Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Жорж Сіменон Жовтий "Ягуар" Переклад Миколи Мещеряка
6. БОСИЙ ВИПИВАКА
У невеличких кав'ярнях кожний завсідник має певні звички. Оскільки вранці Мегре замовив собі грог, господар, що досі стояв за шинквасом у сорочці з засуканими рукавами, був дуже здивований, коли комісар зажадав пива. А на прохання Мегре дати телефонний жетон він відповів запитанням: [79]
- Лише один?
Добродій, що телефонував перед комісаром, певно, встиг хильнути раніше не одну чарку кальвадосу - в кабіні стояв важкий дух перегару, і навіть від трубки тхнуло яблучною горілкою.
- Алло! Хто біля телефону?
- Інспектор Нев'є.
- Там часом немає Люка?
- Зараз гукну... Одну хвилинку... Він говорить по іншому телефону...
Якийсь час комісар терпляче чекав, роздивляючись на нехитре оздоблення невеличкої зали з цинковою стойкою, заставленою пляшками зі знайомими обрисами та етикетками. Хоч газети стривожено чи, навпаки, поблажливо мало не щодня сповіщають про карколомну швидкість, з якою міниться світ, тут, перед його очима, по стількох роках і незважаючи на світову війну стояли напої тих самих марок, що він їх бачив хлопчиком у рідному селі.
- Вибачте, патроне...
- Прошу тебе негайно встановити нагляд за особняком пана Норріса Йонкера на авеню Жюно. Це саме навпроти того будинку, з якого виходив Лоньйон, коли на нього напали. Візьми з собою принаймні двох хлопців та машину.
- Я не певний, що її зараз можна дістати. На подвір'ї немає жодної.
- Дарма, щось вигадаєш. Стеж не тільки за самими Йонкерами, а й за кожним, хто до них завітає. Не спускаючи очей. Тільки мерщій.
За шибками таксі миготіли жовті плями світла. Дивні почуття сповнювали комісарову душу. Він мав цілковите право пишатися собою. Ні багатство Йонкера, ні його великопанські манери, ні зріла краса його дружини не справили на комісара того враження, на яке сподівався голландець.
Мегре не пам'ятав дня, коли б за такий короткиґі час йому вдалося зібрати стільки подробиць стосовно справи, про яку, прокинувшись уранці, він ще нічого не знав. Йому відкрилося не тільки потайне життя Йонкерового дому - вся авеню Жюно постала тепер перед комісаром у зовсім іншому, незвичайному світлі.
Чого ж, у такому разі, він залишився невдоволеним? Питання це настирливо крутилося йому в голові, та відповіді [80] на нього Мегре не знаходив. Лише коли машина проминула міст Ошанж і попереду забовванів знайомий силует Палацу правосуддя, йому здалося, що він зрозумів причину своєї гризоти.
Хоч більшу частину часу Мегре просидів у кабінеті -Норріса Йонкера, хоч він ретельно оглянув весь будинок від першого до третього поверху, де й розігралася найдраматичніша сцена, не це найбільше запало йому в душу.
Інший образ крутився тепер йому в нам яті, немои причеплива мелодія: образ комірчини з металевим ліжком; і комісарові нараз з'ясувалася причина його тривоги.
Немов на екрані, в нього перед очима великим планом стояли соромітницькі малюнки, зроблені чорною, червоною та блакитною фарбами. Коли в думці він повертався до Мірелли, то не вона сама, а її намальований кількома штрихами, немов недбало, портрет на стіні поставав перед ним.
В цей образ посередині страхітної композиції було вкладено стільки шаленої пристрасті, що лише якийсь маніяк чи маніячка могли б на таке спромогтися. Мегре мимоволі пригадалися ті малюнки божевільних, які йому колись доводилося бачити, позначені таким самим чуттєвим шалом, реальніші за ті предмети, котрі вони мали зображати.
Те, що в кімнаті ще недавно хтось жив, не викликало жодних сумнівів. Інакше навіщо було б кілька годин тому так ретельно її прибирати, мити паркетну підлогу? То чому ж не побілили стіни?
З такими думками він повільно піднімався головпими сходами Управління карного розшуку. Як це часто траплялося йому робити, він замість іти просто до себе заглянув спочатку до інспекторської. Над столами з запаленими лампами в матових кулястих абажурах, немов учні вечірньої школи, сиділи його інспектори.
