Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Артур Конан Дойл Записки Шерлока Холмса Переклад Миколи Дмитренка
- Близько десятої.
- Як я розумію, Вільям також був у ліжку о цій годині?
- Так.
- Диво-дивне, що саме минулої ночі йому треба було не спати. А тепер, містере Каннінгхеме, я буду вам дуже вдячний, якщо ви проведете нас по будинку.
З вимощеного кам'яними плитами коридору, по обидва боки якого розташувались кухні, просто на другий поверх вели дерев'яні сходи. Вони виходили на площадку навпроти других, ошатніших сходів з холу. На цю площадку виходила вітальня й кілька спальних кімнат, серед них спальні містера Каннінгхема та його сина. Холмс ішов повільно, пильно вивчаючи архітектуру будинку. З усього його вигляду було видно, що він іде по гарячому сліду, а проте я анінайменшою мірою не міг уявити, в якому напрямку ведуть Холмса його розрахунки.
- Шановний сер,- дещо нетерпляче мовив містер Каннінгхем, звертаючись до Холмса,- запевняю вас, у цьому немає ніякої потреби. Оце біля сходів моя кімната, а за нею синова. Подумайте самі, чи можливо, щоб злодій піднявся нагору й не потурбував нас?
- Вам слід би було походити навколо будинку й пошукати свіжих слідів,- з досить недоброзичливою усмішкою проказав його син.
- І все ж я змушений просити вас потерпіти мене ще трохи. Мені б хотілося, наприклад, подивитись, як далеко видно з вікон ваших спалень. Це, як я розумію, спальня вашого сина,- Холмс розчинив двері,- а там, гадаю, кімната для одягання, де він курив, коли зчинилась тривога. Куди виходить її вікно?
Холмс перейшов спальню, відчинив двері кімнати для одягання й обвів її поглядом.
- Сподіваюсь, тепер ви задоволені? - роздратовано спитав містер Каннінгхем.
- Дякую вам. Здається, я побачив усе, що хотів.
- Тоді, якщо це справді необхідно, ми можемо зайти до моєї кімнати.
- Якщо це не надто для вас обтяжливо. Мировий суддя знизав плечима й повів нас у свою спальню, просто умебльовану й нічим не примітну кімнату. Поки всі йшли до вікна, Холмс трохи затримався, і ми з ним опинились позаду групи. У ногах ліжка притулився квадратний столик, на якому стояв таріль з апельсинами й графин з водою. Проходячи мимо, Холмс, на моє невимовне здивування, нахилився й просто переді мною навмисно все це перекинув. Скло розлетілося на тисячу скалок, а фрукти розкотились по всіх кутках.
- Ну й накоїли ви лиха, Вотсоне,- незворушно мовив він.- Ви тільки подивіться, на що ви перетворили килим.
Я розгублено нахилився й заходився підбирати апельсини, здогадуючись, що з якоїсь причини мій друг хоче, щоб я взяв провину на себе. Інші приєднались до мене й знову поставили столик на його місце.
- Оце так-так! - вигукнув інспектор.- Куди ж він подівся?
Холмс зник.
- Перечекайте тут хвилинку,- проказав молодий Елік Каннінгхем.- Як на мене, ваш приятель з'їхав з глузду. Батьку, ходімо зі мною, подивимось, куди він справді подівся?
Вони вибігли з кімнати, залишивши інспектора, полковника й мене здивовано витріщатись один на одного.
- Слово честі, я ладен погодитися з містером Елі-ком,- мовив полісмен.- Можливо, це наслідок хвороби, але мені здається, що...
Договорити йому не дав раптовий крик: «Рятуйте! Рятуйте! Вбивають!» Похоловши, я впізнав голос свого друга. А наступної миті, не тямлячи себе, рвонувся з кімнати на сходову площадку. Крики, що перейшли в хрипкі нерозбірливі вигуки, долинали з кімнати, куди ми заходили спочатку. Обидва Каннінгхеми схилились над Шерлоком Холмсом, який лежав на підлозі молодий обома руками стискав йому горло, а старий, здавалось, викручував йому руку. Ми троє миттю кинулись на них, відірвали від Холмса, і він, страшенно блідий і, очевидно, вкрай знесилений, хитаючись, звівся на ноги.
