Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Жорж Сіменон Мегре і старенька пані Переклад Миколи Мещеряка
Жорж Сіменон Мегре і старенька пані Переклад Миколи Мещеряка
© G.Simenon. Maigret et la vieille dame. 1966
© М.Мещеряк (переклад з французької), 1981
Джерело: Ж.Сіменон. Клуб "100 ключів". К.: Молодь, 1981. 336 с. - С.: 103-227.
Сканування і коректура: SK, Aerius (ae-lib.org.ua), 2004
Зміст1. ВЛАСНИЦЯ ДАЧІ "ХАЛУПКА"
З експреса Париж - Гавр він зійшов на похмурій станції Беоте-Безвілль. Щоб не спізнитися, Мегре мусив встати о п'ятій, але так і не впіймав таксі. Тож довелося їхати до Сен-Лазарського вокзалу першим поїздом метро. Тепер він мав зробити пересадку.
- Скажіть, будь ласка, де тут поїзд на Етрета? [108]
Було вже за восьму, давно розвиднілося, але з неба сіялася холодна мжичка, і здавалося, що тільки світає.
На вокзалі - ні ресторану, ні буфету, і лиш по той бік колії видніло щось подібне до чайної, біля якої стояли фургони торговців товаром.
- На Етрета? Це ще нескоро. Ваш поїзд он там.
Він повів очима вбік од платформи, де стояло кілька допотопних вагонів зеленого, тепер уже незвичного кольору. Паровоза, не було. За шибками вагонних вікон бовваніли нерухомі силуети нечисленних пасажирів, які, здавалося, чекали ще звечора. Поїзд видавався якимось несправжнім, іграшковим, як на дитячому малюнку.
Ціла родина - певна річ, парижани! - стрімголов мчала, перестрибуючи через рейки, до цього поїзда без паровоза. Трійко малюків тримали в руках сачки на креветок.
Ця картина, власне, й настроїла його на новий лад. На мить Мегре забув про свої літа, йому вчувся запах моря і навіть розмірений шум прибою, хоча до узбережжя було щонайменше кілометрів двадцять. Комісар задер голову і не без пошани глянув на сірі хмари, які, певно, пливли звідтіля.
Мегре народився і зріс далеко від моря, і для нього воно було невіддільне від сачків на креветок, іграшкових поїздів, чоловіків у шортах, пляжних парасольок, торговців черепашками та всілякими сувенірами, маленьких кав'ярень, де подаються устриці з білим вином, сімейних пансіонатів з їх вічним однаковим, специфічним запахом. Не минало й тижня, як пані Мегре починала нудитися від неробства, і в ці хвилини залюбки погодилася б мити посуд на кухні.
Комісар, певна річ, розумів усю химерність своїх відчуттів. Та коли він опинявся на березі моря, йому мимоволі здавалося, що він занурюється в несправжній, іграшковий світ, де не могло статися нічого серйозного.
Відколи він служив у карному розшуці, йому не раз доводилося провадити розслідування на узбережжі - тут відбувалося не менше справжніх драм, ніж десь-інде. І все-таки навіть зараз, цмулячи кальвадос у чайній, він ледве стримував усмішку на згадку про стару пані на ім'я Валентіна та її пасинка Бессона.
Вже почалася осінь, ба сьогодні середа, шосте вересня, а йому знову так і не довелося побувати у відпустці. [109]
Напередодні, близько одинадцятої ранку, старий судовий виконавець зайшов до його кабінету в Управлінні карного розшуку і подав візитну картку в чорній рамці, де значилося:
Пані вдова Фернана Бессона
Дача «Халупка»
Етрета
- Вона хоче бачити мене особисто?
- Вона наполягає, щоб ви приділили їй хоч кілька хвилин. Задля цього вона терміново приїхала з Етрета.
- Яка вона з себе?
- Така собі старенька пані. Симпатична старенька пані.
І справді, чарівнішої бабусі важко було уявити: тендітна, чепурна, з ніжним рум'янцем та білим, як сніг, волоссям, вона була така моложава й граціозна, що скидалася скоріше на юну актрису в ролі старої маркізи, ніж на звичайну стару пані.
- Ви, певно, мене не знаєте, пане комісар, тим більше я шаную вашу люб'язність. Я добре вас знаю, бо вже не перший рік стежу за вашими блискучими розслідуваннями найстрахітливіших злочинів. Сподіваюся, ви приїдете до мене, і я вам покажу цілу купу газетних вирізок, де йдеться про вас.