Він ще не встиг глянути на того чи того зокрема, але на душі відразу стало спокійніше, як завжди, коли він бачив цю звичну професійну обстановку.
Подібно до школярів, повз яких проходить учитель, жоден не підвів голови, але всі вже знали, що патрон сьогодні в похмурому настрої, відчували, який він стомлений, зморений.
- Моя жінка не дзвонила? [81]
- Ні, патроне.
- Скажи, щоб мене з нею з'єднали. Якщо нема вдома, хай зателефонують до Лоньйонів...
«Коли й не божевільний у буквальному розумінні, то, в усякому разі, якийсь скажений, неспроможний гамувати свої інстинкти...»
- Алло! Це ти?
Вона повернулася додому і, певно, готувала обід.
- Ти вже давно прийшла?
- З годину тому. Здається, моє товариство їй не дуже приємне. Спочатку їй підлестило те, що я заради неї потурбувалася, але все одно їй зі мною ніяково. Стара з чотками їй більше до душі. Удвох вони можуть досхочу поплакатися одна одній в пелену, бо обом себе страшенно шкода. Я їй принесла гостинців, а старій тицьнула в жменю десятку. Вона навіть оком не моргнула. Я пообіцяла завтра прийти знову... А як ти? Прийшов би пообідав...
- Не знаю, чи мені вдасться. Навряд.
- А як там із Лоньйоном?
- Здається, нічого нового... Точно не знаю, я щойно зайшов.
- Ну, до скорого побачення...
- До побачення.
Ні він, ні вона не називали одне одного на ім'я, не казали «любий» чи «люба». І в цьому не було потреби, бо певним чином вони обоє відчували себе єдиною істотою.
Мегре поклав трубку й відчинив двері до інспекторської.
- Жанв'є на місці?
- Іду, патроне...
Повернувшись, він сів до свого столу й почав розкладати люльки.
- Передусім що там з Лоньйоном?
- Хвилин десять тому я іелефонував до лікарні. Старша медсестра вже гарчить на мене. Сказала, що стан хворого без змін і що раніше як завтра на поліпшення ніхто з лікарів не сподівається... Він досі непритомний, а коли розплющує очі, то не тямить, ні де він, ні хто біля нього, ні що з ним сталося...
- Ти бачився з колишнім нареченим Марінетти Ож'є?
- Я застав його в кабінеті, і- він страшенно перелякався, що батько довідається, хто я і звідки... У старого [82] й справді, здається, досить крута вдача: там у них всі тремтять від самого його імені... Цей Жан-Клод такий собі крихкотілий красунчик. Він вивів мене з контори і почав виламуватися перед дівчиною у вестибюлі, удаючи, ніби я їхній клієнт...
- А що вони роблять?
- Труби з кольорових металів... їхня фабрика - досить похмура на вигляд коробка, яких чимало в районі площі Республіки та бульвару Вольтера. Потім він повів мене до кав'ярні, чимдалі від контори. Газети пишуть про стрілянину та поранення Лоньйона, але не згадують жодним словом Марінетти. До речі, Жан-Клод їх і не читав...
- А як він? Не комизився?
- Він так боїться свого батька і взагалі всього того, що могло б ускладнити його існування, що відразу почав сповідатися мені, як попові. Тепер я знаю всі його грішки. Я сказав йому, що Марінетта несподівано залишила свій дім і що нам конче потрібні його свідчення. «Ви були заручені майже цілий рік».- «Ну, знаєте, ви перебільшуєте».- «І ночували в неї раз-два на тиждень... Для вашого віку це небагато... У вас, певно, кволе здоров'я?..»
Дізнавшись, що нам усе відомо, він страшенно розгубився:
«В усякому разі, якщо вона ходить при надії, то я до цього непричетний. Ми розлучилися більш як дев'ять місяців тому...»
Тепер ви бачите,, патроне, що це за тип!.. Потім я заговорив з ним про їхні вільні дні. «Певна річ, були місця, куди ви їздили найчастіше... У вас є машина?» - «Авжеж».- «Ви їздили на неділю до моря чи залишалися десь поблизу Парижа?» - «Поблизу Парижа. Але не завжди на тому самому місці... Ми уподобали собі один заїзд на самому березі річки, бо Марінетта схиблена на плаванні та веслуванні... Вона уникала фешенебельних готелів, де збираються заможні люди. Між нами кажучи, смаки в неї досить простецькі».
