Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Ерік Амдруп У чиїх руках був ніж Переклад Ольги Сенюк
7
Могенсенове житло справляло враження заможного. Сучасна вілла, під дашком - машина нової марки. Відчинила двері маленька, змарніла жінка Могенсен скоро повернеться. Голос у неї був такий же безбарвний, як і вона сама.
- Будь ласка, заходьте, пане комісар. Мій чоловік пішов бігати. Він завжди бігає вранці і після того, як повертається зі школи.
Тюге вражено глянув на неї. Отже, це пані Могенсен. А він думав, що служниця, яка змарнувала свою силу на чужій роботі. Вона завела його до чоловікового кабінету. Кабінет був просторий. Підмурок, камін і величезний письмовий стіл із дубового дерева. Не було сенсу пропонувати йому кави. Адже Могенсен теж захоче випити чашку, коли повернеться. Тюге здалося, що ця жінка - випадковий додаток до Могенсенової вілли.
Тюге підійшов до вікна й звідти побачив, як місцевий політик повертався додому. Показний чоловік, натренований. Біжить сягнистим кроком, добре відрегульоване дихання.
Біля входу щось гупнуло - мабуть, Могенсен скидав черевики. Шепіт. За хвилю Могенсен зайшов до кабінету й потиснув комісарові руку, мов давньому знайомому.
- Дуже гарно з твого боку, що ти зайшов, Свенсене. А я ходив бігати. Людина повинна тримати себе у формі.
Він потер руки, підійшов до каміна, і на обличчі в нього з'явився невдоволений, здивований вираз. Та коли він обернувся до Тюге, обличчя знов усміхалось.
Вони перемовились кількома порожніми фразами. Дружина принесла каву. Тільки для двох.
- У каміні погасло, Рігмор,- сказал Могенсен, не дивлячись на неї.
Вона миттю вийшла з винуватим виглядом.
- Ми вдячні, що ти витримав таку далеку дорогу, аби допомогти нам. Розумієш, хотілося б з'ясувати цю справу швидко.- Він показав у чарівній усмішці гарні, рівні зуби.- Лікарня - гордощі міста. Ми змушені дбати, щоб про неї ніхто не міг сказати поганого слова. Я буду відвертий. У цьому, звичайно, є своя політика. Як і в усьому іншому. Здоров'я і хвороба - все політика!
Тюге задумливо розглядав його. Досить довгий чуб і оорода були старанно розчесані. Показний чоловік, впадає в °ко, цікавий, інтелігентний.
- Це не так просто,- мовив Тюге.- Ми тут чужі й повинні ознайомитися з обставинами.
Пані Могенсен знову зайшла, несміливо глянула на них [187] і заходилась розпалювати в каміні. Могенсен роздратовано застукав пальцями по столі.
- Ідеться тільки про те, щоб він признався. Я не розумію, чому Гольм сам не взявся за це. Краще б він був не ув'язнював його, поки не довів би справу до кінця!
Тюге знуджено похитав головою.
- Ваш начальник поліції зробив те, що був змушений зробити.
Могенсен вражено глянув на нього. Хто сміє йому заперечувати? Він звик вважати свої міркування взірцем непомильності.
- Ви, бачу, твердо переконані, що це Ельмо Поульсен убив медсестру? - сказав Тюге.
- По-моєму, це всім ясно. Хіба ні? Я так зрозумів. Тюге витримав його погляд, тоді запитав:
- І через що ж він її вбив?
- А звідки я можу знати? На те і є поліція, щоб з'ясувати це.
Пані Могенсен тим часом розпалила в каміні й тихенько вийшла. Тюге простежив за нею краєчком ока. Видно було, що чоловікова лють її злякала.
- Так, ми тут для того сидимо. Але ми далеко не посунемось без свідчень тих, хто знає Поульсена Який він, цей доктор Поульсен? Він добре зарекомендував себе тут, у місті?
