонуч'и від жаху. З палуби їм час від часу кричали, що це справді військовий корабель, що він уже близько, що він уже спускає шлюпку... А документи - мов у воду впали! Як вони не помітили залізного сейфа з судновою касою та розписками, важко зрозуміти, але сталося саме так.
Нарешті вони знайшли найважливіші документи в кишені парадного костюма Трента, де він забув їх після того, як востаннє сходив на берег.
Вікс усміхнувся вперше за весь ранок.
- Саме вчасно,- мовив він.- А тепер давайте їх мені, а оці заберіть собі. Боюсь, що я їх переплутаю.
- А що ж це за папери? - спитав Картью.
- Документи капітана Керкапа та шхуни «Багата наречена»,- відповів Вікс.- Моліть бога, щоб вони нам іще знадобились. [342]
- Шлюпка ввійшла в лагуну, сер! - вигукнув Мак, що виконував роль дозорця, поки вони працювали.
- Час іти на палубу, містере Годдедааль,- мовив Вікс. Коли вони ступили на трап, канарка раптом дзвінко
заспівала.
- Чи ти ба! - здивувався Картью.- Як же ми залишимо цю бідолашку на голодну смерть? Це пташка нещасного Годдедааля.
- То беріть її з собою! - сказав капітан. І вони піднялися на палубу.
За рифом погойдувалась тяжка туша сучасного військового корабля, який час від часу пінив воду гвинтом. А ближче, протокою, линула велика біла шлюпка - дружно здіймалося багато весел, на кормі тріпотів прапорець.
- Ще одне,- згадав Вікс, озирнувши палубу.- Маку, ти бував у китайських портах? Гаразд, так і казатимеш. А всіх інших я в Гонконзі на берег не відпускав, боячись, що ви дезертируєте. Отож ви й лишилися на борту. Так вам легше буде брехати.
Шлюпка підійшла вже зовсім близько. На кермі сидів молодий офіцер, тільки один, і не з високих, бо матроси на веслах весь час перемовлялися.
- Слава богу, вони послали вчорашнього гардемарина! - вигукнув Вікс.- А ти, Гарді, геть на ніс! І щоб жодного матроса у мене на юті!
Цей наказ збадьорив усіх, як холодний душ. Шлюпка вправно причалила під борт, і офіцер-молодик піднявся на палубу, де його поштиво привітав Вікс.
- Ви капітан цього судна? - спитав офіцер.
- Так, сер,- відповів Вікс.- Моє прізвище Трент, а це бриг «Летючий шквал» із Гул ля.
- У вас щось трапилось? - спитав офіцер.
- Будь ласка, пройдіть на ют, і я вам усе розповім,- запросив Вікс.
- Капітане, та вас же лихоманить! - вигукнув офіцер.
- Будь-хто на моєму місці не витримав би,- відповів Вікс і почав сповідати про зіпсовану воду, тривалий штиль, несподіваний шквал, матросів, що потонули. Він розповідав дуже жваво й збуджено, як людина, що із зашморгом на шиї благає прощення. Я чув цю історію з тих самих вуст у шинку в Сан-Франціско, і навіть тоді манера оповіді здалася мені підозрілою. Проте офіцер не відзначався спостережливістю.
- Наш капітан дуже поспішає,- сказав він, вислухавши [343] Вікса,- однак я дістав інструкції допомогти вам, а якщо потрібно більше матросів, то викликати ще одну шлюпку. Чим можу вам зарадити?
- Ну, ми вас не затримаємо,- весело відповів Вікс.- Ми вже все спакували - і скриньки, і хронометр, і документи, і все інше.
- Невже ви залишаєте свій бриг? - здивовано спитав офіцер.- Як на мене, його зовсім не важко зняти з обмілини. Ми вам допоможемо.
- Зняти ми, звісно, знімемо, але чи втримаємо бриг на воді? Ось питання... В носовій частині великий пролом,- відповів Вікс.
Офіцер-молодик почервонів по самі вуха. Він подумав: усі зрозуміли, що він недосвідчений моряк,- і побоявся ще раз пошитися в дурні. Йому й на думку не спало, що капітан обманює його. Раз капітан вирішив покинути бриг - у нього є для цього серйозні підстави.
- Гаразд! - сказав офіцер.- Накажіть вашим матросам вантажити речі в шлюпку.
- Містере Годдедааль, хай матроси вантажать речі в шлюпку! - скомандував Вікс.