Кінець кінцем я витяг з нього з півдюжини адрес тих місцин, де вони бували найчастіше: заїзди в Клу, в Курселі, в долині Шеврез, у Мелані, в Сен-Фаржо, між Корбеєм та Мелуном, у «Фелікса та Феліції», в Помпонні... Це на березі Марни, недалеко від Лані... Вона особливо вподобала цю харчевню... Там було лише дві кімнати, [83] навіть без водогону... Потім Крегі в околицях Мо, ресторанчик, назви якого він не пам'ятає, з глухим хазяїном... Далі «Сорока-танцюристка» посеред рівнини між Меланом та Апремоном... Один раз вони обідали в «Кок-Арді», в Бужівалі...
- Ти перевірив?
- Я подумав, що краще буде, коли я залишуся тут і керуватиму розшуком звідси. Я міг би зателефонувати до тамтешніх відділків, та побоявся, як би ті селюки ие сполохнули нашу мадемуазель... Це не дуже відповідає, правилам, бо всі ці місця в іншому департаменті, але мені здалося, що ви поспішаєте...
- Я послав у кожному напрямку по одному хлопцеві - Лурті, Жамена та Лагрюма...
- І кожен узяв по машині?
- Еге ж,- занепокоєно признався Жанв'є.
- Так ось чому Люка не міг знайти вільної!
- Вибачте...
- Ти добре зробив. І поки що нічого не чути?
- Лише з харчевні в Клу. В тому напрямку нічого. Невдовзі мають доповісти інші...
Якийсь час Мегре мовчки смоктав люльку, немов забув про присутність інспектора.
- Я вам більше не потрібен?
- Поки що ні. Не зникай, не попередивши мене. Скажи, щоб Люка нікуди не йшов...
Внутрішній голос казав йому, що треба діяти якнайшвидше. Після свого тривалого візиту до голланця він відчував, що чиєсь життя зараз у небезпеці, хоча й не міг сказати, чиє саме.
Певна річ, йому намагалися замилити очі. Все в тім домі було фальшиве, крім хіба що картин на стінах.
- Дайте мені відділ реєстрації чужоземців...
Хвилин за двадцять він уже знав, що дівоче прізвище пані Йонкер було Майан, а справжнє ім'я не Марія, як він подумав був спочатку з огляду на її південне походження, а не менш просте - Марсель.
- А тепер, будь ласка, зв'яжіть мене з карним розшуком у Ніцці. Попросіть комісара Бастіані...
Щоб не сидіти на місці, він тепер ладний був ухопитися за першу-ліпшу ниточку.
- Алло! Бастіані? Як ся маєте, друзяко? Погода?.. Вже третій день іде дощ, і лише сьогодні по обіді хмари трохи розвіялися,- Маю до вас прохання. Звеліть своїм [84] хлопцям погортати старі папери. Якнайшвидше. Якщо у ваших не виявиться нічого цікавого, пошліть їх до судового архіву. Йдеться про Марсель Майан... Вона народилася в Ніцці, десь у старій частині міста, поблизу Святої Заступниці... Зараз їй тридцять чотири роки. Колись була одружена з англійцем на прізвище Мур, фабрикантом шарикопідшипників, і певний час жила в Лондоні. Там вийшла заміж удруге за багатого голландця Норріса Йонкера. Зараз мешкає в Парижі. Надзвичайно вродлива молодичка - на вулиці на таких озираються. Висока, чорнява, ставна, вміє добре одягатися. Поводиться, як справжня графиня, але щось у її поведінці підказує мені, що колись ми вже держали цю пташечку за крильця... Ви мене розумієте? Щось таке в її погляді, та й не тільки в погляді... Так-так. Це надзвичайно терміново. Я певен, що в цю мить готується якась підлота, і хотів би цьому завадити. До речі, ви знали Лоньйона, коли працювали в нас на вулиці Сосез? Нечема, саме він. Минулої ночі його тяжко поранено. Ні, не вмер, але медицина поки що мовчить. Пов'язано найтіснішим чином... Не знаю поки що, яку роль у цій справі грає вона, та, можливо, ваші дані допоможуть мені це встановити. Я буду в себе на службі. Можливо, до ранку...