Могенсен повернувся разом зі стільцем так, що опинився обличчям до каміна.
- Ні, бог свідок, що ні. Ми думали, що не помиляємось, коли вибрали його. З такою ґрунтовною освітою... А з ним вийшов самий клопіт. Пацієнти почали скаржитись. Персоналові важко з ним працювати. Ганчірка, а не головний лікар. Надто нервовий, надто прискіпливий, дуже нерішучий. Вічно посилає пацієнтів ще на якісь обстеження, а це, запевняю тебе, недешево обходиться. Навіщо тоді було будувати велику лікарню і вкомплектовувати її висококваліфікованим персоналом? Поульсенів колега, доктор Ларсен,- чудовий лікар, а не може з ним ладнати. Поульсен розчарував нас, він не доріс до свого становища.
На обличчі в Могенсена з'явився вираз невдоволеної дитини.
- Усе те, що ви кажете, аж ніяк не доводить, що він убив Еллу Гансен. Вам т?.к не здається? Мені не зовсім зрозуміло, чому з доктором Поульсен ом було важко працювати, але що він прискіпливий і сумлінний, я собі уявляю. Ви гадаєте, що це можна назвати вадами? На мене він справив враження втомленої, перепрацьованої людини, яка віддає [188] роботі всі свої сили. Може, в нього було забагато обов'язків? Могенсен сердито засовався на стільці.
Забагато обов'язків? Яке безглуздя! Для такого молодого, як. він! Його попередник, доктор Яльтесен, ніколи не cVaW-ошся. Після того, як прийшов Поульсен, там утворено силу нових посад. А ти можеш вирахувати, скільки це коштує. Ні, Поульссп виявився порожнім лотерейним квитком. а'пє тепер ми його спекаємось.
Могенсен повернув голеву і глянув Тюге просто у вічі, але цей його манерр не досяг успіху. Він сам перший відвів погляд. Його впевненість дрзтуагла Тюге, і той мусив робити над собою зусилля, щоб пе підвищити тону.
- І у вас усі посади зайняті кваліфікованими людьми?
- Є ще кілька вільних,- визнав Могенсен.- Тимчасово. Ці балачки пре кваліфікацію мені вже в печінках сидять. звичайно, головні лікарі повинні мати закінчену вищу освіту! Хоч з другого боку, молоді лікарі повинні знати вже в університеті, що пацієнтові бракує і як його лікувати. Це не важчий фах за інші. Адже молодих учителів посилають учити дітей! Але з тих, що мають університетську освіту, завжди так і пре пиха. А тим часом до всіх, хто виконує будь-яку роботу у сфері громадського обслуговування, вимоги майже ті самі. Я цим не хочу сказати, що нікому не треба вчитися того, чого не вчать усіх. Але така наука потрібна тільки одиницям, тим, хто здійснює загальне керівництво. Поульсен копилить губу й величається, як і інші головні лікарі в окрузі, а їм треба згинати карк, і вони починають згинати його!
Могенсен замовк і погладив себе по бороді, захоплений своїм власним красномовством. Позирнувши на Тюге, він невдоволено запитав:
- Чи, може, ти думаєш інакше, Свенсене? Під час цього монологу Тюге заспокоївся.
- Як на мій погляд, пане Могенсеке, всі ми схожі, але не однакові. Проте ми далеко відбігли від нашої теми. Ви знали Еллу Гансен?
Той відповів не вагаючись:
- Особисто не згіаз. Але вона домагалася керівної посади, тож мені довелося, звичайно, розпитатись про неї. Во-На.і:' НУ> політично вона дотримувалася крайніх поглядів, а и особисте життя було, як то кажуть, досить вільне. Такого не приховаєш у маленькому містечку.
До нього знов повернулася певність.
Вона отримала ту посаду? - запитав Тюге. Могенсен похитав головою. [189]
- З тих причин, що ви називали? - повів далі Тюге,
- І одне, й друге,- промурмотів Могенсен.- Я не бачу, який це має стосунок до справи.
