Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Жорж Сіменон Жовтий "Ягуар" Переклад Миколи Мещеряка
7. ОБРАНЕЦЬ МІРЕЛЛИ
Темне волосся Еда Голлана було коротко підстрижене йоржиком. Попри холодну й мокру погоду, він ходив без пальта, й легкий костюм із тонкої тканини без підставних плечей ще більш видовжував його й так високу статуру.
Він був занепокоєний, але говорив правильною французькою мовою, не підшукуючи слів.
- Цей добродій,- мовив він, показуючи на Люка,- справді потурбував мене за вельми прикрих обставин, і не тільки для мене, але й для дами, якій довелося мене супроводжувати.
Мегре на мигах звелів, щоб Люка вийшов з кабінету.
- Я вам співчуваю, містере Голлан. Та навряд чи слід особливо вболівати за вашу знайому. Повірте мені, ще подібні пригоди становлять невід'ємну частину її професії.
Американець зрозумів натяк.
- Гадаю, що йдеться про мою машину?
- Адже ви- власник жовтого «ягуара», чи не так? [94]
- Колишній власник.
- Цебто як?
- Я сьогодні вранці особисто подав заяву комісарові першого відділка, вказавши, що мою машину вкрадено.
- А де ви були минулого вечора, містере Голлан?
- В гостях у мексіканського консула. Він мешкає на Італійському бульварі.
- Ви там і вечеряли?
- Еге ж, у товаристві дванадцяти осіб, які можуть це підтвердити.
- І о десятій вечора ви були ще там?
-: Не тільки о десятій вечора, але й о другій годині иочі. Ви можете це легко перевірити.
Побачивши на столі тацю з пляшками пива та бутербродами, він дуже здивувався:
- Хотів би я знати...
- Стривайте. Я теж поспішаю, і, повірте мені, не менш, як ви, але вам доведеться розповісти все по порядку. Отже, вчора ввечері ви залишили свою машину на Італійському бульварі?
- Ні. Ви- знаєте краще за мене, що там залишити машину не можна.
-- А де вона стояла, коли ви бачили її востаннє?
- На Вандомському майдані. Там відведено спеціальну стоянку для пожильців готелю «Ріц». Звідти до мого приятеля-консула лише кількасот кроків. Я пішов до нього пішки.
- Ви не залишали його квартири?
- Ні.
- Але вам дзвонили по телефону.
Він не сподівався, що це було відомо комісарові.
- Так. Мені зателефонувала одна моя -знайома.
- Знайома, прізвища якої ви, ясна річ, не назвете? Це часом не пані Йонкер?
- Можливо, що й вона. Йонкерів я добре знаю. .
- А коли ви повернулися до готелю, то не помітили, що вашої машини на місці немає?
- Як і більшість пожильців, я користуюся виходом з вулиці Камбон.
- Ви знайомі зі Стенлі Гобсоном?
- Я відмовляюся відповідати на ваші запитання, мосьє Мегре, аж поки не довідаюся, що саме ви намагаєтеся мені пришити. [95]
- Сталося так, що дехто з ваших друзів зайшов у конфлікт з правосуддям.
- Що за друзі?
- Приміром, Норріс Йонкер. Певна річ, ви мали з пим якісь справи. Чи то купували в нього картини, чи то їх йому продавали.
- Передусім я не комерсант, а мистецтвознавець. Музеї та й приватні особи часом повідомляють мене більш-менш конфіденційно,'іцо їм потрібна та чи та картина. Певного художника, певної цінності, певної доби. Якщо під час моїх подорожей я довідуюся, що потрібна картина десь продається, то доводжу це до відома моїх замовників.
- Без комісійних?
- Це вже не ваш клопіт. Податкові інспектори в моїй країні цілком справляються зі своїми обов'язками.
- Звичайно, ви не здогадуєтеся, хто міг украсти вашу машину? До речі, де був ключ? Чи не в своєму гнізді?
- В кишеньці на дверцях. Я завжди залишаю його там, бо інакше, з моєю неуважністю, боюся загубити.
Почувши якийсь шум у коридорі, Мегре нашорошив вуха. Взагалі він провадив цей допит досить невпевнено, немов між іншим.
Мабуть, це помітив і сам Голлан, бо зненацька промовив:
- Тепер, сподіваюся, я можу піти пробачитися перед дамою, яку я запросив на вечерю?