Він знав, з яким запалом інспектори в Ніцці кинуться зараз виконувати його доручення: адже йшлося про замах на одного з їхніх колег, і впіймати злочинця мало стати для кожного поліцая питанням честі.
Хвилин з п'ять він немов куняв у своєму кріслі, потім рука його знову простяглася до телефонної трубки.
- Прошу з'єднати мене зі Скотленд-ярдом... Терміново... З інспектором Пайком особисто... Пробачте! З головним інспектором Пайком...
Вони вперше зустрілися кілька років тому в Парижі, куди шановний інспектор Найк приїхав у спеціальне відрядження, щоб ознайомитися з роботою французького карного розшуку і, зокрема, з методами Мегре. Він був страшенно вражений, коли дізнався, що в його славнозвісного французького колеіи немає ніяких методів.
Відтоді вони вже двічі бачилися в Лондоні і встигли заприязнитися. На початку того року Мегре дізнався, що заповзятливого Пайка ладили на головного інспектора. [85]
Не минуло й трьох хвилин, як йому дали Скотленд-ярд, зате потрібно було ще десять, поки до трубки по той бік проводу підійшов сам містер Пайк. Потім сторони довгенько обмінювалися привітаннями ламаною англійською мовою з одного боку і не менш ламаною французькою з другого.
- ...Еге ж, Майан... М - як Моріс, А - як Апдре... Це довелося проробити з усіма прізвищами.
- Мур... М - як Моріс... У - як Урсула...
- Це прізвище мені відоме... Йдеться про Герберта Мура, еге ж? Із Манчестера?.. Три роки тому королева зробила його лордом...
- Другий чоловік: Норріс Йонкер...
Він знову по літерах назвав ім'я та прізвище голландця, нагадав про його службу в британській армії в чині полковника.
- Між цими двома могли бути й інші чоловіки. Після розлучення з Муром вона жила сама кілька років у Лондоні. Та навряд, щоб самотня...
Мегре не забув нагадати, що йшлося про збройний напад на поліцая, і містер Пайк поважно відказав:
- А в Англії злочинця повісили б незалежно від статі. За злочини проти поліції в нас карають шибеницею...
Як і Бастіані, він пообіцяв зателефонувати пізніше.
Годинник продзвонив о пів на сьому. Коли Мегре відчинив двері до інспекторської, то побачив лише з п'ятеро своїх підлеглих.
- В Мелані, у Сен-Фаржо - нічого, патроне. В «Кок-Арді» також, як я й сподівався. В «Сороці-танцюристці» теж її не було, бо долина Шеврез та Сена нічого не дали...
Комісар уже хотів був повертатися до свого кабінету, як до інспекторської влетів Шінк'є. Він був страшенно схвильований.
- Комісар у вас?
Він ще не доказав свого питання, як побачив самого Мегре.
- У мене є новини. Я не хотів дзвонити вам і прибіг особисто.
- Заходьте.
- Там у приймальні сидить свідок. Ви можете його допитати...
- Сідайте. Розкажіть спочатку, в чому річ. [86]
- Ви дозволите зняти плаща? Я за сьогодні стільки вибігав, що весь а'ж упрів. Ну от... За вашим наказом інспектори вісімнадцятого відділка густим гребінцем прочесали авеню Жюно та сусідні завулочки. Кілька годин підряд це була марна праця - крім старого Маркле, ніхто нічого не знав. І от раптом я чую свідчення, як мені здалося, першорядної ваги. Ми вже були в тому будинку після полудня і допитали консьєржку й тих пожильців, яких застали вдома... Себто кількох жінок, бо чоловіки були на роботі. Це той самий прибутковий будинок, що стоїть у горішній частиш авеню. Годину тому один з моїх інспекторів знову находився туди і здибав у консьєржки чолов'ягу, який прийшов узяти пошту. Це комівояжер Ланжерон. Він ходить по квартирах і пропонує пилососи. Я його й привів сюди. Це такий собі горопаха, який уже звик до того, що його майже всюди виганяють у три вирви з його пилососами. Живе він сам-один на четвертому поверсі і працює то зранку, то ввечері, коли є більше шансів застати вдома людей. Здебільшого він сам собі готує їсти, а коли пощастить збути пилососа, обідає у ресторані. Саме так і сталося минулого вечора. Між шостою і восьмою годинами, коли всі вже повертаються з роботи, еін продав два пилососи і, хильнувши аперитив у барі на площі Кліші, добряче повечеряв у ресторанчику на вулиці Коленкур. Десь близько десятої він піднімався вгору по авеню Жюно з пилососом у руці. Біля будинку голландця стояла машина, жовтий «ягуар». Ланжерона вразив її номерний знак - на ньому були дві червоні літери «Т». Коли він був за кілька метрів від особняка, двері раптом відчинилися.