- Я б усе-таки хотів почути, чому ви такі певні, що медсестру вбив Поульсен. Є ж у вас якісь думки з цього приводу.
Тюге нахилився до Могенсена й довірливо всміхнувся.
- Я вже про це казав. Із Гольмових слів я зрозумів, що треба тільки, аби він признався. То чого б я думав якось інакше? В нього були труднощі. Вдома йому, певне, було важко. Я чув, що дружина його п'є. А тут він щодня зустрічає на роботі вродливу, жваву жінку, безперечно, знадливу і з ліберальними поглядами. Таке буває, і воно завжди веде до всякої гидоти. До того ж Поульсен дуже дратівливий.
Тюге поважно кивнув головою.
- Це все гадки, Могенсене. Можливо, що ви спираєтесь на чутки і здогади, коли добираєте кадри, але щоб винести присуд, нам потрібні певніші факти, а поки що ми їх не маємо.
Могенсен вражено глянув на нього.
- Я не просив тебе коментувати мої уподобання. І, до речі, я завжди принципово звертаюся до співрозмовників на «ти». А ти мені весь час викаєш. Я вважаю, що це просто неввічливо.
Отже, не тільки Поульсен тут дратівливий, а й інші також, відзначив про себе Тюге.
- Я насамперед представляю Еллу Гансен,- сказав він.- Після неї Ельмо Поульсена, поки його вина не буде доведена або з нього не буде знята підозра. Щодо форми звертання, то я тут не маю ніяких упереджень. Кажіть «ти», якщо вам це подобається, і дозвольте мені звертатись так, як мені краще.
Вираз обличчя в Могенсена змінився. Натренований політик погамував свій темперамент.
- Звичайно, вибачте. Трохи подаються нерви. Я вже казав, що надто переймаюся справами лікарні.
Тюге підвівся. Виходячи, він ще запитав:
- Першим, кого ми зустріли в Алькюбіні.'був редактор Якобсен. Він давно тут живе?
Могенсен зупинився, тримаючи руку на дужці дверей.
- Уже років з двадцять. Видатна людина. Він переїхав сюди зі столиці. Якийсь час був закордонним кореспондентом, але вони не давали йому волі, а він звик до самостійності. Це велике щастя для Алькюбіна, що він опинився в нас.
Попрощалися вони ввічливо, але холодно. Ідучи стежкою до хвіртки, Тюге відчував потилицею дві пари очей. Ліпив [190] апатий, мокрий сніг і розтавав, коли досягав землі. Важкі темні хмари тягли за собою ранній присмерк.
Поульсени мешкали в мурованому будинку тридцятих років, такому вже традиційному, що хоч очі відвертай. Тюге роздивився на нього з другого боку вулиці. Живопліт був обрізаний неохайно. Світилося тільки в одному вікні на першому поверсі. Він рушив до будинку. Хвіртку довелося ледь підняти, щоб вона відчинилась. Садок здавався жалюгідним, аче яким іще може здаватися садок у таку пору року. Доріт Поульсен виявилася пухкенькою, домашньою на вигляд жінкою, молодшою, нілс чомусь уявляв собі Тюге. Пасмо білявого волосся нависало їй на чоло. Вона вимкнула телевізор і запросила гостя сісти.
- Приємно поговорити з кимось,- мовила вона у відповідь на його виправдування.- Я нікого не бачила, відколи вони заарештували Ельмо.
Вона здригнулася. Тюге погодився випити кави, але від коньяку відмовивсь. Вона щедро налила собі в чарку, з якої вже пила раніше. Руки в неї трусилися, вона розхлюпувала коньяк собі на спідницю, але, мабуть, не помічала цього.