- Заарештуйте цих людей,- мовив він, задихаючись.
- На якій йідставі?
- Вони звинувачуються у вбивстві свого кучера Вільяма Кервена!
Інспектор спантеличено втупився в нього.
- Слухайте, містере Холмсе,- нарешті спромігся він,- ви, я певен, не думаєте, зрозуміло, що треба справді...
- То годі-бо, голубе,- різко відказав Холмс,- ви тільки подивіться на їхні обличчя!
Ніколи, присягаюсь, я не бачив на людських обличчях красномовнішого визнання вини. Старший був приголомшений і наче аж заціпенів, глибокі, важкі зморшки на лобі й біля носа промовляли про похмуру безнадію. Його син, навпаки, скинув з себе недавню недбалу безтурботність і жвавість, а лють небезпечного дикого звіра, що засвітилась в його очах, спотворила риси його гарного лиця. Інспектор нічого не відповів, але, ступивши до дверей, засюрчав у сюрчок. На виклик з'явилось двоє констеблів.
- У мене немає вибору, містере Каннінгхеме,- мовив він.- Я впевнений, що все це виявиться дурною помилкою, але ж ви бачите, що... А, ви он як? Ану киньте!
Він з силою викинув руку вперед, і револьвер, у якого молодий Каннінгхем вже почав зводити курок, грюкнув на підлогу.
- Підберіть його,- сказав Холмс, швидко наступивши на револьвер.- Він згодиться на суді. Але ось і те, чого нам справді бракувало.
В руці Холмс тримав пожмаканий папірець.
- Залишки записки! - вигукнув інспектор.
- Саме так.
- І де ж вона була?
- Там, де, за моїми розрахунками, й повинна була бути. Я поясню все трохи пізніше. Мені здається, полковнику, що ви з Вотсоном можете повертатись додому, а я прийду щонайбільше за годину. Ми з інспектором повинні поговорити із заарештованими, але я неодмінно буду до другого сніданку.
Шерлок Холмс дотримав свого слова - близько першої години дня він приєднався до нас у - курильній кімнаті полковника. Його супроводжував маленький літній джентльмен, представлений мені як містер Ек-тон, чий дім був місцем першої крадіжки.
- Мені хотілось би, щоб містер Ектон був присутній, коли я розповідатиму вам про цю дрібну справу,- сказав Холмс,- адже цілком природно, що йому буде дуже цікаво почути подробиці. Але боюсь, полковнику, що ви пошкодуєте про ту годину, коли взяли під свій дах такого невгамовного птаха, як я.
- Навпаки,- щиросердо мовив полковник,- я вважаю за велику честь дістати можливість познайомитись з вашими методами розслідування. Зізнаюсь, вони перевершили всі мої сподівання, і я абсолютно неспроможний зрозуміти, як ви все розплутали. Я, наприклад, не бачив навіть натяку на розгадку.
- Боюсь, мої пояснення вас розчарують, але я додержуюсь правила не приховувати власних методів ні від мого друга Вотсона, ні від будь-кого іншого, хто виявляє до них розумну цікавість. Та передовсім, полковнику, оскільки мені неабияк дісталось у Кан-нінгхемів, я трохи пригощуся вашим коньяком. Останнім часом мої сили випробовуються досить часто.
- Сподіваюсь, з вами раніше не траплялось нервових припадків?
Шерлок Холмс щиро розсміявся.
- До них ще дійде черга,- мовив він.- А зараз я розповім вам усе про цю справу по порядку, наголошуючи на різних деталях, що привели мене до правильного висновку. Будь ласка, зупиняйте мене, якщо якісь мої умовиводи будуть вам не зовсім зрозумілі. Б мистецтві розслідування злочину найважливіше серед безлічі фактів - уміти відрізнити суттєві від несуттєвих. Інакше ваша енергія й думки не сконцентрують-' ся на головному, а неодмінно розпорошаться. Ну, а в цій справі з самого початку в мене не було анінаймен-шого сумніву, що ключ до розкриття злочину слід шукати в клаптику паперу, затиснутого в руці мертвого.