- Зачекайте, шановний. Боюся, що ви мені ще будете потрібні.
З коридора долинули кроки, відчинилися і зачинилися двері, в інспекторській заговорила якась жінка.
«Це був вечір грюкання дверима»,- небезпідставно казатиме потім Мегре.
- Зайди на хвилинку до мене, Жанв'є. Було б нечемно з нашого боку залишати містера Голлана на самоті. Що він потім скаже про французьку гостинність? Адже ми вже й так зіпсували йому вечерю. Нехай хоч підживиться бутербродом.
Кілька чергових інспекторів, серед них і гордий зі свого успіху Лагрюм, кидали цікаві погляди на чарівну молоду дівчину, одягнуту в синій костюм. Вона жваво позирала на те, що відбувалося навколо неї.
- Здається, ви комісар Мегре? Я бачила вашу фотографію в газетах. Скажіть хоч ви - він вмер? [96]
- Ні, мадемуазель Ож'є. Інспектора Лоньйона тяжко поранено, але лікарі сподіваються його врятувати.
- Це він розповів вам про мене?
- Він поки що неспроможний говорити і, певно, озветься не раніше, . як за кілька днів. Пройдіть, будь ласка, зі мною.
Він завів дівчину до невеличкого кабінету і зачинив двері.
- Сподіваюся, ви мене зрозумієте, коли я скажу вам, що зараз дорога кожна хвилина. Тому я не проситиму .вас розповісти все детально. Ми повернемося до цього пізніше. Зараз я хотів би, щоб ви відповіли на ? кілька запитань. Це ви повідомили інспектора Лоньйона, що в будинку навпроти діються дивні речі?
- Ні. Я нічого такого не помічала. Хіба що ввечері в малярні часто допізна горіло світло.
- Як він з вами познайомився?
- На вулиці. Він підійшов до мене, коли я поверталася додому. Сказав, що йому треба перебути кілька вечорів у моїй квартирі, щоб за кимось постежити. Потім показав свій нагрудний знак і посвідчення. Це мене не дуже переконало, і я вже хотіла була подзвонити до поліції.
- І що вас від цього утримало?
- У нього був аж надто сумний вигляд. Він сказав, що йому в житті ніколи не щастило, та, коли б я йому допомогла, все могло б змінитися, бо він напав на дуже важливу справу.
- Він не сказав, на яку саме?
- Першого вечора ні.
- Ви залишалися першого вечора з ним?
- Еге ж, принаймні якийсь час. Ми сиділи потемки. Там, у малярні навпроти, трохи не сходяться завіси, і крізь шпарину подеколи можна було бачити чоловіка з пензлем та палітрою в руці.
- Він був одягнутий у біле? А навколо голови щось схоже на тюрбан?
- Саме так. Мені стало смішно, і я сказала, що він схожий на привида.
- Ви бачили, як він малював?
- Одного разу бачила. Того вечора його мольберт стояв якраз навпроти шпарини. Він малював, як наві-жений.
- Що значить «малював, як навіжений»?.. [97]
- Не знаю. Мені чомусь здалося, що він скажений.
- У малярні ще хтось бував?
- Молода жінка. Вона ро'здягалася. Точніше, він зривав з неї одяг.
- Висока брюнетка?
- Я знаю пані Йонкер. Це була не вона.
- Пана Йонкера ви теж бачили?
- Тільки не в малярні; Там я бачила одного разу іншого чоловіка. Вже не молодого, геть-геть лисого.
- А що відбулося вчора увечері?
- Я дуже втомилася на роботі й рано лягла спати. Взагалі ви навіть не уявляєте собі, яка в мене важка робота. Особливо перед святом, коли доводиться працювати мало не до ранку.
- Лоньйон сидів у вітальні?
- Так. Ми кінець кінцем чудово з ним порозумілися. Він ніколи не намагався до мене залицятися і ставився дуже лагідно, як батько. Іноді, щоб мені чимось віддячити, він приносив букетик фіалок або плиточку шоколаду.
- О десятій ви вже спали?