- Красно дякую.
- Мене звуть Валентіна Бессон. Це ім'я, видима річ, вам нічого не скаже. Та ви, певно, зрозумієте, що я за одна, коли дізнаєтеся, що мій чоловік Фернан Бессон, царство йому небесне,- винахідник косметичного крему «Жюва».
Мегре був не юнак, щоб ве пам'ятати назви «Жюва». Він не раз бачив її в газетах та на рекламних плакатах ще замолоду і навіть пригадав, що його мати вживала крем «Жюва» в ті дні, коли надягала святкову сукню.
Старенька пані, що сиділа перед ним, була одягнута з вишуканою елегантністю, і лише надмір коштовностей робив її туалет ледь старомодним.
- Мій чоловік помер п'ять років тому, і відтоді я живу сама на своїй дачі в Етрета. Точніше, до минулої неділі зі мною жила ще й служниця, місцева дівчина, яка працювала в мене декілька років. Вночі проти понеділка, пане комісар, вона померла - власне кажучи, зрмість мене. Саме тому я й приїхала до вас благати про поміч.
Говорила вона спокійно і лише тонкою усмішкою немов вибачалася, що їй доводиться розповідати про такі сумні речі.
- Не бійтесь, я не божевільна і не якась стара химерниця. Коли я кажу, що Роза - так звали мою служницю - вмерла замість мене, я майже певна, що не помиляюся. Дозвольте мені кількома словами розповісти про те, що сталося.
- Я слухаю.
- Я погано сплю і ось уже двадцять років щовечора п'ю снотворне - препротивну на смак ганусову настоянку. Я кажу про це майже по-фаховому - мій чоловік був фармацевт.
У неділю перед сном, як і щодня, я налила снотворного в склянку. Роза була коло мене, коли я вже лежала в ліжку і збиралася приймати мікстуру; Ковтнула - і мені здалося, що цього разу вона гіркіша, ніж звичайно.
«Я, мабуть, налила більше, як дванадцять, крапель, Розо. На сьогодні досить».
«На добраніч, пані»,- сказала вона. І, як завжди, винесла склянку. Я вже не знаю, чи вона з цікавості тільки скуштувала мою мікстуру, чи випила все до дна. Останнє ймовірніше: в її кімнаті знайшли порожню склянку.
Близько другої години ночі я раптом прокинулася, бо почула, як хтось стогне. Моя дача невеличка. Я встала і, вийшовши зі спальні, побачила доньку... її також розбудив стогін.
- Я гадав, що, крім вас та служниці, на дачі ніхто не живе.
- Так, але в неділю третього вересня був день мого народження... Донька- приїхала з Парижа і зосталася на ніч. Не буду забирати у вас часу, пане комісар. Коли ми зайшли до Розиної спальні, дівчина була при смерті. Донька побігла покликати лікаря, та, коли він приїхав, Роза вже сконала у страшних корчах. Доктор Жоллі одразу визначив, що її отруєно миш'яком.
Роза була не з тих дівчат, котрі накладають на себе руки. До того ж їла вона те саме, що й ми всі. Очевидно, отрута була в тому снотворному, яке мала випити я.
- Ви маєте на когось підозру?
- На кого я можу мати підозру? Лікар Жоллі, давній [111] наш приятель - він колись лікував чоловіка,- зателефонував до префектури, і в понеділок уранці з Гавра до нас приїхав інспектор.
- Ви знаєте його прізвище?
- Інспектор Кастен. Такий собі червонощокий брюнет.
- Яз ним знайомий. І що він каже?
- Нічогісінько. Опитує місцевих жителів. Труп відвезли до Гавра на розтин...
її перебив телефонний дзвінок. Мегре взяв трубку. Дзвонив директор карного розшуку.
- Мегре, ви не могли б зайти на хвильку до мене?
- Зараз?
- Краще зараз.
Він перепросив стару пані: викликає шеф.
- Як ви дивитесь на те, щоб провести кілька днів біля моря?
Мегре сам незчувся, як у нього вихопилося:
- В Етрета?
- Вам уже все відомо?
- Не все. Розкажіть детальніше.
- Щойно мені зателефонували від міністра... Ви знаєте такого собі Шарля Бессона?
