Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Пер Вале Вбивство на 31-му поверсі Переклад Ольги Сенюк
21
Крізь шпарку на листи промикувалося світло. Єнсен витяг нотатника й ще раз прочитав те, що записав: «Номер 4, художній директор, 20 років, неодружена, пішла за власним бажанням». Тоді сховав нотатника, дістав службовий знак і подзвонив.
- Хто там?
- Поліція.
- Не дуріть мені голову. Я ж сказала вже вам, що нічого не вийде. Я не хочу.
- Відчиніть.
- Нізащо! Я не хочу! [84]
- Відчиніть.
- Ідіть геть! Дайте мені, ради бога, спокій. Скажіть йому, що я не хочу!
Єнсен двічі гупнув у двері.
- Відчиніть! Поліція.
Двері відчинилися. Жінка зміряла його недовірливим поглядом.
- Ні,- мовила вона- Це вже занадто. Єнсен переступив поріг і показав знак.
- Я Єнсен, комісар шіснадцятої дільниці. Веду слідство в справі, що стосується вашої колишньої посади й місця роботи.
Жінка глянула на емальований знак і позадкувала в коридор.
Вона була зовсім молода, темнокоса, з ледь витрішкуватими сірими очима і впертим підборіддям, убрана в картату сорочку, штани захисного кольору й гумові чобітки. Вона мала довгі ноги, дуже тонкий стан і широкі клуби. А коли рухалася, то видно було, що під сорочкою в неї нічого не надягнено. Коси її були коротко підстрижені й нечесані, косметики вона, мабуть, не вживала.
Чимось ця дівчина нагадувала Єнсенові жінок на картинах з давніх часів. Важко було визначити вираз її очей. У них разом відбивалися лють, страх, розпач і рішучись, і все те однаковою мірою.
Штани в дівчини були замащені фарбою, а в руках вона тримала пензля. На підлозі посеред кімнати лежало кілька розстелених газет, а на них стояло крісло-гойдалка, яке вона, певне, лаштувалася фарбувати.
Єнсен озирнувся по кімнаті. Решта меблів теж справляли таке враження, ніби їх сюди постягувано навмисне, щоб потім пофарбувати в яскраві веселі кольори.
- То ви не збрехали,- сказала дівчина- Він до всього напустив на мене ще й поліцію. Цього ще тільки бракувало. Але я вам скажу відразу: мене ви не залякаєте. Посадовіть мене, якщо знайдете привід. На кухні в мене є пляшка вина, може, цього вистачить. Мені байдуже. Краще все що завгодно, ніж отаке цькування.
Єнсен витяг нотатника
- Коли ви пішли з роботи? - спитав він.
- Два тижні тому. Не вийшла на роботу, та й годі. У вас це мають за злочин?
- Скільки ви там працювали?
- Два тижні. Ви не могли придумати дурніших питань, Щоб мучити мене? Я ж вам сказала то нічого не вийде.
- Чого ви пішли звідти? [85]
- О господи, а ви як гадаєте? Бо не могла більше витримати, що до мене чіпляються кожної хвилини і стежать за кожним моїм порухом.
- Ви були художнім директором?
- Яким у біса директором. Я працювала у відділі інформації. У них це зветься «клейдівчина». Та я й клеїти не навчилася до пуття, як почалася та комедія.
- А що входить в обов'язки художнього директора?
- Не знаю. Здається, він сидить і перемальовує літери або й цілі сторінки з закордонних журналів.
- Чого ви пішли з роботи?
- Боже, невже й це належить до обов'язків поліції? Невже ви такі безжальні? Кланяйтеся тому, хто вас послав, і скажіть, що йому більше личить сидіти в божевільні, аніж лежати в моїй постелі.
- Чого ви пішли?
- Пішла, бо не могла витримати. Невже так важко збагнути? Він помітив мене днів за два по тому, як я прийшла на роботу. Один знайомий попросив мене сфотографуватися до якогось медичного тексту чи чого там іще. І він також побачив той знімок. До того ж я без сорому казка потяглася з ним до якогось вишуканого ресторанчика А тоді з дурного розуму запросила його до себе. Потім уночі він зателефонував, себто ВІН зателефонував до МЕНЕ й спитав, чи не знайдеться в мене пляшки вина. Я послала його до дідька. Відтоді все й почалося.