- Я вже була в ліжку, але ще не заснула. Читала газету. Він постукав, убіг до моєї спальні й сказав, що є новини. Він був дуже схвильований. Так я дізналася, що художника вивезли з будинку. Мосьє Лоньйон не сподівався, що це станеться так швидко, і не встиг спуститися. «Дарма, я ще трохи почекаю. Можливо, хтось із них повернеться...» І він знову пішов до свого вікна, а я заснула. Розбудили мене постріли. Я виглянула на вулицю - нікого. Тоді я висунулася з вікна і просто на бруківці побачила тіло. Я ще не знала, що робитиму далі, але почала одягатися. Потім прибігла консьєржка і сказала, що сталося.
- А чому ви втекли?
- Бо подумала, що, коли ті гангстери вистежили його, то можуть взятися й за мене. Тоді я ще не знала, куди мені їхати чи бігти. Я про це не думала.
- Ви взяли таксі?
- Ні. Я спустилася пішки до площі Кліші і зайшла до одної нічної кав'ярні. Всі жінки відразу витріщилися на мене й почали розглядати з голови до п'ят. І тут я пригадала один заїзд, куди ми раніше навідувалися з одним приятелем...
- З Жан-Клодом? [98]
- Отже, це він вам?
- Послухайте, мадемуазель! Мені було б цікаво до найменших подробиць почути все, що з вами далі сталося, та, на жаль, зараз я не можу собі цього дозволити. Прошу вас знову пройти до інспекторської і зачекати мене там. Тим часом інспектор Жанв'є запише ваші свідчення.
- Отже Лоньйон не помилявся?
- Ні. Лоньйон- досвідчений поліцай, він рідко коли , помиляється. Тільки, як він вам уже сказав, йому не щастить. В останню мить завжди виходить так, що на його праці жиріє хтось інший. А ще гірше - в останню мить, коли він уже має схопити злочинця, його самого напівмертвого відвозять до лікарні. Ну, ходімо!
Залишивши гостю в інспекторській, комісар зайшов до свого кабінету й мовив до Жанв'є:
- Іди допитай дівчину і склади протокол. Почувши про це, Голлан відразу схопився на рівні ноги.
- Ви її теж привели сюди?
- Йдеться не про вашу, містере Голлан, а про іншу, чесну дівчину. То ви досі не пригадали Стенлі Гобсона на прізвисько Лисий Стен?
- Я відмовляюся відповідати на ваші запитання.
- Воля ваша. Можете сісти. Можете сісти. Я зараз матиму телефонну розмову, дозволяю вам її підслухати. Певен, що це вам стане в пригоді. Алло! З'єднайте мене, будь ласка, з паном Йоякером. Норрісом Йонкером з авеню Жюно.
- Алло! Пан Йонкер? Це Мегре. Відколи ми з вами попрощалися, я знайшов відповіді на всі запитання, які вам ставив. Правдиві відповіді, вам ясно? До речі, тут у мене сидить містер Голлан. Він дуже невдоволений, що ми його потурбували, та все-таки до свого посольства звертатися чомусь не квапиться. Він досі не знайшов своєї машини. Жовтого «ягуара». Того самого, що вчора о десятій годині вечора стояв перед вашим будинком, а потім кудись одвіз вашого пожильця. Певна річ, не його самого. Саме так, пожильця. І, здається, в досить-таки жалюгідному стані. Босоніж, навіть без шкарпеток. Слухайте мене уважно, пане Йонкер. Я міг би негайно, щонайпізніше завтра вранці, заарештувати вас за деякі ваші темні діла, про які вам відомо краще, ніж мені. На всяк випадок, майте на оці, що ваш будинок добре охороняється. [99]
Тож прошу вас облишити всі справи і якнайшвидше приїхати до Сюрте. Тут ми продовжимо нашу ранкову розмову. Певна річ, у любому товаристві пані Йонкер. А якщо вона почне комизитися, то скажіть, що ми її знаємо як облуплену. Можливо, крім містера Голлана, вона зустріне тут такого собі Лисого Стена. Раджу вам заткнути пельку, пане Йонкер! Зараз я говорю. Вас ми вислухаємо трохи пізніше. Ясна річ, справа з фальшивими картинами обіцяє вам мало приємного. Та, повірте мені, це дрібниця проти того, що вас чекає. Еге ж, саме так, спільництво в убивстві. Майте це собі на увазі. Припускаю, що на інспектора Лоньйона могли напасти без вашого відома, можливо, навіть без відома містера Голлана. Та, боюся, що зараз готується інший злочин, до якого ви будете прямо причетні, бо йдеться про людину, котру ви тримали у вашій домашній в'язниці. Де він зараз? Скажіть, хто його вивіз од вас і куди саме? Ні! Не за півгодини, а ще до того, як ви приїдете сюди. Негайно, ви чули, пане Йонкер?..