Перш ніж перейти до подробиць, я хотів би привернути вашу увагу до такого факту: якщо розповідь Еліка Каннінгхема відповідає дійсності і якщо супротивник, застреливши Вільяма Кервена, негайно втік, то очевидне, він не міг бути тим, хто видер записку з руки вбитого. Але ж якщо це зробив не він, то тільки Елік Каннінгхем і ніхто інший, бо на той час, коли його батько спустився вниз, на місце події вже збіглось кілька слуг. Деталь досить суттєва, але інспектор прогледів її, бо почав розслідування з твердою впевненістю, що ці сільські вельможі не мають до вбивства ніякого відношення. Ну, а я дотримуюсь правила ніколи не мати упередженої думки, а слухняно йти за фактами, хоч би куди вони мене вели, тому вже на найпершій стадії розслідування я зрозумів, що на роль, яку відіграв Елік Каннінгхем, дивлюся з недовірою.
Так от, я дуже уважно дослідив ріжок записки, переданий нам інспектором. Мені зразу ж стало ясно, що це частина надзвичайно цікавого документа. Ось відірваний клапоть. Чи не помічаєте ви в ньому чогось такого, що може навести на певні роздуми?
- Почерк має якийсь незвичайний вигляд,- зауважив полковник.
- Любий сер! - вигукнув Холмс.- Не може бути ніякого сумніву, що записку писало дві особи - через слово. Коли я зверну вашу увагу на енергійні букви «t» в словах «at» і «to» й попрошу вас порівняти їх з невиразними «t» в словах «guarter» й «twelve», ви зразу ж визнаєте цей факт. Дуже нескладний аналіз цих чотирьох слів дасть вам .іожливість з абсолютною впевненістю сказати, що слоза «learn» і «may» написано твердішим почерком, а слово '«what» - більш м'яким.
- Присягаюсь Юпітером, це ясно як день! - вигукнув полковник.- Але з якої це речі двом особам треба було писати листа в такий спосіб?
- Очевидно, діло було не з чесних, і одна особа, не довіряючи другій, вирішила, що кожному слід взяти в ньому рівну участь, хоч би як усе закінчилось. Далі, з двох осіб, це теж ясно, заводієм був той, хто написав «at» і «to».
- А як ви таке вирахували?
- Ми можемо встановити це з характерних особливостей, які відрізняють один почерк від другого. Але ми маємо ще вагоміші підстави для такого припущення. Якщо ви уважно вивчите цей клаптик паперу, то дійдете висновку, що особа з більш твердим почерком писала всі свої слова першою, залишаючи порожні місця, в які друга особа вписувала свої. Ці пропуски не завжди були достатніми, і ви можете бачити, що другій людині важко було втулити своє слово «quarter» між словами «at» і «to», а це показує, що вони вже були написані раніше. Особа, яка написала всі свої слова першою, і є той, хто спланував справу.
- Блискуче! - вигукнув містер Ектон.
- Але все це - речі нескладні,- мовив Холмс.- А втім, зараз ми підходимо до пункту, який для нас дуже важливий. Ви, мабуть, не знаєте, що експерти навчилися з неабиякою точністю визначати вік людини з її почерку. В нормальних випадках вони можуть зробити це з точністю до чотирьох-п'яти років. Я кажу: в нормальних випадках,- тому що погане здоров'я або фізична кволість дають ознаки похилого віку навіть у юнака. В нашому ж випадку, дивлячись на сміливий, твердий почерк одного й на якийсь горбатий почерк другого, ще досить розбірливий, хоч літера «t» в нього вже почала втрачати поперечну риску, ми можемо сказати, що один з тих, хто писав, молода людина, а другий - старий, хоч ще й не зовсім немічний.
- Блискуче! - знову вигукнув містер Ектон.
- Та є ще одна деталь, хоч і менш помітна, але більш цікава. Ці два почерки мають дещо спільне. Вони належать людям, що перебувають у кровному родстві. Для вас найбільш очевидний прояв цього в тому, що обидва пишуть літеру «є» на грецький манір, я ж бачу чимало інших дрібниць, які свідчать про це саме. Для мене немає ніякого сумніву: в обох зразках почерку простежуються родинні особливості. Звичайно, я подаю вам тільки основні результати свого дослідження клаптика паперу. Є ще двадцять три спостереження, які будуть цікавіші не для вас, а для спеціалістів. І всі ці спостереження діяли в одному напрямку: поглиблювали у мене враження, що саме Каннінгхе-ми - батько й син - написали цього листа.