- Крем «Жюва»?
- Не зовсім так. Це його син. Шарль Бессон живе у Фекані. Позаторік його обрали депутатом від департаменту Нижньої Сени.
- А його мати - мешканка Етрета?
- Не мати, а мачуха, вона друга жінка його батька. Зауважте, що про все це я довідався лиш допіру, по телефону. Шарль Бессон звернувся до міністра з проханням доручити вам розслідувати одну справу в Етрета... Хоча це й не належить до ваших обов'язків.
- Вночі проти понеділка на мачушиній дачі було отруєно служницю.
- О! Ви читаєте нормандські газети?
- Ні. Стара власною персоною сидить у моєму кабінеті.
- І також просить, щоб ви поїхали до Етрета?
- Саме так. Вона спеціально приїхала до мене. Виходить її пасинок звертався до міністра без її відома?
- Що ж ви вирішили?
- Чекаю вашого наказу, патроне. [112]
Ось чому в середу близько дев'ятої години ранку Мегре нарешті сів у приміський, схожий на іграшковий поїзд на станції Беоте-Безвілль, і висунувся з вікна, щоб швидше побачити море.
В міру того, як воно наближалося, небо яснішало, а коли поїзд вигулькнув із виярку між порослими травою горбами, воно вже сяяло чистою блакиттю, і лиш кілька легких прозорих хмаринок висіло в його глибині.
Напередодні Мегре подзвонив до опергрупи Гавра, щоб там попередили інспектора Кастена про його приїзд, але зараз на вокзалі він марно шукав його очима. На пероні весело метушилися кілька жінок у літніх платтях та напівголі дітлахи. Начальник станції, котрий нерішуче оглядав прибулих, підійшов нарешті до комісара.
- Це не ви часом будете пан Мегре?
- Нібито я.
- Ось вам лист.
Він передав комісарові конверта. Інспектор Кастен писав:
«Даруйте, що не зустрів Вас. Зараз я на похороні в Іпорі. Раджу Вам зупинитися в готелі «Дез Англе». Сподіваюся повернутися туди до обіду і ввести Вас у курс цієї справи».
Було щойно десята година ранку, і Мегре, який узяв із собою в дорогу лише невеличку валізку, пішки попрямував до готелю неподалік від пляжу.
Та, не доходячи до готелю, він з валізкою в руці пішов глянути на море, помилуватися на білі скелі обабіч всіяного галькою пляжу. Молоді хлопці й дівчата бавилися з хвилями, інші грали в теніс на готельних кортах; матусі вигідно вмостилися з плетивом у шезлонгах; по набережній неквапливо походжали старі подружжя.
Ще школярем він пам'ятав, як його однолітки щороку поверталися з моря засмаглі, сповнені всіляких спогадів і привозили купи черепашок. Йому ж пощастило побачити море значно пізніше, коли він уже сам заробляв собі на хліб. . .
Мегре відчув легкий смуток від того, що вже не радіє, як раніше, а байдуже споглядає і сліпучі гребінці хвиль, і човна, що інколи ховався за високою хвилею, і татуйованого рятівника, що сидів на веслах.
Запах готелю був такий знайомий, що йому раптом забракло пані Мегре: адже досі цей запах вони вдихали разом. [113]
- Ви надовго?
- Ще не знаю.
- Річ у тім, що п'ятнадцятого ми закриваємося, а' сьогодні вже шосте.
Так, тут усе закриється, як у театрі: і кіоски з сувенірами, і кондитерські; на вікнах спустять жалюзі, тільки море та чайки хазяйнуватимуть .на спорожнілому пляжі.
- Ви знаєте пані Бессон?
- Валентіну? Звичайно, знаю. Вона тутешня, донька рибалки. Я не знав її малою - вона значно старша за мене,- але добре пам'ятаю, як вона працювала продавщицею в кондитерській сестер Cope. Одна із сестер померла, друга ще жива. їй дев'яносто два роки, вона сусідка Валентіни. Це її сад обгороджено блакитним парканом. Заповніть, будь ласка, картку для прибулих.
Прочитавши анкету, адміністратор, а може, то був сам хазяїн, глянув на Мегре з неприхованою цікавістю.
- Ви той самий Мегре із карного розшуку? Спеціально заради цієї справи приїхали з Парижа?
- Інспектор Кастен поселився у вас?