Тюге відкашлявся і після кількох вступних зауважень сказав:
- На вашого чоловіка впала підозра у вбивстві, найперше через те, що він того вечора дивно повівся. Він усе заперечує, і я радий був би повірити йому, але не розумію, чому він не покликав поліцію, а втік. Ви можете мені це пояснити, пані Поульсен?
Очі в неї були втомлені, обличчя змарніле.
- Я не знаю...- Вона перебила сама себе, нетерпляче стріпнувши головою.- Нам ие треба було їхати сюди. Ельмо не... ні, ви не зрозумієте... Як би ви могли зрозуміти. Він такий старанний, боїться зробити щось не так. Для нього справжня лука щось вирішувати. Йому не треба було вчитись на лікаря, принаймні не треба було обирати таку важку спеціальність. У нього все виходить дуже добре, поки вш має з ким порадитись. Вам цього не зрозуміти...- Вона безнадійно похитала головою.- І я не розуміла, не розуміла досі, а тепер маю час подумати. Не сплю і все думаю. Я напевне знаю, що він добрий лікар. Тільки дуже близько бере все до серця, ходить і думає. Ми були погані до нього, геть усі. І я також!
Вона заплакала, не схиливши голови. Дивилася на Тюге, губи з неї кривились, а по щоках текли сльози. Він не topyx-нувся. Вона витерла носа, підвелась і вийшла. [191]
Повернулася вона вмита. Волосся в неї було мокре, а голос спокійний і тверезий.
- Я ненавиджу це містечко. Спершу ми раділи, що опинилися тут. Ельмо було сорок вісім років, коли він отримав це місце. Ми про це не говорили, проте обоє знали, що отримав він його трохи запізно. Ми аж ожили, коли нам написали, що його беруть.- Вона випила свою чарку і, не задумуючись, налила знов.- Наша дочка тепер у Франції. Стомилася від школи і зробила перерву на рік. Ельмо був проти. Ми переїхали сюди без неї. Він був цілком поглинутий роботою.- Вона раптом злісно глянула на Тюге.- Чоловікам легше. Вони роблять те, що повинні робити. А от ми, так звані привілейовані жінки середнього віку! Скінчивши школу, перемо пелюшки, тоді водимо дітей у садок і з садка. Намагаємось створити якнайбільший затишок у домі, щоб він подобався нашим чоловікам. Але тепер цього замало. Треба йти в ногу з часом, мати свою думку, жити інтелектуальним життям, брати участь у обговоренні сучасних проблем. Лютуєш на саму себе, коли не здатна на це.
Вона закашлялась, захлинувшись коньяком. Тюге терпляче чекав. Вона опустила очі й промурмотіла, більше сама до себе:
- Дочка зневажає мене. Ельмо ніколи так до мене пе ставився, він завжди був добрий. Раз він спробував зацікавитися тими дурницями, з якими я повернулася додому. Але він був надто втомлений, я розсердилася, влаштувала йому сцену, не розуміла, як йому важко. Та жінка...- Вона замовкла.
- Хто? - запитав Тюге. Вона похитала головою.
- Ви маєте на думці Еллу Гансен?
Пані Поульсен стиснула кулаки на колінах.
- Це не Ельмо. Ви розмовляли з ним. Не могли не побачити по ньому, що він і мухи не скривдить.
Коньяку в пляшці поменшало, пані Поульсен явно сп'яніла. Було 15идно, що вона звикла пити.
- Ви її знали? - запитав Тюге. Вона похитала головою.
- А ваш чолопік добре знав її? Ви самі кажете, що замало приділяли йому уваги. Не могло бути, що...
Пені Поульсен схопилася.
- Ні! - крикнула вона.- Господи, Ельмо зовсім таким не цікавився. Він, йолоп, піїііоз до неї поговорити про місце. яке їй хотілось посісти. І побачив те страхіття. Він був до краю перенапружений. Боявся, що це кине на нього тінь. Господи, хіба так важко його зрозуміти! [192]
Вона здавалася вже не такою певною, як була на початку розмови.