У трубці почувся жіночий шепіт. Мірелла, певно, стояла поруч і слухала всю розмову. Цікаво, що вона йому порадить?
- Клянуся вам, мосьє Мегре...
- А я вам ще раз кажу, що не можу чекати.
- Заждіть! Я не пам'ятаю адреси. Зараз подивлюся в записник.
І тоді в трубці на повну силу пролунав голос Мірел-ли:
- Він дасть вам адресу, пане Мегре. Йдеться про художника Маріо де Лючіа, який має власну малярню поблизу Єлисейських Полів. А ось і мій чоловік.
- Маріо де Лючіа, двадцять сім «а», вулиця Беррі. Це він погодився вивезти Фредеріко.
- Фредеріко - це той художник, що працював у вашій малярні?
- Еге ж... Фредеріко Палестрі.
- Чекаю на вас, пане Йонкер. Не забудьте захопити з собою вашу половину.
Навіть не глянувши на принишклого американця, Мегре поклав, потім знову взяв трубку.
- А тепер дайте відділок дев'ятої округи. Алло! Хто це? А, Дюбуа? Візьміть з собою кілька чоловік - не менше трьох, а краще чотирьох... Саме так, чотирьох, бо йдеться про дуже небезпечного злочинця. Негайно вирушайте [100] на вулицю Беррі, номер двадцять сім «а». Там міститься малярня такого собі Маріо де Лючіа. Якщо застанете його вдома, арештуйте. Байдуже, що вже пізно. Зробіть обшук. Там ви, певно, знайдете полоненого Фредеріко Палестрі. Я хотів би якнайшвидше бачити цих двох молодиків у себе в кабінеті. Попереджаю ще раз -- будьте пильні! В цього Маріо де Лючіа є зброя - маузер сім шістдесят три. Пістолет також прихопіть. Мегре глянув на Еда Голлана.
- Тепер ви бачите, шановний добродію, що вам марно було б протестувати. Я не відразу все це второпав, бо не дуже знаюся на спекуляції картинами, тим більше фальшивими. А ваш приятель Йонкер чомусь не захотів розтлумачити мені в популярній формі, що тут до чого. Міцний горішок цей колишній британський шпи...
Він не встиг договорити, як на столі знову задеренчав телефон.
- Так... Алло! Люка? Де ти зараз? На набережній Турнель? Турнель? Ясно, ясно. Вечеряє в сусідній кав'ярні?.. Ні, сам не йди. Попроси підмоги в окружному відділку. Принаймні двох. Може, та гримуча цяцька належить йому. Досить з нас того, що постраждав бідолаха Лоньйон.
Він поклав трубку і, прочинивши двері до інспекторської, коротко-мовив:
- Звеліть принести свіжого пивка. Потім сів до столу й натоптав люльку.
- Ну от, містере Голлан! Сподіваюся, що ваш художник ще живий. Я не маю честі особисто знати Маріо де Лючіа, але цілком можливо, що він значиться у нас в картотеці під якимось іншим ім'ям. Та ми наведемо довідки в італійській поліції. Це не забере в нас багато часу. Признайтеся, що ви хвилюєтеся не менш за мене.
- Я говоритиму лише при моєму адвокатові метрі Спанглері. Його телефонний номер Одеон - вісімнадцять - двадцять чотири. Коли не помиляюся.
- Байдуже, містере Голлан. Ми послухаємо вас пізніше. Сподіваюся, метр Спанглер. знайде досить поваж-пі аргументи, щоб пояснити вашу роль у цій справі.
Ще не встигли принести пива, як знову задзвонив телефон.
- Так... Дюбуа?
Якийсь час він мовчки слухав повідомлення. [101]
- Гаразд. Дякую. Ти тут не винний. Звіт надішли прямо до прокуратури. Я там буду пізніше...
Мегре підвівся, немов не помічаючи звернутого до нього запитливого погляду американця. Голлан був біліший за стіну.
- Що скоїлося? Клянуся вам, що я...
- Сидіть і поки що не роззявляйте рота.
Він заглянув до інспекторської і знаком позвав Жанв'е, що саме друкував свідчення Марінетти Ож'є, вийти до коридора.