- Як вам сказати... Він з понеділка майже щодня обідає в нас, але щовечора повертається до Гавра.
- Я чекаю на нього.
- Він на похороні, в Іпорі.
- Еге ж... Це мені відомо.
- Ви гадаєте, що хтось справді хотів отруїти Валентіну?
- В мене ще немає певної думки щодо цього.
- Це могли зробити тільки її родичі.
- Ви маєте на увазі її доньку?
- Я не маю на увазі нікого зокрема. Знаю лише, що минулої неділі в її «Халупці» було багато родичів. І я не уявляю, хто б із тутешніх мав проти неї зуба. Колись, за життя чоловіка, коли вона мала гроші, пані Валенті-на зробила людям чимало добра. Та навіть і тепер вона все роздає, хоча сама не така вже й багата. Це брудна історія, повірте мені, наше Етрета завжди було спокійним містечком. Сюди приїздять люди певної верстви, здебільшого родинами, я міг би назвати вам...
Мегре волів краще пройтися залитими сонцем вуличками. На майдані перед мерією він прочитав напис над білою вітриною: «Кондитерська Морен - колишній заклад Cope». [114]
Він запитав у продавця, як пройти до «Халупки». Йому показали дорогу, що зміїлася по схилу пагорба, під яким утопало в садах кілька дач. Комісар постояв на відстані од схованого за деревами будинку, з комина якого повільно підіймався димок і танув у блідій блакиті неба.
Коли Мегре повернувся до готелю, інспектор Кастен був уже там. Його маленька чорна «сімка» стояла перед входом, а сам він чекав на сходах.
- Сподіваюся, ви добре доїхали, пане комісар? Дуже шкодую, що не зміг зустріти вас на вокзалі. Я вирішив, що варто побувати на цьому похороні. Кажуть, це саме ваш метод.
- І що ж там було?
Вони попрямували вздовж берега.-
- Не знаю, що й сказати. Нічого втішного. На похороні була досить важка атмосфера. Тіло дівчини привезли з Гавра цього ранку, і батьки просто зі станції одвезли її вантажною машиною до Іпора. Родина Тро-шю - ви ще почуєте це прізвище. Тут кожен третій Тро-шю - і майже всі рибалки. Батько тривалий час ловив оселедців у Фекані, а його двоє старших синів ще й досі там. Роза була найстарша з доньок - їх усього дві чи три. Одна працює офіціанткою в Гаврі.
У Кастена було густе волосся, низьке чоло; говорячи, він так напружувався, наче орав землю, впрягатись у плуг.
- Ось уже шість років, як я працюю в Гаврі і об'їздив тут усе вздовж і впоперек. У тутешніх селах, особливо поблизу старих маєтків, трапляються ще смиренні люди, котрі згадують, «як то було добре за пана». Решта, навпаки, такі, що їм краще пальця в рота не клади. Грубі, недовірливі, лихі на вдачу.' Не знаю, до якого гатунку належать ці Тропію, але сьогодні на похороні пані Бессон зустріли холодно, я сказав би, вороже.
- Мене тільки-но запевнили, що вона загальна улюблениця в Етрета.
- Іпор не Етрета. І до того ж Роза, або, як тут кажуть, наша Роза, померла.
- Отже, стара була на похороні?
- Аякже - в першому ряду. Дехто називає її поміщицею, можливо, тому, що в неї був колись маєток в Орні чи Солоні - не знаю точно", де саме. Ви бачили її?
....- Вона приїздила до мене в Париж. [115]
- Вона казала мені, що збирається поїхати до Парижа, але я не знав, що вона їздила до вас. Що ви можете про неї сказати?
- Поки що нічого.
- Вона була дуже заможна. Багато років мала в Парижі власний особняк на авеню Ієни, власний маєток, яхту. А «Халупка» - це просто так, притулок, про всяк випадок.
Вона приїздила сюди великим лімузином з шофером, а ззаду друга спеціальна машина везла багаж. В неділю кожна її поява в церкві була сенсацією. Вона мала постійну лавку, в першому ряду, а по відправі щедро роздавала милостиню. Коли кому доводилося скрутно, йому звичайно радили: «Звернися до Валентіни». її й досі іноді так називають - особливо старі.
Цього ранку вона приїхала до Іпора в таксі й вийшла з машини врочисто, як і за давніх часів. Здавалося, що саме вона керує церемонією похорону. Певна річ, її вінок затьмарив усі інші.
