Додати в закладки

  
Переклад Translate

Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.

Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Роберт Льюїс Стівенсон Корабельна катастрофа Переклад Валерія Бойченка

Любий друже Лоу!

Нещодавно на Маніхікі я мав приємність зустрітися з Доддом. Ми просиділи близько двох годин в малесенькій, схожій на іграшку, церковці, заставленій стільцями на європейський манір і прикрашеній перламутром у стилі (мені здається) самого царства небесного. Довкола, зазираючи нам в очі та поплескуючи по плечах, юрмились аборигени - безперечно, найпривабливіші люди на всій . нашій планеті. Отам я й поставив Доддові кілька запитань.

Спершу я згадав про той вечір у Барбізоні, коли Картью розповів йому свою історію, і спитав, яким чином вони позбулися Беллерса.

Виявилось, що він відразу розказав своєму другові про переслідувача Беллерса, але Картью сприйняв повідомлення без особливої стурбованості: «Він бідний, а я багатий. Щoб мені його погрози? Я просто поїду кудись подалі - куди квиток дорожчий. Приміром, у Персію. Дуже цікава країна. Може, поїдемо разом?»

Наступного ж дня вони вже поїхали до Константинополя, щоб далі вирушили в Тегеран.

Про крутія Беллерса відомо тільки (з газетної замітки), що він повернувся-таки в Сан-Франціско і вмер у лікарні.

- А тепер друге запитання,- сказав я.- Ви подалися до Персії з мільйонером, ви й самі були багаті. Як же ви опинилися тут, у Південних морях, на торговельній шхуні?

(1) Кант, Іммануїл (1721 -1801) - видатний німецький філософ. [350]

Додд усміхнувся і сказав, що мені ще невідоме останнє банкрутство Джіма.

- Я знову збіднів, і тоді Картью збудував цю шхуну і призначив мене суперкарго. Яхта належить йому, а торгівлю веду я. Оскільки майже всі витрати пов'язані з яхтою, я маю добрий прибуток. А Джім знову став на ноги: він - відомий на Заході торговець фруктами, зерном та земельними ділянками. Навіть більше: тепер він знайшов собі справжнього, досвідченого партнера - це не хто інший, як Нейрс. Нейрс здатен приборкати його норов, він має лій у голові. Вони придбали дві вілли поряд на узбережжі Соселіто, і я гостював у них, коли востаннє був у Сан-Франціско. Джім тепер власник газети (гадаю, він розмірковує про те, як йому найближчим часом стати сенатором), і він хотів, щоб я покинув шхуну і став у нього редактором. Він вважав, що конституцію штату треба міняти, і Меймі підтримує його.

- А яка доля решти команди «Багатої нареченої»? - допитувався я.

- Ну, вони всі добре попиячили в столиці Мексіки,- відповів Додд,- а потім Гедден з ірландцем подалися на золоті копальні Венесуели, а Вікс поїхав до Вальпараїсо. Тепер у чілійському флоті служить якийсь Кер-кап - я зустрічав це прізвище в газетних повідомленнях про війну за Бальмаседу. Гедденові незабаром набридли копальні, і нещодавно я зустрівся з ним у Сіднеї. Він привіз вістку: Мака вбили під час нападу на валку із золотом. Отже, тепер їх лишилося троє, коли не рахувати Амалу, що живе на своєму рідному острові Мауї під горою Хала-а-ка-ла. Канарку Годдедааля він прихопив із собою; кажуть, він береже свої долари, що серед гавайців дивина. А сума у нього чимала, бо він отримав не лише частку Гемстеда: Картью поділив належні йому гроші між усіма порівну, включаючи й Мака.

- І скільки ж йому випало загалом? - не втримався я від запитання, пригадавши, як потішали мене безкінечні підрахунки в його розповіді.

- Сто двадцять вісім фунтів дев'ятнадцять шилінгів одинадцять з половиною пенсів,- відповів Додд незворушно.- Сюди я не зарахував той дріб'язок, який він виграв у карти. Для гавайця, самі розумієте, це чимала сума.