- Ваш чоловік любить музику?
Вона витріщила на нього очі.
- Що ви маєте на увазі? І чого про таке питаєте?
Тюге здвигнув плечима.
- Мене це дуже цікавить. Він ходить на концерти? У вас є програвач?
Вона дивилася на нього, звівши брови.
- Не розумію, до чого це. Ми ніколи не ходили на концерти. Я байдужа до музики, проте Ельмо любив слухати платівки, і в нас їх є чимало.
Коли він попросив дозволу переглянути платівки, пані Поульсен мовчки кивнула головою і пішла поперед нього до суміжної кімнати. Вона недовірливо стежила за Тюге, поки він, стоячи навколішки, докладно переглядав одну за одною платівки. Нарешті він підвівся, чемно кивнув їй і рушив до дверей.
- Ми зробимо все, щоб якнайшвидше з'ясувати цю справу, пані Поульсен. З мого боку було б хибно щось казати наперед. Ми ще нічого не знаємо. Я не можу вас заспокоїти. Не залишається нічого іншого, як чекати.
Сходи виявилися слизькими. Тюге ішов обережно, тримався за поруччя, а однаково ковзався. Знов почало підмерзати. Тюге не був гімнастом. Суглоби в нього були негнучкі, і він, посуваючись отак до хвіртки, знав, що вигляд у нього кумедний. Звичайний садок навколо звичайного будинку. Ельмо Поульсен не був чимось особливим, і його дружина також. Обоє вони не були призначені на головні ролі, проте доля часом не питає, хто на що здатен.
Вони повечеряли в «Принці». їжа не додавала їм бадьорості. Чотирнадцять годин! Брант похмуро кивав головою, розповідаючи про свої успіхи в лікарні. Потім Тюге переказав йому свої розмови з Могенсеном і з пані Поульсен.
- Ніяк не можна довідатись, хто батько сина пані Гансен.
Вони доручили це Карлсенові. Елла Гансен уперто твердила, що не знає прізвища батька.
- Могенсен цілком переконаний, що її вбив Поульсен,- закінчив свою розповідь Тюге.
- Такої самої думки й Ларсен,- мовив Брант.- Проте жінки запевняють, що цього не може бути. Його секретарка з великим запалом. А стара відьма з жалем у голосі.- Він посміхнувся, задоволений, що панна Мадсен не його співробітниця.- Поульсенова секретарка напевне терпіти не могла Елли Гансен. її ворожість була надто палка, вона явно ревнувала, хоч твердо заперечувала, що між Поульсеном і вбитою були близькі стосунки. Я натрапив там на одну милу дівчину, сусідку й приятельку Елли Гансен. Вона втекла від мене. Спробую зустрітися з нею ввечері. Тюге схвально кивнув головою.
- Чудово. Слухай, усе-таки дивно виходить із тією платівкою.
Брант невдоволено скривився. Вічно цей Тюге чіпляється за дивні дрібниці.
- Єдина така серед усіх! Може, вибрана для Поульсе-на? Я переглянув у нього весь набір платівок. Найбільше там Чайковського. З творами Скрябіна немає жодної, і він казав, що не знає цього композитора. І чому обгортка валялася на підлозі? У квартирі загалом було чисто й прибрано.
Звичайно, були й кращі часи, гарні, спокійні дні, коли все йшло так, як належало. Приємні розмови за кавою в котромусь відділенні або після операцій, якщо чергувала Елла. Він відпружувався, слухаючи її коментарі, заражаючись її добрим гумором. Лісу він також швидко оцінив. Вона давала йому добрі поради, і так тактовно, що він не почував себе ані ображеним, ані збентеженим. Але ці приємні згадки ніби дрібніли поряд з іншими - зі згадками про всякі прикрощі.
Книга: Ерік Амдруп У чиїх руках був ніж Переклад Ольги Сенюк
ЗМІСТ
На попередню
|
|