- Він певен, що то був саме будинок Йонкера?
- Він знає авеню Жюно, як свої п'ять пальців, бо обійшов її вздовж і впоперек, пропонуючи пилососи. Тож слухайте. Звідти вийшло двоє чоловіків, тримаючи попід руки третього, п'яного як хлющ. Сам він уже не міг стояти на ногах. Коли ті двоє, що, сказати б, несли третього, побачили Ланжерона, вони ступили крок назад, до будинку, але потім один з них вигукнув: «Ходімо! Іди, йолопе! І треба ж упиватися до такого стану!..»
- І вони його кудись повезли?
- Стривайте, це ще не все. По-перше, мій комівояжер твердить, що той, хто говорив, мав сильний англійський акцент. По-друге, на п'яному не було ні черевиків, ні навіть шкарпеток. Його босі ноги волочилися по бруківці. [87]
Після того як вони вмостили його на задньому сидінні, один сів поруч, другий - до керма, і машина від'їхала на повній швидкості... То вам покликати мого добродія?
Мегре завагався. Тепер він твердо знав, що зволікати далі не можна.
- Заведіть його до інспекторської і запротоколюйте свідчення. Дивіться, щоб він нічого не забув. Зараз важлива кожна дрібниця.
- А що я маю робити далі?
- Потім поговоримо.
Напередодні в цю саму пору він намагався вирвати зізнання в жовторотого крадія коштовностей Воша на прізвисько Жанчик, аж поки о першій годині ночі той не розколовся і не виказав Гастона Нуво.
І хто знає, до котрої години горітиме світло в його кабінеті цієї ночі... Таке рідко трапляється двічі підряд. Між двома справами майже завжди випадав перепочинок, і, парадоксально, досить було цьому перепочинку затягтися, -як Мегрз хмурнів і не знав, куди себе подіти.
- Дайте мені автоінспекцію. Тільки мерщій!
Він не пригадував, щоб коли бачив жовтого «ягуара» - такий колір був досить незвичайний для англійської машини. Літери «ТТ» означали, що власник цього автомобіля приїхав до Франції як турист і мита не платив.
- Хто у вас сидить на «ТТ»? Ротів? Пішов? Хто його заступає? Нікого вже немає? А ти? Сподіваюся, ти ще там є? Слухай, мій хлопчику. Ти повинен нам допомогти... Або сходи сам до Ротівого кабінету, або зателефонуй до нього додому і скажи, щоб він негайно їхав на роботу. Байдуже, що він обідає. Ясно? Йдеться про «ягуар». Так, «ягуар». Він ще вчора їздив по Парижу. Жовтий «ягуар» з номерним знаком «ТТ». Ні, номера я не знаю. Це було б надто просто. Та я певен, що зараз в усьому Парижі немає й дюжини жовтих «ягуарів». Отож не гай ні хвилини і дзиони мені до Сюрте. Мене цікавить прізвище власника, його адреса, дати приїзду до Франції... Ну, бувай. Вибачся за мене перед Ротівом, якщо тобі доведеться його потурбувати. Я колись йому віддячу. Скажи, що йдеться про ловлю того типа, що підстрелив Лоньйона. Еге ж, інспектора з вісімнадцятої...
Він відчинив двері до інспекторської і гукнув Жанв'е.
- З Марни нема жодних новин? [88]
- Поки що нічого. Боюся, що в Лагрюма аварія.
- Котра година?
- Сьома.
- Я хочу пити. Накажи, щоб подали пива. І коли вже на те пішло, думаю, що й бутерброди будуть не зайві.
- На скільки осіб?
- Точно не знаю. Якнайбільше.
Він якийсь час ходив туди й сюди по кабінету, заклавши руки за спину, потім знову зняв телефонну трубку.