Дійшовши цього висновку, я, зрозуміла річ, зробив наступний крок у вивченні деталей злочину, щоб подивитись, наскільки це зможе нам допомогти/ Я пішов з інспектором на садибу Каннінгхемів і побачив усе, що треба було,побачити. Рана на тілі вбитого, як я зміг визначити з цілковитою впевненістю, була спричинена револьверним пострілом, зробленим з відстані десь більше чотирьох ярдів. На одязі не було чорних цяток від пороху. Отже, Елік Каннінгхем явно збрехав, сказавши, що двоє чоловіків бились, коли пролунав постріл. Далі, батько й син показали одне й те саме місце, де злочинець вибрався на дорогу. Проте випадково саме там проходить широка канава з вологим дном. Оскільки ж у цій канаві не виявилось ніяких слідів, залишених взуттям, я твердо переконався не тільки в тому, що Каннінгхеми знову збрехали, але й у тому, що на місці події взагалі не було ніякого чоловіка.
Тепер мені треба було зрозуміти мотиви цього своєрідного злочину. Щоб добратися до них, я насамперед доклав зусиль до того, щоб з'ясувати причину першої крадіжки в містера Ектона. Я зрозумів з того, що нам сказав полковник, між вами, містере Ектоне, і Каннінг-хемами вівся судовий процес. Зрозуміло, мені зразу ж спало на думку, що вони вдерлися у вашу бібліотеку з наміром заволодіти якимсь документом, що міг би відіграти в справі важливу роль.
- Цілком слушно,- підтвердив містер Ектон,- щодо їхніх намірів ніяких сумнівів бути не може. .Я маю незаперечне право на половину їхнього теперішнього маєтку, і якби їм поталанило знайти один документ, який, на щастя, зберігається в сейфі моїх повірених, вони, безперечно, виграли б цей процес.
- Так ось воно що! - мовив Холмс, посміхнувшись.- Вони вдалися до небезпечної, відчайдушної спроби, в якій відчувається вплив молодого Еліка Кан-нінгхема. Нічого не знайшовши, вони намагались відвернути від себе підозру, для чого зробили так, щоб усе мало вигляд звичайнісінької крадіжки зі зламом, бо прихопили з собою те, що потрапило під руку. Все це було досить зрозуміло, але залишалось чимало й незрозумілого. Чого я хотів над усе - це знайти решту записки. Я був абсолютно впевнений, що Елік Каннінгхем видер її з руки мертвого, і майже впевнений у тому, що він сунув її в кишеню свого халата. Та й куди ще він міг ту записку покласти? Питання полягало в тому, чи вона ще там. Варто було докласти зусиль, щоб з'ясувати це, і ми вирушили до маєтку.
Каннінгхеми приєднались до нас, як ви пам'ятаєте, перед дверима на кухню. Звичайно, найважливішим було не нагадати їм про існування записки, інакше вони негайно знищили б її. Інспектор вже намірився повідомити їх про те, якої ваги ми надаємо цьому папірцю, коли завдяки найщасливішому в світі випадку зі мною трапилось щось схоже на припадок, я гепнувся додолу і в такий спосіб поміняв тему розмови.
- Боже мій! - вигукнув, сміючись, полковник.- Чи не хочете ви сказати, що ваш припадок - обман, і ми дарма так вам співчували?
- З професійного погляду це було зроблено блискуче! - вигукнув я, зачудовано дивлячись на цього чоловіка, який не переставав приголомшувати мене новими й новими проявами свого винахідливого розуму.
- Це таке мистецтво, яке часто буває корисним,- сказав він.- Прийшовши до тями, я зумів хитрістю, може, й не дуже винахідливою, примусити старого Каннінгхема написати слово «twelve» і дістати можливість порівняти його з цим же словом на ріжку записки.
- О, яким же дурнем я був! - вигукнув я.