Четверо його товаришів чекали наслідків переговорів як на голках. Коли вони почули жадані слова, їм здалося, що серед ночі засяяло сонце. Гедлен нестримно розридався, і поки він крутив корбу, опускаючи в шлюпку вантаж, сльози душили його. Та все пішло на лад, і незабаром скриньки, клунки та потерпілі були в шлюпці. Матроси відштовхнули шлюпку від борту «Летючого шквалу», і за хвилину вона вийшла з довгої тіні покинутого судна, прямуючи до виходу з лагуни.
Поки що все йшло якнайкраще. Офіцер не виявив, що бриг майже непошкоджений; з кожною хвилиною відстань між потерпілими та неспростовними свідченнями злочину збільшувалась. Вони щасливі, вони врятовані! Але, з іншого боку, вони з кожною хвилиною наближалися до військового корабля, який міг стати для них в'язницею і навіть двоколкою ката, що везе їх на страту. Адже вони ще не знали, ні звідки вийшов цей корабель, ані куди він тримає курс, і невідомість давила на їхні серця тяжким каменем.
Вікс перший наважився спитати про це. Картью здалося, що голос капітана долинув до нього здалека, та водночас кожне слово вгвинчувалося в нього, наче куля.
- Як, ви сказали, зветься ваш корабель? - спитав Вікс. [344]
- «Буря». А хіба ви не знаєте? - здивувався офіцер.
«Хіба ви не знаєте?..» Що це означає? Можливо, нічого важливого, а можливо, корабель і бриг зустрічалися?
Прикликавши по поміч всю свою мужність, Вікс поставив ще одне запитання:
- Куди ви прямуєте?
- Нам треба оглянути всі оці жалюгідні острівці,- відповів офіцер,- а потім підемо в Сан-Франціско.
- То ви йдете з Китаю, як і ми? - провадив Вікс.
- З Гонконга,- відповів офіцер, спльовуючи за борт.
«З Гонконга»... Отже, вони приречені: щойно їх доправлять на корабель - відразу арештують; бриг оглянуть, знайдуть плями крові, можливо, лагуну протралять, і тіла вбитих засвідчать страшний злочин.
Картью нестерпно поривало скочити на ноги, закричати й стрибнути за борт. Прикидатися далі здавалось непотрібним, а зволікати - безглуздим: лишалось хіба що кількасот секунд болісної непевності, а там - заслужена ганьба і неминуча смерть...
Але й тепер непогамовний Вікс не здався. На його обличчі заграв кожен м'яз, голос змінився до невпізнанності; здавалося, навіть зовсім не спостережливий та нерозумний чоловік і той помітив би ці красномовні свідчення непевності й страху. Проте Вікс розпитував далі, щоб вивідати свою долю.
- Гарне місто Гонконг, еге ж? - зауважив він.
- Не скажу напевно,- відповів офіцер,- ми були там лише півтора дні. Зайшли по інструкції, і нас відразу послали сюди. Ще ні разу не був у такому жахливому рейсі! - І він продовжував описувати рейс «Бурі», гірко нарікаючи на нещасливу долю корабля.
Але Вікс і Картью вже не слухали офіцера. Вони заціпеніли, глибоко вдихаючи повітря: в голові роїлися думки та гадки про страшну загрозу, якої вони позбавились, і про незбагненну радість, зроджену майже певним тепер шансом на порятунок. Плавання на цьому військовому кораблі нічим їм не загрожує! Потім іще кілька небезпечних днів у Сан-Франціско, днів, які вимагатимуть діяльності та твердого духу,- і вся жахлива історія буде навіки похована, і Вікс знову стане Керка-пом, а Годдедааль - Картью, тобто людьми, яких не можна запідозрити- в злочинах, людьми, які ніколи не чули про «Летючий шквал» і не бачили острова Мідуей. [345]
Це щасливе відчуття не покидало їх весь час, поки шлюпка наближалася до корабля, над бортом якого-витягували шиї цікаві матроси та важкі гармати; це відчуття не покидало їх, коли вони в дивному заціпенінні піднялися на борт і невидющими очима дивилися на високі щогли, білосніжну палубу та юрмище матросів, чиї голоси долинали наче здалеку, і на чиї запитання вони відповідали невлад.
І раптом на плече Картью по-дружньому лягла чиясь рука.
- Норрі, старий! Звідки ти взявся? Таж тебе розшукують по всьому світу! Ти ж тепер успадкував свій маєток!
Картью озирнувся, впізнав обличчя свого давнього шкільного товариша Себрайта і впав непритомний.
Його віднесли в каюту лейтенанта Себрайта, і лікар почав повертати його до тями.