- Дайте, будь ласка, мою квартиру.
Щоб попередити дружину, що він уже напевно не прийде вечеряти. Тільки-но він скінчив розмову, як знову пролунав дзвоник. Комісар кинувся до апарата.
- Алло! Так. Бастіані? Легше, ніж ти сподівався? Кажеш», пощастило? Тим краще. Ну, я слухаю.
Він сів у крісло, рвучко підсунув до себе блокнот, узяв олівець.
- Як ти сказав його прізвище? Стенлі Гобсон? Що? Довга історія? Скороти її, тільки не випускай нічого істотного. Ні-ні, друзяко... Просто я трохи хвилююсь. Не можна гаяти жодної хвилини. Мене мучить цей босий випивака. Ну, гаразд. Що там у тебе?
Справа вже мала шістнадцятирічну давність і почалася з того, що в готелі «Проманд дез-Англе» в Ніцці якось заарештували добродія на ім'я Стенлі Гобсон. Його вже давно розшукував Скотленд-ярд, де він значився як крадій коштовностей. Арештові передувало кілька подібних грабунків у багатих віллах по сусідству, в Анті-бах та Каннах, а також у самому готелі, де мешкав Гобсон.
У момент арешту він перебував у товаристві молодої дівчини, якій тоді ще не минуло й вісімнадцяти років, але яка вже кілька тижнів була його коханкою.
їх узяли разом і допитували три дні. Кімнату ретельно обшукали. Не менш ретельний трус вчинили також на квартирі дівчини в старій Ніцці, де вона жила разом з матір'ю, що торгувала квітами на базарі.
Та ні там; ні там не знайшли жодного камінчика. За браком доказів молодят випустили на, волю, і за два дні вони були по той бік італійського кордону.
Відтоді в Ніцці ніхто не чував ні про Гобсона, ні про Марсель Майн, бо саме вона була тією дівчиною. [89]
- А вам відомо, що сталося з матір'ю?
- Вже кілька років вона мешкає в комфортабельній квартирі на вулиці Святого Спасителя. Живе з ренти. Я оце послав туди одного з моїх інспекторів, він ще не повернувся. Певна річ, їй допомагає донька.
- Дякую, Бастіані. А поки що до побачення. Сподіваюся скорого...
Як любив казати Мегре, колеса закрутилися, і, якби його воля, він у такі години тримав би весь особовий склад карного розшуку на своїх постах, байдуже - вдень чи вночі.
- Зайди на хвилинку, Люка. Тобі доведеться спуститися до архіву. Думаю, там ще хтось є. Запиши прізвище: Стенлі Гобсон. Коли вірити Бастіані, то йому років так сорок п'ять - сорок вісім. У мене немає його прикмет, але понад п'ятнадцять років тому Скотленд-ярд розіслав його дані по всій Європі. Він ішов як міжнародний крадій коштовностей. Заглянь також і до наших картотек. Цілком можливо, що ти там здибаєш це ім'я.
Люка вийшов, і комісар з докором глянув на телефон, немов не міг пробачити йому, що той не дзвонив щохвилини. В двері постукав Шінк'є.
- Все, пане комісар. Звіт надруковано, і Ланжероп його підписав. Він уже проситься додому. Може, все-таки глянете на нього?
Відхиливши двері, Мегре зиркнув до приймальні. Важко було собі 'явити щось більш потерте й банальне.
- Скажи нехай піде попоїсть і на всяк випадок надійде знову. А то, чого доброго, нам і його ще доведеться шукати.
- А що я маю робити?
- Ви не голодні? Може, повечеряли б.
- Повечеряю потім.
- То повертайтеся до свого відділка і повідомляйте про все, що діється на авеню Жюно.
- Ви на щось сподіваєтесь?
- Коли б я ні на що не сподівався, то сидів би зараз удома з жінкою й дивився б телевізор.
Ще не встиг офіціант із «Дофіна» вийти з комісаро-вого кабінету, як задзвонив телефон. Відсунувши тацю з пивом та бутербродами, Мегре вхопив трубку.
- Чудово! Браво! Ед? Просто Ед? Часом не американець? Ясно, ясно. В них навіть президента називають [90] скороченим ім'ям. Ед Голлан. Два «л»?.. Там є адреса? Га? -
Мегре спохмурнів. Ішлося про власника жовтого «ягуара».