Дівчина стояла, розставивши ноги, й дивилася на Єнсена
- Що ви, на ласку божу, хочете знати? Що він сидів отут на підлозі, три години тримав мене за ногу й жалібно скавчав? І що він мало не врізав дуба, коли я врешті вирвала ногу й пішла спати?
- Не вдавайтеся до зайвих подробиць.
Дівчина шпурнула пензля в бік крісла. На чобітках лишилися червоні бризки.
- Атож,- нервово сказала вона- Кінець кінцем я могла б навіть переспати з ним. Чому ні? Треба ж спробувати хоч бодай чимось зацікавитися. Щоправда, я з ніг падала, так хотіла тоді спати, але хто б сподівався, що він оскаженіє, тільки побачивши, як я роздягаюся. Ви не можете уявити, в якому пеклі я жила ті тижні, день у день. Йому конче хотілося мати мене, йому потрібні були мої природні, безпосередні інстинкти. Він збирався послати мене в довко-лосвітню подорож. Я мала помогти йому вернути якісь життєві втрати. Він хотів зробити мене директором чого завгодно. Мене - директором! Ні, золотко, там не треба нічого вміти. Тобі не цікаво? Це не має значення, золотко. [86]
- Ще раз кажу: не вдавайтесь до зайвих подробиць. Вона затамувата віддих і глянула на нього, наморщивши лоба.
- То ви не... то вас не він послав?
- Ні. Ви отримали диплом, як пішли з роботи?
- Отримала, проте...
- Покажіть його.
В її погляді застиг подив. Вона підійшла до синьої шафки біля стіни, висунула шухляду й дістала з неї диплом.
- У нього не зовсім пристойний вигляд,- збентежено сказала вона
Єнсен розгорнув диплом. Хтось у тексті золотими літерами понаставляв великих червоних окличників. А на першій сторінці красувалося кілька лайливих слів, теж товсто виведених червоним олівцем.
- Негарно, я розумію, але я так була розлютилася... Бо ж таки сміх, та й годі. Я пробула там не більше як два тижні, і єдине, що за той час зробила,- це дозволила потримати себе три години за ногу, тоді розібралася при ньому й одягла піжаму.
Єнсен заховав нотатника до кишені.
- До побачення,- сказав він.
Переступивши поріг, він відчув у правому боці гострий біль. Біль був дошкульний, почався раптово. У нього потемніло в очах, він невпевнено ступив ще раз і сперся плечем на одвірок.
Вона зразу вискочила з коридора
- Що з вами? Ви хворі? Ходімо сядете. Я вам допоможу.
Єнсен відчув її дотик, коли вона підпирала його плечем, і встиг помітити, що вона була м'яка й тепла
- Стривайте, я принесу вам води. Дівчина помчала до кухні й миттю вернулася.
- Випийте. Може, вам ще щось треба? Не хочете трохи лягти? Вибачте, що я так повелася. Я просто не збагнула відразу що й до чого. Один із тих, що там порядкують, байдуже, хто саме, весь час мене переслідує...
Єнсен випростався. Біль не стих, але він уже почав до нього звикати.
- Вибачте,- ще раз сказала дівчина,- я не збагнула, чого ви хотіли. І досі не збагну. Ох, завжди я помиляюся. Часом навіть боюся, що зі мною не все гаразд, що я якась ненормальна Але я хочу чимось цікавитися, робити щось корисне й самій вирішувати, що саме. Я і в школі була не така, як усі, й завжди питала про таке, що мене ніхто не розумів. А мене воно цікавило. Я знаю, що й тепер я не така, [87] як інші жінки. І на вигляд не така, і назіть запах у мене інший. Мабуть, я просто божевільна чи, може, світ божевільний, не знаю, що гірше. Біль поступово стихав.
- Раджу вам тримати язика на припоні,- сказав комісар Єнсен.
Він надяг капглюха й спустився до машини.
Книга: Пер Вале Вбивство на 31-му поверсі Переклад Ольги Сенюк
ЗМІСТ
На попередню
|
|