Можливо, я помиляюся, але мені здається, що Трошю були роздратовані й поглядали на неї скоса. Вона все-таки привіталася з усіма за руку. Старий простяг їй свою, не дивлячись у вічі. А старший син Анрі просто повернувся до неї спиною.
- Донька пані Бессон була з нею?
- Ні, в понеділок після обіду вона повернулася поїздом до Парижа. Я не мав права її затримувати. Ви, певно, помітили, що я не розібрався ще як слід у цій справі. І все-таки я гадаю, що її треба знову допитати.
- Яка вона з себе?
- Викапана мати - якщо забути про різницю в літах, їй тридцять вісім, але показує вона щонайбільше на двадцять п'ять. Тендітна, витончена, гарненька, з великими ясними, як у дитини, очима. А втім, якийсь мужчина - не її чоловік - провів ніч проти понеділка у неї в спальні, в «Халупці».
- Вона сама призналася?
- Ні. Це виявив я, але надто пізно, щоб запитати в неї про подробиці. Далебі, краще розповісти вам усе по порядку. Справа ця набагато складніша, ніж здається на перший погляд. Я тут дещо занотував. Ви дозволите?
Він дістав із кишені розкішний записник у червоній шкіряній палітурці, зовсім не схожий на ті дешевенькі блокноти, якими звичайно користувався Мегре. [116]
- В Гаврі нас повідомили в понеділок, о сьомій ранку, а о восьмій, прийшовши на роботу, я побачив па столі записку. Я сів у машину і приблизно о дев'ятій був уже тут. Шарль Бессон приїхав своєю машиною трохи раніше за мене.
- Він живе у Фекані?
- Еге ж, там у нього будинок, його родина живе там цілий рік. Але відтоді, як його обрали депутатом, частину часу він проводить у Парижі, де наймає номери в готелі на бульварі Распай. Усю неділю він провів тут з родиною, тобто з дружиною та чотирма дітьми.
- Адже він не син Валентіни?
- У Валентіни немає синів, тільки одна донька Арлетта... Я вам про неї вже розповідав. Вона одружена з паризьким дантистом.
- Чоловік її теж був тут у неділю?
- Ні. Арлетта приїздила сама. Був день народження її матері. В їхній сім'ї, здається, заведено навідувати її в цей день. Коли я спитав у Арлетти, яким поїздом вона сьогодні приїхала, вона відповіла, що ранішнім, тобто тим самим, що й ви сьогодні, пане комісар. Та зараз ви переконаєтеся, що вона збрехала! В понеділок, як тільки труп одвезли до Гавра, я відразу ж оглянув усі кімнати в домі. Робота не з легких. Будинок хоча й невеличкий, але обставлений зі смаком, в ньому, сила всіляких закутків, тендітних меблів та прикрас.
Покої Валентіни й служниці - на другому поверсі, а на першому є тільки кімната для гостей. Саме в ній і жила Арлетта. Пересуваючи тумбочку, я знайшов там чоловічий носовичок, і мені здалося, що Арлетта, яка стежила за мною, раптом дуже стривожилася. Вона, швидко вихопила в мене хустинку з рук.
«І треба ж таке! Я взяла з собою чоловікову хустинку!»
На жаль, я лиш увечері згадав, що на хустинці було вигаптувано літеру «Е». Арлетта поїхала. Я одвіз її на вокзал у своїй машині і бачив, як вона купила квиток у касі.
Сам знаю, що це по-дурному, та лише в машині я раптом зметикував: чому ж, від'їжджаючи з Парижа, вона не взяла зворотного квитка - адже так вартість проїзду була б на чверть дешевша. Повернувшись до залу чекання, я почав розпитувати контролера. [117]
«Ця пані приїхала в неділю десятигодинним поїздом, чи не так? »
«Яка пані?»
«Та, яку я щойно провів. Пані Арлетта».
«Ні, мосьє».
«Хіба ж вона не приїхала в неділю?»
«Можливо, вона й приїхала в неділю, та тільки не поїздом. Я перевіряв квитки і, певна річ, упізнав би таку кралечку».
Кастен подивився на Мегре трохи занепокоєно.
- Ви мене слухаєте?..
- Чи, може, ці подробиці для вас зайві?
- Навпаки, я хочу призвичаїтися.