- Ти цілком певний, що він один на весь Париж? Тим краще. Дякую, друзяко. Не знаю, що це дасть, але я волів би, щоб ішлося не про клієнта готелю «Ріц».
Він поклав трубку і знову побіг до інспекторської.
- Хай двоє з вас візьмуть машину. Коли тільки там ще залишилася машина.
- Допіру дві повернулися.
За хвилину він уже тримав у руці телефонну трубку.
- Готель «Ріц»? Дайте мені, будь ласка, нічного адміністратора: Дякую, мадемуазель. Алло! Адміністратор? Ви, П'єр? Це я, Мегре.
Йому не вперше доводилося провадити розслідування в цьому готелі на Вандомській площі, одному з найфе-шепебельніших у Парижі. І щоразу доводилося додержуватися обережності.
- Еге ж, комісар. Слухайте уважно і не називайте прізвищ. Зараз у вас у вестибюлі повно народу, чи не так? Перевірте, чи не зупинився у вас такий собі Голлан. Ед Голлан.
- Зачекайте хвилинку. Я зараз перейду до кабін. І трохи згодом:
- Еге ж, є такий. Він у нас зупиняється досить часто. Американець, народився в Сан-Франціско, багато подорожує. Наїздить до Парижа по три-чотири рази на рік. Щоразу тижнів на три.
- Скільки йому років?
- Тридцять вісім. Зовні скидається скоріше на інтелектуала, аніж на бізнесмена. Згідно з паспортом він мистецтвознавець і, як я чув, спеціаліст міжнародного класу. Його частенько навідує директор Лувру, а також визначні аматори живопису.
- Він зараз у себе в номері?
- А котра година? Пів на восьму? Мабуть, він у барі.
- Ви не могли б перевірити? Тільки непомітно. І знову пауза.
- Я не помилився. Він там.
- Сам-один?
- Ні, з якоюсь кралечкою.
- Вона теж мешкає в готелі? [91]
- Ні, це не той клас. Вона заходить до нього в гості. Схоже на те, що з бару вони, як звичайно, підуть вечеряти до якогось із міських ресторанів.
- Ви не могли б мені зателефонувати, коли вони виходитимуть?
- Але ж я все одно не зможу їх затримати.
- І не треба, Просто подзвоніть. Він гукнув Люка.
- Слухай уважно. Це дуже важлива й делікатне доручення. Ти зараз поїдеш до готелю «Ріц» з котримсь із інспекторів. Передусім запитай в адміністратора, чи Ед Голлан і досі в барі. Коли так,- а я сподіваюся, що так,- то залишиш свого напарника у вестибюлі й тихесенько підійдеш до Голлана та його подружки. Не треба ні показувати значка, ні взагалі себе називати. Скажи йому, що йдеться про його машину. І зроби так, щоб він вийшов разом з тобою.
- А його краля? її теж вивести?
- Теж. Хіба що вона зріла чорнява красуня на ім'я Мірелла. Тоді не треба.
Люка скоса зиркнув на спітнілі пляшки пива і вийшов, нічого не сказавши.
- Тільки мерщій. Мчи на повній швидкості.
Пивце було справді прегарне, та Мегре був надто схвильований, щоб заїдати його бутербродами. З самого початку в цій справі щось не клеїлося. Гіпотези, які він робив,' відпададв одна по одній через нові факти.
І, крім загадкового Стенлі Гобсона, всі причетні до цієї справи були - принаймні, зовні - винятково респектабельні люди.
Мегре на всяк випадок вирішив ще раз зателефонувати до Манесєі.
- Еге~ж, знову я... Сподіваюся, я не відірвав вас од коктейлю і приємного товариства. Що? Одірвав? Ну, тоді я коротко. Вам щось каже прізвище Голлан? Один з найкращих американських експертів?
Він кілька разів зітхнув, слухаючи, що говорив йому оцінювач картин.
- Так... Так... Мені слід було цього чекати... Сьогодні мені вже пояснювали, що справжні аматори живопису продають' та купують картини лише з-під поли. Кажете, цілком точно? Певна річ, я не проситиму вас назвати мені прізвища. Ні! Я не розслідую справи про картини, в усякому разі, не займаюся цим спеціально. Ще тільки [92] одне слово... Ви припускаєте, щоб у колекції Норріса Йонкера були фальшиві картини?