В цей час підійшов пастор і врятував нас од виявів прихильності настирливих аборигенів, запросивши до себе випити кокосового молока. [351]

Моя шхуна мала вийти -в море того ж вечора, бо Додд випередив нас і закупив усі мушлі на острові. І хоча він умовляв мене кинути шхуну й відплисти з ним у Окленд (там він мав узяти на борт Картью), я твердо відмовився.

Річ у тім, що відколи я взявся разом з Гевенсом і Дод-дом готувати для публікації історію життя останнього, я не маю найменшого бажання зустрічатися з Картью. Я, певна річ, людина сучасна і вважаю цілком благопристойним оповіщати весь світ про чиїсь особисті справи - отримуючи певну платню за кожен рядок. Декому це подобається, а кому ні - тим гірше для нього. Проте якийсь голосок нашіптує мені, що не завжди це їм по-добатиметься, що коли-небудь їм урветься терпець. Крім того, на пам'ять приходить доля одного репортера (коли його можна так назвати), що виявився надто сучасним по відношенню до свого сусіда, а мені зовсім не хочеться стати наступником того репортера. Картью, як відомо, «вправний стрілець», тож буде краще, коли я ще кілька років не покину Самоа...

Отже, ми з Доддом розлучились. Але він доправив мене на мою шхуну у власній чудовій шлюпці, розважаючи по дорозі описом своїх останніх відвідин Бутарі-тарі, куди він вирядився за дорученням Картью довідатись, як там ведеться Топеліусові, і, якщо необхідно, допомогти йому. Однак виявилось, що Топеліус процвітає. Він повівся з Доддом спогорда і... врешті... обвів його круг пальця.

- Картью був задоволений,- сказав Додд,- адже коли вони плавали на «Багатій нареченій», то обдурили Топеліуса безсоромно й нахабно. Наскочила коса на камінь...

Ось, либонь, і всі новини, які я узнав від мого друга Лаудене; гадаю, я поставив саме ті запитання, відповіді на які тебе цікавили.

Але ти, мабуть, палаєш бажанням поставити ще одне запитання мені самому. А саме: заради чого твоє ім'я так неждано-негадано з'явилося на останніх сторінках нашої нехитрої оповіді? Хоч ти й не в Аркадії народився - подумки ти линеш туди, до флейт античного світу, до нарцисів та класичних тополь, між якими збереглися сліди німф, до вишуканого, зворушливого й сухуватого мистецтва стародавніх часів. Навіщо ж саме тобі присвячувати такий сучасний твір, який відтворює наші варварські звичаї та сумнівну мораль; твір, де всіма керує сама тільки жадоба грошей і майже на кожній [352] сторінці дзвенять долари; де не вгаває нескінченна суєта нашого століття, читач переноситься з континенту на континент, з моря в море, так що ця книга не стільки роман, скільки панорама, і де кінець скроплений кров'ю, як в епічній поемі? Але ж ти не байдужий до всіх проблем мистецтва, навіть найвульгарнішого, і, можливо, тобі цікаво буде почути, як народився і як створювався роман «Корабельна катастрофа». Якось на борту шхуни «Екватор», неподалік від островів Джонстона (якщо комусь відомо, де вони розташовані), місячної ночі, коли людина так відчуває радість життя, майбутніх авторів(1) цієї книжки розважали історіями продажу суден, що потрапили в катастрофу. Тема зацікавила їх.

- Яка була б заплутана історія,- мовив один із нас,- коли б на борту такого судна виявилась інша команда! Але яким чином це влаштувати?

- Будь ласка! - вигукнув другий.- Історія капітана такого й такого.

Річ у тім, що кілька місяців тому неподалік од місця, де знаходились ми, якийсь англійський шкіпер поставив морякам, що зазнали катастрофи, такі ж умови, що й Трент.