- До чого саме?
- До всього: до вокзалу, до Валентіни, Арлетти, контролера, Трошю. Адже вчвра я ще нічого не знав про все це.
- Повернувшись до «Халупки», я запитав у старої пані прізвище її зятя. Виявляється, його звуть Жюльсп Сюдр. Ні ім'я, ні прізвище не починаються на «Е». Пасинків пані Бессон звуть Тео й Шарль. Щоправда, садівника, який приходить до вілли тричі на тиждень, звуть Едгар, але, по-моєму, його не було в неділю, а по-друге, мене запевнили, що в нього ніколи не водилося великих носовиків з червоною облямівкою.
Не знаючи, з чого почати розслідування, я заходився розпитувати людей у місті. І таким чином від газетяра дізнався, що Арлетта прибула не поїздом, а приїхала в розкішному спортивному автомобілі зеленого кольору.
Після цього неважко було довідатися, що власник машини заздалегідь зарезервував собі кімнату на ніч проти понеділка у готелі, де я вам радив стати.
Його звуть Ерве Пейро. В картці для прибулих він записався як виноторговець. Мешкає в Парижі на пабе-режній Гран-Огюстен.
- Ночував він не в готелі?
- Він просидів у барі, аж поки не зачинили, тобто майже до півночі, а потім замість іти спати подався кудись пішки... Начебто до моря. Швейцар запевняє, що Пейро повернувся приблизно о пів на третю ночі. Я розмовляв з готельним чистильником взуття і від нього довідався, що на підборах черевиків цього Пейро налипла червона глина. [118]
У вівторок вранці, повернувшись до «Халупки», я побачив під вікном у Арлетти сліди на клумбі. Що ви па це скажете?
- Нічого.
- Ну, а щодо Тео Бессона?
- Він теж був на дачі?
- Але не вночі. Як вам відомо, брати Бессони - діти від першого шлюбу і Валентіна не їхня мати. Я записав увесь родовід сім'ї і, коли хочете...
- Тільки не зараз. Я зголоднів.
- Одне слово, Тео Бессон - старий парубок, йому сорок вісім років. Вже два тижні, як він одпочиває в Етрета.
- У мачухи.
- Ні. Вони не зустрічаються. Мені здається, вони посварилися. Він зняв кімнату в готелі «Білі скелі», що його видно звідси.
- Стривайте. Тепер про Шарля Бессона...
Бідолаха Кастен зітхнув, вже не сподіваючись до ладу про все розповісти, тим більше, що Мегре, здавалося, й не слухав його.
- В неділю вранці Шарль Бессон приїхав об одинадцятій годині разом з дружиною та чотирма дітьми. У них власна машина, величезний «панар» старого зразка. Арлетта прибула раніше за них. Вони всі разом поснідали в «Халупці». Потім Шарль Бессон пішов на пляж зі старшими дітьми - п'ятнадцятирічним сином та дванадцятирічною донькою. А жінки лишилися побалакати.
- Він зустрів свого брата?
- Саме так. Мені здається, що Шарль Бессон вирушив на цю прогулянку, щоб хильнути скляночку в барі казино. Кажуть, він із тих, хто не цурається чарки. Там він і здибав Тео - досі він не знав, що той теж в Етрета. Шарль наполіг, щоб Тео йшов з ним до «Халупки», Тео кінець кінцем дав себе вмовити. Отож під час обіду на дачі зібралися всі Бессони. Обід був холодний - лангусти і бараняче стегно.
- І ніхто після цього не захворів?
- Наче ні. Крім членів родини, в домі була тільки покоївка. Шарль Бессон від'їхав о пів на десяту. Його п'ятирічний син Клод проспав весь цей час у кімнаті господині, а коли всі вже сідали в машину, почав вередувати їхній шестимісячний малюк, і йому довелося дати соску. [119]
- Як звати дружину Бессона?
- Здається, Емільєнна. Хоча всі кличуть її Мімі.
- Мімі,- з поважним виглядом повторив Мегре, немов вивчав напам'ять урок.
- Така чорнява гладуха років під сорок.
- Чорнява гладуха? Чудово. Отже, вони від'їхали у своєму «панарі» десь о дев'ятій.
- Еге ж, пане комісар. Тео забарився на кілька хвилин. А потім, крім трьох жінок, у домі нікого не залишилося.
- Валентіна, її донька Арлетта й Роза?