У відповідь його співрозмовник вибухнув реготом.
- Коли так, то вони є і в Луврі. Щоправда, дехто, твердить, буцімто «Джоконда» - це теж підробка.
Двері відчинилися, немов од подмуху вітру, і до кабінету влетів Жанв'є. Він був збуджений, обличчя світилося з радощів. Комісар бачив, чого коштувало інспекторові чекати кінця телефонної розмови.
- Дякую. Відпускаю вас до ваших гостей. Боюся, що мені знову доведеться вас турбувати.
Тут Жанв'є урвався терпець:
- Порядок, патроне. її знайшли.
- Кого знайшли? Марінетту?
- Еге ж... Зараз Лагрюм її приведе... Виявляється, в нього не було ніякої аварії, просто поночі не так легко знайти цього «Фелікса та Феліцію». Цей заїзд аж за Помпоном, в кінці битого шляху.
- Вона щось казала?
- Присягається, ніби не знає, що сталося. Почувши постріли, вона відразу подумала про Лоньйона. І злякалася, що тепер уколощкають і її.
- Чому?
- Не знаю, Вона відразу погодилася їхати з Лагрю-мом, але спочатку зажадала, щоб він показав посвідчення...
Не мине й години, як дівчину привезуть до Сюрте. На той час, коли все піде як слід, Ед Голлан сидітиме в його кабінеті. Комісар не мав жодного сумніву, що цей теж галасуватиме, погрожуючи посольством. Ніхто так не любить страхати своїм посольством, як американці. Здуріти можна!
- Алло! Так. Це саме а, шановний містере Пайк. Новий головний інспектор Скотленд-ярду подавав свою інформацію, неквапно читаючи з аркуша, і двічі проказував кожен важливий факт.
А вага їхня справді була велика. Взяти хоча б те, що Мірелла розлучилася зі своїм першим чоловіком, не проживши з ним і двох років. Приводом до розлучення була подружня невірність, і коханцем Мірелли - її партнером, як кажуть англійці,- був не хто інший, як Стенлі Гобсон.
їх не тільки заскочили на гарячому, впіймавши на квартирі Гобсона в районі з лихою славою, десь на околиці [93] Манчестера. Під час суду було доведено, що їхні зустрічі тривали, відколи Мірелла вийшла заміж.
- Мені ще не вдалося встановити, що поробляв Стенлі відтоді. Сподіваюся поінформувати вас завтра. Двоє моїх інспекторів розпитають про нього у певних людей у районі Сохо. Мало не забув одну деталь. Гоб-сон більш відомий під прізвиськом Лисий Стен. Коли йому було двадцять три чи двадцять чотири роки, він геть-чисто полисів через якусь хворобу. Випали навіть брови та вії.
Мегре стало жарко, іг відчинивши вікно, він уже налагодився хильнути скляночку пива, як із коридора долинув незнайомий голос, що говорив французькою, але з виразним американським акцентом. Мегре не розчув окремих слів, але з інтонації було ясно, що промовець чимось украй невдоволений.
Тож, розтягши губи в найприязнішій з усмішок, комісар відчинив двері й з виразом безмежної добродушності сказав:
- Заходьте, будь ласка, містере Голлан. Даруйте, що вас потурбував.
Книга: Жорж Сіменон Жовтий "Ягуар" Переклад Миколи Мещеряка
ЗМІСТ
| 1. | Жорж Сіменон Жовтий "Ягуар" Переклад Миколи Мещеряка |
| 2. | 2. ОБІД У РЕСТОРАНІ «МАНЬЄР» Здавалось, мосьє Соже обрав... |
| 3. | 3. ЛЮБОВНІ СПРАВИ МАРШЕТТИ Дощ почав ущухати. Замість... |
| 4. | 4. ВІДВІДИНИ ГОЛЛАНДЦЯ - Алло! Голландське посольство... |
| 5. | 5. КІМНАТА З ХИМЕРНИМИ ФРЕСКАМИ В цю мить сталося щось... |
| 6. | 6. БОСИЙ ВИПИВАКА У невеличких кав'ярнях кожний завсідник... |
| 7. | 7. ОБРАНЕЦЬ МІРЕЛЛИ Темне волосся Еда Голлана було коротко... |
На попередню
|
|