- Щось негаразд, патроне?
- Я ще точно не знаю, що саме сталося. Художника знайшли мертвого. Він повісився в туалеті на ланцюжку для спускання води. Його там було зачинено. Маріо де Лючіа зник. Можливо, нагорі ти знайдеш його картку. Бий на сполох. Сповісти всі вокзали, аеропорти, прикордонні застави.
- А як Марінетта?
- Вона почекає.
Сходами піднімалося подружжя Йонкерів у супроводі поліцая з вісімнадцятої округи.
- Прошу вас зайти до цієї кімнати й зачекати, пані Йонкер.
Жінки, які з виду знали одна одну, з цікавістю перезиралися. Навряд чи вони колись сподівалися познайомитися в такому місці.
- А ви, пане Йонкер, ідіть за мною.
І Мегре попрямував до тієї кімнати, де щойно вже розмовляв з Марінеттою Ож'є.
У голландця вже не було ні його рожевого кольору обличчя, ні колишньої самовпевненості. За кілька годин він став зовсім старим.
- Пробачте, що я не можу почастувати вас тим лікером, який ви п'єте у себе вдома. Зараз я скажу, щоб принесли із шафи пляшечку, яку я тримаю спеціально для злочинців із слабкими нервами. Хоч ви належите до іншої категорії. Гей, Жанв*є! Принеси коньяк!
Голландець одним духом вихилив запропоновану чарку, і поступово його випещені щоки знову порожевіли.
- Тож як почалася історія з картинами?
- Вам буде важко мені повірити, бо ви не колекціонер...
- Я колекціоную людей...
- Хотів би я знати, під якою рубрикою ви поставите [102] мене в своїй колекції. Певно, серед йолопів. Оскільки ви розпитували про мене, то вам, звичайно, сказали, що я вважаюся справжнім експертом щодо певного періоду в живопису. Це й природно. Коли стільки років поспіль усією душею віддаєшся якійсь справі, то мимоволі стаєш знавцем, чи не так? У мене часто питають мою думку щодо тієї чи тієї картини. І досить якомусь полотну побувати в моїй колекції, щоб вартість його піднялася.
- Бо тоді вже ніхто не сумнівається в його походженні?
- Це знають усі великі аматори. У себе вдома я вже вам казав: часом продаю деякі картини, щоб купити інші, завжди кращі й рідкісніші. В цьому ділі коли -вже раз почав, то зупинитися важко. І от одного разу я помилився. Йдеться про картину Ван-Гога. Не з тих, що я успадкував од батька. Про картину куплену, через посередника, в автентичності якої важко було сумніватися. Якийсь час вона висіла в моєму салоні. Потім один південноамериканський аматор запропонував мені за неї суму, яка дала мені змогу купити іншу картину, про яку я вже давно мріяв. Все складалося якнайкраще. Та за кілька місяців мене навідав містер Голлан, про якого я вже дещо чув.
- Коли це сталося?
- Приблизно рік тому. Він заговорив зі мною про ту картину Ван-Гога, яку йому довелося бачити в_ мого венесуельського покупця, і довів, що це підробка, хоч і дуже вправна. «Я нічого недоказав вашому покупцеві,- уточнив він.- Для вас було б небажано, коли б довідалися, що ви продали фальшиву картину. Всі, кому ви продавали картини, занепокоїлися б і собі. Вся ваша колекція стала б підозрілою». Повторюю, ви не колекціонер, пане Мегре. Ви не можете навіть собі уявити, яким ударом для мене була ця історія. Потім Голлан прийшов до мене знову. Якось він мені сказав, що знайшов автора підробки, геніального хлопчину, за його словами, зугарного наслідувати будь-кого від Мане до Ренуара чи Фламінка.
- Ваша жінка була при цій розмові?..
- Я вже не пригадую. Можливо, я сам сказав їй про це пізніше. Можливо, вона умовила мене пристати на те, що мені пропонували. Можливо, я й сам на це погодився б. Усі знають, що я багатий, та всяке багатство - річ відносна. Коли я міг дозволити собі купити [103] деякі картини, то моїх коштів не вистачало, щоб купити інші, хоч і траплялася нагода. Ви мене розумієте?
- Наскільки я розумію, від вас вимагалося, щоб деякі фальшиві картини пройшли через ваші руки, бо тоді вже ніхто це сумніватиметься в їхній автентичності.