Коли ми йшли спати, скелет сюжету був уже обдуманий, хоча подробиць, як завжди в таких випадках, ми ще не уявляли. Нас уже давно і вабив, і відштовхував найсучасніший жанр поліційного роману чи роману таємниць, коли оповідь починається чим завгодно, тільки не початком, а закінчується чим завгодно, тільки не кінцем. У цьому жанрі нас захоплювала можливість заінтригувати читача, а також і ті непересічні труднощі, які нам треба здолати, щоб досягти цієї мети; відштовхувала ж нас непереборна вада цього жанру - нещирість та поверховість оповіді. Адже читач, намагаючись не загубити нитку сюжету, не схоплює ознак реального життя, і це життя перетворюється для нього в складний, але неживий механізм, а вся книжка, хоч і дуже цікава читачеві, сприймається ним скорше як шахматна задача, ніж як витвір високого мистецтва гарячого людського серця. Ми гадали, що певною мірою це пояснюється навальним початком сюжету; тож, вважали ми, якщо розвивати сюжет поступово, якщо деяких дійових осіб вводити загодя, тобто якщо розпочати цей твір як роман звичаїв, зневаживши правила жанру, то згадана вада пом'якшиться і наша таємнича історія стане життєво правдоподібною. Основою нашої не вельми коштовної тканини ми вирішили зробити дух нашого часу, його навальність, змішування народів та класів у гонитві за грішми, божевільну й не таку вже й романтичну боротьбу за існування, з постійною зміною професій та країн.

(1) Сюжет цього роману Стівенсон опрацював разом з Ллойдом Осбор-ном, своїм названим сином, тринадцятирічним підлітком. [353]

Найдокладніше ми вирішили змалювати два типи: американського ділка і моряка американського торговельного флоту. Ось звідки з'явилися батько Лаудена Додда, і Пінкертон, і Нейрс, і пікніки «Дромадер», і робота на залізниці в Новому Південному Уельсі (останній епізод прийшов несподівано - роман був уже наполовину написаний, коли я зустрів товаришів Картью, які працювали під дощем на залізниці біля Південного Кліфтона, і почув од інженера про молодого дженджика. Після того, як ми придумали такий спосіб розвитку нашого роману таємниць, нам раптом спало на думку, що його вже винайшли до нас,- адже таким методом користувався Чарльз Діккенс у своїх пізніх романах.

Відчуваю: ти дивишся на мене спантеличено. Скільки теоретичних мудрувань, скажеш ти, задля якогось дешевого поліційного роману, і при тому - нічого схожого на відповідь на твоє запитання.

Ніде правди діти - декому з нас до смаку теоретизування. А після такого товстого тому практики можна виділити кілька сторінок і для теорії.

А ось і відповідь на твоє запитання: ми вирішили, що задля цікавості й контрасту наш герой-оповідач має в чомусь відрізнятися від людей, які його оточують,- тож він не буде пересічним мисливцем за доларами. Так Лауден Додд став студентом-скульптором, а наша оповідь, переносячись в різні кутки земної кулі, завітала до Парижа, зазирнула до Барбізона. Ось чому, мій любий друже Лоу, цей ецілог присвячений тобі.

Адже й справді - саме ти, а не хтось інший, спроможешся зрозуміти все, що таїться між рядків,- ти і ще один наш спільний друг. Адже вам відомо, щoб криється тут за кожною маскою; контракт на постачання статуй нагадає тобі давню історію, і тобі не вперше доведеться почути, яку загрозу таїть у собі руссільйонське вино. Нехай зі сторінок цієї книжки зашелестить тобі опале листя Ба-Бро, звуки Лавеню й вулиці Расіна - всі спомини про наше спільне минуле. І якщо тобі й не сподобається ця історія, тобі, я певен, приємно буде вдихнути повітря нашої юності. [354]

© Aerius, 2004

Додати в закладки

  
Переклад Translate