- Я бачив, що через мою кволість ви відчуваєте до мене жаль,- сміючись, мовив Холмс.- Мені було шкода ваших страждань, шкода мучити вас. Потім ми разом пішли на другий поверх, де я, ввійшовши до кімнати й побачивши халат, що висів за дверима, навмисне перекинув столик і примудрився в такий спосіб на мить відвернути їхню увагу й прослизнув назад, щоб дослідити кишені. Та ледве я встиг дістати папірець, що, як я й сподівався, лежав у одній з них, обидва Каннінгхеми накинулись на мене і, я впевнений, були б убили на місці, якби не ваша- негайна й дружня допомога. Правду кажучи, я ще й досі відчуваю на своїй горлянці хватку того молодика, а його батько мало не викрутив мені руку, силкуючись відняти папірець. Бачите, вони зрозуміли, що я все про них знаю, і раптовий перехід від абсолютної безпеки до цілковитого розпачу зробив їх украй відчайдушними.
Після всього я мав невелику розмову із старим Каннінгхемом щодо мотивів цього злочину. Він поводився сумирно, але його син виявився справжнім дияволом, ладним розтрощити голову собі чи будь-кому іншому, якби тільки зміг дістатись до свого револьвера. Коли Каннінгхем зрозумів, що докази його злочину незаперечні, він зовсім занепав духом і щиросердо в усьому зізнався. Як виявилось, цей Вільям тайкома стежив за своїми хазяями тієї ночі, коли вони зробили наліт на оселю містера Ектона, і, здобувши таким чином над ними владу, заходився шантажувати їх і, загрожуючи викриттям, вимагати у них гроші. Проте містер Елік виявився надто небезпечним чоловіком, щоб грати з ним у подібні ігри. Він виявив справжню геніальність, побачивши у переляці перед крадіжками, що охопив усю округу, можливість непомітно здихатись людини, якої боявся. Вільяма було впіймано в пастку й застрелено, і якби вони забрали всю записку цілком і приділили більше уваги дрібницям свого туалету, на них, що дуже можливо, ніколи не впала б підозра.
- А записка? - спитав я.
Шерлок Холмс поклав перед нами записку, долучивши до неї відірваний ріжок*.
- Щось на зразок цього я й сподівався знайти,- сказав він.- Звичайно, ми ще не знаємо, які стосунки існували між Еліком Каннінгхемом, Вільямом Кервеном і Анні Моррісон. Підсумок показує, що пастку було налаштовано вправно. Я впевнений, ви дістанете задоволення, простеживши за успадкованими особливостями в написанні літери «р» і в хвостиках літери «g». Відсутність крапок над літерою «і» у старого Каннінгхема також дуже характерна. Як на мене, Вотсоне, наш спокійний відпочинок в селі виявився напрочуд вдалим, і я, звичайно, повернусь завтра на Бейкер-стріт, сповнений нових сил.
* «Якщо ви прийдете за чверть дванадцята до східних воріт, то дізнаєтесь про щось таке, що вас дуже здивує і, може бути, стане вам, а також Анні Моррісон у великій пригоді. Тільки нікому не кажіть про цю справу». (Англ.)
Остання справа Холмса
З важким серцем берусь я за перо, щоб написати ці останні рядки про незвичайні таланти, що ними було обдаровано мого друга Шерлока Холмеа. В недоладній і - я глибоко це відчуваю - вкрай недосконалій формі намагався я розповісти про ті дивовижні пригоди, яких зазнав у його товаристві, починаючи від випадку, що вперше звів нас разом - я описав його в «Етюді у багряних тонах»,- і кінчаючи часом, коли Холмс утрутився в справу, що я назвав її «Морський договір»; це втручання, безперечно, запобігло неабияким міжнародним ускладненням. Я мав намір зупинитись на цьому і не згадувати й словом про подію, яка залишила в моєму житті таку порожнечу, що навіть два роки, котрі минули після неї, нічим не змогли її заповнити. Проте опубліковані недавно лиети полковника Джеймса Моріарті, де він захищає свого брата, змусили мене взятись за перо, і тепер мені лишається єдине: розповісти все так, як було насправді. Бо тільки я знаю всю правду, і я радий, що настав час, коли приховувати її немає причин.
