Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Пер Вале Вбивство на 31-му поверсі Переклад Ольги Сенюк
28
Не встиг він сісти до столу, як задзвонив телефон. Він узяв трубку й за давньою звичкою глянув на годинника: 13.08.
- Єнсене!
- Слухаю.
- Вони щойно отримали листа, як ви й передбачали.
- Так?
- Мені тільки що телефонував головний редактор. Він стурбований і не знає, що робити. [121]
- Чого стурбований?
- Як я вже вранці казав вам, шеф концерну й видавець виїхали за кордон. Отже, на нього лягла вся відповідальність, а він не дістав від них щодо цього ніяких вказівок.
- Щодо чого?
- Що йому робити. Його, очевидно, не повідомили, що може прийти такий лист. І для нього це було, так би мовити, як вибух бомби. Мені здається, він навіть не знав, що винного спіймали.
- Розумію.
- Він кілька разів перепитував мене, чи можемо ми гарантувати на сто відсотків, що в Домі нема вибухівки. Я йому відповів, що принаймні великого ризику нема Але гарантувати щось, та ще й на сто відсотків... Ви можете?
- Ні.
- Так чи так, а він просить послати йому про всяк випадок кілька чоловік. Цього ми не можемо йому відмовити.
- Розумію.
Начальник поліції відкашлявся.
- Єнсене!
- Слухаю.
- Вам нема потреби їхати туди особисто. По-перше, тому, що ви й так мали тяжкий тиждень, а по-друге, тому, що це вже випадок буденний. А крім того...
Коротка мовчанка
- Крім того, директор видавництва аж ніяк не прагне знов зустрітися з вами. Не будемо з'ясовувати чому.
- Так.
- Пошліть ті самі сили, що й минулого разу. Ваш безпосередній помічник утаємничений в усе. Нехай він і командує.
- Ясно.
- Якщо хочете, то, звичайно, можете керувати операцією по радіо. Тут я даю вам цілковиту волю.
- Ясно.
- Я зовсім не хочу вас дезавуювати. Гадаю, що ви мене розумієте. Але нема причини не піти директорові назустріч, коли можна
- Розумію.
Даючи вказівки начальникові патруля, Єнсен ввімкнув гасло тривоги.
- Тримайтеся не на очах. Не привертайте до себе уваги.
- Слухаю, комісаре.
Єнсен поклав трубку і прислухався до дзвінків у вартівні. [122]
Через одну хвилину тридцять секунд машини виїхали з подвір'я. Годинник показував 13.12.
Єнсен посидів кілька хвилин, намагаючись зосередитися. Тоді підвівся й спустивсь до апаратної. Черговий поліцай схопився з-за контрольного столика й козирнув. Комісар сів на його місце.
- Де ви тепер?
- За два квартали від майдану Профспілок.
- Вимкніть сирени, коли переїдете майдан.
- Зрозумів.
Голос у Єнсена був спокійний, як завжди. На годинника він не дивився, бо й так міг вирахувати час до секунди. До Дому начальник патруля під'їде о 13.26.
- Минаємо майдан. Я вже бачу Дім.
- Жоден поліцай у формі не повинен заходити в Дім або наближатися до нього.
- Зрозумів.
- Збільшіть відстань між машинами.
- Слухаю.
- Далі робіть те саме, що минулого тижня.
- Зрозумів.
- Повідомте мене, як тільки оціните обстановку. Я чекатиму тут.
Єнсен лишився сидіти, мовчки дивлячись на пульт.
Дім належав до найвищих будівель у країні, та ще й стояв на такій верховині, що його видно було з усіх кінців міста. Він завжди бовванів перед очима, і хоч би звідки хто їхав, здавалося, що Дім стоїть у кінці шляху. Він мав квадратову основу і тридцять поверхів. На кожній стіні було чотириста п'ятдесят вікон і білі дзиґарі з червоними стрілками. Облицьований Дім був глазурованими плитками, синіми від основи, а що вище, то яснішими. Крізь вітрову шибку начальникові патруля Дім видавався велетенською колоною, що виростає з землі просто в холодне, по-весняному безхмарне небо. Дім розростався, заслоняючи собою обрій.
- Я приїхав. У мене все.
- У мене також.
Комісар Єнсен глянув на годинника: 13.27.
Радист повернув важілець.
Єнсен не повернувся й не відвів очей від годинника Стрілка швидкими порухами відзначала секунди.