- Достеменно так. Роза мила посуд на кухні, а мати й донька розмовляли у вітальні.
- Всі спальні на другому поверсі?
- Крім спальні для гостей, я вам уже казав. Вона на першому поверсі, вікна виходять у сад. «Халупка» - це справжній ляльковий будиночок, з манюсінькими кімнатками. Ось побачите.
- Арлетта не піднімалася в кімнату до матері?
- Близько десятої вони вдвох пішли туди. Старій пані захотілося похизуватися перед донькою своєю новою сукнею...
- Спустилися вони теж разом?
- Еге ж... "Потім Валентіна знову піднялася до себе - вкладатися спати. За кілька хвилин до неї прийшла Роза. Вона за звичкою допомогла господині лягти в постіль та подала їй снотворне.
- Вона ж його й готувала?
- Ні. Валентіна заздалегідь розводить його у воді.
- Арлетта більш не піднімалася нагору?
- Ні. І о пів на дванадцяту Роза теж лягла спати.
- А десь о другій почала стогнати?
- Цей час називають Валентіна та її донька.
- І, як ви встановили, між північчю та другою годиною ночі в Арлеттиній кімнаті був чужий чоловік, з яким вона приїхала з Парижа? А вам відомо, що поробляв минулої ночі Тео?
- Досі в мене не було часу це з'ясувати, і, признаюся, мені навіть на думку таке не спадало.
- Що ж, підемо поснідаємо?
- Залюбки.
- А тут готують черепашки?
- Цілком можливо, хоч я й не певний. Я ще не ознайомився як слід з меню. [120]
- Цього ранку ви побували в домі Трошю?
- Лише в тій кімнаті, де стояла труна.
- У них немає її фотографії? Тільки гарної.
- Можу запитати.
- Запитайте. Візьміть усі фотографії, які тільки зможете знайти, навіть дитячі. До речі, скільки їй було років?
- Двадцять два чи двадцять три. Звіт складав не я і...
- Здається, вона вже не перший рік служила в старої пані.
- Сьомий. До Валентіни вона найнялася зовсім молоденькою, ще за життя Фернана Бессона. Дебела рум'яна, пишногруда дівчина.
- Вона ніколи не хворіла?
- Доктор Жоллі нічого про це не казав. Коли б що, думаю, він сказав би.
- Хотілося б знати, чи не було у Рози якихось дружків.... Або коханця.
- Я теж подумав про це. Начебто ні. Вона не була легковажна дівчина і рідко виходила з дому.
- Може, її не відпускали?
- Я не зовсім певний, але схоже, що Валентіна пильнувала за кожним її кроком і неохоче давала вільні дні.
Весь цей час вони прогулювалися вздовж берега. Мегре не відривав очей від моря, але, здавалось, не помічав його.
Ранкове радісне збудження як рукою зняло. Вранці в Беоте-Безвіллі він ще відчував приємне хвилювання. Іграшковий поїзд нагадував йому про колишні канікули. А зараз він уже не помічав ні строкатих жіночих купальників, ні дітлахів, що розляглися на ріні, не сприймав йодистого запаху водоростей.
Голова його була захаращена новими назвами, іменами та прізвищами, що їх він намагався розмістити в своїй пам'яті так, як зробив би це в своєму кабінеті в Управлінні карного розшуку. Разом з Кастеном він сів до столу, застеленого білою скатертиною, на якій у вузькій довгій вазі під кришталь стояли гладіолуси.
Чи не ознака це старості? Він повернув голову до вікна, щоб іще раз побачити білі баранці на морі, і з прикрістю подумав, що не відчуває ніякої радості.
- На похороні було багато людей? [121]
- Та весь Іпор, а ще понаїжджало чимало люду з Етрета, Лож, Бокотт. Були й рибалки із Фекана.
Йому пригадався сільський похорон, навіть здалося, що в повітрі війнуло духом кальвадосу.
- Певно, чоловіки наберуться сьогодні по саму зав'язку,- поважно промовив він.
- Цілком можливо,- погодився Кастен, трохи" здивований плином думок уславленого комісара.
Черепашок у меню не було, і на закуску вони замовили сардини в' олії й селеру під гострим соусом.
Книга: Жорж Сіменон Мегре і старенька пані Переклад Миколи Мещеряка
ЗМІСТ
На попередню
|
|