Наскільки мені відомо, в газетах про ту справу опублікували всього три повідомлення: замітку в «Жур-наль де Женев»* 6 травня 1891 року, телеграфне повідомлення агентства Рейтер** 7 травня 1891 року і нарешті листи, про які я тут згадав. Перший і другий з цих листів до краю скорочено, а останній, як зараз я доведу, абсолютно перекручує факти. Отже, я просто вважаю за свій обов'язок розповісти, що насправді трапилось між професором Моріарті та містером Шер-локом Холмсом.
Читачі, напевне, пам'ятають, що після мого одруження і в зв'язку з тим, що я розпочав приватну практику, мої тісні взаємини з Холмсом дещо змінилися. Він ще навідував мене, коли йому був потрібний помічник у його розслідуваннях, але траплялося це дедалі рідше, і в 1890 році я написав тільки три звіти про його пригоди.
* Швейцарська газета.
** Велике англійське телеграфне агентство.
Взимку того року і ранньої весни 1891 газети писали, що французький уряд залучив Холмеа до розслідування справи надзвичайної ваги, і я одержав від нього дві записки - з Нарбонна та Німа, з яких розумів, що він пробуде у Франції іще довгенько. Тому я трохи здивувався, коли ввечері 24 квітня Холмс раптом з'явився в мене в кабінеті. Мені відразу впало в вічі, що він блідіший та худіший, ніж звичайно.
- Так, останнім часом я дуже виснажився,- промовив він у відповідь скоріше на мій погляд, ніж на слова.- Було мені скрутненько... Ви не заперечуватимете, якщо я зачиню віконниці?
В кімнаті горіла тільки одна настільна лампа, при світлі якої я читав. Обережно рухаючись попід стіною, Холмс позачиняв усі віконниці і старанно позасовував засувки.
- Ви чогось боїтеся? - спитав я.
- Так, боюсь.
- Чого ж саме?
- Духової рушниці.
- Мій дорогий Холмсе, що ви хочете цим сказати?
- Гадаю, Вотсоне, ви добре мене знаєте, і вам відомо, що я не з полохливих. Однак не зважати на небезпеку, коли вона тобі загрожує- дурість, а не хоробрість. Будь ласка, дайте мені сірники.
Він закурив цигарку, і, здавалося, тютюновий дим заспокоїв його.
- Дуже перепрошую, що завітав до вас о такій пізній порі,- сказав він.- До того ж, коли ваша ласка, пробачте мені ще одну безцеремонність - дозвольте перелізти через задню стіну вашого саду, бо я маю намір піти від вас саме таким шляхом.
- Але що все це означає? - спитав я.
Він простяг руку, і я побачив у світлі лампи, що суглоби на двох його пальцях побиті й закривавлені.
- Як бачите, це не жарти,- усміхнувся Холмс.-^~ їй-право, так можна й руку втратити. Місіс Вотсон удома?
- Ні, вона гостює в знайомих.
- Он як? То ви самі?
- Зовсім сам.
- Тоді я хочу запропонувати вам поїхати зі мною на тиждень на континент.
- Куди саме?
- Куди завгодно. Мені байдуже.
За всім цим ховалося щось дуже дивне. Не в звичаях Холмеа було безцільно марнувати час, і щось у його блідому, виснаженому обличчі сказало мені, що керви його напружені до краю. Він побачив у моїх очах німе запитання і, «спершись ліктями на коліна та склавши докупи кінчики пальців, заходився пояснювати мені ситуацію.
- Ви, мабуть, ніколи не чули про професора Моріарті? - спитав він.
- Ніколи.
- Геніально, незбагненно та й годі! - вигукнув він.- Чоловік обплутав своїми сітями весь Лондон, а про нього ніхто навіть не чув. Саме це й підносить його на недосяжну височінь у злочинному світі. Запевняю вас, Вотсоне, з усією серйозністю: якби мені пощастило перемогти цього чоловіка, звільнити від нього суспільство, я вважав би це за вершину своєї діяльності і з великою охотою повернувся б до спокійніших занять. Між нами кажучи, останні розслідування, коли я став у пригоді королівському дому Скандінавії та Французькій республіці, дали мені змогу змінити спосіб життя і зосередити свою увагу на хімічних дослідах. Але я не можу відпочивати, Вотсоне, не можу спокійно сидіти в своєму кріслі, коли думаю, що такий чоловік, як Моріарті, вільно розгулює вулицями Лондона.