У кімнаті було зовсім тихо. Обличчя в Єнсена напружилося, зіниці звузились, а навколо очей зібралися мереживом зморшки. Радист допитливо дивився на свого начальника 13.34... 13.35... 13.36... 13.37... [123]
В апараті затріщало. Єнсен не поворухнувся.
- Комісар?
- Так.
- Я бачив листа. Безперечно, його склала та сама людина. Такі самі літери і все таке саме. Тільки папір інший.
- Далі.
- Той, із ким я розмовляв, директор видавництва, дуже нервусться. Певне, тремтить зі страху, аби чогось не сталося, поки шефів нема.
- Ну?
- Вони евакуюють будинок, так самісінько, як і минулого разу. Чотири тисячі сто чоловік. Уже почали.
- Де ви тепер?
- Перед головним входом. Ну й люду пре.
- Пожежники?
- Викликані. Одна машина. Гадаю, що досить. Перепрошую... Треба перекрити вулицю. Потім доповім.
Єнсен чув, як начальник патруля давав комусь наказ. Потім стало тихо.
13.46.
Єнсен і далі сидів у тій самій позі. На виду він теж не
змінився.
Радист здвигнув плечима й ледве стримався, щоб не
позіхнути.
13.52. В апараті знов затріщало.
- Комісар?
- Так.
- Натовп порідшав. Цього разу вони впоралися швидше. Уже виходять останні.
- Яка обстановка?
- Усе гаразд. Під'їзди до будинку перекриті на сто відсотків. Пожежна машина вже прибула. Одне слово, порядок.
Начальник патруля здавався спокійним і впевненим. Голос його бринів розважно, майже заспокійливо.
- Господи, скільки того люду! Як маку. Тепер уже всі вийшли.
Єнсен стежив за секундною стрілкою, що бігала кружка.
13.55.
Радист позіхнув.
- Щастя, що нема дощу,- зауважив начальник патруля.
- Не вдавайтесь до... [124]
Єнсен здригнувся й трохи підвівся зі стільця. __ Усі вийшли з будинку? Кажіть негайно!
- Так, крім невеличкого спеціального відділу. їм там нічого не загрожує, та й не виведеш їх за такий короткий...
Перед Єнсеном постало інше видиво. Він побачив усе так ясно, ніби в спалаху магнієвої блискавки. Не дослухавши, що каже начальник патруля, він опустився на стілець.
- Де ви?
- І далі перед...
- Негайно до вестибюля! Чуєте?
Блискавка не гасла. Єнсен уже знав, яка думка сяйнула йому на коротку мить, коли сьогодні вранці він розплющив очі.
- Я у вестибюлі...
- Мерщій до будки сторожа. До телефону. Наберіть номер тридцять першого відділу. Там є список усіх телефонів.
Тиша. 13.56.
- Телефон... він не працює. Номер...
- А ліфти?
- Електричний струм скрізь вимкнено. І телефони, і все...
- А якщо сходами? Скільки треба часу? -- Не знаю. Десять хвилин...
- У будинку хтось ще є?
- Двоє наших, але не вище за п'ятий поверх.
- Покличте їх. Не відповідайте. Нема часу.
13.57.
- Вони спускаються.
- Де пожежна машина?
- Перед входом. Мої люди вже спустилися.
- Нехай пожежники під'їдуть за ріг бокового крила.
- Виконано.
13.58.
- Відійдіть у безпечне місце. За крило. Бігом. Важкий тупіт і засапаний віддих.
- Дім порожній?
- Так... крім... тридцять першого...
- Знаю. Притисніться до стіни в кутку, щоб на вас щось не впало. Розтуліть рота. Розпружте м'язи. Глядіть, щоб не прикусили язика. Я кінчаю. [125]
13.59.
Єнсен вимкнув апарат.
- Дайте гасло тривоги,- звелів він черговому поліцаєві.- Не забудьте про службу вертольотів. Справа негайна
Єнсен підвівся й пішов до свого кабінету. Він сів до столу й налаштувався читати. Він сидів зовсім тихо й подум-ки прикидав, чи вибух буде чутно аж сюди.
© Aerius, 2004
Текст з ae-lib.org.ua
Книга: Пер Вале Вбивство на 31-му поверсі Переклад Ольги Сенюк
ЗМІСТ
На попередню
|
|