- Приблизно так. Я вивішував одну чи дві підробки поміж моїх справжніх картин і...
- Стривайте! Коли вас познайомили з Палестрі?
- За місяць чи два після того. На той час я вже встиг продати через посередництво Голлана дві його картини. Голлан знаходив для них покупців переважно серед південноамериканських аматорів або збував до маловідомих музеїв... Палестрі завдавав йому чимало клопоту, бо цей божевільний геній до того ж сексуальний маніяк. Ви здогадалися про це, коли побували в його кімнаті, хіба ж не так?
- Я почав це розуміти, коли побачив вашу жінку в малярні з пензлем у руці.
- Ми сподівалися, що той маскарад нас урятує.
- А яким чином і коли ви довідалися, що за вашим будинком наглядають?
- Я цього не помічав. Мені сказав Гобсон.
- Виходить, Гобсон знову увійшов у життя вашої дружини?
- О, ви знаєте навіть це. Обоє присягалися, що ні. Гобсон був приятелем Голчана. Це він десь розшукав Палестрі. Ви стежите за тим, що я кажу?
- Так...
- Одне слово, я став жертвою обставин. Я погодився, щоб він працював у мене в малярні, де нікому не спало б на думку його шукати. Спав він у тій комірчині, яку ви бачили. Він був згодний не виходити зовсім, з тією умовою, щоб його забезпечували жінками. Малярство та жінки - це були дві його пристрасті.
- Мені розповідали, що він малював як навіжений.
- Це правда. Перед ним ставили дві-три картини якогось визначного художника. Він якийсь час крутився біля них, як матадор навколо бугая, а за кілька днів, ба навіть годин з-під його пензля виходило полотно, за своєю манерою та технікою таке схоже на оригінали, що ніхто не міг запідозрити підробки. Але як пожилець він був дуже неприємний. [104]
- Через свої вимоги щодо жінок?
- І також через свою грубість. Навіть до моєї жінки.
- Ви певні, що він обмежувався самою грубістю?
- Коли між ними щось і було, то мені краще про це не знати. Можливо. Ви бачили той портрет, який він кількома штрихами намалював на стіні? Однієї пристрасті, пане Мегре, для людини вже забагато, тож я обмежився своєю пристрастю до колекціонування живопису і дечого домігся в цій галузі... І треба ж було мені зустрітися з Міреллою! А втім, це не її провина. Що ж це ви в мене ще питали?.. Ага! Хто встановив, що за нами стежать? Одна жінка, імені якої я вже не пригадую. Вона працює танцюристкою в нічному кабаре на Єлісейських Полях, де робить стриптиз. Якось Лючіа привіз її для Палестрі. А наступного дня вона зателефонувала до Лючіа і сказала, що, коли вона вийшла з мого дому, до неї підійшов якийсь кумедний чолов'яга і почав ставити всякі запитання. Відтоді Лючіа і Стен установили нагляд за моїм будинком. І помітили, що увечері, якийсь невеличкий на зріст і абияк одягнутий чолов'яга бродить по авеню Жюно. Пізніше вони знову бачили, як він заходив з молодою дівчиною до будинку навпроти. Він сидів потемки біля вікна, гадаючи, що його ніхто не бачить. Але весь час палив; із моїх вікон у бінокль було видно кінчик його сигарети.
- І ніхто не здогадався, що він з поліції?
- Стен Гобсон вважав, що, якби йшлося про поліцію, то чергові мінялися б. А це був завжди той самий. Тож Стен вирішив, що він належить до якоїсь іншої банди, яка стежить за нами, щоб потім краще шантажувати. Було вирішено, що Палестрі треба вивезти з мого дому. Лючіа та Гобсон учора це зробили, скориставшися з машини Голлана.
- Певна річ, останній знав про це?
- Палестрі не хотів вибиратися, бо був переконаний, що, використавши його протягом року, ми вирішили його вбити. Довелося стукнути його по голові, бо він почав роздягатися. Але він устиг викинути свої туфлі та шкарпетки до саду.
- Ви були при цьому присутні?
- Ні.
- А ваша жінка?
- Що ви! Ми чекали, поки його відвезуть, щоб навести лад у малярні та його комірчині. Ще напередодні [105] Стен вивіз його мольберт з незакінченою картиною.