- Що ж він накоїв?
- О, його життя - незвичайне! Він народився в шляхетній родині, дістав чудову освіту, а природа обдарувала його феноменальними математичними здібностями. Коли йому виповнився двадцять один рік, він написав трактат про біном Ньютона і уславився на всю Європу. Після цього він одержав кафедру математики в одному з провінційних університетів і, схоже було, його чекала блискуча кар'єра. Проте ця людина успадкувала диявольські нахили, в її жилах струмує кров злочинця. І сила розуму не тільки не послабила цих рис, а зробила їх незмірно небезпечнішими. В університетському містечку про нього почали поширюватись темні чутки, і кінець кінцем він мусив відмовитись від кафедри й приїхати до Лондона, де зайнявся тим, що готував юнаків до складання екзамену на офіцерський чин. Ці факти відомі всім, а зараз ви почуєте те, про що я дізнався сам.
Як ви самі розумієте, Вотсоне, в Лондоні ніхто краще мене не знає вищого злочинного світу. І ось уже кілька років я постійно відчуваю, що за злочинцями стоїть якась сила, до того ж глибоко захована сила.
Вона організовує злочинців, вона щоразу стає на шляху закону, вона захищає їх мовби щитом. Знову і знову в будь-яких випадках - у справах про підробку документів, пограбування, вбивства,- я відчував присутність цієї сили і шляхом логічних міркувань виявляв її сліди в тих нерозкритих злочинах, що про них персонально зі мною не радились. Кілька років я намагався прорватися крізь завісу, яка ховає цю силу, і нарешті настав час, коли я вхопився за кінець нитки, і нитка привела мене після тисячі хитрих зашморгів та поворотів до колишнього професора Моріарті, знаменитого математика.
Він - Наполеон злочинного світу, Вотсоне. Він - організатор половини злочинів у цьому великому місті, і майже всі вони не розкриті. Він геній, філософ, людина, яка вміє мислити абстрактно. Розум у нього першокласний. Він сидить непорушно, наче павук серед свого павутиння, але це павутиння має тьму-тьмущу ниток, і він відчуває тремтіння кожної з них. Сам він особисто діє лише зрідка. Він розробляє плани. Але агентів його не злічити, і організовано їх чудово. Скажімо, кому-небудь треба викрасти папери, пограбувати будинок, усунути людину,- про це відразу повідомляють професора, справу готують, а потім і виконують. Буває, агента ловлять. У такому випадку завжди знаходяться гроші, щоб узяти його на поруки або найняти адвоката. Проте керівник, який використовує цього агента, ніколи не попадається, на нього не падає навіть підозра. Така ось організація, існування якої я відкрив шляхом логічних умовиводів, Вотсоне. І я спрямував усю свою енергію на те, щоб її викрити й знищити.
Але професор розробив настільки хитрі заходи безпеки, що добути докази його злочинів, якими можна було б переконати суд, мені не вдалося, хоч як я старався. Ви знаєте, на що я здатний, дорогий Вотсоне, і все ж по трьох місяцях мусив визнати, що я нарешті зустрів супротивника, який принаймні дорівнює мені своїм розумом. Жах, що його викликали в мені його злочини, майже поступився місцем схилянню перед його вправністю. Та врешті він допустився похибки - малесенької, ледь помітної похибки, але це було більше, ніж він міг собі дозволити, бо я вже наступав йому на п'яти. Я, безперечно, скористався з цієї похибки і, відштовхнувшись від неї, почав плести довкола нього сіть. Зараа ця сіть майже готова. Через три дні, тобто в понеділок, справа дозріє, і професор Моріарті з основними членами своєї банди опиниться в руках правосуддя. А потім розпочнеться найвизначніший судовий процес нашого століття, розкриється таємниця понад сорока злочинів, і всіх винних повісять. Але, розумієте, коли ми не поквапимось, всі вони останньої миті можуть вислизнути з наших рук.