Картью розплющив очі, обвів пильним поглядом незнайомі обличчя і сказав суворо й рішуче:
- Браун повинен піти тією ж самою дорогою. Зараз же або ніколи...
Через кілька секунд свідомість його зовсім прояснилася, й він озвався знову:
- Що я казав? Де я? Хто ви?
- Я корабельний лікар «Бурі»,- почув він у відповідь.- Ви в каюті лейтенанта Себрайта, і вам варто забути про всі тривоги. Баші нещастя скінчилися, містере Картью.
- Чому ви так називаєте мене? - спитав Картью.- А, це Себрайт упізнав мене!.. О!..- Він застогнав і знепритомнів.- Хай до мене прийде Вікс, мені треба негайно поговорити з Віксом! - вигукнув він, інстинктивно стиснувши руку лікаря.
- Гаразд,- сказав лікар,- але єдина умова: ви вип'єте ці ліки, а я приведу Вікса.
Він дав нещасному Картью снодійне, і той через кілька хвилин заснув, що, певно, врятувало його від божевілля.
Потім лікар узявся допомогти Макові. Поки він оглядав зламану руку, то під якимсь приводом змусив його назвати імена всіх урятованих.
Далі настала черга капітана, який на той час був уже зовсім схожий на людину, котру ми знаємо: несподівана бездіяльність, відчуття повної безпеки, ситий обід та велика склянка грогу приспали його пильність і згасили енергію. [346]
- Коли це трапилось? - спитав лікар, оглядаючи рану на руці.
- Тиждень тому,- відповів Вікс, думаючи лише про свої записи в судновому журналі.
- Невже? - здивовано вигукнув лікар, глянувши йому просто в очі.
- Я не пам'ятаю напевне,- затинаючись, відповів Вікс.
Після цієї незграбної брехні підозри лікаря зміцніли.
- До речі, хто з вас Вікс? - ніби між іншим спитав він.
- Про що це ви? - здригнувся капітан і зблід.
- Вікс,- повторив лікар.- Я спитав, хто з вас Вікс. Це ж дуже просте запитання.
Вікс поглянув на нього й нічого не відповів.
- Ну, тоді хто такий Браун? - провадив лікар.
- Про що ви питаєте? І на що ви натякаєте? - вигукнув Вікс, відсмикуючи руку, аж кров порскнула лікареві в обличчя.
Той навіть не витер його, а, дивлячись просто на свою жертву, допитувався:
- Чому Браун повинен піти тією ж самою дорогою? Вікс затремтів і сів на табурет.
- Картью вам усе розказав! - простогнав він.
- Ні,- відповів лікар,- але його і ваша поведінка змусила мене замислитись, і я гадаю - ви дещо приховуєте.
- Дайте мені ще грогу,- сказав Вікс.- Краще я сам усе розкажу. Чорт забирай, ми не настільки винні, як може здатись.
Після другої склянки гроту трагічна історія «Летючого шквалу» вперше стала темою розповіді.
Велике щастя, що вислухав цю історію саме лікар. Він зглянувся над цими невдахами і вирішив будь-що врятувати їх.
Він допоміг Віксові і Картью (щойно той опритомнів) дуже ретельно продумати, як їм поводитись у Сан-Фран-ціско. Він видав «Годдедаалю» довідку, що той тяжко хворий, і під прикриттям ночі допоміг Картью вибратись на берег. Він зробив так, що рана Вікса не гоїлась, аби той мав змогу й надалі підписуватись лівою рукою. Він першого ж дня обміняв срібні монети на золоті, значно полегшивши в такий спосіб підозріло важкі скриньки. Він скористався своїм впливом серед молодих моряків і умовив їх, щоб вони мовчали про справжнє ім'я «Годдедааля», [347] аби воно не попало в газети. Крім того, він зробив їм іще важливішу послугу. В нього у Сан-Франціско був друг, мільйонер. Лікар відрекомендував йому Картью, сказав, що цей молодий джентльмен недавно успадкував великий маєток, але хоче, перше ніж це стане відомо всім, виплатити свої борги евреєві-лихварю.
Мільйонер згодився допомогти, і саме за його гроші Беллерс під час аукціону намагався перехопити бриг у синдикате. Спробуйте здогадатися, як звали цього мільйонера. Його звали Дуглас Лонгхерст!