- Під Ван-Гога?
- Ні, під Мане. Але, повірте мені, якщо тільки ви ще можете мені вірити, нічого я не знав вро їхній намір убивати вашого інспектора. Я зрозумів це лиш тоді, як почув постріли.
Запала тривка тиша. Лиш тепер Мегре відчув, як він стомився, і вже з безпорадним співчуттям поглядав на старого голландця, який, сидячи навпроти, невпевпено простягав руку до пляшки з коньяком.
- Ви дозволите?
Вихиливши добрячу чарку, він спробував усміхнутися.
- В усякому разі, для мене все скінчилося, чи не так? І от я думаю, чото мені найбільше бракуватиме?
Картин, у які він угатив стільки грошей? Чи жінки, щодо якої в нього ніколи не було жодних ілюзій, та обійтися без якої він уже не міг?
- Ось побачите, пане Мегре, ніхто не повірить, що розумна людина може виявитися такою наївною.
І по хвилинній задумі додав:
- Лише колекціонери картин можуть мене зрозуміти.
А в сусідньому кабінеті Люка вже допитував Лисого Стена.
Ще цілих дві години в Сюрте грюкали двері, лунали кроки людей, що переходили з кімнати до кімнати, торохтіли, мов цикади, друкарські машинки.
І, як напередодні, десь лиш за північ нарешті погасли всі лампи.
- Я відвезу вас додому, мадемуазель. Тепер уже ви зможете спати спокійно.
Вони сиділи цоруч на задньому сидінні таксі.
- Ви на мене сердитеся, пане Мегре?
- За віщо?
- Адже коли б я не злякалася й не втекла з дому, вам було б значно легше розслідувати цю справу?
- Певна річ, ми виграли б кілька годин, але наслідки були б ті самі.
Здавалося, він був не в захваті від цих наслідків і навіть відчував ніби жаль до Мірелли, коли її під конвоєм одводили до камери попереднього ув'язнення. [106]
* * *
А ще за місяць Лоньйон вийшов з лікарні ще худіший, як звичайно, але з іскорками в очах, бо відтепер у своєму вісімнадцятому відділку його вважали мало не за героя. І, головне, цього разу у газетах з'явилася не комі-сарова фотографія, а його власна.
Того ж дня разом з дружиною він вирушив до тихого гірського села в Арденнах, де мав цілих два місяці набиратися здоров'я і доглядати свою хвору дружину.
Маріо де Лючіа затримали на бельгійському кордоні. Йому, як і Гобсонові, уклепали десять років каторги.
Містер Голлан заперечував будь-яку причетність до замаху на інспектора і відбувся лише двома роками тюрми як шахрай.
Йонкера засудили на один рік, і з огляду на те, що кожен день попереднього ув'язнення зараховується за два, він із залу суду пішов додому. В супроводі своєї чарівної дружини, яку, за браком доказів, навіть не при-тягли до судової відповідальності.
Мегре, який під час процесу принишк у самій глибині зали, перший вислизнув до виходу, щоб уникнути зустрічі зі своїми знайомими. Тим більше, що він пообіцяв одразу сповістити пані Мегре про судовий вирок.
Та це вже була давня історія, бо тепер стояв червень і в Сюрте тільки й було розмов, що про вакації.
© Aerius, 2004
Текст з ae-lib.org.ua
Книга: Жорж Сіменон Жовтий "Ягуар" Переклад Миколи Мещеряка
ЗМІСТ
| 1. | Жорж Сіменон Жовтий "Ягуар" Переклад Миколи Мещеряка |
| 2. | 2. ОБІД У РЕСТОРАНІ «МАНЬЄР» Здавалось, мосьє Соже обрав... |
| 3. | 3. ЛЮБОВНІ СПРАВИ МАРШЕТТИ Дощ почав ущухати. Замість... |
| 4. | 4. ВІДВІДИНИ ГОЛЛАНДЦЯ - Алло! Голландське посольство... |
| 5. | 5. КІМНАТА З ХИМЕРНИМИ ФРЕСКАМИ В цю мить сталося щось... |
| 6. | 6. БОСИЙ ВИПИВАКА У невеличких кав'ярнях кожний завсідник... |
| 7. | 7. ОБРАНЕЦЬ МІРЕЛЛИ Темне волосся Еда Голлана було коротко... |
На попередню
|
|