Все було б добре, якби я міг діяти так, щоб професор Моріарті нічого не знав. Але він - надто хитрий. Він бачив кожен крок, який я робив, щоб загнати його в пастку. Знову й знову Моріарті вислизав з неї, та я знову й знову перепиняв йому шлях. Запевняю вас, друже: коли б скласти звіт про цю мовчазну боротьбу, він посів би своє місце серед найблискучіших зразків нападу й захисту в історії розшуку. Ніколи ще не піднімався я до таких висот, і ніколи ще супротивник не заганяв мене в такий тісний кут. Він завдавав дошкульних ударів, та я відповідав ще дошкульнішими. Сьогодні вранці я зробив останній крок, і мені треба ще всього-на-всього три дні, щоб завершити справу. Я сидів у себе вдома, обмірковуючи ситуацію, аж раптом двері відчинились, і переді мною став професор Моріарті.
У мене міцні нерви, Вотсоне, але признаюсь по щирості: я здригнувся, побачивши людину, яка володіла всіма моїми думками. Зовні він був такий, як я собі й уявляв. Він дуже худорлявий і високий на зріст, у нього високе опукле й біле чоло, під ним глибоко ховаються очі. Обличчя гладенько поголене, бліде, аскетичне* . В його рисах ще залишилося щось від професора. Плечі сутулі від постійного сидіння за письмовим столом, витягнена вперед голова, яка раз у раз повільно повертається з боку в бік, немов зміїна. Він глянув на мене, і в його глибоко схованих очах я побачив гостру цікавість.
* Аскет - людина, яка вкрай обмежує свої життєві потреби.
- У вас менш розвинені лобні кістки, ніж я гадав,- мовив він нарешті.- Це небезпечна звичка - доторкатися до зарядженого револьвера, що лежить у кишені власного халата.
Справді, коли він увійшов, я миттю збагнув, яка величезна небезпека нависла наді мною. Адже єдиний порятунок для нього - це змусити мене замовкнути назавжди. Тому я блискавично переклав револьвер із шухляди столу в кишеню і саме цієї миті обмацував його крізь сукно. Після слів Моріарті я вийняв револьвера і поклав його на стіл, звівши курок. Професор так само осміхався і мружив очі, але щось у його погляді змусило мене радіти, що зброя у мене напохваті.
- Ви, мабуть, не знаєте мене,- сказав він.
- Навпаки,- відповів я,- безумовно, я вас знаю. Сідайте, будь ласка. Можу приділити вам п'ять хвилин, коли ви маєте щось мені сказати.
- Все, що я хотів вам сказати, ви вже вгадали,- промовив він.
- Тоді, можливо, ви вгадали мою відповідь,- одка-зав я.
- Ви твердо стоїте на своєму?
- Безперечно.
Моріарті сунув руку в кишеню, а я взяв зі столу револьвер. Але він витяг усього-на-всього записник, де було занотовано якісь дати.
- Ви перебігли мені стежку четвертого січня,- сказав він.- Двадцять третього ви потурбували мене. В середині лютого я зазнав через вас неабияких прикростей, наприкінці березня ви зовсім розладнали мої плани, а зараз, наприкінці квітня, через ваше безнастанне переслідування я опинився в такому становищі, що мені загрожує втрата свободи. Так тривати далі не може.
- Що ви пропонуєте? - спитав я.
- Облиште це, містере Холмсе,- сказав він, хитаючи головою.- їй-право, облиште.
- Після понеділка,- відповів я.
- Оце так! - вигукнув він.- Та я певен: ви надто розумні, тож, ясна річ, зрозумієте мене. Вам необхідно щезнути. Ви самі винні в тому, що іншого виходу для вас немає. Я відчував інтелектуальну насолоду, спостерігаючи за тим, як ви боролися, і, повірте, я був би щиро засмучений, коли б ви змусили мене вдатися до надзвичайних заходів. Ви посміхаєтесь, сер, але запевняю вас, я справді був би засмучений.
- Небезпека - частина мого фаху,- зауважив я.
Книга: Артур Конан Дойл Записки Шерлока Холмса Переклад Миколи Дмитренка
ЗМІСТ
| 1. | Артур Конан Дойл Записки Шерлока Холмса Переклад Миколи Дмитренка |
| 2. | Остання справа Холмса З важким серцем берусь я за... |
| 3. | - Це не небезпека,- заперечив Моріарті,- це - неминуче знищення.... |
На попередню
|
|