Поки самозвана команда «Летючого шквалу» мала змогу безслідно щезнути і знову стати командою «Багатої нареченої», їм було байдуже, що бриг продадуть і на ньому виявляться сліди злочину. Але як тільки одного з них - Картью - впізнали, становище змінилося. Підуть балачки - і в його історії випливуть суперечності, його спитають: як це він, вийшовши на шхуні з Сіднея, так швидко опинився на борту брига, що йшов з Гонкон-га? Потім постануть нові запитання, які поступово захоплять і всіх інших членів екіпажу. Тому виник намір попередити можливі ускладнення і викупити бриг на підставну особу, скориставшися несподіваним багатством Картью. За виконання цього плану вони взялись обережно і енергійно. Картью під вигаданим прізвищем найняв квартиру, підшукав повірника (випадково ним виявився Беллерс) і доручив йому купити бриг.
- Яка найбільша сума, сер? - спитав Беллерс.
- Мені потрібен бриг,- відповів Картью,- за ціну я не постою.
- Сказати «будь-яка сума» - це не сказати нічого,- не відступився Беллерс.- Назвіть точну цифру.
- Ну нехай буде п'ятдесят тисяч доларів, коли" вже так,- відповів Картью.
Тим часом капітанові довелося ходити містом, відвідувати консульство, відповідати на перехресні запитання в агенстві Ллойда, придумувати історію загублених квитанцій, підписувати папери лівою рукою і переповідати свої вигадані злигодні всім шкіперам та матросам Сан-Франціско. І щохвилини він ждав, що втрапить в обійми когось із давніх приятелів, і той при всіх назве його Віксом, а можливо, він стрінеться з новим ворогом, який доведе, що він - ніякий не Трент. Сталося друге, але завдяки своїй рішучості капітан викрутився. Було це в консульстві- найбільш непідходящому для таких випадків місці. Він раптом почув, як чийсь грубий голос [348] спитав капітана Трента. Він озирнувся; серце його (вже вкотре!) обірвалось.
- Та ви ж не капітан Трент! - сказав незнайомий, відступивши на крок.- Як це розуміти? Мені сказали, що ви називаєте себе капітаном Трентом... капітаном Джекобом Трентом, якого я знаю з дитинства.
- То ви маєте на увазі мого дядька, що був банкіром у Кардіффі! - відповів Вікс з відчайдушною незворушністю.
- Я вперше чую, що у нього є племінник! - заявив незнайомий.
- Краще пізно, ніж ніколи,- уїдливо кинув Вікс.
- І як там старий почувається? - спитав той.
- Та нівроку! - відповів Вікс, і тут його, на щастя, викликав клерк.
Далі все було гаразд, але вранці,в день аукціону, після розмови з Джімом Вікс знову занепокоївся. На аукціоні він дуже хвилювався, бо знав лише той факт, що Картью спробує купити бриг через свого повірника, але не знав ні особи того повірника, ані інструкцій, які той дістав. Я гадаю, що капітан Вікс не може скаржитись на здоров'я, хоч, судячи з зовнішності, він був схильний до апоплексії. Однак ця хвороба, я певен, йому не загрожує, якщо вже не вхопив його грець під час цього божевільного аукціону, коли старий бриг з дешевеньким вантажем купив на його очах невідомий чоловік за десять тисяч фунтів.
З самого початку вони умовились, що Вікс не буде зустрічатися з Картью, тим паче в його помешканні, щоб ніхто не виявив зв'язку між командою та невідомим покупцем.
Але тепер було не до конспірації, і Вікс вскочив у трамвай, що йшов на Мішін-стріт.
На ґанку він зустрів Картью.
- Швидше, швидше звідси! - мовив той. І коли вже йшли вулицею, додав:
- Це кінець!
- О, то ви вже знаєте, чим кінчився аукціон? - спитав Вікс.
- Аукціон? - вигукнув Картью.- Та я вже й забув про нього!
І він розповів про телефонний дзвінок і голос, який поставив найжахливіше запитання: «Навіщо ви хочете купити «Летючий шквал»?
Цей дзвінок, що прозвучав відразу після неймовірного результату аукціону, міг збаламутити розум самого Еммануїла [349] Канта(1). їм здалося, що вже й сама земля знає про них, що не лише вуличним хлопчакам, а й самому камінню бруківки вже відома їхня жахлива таємниця.
Вони думали тільки про втечу. Поділивши між собою прибуток від рейсу «Багатої нареченої», вони сховали гроші в широких поясах, послали свої скриньки за вигаданою адресою до Британської Колумбії й того ж дня, пополудні, виїхали в Лос-Анджелес.
Наступного ранку вони сіли на судна; Картью відбув у Англію, а решта подалася в Мексіку.
Книга: Роберт Льюїс Стівенсон Корабельна катастрофа Переклад Валерія Бойченка
ЗМІСТ
На попередню
|
|
